РЕФЕРАТ
53 сторінок, 30 джерел.
У даній роботібули розглянуті як вітчизняні, так і зарубіжні психологи відзначають, щостановлення самосвідомості включено в процес становлення особистості і томувоно не підлаштовується під нього, а є одним з компонентів особистості.
Проблемасамосвідомості особистості. Багаторівнева структура самосвідомості.
У методицірозгляду самосвідомості були використані наступні методи: Тест-опитувальниксамоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв) по якому відбувається дослідженняособливостей самоставлення,
Тестсамоактуалізації, де розглядається діагностика особливостей самоактуалізації, атакож Шкала Т. В. Демба-С. Я. Рубінштейн, де основне призначення полягає увивченні самооцінок особистості за заданими характеристиками.
Ключові слова: самосвідомість, самооцінка,самоодобреніе, саморозкриття, самоповага, самоаналіз, самопізнання.
Зміст
Вступ
Розділ 1.Теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми самосвідомості у зарубіжній івідчизняній психології
1.1. Аналіз проблемидослідження самосвідомісті в вітчизняній літературі
1.2. Аналіз проблемидослідження самосвідомісті в зарубіжній літературі
Висновок дорозділу 1
Розділ 2. Проблема самосвідомості особистості.Структура самосвідомості та її основні елементи.
2.1. Виникнення проблемисамосвідомості
2.2.Рівнірозвитку самосвідомості
2.3. Рефлексія і внутрішній діалог якнеобхідні умови формування самосвідомості
2.4. Поняття«Я — концепції»: усвідомлення психічних якостей як результат порівняння зіншими людьми
2.5. Самооцінка як одне з центральнихутворень особистості — види самооцінки
2.6. Самооцінка і самоповага
Висновок дорозділу 2
Розділ 3. Эксперементально-психологічніметодики дослідження
3.1. Тест-опитувальник самоотношенія(В.В. Столін, С.Р. Пантелєєв).
3.2. Тест самоактуалізациї (САТ)
3.3. Методика виявлення самооцінкиособистості
Висновок до розділу 3
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність теми полягає в тому, що сукупністьпсихічних процесів, за допомогою яких індивід усвідомлює себе як суб'єктадіяльності, називається самосвідомістю, а подання індивіда про самого себескладаються в уявний «образ Я».
Самосвідомість людини, відображаючи реальний буття особистості, робить цене дзеркально.Уявлення людини про самого себе далеко не завжди адекватно.
Мотиви, які людина висуває, обгрунтовуючи перед іншими людьми і передсамим собою свою поведінку, навіть і тоді, коли він прагне правильно усвідомитисвої спонуки і суб'єктивно цілком щирий, далеко не завжди відображають йогоспонукання, реально визначають його дії.Самопізнання не дано безпосередньо впереживаннях, воно є результатом пізнання, для якого потрібно усвідомленняреальної обумовленості своїх переживань.
В міру того як людина здобуваєжиттєвий досвід, перед ним не тільки відчиняються всі нові сторони буття, але відбуваєтьсябільш-менш глибоке переосмислення життя.
Самосвідомість, як важливий структурний компонент особистості,єтем внутрішнім механізмом, завдяки якому людина здатна не тільки свідомосприймати вплив навколишнього середовища, але й самостійно, усвідомлюючи своїможливості, визначати захід іхарактер власної активності. Самосвідомість із однієїсторони"… як би фіксує підсумок психічного розвитку особистостіна певнихетапах її існування, …а з іншого боку, уякості внутрішнього усвідомленого регулятора поведінкисамосвідомість впливає на подальший розвиток особистості.Воно однез істотнихумов безперервності розвитку особистості рівновага, що встановлює,між зовнішніми впливами, внутрішнім станом особистостій формами її поводження".
Об'єкт дослідження — самосвідомість особистості.
Предмет дослідження — структура самосвідомості особистості.
Ціль дослідження — вивчити самосвідомість особистості і ії структурні елементи.
Завданнядослідження:
1) Проаналізуватитеоретичний підхід до проблеми самосвідомості.
2) Проаналізувати підходидо структури самосвідомості.
3) Підібрати методики досамосвідомості.
Методидослідження:
1.Тест-опитувальник самоотношенія (В.В. Столін, С.Р. Пантелєєв)
2. Тестсамоактуалізациї (САТ)
3. Методикавиявлення самооцінкиособистості
Теоретичне значення роботи послужило дослідження як вітчизнянихавторів — Л.В.Виготського, В.А.Ядова, А.Н.Леонтьева, В.Н.Мясищева, так і зарубіжні — У.Джемса, Є.Эріксона, К.Роджерса,Ч.Кулі, Д.Міда.
Узазначених роботах розглядаються такі питання як структура самосвідомості, социально-перцептивні аспекти самосвідомості,пов'язані з особливостями самооцінок, із самосвідомістю й пізнанням іншихлюдей.
Практичне значення — полягає в тому, що формування й розвиток самосвідомості відбувається під впливом різних умов і факторів, а також може здійснюватися шляхомрозвитку здібностей до самоспостереження,рефлексії, самоаналізу, самоконтролю в процесі спеціально організованих займань, що включають прийоми й методи активного психологічного впливу.
1. Теоретичнийаналіз літературних джерел із проблемами особистості взакордоннихі вітчизняних психологів
1.1 Аналіздослідження самосвідомості у вітчизняній літературі
Увітчизняній психологічній науці відмітною рисою досліджень проблемиролі самосвідомості в розвитку людини є загальніметодологічні принципи й теоретичні підстави,які дозволяють визначити позицію більшості авторівщодо роліСамосвідомість — важлива ланка особистості.
Його визначаютьяк свідоме когнітивне сприйняття й оцінку індивідом самого себе, думкий думки про себе. Самосвідомість — відношення особистостідо себе.
Л.С. Виготський — один з методологів психології, багато часу, що присвятив розробці програми й приймань емпіричного дослідження психіки дитини. Центральною категорією, якійВиготський приділяв першорядної увагу, була категорія свідомості. Йогоконцепція була названа культурно-історичної, тому що інтерпретацію свідомості йпсихічних процесів можна було вивести тільки з їхнього розвитку й становлення.
Головнаідея Виготського полягалау твердженніположення про розвиток вищих психічних функцій. Вони формуються вдитини в процесі онтогенетичного розвитку в спілкуванніздорослим. Розвиток, по Виготському, пов'язане із засвоєнням культурних знаків,самим зробленимз яких єслово. У зв'язку із проблемою вищих психічних функцій обговорюється феноменнатуральних психічних функцій, які є вродженими йбезпосередніми. Розвиток, згідно з Виготським, іде по двомлініям. «У розвитку дитини представлені (неповторені) обидва типу психічного розвитку,який ми в ізольованому виді знаходимоу філогенезі:біологічне й історичне, або натуральне й культурне, розвиток поведінки.В онтогенезіобидва процесу мають свої аналоги (непаралелі). Це основний і центральний факт, вихідний пункт нашого дослідження:розрізнення двох ліній психічного розвитку дитину, щовідповідають двом лініям філогенетичного розвитку поведінки». «Обоєплану розвитку — природній і культурний — збігаються йзливаються один з іншим. Обоє ряду змін взаємопроникають один в іншійі утворюють у сутності єдиний рядсоціально-біологічного формування особистості дитини»Натуральні функції — механічнапам'ять, мимовільна увага, що відтворює уява, образне мисленняєфеноменами органічного розвитку, який відбувається в культурнім середовищій перетворюється в історично обумовлений біологічний процес. «У той же часкультурний розвиток здобуває зовсімсвоєрідний і ні із чим не порівнянний характер, оскільки воно відбуваєтьсяодночасно й разом з органічним дозріванням, оскільки носієм його єзростаюч, змінюється, дозріває організм дитини» ДО вищих психічних функційставляться- логічна пам'ять, довільна увага, творча уява, мисленняв поняттях. Перші — натуральні — розвиваються за принципом стимул- реакція,другі опосередковуються знаком.
Л.С.Виготський формулює дві гіпотези:
1) про опосредствованість вищих психічних функцій, і
2) про походженнявнутрішньої діяльності із зовнішньої шляхом интеріорізації.
Експеріменти, проведені на різних функціях показали, що спочаткуоволодіння поведінкою відбуваєтьсяв зовнішньому(соціальному)плані,у співробітництвіздорослим, а потім знаки й самі функції поступово стають внутрішніми. Цей закон зветьсязагальногогенетичного закону культурного розвитку — "…всякаявсякая функція в культурномурозвитку дитиниз'являється на сцену двічі, у двох планах, спершу — соціальному,потім- психологічному,спершу між людьми, як категорія інтерпсихічеськая,потім усередині дитини, як категорія інтрапсихичеськая.Це ставитьсяоднаково до довільної уваги, до логічної пам'яті, до утворупонять, до розвитку волі"
Формування особистості, по Виготському, являєсобою процес культурного розвитку. Він писав, що можна поставити знак рівностіміж особистістюдитини і його культурним розвитком. Особистістьформується в результаті такого історичногорозвитку, і сама по собі історична. Показником особистості єспіввідношення натуральних і вищих психічних функцій. Чим більше в людиніпредставлене культурне, тем сильніше виражений процес оволодіння світом і власною поведінкою,тем значніше особистість.
КонцепціяособистостіА.Н.Леонтьева. Навідміну від попередніх і наступних вітчизняних концепцій особистостіця характеризується високим рівнем абстрактності. При всій її відмінностівід інших є загальна посилка з ними. Суть її в тому,що, на думку А. Н.Леонтьева, «особистість людини „проводиться“- створюється суспільними відносинами».Таким чином, очевидно, що в основі вистав про особистістьвітчизняних психологів лежить марксистської постулат про неї як просукупність суспільних відносин. Однактлумачення цих відносин по-різному. Як же розуміє їх А.Н.Леонтьев? У наведенім визначенніз'являється істотне додавання: «особистістьстворюється суспільними відносинами,у які індивід вступає у своїй предметній діяльності».
Такимчином, на перший план виступає категорія діяльності суб'єкта, оскільки«саме діяльності суб'єкта є вихідною одиницею психологічногоаналізу особистості,а не дії, не операції або блоки цих функцій; останні характеризують діяльність,а не особистість».
Які ж наслідкуцього принципового положення?
По-перше,А.Н.Леонтьеву вдається провестирозмежувальну лінію між поняттями індивіда й особистість.Якщо індивід — це неподільне, цілісне, зі своїмиіндивідуальними особливостями генотипічне утворення, то особистістьтеж цілісний утвір,але не дане кимсь або чимсь, а зроблене,створене в результаті безлічіпредметних діяльностей. Отже, положення про діяльність як одиниціпсихологічного аналізу особистості — це перший принципововажливий теоретичний постулат А. Н.Леонтьева.
Інший настільки ж важливий постулат — цезвернене А. Н. Леонтьевим положенняС.Л. Рубінштейна про зовнішн, що діє черезвнутрішні умови. А. Н. Леонтьев думає: якщо суб'єкт життя зауважте, не індивід!) має «самостійну силоюреакції», іншими словами активністю, те тоді справедливо: «внутрішнє(суб'єкт) діє через зовнішнє й цим саме себе змінює».
Отже, розвиток особистості з'являється перед нами як процес взаємодій безлічі діяльностей, які вступають між собою в ієрархічні відносини. Особистість виступає як сукупність ієрархічних відносиндіяльностей. Їхня особливість полягає, по вираженню А.Н.Леонтьева, в «зв'язаності» від станіворганізму. «Ці ієрархії діяльностей породжуютьсяїхнім власним розвитком, вони- те й утворюютьядро особистості,-відзначає автор[ 10,54с. ]. Але виникаєпитанняпро психологічну характеристику цієї ієрархії діяльностей.
Дляпсихологічного трактування „ієрархій діяльностей“ А.Н.Леонтьев використовує поняття „потреба“,»мотив", «емоція», «значення» і «зміст».Відзначимо, що сам зміст деятельностногопідходу змінює традиційне співвідношення йміж цими поняттями й зміст деяких з них.
По суті,потреба замішається мотивом, тому що «до свого першого задоволення потреба»не знає" свого предмета"… і тому він «повинен бути виявлений.Тільки в результаті такоговиявлення потреба здобуває свою предметність, асприйманий (, щопредставляється, мислимий) предмет — свою спонукальну й напрямнудіяльність, тобто стає мотивом». Іншими словами, у процесі взаємодіїсуб'єкта із предметами і явищами навколишнього середовища йому відкриваєтьсяїхнє об'єктивне значення. Значення являє собою узагальнення дійсності й«належить насамперед миру об'єктивно-історичних явищ».Таким чином, ієрархія діяльностей на наших очах перетворюється в ієрархіюмотивів. Але мотиви, як відомо, бувають різні. Якімотиви має на увазі А. Н. Леонтьев?
Дляз'ясування цього він звертається до аналізу категорії емоцій. У рамках деятельностногопідходу емоції не підкоряють собі діяльність, а єїї результатом і «механізмом» її руху.Особливість емоцій, уточнює А. Н. Леонтьев,полягає в тому, що вони відбивають відносиниміж мотивами (потребами) і успіхом або можливістю успішноїреалізації, що відповідає їм діяльності суб'єкта. «Вони (емоції) виникаютьслідом за актуалізацією мотиву й до раціональної оцінки суб'єктом своєїдіяльності» (виділене нами — В. А.). Такимчином, емоція породжує й задає складпереживання людиною ситуації реалізації- нереалізації мотиву діяльності.Раціональна оцінка, іде за цим переживанням, надає йому певнийзмісті завершує процес усвідомлення мотиву, зіставлення й збігу його з метоюдіяльності. Саме особистісний зміст виражає відношеннясуб'єкта до усвідомлюваних їх об'єктивним явищам.
Такимчином, місце просте мотиву займає так званий мотив- ціль,поняття, що вводиться А. Н.Леонтьевим як структурний елемент майбутнього каркаса особистості.
Отже,існують мотиви — стимули, тобто, що спонукують, часом гостро емоційні, алепозбавлені смыслообразующей функції, і смислообразующие мотиви або мотиви- мети,що теж спонукують діяльність, але при цьому, що надають їйособистісний зміст. Ієрархія цих мотивів складають мотиваційну сферу особистості,центральну в структурі особистості А. Н.Леонтьева, оскільки ієрархія діяльностей здійснюється за допомогою адекватноїїй ієрархії смислообразующих мотивів. Найого думку «структура особистості являє собою відносно стійкуконфігурацію „головних, усередині себе ієрархизованних, мотиваційних ліній. Внутрішні відносиниголовних мотиваційних ліній… утворюють як би загальний“психологічний» профіль особистості".
Усе це дозволяє А. Н.Леонтьеву виділити три основніпараметри особистості:
• широтазв'язків людину з миром (задопомогою його діяльностей);
•ступінь ієрархизованних цих зв'язків,перетворені в ієрархію смислообразующихмотивів (мотивів-цілей);
• загальнаструктура цих зв'язків, точніше мотивів-мет.
Процесстановлення особистості по А. Н.Леонтьеву є процес «становлення зв'язноїсистеми особистісних значень»[ 12,98с. ].
КонцепціяособистостіВ. А.Ядова. Цю концепцію скоріше можна віднести досоціально-психологічної, у якій ураховуються й загальнопсихологічні особливостіструктури особистості й конкретно-соціальніумови, у яких ця особистість формується. В основуконцепції автором покладені настановні або диспозиційні механізми регуляції соціальної поведінкиособистості,про яких говорилося вище. Це означає, що поведінка особистостірегулюється її диспозиційні системою,однак, у кожній конкретній ситуації залежно від її мети провіднароль належить певному рівнюдиспозицій. Оскільки сама диспозиція (установка)формується при наявності потреби й відповідної їй ситуації,у якій вона може бути реалізована, то ієрархії диспозицій відповідають ієрархіяпотреб, з одного боку, і ієрархія ситуацій, з іншої.
Що стосується ієрархії потреб, те їх класифікація здійснюється В.А. Ядовым за принципом предметної спрямованості людських потреб як потреб фізичного й соціального існування. Основою класифікації, за словами автора, з одного боку, виступає поділпотреб на біогенні й социогенниє, а зіншого — виділення різних видів социогеннихпотреб на основі включення особистостів усі більшщо розширюються сфери діяльності,спілкування. На цій підставі виділяються наступні видипотреб:
•психофізіологічні, вітальні потреби,
• потребив найближчімсімейнімоточенні,
• потребивключенняв численнімалі групи й колективи,
• потребивключенняв цілісну соціальну систему.
Умовидіяльності або ситуації, у яких можуть бути реалізовані дані потреби також, утворюютьієрархічну структуру. За основукласифікації автор пропонує, ухвалює «тривалість часу,протягом якого зберігається основна якість даних умов», іншими словами, стійкістьситуації.
Нижчий рівеньцієї структури становлять найменш стійкі«предметні ситуації». Протягом короткого проміжутка часулюдейпереходить із однієї ситуації в іншу.
Наступнийрівень- це «умови групового спілкування». Ці ситуації більш стійкі,оскільки основні вимоги групи, закріплені в «груповій моралі»,зберігаються незмінними в плині значного часу.
Ще більшстійків часіумови діяльності в тієї або іншій соціальній сфері — праці, дозвілля, сімейного життя.
Максимально стійкими виявляються загальні соціальні умови життєдіяльності людину — економічні, політичні, культурні. Ці умови перетерплюють значні зміни в рамках "історичного" часу.
Оскільки, як відзначалося вище, диспозиції особистості являютьсобою продукт«зіткнення» потреб і ситуацій, у яких потреби задовольняються, то формується відповідна ієрархія (система) диспозицій.
Перший, нижчий рівень утворюютьелементарні фіксовані установки. Вони формуються на основіпотреб фізичного існування й найпростіших, предметних ситуацій. Ці установкипозбавлені модальності й не усвідомлювані. Вони лише лежатьв основісвідомих процесів.
Другийрівень диспозиційноюсистеми — соціально фіксовані установкиабо соціальні установки. Провіднимифакторами їх формування є соціальні потреби, пов'язані із включеннямособистостів первинні групи й відповідні їм соціальні ситуації. Соціальні установкиутворюютьсяна базі оцінки окремих соціальних об'єктів (або їх властивостей) і окремихсоціальних ситуацій. По суті це «відносини особистості»по В. Н.Мясищеву. "[26, С.64].
Третійрівень системи становить загальна(домінуюча) спрямованість інтересів особистості.Вона формується на основі більш високихсоціальних потреб і являє собою схильність до ідентифікації з тієїабо іншою областю соціальної діяльності. Водних людей ми виявляємо домінуючу спрямованість інтересів у сферу професійноїдіяльності, в інших — родини, утреті — дозвілля (хобі) і т.д.
Вищийрівень диспозиційною системиутворює системаціннісних орієнтації на меті життєдіяльності й засобу їх досягнень. Вона формується на основі вищихсоціальних потреб особистості (потреба включенняв соціальне середовище) і відповідно до способужиття, у якім можуть бути реалізовані соціальні йіндивідуальні цінності особистості. Саме цьому рівнюналежить вирішальна роль у саморегуляції поведінки.
Усі елементи й рівні диспозиційною системи не ізольовані друг віддруга. Навпаки, вони тісно взаємодіють міжсобою, а сам механізм взаємозв'язку, на думку В. А. Ядова,слід розглядати як «механізм мотивації, що забезпечує доцільне керуванняповедінкоюособистості,його саморегуляцію» [19,48с]. Найважливіша функція диспозиційною система полягає врегуляції соцального поведінки особистості. Сама поведінкаявляє собою складну структуру, усередині якої можна виділити трохиієрархічно розташованих рівнів.
Перший рівень- це поведінковіакти, реакції суб'єкта на актуальну предметну ситуацію. Їхня доцільністьдетермінована необхідністю встановлення адаптивних відносин міжсередовищемі індивідом.
Наступнийрівеньповедінки- звичнадіяабо вчинок, що формується із цілого ряду поведінковихактів. Учинок — це елементарна соціально значимаодиниця поведінки,ціль якогоу встановленнівідповідності між соціальною ситуацією й соціальною потребою.
Цілеспрямованапослідовність учинків утворює поведінка в тієїабо іншій сфері діяльності, яка представляється для людини максимально значимої.Приміром, яскраво виражена професійнаповедінка,що реалізує себе в стилі професійної діяльності.
Нарешті, цілісність поведінки в різних сферах життєдіяльності людину і є властиво прояв діяльності у всьому її обсязі. Цілепокладання на цьому рівніявляє собою якийсь «життєвий план».
Завершуючи характеристику свій концепції особистості, В. А. Ядов підкреслює, що «диспозиционнаярегуляція соціальної поведінки є в той же час і диспозиційна мотивація, тобто механізм, щозабезпечує доцільність формування різних станів готовностідо поведінки.При цьому регуляція соціальноїповедінкиповинна бути витлумачена в контексті всієї диспозиційної системи особистості»[17,48с].
В.Н. Мясищев — психолог, психіатр, психотерапевт, розробив психологію стосунків. Вінпідкреслював, що система суспільних відносин формує суб'єктивні ставленнялюдини до всіх сторін дійсності. Відношення — одна з форм відображення людиноюнавколишнього його реальність.«Психологічні відносини людини в розвиненомувигляді представляють цілісну систему індивідуальних, виборчих, свідомихзв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності».Відносиниособистості — її потреби, інтереси, схильності є продуктом взаємодії людини зконкретною середовищем. Серед видів відносин він називає емоційне ставлення,інтерес і оціночне ставлення.«Ставлення — сила, потенціал, що визначаєступінь інтересу, ступінь вираженості емоції, ступінь напруги бажання абопотреби. Стосунки тому є рушійною силою особистості». Особливий інтересвикликала у нього проблема характеру.Він визначає його як стійку в кожноїособистості систему відносин до різних сторін дійсності, яка виявляється втипових для особистості способи вираження цих відносин в її повсякденнійповедінці. У структурі особистості він виділяв кілька планів.Перший — домінуючівідносини особистості, другий — психічний рівень, або рівень бажань ідосягнень, третій рівень — динаміка реакцій (або темперамент).
Джереломпорушень особистості, її патології є проблеми, які виникають у процесівстановлення або реалізації відносин у різних сферах діяльності. В.Н. Мясищевзапропонував новий підхід до діагностики та лікування патологій, основою якогостала психологія відносин.«Не тільки при реактивних, а навіть приендогенних захворюваннях нервове, включаючи психічний, стан людини залежить…від особливостей її відносин до навколишнього світу і пов'язаних з цим реакційна нього… Ця психічна вторинна реакція може бути джерелом відчуття тривоги ігноблення, а іноді більшою мірою визначає декомпенсації, ніж первиннахвороба.Навпаки, стійкість особистості в боротьбі з хворобою підвищує опірністьорганізму, сприяє рекомпенсації „[Мясищев В.Н., 1995. С.64].
1.2Аналіздослідження самосвідомості в зарубіжній літературі
Викликаєінтерес і теорія особистості, розроблена У. Джемсом. На його думку, в основі людськоїнатури лежить творчий потенціал індивідів. У розвиненому суспільстві людина маєможливість вибору цілей.Ми можемо самі встановлювати собі цілі, пов'язані зрізними компонентами нашого Я, і оцінювати успішність наших життєвих проявівщодо цих цілей. Отже, на думку Джемса, наша самооцінка залежить від того, кимми хотіли б стати, яке становище хотіли б зайняти в цьому світі; ось що служитьточкою відліку в нашій оцінці власних успіхів або невдач. Вільям Джемс першиміз психологів почав розробляти проблематику Я-концепції. Крім того, вченийвиступив прихильником широкого визначення особистості, виділяючи в нійпізнавати і пізнають елементи.Розуміючи особистість у самому широкому сенсі,він має на увазі під нею загальний підсумок того, що людина може назвати своїм,тобто не лише власне тіло і власні психічні сили, але й належні йому одяг ібудинок, дружину і дітей, предків і друзів, свою добру славу і творчі твори іт.д. Джемс вважає, що особистість можна аналізувати з точки зору:
1) їїскладових елементів;
2)почуттів і емоцій, що викликаються ними (самооцінка);
3)вчинків, що викликаються ними (турбота про самого себе і самозбереження).
Складовіелементи особистості можуть бути підрозділені, вважає У.Джемс, на три класи:фізичну, соціальну та духовну особистості, причому існує ієрархія: так, нижнійрівень займає фізична, а верхній — духовна.
Фізичнаособа. У кожному з нас тілесна організація — істотний компонент нашої фізичноїособи, а деякі частини тіла можуть бути названі «нашими» в найтіснішому значенніслова. Джемспогоджується зі старою приказкою: людська особистість складається з душі, тілай плаття. Всі ми маємо несвідоме потяг охороняти наші тіла, одягати їх,піклуватися про батьків, дружині і дітях підберу собі власний куточок.
Соціальнаособистість.Визнання в нас особистості з боку інших представників людськогороду робить з нас громадську особистість. Ми не тільки стадні тварини, але імаємо природжену схильність звертати на себе увагу інших і виробляти на нихсприятливе враження.У людини стільки соціальних особистостей, скільки індивідіввизнають у ньому особистість і мають про неї уявлення.
Духовнаособистість. Під духовної особистістю Джемс розуміє повне об'єднання окремихстанів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей і властивостей.Цеоб'єднання в кожну окрему хвилину може стати об'єктом наших думок та викликатиемоції, аналогічні емоціям, виробленим в нас іншими сторонами нашоїособистості. Самий центр, саме «ядро» нашого Я — це відчуття активності,виявляється в деяких наших внутрішніх душевних станах.
Заскладовими елементами особистості в його викладі слідують характеризують їїпочуття і емоції.
Неповнийперелік досягнень Джемса у розвитку персонологіі включає наступне:
•відкриття (спільні з Ланге) в області емоцій;
•включення дослідження інстинктів у науку про людському розумі як невід'ємноїчастини цієї науки;
•концепція звички як основного принципу ментальної організації;
•його психологія Я;
•знаменита формула: самоповага = успіх / домагання;
•трактування пам'яті;
•оцінка універсальної значущості гальмування в поведінкової структурі.
Алеосновне призначення Джемса, на наш погляд, полягало в тому, щоб протестуватипроти застосування штучних аналізів і механістичних способів до У перші десятиліття нашого століттявивчення Я-концепції тимчасово перемістилося з традиційного русла психології вобласть соціології. Головними теоретиками тут стали Кулі й Мід — представникисимволічного інтеракціонізму.Ними було запропоновано новий погляд на індивіда — розгляд його в рамках соціальної взаємодії.
Символічногоінтеракціонізму спирається на три основні посилки. По-перше, люди реагують нанавколишнє середовище в залежності від тих значень, якими вони наділяютьелементи свого оточення.По-друге, ці значення є продуктом соціальної взаємодії.І, нарешті, по-третє, ці соціокультурні значення піддані змінам в результатііндивідуального сприйняття в рамках такої взаємодії.«Я» та «інші» утворюютьєдине ціле, оскільки суспільство, що представляє собою суму поводжень складовихйого членів, накладає соціальні обмеження на поведінку індивіда.Хоча чистотеоретично і можливо відокремити «Я» від суспільства, інтеракціонізму виходитьз того, що глибоке розуміння першого нерозривно пов'язано з так само глибокимрозумінням другого — у тому, що стосується їх взаємозалежного відносини.
Чарльз Кулі.Спочатку точка зору Кулі полягала в тому, що індивід первинний повідношенню до суспільства.Проте пізніше він переглянув цей погляд і більшоюмірою акцентував роль суспільства, стверджуючи, що особистість і суспільствомають загальний генезис і, отже, уявлення про ізольованому і незалежнійего-ілюзія.Дії індивідів і соціальний тиск надають взаємне модифікуючу вплив.Пізніше відбулося подальше зрушення в основах цієї теорії, коли Мід прийшов довисновку про те, що особистість фактично визначається соціальними умовами.
Джордж Мід. Відповідно до концепції «дзеркального Я» Кулі, Мід вважав, щостановлення людського Я як цілісного психічного явища, по суті, є не що інше,як відбувається «всередині» індивіда соціальний процес, в рамках якого виникаютьвперше виділені Джеймсом Я-зізнався і Я-як-об'єкт.Далі Мід припустив, що череззасвоєння культури (як складної сукупності символів, що мають загальнізначеннями для всіх членів суспільства) людина здатна передбачати як поведінкуіншої людини, так і те, як цей інша людина пророкує наше власне поведінка.Мідвважав, що самовизначення людини як носія тієї чи іншої ролі здійснюєтьсяшляхом усвідомлення і прийняття тих уявлень, які існують в інших людей щодоцієї людини.У результаті у свідомості людини виникає те, що Мід називавтерміном (Ме), розуміючи під цим узагальнену оцінку індивіда іншими людьми,тобто «узагальненим (генералізованим) іншим», іншими словами, те, як виглядає вочах інших «Я-як- об'єкт » вивчення людського досвіду [30,137с].
ПідхідЕріксона, по суті є розвитком концепції Фрейда, звернений досоціокультурного контексту становлення свідомого Я індивіда — его.ПроблематикаЯ-концепції розглядається Еріксоном крізь призму его-ідентичності, щорозуміється як виникає на біологічній основі продукт певної культури. Їїхарактер визна ¬ ляется особливостями даної культури і можливостями даногоіндивіда.Джерелом его-ідентичності є, по Еріксону, «культурно значущедосягнення» [28,149с].
Механізмформування его-ідентичності, за Еріксоном, багато в чому схожий з описаним Кулій МЗС дією «генералізованого іншого».Однак Еріксон вважає, що цей процеспротікає в основному в сфері несвідомого.Він критикує такі поняття, як«самоконцептуалізація», «самооцінка», «образ Я», вважаючи їх статичними, у тойчас як, на його думку, головною рисою цих утворень є динамізм, бо ідентичністьніколи не досягає завершеності, не яв ¬ ляется чимось незмінним, що може бутипотім використано як готовий інструмент особистості.Формування ідентичності Я — процес, що нагадує скоріше самоактуалізацію по Роджерсу; він характеризуєтьсядинамізмом кристалізується уявлень про себе, які служать основою постійногорозширення самосвідомості та самопізнання
Феноменалістіческій підхід у психології (його іноді називають перцептивнихабо гуманістичним) в розумінні людини виходить з вражень суб'єкта, а не зпозицій зовнішнього спостерігача, тобто, як індивід сприймає самого себе, якийвплив на поведінку індивіда надають його по ¬ реби, почуття, цінності,переконання, тільки йому властиве сприйняття навколишнього оточення.Поведінказалежить від тих значень, які у сприйнятті індивіда прояснюють його власнийминулий і справжній досвід. Згідно з цим напрямом, індивід не може змінити саміподії, але може змінити своє сприйняття цих подій і їх інтерпретацію.
Карл Роджерс. Феноменалнстіческое напрям у психології, стимулювало розробку Роджерсомособливого підходу в психотерапії, що отримав назву “терапія, центрованана клієнті». Зміни, що відбуваються з індивідом в ході психотерапевтичногопроцесу, Роджерс зміг пояснити мовою перцептивного підходу.Сучасний стантеоретичних розробок у вивченні Я-концепції індивіда значною мірою досягнутозавдяки роботам Роджерса і його клінічній практиці.
ОсобистіснийЯ є внутрішній механізм, який створюється рефлексивної думкою на основі стомленийвпливу.Вже на початковій стадії його формування навколо нього групуються оцінніта афективні установки, надаючи йому якість «хорошого» або«поганого». Інтеріоризація цих оціночних моментів здійснюється підвпливів ¬ яку завдано внаслідок культури, інших людей, а також і самого Я.
Головнапроблема в підході Роджерса до розуміння Я-концепції пов'язана з використанняміндивідом механізмів психологічного захисту, необхідних для того, щоб подолатидисонанс між безпосереднім його досвідом і Я-концепцією.Поведінка розглядаєтьсяРоджерсом як спроба досягти узгодженості Я-концепції.
Отже,в цілому феноменалістіческій підхід постає як частина важливих спроб рядупсихологів розібратися в тому, що стосується безпосереднього досвіду людини,шляхом розгляду його реальної поведінки.У цього підходу, тим не менш, є дваважливих потенційних обмеження: він може виключати з розгляду істотні змінні іможе призводити до ненаукових спекулятивним побудов.
1.3 Висновокдо першого розділу
Таким чином,самосвідомість — це вищий рівень розвитку свідомості людини, основа формуванняїї розумової активності і самостійності особистості в її судженнях, відносинах,діях і вчинках.Самосвідомість — це усвідомлення особистістю своїх можливостей уконкретних умовах життя і діяльності.
Як вітчизняні,так і зарубіжні психологи відзначають, що становлення самосвідомості включено впроцес становлення особистості і тому воно не підлаштовується під нього, а єодним з компонентів особистості.
Загальновизнанабагаторівнева структура самосвідомості.Залежно від підстави поділу прийнятовиділяти: когнітивний компонент, основу якого становить процес самопізнання,афективний компонент, в основі якого лежить самоставлення, і поведінковийкомпонент, який характеризується процесом саморегуляції.
Розділ 2. Проблемасамосвідомості особистості. Структура самосвідомості та її основні елементи
2.1 Виникненняпроблеми самосвідомості
Самосвідомість — є певна форма реального явища свідомості.Самосвідомість припускає виділення івідміну людиною самого себе, свого Я від усього, що його оточує. Самосвідомість- це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки,інтересів, свого положення в суспільстві.У формуванні самосвідомості істотнуроль грають відчуття людиною свого власного тіла, рухів, дій.
Самосвідомість єсвідомість, спрямоване на самого себе: це — свідомість, що робить своїмпредметом, об'єктом свідомість.Як це можливо з точки зору матеріалістичноїтеорії пізнання — ось у чому полягає головний філософське питання проблемисамосвідомості. Питання полягає у з'ясуванні специфіки цієї форми свідомості іпізнання.Ця специфіка визначена, тим, що в акті самосвідомості свідомістьлюдини, будучи суб'єктивною формою дійсності, саме роздвоюється на суб'єкт іоб'єкт, на свідомість, що пізнає (суб'єкт), і свідомість, що пізнається(об'єкт).Таке роздвоєння, як воно не здається дивним для звичайного мислення, єочевидним і постійно спостерігаються фактом.Самосвідомість самим фактом свогоіснування ще раз доводить відносність розходження і протилежності об'єкта ісуб'єкта, неправильність уявлень про те, що у свідомості все суб'єктивно.Фактсамосвідомості показує, що поділ дійсності на об'єкт і суб'єкт не обмежуєтьсялише ставленням зовнішнього світу до свідомості, але що і в самій свідомості єцей розподіл, що виражається щонайменше в двох формах: у співвідношенніоб'єктивного і суб'єктивного у змісті свідомості й у формі поділу свідомості наоб'єкт і суб'єкт в акті самосвідомості.
Самосвідомістьзазвичай розглядають лише в плані індивідуальної свідомості, як проблему «Я».Однак самосвідомість, розглянута в широкому філософському аспекті включає всебе також і аспект соціологічний. Справді, говоримо ж ми про класовусамосвідомість, про національну самосвідомість і т. п.Психологічні науки, щовивчають явище свідомості, являють собою також самосвідомість людей ісамопізнання людиною людини. Таким чином, самосвідомість виступає й у формііндивідуального і у формі соціальної самосвідомості.
Найбільшугносеологічну трудність представляє собою індивідуальна самосвідомість. Аджесамосвідомість суспільства є або пізнанням суспільних явищ (форм суспільноїсвідомості, особистості і пр.) Окремими людьми, ученими, або вивченнямсвідомості всіх людей тими ж окремими людьми (цим займається психологічнанаука). В обох випадках ми не виходимо з рамок звичайного співвідношеннязагального й окремого, співвідношення між об'єктом (суспільством) і суб'єктом(людиною, окремими людьми).В індивідуальному ж самосвідомості перед нами фактроздвоєння свідомості цієї окремої людини на об'єкт і суб'єкт.
Ідеалістичнапсихологія розглядає це роздвоєння як наявність у свідомості особливоїсубстанції, чистої суб'єктивності («духу», «душі»), що робить своїм предметомвсю іншу суб'єктивність, тобто сукупність всіх текучих явищсвідомості.Матеріалістична філософія, психологія, фізіологія і психопатологіянагромадили уже великий матеріал для наукового пояснення явища самосвідомості,його генезису і психологічного механізму.Матеріалісти, відкидаючи містичнутрактування самосвідомості, вважають самосвідомість однією з форм свідомості,що має ті ж гносеологічні корені, що і свідомість в цілому. Вони розрізняютьдві форми свідомості: предметна свідомість і самосвідомість.
Є і соціальніпередумови самосвідомості.Самосвідомість не є спогляданням власного ізольованогоіндивіда, воно виникає в процесі спілкування.Громадське обумовленістьформування самосвідомості полягає не тільки в безпосередньому спілкуванні людейодин з одним, в їх оцінних відносинах, але й у формулюванні вимог суспільства,що пред'являються до окремої людини в усвідомленні самих правил взаємини.Людинаусвідомлює себе не тільки за допомогою інших людей, але і через створену нимматеріальну і духовну культуру.Самосвідомість у процесі життя людинирозвивається не тільки на базі «органічних відчуттів і почуттів», але й наоснові його діяльності, в якій людина виступає творцем створених ним предметів,що розвиває в ній свідомість розходження суб'єкта та об'єкта.
Матеріалістичнерозуміння самосвідомості грунтується на тому положенні, що в людському «я»,узятому в його психологічному плані, «немає нічого, крім психічних подій ізв'язків, які вони мають між собою або з зовнішнім світом.
Однак здатність«я» у процесі самосвідомості відволікатися від усіх пережитих їм станів (відвідчуттів до мислення), здатність розгляду суб'єктом усіх цих станів як об'єктспостереження ставить питання про розрізнення текучих і стаціонарних, стійкихсторін змісту свідомості.Це розрізнення являє собою явище внутрішньогодосвіду.Поряд з постійно мінливим змістом свідомості, викликаним змінамизовнішнього і внутрішнього світу, у свідомості є момент стійкий, відноснопостійний, унаслідок якого людина усвідомлює, відрізняє себе як суб'єкта відмінливого об'єкта.
Проблемавнутрішньої тотожності «я», єдності самосвідомості була предметом роздумівбагатьох філософів, у тому числі І. Канта, що висунув вчення протрансцендентальної єдності апперцепції, тобто про єдність пізнавальногодосвіду.
Самосвідомість-цепроцес, що проходить різні ступені розвитку.Якщо взяти самосвідомість в йогопервинних, елементарних формах, то воно йде далеко в область органічноїеволюції і передує людській свідомості, є однією з його передумов.Якщо жрозглядати самосвідомість в його найбільш розвинених формах як одна з ознаккласу чи особистості і розуміти під ним розуміння класом чи особистістю своєїролі в суспільному житті, покликання, сенсу життя і пр., То, звичайно, такесамосвідомість стоїть ваше свідомості в загальному розумінні цього слова, єформою суспільної свідомості.
2.2 Рівнірозвитку самосвідомості
Взаємодіючи іспілкуючись з людьми, людина виділяє сам себе з навколишнього середовища,відчуває себе суб'єктом своїх фізичних та психічних станів, дій і процесів,виступає для самого себе як Я, що протистоять іншим і разом з тим нерозривно зними пов'язане.
Суб'єктивнопереживання власного Я виражається, перш за все, в тому, що людина розуміє своютотожність самому собі в цьому, минуле й майбутнє.Я сьогодні, попри всі можливізміни мого становища, в будь-яких нових і несподіваних ситуаціях, при будь-якихперебудовах моєму житті, моєї свідомості, поглядів і установок, — це Я того жсамої людини, який існував вчора і яким він буде, вступивши в завтрашній день.Один із симптомів деяких психічних захворювань полягає у втраті людиноютотожності з самим собою, втрати власного Я.
Переживаннянаявності свого Я є результатом тривалого процесу розвитку особистості, якийпочинається в дитячому віці і який позначають як «відкриття Я».Однорічна дитинапочинає усвідомлювати відмінності відчуттів власного тіла від тих відчуттів,які викликаються знаходяться зовні предметами.Потім, у віці 2-3 років, дитинавідокремлює доставляє йому задоволення процес і результат власних дій зпредметами від предметних дій дорослих, пред'являючи останнім вимоги: «Ясам!»Він вперше починає усвідомлювати себе як суб'єкта власних дій і вчинків (умові дитини з'являється особисте займенник), не тільки виділяючи себе знавколишнього середовища, але і протиставляючи себе всім іншим (« Це моє, це нетвоє! »).
На рубежідитячого садка і школи і в молодших класах виникає можливість за сприяннядорослих підійти до оцінки своїх психічних якостей (пам'ять, мислення та ін).Поки що на рівні усвідомлення причин своїх успіхів і невдач («У мене всіп'ятірки, а з арифметики — три, тому що я неправильно списую з дошки. ГаннаПетрівна мені за неуважність скільки разів двійки ставила»).Нарешті впідлітковому та юнацькому віці, в результаті активного включення у суспільнежиття та трудову діяльність починає формуватися розгорнута системасоціально-моральних самооцінок, завершується розвиток самосвідомості і восновному складається образ Я.
Образ Я. Відомо,що в підлітковому та юнацькому віці посилюється прагнення до самосприйняття, доусвідомлення свого місця в житті і самого себе як суб'єкта відносин з оточуючими.З цим пов'язане становлення самосвідомості. У старших школярів формується образвласного Я (Я-образ, Я-концепція).Образ Я — це відносно стійка, не завждиусвідомлювані, переживається як неповторна система уявлень індивіда про самогосебе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими.В образ Я вбудовується іставлення до самого себе: людина може ставитися до себе фактично так само, яквін ставиться до іншого, поважаючи або зневажаючи себе, люблячи і ненавидячи інавіть розуміючи і не розуміючи себе, — в самому собі індивід своїми діями івчинками представлений як в іншому.Образ Я тим самим вписується в структуруособистості. Він виступає як установка по відношенню до себе самого. Як всякаустановка, образ «Я включає в себе три компоненти.
По-перше,когнітивний компонент: представлення про свої здібності, зовнішності,соціальної значимості і т.д.Один підліток на перший план у своєму Я-образівисуває імпозантний вигляд, який, як він припускає, надає йому дорога фірмовийодяг. Інший його одноліток — незабутній факт перемоги на районних змаганнях знастільного тенісу.Третій — драматичне для нього поразку на тих же змаганнях ітруднощі при засвоєнні фізики і математики, які йому дійсно нелегко даються.
По-друге,емоційно-оцінний компонент: самоповага, самокритичність, самолюбство,самоприниження і т.д.
По-третє — поведінковий (вольовий) компонент: прагнення бути зрозумілим, завоюватисимпатії, повага товаришів і вчителів, підвищити свій статус або, навпаки,бажання залишитися непоміченим, ухилитися від оцінки і критики, приховати своїнедоліки і т.д.
Образ Я — іпередумова, і слідство соціальної взаємодії.Фактично психологи фіксують улюдини не один образ його Я, а безліч змінюють один одного Я-образів,поперемінно то виступаючих на передній план самосвідомості, то втрачають своєзначення в даній ситуації соціальної взаємодії.Я-образ — не статичне, адинамічне освіта особистості індивіда.
Я-образ можепереживати як уявлення про себе в момент самого переживання, звичайнопозначається у психології як реальне Я, але, ймовірно, правильніше було б йогоназвати миттєвим, або поточним Я суб'єкта.Коли підліток у якийсь моментговорить чи думає: «Я зневажаю себе», то це прояв підліткових максималізмуоцінок не повинно сприйматися як стабільна характеристика Я-образу школяра.Більш ніж імовірно, що через деякий час його уявлення про себе зміниться напротилежну.
Я-образ — церазом з тим і ідеальне Я суб'єкта — те, яким він повинен був би, на його думку,стати, щоб відповідати внутрішнім критеріям успішності. Ідеальне Я виступає якнеобхідний орієнтир у самовихованні особистості.Виявляючи характер і дієвістьцього орієнтира, педагог отримує можливість істотно впливати на виховання.Прицьому важливо знати, на який ідеал як зразок для побудови свого життяорієнтується молода людина, так як соціальна цінність цих зразків вельмирозрізняється, а їх мотивуюче значення дуже велике.
Зазначимо ще одинваріант виникнення Я-образу — фантастичне Я — те, яким суб'єкт бажав би стати,якщо б це виявилося для нього можливим, яким він хотів би себе бачити.Значенняцього образу Я дуже велике, особливо у старшому підлітковому та юнацькому віціу зв'язку зі схильністю учнів старших класів будувати плани на майбутнє,створення яких неможливе без фантазії.
Конструюваннясвого фантастичного Я властиво не тільки юнакам, а й дорослим людям.При оцінцімотивуючого значення цього Я-образу важливо знати, чи не виявилося чиоб'єктивне розуміння індивідом свого становища і місця в житті підмінене йогофантастичним Я.Переважання в структурі особистості фантастичних уявлень просебе, що не супроводжуються вчинками, які сприяли б здійсненнюбажаного, дезорганізує діяльність і самосвідомість людини і врешті-решт можежорстоко його травмувати через очевидне неспівпадання бажаного і дійсного.
Ступінь адекватностіЯ-образу з'ясовується при вивченні одного з найважливіших його аспектів — самооцінки особистості.
2.3 Рефлексіяі внутрішній діалог як необхідні умови формування самосвідомості
Самосвідомістьіснує не тільки в різних формах і на різних рівнях, але й у різному ступеніпроявами та розгорнення. Коли людина сприймає якусь групу предметів, то з цимнеобхідно пов'язане усвідомлення «схеми тіла», місця, яке займає його тіло всистемі інших предметів і їх просторових і часових характеристик, усвідомленнявідмінності свідомості цієї людини від сприйманих їм предметів і т.д. Протевсі ці факти свідомості знаходяться в даному випадку не в його «фокусі», а якби на його «периферії». Безпосередньо свідомість людини націлене на зовнішніпредмети. Тіло людини, її свідомість, його пізнавальний процес не входятьбезпосередньо в коло предметів його свідомого досвіду. Самосвідомість у цьомувипадку виражається як би «неявним» образом.
Явні формисамосвідомості, коли ті чи інші феномени свідомості стають предметом спеціальноїаналітичної діяльності суб'єкта, звуться рефлексії.Рефлексія — міркування особистості про саму себе, коли вона вдивляється в таємні глибини,своєї внутрішнього духовного життя. Чи не Рефлексуючи, людина не можеусвідомити того, що відбувається в його душі, в його внутрішньому духовномусвіті. Рівні рефлексії, можуть бути вельми різноманітними — від елементарноїсамосвідомості до глибоких роздумів над сенсом свого буття, його моральнимзмістом.Важливо відзначити, що рефлексія — це завжди не просто усвідомленнятого, що є в людині, а завжди одночасно і переробка самої людини, спроба вийтиза межі того рівня розвитку особистості, який був досягнутий.
Сама рефлексія надстанами свідомості, особливостями тієї або іншої особистості завжди виникає вконтексті усвідомлюваної або несознаваемой завдання перебудови системисвідомості й особистості. Коли людина усвідомлює себе як «я» з такими-тоособливостями, він перетворює в стійкий предмет деякі до того текучі і як би«розпорошені» моменти свого психічного життя. Людина рефлективно аналізує себеу світлі того або іншого ідеалу особистості, що виражає його тип ставлення доінших людей. Коли людина аналізує себе, намагається дати звіт у своїхособливостях, міркує над своїм ставленням до життя, прагне заглянути в схованкивласної свідомості, він тим самим хоче як би «обгрунтувати» себе, кращеукоренити систему власних життєвих орієнтирів, від чогось у собі назавждивідмовитися, в чомусь ще більш зміцнитися.У процесі і результаті рефлексіївідбувається зміна і розвиток індивідуальної свідомості.
Не слід, однак,думати, що образ самого себе, який творить людина в різних формахсамосвідомості, завжди адекватний своєму предмету — реальній людині і їїсвідомості. Між ними може існувати розрив, можливість якого особливо великасаме на стадії розгорнутого явного самосвідомості у вигляді рефлексії. Однакцей розрив може бути і в елементарних формах самосвідомості, самостроітельстве,самовизначенні особистості.
Важливопідкреслити, що самосвідомість не тільки виникає в процесі спільної діяльності іспілкування з іншими людьми і генетично пов'язане зі ставленням до себе з«точки зору іншого», а й що вона постійно перевіряється,коректується, виправляється і розвивається в ході включення людини в системуміжлюдських відносин.
2.4 Поняття «Я- концепції»: усвідомлення психічних якостей як результат порівняння з іншимилюдьми
«Я-концепція» — це сукупність всіх уявленьлюдини про себе, сполучена з їхньою оцінкою. Установки, спрямовані на самогосебе, складають:
1) «образ Я» — представлення індивіда про самого себе;
2) самооцінку — емоційно забарвлену оцінку цього подання;
3) потенційнуповедінкову реакцію — ті конкретні дії, які можуть бути викликані «образом Я» ісамооцінкою.
Уявлення людинипро самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, чибазуються вони на об'єктивному знанні або суб'єктивній думці, чи є вониістинними або помилковими.Якості, які ми приписуємо власної особистості, далеконе завжди об'єктивні, і з ними не завжди готові погодитися інші люди.Навітьтакі на перший погляд об'єктивні показники, як зростання чи вік, можуть длярізних людей мати різне значення, зумовлене загальною структурою їх«Я-концепції». Скажімо, досягнення сорокарічного віку один вважають часомрозквіту, а інші — початком старіння.Зріст 170 см одні чоловіки сприймають як прийнятний, навіть оптимальний, іншим він здається недостатнім.Велика частина таких оцінок обумовлена відповідними стереотипами, існуючимитієї чи іншої соціальної середовищі.
Якщо людинаволодіє непривабливою зовнішністю, фізичними вадами, є соціально неадекватним(навіть якщо йому це тільки здається), то він відчуває негативні реакціїоточуючих (часто теж тільки здаються), супроводжуючі його при будь-якомувзаємодії з соціальним середовищем.У цьому випадку на шляху розвитку позитивної«Я-концепції» можуть виникати серйозні ускладнення
Позитивну «Я-концепцію»можна прирівняти до позитивному ставленню до себе, до самоповаги, прийняття себе,відчуття власної цінності. Синонімами негативної «Я-концепції» стають негативнеставлення до себе, неприйняття себе, відчуття своєї неповноцінності.
«Я-концепція»відіграє, по суті, три способи роль: вона сприяє досягненню внутрішньоїузгодженості особистості, визначає інтерпретацію набутого досвіду і є джереломочікувань щодо самого себе.
Людина прагне додосягнення максимальної внутрішньої узгодженості.Подання, почуття або ідеї, щовступають у суперечність з іншими її уявленнями, почуттями або ідеями,призводять до дегармонізаціі особистості, до ситуації психологічногодискомфорту.Відчуваючи потребу у внутрішній гармонії, людина готова вживатирізні дії, які сприяли б відновленню втраченого рівноваги.
Якщо новийдосвід, отриманий людиною, узгоджується з існуючими уявленнями про себе, вінлегко асимілюється, входить всередину якоїсь умовної оболонки, в яку поміщена«Я-концепція».Якщо ж новий досвід не вписується в існуючі уявлення, суперечитьвже наявної «Я-концепції», то оболонка спрацьовує як захисний екран, недопускаючи чужорідне тіло всередину цього збалансованого організму.
Суперечливийдосвід, що вносить неузгодженість в структуру особистості, може засвоюватися задопомогою механізмів психологічного захисту особистості.
У людини існуєстійка тенденція будувати на основі уявлень про себе не тільки свою поведінку,але й інтерпретацію власного досвіду.«Я-концепція» тут діє як свого родувнутрішній фільтр, який визначає характер сприйняття людиною будь-якійситуації. Проходячи крізь цей фільтр, ситуація осмислюється, отримуєзначення, відповідне уявленням людини про себе.
«Я-концепція»визначає і очікування людини, тобтойого уявлення про те, що має статися. Так,наприклад, діти, яким властиво турбуватися про свої успіхи в школі, частоговорять: «Я знаю, що опинюся повним дурнем» або «Я знаю, що погано напишу цюконтрольну».Іноді за допомогою таких суджень дитина просто намагається себепідбадьорити, іноді вони відображають його реальну невпевненість. Очікуваннядитини і відповідає їм поведінку визначаються в кінцевому рахунку йогоуявленнями про себе.
В «Я-концепції»запрограмовано, яким має бути поведінка людини.«Я-концепція» — це уявлення про«Я», яке може бути вірним або невірним, спотвореним. Вона частково усвідомлена,але частково існує й в несвідомій формі, усвідомлюючи побічно, через поведінку.«Я-концепція»дає поведінки щодо жорсткий стрижень і орієнтує його: якщо в моєму «Я»запрограмовано, що я хороший учень, то я можу подолати всі спокуси розваг, своюслабкість і лінь для того, щоб підтвердити своє «Я».
Однак якщо вмоєму «Я» жорстко записано, що я «нещадний і сильний», то мені важко проявитилюдяність і великодушність, всякий прояв великодушності й любові я будурозглядати як слабкість, гідну презирства.
Самосвідомістьпрацює шляхом постійного порівняння реальної поведінки з «Я-концепцією» і тимсамим здійснює регуляцію поведінки. Неузгодженість між «Я-концепцією» іреальним поведінкою породжує страждання. Чим значущою риса, запрограмована в«Я», тим сильніше переживається неузгодженість.Непідкріплені «Я-концепції»настільки болісно, що людина реагує на нього почуттям провини, сорому, образи,відрази, гніву. Якщо б спогад про це збереглося в пам'яті, то людина був биприречений на муки, якщо б він не міг захищатися проти них з допомогоюмеханізмів психологічного захисту.
Занадто жорсткаструктура «Я-концепції» спочатку здається силою характеру, а на перевірку частостає джерелом болісних неузгодженості, які можуть довести до хвороби.
З іншого боку,занадто слабка «Я-концепція робить нас безхарактерними і непридатними длятривалих і напружених зусиль по досягненню поставленої мети. Люди можутьвідрізнятися один від одного також тим, як вони реагують на неузгодженість між«Я-концепцією» і реальним поведінкою.
Ті, хто зовсім нездатні його витримати, дуже чутливі до нього, здаються людьми сильними, а наперевірку життя ламає їх швидко. Їх жорстка структура не може «гнутися» ізмінюватися під впливом обставин, і в силу нетерпимості до неузгодженості воналамається; особистість переживає кризу, іноді незворотний.
У разі комплексунеповноцінності, де порушений процес звірення між «Я-концепцней» і реальнимповедінкою, ця «Я-концепція» настільки перекручена і деформована, що досягненняузгодження неможливо.Коли ми говоримо про низьку самооцінку особистості, то підцим маємо на увазі те, що неузгодженість настільки сильно, що людина втратилабудь-яку можливість досягти згоди із самим собою.
Хоча поняття «Я»передбачає внутрішню єдність і тотожність особи, фактично індивід має безлічрізних «образів Я».
«Образ Я» — одназ найважливіших для особистості соціальних установок.Всі люди відчуваютьпотребу в позитивному «образ Я»: негативне ставлення до себе, неприйняттявласного „Я“, які б не були його витоки і причини, завждипереживаються хворобливо. «Образ Я» асоціюється з такими специфічнимипочуттями, як гордість або приниження.
Питання проістинність «образу Я» правомірний тільки щодо когнітивних його компонентів.Знання людиною самого себе не може бути ні вичерпним, ні вільним від оціночниххарактеристик і протиріч.
2.5Самооцінка як одне з центральнихутворень особистості — види самооцінки
Якщо передлюдиною постають складні проблеми відносин між людьми, пов'язаних з нимивласних переживань, йому потрібно зрозуміти внутрішні механізми виникнення цихвідносин.А це можливо зробити, тільки зрозумівши всю складність і тонкістьпсихічного світу людини.
Психологічнеобличчя людини дуже різноманітний і визначається як природженими властивостями, так іпридбаними в процесі виховання, навчання, оволодіння матеріальною і духовноюкультурою суспільства.Через індивідуальність розкриваються: своєрідністьособистості, її здатності, краща сфера діяльності.
Наше вміннярозбиратися в своєму складному психічному світі допоможе нам легше вирішувативажкі життєві проблеми, вступати в спілкування з людьми.Будь-яка людина, знаючипро своїх позитивних і негативних властивостях, може використовувати плюси імінуси нівелювати, прогнозувати і регулювати свою поведінку, а також більшсвідомо проаналізувати поведінку та психологічні властивості іншої людини,
У індивідуальностіособистості виділяються базові властивості — її самооцінка, темперамент,характер, здібності людини.Саме базові властивості, які представляють сплав їївроджених і набутих у процесі виховання та соціалізації рис, формують певнийстиль поведінки і діяльності особистості.
Що ж являє собоюсамооцінка? Самооцінка — це моральна оцінка своїх власних вчинків,моральних якостей, убеждейій, мотивів; один із проявів моральногосамосвідомості і совісті особистості.Здатність до самооцінки формується влюдині в процесі її соціалізації, в міру свідомого засвоєння їм тих моральнихпрішщпов, які виробляються суспільством, і виявлення свого особистого ставленнядо власних вчинків на основі оцінок, що даються цим вчинків оточуючими.Тому ваюге самооцінки людина судить про моральне значення своєї діяльності не простовід свого імені, а як би з боку, від імені інших людей, від імені групи, доякої він належить і суб'єктивно відносить себе. У моралі самооцінка і оцінка збоку інших нерозривно пов'язані між собою.Можна сказати так: самооцінка єоцінки інших, прийняті особистістю як масштабу власної поведінки, або, кажучипо-іншому, власна оцінка особистості, яку вона вважає необхідною звести взагальний масштаб.
Завдяки здатностідо самооцінки людина знаходить можливість значною мірою самостійно спрямовуватиі контролювати свої дії і навіть виховувати себе. Відомих автор книг зпсихології ТА Ритченко призводить таке визначення самооцінки;«На основісамопізнання у людини виробляється певний емоційно-ціннісне ставлення до себе,яке виражається в самооцінці.Самооцінка припускає оцінку своїх здібностей,психологічних якостей і вчинків, своїх життєвих цілей і можливостей їхдосягнення, а також свого місця серед інших людей ».Життя доводить, щоправильна самооцінка, заснована на почутті згоди з собою, має в основномунеусвідомлений характер. Обставини, які супроводжують наше життя, насправдівизначаються фундаментальними переконаннями людини про себе.
Самооцінка може бути заниженою,завищеною і адекватної (нормальної). У однаковій ситуації люди з різною самооцінкоюбудуть вести себе зовсім по-різному, зроблять різні дії, тим самим по-різномубудуть впливати на розвиток подій.
На основізавищеною самооцінки у людини виникає ідеалізоване уявлення про своєїособистості, своєї цінності для оточуючих, Він не бажає визнавати власнихпомилок, ліні, браку знань, неправильної поведінки, часто стає жорстким,агресивним, незлагідний.
Явнозанижена самооцінка веде до невпевненості в собі, боязкості, сором'язливості,неможливості реалізовувати свої задатки і здібності.Такі люди зазвичай ставлятьперед собою більш низькі цілі, ніж ті, яких могли б досягти, перебільшуютьзначення невдач, гостро потребують підтримки оточуючих, вже критичні до себе.Людина з низькою самооцінкою дуже ранимий.Все це призводить до виникнення комплексунеповноцінності, відбивається на його зовнішньому вигляді — очі відводить убік,похмурий, неулибчів.
Причини подібноїсамооцінки можуть ховатися в надмірно владному, турботливому або потураєбатьківському вихованні, що буде з ранніх років запрограмоване в підсвідомостілюдини, народжувати почуття неповноцінності, а воно, у свою чергу, формуєоснову для низької самооцінки.
Низька самооцінкамає багато форм PI проявів. Це скарги і звинувачення, пошук винного, потребу вувазі і схваленні, що як би компенсує в очах такої людини почуттясамозаперечення, почуття власної гідності.Депресії, розлучення (багато з них — результат низької самооцінки одного або обох партнерів).
Адекватна жсамооцінка особистістю своїх здібностей і можливостей зазвичай забезпечуєвідповідний рівень домагань, тверезе ставлення до успіхів і невдач, схвалення інесхвалення.Така людина більше енергійний, активний і оптимістичний. Звідсивисновок: треба прагнути розвивати у себе адекватну самооцінку на основісамопізнання.
Формування ірозвиток позитивної самооцінки — це фундамент, на якому повинна будуватися все життя,Дозволяючи ж негативним схемами мислення домінувати в нашому житті, ми формуємоу себе звичку очікування негативних факторів,
Своє життя можнавдосконалити тільки тоді, коли ми самі, а не випадок програмуємо своєпідсвідомість і мислення. Отже, формування позитивної самооцінки — головнажиттєва установка для кожного з нас.
2.6 Самооцінкаі самоповага
Першаскладова самоповаги — це чисто емоційний елемент, то, як і що ви відчуваєте просамого себе, окремо і незалежно від кого-небудь або чого-небудь ще.Другаскладова вашого самоповаги визначається відчуваються вами рівнем компетентностів тому, що ви робите. Це те, як ви уявляєте собі, наскільки добре висправляєтеся з важливими областями свого життя.Це називається самоповагою, якібазуються на звершення, і це є істотним елементом вашої особистості.
Коли вивідчуваєте, що сильні в своїй області, що добре з цим справляєтеся, винасолоджуєтеся високим самоповагою.Це почуття зміцнює інші складові самоповаги,ваше відчуття власної значущості. Якщо ви добре робите справу, ви відчуваєтесебе добре, якщо ви відчуваєте себе добре, ви добре робите справу. Однезалежить від іншого.
У силу того щоваші особисті взаємини є основоположними у вашому житті для того, щоб ви моглинасолоджуватися неминущим почуттям самоповаги, ви повинні в своєму серці знати,що здатні вступити і підтримувати позитивні, здорові і конструктивні, насиченілюбов'ю взаємини з іншою людиною.
Відчуттядефектності або некомпетентність у своїх взаєминах з іншими підриває вашесамоповага і самовпевненість. Ваш успіх у взаєминах з важливим для вас людиноюзміцнює ваше самоповага.Успішність спілкування з іншими змушує вас почуватисебе більш компетентним і завершеним і вивільняє вас для досягнення успіху вінших областях вашого життя.
Існує прямийвзаємозв'язок між якістю ваших взаємин і вашим рівнем самоповаги ісамоодобренія.Ви можете подобатися собі самому лише в такій мірі, в якій виповністю схвалюєте самі себе, а те, наскільки ви подобаєтеся собі, великоюмірою визначається тим, наскільки ви — як відчуваєте — схвалює іншими людьми.
Більшість з насзростає при умовному схвалення, а часто і при неприйнятті та засудженні з бокунаших батьків.Ставши дорослими, ми шукаємо безумовної любові і схвалення з бокуінших і головним чином з боку одного особливу людину, щоб компенсувати те,чого, як ми відчуваємо, були позбавлені в дитинстві. Від цього залежить нашементальне здоров'я.
Самоодобреніе.Ви ніколине можете щиро відчувати симпатію до самого себе до тих пір, поки не схвалилисебе повністю, поки не погодилися зі своїми і сильними рисами, і слабостями. Аключ до схвалення самого себе — в тому, щоб бути безумовно схваленим принаймні щеоднією людиною, якого ви поважаєте і яким захоплюєтеся і навіть, більше того, — якого любите. Тільки тоді, коли хтось інший приймає вас „без прикрас іповністю“, ви можете розслабитися і прийняти самого себе як значну істоїть особистість.
Самосвідомість. Для того щоб відчуватисамоодобреніе, ви спочатку повинні розвинути самосвідомість.Вам потрібнозрозуміти, чому ви думаєте, відчуваєте і дієте саме так, як це є. Вам необхідноусвідомити вплив формуючого досвіду вашого життя. Вам необхідно зрозуміти, як ічому ви стали такою особистістю, якою є сьогодні.Тільки коли ви досягнетевисокого рівня самосвідомості, ви зможете рухатися до більш високого рівнясамоодобренія. Перш ніж зможете схвалити самих себе, ви повинні кращеусвідомити, хто ви є насправді.І тільки володіючи високим рівнем самоодобренія,ви можете насолоджуватися самоповагою — ключем до того, щоб бути щасливою,здоровою особистістю.
Саморозкриття. Самосвідомість, у своючергу, грунтується на саморозкриття. Ви можете правильно розуміти самих себетільки в такій мірі, в якій здатні розкритися або поділитися про себе з щепринаймні однією людиною. Відповідне саморозкриття означає, що ви можетерозповісти кому-то ще, кому ви повністю довіряєте, то, що ви думаєте і відчуваєте,не побоюючись несхвалення або неприйняття.
Психотерапіягрунтується на саморозкриття.Психотерапевти домагаються успіху в такій мірі, вякій вони можуть змусити пацієнта розкритися і точно розповісти їм, щопослужило причиною того, що вони нещасливі або невдаха.Один психолог нещодавносказав: „Якщо б кожен дійсно навчився слухати інших людей, 75 відсотківпсихотерапевтів у Сполучених Штатах, починаючи з наступної середи, виявилися ббез роботи“. Для того, щоб чесно розкрити себе іншій людині, ви повиннідовіряти цьому іншому.Вам потрібно знати, що інша людина піклується про вас іщо він не буде засуджувати вас або гудити за щось, що ви сказали чи зробили вминулому. Велика емоційна проблема XX століття — це вина.Почуття провинивиникає від відчуття нікчемності, що з'являється в результаті деструктивноїкритики і помилок, які, як ви відчуваєте, зробили в минулому. Більшість з насзробили або сказали речі, про які шкодують. Ми завдавали болю іншим людям, і мишкодуємо про це.Ми можемо почати звільняти себе від цих негативних відчуттівтим, що розповімо кому-небудь іншому про те, що ми зробили або говорили. Цяформа катарсису, чи очищення, звільняє нас і дозволяє нам ладити з самим собоювесь залишок нашого життя.Розкаяння не тільки корисно, але й істотно для душі,для тривалого щастя.
Чеснесаморозкриття іноді буває страшним. Воно вимагає, щоб ви зробили зусилля, якеробить вас уразливими. Але це — базисна вимога для ментального здоров'я.Коли вивідкрито і чесно розкриваєте свої думки і почуття іншої людини, ви кращерозумієте самі себе. Ви усвідомлюєте ясніше, хто ви є насправді, бачите себе ісвоє життя в кращій перспективі. Коль скоро ви стаєте більш самосвідома, вистаєте і більше самоодобряющім.Коли ви, безперечно, схвалюєте самі себе, винасолоджуєтеся більш високим рівнем самооцінки і самоповаги. Ви кращевідчуваєте себе у всьому, що ви робите. Ви звільняєте себе від негативнихвідчуттів, які можуть стримувати вас і тримати в покорі.Завдяки caмopaскритіюви можете знімати тягар із серця і жити в злагоді з самим собою.
Висновок додругого розділу
Самосвідомість є частиноюсвідомості, а точніше його особливою формою. Самосознання припускає виділення іотліченіе людиною самого себе, свого Я від навколишнього світу.Самосвідомість-це усвідомлення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивівповедінки, інтересів, свого, положення в суспільстві. Воно виступає й у формі індивідуальногоі у формі соціальної самосвідомості. Самосвідомість рефлексивно з йогодопомогою людина оцінює себе, своє місце в житті і суспільстві, свої вчинки.
Самосвідомість виниклане як духовного дзеркала для дозвільної самомилування людини. Воно з'явилося увідповідь на заклик суспільних умов життя, які з самого початку вимагали відкожної людини уміння оцінювати свої вчинки, слова і думки з позиції певних соці¬ альних норм.
Феноменсамосвідомості, який здається чимось дуже простим і очевидним, у дійсностівиявляється дуже складним, різноманітним, що знаходяться в дуже непростихвідносинах зі своїм носієм, що розвиваються, і мінливим в процесі включеннялюдини в систему колективної практичної діяльності і поміж людських відносин.
Розділ 3.Експериментально-психологічні методи дослідження
3.1Тест-опитувальник самоставлення (В.В. Столін, С.Р. Пантелєєв)
Мета: дослідженняособливостей самоставлення.
Тест опитувальниксамоставлення (ТСО) побудований відповідно сразработанной В. В.Столінієрархічної моделлю структури самоставлення і дозволяє виявити три рівнісамоставлення, що відрізняються за ступенем узагальненості:
1) глобальнесамоставлення;
2) самоставлення,диференційоване за самоповаги, аутосімпатіі, самоінтересу і очікуваннямставлення до себе;
3) рівеньконкретних дій (готовність до них) у відношенні до свого „Я“.
В якостівихідного приймається відмінність змісту „Я-образу“ (знання абоуявлення про себе, в тому числі і у формі оцінки вираженості тих чи інших рис)і самоставлення. Опитувальник включає наступне шкали:
Глобальнесамоставлення — внутрішньо недиференційований почуття „за“ і»проти" самого себе.
Самоповага — шкала з 15 пунктів, що об'єднали твердження стосовно «внутрішньоїпослідовності», «саморозуміння»,«самовпевненості».Мова йде про той аспект самоставлення, якийемоційно і змістовно об'єднує віру в свої сили, здібності, енергію,самостійність, оцінку своїх можливостей, контролювати власне життя і бутисамопоследовательним, розуміння самого себе.
Аутосімпатія — шкала з 16 пунктів, що об'єднує пункти, в яких відображаєтьсядружність-ворожість до власного «Я». У шкалу увійшли пункти, щостосуються «самоприйняття», «самозвинувачення».Узмістовному плані шкала на позитивному полюсі об'єднує схвалення себе в ціломуі в деталях істотних, довіру до себе і позитивну самооцінку, на негативномуполюсі, — бачення в собі переважно недоліків, низьку самооцінку, готовність досамозвинувачення.Пункти свідчать про таких емоційних реакціях на себе, якроздратування, презирство, глузування, винесення самопріговоров ("і позаслузі тобі").
Самоінтерес — шкала з 8 пунктів, відображає міру близькості до самого себе, зокрема інтересдо власних думок і почуттів, готовність спілкуватися з собою «нарівних», впевненість у своїй цікавинки для інших.
Очікуваневідношення від інших — шкала з 13 пунктів, що відображають очікуванняпозитивного або негативного ставлення до себе оточуючих.
3.2 Тестсамоактуалізації (САТ)
Мета: діагностикаособливостей самоактуалізації.
Методикапредставляє собою перелік суджень і може битьіспользована як дляіндивідуального, так і для групового обстеження. Пункти тесту, залишені безвідповіді, або ті, в яких відзначені обидва варіанти, при обробці невраховуються.У разі, якщо кількість таких пунктів перевищить 10% від їхзагальної кількості (13 і більше), результати дослідження вважаютьсянедійсними.
Інструкція дометодики не обмежує часу відповідей, хоча практика показує, що в нормі воназвичайно не перевищує 30-35 хвилин.
При обробцірезультатів тестування підрахунок «сирих» балів здійснюється задопомогою ключів. Кожна відповідь, що співпадає з варіантом, вказаним в ключах,оцінюється в 1 бал. Потім підраховується сума балів, набраних випробовуваним покожній шкалою.
Інтерпретаціярезультятов.
Шкалакомпетентності у часі (Тс) включає 17 пунктів.Високий бал за цією шкалоюсвідчить, по-перше, про здатність суб'єкта жити справжнім, тобто переживатисправжній момент свого життя у всій його повноті, а не просто як фатальненаслідок минулого або підготовку до майбутньої «справжнього життя»; по-друге,відчувати нерозривність минулого, сьогодення і майбутнього, тобто бачити своєжиття цілісною. Саме таке світовідчуття, психологічне сприйняття часу суб'єктомсвідчить про високий рівень самоактуалізації особистості.
Низький бал зашкалою означає орієнтацію людини лише на один з відрізків тимчасової шкали(минуле, сьогодення або майбутнє) і (або) дискретне сприйняття свого життєвогошляху.
Шкала підтримки(I) — найбільша шкала тесту (91 пункт) — вимірює ступінь незалежності цінностейі поведінки суб'єкта від впливу ззовні («внутрішня-зовнішня підтримка»).Людина,яка має високий бал за цією шкалою, щодо незалежний у своїх вчинках, прагнекеруватися в житті власними цілями, переконаннями, установками та принципами,що, однак, не означає ворожості до оточуючих і конфронтації з груповиминормами.Він вільний у виборі, не схильний до зовнішнього впливу («зсередининаправляється» особистість).
Низький балсвідчить про високий ступінь залежності, конформності, несамостійності суб'єкта(«ззовні направляється» особистість), зовнішньому локусі контролю.Зміст цієїшкали, на наш погляд, найбільш близько саме до цього останнього поняття. Яктеоретичні роботи, так і психологічна практика свідчать про правомірністьвключення зазначеної шкали в методику як базової.
Додаткові шкали
1.Шкала цінніснихорієнтацій (SAV) (20 пунктів) вимірює, якою мірою людина поділяє цінності,властиві самоактуалізірующейся особистості (Тут і далі високий бал за шкалоюхарактеризує високий ступінь самоактуалізації).
2.Шкала Гнучкостіповедінки (Ех) (24 пункти) діагностує ступінь, гнучкості суб'єкта в реалізаціїсвоїх цінностей в поведінці, взаємодії з оточуючими людьми, здатність швидко йадекватно реагувати на мінливу ситуацію.
3.Шкаласензитивності до себе (Fr) (13 пунктів) визначає, якою мірою людина віддає собізвіт у своїх потребах і почуттях, наскільки добре відчуває і рефлексує їх.
4. Шкаласпонтанності (S) (14 пунктів) вимірює здатність індивіда спонтанно ібезпосередньо висловлювати свої почуття.Високий бал за цією шкалою не означаєвідсутності здатності до продуманим, цілеспрямованим діям, він лише свідчитьпро можливість і іншого, не розрахованого заздалегідь способу поведінки, проте, що суб'єкт не боїться вести себе природно і розкуто, демонструвати оточуючимсвої емоції.
5. Шкаласамоповаги (Sr) (15 пунктів) діагностує здатність суб'єкта цінувати своїдостоїнства, позитивні властивості характеру, поважати себе за них.
6.Шкаласамоприйняття (Sa) (21 пункт) реєструє ступінь прийняття людиною себе таким, якє, незалежно від оцінки своїх достоїнств і недоліків, можливо, всуперечостаннім.
7. Шкала Поданьпро природу людини (Nc) складається з 10 пунктів.Високий бал за шкалою свідчитьпро схильність суб'єкта сприймати природу людини в цілому як позитивну («люди вмасі своїй швидше ласкаві») і не вважати дихотомії мужності — жіночності,раціональності — емоційності і т.д. антагоністичними і нездоланними.
8.Шкала Синергії(Sy) (7 пунктів) визначає здатність людини до цілісного сприйняття світу ілюдей, до розуміння пов'язаності протилежностей, таких як гра і робота, тілеснеі духовне та ін
9. ШкалаПрийняття агресії (А) складається з 16 пунктів.Високий бал за шкалою свідчитьпро здатність індивіда приймати своє роздратування, гнів та агресивність як природнепрояв людської природи. Звичайно ж, мова не йде про виправдання свогоантисоціальної поведінки.
10.ШкалаКонтактний (С) (20 пунктів) характеризує здатність людини до швидкоговстановлення глибоких і тісних емоційно-насичених контактів з людьми або, використовуючивже стала звичною у вітчизняній соціальній психології термінологію, досуб'єкт-суб'єктним спілкуванню.
11.Шкалапізнавальних потреб (Cog) (11 пунктів визначає ступінь вираженості у суб'єктапрагнення до придбання знанні про навколишній світ.
12. ШкалаКреативності (Сr) (14 пунктів) характеризує вираженість творчої спрямованостіособистості.
3.3 Шкала Т.В. Демба-С. Я. Рубінштейн
Основнепризначення методики полягає у вивченні самооцінок особистості за заданимихарактеристиками. Пропонується декілька горизонтальних ліній у 10см, кожналінія представляє собою шкалу оцінювання здоров'я, розуму, щастя, самоїособистості.Зліва знаходяться найбільші вольові, найрозумніші, найздоровіші,добрі, найщасливіші, самі товариські, найкращі, найздібніші, самі сміливі люди.Праворуч — навпаки, безвольні, дурні й т.д. Випробуваний повинен відзначитизнаком «х» на лінії місце, де він знаходиться.Інтерпретація даєтьсяна підставі оцінки місця розташування на лінії по кожному з параметрів(підраховується відстань від відмітки, зробленої випробуваним до правого кінцяшкали).Отримані дані за методикою дозволяють судити не тільки про загальнийсамоприйняття (прийняття себе) і приватних самооцінка, але і дозволяє виявитиглобальне емоційно-ціннісне ставлення індивіда до свого «Я» — рівеньсамоприйняття.Така методика дає можливість не тільки виявити самооцінкуіндивіда, а й порівняти з груповим показником.
Діагностичніособливості методики полягають у простоті проведення і організації дослідження,можливо робити повторні заміри, а також у варіативності характеристик длясамооцінки.Реєстровані показники: самооцінка волі, самооцінка розуму,самооцінка доброти, самооцінка здоров'я, самооцінка щасливе, самооцінкатовариськості, оцінка себе як хорошу людину, самооцінка хисту.
Висновок дотретього розділу
У методицірозгляду самосвідомості були використані наступні методи: Тест-опитувальниксамоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв) по якому відбувається дослідженняособливостей самоставлення,
Тестсамоактуалізації, де розглядається діагностика особливостей самоактуалізації, атакож Шкала Т. В. Демба-С. Я. Рубінштейн, де основне призначення полягає увивченні самооцінок особистості за заданими характеристиками.
ВИСНОВКИ
Таким чином,самосвідомість — це вищий рівень розвитку свідомості людини, основа формуванняїї розумової активності і самостійності особистості в її судженнях, відносинах,діях і вчинках.Самосвідомість — це усвідомлення особистістю своїх можливостей уконкретних умовах життя і діяльності.
У першому розділі, я розглянула теоретичний аналізлітературних джерел з проблеми самосвідомості у вітчизняній і зарубіжнійпсихології.
Як вітчизняні,так і зарубіжні психологи відзначають, що становлення самосвідомості включено впроцес становлення особистості і тому воно не підлаштовується під нього, а єодним з компонентів особистості.
Загальновизнанабагаторівнева структура самосвідомості.Залежно від підстави поділу прийнятовиділяти: когнітивний компонент, основу якого становить процес самопізнання,афективний компонент, в основі якого лежить самоставлення, і поведінковийкомпонент, який характеризується процесом саморегуляції.
У другомурозділі, я розглянула структуру самосвідомості. Самосвідомість-це усвідомленнялюдиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, свого,положення в суспільстві. Воно виступає й у формі індивідуального і у формісоціальної самосвідомості. Самосвідомість рефлексивно з його допомогою людинаоцінює себе, своє місце в житті і суспільстві, свої вчинки.
Самосвідомість виниклане як духовного дзеркала для дозвільної самомилування людини. Воно з'явилося увідповідь на заклик суспільних умов життя, які з самого початку вимагали відкожної людини уміння оцінювати свої вчинки, слова і думки з позиції певнихсоціальних норм.
Феномен самосвідомості,який здається чимось дуже простим і очевидним, у дійсності виявляється дужескладним, різноманітним, що знаходяться в дуже непростих відносинах зі своїмносієм, що розвиваються, і мінливим в процесі включення людини в системуколективної практичної діяльності і поміж людських відносин.
У третьому розділі для розгляду самосвідомості я використаланаступні методи:
· Тест-опитувальниксамоставлення (В. В. Столін, С. Р. Пантелєєв) по якому відбувається дослідженняособливостей самоставлення;
· Тестсамоактуалізації, де розглядається діагностика особливостей самоактуалізації;
· А такожШкала Т. В. Демба-С. Я. Рубінштейн, де основне призначення полягає у вивченнісамооцінок особистості за заданими характеристиками.
Список використаної літератури
1. Альбуханова-Славская К.А.Активность и сознание личности как субъекта деятельности // Психологияличности. Активность и развитие личности. — М., 1989.- С. 126
2. Альбуханова-Славская К.А.,Воловикова М. И., Елисеев В. А. Проблемы исследования индивидуального сознания// Психологический журнал. — 1991. — Т. 12, №4-С.27-40.
3.Анцыферова Л.И. Принцип связипсихики и деятельности и методология психологии.//Методологические итеоретические проблемы психологии. /Под ред. Е. В. Шороховой. – М.: Наука,1969.-С.176
4. Асмолов А.Г. Психология личности.М.,1990.- 308-311с.
5. Брунер Д.С. Психология познания:за пределами непосредственной информации. – М., 1977.-С.104. (Сознание и егоразвитие: 377 – 403.)
6. Буева Л.П. Социальная среда исознание личности. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. — Вып.1. — С.146-164
7. Веккер Л.М. Психические процессы:3 т. – Т. 3. – Л., 1981.- С.324 (Психика – речь – сознание: 285 – 325.)
8. Выготский Л.С. Собрание сочинений:6 т. – Т. I. – М., 1982. -488 с.; сс. 78-98. (Сознание как проблема психологииповедения: 78 – 98. Психика, сознание и бессознательное: 132 – 148.)
9. Гордеева О. В ПредстовленияВыготского Л. С. О самосознании./ Психологический журнал. – 1996.-№5-С.31-42.
10. Диянова З.В., Щеголева Т.М.Самосознание личности.- Иркутск, 1998.- 127с.
12. Дубровина И. В. Психология. – М., 2001. C.140-147 (Сознание исамосознание: 147 – 157.)
13. Зинченко В.П. Миры сознания иструктура сознания // Вопросы психологии. — 1991. — № 2.- С.15-37.
14. Кригер Г. Н. К изучению проблемы структуры самосознанияличности в
отечественной психологии.-Кремерово: КГУ,2002.С.59-63
15. Леонтьев А.Н. Деятельность.Сознание. Личность. – М., 1982 (1975). — С. 304. (Теория сознания: 23 – 33.)
16. Леонтьев А.Н. Избранныепсихологические произведения: 2 т. – Т. I. – М., 1983 – С.79. (Возникновение и развитие сознаниячеловека: 222 – 279.)
17. Немов Р.С. Психология: 1 т. – М.,2001.-С.345. (Сознание человека: 132 – 142.)
18. Петровский А.В., Ярошевский М.Г.Психология. — М.: Издат. «Академия», 2001. — 512с.
19. Петровский А. В., Брушлинский А.В., Зинченко В. П. И др. “ Общая психология “, учебник для студентовпедагогических институтов под ред. Петровского А. В. – 3-е изд., перераб. идоп. – М.; Просвещение, 1986.-283с.
20. Рогов Е. И. “ Психология человека“ – М.; Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1999. — 320 с.
21. Рубинштейн С.Л. Основы общейпсихологии: 2 т. – Т. I. –М., 1989.- 390с. (Сознание человека: 156 – 190.)
22. Рытченко Т.А. Психология ипедагогика: Учебно-практическое пособие. — М.: МЭСИ. 2000. — 85с.
23. Сандомирский М.Е. Ментальныестратегии, психологические типы и измененные состояния сознания. — М.,1995.–64с.
24. Словарь/ под общ. ред. ПетровскийА.В.Ярошевский М.Г. -2е издание, исправленное и дополненное. –М.: Политиздат,1990. -494с.
25. Спивак Д.Л. Лингвистика измененныхсостояний сознания. — Л., 1986. –29с.
26. Столин В.В. Самосознание личности. — М.: Изд-во МГУ, 1983. — с. 287
27. Столяренко Л. Д., Самыгин С. И. “ Психология и педагогикав вопросах и ответах “ – Ростов – на Дону; “ Феникс “, 1999. – 576 с.
28. Фолкэн Чак Т. “ Психология – это просто “, пер. с англ. Р.Муртазина – М.; ФАИР – ПРЕСС, 2000. – 640 с.
29. Фрейд З. Введение в психоанализ. Лекции. – М., 1991.-456с.(Ошибочные действия: 7 – 48.)
30. Хьелл Л., Зигер Д. Теории личности( основные положения, исследования и применение).- Кемерово: КГУ,2002.- С.96
31. Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии.М.,1977.-С.256