Зміст
Вступ
Розділ 1. Соціально-психологічні особливості адаптаціїдитини з неповної сім'ї в соціумі
1.1 Неповна сім'я і її соціально-педагогічні категорії
1.2 Психологічні особливості дитини з повної сім'ї
1.3 Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудностісоціалізації
Розділ 2. Організація соціально-педагогічної роботи здітьми з неповних сімей
2.1 Методологіята методика дослідження
2.2. Результатидослідження і їх аналіз
2.1.1 Аналізопитуваня
2.1.2 Результатидослідження сімейних відносин по кінетичному малюнку сім'ї (КМС)
2.1.3 Результатидослідження по методиці Рене Жиля
2.3 Психокорекційна робота
Висновки
Список літератури
Вступ
Актуальність темидослідження. Найважливішим інститутом соціалізації підростаючого покоління єбатьківська сім'я. Саме у сім'ї формуються основи характеру людини, їївідносини до праці, моральних і культурних цінностей. Сім'я була і залишаєтьсянайважливішим соціальним середовищем формування особи і основою в психологічнійпідтримці і вихованні. Серйозні соціально-економічні і духовно-етичні труднощі нашогожиття є істотним чинником, який дестабілізує традиційні сімейні відносини.
Сімейне життясклалося з давніх пір так, що батьківські обов'язки діляться між батьком і матір’ю,і притому діляться нерівномірно, але величезні проблеми у вихованні дитинивиникають із збільшенням числа неповних сімей і нині не є рідкістю самотнямати, розведені батьки.
А.С. Макаренконадавав особливе значення структурі сім'ї. Він ввів поняття “повна” і “неповнасім'я”, розуміючи під цим сім'ю, яка не має батька або матері. Від того, яка поструктурі сім'я, залежить і виховання, і успішна соціалізація дитини. Діти знеповних сімей, як правило, мають ряд комплексів, мама стурбована своїмсоціальним положенням розведеної жінки. Мати не має психологічної підтримки, їйні з ким розділити відповідальність за свою дитину. Вона всі проблеми звалює насвої плечі. В результаті — деривація дитини і матер.
Останнім часомпроблем, пов'язаних з сім'єю, набувають все більшу актуальність в суспільстві.Сучасна сім'я зазнала серйозні зміни: зменшився її розмір і кількість дітей, нетакі великі сталі ролі старшого брата і сестри, не беззастережний впливстаршого покоління. Але найголовніше те, що різко зросло кількість розлучень — розпадається майже кожен другий брак. Адже розлучення — це сильне потрясіннядля всіх членів сім'ї, і в першу чергу, для дітей.
Багато говорять іпишуть про складнощі неповної сім'ї. Але повнота сім'ї ще не гарантує виховнихуспіхів, а неповнота не означає, що в ній обов'язково буде маса труднощів. Дітив повних і неповних сім'ях розвиваються по однакових біологічних іпсихологічних закономірностях, на них розповсюджуються одні і ті ж нормивиховання. Загальновизнана різниця полягає в тому, що на одній сторонісприятливіші умови розвитку, чим на іншій. Але і це відносно. Життя дитинитільки з матір’ю або тільки з батьком розвиває в нім такі якості, які неможливознайти у інших дітей. Чи приведуть вони до доброго або поганого результату,залежить від цілого ряду чинників.
Сім'я виступає якперший виховний інститут, зв'язок з яким людина відчуває впродовж всього свогожиття. Саме у сім'ї закладаються основи моральності людини, формуються нормиповедінки, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особи. Сім'ясприяє самоствердженню людини, стимулює її соціальну і творчу активність.Іншими словами в сім'ї здійснюється первинна соціалізація дитини.
Сім'я виступає яккультурна спільність — спільність людей, яких зв'язує певна єдність життєвихцінностей, уявлень, єдність позиції у взаєминах з суспільством і так далі
Об'єктдослідження – дитина з неповної сім'ї.
Предметдослідження – психокорекцій на та соціально-педагогічна робота з дитиною знеповної сім'ї.
Мета роботи –проаналізувати організацію роботи з дитиною з неповної сім'ї.
Для досягненняпоставленої мети необхідно вирішити ряд завдань:
1. Проаналізуватисоціально-психологічні особливості адаптації дитини з неповної сім'ї в соціумі.
2. Вивчитипсихологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудності соціалізації.
3. Датидіагностику соціально-психічних особливостей дитини з неповної сім'ї.
4. Освітитиосновні напрями соціально-педагогічної роботи з дитиною з неповної сім'ї.
На основі аналізулітератури була сформульована наступна гіпотеза дослідження. Якщо обстежуванасім'я є неповною або змішаною (тобто в ній є тільки один батько або один збатьків є не рідним) і в сімейних відносинах спостерігаються конфлікти, то удітей-підлітків з цієї сім'ї спостерігатимуться порушення в розвитку автономіїі індивідуації. Таким чином, завдання даного дослідження — вивчити особливостірозвитку автономії і індивідуації підлітків в неповних і змішаних сім'ях, щопереживають кризу взаємин.
Дослідженняпроводилося на матеріалі неповних і змішаних сімей, тобто сімей, в яких є тількиодин батько або один з батьків є не рідним. Всього було вивчено 5 сімей.Основним емпіричним матеріалом в даній роботі слугували результати бесід збатьками і їх дітьми, окрім цього проводилося тестування дітей(використовувався дитячий варіант особового опитувальника Р. Кеттела). Булипроаналізовані особливості взаємин в обстежених сім'ях, вплив сімейних відносинна розвиток автономії і індивідуації у дітей-підлітків, а також виділенізагальні риси в розвитку автономії і індивідуації підлітків.
Розділ 1.Соціально-психологічні особливості адаптації дитини з неповної сім'ї в соціумі
1.1 Неповнасім'я і її соціально-педагогічні категорії
В Україні, як і вбагатьох розвинених країнах, сім'я як соціокультурний інститут переживаєглибокі зміни, які виявляються перш за все в зниженні числа шлюбів; падіннінароджуваності і зменшенні кількості дітей в сім'ї; зростанні числа розлучень іформуванні сімей подружжя, що роздільно живе; підвищенні числа незареєстрованихшлюбів і частки позашлюбних народжень, що обумовлюють збільшення кількостінеповних сімей.
Переважаючимтипом сім'ї сьогоднішньої України залишається подружня пара з одним, рідше здвома і більш дітьми. Інший, вельми поширений тип складають так звані неповнісім'ї. За підставу для соціально-демографічної ідентифікації «неповноїсім'ї» береться ситуація, при якій унаслідок різних причин виховання івідхід за дитиною здійснює один батько. Основними чинниками формування неповнихсімей, як відомо, є розлучення, що не компенсуються подальшим вступом до браку,або роздільного (по різних обставинах) мешкання подружжя; овдовіння черезпередчасну смерть одного з батьків дитини; позашлюбні народження за умови самотностібатька. Оскільки в переважній більшості випадків єдиним батьком і годувальникомв сім'ї залишається мати, часто такі сім'ї називають «материнськими».
Встановити дійснечисло материнських сімей непросто. До складу офіційних статистичних даних невходять фактичні (тобто без юридичної реєстрації браку) сім'ї і, навпаки,оформлені юридично, але сім'ї, що реально розпалися, з дітьми. У разіпозашлюбних народжень «встановлене батьківство» може бути зафіксованеу момент реєстрації дитини, але насправді батько може не приймати ніякої участів його змісті і вихованні. З іншого боку, деякі самотні матери згодом виходять заміж, але в актахзапису цивільного стану статус їх дітей не міняється (за винятком фактівусиновлення/удочеріння), і вони продовжують вважатися позашлюбними дітьми.
Загальний об'ємнеповних сімей на конкретний період можна оцінити по числу зафіксованих сімей,що розпалися, з дітьми в органах РАГС (розведення) і по списках одержувачів«збільшеної» дитячої допомоги (позашлюбні) і пенсій на дітей повтраті годувальника (сім'ї вдів) в органах соціального захисту населення [39, c. 34-37].
У останнідекілька років розірвання браків в цілому по країні щороку приводило до освіти310-350 тис. неповних сімей. Тільки у Києві в результаті розлучень щорічно22-23 тис. дітей до 18 років залишалися без одного з батьків.
При сучасномурівні смертності кожна п'ята дитина ще до повноліття може стати сиротою; прицьому вірогідність смерті батька більш ніж в чотири рази перевищує вірогідністьсмерті матери (круглих сиріт дуженебагато). Так, в 1998 році серед померлих в працездатному віці чоловіка склали81%. Таким чином, вдівство — частіше також доля жінок. На 1 січня 2007 року ворганах соціального захисту України на обліку перебувало 1,9 мільйона дітей безодного або обох годувальників, в Києві — 98,4 тис. таких дітей.
Демографічнітенденції в Україні такі, що очолювані жінками неповні сім'ї формуватимуться інадалі. При існуючій динаміці показників розлучень подружжя з дітьми, рівнісмертності і зростанні народжень поза браком частка дітей, які проведутьчастину свого життя в сім'ї з одним батьком, досягає 63,3% [32].
Проблема сімейсамотніх матерів в наший країні сама по собі не нова, але розширення причин іджерел утворення таких сімей на тлі сучасної демографічної ісоціально-економічної ситуації в Росії роблять їх проблеми складнішими івимагають всебічного вивчення і освітлення. Крім того, що вони несуть постійнепсихологічне навантаження, суміщаючи виробничу і батьківську ролі, результатиемпіричних досліджень і гендерного аналізу змін соціально-економічногоположення росіян в період реформ свідчать про те, що сім'ї самотніх матерівскладають істотну частку серед бідних і найбідніших. Але повсякденні потреби іпотреби цих сімей не сприймаються як серйозна державна проблема і не стоять уряді першочергових завдань.
Спеціальні,присвячені сім'ям самотніх матерейдослідження, проведені останніми роками в різних містах і регіонах України,нечисленні. Тим часом з урахуванням сучасних реалій в розвитку інституту сім'їі різноманіття існуючих сімейних устроїв вивчення цієї проблеми вельмиактуально, зокрема — для наукового обґрунтування державної політики відносносім'ї і при розробці різних варіантів ефективної соціальної підтримкинайуразливіших сімей.
Ринкова економікавідкрила всім російським громадянам свободу вибору діяльності, надавши їмширокий спектр життєвих орієнтацій і можливість для формування матеріальногодостатку і благополуччя сімей. Зокрема, офіційний статус і широкерозповсюдження отримала сумісниця (зайнятість на декількох робочих місцях),активізувалася неформальна зайнятість. Але пропоновані суспільством способиадаптації до нових умов і подолання бідності в цілому виявилися неприйнятнимиабо недоступними самотнім жінкам з дітьми [37].
В даний час вдержавній політиці допомоги сім'ям з дітьми спостерігається тенденція«викорінювання соціального утриманства», перекладання всіх турбот продітей і про сім'ю на саму сім'ю. Ці зміни особливо сильно відбилися наположенні неповних сімей: гострота проблем обумовлена різким переходом відзвичного (хай і вельми скромного), налагодженого стилю життя до ситуаціїневизначеності і повної соціальної незахищеності. За наслідками обстеженьрізних типів домогосподарств, «неповні сім'ї по частці бідних випереджаютьвсі інші типи сімей», причому на тлі соціальної нерівності, щозаглиблюється, "їх положення стає все гірше і гірше".
Для реалізаціїнеповними сім'ями функцій соціалізації самотні матери (незалежно від їхшлюбного статусу) і їх діти потребують не тільки різних видів матеріальноїдопомоги, але і в соціальному сприянні. Виявлення і дослідження характеру іступеня «потреб», а не формальні ознаки структури і генезису цихсімей необхідні для обґрунтування і розробки програм і способів соціальної ііншої допомоги. Соціальна норма повинна розповсюджуватися на всіх безвиключення дітей і розраховуватися, виходячи з реальних потреб дітей вживленні, одязі, житлі, лікуванні, освіті, відпочинку і інших послугахвідповідно до міжнародної Конвенції про права дитини, ратифікованою Україною.
Сімейне вихованнямає ряд безперечних достоїнств. До них слід віднести, сприятливий емоційний іморально-психологічний клімат, атмосфера любові, турботи і підтримка,близькість батьківської дії, духовний зв'язок і спадкоємність між поколіннями,постійний приклад дорослих, етичне виховання особи, через засвоєння системицінностей, сімейних традицій, стереотипів поведінки і спілкування і так даліПроте зустрічаються неповні сім'ї, виховання в яких, як правило, деформуєособовий розвиток дитини [42, c. 17-20].
Структурні змінив сім'ях — збільшується число неповних сімей, а також дітей, народжених позабраком матерями-одиначками або неповнолітнімиматерями, через що росте число дітей,від яких відмовились.
Відсутність абонедолік в сім'ях емоційного, довірчого спілкування, високий рівеньконфліктності у відносинах між дорослими членами сім'ї і в дитячо-батьківськихвідносинах, несприятливий емоційний фон в цілому, педагогічна некомпетентністьбатьків і так далі
У сучасній науцііснує безліч типологий сім'ї. Особливості тієї абоіншої сім'ї роблять вплив на успішність/неуспішність учбової діяльності,виникнення труднощів в поведінці школярів. Об'єктом, соціально-педагогічноїпідтримки може стати сім'я будь-якого типу. Проте ступінь нуждаемости в ній буде різний, як і різний змістпідтримки.
Сім'ї групи ризикухарактеризуються наявністю деякого відхилення від норм, наприклад, неповнасім'я, малозабезпечена сім'я і тому подібне Вони справляються із завданнямивиховання дитини з великою напругою своїх сил.
Неповні сім'ї,маючи низький соціальний статус в якій-небудь з сфер життєдіяльності, несправляються з покладеними на них функціями. У залежності характеру проблемсоціальний педагог надає таким сім'ям освітню психологічну, посередницькудопомогу в рамках довготривалих форм роботи.
Б.Н. Алмазoв також виділяє чотири типи неповних,сімей, сприяючих появі “важких” дітей:
Сім'ї з недолікомвиховних ресурсів, неповні сім'ї; сім'ї з недостатньо високим загальним рівнемрозвитку батьків, що не мають можливості надавати допомогу дітям в навчанні;сім'ї, де витрачають багато часу на підтримку матеріального благополуччя, тимсамим, створюючи небажаний фон для виховання дітей;
Конфліктні сім'ї:у таких сім'ях діти, як правило, демонстративно конфліктні, неуравновешенны; старші діти, протестуючи протиіснуючого конфлікту, встають на сторону одного з батьків;
Етично неповнісім'ї. Серед членів такої сім'ї наголошуються відмінності в світогляді іпринципах організації сім'ї, прагнення досягти своїх цілей в збиток інтересамінших, прагнення підпорядкувати своїй волі іншого і т.п.;
Педагогічно некомпетентнісім'ї. Наслідками виховання в таких сім'ях можуть стати бездоглядність,безініціативність, сліпе підпорядкування і так далі [4, c. 22-25].
1.2Психологічні особливості дитини з повної сім'ї
Багато авторів — як класичні, так і сучасні — як найважливіша характеристика нормальногорозвитку особи розглядають розвиток автономії і індивідуації підлітка, тобтойого незалежності від батьків, самостійності і відповідальності. Важливістьданого аспекту особового розвитку підкреслювали ще класичні автори — E. Фромм, Д. Юнг, А. Адлер, В. Франклі ін. [1, c. 44-49] Наприклад, Е. Фромм вважав, щобудь-які форми людської активності повинні породжуватися самою людиною, а негетерономною, зовнішньою по відношенню до неї силою; Е. Фромм підкреслював, що«продуктивні схеми орієнтації і поклоніння» формуються при активнійучасті самої людини. На думку К. Юнга, нормальний розвиток особи пов'язаний зпроцесом індивідуації, тобто само становлення і самовдосконалення людини, колилюдина живе сама, вільно і самостійно організовуючи своє життя і несучи за неївідповідальність, оволодіваючи впливом сфери несвідомого. А. Адлер при описімети і процесу психотерапії особливо підкреслював важливість активності самоїлюдини у формуванні власної нормальної особи. Встановлення гармонійноговідношення між прагненням до особистої переваги і відчуттям спільності, надумку А. Адлера, можливо при активній, свідомій і розумній участі самої людини.В. Франкл вважав, що нормальний розвиток особи припускає усвідомлення самоюлюдиною відповідальності за свідомість свого існування; осмислена позиція повідношенню до власного життя повинна формуватися виключно самостійно.
Ф. Райс і іншісучасні автори розглядають індивідуацію і автономію як основні складовірозвитку особи в підлітковому віці. При цьому під індивідуацією мається наувазі процес, при якому підліток поступово віддаляється від батьків, стаючисамостійною особою. Індівідуація включає процес самосвідомості і самоідентифікації серед інших. При переході від дитинства до зрілості підлітокпотребує певної автономії і само ідентичності, щоб мати можливість прийняти насебе має рацію і обов'язки дорослої людини [30, c. 71-74].
Процес індивідуації може протікати в здоровій абохворобливій формі. Порівняльне дослідження Д. Деніелс здорового і хворогопроцесу індивідуації показало, що підлітки з нормальною індивідуацією знаходятьсамосвідомість дорослої особи, залишаючись в той же час функціональними членамисім'ї. Також їм властиве усвідомлення життєвих цінностей і прагнення досамостійності [60, c. 30].
Автономіярозуміється Ф. Райсом як незалежність, або свобода, підлітка. Автор виділяє двааспекти автономії: поведінковий (отримання незалежності і свободи в тій мірі,щоб діяти і ухвалювати рішення самостійно, без зайвого керівництва ззовні) іемоційний (звільнення від емоційних уз, що пов'язують дитину з батьками).Дослідження показують, що в підлітковому віці різко зростає прагнення доповедінкової автономії, причому в певних ситуаціях підлітки наполегливодобиваються права самостійно ухвалювати рішення (наприклад, при виборі стилюодягу або круга спілкування), але в той же час мисливський підкоряютьсякерівництву батьків в серйозних питаннях (наприклад, що стосуються освіти). Якпише Ф. Райс, підлітки потребують таких батьків, які надають їм свободу невідразу і в повному об'ємі, а поступово — у міру того як вони вчатьсякористуватися нею. Підлітки хочуть мати право робити власний вибір, проявлятисвою незалежність, сперечатися із старшими і нести відповідальність за своїслова і вчинки, проте повна свобода їм не потрібна. Повна свобода, надана дужешвидко, може сприйматися дитиною як відторгнення від сім'ї; у нього можез'явитися відчуття тривоги, оскільки він не знає, як скористатися цієюсвободою.
Перехід доемоційної автономії в підлітковому віці не такий драматичний, як доповедінкової, і багато що при цьому залежить від поведінки батьків. Домінуваннябатьків і культивування в дитині відчуття залежності від них, аж до дорослоговіку, перешкоджає формуванню соціальної зрілості у підлітка, який зростаєінфантильним, тобто нездібним самостійно ухвалювати рішення і сприймати себе якдорослої і самостійної людини. У протилежній ситуації — при емоційномувідторгненні — підлітки не отримують ніякої емоційної підтримки з боку батьків.На думку Ф. Райса, в даному питанні, як і в багатьох інших життєвих ситуаціях,необхідно знайти «золоту середину» [30, c.40-42].
Дослідження Olson показало, що «над роз’єднані»і занадто тісно зв'язані сім'ї «функціонують» гірше, ніж ті, щовиявилися ближчими до середини за шкалою згуртованості сім'ї(«збалансовані», «урівноважені» сім'ї).
Згуртованістьсім'ї характеризує той ступінь, в якому її члени об'єднані або, навпаки,роз'єднані. Ті сім'ї, які розташовуються на протилежних краях шкали, що оцінюєзгуртованість, — тобто побудовані на дуже тісних зв'язках або повністюроз'єднані, — є менш функціональними, ніж ті, що розташовуються приблизно насередині шкали. Згуртованість сім'ї найбільш велика, коли діти ще малі, іпоступово знижується, у міру того як підлітки дорослішають і стаютьсамостійними дорослими людьми. У міру дорослішання підлітків дистанція в їхвідносинах з батьками збільшується; причому у хлопців це відбувається швидше,ніж у дівчат.
Таким чином, колидитина досягає підліткового віку, сильна згуртованість сім'ї може перешкоджатирозвитку процесу індивідуації у підлітка. Як показуютьдослідження, найнижча згуртованість сім'ї доводиться на період, коли дітидосягають перехідного віку. Це пояснюється прагненням підлітків досамостійності, вироблення власного стилю життя, що пов'язане з процесом індивідуації. Також показано, що, чим старшедіти, тим більше дистанція між ними і батьками; це підтверджує існування упідлітків потреби в самостійності і незалежності, у власному життєвомупросторі. Ларсон і Лоу виявили, що дистанція у відносинах між підліткамистаршого віку і їх батьками приблизно на 70% більше дистанції між батьками імолодшими підлітками. Ф. Райс робить вивід, що найбільша згуртованість в сім'їповинна бути в період, коли діти ще не досягли перехідного віку. Коли ж дітистають підлітками, близькість між членами сім'ї повинна поступово слабшати, щобвстановилися збалансовані відносини, сприяючі ідентифікації особи підлітків іподальшому розвитку їх в повноправних дорослих людей [26, 54-58].
N.J. Cobb розглядає досягнення автономії якодну з найбільш важливих проблем, що встають перед молодшими підлітками.Автономія має на увазі незалежність і відповідальність за власні вчинки; більшаучасть в ухваленні рішень. В процесі переходу від підліткового віку доюнацького кількість самостійно ухвалених рішень поступово збільшується; акількість рішень, прийнятих спільно з батьками або ж тільки батьками,зменшується з віком. Дані тенденції яскравіше виражені у хлопчиків, чим удівчаток.
Як показали Bartle, Anderson & Sabatelli, батьківський стиль,особливо материнський, — украй важливий чинник формування автономії у дівчаток.Для хлопчиків же найважливішою детермінантою збільшення незалежності є вік.
Батьки можуть абосприяти, або перешкоджати зростанню автономії. У відповідь на прагненняпідлітків отримати право голосу і можливість впливати на батьківські рішення,що стосуються їх, деякі батьки здатні перейти до покладання на своїх дітей всебільшій відповідальності; інші ж негативно реагують на прагнення підлітків добільшої автономії. Чим менше в сім'ї відбувається конфліктів, тим більшепідлітки просуваються у напрямку до психологічної зрілості.
Як пише N.J. Cobb, в процесі індивідуації підліткиповинні позбавитися від одного з найкрупніших досягнень свого дитинства: їмналежить «розібрати і побудувати наново психологічну структуру, в якійвони перебували в дитячому віці». Оскільки діти молодшого віку некритичносприймають погляди і способи поведінки своїх батьків, підліткам необхіднопровести переоцінку засвоєних переконань і цінностей, щоб розібратися, які зних насправді належать підліткові, а які — його батькам. Автор припускає, щоопора на своїх батьків — це єдиний спосіб для дитини відчути в собі сили длясамостійної діяльності і дослідження миру. Те, що було засвоєне в дитинстві ізабезпечувало автономію дитини в цьому віці, повинне бути подолане підліткомради подальшого розвитку, і цей процес носить назва індивідуації [42, c. 14].
Warner вважає, що процес індивідуаціїрозвивається, коли підлітки самостійно ухвалюють рішення, а потім«продовжують жити з наслідками цих рішень», причому найважливішерішення, з ухваленням якого стикаються всі підлітки, пов'язане з тим, хто,власне, ухвалюватиме рішення. Даний процес має на увазі навчання в реальних життєвихситуаціях: підлітки навчаються, діючи і відчуваючи на собі наслідки власнихдій. Їм належить зробити відкриття того, що «ти — єдиний, хто можеухвалювати рішення в твоєму житті, і що більше когось винити або хвалити окрімсамого себе». А щоб зрозуміти це, підлітки повинні бути готові розлучитисязі своїми старими переконаннями.
В процесі індивідуації підлітки намагаються зберегтивідчуття тотожності між своїм внутрішнім «Я» і тим, що вони означаютьдля інших. Знов виникаючі ототожнення повинні мати безперервний зв'язок зпередуючими, а також дозволяти будувати плани майбутнє. Молоді люди, якіуспішно розсортували свої і батьківські погляди і переконання, можутьпідтримувати близькі відносини з батьками, відчуваючи себе при цьому комфортноі не боячись втратити свою власну індивідуальність. Ця близькість з батьками єважливим чинником, що забезпечує цілісність життя хлопців і дівчат. Підліткамне потрібно відкидати старі взаємини або переймати абсолютно нові життєві стилідля того, щоб стати самими собою. В той же час, індивідуація має на увазі ізростаючу незалежність від батьків, і позитивне відношення до власноїнезалежності [35, c. 20-29].
Дослідникивиділили параметри внутрішньо сімейної взаємодії, принципово важливі для індивідуаціїпідлітків: 1) індивідуальність — здатність мати і висловлювати свою власнудумку і бачити, чим ти відрізняєшся від інших; 2) відчуття спорідненості (connectedness) — відображає відвертість людиничужим думкам і пошана чужих поглядів.
Для індивідуаціїпідлітків однаково важливо, щоб вони відчували як свою спорідненість з іншоюособою, так і відмінність від неї. Дослідники індивідуації припускають, щопідлітки, що досягли високих рівнів індивідуації, можуть залишатися в близькихвідносинах зі своїми батьками, не відчуваючи при цьому втрати власноїіндивідуальності. Підлітки, які можуть відчувати свою особливість в порівнянніз іншими членами сім'ї, мають велику свободу для розвитку своєї власної точкизору. Але навіть в цьому випадку їх роздуми відбуваються в контексті емоційногопереживання відчуття спорідненості, яка створює упевненість, що дозволяєрозглядати різні ідеї.
Дослідженняпоказують, що підлітки з високим рівнем індивідуації походять з сімей, членияких ясно розуміють відмінності між собою і, проте, відчувають спорідненістьодин з одним. При зіткненні з проблемою вони не сприймають її як що має тількиодне рішення і здатні протягом довгого часу розходитися в думках, зберігаючипри цьому хороші взаємини. Кожна людина в такій сім'ї дуже уважно відноситьсяяк до своєї власної позиції, так і до позицій інших.
Підлітки знизьким рівнем індивідуації зазвичай походять з сімей,члени яких уникають розбіжностей між собою і настільки чуйні до чужих думок, щоне здатні скласти власну думку, відмінну від інших.
D. Bell і L. Bell підкреслюють важливість розвитку самосвідомості підлітків, атакож наявність підтримки у сім'ї, для розвитку індивідуації. Самосвідомість сприяє точнішому сприйняттюпідлітками як самих себе, так і інших людей [51, c. 37].
1.3Психологічні особливості дитини з неповної сім'ї, трудності соціалізації
Оскількирозлучення стає все більш поширеним явищем, особливої важливості набуваєпитання про його вплив на підлітків. На думку багатьох лікарів-психіатрів іпсихологів, розлучення батьків є головною негативною подією в житті підлітка,причиною невпевненості і травмуючих переживань. Перша емоційна реакція підліткана розлучення батьків може включати потрясіння, страх, тривогу, невпевненість вмайбутньому, гнів і роздратування, відчуття власної провини за те, щотрапилося, необхідність пристосовуватися до відсутності одного з батьків,засмучення і печаль, ревнощі і образу. Проте наслідки розлучення позначаютьсяна дитині досить довго, виявляючись навіть в перші роки його дорослого життя.
Чинниками, щовпливають на наслідки розлучення батьків для підлітка, є клімат в сім'ї,поведінка батьків, наявність або відсутність турботи по відношенню до дітей доі після розпаду сім'ї, переживання батьків, обставини і причини розлучення, то,в якій формі протікало розлучення, як позначився розпад сім'ї на батькові і матери і їх нових взаєминах, ступіньзалученості дитини в конфлікт між батьками, рішення питання про опіку.
Діти, розлучення,що пережили, або розлучення і повторний брак батьків, піддаються більшомуризику зіткнутися з психологічними проблемами, чим діти з міцних сімей.Проведене дослідження показало, що підлітки, які не стикалися з розлученнямбатьків, оцінюють клімат в сім'ї (теплоту відносин і рівень конфліктності, атакож стиль батьківської опіки) позитивніше, ніж підлітки, що пережили відхідодин з батьків. Підлітки, що живуть з приймальними батьками, говорили пропоблажливе до них відношення значно рідше, ніж ті, хто живе з мачухами.Конфліктний сімейний клімат частіше спостерігається в сім'ях з приймальною матір’ю,а холодні взаємини — в сім'ях з приймальним батьком. У неповних сім'ях (девідсутній один з батьків) частіше, ніж в звичайних сім'ях, присутні авторитарніабо дуже ліберальні відносини [53, c. 42].
Характеррозлучення батьків може по-різному впливати на підлітка: найбільш травмує єситуація, коли батьки залучають дитину до конфлікту, намагаючись змусити йогоприйняти чиюсь сторону. Buchanan, Maccoby & Dornbush показали, що у підлітків, що живуть поперемінно то у батька,то у матері, між якими відсутнє взаєморозуміння, часто виникає відчуттязалученості в конфлікт; коли ж батьки діють погоджено, вірогідність того, що їхдіти виявляться учасниками конфлікт, невелика — навіть якщо підлітокзнаходиться в близьких відносинах з обома батьками. Якщо розлучення проходитьмирно, то він може надати позитивну дію на батьків і дітей-підлітків, знизивширівень конфліктності в сім'ї.
На адаптаціюпідлітка до розлучення батьків рішучим чином впливає уміння батьківпристосуватися до нової ситуації: чим більше неспокою випробовують батько імати, тим вірогідніше, що душевна рівновага у дитини також буде порушена. Протеу випадках, коли розлучення приносить полегшення подружжю, він позитивним чиномпозначається і на їх дітях [58, c. 61-63].
Дослідженнявпливу розведеного подружжя на адаптацію дітей-підлітків показало, щочинниками, найтісніше пов'язаними із здатністю підлітка звикнути до нових умов,є: а) наявність близьких відносин між дитиною і тим з батьків, з яким він живе,який піклується про нього і бере участь в його повсякденних справах; би)відсутність у підлітка відчуття залученості в конфлікт між батьками. Ступіньдії розлучення на підлітків значною мірою залежить від того, як батькамвдається справлятися з конфліктами і в якому ступені підліток відчуває себевтягнутим в ці події.
Багатьма авторамибуло виявлено, що схильність до розлучень передається від покоління допокоління, тобто люди, чиї батьки розвелися, розлучаються частіше за тих, хтовиріс в міцній сім'ї. Одне з пояснень даного факту полягає в тому, що дітирозведених батьків, одружуючись, мають уявлення, що вже склалося, об можливостірозлучення і знижене відчуття відповідальності по відношенню до подружніхобов'язків [30, c. 70].
На думку багатьохавторів, втрата дитиною одного з батьків приводить до зростання вірогідностівиникнення у нього психічних і особових проблем, підвищеної схильності досамогубства, алкогольної або наркотичної залежності, невисокого відчуттявласної гідності і заниженої оцінки власних здібностей, негативного відношеннядо батьків і підвищеної необхідності звернення за консультацією до психіатра.Автор відзначає, що відсутність в сім'ї батька або матери впливає на розвитокчоловічого і жіночого начала у підлітків. Хлопчики, виховані матерями, більшоюмірою вірогідність є володарями слабо вираженого чоловічого начала, невиразноусвідомлюють свою чоловічу роль в сім'ї і суспільстві, схильні до залежностівід інших, рідко проявляють агресивність і невпевнено відчувають себе вспілкуванні з однолітками. Вплив відсутності батька на підлітка зменшується уміру його дорослішання. На дівчаток відсутність батька надає прямо протилежнийвплив; воно може створювати певні труднощі в сексуальному житті дівчат. Якщо ждівчинка виховується одним батьком, вона може ідентифікувати себе з чоловічимтипом поведінки і в тій чи іншій мірі втратити жіночність.
Ф. Райс наводитьдані, згідно яким існує взаємозв'язок між конфліктами в сім'ї і схильністюпідлітків до здійснення правопорушень, а також зниженням їх шкільноїуспішності, низьким рівнем професійних устремлінь. Розлучення батьків примушуєпідлітка по-новому поглянути на себе і на своїх батьків. Його власне«Я» сильно страждає в такій ситуації — особливо, коли підлітокпочинає винити себе за те, що трапилося в сім'ї, або стикається з труднощами,пов'язаними з відношенням тих, що оточують до подібних ситуацій. Щоб відновитисамоповагу, що постраждала в результаті розпаду сім'ї, а також справитися ізстресом, викликаним домашніми конфліктами, діти розведених або таких, що живутьпорізно батьків частіші, ніж діти з міцних сімей, здійснюють вчинки, зв'язані зризиком для їх здоров'я (куріння, вживання алкоголю і наркотиків і томуподібне) [30, c. 74-77].
У дослідженні Needle, Su & Doherty виявилося, що понад усе допристрасті до наркотиків схильні молоді люди, чиї батьки розвелися, коли дітизнаходилися в підлітковому віці. Підлітки ж з міцних сімей і ті, чиї батькирозвелися, коли вони знаходилися в дитячому віці, менше схильні до шкідливихзвичок. На думку дослідників, це пояснюється спробами підлітків, батьки якихтільки що розвелися, самостійно пристосуватися до несприятливої сімейноїобстановки, а також недоліком позитивного впливу батьків. Дослідження показалотакож, що на підлітків-хлопчиків розлучення надає більш негативна дія, ніж надівчаток. Проте якщо батько (особливо мати), з яким проживає дівчинка, створюєнову сім'ю, то вірогідність звернення дочки до наркотиків зростає. Авторамибуло зроблено висновок, що вступ до повторного браку батька, що проживає здітьми, благотворніше впливає на хлопчиків, чим на дівчаток. Flewelling & Bauman встановили, що вірогідність придбання підлітком досвідувживання алкоголю, куріння і вступу до сексуальних відносин найнижче в міцнихсім'ях.
Дослідження Starter, Stewart & Linn показало, що хлопці в сім'ях,з яких пішов батько, менше конфліктують удома, ніж ті, хто залишився без материабо проживає в повних сім'ях, і мають позитивніше уявлення про саме собі. Сини,що залишилися без батьків, активніше приймають на себе роль «розділусім'ї», що дає їм новий статус. А дочки, що опинилися в подібній ситуації,починають частіше сваритися з матерями;їх самооцінка помітно знижується. Проте багато дослідників сходяться на думці,що дівчатка пристосовуються до наслідків розлучення набагато краще, ніжхлопчики. Реакція підлітка на втрату батька залежить і від того, чим вона викликана:розлученням або смертю. Підлітки, чиї батьки померли, як правило, виховуються втеплій, дбайливій обстановці. У розведених же сім'ях і мати і підліток частовипробовують провину за те, що трапилося і відчувають взаємне відторгнення [58, c. 23-25].
Giles-Sims &Crosbie-Burnett встановили, що якщо підліток виховується тільки одним батьком,то, як наслідок, в нім розвивається сильне прагнення до автономії. Іншедослідження показало, що вступ до повторного браку батька, що виховує підлітка,часто будить в дитині надмірну тягу до незалежності, що, у свою чергу,приводить до порушення взаємин в сім'ї. По спостереженню авторів, під часрозлучення слабшає батьківський контроль за дитиною, взаємні відчуття і потребив спілкуванні один з одним, що, у свою чергу, будить в підлітку раннє прагненнядо автономії, переконує, що в житті потрібно покладатися тільки на себе. Ф.Райс на основі даних фактів робить наступні виводи. З одного боку, підлітки знеповних сімей відповідальніші, незалежні від батьків і рішучі, ніж ті, хторосте в звичайних сім'ях; з іншої — підлітки з неповних сімей можуть дуже ранопочати активно віддалятися від будинку, добиваючись поведінкової і емоційноїавтономії.
По спостереженнюпсихологів, при повторних браках головну проблему представляють діти. Положенняв сім'ї вітчимів і мачух куди складніше, ніж рідних батьків і матерів, оскількидіти зазвичай насилу сприймають їх як заміну своїм батькам. Відношення підліткадо вітчима багато в чому визначає його відношення до нової сім'ї в цілому.Також взаємини єдинокровних і звідних братів і сестер можуть стати джереломсімейних проблем.
Одне з проведенихдосліджень було присвячено оцінці відносин підлітків з вітчимом, сприйняттюними сімейних проблем і їх адаптації до нових умов, викликаною появою нерідногобатька. В результаті вдалося встановити, що адаптація підлітків проходитьуспішніше в тих сім'ях, де їх менше карають і частіше заохочують; у сім'ях, деуміють досягати взаємної згоди в питаннях виховання; у сім'ях, де в більшостівипадків демонструють традиційне відношення до проблем браку; а також в сім'ях,де повторне заміжжя матери не викликало в підлітках різко негативної реакції.Ці виводи підтверджують уявлення, що вже склалося, про те, що сприйняттяпідлітками багатьох домашніх проблем залежить від їх взаємин з вітчимом.Дослідження Amato показало, що в порівнянні здітьми із звичайних сімей діти, що проживають тільки з батьком, слабкішевідчувають батьківську підтримку і помічають, що батько їх менше карає іконтролює. Такі діти самостійніші і відповідальніші, проте частіше конфліктуютьзі своїми єдинокровними братами і сестрами і слабкіше прив'язані до будинку. Щостосується дітей з сімей з вітчимами, то останні їх менше підтримують, рідшекарають і слабкіше контролюють, чим рідні батьки. Проте у міру перебуваннявітчима в сім'ї спостерігається посилення його позитивної ролі. У повних сім'яхбатьки беруть активнішу участь в повсякденному житті своїх дітей і накладаютьбільше обмежень, чим вітчими, мачухи або самотні батьки [59, c. 21-25].
Якщо дитина підчас розлучення і нового браку ще дуже мала, то зазвичай він росте, сприймаючивітчима або мачуху як адекватну заміну батькові або матери. А в підлітковомувіці пасинки і падчерки важко адаптуються до присутності в будинку вітчима абомачухи; підліткам важче налагодити нові відносини з мачухами, чим з вітчимами(Ф. Райс, 2000). Це відбувається головним чином тому, що мачухи відразупочинають грати помітнішу роль в житті дитини і проводять з ним більше часу,чим вітчими.
Багато що в новійсім'ї залежить і від відносин між дітьми від різних батьків. Якщо мати або батьконадають явну перевагу своїй рідній дитині, то це може викликати образу іозлобленість у інших малолітніх членів сім'ї. Часто між дітьми різного подружжявиникає гостра конкуренція. Іноді вони проявляють ревнощі, якщо їх рідна матиабо батько виявляють турботу і увагу до їх звідних братів і сестер. Нерідкорозведена жінка з дітьми, особливо якщо це дівчатка, утворює свого роду«замкнуту соціальну систему», і вітчимові буває дуже нелегко в неїпроникнути. За даними Wallerstein & Kelly, звичайні сім'ї, як правило, більшдружні ніж ті, де є вітчим або мачуха. Часто перші роки повторного бракупроходять в стресовій, хаотичній обстановці. Ф. Райс пояснює це наступнимипричинами. Вітчими і мачухи часто схильні прощати дітям дуже багато що,оскільки відчувають провину за руйнування їх сім'ї; крім того, їм доводитьсямати справу з дітьми, вихованими іншими дорослими людьми; роль і місце вітчимаі мачухи в сім'ї визначені не дуже виразно; вони чекають вдячності і подяки завсе те, що роблять, а у відповідь нерідко отримують відсіч і неприйняття;вітчими і мачухи стикаються з складним комплексом невирішених психологічнихпроблем, викликаних попереднім браком і розлученням, а також часто з непростимивзаєминами і відчуттями нерідних братів і сестер [35, c. 29-34].
Таким чином,аналіз літератури, присвяченої проблемам розвитку особи підлітків іособливостей взаємин в сім'ях, що переживають кризу, показав наступне. Розвитокавтономії і індивідуації — один з основних аспектівособового розвитку підлітка — може порушуватися в умовах кризи сім'ї. Зокрема,у підлітків, що пережили розлучення батьків, може формуватися дуже раннє,надмірне прагнення до автономії, незалежності від батьків, самостійності, що, усвою чергу, може приводити до подальших конфліктів в сім'ї. Деякі авторивідзначають, що підліткам з хворою, не функціональною індивідуацією властивівідособленість, відхід в себе, імпульсна поведінка, відторгнення від сім'ї ісуспільних норм і потенційна схильність до суїциду. Також встановлено, що чимменше в сім'ї відбувається конфліктів, тим більше підлітки просуваються унапрямку до психологічної зрілості, тобто розвитку автономії і індивідуації.
Тому проведенийаналіз літератури дозволив сформулювати наступну гіпотезу дослідження. Якщообстежувана сім'я є неповною або змішаною (тобто в ній є тільки один батько абоодин з батьків є приймальним) і в сімейних відносинах спостерігаються конфлікти,то у дітей-підлітків з цієї сім'ї спостерігатимуться порушення в розвиткуавтономії і індивідуації. Таким чином, завдання даного дослідження — вивчитиособливості розвитку автономії і індивідуації підлітків в неповних і змішанихсім'ях, що переживають кризу взаємин.
Розділ 2.Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми з неповних сімей
2.1 Методологія та методика дослідження
З метою проведення дослідження було сформовано 2 групи (по 20чоловік; у кожній групі 10 дівчаток і 10 хлопчиків) дітей з повних і неповнихсімей у віці 13-14 років, 7-8-х класів, що вчаться.
Опис методик
Для дослідження сприйняття сім'ї дітьми з повних і неповнихсімей використовувалися наступні методики:
1) методопиту;
2) формалізованаанкета;
3) кінетичниймалюнок сім'ї;
4) методикаРене Жиля.
1) Методопиту. Дитині пропонувалося відповісти на питання, виразив тим самим своївідчуття, відносини до людей, що оточували його: родичам і друзям.
2) Формалізованаанкета заповнювалася на кожну дитину при активній участі класного керівника. Уанкеті представлена інформація про сім'ю дитини, особливості поведінки його вшколі, успішності, взаєминах з однокласниками.
3) Кінетичниймалюнок сім'ї.
Історична довідка. Вважають, що ідея використання малюнкасім'ї для діагностики внутрісімейних відносин виникла у ряду дослідників, середяких згадують роботу В. Хьюїса, А.І. Захарова, Н. Кормана, Р. Бернса, С.Кауфмана.
Бернс і Кауфман визначили свою методику «Кінетичний малюноксім'ї» як «новий інструмент для розуміння дітей, особливо важких дітей».
Дається наступна інструкція:
«Намалюй на картинці всіх членів твоєї сім'ї, включаючи тебе, що робитьщо-небудь. Постарайся малювати цілих людей, не мультяшек і не людей, що складаються з паличок. Пам'ятай: зображайкожного таким, що робить що-небудь, яка-небудь дія».
Цей акцент на «роботі» показує зміни у відмінності від«Рісуночного тесту сім'ї» Халса.
«Кінетичний малюнок сім'ї» — відносно молода методика, що датується лише1970 роком.
Мета застосування тесту: виявлення особливостейвнутрісімейних відносин.
Завдання: на основі виконання зображення оцінити особливостісприйняття і переживань дитиною відносин в сім'ї.
Матеріал: для роботи необхідно використовувати лист білогопаперу 15х20 см або 21х29 см, ручка, олівець, гумка.
В ході тестування наголошуються послідовність малюваннядеталей, паузи більше 15 секунд, стирання деталей, мимовільних коментарівдитини, емоційних реакцій і їх зв'язку із зображенням.
Ця методика доступна і зручна в застосуванні в умовахпсихологічного консультування, володіє значущістю з погляду вибору тактикидіяльності психолога-консультанта по психологічній корекції порушеньміжособових відносин, оскільки дає уявлення про суб'єктивну оцінку дитиноюсвоєї сім'ї, свого місця в ній, про його відносини з іншими членами сім'ї. Умалюнках діти можуть виразити те, що їм важко буває висловити словами, тобтомова малюнка відкритіший і щиро передає сенс зображеного, чим вербальна мова.
Унаслідок привабливості і природності завдання ця методикасприяє встановленню хорошого емоційного контакту психолога з дитиною, знімаєнапругу, що виникає в ситуації обстеження. Особливо продуктивне застосуваннямалюнка сім'ї в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці, оскількиотримані за допомогою цього результати мало залежать від здатності дитинивербализовать свої переживання, від його здібності до інтроспективної,здатності «ужитися» в уявну ситуацію, тобто від тих особливостей психічноїдіяльності, які істотні при виконанні завдань, заснованих на вербальнійтехніці.
4) Методика Рене Жиля.
Для дослідження сфери міжособових відносин дитини і йогосприйняття внутрісімейних відносин призначена дитяча проектна методика Рене Жиля.Мета методики полягає у вивченні соціальної пристосованості дитини, а такожйого взаємин з тими, що оточують.
Методика є візуально-вербальною, складається з 42 картинок іззображенням дітей або дітей і дорослих, а також текстових завдань. Їїспрямованість — виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвихситуаціях, що важливих для дитини і зачіпають його відносини з іншими людьми.
Перед початком роботи з методикою дитині повідомляється, щовід нього чекають відповідей на питання по картинках. Дитина розглядає малюнки,слухає або читає питання і відповідає.
Дитина повинна вибрати собі місце серед зображених людей, абоідентифікувати себе з персонажем, що займає те або інше місце в групі. Він можевибрати його ближче або далі від певної особи. У текстових завданнях дитиніпропонується вибрати типову форму поведінки, причому деякі завдання будуютьсяза типом социометрических. Таким чином, методикадозволяє отримати інформацію про відношення дитини до різних людей (досімейного оточення), що оточують його, і явищ.
Простота і схемна, що відрізняють методику Р. Жиля від іншихпроектних тестів, не тільки роблять її легшою для испытуемого-ребенка, але ідають можливість щодо більшої її формалізації і квантифікації. Крім якісноїоцінки результатів, дитяча проектна методика міжособових відносин дозволяєпредставити результати психологічного обстеження по ряду змінних і кількісно.
Психологічний матеріал, що характеризує систему особовихвідносин дитини, можна умовно розділити на дві великі групи змінних.
1) Змінний, такий, що характеризує конкретно-особовівідносини дитини: відношення до сімейного оточення (мати, батько, бабуся,осетра і ін.), відношення до друга або подруги, до авторитарного дорослого іін.
2) Змінні, що характеризують саму дитину і щовиявляються в різних відносинах: товариськість, відгороджена, прагнення додомінування, соціальна адекватність поведінки. Всього автори виділяють 12ознак:
відношення до матери
відношення до батька
відношення до матери і батька як сімейної чети
відношення до братів і сестер
відношення до бабусі і дідуся
відношення до друга
відношення до вчителя
допитливість, прагнення до домінування
товариськість, відгороджена, адекватність.
Відношення до певної особи виражається кількістю виборівданої особи, виходячи з максимального числа завдань, направлених на виявленнявідповідного відношення.
Методику Р. Жіля не можна віднести до чистих проектних, вонає формою, перехідною між анкетою і проектними тестами. У цьому її великаперевага. Вона може бути використана як інструмент глибинного вивчення особи, атакож в дослідженнях, що вимагають вимірювань і статистичної обробки.
В процесі обробки даних цієї методики нами були внесені змінив «ключі»:
1) у шкалі «відношення до матери» включити до складу завдань завдання №5, оскільки дитинаможе відзначати «во розділу столу» свою матір;
2) у шкалі «закритість, відгороджену» включити до складузавдань завдання №18, оскільки він також відображає відношення дитини до світу,людей.
Проведені дослідження свідчать про значну діагностичнуцінність даних, що отримуються за допомогою тесту Рене Шахраюючи.
2.2 Результати дослідження і їх аналіз
Вивчення загальних даних, що стосуються дітей з повних інеповних сімей, дозволило встановити ряд відмінностей між групамивипробовуваних (див. таблиця 1). Так, з'ясувалося, що діти з повних сімейвідрізняються вищою шкільною успішністю (вчаться на «відмінно» в 10% і «добре»в 50% випадків, тоді як діти з неповних сімей -соответственно в 5% і 40% випадків).
Майже однакова кількість повних сімей з 1 дитиною (45%) і 2дітьми (40%), число багатодітних сімей, де 3 дітей, складає 15%. Зовсім іншаситуація спостерігається в неповних сім'ях, де переважають сім'ї з 2 дітьми(50%). Сімей з 1 дитиною – 25%, багатодітних також 25%, причому 2 матери з 4дітьми. У неповних сім'ях у батьків – 45% вища освіта і 45% середнє спеціальне,а в повних сім'ях переважає вища освіта (60%).
У обох групах сімей переважає вік батьків — від 30 до 40років.
Таблиця 1. Загальні дані про групи випробовуваних з повних інеповних сімейПоказники Повна сім'я Неповна сім'я 1. Рівень успішності «відмінно» 10% 5% «добре» 50% 40% «задовільно» 35% 45% «незадовільно» 5% 10% 2. Кількість дітей в сім’ї 1 45% 25% 2 40% 50% 3 15% 15% 4 — 10% 3. Освіта батьків вища 60% 45% Середня спеціальна 40% 45% середня — 10% 4. Вік батьків від 30 років 25% 10% 30-40 років 60% 65% старші 40 років 15% 25%
2.1.1 Аналіз опитуваня
У обох групах сімей домінує потреба і тепле відношення до матери («з моєю мамою», «покличу надопомогу маму»).
У повних сім'ях відношення до батька формальне («з мамою аботатом», «з мамою, татом, бабусею.»), в неповних сім'ях – відчужене. У групіповних сімей присутнє позитивне відношення до батьківської чети («з татом імамою», «з батьками»), в неповних сім'ях – у меншій мірі виражено, більшневизначено («з сім'єю»).
Відношення до сиблингам в обох групах різне («піду з братом», «не гратиме сестра»).
Відношення до бабусі в неповних сім'ях різне («з бабусею»,«удома залишиться бабуся»), в повних – відчужене.
У неповних сім'ях дідусь іноді згадується («з бабусею ідідусем»), в повних сім'ях – взагалі відсутній.
У групі неповних сімей також домінує потреба в дружбі, друзях(«з другом», «з Микитою», «з кращими подругами»), в повних сім'ях ця потребаменш виражена («з батьками і іншому»).
У обох групах сімей найменш виражений крайній ступінь потребив самоті – «на острові з тваринами: собакою, жирафами, мавпами», «на острові зїжею».
2.1.2 Результати дослідження сімейних відносин покінетичному малюнку сім'ї (КМС)
Порівнюючи малюнки дітей з повних і неповних сімей, можназробити наступні виводи:
1) унеповних сім'ях діти переживають почуття знедоленої людини себе в сім'ї на 25%вище, ніж їх однолітки в повних сім'ях;
2) у 22%малюнків відсутня мати, тим самим дитина з неповної сім'ї виражає своє амбивалентное відношення до неї, тоді як в повнихсім'ях мати присутня у всіх малюнках;
3) різневідношення до братів і сестер, і мала значущість бабусь і дідусів, особливо вповних сім'ях;
4) діти знеповних сімей в 20% виражають свою потребу в батьківській любові, увазі;
5) у повнихсім'ях у дітей більше ентузіазму (30%), чим у їх однолітків з неповних сімей(10%);
6) потреба вспілкуванні виражена у 15% дітей з повних сімей, в неповних – вона взагалівідсутня;
7) порушеннявнутрісімейних контактів спостерігається у 25% дітей з неповних сімей, декільканижче цей показник в повних сім'ях – 10%;
8) унеповних сім'ях більше виражена замкнутість, імпульсна, агресія, чим в повнихсім'ях в середньому на 10-15%;
9) у 20%малюнків діти з повних сімей ідентифікують себе з мамою залежно від підлоги, внеповних сім'ях цей показник нижчий – 10%;
10) у групідітей з повних сімей переважає висока самооцінка (25%), а у дітей з неповнихсімей – низька самооцінка (35%).
Дані по відмінностях в двох групах представлені в таблиці №2
Таблиця 2.Процентні співвідношення найбільш поширених елементів кінетичного малюнка сім'їв групах випробовуванихЕлемент в малюнку Діти з повних сімей Діти з неповних сімей Інтерпретація 1. Відсутність дитини 10% 35% Відчуття знедоленої людини в сім'ї 2. Відсутність родичів: 2. Відсутність родичів: Амбівалентне, конфліктне відношення до цієї людини або його мала значущість для дитини матері Ї 22% батька 15% 80% сестри 29% 67% брата 67% 50% бабусі 100% 80% дідуся 100% 80% 3. Присутність батька 85% 20% Для неповних сімей: недолік батьківської уваги, сприйняття своєї сім'ї недостатньою, збитковою 4. Присутність тварин 10% 5% Недолік спілкування, потреба в емоційному теплі 5. Гудзики, сережки, пряжки 15% 10% Залежність 6. Лінія основи (земля) 15% 10% Незахищеність 7. Дерева (гілки вгору) 30% 10% Життєва енергія, ентузіазм 8. Назва малюнка 15% Ї Екстраверсія, потреба в спілкуванні 9. Члени сім'ї знаходяться в різних кімнатах або відокремлені лініями 10% 25% Серйозні порушення внутрісімейних контактів 10. Відсутність ніг 10% 20% Боязкість, замкнутість 11. Очі без зіниць 5% 20% Імпульсна 12. Відсутність особи 10% 10% Порушення у сфері спілкування (висока імпульсна) 13. Гострі нігті, роги 10% 30% Агресія 14. Всі члени сім'ї або дитина і родич намальовані однаково 20% 10% Дитина ідентифікує себе з батьками, згуртованість, приналежність до сім'ї 15. Штрихування 15% 30% Тревожність
16. Розташування малюнка:
- вгорі
- внизу
25%
20%
10%
35%
Висока самооцінка
Низька самооцінка 17. Малюнок зменшений 10% 15% Низька самооцінка, депресія 18. Витирання 5% 10% Емоційна напруженість 19. Схематичне зображення 10% 5% Відсутність емоційної прихильності в сім'ї
2.1.3 Результати дослідження по методиці Рене Жиля
Досліджуючи міжособові відносини дітей з повних і неповнихсімей, ми встановили: 1-7 шкал – конкретно-особове відношення дитини дооточення, 8-12 шкал – характеризують саму дитину.
Відношення до певної особи виражається кількістю виборівданої особи, виходячи з максимального числа завдань (наприклад, в 1 шкалі – 21завдання, а в 9 – 4 завдання), направлених на виявлення відповідноговідношення.
Відносно дитини до тих, що оточують в повних сім'ях домінуютьвідносини до матери (61,9%), до батьківськоїчети (51%), а потім до батька (41%); у неповних сім'ях – відношення до матери (55,7%), до сиблингам (35%), а потім до батька (29,8%).
У обох групах дітей менш виражено відношення до бабусі ідідуся: у повних сім'ях – 25%, в неповних – 24,3%.
У характеристиці самої дитини в повних сім'ях переважаєцікавість (83%), в неповних – соціальна адекватність поведінки (70,5%). Найменшвиражена в обох групах закритість.
В цілому, в неповних сім'ях показники по одинадцяти шкалахнижче в порівнянні з показниками дітей з повних сімей, але показник за шкалоюзакритості, відгородженій в неповних сім'ях вище на 9%.
Дані приведені в таблиці №3.
Таблиця 3.Процентне співвідношення результатів дослідження по методиці Рене Жиля у дітейз повних і неповних сімей.№ шкал Назва шкал Діти з повних сімей Діти з неповних сімей 1 Відношення до матери 61,9% 55,7% 2 Відношення до батька 41,0% 29,8% 3 Відношення до матери і батька як до батьківської чети 51,0% 29,5% 4 Відношення до братів і сестер 40,5% 35,0% 5 Відношення до бабусі і дідуся 25,0% 24,3% 6 Відношення до друга 33,3% 29,5% 7 Відношення до вчителя (авторитетному дорослому) 31,0% 28,3% 8 Допитливість 83,0% 65,0% 9 Доминантность 57,5% 40,0% 10 Товариськість 75,0% 65,0% 11 Закритість, відгороджена 15,0% 24,1% 12 Соціальна адекватність поведінки 73,0% 70,5%
Для порівняння вибіркових середніх величин, що належать додвох совокупностям даних, і для вирішенняпитання про те, чи відрізняються середні значення статистично достовірно одинвід одного, використовуємо t-критерийСтьюдента.
По таблиці критичних значень t-критерий Стьюдента для заданого числа мір свободи і вірогідностідопустимих помилок знаходимо потрібне табличне значення t.
Отримуємо: 1) по відношенню до батьківської чети (t = 3,63) ідопитливості (t = 3,83) ми забезпечуємо точність розрахунків, рівних 99,9% івище, або помилку, меншу чим 0,01%;
2) по відношенню до батька (t = 2,74) – точність розрахунківскладає 99%, або помилка, менша 0,1%;
3) по домінантності (t = 2) і закритості (t = 2,16) –точність розрахунків рівна 95% і припускаємося помилки, що не перевищує 5%.
По відношенню до матери (t = 1,59), братам і сестрам (t = 1,43) і товариськості (t =1,48) є тенденція.
Отримані дані представлені в таблиці №4.
Таблиця 4.Результати дослідження міжособових відносин у дітей з повних і неповних сімейпо методиці Рене Жиля.
№
шкал Назва шкал Діти з повних сімей Діти з неповних сімей t – критерій Стьюдента 1 Відношення до матери 13,0±0,52 11,7±0,64 1,59 2 Відношення до батька 8,2±0,38 6,0±0,73 2,74* 3 Відношення до матери і батька як до батьківської чети 5,1±0,3 3,0±0,56 3,36** 4 Відношення до братів і сестер 8,1±0,19 7,0±0,74 1,43 5 Відношення до бабусі і дідуся 3,8±0,45 3,7±0,56 0,14 6 Відношення до друга 6,7±0,54 5,9±0,54 0,99 7 Відношення до вчителя (авторитетному дорослому) 4,7±0,18 4,3±0,47 0,80 8 Допитливість 8,3±0,27 6,5±0,38 3,83*** 9 Доминантность 2,3±0,18 1,8±0,17 2,0* 10 Товариськість 3,0±0,15 2,6±0,22 1,48 11 Закритість, відгороджена 2,4±0,34 3,9±0,58 2,16* 12 Соціальна адекватність поведінки 7,3±0,43 7,1±0,44 0,4
Далі ми вирішили докладніше досліджувати відношення дітей досвоїх батьків, використовуючи дані, отримані за допомогою методики РенеШахраюючи.
Виявили, що у 70% дітей з повних сімей переважає відношеннядо матери, в неповних – у 35%. Тількиу 5% дітей з повних сімей переважає відношення до батька, в неповних –відсутній, більш того, у 20% — повне ігнорування батька. Однакове відношенні дообох батьків в неповних сім'ях виражено в 45%, в повних – цей показник нижчий(25%).
По відношенню до батьківської чети в повних сім'ях домінуєсередня оцінка (60%), в неповних – середня і низька оцінки (по 35%) і в 20% — ігнорування.
Результати приведені в таблиці №5.
Таблиця №5. Особливості відношення дітей до батьків.
№
шкал Назва шкал Діти з повних сімей Діти з неповних сімей t – критерій Стьюдента 1 Відношення до матери 13,0±0,52 11,7±0,64 1,59 2 Відношення до батька 8,2±0,38 6,0±0,73 2,74* 3 Відношення до матери і батька як до батьківської чети 5,1±0,3 3,0±0,56 3,36** 4 Відношення до братів і сестер 8,1±0,19 7,0±0,74 1,43 5 Відношення до бабусі і дідуся 3,8±0,45 3,7±0,56 0,14 6 Відношення до друга 6,7±0,54 5,9±0,54 0,99 7 Відношення до вчителя (авторитетному дорослому) 4,7±0,18 4,3±0,47 0,80 8 Допитливість 8,3±0,27 6,5±0,38 3,83*** 9 Доминантность 2,3±0,18 1,8±0,17 2,0* 10 Товариськість 3,0±0,15 2,6±0,22 1,48 11 Закритість, відгороджена 2,4±0,34 3,9±0,58 2,16* 12 Соціальна адекватність поведінки 7,3±0,43 7,1±0,44 0,4
Завдяки отриманим даним про відношення дітей до кожного членасім'ї, можемо представити відношення дітей до всієї своєї сім'ї (Діаграма №1).
Відношення до матері у дітей з повних сімей вище на 6%, чим у їх однолітків знеповних сімей. Відмінні так само показники у відношенні до батька – різницяскладає 11%.
Особливо велика відмінність між групами дітей у відношенні доматери і батька як батьківської чети– в повних сім'ях (51%) і в неповних сім'ях (30%). Деякі відмінностіспостерігаються у дітей з повних і неповних сімей у відношенні до сиблингам –41% і 35% відповідно. Однакове відношення до бабусь і дідусів в обох групахдітей – 25% і 24%.
Виявлені відмінності в ознаках, що характеризують самудитину: допитливість, домінантність, товариськість.
Найбільші відмінності спостерігаються в групах дітей міжознаками допитливості (83% і 65%) і домінантності (57,5% і 40%) на користьдітей з повних сімей. На 10% діти з повних сімей більш товариські, ніж їходнокласники з неповних сімей.
Встановлені відмінності в показниках ознаки відношення до матери залежно від кількості дітей в сім'ї.
У повних сім'ях середній показник відношення до матери зменшується залежно від кількостідітей в сім'ї – з 13,7 до 11,3. У неповних сім'ях спостерігаються зміни цьогопоказника: у сім'ях, де одна дитина відношення до матери вище (14,2), ніж в повних сім'ях зоднією дитиною (13,7). У неповних сім'ях з 2 дітьми відношення до мами різкознижується до 10,4; потім значення матери збільшується в сім'ї, де 3-і дітей (13). Але в багатодітнихсім'ях з 4 дітьми показник відношення до матери знову знижується до 10. Зменшення даного показникапояснюється тим, що крім відношення з матерью розвиваються і відносини збратами і сестрами, збільшується число контактів з тими, що оточують.
У обох групах дітей відношення до бабусі різне.Використовуючи отримані дані в результаті опиту і методики Рене Шахраюючи,можна стверджувати, що в неповних сім'ях бабуся живе з внуками в 50%, а вповних цей показник нижчий (35%), відповідно в 65% бабуся живе окремо. Узв'язку з цим виявлені відмінності за ознакою відношення до бабусі залежно відтого, проживає вона спільно з дітьми або ж окремо.
У неповних сім'ях, де бабуся живе з внуками, відношення донеї вище (5,2), ніж в повних сім'ях (4,7) – в неповних сім'ях тіснішеспілкування з бабусею. У випадку, якщо бабуся живе окремо в обох групах сімейспостерігається зниження показників: у повних сім'ях до 3,2; у неповних до 2,1.
2.3Психокорекційна робота
Психодіагностичнаробота.
Цей напрямвизначається орієнтацією психологічної служби на поглибленепсихолого-педагогическое вивчення дитини па протязі всього періоду дошкільногоі шкільного дитинства, виявлення індивідуальних особливостей, визначення причинпорушень у вихованні і навчанні. Діагностична робота може проводитися зокремими дітьми і групами дітей.
У русліпсиходіагностичного напряму працівники психологічної служби вирішують наступніконкретні завдання:
1. Проводять уразі потреби психологічне обстеження дитини з метою визначення ходу йогопсихічного розвитку, відповідності розвитку віковим нормативам.
2. Проводятьвивчення особливостей дітей, їх інтересів, здібностей і схильностей з метоюзабезпечення індивідуального підходу в процесі виховної роботи, допомоги впрофесійному і особовому самовизначенні.
3. Проводятьдіагностику спілкування дітей з дорослими і однолітками, виявляють психологічніпричини порушень спілкування.
4. Спільно зфахівцями відповідного профілю здійснюють диференціальну діагностику різнихвідхилень в психічному розвитку:
а) для визначенняпорушень, що мають переважно медичну і дефектологічну природу
б) для визначенняформ і причин явної асоціальної поведінки: бродяження, крадіжки, алкоголізму ітоксикоманії, наркоманії, сексуальних порушень і ін.
Розвиваюча іпсихокоректувальна робота.
Даний напрямприпускає активна дія психолога на процес формування особи і індивідуальностідитини. Його завдання визначаються орієнтацією психологічної служби назабезпечення відповідності розвитку дитини віковим нормативам, допомогапедагогічним колективам в індивідуалізації навчання і виховання дітей, розвиткуїх здібностей, схильностей, становлення особи. Особливе місце в даному напрямізаймає робота по подоланню відхилень в розвитку, порушень в ученні і поведінцідітей.
Плани і програмирозвиваючої і психокоректувальної роботи розробляються з урахуванням вікових ііндивідуальних особливостей дитини, визначених в ході психодіагностики, іносять строго індивідуальний, конкретний характер.
В ходіпсихокоректувальної роботи:
1. Психологрозробляє і здійснює програми, направлені на розвиток як окремих сторінпсихічного розвитку, так і особи в цілому, з урахуванням завдань розвиткудитини на кожному віковому етапі.
2. Психологрозробляє і здійснює програми корекції, направлені на усунення відхилень впсихічному розвитку дитини.
3. Програмирозвиваючої і психокоректувальної роботи включають психологічну і педагогічнучастини. Психологічна частина планується і здійснюється психологом. Педагогічначастина розробляється психологом спільно з вчителем, вихователем, майстром,батьками і виконується останніми за допомогою психолога. До окремих форм роботиможуть бути привернуті старші діти, представники громадськості і ін.
4. Розвиваюча іпсихокоректувальна робота може проводитися:
в процесіспеціальної роботи психолога з окремими дітьми;
в процесіспеціальної роботи психолога з групами дітей;
у руслі виховнихзаходів;
у формах, щомають на увазі участь батьків і інших родичів дитини.
Психолого-педагогическаякорекція здійснюється тільки в тих випадках, коли відхилення і порушення не єнаслідком органічної поразки центральної нервової системи або психічногозахворювання, а також не вимагають застосування строгіших мерів адміністративно-виховногохарактеру, що встановлюється в ході диференціальної діагностики. У випадках,коли виявлені відхилення мають переважно патопсихологічну, дефектологічнуприроду або носять характер відкритих правопорушень і тим самим виходять за межікомпетенції психолога, він може бути привернутий фахівцями, у відповіднихобластях лише як експерт або консультант.
Консультативнаробота.
У русліконсультативного напряму працівники психологічної служби вирішують наступніконкретні завдання:
1. Консультуютьадміністрацію учбово-виховної установи, вчителів, вихователів, батьків,майстрів по проблемах навчання і виховання дітей, педагогіки співпраці.
2. Проводятьіндивідуальне і групове консультування дітей по проблемах учення, розвитку,життєвого і професійного самовизначення, взаємин з дорослими і однолітками,самовиховання і тому подібне
3. Сприяютьпідвищенню психологічної культури педагогів, батьків, майстрів, представниківгромадськості шляхом проведення індивідуальних і групових консультацій, участюв педрадах, методобъединениях, загальношкільних і класних батьківських зборах,читанням лекцій і ін.
4. Виступають якексперти-консультанти при вирішенні питань про психічний стан, особливостіпсихічного розвитку дитини по запитах народних судів, органів опіки іопікування і ін. з метою винесення відповідними інстанціями обгрунтованихухвал, пов'язаних з визначенням можливих змін в долі дитини (напрям доспеціальних учбово-виховних установ, позбавлення батьківських прав, усиновленняі тому подібне).
5. Як консультантиберуть участь в плануванні учбово-виховних заходів на підставі психологічнихособливостей дітей як вікових, так і обумовлених умовами виховання в конкретнійдитячій установі, по питаннях організації самоврядування.
Висновки
Враховуючи всі отримані дані, можна підвести підсумки:
1) для дітейз неповних сімей характерні низька самооцінка, високий ступінь імпульсної,закритість, відчуття звіюй сім'ї недостатньою, збитковою, в деякій мірівиявляється агресія по відношенню до тих, що оточують;
2) для дітейз повних сімей характерні вища самооцінка, допитливість, прагнення доспілкування, лідерства;
3) унеповних сім'ях батьки проявляють надавторитет, пригнічують сексуальність іпрагнуть прискорити розвиток своєї дитини;
4) у повнихсім'ях батьки проявляють велику упевненість, стабільність у вихованні дітей,покладаючись не тільки на себе, але і на чоловіка.
Списоклітератури
1. Адлер А.Практика и теория индивидуальной психологии. М.: Прогресс, 1995.
2. АлександровскаяЭ.М., Гильяшева И.Н. Адаптированный модифицированный вариант детскоголичностного вопросника Р. Кеттела. М.: Фолиум, 1995.
3. АлексееваВ.Г. Молодой рабочий. — М., 1983.
4. АлмазовБ.Н. Психологическая средовая дезадаптация несовершеннолетних.— Свердловск,1986.
5. АрнаутоваЕ.П. Педагогическая коррекция детско-родительских отношений в условияхповторного брака матери: Автореф. дис. … канд. пед. наук. М., 1995.
6. БатіщеваГ. О., Зайцева 3. Г. Робота соціальних служб для молоді з молодою сім'єю.Методичні рекомендації. — К.: А.Л.Д.,1996.
7. БодалевА.А. Восприятие и понимание человека человеком. — М., 1982.
8. БойкоВ.В. Малодетная семья (социально-психологический аспект). -М.: Мысль, 1988.
9. Буянов М.Й. Ребенок из неблагополучной семьи. Записки детскогопсихиатра.-М.:Просвещение, 1998.
10. БуяновМ.И. Ребенок из неблагополучной семьи. М., 1998.
11. Голод С.Стабильность семьи: социологический и демографический аспекты. — Л., 1984.
12. Гурко Т.А. Трансформация института современной семьи // Социальньїе исследования. — 1995. — №10.
13. Зайцева 3. Г. Неблагополучна сім'я та її вплив на формування особистості дитини // Соціальна підтримкамолодої сім'ї. — К.: Академпрес, 1994.
14. ЗахаровА.И. Психологические факторы формирования неврозов у детей. Автореф. дис. Л.,1991.
15. КарабановаО.А. Психология семейных отношений и основы семейного консультирования. — М.,2004.
16. КовалевС.В. Психология семейных отношений. М.: Педагогика, 1987.
17. КосачеваВ.И. Проблема стабильности молодой семьи: философский и социально-психологический анализ: Дисс… канд. филос. наук. — Минск, 1990.
18. КузьминЕ.С. Основы социальной психологии. — М., 1963.
19. ЛеонгардК. Акцентуированные личности. Киев, 1981.
20. ЛичкоА.Е.Психопатии и акцентуации характера у подростков. Л.: Медицина,1983.
21. ЛомовБ.Ф. Совместная (групповая) деятельность людей, формирование трудовыхколлективов и психологические аспекты управления ими // Правовые исоциально-психологические аспекты управления. — М., 1972.
22. НемовР.С. Социально-психологический анализ эффективной деятельности коллектива. — М., 1984.
23. ОбозовН.Н. Межличностные отношения. — Л., 1979.
24. ОбозовН.Н., Обозова А.Н. Диагностика супружеских затруднений // Психологическийжурнал. — Т. 3. — 1982. — № 2. — С. 147-151.
25. ОбозовН.Н… Обозова А.Н. Три подходах исследованию психологической совместимости //Вопросы психологии. — 1981. — № 6. — С. 98-101.
26. ОвчароваР.В. Справочная книга социального педагога. — М., 2004.
27. Основыпсихологии семьи и семейного консультирования /Под общей ред. Н.Н. Посысоева. —М., 2004.
28. ПарыгинБ.Д- Социальная психология и наука. — Л., 1967.
29. ПоршневБ.Ф. Социальная психология и история. — М., 1966.
30. Райс Ф.Психология подросткового и юношеского возраста. СПб.: Питер, 2000.
31. РомановаЕ.С., Потемкина О.Ф. Графические методы в психологической диагностике. М.,1992.
32. Россия:10 лет реформ. Социально-демографическая ситуация. ИСЭПН РАН: XI ежегодныйдоклад. М., 2002.
33. Сатир В.Как строить себя и свою семью. М., 1997.
34. Сатир В.Как строить себя и свою семью. М.: Педагогика-Пресс, 1992.
35. Семья впсихологической консультации. // Под ред. Бодалева А.А., Столина В.В. М.:Педагогика, 1989.
36. Семья иформирование личности. // Под ред. Бодалева А.А. М.: Мысль, 1987.
37. СмирноваЕ.О., Собкин В.С., Асадулина О.Э., Новаковская А.А. Спецификаэмоционально-личностной сферы дошкольников, живущих в неполной семье // М.,Вопросы психологии. 1999. № 6.
38. СоколоваЕ.Т., Чеснова И.Г. Зависимость самооценки подростка от отношения к немуродителей. // Вопросы психологии, 1986, № 2.
39. СоловьевН.Я. Брак и семья сегодня. — Вильнюс, 1977.
40. Соціальнапедагогіка. Навчальний посібник, Киїів – 2000 р, 259 с.
41. Соціальнаробота з молоддю в Україні (Збірник інформаційно-методичних матеріалів). -К.:Столиця, 1997.
42. Соціальнаробота з молодою сім'єю. Збірник теоретичних і методичних матеріалів дляпрацівників соціальних служб для молоді. Вип. 2. -К.: А.Л.Д., 1995.
43. СпиваковскаяА.С. Как быть родителями. М.: Педагогика, 1986.
44. Спиваковская А.С.Профилактика детских неврозов. М.: МГУ, 1988.
45. СпиркинА.Г. Основы философии. — М.: Политическая литература. — 1988. -С.233-235.
46. СухомлинськийВ. О. Батьківська педагогіка. — К.: Твори в 5-ти томах. — Радянська школа,1978.
47. СухомлинськийВ. О. Мікроклімат вашого«дому // Твори. В 5-ти томах. — К.: Радянськашкола, 1977.
48. СысенкоВ.А. Устойчивость брака: проблемы, факторы и условия. — М., 1981.
49. ТарнавскийЮ.Б. Срыва можно избежать: неврозы, их лечение и профилактика. М.: Медицина,1990.
50. ТерехинВ.А. Аппаратурные модели исследования совместной деятельности // Совместнаядеятельность: методология, теория, практика. — М., 1989.
51. ТерехинВ.А. Семья и общество. — Ростов-на-Дону: Знание, 1989.
52. УрунтаеваГ.А., Афонькина Ю.А. Практикум по детской психологии. М., 1995.
53. Фигдор Г.Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой. М., 1995.
54. ХарчевА.Г. О путях дальнейшего укрепления семьи в СССР: Социальные исследования. — М., 1965. — Вып. 1.
55. ХарчевА.Г., Голод С.И. Молодежь и брак / Человек и общество. — ЛГУ, 1969. — Вып. 6.
56. Хорни К.Невротическая личность нашего времени. М.: Прогресс, 1993.
57. ШепаньскийЯн. Элементарные понятия социологии. — М., 1969.
58. ЭйдемиллерЭ.Г. Роль внутрисемейных отношений в развитии психопатий и психопатоподобныхрасстройств в подростковом возрасте. Автореф. дис., Л., 1976.
59. ЭйдемиллерЭ.Г., Юстицкий В.В. Анализ семейных отношений у подростков при психопатиях,акцентуациях характера, неврозах и неврозоподобных состояниях.Обнинск, 1992.
60. ЭйдемиллерЭ.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. М.: Медицина, 1990.