Зміст
Вступ
1. Загальні основипсихологічних особливостей розвитку особистості дошкільника
2. Етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім’ї
3. Особливостісоціальної дезадаптації дітей із порушеннями розвитку в дошкільних інтернатнихзакладах
4.Корекційно-виховна робота із соціально дезадаптованими дітьми із ЗПР в закладахінтернатного типу
Висновки
Список використанихджерел
Вступ
Виховання дітей — це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю — любов'юбатька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокоювірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, демати і батько люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей.
Людина крикомсповіщає світ про своє народження, потім починаються його вчинки, починаєтьсяйого поводження. Людина поступово відкриває світ, пізнає його розумом і серцем.Він бачить матір, посміхається їй і його перша незрозуміла думка, якщо тількиможна її назвати думкою, — це відчуття того, що мати (а потім і батько) існуютьдля його радості, для його щастя. Людина піднімається на ноги, бачить квітку іметелика, що пурхає над ним, бачить яскраву іграшку — і мама, і папа радіють,коли він, син, радіє… Чим далі, тим більше вступає в дію закономірність: якщоповодження, вчинки маленької людини диктуються тільки його потребами, людинавиростає виродком. У нього розвиваються ненормальні, підвищені вимоги до життяі майже усяка відсутність вимог до себе.
Особливостіпсихічного розвитку дітей, що виховуються поза родиною, без піклування батьків(у будинках дитини, дитячих будинках і інтернатах) — актуальна проблема нашогочасу.
Томуостанні 10 — 15 років психологи всіх країн стурбовані проблемою вдосконаленнявиховання дітей в установах інтернатного типу. У нашій країні підсилилася увагадо виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених піклування батьків. Щоб ця увагастала ефективним, необхідно забезпечити педагогічні колективи дитячих виховнихустанов науково обґрунтованими психологічними рекомендаціями зі створення умов,що сприяють психічному розвитку й формуванню особистості дітей.
А дляцього повинні бути вивчені психологічні особливості розвитку дітей, щозалишилися без піклування батьків.
Темпрозвитку таких дітей уповільнений у порівнянні з дітьми, що виховуються вродині. Їхній розвиток і здоров'я мають ряд негативних особливостей, яківідзначаються на всіх етапах — від дитинства до підліткового віку й далі.
Результатипорівняльних досліджень психічного розвитку дітей, що виховуються в родині йпоза родиною, дозволяють досить різнобічно представити, як властиво й віковудинаміку формування особистості дитини, так і специфіку психічного розвиткудітей на різних етапах онтогенезу залежно від умов їхнього виховання йнавчання.
Мета цієї роботи — обговорити проблему психологічногорозвитку дітей дошкільного віку в умовах інтернату.
Для досягнення мети необхідно виконати наступні завдання:
— розглянути загальні основи психологічних особливостейрозвитку особистості дошкільника;
— визначити етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім’ї;
— встановити особливості соціальної дезадаптації дітей із порушеннями розвитку вдошкільних інтернатних закладах;
— визначити основи корекційно-виховної робота із соціально дезадаптованими дітьмиіз ЗПР в закладах інтернатного типу.
Дана проблемацілком не розроблена і все це вимагає більш пильної уваги з боку педагогів,батьків, вихователів.
1. Загальні основи психологічних особливостей розвитку особистостідошкільника
Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини,причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, ізформуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детермінованосоціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами здорослими.
Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування зоточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видівдіяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише зблизькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає,а й тими, які уявляє.
Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою,сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.
Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чогоінтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобаннятощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини здорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуттявласної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому,ніяковості.
Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявленняпро позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власноїповедінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як«хорошої» або ж невдоволення від її оцінки як «поганої».Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральноїповедінки дошкільника (О.В. Запорожець).
Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе яксамостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого(його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.
Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, якуавторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок тарозповідей тощо.
Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності,оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щосьбезпосередньо («як хочеться») чи діяти відповідно до вимог дорослого(«за зразком»). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.
Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність.Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічноюсистемою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі,підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовимизусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.
Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективнідії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дійвсупереч обставинам.
На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись віддорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, якіреалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам,обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.
Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить йогоефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна татрудова діяльність дитини.
Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості.Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки,переживання та особистісні якості.
З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення,що служить основою саморегуляції.
У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють своїдосягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але йвласні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретнівимоги.
Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується наоснові оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячихсамооцінок.
Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очахдорослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах.2. Етапи психологічного розвитку дітей, що виховуються не в сім’ї
Значення родинивизначається тими умовами, які в ній створюються для розвитку дитини, длязасвоєння їм загальнолюдського досвіду. Із самого раннього віку дитина вчитьсяв дорослих. Учиться не тільки ходити, говорити, правильно користуватисяпредметами, грати, одержувати знання, трудитися, але й почувати, думати,переживати, ставитися до інших людей і до себе самому.
Особливістьсімейного виховання складається в його емоційному характері, заснованому налюбові, довірі, взаємній зацікавленості. Родина — перша школа спілкування, дедіти з раннього років засвоюють цілісну систему моральних цінностей і ідеалів,культурні традиції даного суспільства й специфічного соціального середовища.
Але в нашімстолітті родина, крім усього іншого, перестала бути тим єдиним середовищем, дерозвивається дитина. В останні роки висловлюються сумніви в достатності одноголише сімейного виховання для повноцінного й всебічного розвитку дітей.
Виниклирізноманітні типи дитячих установ — від прогулянкових груп до дитячих будинків.Поява таких установ викликало прагнення розібратися в тім, як вони впливають напсихічний розвиток дітей, а також породило проблему «інституалізації», тобто питанняпро особливості формування особистості й поводження дитини, що відвідуєсуспільні дитячі установи.
Радянські вчені,на відміну від деяких закордонних, надають великого значення дослідженнювідносин матері й дитини, але не вважають їх біологічно обумовленими. Нерозлука з матір'ю, а дефіцит виховання затримує нормальний розвиток дитини вустановах закритого типу. Цей розвиток залежить від кількості і якості вражень,які він одержує головним чином у процесі спілкування з дорослими, відоволодіння різними видами діяльності.
Психологиз'ясували також, що для дитини немає нічого фатального навіть у сильномувідставанні, що з'явилося в перші місяці життя. Потрапивши пізніше в сприятливіумови, він може швидко наздогнати однолітків, що виховуються в родині.
У психологівз'явилося гостре бажання розібратися в тім, що ж таке родина, зрозуміти йзрівняти особливості ситуації в дитячих установах і в родині. Разом з тимз'ясовується необхідність у диференційованій оцінці для гармонічного вихованнядітей в установах різного типу. Крім цього необхідно взяти до уваги діящонайменше ще двох факторів: віку дітей і особливостей різних сфер або лінійїхнього психічного розвитку.
Що стосуєтьсясуспільного виховання, то потрібно погодитися з тим, що розгалужена мережа дитячихустанов може виконувати в суспільстві найважливіші функції: соціально-побутову- дитячі установи дозволяють жінці-матері брати участь у виробництві, виховну — у дитячих установах можуть бути створені умови для всебічного розвитку дитини.
Досліджуючи особливостірозвитку дітей в установах різного типу й у родині, автори ставили перед собоюнаступні завдання — виявити специфіку впливу різних дитячих установ, умов життяй виховання на розвиток дітей різних вікових груп, з моменту появи дитини насвітло й до старшого віку, умов життя й виховання дітей на різні сторониїхнього психічного розвитку.
Якщо в дитини всередині або наприкінці першого року життя відсутня потреба в спілкуванні абовона виражена слабко, варто провести роботу з організації спілкування.Необхідно спочатку сформувати ситуативно-особистісне спілкування, а потім — ситуативно-ділове спілкування.
Персоналу групинеобхідно підтримувати тільки комунікативні контакти і по можливостіорганізовувати їх, привертаючи увагу дитини до особистісних якостей однолітка,стимулюючи суб'єктні відносини.
До кінця першогороку життя можна починати вчити дітей співчувати й співпереживати одноліткові.Варто частіше хвалити дітей, обов'язково заспокоювати й утішати плачучої дитинив присутності інших дітей, а по можливості й залучати їх до цього.
Практичнеспівробітництво дитини з дорослим повинне стать основною формою спілкування, апредметна діяльність — провідною діяльністю дітей від року до трьох років.
Як головнезавдання на другому році життя дітей виступає створення умов, що сприяютьвисуванню на перший план предметної діяльності. Для цього дорослий у ходібезпосередньо-емоційного контакту, тобто тої основи, на якій будується новаформа спілкування, повинен перемикати увага із себе на предмет: показувати йогомаляті, повертати різними сторонами, робити з ним кілька найпростіших дій.
Привласнившифункцію контролю за виконанням предметно-практичних завдань, дитина стаєсправді самостійною в доступній їй сфері — предметно-практичної діяльності.
I. Багато дітей назаняттях у дитячому будинку постійно порушують правила, прийняті в навчальнійситуації. Щоб полегшити їм усвідомлення своїх дій, можна роздати своїріднімітки мітки гарного й поганого поводження (кружечки, зірочки й т.д.) з метоюзалучення уваги дитини до свого поводження. Важливо, щоб дитина сам давала собіоцінку, опираючись на отримані значки.
II. Спостерігаючиза самостійними діями дитини під час гри, вихователь час від часу може задаватиїй питання, спрямовані на усвідомлення дій і станів.
Питання дорослогопереслідують три основні цілі.
1. Якщо дітибудуть грати не мовчачи, а коментуючи свої дії вголос, як це часто роблять дітиз родини, то відбудеться важливе зрушення в їхньому усвідомленні власних дій.
2. Сприятивиділенню й усвідомленню власних станів і переживань дитини.
3. Ставити дитинув ситуацію свідомого вибору, спонукати до прийняття самостійних рішень.
III. Спільнепланування гри припускає спеціальну організацію дорослим спільної діяльностідітей.
IV.Щовечора корисновлаштовувати бесіди про прожитий день. Своєрідний «усний щоденник» дисциплінуєсвідомість дитини, розвиває увагу, пам'ять, самосвідомість.
V. Життя дітей удитячому будинку потрібно по можливості насичувати новими подіями, збагачуватиновими враженнями, змушуючи дітей бути активними учасниками цих подій, чекатина них, готуватися до них. Для цього потрібні бесіди про завтрашній день, якікорисно проводити щовечора. Дуже корисно зв'язувати у свідомості дітей минуліподії з майбутніми. Поступово варто підключати самих дітей до планування свогожиття.3. Особливості соціальної дезадаптації дітей ізпорушеннями розвитку в дошкільних інтернатних закладах
Особливості соціальної дезадаптації дітей із ЗПР в дошкільних інтернатнихзакладах присвячений вивченню проявів соціальної дезадаптації, щовиникають, як реакція на зміну соціального оточення. Тенденція прогресуючогозростання порушень психічного розвитку у дітей в закладах інтернатного типуобумовлює необхідність специфічної корекції в перші місяці перебування їх вдитячих закладах.
Соціальна дезадаптованість проявляється в перший місяць перебування дітейв інтернатному закладі, 79 % дошкільників перехворіли в дитячому садочку, лишеу 44% дітей контрольної групи спостерігались соматичні хвороби. Порівняльнийаналіз експериментальної групи показує, що на 30 % більше дошкільниківзасинають повільніше, ніж в контрольній групі, на 40 % дітей в інтернатнихзакладах частіше прокидаються вночі та на 15 % більше кричать і здригаються підчас сну.
Психологічний розвиток дошкільників, які виховуються в інтернатномузакладі значно перевищує показник ЗПР у дитячих садках, який в середньомускладає 18 % дітей. Так в експериментальній групі дітей легка ЗПРспостерігалась у 20%, середня у 74% у 6%.
Затримка психічного розвитку впливає на всі сфери розвитку особистості,особливо в несприятливих умовах інтернатного закладу, де неможливо задовольнитикомунікативні, емоційні, пізнавальні потреби. Афективна сфера дитини стає більшвразливою до негативних впливів соціального середовища. Спостерігається значнарізниця в рівні страхів за всіма 10 категоріями, які були визначеніекспериментально та шляхом аналізу бесід з дітьми, експертногооцінювання батьків та вихователів даної категорії. У експериментальнійгрупі підвищений рівень страхів, який в середньому складає 2,15 бала, що вищесереднього, тоді як в контрольній групі — 1,46бала. Зміни в афективній сфері підтверджуються при інтерпретації спонтаннихмалюнків дітей. Під час аналізу малюнків дітей експериментальної групиіз легкою затримкою психічного розвитку стає зрозуміло, що при просторовомуаналізі малюнка наявна суперечність, скупченість елементів, що вказує на певнуобмеженість особистісного простору, дитина потребує більш емоційних стосунків зоточенням. Локалізація основного малюнка в нижній частині аркуша свідчить просподівання на майбутнє, невпевненість у власних силах, інертність, зниженуініціативність, незацікавленість своїм становищем в соціальному середовищі.
Тематичніособливості зображень на дитячих малюнках не витримуються. В даному випадкупропонували дітям намалювати будинок, людину та дерево, ніхто із групи невідтворив всіх трьох елементів. При спостереженні за дітьми під час виконаннязавдання помітне віддзеркалювання один одного. Наприклад, вся група дітей березелений олівець при запропонованому широкому виборі кольорів. Враховуючи цейфакт, діагностування дітей проективними методами проводили індивідуально.
Таке явище обумовлено незадоволенням потреб дитини в емоційному контактііз дорослим в умовах інтернатного закладу. В експериментальній групи у 72%дітей переважає потреба в увазі дорослого, неопосередковано-емоційні потреби у94%. У дітей соціально дезадаптованих нестійка комунікативна активність ізнижена потреба в спілкуванні з однолітками. Контрольна група характеризуєтьсявисоким рівнем розвиваючо-пізнавальна потреби — 94%дітей, тоді як в експериментальній лише у 6%, що вказує на певнийкомпенсаторний механізм: пізнавальна активність змінюються на неопосередкованийконтакт з дорослими.
Соціальнодезадаптовані діти в інтернатних умовах характеризуються складністю ібагатогранністю емоційних станів: від підвищеної скутості та гіперконтролюсвоїх вчинків, труднощів у емоційній взаємодії з іншими, до розгальмованості,дратівливості. Характерна особливість багатьох дітей — психічнанерівноваженість, віддзеркалювання дій та емоцій більшості в дитячомуколективі.
Якіснийі кількісний аналіз показує, що система мотивів та потреб дитини набуває змін унапрямку гіперболізації неопосередковано-емоційних потреб, що виступають певнимзахисним механізмом від умов зовнішнього середовища.
Зниженийрівень розвиваючо-пізнавальної потреби штучно затримує психічний розвитокдитини.4. Корекційно-виховна робота із соціально дезадаптованими дітьми із ЗПР взакладах інтернатного типу
Концептуальнізасади системи методів в корекційно-виховній роботі в закладах інтернатноготипу з соціально дезадаптованими дітьми дошкільного віку мають комплекснусистему психолого-педагогічних заходів. На рис. 1 представлена схема взаємодіїпедагогів, дефектологів, логопедів, психологів, психотерапевтів, психіатрів.Різногалузевий підхід ефективно, комплексно впливає на дитину дошкільного вікуіз ЗПР.
/>
Рисунок 1 Схемакомплексного впливу на соціально дезадаптовану дитину
Підбіроптимальних методів психолого-педагогічного впливу на соціально дезадаптованудитину дошкільного віку в інтернатному закладі підвищує ефективність допомогина адаптаційному етапі. Планування та проведення корекції здійснювалося зурахуванням виявлених у процесі діагностики проявів соціальної дезадаптації.
Основниминапрямами корекційно-виховної роботи з соціально дезадаптованими дошкільникамистали: корекція негативних поведінкових проявів, формування навичокспілкування, гармонізація стосунків дитини з дорослими та однолітками. Таккорекційно-виховні заходи в цілому представлені ігровою терапією, в якійпсихолог застосовує такі корекційні види роботи: індивідуальні та групові,дидактичної і рольової гри, ігри-драматизації, контроль кінестетики,релаксаційні вправи. Компонентами психологічної роботи із соціальнодезадаптованими дітьми були: ігрова, статусна, інтегрована та соціальнакорекція.
Розробленапрограма корекції проявів соціальної дезадаптації спрямована на формуваннясоціального досвіду, підкріплення соціальної компетентності дітей. Оцінкаефективності корекційного впливу проводилась в кожній групі за розробленимикритеріями — покращення соматичного стану, гармонізація емоційного стану таповедінки, зменшення психопатологічних проявів, підвищення рівня активності.
Ефективність застосуваннякорекції дає подолання не лише соціальної дезадаптації, але і затримкипсихічного розвитку у дошкільнят. Значно змінюються негативні поведінковіхарактеристики дітей, емоційний фон стабілізується, потреби дітей набуваютьпізнавального характеру, розширюється конструктивний компонент соціальноїактивності, зокрема:
- значноменше спостерігались прояви бездіяльності, ігнорування вимог дорослого, щовважалось пасивною формою соціальної дезадаптації, діти з більшим задоволеннямвиконували емоційно забарвлені завдання, які на початку корекційної роботивідмовлялись виконувати;
- спільнадіяльність дітей в групі стала більш гармонійною, вони виконували певні ролі,дотримувались логічної послідовності, не будували гру лише на однійдитині-лідерові, в більшості випадків зберігали взаємодію.
На ефективністькорекційно-виховної роботи вказують позитивні зміни в активності дітей
Нервово-психічніпорушення, соматичні розлади, зниження інтелектуального розвитку, негативнізміни в поведінці підтверджують необхідність організації корекційної допомогипри вступі дітей у нове соціальне середовище.
Узагальненірезультати дали змогу сформулювати такі висновки:
Кількість дітей,які виховуються в закладах інтернатного типу, щороку зростає, тому розробканових методів адаптації та попередження затримки психічного розвитку — важливезавдання сучасної психологічної науки.
1. Системниманалізом теоретичних та практичних досліджень підтверджено актуальністьпроблеми соціальної адаптації та визначено комбінаторні варіанти взаємодіїособистості та соціуму, залишаючи поза увагою соціальну адаптацію дітей із ЗПРдо умов виховання. Тенденція росту дезадаптивних порушень переконливопідтверджує необхідність наукового обґрунтування програми та пріоритетіврозвитку системи корекційно-педагогічної допомоги.
2. Дитина,перебуваючи в дошкільному інтернатному закладі, зазнає психологічної травми іне завжди може подолати цей стан самостійно. Порушення механізмів адаптаціїзумовлює негативні психологічні зміни в соматичному і когнітивному розвитку,афективній та мотиваційній сферах, які проявляються поведінкових та емоційнихрозладах, які призводять до різкого зниження самоконтролю і провокують подальшузатримку психічного розвитку.
3. Складовоюефективної корекційно-виховної роботи із соціально дезадаптованими дітьми ізЗПР в закладах інтернатного типу має стати комплексна психологічна діагностиказ використанням об'єктивного, суб'єктивного та проекційного підходу, враховуючипри цьому вікові особливості дітей.
4. Діти із ЗПР,що перебувають в інтернатних умовах, характеризуються складністю і багатогранністюемоційних станів: від підвищеної скутості та гіперконтролю своїх вчинків,труднощів у емоційній взаємодії з іншими, до розгальмованості, дратівливості,психічної неврівноваженості. Вся система мотивів та потреб дитини набуває зміну напрямі гіперболізації неопосередковано-емоційних потреб, що виступаютьпевним захисним механізмом від умов зовнішнього середовища. Основні проявисоціально дезадаптованих дітей: недовіра до оточуючого, тривожність,імпульсивність, агресивність, аутичність, показники яких досить високі.
Висновки
Для вихованцівзакритих дитячих установ кожного вікового щабля характерні специфічні й різнікомплекси психологічних рис, що відрізняють їх від ровесників, що ростуть уродині.
Специфікарозвитку дітей, що виховуються в закритих дитячих установах, свідчить, щобагато властивостей і якості їхньої пізнавальної сфери й особистостізберігаються протягом усього розглянутого вікового періоду, виявляючи себе втій або іншій формі. До них можна віднести особливості внутрішньої позиції(слабка орієнтованість на майбутнє), спрощений й збіднений зміст образа Я,понижене відношення до себе, несформованість вибірковості (упередженості) увідношенні до дорослих, одноліткам і предметному світу, імпульсивність, неусвідомленістьі несамостійність поводження, ситуативність мислення й поводження й багато чогоіншого.
Чим молодшедитина й чим більше її безпорадність, тим значніше виявляється її залежністьвід умов, у яких вона виховується. Найбільше тісно психічне благополуччяпов'язане з умовами виховання дитини (з типом дитячої установи) у дитячомуй ранньому віці.
Психологічніособливості дітей, що виховуються в дитячому будинку, будинку дитини йінтернаті, і особливості їхньої комунікативної діяльності взаємозалежні. Розвитокспілкування в дітей більшою мірою обумовлене тим, як його організує й здійснюєдорослий. Взаємодія з дорослим повинне забезпечити дитині становленнявідповідному її віку форм спілкування, його зміст.
Сьогоднішнівихованці будинку дитини, дитячого будинку й інтернату відрізняються не тількивід своїх однолітків з родини, але й від дітей, уражених «госпіталізмом» у йогокласичній (грубій) формі. Позбавлені піклування батьків, вони, як правило,мають потребу в спілкуванні, і тому при сприятливих умовах можлива порівняношвидка корекція їхнього розвитку. Таким чином, відхилення й затримки в розвиткупсихіки й особистості дитини, що виховується в будинку дитини, дитячому будинкуй інтернаті, що виникли на ранніх етапах онтогенезу, не є фатальними. Діти, щовиховуються в будинках дитини, дитячих будинках і інтернатах, можуть успішнорозвиватися за умови гарної організації педагогічної роботи, ядром якої повиннебути спілкування дорослого з дитиною й розширення рамок індивідуального досвідуостаннього.
Список використаних джерел
1. Педагогіка/ Під ред. А.М.Алексюка. – К: Вища школа, 1985.
2. МонаковН.І. Вивчення ефективності виховання: Теорія та методика. – М., 1981.
3. УшинськийК.Д. “Рідне слово” (Книжка для навчаючих). – твори в 6-ти т., т.2., с.406.
4. Педагогіка.Курс лекцій.
5. КаменьськийЯ.А. Велика дидактика. – Вибр.пед.твори. – М: Учпедіз, 1955.
6. УшинськийК.Д. Людина як предмет виховання. – зібр.творів. М, 1950, т.8.
7. Зовнішнєсередовище та психічний розвиток дитини / Під ред. Р.В.Тонкової-Ямпольскої. –М: Медицина, 1999.
8. “Нова газета", №2, 8.06.1999,“Порушуються права дітей”.
9. Радибатькам про виховання дітей / Під ред А.П.Усової. Вид. АПН Москва, 1991.
10. Україськийстатистичний щорічник. — К.: Держкомстат, 1999.
11. Нечаєва А. М. Шлюб. Родина. Закон – М.,1999
12. Алан Фром«Абетка для батьків» — Леніздат, 1999.
13. БенджамінСпок. «Дитина та нагляд за нею» — Ленінград, “Машинобудування",1998.
14. КовальоваЛ.Е. Мікроклімат у родині. — М., 1999.
15. Конвенція ООН про права дитини (1991 р.)
16. МайдиковИ.М. Основи соціології. — М., 1999.
17. МаленковаЛ.И. Педагоги, батьки і діти. — М., 1999.
18. РождєственськаМ.В. «Будьте уважні до дітей» — К: Радяньска школа, 1999.
19. РозінВ.М. Доля молодої родини. — М., 1999.
20. СмирноваЄ. Родина нетипової дитини: Соціокультурні аспекти. Поволж. філ.Рос.навч.центру. Саратов: Вид. Сарат. ун-ту, 1999. — С. 58, 69, 70, 75.
21. СухомлинскийВ.А. «Лист до сина» – М: Освіта., 1987.
22. ХямяляйненЮ. Воспитание родителей. – М., 1993. – С. 98-102.