Розвитоксучасної психології
Психологія — цеодна із самих древніх наук і одночасно одна з наймолодших. Людей завжди займаловласне поводження, а міркування про людську природу становлять тисячі й тисячіфілософських і теологічних робіт. Уже в V столітті до н.е. Платона, Аристотеляй інших грецьких мислителів цікавили багато з тих проблем, над якими й сьогодніпрацюють психологи: пам'ять, навчання, мотивація, сприйняття, сни, патологіїповодження. Безсумнівно, існує наступність, що має принципове значення,минулого психології і її сьогодення.
Хоча духовноюпредтечею психології можна назвати багато наук стародавності, уважається, щосучасний підхід почав формуватися з 1879 року — ледве більше ста років тому.
Розходження міжсучасною психологією — центральною темою цієї книги — і її коріннями — цепитання не природи людини, а, скоріше, тих методів, за допомогою яких неївивчають. Використовуваний підхід і методи дослідження відрізняють сучаснупсихологію від більше старої дисципліни, філософії, знаменуючи собоюстановлення психології як окремої, насамперед, наукової області знання.
До останньоїчверті XIX сторіччя філософи вивчали людську природу, ґрунтуючись на власному,досить обмеженому, досвіді, за допомогою міркувань, інтуїції й узагальнень.Зміни стали можливі, коли філософи почали користуватися засобами, які вжеуспішно застосовувалися в біології й інших природничих науках. Тільки колидослідники впевнилися в надійності таких методів вивчення людського розуму, якретельно контрольоване спостереження й експериментування, психологія сталавідділятися від своїх філософських корінь. Історики описують цей перехід відфілософської основи до наукової як «найбільші зміни, які колись були впсихології».
Новій науці требабуло розвивати більше точні й об'єктивні методи дослідження. Багато в чомуісторія психології — після її виділення з філософії — це історія безперервноговідточування дослідницьких методів з метою досягнення більшої об'єктивності увивченні й рішенні проблем.
Прагнучизрозуміти ті складні спірні питання й предмети обговорення, які визначаютьсучасну психологію, за відправну крапку варто взяти XIX століття — час, коли цянаука стала незалежною дисципліною із власними теоретичними йекспериментальними методами дослідження. Уже філософи античності, Платон іАристотель, цікавилися тими проблемами, які й сьогодні не втратили своєїактуальності, але їхні методи дослідження значно відрізнялися від тих, щовикористовують психологи наших днів. Древні мислителі не були психологами всучасному розумінні. Тому ми торкнемося їхніх ідей лише в тій мері, у якій вонимають безпосереднє відношення до становлення сучасної психології.
Ідея прозастосовність методів фізичних і біологічних наук до вивчення психічних явищбула успадкована й від філософського мислення, і від психологічних дослідженьXVII-XIX сторіч. Саме тоді був підготовлений ґрунт, з якої й вийшла сучаснапсихологія. Філософи XIX століття прокладали шлях експериментальному підходу довивчення мислення, а психологи, незалежно від них, наближалися до рішення тихже самих проблем з іншої сторони. Психологи XIX століття зробили вирішальнийкрок до розуміння фізичних механізмів, що лежать в основі процесів мислення.Їхні наукові методи відрізнялися від властиво філософських, але союз цих двохрізних дисциплін — філософії й психології — породив нову сферу дослідження, щошвидко знайшла індивідуальність і силу.
Виникши, новаобласть психології стрімко розвивалася, особливо в Сполучених Штатах, якізайняли й утримують пануючі позиції в психологічному світі. Переважна більшістькниг по психології видані в Сполучених Штатах. Американська психологічнаасоціація, що ніколи нараховувала лише 26 членів, до 1930 року становила 1100.а до 2005-му — більш ніж 100 тисяч чоловік.
Цей«демографічний вибух» серед психологів супроводжувався вибухом інформаційним — появою незліченної кількості досліджень, наукових доповідей, теоретичнихстатей, оглядів, книг, фільмів, комп'ютерних програм і т.п. Психологам, урамках їхньої вузької спеціалізації, усе сутужніше встежити за бурхливимрозвитком власної науки.
Збільшилися нетільки ряди практикуючих лікарів, дослідників, учених і видань спеціальноїлітератури, зріс також вплив психології на наше повсякденне життя. Цілкомможливо, що деякою мірою робота психологів впливає на життя кожної людини — незалежно від його віку, занять і інтересів.
Вплив минулого насьогодення
Уже в 1911 році вуніверситетах читали лекції по історії психології, у наші ж дні такий курс є набільшості психологічних факультетів (McCovern. 1992); в окремих випадках курспо історії психології є обов'язковим для студентів. Державні органи утворення вСША настійно рекомендують включити історію психології в число предметів,обов'язкових для вивчення на психологічних факультетах.
Щодо цьогопсихологія — наука унікальна, адже на більшості факультетів зовсім непропонують лекцій по історії своєї науки. Чому ж психологи так цікавляться нею?Одна із причин — це те, про що ми згадували раніше: багато питань, над якимивчені міркували сотні років тому, актуальні й сьогодні; у психології — навідміну від інших наук — очевидна наступність предметів і методів вивчення. Цеозначає, що психологія має більше відчутний і живий зв'язок із власним минулим,дослідження якого психологи думають важливим і потрібним.
Інтереспсихологів до історії власної науки оформився в окрему сферу дослідження:аналогічно фахівцям із соціальної психології, психофармакології або психологіїпідлітків є й фахівці з історії психології.
В 1965 році заредакцією психологів у США початків виходити «Журнал історії біхевіоральнихнаук» (journal of the History of the Behavioral Sciences). Тоді ж вуніверситеті Акрона, штат Огайо, був заснований Архів історії американськоїпсихології — найбагатші збори першоджерел, до яких тепер могли звертатисявчені. В 1966 році, у рамках АРА, виник Відділ історії психології, а в 1969році було засновано Міжнародне суспільство історії поведінкових і соціальнихнаук (Суспільство Шеврона), Дипломованих фахівців в області історії психологіїготовлять у декількох університетах США. Ріст числа книг і статей, семінарів іконференцій, поява нових архівів — все це говорить про те, яке важливе місцезаймає історія науки в курсі сучасної психології.
Ви скажете: цедосить цікаво, але чому я повинен(на) вивчати історію психології? Подивитесяуважно: у всій психології не було ні одного підходу або визначення, увідношенні яких всі представники цієї науки висловлювали б повну єдність. Ізприводу самого предмета вивчення, професійної й наукової спеціалізації існуєбезліч думок, розбіжностей і навіть розбіжностей.
Одні психологизосереджують свою увагу на пізнавальних функціях, інші — на вивченніпідсвідомості, треті працюють над питаннями зовнішнього поводження або надбіохімічними процесами мислення. Сучасна психологія включає безліч дисциплін,які, на перший погляд, поєднують лише інтерес до поводження й природи людини йпрагнення виробити хоч скільки-небудь єдиний науковий підхід.
Єдине, що зв'язуєй вплітає в послідовний контекст ці різні сфери й підходи — це їхня історія,розвиток психології як незалежної дисципліни. Тільки вивчаючи походження йрозвиток психології, можна ясно побачити, що сьогодні вона собою представляє.Знання історії впорядковує й привносить зміст у те, що здається хаосом, минулевибудовується в перспективу, що пояснює сьогодення.
Психологи різнихспеціальностей використовують схожі методи, засновані на переконанні, що минулесамим безпосереднім образом впливає на сьогодення. Клінічні психологи,намагаються зрозуміти нинішній стан своїх пацієнтів, вивчаючи їхнє дитинство,ті події життя, які могли змусити їхній поводитися або думати певним чином.Збираючи факти, клініцисти відтворять еволюцію життя пацієнтів, і нерідко цеприводить до пояснення виниклих проблем. Психологи, що вивчають поводження,також визнають вплив минулого на формування сьогодення. Вони думають, щоповодження визначається попередніми умовами життя й укоріненим досвідом — іншими словами, що стан людини можна пояснити його минулим.
Курс історіїпсихології поєднує всі області дослідження й всі проблеми сучасної психології.Він дозволяє усвідомити взаємозв'язок між різними ідеями, теоріями йконцепціями, дозволяє зрозуміти, як окремі ланки головоломки за назвоюпсихологія вибудовуються в струнку картину. Історію психології можна такожпредставити як науку, що вивчає що відбувається, що досліджує історичні події йдосвід минулого — що й робить психологію тем. чим вона сьогодні є.
Необхідно додати,що історія психології — це й просто захоплююче оповідання, де ви знайдетедрами, трагедії, випадки справжнього героїзму, революційних перетворень інавіть дещо про секс і наркотики. Минулого й помилки, і непорозуміння, і омани,але був і вільний розвиток, результат якого — сучасна психологія й весь їїнайбагатший досвід.
Історичнівідомості: реконструкція минулого
Історичні факти — матеріал, що історики використовують для відтворення картини життя, подій, епох- помітно відрізняються від дані науки. Головна відмінна риса наукових даних — це метод їхнього одержання. Коли психологи хочуть, приміром, визначити, прияких умовах людина озивається на лихо іншого, або як впровадження в життяпрограми посилення рефлексів впливає на поводження лабораторних пацюків, або чибудуть діти наслідувати агресивного поводження телегероїв, вони конструюютьситуації, створюючи умови, при яких можуть бути отримані необхідні дані.
Можна провестилабораторні експерименти, спостерігати поводження об'єкта в реальнійконтрольованій ситуації, зробити вишукування або обчислити статистичнукореляцію між двома змінними. Це дозволяє вченому певним чином вишиковуватиподії, які він хоче вивчити. У свою чергу, інші вчені іншим часом і в іншомумісці можуть ці події відновити або скопіювати. Результати звіряються придотриманні умов, однакових для первісних і повторних досвідів.
Але дані історіїне можна відновити або скопіювати. Кожна подія відбулася в певний час уминулому — можливо, сторіччя назад, і очевидці могли й не записати в деталяхрозвиток подій. «Історія не терпить компромісів: з тим, що трапилося один раз,уже нічого не поробиш — ви не можете, коли захочете, перенести події минулого всьогодення, щоб вивчити їхній розвиток, причини й наслідки… подібно тому, якви досліджуєте в лабораторії правомірність наукових тверджень».
Якщо історичнийепізод не можна розглянути безпосередньо, то як історики можуть працювати надним? Які данні вони можуть використовувати для його опису? І як взагалі можназнати, що трапилося насправді?
Навіть якщоісторики й не можуть відтворити ситуацію, щоб працювати з відповідними даними,це зовсім не означає, що достовірної інформації взагалі не існує. Факти історіїдоступні нам у вигляді фрагментів минулого — свідчень очевидців, листів іщоденників, фотографій і речей, газет і інших джерел. Саме на підставі цихданих історики пробують відтворити події й досвід минулого.
Приблизно такпрацюють археологи зі знахідками з минулого — наконечниками стріл, уламкамиглиняних горщиків або костями з курганів, — вони намагаються відтворитихарактерні риси зниклих цивілізацій. Іноді археологічним експедиціям вдаєтьсязнайти добре збережені фрагменти, що дає можливість точніше реконструюватиепоху. Так само й з «розкопками» в історії – дані фрагменти можуть бути настількизначними, що практично не залишають сумнівів у точності реконструкції.
Втрачені абоперекручені дані
Іноді історичнідані бувають неповними. Можливо, вони були загублені, або навмисно перекрученівченими, спонукуваними власними інтересами, або неточно переведені з однієїмови на іншій. В історії психології нам часто доводиться відновлювати історичнуправду за неповним даними.
Трапляється, щопротягом десятиліть дослідники навіть і не догадуються про існування важливихособистих документів знаменитих учених. Записи Германа Еббингауза, дослідникапам'яті, були знайдені в 1984 році, майже через 75 років після його смерті. В1983 році виявили десять більших коробок з рукописними щоденниками засновникапсихофізики Густава Фехнера. Ці записи охоплюють період з 1828 по 1879 рік — час, дуже важливе в ранній історії психології, але ж більше ста років ніхто йнс догадувався про їхнє існування. Автори численних книг про Фехнере йЕббингаузе не могли опиратися у своїй роботі на ці важливі першоджерела. Новіісторичні знахідки означають, що можна поставити на місце ще кілька ланокголоволомки.
Іноді фактиможуть бути навмисно перекручені або сховані від громадськості — для того, щобзахистити репутацію людей, з ними зв'язаних. Так, перший біограф ЗиґмундаФрейда, Ернест Джоунс навмисне сховав пристрасть Фрейда до кокаїну, визнававсяв одному зі своїх листів: «Боюся, що Фрейд уживав більше кокаїну, хоча я й незгадую про цьому у його біографії». Говорячи про Фрейда, ми побачимо, щонедавно виявлені дані підтверджують, що він уживав кокаїн протягом тривалогоперіоду життя. Джоунс вирішив, що він не може допустити, щоб про це довідалися.
Ще один випадокпідміни фактів відкрився у зв'язку з вивченням життя й діяльності одного зосновоположників гештальт-психології Вольфганга Келера. «По прочитанні цихпаперів, — пише дослідник, — у мене зложилося враження, що вони були ретельновідібрані з метою представити Келера в самому сприятливому світлі. Тамприводяться лише винятково благочестиві слова самого Келера й похвальні відгукипро нього». Цей епізод ілюструє один із труднощів, з якими зіштовхуються вченіу визначенні щирої цінності історичних матеріалів. Чи можна довіряти документамабо іншим даним, що відбивають факти, що стосуються життя й роботи людини? Чине підтасовані факти так, щоб створити якийсь — позитивний або негативний — образ?
Повернемося доЗиґмунда Фрейдові. Він умер в 1939 році, але дослідники й видавці одержалидоступ до його особистих паперів і листів тільки через багато років. Великізбори особистих документів зберігається в Бібліотеці Конгресу США, однак, зазаповітом самого Фрейда, деякі з них будуть відкриті тільки в наступномусторіччі. Відома й причина такої таємничості: перешкодити втручанню в особистежиття пацієнтів Фрейда і їхніх родин, а, можливо, і самого Фрейда і йогонащадків.
Один із кращихбіографів Фрейда виявив значну різницю в датах дозволу на публікацію цихматеріалів. Наприклад, один з листів до Фрейда від його старшого сина закритодо 2013 року, інше — до 2032. А лист від одного з наставників Фрейда не можебути опубліковане до 2102 року. На той час пройде приблизно 177 років післясмерті цієї людини, і це дає можливість припускати, що в листі укладена якась«страшна таємниця».
Психологи незнають, як ці архівні документи вплинуть на наше сприйняття Фрейда і йогоробіт. Бути може, вони істотно змінять його, а, бути може, і немає. Однак,доти, поки дані не доступні для вивчення, наші знання про одній із центральнихфігур психології залишаються неповними, а можливо, і неточними.
Помилки при перекладі
Ще одна проблема,з якої зіштовхуються історики, стосується інформації, перекрученої ненавмисно.Дані доступні, але вони були якимсь образом змінені — можливо, черезнедосконалий переклад з однієї мови на інший, або в силу недбалості, допущеноїочевидцем подій.
За прикладомнеадекватного перекладу знову звернемося до життя й робіт Фрейда. Деякіпсихологи можуть похвастатися гарним знанням німецької мови, щоб читати Фрейдав оригіналі. Більшість покладається па перекладача, що підбирає найбільшпідходящі, еквівалентні слова й фрази. Однак не завжди переклад слова точновідповідає значенню, закладеному в нього автором.
У фрейдовськоїтеорії особистості три фундаментальних поняття: id, ego і suverego — терміни, зякими ми знайомі. Але ці слова не відбивають у точності ідей Фрейда. Це — латинські еквіваленти німецьких слів: ego — Ich (Я), id — ?s (Воно) і superego- Uber-lch ( Понад-Я).
Розглянемо термінФрейда «вільна асоціація». Тут під словом «асоціація» мається на увазіпроведення уявного зв'язку між одною ідеєю й іншою — тобто мається на увазі, щокожна з них діє як стимул для витягу наступної ланки ланцюга. Але Фрейд говоривпро іншому. Він використовував термін, що по-німецькому звучить Einfall, щозовсім не означає асоціацію. Буквально, це «вторгнення» або «навала». Фрейдхотів підкреслити ту невтримність, з який підсвідомість впроваджується — можнасказати навіть вторгається — у свідому думку людини.
Це прикладипринципової розбіжності з тим, що мав на увазі Фрейд. Історичні дані — у цьомувипадку, власні слова Фрейда — перекручені в процесі перекладу. Коротко про цеговорить італійське прислів'я: «Перевести — значить збрехати». Покладаючись напереклади, історики повинні мати на увазі. що дані, з якими вони працюють,можуть бути неточними або помилковими. В 80-х роках Британське психоаналітичнесуспільство рекомендувало переглянути традиційні переклади робіт Фрейда,оскільки вони лише укореняли перекручене подання про його ідеї.
Власні інтересидіючих осіб історії
Історичні фактиможуть бути представлені у фальшивому світлі й безпосередніх учасниках подій.Люди можуть — свідомо або несвідомо — описати бачене ними з метою захиститисебе, обілити або перебільшити свою роль в очах громадськості. Б. Ф. Скиннер,видний дослідник проблем людського поводження, пише у своїй автобіографії, що в20-е роки — під час перебування студентом Гарвардського університету — йоговідрізняла приголомшлива самодисципліна.
Я просипався вшість ранків і до сніданку читав потім був час лекцій і лабораторних занять,після чого я йшов у бібліотеку, де працював аж до дев'яти вечора — причому всеце всього з маленькими перервами. Я нікуди не ходив, ні в кіно, ні в театри,зрідка виїжджав на концерти, у мене практично нс було часу на романтичнізахоплення. Я читав книги по психології й тільки по психології.
Здається, що цейфрагмент дає нам інформацію, дуже важлива для розуміння характеру Скиннера. Алечерез 12 років після видання його автобіографії й через 51 рік після описуванихподій Скиннер заперечував, що в студентські роки вів життя спартанця. Щостосується наведеного вище пасажу, він написав: «Я говорив скоріше про бажане,чим про дійсне».
Хоча учнівствоСкиннера й не має принципового значення для історії психології, сам фактнаявності двох трактувань, що належать головній діючій особі, представляє певнітруднощі для істориків. Яка з версій є більше точної? Яка з характеристикближче дійсності? На яку з них вплинули капризи пам'яті або її виборчийхарактер? І як нам довідатися істину?
Можливо, вокремих випадках найдуться свідчення колег або очевидців. Якщо для істориківпсихології вкрай важливі відомості про роки, проведених Скиннером у Гарварді,вони можуть спробувати розшукати його однокашників або, принаймні, їхніщоденники й листи, і зрівняти їх спогади про Скиннера студента з його власними.Біограф Скиннера Деніел Бьерк так і зробив. Колишній однокашник Скиннерарозповів Бьерку, що той завжди раніше всіх закінчував лабораторні роботи, рештудня проводив, бавлячись грою в пінг-понг.
Таким чином,іноді дозволити суперечки із приводу історичних невідповідностей можна,звернувшись до інших джерел. Подібний метод застосовувався відносно трактуваннядеяких випадків з життя Зиґмунда Фрейда в його власному викладі. Фрейд любивзображувати себе мучеником, що приніс своє тлінне тіло на вівтар психоаналізу;провидцем, постійно зневажуваним і гнаним: тим, кого паплюжила традиційнамедицина й психіатрія. Перший біограф Фрейда. Ернест Джоунс, у своїх книгахпроповідував саме цей образ.
Але недавновиявлені матеріали говорять про зворотний: роботи Фрейда не очорнялися й неігнорувалися. До 1906 року його ідеї володіли розумами молодих віденськихінтелектуалів. Клінічна практика Фрейда процвітала, і, говорячи сучасною мовою,вона навіть був знаменитістю. Факти зіпсував сам Фрейд, а трохи біографів ціперекручування ввічнили. Пізніше те враження, про створення якого він пікся,було змінено, але протягом десятиліть — поки нс найшлися нові дані — нашерозуміння життя й впливи Фрейда було неточним.
Як жепозначаються ці проблеми на вивченні історії психології? Насамперед, вонидемонструють, що наше розуміння історії має не статичний, а динамічнийхарактер. З появою нових данных воно змінюється й розвивається, очищається йзбагачується, а неправильні уявлення розсіюються. Історію не можна вважати закінченоїабо повної, вона завжди в русі, їй немає кінця. Оповідання історика може тількинаблизити нас до істини. Але з кожним роком, з кожною новою знахідкою йекспертизою історія психології стає усе більше повною.
Контекстніфактори в психології
Психологіярозвивається ні у вакуумі; вона — частина великої культури й тому піддано нетільки внутрішнім впливам, але й зовнішнім, які також формують її характер інапрямки. Розуміння історії психології припускає розгляд контексту, у якому цянаука зароджувалася й розвивалася, — тобто ідей, у різний час пануючих у науці(Zeitgeist, або інтелектуальний «дух часу»), а також соціальних, економічних іполітичних сил.
Zeitgeist — загальна інтелектуальна й культурна атмосфера, «дух часу».
Економічнийфактор
Початок XX століттяв Сполучених Штатах ознаменувалося змінами як у роботі психологів, так і всамій психології. Зросли — у значній мірі через економічних факторів — можливості для застосування психологічних знань і методів до проблем реальногожиття. Пояснювалося це практичними причинами. Як сказав один психолог, «язайнявся прикладною психологією, щоб заробити собі на життя».
Хоча до кінця XIXсторіччя число психологічних лабораторій у США стійко зростало, росло й числопсихологів, що претендують на робочі місця в цих лабораторіях. На рубежістоліть психологів з докторськими ступенями було в три рази більше, ніжлабораторій, у які їх могли найняти. На щастя, збільшувалося число викладацькихвакансій у нових університетах у західних штатах, але в більшості цих навчальнихзакладів психологія, як сама юна з наук одержувала мінімум фінансовоїпідтримки. У порівнянні з дисциплінами, що мали більше міцне положення, — такими, як фізика й хімія, — психології незмінно приділялося останнє місце всписку щорічних асигнувань; на науково-дослідні роботи, лабораторнеустаткування й платню викладачам виділялися дуже незначні суми.
Психологи швидкозрозуміли, що фундаментальна наука зможе розвиватися, а бюджет і доходи роститільки в тому випадку, якщо вони переконають університетську адміністрацію йзаконодавців, у чиїм веденні перебувало субсидування, що психологія може бутикорисна в рішенні соціальних, виховних і виробничих проблем. Незабаром нафакультети психології стали дивитися з погляду їхньої практичної цінності.
У той же час, урезультаті соціальних змін, у США з'явилася реальна можливість застосовуватипсихологію на практиці. Завдяки припливу іммігрантів і високому рівнюнароджуваності в цій соціальній групі державне утворення стало швидкозростаючою індустрією. Між 1890 і 1918 роками число зареєстрованих безкоштовнихсередніх шкіл виросло на 700 відсотків — у країні будувалося по одній школі вдень. На освіту витрачалося грошей більше, ніж на військові й соціальніпрограми разом узяті.
Фактор війни
Війни — це щеодна сила, що сприяла формуванню сучасної психології. Досвід наданняпсихологічної допомоги військовим у першій і другий світових війнах прискориврозвиток практичної психології й розширив її вплив у таких областях, як кадроваполітика, психологічне тестування й прикладна психологія. с)та роботапродемонструвала всьому співтовариству психологів і суспільству в цілому,наскільки корисної може бути психологія в рішенні проблем повсякденного життя.
Друга світовавійна змінила вигляд і долю психології й у Європі — особливо в Німеччині, дезародилася експериментальна психологія, і в Австрії, на батьківщиніпсихоаналізу. Багато видатних психологів — серед них Фрейд, Адлер, Хорни, Ериксон,що ведуть представники гештальтпсихології — в 30-х роках бігли від нацистськоїпогрози й майже все влаштувалися в Америці. Їхня змушена еміграція знаменуєзаключну стадію переміщення центра психології з Європи в Сполучені Штати.
Війна такожістотно вплинула на розроблювальні теорії й вишукування окремих психологів.Спостерігаючи криваву бойню першої світовий, Фрейд припустив, що агресія єважливою спонукальною силою — такої ж, як секс; це стало поворотним пунктом уйого системі психоаналізу. Основоположник неофрейдизму Еріх Фром, що активновиступав проти збройної агресії, згодом звернувся до вивчення такого проявупатології поводження, як фанатизм, що охопив його рідну Німеччину під часвійни.
Багатопсихологів, скориставшись можливостями, що відкрилися, шукали шляхизастосування своїм знанням у сфері освіти. Так починалася стрімка зміна акцентівв американській психології — від експериментування в університетськихлабораторіях до застосування психології до проблем навчання, виховання й іншихпрактичних питань педагогіки.
Література
1.Старовойтенко О.Б. Психологіяособистості в парадигмі життєвих відносин. — К., 2005
2.Ільїн Є.П. Психофізіологія станівлюдини. — К., 2002
3. Лейнг Р.Д. «Я» і Інші. — К., 2003
4. Паттерсон С., Уоткинс С. Теоріїпсихотерапії. — К., 2005
5. Берн Е. Введення в психіатрію йпсихоаналіз для непосвячених. — К., 2003