Зміст
1. Психіка. Етапирозвитку психіки живих істот. 2
2. Фактори активізаціїдіяльності особистості 8
3. Значеннясамонавіювання в професійній діяльності моряка. 14
Список використаноїлітератури. 21
1. Психіка. Етапи розвитку психіки живих істот
Психіка– функція мозку, що полягає у відбитку об'єктивної дійсності в ідеальнихобразах, на основі яких регулюється життєдіяльність організму.
Навідміну від неорганічної природи живий організм безперервно взаємодіє знавколишнім середовищем. Еволюція організму, починаючи від найпростішого живогоіснування вірусу, кінчаючи людиною, — це зміна форм, що ускладнюються,взаємодії. Організм без зовнішнього середовища, що підтримує його існування,неможливий; тому в наукове визначення організму повинна входити й середовище,що впливає на нього, відзначав І.М. Сєченов. Без розуміння змін середовища і їївпливів на організм не можуть бути зрозумілі ні розвиток психіки людини в їїфілогенезі (розвиток людини із тваринного миру), ні в її онтогенезі (формуванняособистості людини).
Відомо,що Чарльз Дарвін відкрив закони еволюції тваринних істот і походження людини наоснові мінливості всього живого й спадковості, що закріплює й утримує придбаніознаки шляхом природного добору. На самому початку розвитку життя намітилися двіосновні форми мінливості у взаємодії організмів і середовища. Вони й визначиливже в одноклітинних організмів поділ всіх живих істот на дві основні галузі:рослин і тварин. Одна, пасивна форма проявлялася в основному в змініфізико-хімічних процесів і будови організму під впливом неоднорідногосередовища. Інша, активна форма мінливості, що визначила розвиток тварин,проявлялася в основному в зміні форм поводження організму, тобто в змініспособів і форм його активного реагування на вплив середовища, що змінюється. Таким чином,можна визначити етапи розвитку психіки живих істот.
Подразливістьможна вважати першим етапом. Взаємодія організму й середовища в його будь-якійформі можливо тому, що навіть самому найпростішому організму властивафізіологічна форма відбиття середовища — подразливість. Вона являє собоюздатність живої істоти відповідати на безпосередні впливи середовища процесами,що підтримують життя організму. Подразливість викликає пристосувальні процеси,що врівноважують організм із середовищем і сприяє виникненню вищих формвідбиття. Рослини зупинилися на фізіологічній формі відбиття. Тварини в процесіеволюції на основі подразливості виробили властивість відповідати на впливисередовища, не тільки що безпосередньо впливають на життєві функції організму,але й на сигнальні впливи, які підготовляють, орієнтують організм у середовищі.Інакше кажучи, у тварин у процесі їхньої еволюції виникає новий видподразливості, що виконує сигнальну функцію, — чутливість.
Чутливість – другий етапрозвитку психіки, це властивість, придбана тваринами на певних етапах еволюції,відбивати вплив середовища. За допомогою чутливості організм завжди суб'єктивновідбиває вплив середовища. З її появою починається еволюція психічноговідбиття, вищою формою якого є свідомість. Психічне відбиття виниклоу формі неясних позитивних або негативних переживань, що сигналізують продинамік стану організму і його рівновазі із середовищем. Надалі на цій основівиникла більше складна форма відбиття — відчуття як суб'єктивний образоб'єктивного миру. Таке розуміння психіки дозволяє розглядати її як властивістьсамого життя, необхідне на певному щаблі еволюції тварин. Еволюціяподразливості в рослин змінювалася дуже мало. У тварин же мінливість їхньоїактивної взаємодії із середовищем, що змінюється, привело до утворення нервовоїсистеми — органа, спеціалізованого на виникненні й передачі подразнення,викликуваного впливами зовнішнього середовища.
Інстинктиявляються первісноюформою психічного відбиття й регуляції поводження. Інстинктами називаютьуроджені, складні, біологічно доцільні й тому спадково закріплені формиповодження. Будучи цілісною реакцією всього організму на комплексні подразникизовнішнього й внутрішнього середовища, інстинкти по своїх механізмахпредставляють ланцюгові безумовні рефлекси. Це можуть бути дуже довгі ланцюгирефлексів, у яких кінець одного рефлексу служить подразником для наступноїланки ланцюга. У тварин у їхніх обох галузях уроджені інстинктивні формиповодження є основними. У людини ж інстинкти відіграють важливу роль тільки вперші місяці його життя, а потім стають такими рудиментами, як волосяний покрившкіри або червоподібний відросток прямої кишки. Рудимент — це функція абоорган, що залишився в спадщину від тваринних предків. Як би не були різнідосить численні інстинкти тварин, вони завжди пов'язані із задоволенням біологічних потреб.Основними з них є половий, інстинкт турботи про потомство, харчування, самозбереження,стадний інстинкт, інстинкт сезонної міграції й т.д.
Інстинктивніформи поводження можуть бути різної складності, але в їхній основі завждилежать прості безумовні рефлекси із шаблоновою відповіддю на безпосереднійбіологічно позитивний або негативний подразник. Прикладом більше простих такихрефлексів є насторожування вух або поворот голови в службового собаки увідповідь на звук — як орієнтовний рефлекс або відскакування — як захиснийрефлекс. В інстинктивному поводженні тварин іноді проявляється гадана особливим«розумом» доцільність. Однак ця доцільність обумовлена чисто зовнішнімифакторами, і поводження тварини зі зміною середовища піддається лише дуженезначній перебудові. Ледь змінюється певний комплекс умов, що викликаєінстинктивні дії, як порушується план інстинктивних дій — птах може кинути пташенят, ссавцязагризти потомство. Іноді ж безглуздість учинків тварини виражається так чітко,що часом викликає подив. Так, птаха висиджують не тільки чужі покладені їмяйця, але й зовсім не схожі на них камені. Пояснюється це тим, що весь ланцюгінстинктивних актів поводження тварини, досить доцільна тільки в умовахформування великої кількості поколінь, у дуже малому ступені може уточнюватисяв умовах, що змінюються.
Розвитокголовного мозку людини із самого початку дав можливість вінстинктивному поводженні обпертися на сполучення тимчасово діючих подразників.Чим більше високорозвиненахребетна тварина, тим легше, що змінилися умови, середовища знімають застаріліінстинктивні форми поводження.
Навичками утварин називаються придбані в індивідуальному досвіді форми поводження, якізабезпечують диференційоване пристосування тварини до мінливих умов середовища.По своїх механізмах навички є складними умовними рефлексами й здійснюються задопомогою вищої нервової діяльності. Найпростіші навички можуть утворюватисянавіть в одноклітинних тварин. Так, таргана можна привчити брати їжу тільки ізчорних квадратів шахового поля. Бджоли не тільки добре запам'ятовують малюнкипольових квітів на лотках вулика й поступово вчаться запам'ятовувати дорогу довулика, але й виробляють умовні рефлекси на захід конюшини. Розвитоксигнального значення відбиття середовища, тобто психічного відбиття,відбувається, коли з'являється біологічна необхідність передбачення подій усередовищі, що змінюється. Прикладом впливу середовища, що має сигнальнезначення, є такий звук або захід, що сам по собі не здатний впливати на життєвіпроцеси, але може служити сигналом близької небезпеки або видобутку. Так,наприклад, якщо жаба не бачить людину, то він може кричати й свистіти — вона небуде реагувати. А слабкий звук ляпанцю об воду сприймається жабою як сигналнебезпеки, заміченою іншою жабою, і змушує її стрибати у воду. Перші звуки — лемент, свист у жаби не мають сигнального значення, яке вони мають, зокрема, воленя, а другий — має. Але якщо який-небудь подразник придбав у тваринисигнальне значення, виходить, воно вже має здатність до психічного відбиття й,отже, має психіку.
У життінавички, розвиваючись, приводили до виникнення найбільш складної формиповодження тварини — розумового. Розумовими, їх ще називають інтелектуальними,є форми поводження, спрямовані на рішення нових завдань не шляхом успадкованихабо раніше придбаних в особистому досвіді способів, а на основі відбиттяіснуючих між предметами зв'язків і відносин. Відомо, що розумове поводження — основна форма діяльності людини. Нам притаманні із тваринами всі види розумовоїдіяльності: індукція, дедукція, абстрагування, аналіз незнайомих предметів. Безцієї спадкоємної лінії розвитку поява мислення людини дійсно було б чудом.Розвиток найпростішого розумового поводження тварин було пов'язане звиникненням можливості предметного відбиття їх на підставі комплексу відчуттів.Так, шимпанзе здатні розрізняти й запам'ятовувати трикутники, кулі, піраміди поїхньому фарбуванню й формі й використати ці диференційовані подання у своємуповодженні. Найпростішим видом розумового поводження, що опирається на відбиттяспіввідношення між предметами, є так звані обхідні дії, недоступні, зокрема,курям, однак добре доступні собакам і повністю доступні людиноподібним мавпам.Найбільше повно проявляється розумова діяльність при спробах використаннятваринами різних предметів як найпростіші знаряддя.
Проведені підкерівництвом І.П.Павлова досвіди із шимпанзе Рафаелем і Розою показали, що ці тварини маютьуміння помічати деякі зв'язки між предметами й використати їх з метоюзадоволення своїх потреб. Перед Рафаелем був поставлений ящик з апельсином, щоясно виднівся через отвір. Тварина намагалася опанувати ним, але наткнулося нанесподівану перешкоду: на шляху стояла запалена спиртівка, і Рафаель обпалився.Це не перешкодило, однак, йому впоратися із завданням. Він направився до бака зводою, притяг його до ящика, погасив вогонь і дістав принаду. В інших випадкахце завдання вирішувалося Рафаелем ще простіше: для того щоб погасити спиртівку,він уже не тяг цілий бак з водою, а набирав воду в кухоль або в рот і гасивполум'я. І.П.Павлов, спостерігаючи за цими досвідами, сказав: «Ми починаємо розуміти, якимобразом відбувається мислення людини, про яке стільки розмов і стільки всякоїпорожньої балаканини».
Основнаознака психіки людини полягає в тому, що крім спадкоємних і особисто придбанихформ поводження людина володіє новим, найважливішим засобом орієнтування внавколишній дійсності — знаннями, які являють собою концентрований досвідлюдства, переданий за допомогою мови. Психіка людини формується й постійнозбагачується в умовах соціального оточення, у процесі засвоєння соціального,суспільного досвіду. Якщо тварина, вирощена в штучних, ізольованих умовах,зберігає всі свої видові якості, то людина без соціального оточення не здобуваєніяких людських якостей.
З переходомвід тваринного існування до людського суспільства виникло два нових факториформування психіки людини: це суспільна праця з використанням знарядь праці іязикове спілкування. З виникненням прямоходіння в людини звільнилися руки,розширився кругозір, виникли умови для інтенсивного розвитку його орієнтовноїдіяльності. Це, безумовно, привело до виникненню знарядь праці, трудовогопроцесу. Людина починає жити у світі постійних знарядь праці, через які зпокоління в покоління передаються трудові операції.
Психічневідбиття миру людиною пов'язане з його суспільною природою, вонаопосередковується суспільно виробленими знаннями. Вищою формою психіки єсвідомість людини, що виникло, як ми вже відзначили, у процесісуспільно-трудової практики. Свідомість нерозривно пов'язане з язиком і мовою.Завдяки свідомості людина довільно регулює своє поводження.
Змістомпсихіки є ідеальні образи об'єктивно існуючих явищ. Але ці образи виникають урізних людей своєрідно. Як правило, вони залежать від минулого досвіду, знань,потреб, інтересів, психічного стану й т.д. Інакше кажучи, психіка — цесуб'єктивне відбиття об'єктивної дійсності в ідеальних образах, на основі якихрегулюється взаємодія людини із зовнішнім середовищем.
2. Фактори активізації діяльності особистості
Поняття«особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і вповсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї абояк про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. Упсихології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Конкретнулюдину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям індивід. Проблема формуванняособистості – проблема неосяжна, значима і складна, що охоплює величезне поледосліджень. Існують біологічні фактори формування особистості, вплив деяких з них здатен значноактивізувати розвитокособистісних якостей людини.
Особистість є щосьунікальне, що зв'язано, по-перше, з її спадковими особливостями і, по-друге, знеповторними умовами мікросередовища в якому вона виховується. У кожноїнародженої дитини є мозок, голосовий апарат, але навчитися мислити і розмовлятивона може лише в суспільстві. Звичайно ж, безупинна єдність біологічних ісоціальних якостей показує, що людина істота біологічна і соціальна.Розвиваючись поза людським суспільством, істота, що володіє людським мозком,ніколи не стане навіть подобою особистості. Якщо людське дитя навіть із самими“кращими” структурними особливостями мозку попадає в умови ізоляції відлюдського суспільства, то розвиток його як особистості припиняється. Цебагаторазово підтверджено у випадках, коли діти раннього віку попадали в зграїдиких тварин чи піддавалися штучної ізоляції. Психічний розвиток дитини яклюдської особистості можливий лише в оточенні інших людей при активному і пасивномунавчанні поведінковим навичкам.
Таким чином, у результаті розвитку йде становлення людини як біологічного видуі соціальної істоти.
У першучергу, біологічний розвиток, так і розвиток у цілому обумовлює факторспадковості. Спадковість виявляється в тому, що дитині передаються основні біологічні ознаки людини. Задопомогою спадковості людині передаються від батьків анатомофізіологічнабудова, тип нервової діяльності, характер обміну речовин, ряд рефлексів. Непередаються в спадщину надбані протягом життя навички і властивості, наукою невиявлено так само особливих генів обдарованості, однак кожна народжена дитинамає величезний арсенал задатків, ранній розвиток і формування яких залежить відсоціальної структури суспільства, від умов виховання і навчання, турбот ізусиль батьків і бажання самої маленької людини.
Добіологічних факторів відносяться уроджені особливості людини. Уродженіособливості – це особливості, що дитина одержує в процесіі внутрішньоутробногорозвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин. На активність людини впливають кризи вікового розвитку.Зміна особистості людини, що відбуваються в період вікових криз, можутьвиявитися аномальними, чи негативними.
Біологічнимфактором, що робить вплив на активність діяльності особистості, відноситьсястан здоров'я. Гарний стан здоров'я сприяє успішному розвитку. Незадовільнездоров'я гальмує процес розвитку, позначається на психології людини якособистості
Поняття«особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо проособистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість- системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність таспілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин. Особистість — цеознака свідомого індивіда, який займає певну позицію у суспільстві і виконуєпевні соціальні ролі. Індивід, який народжений з глибокими відхиленнями упсихіці, або той, що виріс поза людським оточенням, не зможе стати особистістю.Але це дуже рідкісні випадки. Набагато частіше трапляються випадки, коли влюдини недостатньо чітко сформована позиція особистості — стала система їїставлень до тих чи інших характеристик дійсності, яка виявляється у певнійповедінці й вчинках.
Неповторність,оригінальність особистості, сукупність тільки їй притаманних своєріднихособливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскравупалітру, в інших — малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно удекількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці,становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною міроюпов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цимпояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистостів педагогіці, управлінні та інших галузях.
Багатствоіндивіда як особистості зумовлене сукупністю її зв'язків з іншими членамисуспільства, її активною життєвою позицією. Особистість у суспільстві перебуваєпід постійним впливом багатьох факторів: економічних, політичних, культурних,національних тощо. При цьому вона водночас виступає як об'єкт і як суб'єктсуспільних відносин. Наприклад, у сфері економічних, трудових відносин, щосклалися в процесі виробництва продукції, особистість може проявити себе пасивнимвиконавцем або ініціативним і самостійним працівником, орієнтованим на творчевирішення виробничих і управлінських завдань.
Наактивність життєвої позиції людини впливають політичні відносини: наскількивільно вона може реалізувати свої політичні права, брати участь у виборчихкампаніях, відкрито обговорювати проблеми суспільного життя. За впливом напроцес суспільного розвитку особистість політичного або іншого суспільногодіяча може бути історично прогресивною, тобто сприяти позитивним перетворенняму суспільстві, або історично регресивною, тобто стримувати природний розвитоксуспільства.
Особистістьперебуває також під впливом культурних відносин. Переважаючі в суспільствікультурні норми та цінності через систему установ освіти і засоби масовоїінформації впливають на формування психіки особистості, її світогляду тасоціальних установок. При цьому особистість у своїй практичній діяльності можеабо спиратися тільки на систему сталих норм та цінностей або послідовнопровадити в життя нові прогресивні ідеї.
Напсихіку особистості впливає і психологія тієї соціальної групи, до якої вонаналежить: сім'я, навчальний або виробничий колектив тощо. Позитивний абонегативний досвід, взаємовідносини з іншими членами соціальної групи формуютьвідповідну систему внутрішніх установок особистості щодо суспільства, праці,людей, власних якостей. Водночас, особистість, як свідомий індивід, вибирає прицьому той чи інший спосіб життя.
Аналізуявлень про природу особистості, соціально-психологічна неможливість людинижити й розвиватися поза суспільством вимагає актуалізації основних механізмів ірушійних сил об'єктивного зв'язку, що діє між людьми. Передусім, такийвзаємозв'язок акумулюється у спілкуванні та взаємодії і через них здійснюється,відтворюючи реалії соціального буття. Ідеться, таким чином, про соціально-психологічнуприроду особистості, її комунікативний потенциал. Теоретичні йекспериментальні дослідження останнього часу підтверджують, що в ціліснійсистемі якостей особистості комунікативні властивості й уміння спілкуватися єнайбільш значащими, такими, що спонукають особистість до активної дії.
Отже,оцінюючи можливість активізації діяльності особистості, слід враховуватинайсуттєвіші, принципово важливі характеристики комунікативного потенціалуособистості: динамічність (здатність змінюватися), адекватність цілям ізавданням процесу спілкування, його необхідність у реалізації за будь-якихпроявів: від самосвідомості до практичних дій через поведінку. За відсутностіумов для реалізації комунікативного потенціалу індивіда в останньогоспостерігається зниження потенційних можливостей, руйнування статусно-рольовоїактуалізації особистості в соціальній групі, втрата відчуття індивідомсоціальної реальності, деперсоналізація та ізоляція особистості за формальноїнаявності потенціалу й видимості благополуччя впродовж певного часу. Говорячипро потенційні комунікативні можливості особистості, маємо на увазі бажанняіндивіда самовиразитися серед собі подібних, самоутвердитися, оптимізуватипроцес соціально-психологічного відображення, виходячи із своїх індивідуальних,психофізіологічних, соціально-психологічних властивостей. Ідеться, таким чином, прозмістовий аспект комунікативного потенціалу особистості.
Середвнутрішніх властивостей і поведінкових проявів особистості виокремлюємо її«Я-характеристики», ментальність, ціннісно-смислову, потребово-мотиваційну йкогнітивну сфери, емоційно-психічні стани, локус контролю,соціально-психологічний досвід, соціальні установки, статусно-рольовіхарактеристики, соціально-психологічну компетентність, соціальну позицію «Я-характеристики»передусім охоплюють «Я-концепцію», «Я-образ», самооцінку. Йдеться, таким чином,про відносно стійку, більш чи менш усвідомлену систему уявлень індивіда просамого себе, на основі якої він вибудовує свою взаємодію з іншими людьми іставиться до себе. До пізнавальних процесів належать відчуття, сприймання,мислення, пам'ять, уява та увага.
Соціальніконтакти породжують соціальні почуття та емоції. Завдяки емоціям люди кращерозуміють одне одного, глибше та об'єктивніше оцінюють стан співрозмовника йситуацію, колективну діяльність і спілкування. Основні емоційно-психічні стани,які відчуває людина в процесі взаємодії, поділяються на власне емоції, почуттяй афекти. Розвиток та вдосконалення вищих емоцій і почуттів передбачаєособистісний розвиток людини.
Навідміну від емоцій і почуттів вольові акти особистості пов'язані з докладаннямзусиль, прийняттям рішень та їх реалізацією. Тобто воля виражається в дії. Іноді людинаспрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини соціальноївзаємодії, а подолати самого себе в процесі цих контактів. В особистості воляпроявляється в таких властивостях, як сила волі, енергійність, витримка, щостановлять первинні вольові якості, котрі визначають реальну поведінку людиниза конкретної життєвої ситуації. Про вольову особистість кажуть, що вонарішуча, смілива, упевнена в собі, вірить у справу. Особливу увагу слід звернутина таку вольову якість, як віра, без якої у взаємодії та спілкуванні необійтися, так само як не обійтися без впевненості в собі й довіри. Вірахарактеризує особливий стан психіки людини, що полягає в повному йбеззастережному сприйнятті якихось повідомлень, текстів, явищ, подій чи власнихуявлень і висновків, котрі надалі можуть стати основою людського «Я», визначатидеякі з учинків, суджень, норм поведінки і стосунків. Третю групу якостей, щохарактеризують волю людини, становлять відповідальність, дисциплінованість,принциповість, обов'язковість, діловитість, ініціативність. Серед основних психологічнихфункцій волі вчені виокремлюють такі: вибір мотивів і цілей; регуляціяспонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації; організаціяпсихічних процесів у систему, адекватну певній людській діяльності; мобілізаціяпсихічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод на шляху допоставлених цілей.
Активновзаємодіючи з іншими, людина прагне досягти взаєморозуміння, з'ясувати як своївласні причини поведінки, так і партнерів у спілкуванні. У всіх цих процесахнаявний мотив, тобто те, що належить самому суб'єктові поведінки. Мотив є йогостійкою особистісною властивістю, яка вбирає в себе потреби, наміри щосьзробити, а також спонуку до цього. Важливими за своїм мотиваційним значенням єпотреби, які виступають джерелом активності людини. Завдяки їм здійснюєтьсярегулювання поведінки особистості в соціумі, визначається спрямованістьмислення, емоцій, почуттів і волі людини. Задоволення потреб людиною є процесомприсвоєння нею певної форми діяльності, зумовленої суспільним розвитком ісоціальними відносинами. Серед основних потреб особистості виокремлюють такі:
· біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);
· матеріальні (потреби в одязі, житлі і т.д.); соціальні (потреби впредметно-суспільній діяльності, в усвідомленні особистістю свого місця всуспільстві); духовні (потреба в пізнавальній, моральній та іншій інформації). В цілому мотивація єсукупністю причин психологічного характеру, які пояснюють поведінку і вчинкилюдини, їх початок, спрямованість і активність.
Активізаціядіяльності є першою та найближчою формою впливу інтересу на особистість. Кількістьоб'єктів (предметів, явищ, видів діяльності тощо), які викликають у людиниінтерес, характеризуються його об'ємом. Проте, із множини інтересів взалежності від ряду факторів, в тому числі – вікових особливостей розвиткуособистості, виділяється центральний інтерес та провідні інтереси в окремихвидах її діяльності. Варто відзначити неоднозначність природи професійногоінтересу. Прийнято розрізняти інтереси до самого процесу діяльності, щопередбачає оволодіння певними знаннями і інтереси до результатів діяльності,точніше — набуття професії. Спільними в різних класифікаціях є відповідність названихнами показників трьом компонентам інтересу: мотиваційному, пізнавальному тавольовому.
Говорячипро фактори активізації, слід враховувати що особистість — це насампередбіологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою,здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. Зіншого боку, людина — істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскількисуспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорилисобі її природну індивідуальність.
3. Значення самонавіювання в професійнійдіяльності моряка
Основноюхарактеристикою навіювання вважають суттєве зниження критичності людини доінформації, яка до неї надходить, відсутність у індивіда прагнення перевіритиїї достовірність, необмежена довіра до її джерел. Саме ця довіра і є основою ефективностінавіювання. Навіювання діє на свідомість і підсвідомість людини й саме через цевоно може бути небезпечним інструментом маніпуляції поведінкою людини. Отже,навіювання, або сугестія (від лат. suggestio), — це процес впливу на психічну сферулюдини, пов'язаного із зниженням свідомості і критичності у сприйманні йреалізації зовнішньої інформації, з відсутністю бажання її зрозуміти,проаналізувати і оцінити, з довірою до джерела інформації. Як бачимо, зміст впливуспрямовується не на логіку індивіда, його здатності мислити, аналізувати,оцінювати, а на його готовність отримати розпорядження, наказ, пораду й діяти впотрібному напрямку. При цьому, звичайно, велике значення мають індивідуальніособливості людини, на котру спрямований такого ролу вплив: її здатністькритично мислити, самостійно приймати рішення, мати тверді переконання, їїстать, вік, емоційний стан, ступінь навіюваності тощо.
За змістом такінцевим результатом впливу виокремлюють навіювання позитивне і негативне,етичне і неетичне. Навіювання як позитивний, етичний чинник знаходитьзастосування в багатьох сферах соціальних стосунків. Воно використовується якметод активізації групової діяльності — виробничої, навчальної та ін. Відоміширокі можливості застосування навіювання, зокрема гіпнозу, в медичних цілях, упсихотерапії. Водночас навіювання може чинити й негативний вплив, щовідбувається в тому разі, коли воно стає інструментом навмисної ібезвідповідальної маніпуляції свідомістю індивіда чи групи людей. Навіюванняможе здійснюватися у формі гетеросугестії (вплив зі сторони) і аутосугестії(самонавіювання).
Самонавіюванняналежить до свідомого саморегулювання, навіювання самому собі певних уявлень,почуттів, емоцій, тобто людина сама створює собі модель стану або дій і вводитьїх у свою психіку шляхом, по-перше, виявлення недоліку, якого індивід хочепозбутися, а, по-друге, розроблення формули й методики самонавіювання. Самонавіювання можназастосовувати для викорінення будь-якоі поганої звички і для досягнення певнихрезультатів. Наприклад, можна навіяти собі хороший настрій, цікавість, уміннякомусь сподобатися.Це вміння впливати насамого себе.Такий впливможе бути довільним і мимовольним. Якщо людину мучить зубний біль і воназапевняє себе, що біль пройшов він дійсно проходить, це — довільне самонавіювання. Якщож, наприклад, хто-небудь, начитавшись медичних книг уявляе себе хворим, прицьому можуть з’явитися навіть деякі ознаки відповідної хвороби, то в цьомувипадку ми маємо справу з мимовільним самонавіюванням. Кожна дія, емоція абодумка залишають слід у нашій психіці, завдяки чому вони одержують бажанняповторитися. І якщо частіше виконується будь-яка дія чи емоція то увага є довшеспрямована на певну думку, і вони одержують більшу силу і бажання щобповторитися, реалізувати.
Вконтексті актуальних проблем психології розвитку соціально активної особистостіморяка вагоме місце належить формуванню його самосвідомості, навичоксамооцінки, саморегуляції поведінки та діяльності в екстремальних умовах, якіхарактерні для цієї професії. Феномен самосвідомості більш глибокий за своїм психологічнимзмістом, ніж проблема свідомості. Психологічний аспект дослідження зазначеноїпроблеми припускає розкриття самосвідомості як особливого процесу розвиткулюдської психіки, спрямованого на регулювання особистістю своїх дій на основіусвідомлення власних можливостей, емоційно-ціннісного ставлення до себе. В актсамосвідомості індивіда втягуються не лише окремі психічні процеси в різнихкомбінаціях, але й вся система його психічних властивостей, якостей,особливості мотивації, емоційно-почуттєвої, вольової сфери в будь-який момент.У психологічній структурі особистості моряка самосвідомість є центральною ланкою, якахарактеризує рівень його професіоналізму, а отже, успішність професійної діяльності. Психічнасаморегуляція грає виняткову роль у будь-якій діяльності, особливо удіяльності, пов’язаній з випробовуваннями, які стосуються досить обмеженогокола людей, які перебувають на кораблі. Рівень їхньої саморегуляції психічнихстанів, поведінки зумовлений насамперед ступенем розвитку їхніх вольовихякостей і виступає запорукою успіху конкретного завдання. Наприклад, численнідослідження показали, що у живих організмів добові ритми активності і спокою,обмінних процесів, працездатності у постійних умовах є досить стійкими інаближаються до 24-годинної періодичності. В умовах корабельного життя спеціалісти несутьвахту за змінами, які постійно переміщуються по осі часу. Періодичніпереміщення у розкладі вахт призводять до десинхронізації ритму сну і праці, щопосилює сонливість, відчуття тривоги, погіршення самопочуття, настрою, утоми. Самовладанняяк одна із складових саморегуляції проявляється в збереженні не тількизовнішнього, а й внутрішнього спокою. У неприємній ситуації слід дотримуватисяпринципу: «Не хвилюватися через те, чого я змінити не можу». Дуже важливо знятивнутрішнє, емоційне напруження, яке шкодить здоров'ю, негативно позначається наповедінці людей. Самонавіювання використовують для саморегуляції психічних станівразом із цілим комплексом інших методів: переключення уваги,самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу.
Переключенняуваги полягає у тому, що ви самостійно можете раптово спрямувати свою увагу зоб'єкта думки, який вас хвилює, на інші об'єкти, яких у даній ситуації навітьнемає, але вони можуть викликати позитивні переживання.
Самопідбадьорювання— це звернення до самого себе для того, щоб зміцнити віру в себе, вмовити нехвилюватися, повірити в успіх підготовки до роботи на флоті («Я все зможу, я всьогодоб'юсь», «Перебування далеко від землі мене не лякає» тощо). Можна самого себе картати («Що, став розмазнею?»; «Чогорозкис?») або вдатися до самокритики у присутності інших, що набагатоефективніше.
Самопереконання— це вміння переконати себе у здатності регулювати свої настрої, почуття,вчинки; це дискусія із самим собою, наведення аргументів, доказів на користьстримування, регулювання емоцій. Важливо, щоб у моряка було сформовано почуттяпатріотизму, усвідомлення свого обов'язку перед іншими, перед суспільством.
Самонаказ —це наказ собі діяти у певних екстремальних ситуаціях. Так, за самонаказом:необхідно звикати до нових умов життєдіяльності, вставати вранці, колицього робити не хочеться, виконувати розпорядження, дотримуватися режиму,дисципліни, доводити розпочату справу до кінця.
Самонавіюванняпобудоване на тих самих механізмах, що й самопідбадьорювання. Власне слово якподразник спрямовується на свою психіку. Ефективність самонавіювання залежитьвід уміння повністю відволікатися від усього стороннього і переключатися лишена зміст формул самонавіювання і відчуття того, що вони відбивають, який змістнесуть. Організм людини під виливом тривалих нервових, психічних напруженьзазнає втоми. У цьому випадку йому потрібна розрядка — релаксация. Способами релаксації можутьбутинаступні заходи:
1)сон, якщо можна в ситуації напруження заснути;
2)автотренінг, коли людина ніби оволодіває функціями свого організму, непідвладними свідомій регуляції (серцебиття, дихання, теплові відчуття та ін.).Завдяки тривалій, постійній регуляції фізіологічних станів знімаються небажаніемоції, зайві хвилювання.
Існує багатометодів, за допомогою яких індивід регулює не тільки власну поведінку, а йповедінку інших. Серед них важливе місце належить автотренінгу. Цейпсихотерапевтичний метод поєднує в собі елементи самонавіювання тасаморегуляції. Він допомагає управляти своїми емоціями, відновлювати сили іпрацездатність, знімати велике нервове напруження.
Узагальнення результатів дослідженьпсихологів дало можливість зробити ряд висновків:
1. Діяльністьморяків є однією з найскладнішихсуспільно значущих видів діяльності, яка висуває до особистості особливівимоги. Особливі умови полягають в її екстремальності: високій динаміці інапруженості, в системі обмежень щодо особистості: часових, просторових,матеріальних, моральних та інших. Розроблено структуру найбільш значущих для моряка групякостей: професійної мотивації, професійного досвіду та психічних функцій,емоційно-вольових та сенсомоторної сфери.
2. Проблема позитивного самонавіюванняморяків є однією з маловивчених у психології черезметодологічні, інструментальні складності дослідження. Професійнасамосвідомість моряків до сьогодні не булапредметом ґрунтовного психологічного аналізу і являє собою один із невирішенихаспектів психологічної науки та практики.
3. Структура професійної самосвідомості морякавключає такі взаємопов’язанікомпоненти як когнітивний, оцінний та поведінковий. Запропонованийкомплекс психологічних методик дає можливість проаналізувати стан їхсформованості у всіх вікових груп, посадових категорій.
4. В процесі експериментального вивченняпсихологічних особливостей розвитку професійної самосвідомості моряківвиявлено, що на їх компоненти впливають соціально-економічніпроблеми розвитку України та її флоту, процесиреорганізації, умови контрактів,міжособистісні стосунки, незадоволеність особистісних потреб в умовах контрактів,психологічна культура. Недостатньо сформованими елементами психологічноїкультури є рівень знань про себе, навички безконфліктного спілкування уколективі та психічної саморегуляції поведінки в складних умовах.
5. Виявлено, що з вислугою років, з вікомвідбуваються певні зміни у професійній самосвідомості моряків.Стався зсув в системі цінностей, відбулась трансформація у них показників зазначеноїсвідомості із суспільно орієнтованих на вузько особистісні; певним чином підсилилосяпрагнення до професійного самовдосконалення, характерною стала невпевненість усвоєму професійному майбутньому. Напружуєситуацію високий рівень конкуренції на ринку праці.
6. Розроблена програма розвитку такорекції професійної самосвідомості моряків, воснову якої покладено соціально-психологічний супровід, корекцію “Я-концепції”особистості, їх психологічну підготовку. Формуючий експеримент засвідчивефективність впливу позитивного самонавіювання разом із цілим комплексом інших методів:переключення уваги, самопідбадьорювання, самопереконання, самонаказу тощо для саморегуляціїпсихічних станів.
Проведенідослідження не вичерпують всіх аспектівпроблеми професійної самосвідомості моряків, аперспективними напрямками подальших досліджень можуть стати наступні аспекти:трансформація суспільної свідомості у самосвідомість моряків; впливнавчального і виховного процесів на складові професійної самосвідомості різнихкатегорій моряків; психологічний відбіркандидатів на навчання у морехідні навчальнізаклади та на роботу за контрактом.
Список використаної літератури
1. Орлов Ю.М. Восхождение киндивидуальности, Москва, 1991
2. Винославська О.В., Бреусенко-Кузнєцов О.А., Зливков В.Л. та ін.; Занаук. ред. Винославської О.В… Психологія: Навч. посіб. Київ: Фірма"ІНКОС", 2005
3. КорольчукМ.С. Психофізіологія працездатності корабельних спеціалістів в екстремальнихумовах. Київ:Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України, 1996
4. Криворучко П.П.Психологічне забезпечення професійної діяльності корабельних спеціалістів утривалому плаванні. Дисертація кандидата психологічних наук. Київ: КВГІ, 1998
5. Корнєв М.Н., КоваленкоА.Б. Соціальна психологія: Підручник.: Київ, 1995