Тема Психологія особистостітерориста
План
Вступ
1. Феномен іреалії сучасного тероризму
2. Психологічнийпортрет терориста
3. Психологічніоснови агресії по Фрейду
Висновок
Списоквикористаних джерел
Вступ
Тероризм і психологія в їх сучасному порозумінні — майже ровесники, зтією різницею, що сто років тому внутрішнім світом терористів-революціонерівзаймалися письменники.
Лише з розвитком тероризму в ЗахіднійЄвропі в 1970-х роках психологи всерйоз зайнялися описом портрета терориста істали відпрацьовувати методики допомоги жертвам терактів.
По психології тероризму написані томи, але відповіді на питання, — як змаксимальною точністю описати психологічний, а ще кращий фізичний портреттерориста — психологи досіть досконало не можуть.
Психіатри в більшості своїй нерахують людини, готової вчинити самогубний теракт, психічно ненормальним. Але,ще 30 років тому американський психіатр Ентон Купер затверджував, що «зпогляду психічної патології немає ніякої різниці між терористом ісолдатом»; ці двоє попросту обирають різні «способи досягнення своєїмети із зброєю в руках».
Наведені висновки підтверджуютьактуальність дослідження в контрольній роботі.
Об'єктом вивчення служить психологічнийпортрет терориста.
Мета роботи – розглянути об'єктвідповідно до предмету на основі вивченої літератури.
Для досягнення поставленої метипередбачається вирішити наступні задачі
— розглянути феномен і реаліїсучасного тероризму
— спробувати досліджуватипсихологічний портрет терориста і його детермінанти
- провестидослідження мотивації масових безладів.
1. Феномен і реалії сучасноготероризму
Тероризм сьогодні — багато страшніше, ніж за часів народовольців. Це — щонайпотужніша зброя, інструмент, технологія, що використовуються не тільки вборотьбі проти Влади, але дуже часто — і самою Владою для досягнення своїхцілей.
Тероризм з'являється, колисуспільство переживає глибоку кризу, в першу чергу — криза ідеології ідержавно-правової системи. В такому суспільстві з'являються різні опозиційнігрупи — політичні, соціальні, національні, релігійні — для яких стає сумнівноюзаконність існуючої влади і всієї її системи управління. Якщо такі групидійдуть висновку, що не можуть добитися своїх цілей законним шляхом, вониможуть спробувати досягти бажаного через насильством, тобто шляхом терорру. Прицьому моральним виправданням вбивств опозиція буде, зрозуміло, рахувати високуважливість і чистоту своїх цілей[1].
На ранніх стадіях тероризм, як у разі«Народної волі» або захоплення бойовиками «Тупак Амару»японського посольства в Перу, найчастіше робили своїм об'єктом безпосередніхістинних або уявних винуватців своїх «бід» — політичних лідерів абопредставників влади.
Проте, як показує останнійперуанський «експеримент», такий тероризм сьогодні мало ефективний: іохорона довкруги посилюється, і чим кінчиться справа, зокрема для самихтерористів — неясно, в усякому разі, шанси добитися мети невеликі.
Одночасно терористи швидкоусвідомлюють ряд особливостей нашого часу[2]:
— влада сильно залежить від виборіві, отже, від громадської думки;
— є могутні ЗМІ, падкі до«терористичних сенсацій» і здатні миттєво формувати масову громадськудумку;
— люди в більшості країн відвикаливід політичного насильства і бояться його.
Тому сьогодні самі ходові і ефективніметоди терору — насильство не відносно представників влади, а проти мирних,беззахисних і, що украй важливе, що не мають відношення до «адресата»терору людей, з обов'язковою демонстрацією катастрофічних результатів тероручерез ЗМІ громадській думці — і лише через нього як через передавальниймеханізм — лідерам країн. І, нарешті, — пред'явлення через ті ж ЗМІ суспільствуі лідерам мотивів терору і умов його припинення[3].
Головна умова такого терору — бурхлива реакція ЗМІ. Сучасний терор має полем бою телеекран, і не дарма втаких акціях терористи, перш за все, вимагають не викуп, а тележурналістів.Мета — дія на суспільство, щоб вже воно пред'явило ультиматум своїм лідерам.
Типовий приклад такої технології — Буденновск. Об'єкт атаки — лікарня, пологовий будинок. Добре сплачена істерикав ЗМІ, особливо — НТВ. Мелькаючі на телеекрані заручники, що розказують про«добрих до них терористів». Заяви про те, що Басаєва можна зрозуміти,оскільки «вся сім'я його загинула під російськими бомбами», і взагалівін «борець за свободу свого народу» Шок всієї країни, і Черномирдін,капітулюючий перед вимогами терористів.
При цьому, зрозуміло, ЗМІ ретельнообходять мовчанням, що[4]:
— демонстровані, тільки що звільненіз рук терористів, люди випробовують «синдром заручника», колизаручники через деякий час починають відчувати себе більш прив'язаними дотерористів, ніж до рятувальників;
— «синдром заручника»звичайно випробовують тільки 20% заручників, тобто підбір персонажів длярепортажу ведеться цілеспрямовано і на користь терористів, що однозначноговорить про те, на кого в даному випадку працюють ЗМІ;
— Басаєв ще до «загибелі всієїсім'ї під бомбами» сотнями розстрілював беззбройних біженців в Абхазії, айого «загибла сім'я» спокійно загоряє на Кіпрі;
— Буденновськ вибраний тому, що тампроходить магістральний газопровід, за безпеку якого Газпром-Черномирдін здастьщо завгодно.
Таким чином, в порівнянні з минулимстоліттям з'являється абсолютно новий елемент тероризму — ЗМІ — як биспеціальний передавальний механізм («ретранслятор») між терористами іадресатами терору.
Трагедія в Театральному центрі наДубровці поставила нас перед тією ж проблемою, з якою зіткнулися американці і зякою навряд чи не щодня стикаються ізраїльтяни, — з якісно новою формоютероризму. Те, що злочинці з готовністю і навіть з радістю жертвують власнимжиттям, різко обмежує можливості для профілактики і запобігання подібнимзлочинам. Спроби зрозуміти мотиви і психологію терористів, пояснюючи це якявища, що мають індивідуальну психопатологічну підоснову або що базуються наякихось певних рисах вдачі, не принесли успіху. Такі спроби робилися і післяатаки на Нью-Йорк, і раніше. Їм було присвячено, зокрема, декілька матеріалів«Німецької хвилі»[5].
Відомий психологічний експеримент,проведений Стенлі Мілгремом. Мілгрем зумів довести, що найзвичніша людина підвпливом авторитету, що визнається за нього, здатна втратити всякі моральніміркування і вчинити найжорстокіші вчинки аж до вбивства. Експеримент бувповторений в різних країнах і дав схожі результати. Роботи Мілгрема показали,що психологія не в змозі розробити методи, за допомогою яких можна б було порисах вдачі або соціальному оточенні обчислити здатних на терористичні актилюдей. Нинішній сумний досвід свідчить про те, що певний набір життєвихобставин може перетворити цілком нормальну людину на терориста. Готовність доцього закладена навряд чи не в кожному[6].
Але чи можна знайти в людині тіякості, які можуть перешкодити йому підкорятися лідерам і авторитетам, якості,розвиток яких може створити імунітет проти вживання насильства і терору?Подальші експерименти з людьми, що брали участь в дослідженні Мілгрема,показали, що людина втрачає самостійність і знаходить схильність до підкоренняв співтовариствах з яскраво вираженими морально-етичними цінностями.Особливості групової поведінки злочинних співтовариств, як правило, важливішіза індивідуальні психологічні риси окремих їх членів.
Учасники актів насильства, організовані в групи для ефективнішого їхпланування, повинні бути людьми, здатними без роздумів виконувати будь-якінакази. Для цього вони повинні володіти відповідним психологічним складом, абоприродженим, або придбаним в результаті «промивання мозгу».Індивідууми, готові до несвідомого підкорення, складають групу ризику відноснотероризму.
Тероризм є груповим феноменом,терористичні групи носять сектантський характер, і їх внутрішні взаємозв'язкипобудовані на основі ідеологічних або релігійних цінностей. Групова психологіямає для їх дій більше значення, ніж індивідуальна. Тому дії однієї частинигрупи або одного її члена можна зрозуміти тільки у взаємозв'язку зі всімаіншими частинами групи. Угрупування цілком відповідає інтересам тих, хто їїформує.
Німецький соціолог Роберт Міхельссформулював так званий «залізний закон олігархії»: в будь-якійдобровільній організації рано чи пізно обов'язково утворюється правлячаверхівка, яка захопить владу і прагнутиме утримувати її вічно. Олігархія станепереслідувати тільки особисті інтереси, а організація — їх задовольняти[7].
Можна розповсюдити дію цього законуна суспільство в цілому. Як правило, та частина соціуму, яка якнайбільшестраждає з голоду і бідності, а значить, найбільш агресивна, формує олігархію інав'язує всій групі свої порядки. Найрішучіший її очолює. Саме фігура вождявизначає рівень згуртованості і характер всього співтовариства незалежно відйого розмірів.
Угрупування — терористичне абокримінальне — спочатку добровільна організація. Її об'єднання і формуванняолігархії відбувається поступово. На першій стадії кожний вольний самостійновирішувати, чи залишатися йому в угрупуванні, на другій спостерігає, якнароджується олігархія, на третій рішення ухвалює тільки верхівка. Вийти з лаворганізації за власним бажанням вже неможливо. Для групи важливо мати напотрібному місці потрібну людину. На вершині ієрархії стоїть керівникорганізації, який є недоторканною святинею і постійно піклується про зміцненнясвого авторитету.[8]
Інша сторона психологічного феноменатероризму — сприйняття терористів нетеррорістамі. Біля частини людей, що не мають ніякого відношення дотероризму, він викликає страх, ненависть, відторгнення, але деякі таємносхвалюють теракти. Єдине значення самогубного теракту — демонстрація власноївлади ціною саморуйнування. За це обіцяно перебування в раю. В такій убивчій самоотреченності нетерроріст бачить найрадикальнішу форму протесту проти несправедливостісуспільного пристрою або індивідуальних бід.
Проте терористами-камікадзе ненароджуються. Ними стають в результаті дії певних соціально-політичнихчинників, хворобливого особистого життєвого досвіду і групової динаміки.Можливо, знаходячись в іншому соціальному і політичному оточенні, ці людивибрали б для себе інший життєвий шлях.
Питання про запобігання терористичнимактам з боку шахідів гостро встало, після руйнування Всесвітнього торговогоцентру в Нью-Йорку. Практично захисту від терористів-самовбивць немає.
2. Психологічний портрет терориста
Психологи і психіатри досягли успіху, в описах різних типів осіб людей,що вдаються до тероризму.
Так, психіатр Джералд Пост на основібезлічі досліджень розрізняє серед терористів два типи особи:«анархіст-ідеолог» і «націоналіст-сепаратист»[9].
«Анархіст-ідеолог» в дитинстві,як правило, стає жертвою серйозних сварок між батьками, і це приводить його добунту проти сім'ї, перш за все проти батька. Оскільки батьки частоототожнюються з відданістю існуючому політичному порядку, бунт проти батькалегко перетворюється на бунт проти держави.
Що ж до«націоналіста-сепаратиста», то він, на думку Поста, у принципі невиступає проти влади власної держави; його діями «керує бажання піднятибунт проти зовнішніх ворогів».
У дитинстві «терорист, щоволодіє цим типом особи, співчував батькам і слухався їх», затверджуєДжералд Пост в своєму дослідженні.
Хто ж стає терористом?
Показово, що саме слово«слухняний» так часто згадують родичі бомбістов самовбивць і в Росії, і на Близькому Сході.
Ці і багато інші знання, засновані надослідженнях членів «Червоних бригад», «Фракції червоноїармії», «Тигрів звільнення Таміл і Лама» і численних палестинськихекстремістських угрупувань допомагають фахівцям у ряді випадків запобігатитрагедіям.
Але самі психіатри, наприклад докторЗєєв Вінер з клініки Тель-Авіва, визнають, що їх наука не в силах вирішитизадачу цілком.
«З погляду психології або психіатріїне існує єдиного портрета потенційного терориста. Це значить, що рішенняпроблеми лежить не в області психології або психіатрії, а набагато глибше. Миповинні обернути свій погляд на політику і поставити питання, що мотивує тих,хто йде на теракт. І хоча спецслужбам вдається іноді запобігати терактам,виходячи з наших знань і досвіду, переоцінювати їх не треба», — говоритьдоктор Вінер.
Для психології найважливішийінструмент дослідження — статистика. Події в світі, як це ні трагічне, даютьвсе більше для неї матеріалів. Віруючим у всемогутність науки залишається лишесподіватися на те, що це зробить відповідь лікарів на питання «хто стаєтерористом» більш визначеним.
Серед учених, що присвятили себевивченню даної проблеми виділяється американець Марк Сейджман, обтяженийвсілякими науковими регаліями. Він доктор медицини і доктор філософії, членвпливової Американської психіатричної асоціації. І ще він колишній співробітникЦРУ. Як представник розвідки пан Сейджман контактував з моджахедами в Пакистанів 1987-1989 роках. Сьогодні він консультує американську адміністрацію з питаньборотьби з тероризмом. На лекціях Марка Сейджмана з психології тероризму, девін оспорює традиційні уявлення про це явище, практично завжди аншлаг.Займатися даною проблемою Марк Сейджман став після терористичної атаки на США11 вересня 2001 року, задавшися простим людським питанням: невже Америкуатакували ті милі люди, яких він знав особисто по Пакистану? Спочатку докторвивчив особі 19 учасників руйнування Всесвітнього торгового центру, потімстворив базу даних на 500 відомих терористів, об'єднавши їх в салафійськуютерористичну мережу (салафізм – деалістічнє прагнення до ісламу часів Пророка).Дані черпал головним чином із слідчих і судових справ — там факти багато разівперевіряються. Іноді — з наукових публікацій.
Як психіатр Марк Сейджман спробувавзнайти щось загальне в терористах. Перш за все він знайшов утопічне прагненнястворити ісламську державу від Середземного моря до Філіппін. Цей поривісторично пояснимо. В ХV столітті людство розвивалося так, що в ХХ повинна булапревалювати ісламська цивілізація. Але Європа внесла істотні корективи,відсунувши Схід на другий план. І ось в ХХ столітті з'явилися люди, чиєлатентне відчуття «несправедливості» знайшло вихід в бажанні мусульманськоговідродження, що захлеснуло. Як метод було вибрано скидання світської влади. Ітакі спроби, як відомо, траплялися не в одній східній країні. Десь переворотине вдалися, і тому свій погляд салафістиобернули на Європу, яка підтримувала світську владу в ісламських державах. А в1996 році Усама Бен Добрий призвав і до війни проти США.
Марк Сейджман розділив терористів начотири групи: єгиптяни, що становлять «центральний апарат» мережі; магрібськієараби, що емігрували до Європи; представники Центрально-азіатського регіону,від яких течуть фінанси; вихідці з Південно-східної Азії[10].
Всупереч думці, що склалася, терористи не бідняки, готові на все радигрошей. Більше 60% фігурантів, що потрапили в картотеку Сейджмана, вишли збагатих і заможних сімей. І розмови про «релігійне промивання мозгу»– не доказ. Пригнічуюче більшість терористів мають світську освіту (випускниківмедресе — одиниці) і відносяться до вершків суспільства. Сексуальна підоснова втероризмі також відсутня, оскільки більше двох третин потрапили в списокодружено і мають дітей. Це і не пропащі негідники у минулому, оскількипригнічуюче більшість не мають кримінального минулого. Виняток становлять хібащо емігранти у Франції, Іспанії і Канади, які здобувають для свого руху грошіграбежом банків, торгівлею наркотиками і дрібним шахрайством — в основному зкредитними картами.
Дещо несподіваним для психіатраСейджмана виявився той факт, що психічні відхилення мав лише 1% терористів,тоді як число «зсунутих» серед жителів планети складає 3%. І ще один мотивдивуватися: за весь час роботи дослідник не знайшов сліду хоча б одноговербувальника — їх не було. Більш того, в мережу приймаються лише 15-20% охочихбрати участь в джихаді. Але своєрідні «пункти набору» були: 60% терористіввідвідували одні і ті ж 12 мечетей з агресивними служителями.
Правда, із створенням терористичноїгрупи, формованої по клановій ознаці, вплив священнослужителя помітно слабшає — все визначає «колектив». Навіть рішення про суїцид одного ухвалюється всімачленами групи. Причому готовність принести себе в жертву пояснюється членамимережі не ненавистю, а любов'ю — до членів своєї групи, вийти з якої практичнонеможливо. На противагу групі в самій мережі жорсткої ієрархії немає, осередкимережі зв'язані між собою досить слабо.
І проте на зміну«Аль-Каїді», чиї зв'язки зруйновані американськими спецслужбами,прийшов світовий салафійськоє рух, частиною якого є і Чечня, затверджує МаркСейджман. Сьогодні мережа налічує близько 3 тис. членів — в основному цеарабські емігранти в Європі. Ця ідеологія «заразлива», в рядитерористів рекрутують всі нові члени. І загроза для Росії, на думку ученого,прийде із заходу. Терористи вже намагалися висадити російське посольство уфранцузькій столиці. Боротися з мережею традиційними методами марно. Та іфізичне знищення терористів також неефективне. З ісламським тероризмом требаборотися ідеологічно, не втомлюється повторювати учений.
Цим цілям послужить відкриттяспеціального центру при Університеті Меріленда (University Maryland) в квітні2005 року. Дослідники сподіваються з'ясувати, що штовхає людей до тероризму, інадалі використовувати ці дані для запобігання терористичним атакам. В центрібудуть працюють 60 фахівців — психологів, політологів, соціологів — їм належитьвивчити матеріали по 70 тисячам терактів, починаючи з 1970 року. Також вонипроведуть дослідження у ряді арабських і ісламських держав, з тим, щоб кращезрозуміти суспільство і обставини, що породили тероризм. В дослідження включеноблизько 30 різних програм. За словами кримінолога Гері ЛАФРІ (Gary LaFree),який очолить майбутній центр, саме по собі дослідження не розв'яже проблемутероризму в світі, проте воно допоможе розібратися в причинах і механізмахформування мілітаристських угрупувань і тим самим хоч в чомусь зменшититерористичну загрозу. На його думку, тільки бідність, низький рівень освіти івідсутність демократії не пояснює в достатній мірі походження тероризму[11].
Тим часом, критики вже виказуютьсумніви в тому, що подібні дослідження принесуть користь. Перш за все тому, щопричини тероризму неоднозначні, і прояви його різні в різних країнах. Крім того,опоненти дослідження побоюються, що все закінчиться створенням туманних теорій,які нічим не допоможуть в боротьбі з терором.
3. Психологічні мотиви агресії поФрейду
Фрейд розглядав феномен маси в соціальній і,зокрема, політичному житті як “полягання регресу до примітивної душевноїдіяльності”, коли в людині раптово прокидаються певні психологічніхарактеристики, властиві колись стародавнім людям первісної орди. Людина внатовпі виявляється як би в стані гіпнозу, а саме в гіпнозі з глибин його психікивилазить той самий первісний Ід (“Воно”), вже не стримуваний свідомимконтролем Супер-Его і не утримуваний крихким, балансуючим між ними Его[12].У цих випадках і відбувається зникнення свідомоївідособленої особи, розвивається переорієнтація думок і відчуттів в чужий, алеоднаковий з іншими людьми напрям, виникає переважання афектної і інших проявівнесвідомої душевної сфери, що, у результаті, формує сильну схильність до негайноговиконання раптових намірів. У всіх типах мас, згідно 3. Фрейду, як головназв'язуюча ланка виступає “колективне лібідо”, що має як своя опора лібідоіндивідуальне, в основі якого лежить не що інше, як сексуальна енергія людини.Як приклад Фрейд розглядав дві штучні високоорганізовані маси: церкву і армію.В кожній з цих структур виразно виявляється “чинник лібідо”: любов до Христа впершому випадку, і любов до воєначальНику — в другому. “В штучних масах кожна людиналібідінозно зв'язана, з одного боку, з вождем..., а з другого боку — з іншимимасовими індивідами”, які “зробили своїм ідеальним Я один і той же суб'єкт івнаслідок цього, в своєму Я між собою що ідентифікувалися”. 3. Фрейд писав:“Якщо пориває зв'язок з вождем, поривають і взаємні зв'язки між масовимиіндивідами, маса розсипається”. Таким чином, в результаті загальна ідеалізаціялідера приводить до однакової самоідентифікації членів маси і аналогічноїідентифікації себе з іншими індивідами. “Вождь маси — її прабатько, до якоговсі сповнено страхом. Маса хоче, щоб нею управляла необмежена влада, пристрасношукає авторитету.… Вождь — гіпнотизер: застосовуючи свої методи, він будить усуб'єкта частину його архаїчної спадщини, яка виявлялася і по відношенню добатьків — відношення людини первісної орди — до прабатька”. Розглядаючи психологічну природу людини, 3. Фрейдуказував на те, що цілі індивіда і суспільства у принципі ніколи неспівпадають. Метою Ероса (одного з базових почав в людині, завдяки якій, по 3.Фрейду, і розвивається цивілізація) є “з'єднання одиничних людських індивідів,а потім сім'ї, раси, народи, нації з'єднуються в одну велику єдність, єдністьлюдства, в якому лібідінальниє відносини об'єднують людей”. Проте в людині, поФрейду, є і інший початок — Танатос (на ім'я грецького “бога смерті”). Цезначить, що природна агресивність, деструктівность і ворожість індивідівпротистоять виникненню цивілізації, спричиняють за собою її дезінтеграцию,оскільки “інстинктивні пристрасті сильніші за раціональні інтереси”. “Людськіагресивні інстинкти — похідні основного смертельного інстинкту”… Для прогресуцивілізації вимагається, щоб суспільство контролювало, а якщо це необхідне, тоі репресувало агресивні інстинкти людини, інтер-налізіруя їх у формі“Супер-его” і спрямовуючи їх на “Его”. Це, зрозуміло, викликає деяку “ломку”,деструкцію в психіці людини[13].Деструктівность людини як по відношенню до інших,так і по відношенню до себе виявляється через садизм і мазохізм, оскільки і то,і інше, кінець кінцем, — лише альтернативні прояви однієї і тієї ж,деструктивної мотиваційної структури.
Висновки
У процесі роботи надтемою контрольної мною зроблені наступні висновки.
Сьогоднісамі ходові і ефективні методи терору — насильство не відносно представниківвлади, а проти мирних, беззахисних і, що украй важливе, що не мають відношеннядо «адресата» терору людей, з обов'язковою демонстрацієюкатастрофічних результатів терору через ЗМІ громадській думці — і лише через ньогояк через передавальний механізм — лідерам країн. В порівнянні з минулимстоліттям з'являється абсолютно новий елемент тероризму — ЗМІ — як биспеціальний передавальний механізм («ретранслятор») між терористами іадресатами терору.
Ще один феномен, це те, що злочинці (терористи) з готовністю і навіть зрадістю жертвують власним життям, різко обмежує можливості для профілактики ізапобігання подібним злочинам. Спроби зрозуміти мотиви і психологію терористів,пояснюючи це як явища, що мають індивідуальну психопатологічну підоснову або щобазуються на якихось певних рисах вдачі, не принесли успіху. Роботи окремихпсихологів показали, що поки наука не в змозі розробити методи, за допомогоюяких можна б було по рисах вдачі або соціальному оточенні обчислити здатних натерористичні акти людей.
Можливо причина цього, укладена втому, що особливості групової поведінки злочинних співтовариств, як правило,важливіші за індивідуальні психологічні риси окремих їх членів. Індивідууми,готові до несвідомого підкорення, складають групу ризику відносно тероризму.Тероризм є груповим феноменом, терористичні групи носять сектантський характер,і їх внутрішні взаємозв'язки побудовані на основі ідеологічних або релігійнихцінностей. Тому дії однієї частини групи або одного її члена можна зрозумітитільки у взаємозв'язку зі всіма іншими частинами групи.
Список використаних джерел
1. ОлександрКоляндр, Обличчя сучасного терроризма//Независимая газета №4, 2005
2. ЄлизаветаАлексєєва, Тероризм і современность//Время новин №12 (2004)
3. МарковМ.М., Психологія сучасного терроризма//Независимая газета, № 3, 2003
4. «Загальна і юридична психологія», підредакцією Еникеева М.И. М.: Юріст, 2007 р.
5. ОльшанскийД.В. Психологія масс//Психологический журнал. — 2004. — № 2. — З. 173—174.
6. Ле БонГюстав, Психологія народів і мас, -СПб Аріадна, 2003
7. НазаретянА.П., Психологія стихійної масової поведінки, 2004
8. Фрейд З.,Психологія мас і аналіз людського «Я», — Аванпорт, 2006.