Пропрактичність соціальної психології
Прагнення черпатиматеріал для широких теоретичних узагальнень у реальному житті логічно ставитьсучасну соціальну психологію перед необхідністю відповіді на ключові й доситьперспективні проблеми, пов'язані з тим, що прийнято визначати, як духовнежиття, моральний стан суспільства. До цього підштовхує й логіка подальшогорозвитку теоретичної думки й саме життя, що виконує функцію «соціальноїстимуляції знання».
Фактично, рух уцьому напрямку вже відбувається. Про це може свідчити стійка тенденція, щонамітилася в прикладних дослідженнях базових відносин людини в сучасному світідо: себе, іншим людям, природі, власній праці й миру в цілому.
До теперішньогочасу можна констатувати висування людьми на перший план етичного аспекту цихвідносин, переживання їх як «правильних» або «неправильних»,бажаність-небажаність об'єкта відносини, сприйняття його як прояву зла абодобра, і, отже — як улюбленого або ненависного.
Причиною цьомутой факт, що у всіляких областях людського життя згадане зрушення вже реальноздійснюється, незалежно від того, уписується він в існуючі парадигми, чи ні. Іприкладна соціальна психологія чуйно на це реагує. Особливість описаної вищетенденції полягає в тім, що мова йде не просто про дослідження черговогооб'єкта, «моді на нього», а про введення в контекст усьогосоціально-психологічного дослідження базової, загальної, фонової характеристикилюдського існування, про самий його зміст. Саме в цьому зв'язку виникаєнайважливіша проблема методологічного аналізу й перегляду самого поняттяпрактичності соціальної психології як науки.
Основна соціальнафункція науки аналогічна головної функції інтелекту — вирішувати спочатку відеальному, а потім і матеріальному плані завдання, поєднувані одною метою:поліпшити якість життя суспільства й окремих громадян, зробити її більшебезпечної, тривалої, комфортабельної, щасливої, як би суб'єктивно це щастя невизначалося. Звідси високий авторитет природних і технічних наук, що зумілистворити для масового користування відповідному досягненню цієї мети видитоварів, ліків, засобів транспорту, зв'язки й озброєння.
Із цього поглядудосягнення психології й соціальної психології поки набагато більше скромні.Почасти це можна, видимо, пояснити пануванням сцієнтистських установок, яківиключають стратегічне бачення вченими загального контексту й наслідків своєїдіяльності. Традиційно соціальні психологи, так само як раніше генетики, малозамислювалися над цим питанням. Вони прагнули вирішувати оперативні завдання,поставлені замовником, виконати роль соціального технолога. Їхньої мети були якправило інструментальними, тактичними, як маніпулятор. Кращий приклад цьому — промислова соціальна психологія. Тим часом об'єкт, з яким працює психолог — психіка людини — припускає саме глобальний підхід. Це нині не абстрактнаморалізаторська догма, а сугубо практичний історичний імператив.
В остаточномупідсумку більше інструментальним і ефективним є стратегічно орієнтованесоціально-психологічне знання. Це — знання, що сприяє розгортанню соціальногояк морального на всіх рівнях соціальної системи в процесі об'єктивного (тобтонеминучого, «примусово» діючого) морального виховання й самовихованнялюдства.
Теоретичні йемпіричні аргументи на користь цього положення такі.
Спеціальнопророблений автором етимологічний аналіз поняття «соціальне» у різнихмовах показує, що його ядро становить значення миролюбства, взаємодопомозі йлагідності.
Дієсловолатинської мови «sociare» означає «з'єднувати, поєднувати»,а також «спільно діяти, уживати». Похідне від нього «sociu.s»(загальний, спільний) має й інше значення — «товариш, компаньйон». Уросійській мові слово «товариш» також мало подібний сенс — «якийбере участь спільно в товарній справі». У німецькій мові Gesellschaft(суспільство) походить від «gesellen» (приєднуватися до кого-небудь),«Geselle» (товариш по роботі). Англійське слово «society» — це термін, що означає й суспільство в широкому змісті й акціонерній компанії.Похідне від нього «sociabilis» означає «товариський, миролюбний».У японській мові ієрогліф «людина» (похідні від нього «соціальний»,«суспільний») зображується двома, що як би опираються один на одногоштрихами, на думку філологів передавальний той же зміст взаємозалежності йвзаємодопомозі.
Цей зміст «соціального»відсутній у парадигмі пояснення, де, нагадаємо, «соціальне» означаєпросто присутність іншої людини як стимулу. У деклараціях західноєвропейськихреформаторів цієї парадигми, що підвергнули це розуміння «соціального»різкій критиці, «соціальне» означає «символічно виражене» ідетерміноване суспільством. У парадигмі «розкриття» — вороже,конфронтуюче індивідуальному. У парадигмі «розуміння» — детермінованакультурою здатність устати на місце іншої людини. У парадигмі «перетворення»- спільно створений, створюване або належне бути створеним.
Потенційно самеце останнє трактування «соціального» може лягти в основу більше глибокогозмісту. Продовжуючи цю лінію, можна затверджувати, що моральне («миролюбне)є модус існування соціального як загальної залежності людей друг від друга.Звідси регулятивність морального як прояву психічного на вищому рівні, тому щопсихічне є не тільки спосіб і форма відбиття, але й форма існуваннясоціального, спосіб соціальної регуляції й соціального керування.
Соціальне, отже,по суті своєї наповнено етичним змістом, на що перетворив у свій час увага С.Л.Рубинштейн, сказавши, що „відношення до іншої людини, до людей становитьосновну тканину людського життя, її серцевину“. До визнання цього фактукожної окремої людини рано або пізно приводить його особистий життєвий досвід,а людство — його історія, про що ми неодноразово вже говорили.
Аналізуючи обміноцінками як невід'ємну частину соціального процесу, можна виявити одну важливуй поки мало розкриту в соціальній психології сторону марксистського аналізусуспільства. Мова йде про відкриття феномена „виштовхування“соціальною системою для своєї регуляції в багатоаспектному процесі „суспільногообміну речовин“ якихось підстав, що забезпечують функціонування того абоіншого аспекту. Так, умовою регуляції економічного, товарного обміну є „виштовхнута“міра вартості. Механіка її дії виявляється аналогічної й для інших аспектів іпороджень соціальної системи, наприклад, мови.
Якщо підійти ізцього погляду до загальної мірі соціальних цінностей, то нею на сучасному етапілюдської історії виявиться те, що для кожного індивіда було колись основноюцінністю, а саме — фізичне виживання, життя, але вже в планетарному масштабі,включаючи саму природу.
Кардинальноїважливості обставина полягає при цьому в нерозривній залежності виживання віддотримання моральних принципів соціального, людського життя, про що можуть свідчитинаступні факти.
З найбільшпросунутих і практично ефективних досліджень в області психотерапії, що давностала практичною соціальною психологією, добре відомо, що умовою шуканоїтрансформації особистості, її рятування від недуг, є зміна відносини до себе,що оточує й навколишньому світу убік не тільки їхнього більшого прийняття, алей любові. Досвід різних форм психологічного тренінгу свідчить про те, щонайважливішою умовою його ефективності незалежно від соціокультурного контекстує створення атмосфери довіри й взаємоповаги, терпимості. В останні роки увітчизняній соціальній психології при вивченні спілкування на перший планпоступово висуваються моральні норми й цінності. У дослідженнях міжетнічних(тобто між групових) конфліктів єдиним способом його остаточного дозволувиявляється прощення колишнього ворога й побудова відносин з ним післяконфлікту на основі взаємного прийняття, довіри й поваги. З досліджень діловоїетики відомо, що логіка розвитку міжнародного бізнесу — це логіка твердження в діловихвідносинах стандартів такого відношення до партнера, при якому він сприймаєтьсяне як ворог, а як співучасник у досягненні ділового успіху. У наявнихдослідженнях соціальної справедливості ясно демонструється значення моральнихпринципів під час обговорення будь-яких проблем соціальної взаємодії.Всесвітній екологічний рух, що спочатку сприймалася як примха відірваних віджиття інтелігентів, нині є серйозною політичною силою у світі. По суті ж вонодемонструє зміну установки утилітаризму й уседозволеності стосовно природи наустановку турботи й любові. З досліджень по соціальній психології праці добревідомо, що любов до своєї справи, творче до нього відношення — необхідна умоваефективності, що проявляється в сучасній технології тим помітніше, ніж складнішедіяльність.
В емпіричнихдослідженнях етнічних конфліктів досить яскраво проявляютьсясоціально-психологічні особливості описуваного процесу. На першому, „героїчному“етапі конфлікту кожна зі сторін, будучи переконана у своїй перемозі, прагнепридушити опонента будь-якими засобами, на другому — »тупиковому",обидві сторони, несучі більші втрати, і усвідомивши, що це неможливо,переходять до третього — «переговірному», що може завершитися двомаваріантами четвертого: «реконструкції» відносин, якщо це усвідомленнящіре, або «регресії», поновленню конфлікту, якщо переговорирозглядаються як тактичний виверт.
В етнічнихконфліктах добре помітна дія ще одного класичного феномена — раціоналізаціїмотивів і поводження, вивченого в практиці психоаналізу. Для нашої теми важливопідкреслити, що раціоналізація в етнічному конфлікті виконує функцію дозволувнутрішнього морального конфлікту між інструментальним, майже зоологічниммотивом: придушити супротивника й загальнолюдською моральною нормою «неубий».
Психологічнийрівень особистості, її когнітивна й афективна сфери, таким чином, несамостійний, проміжний і є механічним. Він може обслуговувати: або більшенизький — біологічний рівень, що було продемонстровано психоаналізом, абобільше високий — соціальний (у викладеному вище розумінні). У нашихдослідженнях це було показано на прикладі алкоголізму, об'єкта винятковокоштовного для соціальної психології, оскільки це системне явище, що включаєвсі рівні людського буття: біологічний, психологічний, соціально-психологічнийі соціальний. Будучи системної патологією, алкоголізм виявляє на зламуванні цихсистем ті їхні закономірності, які в нормі не проявляються.
Психологічні фазирозвитку алкоголізму разюче нагадують фази розвитку етнічного конфлікту. Напершому «героїчному» етапі «самовдоволеного пияцтва»алкоголік або заперечує, що він хворий, або намагається сам упоратися ізхворобою. На другому, «тупиковому» він під тиском обставин визнаєнарешті необхідність допомоги й переходить до своєрідного «переговорам»із самим собою, своїми навколишніми, навіть із хворобою. У випадку щирогоусвідомлення своєї проблеми в нього формується установка на помірність; якщо цетактичний виверт, то в остаточному підсумку, він ставиться життям передальтернативою: загинути або вижити.
Однак, якщо вінробить вибір на користь життя, те це означає, що він повинен не просто кинутипити, але стати набагато «кращою людиною», чим він був навіть допочатку пияцтва, більше моральним, у першу чергу, перебудувати повністю своїбазові відносини.
Метод А А(Анонімні Алкоголіки), здатний забезпечити цю реконструкцію, як обов'язковіумови припускає: визнання вищого метафізичного авторитету, як би він неназивався (у методі А А — це «Сила, що сильніше за нас»); обов'язковуморальну реконструкцію особистості в новій системі відносин з навколишніми;проходження новим моральним принципам у практичному житті; допомога іншійлюдині з тією же проблемою.
Викладене вищерозуміння практичності соціальної психології й досвід його перевірки впереговірному процесі при дозволі міжетнічних конфліктів, практиці терапіїалкоголізму й досвіді міжнародного підприємництва дають підставу для висуваннянаступних двох принципових положень.
Необхідною умовоювисокої ефективності участі соціальної психології в рішенні соціальних проблемє взаємодія трьох типів знання. Це — знання академічне, або знання вченого;знання прикладне, або знання соціального технолога, і знання життєве, абознання масового учасника, що також безпосередньо беруть участь у перетворенні,для якого часто воно й відбувається.
У сучаснійсоціальній психології рідкі випадки, коли ці три типи знання сполучаються водній людині. Не дуже часті й випадки, коли вчений, практик і учасниквиробляють загальне подання про цілях і способах перетворення. Набагато більшетипові ситуації, коли кожний з них діє сам по собі: учений — тому, що йогознання або не релевантні, або він не здатний їх перевести на мову інших двохпартнерів; практик — тому, що він, як правило, переконаний, що всі вже знає, щопотрібно, з досвіду; учасник — тому, що його ніхто не запитує, або тому, що нецікавиться проблемою й т.п.
Однак, навітьякщо всі троє проявляють готовність діяти спільно, вони позбавлені загальноїмови. По більших соціальних проблемах така мова покликана забезпечувативисокоякісна науково популярна література.
Друге важливеположення, пов'язане з попередньої, полягає у визнанні виняткової важливостіособистого досвіду всіх трьох партнерів у розв'язуваній проблемі. «Експериментальне»(experiential) пізнання, або досвід аналогічного особистого переживанняособливо важливі для соціального психолога. В ідеальному ж випадку всі трипартнери повинні стати в остаточному підсумку «споживачами» (тобтоодночасно виробниками й споживачами знання) загального продукту своєї спільноїдіяльності, що відповідає вживаному в англомовній літературі терміну «prosumer»- (consumer and producer). Основою для об'єднання цих трьох основних учасниківсоціальної зміни до кращого повинне стать подібне розуміння природи соціальноївзаємодії, його етичної сутності, неминучості взаємозв'язку, взаємозалежності йвзаємній відповідальності суб'єктів соціального процесу — індивідів, груп, суспільстваі людства.
Хотілося бпідкреслити, що пропоноване трактування практичності соціальної психології нетільки не виключає уваги до локальних конкретних проблем, але, навпроти,допомагає розглядати їх у взаємозв'язку, у загальній перспективі. Ряд тенденційрозвитку соціальної психології в 90 ті роки свідчать про реальність такоїперспективи.
Перша тенденціяполягає в тім, що прикладна соціальна психологія розвивається більш енергійно йінтенсивно, чим академічна наука. Якщо для 70-х років типовим визначеннямприкладної соціальної психології було її розуміння як застосування (або навітьперевірки) академічних знань у практичній діяльності, то в 90 ті роки набагатобільший авторитет придбала точка зору, відповідно до якої прикладна (практична)соціальна психологія є областю діяльності за рішенням конкретних проблемфахівцями (соціальними технологами), що мають соціально психологічнупідготовку, але що володіють і знаннями з інших дисциплін. Проблемний підхід,на відміну від вузько дисциплінарного, неминуче виводить на більше глибокерозуміння соціальної якості.
Друга тенденціяполягає в посиленні тих наукових дисциплін, які, будучи по своєму предметінауками про відносини між суб'єктами соціальної взаємодії в якій-небудьконкретній області, приходять до того ж розумінню. Як приклад можна привестикрос-культурну психологію, що дійсно кидає «виклик соціальної психології»(саме так називається відома робота. По цьому ж шляху розвивається йорганізаційна психологія або психологія організаційного розвитку — найбільшпотужна галузь психології керування й промислової психології. Можна вказатитакож, що й російська соціальна психологія, як було показано вище, випробовуєна собі вплив тієї ж тенденції переносу центра розвитку в конкретні галузісоціальної психології; соціальну етнічну психологію, соціально-політичнупсихологію й т.п.
Третя тенденція,що досить енергійно набирає силу в самі останні роки, на відміну від першихдвох – розділяючи соціально-психологічне знання — це тенденція, що інтегруєзнання в різних областях людської життєдіяльності навколо феноменів, які можнаназвати комплексними, системними або інтегральними. У свій час А. Сміт називавїхніми моральними почуттями, чому й присвятив книгу, що вийшла майже одночаснозі знаменитим економічним трактатом про добробут націй. 90е роки безперебільшення можна назвати роками довіри як об'єкта дослідження.
Те, що довіра — найважливіша частина людських відносин, настільки очевидно, що, здавалося б, невимагає особливих доказів. Це відомо людям усього миру з незапам'ятних часів.На думку антропологів привітальний жест — протягнена вперед рука з розкритоюдолонею — означав спочатку свідчення для іншої людини: дивися, у мене в руцінемає ніякої зброї, я відкритий для мирного діалогу. І нині, незважаючи навинятково розвинену юридичну систему, що забезпечує контрактні, зафіксованівідносини, довіра залишається незамінним компонентом ділових відносин. Більшетого, його роль зростає в міру того, як зростає значення відносин і їхнятривалість. Ніж важливіше угода, тим потрібніше довіра.
Досить показова йдоля довіри як об'єкта наукового дослідження. Незважаючи на все своє практичнезначення, довіру, видимо, здавалося настільки простим явищем, що майже незалучало уваги вчених протягом майже всієї історії людства. Навіть в областіетики такі корифеї філософської думки як Платон, Аристотель, Августин, Гегель,Кант, Локк, якщо назвати лише деякі великі імена, присвячували проблемі довіридосить мало уваги в порівнянні з іншими проблемами.
Перший імпульсдослідженням довіри був даний лише в другій половині нашого століття у зв'язкуз вивченням конфліктів і міжнародних переговорів, що, у свою чергу, булостимульовано ситуацією холодної війни й протистояння блоків. Потім довірапоступово проникає навіть у риторику державних діячів (згадаємо Рейгана: «Довіряй,але перевіряй»).
Бум дослідженьдовіри в суспільних науках доводиться на 90-ті роки, коли поступово сталоз'ясовуватися, що здається простим і самоочевидним об'єкт, подібно денномусвітлу, містить цілий спектр складних відтінків. Довіра стала вивчатися врізних сферах людського життя: у міжособистісних відносинах, суспільнихпроцесах і, зрозуміло, в економіці, бізнесі. Довіра придбала статус «соціальногокапіталу», тобто засобу, що забезпечує існування й розвиток суспільства.
На жаль, увітчизняній сучасній науці практично відсутні фундаментальні дослідженнядовіри. Виключення становить єдина робота, що з'явилася лише в 1997 р. Тимчасом, значення довіри саме в соціально-психологічному плані неможливопереоцінити. Читачеві, знайомому із кризовою ситуацією в Росії, що зложиласяпісля 17 серпня 1998 року, досить відкрити будь-яку газету, де без усякого частотногоаналізу помітно як довіра вийшла на одне з перших місць серед ключових слів,відбиваючи девальвацію в країні цього найважливішого соціального капіталу.
Досить показоваетимологія терміна. У більшості європейських мов корінь слова — «віра».У російській мові значеннєвий ряд похідних слів досить широкий і показовий:віра, довіра, вірний (правильний, надійний, відданий), перевірка, завірити,засвідчити, напевно й т.д. Відзначимо два змісти: «вірити в що-небудь»і «бути надійним», оскільки саме ці два змісти утворять одне із самихдревніх і класичних визначень релігійної віри. Воно належить Апостолові Павловій говорить: «Віра є впевненість у невидимому й здійснення очікуваного».Зберігаючи ті ж два змісти, воно підкреслює переконаність в існуванні того,чого поки немає в наявності, але обов'язково буде. Психологічно це можна щевизначити як «надійну надію». Однак, незважаючи на високий ступіньнадійності, це все-таки надія, тобто позитивний прогноз у ситуації деякоїневизначеності, чреватої, відповідно ризиком того, що очікування можуть і невиправдатися. Проте людина вірить. Чому ж «надія вмирає останньої».
Перші дослідникидовіри звернули увагу на аналогічну психологічну характеристику довіри йприйшли до висновку про те, що бувають такі ситуації, коли довіряти (хоча бпсихологічно) вигідніше, ніж не довіряти, незважаючи на можливі розчарування.Часто буває, що просто немає іншого виходу. Типовий приклад: довіра до тому,хто охороняє нас у потенційно небезпечній ситуації. Таким чином, потреба в довірізв'язується з уразливістю, ситуація невизначеності й оптимізм, надія на краще віншій людині спонукають до довіри. Хто довіряє покладається тим самим на іншулюдину, очікуючи, що той не обдурить, не підведе, говорячи інакше, не порушитьморального зобов'язання стосовно того, хто довіряє, беззахисному й вразливому.У свою чергу, хто довіряє теж бере на себе зобов'язання виконати свій моральнийборг якщо буде потреба, і ця взаємна довіра стає настигнутою основою дляміцного й довгострокового співробітництва. Відповідно, чим коротше угода йбільше орієнтація на підпорядкування партнера, перемогу над ним, тим меншепотреба в довірі до нього, тим більше акцент на силові, зовнішні гарантії. Такігарантії звичайно забезпечуються третьою стороною. Гарантії існують і приспівробітництві, але мають переважно моральний характер відповідальності зарекомендацію.
Одне з найбільшрозгорнутих сучасних наукових визначень довіри в літературі по психологіїділових відносин формулюється в такий спосіб.
«Довіра єоптимістичне очікування людини, групи або фірми, що перебувають в умовахуразливості й залежності від іншої людини, іншої групи або фірми в ситуаціїспільної діяльності або економічного обміну з метою сприяти в остаточномупідсумку взаємовигідному співробітництву сторін. При недоліку ефективнихдоговірних, юридичних або суспільних засобів, що забезпечують дотриманнязобов'язань, довіра опирається на добровільно прийняте на себе зобов'язаннятих, кому довіряють захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь увзаємодії». Це по необхідності деталізоване визначення має й іншу, більшекоротку і ясну форму: «Довіра є опора людини, групи або фірми надобровільно прийняте на себе зобов'язання іншою людиною, фірмою або групоювизнавати й захищати права й інтереси всіх сторін, що беруть участь у спільнійдіяльності або економічному обміні».
Важливим кроком єспроба Л. Хосмера сформулювати сучасні «всесвітні» принципи діловогоповодження, орієнтовані на довіру як на свою основу, опираючись на минулуперевірку теорією й практикою аксіоми світової філософської думки. Такихпринципів і, відповідно, аксіом виявилося десять.
1. «Ніколине роби того, що не у твоїх довгострокових інтересах або інтересах твоєїкомпанії». Принцип заснований на навчанні давньогрецької філософії (Протагор)про особисті інтереси, що сполучаються з інтересами інших людей і розходженніміж інтересами довгостроковими й короткостроковими.
2. «Ніколине роби того, про що не можна було б сказати, що ця дія чесна, відкрита й щира,про яку можна було б з гордістю оголосити на всю країну в пресі й потелебаченню». Принцип заснований на поглядах Аристотеля й Платона проособисті чесноти: чесності, відкритості, помірності й т.п.
3. «Ніколине роби того, що не є добро, що не сприяє формуванню почуття ліктя, почуття того,що всі ми працюємо на одну загальну мету». Принцип заснований на заповідяхвсесвітніх релігій (Августин), що призивають до добра й жалю.
4. «Ніколине роби того, що порушує закон, тому що в законі представлені мінімальніморальні норми суспільства». Принцип заснований на навчанні Гоббса й Локкапро роль держави як арбітра в конкуренції між людьми за блага.
5. «Ніколине роби того, що не веде до більшого блага, ніж шкоді для суспільства, у якомути живеш». Принцип заснований на етиці утилітаризму (практичній користіморального поводження), розробленої Бентамом і Миллем.
6. «Ніколине роби того, чого ти не бажав би рекомендувати робити іншим, які опинилися всхожій ситуації.» Принцип заснований на категоричному імперативі Канта, уякому декларується знамените правило про універсальну, загальну норму.
7. «Ніколине роби того, що ущемляє встановлені права інших». Принцип заснований напоглядах Руссо й Джефферсона на права особистості.
8. «Завждинадходь так, щоб максимізувати прибуток у рамках закону, вимог ринку й з повнимобліком витрат, тому що максимальний прибуток при дотриманні цих умов свідчитьпро найбільшу ефективність виробництва». Принцип заснований на економічнійтеорії Сміта й навчанні Парето про оптимальну угоду.
9. «Ніколине роби того, що могло б ушкодити слабим у нашому суспільстві». Принципзаснований на правилі розподільної справедливості Ролса.
10. «Ніколине роби того, що перешкоджало б праву іншої людини на саморозвиток ісамореалізацію». Принцип заснований на теорії Нозика про розширення ступенясвободи особи, необхідної для розвитку суспільства.
Не маючиможливості тут зупинятися на характеристиці досліджень довіри, де виявляєтьсяйого структура, фази формування, детермінанти й т.п., проте перелічимо хоча бвиявлені фактори, що сприяють формуванню довіри й перешкоджають йому, оскількивони красномовно підтверджують висновок про найважливіше значення подібнихінтегральних феноменів для розвитку соціальної психології як практичної науки.
Фактори, щосприяють установленню довіри в ділових відносинах. У сучасній науковійлітературі їх аналізують на міжособистісному рівні й на більше високому йширокому рівні — організації або суспільства. До факторів міжособистісногорівня ставляться наступні необхідні характеристики й оцінки того, кому довіряють.
1. Порядність — репутація чесному й вірного своєму слову людини.
2. Компетентність- володіння спеціальними знаннями й навичками міжособистісного спілкування,необхідними для виконання зобов'язань.
3. Послідовність- надійність, передбачуваність і здоровий глузд у різних ситуаціях.
4. Лояльність — доброзичливість, або готовність захистити, підтримати й побадьорити інших.
5. Відкритість — психологічна доступність, або готовність вільно ділитися з іншими ідеями йінформацією.
Відзначимоподумки, що з п'яти названих характеристик чотири (крім професійноїкомпетентності) ставляться до етичних властивостей особистості.
На рівні більшешироких соціальних структур виділяють три основних джерела або фактора, щообумовлюють формування довіри.
1. Процесвзаємодії. До його початку з'ясовується минулий досвід і репутація людини увзаємодії з іншими людьми.
2. Психологічна,особистісна подібність, спільність поділюваних соціокультурних норм іочікувань.
3. Соціальніінститути. Наявність формальної системи, третьої сторони, що гарантує ступіньпрофесіоналізму. До цим трьох джерелам варто додати ще один.
4. Загальнийрівень довіри між людьми, досягнутий у даній соціальній системі, або загальнийобсяг довіри як «соціального капіталу».
Із цього погляду,довіра є «виникаюче в даному співтоваристві очікування в одних людей відінших нормального, чесного й поводження, що співробітничає, заснованого назагальноприйнятих нормах».
Фактори, щоперешкоджають формуванню довіри або руйнують її, установити тепер доситьневажко, оскільки вони являють собою або відсутність перерахованих вищепозитивних факторів, або їхній недостатній розвиток. Резюмуючи, можназатверджувати, що, відповідно, не буде викликати довіри партнер, що ненадійний,непорядний, закритий у спілкуванні, некомпетентний, непередбачений, нелояльний.Ці негативні властивості будуть збільшуватися загальним низьким рівнем довіриміж людьми в даному суспільстві («Кожний за себе, один Бог за всіх»);відсутністю соціальних інститутів, суспільної й корпоративної думки, здатних виконатироль арбітра; розбіжністю щодо загальноприйнятих норм і етичних принципівділового поводження; зневагою до власної репутації.
Не потрібноособливих досліджень, щоб переконатися в універсальності названих вищепозитивних і негативних факторів для будь-якої культури. Згадаємо однак, що вдеяких проведених емпіричних крос-культурних дослідженнях дане положення булопереконливо підтверджене.
Таким чином,незалежно від того, чи досліджуємо ми еволюцію теоретичної або практичноїсоціальної психології, ми незмінно доходимо висновку про принципову важливістьтого, що було нами назване духовним, аспектом соціальної взаємодії. Соціальнапсихологія більшу частину XX століття приділяло йому вкрай недостатню увагу.Конструктивна частина її критики, мабуть, повинна з однієї сторони удержати тебезсумнівно коштовне, що було накопичено — з одного боку, і відкрити новіперспективи з обліком зроблених «плідних помилок» — з іншого.
Література
1.Шестопал Є.Б. Нариси політичної психології. — К.,1998.
2.Шефер Б., Шледер Б. Социальная идентичность и групповоесознание как медиаторы межгруппового поведения // Психологический журнал. 1993.№ 1.
3. Шибутані Т. Соціальна психологія. — К., 2005
4. Скрипкина Т.П. Психология доверия. — Ростов н/Д., 1998.
5.Лебедева Н.М. Введение в этническую и кросс-культурнуюпсихологию. – М., 1998.