--PAGE_BREAK--1.2 Загальна характеристика уяви
Уява, фантазія, психічна діяльність, що складається в створенні подань і уявних ситуацій, ніколи в цілому не сприймалися людиною в дійсності. Уява заснована на оперуванні конкретними почуттєвими образами або наочними моделями дійсності, але при цьому має риси опосередкованого, узагальненого пізнання, що поєднують його із процесом мислення. Характерний для уяви відхід від реальності дозволяє визначити його як процес перетворюючого відбиття дійсності.
Уява є специфічно людською формою психічної діяльності, що виникла на основі практичного перетворення дійсності. Розвиваючись разом з ускладненням процесу праці й суспільств, відносин, уява стає одним з основних елементів свідомості й діяльності людини. Головна функція уяви в людській свідомості складається в ідеальному поданні результату діяльності до того, як він буде досягнутий реально. Інша функція уяви пов'язана з необхідним у процесі праці плануванням своїх дій. «Павук робить операції, що нагадують операції ткача, і бджола будівлею своїх воскових осередків осоромлює деяких людей-архітекторів. Але й найгірший архітектор від найкращої бджоли із самого початку відрізняється тим, що, перш ніж будувати осередок з воску, він уже побудував її у своїй голові». У цьому випадку особливо важко розмежувати діяльність уяви й мислення, але в реальній єдності всіх психічних функцій суб'єкта уява зберігає свою специфіку: передбачення того, чого ще не існує — або в особистому досвіді даної людини, або в дійсності взагалі. Із цим зв'язана здатність робити відкриття, знаходити нові шляхи, способи рішення виникаючих перед людиною завдань.
Здогад, інтуїція, що ведуть до відкриття, неможливі без уяви. Тому уява є компонентом створення не тільки образно-образно-насичених продуктів діяльності, але й абстрактно-понятійних.
«Співробітництво» логіки й уява можливо тому, що їхня протилежність не абсолютна. У мисленні постійно відбувається перекодування словесно-понятійних і наочно-образних логічних структур, причому останні нерідко несуть основне евристичне навантаження в рішенні мислить, завдання. Саме ця обставина є однієї з поки не переборених перешкод на шляху формалізації евристичних процесів і передачі їхній машині.
Розрізняють що відтворить і творчу уяву. уява, Що Відтворить, полягає в створенні образів об'єктів, що раніше не сприймалися, відповідно до їх опису або умовним зображенням (кресленням, топографічною картою, літературним текстом і т.д.). Творча уява складається в самостійних створенні нових образів, втілюваних в оригінальні продукти діяльності. Воно є одним із психологічних факторів наукових і технічного прогресу й найбільше опукло проявляється в мистецтв, творчості, перетворюючи в особливу форму пізнання й одночасно показу, «об'єктивації» життєвої реальності в її сутності. Особливий вид творчої уяви являє собою мрія — створення образів бажаного майбутнього, не втілюваних безпосередньо в ті або інші продукти діяльності. Мрія може відігравати активізуючу роль у житті індивідуума й суспільства, якщо укладена в ній ідея веде до подальших практичних перетворень.
Надзвичайно широкий діапазон проявів уяви, що завжди виступають у єдності з інший сторонами психіки, обумовлює також різноманітні за своїм характером і складності розумові прийоми перетворення наявних у людини подань і сприйняттів. Механізм цих перетворень у загальному виді зводиться до аналізу й синтезу вихідного «матеріалу» уявою. У простих випадках має місце комбінування різнорідних елементів («аглютинація» — склеювання), перебільшення або зменшення окремих сторін дійсності, об'єднання подібного в різному або роз'єднання реально єдиного. У складних випадках творча уява потрібні широкі уявні узагальнення й зіставлення, що йдуть по лінії пошуків конкретних фактів, чорт, ситуацій, наочних моделей і мистецтв, конструкцій, що відбивають загальні ідеї й закономірності, які потрібно виявити або відкрити (показ типового через індивідуальне в мистецтві, творчості, відкриття закону за допомогою спостереження конкретних явищ або створення їхньої експериментальної моделі).
Діяльність уяви може мати різний ступінь довільності, від спонтанних дитячих фантазій до тривалих цілеспрямованих пошуків винахідника. До мимовільної діяльності уяви відносять сновидіння, однак вони можуть детермінуватися заданої в стані пильнування метою; такі відомі приклади рішення наукових завдань у сні.
Уява розвивається в процесі творчої діяльності під впливом суспільств, потреб. Передумовою високого розвитку уяви є його виховання, починаючи з дитячого віку, через ігри, навчальні заняття, прилучення до мистецтва. Необхідним джерелом уяви є нагромадження різноманітного життєвого досвіду, придбання знань і формування переконань.
1.3 Проблема побудови поняття «уява»
Історично навчання про концепт сходить до П’єра Абеляра (1079-1142), що розглядав концепт як форму «схоплювання» змісту; як «збори понять, замкнутих у сприймаюче мовлення душі»; «зв'язування висловлень в одну точку зору на той або інший предмет при визначальній ролі розуму, що перетворить висловлення в думку, що горнеться,». Як основна ознака концепту Абеляр виділяла його конститурованість індивідуальною свідомістю, що лягло в підставу трактування концепту як гранично суб'єктивної форми схоплювання змісту.
Концепт — продукт піднесеного духу, розуму, що здатний творчо відтворювати, або збирати (конципірувати), змісти як універсалії, що представляють собою зв'язок речей і мовлень. Концепт містить у собі розум як свою частину. Концепт як, що висловлює мовлення, таким чином, не тотожне поняттю.
Концепт формується мовленням. Мовлення здійснюється в просторі душі. Змінюючи душу людини, що обмірковує річ, він при своєму оформленні в концепцію припускає іншого суб'єкта (слухача, читача), актуалізуючи змісти у відповідях на його питання, що народжує диспут. Спрямованість до слухача завжди припускала одночасну спрямованість до трансцендентного джерела мовлення — Богу. Пам'ять і уява — невідторжимі властивості концепту, спрямованого на розуміння тут і тепер, з одного боку, а з іншого боку — він є синтез трьох здатностей душі і як акт пам'яті орієнтований у минуле, як акт уяви — у майбутнє, як акт судження — у сьогодення.
Поняття як форма мислення відображає предмети і їхню сукупність в абстрактній, узагальненій формі на підставі їхніх істотних ознак. Поняття — одна з основних форм наукового пізнання. Формуючи поняття, наука відображає в них досліджувані нею предмети, явища, процеси. Відображаючи істотне, поняття не містять усього багатства індивідуальних ознак предмета й у цьому змісті вони бідніше форм почуттєвого пізнання — сприйняття й подання. Разом з тим, вони дозволяють глибше проникнути в дійсність, відобразити її з більшою повнотою, на що не здатно почуттєве пізнання.
Що б скласти поняття про предмет, нудно зрівняти даний предмет з іншими предметами, знайти ознаки подібності й розходження. Логічний прийом, що встановлює подібність або розходження предметів, називається порівнянням.
Виділення ознак пов'язане з розчленовуванням предмета на складові його частини, сторони, елементи. Уявне розчленовування предмета на частині називається аналізом.
Виділення за допомогою аналізу ознак дозволяє відрізнити істотні ознаки від несуттєвих. Це уявне виділення ознак, називається абстрагуванням.
Елементи, сторони, ознаки предмета, виділені за допомогою аналізу, повинні бути з'єднані в єдине ціле. Це досягається за допомогою прийому, протилежного аналізу, — синтезу, що представляє собою уявне з'єднання частин предмета, розчленованого аналізом.
Ознаки досліджуваних предметів поширюються на всі подібні предмети. Ця операція здійснюється шляхом узагальнення, за допомогою якого певні предмети на основі властивих їм однакових властивостей поєднуються в групи однорідних предметів.
Таким чином, ми утворимо одну з основних форм мислення — поняття. Поняття нерозривно пов'язане з основною язиковою одиницею — словом. Поняття виражається й закріплюється в словах і словосполученнях, без яких неможливо ні формування понять, ні оперування імені (це слова й словосполучення, що мають певний зміст і позначають який-небудь предмет).
Змістом поняття називається сукупність істотних ознак предмета, що мислиться в даному понятті. Безліч предметів, що мислиться в понятті, називається обсягом поняття. Поняття може бути досить (якщо не вичерпно) повно охарактеризовано із двох сторін — з боку свого змісту (змісту) і з боку того, до яких предметів воно ставиться. Ці дві сторони називаються відповідно інтенсіональною і екстенсіональною.
а) Інтенсіональність поняття.
Зміст поняття пояснюють, як правило, через ототожнення його або:
- с поняттям як таким (зміст поняття — це система ознак, на основі якої здійснене узагальнення й виділення предметів у понятті).
- зі значенням (сукупність істотних ознак предмета, мислимих у понятті, називається змістом поняття)
- з усім, що відомо про дане явище взагалі.
Виходить, що в деякому змісті зміст поняття — це те, що нам відомо про речі, що відповідають цьому поняттю. Ці трактування змісту поняття, укладають у собі деяку думку або тенденцію до неї, яку можна виразити так: зміст поняття — це інформація, необхідна для того, щоб утворити, сформулювати дане поняття й осмислити його. А інформація ця — знання всякого роду, про ознаки відмітних, загальних, істотних і всіх взагалі ознаках.
Існує подання про величину змісту, тобто зміст одних понять може бути більше, ніж зміст інших понять. Але визначення, що таке величина втримання поняття, очевидно, не існує. Найчастіше пояснюють це так: поняття, наприклад, автомобіля більш змістовно, тобто більше по змісту, чим поняття машини. Адже щоб сформулювати поняття автомобіля, потрібно використати поняття машини. Тоді як при визначенні машини поняття автомобіля використати немає необхідності. Порівнювати по величині можна лише підпорядковуючі й підлегле поняття, але не інші.
Специфічним елементом змісту поняття є коннотація, тобто ті етичні й естетичні відтінки, фарбування й асоціації, які ми вкладаємо в поняття, що приводять іноді до зміни його словесної форми.
б) Екстенсіональність поняття.
Поняття завжди ставиться до якихось об'єктів поза ним, позначає якісь речі явища, предмети. Саме ті, які мають ознаки, узагальнені в понятті. Такі предмети становлять особливий клас. Клас предметів визначають як сукупність об'єктів, що мають один або кілька загальних характеристичних ознак, відбитих яким-небудь поняттям.
Щоб перейти до обсягу поняття, потрібно провести розходження між предметами реальними й абстрактними. Трапляється, що деякі ознаки й риси приписуються йому й помилково. Словом, предмет у своєму реальному бутті й предмет як об'єкт думки — це не те саме. В останньому випадку ми маємо справу з особливим розумовим явищем, що називають абстрактним предметом.
Предмет, про яке відомо тільки те, що він підходить під те або інше поняття, і більше нічого, є цілком розумове утворення й називається абстрактним предметом. Сукупність абстрактних предметів, що відповідають тому самому поняттю, становить його обсяг.
Поняття прийнято ділити на наступні види:
a) Поняття одиничні й загальні:
Залежно від того, мислиться в них один елемент або безліч елементів. Поняття, у якому мислиться один елемент, називається одиничним. Поняття, у якому мислиться безліч елементів, називається загальним.
Загальні поняття можуть бути що реєструють і не реєструють. Що реєструють називаються поняття, у яких безліч мислимих у ньому елементів піддається обліку, реєструється (у всякому разі, у принципі).
Загальне поняття, що ставиться до невизначеного числа елементів, називається не реєструє. Безліч мислимих у них елементів не піддається обліку: у них мисляться всі люди, слідчі, укази минулого, сьогодення й майбутнього. Не поняття, що реєструють, мають нескінченний обсяг.
b) Поняття збірні й не збірні.
Поняття, у яких мисляться ознаки деякої сукупності елементів, що становлять єдине ціле, називаються збірними. Зміст збірного поняття не можна віднести до кожного окремого елемента, що входить у його обсяг, воно ставиться до всієї сукупності елементів. Збірні поняття можуть бути загальними й одиничними.
Поняття, у якому мисляться ознаки, що ставляться до кожного його елемента, називається не збірним.
Якщо висловлення ставиться до кожного елемента класу, то таке вживання поняття буде розділовим; якщо ж висловлення ставиться до всіх елементів, узятим у єдності, і незастосовно до кожного елемента окремо, то таке вживання поняття називається збірним.
c) Поняття конкретні й абстрактні.
У залежності тому, що вони відображають: предмет (клас предметів) або його ознака (відношення між предметами).
Поняття, у якому мислиться предмет або сукупність предметів як щось самостійно існуюче, називається конкретним.
Поняття, у якому мислиться ознака предмета або відношення між предметами, називається абстрактним.
Розходження між конкретними й абстрактними поняттями засновано на розходженні між предметом, що мислиться як ціле, і властивістю предмета, відверненим від останнього й окремо від нього не існуючим.
Абстрактні поняття утворяться в результаті відволікання, абстрагування певної ознаки предмета; ці ознаки мисляться як самостійні об'єкти думки.
Не слід змішувати конкретні поняття з одиничними, а абстрактні із загальними. Загальні поняття можуть бути й конкретними, і абстрактними.
d) Поняття позитивні й негативні.
Залежно від того, чи становлять їхній зміст властивості, властивому предмету, або властивості, відсутні в нього.
Поняття, зміст яких становлять властивості, властивому предмету, називаються позитивними. Поняття, у змісті яких указується на відсутність у предмета певних властивостей, називаються негативними.
e) Поняття безвідносні й співвідносні.
Залежно від того, чи мисляться в них предмети, що існують роздільно або у відношенні з іншими предметами.
Поняття, що відображають предмети, що існують роздільно й мисляться поза їхнім відношенням до інших предметів, називаються безвідносними.
Співвідносні поняття містять ознаки, що вказують на відношення одного поняття до іншого поняття.
Визначити, до якого виду ставиться те або інше поняття, виходить, дати йому логічну характеристику. Логічна характеристика понять допомагає уточнити їхній зміст і обсяг, виробляє навички більше точного вживання понять у процесі міркування.
Концепт відіграє роль посередника між культурою й людиною, реалізуючись у мові, що є середовищем, у якій відбувається понятійна репрезентація концептів, таких, наприклад, як «буття», «реальність», «свідомість», «знання», «розум», «віра», «досвід», «річ», «дійсність», «діяльність» і т.п. При розгляді мови як середовища репрезентації змістів, доречно буде скорегувати твердження Ю.С. Степанова «концепт — зміст слова» твердженням: концепт — зміст, втілений у слові суб'єктом цього слова на основі існуючих комплексів подань про способи втілення цього змісту.
Е.С. Кубрякова у своєму «Короткому словнику когнітивних термінів» затверджує, що концепт містить у собі не тільки подання концептоносія про об'єктивне положення речей у світі, але й «відомості про уявлювані мири й можливе положення справ у цих мирах». Концепт дозволяє зберігати знання про світ, це як би «спресовані» подання суб'єкта про дійсність.
продолжение
--PAGE_BREAK--