План
Вступ
1. Поняття про сприймання
2. Природа сприймання
3. Властивості сприймання
4. Феноменологія сприймання
Висновки
Додатки
Список використаноїлітератури
Вступ
Життєдіяльністьлюдини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребуєвміння орієнтуватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії.Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого талогічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів:відчуття, сприймання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завждирозпочинається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.
Відображаючипредмети та їхні властивості, сприймання і відчуття являють собою різні заповнотою, глибиною й адекватністю ступені чуттєвого пізнання невичерпногобагатства світу. Але значення відчуттів та сприймання в діяльності людини необмежується інформуванням про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі.Чуттєвий образ для людини є сигналом про значущість цих подій і, отже,регулятором її поведінки в середовищі. Сприймаючи, наприклад, зміну погоднихумов (відчуваючи холод, спеку чи вітер), людина може пристосуватися до них чиуникнути їх. Виконуючи різні трудові дії, за допомогою відчуттів — передусімм'язових і дотикових — вона точно відображає окремі властивості та цілісніознаки речей і тільки на цій основі координує з ними свої дії. Втрата м'язовоїчутливості при деяких захворюваннях робить людину безпорадною у використаннінайзвичніших предметів.
Рольвідчуття та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба упідтриманні інформаційного балансу з середовищем, порушення якого веде додезорганізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про цесвідчать дослідження із штучним створенням інформаційного голоду черезобмеження зорових, слухових, дотикових, рухових та інших стимулів, які завждислугують звичним фоном життєдіяльності людини. У стані інформаційного голоду вдосліджуваних людей з'являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій іпросили припинити експеримент.
Відображеннядійсності у відчуттях та сприйманні властиве як людині, так і тваринам, алерезультати цього відображення — чуттєві образи — дуже відрізняються за своїмзмістом та функціями. Образна сфера людини розвивається в суто людських формахактивності — діяльності, спілку ванні, навчанні. Тому вона відображає соціальніумови життя, предмети, створені людською працею, природу, на яку людина активновпливає. Тварини відтворюють у своїх образах тільки біологічно значущі умовиіснування. Чуттєве відображення є для них вищою формою орієнтування у світі.Для людини, повторюємо, це лише початковий ступінь пізнання світу, пізнання,яке триває і розгортається в уяві й мисленні.
Уданій роботі розглядається поняття сприймання: його природа, властивості,феноменологія. Також у додатку описано тест Мюнстерберга на сприймання.
1. Поняття про сприймання
Безпосередньоконтактуючи з навколишнім світом, людина одержує не лише інформацію про певнівластивості та якості тих чи інших об'єктів чи явищ через відчуття їх, а йвідомості про самі об'єкти як цілісні утворення. Цілісне їх відображеннялюдиною характеризує другу ланку єдиного процесу чуттєвого пізнання — сприймання.
Сприймання- це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, всукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі наоргани чуттів.
Усприйманні предмета як своєрідного синтезу його властивостей відбуваєтьсяреакція на комплексний подразник, рефлекс на співвідношення між його якостями.У результаті сприймання виникають образи об'єктів, що сприймаються, —уявлення.
Процессприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості:мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємойого словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомимзусиллям організовуємо перцептивну діяльність).
Важливуроль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення,переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонуканнядо пізнання предметів та явищ.
Упродуктивності сприймання предметів та явищ навколишнього світу важливу рольвідіграють активність, дієвість особистості. Вона виявляється вже врухах органів чуттів, спрямованих на об'єкти, які сприймаються, в їхобмацуванні, обстеженні зором їхніх контурів, окремих частин.
Вусіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленнюпредмета з-поміж інших об'єктів. На це звертав увагу ще І. М. Сєченов,вказуючи, що сенсорний і моторний апарати в набутті досвіду об'єднуються в єдинувідображувальну систему. Практичні дії — це одна з головних передумовадекватного сприймання предметів і явищ об'єктивної дійсності.
2. Природа сприймання
Онтогенезсприймання, за даними досліджень, відбувається в зв'язку з ускладненнямстосунків дитини з довколишнім середовищем. Це означає, що перцептивний образформується не внаслідок прямого впливу фізичного подразни ка на аналізатори, ав ході активного «зустрічного» процесу з боку індивіда. Так, якщо длявиникнення відчуттів потрібна елементарна рухова активність, наприклад увигляді механізму уподібнення, то сприймання передбачає виконання перцептивнихдій — спеціалізованої активності, яка забезпечує побудову перцептивного образу.Такі дії відбуваються в структурі певної — внутрішньої або зовнішньоїдіяльності і є засобами досягнення її мети. Однак сприймання може бути йсамостійною — перцептивною діяльністю, що спонукається предметом (мотивом),даним в органах чуттів. Прикладом є спостереження — цілеспрямоване сприйманняіндивідом якогось об'єкта. Спостерігаючи, він активно розв'язує задачу насприймання: шукаючи, наприклад, фігуру, замасковану в «загадковому малюнку», —обстежує, аналізує, зіставляє, відтворює, тобто активно діє.
Перцептивнідії постають у формі різноманітних рухів: руки, яка обмацує предмет, гортані,що відтворює звук, ока, яке простежує контур предмета, зрештою всього тіла.Саме тіло забезпечує безпосередньо-практичний контакт людини зі світом, і безцього неможливе існування образу. Без рухів тіла образ взагалі не виникає:людина не бачитиме предмета, стабілізованого відносно сітківки її ока.Відчуття, які дає рух, створюють чуттєву тканину образу, насичують образ чуттєвимзмістом. Так забезпечується зв'язок образу з реальністю, хоча це й не завждипозначається на його будові. Певною мірою образ навіть незалежний відвідчуттів, і це дає змогу розрізняти у разі зорового сприймання зорове поле —потік зорових відчуттів і видимий світ — власне сприймання цілісних предметів.
Узв'язку з практикою сприймання, перцептивні дії істотно змінюють свою форму ічас. Проте це тривалий процес. Лише у віці 16 тижнів немовлята починаютьтягнутися рукою до об'єкта. 20-тижневі діти вже доторкуються до об'єкта,виконуючи рухи, які визначаються як «кутово-колове ковзне наближення». До 28тижнів життя рухи набувають вигляду «колового петлеподібного наближення». Вік36 тижнів характеризується «злегка коловим плановим наближенням», а вік 52тижні — «прямим плановим наближенням». Та мине ще багато часу, доки дитинапочне обходитися без руки і повноцінно сприйматиме предмет лише за допомогоюзору. Відтоді око нібито бере на себе функції руки: обстежує, досліджує. Протев складних випадках сприймання людина знову звертається до рухів руки: колибачить новий для себе об'єкт, то прагне доторкнутися до нього, щоб пізнати йоговластивості.
Розгорнутів часі і просторі перцептивні дії називаються сукцесивними, миттєві —симультанними. Відповідно сукцесивним або ж симультанним буває сприймання.Дорослий сприймає предмети і явища переважно симультанно, а коли ці предметинові або малознайомі — сукцесивно. Дитина раннього віку робить це сукцесивно,виокремлюючи в предметі його найінформативніші ознаки (мал. 1).
Загаломже, під впливом досвіду сприймання, часові і просторові характеристикиперцептивних дій змінюються в напрямку до скорочення. На прикладі зоровогоаналізатора це відбувається шляхом зменшення кількості і тривалості фіксаційзору: у школярів від першого до випускного класу при читанні 100 слів кількістьтаких фіксацій зменшується в середньому у 3,2 раза, а тривалість — з 0,33 с до0,23 с. Обсяг розпізнавання в момент фіксації зростає при цьому від 0,42 до1,33 умовної одиниці.
/>/>
Мал.1. Рухи очей дитини під час сприймання обличчя матері
Перцептивнідії розрізняють також за функціями. Зокрема, ті з них, які відповідають запошук об'єкта, установку та коригування позиції аналізатора, є підготовчими, аті, які забезпечують вимірювання просторових характеристик об'єкта і побудовуперцептивного образу, — виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, скорочуючись,останні дедалі більше підпорядковуються властивостям об'єкта, відтворюють йогоістотні характеристики, переводять їх у нову систему координат.
Такимє шлях переходу об'єктивних, фізичних характеристик об'єкта в суб'єктивні,психічні. Предмет сприймання зі стану незалежного від суб'єкта існування,переходить у стан самого суб'єкта. Це відбувається за рахунок такихперцептивних дій, як знаходження, розрізнення, ідентифікація і розпізнавання.Фактично це різні рівні перцептивної діяльності.
Першідва рівні забезпечують виокремлення предмета серед інших і вимірювання тих йоговластивостей, що виступають на перший план.
Вонидають початкові характеристики перцептивного образу, які згодом конкретизуютьсята узагальнюються. При цьому процес знаходження і розрізнення — це порівняннястворюваного у такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто досвідомсприймання, який зберігається у пам'яті індивіда.
Ідентифікація — звірянняеталонного образу з образом, що будується, та включення останнього в системузначень, якими володіє індивід. За звичайних умов цей процес відбувається симультанна,а якщо з'являється перешкода, то сукцесивно— шляхом висування таперевірки гіпотезстосовно предмета сприймання. Людина за цих умовначебто губиться: їй потрібно пояснити собі, з яким предметом вона має справу,відповісти на питання: що це? для чого? Така обставина підкреслюєсуспільно-історичну зумовленість сприймання — індивід має справу з предметами,позначеними діяльністю попередніх поколінь. Тому, коли він не знає, що це запредмети, то шукає значення, які відповідають їм, завдяки цьому вони йусвідомлюються; усвідомленим є й перцептивний образ індивіда. Процес такогоусвідомлення пов'язаний з наступним рівнем перцептивної діяльності.
Розпізнавання—усвідомлення предмета сприймання шляхом позначення. Фактично, йдеться про сукцесивнийабо ж симультанний аналіз значень. Адже розпізнавання спирається на цілісні,інформативні, а не поодинокі елементи предмета сприймання. На цьому наголошує ікогнітивна психологія, для якої побудова перцептивного образу єзвірянням предмета сприймання з образами пам'яті та висновком про ступінь їхвідповідності. За її даними, про це свідчить зміна часу сприймання залежно відзмісту стимулів. Коли досліджувані натисканням на кнопку секундоміра реагувалина появу слів, серед яких траплялися й нецензурні, то на сприймання останніхвитрачалося майже вдвічі більше часу, ніж на сприймання слів нейтральногозмісту. Після продовження експерименту ця різниця зменшилася, а колидосліджуваних заздалегідь попереджали про характер слів, то на нецензурні вониреагували навіть швидше, ніж на нейтральні.
Як ів попередніх випадках, перцептивні дії цього рівня також відбуваються зарахунок рухів. Навіть у симультанному розпізнаванні мають місцемікрорухи в мікроінтервали часу: стабілізація зображення щодо сітківки ока супроводжуєтьсязміною чутливості її окремих ділянок.
Отже,сприймання— активний процес побудови перцептивного образузадопомогою перцептивних дій.Можна сказати, що сприймання — живийзв'язоклюдини зі світом. Цей висновок підтверджують і випадки сприймання післяхірургічного видалення вродженої катаракти. Хворий, розплющивши очі, не бачитьоточення таким, яким його бачать люди з нормальним зором, проте немає й хаосувідчуттів, оскільки він одразу починає розрізняти фігури на якомусь тлі. Вінспроможний фіксувати зір на предметі, розглядати його, стежити очима за йогопереміщенням. Тобто функціональна система, що обслуговує зоровесприймання, працює, хоч і недосконало. Так, хворий у змозі розрізнятипредмети,розміщені в полі його сприймання, але не може ні ідентифікувати, ні розпізнатиїх (хоч упізнає на дотик). Не може він визначити і відстань до предмета,тому тягнеться до нього рукою, незважаючи на те, що той розташований за кількаметрів. Мине час, перш ніж світ, що оточує цю людину, набуде свого реальноговигляду. І це час набуття людиною досвіду життяу світі.
Виразнимищодо цього є і результати експериментів з псевдоскопом — оптичним приладом,який спотворює рельєф предмета (близько розміщені точки здаються далекими, адалекі — близькими). Знайомий предмет спершу сприймається досліджуваним безспотворень, а потім починає на очах «вивертатися», що породжує нове значення.Так, рука з накладеними на неї джгутами видається жолобом з глибокимиборознами, вистеленими людською шкірою. Та коли досліджуваний бачить поручголову людини і її гіпсовий зліпок, то лише останній сприймається як увігнутамаска. Якщо миска з рідиною сприймається як желе на перевернутій мисці, тодостатньо сколихнути рідину, щоб у досліджуваного виник адекватний образ.
Подібнакартина спостерігається у досліджуваних, які тривалий час користувалися замістьокулярів лінзами, що перевертали зображення щодо центра сітківки на 180°.Спочатку в них виникало яскраве враження перевернутості навколишніх предметів,але на шостий-сьомий день починало повертатися правильне бачення світу.Щоправда, для цього досліджувані мали переміщуватись у просторі, тобто рухатись.
/>
Мал.2. Зображення відрізків однакової довжини на сітківці ока людини.
Увсіх цих випадках сприйманняє сукупністю активних перцептивних дій, щовідтворюють реальну будову об'єктів навіть усупереч зоровій стимуляції. Отже,бачить не око (а слухає, відповідно, не вухо і т. п.), а індивід за допомогоюаналізаторів, серед яких провідну роль відіграє руховий. Тому і свічку(поширений приклад з курсу оптики, див. мал.2) він бачить не перевернутою, незменшеною, і не на сітківці свого ока (хоча мало б бути саме так, якбисприймання підпорядковувалося фізичним, а не психологічним закономірностям).
Звичайно,сприймання ґрунтується на роботі мозку. Це складно організована взаємодіярізних фізіологічних механізмів, що обслуговують перцептивну діяльність.Зорове сприймання, наприклад, починається з моменту, коли збудження, що виникаєна сітківці ока, досягає первинної (проекційної) зони зорової ділянки кори. Алевже невронисітківки виконують спеціалізовані функції. Коли групукошенят до двомісячного віку позбавляли можливості бачити більшу частинуоточення і своє тіло, то вони так і не змогли навчитись орієнтуватися внавколишньому середовищі. В іншій групі, яка мала можливість бачити те, що їхоточувало лише з одного боку, така орієнтація згодом відновилася. Вочевидьвідповідні неврони сітківки належать до різних структур функціональної системизору.
Щебільш спеціалізованими є неврони первинної зони. Тут кожен реагує тільки начітко визначену властивість подразника (одні збуджуються лише плавними, інші —лише гострими лініями, одні — рухом справа наліво, інші — зліва направо). Потімпідключаються вторинні зони цієї ділянки, де раніше виокремлені ознакиоб'єднуються, кодуються та у вигляді команд передаються еферентними нервамиокорухової системи. Ці зони перебувають під контролем нижньотім'яних і лобовихчасток мозку. Перші, приймаючи інформацію від кіркових апаратіввестибулярного і шкірно-рухового аналізатора, зумовлюють просторову будовуобразу: його тривимірність. Від других залежить пошук істотних елементівзорової інформації, їх зіставлення, висування і перевірка гіпотез про предметсприймання.
Особливуроль у зоровому сприйманні відіграє функціональна асиметріяв роботімозку. Так, при ураженні тім'яно-потиличних відділів домінантної півкулі хворийпочинає ставитися до літер як до малюнків: нечітко сприймає їх просторове розміщення,не розуміє значень. Очевидно, ця півкуля відповідає за ідентифікаціютарозпізнавання. Субдомінантна півкуля обробляє наочну, немовнуінформацію: хворий з відповідними ушкодженнями не розпізнає навіть добрезнайомих об'єктів. Крім того, дослідження функцій бінокулярного зору показало,що праве око (субдомінантна півкуля) бере участь у побудові образу, а ліве(домінантна) — у його відтворенні.
Неменш складними є фізіологічні механізми виникнення перцептивних образів іншоїмодальності. Але, як у випадку зорового сприймання, їхній аналіз не дає змогиз'ясувати природу образу. Він лише показує, що ці механізми обслуговують перцептивнідії, тоді як останні завжди відбуваються на основі спільної роботирізних систем мозку, комплексу аналізаторів. Якийсь із них можевідігравати провідну роль, однак не визначатиме властивостейсприймання.
Загаломперцептивний образ людини не має модальності, оскільки не існує поза значеннями,які є амодальними, надчуттєвими.
3. Властивості сприймання
Властивостямисприймання є: предметність, цілісність, структурність, константність,осмисленість.
Предметність — властивістьперцептивного образу, яка полягає у його здатності перебувати за межамианалізатора, в об'єктивній системі координат. Це добре видно на прикладі зору:світловий вплив предмета на око сприймається як предмет, а не як йогозображення на сітківці (див. мал. 13). До того ж, між зображенням на сітківці іобразом немає прямої відповідності. По-перше зображення двовимірне, а образтривимірний; по-друге, стимуляція сітківки змінюється залежно від розміщення,освітленості, віддаленості предмета, тим часом як його образ є відносностабільним; по-третє, одне й те саме зображення може породжувати невеликийпредмет з близької відстані і великий — з далекої, хоча зорові образи у цьомуразі будуть різними.
Самепредметність щоразу відновлювалася в експериментах, описаних вище. Загалом цефундаментальна властивість чуттєвого образу, яка на рівні відчуттів має виглядпсихофізіологічного парадоксу.
Такимчином, продукт чуттєвого відображення завжди збігається у просторі з йогопредметом. Однак це не означає, що вони ідентичні. Образ завжди є суб'єктивнимвідображенням предмета об'єктивного, тобто такого, що існує незалежно відіндивіда, світу. Його відповідність предмету досягається за рахунокперцептивних дій, які знаходять предмет там, де він справді існує — у реальномупросторі і часі. Відтак, критерієм адекватності образу є діяльність, у межахякої функціонують перцептивні дії і яка позначає і перевіряє результатичуттєвого пізнання.
Цілісність — властивістьперцептивного образу відображати предмет у сукупності притаманних йому рис. Цете, що передусім відрізняє сприймання від відчуттів.
Гештальтпсихологіяпоказала, що сприйманню цілісного предмета передує сприймання його частин. Вжемаленькі діти сприймають предмет в цілому: спочатку його загальні риси, а потімокремі елементи. Цілісність образу зберігається й тоді, коли об'єкт подаєтьсясхематично (наприклад, як на мал. 3). Принагідне зауважимо, що комп'ютер утакому разі його не «розпізнає». Вочевидь, еталонні образи у людини ітехнічного пристрою — якісно різнорідні явища.
Ґештальтпсихологивизначали цілісність образу як властивість, незалежну від досвіду людини. Протедослідження засвідчили, що ця властивість формується в процесі дій, щовідтворюють предмети такими, якими вони є, тобто цілісно, в сукупності їхніхознак.
Структурність — властивістьперцептивкого образу відображати будову предмета сприймання. Це, власне, й даєзмогу розрізняти образи, близькі за змістом. У пам'яті, наприклад, зберігаютьсясліди великої кількості раніше почутих мелодій, однак завдяки різній будові їхрозрізняють і розпізнають під час повторного прослуховування. І що простішою єбудова, то швидше відбуваються ідентифікаціята розпізнавання: народніі класичні мелодії щодо цього вимагають менше часу, ніж джазові композиції.
Ґештальтпсихологамивстановлено залежність структурності від того, що в образі предмета єцентральною частиною — фігурою, а що периферійною — тлом. Коли якась частинаструктури сприймається як фігура, то тло немовбито відступає на задній план. Намал. 4 показано, як змінюється перцептивний образ однієї й тієї структуризалежно від того, що є фігурою: ваза чи профілі облич.
З'ясованотакож, що тло завжди менш структуроване, ніж фігура, а фігура має завершенілінії, які в образі з'єднуються навіть тоді, коли насправді їх немає. Цікаво,що вже немовлявиявляє здатність розрізняти фігуру і тло.
Константність — властивість,яка полягає у відносній незалежності перцептивного, головним чином зорового,образу від умов, у яких перебуває предмет сприймання. Наприклад, змінадистанції між спостерігачем та предметом нерідко помітно не позначається наобразі, хоч його зображення на сітківці ока буде різним. Тому й разючавідмінність розмірів двох людей на фотографії не видається дивною за реальнихобставин сприймання.
Та йформа предмета сприймання залишається начебто такою самою при зміні кута зору.Прямокутний аркуш паперу для того, хто сприймає, буде таким самим, незалежновід відстані до нього, рівня освітленості, кута зору. Втім це, швидше,відносні, ніж абсолютні відомості: збільшення віддаленості все такисупроводжується зменшенням міри константності.
Ця,як і інші властивості сприймання, також формується в ході перцептивноїдіяльності, котра під час багаторазового сприймання одних і тих самих предметіввиділяє постійні, інваріантні структури. Вони зберігаються в пам'ятіувигляді еталонного образу, який, будучи наявним у будь-якому актісприймання, коригує його результати у бік стабільності. Через це ігноруютьсямінливі фізичні умови сприймання, а предмети та явища сприймаються в сукупностіїх стійких рис. Проте це не означає, що умови сприймання не позначаються наособливостях перцептивного образу. Коли такі умови стабільні, вони відповіднимчином відбиваються на константності. Про це свідчить, зокрема, живопис:художники-європейці і художники-африканці чи східноазіати зображають предмети іпростір між ними по-різному. Водночас африканська чи японська дитина, яканародилась і виросла в Європі, бачить простір таким, яким його бачать європейці.
Осмисленість— властивістьперцептивного образу відбивати певне значення, отже, бути усвідомленим.Вона характеризує сприймання індивіда як акт категоризації— співвіднесенняобразу предмета з певним класом еталонних образів, причому образів, що несуть усобі досвід людської діяльності. Отже, сприйманняневіддільне відзначень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йомухарактеристика. Ця властивість дає змогу зрозуміти сприймання як процес, витокиякого приховані в історії людства.
Порядзі значеннями— засобами осмислення — перцептивний образ має певний особистіснийсмисл, який характеризує ставлення індивіда до предмета сприймання. Проце свідчить явище аперцепції — сприймання) — властивість перцептивного образунести в собі досвід та індивідуальністьсуб'єкта сприймання. Випадкомаперцепції можна вважати й ефекти психології спілкування. Апперцептивнимпо суті, є будь-який образ, але на перший план це явище виступає у виглядіочевидних «внесків» суб'єкта в нього. Особливо помітні вони за наявностіперешкод. Суб'єкт за таких умов не стільки осмислює предмет, скільки «домислює»його, вкладаючи в нього зміст, що йде від нього самого. Розглядаючи, наприклад,чорнильні плями, люди майже завжди розпізнають в їх обрисах хмари, озера,тварин, людські обличчя тощо. При цьому одні зосереджують увагу на контурах,інші — на дрібних деталях, ігноруючи загальну конфігурацію плями. Практика психологічноїдіагностикипоказала, що реакції на такі невизначені стимули вельминадійно характеризують і розрізняють людей. Ця закономірність стала підґрунтямдля побудови різноманітних проективних тестів, за допомогою якихпсихолог визначає індивідуально-психологічні особливості досліджуваних.
Аперцепціянерідко спричиняється дією настановлення. Так, якщо досліджуванийтривалий час обмацуватиме лівою рукою велику кулю, а правою — маленьку, а потімобома руками — однакові кулі, то куля, яка у нього в правій руці, здаватиметьсяйому більшою, ніж та, що в лівій. Йдеться, очевидно, про операційненастановлення. Дією цільового настановленняпояснюється йвиокремлення фігури з фону: під час пред'явлення досліджуваним двозначнихмалюнків як фігура сприйматиметься та, на яку сформовано готовність.
Аперцепція— невід'ємна властивість сприймання і тому не може розглядатись як чинник, щознижує рівень адекватності перцептивного образу. Натомість нерідко саме завдякицій властивості він відповідає об'єктові при зміні умов сприймання.Псевдоскопічного ефекту, наприклад, не буває під час сприймання добре відомогопредмета. Досліджуваний не помічає нічого незвичайного, коли дивиться на добрезнайому йому людину, яка перебуває у так званій кімнаті Еймса, що спотворюєрозміри.
Якщоаперцепція привносить у перцептивний образ характерні зміни, то ілюзіїсприймання,фактично, спотворюють його. Йдеться про помилкове відображення предметів,спричинене здебільшого особливостями їх будови або навколишнім середовищем.
Проце ж свідчить і відома ілюзія місяця. Хоч би в якій точці небосхилу був упевний час місяць, величина його зображення на сітківці залишається незмінною.Та коли він сягає зеніту, то здається меншим, ніж коли перебуває надгоризонтом. Здається також, що відстань від спостерігача до місяця є меншоютоді, коли він опиняється біля горизонту. Але якщо його розглядати крізь отвіру картоні, ілюзія зникає: місяць має такий самий вигляд, як і тоді, коли він узеніті.
Впливаєна виникнення ілюзій і попередній досвід індивіда. З'ясувалося, що ілюзія, приякій з двох Т-подібних однакового розміру ліній вертикальна видається довшою,ніж горизонтальна, не спостерігається осіб, які постійно живуть у круглихбудівлях. Крім того встановлено, що ілюзорного сприймання часто не виникає умалоосвічених людей. Про те, що ілюзії зникають мірою психічного розвиткудитини, свідчить ефект Паже Є низка теорій, які прагнуть пояснити природуілюзій сприймання. Одні розглядають ілюзії як результат взаємодії елементівперцептивного образу, інші пов'язують їх із рухами очей, треті — з нервовимипроцесами, що відбуваються у периферичній або центральній частинах аналізатора.Проте далеко не всі ілюзії дістали задовільне пояснення.
Такимчином, сприймання— активне відтворення довколишнього в його істотних істійких рисах, що не зводиться до механізмів функціонування того чи того аналізатора.Ця обставина не дає можливості класифікувати сприймання стосовно роботипровідного аналізатора, як це було у випадку відчуттів.
Сприйманнякласифікується за особливостями предмета чуттєвого відображення. На ційпідставі виокремлюється сприймання простору, часу і руху.
4. Феноменологія сприймання
Сприйманняпростору — відображення взаємного розміщення предметів, включаючи їх форму,віддаленість, розмір і напрямок, в якому вони розташовані.
Цейвид сприймання ґрунтується на спільній роботі всіх аналізаторів, особливорухового, зорового і вестибулярного. Наприклад, за рахунок м'язових рухівпредмет виділяють в навколишньому середовищі, встановлюють його властивості.Бінокулярний зір і відчуття м'язових зусиль від рухів ока забезпечуютьсприймання предмета у трьох вимірах. Вестибулярний аналізатор сигналізує прозміни положення тіла в просторі і визначає точку відліку, порівняно з якою цейпредмет оцінюється. Ці аналізатори функціонують у структурі перцептивних дій,завдяки яким забезпечується сприймання всіх складників простору.
Сприйманняформи здійснюється внаслідок перцептивних дій, які виявляють інформативніознаки предмета сприймання, насамперед його контур і організацію елементів. Гештальтпсихологіядослідила принципи такої організації і встановила, що вони можутьспричинити ілюзії сприймання. Це принципи «гарного продовження»(відтинки ліній, які є продовженням одна одної, сприймаються як одна форма),близькості (розміщені поруч елементи сприймаються як частини цілого), схожості(ділянки, зафарбовані схожими кольорами, об'єднуються в одне ціле), замкненості(елементи, що утворюють замкнене ціле, сприймаються як такі, що мають певнуформу), «фігури і тла» (вибір предмета сприймання залежить від особливостеййого оточення, розмірів і міри симетричності побудови, ступеня контрастностікольорів), орієнтації (вертикальної чи горизонтальної). Дія цих принципівпоширюється не лише на зорове, а й на слухове та дотикове сприймання форми.
Сприйманнявіддаленості в глибинутакож передбачає дії, які забезпечуютьтривимірність перцептивного образу. Тут має місце низка ефектів, які виразнохарактеризують природу сприймання.
Цеефект величини предмета (людина навчається встановлювати зв'язок між величиноюзображення на сітківці і відстанню до нього), перекриття (предмет, шо частковоприховує інший, здається розміщеним попереду нього), перспективи (паралельнорозміщені і віддалені предмети видаються розміщеними ближче один до одного, ніжрозташовані близько), тіні (більш освітлений із двох предметів, розташованих наоднаковій відстані, сприймається як ближчий порівняно із затіненим), руху (приоднаковій швидкості руху двох предметів здається, що більш віддалений рухаєтьсяповільніше). Такого ж роду ефектом є руховий паралакс— зміна положення предмета,спричинена зміною положення спостерігача: всі далекі предмети начебто рухаютьсяза спостерігачем, а ближчі — йому назустріч. При цьому що ближче предмет, тобільшою здається швидкість його відносного зустрічного руху, а чим далі, тобільша швидкість супровідного руху.
Дослідженняпоказали наявність паралакса руху навіть у немовляті дитинчат мавп.Отже, перцептивні дії спираються на вроджену систему координат. Про існуваннятакої системи свідчить експеримент, за умовами якого дитину садовили на непрозоремісце серед великого скляного листа. З одного боку відкривалася «глибина», а зіншого — матова поверхня. З'ясувалося, що діти, які вміють повзати, а такождитинчата багатьох тварин демонструють неприязнь до «глибини» й рухаються упротилежному напрямку. Для того, щоб визначити, чи дійсно дитина раннього вікусприймає глибину, в неї вимірювали частоту серцевих скорочень, яка зросталау відповідь на спроби наблизити дитину до «глибини». Так реагували навіть діти,яким було всього шість тижнів.
Вродженасистема координат виявляє себе й за інших видів сприймання.
Сприйманнярозміру залежить від сприймання віддаленості, яку описує закон зоровогокута. За законом, кут, утворюваний на сітківці ока променями, що йдуть відкрайніх точок предмета, буде тим більшим, чим ближче розміщений предмет. Іншимисловами, розмір предмета, що сприймається, змінюється прямо пропорційнорозмірові його зображення на сітківці. Проте під дію цього закону не підпадаєявище константностісприйманнярозміру, яке виникає в результатізіставлення інформації про зоровий кут та про віддаленість предмета відспостерігача. Тим часом, це явище нерідко зумовлює невідповідність зображенняпредмета на сітківці його реальній величині (права рука, яку піднято до очей, іліва, витягнута уперед, сприймаються як однакові). Константність сприйманнярозміру підпорядковується законові Еммерта, за яким між величиною послідовногообразуі віддаленістю проекційного екрана, на якому він відбивається, єпрямо пропорційна залежність. Вивчення немовляті дітей тварин показало,що появі цієї константності передує досвід сприймання, причому досвід,отриманий в умовах, коли організм або ж предмет перебувають у русі.
Сприйманнянапрямку — відображення розміщення предметів, які перебувають один щодоодного і до спостерігача у певних відношеннях. Під час слухового сприйманнянапрямок задається джерелом звуку, що слугує сигналом повороту голови на певнийкут, а також площинами, які проходять через голову. Так, звук, що йде зверхуабо знизу, локалізується стосовно горизонтальної площини; той, що надходитьспереду або ззаду — фронтальної площини; справа або зліва — медіанної.Найточніше напрямок, з якого іде звук, оцінюється, коли джерело розташованесправа або зліва від медіанної площини. В основі цієї закономірності — явище бінауральногопаралаксу— зміни характеристик образу звукової хвилі залежно від того,якого вуха вона досягає раніше.
Підчас зорового сприймання напрямку істотне значення має взаємне розміщенняпредметів відображення на сітківці ока. Тут є своя система координат. Положенняпредмета задається в ній вектором, що виходить з точки між очима. Центр, щодоякого визначається місце предмета, розташовується на вертикальній осіповертання голови, в одній горизонтальній площині з центрами очей. Це, очевидно,робота відповідної вродженої і стереотипно діючої функціональної системи. Принаймні,курча, яке щойно вилупилося, відразу ж починає клювати пшоно з високоюточністю; застосування маски з призмами, що зміщують реальний напрямокпредмета, призводить при клюванні до постійних помилок. Аналогічні досліди злюдьми показали, що завдяки рухам очей вони навчаються враховувати новіспіввідношення між зображенням на сітківці і предметом.
Сприйманнячасу — відображення тривалості і послідовності явищ дійсності. Особливістюцього виду сприймання є відсутність конкретного фізичного подразника тавідповідного аналізатора. Вважається, що механізми такого сприймання прихованіу спільному функціонуванні різних аналізаторних систем, провідну роль середяких відіграють рухова і слухова. Особливе значення має у цьому випадкупослідовність, ритмічність дії стимулів. Зокрема, штучне гальмування рухівлюдини під час сприймання нею звукових ритмів зумовлює стійкі помилки при їхвідтворенні, У середовищі, де немає звукових подразників, оцінка часуспотворюється.
Цейвид сприймання поділяється на сприймання послідовності, сприймання тривалості іорієнтування в часі.
Сприйманняпослідовності ґрунтується на нерівномірності, ритмічності і взаємозв'язкуподій довколишнього світу. Тому людині неважко сприйняти і відтворити ряд зчотирьох-п'яти звуків, дотримуючись порядку інтервалів, але практично неможливозробити це у зворотному порядку. На точність сприймання послідовності впливаютьрізні чинники, особливе значення серед яких мають пам'ятьі увага. Стимул,що очікується, вирізняється з-поміж інших з порушенням послідовності їх появи.
Сприйманнятривалості, як і сприймання послідовності, залежить від організації стимулів,що чергуються. При цьому важче порівнювати тривалість інтервалів, позначенихподразниками різної якості (звук — світло — звук), ніж інтервалів, позначениходнорідними подразниками (звук — звук — звук або світло — світло — світло). Реченнязв'язного тексту видається коротшим, ніж такого ж розміру набір безглуздихпоєднань літер. Виявлена й тенденція переоцінювати відрізки часу менші однієїсекунди і недооцінювати більші. Відомо також, що час, заповнений якимисьподіями, сприймається, як правило, з помилкою у бік збільшення, а незаповнений— у бік зменшення. Зменшує оцінку тривалості часу дія алкоголю, гашишу,прискорює — кофеїну, закису азоту.
Орієнтуванняв часі має місце при великих інтервалах між подіями, які вимірюютьсяднями, тижнями, роками. Це складна форма сприймання часу, що спирається насистему координат з точками відліку: «теперішнє», «минуле», «майбутнє».Важливими елементами цієї системи є зміна дня і ночі, пори року, історичні іпам'ятні події. На рівні особистості — це психологічний час, щовідбиває особливості життєвого шляху особистості. Значущі події, які трапляютьсяна цьому шляху, надають орієнтуванню в часі виразного суб'єктивного відтінку.
Системаорієнтування в часі складається здебільшого на сьомий рік життя дитини.Експерименти свідчать, що один і той самий проміжок часу у десятирічної дитиниможе «пройти» уп'ятеро швидше, ніж у шістдесятилітнього дорослого. В однієї ітієї самої людини орієнтування в часі залежить від її стану: під час фрустраціїчас плине повільніше, у стані афектувін взагалі порушується.Впродовж життя психологічний час змінює свої характеристики та ніби рухається зрізною швидкістю і по колу: повільніше в перші і останні вікові періоди життя,швидко — в середні.
Сприйманняруху— відображення зміни положення предметів в просторі і часі.Головну роль тут відіграють зоровий і руховий аналізатори. При фіксованомупогляді рух відображається за рахунок зміни положення зображення предмета насітківці; при нефіксованому — внаслідок функціонування окорухової системи. Востанньому випадку має значення оточення, серед якого перебуває рухомий предмет:від цього залежить, правильно чи неправильно оцінюється швидкість руху.
Поглядна нерухомі об'єкти нерідко породжує ілюзії руху. Вони мають виглядіндукованого, стробоскопічного і автокінетичного руху.
Індукованийрух виникає під час сприймання непорушного предмета. Наприклад,місяць, що ховається за хмари, часто здається таким, що рухається. В цьому таподібних випадках «рухається» той предмет, який є фігурою щодо тла,створюваного іншим, рухомим, предметом. Стробоскопічний рух виникаєпри швидкій зміні нерухомих картин, як наприклад у кіно. Подібна ілюзія,названа фі-феноменом, виявляється при послідовних спалахах джерелсвітла, розміщених один за одним. Це явище пояснюється невронною взаємодієюслідів подразників, що чергуються, а також судженням індивіда про наявність руху.Автокінетичний має місце при фіксованому погляді на точку, що світитьсяв темряві. Людині видається, ніби вона рухається: вбік, уперед або вниз.Напевно, це зумовлюється наявністю мимовільних мікро-рухів, властивих оку.Таким чином, сприйманняздійснюється опосередкованістю складноорганізованих процесів, що змінюють свої характеристики залежно відособливостей предмета відображення і мають вигляд перцептивних дій. Останнівиконуються, спираючись на систему вроджених і набутих індивідом координат, щодає змогу людині правильно орієнтуватися в просторі і часі та адекватновідображати рух даного в органах чуття об'єктивного світу.
Сприйманняневіддільневід пам'яті— важливого складника пізнавальної функції психіки.
ДодатокТест Мюнстерберга на сприймання
ІНСТРУКЦІЯ: Серед буквенного тексту є слова. Ваша задача–переглядаючи рядок за рядком, як можна швидше знайти ці слова. Знайдені словапідкреслюйте.
Час виконання завдання — 2 хв.
БЛАНК:
бсолнцевтргщоцрайонзгучновостьхэьгчяфактуекэкзаментроч
ягшгцкпрокуроргурстабюетеорияентсджэбьамхоккейтрсицы
фцуйгзхтелевизорсолджщзхюэлгщьбапамятьшогхеюжпждргщ
хэнздвосприятиейцукенгшщзхъвафыапролдблюбовьавфырпл
ослдспектакльячсмитьбюжюерадостьвуфцпэждлорпкнародш
лджьхэшщгиенакуыфйшрепортажэждорлафывюефбьконкурс
йфячыцувскапрличностьзхжэьеюдшщглоджэпрплаваниедтлж
эзбьтрдщшжнпркывкомедияшлдкцуйфотчаяниейфоячвтлджэ
хьфтасенлабораториягщдщнруцтргшщтлроснованиезщдэркэ
нтаопрукгвсмтрпсихиатриябплмстчьйсмтзацэъагнтэхт
ОЦІНКА РЕЗУЛЬТАТІВ: Методика направлена на визначення вибірковостіуваги. Оценюється кількість виділених слів та кількість помилок, тобтопропущених та неправильно виділених слів.
В тексті міститься 25 слів.
КЛЮЧ:
бсолнцевтргщоцрайонзгучновостьхэьгчяфактуекэкзаментроч
ягшгцкпрокуроргурстабюетеорияентсджэбьамхоккейтрсицы
фцуйгзхтелевизорсолджщзхюэлгщьбапамятьшогхеюжпждргщ
хэнздвосприятиейцукенгшщзхъвафыапролдблюбовьавфырпл
ослдспектакльячсмитьбюжюерадостьвуфцпэждлорпкнародш
лджьхэшщгиенакуыфйшрепортажэждорлафывюефбьконкурс
йфячыцувскапрличностьзхжэьеюдшщглоджэпрплаваниедтлж
эзбьтрдщшжнпркывкомедияшлдкцуйфотчаяниейфоячвтлджэ
хьфтасенлабораториягщдщнруцтргшщтлроснованиезщдэркэ
нтаопрукгвсмтрпсихиатриябплмстчьйсмтзацэъагнтэхт
Висновки
Отже,зі всього вище написаного можна зробити висновок, що сприймання відіграє вжитті людини дуже важливу роль, оскільки інформаційний голод є смертельним длялюдей.
Навідміну від відчуттів, що відображають тільки властивості предметів іявищ, сприймання — цілісний перцептивнийсприймання), що міститьв собі сукупність властивостей, які отримує індивід за допомогою органів чуттів.Отже, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стаютьскладниками більш високого рівня відображення дійсності. Людині і тваринам цедає змогу орієнтуватись у світі предметів, що їх оточують, і відповідним чиномповодити себе.
Сприйманнянібито надбудовується над відчуттями, про що свідчить філогенез психіки: спочаткувиникає стадія елементарної сенсорної психіки, яка орієнтує організмувластивостях його оточення, а пізніше — стадіяперцептивної психіки—відображення носіїв цих властивостей. Відбувається це в процесі діяльностіживоїістоти, і ця діяльність відповідає умовам, в яких перебуває предмет зпритаманними йому властивостями. Хоча перцептивний образ приходить на змінусенсорному, проте він вміщує і сенсорний як складову.
Онтогенезу такому випадку загалом повторює філогенез: сприйманняз'являєтьсяпізніше відчуттіві розвивається на їхньому ґрунті. У немовлятиєлише здатність відображати окремі властивості предметів, а здатністьвідображати предмети в сукупності їх ознак формується пізніше. При цьому, як івідчуття, сприймання виникає в процесі пізнавальної діяльності.
Списоквикористаної літератури
1.Ананьев Б.Г.Психология чувственного познания. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960.
2.Ананьев Б.Г.,Дворяшина М.Д., Кудрявцева Н.А. Индивидуальное развитие человека йконстантность восприятия. — М.: Просвещение, 1968. — 334 с.
3.Артамонов Й.Д.Иллюзии зрения. — 3-е изд., перераб. — М.: Наука, 1969.
4.Барабанщиков В.А.Околомоторные структуры восприятия. — М.; Ин-т психологи. РАН, 1997. — 138 с.
5.Валеологія:Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти: у 2 ч. / В.І. Бобрицька,М.В. Гриньова та ін. – Полтава, 2000. – 306 с.
6.Воложин А.И.,Субботин Ю.К., Чикин С.Я. Путь к здоровью. – М., 1990. — 160 с.
7. Ганс Селье.Стресс без дистресса. – М., 1982. – 127 с.
8. Козін О.Л.Валеологічні основи психічної культури: В кн. Валеологія – наука про здоровийспосіб життя – К., 1996.
9. Китаев-Смык Л.А.Психология и концепция стресса.// Хрестоматия по психологии: Учеб. пособие длястудентов пед. ин-тов / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1987. – С. 250-260.
10.Максименко С.Д.Загальна психологія, – Вінниця, Нова книга, 2004, – С.702.
11. М’ясоїд П.А. Загальнапсихологія, – К., Вища школа, – С.488.
12. Програми звалеології для вищих закладів освіти / В.І.Бобрицька, М.В. Гриньова та ін. –Полтава, 1998. – 56 с.
13. Психологія.Підручник. / За ред. Ковалевської М.І. – Харків, 1999.
14. Словник-довідникпсихолога. – К., 2000.