Міністерство освіти та науки України
Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г.Короленка
Курсова робота
РОЗВИТОК ПСИХОМОТОРИКИ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГОВІКУ З ПОРУШЕННЯМ МОВЛЕННЯ
студентки
групи
Науковий керівник:
Полтава
План
Вступ
Розділ І. Теоретичні аспекти психомоторики
1.1 Значення рухової діяльності у житті людини
1.2 Особливості формування психомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку
1.3 Психомоторні аспекти навчання та виховання дітеймолодшого шкільного віку
Розділ ІІ. Взаємозв’язок психомоторики та мовлення
2.1 Фізіологічні механізми мовної діяльності
2.2 Психомоторика як засіб розвитку мовлення у дітеймолодшого шкільного віку
Висновок
Перелік використаних джерел
Вступ
Без особливого підходузалізо іржавіє,
не знаходячизастосування, стояча вода
на холодізамерзає, а розум людини — чахне.
Леонардо да Вінчі
У ХХІ столітті Національна доктрина освіти вУкраїні має забезпечити підготовку людей високої культури, кваліфікованихспеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, мобільності восвоєнні і впровадженні новітніх наукових та інформаційних технологій. Останнєможливе лише за умови індивідуального підходу до кожної дитини. Використаннязасобів розвитку психомоторики у навчально-виховному процесі являє собою засіб,що дозволяє за рахунок організації освітнього процесу більш повно враховуватисхильності й здібності учнів, створювати умови для навчання школярів відповідноїх можливостей.
Початок теоретичного рівня розробки науковихзнань про психомоторику учнів у навчанні пов'язаний із великим педагогом, однимз основоположників педагогічної науки і рідної школи, К.Д. Ушинським. Я.А. Коменськийдав уперше обґрунтування загальнокласній роботі на уроці в поєднанні зіндивідуальними психомоторними здібностями. Значний внесок у розробку питаньрозвитку особи, урахування закономірностей психомоторного розвитку дитини внавчанні й вихованні внесли такі педагоги, як В.Г. Бєлінській, М.Г. Чернишевський,М.О. Добролюбов, Х.Д. Алчевська, П.Д. Юркевич, М.Л. Толстой, М.Ф. Бунаков, В.П.Бехтеров. Прогресивні педагоги минулого такий підхід розглядають його як засіб|кошт| просування кожного учня до нових рівніврозвитку.
На сучасному етапі розвитку педагогічної наукиу нашій країні однією з найбільш актуальних являється проблема використаннязасобів розвитку психомоторних здібностей для ефективності педагогічної роботиз учнями. Тому вивчення особливостей психомоторики учнів є важливим напрямомпедагогічного дослідження.
Вказані вище обставини і зумовили вибір теминашої науково-дослідної роботи: „Розвиток психомоторики у дітей молодшогошкільного віку з порушенням мовлення".
Об’єкт: Теорія тапрактика реалізації проблеми розвитку психомоторних здібностей дітей внавчально-виховному процесі.
Предмет: Розвитокпсихомоторики у дітей молодшого шкільного віку з порушеннями мовлення всучасних вітчизняних закладах освіти.
Мета: На основітеоретичного аналізу психолого-педагогічної літератури узагальнити сутністьпсихомоторного розвитку в організації педагогічного процесу.
Завдання:
1. З’ясувати значення рухової діяльності ужитті людини.
2. Охарактеризувати особливості формуванняпсихомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.
3. Визначити психомоторні аспекти навчання тавиховання дітей молодшого шкільного віку.
4. Висвітлити фізіологічні механізмимовленнєвої діяльності.
5. Виявити особливість психомоторики, як засобурозвитку мовлення у дітей молодшого шкільного віку.
Досягнення поставленої мети і задань курсовоїроботи вимагало застосування ряду методів науково-педагогічного дослідження,зокрема: теоретичний аналіз проблеми, шляхом вивчення літературних джерел, педагогічнідослідження, які включають вивчення ефективності застосування засобів розвиткупсихомоторних здібностей, систематизація і узагальнення передовогопедагогічного досвіду.
Дана робота має таку структуру: вступ, 2розділи, висновки, перелік використаної літератури.
Розділ І. Теоретичні аспектипсихомоторики
1.1 Значення рухової діяльності ужитті людини
Рух тіла срияєєдності
фізичного тадуховного.
Тед Ендрюс
Рух — всемогутнє знаряддя людини. Вiн даєможливiсть не тiльки виконувати вдало м’язову роботу. Пластична, координованалюдина здатна усвідомлювати рух як власний морфологiчний орган. Таким чиномособистiсть піднімається на вищий культурний рiвень руху, коли вiн сприймаєтьсята усвiдомлюється iз самої митi започаткування. Саме тодi рух стає органом усправжньому розумінні, коли людина настiльки володiє власною психомоторикою, щокожна клітинка її тіла існує на рівні готовності до дії, а мозок, отримуючисигнали від пропріорецепторів, відкриває шлях до саморозвитку.
Дiя — це ключовий момент життя людини, цезбудник її переживань. Для того, щоб навчитися правильно дiяти, ми маємо розібратиелементи, зовнішні та внутрішні, з яких може складатися дiя. Як наненастроєному піаніно не можна передати усю красу музики Моцарта, так„ненастроєним" тiлом не передати всi тонкощі людських переживань, музикиживої душі.
Дiти, у яких розвинені рiзноманiтнi м’язовірухи, стають спритнішими, витривалими, наполегливими. Завдяки пошуку варіантівпсихомоторних рухів та способів виконання удосконалюється мислення, пам’ять,уява, воля. В ходi вiдтворення руху через активiзацію психомоторних процесіввідбувається побудова свідомості дитини.
Рух і пiдтримує ритм, просторово-часове орієнтування.У русі дитина отримує задоволення, насолоду, радість, проявляє індивідуальність.[5]
Маленька дитина — дiяльна iстота. Вiднародження до десяти років вона стає гармонійно розвиненою людиною, у якоїпрацюють — уява, естетичні почуття, образне мислення. Недаремно молодшийшкільний вік називають вiком «грацiї». Грацiозна дитина можезайматись будь-яким видом творчої та рухової дiяльності, її психомоторна активністьдосягає свого найвищого ступеня.
Рухи базуються на слуховому сприйманнімузичного ритму: вбираючи його в себе, дитина приводить у діяльний стан усісторони особистості. Тут від неї вимагається не тільки сприймання, а й особливакмітливість, яка створює основу глибокого мислення та розвиває його. [6]
Особливу увагу, при розвитку психомоторнихздібностей, звертають на ритм. Ритм — це природний рух життя. Серцебиття iробота внутрiшніх органiв, як правило, проходять ритмiчно. Ритмiчнi рухи плавнопереходять один в один. Вони виконуються без участi волi та iнтелекту. Ритмiчнiрухи завжди природнi. Ритмiчнiсть спостерiгається i при завчених повторюванихрухах, наприклад, під час ходьби, бiгу, письма. Ритмiчнiсть допомагає душевномурозслабленню. При наявностi ритму людина схильна пасивно співпереживати, безнапруги. Повiльний рух виражає душевну гармонію. Такий стан душi маютьнемовлята, коли їх заколисують, заспокоюють ритмічним погладжуванням.
Потiм, використовуючи рiзнi мелодiї, можнавизначити iндивiдуальнiсть кожної дитини. Ритм залежить вiд характеру особистостi.Наприклад, дитина флегматичного темпераменту буде виконувати рухи уповiльнено,сангвiнiк — швидко i живо, тодi як у холерика рухи рiзкi, поривчастi. Меланхолiктакож проявляє себе вiдповiдно до власного темпераменту.
Вiдомо, що вся нескiнченна розмаїтiстьзовнiшнiх проявiв мозкової дiяльностi людини не зводиться до одного лише явища- м’язового руху. Отже, психiчнi та фiзичні аспекти дії тiсно пов’язанi мiжсобою. Кожну мить свого життя людина щось відчуває, про щось думає. Ми вiдразубачимо, коли хтось нервує, замислюється або зосереджується. В залежностi вiдцього людина по-різному буде виконувати однi й тi ж рухи. Ми здогадуємось простан людини за найменшими діями.
Якою б чутливою, тонкою, духовно багатою небула людина, вона не проявить ці якостi незграбним, нерухливим тiлом. Томупередусiм треба працювати над своїм тiлом. І ця робота не повинна зупинятисяпротягом усього життя.
1.2 Особливості формуванняпсихомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку
Психомоторнi здiбностi (пластичнiсть,гнучкiсть, координованість, темп, ритм, швидкість, сила, спритнiсть) являютьсобою механiзми саморозвитку, якi започатковують свою дію вiд енергiї життя,„спраги рухів".
Звернувшись до практичного використання рухiву рiзних видах дiяльностi, було встановлено, що саме таким чином можнавизначити єдиний змiст психомоторного розвитку дитини, заснованого на єдностiритму тiла, музики, мовлення та рухів. Засобами рiзних видів діяльності розвиваютьсяпсихомоторнi здiбностi: пластичність, влучнiсть, координованість, темп, ритм,швидкiсть, спритність. [12]
Так, руховi iгри та вправи сприяють розвиткуздібностей оволодіння власним тiлом; хореографічні вправи спрямовуються на оволодінннявласною психомоторикою; образотворче мистецтво сприяє розвитку пластичності,спритностi й точностi рухiв обох рук; словесна творчiсть передбачаєперетворення почуттів, образiв, переживань у думки; театралiзована діяльністьсприяє розвитку міміки, пантоміміки та семантики рухів. Поєднання цих засобiвзабезпечить, психомоторну активність дiтей.
Впровадження практичної психомоторики унавчально-виховну дiяльнiсть вимагає вiд психологів, учителів та батькiвнеобхідних знань та умiнь, які формуються в процесi організованої діяльності звикористанням тренінгів, вправ та творчих завдань.
Механізмами самомоделювання психомоторної діївід чутливості до творчості до творчості виступають: потреба руху, переживанняруху, уявлення про параметри тіла в просторі, різноманітні пози тіла, якідозволяють активізувати пропріоцептивний досвід, психічні образи, які стаютьалгоритмами рухових дій.
Психомоторика дитини — особистісна цінність,вона є психологічним еквівалентом свідомості. Завдяки розвитку психомоторних здібностейчерез динаміку руху відбувається творення краси тіла в гармонії руху, музики,певних образів. Ця краса виражається у поведінці дитини, в її способіспілкування. [17]
Отже, познайомившись iз тим, як дiтисприймають i творять себе в ритмi музики, педагог може визначити основнiнапрямки, методи та прийоми роботи, незалежно вiд темпераменту дитини.
Для фiзичного тiла існує сiм обмежень: гнучкість,статична та динамічна сила, статична та динамічна витривалість, координація ташвидкість реакції.
Гнучкiсть — це властивiсть опорно-рухового апарату, що визначає межу рухiв частин тiла. Розрiзняютьдві форми її виявлення:
активна (характеризується величиною амплiтудирухiв при самостiйному виконанні вправ завдяки зусиллям м’язів);
пасивна (характеризується максимальноювеличиною амплітуди рухів, що досягається при дії зовнішніх сил). Гнучкістьрозвивається через подолання меж рухливостi суглобiв.
Сила — здатнiстьлюдини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок зусиль м’язiв. Нормальноюсилою для чоловіків — вважається така, коли вiн може пiдняти i пронести вантаж,який дорiвнює вазi свого тiла, а для жінки — в два рази менший. Коли невистачає нормальної сили, то людина не справляється з технічними завданнями, виглядаєрозхлябляною i невиразною. Великі м’язи не заважають виконувати дрiбнi жести, апри квапливих рухах людина здається незграбною.
Сила пов’язана з розвитком рельєфної танормальної мускулатури, надає людинi можливiсть утримувати краси ту форму тiлау русi. Статична сила розвивається збiльшенням навантаження у статичному режимiдокладання зусиль. Динамiчна сила розвивається збiльшенням навантаження вдинамiчнiй роботi м’язiв.
Витривалiсть — це здатнiсть людини працювати протягом тривалого часу безперервноабо з незначним вiдпочинком. Статична витривалість розвивається збільшеннямчасу статичного тренування. Динамічна витривалість розвивається череззбільшення часу динамічного тренування.
Координацiя — це узгодженiстъ рухiв, дiй. Координацiя вдосконалюється повторенням тапоступовим ускладненням спеціальних вправ‚ які потребують контролю рiзнихелементiв тiла.
Швидкість реакції — це специфічна властивість людини до високої швидкості рухiв, якiвиконуються при вiдсутностi значного зовнiшнього опору i не потребують значнихенерговитрат. Швидкість проявляється у різних формах:
швидкість простої та складної рухової;
швидкість одиночного руху;
швидкість складного (багатосуглобного) руху,пов’язаного зі зміною положення тіла або переключенням з однієї дії на іншу привідсутності значного зовнішнього опору;
частоту рухiв.
Швидкiсть реакції розвивається завдякивиконанням вправ у різному темпі. Тренування тіла потребує використання рiзнихметодик. Важко назвати спорт, який би гармонiйно розвивав усi якостi. Бiльшрацiональними будуть заняття, побудованi за принципом максимального опрацюваннявсiх якостей тiла. [9]
1.3 Психомоторні аспекти навчання тавиховання дітей молодшого шкільного віку
Відомо, що в період адаптації до навчальноїдіяльності учні молодшого шкільного віку особливо болісно переживають перехіддо переважно статичної пози — сидіння, яка домінує в традиційній системі шкільногонавчання. В системі викладання навчальних завдань, спрямованих на формуваннянавичок письма, читання лічби, переважна роль надається мікрорухам.
Макрорухи ж автоматично виключаються зпізнавального процесу, стаючи прерогативою фізичного виховання, а відтаквтрачається наступність із дошкільним періодом дитинства. Однією з причинтакого розриву є недостатнє використання психомоторних компонентів у практиціпочаткової школи.
Іноді батьки помічають, що домашнє завданнядитина виконує відмінно, а з роботою в класі справляється погано. Основна причината, що дитина не звикла до класу. Під час роботи в колективі вона випадає іззагального ритму, особливо якщо індивідуальні особливості її діяльностівикликані тривожністю, імпульсивністю. Тривожність часто посилюється страхомневчасного виконання завдання. Як допомогти дитині пристосуватися до умовшкільної діяльності? Пропонуються безліч систем вправ для тренування почуттяритму, що стають в пригоді при виробленні вміння підпорядковувати власнийтемпоритм діяльності умов уроку. [1]
Ритм — невід’ємна частина будь-якоїдіяльності, зокрема, навчання. Ритмічна робота дає змогу витрачати силиекономно, регулювати тривалість м’язового зусилля і пауз. Результатидосягаються з найменшими витратами сил.
Кожна людина, маючи індивідуальний,притаманний лише їй оптимальний темп роботи, в заданому ритмі здатна діятинайефективніше, без напруги і тривоги.
Відомо, що ритм — один із структурних формоутворюючихкомпонентів психомоторної діяльності, зокрема, письма. Він виявляється вкомпозиції, поєднанні окремих літер, слів, які утворюють речення. Під часписьма дитина повторює об’єктивно закладений ритм писемної мови, відчуває їїмелодію. Це відчуття подібне до слухання музики, що своїм ритмом впливає нарухову активність людини. Як рухи можуть уповільнитися або прискорюватисявідповідно до заданого музикою ритму. Емоційно-почуттєве забарвлення, якеотримує психомоторика писемної діяльності, знімає напругу, тривожність і страх.Дитина адаптується до регламентованої діяльності завдяки завдяки власнійпластичності. Ця психомоторна здібність формується під час тренування почуттівритму, сприяє гнучкому переходу до розв’язання складних навчальних завдань, підчас яких працює динамічна інтуїція.
Динаміка руху і почуттів забезпечує гармонійнувзаємодію з середовищем, підтримує високу працездатність. Завдяки цьому дитинаадаптується до колективної праці, включається в заданий темпоритм класу.
Виконуючи те чи інше завдання, учень працює зпевною напругою, яка має хвилеподібний характер. Рівень зосередженостізмінюється, і для підтримки достатньої уваги протягом уроку напружуютьсясвідомі механізми психіки (пам’ять, мислення, воля), що призводить до швидкоговиснаження дитини. Ритмічний фактор допомагає послабити напругу свідомості,підключаючи емоційно-почуттєві компоненти діяльності. [10]
Інколи педагогам та батькам здається, щодитина уповільнено діє, швидко втомлюється від занять, або навпаки, робить всеневтомно і дуже швидко. Тому необхідно перевірити, з яким темпом дитина можепрацювати.
До школи дитина не стикалася з будь-якоюформою регламентації свого існування, своїх ігор. Навіть якщо навчання в школіпобудовано, як рекомендують психологи, в ігровій формі, за своєю суттю деякарегламентація, обмеження, дисципліна неминучі в навчанні. Все це потребуєзначної психологічної перебудови діяльності.
Не можна змінити індивідуальність дитини,паралізувати її активність і волю. Йдеться про збереження індивідуальноготонусу, готовність виконувати завдання і різному темпі: повільному, середньомуабо швидкому, дитина має бути пластичною, виконувати завдання відповідно домети, яку пропонує вчитель. У такому випадку організм пристосовується до новихумов через пошук новизни, цікавих способів виконання дій.
Ритм — знаряддя адаптації до діяльності. Біоритмяк інструмент адаптації підтримує, з одного боку, працездатність і здоров’я, аз іншого — тренує організм.
Розділ ІІ. Взаємозв’язокпсихомоторики та мовлення
2.1 Фізіологічні механізми мовноїдіяльності
Кожній людині притаманні свій індивідуальнийстиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічнійвиразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільноюдля всіх мовою.
Мовлення не існує і не може існувати позабудь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови,коли активно використовується людьми. Мовлення і є формою актуального існуваннякожної мови.
Мовлення тлумачиться і як мовна діяльність,оскільки за його допомогою можна, наприклад, забезпечити спілкування,розв’язувати мнемонічні або розумові завдання. У таких випадках мовлення моженабувати форми мовного акту, що є складовим елементом іншої цілеспрямованоїдіяльності, наприклад трудової або навчальної...
Фізіологічним підгрунтям мовлення єумовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку. Подразникамидля нього є слова, „сигнали сигналів” (І.П. Павлов), що замінюють безпосередніпредмети та їх властивості. Як подразник слово має три форми вираження: словопочуте, слово побачене, слово вимовлене. Функціонування його пов’язане здіяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічнихмеханізмів.
Периферійний, або голосовий, апарат мовленняскладається з трьох частин:
1. легенів, бронхів, трахеї;
2. гортані;
3. глотки, носової порожнини, носоглотки,язичка, піднебіння, язика, зубів і губ.
Кожен з цих органів відіграє певну роль вутворенні звуків мовлення. Діяльність периферійного мовленнєвого апарату — зонавпливу кори великих півкуль головного мозку, якою вона спрямовується і функцієюякого вона є. Ця функція властива лише людському мозку. Мовні зони корирепрезентовані кількома аналізаторами, що взаємодіють і координаційно пов’язаніз усією діяльністю нервової системи.
Мовлення як рефлекторний за своєю природою актздійснюється за участю другої сигнальної системи та в тісному взаємозв’язку зпершою сигнальною системою. [7]
Слово, завдяки досвіду людини, пов’язане зусіма зовнішніми і внутрішніми подразниками. Подразнення надходять до коривеликих півкуль і можуть сигналізувати про них, змінювати їх чи викликати певніреакції на них. У результаті в корі утворюються відповідні системи тимчасовихнервових зв’язків.
В утворенні цих зв’язків беруть участьзоровий, слуховий і руховий аналізатори.
Кора великих півкуль двобічно-еферентними тааферентними шляхами пов’язана з різними частинами периферійного мовного апарату.
Акт мовлення пов’язаний з роботою всієї коривеликих півкуль, окремі її ділянки відіграють особливу роль, пов’язану злокалізацією в них мозкових закінчень аналізаторів, які керують слуханням таговорінням. Встановлено, що центри мовлення розташовані в скроневій частинілівої півкулі. Проте вся ця ділянка пов’язана з різними механізмами мовлення.
Понад сто років тому П. Брока помітив, щоушкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої чолової звивинилівої півкулі, призводить до порушення мовленнєвої артикуляції — до так званоїмоторної афазії. Хворий не може довільно висловлювати свої думки, хоча руховийартикуляційний апарат лишається неушкодженим. Брока дійшов висновку, що цяділянка є центром „моторних образів слів".
Дещо пізніше К. Верніке встановив, що приураженні верхньої скроневої звивини лівої півкулі у хворого порушуєтьсярозуміння мовлення. Він дійшов висновку, що в цій частині лівої півкулілокалізуються „сенсорні образи слова". При ушкодженні цієї ділянки ухворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні можливостірозуміти мовлення інших. Чуючи мовлення інших, хвора людина не може пов’язатийого звучання з певним значенням.
Ці та інші ділянки кори, пов’язані з окремимиаспектами мовної функції, не є самостійними і суворо ізольованими центрамимовного процесу, задіяними ланками складного нервового процесу мовноїдіяльності. Дослідження Брока та Верніке сприяли появі цілої низки аналогічнихтверджень, в яких усі психічні функції, пов’язані з мовленням, „розподілялися”між певними ділянками кори.
Але численними дослідженнями фізіологів іпсихологів доведено, що таке тлумачення фізіологічного підгрунтя мовноїдіяльності є недостатнім для її інтерпретації. [4]
Так, дослідження М.І. Жинкіна, які стосуютьсяпитання з’ясування механізму мовлення, доводять існування кількох таких механізмів.Перш ніж будувати мовленнєвий акт, ми будуємо його змістовий „кістяк" (задопомогою предметно-зображувального кола уявлень, образів і схем). Це і ємеханізм програмування висловлювання.
Далі задіюється група механізмів, пов’язаних зпереходом від плану програми до граматичної (синтаксичної) структури речення. Догрупи таких механізмів граматичного прогнозування синтаксичної конструкції,механізм, що забезпечує запам’ятовування, зберігання та реалізацію характернихграматичних форм, слів, механізм переходу від одного типу конструювання додругого (трансформація), механізм розгортання елементів програми в граматичніконструкції та ін.
Крім зазначених, виокремлюються ще й механізмипошуку необхідного слова за значенням та звуковими ознаками, механізм добираннянеобхідних звуків мови та механізм реального існування звукового мовлення.
Таким чином, можна констатувати, щофізіологічне підгрунтя мовлення досить складне, воно розгортається в певнійчасовій послідовності. Тому говорити про ізольовану локалізацію в корі великихпівкуль головного мозку всіх складових мовленнєвого акту недоцільно.
Ці уявлення про фізіологічне підгрунтя тамеханізми мовлення підтверджують сучасні дослідження мовної діяльності. Значнийвнесок у розвиток цієї проблеми на рівні різних механізмів зробив психолог О.Р.Лурія.
2.2 Психомоторика як засіб розвиткумовлення у дітей молодшого шкільного віку
Прийнятий 1999 року Закон „Про загальнусередню освіту” започаткував новий етап у реформуванні вітчизняної системиосвіти — перехід на 12-річне навчання. Але саме в 2001--2002 навчальному роцівчителі початкової ланки навчання розпочали системно навчати дітей 6-річноговіку.
До цього часу більшість шестирічок в основномувиховувалася в умовах дитячих садків, де існували свої програми виховання танавчання дітей, певний режим, а головне — навантаження (емоційне, фізичне таінтелектуальне) значно відрізнялося від навантаження у школі. До вчителівприйшли, по суті, малюки, які фізично, психологічно й емоційно відрізняютьсявід дітей 7-річного віку, до яких звикли вчителі початкових класів. [18]
Початок навчання у школі (не тільки для дітей6 років) — складний і відповідальний етап у житті дитини. Психологистверджують, що діти 6 — 7 років переживають психологічну кризу, пов’язану знеобхідністю адаптуватися до школи.
По-перше, змінюється соціальна позиція дитини:з дошкільника вона перетворюється на учня. Уперше в своєму житті дитина стаєчленом суспільства зі своїми обов’язками й соціально-суспільною повинністю.
По-друге, в дитини відбувається змінапровідної діяльності. Якщо до вступу її до школи основною діяльністю була гра,то в школі має бути навчальна діяльність, побудована на основі довільних зусильдитини.
По-третє, з початком навчання гострою стаєпроблема стримування рухової активності, ініціативи дитини і навпаки — активізація пасивних дітей.
Ось чому з початком навчання у школі в частининепідготовлених дітей 7 — 8 років з’являються специфічні реакції: істеричнівияви, страх, підвищена слізливість, розлади мовлення тощо. А що вже казати продітей 6 років, частина яких із різних, зокрема з економічних, причин невідвідувала дитячі заклади.
Кожному періоду дитинства відповідає свійособливий тип основної діяльності. Вікові можливості психологічного розвиткуреалізуються завдяки участі малюків у тих видах діяльності, які відповідаютьцьому вікові.
Важливо запобігти штучному прискореннюрозвитку дитини за рахунок пригнічення інших важливих аспектів виховання.
Традиційна, роками відпрацьована система знаньяк основна форма організації пізнавальної діяльності малоефективна щодорозвитку і навчання дітей молодшого шкільного віку в умовах класно-урочноїсистеми школи.
Традиційний дитячий вид діяльності шестирічки — гра. Гра в малюванні, спілкуванні, музичній діяльності. Через гру можнарозв’язати широкий спектр завдань загальноосвітнього та загальнолюдськогозначення, які стосуються усіх сфер людського життя. Саме у цьому віцівідбуваються суттєві зміни в різних психічних сферах діяльності дитини. У неїформується здатність до певних форм довільної уваги, завдяки чому дитина вжеможе підпорядковувати свою увагу вимогам вчителя, зосереджуватися, керуватисвоєю психічною діяльністю. Головним досягненням у розвитку дитини є те, багатопсихічних процесів, дій і рухів стають керованими та підконтрольними,усвідомленими. Оволодіння дитиною умінням довільно регулювати свої рухи та діїє найбільш суттєвим показником її загального розвитку і свідчить про готовністьдитини до навчання в школі. [12]
Як задовольнити потребу дитини в русі, грі,допомогти їй оволодіти навчальною діяльністю, заснованій на довільних зусилляхдитини?
Як свідчить досвід роботи багатьох діячів — зняти стрес, адаптуватися до школи і повноцінно включитися у навчання дитині,крім інших спеціальних методик роботи з молодшими школярами, допомагають уроки логоритмікита введення елементів логоритміки в систему занять.
Побудова системи уроків (паралельно зосновними уроками) на принципах логоритміки — поєднання гри з музикою, звихованням чуття ритму та правильного мовлення — дасть змогу максимальноіндивідуалізувати навчально-виховний процес в умовах класу.
На заняттях і уроках, як правило, діти сидять.Щоб задовольнити біологічну потребу дитячого організму в рухах, слід уводити взаняття рухові ігри. Вправи в логоритміці дібрані таким чином, що мовні,музичні та зорові сигнали викликають швидкі дії. А натомість загострюєтьсяувага, формується швидка рухова реакція, розвивається спроможність виборуреакції, вміння керувати своїми діями, здатність переключатися з одногозавдання на інше. Ці вправи впливають на розвиток вольової сфери дитини.
Плануючи заняття з логоритміки або зелементами логоритміки, слід брати до уваги такі вправи:
з психогімнастики
для формування уваги та розвитку пам’яті
вправи на орієнтацію у просторі
ритміко-гімнастичні вправи, які регулюютьтонус м’язів та формують діафрагмальне дихання.
Використовуючи елементи логоритміки можна науроках читання, розвитку мовлення, природознавства, фізкультури, співів. Заняттяматимуть системний характер, якщо їх проводити хоча б раз на тиждень.
Найефективнішими є проведення занятьінтегративного типу двома вчителями різного фаху (вчителя фізкультури чиритміки та класного керівника).
Тільки розуміння унікальності, самоцінності,неповторності молодших школярів, усвідомлення складності цього вікового періодудля подальшого розвитку особистості допоможе забезпечити повноцінний розвитокдитини, захистити її право зростати фізично та психічно здоровою.
Кожній живій істоті притаманна властивістьрухатися. Це життєво необхідна умова зв’язку будь-якого живого організму знавколишнім середовищем. Завдяки своїй діяльності людина використовує явища,предмети природи для своїх потреб.
Свідомий характер людської діяльності виявляєтьсяв її цілеспрямованому плануванні, прогнозуванні результатів, регуляції дій. Діяльністьлюдини — цілеспрямована, свідома активність, система дій, спрямованих надосягнення поставленої мети.
Ось чому діяльність є однією з основнихкатегорій психологічної науки. Що ми розуміємо під дією, діяльністю?
Дії — це система рухів, предметних тарозумових. Предметні — спрямовані на оволодіння предметами, явищами тощо. Розумовідії виявляються на тлі зовнішніх, предметних дій.
Діти оперують конкретними предметами, порівнюють,розкладають та об’єднують їх, знаходять зв’язки, взаємодії та взаємозалежностіміж ними. На цьому етапі формуються поняття, судження, які виражаються словами.[5]
Мислення — як властивість душі і як живий рух — поєднання в одному тілі. Це внутрішня дія людини, а зовнішнє її вираження — живий рух, спрямований на досягнення мети. Рух — дія або спосіб досягнення мети.
Відомо, що фізичні тіла рухаються відповіднозаконів механіки. Головна ж властивість живого руху — оволодіння простором дії,підкорення собі часу, опір протидії. Щоб цілеспрямовано рухатися, людинінеобхідно підкорити своїй волі тіло і привести його до поставленої мети.
Отже психомоторика — психічна регуляціяживих рухів, дій, а отже — дзеркало мислення, почуттів та уявлень людини. Це ефективниймеханізм виправлення вад мовлення у дитячому віці.
Кожна людина повинна пройти свою школупрактичного мислення. Вік від 5 до 8 років — коли дитина особливо чутлива догармонійних фізичних рухів — це вік „грації", як називають його психологи,вік інтенсивного розвитку психомоторики.
У психомоторних рухах формуються елементимислення. Якщо обмежити рухову активність дитини, то вона буде значнопозбавлена практичного пізнання світу і буде відставати від однолітків урозвитку.
Психомоторні рухи — джерело зародженняелементів особистої думки. Ось чому уроки логоритміки та їх елементи мають наметі допомогти вчителю розв’язати завдання пізнання світу через живийцілеспрямований рух.
На уроках логоритміки вчитель розвиває дитину.
Шляхом розвитку психомоторних дій (ритміко-гімнастичнівправи та розвиток просторових уявлень, відчуття часу, вміння відчувати своєтіло, а також уміння користуватися своїми емоціями та адекватно їх виражати);
Використання надбань культури людства.
Мова — важлива частина нашої поведінки в житті.З того, як людина розмовляє, можна зробити висновок, із ким ми маємо справу,визначити ступінь інтелігентності людини, ступінь її психічної врівноваженості,ступінь її можливої закомплексованості...
Мова — основа людського мислення. Процеси мисленнярозвиваються та вдосконалюються в міру того, як дитина опановує мову. З іншогобоку, процес поступового опанування мови є одним їз показників нормальногопсихічного розвитку дитини. Загальними та необхідними умовами продуктивноїдіяльності особистості є мова та мовлення, спілкування та увага. З одного боку,вони пронизують всю психічну діяльність людини та забезпечують можливістьактивного задоволення її пізнавальних та суспільних потреб, а з іншого боку — єзасобами реалізації внутрішнього світу та можливостей особистості.
„Слово — могутній засіб відточування,виховання витончених почуттів", — так визначив В. Сухомлинський значеннямовлення як джерела розумового та духовного розвитку. [11]
Психічна діяльність дитини, її повноціннийрозвиток значною мірою пов’язані зі станом мовлення, якістю сприймання тарозуміння словесної інформації. Під час формування мовлення можливе виникненнярізних вад: дислалія, порушення фонетико-фонематичного слуху, розуміннямовлення). Виникає потреба поліпшити звукосприймання та звуковимову.
За розвитком мовленнєвої діяльності людинивідповідають периферійні та центральні відділи. Недостатня сформованістьмоторної сторони усного мовлення (що виражається неправильною, нечіткоюзвуковимови) негативно впливає не тільки на якість усного усного мовлення,читання, а й на запам’ятовування мовленнєвого матеріалу,на слухово-зорове сприймання та розуміння усного мовлення, на формування внутрішньогомовлення. Сенсорний інформаційний відділ відповідає за слухові, візуальні,тактильні образи, які доповнюють, підсилюють один одного, збільшують кількістькорисних сигналів, розширюють корисний простір мислення.
Психологи наполягають: для повноцінногорозвитку як основи психічного розвитку людини необхідно розвивати увагу,пам’ять (особливо образну), формувати звуковимову та здатність запам’ятовуватикінестетичні відчуття. Для цього слід виробляти механізми комбінованогомовлення (сприймання та відтворення), розвиток фонетико-фонематичного слуху зопорою на графічні зображення та оральний обрис звуків, розвиток чуття ритмумовлення, розвиток діафрагмального дихання.
Активізацію діяльності мовленнєво-руховогоаналізатора недостатньо пов’язувати лише з тренуванням артикуляційного апаратудитини під час промовляння звуків, складів, слів (що є основним завданнямлогопеда під час виправлення вад звуковимови в індивідуальних формах роботи). Дляопанування мовлення дитині важливо мати сформовані моторні функції мовленнєвогоапарату і здатність керувати власними рухами підготовка дитини до відтвореннятонких артикуляційних рухів ефективна після опанування нею звичок наслідуваннягрубих рухів. Чуття ритму в дитини можна сформувати шляхом наслідуваннядорослого та в процесі самостійного контролю власного мовлення.
Для цього виду діяльності дитина здатна вже насьомому році життя. Головне значення педагогів — створити такі умови навчаннята виховання, за яких маленький учень зміг би реалізувати свої психофізичніпередумови розвитку. Засоби логоритміку за допомогою музично-ритмічних прийомівдають змогу формувати і моторику, і мовлення. [8]
Висновок
В педагогічній теорії підхід врахування психомоторногорозвитку особистості в початковій школі розглядається як одна з ведучихтенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій повідношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових таіндивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічногорозвитку.
Питання психомоторного розвитку та розвиткумовлення молодших школярів у навчально-виховному процесі здавна цікавилопедагогів. На думку вітчизняних та зарубіжних педагогів без врахуванняпсихомоторних особливостей учнів навчально-виховний процес у школі вирішити неможливо. Тому і по цей день досліджувана проблема залишається актуальною.
Застосування особливих методів впливу наокремого школяра з урахуванням його специфічних психічних та моторних особливостейвважається ефективним індивідуальним підходом.
Тоді на допомогу у вирішенні таких питаньприходить ефективний підхід урахування індивідуальних психічних якостей таіндивідуальних особливостей учнів, який ще раз підтверджує свою унікальність,ефективність та важливість використання у навчально-виховному процесі.
Наведений матеріал та отримані данітеоретично-педагогічного дослідження дозволяють зробити висновок прозастосування вправ для розвитку психомоторних здібностей ефективно та позитивновпливає на учнів молодшого шкільного віку, як педагогічний засіб та визначаютьйого значення для ефективності педагогічної роботи. Результати дослідженняпідтверджують необхідність застосування у навчальному процесі елементівпсихомоторно-розвиваючого навчання та особливого індивідуального підходу дорізних учнів.
Науково-педагогічне дослідження підтвердиломожливості та високу ефективність реалізації такого підходу до учнів в умовахзагальноосвітніх шкіл.
Підводячи підсумок проведеної нами роботиможна зробити висновок:
З’ясували значення рухової діяльності у життілюдини.
Охарактеризували особливості формуванняпсихомоторних здібностей у дітей молодшого шкільного віку.
Визначили психомоторні аспекти навчання тавиховання дітей молодшого шкільного віку.
Висвітлили фізіологічні механізми мовленнєвоїдіяльності.
Виявили особливості психомоторики, як засобурозвитку мовлення.
Практичне значення одержаних результатівдопоможе керівникам шкіл, вихователям в організації допомоги школярам длявирішення проблем з учнями цієї вікової групи у навчально-виховному процесі. Данаробота може бути використана, як джерело детальної інформації про теоретичніоснови впровадження сучасних освітніх технологій у класах з різною специфікою. Можезастосовуватись під час батьківських лекторіїв та занять методичного кабінету.
Перелік використаних джерел
1. Андросян А. Активізація пізнавальної діяльності удітей засобами музично-ігрової діяльності // Дефектологія. — 2000. — №1. — с.43- 46.
2. Вашуленко М. Формування мовної особистостімолодшого школяра в умовах переходу до 4-х річного початкового навчання // Початковаосвіта. — 2001. — №1. — с.11 — 15.
3. Венгер Л.А., Пилюгина З.Г., Венгер Н.Б. Воспитаниесенсорной культуры ребенка. — М.: Просвещение, 1988.
4. Волкова Г.А. Логопедическая ритмика. — М.: Просвещение,1985.
5. Динейка К. Движение, дыхание, психофизическаятренировка. — Минск: Полымя, 1982. — 143 с.
6. Дункан А. Моя жизнь. Танец будущего. — Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
7. Єлісовенко Ю. Корекція неорганічних вад мовлення (здосвіду театральної педагогіки) // Дефектологія. — 2001. — №2. — с.41 — 44.
8. Життєві кризи особистості (частина друга). Розділ І.Уроки драматичної педагогіки/ Науково-методичний посібник. — К., 1998. — с.4 — 26.
9. Земзюлін Т.В. Можливості психогімнастики /Науково-методичний збірник „Школа життєвої творчості”. — К., 1995. — с.81 -84.
10. Клименко В. Шестиліток — знайомий незнайомець // Директоршколи. — 2001. — №21 — 22.
11. Кулачівська С. Є., Ладивір С.О. Я — дошкільник. — К.,1996.
12. Лещенко М.П. Мороз Б. Полісенсорна основаформування мовлення в дітей з особливими потребами // Дефектологія. — 2001. — №1.- с.26 — 30.
13. Максименко С.Д. Общая психология. — „Рефлбук",1999.
14. Максименко С.Д. Основи генетичної психології.
15. Науменко С. Особливості сприймання молодшихшколярів музики // Початкова школа. — 2001. — №12. — с.45 — 47.
16. Прищепа Л. Робота над розвитком мовлення молодшихшколярів // Початкова освіта. — 2001. — №36.
17. Чистякова М.И. Психогимнастика. — М.: Просвещение,1990. с. -168 — 175.
18. Чумакова Л.О. Через гру до знання/Науково-методичний посібник „Школа Життєвої творчості”. — К., 1995. — с. -126.
19. Юрова Р.А. Заняття з логоритміки у групах. — К.: НМЦСО,2000.