Міністерствоосвіти і науки України
Національнийпедагогічний університет
ім.М.П. Драгоманова
Курсоваробота
натему:
«Психологічнаконсультація як самостійний метод психологічної допомоги»
Студентки42-пс групи ІV курсу
Інститутукорекційної
педагогікита психології
Київ-2009
План
Вступ.
I. З історіїрозвитку психологічного консультування.
1.1.Становлення професіональної практики консультування.
1.2.Практика консультування в контексті філософських,
морально-духовнихпрактик і вчень.
II. Теоретичніаспекти психологічного консультування.
2.1.Відмінності між психологічною консультацією і психотерапією.
2.2.Етичні принципи в психологічному консультуванні.
III. Мета і завданняпсихологічного консультування.
3.1.Структура процесу психологічного консультування.
3.2.Задачі й цілі психологічного консультування.
IV. Загальнахарактеристика методів проведення психологічної консультації.
4.1.Групи та види психологічного консультування.
4.2.Процедури й техніки психологічного консультування.
4.3.Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта.
Висновки.
Використана література
Словникосновних понять
Вступ
На даний час психологи, лікарі,педагоги зіштовхуються у своїй практиці з безліччю психологічних проблем, яківажко або неможливо охарактеризувати клінічними термінами і не можна вирішуватив рамках традиційної психіатрії. Це проблеми повсякденного життя, пов'язані зтруднощами розвитку і пристосування особистості, дисгармонією міжособистіснихвідносин, соціальними девіаціями (наркоманія, алкоголізм, розпад родини, СНІД іін.), віковими кризами. Широке коло таких проблем і складає предмет щодо нової професійноїгалузі — психологічного консультування, що виділилося з клінічної психології іпсихотерапії.
Спектр проблем доволі широкий:труднощі на роботі (незадоволеність роботою, конфлікти з колегами ікерівниками, можливість звільнення), невпорядкованість особистого життя ібезладдя у родині, погана успішність у школі, невпевненість у собі івідсутність самоповаги, болісні коливання в прийнятті рішень, труднощі узав'язуванні і підтримці міжособистісних відносин і т.ін. З іншого боку,психологічне консультування, як молода галузь психологічної практики, поки щоне має суворо окреслених меж, у його полі зору є найрізноманітніші проблеми.
Деяка невизначеність предметапсихологічного консультування відбивається в розмаїтості визначень. Так,ліцензійна комісія Асоціації службовців і менеджерів США, що видає дозвіл наприватну практику, пропонує наступне визначення: «Консультування — цесукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем іприйнятті рішень щодо професійної кар'єри, шлюбу, родини, удосконаленняособистості і міжособистісних відносин». Г. Беркс і Б. Стефайр (1979)запропонували трохи ширше визначення консультування: «Консультування — цепрофесійне відношення кваліфікованого консультанта до клієнта, що звичайновизначається як „особа-особистість“, хоча іноді в ньому беруть участьбільше двох осіб. Ціль консультування — допомогти клієнтам зрозуміти, щовідбувається в їхньому життєвому просторі й осмислено досягти поставленої метина основі усвідомленого вибору при вирішенні проблем емоційного іміжособистісного характеру».
І.З історії розвитку психологічного консультування
Практично неможливо чітко відокремитиконсультування від психотерапії. До виходу у світ книги К. Роджерса«Консультування і психотерапія» консультуванням було прийнято називати одиничніі поверхневі контакти з клієнтом, більш тривалі контакти, спрямовані на глибокуреорганізацію особистості, позначалися терміном «психотерапія».
І консультування і психотерапіяскоріше багатоелементні, ніж однорідні галузі знань і діяльності. Більш вірнобуде розглядати консультаційні підходи і методи психологічної терапії. Іконсультування і психотерапія ґрунтуються на «плановому застосуванні методик,розроблених на базі загальноприйнятих психологічних принципів». І більшість західнихдослідників вживають терміни «консультування» і «психотерапія» як синонімічні(Коттлер, Саханіан, Хейлі Дж, Блазер А.).
Як консультанти, так і психотерапевтивикористовують ті самі теоретичні моделі і підкреслюють, що необхідно цінуватиклієнта як особистість, вислуховувати його співчутливо, сприймати сказане ізаохочувати прагнення клієнта допомагати самому собі і відповідати за своївчинки. К. Роджерс вважає, що консультування, консультативні бесіди, «з оглядуна їхній цілющий ефект, можуть кваліфікуватися як психотерапія». І фактичнопротягом усієї своєї діяльності використовує ці терміни як взаємозамінні ірівнозначні на тій підставі, що вони можуть бути віднесені «до того самогоосновного методу, а саме серії прямих контактів з індивідом, спрямованих на те,щоб допомогти йому змінити свої психічні установки і поведінку. Незважаючи нате, що, може бути, й існують які-небудь причини для такої диференціації, тазрозуміло й те, що інтенсивне й успішне консультування нічим не відрізняєтьсявід інтенсивної й успішної психотерапії». Розгляд консультування як процесупсихотерапії випливає із самої історії формування психологічногоконсультування.
1.1Становлення професіональної практики консультування
У XIX-му столітті з'являються першіпрофесійні консультанти, що намагаються зцілювати людей, допомагати їм у важкійдля них ситуації за допомогою бесіди. У самостійну дисципліну психологічнеконсультування оформилося тільки 50 років тому, головним чином – у США. І зацей час бурхливого існування і розвитку практики консультування відбулося якчітке оформлення концептуального ядра, так і його розмивання. Вітчизнянаісторія психологічного консультування почала свій відлік не з «голови», а з«хвоста» американо-європейської історії консультування. Копіювання результатівчужої історії – справа вільна, необтяжлива, але безрезультатна і тупикова, томущо обов'язково призводить до перекручування базових понять і значень тогоцілісного явища, що ми відтворюємо в його прикладній, операційній його частині.До числа таких перекручувань у першу чергу ми відносимо й те, що, спостерігаючифакти емпіричної практики консультування, ми не маємо при цьому певну кількістьясних професійних форматів цієї практики, стандартів сертифікації підготовки іліцензування діяльності професійних консультантів і їхньої наступноїакредитації. Фактично не розробленою в концептуальному плані є проблема освітиконсультантів. І звернення до історії консультування закладає для нас зернопроектування консультативної діяльності.
1.2Практика консультування в контексті філософських, морально-духовних практик івчень
Унікальність консультування полягає втому, що його корені можна знайти у всій безлічі дисциплін і духовних практик,таких як філософія, релігія, педагогіка, медицина, психіатрія, соціальна робота,психологія родини. Розвиток цих дисциплін і, відповідно, практикиконсультування йшов нерівномірно. Органічно психологічне консультування входилов розвиток, життя і поширення філософських, релігійних вчень. Практично йогоможна знайти в будь-якій соціальній, духовній практиці, де воно присутнє якнеобхідний елемент існування і розвитку такої практики.
В часи палеоліту, як пишуть Дж. Коттлер і Р. Браун, першими фахівцям в галузіпсихічного здоров'я були служителі племінних язичних культів. Щоб випуститидемонів з тіла одноплемінників, одержимих хворобою, вони проробляли дірки вїхніх головах. При всій радикальності цього методу усе-таки він ліг в основуконсультативної роботи. Головним лікуючим засобом стала та обставина, щослужителі культу для своїх одноплемінників фактично були носіями істин, щостали твердими і непорушними. Ці істини здатні були пояснити пристрій світу імісце в ньому самої людини. Від інших одноплемінників було потрібне прийняттяцих істин як даності. Наявність світоглядної філософії регулювала внутрішнєжиття людини, робила її більш стійкою. Але з розвитком людини і суспільства чимбільш традиційними й устояними були культові обряди, тим менше вони моглипросвітлювати і підтримувати людину, цю функцію могла виконати вже тільки вільна,не заформалізована, не канонізована практика. І в древній Мессопотамії іПерсії, Греції і Римі насамперед практикою психологічного консультуваннязаймалися вже не тільки служителі культу, але й філософи, лікарі, подвижникидуховних першовчень.
Першими дійсними консультантами можнаназвати людей, що намагаються впливати на інших людей за допомогою своїхморальних вчень. До їхнього числа варто віднести в першу чергу родоначальниківсвітових релігій, таких як Мойсей (1200років до н.е.), Мухаммед (570-362 р. дон.е.), Будда (500 років до н.е.), а також великих філософів стародавності:Лао-Цзи (600років до н.е.), Сократ (450 років до н.е.), Платон (400 років дон.е.), Аристотель (350 років до н.е.), і ін. Їх «консультативна діяльність»спиралася на потребу людини в духовному і пізнавальному поясненні світу,відповідно – на потребу людини в духовній, пізнавальній підтримці. Цю потребу впершу чергу психологічно могли задовольнити міфологічні описи, релігійнівчення, філософські пояснення і доктрини, а потім вже і наукові дослідження.
Що стосується людей, які прагнутьодержати духовну істину і внутрішнє просвітління, більшість цих філософів діялияк справжні «консультанти»: вони впливали на учнів своїми незвичайними ідеями,не тільки задовольняючи при цьому пізнавальну спрагу учнів, вирішуючи їхнідуховно-пізнавальні проблеми, але й обов'язково стимулювали при цьому і їхнійемоційний, інтелектуальний, психологічний ріст, відкриваючи для людини новідуховні, життєві, пізнавальні, психологічні простори й обрії. Ця практика посвоїх методах не завжди може бути названа психологічною, психотерапевтичною,але вона, безсумнівно, є психологічною, психотерапевтичною за своїм характером,орієнтованості і результатам.
Просвітлення, знаходження людиноювідчуття ясності свого руху в житті є глибинною метою психологічногоконсультування. Психологічний ефект просвітлення робить величезний, ні з чим непорівнянний вплив на все людське життя. «Просвітлення, — пише на закінченнясвоєї відомої книги «Мистецтво психологічного консультування» Р. Мей — приносить із собою рідке відчуття розкутості. Ті, хто відчув це почуття нарештізнаходять себе, своїх побратимів і знаходять своє місце в світі».
З кінця ХІХ в. під впливомкультурно-історичного розвитку, визначених соціально-культурних змін упсихологічній підтримці утворилася вже дійсна, реальна суспільна необхідність.І з цієї пори психологічна підтримка починає формуватися вже не як елемент,аспект, який входить у зміст морально-філософської і морально-духовноїпрактики, а як самостійне поняття. Після чого починає складатися вже відповідноцій суспільній необхідності професійна соціальна практика – це практикаконсультування і психотерапії, для яких основною метою стає надання особистостіпсихологічної допомоги як такої.
Професійна практика консультування іпсихотерапії, оформлена як практичний і науковий метод, починає складатися врамках психоаналізу, аналітичної й індивідуальної психології, потім найбільшакцентовано в контексті неофрейдизма. Саме тут уперше позначилися ті процедурніаспекти консультування, які стали будуватися на основах міжособистісноїкомунікації. Їх розвиток цього аспекту в підсумку і дозволило практиціпсихологічної підтримки особистості й надалі ставати самостійною професійноюдіяльністю.
ІІ.Теоретичні аспекти психологічного консультування
2.1Відмінності між психологічною консультацією і психотерапією
Розподілцих двох сфер психологічної допомоги — складне завдання, оскільки в чималомучислі випадків професіоналові важко сказати, займається він психологічнимконсультуванням чи психотерапією. Як у консультуванні, так і в психотерапіївикористовуються ті ж самі професійні навички; вимоги, пропоновані доособистості клієнта і психотерапевта, однакові; процедури, які використовуютьсяв консультуванні і психотерапії, теж подібні. Нарешті, у першому і другомувипадках допомога клієнтові ґрунтується на взаємодії між консультантом(психотерапевтом) і клієнтом. Через труднощі поділу цих двох галузей деякіпрактики використовують поняття «психологічне консультування» і «психотерапія»як синоніми, аргументуючи свою точку зору схожістю діяльності психотерапевта іконсультанта-психолога.
Алеоскільки в більшості країн дані професії існують як окремі, важливо знайтипідстави, за якими їх можна було хоча б частково розділити. Бреймер і Шостром(1982), говорячи про співвідношення консультування і психотерапії, уявляють дваполюси континуума. На одному полюсі робота професіонала торкається в основномуситуаційних проблем, які розв'язуються на рівні свідомості і виникають в клінічноздорових індивідів. Тут розташована галузь консультування. На іншому полюсі —більше прагнення до глибокого аналізу проблем з орієнтацією на несвідоміпроцеси, структурну перебудову особистості. Тут розташована галузьпсихотерапії. Галузь між полюсами належить діяльності, яку можна називати якконсультуванням, так і психотерапією.
Гелсо,Фретс (1992), Блошер (1966) виділяють специфічні риси психологічногоконсультування, що відрізняють його від психотерапії:
· консультуванняорієнтоване на клінічно здорову особистість; це люди, що мають в повсякденномужитті психологічні труднощі і проблеми, скарги невротичного характеру, а такожлюди, що почувають себе добре, однак ставлять перед собою ціль подальшогорозвитку особистості;
· консультуваннязорієнтоване на здорові сторони особистості незалежно від ступеня порушення; цяорієнтація основана на вірі, що «людина може змінюватися, вибирати життя,яке її задовольнятиме, знаходити способи використання своїх задатків, навітьякщо вони невеликі через неадекватні установки і почуття, уповільненедозрівання, культурну депривацію, нестачу фінансів, хворобу, інвалідність,похилий вік» (Джордан з співавт.; цит. по: Майерс з співавт., 1968);
· консультуваннячастіше орієнтується на сьогодення і майбутнє клієнтів;
· консультуваннязвичайно орієнтується на короткострокову допомогу (до 15 зустрічей);
· консультуванняорієнтується на проблемах, що виникають у взаємодії особистості і середовища;
· вконсультуванні акцентується ціннісна участь консультанта, хоча відхиляється нав'язуванняцінностей клієнтам;
· консультуванняспрямоване на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.
2.2Етичні принципи в психологічному консультуванні
Консультант, як і інші професіонали,несе етичну відповідальність і має зобов'язання. Насамперед, він відповідальнийперед клієнтом. Однак клієнт і консультант знаходяться не у вакуумі, а всистемі різноманітних відносин, тому консультант відповідальний і перед членамиродини клієнта, перед організацією, у якій працює, взагалі перед громадськістюі, нарешті, перед своєю професією. Така відповідальність і обумовлює особливуважливість етичних принципів у психологічному консультуванні і психотерапії.Ось чому у всіх країнах створюються кодекси професійної етики, що регламентуютьпрофесійну діяльність психотерапевта і консультанта-психолога.
Однакконсультантові не так просто повністю дотримуватися правил етики за доситьоб'єктивними причинами. Основні з них вказали Джордж і Крістіані (1990):
1. Важко дотримуватисьстандартів встановленої поведінки у величезному розмаїтті ситуаційконсультування, адже кожен консультативний контакт є унікальним.
2. Більшість консультантівпрактикують у визначених установах (клініках, центрах, школах, приватнихслужбах і ін.). Ціннісна орієнтація цих організацій може не зовсім збігатися зетичними вимогами до консультанта. У таких випадках консультант виявляєтьсяперед складним вибором.
Консультант нерідко потрапляє ветично суперечливі ситуації, коли, дотримуючись вимогоднієї норми, він порушує іншу. Таким чином, у випадку будь-якого вибору кодексетики не дотримується.
Взагалі етичні дилеми взначно більшій мірі, чим прямі порушення кодексу етики, допомагають зрозумітиобмеженість етичних кодексів при вирішенні виникаючих у консультуванні проблем.
Суперечність етичних проблем змушує періодично змінювати етичнікодекси. Американська асоціація психологів, в якій підхід до етичних питань,мабуть, найбільш структурований, за останні тридцять років тричі виправлялакодекс професійної етики. Виправлення вказують на зміни в суспільстві, алевсе-таки, як правило, зумовлені труднощами дотримання етичних норм. Першавимога до консультанта пред'являється вже на початку процесу консультування.Рішення клієнта укласти «консультативний контракт» повинне бутицілком усвідомленим, тому консультант зобов'язаний під час першої зустрічінадати клієнтові максимум інформації про процес консультування:
· про основні цілі консультування;
· про свою кваліфікацію;
· про оплату за консультування;
· про приблизну тривалість консультування:
· про доцільність консультування;
· про ризик тимчасового погіршення стану в процесі консультування;
· про границі конфіденційності.
Консультант зобов'язаний правильно оцінювати рівень і межі своєїпрофесійної компетентності. Він не повинен запевняти клієнта в допомозі, у разіякщо він не в змозі цього зробити. В консультуванні неприпустиме застосуваннянедостатньо освоєних діагностичних і терапевтичних процедур. Консультативнізустрічі з клієнтами ні в якому разі не можна використовувати для іспитуяких-небудь методів або технік консультування. Якщо консультант в окремихвипадках почуває, що є недостатньо компетентним, він зобов'язанийконсультуватися з більш досвідченими колегами й удосконалюватися під їхкерівництвом.
Консультант зобов'язаний надати вичерпну інформацію про умовиконсультування. Дуже важливо заздалегідь обговорити з клієнтом можливістьаудіо- і відеозапису консультативних бесід і спостереження третьою особою черездзеркало однобічного бачення. Використання таких процедур є неприпустимим беззгоди клієнта. Ці процедури можуть бути важливі для консультанта в педагогічнихі дослідницьких цілях, а також корисні клієнтові для оцінки динаміки йогопроблем і ефективності консультування. Іноді контролююча кваліфікаціюконсультанта інстанція вимагає представити докладну інформацію про конкретнийвипадок. Опір деяких невпевнених у собі консультантів до процедур спостереженняабо запису бесід нібито з прагнення зберегти конфіденційність і відгородитиклієнта насправді виражає їх власну тривожність і дискомфорт. Основне джерелоетичних дилем у консультуванні — питання конфіденційності. Воно являє собоюлакмусовий папірець міри відповідальності консультанта перед клієнтом.Консультування неможливе, якщо клієнт не буде довіряти консультантові. Питанняконфіденційності варто обговорити під час першої зустрічі з клієнтом.
Консультант, забезпечуючи таємність, повинен ознайомити клієнта зобставинами, при яких професійна таємниця не дотримується. Конфіденційність неможна звести в абсолютний принцип. Найчастіше доводиться говорити про їїграниці. Шнейдер (1963; цит. за: Джордж, Крістіані, 1990) сформулював сімосновних правил, наслідуючи які можна встановити такі границі:
1. Зобов'язання дотримуватися конфіденційності не абсолютне, авідносне, оскільки існують визначені умови, здатні змінити таке зобов'язання.
2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтомвідомостей, проте довірливість клієнта незрівнянно сильніше зв'язуєконсультанта, ніж «таємність» подій, про які повідомляє клієнт.
3. Матеріали консультативних зустрічей, що не можуть заподіяти шкодиінтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.
4. Матеріали консультативних зустрічей, необхідні для ефективноїроботи консультанта, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад,можливе надання експертові матеріалів консультування за домовленістю зклієнтом).
5. Конфіденційність завжди ґрунтується на праві клієнта на добре ім'яі збереження таємниці. Консультант зобов'язаний поважати права клієнтів і увизначених випадках навіть вчиняючи протизаконно (наприклад, не надаватиінформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо цим не порушуються праватретіх осіб).
6. Конфіденційність обмежена правом консультанта на збереженнявласного достоїнства і безпеки своєї особистості.
7. Конфіденційністьобмежена правами третіх осіб і громадськості.
Серед обставин, що найбільш часто вказуються, при яких дія правилконфіденційності в консультуванні може бути обмежена, заслуговують згадуваннянаступні:
1. Підвищений ризик для життя клієнта або інших людей.
2. Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест та ін.), які можутьбути вчинені над неповнолітніми.
3. Необхідність госпіталізації клієнта.
4. Участь клієнта йінших осіб у поширенні наркотиків і інших злочинних дій.
З'ясувавши під час консультування, що клієнт представляє длякогось серйозну загрозу, консультант зобов'язаний ужити заходів для захиступотенційної жертви (або жертв) і проінформувати про небезпеку її саму (їх),батьків, близьких, правоохоронні органи. Консультант також повинен повідомитиклієнта про свої наміри.
Інший важливий етичний принцип, що обговорюється настільки жчасто, як і конфіденційність, — це заборона на подвійні відносини. Недоцільнеконсультування родичів, друзів, співробітників, студентів, що навчаються у консультанта;неприпустимі сексуальні контакти з клієнтами. Така заборона цілком зрозуміла,оскільки консультування дає фахівцеві переважне положення і виникає загроза, щопри особистих відносинах ця перевага може використовуватися з метоюексплуатації.
ІІІ.Мета і завдання психологічного консультування
3.1Структура процесу психологічного консультування
Жодна з теоретичних орієнтацій або шкіл психологічногоконсультування не відображає всіх можливих ситуацій взаємодії консультанта іклієнта. Тому розглянемо саму загальну модель структури консультативногопроцесу, названу еклектичною (Б.Е. Гілланд і співробітники; 1989). Ця системнамодель, яка охоплює шість тісно пов'язаних між собою стадій, відображаєуніверсальні риси психологічного консультування або психотерапії будь-якоїорієнтації.
/>
1. Дослідження проблем. На цій стадії консультант установлює контакт ізклієнтом і досягає взаємної довіри: необхідно уважно вислухати клієнта, якийговорить про свої труднощі, і виявити максимальну щирість, емпатію, турботу, неприбігаючи до оцінок і маніпулювання. Варто заохочувати клієнта до поглибленогорозгляду проблем, які у нього виникли і фіксувати його почуття, зміствисловлювань, невербальну поведінку.
2. Двовимірне визначення проблем. На цій стадіїконсультант прагне точно охарактеризувати проблеми клієнта, встановлюючи якемоційні, так і когнітивні їхні аспекти. Уточнення проблем ведеться доти, покиклієнт і консультант не досягнуть порозуміння; проблеми визначаютьсяконкретними поняттями. Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їхніпричини, а іноді вказує і способи вирішення. Якщо при визначенні проблемвиникають труднощі, неясності, то треба повернутися до стадії дослідження.
3. Ідентифікація проблем. На цій стадії з'ясовуються і відкритообговорюються можливі альтернативи вирішення проблем. Користуючись відкритимипитаннями, консультант спонукує клієнта назвати всі можливі варіанти, якіклієнт вважає підходящими і реальними, допомагає висунути додатковіальтернативи, однак не нав'язує своїх рішень. Під час бесіди можна скластиписьмовий список варіантів, щоб їх було легше порівнювати. Варто знайти такіальтернативи вирішень проблем, які клієнт міг би безпосередньо використовувати.
4. Планування. На цій стадії здійснюється критична оцінкаобраних альтернатив вирішень. Консультант допомагає клієнтові розібратися, якіальтернативи підходять і є реалістичними з погляду попереднього досвіду ідійсної готовності змінитися. Складання плану реалістичного вирішення проблемповинне також допомогти клієнтові зрозуміти, що не всі проблеми розв'язні.Деякі проблеми вимагають занадто багато часу; інші можуть бути вирішені лишечастково за допомогою зменшення їхнього деструктивного, дезорганізуючого впливуна поведінку. У плані вирішення проблем варто передбачити, якими засобами іспособами клієнт перевірить реалістичність обраного рішення (рольові ігри,«репетиція» дій і ін.).
5. Діяльність. На цій стадії відбувається послідовнареалізація плану вирішення проблем. Консультант допомагає клієнтові побудуватидіяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також розуміннямможливості невдачі в досягненні цілей. Клієнт повинен засвоїти, що часткованевдача — ще не катастрофа і варто продовжувати реалізовувати план вирішенняпроблеми, зв'язуючи всі дії з кінцевою метою.
6. Оцінка і зворотнийзв'язок. На цій стадії клієнт разом з консультантом оцінює рівеньдосягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати.У випадку потреби можливе уточнення плану вирішення. При виникненні нових абоглибоко прихованих проблем необхідне повернення до попередніх стадій.
Ця модель, що відбиває консультативний процес, допомагає лишекраще зрозуміти, як відбувається конкретне консультування. Реальний процесконсультування значно обширніший і нерідко не підкоряється даному алгоритму.Виділення стадій є умовним, оскільки в практичній роботі одні стадіїпоєднуються з іншими, і їх взаємозалежність складніша, ніж у представленійсхемі.
Тут варто підкреслити те, що в процесі консультування важливі нестільки схеми (хоча загальне представлення і розуміння ходу консультуванняобов'язкові), скільки професійна і людська компетенція консультанта.
Загальні правила й установки консультанта, які структурують процесконсультування і роблять його ефективним:
1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій консультування.Людські проблеми тільки ззовні можуть здаватися схожими, однак оскільки вонивиникають, розвиваються, існують у контексті унікальних людських життів, то ісамі проблеми в дійсності є унікальними. Тому кожна консультативна взаємодія унікальнаі неповторна.
2. У процесі консультування клієнт і консультант постійно змінюютьсязгідно їхнім відносинам; у психологічному консультуванні немає статичнихситуацій.
3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому приконсультуванні варто допомогти йому прийняти на себе відповідальність завирішення його проблем. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а може бути,і більш важливо, ніж уявлення про них консультанта.
4. У процесі консультування почуття безпеки клієнта важливіше, ніжвимоги консультанта. Таким чином, у консультуванні недоречно домагатися метибудь-якою ціною, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.
5. Прагнучи допомогти клієнтові, консультант зобов'язаний«підключити» усі свої професійні й особистісні можливості, однак укожному конкретному випадку він не повинен забувати, що він всього лише людинаі тому не здатна цілком відповідати за іншу людину, за його життя і труднощі.
6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо взятоїконсультативної зустрічі — вирішення проблем, а також успіх консультування несхожі на пряму, що рівномірно піднімається нагору; це процес, у якому помітніполіпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає багатьох зусиль іризику, що не завжди і не відразу завершуються успіхом.
7. Компетентний консультант знає рівень своєї професійноїкваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики іза роботу на благо клієнтів.
8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бутивикористані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути найкращоготеоретичного підходу.
9. Деякі проблеми — це сутнісні людські дилеми і в принципінерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини). У таких випадкахконсультант повинен допомогти клієнтові зрозуміти неминучість ситуації йзмиритися з нею.
3.2Задачі й цілі психологічного консультування
Існує багато подібних визначень, і усі вони включають кількаосновних положень:
1. Консультування допомагає людині вибирати і діяти за власнимрозсудом.
2. Консультування допомагає навчатися новій поведінці
3. Консультування сприяє розвиткові особистості.
4. У консультуванні акцентується відповідальність клієнта, тобтовизнається, що незалежний, відповідальний індивід здатний у відповіднихобставинах приймати самостійні рішення, а консультант створює умови, щозаохочують вольову поведінку клієнта.
5. Серцевиноюконсультування є «консультативна взаємодія» між клієнтом іконсультантом, заснована на філософії «клієнт-центрованої» терапії.
Основоположником клієнт-центрованої терапії є відомийамериканський психотерапевт К. Роджерс, який виділив три основних принципицього напрямку:
a. кожна особистістьмає безумовну цінність і заслуговує поваги як така;
b. кожна особистістьв змозі бути відповідальною за себе;
c. кожна особистістьмає право вибирати цінності і цілі, приймати самостійні рішення.
Таким чином, визначення психологічного консультування охоплюютьстрижневі установки консультанта у відношенні людини загалом і клієнта зокрема.Консультант приймає клієнта як унікального, автономного індивіда, за якимвизнається і поважається право вільного вибору, самовизначення, право житивласним життям. Тим більше важливо визнати, що будь-яке навіювання або тискзаважає клієнтові прийняти відповідальність на себе і правильно вирішувати своїпроблеми.
Питання визначення цілей консультування не є простим, оскількизалежить від потреб клієнтів, що звертаються за психологічною допомогою, ітеоретичної орієнтації самого консультанта. Однак, перш ніж ознайомитися зрізноманіттям цілей консультування, сформулюємо, слідуючи за Джордж і Крістіані(1990), кілька універсальних цілей, що у більшому або меншому ступенізгадуються теоретиками різних шкіл:
1. Сприяти зміні поведінки, щоб клієнт міг жити продуктивніше,випробувати задоволеність життям, незважаючи на деякі неминучі соціальніобмеження.
2. Розвивати навички подолання труднощів при зіткненні з новимижиттєвими обставинами і вимогами.
3. Забезпечити ефективне прийняття життєво важливих рішень. Існуєбезліч справ, яким можна навчитися під час консультування: самостійні вчинки,розподіл часу й енергії, оцінка наслідків ризику, дослідження поля цінностей, уякому відбувається прийняття рішень, оцінка властивостей своєї особистості,подолання емоційних стресів, розуміння впливу установок на прийняття рішень іт.п.
4. Розвивати уміння зав'язувати і підтримувати міжособистіснівідносини. Спілкування з людьми займає значну частину життя й у багатьохвикликає труднощі через низький рівень їхньої самоповаги або недостатністьсоціальних навичок. Будь то сімейні конфлікти дорослих або проблеми взаєминдітей, варто поліпшувати якість життя клієнтів за допомогою навчання кращійпобудові міжособистісних відносин.
5. Полегшитиреалізацію і підвищення потенціалу особистості. На думку Блочер (1966), уконсультуванні необхідно прагнути до максимальної волі клієнта (з огляду наприродні соціальні обмеження), а також до розвитку здатності клієнтаконтролювати своє оточення і власні реакції, які провокуються оточенням.
Р. Мей (1967) вказує, що при роботі з дітьми консультант повинендомагатися зміни їхнього найближчого оточення з метою підвищення ефективностідопомоги.
Незважаючи на деяку спільність цілей психологічногоконсультування, основні психологічні школи все-таки значно розходяться вїхньому розумінні.
Так чи можливо все-таки говорити про якісь універсальні ціліконсультування, коли ми можемо допомагати клієнтові й у прагненні до волі, і вподоланні емоційних стресів, і в навчанні адаптивній поведінці, і в пошукуповноцінного самовираження? Можлива така відповідь на питання: метупсихологічного консультування складають континуум, на одному полюсі якого —загальні, глобальні, перспективні цілі, а на іншому — специфічні, конкретні,короткострокові цілі. Мета консультування не обов'язково знаходиться впротиріччі — просто в школах, орієнтованих на перебудову особистості,акцентуються перспективні цілі, а в школах, орієнтованих на зміну поведінки,більше значення надається конкретним цілям.
ІV.Загальна характеристика методів проведення психологічної консультації
4.1Групи та види психологічного консультування
Всі види психологічногоконсультування можна поділити на дві групи (табл.1). До першої належитьконсультування, яке стосується приватного життя особистості (групи), а такожіндивідуальне та сімейне консультування. Другу групу утворює консультування,яке стосується проблем професійної, трудової діяльності людей. Цеконсультування з проблем індивідуальної професійної діяльності (вибір професії,професійне становлення, адаптація до професії та її зміна), а також з проблемуправління організацією та управління персоналом (в умовах здійснення спільноїпрофесійної діяльності)./> /> /> /> /> /> /> /> /> /> /> />
табл.1 Основні видипсихологічного консультування
4.2Процедури й техніки психологічного консультування
·Важливоютехнікою консультування єпостановка питання, використовується здвома цілями: одержання інформації про клієнта і спонукання його досамоаналізу.
Яквідомо, питання розділяються на відкриті і закриті. Закриті питаннявикористовуються для одержання конкретної інформації про клієнта і звичайноприпускають відповідь в одному — двох словах, підтвердження або заперечення.Відкриті питання слугують не стільки для одержання відомостей про життяклієнтів, скільки дозволяють обговорювати почуття.
Будь-якепитання повинне бути обґрунтоване — задаючи його, треба знати, з якою метоювоно задається.
·Длястворення і зміцнення консультативного контракту дуже важливі прийоми схваленняі заспокоєння. Підбадьорити клієнта можна короткою фразою, що означаєзгоду або розуміння. Така фраза спонукує клієнта продовжити розповідь.Схваленням виражається підтримка. Заспокоєння, разом зі схваленням дозволяєклієнтові повірити в себе і ризикувати, змінюючи деякі аспекти самзвеличення,випробовуючи нові способи поводження.
·Відображаючизміст визнань клієнта, ми перефразовуємо його висловлення або узагальнюємокілька висловлювань. Відображення змісту показує клієнтові, що його активновислуховують і що він зрозумілий. Це також допомагає і самому клієнтові кращезрозуміти себе, розібратися у своїх думках, ідеях, установках.
·Пізнання і відображення почуттівклієнта представляються однією з найголовніших технік консультування.Відображення почуттів тісно пов'язано з перефразовуванням висловлених клієнтомпочуттів — різниця лише в тому, що в останньому випадку увага зосереджується назмісті, а при відображенні почуттів — на тім, що приховано за змістом. Бажаючи відображатипочуття клієнта, консультант уважно вислуховує його визнання, перефразовуєокремі твердження, тим самим орієнтуючись і на почуття, висловлені клієнтом увизнанні.
·Уміння мовчати і використовувати тишу втерапевтичних цілях — одна з найважливіших навичок консультування. Хоча тиша вконсультуванні іноді означає порушення консультативного контракту, проте вонабуває глибоко осмисленою. Для консультанта, що навчився бути чуйним до різнихзмістів тиші, взагалі до тиші і який навчився свідомо створювати івикористовувати паузи в консультуванні, мовчання стає особливо коштовним.
·Метаконсультування досягається за допомогою надання клієнтові інформації:консультант висловлює свою думку, відповідає на питання клієнта й інформує йогопро різні аспекти обговорюваних проблем.
·Коженклієнт — це не відкрита книга, а невідома країна, де все нове і спочатку важкопіддається розумінню. Хоча якось орієнтуватися в цій незвіданій країніконсультантові допомагає техніка інтерпретації. У консультуваннідуже важливо виявити більше, ніж утримується в поверхневому оповіданні клієнта.Інтерпретаційні твердження консультанта додають визначений зміст чеканням,почуттям, поводженню клієнта, тому що допомагають установити причинні зв'язкиміж поводженням і переживаннями.
·Коженконсультант час від часу змушений у терапевтичних цілях вступати в конфронтаціюз клієнтами. Конфронтацією домагаються показу клієнтові способів психологічногозахисту, які використовуться у прагненні пристосуватися до життєвих ситуацій,але які пригнічують, обмежують становлення особистості. У центрі конфронтаціїзвичайно виявляється стиль міжособистісного спілкування клієнта, щовідображається в консультативному контракті.
·Структурування означає організаціювідносин консультанта з клієнтом, виділення окремих етапів консультування йоцінку їх результатів, а також надання клієнтові інформації про процесконсультування. Закінчивши один етап, консультант разом із клієнтом обговорюютьрезультати, формують висновки.
4.3Напрями професіональної підготовки психолога-консультанта
Професійна підготовкапсихолога-консультанта містить у собі, крім обов'язкової для будь-якогопсихолога загальноосвітньої наукової підготовки (до неї входить мінімумнаукових знань, необхідних професійному психологові будь-якого профілю), такожі освоєння ряду розділів психології, що припускають спеціалізацію у відповіднійпрофесійній галузі, у даному випадку – в галузі психологічного консультування.Ці спеціальні напрямки професійної підготовки психолога-консультанта наступні:
1. Вивчення підготовчогоетапу психологічного консультування.
2. Освоєння інформаціїпро зміст роботи психолога-консультанта.
3. Оволодіння методамироботи психолога-консультанта з клієнтом.
4. Ознайомлення зособливостями проведення психологічного консультування в наступних спеціальнихгалузях: сімейне консультування, ділове консультування, психолого-педагогічнеконсультування, інтимно-особистісне консультування.
5. Робота психолога-консультантапід керівництвом більш досвідченого психолога-консультанта-супервізора.
Вивчення процесупідготовки роботи психологічної консультації містить у собі уважне ознайомленняз комплексом організаційних питань, включаючи вибір галузі консультування,початку роботи консультації і т.д.
Серед тих конкретнихзадач, що у практичному плані повинен вміти вирішувати психолог-консультант,можуть бути названі наступні:
• Визначення колапотенційних клієнтів – відвідувачів психологічної консультації, їхніх можливихпроблем у залежності від змісту роботи психологічної консультації і від тихпрофесійних вимог, що можуть бути пред'явлені до працюючих у консультаціїпсихологів.
• Підбор кадрівпсихологів і обслуговуючого персоналу для роботи в психологічній консультації.Проведення з кадрами спеціальної підготовчої роботи з ознайомлення з умовамироботи й обов'язками, з організацією взаємодії один з одним, із правиламироботи консультації.
• Підготовка матеріальноїбази і документації для початку практичної роботи консультації.
• Підготовка і поширенняінформації про роботу консультації серед потенційних клієнтів.
Знайомство з організацієюроботи психологічної консультації містить у собі також засвоєння того, якстворюється психологічна консультація, що входить у мінімум необхідного для неїустаткування, який оптимальний режим роботи психологічної консультації іпсихолога-консультанта, якою повинна бути обстановка в психологічнійконсультації під час її роботи і ряд інших питань.
Знайомство починаючогофахівця зі змістом роботи психолога-консультанта у свою чергу припускаєнаступне. По-перше, ознайомлення з тим, що являє собою психологічнеконсультування, у чому полягає його відмінність від інших видів практичноїдіяльності психолога. По-друге, з'ясування того, що повинен знати і вмітиробити психолог-консультант, щоб на досить високому рівні справлятися зі своїмипрофесійними обов'язками. По-третє, ознайомлення з основними видамипсихологічного консультування, з головними вимогами, пропонованими до них. По-четверте,знання умов роботи психолога-консультанта.
Освоєння методів роботипсихолога-консультанта передбачає оволодіння починаючимпсихологом-консультантом прийомами спілкування з клієнтами, методамипсиходіагностики, які використовуються в практиці психологічногоконсультування. Ці прийоми і методи повинні бути освоєні майбутнімпсихологом-консультантом практично, у ході відповідних спеціальних занять. Учисло таких прийомів і методів входять, зокрема, методи прямогопсихотерапевтичного впливу психолога-консультанта на клієнта.
Необхідність вивченняособливостей проведення психологічного консультування в різних галузяхпов'язана з тим що, по-перше, інтимно-особистісне, сімейне, ділове іпсихолого-педагогічне консультування – це різні речі, по-друге, психолог-консультантне в однаковому ступені займається даними видами консультування і, звертаючисьдо них час від часу, повинен зберігати свою професійну кваліфікацію у всіхзазначених галузях. До того ж у цих сферах психологічного консультування існуєбезліч часткових, досить тонких і складних специфічних питань, пізнання якихвимагає довгого часу, а успішне практичне вирішення – твердих умінь і навичок.
Робота в ролі практичногопсихолога-консультанта під керівництвом більш досвідченого фахівця необхіднапсихологові-консультантові для придбання професійного досвіду й оволодіння напрактиці необхідними уміннями і навичками. Цьому всьому набагато легшенавчитися на досвіді інших, чим у результаті прослуховування лекцій і читаннякниг. Крім того, у практичній роботі психолога-консультанта нерідко виникаєбезліч несподіваних питань, що неможливо заздалегідь передбачити й у ходінавчальної діяльності одержати на них задовільні відповіді. Уміння виробляютьсяпрактично в ході наслідування професійної роботи інших, це ж зводить домінімуму можливі помилки, які у своїй роботі може допустити починаючийпсихолог-консультант. Функція супервізора, що виконує більш досвідченийпсихолог-консультант, у даному випадку полягає в тім, щоб не тільки підготуватималодосвідченого психолога до самостійної роботи, але і кваліфіковано оцінитиступінь його готовності до такої роботи.
Висновки
Психологічнеконсультування спрямоване на вирішення різного роду психологічних труднощів,насамперед ситуативних і міжособистісних проблем. У важкий, критичний моментжиття людини, психолог-консультант може допомогти перебороти стрес, життєвукризу, утрату близької людини, а також краще зрозуміти життєву ситуацію іприйняти вірне рішення.
Психологічнеконсультування також може допомогти в розумінні і реорганізації відносин зіншими людьми. Основна задача психолога-консультанта в даній ситуації полягає втому, щоб допомогти подивитися на характер взаємин з іншими людьми збоку,обговорити ті їх сторони, що будучи джерелами труднощів, звичайно не усвідомлюютьсяі не контролюються. Основа такої роботи складається в дослідженні і змініустановок щодо інших людей, і форм взаємодії з ними. У ході консультативноїбесіди з’являється можливість ширше глянути на ситуацію, інакше оцінити своюроль у ній і, відповідно до цього нового бачення, змінити своє відношення дотого, що відбувається і власне до поводження.
Використана література
1. КочюнасР. Основы психологического консультирования / Пер. с лит.; Под ред. В.В.Макарова; Науч. консультант А.Б. Хавин.– М.: Академический проект, 1999.
2. КочюнасР. Психологическое консультирование и групповая психотерапия. — М.:Академический Проект: Гаудеамус, 2005.
3. Мэй Р.Искусство психологического консультирования. М., 1994.
4. О.Ф.Бондаренко / Основи консультативної психології. Аналіз сучасних концепцій:Навч. посіб. /Метод. рекоменд. для студентів пед. інститутів спеціальності«Практичний психолог у закладах народної освіти». / Укл. О.Ф. Бондаренко.-К.:РНМК Мін. освіти України, 1992.
5. НемовР.С. Основы психологического консультирования: Учебник для студ. вузов, обуч.по спец. «Психология» -М.: Владос, 2001.
6. АбрамоваГ.С. Психологическое консультирование: Теория и опыт: Учеб. пособие для студ.высш. пед. уч. заведений / Москва: Академия, 2000.
7. АлешинаЮ.Е. “Специфика психологического консультирования”/“Вестник психосоциальной икоррекционно-реабилитационной работы”, №1, 1994.«Психотерапевтическаяэнциклопедия». СПб, 1998.
8. АлешинаЮ.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. М., 1993.
9. Б.Д.Карвасарский. Психотерапевтическая энциклопедия. 2-е издание, 2000г.
10. Тобиас Л.Психологическое консультирование и менеджмент: Взгляд клинициста /Пер. с англ.А.И.Сотова. — М.: Независимая фирма “Класс” (Библиотека психологии ипсихотерапии).
11. ШнейдерЛ.Б., Вольнова Г.В., Зыкова М.Н. Психологическое консультирование. Учебноепособие для студентов высших учебных заведений. Серия «Серебрянаясова». — М.: Ижица, 2002.
12. Елизаров А.Н. Введение в психологическое консультирование.Учебное пособие. – М.: «Ось-89», 2003.
13. Елизаров А.Н. Основыиндивидуального и семейного психологического консультирования: Учебноепособие. — М.: «Ось-89», 2003.
14. БондаренкоА.Ф. Психологическая помощь: теория и практика.— Изд. 3-е, испр. и доп. — М.:Независимая фирма “Класс”, 2001.
15. РумянцеваТ. В. Психологическое консультирование: диагностика отношений в паре. Учебноепособие. — СПб.: Речь, 2006.
16. С. Ю.Головин. Словарь практического психолога. – М.: 2001.17. Б.Г. Мещеряков, В.П. Зинченко. Большой психологическийсловарь. – М.: 1997.18. С.Л. Соловьева / Справочникпрактического психолога: Психотерапия / сост. С.Л. Соловьева. – М.: АСТ, 2005.
Словникосновних понять
Психодіагностика— це надання психологічної допомоги клієнтові шляхомповідомлення йому об'єктивної психологічної інформації. Прицьому психолог відповідає за достовірність та форми повідомленняінформації клієнтові, а він сам виробляє ставлення до інформації таприймає рішення про її використання.
Психологічнакорекція — це організований вплив на клієнта з метою змінипоказників його активності відповідно до вікових норм психічногоздоров'я. Основними об'єктами уваги психолога є вікова норма та індивідуальнийтемп оволодіння певним видом діяльності.
Психологічнеконсультування — це вид психологічної допомоги психічнонормальним людям для досягнення ними цілей особистогозростання. Мета консультування — забезпечити продуктивне існування людини вконкретних обставинах її життя, тобто здатність людинизнаходити якомога більше варіантів поведінки, понять, думок, почуттів,вчинків для забезпечення можливостей спілкування з якомога більшою кількістю людей ігруп.
Психотерапія— це вид психологічної допомоги, що передбачає активний впливпсихотерапевта на особистість клієнта, який має на меті реконструкцію його особистості.
Психологічна служба — система практичноговикористання психології для вирішення комплексних задач психологічноїекспертизи, діагностики, консультації в сферах виробництва, медицини, освіти,культури, спорту, правоохоронної діяльності. (І. В. Дубровіна.)
Роджерс Карл Ренсом(1902-1987) — американський психолог, один із засновників гуманістичної психології. Авторкниги «Клієнт-центрована терапія»(1954). В якості ядра особистостірозглядав Я-концепцію, представлену динамікою співвідношення Я-реального іЯ-ідеального. За його пуявленнями, в особистості існують дві інстанції, якімають працювати злагоджено, «реальне Я», що представляє собою системууявлень й оцінок самого себе, які залежать від індивідуального досвіду і актуальнихоцінок оточуючих, і "ідеальне Я", яке представляє собою те, якоюлюдина хоче бути. Розробив так звану недирективну психотерапію, центровану наклієнті, в основі якої лежить правило не давати порад клієнту і уникати оцінокйого поведінки, але актуалізувати його творчий потенціал, який потрібний длясамостійного вирішення його проблем.