ЖИТОМИРСЬКИЙДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІІВАНА ФРАНКА
КАФЕДРАПЕДАГОГІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
ПСИХОЛОГІЧНІОСОБЛИВОСТІ ДЕПРЕСІЇ У РАННЬОМУ ЮНАЦТВІ
Курсоваробота
Студентки 35 групи
Факультету ННІ Педагогіки
Козак Ольги
Науковий керівник
Дубравська Н.М
Житомир2011р.
Вступ
Актуальністьдослідження: Депресія є мінливою комбінацією афектів і афективно-когнітивнихвзаємодій. Депресія – це навіть більш складний синдром, ніж тривожність:активується більше емоцій і існує більше можливостей для конфліктів в емоційнійдинаміці. Фундаментальні емоції, пов’язані з депресією у ранньому юнацтві, — цестраждання (ключова емоція), гнів, огида, презирство, страх, провина ісором’язливість. Передбачається, що гнів, огида, презирство виявляються яквідносно себе так і відносно інших. Хоч фундаментальні емоції вважаютьсяпервинними і найбільш важливими елементами депресії у юнацтві, часто присутні іінші чинники – відчуття сексуальної потреби, погіршення фізичного стану івтомлюваність. Все це може вважатися безпосереднім афектом або побічнимпродуктом депресії. Ці явища в той же час впливають на інші компонентидепресії, на її течію.
Проблему дитячоїта юнацької депресії досліджував E. Kraepelin, який писав про можливістьвиникнення депресії вже в 10 років. Частоту юнацьких депресій ілюструє у своїйпраці J. Kashani співавтори (1981), Корніна М. описувала депресивні ідеїпідлітків.
Теоріядиференційних емоцій вважає, що фізичний стан гіршає від почуття слабості ірухової сповільненості, які є результатом емоційних конфліктів. Стомавизначається частково витратою енергії на властиві юнацькій депресії емоційніконфлікти. Такий чи подібний стан спостерігається досить часто в наш час,особливо в Україні, яка знаходиться на етапі становлення держави та її основнихінститутів. Соціальна та економічна незахищеність людей, страх перед майбутнім– все це сприяє поширенню депресивних станів. Отже, актуальність дослідженняполягає в необхідності теоретичного, психодіагностичного та колекційноговивчення депресії у віці раннього юнацтва.
Об’єктдослідження: Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступають депресивністани.
Предметдослідження: Предметом є психологічні особливості депресії у ранньому юнацтві.
Мета: вивчитипроблему депресивних станів у ранньому юнацькому віці.
Гіпотеза:особливості переживання депресивних станів у ранньому юнацтві проявляються укомплексі індивідуальних, особистісних та суб’єктивних якостей конкретноїлюдини.
Завдання: проаналізуватипсихологічний зміст проблеми.
Методи таорганізація дослідження: дослідження депресивних станів за допомогою методуЗунге – методика диференційної діагностики депресивних станів, адаптований Т.Н.Балашовой та методики діагностики рівня невротизації Л.І. Вассермана.
Надійність івірогідність: надійність і вірогідність дослідження забезпечувалисярепрезентативністю вибірки (23 особи), застосуванням методів, релевантних меті ізавданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу.
Розділ Ι. Теоретичний аналіз проблеми депресії уранньому юнацтві 1.1 Стандартидіагностики депресій у дітей різного віку
Із 60-х роківминулого сторіччя до цього часу в літературі триває дискусія щодо необхідностірозробки окремих стандартів діагностики депресій у дітей різного віку якокремої нозології періоду розвитку.
Певна частина дитячих психіатрів вважає, що навіть суттєві депресивні прояви упідлітків рідко повністю відповідають діагностичним критеріям депресивнихрозладів у дорослих і потребують діагностики за допомогою інших діагностичнихпроцедур. Поширеними є уявлення про те, що діти, особливо молодшого віку,внаслідок особливостей когнітивного функціонування взагалі нездатніусвідомлювати, а отже, і переживати основні симптоми депресії (такі якспецифічна зміна настрою, низька самооцінка, депресивний погляд на минуле,теперішнє та майбутнє, почуття знецінення та втрати сенсу життя).
Запропонованідіагностичні критерії для дітей та підлітків, які базуються на припущенні, щодепресивні розлади в дитячому віці мають маскований вигляд і непомітні на тліінших клінічних проявів. У дітей молодшого віку діагностичними ознаками,еквівалентними депресивним симптомам, пропонують вважати такі соматичні прояви:головний біль, біль у животі, зниження апетиту, нічний енурез, енкопрез ітруднощі у навчанні. У підлітків еквівалентами депресивних ознак найчастішевважають агресивну, асоціальну поведінку та протестні прояви.
Дитячу тапідліткову депресії розглядають як неспецифічний етап формування депресивнихрозладів дорослої людини.
Протягом 70-80-хрр. ХХ ст. представники різних психіатричних шкіл намагалися довести подібністьдепресій юнацького віку депресіям у дорослих. Дослідники діагностували депресіїв дітей у різні періоди розвитку за допомогою як спеціальних, розроблених дляпідліткової практики структурованих інтерв’ю (діагностичних критеріїв W.Weinberg, E. Poznanski та M. Kovacs, алгоритмізованих програм діагностикиафективних розладів та шизофренії для дітей дошкільного та шкільного віку –SADS (The Shedule for Affeective Disorders and Shizophrenia for School)), так ізагальновживаних при діагностиці депресій у дорослих критеріїв RDC, DSM-III,DSM-III-R. Була доведена принципова можливість застосування діагностичнихінструментаріїв, які використовують для діагностики депресій у дорослих удитячій психіатричній практиці. Катамнестично-анамнестичні дослідження серед дітей,проведенні M. Kovacs в 1984-1985 р., також не підтвердили наявності, пов’язаноїз віком, специфічності клінічної картини депресій. Іншими словами, результатидосліджень свідчили про те, що клінічні симптоми депресії, притаманні длядорослих, можуть проявлятися у дітей віком 6-9 років.
Загальновживанікласифікації психічних розладів (ICD-10, DSM-IV) не містять окремих критеріївдіагностики афективних розладів у дітей та підлітків, а їхні розробникирекомендують застосовувати в дитячій психіатричній практиці загальнийдіагностичний алгоритм. З метою діагностики депресій у пацієнтів віком до 18років пропонується застосовувати критерії депресії для дорослих із певнимиуточненнями. Відмінністю алгоритму діагностики є оцінка роздратування яквідповідника істотному зниженню настрою у дорослих. Протокол діагностикидепресій за DSM-IV у дітей та підлітків припускає також можливість відсутностітакої ознаки, як збільшення ваги навіть при значному зниженні апетиту.
Таким чином,стандартизовані діагностичні процедури, визнані в світі, не заохочують фахівціву галузі дитячої психіатрії до поширеної діагностики депресивних розладів удітей за рахунок соматоформних, невротичних і поведінкових розладів.
Протезалишається нез’ясованим питання: чи можливо та яким саме чином (заособливостями етіології, клінічного перебігу чи реакції на лікування) можнавідрізнити та термінологічно розмежувати депресії дитячого віку від коморбіднихтривожно-фобічних, поведінкових, соматоформних психічних розладів. Іншапроблема – діагностика та класифікація притаманних дітям та підліткам короткотривалихдепресивних розладів, тривалість яких не відповідає критеріям згаданих вищекласифікацій.
Наслідкомнаведених невизначеностей є практика більш частої ніж у країнах ЄвропейськогоСпівтовариства та США діагностики дитячими психіатрами України депресивнихрозладів у дитячому віці. 1.2 Причинидепресії
Депресія єпсихічним розладом, проте, дві третини хворих так і не потрапляють у поле зорупсихіатра, спостерігаючись лікарями загальномедичної практики. Від 5 до 8 %хворих від загального потоку поліклінічних хворих складають випадки вираженоїдепресії. Вже 40 років депресія з успіхом лікується психофармакологічнимипрепаратами, але тільки кожен третій випадок розпізнається лікарями і лишекожному четвертому хворому призначається адекватне лікування. По даним ВОЗ,біля однієї третини дорослого населення розвинених країн приймаютьпсихофармакологічні препарати. А спеціальні дослідження показали, що в нихмають потребу не менше третини хворих районних поліклінік.
У СНД ситуаціяне тільки схожа, але і ще серйозніша, адже рівень нашої психологічної культурив буквальному розумінні цього слова близький до кам'яного століття! Кожен боїться,що його порахують “психом”, кожен намагається пояснити свої психічні розладиякимись зовнішніми обставинами, “об'єктивними причинами” і т.д., і т.п. Але жоб'єктивні труднощі — це просто сигнал про те, що пора вирішувати виникліпроблеми, а тривога і депресія не мають до цього зовсім ніякого відношення!Навіщо ми турбуємося і засмучуємося, навіщо не спимо і проливаємо океани зліз?Пора вже усвідомити простій факт: проблема і психологічна реакція на проблему — це, все-таки, різні речі, і сльозами горю не допоможеш. Втім, приведенетвердження актуальне тільки для тих ситуацій, коли мова йде про реальнупроблему, що вже говорити про ті випадки, коли психічний розлад виникає на тліповного благополуччя!
Крім того,необхідно пам'ятати ще і про те, що не тільки психічний розлад можепредставлятися соматичним захворюванням (це питання вирішується тількизбільшенням якості диференціальної діагностики), але і соматичне захворювання,будучи стресором (психологічним і органічним), здатне приводити до виникнення психічнихрозладів. У дослідженнях показано, що відсутність психологічної допомогипацієнтові з соматичним захворюванням призводить до значного (у два і більшеразів!) збільшення терміну реабілітаційного періоду, а наявність такоїдопомоги, навпаки, в два рази цей термін скорочує. Крім того, адекватна роботаз психічною сферою соматичного хворого дозволяє понизити ризик рецидиву абозагострення його хронічного захворювання, а також істотно впливає на зменшеннятяжкості перебігу хвороби, зокрема, наприклад, інтенсивності больовогосиндрому.
Вже заразпроблема депресії виявляється незвичайно значущою, про що побічно свідчитьпостійне зростання числа самогубств — як в Росії, так і за кордоном (у хорошомунастрої життя самогубством, як правило, не кінчають). Смертність від суїцидів стабільновходить в першу десятку причин смертності, а Росія протягом останніх десятироків стабільно утримує по цьому показнику лідируючі позиції серед інших країнсвіту. ВОЗ вважає, що “епідемічний поріг” суїцидів — 9 чоловік на 100 000населення, але в наший країні ця цифра коливається в межах четвертого десятка!Адже і це тільки офіційно зареєстровані суїциди… При цьому аналізсуїцидологічних тенденцій дозволяє зробити вивід, що найбільш схильні до суїцидальноїповедінки люди у віці від 21 року до 60 років, причому пік доводиться на віквід 41 до 50 років, тобто від психологічних криз страждає найбільш працездатненаселення країни.
Будь-яка депресія,незалежно від етіології і патогенезу, у відсутність адекватного лікування можезавершитися суїцидом. Близько двох третин депресивних хворих має вираженісуїцидальні наміри, а від 10 до 15 % фактично закінчують життя самогубством.При цьому депресія і сама-то по собі діагностується непросто, але необхіднопам'ятати, що латентна, маскована або ларвірована депресія перевищує числоявних в 10 — 20 разів! Причому, маски депресії, як правило, соматичні (про щоми говоритимемо дуже детально далі), тобто пацієнт з маскованою депресієюзвертається за допомогою до лікаря загальної практики. Оскільки ж адекватнелікування в цій групі депресивних хворих починається значно пізніше звичайного,ризик суїциду зростає тут багато разів.
Існує точказору, згідно якої депресії слід розглядати як безперервний ряд від важких формдо незначних за силою емоційних проявів, близьких до звичайниххарактерологічних реакцій. Проте положення сучасної класифікації психічниххвороб мають на увазі такий підхід до діагностики афектних розладів, при якомупатологічні ознаки емоцій повинні якісно відрізнятися від норми. Цей підхідправомірний, він дозволяє уникати спотворень в клінічній оцінці розладівнастрою. Але слід враховувати, що порушення легкого ступеня, перехідні, засловами Е.Крепеліна, «без різкої межі в область особових змін», важковиявити під час аналізу суб'єктивних скарг і спостережень за поведінкоюхворого. Це вимагає особливої ретельності, як в оцінці справжнього стану, так іпід час аналізу динаміки емоційно-особових розладів.
Депресивніпрояви охоплюють широке коло феноменів. Під емоційним компонентом депресіїрозуміється сумний настрій, втрата інтересів, відчуття безвихіддя, думки провласну вину. У розумовій сфері депресія характеризується уповільненнямасоціативного процесу, ускладненням концентрації уваги, відчуттям безпорадностіі нездатністю до роботи. Тілесні симптоми включають розлади сну, апетиту,зниження статевого потягу, головні болі, болі в животі, розлади травлення.
Якісноювідмінністю депресивних порушень настрою від характерологічних реакцій,властивих здоровій людині, є наявність так званого «ядра депресії»(К. Ясперс), яке утворюють безпідставна глибока печаль, «затримка»всіх психічних процесів, безрадісність, відсутність спонуки до дії, трудності вухваленні рішень; хворі відчувають байдужість і безнадійність, зі всьогоспектру подразників, що оточують їх, вони вишукують несприятливі, нещасливіподії; сучасність здається їм похмурою, майбутнє — позбавленим перспективи.Депресивний настрій може бути представлений декількома варіантами. Їхгрупування ґрунтується на загальноприйнятій точці зору про універсальнуструктуру психічного компоненту депресії, який включає декілька відомих типів .
Зміст емоційногокомпоненту тужливо-меланхолійної депресії представлений безвихіддю,пригніченістю, смутком, відчуттям власної непотрібності, похмурим поглядом намайбутнє, думками про небажання жити. Характерні такі вітальні ознаки, якдобові коливання настрою, порушення сну, відчуття тяжкості і стиснення вгрудях, зниження ваги, втрата апетиту. Суїцидальні вчинки як прояв важкогоступеня меланхолійної депресії здійснюються в стані безвихідності, обтяжливого відчуттяжиттєвого крах.
Дляастено-адинамічної депресії характерні скарги на втому, байдужість, відмову відспілкування, бажання «лягти і ні про що не думати». Реакція особи нахворобу назад пропорційна глибині депресії. При її незначній вираженостівиникають переживання власного безсилля, неспроможності, що ведуть до уникненнятруднощів і напруженої роботи. При важкій астено-адинамічній депресії на першийплан виступає фізична слабкість: хворі цілими днями лежать в ліжку, їм буваєважко встати навіть для прийому їжі і відправлення фізіологічних потреб. Вони випробовуютьнеймовірну тяжкість в тілі, «безсилля».
Депресивнірозлади тривожно-фобічного типу включають страхи і власне тривогу. Різні страхи(фобії) стосуються боязні за власне життя і життя близьких людей; відомііпохондричні страхи — боязнь померти від якої-небудь хвороби, «зупинки серця»,«цирозу печінки» і т.д.
Власне тривожніпрояви є глибшими і більш протягнутими в часі, чим страхи. Вони часто буваютьбезпредметними (гнітюче, обтяжливе побоювання біди, що насувається), але можутьмати і конкретне ситуативне забарвлення, пов'язане з подіями, що містятьзагрозу стабільності існування, життю і здоров'ю. При глибокихтревожно-фобічеських проявах афектні переживання можуть безпосередньо визначатиповедінку хворих, яка починає цілком підкорятися мотивам «захисту відзагрози», «позбавлення від об'єкту небезпеки».
Ядро дисфорічноїдепресії складає тужливий настрій, що супроводжується дратівливістю, злісністю,гнівливою, агресивністю. Свій стан хворі описують як пригніченість («немаєнатхнення», «нічого не хочеться робити», «опускаютьсяруки») у поєднанні з нестриманістю, вибуховістю по щонайменшому приводу.Діапазон проявів дисфорічних розладів включає як помірно виражені стани зпідвищеною дратівливістю, спробами «зірвати зло» на тих, що оточують,так і важкі розлади з імпульсними вчинками, руйнівними діями, порушенняморієнтування.
Інодідратівливість, руйнівні тенденції, властиві дісфорічному стану, можуть бутинаслідком депресивного настрою, який хворим важко описати, вони говорять про«внутрішній неспокій», що виникає у них, «розпирання вгрудях».
Окремим типомдепресивних розладів є так звана маскована депресія. Цим терміном,запропонованим в 1973 р. Кільхольц, позначаються стани, в яких власнедепресивний афект відсунутий на задній план, а ведучими в клінічній картині єскарги сомато-вегетативного характеру (різні болі, запаморочення, пітливість,відчуття жару, коливання артеріального тиску і т. д.) або відхилення вповедінці. Разом з тим при ретельному аналізі таких станів розладу настрою взредукованій формі все ж таки вдається виявити. Окрім цього, виявляєтьсябіологічна основа даної патології у вигляді добових коливань сомато-вегетативнихі поведінкових «масок».
Розлади настроюманіакального типу характеризуються наявністю афектної тріади із знаком підвищенняскладових її компонентів: піднесеного настрою, прискореного темпу психічноїдіяльності і збільшення рухової активності. Походження цих розладіврозглядається як ендогенне, тобто пов'язане з внутрішніми змінами гомеостазуорганізму, про що свідчать вітальні ознаки, що виявляються при маніях:періодичність виникнення, посилення гіперактивності вечірньої пори, специфічнівідчуття «розпирання енергії», короткий сон. При помірно вираженомурозладі даного типу — гіпоманії мають місце піднесений настрій, підвищенатовариськість, жадання діяльності. Виникають всілякі авантюрні ідеї, якимихворі здатні «заражати» що оточують.
Однією з ознакгіпоманії є розгальмованість потягів, що зумовлює виникнення психопатоподібноїповедінки (алкоголізація, сексуальна розгальмованість, бродяження). Звертає насебе увагу прискорена мова, фамільярність, метушливість, збуджений стан, легковагістьдумок таких хворих.
У важчихвипадках — при маніях — наголошуються незавершеність фраз і швидка зміна тембесіди. Підйом настрою супроводжується «скачкою ідей» і руховимзбудженням. Вчинки здійснюються без урахування реальної ситуації ізагальноприйнятих правил, виникає утруднення в цілеспрямованій діяльності,порушуються соціальні контакти, різко знижується здібність до навчання і роботи.
Вельми часторозлади настрою маніакального типу містять компоненти агресивності,гнівливості, супроводжуються спалахами люті, незадоволеності, озлобленості. Уцих випадках мова йде про гнівливу манію. Вираженим проявом маніакальногоафекту є екстатична манія, що характеризується особливою підведенням настрою,незвичайним відчуттям радості, щастя; часто при цьому виникає відчуттямістичного проникнення «в суть буття».
Питання пропоходження розладів настрою пов'язане з підходом до діагностики різних психічниххвороб, провідною ознакою яких є емоційна патологія. З великої кількостікласифікацій депресивних станів, побудованих на різних підходах до механізму їхвиникнення для практичного застосування до теперішнього часу найбільшпереважною є класифікація Кильхольц (1971).
Визначальнезначення в ній мають перебіг хвороби, наявність значущих конфліктних ситуацій,історія життя, соматичний стан (включаючи вегетативні ознаки), сімейний іпрофесійний статус. Ця класифікація в стислому вигляді виглядає таким чином:
Психогеннадепресія. До неї відносяться реактивний іневротичний типи.
Реактивнадепресія. Вона розглядається як відповідь назовнішні пошкодження психічної рівноваги з симптомами страху, печалі, різкоїслабкості. Серед психотравмуючих ситуацій можна назвати втрату (наприклад,розлуку, смерть близької людини), вимушену міграцію, конфлікти в сім'ї, школі,на роботі. Вони безпосередньо відбиваються в змісті депресивних думок.Спостерігається також пряма залежність між силою «психічного удару»,величиною переживань і часом їх прояву: у міру віддалення від ситуації, щовикликала депресію, тяжкість депресивних симптомів зменшуватиметься і з часомповинне наступити одужання.
Необхідноюпередумовою для виникнення реактивної депресії є відповідність ситуативнихмоментів структурі і особливостям особи хворого, у якого розвивається такадепресія. Іншими словами, ситуація підходить особі, як ключ замку. В періодвиражених симптомів реактивної депресії нерідко виникають суїцидальні спроби.
Невротичнадепресія. Цей вид депресії відрізняється відреактивної тим, що психотравмуюча ситуація не є короткочасним і сильним«психічним ударом», а є тривало існуючим міжособовим конфліктом.Даний конфлікт викликає перенапруження захисних нервово-психічних механізмів,зачіпає глибинні особові структури, пов'язані з процесом формування характеру івсієї історії життя людини. У таких пацієнтів наголошуються зниження спонук,розлад сну, утруднення в роботі і навчанні. Важких типових ознак депресії невиявляється, характерне поєднання постійного депресивного фону настрою істраху. Вельми частими є скарги соматичного і вегетативного характеру (біль вживоті, серці, головні болі, запаморочення, серцебиття і т.д.)
Новий переглядкласифікації психічних захворювань (МКБ-10) відображає загальну тенденцію, щополягає у відході від жорстких нозологічних позицій«крепеліновського» етапу розвитку психіатрії. Приведена вищесистематика депресивних розладів, заснована на відмінності їх походження,важлива для розуміння механізмів розвитку цього виду психічних порушень. Разомз тим таке етіологічне розмежування депресій не завжди можливо. Ця обставинаутрудняє діагностику, виконання завдань психіатричної експертизи, а такожускладнює уніфікацію результатів наукових досліджень.
Вказані проблемизнаходяться в центрі уваги психіатрів протягом останніх десятиліть, вонивідзначають "інфляцію" терміну «депресія», що визначає лише«розпливчаті уявлення». Спроби побудови нозологічних концепційстосовно афектних розладів ще більш підсилюють цю невизначеність. Так, на думкуР. Холе, якщо хтось хоче пізнати депресію, він повинен уміти на основікомбінованої інформації, що включає психічні, психомоторні і сомато-вегетативнісимптоми, описати ознаки депресивного синдрому. Таким чином, підкреслюється, щоадекватно описати депресію можливо, лише розглядаючи її як самодостатня ознака,а не як показник тієї або іншої психічної хвороби.
1.3 Симптоми депресії
Пониженийнастрій, відчуття смутку, пригніченості, туги.
При оцінці цьогосимптому необхідно пам'ятати про те, що: по-перше, понижений настрій може бутинормальною психологічною реакцією; по-друге, настрій слід оцінювати не стількипо заявах пацієнта, скільки по його поведінці, зовнішньому вигляду; по-третє,за пониженим настроєм завжди слід шукати тривогу, неспокій, внутрішню напругу.
При депресивнихрозладах невротичного круга (за винятком депресивних реакцій на важкий стрес)настрій, як правило, знижується помірно, наявні песимістичні установки, які,втім, далекі від суїцидальної готовності, частіше хворі гірше відчувають себе увечірній годинник. Настрій, як правило, коливається, пацієнтів неважкорозсмішити або відвернути. Вони іноді з радістю повідомляють, що у них“депресія”: “У мене справжня депресія!”, “Яке “понижене”?! У мене настроювзагалі немає!” і т.п. При цьому неважко виявити неспокій пацієнта, а також те,через що він турбується (до цієї теми він постійно повертається). Десь вглибині душі він ще сподівається на благополучний або який-небудь взагалірезультат цієї проблеми, проте висловлюється з цього приводу вельмизавуальованого.
При депресивнихрозладах циклотимного рівня (сюди ж відносяться депресивні реакції на важкий стрес)настрій дійсно понижений вельми істотно, особливо в нічні і уранішні години, деякеполіпшення наступає в другій половині дня. Плаксивість, часто, раптова,нападами, та хворі, як правило, намагаються її контролювати, що дається їмнасилу. Від пацієнтів можна чути вислови суїцидального характеру, вониобтяжуються життям, не хочуть видужувати, не вірять в можливість поліпшення.Тривога у цих пацієнтів дуже висока, але як би безпредметна, тому часто і непомічається. Розвеселити таких пацієнтів майже неможливо, вони напружені,ігнорують будь-яке оптимістичне зауваження лікаря, іноді, правда, з іронічноюусмішкою.
При депресивнихрозладах психотичного рівня зниження настрою виявляється, як правило, самепригніченістю (“нестерпна тяжкість”), туга відчувається буквально як фізичнийбіль. При цьому хворі часто не вважають свій настрій пониженим, вони просто недумають, що це може бути актуальним на тлі загальної безнадійності і безглуздяіснування. Тривога відчувається пацієнтами як виражена внутрішня напруга, інодіїм здається, що вони немов би затиснуті в якихось лещатах, і чи то самі вони будутьроздавлені, чи то лещата не витримають. На обличчі у них вираз туги, кутки ротаопущені, верхня повіка зламана під кутом в області внутрішньої третини, на лобіхарактерна складка, поза згорблена, голова опущена. Суїцидальні наміри цілкомвиразні.
Коло могобезсилля замкнулося. Цими словами закінчується розповідьРуфь з книги Мана дивовижної сучасної письменниці Лілії Ким про молоду, раптовоовдовілу жінку. Стан її героїні як не можна краще відображає душевне сум'яттядепресивного хворого, де тривога стає депресією, а депресія — тривогою:
Життя моязакінчилася разом з останнім видихом Хилеона. Я повисла між тим світлом і цим,не в змозі опинитися ні в одному з них. Життя ніколи ще не було безглуздішим,але накласти на себе руки у мене все ще не вистачало духу, можливо, частковотому, що останніми словами Хилеона було: “Будь ласка, живи щасливо”. Він дужелюбив просити мене про яку — небудь немислимо складну дрібницю.
Не переживайтак, ти ще молода, дітей у тебе немає. Ти ще вийдеш заміж. Я зробила ремонт втвоїй кімнаті. Потрібно буде домовитися перевезти речі, — мати будує плани зприводу мого життя.
Я почула тільки:“дітей у тебе немає” і розридалася. Мати почала мене заспокоювати, проте наобличчі її досада, що я не розумію, як вона все добре придумала і влаштувала.
А я не хочужити! Я не хочу більше жити! Мама! Чуєш! Я, твоя дочка, не хочу жити! — криклунає у мене усередині, продовжуючись надривною луною, обернений в чорну дірку,що залишилася від моєї душі, куди я все більш і більш занурююся”.
Втрата інтересу,здатності відчувати задоволення. Даний симптом як неможна краще ілюструє нейрофізіологічну суть депресивних розладів, а саме:переважання процесів гальмування над процесами збудження. Пацієнтів, часто, нетільки нічого не радує, але і не вражає. Вони втрачають здатність відчуватизадоволення від того, що раніше його приносило (ангедонія). Вираженість цьогосимптому вельми варіабельна залежно від тяжкості депресивного розладу.
Люди здепресивним розладом невротичного кола можуть чимось зацікавитися, хоча коло їхінтересів значно скорочується, та і той інтерес, що виникає, достатньо швидкогасне. Пацієнти не перестають повністю відчувати задоволення від того, щораніше його приносило, але задоволення істотно згладжується і сходить нанівецьраніше звичайного (в першу чергу, як правило, страждає сексуальна сфера). Крімтого, все це зовсім не означає, що вони не здатні випробовувати задоволення впринципі, наприклад, вони можуть випробовувати задоволення від бесіди злікарем. Характерна межа — втрата інтересу хворого до свого зовнішньоговигляду, жінки, наприклад, перестають використовувати косметику.
При депресивнихрозладах циклотимного рівня спектр інтересів обмежується тематиками фабулипереживань. Можна бачити, що пацієнти зберігають пасивність, свого родунейтралітет навіть в тих випадках, коли люди, що оточують їх, активно виражаютьрадість або зацікавленість. Відчуття втрати задоволення охоплює найширші пласти(їжа втрачає смак, світ здається “сірим” і т.п.). Ангедонія стає болісною,пацієнти постійно порівнюють себе з “нормальними людьми”, дивуються з того, щовони — ці “нормальні люди” — можуть чомусь радіти, на щось сподіватися. Все ценаводить пацієнтів на думку, що вони самі вже “ні до чого не придатні”, сильнозмінилися, зовсім на себе не схожі, стали зовсім не такі, як “нормальні люди”.
Зниженняенергійності, активності, підвищена стомлюваність.
Переважання процесів гальмування над процесами збудження позначається,зрозуміло, і на активності пацієнтів. Вони, як правило, не просто швидкостомлюються, вони не можуть включитися в діяльність, а якщо і виконують якісьдії, то роблять це автоматично, відчужено, без причетності.
При депресивних розладах невротичного рівня впадає в очі деяка пасивністьпацієнта, він виглядає втомленим, засмиканим. Тривожність цих пацієнтів ще невипробовує на собі позамежного гальмування, тому іноді може здатися, що воницілком активні і навіть енергійні, але тут слід звернути увагу нанападоподібний характер цієї активності, процеси збудження і гальмування немовби борються в пацієнтові. Гальмування, втім, всякий раз, хоча може бути і невідразу, але перемагає.
Засуджена«Покірлива»
Одна знайдраматичніших розповідей в “Щоденнику письменника” Ф.М. Достоєвського — “Покірлива”.Головний герой розповідає нам про свою дружину, історію свого страждання,історію її самогубства. З надзвичайною силою виступає тут цей симптом “пониженоїенергійності”, “втрати сил”:
Ще за місяць явідмітив в ній дивну задумливість, не те що мовчання, а вже задумливість. Цетеж я відмітив раптом. Вона сиділа за роботою, нахиливши голову до шиття, і небачила, що я дивлюся на неї. І раптом мене тут же уразило, що вона така сталатоненька, худенька, обличчя бліднесеньке, губи побіліли, — мене все це, вцілому, разом із задумливістю, надзвичайно і разом фрапіровало.
Раптом чую, щовона, в наший кімнаті, за своїм столом, за роботою, тихо-тихо… заспівала.Пісенька була така слабенька — не те щоб тужлива (це був якийсь романс), аленібито в голосі було щось надтріснуте, зламане, неначе голосок не мігсправитися, неначе сама пісенька була хворою. Вона співала впівголоса, іраптом, піднявшись, голос обірвався, — такий блідуватий голосок, так вінобірвався жалісливо; вона відкашлялася і знову, тихо-тихо, трохи, заспівала.
У пацієнта зциклотимним рівнем депресії пасивність набуває рис скутості, він рідко міняєпозу, його міміка бідна і одноманітна. Видно, що він рухається насилу, довгодумає над питанням, не завжди може зібратися, щоб відповісти повно і виразно.Такі пацієнти часто скаржаться на втому, вони «втомилися від життя», “всеобтяжує”, “сил немає, повний занепад” і т.п. Вони говорять, що швидковтомлюються від бесіди, читання, проглядання телепередач: “не можу второпати”,“не розумію, про що говорять”, “втрачаю нитку” і т.п… Втім, було б помилкоювважати, що мова йде саме про стомлення, швидше потрібно думати про те, щочерез генералізацію процесів гальмування – у пацієнта фактично виникаєтрудність формування і підтримки необхідної домінанти, це і викликає труднощі зцілеспрямованою діяльністю.
У пацієнта зпсихотичною депресією активність може бути викликана тільки нападом тривоги:виникає ажітація, інтенсивне збудження, що супроводжується безцільними діями. Урешту часу ж вони подібні до кульки, що здулася, здається, що життя вже їхпокинуло. Це не просто млявість, це роздавленість. Рухи хворих повільні, украйскупі, здійснюються тільки при крайній необхідності, може розвиватися такзваний «депресивний ступор». Пацієнти говорять тихо і насилу, вмить стомлюютьсявід спілкування або якої-небудь іншої діяльності.
Додатковісимптоми депресії:
1. Труднощі принеобхідності зосередитися, утримувати увагу. Цей симптом — також результатпереважання процесів гальмування над процесами збудження. Можливістьзосередження забезпечується принципом домінанти, оскільки ж при депресіїпроцеси гальмування взагалі переважають над процесами збудження, існуванняякого-небудь пануючого вогнища виявляється під питанням. По суті справи, єдиноможливе вогнище збудження тут — це обтяжливі і фатальні думки про безглуздя інеспроможність життя. Зрозуміло, подібна постановка питання не дозволяєактуалізуватися яким-небудь іншим центрам.
2. При депресіїневротичного рівня створюється враження, що пацієнти просто не хочутьзосереджуватися на чому-небудь, окрім як на власних песимістичних переживаннях.При циклотимній депресії співбесіда з хворим представляє для лікаря великутрудність, тому що постійно доводиться якось будити хворого, що немов бивідключається час від часу. При психотичній депресії виникає відчуття, щопацієнт і взагалі знаходиться десь зовсім в іншому світі, з якого нам чутнілише деякі відгомони і обривки фраз. Причини цих “вражень” в тому-то іполягають, що сам акт співбесіди пацієнта з лікарем не здатний актуалізуватися доступеня пануючої домінанти.
3. Зниженнясамооцінки, виникнення відчуття невпевненості в собі, ідеї винності ісамоприниження. Подібні міркування хворих — про власну неспроможність івинність — природний наслідок суб'єктивної оцінки хворим свого стану. Вонидійсно нічого не можуть через панування процесів гальмування, зниженняактивності, нездатності сформувати діяльну домінанту. Відчуття винності під часдепресії, за даними різних досліджень, більшою мірою характерні дляамериканців. Слов’яни ж переживають почуття провини досить своєрідно, навітьбудучи депресивними хворими: швидше можна було б говорити про незручність або,в крайньому випадку, сором, ніж про винність в її чистому вигляді.
4. Похмуре іпесимістичне бачення майбутнього. Цей симптом також описової властивості. Уякомусь сенсі пацієнтові з депресивним розладом просто важко думати промайбутнє, воно не вимальовується — на це не вистачає ні енергії, ні бажання.Хворому бракує інтенції жити, щоб думати про майбутнє, тим паче, що всяканевідомість лякає, а налякати депресивного хворого — означає посилити депресію,в черговий раз підкресливши її роль “поглинача тривоги”. У поєднанні ж зсамопринижуючою оцінкою всякі перспективи дійсно здаються хворими марними. Те,що все буде погано — це тільки думка, симптомом воно стає у випадках, колиподібна думка починає визначати поведінку людини. Особливо цей симптомхарактерний для депресивних реакцій на гострий і важкий стрес, депресивнихневротичних проявів у пацієнтів з хронічною психотравмуючою ситуацією, а такожпри класичних формах маніакально-депресивного психозу.Розділ ΙΙ. Методи та методики дослідження 2.1 Методика Рівню невротизації Л.І.Вассермана
Інструкція: «Проверьтесебя:ознакомьтесь с приведенными ниже суждениями и ситуациями, выбирая ответ «да»или «нет»».
Стимульний матеріал:
1. Вразличных частях своего тела я часто чувствую жжение, покалывание, ощущениемурашек, онемение.
2. Яредко задыхаюсь, и у меня не бывает сильных сердцебиений.
3. Разв неделю или чаще я бываю очень возбуждена или взволнованна.
4. Головау меня болит часто.
5. Два-трираза в неделю по ночам меня мучают кошмары.
6. Впоследнее время я себя чувствую хуже, чем когда-либо.
7. Почтикаждый день случается что-нибудь, что пугает меня.
8. Уменя бывали периоды, когда из-за волнения теряла сон.
9. Обычноработа стоит мне большого напряжения.
10. Иногдая бываю так возбуждена, что это мешает мне заснуть.
11. Большуючасть времени я испытываю неудовлетворенность жизнью.
12. Меняпостоянно что-нибудь тревожит.
13. Ястараюсь реже встречаться со своими знакомыми и друзьями.
14. Жизньдля меня почти всегда связана с напряжением.
15. Мнетрудно сосредоточиться на какой-либо задаче или работе.
16. Яочень устаю за день.
17. Яверю в будущее.
18. Ячасто предаюсь грустным размышлениям.
19. Временамимне кажется, что моя голова работает медленнее, чем обычно.
20. Самаятрудная борьба для меня – это борьба с самой собой.
21. Япочти всегда о чем-нибудь или о ком-нибудь тревожусь.
22. Уменя мало уверенности в себе.
23. Ячасто чувствую неуверенность в себе.
24. Несколькораз в неделю меня беспокоят неприятные ощущения в верхней части живота (подложечкой).
25. Иногдау меня бывает такое чувство, что передо мной выросло столько трудностей, чтоодолеть их просто невозможно.
26. Разв неделю или чаще я без видимой причины внезапно ощущаю жар во всем теле.
27. Временамия изматываю себя тем, что слишком много на себя беру.
28. Яочень внимательно отношусь к тому, как я одеваюсь.
29. Моезрение ухудшилось в последнее время.
30. Вотношениях между людьми чаще всего торжествует несправедливость.
31. Уменя бывают периоды такого сильного беспокойства, что я даже не могу усидеть наместе.
32. Яс удовольствием танцую, когда есть возможность.
33. Повозможности я стараюсь избегать большого скопления людей.
34. Мойжелудок сильно беспокоит меня.
35. Должнапризнаться, что временами я волнуюсь из-за пустяков.
36. Частосама огорчаюсь, что я такая раздражительная и ворчливая.
37. Несколькораз в неделю у меня бывает такое чувство, что должно случиться что-то страшное.
38. Мнекажется, что близкие меня плохо понимают.
39. Уменя часто бывают боли в сердце или груди.
40. Вгостях я обычно сижу где-нибудь в стороне или разговариваю с кем-нибудь одним.
Обробкаданих: Потрібно підрахувати число позитивних відповідей. Чим більшийотриманий результат, тим вищий рівень невротизації.
Інтерпретаціярівнів невротизації.
Високийрівень невротизації свідчить про виражену емоційну збудливість, в результатічого з'являються негативні переживання (тривожність, напруженість, неспокій,розгубленість, дратівливість); про безініціативність, яка формує переживання,пов'язані з незадоволеністю бажань; про езопову особистісну спрямованість, щопризводить до іпохондричної фіксації на соматичних відчуттях і особистіснихнедоліках; про труднощі в спілкуванні; про соціальну боязкість і залежність.
Низькийрівень невротизації свідчить: про емоційну стійкість; про позитивні переживання(спокій, оптимізм); про ініціативність; про почуття власної гідності;незалежності, соціальної сміливості; про легкість у спілкуванні.
Високийрівень невротизації від 20 і вище
Середнійрівень-від 10 до 19
Низькийрівень — від 1до 9.2.2 Методика диференційної діагностики депресивних станівЗунге, адаптована Т.Н. Балашовою
Опитувальник розроблений для диференційної діагнос ¬ тики депресивнихстанів і станів, близьких до депресії, для скринінг-діагностики при масовихдослідженнях і з метою попередньої, долікарської діагностики.
Повне тестування з обробкою займає 20-30 хв. Досліджуванийзазначає відповіді на бланку.
Ніколиабо рідко – 1,
Іноді– 2,
Часто– 3,
Майжезавжди або постійно – 4.
1. Ячувствую подавленность
2. Утромя чувствую себя лучше всего
3. Уменя бывают периоды плача или близости к слезам
4. Уменя плохой ночной сон
5. Аппетиту меня не хуже обычного
6. Мнеприятно смотреть на привлекательных женщин, разговаривать с ними, находитьсярядом
7. Язамечаю, что теряю вес
8. Менябеспокоят запоры
9. Сердцебьется быстрее, чем обычно
10. Яустаю без всяких причин
11. Ямыслю также ясно как всегда
12. Мнелегко делать то, что я умею
13. Чувствуюбеспокойство и не могу усидеть на месте
14. Уменя есть надежды на будущее
15. Яболее раздражителен, чем обычно
16. Мнелегко принимать решения
17. Ячувствую, что полезен и необходим
18. Яживу достаточно полной жизнью
19. Ячувствую, что другим людям станет лучше, если я умру.
20.Менядо сих пор радует то, что радовало всегда.
Рівеньдепресії (РД) розраховується за формулою:
РД= Епр. + Еобр.,
деЕпр. — Сума закреслених цифр по «прямим» висловлюванням №1,3,4,7,8,9,10,13,15,19;
Еобр.- Сума цифр «зворотних», закреслених, висловлювань №2,5,6,11,12,14,16,17,18,20.
Наприклад:у висловлювання № 2 закреслена цифра 1, ми ставимо в суму 4 бали; увисловлювання № 5 закреслено відповідь 2, ми ставимо в суму 3 бали;
увисловлювання № 6 закреслено відповідь 3 — ставимо в суму 2 бали;
увисловлювання № 11 закреслити відповідь 4 — ставимо в суму 1 бал і т.д.
Урезультаті отримуємо РД, який коливається від 20 до 80 балів.
ЯкщоРД не більше 50 балів, то діагностується стан без депресії.
ЯкщоРД більше 50 балів і менше 59 балів, то робиться висновок про легку депресіюситуативного чи невротичного генезу.
Припоказнику РД від 60 до 69 балів діагностується субдепресивний стан абомаскована депресія.
ПриРД більш ніж 70 балів діагностується справжній депресивний стан.
Розділ ΙΙΙ. Психотерапія депресивнихрозладів у ранньому юнацтві 3.1 Результатипроведених досліджень
Зарезультатами проведеної методики діагностики рівню невротизації Л.І. Вассарманами бачимо, що серед вибірки із 23 учнів 10-го класу низький рівень невротизаціїу 8 учнів, що означає емоційну стійкість, позитивні переживання,ініціативність, почуття власної гідності, незалежності, соціальну сміливість,легкість у спілкуванні.
Середнійрівень невротизації у 13 учнів.
Високийрівень невротизації у 2-ох учнів, це говорить про виражену емоційну збудливість,негативні переживання, безініціативність, про езопову емоційну спрямованість,про соціальну боязкість та залежність.
Зарезультатами методики диференційної діагностики депресивних станів Зунге,адаптований Т.Н.Балашовой ми бачимо, що у 1-го учня простежуєтьсясубдепресивний стан або маскована депресія, у 3-ох учнів легка депресіяситуативного або невротичного генезу, у 19-ти учнів діагностується стан бездепресії.
3.2 Психотерапія депресії
Літературнідані щодо нефармакологічної терапії афективних розладів у дітей та підлітків, зодного боку, посилаються на результати досліджень, у яких брали участь доросліпацієнти, а з іншого – підкреслюють первинне значення для цілісності терапевтичногопроцесу всебічної оцінки актуального стану дитини, характеру та природи їїособистісних, внутрішньосімейних та соціальних проблем.
Длядетального дослідження історії розвитку депресивних симптомів у дитини длявиявлення найважливіших сфер майбутньої терапевтичної корекції необхіднопередусім вивчити дитину як особистість із властивим їй способом реагування, атакож особливості її сімейного й соціального функціонування. Наприклад, якщодепресивна реакція дитини адекватна до певної життєвої ситуації, а самадепресія помірної інтенсивності, регулярні зустрічі з родиною, які носятьодночасно освітній та підтримуючий характер і спрямовані на формуванняадекватних уявлень про хворобу та пов'язаний з нею стан дитини й наданняпсихологічної підтримки родині, можуть виявитися цілком достатнім втручанням.
Такіпрості інтервенції, особливо поєднані з використанням релаксаційних методик,часто є достатніми для редукції основних проявів депресії.
Вінших випадках, особливо, коли депресія глибока і супроводжується появоюсуїцидальних думок, показані більш диференційовані форми лікування, а часом ігоспіталізація.
Поприте, що нашим завданням є розробка терапевтичних стандартів для максимальноїструктуралізації системної допомоги дітям із депресією (що, на нашу думку,допоможе зробити її більш ефективною), найважливішим і надалі залишаєтьсяпідбір терапії з урахуванням конкретних потреб даної дитини, а не лишедотримання жорстких процедурних стандартів незалежно від того, в яких умовах(стаціонарних чи амбулаторних) проводиться лікування.
Наявністьу дітей із депресією різноманітних проблем лише підкреслює важливість чіткогоокреслення терапевтичних цілей, що дозволить зробити терапевтичний контракт іздитиною та її родиною зрозумілим і реалістичним.
Зменшенняглибини депресивних проявів – основна мета лікування. Однак будь-якітерапевтичні зусилля не повинні бути відокремлені від інших проблем дитини,зокрема таких, як труднощі в ініціації контакту з однолітками або високийрівень родинної дезорганізації з неадекватним сприйняттям стану дитини тазагальним рівнем вимог до неї, що можуть підтримувати депресивні прояви. Томувсебічний терапевтичний підхід повинен бути «золотим стандартом» у терапіїдепресій в дітей та підлітків.
Підчас обговорення ефективності специфічних психотерапевтичних втручань у молодихпацієнтів із афективними розладами багато аргументів додають спостереження тарезультати досліджень, проведені на популяції дорослих пацієнтів. На жаль, насьогоднішній день існує недостатня кількість досліджень, проведених серед більшмолодих вікових груп. Вивчені лише нечисленні групи протягом короткого часуспостереження.
Уході більшості досліджень визначали ефективність когнітивно-біхевіоральноїтерапії. Дослідження, проведені на популяції дорослих пацієнтів, вказують нависоку ефективність (іноді співвідносну з ефективністю фармакотерапії)когнітивно-біхевіоральної терапії у редукції ознак афективних розладів, адослідження когнітивних особливостей дітей та підлітків з афективнимипорушеннями виявляють у них спотворені пізнавально-когнітивні схеми.
Удітей та підлітків із депресією відмічається значно занижена самооцінка, атакож пов'язане з нею голотимне сприйняття минулих і теперішніх подій. Діти зафективними розладами надмірно узагальнюють ефекти негативних подій, очікуючитрагічних наслідків. Вони зосереджені виключно на негативних сторонах іпочувають себе відповідальними за них. Через почуття недостатньоїкомпетентності та втрати контролю (передусім зовнішнього) такі діти не здатніотримувати задоволення від результатів власних дій, що в свою чергу призводитьдо формування та прогресування порушень мотиваційної сфери. Внаслідок цьогоутворюється порочне коло дисфункціональних ідей та уявлень, так званийкогнітивний дальтонізм: життєва невдача (зовнішня активуюча подія) – думка пронездатність подолати проблему (ідея) – бездіяльність або пасивність у їївирішенні (форма поведінки) – розчарування у власних силах (емоційні наслідкидезадаптивних ідей) – когнітивне переформування ідеї про власну неспроможністьу статично негативне уявлення про себе, не пов'язане з актуальними подіями.
Висновок
Депресія- психічне захворювання, що як правило виникає після негативних подій в життілюдини, але часто розвивається без якої-небудь видимої причини.
Єпорушенням афекту. Як психічне захворювання, депресія добре піддаєтьсялікуванню, більш ніж в 80 % випадків наступає повне одужання, проте, в данийчас саме депресія — найбільш распространненоє психічне захворювання. Якправило, людина, страждаюча депресією, починає зловживати алкоголем (або іншимипрепаратами, що впливають на ЦНС), йде «з головою» в роботу.
Зматеріалу курсової роботи та з результатів досліджень ми бачимо, що депресивністани можуть проявлятись навіть у маленьких дітей, а тим більше у ранньомуюнацтві. У 8.7% досліджуваних високий рівень невротизації, у 4.3% субдепресивнийстан або маскована депресія.
Отож,бережімо себе! Ведемо здоровий образ життя і депресія не зможе нас здолати.
Список використаної літератури
1. Музика О.Л. Курсові роботи з психології:Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – 2-ге вид.,перероб. і доп. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2007. – 104 с.
2. ЛэнгеА. Дотянуться до жизни…Экзистенциальный анализ депрессии. – М.: Генезис,2010.
3. ИвинА.А. Искусство правильно мыслить. — М., 1999.
4. ЛевиВ. Везет же людям… М.,1988.
5. Оржеховська В.М.Крок до себе. — К., 1995
6. СкоттДж.Г. Сила розуму. — К., 2001.
7. ТоманІ. Як удосконалювати самого себе. — К., 2004.
8. ВацлавикП. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. — К., 2000.
9. М.В.Савчин, Л.П. Василенко. Віковапсихологія. — К., 2005.
10. ИзардК.Э.психологияэмоций. – СПб.: Питер, 2009. – 464 с.
11. БурлачукЛ.Ф. Словарь-справочник по психодиагностике.3-е изд. – СПб.: Питер, 2007. – 688с.
12. Віковапсихологія/За ред.Г.С.Костюка. – К.: Рад.школа, 1976.
13. Краткийпсихологический словарь/Под ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. М.:Политиздат, 1985.
14. Общаяпсиходіагностика. М.: Изд-во Моск.ун-та,1987.
15. Возраснаяи педагогическая психология Под ред. М.В.Гамезо. – М., 1984.