1. Самооцінкаі рівень домагань в сучасній психології
Одним з важливихчинників, що впливають на процес цілеспрямованого отримання знань учнів, євплив самооцінки і рівня домагань на процес навчання. Самооцінка відноситься доядра особи і істотно впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов'язана зрівнем домагань людини – ступенем трудності цілей, які він ставить перед собою.
САМООЦІНКА —оцінка особою самою себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей.Відносячись до ядра особи, самооцінка є важливим регулювальником її поведінки.Від самооцінки залежать взаємини людини з тими, що оточують, його критичність,вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самим самооцінкавпливає на ефективність діяльності людини і подальший розвиток його особи.
Самооцінкавиконує функції регулювальника і захисної, впливаючи на поведінку, діяльність ірозвиток особи, її взаємини з іншими людьми. Захисна функція самооцінки,забезпечуючи відносну стабільність і автономність особи, хоча може вести доспотворення досвіду. Самооцінка характеризується по наступних параметрах:
1)рівень (висока, середня, низька);
2)співвідношенняз реальною успішністю ( адекватна і неадекватна, або завищена і занижена);
3) особливостібудови (конфліктна і безконфліктна).
Стійка і разом зтим достатньо гнучка самооцінка (яка може мінятися під впливом новоїінформації, набуття досвіду, оцінок тих, що оточують і ін.) є оптимальною як длярозвитку, так і для продуктивності діяльності.
Самооцінка тіснопов'язана з РІВНЕМ ДОМАГАНЬ особи, тобто прагненням до досягнення цілей тогоступеня складності, на яку людина вважає себе за здатного. У основі рівнядомагання особи лежить така оцінка своїх здібностей, збереження якої стало длялюдини потребою.
Розбіжність міждомаганнями і реальними можливостями людини веде до того, що він починаєнеправильно себе оцінювати, унаслідок чого його поведінка стає неадекватною(виникають емоційні зриви, підвищена тривожність, агресивність і ін.).
Люди зреалістичним рівнем домагань відрізняються упевненістю в своїх силах,наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю в оцінцідосягнутого.
1.1 Самооцінка і рівень домагань якпредмет психологічних досліджень увітчизняній психології
До проблемисамооцінки і рівня домагань зверталися багато вітчизняних психологів.Самооцінка – цінність, значущість якої індивід наділяє себе в цілому і окремісторони своєї особи, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відноснастійка структурна освіта, компонент самопізнання і як процес самооценивания.Основу самооцінки складає система особових сенсів індивіда, прийнята нимсистема цінностей. Самооцінка формується при активній участі самої особи і відображаєсвоєрідність її внутрішнього світу. У А.В.Петровського рівень домаганьперекликається з Я-ідеальним. Учений вважає, що ".самооценка є результат.свого роду проекція реального «Я» на «Я» ідеальне.
Н.А.Менчинськая підкреслювала,що в учбовій діяльності кожного школяра самооцінка грає велику роль. Як один з ".важныхособових параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляціїповедінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність)якого-небудь вчинку. Самооцінка великою мірою впливає на ступінь успішностіздійснюваної діяльності". Дослідження, А.І.Ліпкиной, що проводилися, підкерівництвом Н.А.Менчинськой, показали, що неадекватна самооцінка (як завищена,так і занижена) негативно позначається на процесі, а також і на результатіучбової діяльності. Можливе підвищення самооцінки школяра, коли вона булазанижена в результаті тривалих учбових невдач шляхом цілеспрямованої зміни задопомогою педагога «соціальної позиції» учня в колективі класу.
Формуваннясамооцінки впродовж раннього і дошкільного дитинства, відзначала Л.І.Божовіч,відбувається під впливом значущих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих єнайважливішим регулювальником поведінки дитяти. У молодшого ж школяра самевчитель стає авторитетнішим і впливовішим за батьків. До кінця молодшогошкільного віку діти більше зважають на думку і оцінку однолітків. А ".напротязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка ірівень домагань". Це породжує потребу бути не лише на рівні вимог іншихлюдей, але і на рівні власних вимог і власної самооцінки.
М.І.Лісинаписала, що «афектну частку образу, абстраговану від знання, ми називаємосамооцінкою дитяти. А когнітивну частку вважаємо за краще іменувати уявленнямдитяти про себе, щоб підкреслити її зв'язок за походженням і за природою зпізнавальними процесами індивіда». Також дотримувалася думки, що загальнусамооцінку потрібно характеризувати не кількісно (наскільки вона висока), аякісно — який її склад і забарвлення (позитивна — негативна, повна — неповна іт. д.). Конкретна самооцінка виражає відношення дитяти до успіху своєї окремої,приватної дії.
Самооцінка ізаснований на ній рівень домагань стають звичними для індивіда і виникаєпотреба зберігати цю рівновагу. Неможливість задовольнити свої домагання завждизіштовхують дитяти з неуспіхом, породжує конфлікт. Звідси і неадекватна реакціядитяти на свій неуспіх: він або відкидає сам факт неуспіху, або пояснює не йоговідповідними дійсності причинами. Неадекватна реакція стає захистом для дитяти,дозволяє йому в разі неуспіху (саме тому, що причину неуспіху він бачить не всобі) не знижувати оцінку себе, своїх можливостей, вимог до себе, своїхдомагань.
Самосвідомості ісамооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С.Кон. Описуючи зміни, щовідбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, що перебудова самосвідомості впідлітковому і юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього світу,появою нових контекстів і кутів зір, під яким індивід себе розглядує, робитьзначний вплив на самооцінку. Це пояснюється ще і переорієнтацією юнацькоїсвідомості із зовнішнього контролю на самоконтроль і зростанням потреби вдосягненні конкретних результатів. У одних випадках самооцінка перевіряєтьсяшляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань з фактичними результатамидіяльності — спортивними досягненнями, шкільними відмітками, даними тестування.У інших випадках самооцінка порівнюється з оцінкою випробовуваного навколишнімилюдьми (вчителями, батьками), промовцями як експерти.
Самооцінка такожслужить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ «Я»нерідко спонукає індивіда перебільшувати свої достоїнства і зменшуватинедоліки. В цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінкидорослих по більшості показників реалістичніші і об'єктивніші, чим юнацькі, аюнацькі — чим підліткові, в чому позначаються великий життєвий досвід,розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.
Неспівпаданняреального і ідеального «Я» — цілком нормальний, природний наслідокзростання самосвідомості і необхідна передумова цілеспрямованого самовиховання.При переході від дитинства до отроцтва і далі самокритичність росте. Так, увивчених Е.К. Матліним творах десятикласників, що описують власну особу, в 3,5разу більше критичних висловів, чим у п'ятикласників. Розбіжність реального іідеального «Я» — функція не лише віку, але і інтелекту. Уінтелектуально розвинених підлітків і хлопців розбіжність між реальним іідеальним «Я», тобто між тими властивостями, які індивід собіприписує, і тими, якими він хотів би володіти, значно більше, чим у хлопців зсередніми здібностями.
Такожсамосвідомість і самооцінки хлопців і дівчат сильно залежать від стереотипнихуявлень про те, якими мають бути чоловіки і жінки, а ці стереотипи, у своючергу, похідні від диференціації статевих ролей, що історично склалася в томуабо іншому суспільстві.
Рівень домагань —характеризує:
1) рівеньтрудності, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій (ідеальна мета);
2)вибір суб'єктоммети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіхуряду минулих дій (рівень домагань вданный момент);
3) бажаний рівеньсамооцінки особи (рівень Я).
Прагнення допідвищення самооцінки в умовах, коли людина вільна у виборі ступеня трудностічергової дії, приводить до конфлікту двох тенденцій — тенденції підвищити домагання,щоб взяти максимальний успіх, і тенденції понизити їх, щоб уникнути невдачі. Переживанняуспіху (або неуспіху), що виникає унаслідок досягнення (або недосягнення) рівнядомагань, спричиняє за собою зсув рівня домагань в область важчих (або більш залегені) завдань. Зниження трудності обираної мети після успіху або її підвищенняпісля невдачі (атипова зміна рівня домагань) говорять про нереалістичний рівеньдомагань або неадекватну самооцінку. Уявлення про свої можливості роблять суб'єктанестійким у виборі цілей: його домагання різко підвищуються після успіху і также різко падають після невдачі. Вплив невдачі більше знижує самооцінку, чимуспіх підвищує її.
Відомо, що векспериментальній психології характеристики самооцінки нерідко встановлюютьсяпо параметрах домагань. На думку БороздінойЛ.В. рівень домагань вважається запрояв самооцінки у дії особи. Експерименти останніх років розкриваютьзалежність рівнів самооцінки і домагань під впливом тривожності індивіда.Виділяють відому вірогідність наростання тривожності від високої самооцінки донизької. Т. е. констатують присутність зворотної залежності величин рівнятривожності і самооцінки як якійсь тенденції, що виявляється лише за допомогоюаналізу усереднених значень. А ось при зіставленні рівня домагань з рівнемтривожності такого зв'язку скільки-небудь ясно взагалі підтвердити не удалося. Аналізспіввідношення цих трьох елементів розкриває достовірно значуще посилення рівнятривожності при розбіжності рівнів самооцінки і домагань, навіть якщо позиціясамооцінки суб'єкта висока. Складається враження, що зростання хронічноїтривожності не випадково супроводить розузгодженню рівнів самооцінки ідомагань, а формується як реакція на цю розбіжність.
Тривалерозузгодження між самооцінки і рівня домагань — це ситуація, при якій людинасама з собою не в ладу, ситуація пролонгованого внутрішньоособового конфлікту,інколи вельми гострого. Спроба вирівняти його «стрибком» не завждиспрацьовує, часті ж, але невдалі «стрибки» здатні збільшитикоректовану дистанцію, а хронічний емоційний дискомфорт у вигляді переживаннявідчуття незадоволеності собою, емоційної напруженості, неспокою, тривожногоочікування може придбати форму якогось патогенного чинника, співвідношуваногоряду психосоматичних захворювань.
Дослідженняпоказали також зв'язок рівня домагань з інтелектом. Вищому інтелекту відповідаєвищий рівень домагань. Хоча вищому рівню домагань характерна менша йоговаріативна і велика неадекватність. Цікава залежність рівня домагань від силинервової системи щодо збудження. Нетривожні, емоційно збудливі і імпульсні людимають постійно адекватний або підвищений рівень домагань. А особи зпротилежними властивостями, навпаки, мають занижений рівень домагань. Також особиз сильною нервовою системою значно підвищують свій рівень домагань, і через цевін може перевищувати їх реальні можливості. Обличчя ж із слабою нервовоюсистемою збільшують рівень домагань в менш значному ступені – він залишаєтьсяадекватним. У міру зростання стресу особи з сильною нервовою системою завищуютьрівень домагань, а особи із слабою нервовою системою – занижують його.
1.2 Самооцінка і рівень домагань якпредмет психологічних досліджень взахідній психології
У західнійпсихології до вивчення самооцінки обертали погляди багато учених. По класичнійконцепції У.Джемса(1890) уявлення про актуалізацію Ідеального-Я покладене воснову поняття самооцінки, яке визначається як математичне відношення реальнихдосягнень індивіда до його домагань.
/>
Т. Шибутані пишепро самооцінку так: «Якщо особа – це організація цінностей, то ядром такоїфункціональної єдності є самооцінка» .
Поняттясамооцінки було детально досліджене Р.Бернсом. Учений розглядував самооцінку ускладі системи, відомої як «Я-концепция особи». На думку БернсаЯ-концепция – це сукупність всіх представлень індивіда про себе, зв'язана з їхоцінкою.
Описову складовуЯ-концепциі часто називають образом Я або картиною Я. Складову, пов'язану звідношенням до себе або окремим своїм якостям, називають самооцінкою абоухваленням себе.
Я-концепция :
— пізнавальна, описова(образ Я) і
— емоційна,оцінююча ( самооцінка)
– поведінкова(реакциией на ці складові є поведінка (дії) індивідуума).
Я- концепціярозглядується як динамічна сукупність особових установок, направлених на самуособу. Самооцінка не застигла освіта, вона постійно міняється, оскільки і самаособа змінюється, міняються її уявлення про себе і відношення до себе.
Оскільки образівЯ дуже багато (реальне, ідеальне, дзеркальне і ін.), вважається, що високийступінь збігу Реального-Я з Ідеальним-Я є важливий показник психічного здоров'яі високої самооцінки. При формуванні самооцінки поважно, як, на думку людини,його оцінюють інші. Нарешті, реальні досягнення особи в найрізноманітнішихвидах діяльності істотно впливають на формування самооцінки: чим більшедосягнення, тим вище самооцінка.
Важливоюособливістю дітей з високою самооцінкою є те, що вони менше зайняті своїмивнутрішніми проблемами, що дозволяє більше уваги приділяти навколишньому світу.
У хлопчиків звисокою самооцінкою рівень домагань вищий, ніж у їх однолітків, що пояснюєтьсянаполегливим підкресленням батьками цінності прагнення до досконалості. Вониорієнтують дитяти на певні стандарти, створюють зворотний зв'язок у виглядісвоїх оцінних думок і указують йому на необхідні засоби для досягнення більшогоуспіху. Дитя з високою самооцінкою привчене постійно випробовувати своїможливості, дізнаючись і визнаючи свої сильні і слабі сторони. Діти з високоюсамооцінкою ставлять вищі цілі і добиваються успіху. Очікування батьків (абовідсутність таких) є важливим чинником, що направляє розвиток дитяти по певномуруслу, що особливо виявляється в школі у вигляді «реалізовуючогопророкування».
У єдиного дитятив сім'ї самооцінка в середньому вище, ніж у дітей в багатодітних сім'ях. Алехлопчики, зростаючі в сім'ї, де всі останні діти – дівчатка, мають високусамооцінку.
Бернс вважає, щосімейні взаємини значніше впливають на формування Я-концепциі, чим класова,релігійна і етнічна приналежність. Хоча Розенберг в книзі «Суспільство і образЯ в юнацькому віці»(1965) писав, що у хлопчиків з вищих і середніх класівсамооцінка вище приблизно на 19%, чим у хлопчиків з сімей робітників. Удівчаток всього на 6%.( Бернс Р.,1986)
Схваленнязначущого іншого створює у дитяти позитивні образ Я і самооцінку і навпаки. Удослідженні Кирхнера і Вондрека (1975) показано, що як джерела самооцінкинайчастіше, частіше, ніж батьки, називаються друзі, брати і сестри, що говоритьпро виключно великий вплив однолітків на розвиток уявлення про себе у дітей. Ав підлітковому віці саме група однолітків, а не сім'я виступає як основнеджерело зворотного зв'язку. Діти, у яких є близький друг, володіють вищою самооцінкою,ніж ті, у яких такого друга немає. (Маннаріно, 1978).(Р.Бернс, 1986)
Марчиа (1967) всвоїх дослідженнях виявив, що в групі студентів, що досягли ідентичності,самооцінка є вищою, ніж у представників інших категорій (невизначеністьідентичності, попередня ідентичність, стадія кризи). Цікаві виводи булизроблені вченими (Симмонс і дружини Розенберг, 1973), такими, що дослідилиобрази Я і самооцінку: у молодших підлітків (12-14 років) рівень самооцінкивиявився пониженим в порівнянні з дітьми 8-11 років. Вони вважають за причинуцього пубертат і перехід в середню школу (7-ою клас). А також те, що більшстаршим дітям властиві більший реалізм, тоді як дітям властиво завищуватиоцінку власних якостей, статусу батьків і іншого. Учені вважають, що не відбуваєтьсяістотних змін в Я-концепциі в інтервалі 12-18 років (Інджел, 1959; Монг,1973).Як показав аналіз (Елліс, Гехмен, Катценмайер, 1980), якщо спочаткусамовосприятие регулюється за допомогою зовнішніх стандартів досягнень (13-15років), то з віком основою регуляції стають стандарти внутрішні (17-18 років).Роль значущих інших декілька знижується.( Р.Бернс, 1986)
Німецькийпсихіатр Х.Ремшмідт пише про Я-концепциі як про динамічну психологічнувеличину, залежну від змін соціального оточення і суспільних стосунків.Розвивається під впливом первинного досвіду соціалізації в сім'ї, надалі всьогобільшого значення набувають внесемейные чинники. Я-концепция — результатвзаємодії біологічних, психологічних і психосоциальных впливів в ході розвитку.Це основа відчуття самоценности, вельми важливої для формування поведінкилюдини і сприйняття ним власного положення в суспільстві.
Так Я-концепция у поганих учнів значно менш сприятлива, чим у хороших. Умолодих злочинців і тих, хто потрапив в сферу уваги громадських організацій, щозаймаються «важкими» підлітками, Я-концепция негативна. У останніхроботах вплив шкільних успіхів на Я-концепцию просліджується менш чітко. Молоділюди можуть, мабуть, знижувати суб'єктивне значення шкільних успіхів,компенсуючи рівень самооцінки в середі однолітків.
Можна вважати за встановлений, що несприятлива Я-концепция (слаба віра всебе, боязнь дістати відмову, низька самооцінка), виникнувши, приводить надалідо порушень поведінки.
У міру дорослішання з'являється реалістичніша оцінка власної особи ізростає незалежність від думки батьків і вчителів. Тут існують паралелі як зхронологічним віком, так і з незалежним від нього безпосередньо процесомдозрівання. Тоді як між відношенням до статевої зрілості, емансипацією іхронологічним віком спостерігається явна взаємозалежність, у підлітків ізсповільненим статевим дозріванням існує чіткий зв'язок несприятливоїЯ-концепциі (відчуття знедоленої людини, негативізм по відношенню до батьків,відчуття залежності) саме з цією затримкою, але не з хронологічним віком.Підтвердилися дані про позитивнішою Я-концепциі акселератов.
Рівень домаганьяк психологічна характеристика особи вперше був експериментально вивчений в20-х роках під керівництвом К.Льовіна німецьким психологом К.Хоппе. Було показано,що вибір завдання певної трудності залежить від успіху або невдачі у вирішенніпопередніх завдань: успіх сприяє вибору важчих завдань (підвищення рівнядомагань), невдачі — навпаки, більш за легені (зниження рівня домагань).З'ясувалося також, що серед випробовуваних існують особи, які в разі виникненняриски стурбовані не тим, щоб добитися успіху, а тим, щоб уникнути невдачі. Якщоїм доводиться здійснювати вибір між завданнями різного ступеня трудності, вонивибирають або найлегші завдання, або найважчі. Перші — тому, що переконані вуспіху (елемент риски мінімальний); другі — тому, що невдача в цьому випадкубуде виправдана винятковою трудністю завдання (при цьому самолюбивість невиявиться ураженою).
ЕкспериментиХоппе в різних модифікаціях були згодом повторені багатьма дослідниками.Результати дозволили виявити наступну закономірність: зазвичай особу встановлюєсвій рівень домагань між дуже важкими і дуже легкими завданнями і цілями так,щоб зберегти на належній висоті свою самооцінку.
Особливий інтереспредставляє той факт, що велика варіабельність рівня домагань характерна дляпатології і осіб з високим рівнем тривожності. Виявилось, що неврастеніки ідистиміки ставлять перед собою вищі цілі, ніж нормальні люди. А істерикивибирають мінімальний рівень домагань, часто ставлячи перед собою нижчу мету,ніж та, яку вони тільки що досягли.