Соціальнапсихологія в СРСР. Марксизм
Парадигмаперетворення свідомо орієнтується на конкретну соціально-філософську систему якєдину основу теорії, експерименту й практичного застосування. Її назва виражаєсуть філософії марксизму, сформульованої Марксом в «Тезах про Фейєрбаха». ІдеяМаркса стосовно до будь-яких об'єктів і явищ дійсності проста: щоб пояснити (ів цьому змісті зрозуміти), треба спробувати їх змінити, перетворити, підкорити.
Будучи доктриноюпідкреслено матеріалістичної й логічно бездоганно замкнутої, марксизм не можевизнавати й не визнає принципової специфіки людини як об'єкта науковогодослідження. Його теж можна пояснити й зрозуміти, якщо почати перетворювати,формувати й т.п.
Отже, основнийметод пізнання — метод перетворення, конструювання реальності, уявного (утеоретичній діяльності) або практичного. Головна умова успішності методу — здатність виявити в об'єкті й використовувати основний рушійний, розвиваючийцей об'єкт, внутрішнє протиріччя. Діалектичний метод, таким чином, маєпріоритет перед будь-якою теорією. Історичний парадокс цієї схеми полягає втім, що породжена їм соціологічна теорія, ставши офіційною ідеологією, напрактиці виключала в остаточному підсумку застосування самого методу, починаючиз аналізу соціальних конфліктів і протиріч у соціалістичному суспільстві йкінчаючи дослідженнями внутрішніх психологічних конфліктів радянської людини.
Інший парадокс,значимий для самої ж соціологічної теорії, полягав у тому, що незважаючи наположення Маркса про математизацію науки як критерії її зрілості, кібернетика йконкретна соціологія були довгий час блоковані через осудних їм обвинувачень успробах математизувати те, що цілком можна пояснити з позицій марксистськоїфілософії.
Такий же розривміж деклараціями теоретичних догм й конкретною практикою характерною і длямоделей людини, суспільства і їхніх взаємодій. Людина-Творець, вільнаавтономна, гармонічно розвинена особистість — ідеал у теорії й покірний виконавецьволі будь-якого начальника — ідеал на практиці. Суспільне протиріччя як головнаумова розвиток суспільства — ідеал у теорії й придушення цього протиріччянайжорстокішим образом — ідеал керування на практиці. У відношенні міжособистістю й суспільством теоретичний ідеал — демократична взаємодія, напрактиці — тоталітарна держава. Ученим були залишені дві можливості вивченнятого, як ідеали здійснювалися на практиці: апологетично доводити, що ніякогорозриву ні «у нас», і викривати завзято приховуваний, існуючий розрив «у них»,з метою перетворення «їх» у подобу «нас».
У значній мірі ізцією подвійністю зв'язані й проблеми спеціальних, емпіричних методів,застосовуваних у даній парадигмі: як приміряти абстрактні філософські поняття,відірвані до того ж від реального життя, за допомогою яких методичних засобів іприйомів зафіксувати постулюємо теорією характеристики «радянської людини» іт.д. і т.п.
Незважаючи на всіці парадокси соціально-психологічна реальність завзято продовжувала пред'являтисебе хоча б як суспільна потреба в знаннях про «людського фактора», а цьогосоціального замовлення, що приступає до виконання, наука не могла ухилитися відрішення тих же проблем, які вирішувалися й в інших соціокультурних умовах.Однієї з таких проблем була й проблема предмета. Вона практично відмовилася віднайбагатшої спадщини, залишеного попередниками у вітчизняній науці: філософії,правознавстві, етнографії й інших науках, зволівши будувати соціальнупсихологію заново на основі марксизму.
Підсумкомз'явилися наступні типові подання про предмет соціальної психології.«Поводження індивіда є функція поводження навколишнього його суспільства» (П.Блонський). Суспільна психологія повинна вивчатися «як діяльністьнервово-мозкової системи людини, що працює в процесі праці, боротьби йвиробництва і єднальної в цій діяльності колективне поводження людських груп імас» (М. Рейснер). «Рефлексологія одною ногою йде в біологію, а іншої всоціологію. Головний предмет соціальної рефлексології (як однієї з областейсоціології) — вивчення колективу, що може діяти й взагалі проявляти себе якзбірна особистість» (В. Бехтерев). Це наука про поводження «індивідуума воточенні інших людей і його взаємодії з ними, а також соціальних об'єднань уцілому, соціальна психологія — це психологія мас (класова, професійна),психологія юрби, груп, колективів і т.п.» (Б. Бєляєв) Це «галузь психологічноїнауки, що вивчає психологічні закономірності суспільного поводження в широкомузмісті цього слова, колективному суспільному поводженні (класова солідарність,революційний ентузіазм)» (В. Артемов). Це «психологія суспільних настроїв,психологія класів» (Л. Войтоловський).
У цьому переліку представленіпрактично всі можливі варіанти визначення предмета залежно від орієнтації: набіологію, психологію, соціологію й марксистську філософію. Багато хто з нихбули відтворені знову після тривалої перерви в розвитку теоретичної соціальноїпсихології, пов'язаним з відомим історичним періодом 50-х років.
Приведемо дляілюстрації кілька відомих прикладів. Це «психологія мас, націй, колективів, їїдинаміка залежно від економічних і політичних умов»; наука «просоціально-історичну типологію людей, про різні форми між людських взаємин»(Кузьмін, 1963); вона вивчає «зміну психічної діяльності людей у групі,психічна взаємодія й взаємовплив людей, динаміку їхнього розвитку» (Мясищев,1963); «має справа із психічними явищами, з рисами й особливостями особистості,що виникають в області суспільних відносин людини» (Шорохова, Мансуров,Платонов, 1963); вивчає «як особливості групової, колективної й масовоїпсихології, що проявляються в сукупній діяльності людей, їхньому спільномуповодженні, переживаннях і способах психологічного спілкування один з одним,так і особливості поводження й психічного стану індивіда в групі, колективі ймасі» (Паригин, 1971); вона вивчає «закономірності відбиття суспільного буття віндивідуальній і суспільній свідомості» (Предвечний, Шерковин, 1975); «шарсуспільної свідомості, головним чином, не оформлений ідеологічно» (Горячова,Макаров, 1979); її предмет — «вивчення дії суспільних відносин у реальнихміжособистісних, конкретних, колективних, групових і особистісних відносинах»(Абульханова, 1978); «вивчення закономірностей поводження й діяльності людей,обумовлених їхнім включенням у соціальні групи, а також психологічниххарактеристик самих цих груп» (Андрєєва, 1981).
Специфічні рисимарксистської парадигми зафіксовані в її категоріальному апарату. Воназаснована на базових категоріях марксистської філософії: «діяльність»,«спілкування», «суспільні відносини», «відбиття», «суспільна свідомість», якізнайшли власний психологічний або соціологічний зміст у результаті спеціальноїтеоретичної роботи. Західний дослідник, не знайомий з основами марксистськоїфілософії цього дисциплінарного переломлення, ідеологічно насиченими дискусіяминавколо того або іншого тлумачення, із працею розуміє зміст теоретичнихдосліджень, виконаних у цій парадигмі хоча б тому, що більшість із базовихкатегорій не піддаються точному перекладу на англійську мову.
Але й у томувипадку, коли вживаються перекладні терміни, вони мають власний зміст. Такийприклад категорій «особистість», «колектив». Якщо додати до цьому інтенсивненаповнення властиво соціально-психологічного понятійного апарата термінами,запозиченими із західної соціальної психології (наприклад, «соціальнаперцепція», «міжособистісна атракція», «атрибутивні процеси»), то виникнедосить складна й багатошарова картина.
Як ми вжевідзначали, характерною рисою парадигми «перетворення» є її існування як би удвох вимірах: ідеологічному й практичному. Марксистська соціальна психологіяпродовжувала розвиватися, головним чином, завдяки практиці дослідженняреального життя, що і обумовило її основний внесок у загальний розвитоксоціальної психології у світі.
Для характеристикипарадигми за черговим критерієм — вибору основних областей і проблемдослідження ми скористаємося наступної резюме Г. Андрєєвій. «Як системанаукового знання марксистська соціальна психологія включає наступні розділи: 1)закономірності спілкування й взаємодії людей; досліджується взаємозв'язокміжособистісних і суспільних відносин і місце спілкування в них; основнімоменти процесу спілкування: комунікація, інтеракція, соціальна перцепція;способи впливу в процесі спілкування. 2) Соціальна психологія груп, у рамкахякої аналізуються значення соціальної групи для розвитку особистості, видисоціальних груп, їхні психологічні характеристики, весь спектр груповихпроцесів, тобто шляхи й форми конкретної реалізації закономірностей спілкуванняй взаємодії в більшій і малій соціальній групах. Поряд із традиційним вивченнямлідерства, конформізму, згуртованості та ін., у радянській соціальнійпсихології особлива увага приділяється розвитку групи, появі в ході цьогорозвитку нових якостей, завдяки яким група стає колективом. Всі відносини, щовиникають у групі, розглядаються при цьому як опосередковані спільноюдіяльністю. 3) Соціальна психологія особистості: вивчаються способи соціальноїдетермінації діяльності особистості, конкретні форми й інститути соціалізації особистості,а також проблеми формування її соціальних установок і ціннісних орієнтацій».
Ця характеристикадозволяє зробити три основних висновки для загальної теми книги. По-перше, ужедо кінця 70-х років у радянській соціальній психології сформувалася достатнякількість «стикувальних вузлів» для міжнародної кооперації (якщо не інтеграції)з іншими існуючими парадигмами, загальні об'єкти дослідження, загальні проблемий т.п. По-друге, основним досліджуваним відношенням є відношення «група»«індивід» при провідній ролі групи. По-третє, ця група як об'єкт дослідженнямає особливі якості: а) це реальна, а не експериментальна група; б) процесиусередині її опосередковані спільною діяльністю; в) вона розвивається якколектив у системі соціалістичних суспільних відносин.
На наш погляд,саме дослідження колективу, теоретичні, емпіричні й прикладні становлятьосновний внесок парадигми перетворення в сучасну соціальну психологію, де їїгідно представляють.
Можна без усякогоперебільшення сказати, що ці дослідження, узяті в сукупності, не мають собірівних у сучасній соціальній психології. Вони виконані на єдиній теоретичнійплатформі. Теорія цього об'єкта розроблена фундаментально й логічно бездоганно,досить послатися тут на роботи А. Петровського (Петровський, 1982) і Л.Уманського (Уманський, 1980). Характеристики групи, що спільно працює длядосягнення загальної (у тому числі й із суспільством) мети, емпіричнодосліджені у всьому різноманітті аспектів спільної діяльності: згуртованості(Донцов, 1979), організованості (Чернишов, 1980), і т.п. Уже існуютьдослідження, що теоретично узагальнюють цей величезний досвід (Донцов, 1984),що саме по собі є ознакою високого рівня розвитку досліджень. Розробленоунікальні апаратурні методики для вивчення проблем сумісності. Дослідженнясоціально-психологічного клімату не уступають закордонним дослідженням. Всі триосновні частини дослідження об'єкта: теорія, метод і конкретні методикиорганічно погоджені один з одним. Збірник класичних робіт у цій області, будучиперекладеним на англійську мову, приніс би чималу популярність радянськоїсоціальної психології.
Однак за тридцятьроків дослідження колективу вичерпав до середини 80-х років свій основнийпотенціал. Питання про подальшу долю цього об'єкта був підказаний і вирішенийсуспільною практикою.
Ще до початкуперебудови перші спроби реальної демократизації виробництва пред'явилисоціальним психологам замовлення на вивчення нових форм організації праці,наприклад бригадного підряду (Журавльов, Шорохова, 1987). У дослідженнях психологічногоаспекту цих нововведень виявилася висока значимість феномена соціальноїсправедливості, зокрема при введенні коефіцієнта трудової участі (КТУ),прогнозу сумлінності майбутніх партнерів по роботі в бригаді (Мингалєєва, 1986)і т.п. Відкрився тим самим зовсім новий клас явищ, які вже не могли бутиописані й досліджені з устояних позицій.
У певному змістібула відтворена історична ситуація того часу, коли починав свою діяльністьосновоположник радянської теорії колективу А. Макаренко. Він зштовхнувся з тим,що педагогічні розробки, що були в його розпорядженні, не давали задовільноївідповіді на практичні питання й був змушений шукати відповіді в тій жепрактиці. Не всі результати його діяльності були використані однаково. Наперший план виступила безперечно видатна ідея відповідальної залежності якпсихологічного фундаменту єдності й розвитку колективу. Набагато меншийрезонанс одержали його погляди про людське щастя як кінцевої мети«перетворення» людини, про роль моральності й моралі в русі до цій не тількисуспільної, але й індивідуальної мети. Тим часом, особливо в останні роки життявін багато над цим працював. Загальне ідеологічне тло того часу, дозволявговорити про мораль лише з погляду Леніна, якого цитував і сам А. Макаренко:«… моральність це те, що служить руйнуванню старого експлуататорськогосуспільства й об'єднанню всіх трудящих навколо пролетаріату, що творить новесуспільство комуністів» (Макаренко, 1972, 1984). Однак логіка самого життяпідвела великого педагога до висновку про необхідність морального виховання,його інтеграції, у тому числі з урахуванням досвіду церкви й релігії, упедагогічний процес. Він тим самим визнавав, що не маючи моральної основи йморальних цілей, згуртований, організований і дисциплінований колектив, що опираєтьсяна відповідальну залежність всіх перед усіма, ризикує перетворитися в слухняней легко кероване знаряддя. Як це робиться — добре відомо: мети, поставленігрупою осіб оголошуються цілями суспільства, і мети всіх інших груп, якщо вони- колективи, повинні збігатися з оголошеними цілями.
Не можна невідзначити, що й страто метрична теорія колективу, розроблена А.В. Петровським,ставить фактично ту ж проблему, над якою працював Макаренко, якщо припустити,що, центральна ланка, внутрішня страта групової структури має під собою щеодин, більше глибокий — моральний (етичний, духовний) — шар. За аналогією ізцим міркуванням т же саме можна сказати й про диспозиційні теорії особистості,розробленої В. Ядовим. У вищий рівень пропонованої їм структури особистостілегко інтегруються ті ж духовні, моральні цінності.
Можливо, і прибільше еволюційному соціальному розвитку радянська соціальна психологія логічнопішла б у цьому напрямку, однак реформи, що почалися, зробили цей крок простонеминучим. Досить поставити запитання про стан «людського фактора» радянськогосуспільства: у яких колективах до 1986 р. були «перетворені», сформувалися 15млн. алкоголіків, 3 млн. щорічно засуджуваних за карні злочини, і мільйони, щовраховуються важко, «несунів», зложилося ядро кримінальної структури, передякою нині виявилася неспроможним сама держава?
Одночасно виникаєпитання, пов'язане із черговим критерієм парадигми: яка була позиція соціальнихпсихологів, що працювали в парадигмі перетворення? Відповідь на нього доситьпростий: ця позиція була задана ідеологічним, інституціональним і політичнимположенням соціальної психології в радянському суспільстві як інструментаідеології й політики правлячого номенклатурного класу. Вона не могла бути й небула інакше як переважно інструментальною. Це не означає, як це видно здосліджень колективу, що нею не могли бути отримані дані, значимі в тому числідля соціальної психології у світі. Однак ідеологічний контроль істотнообмежував її можливості. Тому радянський соціальний психолог незалежно від йоговибору фактично був соціальним технологом у прикладній сфері й апологетомофіційної ідеології в області теорії. Щоб переконатися в цьому, доситьзіставити тематику кандидатських дисертацій з діючими на момент їхнього захистуустановками «директивних органів», або глянути із цього погляду на роботисамого автора.
Історія, яквідомо, не допускає умовного нахилення й видимо даремно міркувати на тему проте, що було б, якби Росія продовжувала розвиватися еволюційно, без революції1917 р. і подій, що пішли. Разом з тим досить корисно довідатися, як вирішувалинаші історичні попередники багато хто із проблем соціальної психології, якивиявилися актуальними й понині, причому не тільки в Росії, але й у світі.Реконструювати повно соціальну психологію — найважливіше й спеціальне завданнядля сучасної вітчизняної науки. Дослідники, які візьмуть на себе така праця,без сумніву відкриють розсипу ідей і постановок проблем, підштовхнуть дооригінальних гіпотез.
Для цього їм буденеобхідно перебороти відому однобічність виконаних дотепер робіт на цю тему.Всі вони були визначені двоєдиною метою: показати, що марксистська соціальнапсихологія — єдино правильна й наукова, що в історії вітчизняної соціальноїдумки матеріалістична традиція займала важливе місце, підготувавши ґрунт дляподальшого розвитку радянської соціальної психології. Звідси традиційна схема йперелік найбільш значимих «опорних» імен; Н.Г. Чернишевський, И.М. Сєченов,Г.В. Плеханов, В.М. Бехтерев, М. Рейснер і т.д.
Ідеалістичналінія була пророблена набагато більш скромно і є присутнім лише в тім ступені,у якій вона заважується й журиться лінією матеріалістичної. Книга О.А. Будиловоїнаписана по тій же схемі, як «боротьба двох ліній: матеріалізму й ідеалізму».Існували, однак дві причини, що визначили деякий вихід за рамки схеми привсьому старанні виконати соціальне замовлення й зберегти ідеологічну чистоту.Перша з них — сам матеріал, якому можна було ігнорувати або «перетворювати»лише ціною свідомої наукової несумлінності. Звідси друга причина — особистанаукова сумлінність О. Будилової як історика науки. Проте, уже роки через, колизнову були опубліковані роботи С.Л. Франка, Г. Шпета, И. Ільїна й інших, такогож калібру авторів, до цього недоступних для психологічної громадськості, сталоясно, що О. Будилова зробила лише перший крок до нашої ідейної спадщини, лишевідкрила двері в цю комору. Тим більше показові матеріали, які вона включила усвою книгу, об'єктивно вирівнявши баланс «двох ліній». Три обставини хотілася бвідзначити, перш ніж переходити до їхнього аналізу.
Вони свідчать,по-перше, про те, що «істотною відмінністю положення соціально-психологічнихпроблем у російській дореволюційній психологічній науці з'явилися їхній зв'язокіз суспільною практикою й включення в галузі психології, що формуються в різнихсферах громадського життя, діяльності».
З нихвиявляється, по-друге, що росіяни вчені того часу були в курсі абсолютно всіхподій у сучасній їм науці: теорій, емпіричних досліджень; володіючи вільномінімум двома-трьома європейськими мовами, вони мали прямий доступ до самоїсвіжої інформації.
Нарешті, будучилюдьми високоосвіченими філософськи, вони бачили проблеми в широкійперспективі, не замикаючись рамками якої-небудь однієї доктрини або схеми: вонине стояли на місці й розвивалися, найчастіше міняючи погляди на протилежні.
«Західнийпсихолог, що відвідав недавно створений Інститут психології Академії наук СРСР,випробовує ті ж почуття, що повинне бути випробовував Дарвін при відвідуванніГалапагоських островів, де він з подивом виявив, що вдалині від древа еволюціїрозвиваються незнайомі йому досі види», — так описував свої враження один замериканських психологів в 1975. У цьому немає нічого дивного: адже не знаємо жми нічого про соціальну психологію в Африці. А вона є.
За свідченнямдеяких західних дослідників радянської соціальної психології, вона тежпрактично була невідома на Заході не до 1979 р., поки не була видана зініціативи канадського соціального психолога Л. Стрикленда англійською мовоюперша велика робота, присвячена зіставленню радянського й західного досвідузаснована на матеріалах спеціальної міжнародної конференції по цій же темі заучастю радянських і західних учених. Справедливості заради треба відзначити, щой до цього радянські соціальні психологи брали участь у науковому життісвітової психології, у тому числі соціальної. Так, в 1966 р. у Москві пройшовчерговий Міжнародний психологічний конгрес, де на відповідній секції виступалипредставники СРСР. В 1976 р. Москву відвідала досить представницька делегація американськихпсихологів, серед яких були такі стовпи американської соціальної психології як,Д. Кемпбелл, Р. Зайонц, Л. Фестингер. Цю спільну радянсько-американську зустрічне випадково порівнювали з космічним проектом «Союз-Апполон», здійсненим уцьому ж році: та ж незвичайність і ті ж проблеми стикування. Крім того, окремісоціальні психологи епізодично брали участь у різних міжнародних конференціях,деякі (3-4 чоловік) були прийняті в Європейську асоціацію експериментальнихсоціальних психологів. Однак відсутність публікацій англійською мовою йзагальний комплекс нині відомих усім бар'єрів (ідеологічні шори, обмеженнявиїзду, критерії «відданості справі партії», лояльність системі, бюрократизм іт.п.) істотно перешкоджали поширенню впливу радянського досвіду за межірадянського блоку, де, навпроти, воно насаджувалося по також відомому каноні:радянське — значить краще.
У той же часспроби деяких західних теоретиків застосувати марксистську теорію для рішенняпроблем сучасної соціальної психології, не здобули послідовників. Одна з такихспроб — шведського соціального психолога І. Ізраела була розглянута раніше.
Втім, як показалонаступний розвиток подій, що не робиться — всі (теж) до кращого. Гримнулаперебудова, були зняті багато хто з перерахованих бар'єрів, різкоінтенсифікувався обмежений нині тільки фінансуванням виїзд за рубіж, знятацензура. І виявилося, що — так само, як і в багатьох інших областях людськоїдіяльності — нам «на ринок вийти не із чим». Як і багато інших продуктів,засновані на голій і штучно, примусово впроваджуваної ідеології, радянськапарадигма тихо «пішла на пенсію», продовжуючи жити по інерції в працях вирослихнавколо її фахівців настільки ж поважного віку.
Але життя триваєй нові покоління соціальних психологів Росії, незалежно від того, усвідомлюютьвони це чи ні, коштують наприкінці століття на розпуття як богатир у старійросійській казці. Вони твердо знають одне — назад дороги немає й досвідстаршого покоління корисний хоча б цим. Але що далі?
Перший шлях — випливати за парадигмою пояснення, опанувати її правилами, вписати у світовийістеблішмент соціальної психології. Це шлях еміграції, важкий, але спокійний іситний.
Другий шлях — приєднатися до слабкої ще парадигмі розуміння на основі співзвучнихєвропейських соціокультурних ідей і мотивів. Це шлях реінтеграції взахідноєвропейську культуру, відновлення дореволюційних ідейних зв'язків іповстання проти істеблішменту, шлях неспокійний і без передбачуваногорезультату в доступному для огляду майбутньому.
Нарешті, третійшлях — власного розвитку на основі чужого й власного досвіду, з обліком своїх ічужих досягнень і помилок. Це теж шлях інтеграції у світову науку, але наоднакових правах, шлях важкий, але можливий. Про те, що це так, свідчитькоротка, але досить виразна й переконлива історія розвитку соціальноїпсихології в Російській Імперії до 1917 р. і поза її нашими співвітчизниками,що уникли в еміграції долі багатьох інших розумних людей того часу.
Література
1. Брушлинський О.В. Мислення йпрогнозування. — К., 2004.
2. Брушлинський О.В., Тихомиров O.K.Психологія мислення // Тенденції розвитку психологічної науки. — К., 1989.
3. Василюк Ф.Є. Психологіяпереживання. — К., 1999.
4. Дилигенський Г.Г.Соціально-політична психологія. — К., 1996.
5. Лебедева Н.М. Введение в этническуюи кросс-культурную психологию. — М, 1998.