Місцеве самоврядування в Україні

Лекція на тему: «Місцеве самоврядування в Україні: поняття, система, матріально- фінансова основа Органи місцевого самоврядування» План: Вступ 1. Поняття та зміст місцевого самоврядування. Основні теорії та сучасні моделі (системи) місцевого самоврядування. 2. Зародження та розвиток місцевого самоврядування в Україні. 3. Основні принципи, система та матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування в

Україні. 4. Конституційно-правові засади формування (порядку утворення) органів місцевого самоврядування. 5. Компетеннція місцевих Рад як органів місцевого саморядування. 6. Конституційні основи організація діяльності місцевих рад 7. Депутат місцевої ради. Постійні комісії місцевих Рад. 8. Голова місцевої Ради. Виконавчий комітет місцевої

Ради. Вступ. Цією темою ми розпочинаємо вивчення одного із центральних та невід’ємних складових елементів сучасної конституційно-правової системи України, а саме - інституту місцевого самоврядуваняння. На початку курсу «Конституційне право України» ( в темі про загальні засади конституційного ладу) ми вже знайомились з найбільш загальними положеннями щодо даного конституційно-правового

інституту. Тоді ж, зверталося увагу на ст.7 Конституції України, яка чітко говорить «В Україні визнається і гарантується місцеве самворядування». Останнє положення фактично виступає одією із засад конституційного ладу України. Звідси, з’ясування змісту та сутності місцевого самоврядування, системи та основних форм діяльності в Україні, має важливе значення для успішної підготовки майбутніх правовзнавців.

Нормативно-правову основу організації та функціонуванння місцевого самоврядування в Україні закладено в Конституції України - Розділі XI Основного Закону держави «Місцеве самоврядування». Серед номативно-правових документів на рівні законів, безпосереднє відношення до даної теми мають Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні» (Голос

України. 1997, 12 червня, Урядовий кур'єр від 14.06.97 р ВВРУ, 1997, №24.), «Про статус депутатів місцевих Рад» (Голос України. 2002, 7 серпня, Урядовий кур'єр, 2002, 2 серпня), «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» ( ВВРУ, 1991, № 33; ВВРУ, 1992, № 35), «Про вибори депутатів місцевих Рад, сільських, селищних, міських Голів» (Голос України,

1998, 24 січня), «Про столицю України - місто-герой Київ» (Урядовий кур’єр, 1999, 28 січня), «Про органи самоорганізації населення» (Урядовий кур’єр, 2201, 15 серпня) та частково - «Про місцеві державні адміністрації» (Голос України, 1999, 12 травня). 1. Поняття та зміст місцевого самоврядування. Основні теорії та сучасні моделі (системи) місцевого самоврядування.

Однією із загально визнаних ознак сучасної демократичної держави є наявність у ній повноцінного місцевого самоврядування. Саме тому, стаття друга Європейської Хартії місцевого самоврядування зазначає, що принципи місцевого самоврядування повинні бути визнані в законодавстві країни, і по можливості в її конституції . З самого початку процесу відновлення державної незалежності

України в державному будівництві нашої країни було взято курс на створення демократичного суспільства, забезечення прав і свобод людини, утвердження суверенітету і самоврядування українського народу. Прийнята 28 червня 1996 року нова Конституція України визначила Україну суверенною, демократичною, соціальною та правовою державою і на найвищому нормативно-правовому рівні зазначила, що в ній визнається

і гарантується місцеве самоврядування як право територіальної громади - жителів села чи добровільно об’єднаних у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого життя в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування в сучасному розумінні його змісту і сутності (як публічна форма самостійного вирішення місцевого, а частково і державного, життя) жителями населених пунктів та певних територій, як відомо, склалося у світовій

практиці на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст коли абсолютні монархії були трансформовані у демократичні, конституційні держави. Саме боротьба за утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького свавілля, була одним з головних мотивів суспільних рухів цього історичного періоду, а ідеї місцевого самоврядування - протиставлялись феодальній державі, становому патріархально-общинному і корпоративно-цеховому самоврядуванню.

На зорі утвердження конституційної держави, ідеї місцевого самоврядування стають в один ряд з такими важливими суспільно-політичними явищами та інститутами як права та свободи людини, суверенітет народу, парламентаризм, розподіл влади, а згодом перетворюються в невід’ємний елемент європейського конституціоналізму та займають своє місце в національних конституційно-правових доктринах, Місцеве самоврядування в Україні сьогодні є багатогранним та комплексним політико-правовим явищем.

Його можна характеризувати з різних сторін. На думку окремих вчених (див зокрема підручник: Біленчук П.Д Кравченко В.В Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право) К.:Атіка, 2000, -304с) виходячи з аналізу насамперед Конституції України, місцеве самоврядування можна розгляди як: 1) одну із засад конституційного ладу; 2) певну форму народовладдя;

3) як право жителів місцевої громади на самоорганізацію Про місцеве самоврядування як засаду конституційного ладу України ми говорили в лекції «Основи конституційного ладу України». Можна до певної міри погодитись із думкою про те, що місцеве самоврядування має пезпосереднє відношення і до народовладдя (демократії). Однак предметом нашої розмови

є власне останнє - місцеве самоврядування як право територіальної громади на самоорганізацію. Вище згадана Європейська хартія місцевого самворядування (ст.3) дає визначення місцевого самворядування як права і реальної здатності органів місцевого самворядування регламентувати значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Ст.140 Конституції

України подає поняття місцевого самоврядування як наступне «Мiсцеве самоврядування - право територiальної громади самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України». Тут, же зазначається, що «особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України», а тако ж те, що «Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальною громадою у двох основних

формах: 1) безпосередньо, 2) через органи мiсцевого самоврядування». Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» деталізує дані конституційні положення та логічно їх розвиває. Стаття 2. Закону подає дещо деталізоване поняття місцевого самоврядування, а саме: «Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання

місцевого значення в межах Конституції і законів України.» Виходячи із даної дефініції, можна окреслити декілька позицій щодо визначення сутності місцевого самоврядування в Україні через деталізацію його окремих складових, а саме: 1. В Україні державою визнається моживість існування інституту місцевого самоврядування. Держава «це робить» у формі визнання за територіальими громадами

окремого, тільки їй притаманного, права. 2. Місцеве самоврядування в Україні є правом - т.б. певними соціальними моживостями територіальної громади. Правом на що? На самостійне (т.б. ні відкого незалежне, в т.ч. і від держави) вирішення певного кола питань - питань місцевого значення. 3. Дане право територіальних громад є гарантоване державою.

Іншими словами, держава не тільки визнає місцеве самворядування, а й береться (повинна) його забезпечити (гарантувати). В який спосіб (яким шляхом) держава може гарантувати місцеве самворядування? Різними шляхами способами). Серед них: правовий (прийняти відповідні закони), організаційний (доопомого в створенні та функціонуванні місцевих органів), фінансовий (грошові дотації з боку держави до місцевих бюджетів), матеріально-господарський (передача у сласті місцевих громад будівль, майна, землі)

і т.д. 4. Місцеве самоврядування в Україні визнається не тільки як гарантоване державою право, а йяк реальна здатність територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення. Т.б. йдеться про те, що держава має не тільки визнати це право громади, не тільки його гарантувати через систему відповідних заходів. Діяльність держави в даному випадку мусить мати позитивний результат, вона в підсумку має привести до реальної (справжньої) можливості територіальною громадою вирішувати

місцеві питання. 5. Дану діяльність громада може здійснювати як безпосередньо, самостійно ( наприклад вирішувати питання на зборах, віча і тд.), так і через органи місцевого самоврядування та їх посадові осіби. 6. Коло (обсяг) питань, які можуть самостійно вирішувати територіальні громади визнвачений рамками (в межах) Конституції і законів України. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних

громад. (детальніше дане питання можна подивитись у статті: Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за Конституцією Українни Право україни, 1998, №5) Законом заборонено будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх :  раси та кольору шкіри;  політичних, релігійних та

інших переконань,  статі,  етнічного та соціального походження;  майнового стану;  терміну проживання на відповідній території;  за мовними чи іншими ознаками. Основні теорії місцевого самоврядування. Ідеї самоорганізації громадян за місцем проживанням при здійсненні влади на місцях, в тій чи іншій мірі були відомі з давніх часів. Вони завжди були присутніми в процесі загально демократичного

розвитку людства. А після Великої французької революції, місцеве самоврядування (як цивілізована та демократична форма самоорганізації громадян по місцю проживання) разом із такими явищами як парламентариз, розполід влади, народний суверенітет, права людини стали «стовпами» основою утвердженням нової демократичної конституційної держави. В спеціальній юридичній літратурі сьогодні в основному звертають увагу на декілька основних теорій

місцевого самоврядування, а саме:  теорію вільних громад;  господарську теорію місцевого самоврядування;  громадівську теорію місцевого самоврядування;  державницьку теорію місцевого самоврядування; Зробимо невеликий огляд основних положень даних теорій. Історично першою в науковій літературі була теорія вільних громад, або теорія природничих прав громади. ЇЇ «коріння» сягає часів пізнього середньовіччя, а «Батьківщиною»

є Франція, Англія, Бельгія. Зміст (сутність) даної теорії полягає в тому, що її прихильники бачать у «громаді» (жителях села, міста) категорію рівну «державі». Вони говорили, що «громада» є старшою від «держави», вона швидше виникла від держави, а отже є первинним, а держава вторинним явищем. Спочатку виникають громади, пізніше громади разом творять державу. Громада має свої невідчужувані (за аналогією з правами людини) права, які включають майже весь спектр

супільного життя ( в т.ч. і політичні питання). Виходячи з такого розумінння сутності «громади» і «держави», окремі вчені висунули думку про можливість існування в демократичній державі поруч із трьома класичними гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою, влади четвертої - громадівської. Відомий діяч часі виникнення США Томас Джеферсон називав громаду - «республікою в мініатюрі».

В першій пол. ХІХ ст. положення щодо моживостей появи «громадівської влади» мали місце не тільки теоретичні міркування, а й були спроби закріплення останніх на рівні нормативно-правовому (Конституція Бельгії 1831 роу). Другою, за часом появи була господарська теорія (громадсько-господарська) теорія місцевого самворядування. Прихильники даної теорії старалися змістити акценти пролеми організації місцевого життя в основному до господарських справ. Вони говорили, що політичні справи повинні бути у відані держави

(органів державної влади на місцях), а спрваи господарські (майнові) мають належати громаді. Громада сама управляє своїм майном, і через майнові (господарські) відносини саморганізовується. Певним різновидом саме такого підходу до організації публічних відносин можна назвати общинне володіня землею в Росії ХІХ ст. Громадівська теорія місцевого самворядування. Дана теорія місцевого самоврядуваня стали свого роду продовження (в певних варіантах) двох попередніх

теорій - «вільних громад» та «господарської». Її зміст зводиться в основному до того, що громада має сама вирішувати свої громадівські (громадські) справи в різних сферах життя (господарка, економіка, культура), а справи державні (політичні) мають належати органам державної влади. Звідси, ніби свого роду протисталвення інтересів громади і індересів держави. Державницька (державна) теорія місцевого самоврядування розглядає останнє (т.б.

місцеве самоврядування) не як самостійну форму організації публічної влади на місцях, а як тільки одну із форм організації місцевого управління, або іншими словами - децентралізацію державної влади. Іншими словами, місцеве самоврядування в даному випадку вистпає як видозмінена діяльність органів державної влади на місцях. Звідси: держава встановлює ці органи; держава надає (визначає) цим органам межі повноважень (компетенцію). Основні теорії та сучасні моделі організації влади на місцях. (системи місцевого самоврядування)

Світова практика організації влади (публічного життя) на місцях, а отже і функціонування місцевого самворядування, знає сьогодні декілька моделей чи систем. Як привило в літературі йде мова про наступні системи:  англо-американська (англо-саксонська);  романо-германська (континентальна);  Іберійська. Для англо-американської (англо-саксонської) системи характерним

є те, що на всіх місцевих рівня управління (село-місто, район, область і т.д.) створюються органи місцевого самоврядування, а місцеві органи державної виконавчої влади як такі е стоврюються. При необхідності окремі функції (повноваження) державного характеру будуть виконувати органи місцевого самоврядуваня. Така система в тій чи іншій мірі сьогодні функціонує в США, Великій Британії,

Канаді, Австралії). Романо-германська (континентальна) система організації влади на місцях передбачає існування поруч із органами місцевого самоврядування органів державної виконавчої влади (державних адміністрацій). При цьому дана система сьогодні знає два різновиди: 1) перший: на всіх рівнях управління (село-місто, район, область) паралейно один до одного існують як органи місцевого самворядування, так і представники центральної державної влади (органи державної

влади - державні адміністрації) (Франція, Італія); 2) другий: органи місцевого самворядування свторюються на всіх рівнях управлінння, представники державної влади (державні адмісністрації) тільки на регіональному рівні (Польща, Болгарія, Фінляндія). Іберійська (від слова Іберія - стародавня назва іспанії) система організації місцевої влади передбачає існування на всіх рівнях місцевого управління виборних органів місцевого самворядування (Ради) та

їх головних посадових осіб (голів, мерів, префектів тощо), які здійснюють всі повноваження, що можуть виникнути на місцях. При цьому головні посаодві особи органів місцевого самворядування - мери, голови, префекти і т.д затверджуються центральними оргнами державної влади як їхні представники на місцях. Така система в тій чи інші модифікації існує в Бразилії, Мексиці, Португалії,

Іспанії). 2. Зародження та розвиток інституту місцевого самоврядування в Україні. Явище територіального (місцевого) самоврядування було добре відоме на українських землях від самих початків його існування на європейському континенті та міцно вкорінилося у різних формах суспільної свідомості українського народу. Процес територіальної самоорганізації населення (процес формування органів місцевого самоврядування), пройшов в Україні довгий шлях.

Біля витоків в основні цього явища лежать:  міські віча та сходи (збори) верві (територіальних громад) періоду України-Руси;  середньовічне міського самоврядування українських міст за магдебургським правом (в т.ч. і за Литовськими статутами 1529, 1566, 1688 років);  форми самоорганізації населення в період козацько-гетьманської держави та закріплення права на місцеве самоврядування в першій українській Конституції 1710 року;  реформи місцевого самоврядування в

Австрійській імперії другої половини ХІХ ст. ( державний закон про місцеве самоврядування від 5 травня 1862 року, крайовий (галицький) закон про громади від 12 серпня 1866 року);  Земські реформи в Російській імперії 1864 року. Ідеї місцевого самоврядування в сучасному розумінні присутні в українській політичній думці вже від пол.ХІХ ст. Першим, помітним документом конституційно-правового характеру середини

ХІХ ст. в українській політичній думці, був конституційний проект члена Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андруського - «Начерк Конституції Республіки». Відомі є три варіанти цього документу, підготовлених автором приблизно в 1846-1850 роках, жоден з яких не є був цілісним завершеним доументом. Всі три варіанти проекту ««Начерк Конституції Республіки» опубліковано

Найбільш повним є власне третій варіант проекту, датований 1850 роком. Дві центральні ідеї пронизують «червоною ниткою» конституційний проект Г.Андрузького: 1) утворення слов’янської коефедерації з республіканською формою правлінння (на взірець Сполучених Штатів Америки, де мали об’єднатися 7 автономних штатів - Україна, Польща, Бсарабія, Остзея, Сербія, Болгарія,

Дон); 2) запровадження у містах і селах України та інших штатах Республіки найширшого самоврядування. На первинному рівні самоорганізації населення (рівень територіальної громади), для належної організації місцевого життя мали б бути створені та функціонувати управа (як виконавчий орган територіальної громади), «богадельня» (притулок для людей похилого віку та

інвалідів), школа, «магазин», громадська каса. Управа мала формуватись у складі - обраного на вільних виборах голови, 3-4 старшин, 10 депутатів від громади, священика і кожнього місцевого жителя, який закінчив гімназію та 1-5 писарів. Управа мала б « поєднювати в собі влади судову, розпорядчу і виконавчу»на місцях. Особливе значення для української політичної думки другої половини

ХІХ ст. ( в частині висвітлення місця інституту місцевого самоврядування в системі новітньої конституційної держави), стала поява конституційного проекту Михайла Драгоманова «Вольный Союз - Вільна Спілка. Опыт украинской политико-соціальной програмы», надрукованого в Женеві в 1884 році. «Головним завданням «Вільної Спілки» в Росії у теперішній та найблищий час писав у своєму конституційному проекті

М.Драгоманов повинна бути робота для перетворення цієї держави (Російської імперії - Н.С.) на засадах політичної свободи », де визначальними є « А) Права людини і громадянина; Б) Самоврядування », при цьому саме самоврядуваню, на думку автора конституційного проекту, має бути відведено роль « основи для руху до соціальної справедливості». Систему самоврядування за конституційним проектом

М. Драгоманова, мали складати різного роду «сходи» або «вибрані збори»(зібрання) громадян, перед яким мали бути відповідальні всі службові особи в державі, окрім суддів. Дана система мала органічно поєднати в собі свого роду два рівні самоврядування (дві горизонтальні площини в загальнодержавному механізмі): місцеве самоврядування і державне самоврядування. Місцевим самоврядуванням передбачалась самоорганізація населення на рівні

територіальних (сільських та міських) громад, волостей, повітів, областей. Так, у селах справами громади мали б «завідувати» сільських «схід» та обрані ним (а фактично - громадою) виборні виконавчі органи - сільська управа та сільский старшина (голова). В містах, волостях, повітах та областях малиб формуватись шляхо вільних виборів «думи» як органи територіального самоврядування, які в свою чергу обирають свої виконавчі органи - управи.

Органам місцевого самоврядування громади, волості та повіту « повинні завідувати в своїх округах справами місцевого громаського господарства (майно громади, ринки, ярмарки іт.п.), благоустрою (оздоровлення, продукти, опіка, страхування, охорона худоби від епізоотій і т.п.) і громадською початковою та (в міру засобів) середньою освітою». Конституційний проект М.Міхновського «Основний закон «Самостійної

України» Спілки народу Українського» (1906р.) був першим повноцінним (завершеним) проектом конституції Української держави - як суверенного утворення в сучасному розумінні даного явища. Україна, як «спілка вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних осбливостей та окремішностей і заселених українцями», за твердими переконаннями М.Міхновського, мала б визнавати і найширші права місцевих (територіальних) громад на самоврядування.

Право громад на самоврядування, подібно до ситуації з проектом М.Грушевського, найшло своє чітке закріплення і цій проблематиці в конституційному проекті М.Міхновського відведено окремий розділ - «Самоправи». Оргаізація публічної влади на місцях за даним проектом являє собою двохрівневу систему місцевих представницьких органів: перший (нижній) рівень - рівень територіальних громад (очевидно мова

іде про громади села, містечка і міста); доругий рівень - рівень землі (як основної адміністративно-територіальної одиниці). Органи самоврядування на місцях мали б формуватися шляхом виборів на основі прямого, рівного загального виборчого права при таємному голосуванні (п.7 ст.95 Проекту). Громади села, міста обирають відповідно сільську, міську Раду, яка « з поміж себе» формує свій виконавчий орган -

Управу Ради; відповідно, громадяни, які проживають на території тої чи іншої землі обирають Земську Раду, яка також подібно до Ради громад, утворює свою Земську Управу. Засідання органів місцевого самоврядування є виключно відкритими, зайняття всіх посад у виконавчих органах місцевого самроврядування - тільки на засадах виборності. Напрацьована в працях українських вчених та громадсько-політичних діячів другої

половини ХІХ - початку ХХ століть теоретична база місцевого самоврядування (насамперед як суспільно-політичного явища та конституційно-правового інституту), мала згодом велике значення як для конституційного будівництва вцілому, так і для розвитку місцевоого самоврядування в Україні зокрема. Адже, вже в Третьому Універсалі Української Центральної Ради Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписувалось « вжити всіх заходів до закріплення

й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях ». Згодом, ст.26 Конституції Української Народної Республіки (Статуту про державний устрій, права і вольности УНР) було закріплено, що «всякого рода справи місцеві впроваджують виборчі Ради і Управи громад, волостей і земель. Їм належить

єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців , не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Українскої Народної Республіки. Особливо значення в цьому плані мали погляди на сутність і зміст місцевого самоврядуваня М.Драгоманова. Останнє визнавали як під час творення

УНР-ЗУНР (зокрема робота проф.Отто Ейхельама - «Проект Конституції основ держвнних законів УНР» 1920 року), так і значно пізніше. 28 жовтня 1933 в Українському Вільному Університеті в Празі під час святкуванні 15 річниці Чехословацької Республіки проф. Станіслав Дністрянський у своєму виступі «Демократія та

її майбутнє» з цього приводу зокрема говорив: « Коли-ж нам на прикінці приходиться зробити висновок наших міркувань для нас і у майбутнє, ми не повинні сумніватися, що наш майбутній шлях знаходиться в таборі правдивої демократії з зазначенням української народної ідеї та зі збереженням справжнього народного авторитету. Ні парламентаризм ні партійний режим не належали до витворів українського народоправства.

Натомість гадаю, що не тяжко нам буде відтворити давні-давні традиції нашої минувшини. Та якщо порівняємо модерні змагання в напрямку відтворення структури справжнього народнього авторитету, мусимо склонити голову перед одним із наших авторитетів, коли зрозуміємо, які цінності відкрила нам уже в минулій добі «Вільна Спілка» Драгоманова». Встановлений радянський режим не визнавав місцевого самоврядування: місцеві Ради (спочатку Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів, пізніше

депутартів трудщих, ще пізніше - народних депутатів) проголошувались органами влади на місцях. Початком відновлення місцевого самворядування в Україні стало прийняття 7 груддня 1990 року Закону Української РСР «Про місцеві Ради наодних депутатів та місцеве самоврядування». Пізніше були Закони України «Про місцеві радинародних депутатів та місцеве і регіональне самоврядуваня» (1992 р.), «Про держвну владу

і місцеве самоврядування в Україні» (1994 р.) та нині чинний Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.). 3. Основні принципи, система та матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування в Україні. В основу функціонування місцевого самоврярдування в Україні, як важливого, фактично - одного із основних конституційно-правових

інститутів, покладено ряд принципів (засад) визначених Конституцією та Законом України «Про місцеве самоврядування». До них (принципім місцевого самоврядування, насамперед відносяться принципи:  народовладдя;  законності;  гласності;  колегіальності;  поєднання місцевих і державних інтересів;  виборності;  правової, організаційної та матеріально-

фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;  підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;  державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;  судового захисту прав місцевого самоврядування. Кожен, з цих принципів ( нагадаємо, що принципи у конституційному праві це певні засади, фундаментальн

основи) має свій зміст, свою сутність і кожен з них має своє місце у формуванні загальнної «карртини»(схеми, моделі) місцевого самврядуванння. Для приклади, розглянемо детальніше принцип «законності» та принцип «поєднання місцевих і державних інтересів». Суть принципу «законності» полягає в тому, що діяльність всіх органів місцевого самоврядування, всіх його посадових та службових осіб має бути чітко підпорядкована Закону. При цьому, посадові та службові особи органів місцевевого самоврядування повинні не тільки чітко

дотримуватись норм Закону «Про місцеве самворядування в Україні», а й керуватися у своїй діяльності насамперед Конституцією України (з огляду на її верховенство) насамперед виходячи із її засадних положень у розумінні того, що людина, її життя і здоров’я, честі і гідності, ннедоторканості

і безпеки як найвищої соціальної ціннності (ст.3 Конституції України), що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст.15 Конституції України) і т.д. Принцип «поєднання місцевих і державних інтересів» буквально означає те, що у своїй діяльності посадові та службові особи органів місцевевого самоврядування повинні керуватись не тільки

інтересами конкретних територіальних громад, а й враховувати інтереси загальнодержавні (національні). Теж саме, має бути і з боку органів державної влади при вирішенні місцевих побллем. Приклад, який ми приводили на лекції з «Основ конституційного ладу України». Місту Львову необхідно для нормального функціонування десь залишати (збувати, знищувати

і т.д.) кожень день тонни різноманітного сміття. Сміття та всякі відходи є всюди (в житлових масивах, військових частинах, державних (в т.ч. і стратегічних) заводах, і навіть в навчальних закладах та органах влади. Сміття звозиться на сміттєзвалище. Біля нього (близько чи далеко) є населені пункти. Для них це звалище - одні лише серйозні проблеми (постійний чад згарища, неприємні

запахи, бактерелогічна небезпека і т.д.). Для міста Львова - смітезвалище необхдність, і можливість нормальногго функціонування. Інтереси міста ( а отже і держави, адже у місті є військові частини, державні заводи, органи влади і т.д.) і інтереси села є не тільки різними, а й протилежними. Тому таких випадках природньо виникають конфлітні ситуації.

При вирішенні виниклої проблеми (розв’язанні таких ситуацій ) і органи місцевого самоврядування і органи державної влади бузумовно повинні керуватись принципом ««поєднання місцевих і державних інтересів». Статтею 5 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему місцевого самоврядування в Україні, за якою остання включає в себе як самостійні елементи:

1) територіальну громаду; 2) сільську, селищну, міську раду; 3) сільського, селищного, міського голову; 4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; 5) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; 6) органи самоорганізації населення. При цьому, чинним законоддавством передбачена можливість дещо особливої організації місцевого самврядування

в містах з районним поділом. Так, ч, 2. Ст.5 Закону говорить: « У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.» Декілька загальних означеннь та підходів, щодо розумінння окремих

елементів системи місцевого самоврядування в Україні. Територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Сільська, селищна, міська ради - це сформовані в відповідно до чинного законодавства шляхом виборів органи місцевого самоврядування, які складаються

із депутатів та представляють відповідні територіальні громади, здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Сільський, селищний, міський голова - є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села селища, міста. Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Посадова особа місцевого самоврядування - це особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно- розпорядчих та консультативно- дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету; Виконавчі органи сільської, селищної, міської ради - органи, які створюються сільськими, селищними, міськими радами для здійснення виконавчих функцій

і повноважень місцевого самоврядування. Виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є 1) їх виконавчі комітети, 2) відділи, 3) управління 4) інші створювані радами виконавчі органи. Районні та обласні ради - органами місцевого самоврядування, сформавані шляхом виборів. які складаються із депутатів та представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст розміщених відповідно на території району чи області.

Органи самоорганізації населення - представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста. Орган самоорганізації населення є однією з форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні окремих питань місцевого значення. Органами самоорганізації населення є :  будинкові, вуличні, квартальні комітети, 

комітети мікрорайонів,  комітети районів у містах,  сільські, селищні комітети. (не змішувати з виконавчими комітетами). 3. Основними завданнями органів самоорганізації населення є: 1) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України; 2) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння у наданні їм відповідних послуг;

3) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм. Комітети (як органи самоорганізації населення) дозволяють створювати сільські, селищні, мііські ради за ініціативою жителів. При цьому сільські, селищні, мііські ради можуть наділяти ці комітети частиною власної компетенції, фінансів, майна. Органи місцевого самоврядування з метою більш ефективного здійснення своїх повноважень, захисту прав

та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації (наприклад:асоціація міст України, асоціація болгарських сіл, асоціація сіл Розточчя і т.д.). Органи місцевого самоврядування та їх асоціації можуть входити до відповідних міжнародних асоціацій, інших добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування. Матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування

Відповідно до чинного законодавства, зокрема ст.142 Конституції України, ст.16 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», матеріально-фінансовою основою місцевого самоврядування є:  рухоме і нерухоме майно,  доходи місцевих бюджетів,  позабюджетні цільові (в тому числі валютні) та інші кошти,  земля,  природні ресурси, що

є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах,  об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд

і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; Декілька загальних правил в частині матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування: 1) Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти. 2) Сільська, селищна, міська, районна в місті (у разі

її створення) рада може наділяти частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передавати їм відповідні кошти, а також матеріально-технічні та інші ресурси, необхідні для здійснення цих повноважень, здійснює контроль за їх виконанням. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах

їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування. Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом. Органи місцевого самоврядування є юридичними особами

Органи місцевого самоврядування наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та рахунки в установах банків України. 4. Конституційно-правові засади порядку створення (формування ) органів місцевого самворядування

Місцеві Ради (до числа яких чинне законодавство сьогодні відносить - сільську, селищну, міську, районну, районну в місті та обласну ради) як органи місцевого самворядування створююються (формуються) шляхом виборів. Основні засади порядку формування (утворення) цих органів місцевого самоврядування визначено Конституцією України. Даний порядок визначено як вибори депутатів і голів місцевих Рад. Депутати місцевих Рад обираються жителями села, селища, мiста, району та області

на основi загальновизнаних приннципів виборчого права, а саме  загального виборчого права  рiвного виборчого права  прямого виборчого права  шляхом таємного голосування. Строк, на який обираються депутати місцевих Рад - чотири роки. Сiльський, селищний та мiський Голова обирається жителями цих населених пунктів ( т.б. відповідною територiальною громадою) на основi загального, рiвного, прямого виборчого права шляхом

таємного голосування строком на чотири роки. Голова районної та голова обласної ради обираються вiдповiдною районною та обласною Радою на строк повноваження Ради ( т.б. теж на 4 роки) Деталізація конституційних положень щодо організації і проведення виборів депутатів і голів місцевих Рад визначена окремим Законом України від 14 січня 1998 року «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських

голів» Виборчий процес на місцевих виборах здійснюється на засадах: 1) вільного і рівноправного висування кандидатів; 2) рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; 3) неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів; 4) контролю за джерелами фінансування та витратами на виборчу кампанію;

5) гласності й відкритості виборчої кампанії; свободи агітації. Вибори депутатів сільської, селищної, міської, районної у місті ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по одномандатних виборчих округах, на які поділяється вся територія відповідно села, селища, міста, району в місті. Вибори сільського, селищного, міського голови проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по єдиному одномандатному виборчому округу, межі якого співпадають

з межами села, селища, міста. Вибори депутатів районної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу цього району. Вибори депутатів обласної ради проводяться за мажоритарною виборчою системою відносної більшості по багатомандатних виборчих округах, межі яких співпадають відповідно з межами районів та

міст обласного значення, що входять до складу цієї області. Загальний склад місцевих рад (максимальна кількість депутатів відповідної місцевої ради) 1. Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймається відповідною радою поточного скликання не пізніш як за 75 днів до дня виборів. 2. У разі, коли рада поточного скликання у строк, встановлений частиною першою цієї статті, не визначиться

щодо загального складу ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної ради дорівнює мінімальній межі, встановленій Законом про вибори депутаів місцевих Рад. 3. Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення: до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів; до 5 тисяч - від 20 до 30 депутатів; до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів; до 50 тисяч - від 30 до 45 депутатів; до 100

тисяч - від 35 до 50 депутатів; до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів; до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів; до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів; понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів. 4. Загальний склад районної ради визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу району. Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів.

При цьому у разі наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів. 5. Загальний скла д обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість

депутатських мандатів. При цьому у разі наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. Загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів. Участь громадян у виборах до органів місцевого самоврядування

є добровільною. Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина України. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у місцевих виборах. Вважається, що виборці, які не взяли участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах. Право голосу на місцевих виборах мають особи, які відповідають наступним трьом вимогам: 

є громадянами України,  на день проведення виборів виповнилося 18 років  проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах. Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, яких визнано судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі на час перебування в цих місцях.

Загальні вимоги для кандидатів в депутати сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради та на посаду сільського, селищного та міського голови:  громадянство України,  наявність права голосу  вік на день виборів - 18 років. Громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови.

Громадянин України може бути депутатом лише однієї ради. Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. Виборчі комісії Для організації та проведення місцевих виборів утворюються

виборчі комісії: 1) сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні виборчі комісії (територіальні виборчі комісії); 2) окружні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії. Види місцевих виборів. Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних,міських голів можуть бути  черговими,  позачерговими,  повторними,  замість тих депутатів і голів, які вибули,  вибори у разі утворення нової адміністративно-територіальної

одиниці. Рішення про проведення чергових і позачергових виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України. Рішення про проведення повторних виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія. Рішення про проведення виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули,приймають відповідні ради. Обраним по одномандатному виборчому округу вважається кандидат

у депутати, на посаду сільського, селищного, міського голови, який одержав на виборах найбільшу, порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь уголосуванні. У разі, коли по одномандатному виборчому округу балотувався один кандидат, він вважається обраним, якщо за нього проголосувала більшість виборців, які взяли участь у голосуванні. Обраними по багатомандатному виборчому округу вважаються ті кандидати, які на виборах одержали більшу,

порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів виборців, які взяли участь уголосуванні. У разі, коли два або більше кандидатів набрали найбільшу і водночас однакову кількість голосів виборців, окружна (територіальна) виборча комісія приймає рішення про проведення повторного голосування по цих кандидатурах, яке проводиться не пізніш як у двотижневий строк після дня виборів Окружна (територіальна) виборча комісія може визнати вибори по виборчому округу

такими, що не відбулися, якшо:  вибули усіх зареєстровані кандидати  голосування не проводилося. Окружна (територіальна) виборча комісія може визнати вибори недійсними по виборчому округу чи по окремих виборчих дільницях, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голосів допущено порушення Закону про місцеві вибори, яке вплинуло на результати вибор 5.

Компетеннція місцевих Рад як органів місцевого саморядування. Компетенція територiальнi громади села, селища, мiста: (безпосередньо або через утворенi ними органи мiсцевого самоврядування)  управляють майном, що є в комунальнiй власностi;  затверджують програми розвитку відповідної території: 1) соцiально-економiчного розвитку 2) культурного розвитку  контролюють виконання затверджених

програм  затверджують бюджети вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць  контролюють затверджених бюджетів;  встановлюють мiсцевi податки i збори вiдповiдно до закону;  забезпечують проведення мiсцевих референдумiв та реалiзацiю їх результатiв;  утворюють, реорганiзовують та лiквiдовують комунальнi пiдприємства, органiзацiї i установи,  здiйснюють контроль за дiяльнiстю комунальнi пiдприємства, органiзацiї i установи,

 вирiшують iншi питання мiсцевого значення, вiднесенi законом до їхньої компетенцiї. Виключна компетенція сільських, селищних, міських рад (ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні») 1) затвердження регламенту ради; 2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; 3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності,

затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; 4) обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення з посади секретаря ради; 7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання; 8) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників; 9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність

виконавчих органів ради; 10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; 11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; 12) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради; 13) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; 14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому

законом; 15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, 16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених Законом; 17) визначення відповідно до закону кількісного складу ради; 18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

21) прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них; 22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування; 23) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного

бюджету; 24) встановлення місцевих податків і зборів та розмірів їх ставок у межах, визначених законом; 26) прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; 27) прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; 28) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами;

29) прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених цим Законом; 30) затвердження статуту територіальної громади; 31) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади; 32) вирішення відповідно до закону питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботі рада, її виконавчий орган та яка використовується в офіційних оголошеннях.

Законом перебачено повноваження місцевих Рад по окремих сферах суспільного життя, а саме:  Повноваження у сфері соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку  Повноваження в галузі бюджету, фінансів і цін  Повноваження щодо управління комунальною власністю  Повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського

харчування, транспорту і зв'язку  Повноваження у галузі будівництва  Повноваження у сфері освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту  Повноваження у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища  Повноваження в галузі зовнішньоекономічної діяльності  Повноваження у сфері соціального захисту населення 

Повноваження в галузі оборонної роботи  Повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою  Повноваження щодо забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян  Повноваження щодо відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України таприсвоєння почесних звань України

Делегування повноважень місцевих органів державної виконавчої влади: Органам мiсцевого самоврядування можуть надаватися законом окремi повноваження органiв виконавчої влади. Держава фiнансує здiйснення цих повноважень у повному обсязi за рахунок коштiв Державного бюджету України Дане фінансування може здійснюватись і шляхом вiднесення до мiсцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податкiв,

Держава передає (може передати) органам мiсцевого самоврядування вiдповiднi об'єкти державної власностi. Органи мiсцевого самоврядування з питань здiйснення ними повноважень органiв виконавчої влади пiдконтрольнi вiдповiдним органам виконавчої влади. (ст. 143 Конституції України). Акти органів місцевого самоврядування: Органи мiсцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рiшення: 

є обов'язковими до виконання на вiдповiднiй територiї  Рiшення органiв мiсцевого самоврядування з мотивiв їх невiдповiдностi Конституцiї чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду (Ст.144 Конституції). Компетенція обласних та районних Рад:  затверджують програми соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних областей

i районiв  контролюють виконання цих програм;  затверджують районнi i обласнi бюджети  контролюють виконання районних та обласних бюджетів Місцевий бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування; Районний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних

інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання; Обласний бюджет - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання; Обласні і районні бюджети (порядок формування): 1) з коштiв державного бюджету 2) з коштiв, залучених

на договiрних засадах з мiсцевих бюджетiв для реалiзацiї спiльних соцiально-економiчних i культурних програм, Мета для чого формуються обласні і районі бюджети бюджети: а) для їх вiдповiдного розподiлу мiж територiальними громадами б) для виконання спiльних проектiв та Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради мають печатки із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть мати власну символіку (герб, прапор тощо), яка відображає їх історичні, культурні, соціально-економічні та інші місцеві особливості і традиції. З урахуванням пропозицій органів місцевого самоврядування сіл, селищ, міст районними, обласними радами може бути затверджена символіка відповідно району, області. На будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається

Державний Прапор України. Сільські, селищні, міські, районні у містах, районні, обласні ради можуть мати свої статути. Статути територіальної громади села, селища, міста приймаються з врахування історичних, національно-культурних, соціально-економічних та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування представницьким орган місцевого самоврядування (т.б. Радою) на основі Конституції України та в межах

Закону. Статут територіальної громади підлягає державній реєстрації в органах Міністерства юстиції України. Підставою для відмови в державній реєстрації статуту територіальної громади може бути його невідповідність Конституції та законам України. відмова в реєстрації статуту територіальної громади може бути оскаржена в судовому порядку. Обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з

Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. 6. Конституційні основи організація діяльності місцевих рад. Загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону; Склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку; Правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних

до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради; Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з:  пленарних засідань ради,  засідань постійних комісій

ради. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної у місті ради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць після обрання ради у правомочному складі. Першу сесію відкриває і веде голова територіальної виборчої комісії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів та сільського, селищного, міського голови і визнання їх повноважень. Наступні сесії ради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно

сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної ради. Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал (три місяці) У разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної ради або неможливості його скликати сесію ради сесія скликається: сільської, селищної, міської ради - секретарем сільської, селищної, міської ради; районної у місті, районної, обласної ради - заступником

голови відповідної ради. Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті ради повинна бути також скликана за пропозицією 1) не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради, 2) виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, Сесія районної, обласної ради повинна бути скликаназа пропозицією: 1) не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної ради 2) голови відповідної

місцевої державної адміністрації. Рішення про скликання сесії ради доводиться до відома депутатів і населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а у виняткових випадках - не пізніш як за день до сесії із зазначенням :  часу скликання,  місця проведення  питань, які передбачається внести на розгляд ради. Відкриття і ведення сесій місцевих Рад: Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває

і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у інших випадках - секретар ради; Сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або його заступник. Сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. Пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися:  сільським, селищним, міським головою,  постійними комісіями,  депутатами, 

виконавчим комітетом ради,  головою місцевої державної адміністрації,  головою районної, обласної ради,  загальними зборами громадян. Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання. 7. Депутат місцевої ради. Постійні комісії місцевих Рад. Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» відповідно до

Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",інших законів України визначає правовий статус депутата місцевої ради як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та рівноправного члена місцевої ради, встановлює гарантії депутатської діяльності та порядок відкликання депутата місцевоїради. Згідно з даним Законом України, основними складовими правового статусу депутатата місцевої

є наступні положення: 1. Детупат місцевої ради є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. 2. Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати

і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчогоокругу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. 3. Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування.

4. Депутат місцевої ради відповідно до Закону наділяється всією повнотою прав, необхідних для забезпечення його реальної участі у діяльності ради та її органів. Депутат місцевої ради набуває свої повноваження в результаті обрання його до ради відповідно до Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" Повноваження депутата місцевої ради починаються з дня відкриття першої сесії відповідної ради з моменту

офіційного оголошення підсумків виборів відповідною територіальною виборчою комісією і закінчуються в день відкриття першої сесії цієї ради нового скликання, крім передбачених законом випадків дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради або ради, до складу якої його обрано. Повноваження депутата місцевої ради, обраного замість того депутата, який вибув, або на повторних виборах, починаються з дня заслуховування на черговому після виборів депутата місцевої ради пленарному засіданні

відповідної місцевої ради повідомлення територіальної виборчої комісії про підсумки виборів. Дострокове припинення повноважень депутата місцевої ради Повноваження депутата місцевої ради припиняються достроково за наявності перелічених підстав, засвідчених офіційними документами, без прийняття рішення відповідної ради у разі: 1) його відкликання виборцями у встановленому цим

Законом порядку; 2) припинення його громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі України; 3) обрання або призначення його на посаду, зайняття якої згідно з Конституцією України ( 254к/96-вр ) і законом не сумісне з виконанням депутатських повноважень; 4) обрання його депутатом іншої місцевої ради; 5) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до позбавлення волі;

7) його смерті. Повноваження депутата місцевої ради можуть припинятися достроково також за рішенням відповідної ради у зв'язку: 1) з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, за яким його засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; 2) з особистою заявою депутата місцевої ради про складення ним депутатських повноважень. Спори щодо дострокового припинення повноважень депутата місцевої ради вирішуються судом. Депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою

діяльністю. Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської,селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробочий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток, якщо інше не передбачено законом.

За рішенням обласної, Київської та Севастопольської міських рад депутат, обраний головою постійної комісії з питань бюджету, може працювати в раді на постійній основі. Депутат місцевої ради, який перебуває на посаді керівника місцевого органу виконавчої влади чи на іншій посаді, на яку поширюються вимоги Конституції ( 254к/96-вр ) та законів України щодо обмеження сумісництва, не може поєднувати свою службову діяльність на цій посаді з посадою

сільського, селищного, міського голови, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови та заступника голови районної у місті, районної, обласної ради, а також з іншою роботою на постійній основі в радах, їх виконавчих органах та апараті. Депутат місцевої ради не може використовувати свій депутатський мандат в цілях, не пов'язаних з депутатською діяльністю. Депутат місцевої ради не може мати іншого представницького мандата.

У виборчому окрузі депутат місцевої ради зобов'язаний: 1) підтримувати зв'язок з виборцями, відповідною територіальною громадою, трудовими колективами і громадськими організаціями, які висунули його кандидатом у депутати місцевої ради, а також колективами інших підприємств, установ, організацій, незалежно від форми власності, органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, розташованими на відповідній території;

2) не рідше одного разу на півріччя інформувати виборців про роботу місцевої ради та її органів, про виконання планів і програм економічного і соціального розвитку, інших місцевих програм,місцевого бюджету, рішень ради і доручень виборців; 3) брати участь в організації виконання рішень ради та її органів, доручень виборців, у масових заходах, що проводяться органами місцевого самоврядування на

території громади або виборчого округу; 4) вивчати громадську думку; вивчати потреби територіальної громади, інформувати про них раду та її органи, брати безпосередню участь у їх вирішенні; 5) визначити і оприлюднити дні, години та місце прийому виборців, інших громадян; вести регулярний, не рідше одного разу на місяць, прийом виборців, розглядати пропозиції, звернення, 6) заяви і скарги членів територіальної громади, вживати заходів щодо забезпечення

їх оперативного вирішення. Депутат місцевої ради, який не виправдав довір'я виборців, може бути в будь-який час відкликаний ними у встановленому Законом порядку. У виборчому окрузі депутат місцевої ради має право: 1) офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування,

підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; 2) брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу;

3) порушувати перед органами і організаціями, передбаченими пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; 4) вносити на розгляд органів і організацій, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі

відповідно до закону, брати участь у їх розгляді. При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: 1) на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; 2) на невідкладний прийом; 3) вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку. Депутат місцевої ради є відповідальним перед виборцями свого виборчого округу

і їм підзвітним. У своїй роботі у виборчому окрузі взаємодіє з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами самоорганізації населення, трудовими колективами, об'єднаннями громадян. Депутатське звернення - викладена в письмовій формі вимога депутата місцевої ради з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю, до місцевих органів виконавчої влади, органівмісцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також керівників правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ

та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, здійснити певні дії, вжити заходів чи дати офіційне роз'яснення з питань, віднесених до їх компетенції. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, а також керівники правоохоронних та контролюючих органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, розташованих на території відповідної ради, до яких звернувся

депутат місцевої ради, зобов'язані у десятиденний строк розглянути порушене ним питання та надати йому відповідь, а в разі необхідності додаткового вивчення чи перевірки дати йому відповідь не пізніш як у місячний строк. Виборці можуть давати своєму депутатові місцевої ради доручення на зборах під час його звітів чи зустрічей з питань, що випливають з потреб відповідного виборчого округу чи територіальної громади в цілому. Обов'язки депутата місцевої ради у раді та

її органах Депутат місцевої ради зобов'язаний: 1) додержуватися Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, регламенту ради та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок діяльності ради та її органів; 2) брати участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяти виконанню

їх рішень; 3) виконувати доручення ради, її органів, сільського, селищного, міського голови чи голови ради; інформувати їх про виконання доручень. Права депутата місцевої ради у раді та її органах 1. Депутат місцевої ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на засіданнях ради та її органів, до складу яких він входить. Депутат місцевої ради набуває права ухвального голосу з моменту визнання його повноважень.

2. Кожний депутат місцевої ради у раді та її органах, до складу яких він входить, має один голос. Депутат місцевої ради, який не входить до складу відповідного органу ради, може брати участь у його роботі з правом дорадчого голосу. 3. обирати і бути обраним до органів відповідної ради; 4. офіційно представляти виборців у відповідній раді та її органах; 5. пропонувати питання для розгляду їх радою та

її органами; 6. вносити пропозиції і зауваження до порядку денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті; 7. вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю; 8. вносити на розгляд ради та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них; 9. висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів

і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою; 10. порушувати питання про недовіру сільському, селищному, міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; 11. брати участь у дебатах, звертатися із запитами, ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні; 12. вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту

чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території; 13. порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій; 14. виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій та з мотивів голосування, давати довідки;

15. ознайомлюватися з текстами виступів у стенограмах чи протоколах засідань ради та її органів до їх опублікування; 16. оголошувати на засіданнях ради та її органів тексти звернень, заяв, пропозицій громадян або їх об'єднань, якщо вони мають суспільне значення; 17. об'єднуватися з іншими депутатами місцевої ради в депутатські групи, фракції, які діють відповідно до регламенту ради.

Депутат місцевої ради може передати головуючому тексти свого невиголошеного виступу, пропозицій і зауважень з обговорюваного питання для включення до протоколу засідання ради або її органу, в якому він бере участь. Депутатський запит - це підтримана радою вимога депутата місцевої ради до посадових осіб ради і її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, які розташовані або зареєстровані на відповідній

території, а депутат міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації, його заступників, керівників відділів і управлінь з питань, які віднесені до відання ради. Депутатське запитання - це засіб одержання депутатом місцевої ради інформації або роз'яснення з тієї чи іншої проблеми.

Відповідь на запитання може бути оголошено на сесії ради або дано депутату місцевої ради в індивідуальному порядку. Запитання не включається до порядку денного сесії, не обговорюється і рішення по ньому не приймається. Орган або посадова особа, до яких звернуто депутатський запит, зобов'язані у встановлений радою строк дати офіційну письмову відповідь на нього відповідній раді і депутату місцевої ради. Якщо запит з об'єктивних причин не може бути розглянуто у встановлений радою

строк, то орган або посадова особа зобов'язані письмово повідомити раді та депутатові місцевої ради, який вніс запит, і запропонувати інший строк, який не повинен перевищувати один місяць з дня одержання запиту. Відповідь на запит у разінеобхідності розглядається на пленарному засіданні ради. Гарантії депутатської діяльності Депутат місцевої ради наділений усією повнотою повноважень, передбачених цим та іншими законами України. Ніхто не може обмежити повноваження депутата місцевої ради

інакше як у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Місцеві ради та їх органи забезпечують необхідні умови для ефективного здійснення депутатами місцевих рад їх повноважень. Депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп. На час виконання депутатських повноважень депутату місцевої ради надається відстрочка від призову на

строкову військову чи альтернативну (невійськову) службу. У зв'язку з депутатською діяльністю депутат місцевої ради також звільняється від проходження навчальних зборів. Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, зобов'язані сприяти депутатам місцевої ради у здійсненні

їх депутатських повноважень. Кримінальна справа стосовно депутата місцевої ради може бути порушена судом або прокурором. Запобіжний захід щодо депутата місцевої ради у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту може застосовуватися виключно судом. Про порушення кримінальної справи і застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд або взяття під варту стосовно депутата місцевої ради повідомляється відповідна місцева рада.

На час сесії чи засідання постійної комісії місцевої ради, а також для здійснення депутатських повноважень в інших передбачених законом випадках депутат місцевої ради звільняється від виконання виробничих або службових обов'язків. У разі здійснення депутатських повноважень у робочий час депутату місцевої ради за основним місцем роботи відшкодовуються середній заробіток та інші витрати, пов'язані з депутатською діяльністю, за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Охорона трудових та інших прав депутата місцевої ради 1. У разі обрання депутата місцевої ради на виборну посаду у раді, на якій він працює на постійній основі, трудовий договір з ним за попереднім місцем роботи припиняється відповідно до законодавства. Обраний на виборну посаду у відповідній раді, на якій він працює на постійній основі, депутат місцевої ради, який перебуває на службі у військових формуваннях чи правоохоронних органах держави, прикомандировується

до місцевої ради із залишенням на цій службі. 2. Депутату місцевої ради, який працював у раді на постійній основі, післязакінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а за її відсутності - інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою депутата, на іншому підприємстві, в установі, організації. 3. У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом місцевої ради зберігається, але не більше шести місяців,

середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету. Депутат місцевої ради може бути звільнений з роботи з ініціативи власника або уповноваженого ним органу від займаної посади, виключений з навчального закладу за умови його попередження в порядку, встановленому законом. Про таке попередження відповідний власник або уповноважений ним орган завчасно повідомляє відповідну

місцеву раду. Підставами для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради можуть бути: 1) порушення депутатом місцевої ради положень Конституції і законів України; 2) пропуск депутатом місцевої ради протягом року більше половини пленарних засідань ради або засідань постійної комісії, невиконання ним без поважних причин рішень і доручень ради та її органів; 3) невідповідність практичної діяльності депутата місцевої ради основним

принципам і положенням його передвиборної програми; 4) використання депутатського мандата в особистих чи корисливих цілях; 5) систематичне порушення депутатом місцевої ради норм депутатської етики. Виборці мають право порушувати питання про відкликання депутата місцевої ради також з інших підстав, які вони вважатимуть суттєвими. Детальніше про діяльність організацію діяльності депутата

місцевої ради, а також про його права та обв’язки, які власне пов’язні цією дільністю ви дізнаєтесь в курсі «Державне будівництво та місцеве самоврядування». Постійні комісії ради Постійні комісії ради є органами ради, що обираються з числа її депутатів відповідної місцевої ради. Постійні комісії створюються (мета): 1) для вивчення, 2) попереднього розгляду 3) підготовки питань які належать до

її відання, 4) здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету. Постійні комісії обираються радою на строк її повноважень. Склад постійних комісій: - голови - члени комісії - до складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської ради, голова районної у місті (у разі її створення), районної, обласної ради,

їх заступники. Постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають : 1) проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, 2) місцевого бюджету, 3) звіти про виконання програм і бюджету, 4) вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, 5) готують питання, які вносяться на розгляд ради,

6) розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, 7) виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями. 8) комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, які пропонуються для обрання, затвердження, призначення або погодження відповідною радою, 9) готують висновки з питань призначення, затвердження. Постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право

отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи. Організація роботи постійної комісії ради покладається на голову комісії. Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності Засідання постійної комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь не менш як половина від загального

складу комісії. За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Рекомендації постійних комісій підлягають обов'язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким вони адресовані.

Перелік, функціональна спрямованість і порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної ради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою. 8. Голова місцевої Ради. Виконавчий комітет місцевої Ради. Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки Сільський, селищний, міський голова здійснює свої повноваження на постійній основі. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради . Він головує на його засіданнях. Сільський, селищний, міський голова не може бути 1) депутатом

будь-якої ради 2) суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, в тому числі на громадських засадах (крім викладацької, наукової та творчої роботи у позаробочий час), 3) займатися підприємницькою діяльністю, 4) одержувати від підпримницької діяльності прибуток. На сільських, селищних, міських голів поширюються повноваження та гарантії депутатів рад, передбачені

законом про статус депутатів рад, Повноваження сільського, селищного, міського Голови: 1) забезпечує додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; 2) організує роботу відповідної ради та її виконавчого комітету; 3) підписує рішення ради та її виконавчого комітету;

4) вносить на розгляд ради пропозицію щодо кандидатури на посаду секретаря ради; 5) вносить на розгляд ради пропозиції про кількісний і персональний склад виконавчого комітету відповідної ради; 6) вносить на розгляд ради пропозиції щодо структури і штатів виконавчих органів ради, апарату ради та її виконавчого комітету;

7) здійснює керівництво апаратом ради та її виконавчого комітету; 8) скликає сесії ради, вносить пропозиції та формує порядок денний сесій ради і головує на пленарних засіданнях ради; 9) забезпечує підготовку на розгляд ради проектів програм соціально-економічного та культурного розвитку та інших цільових програм; 10) призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та

інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад; 11) скликає загальні збори громадян за місцем проживання; 12) забезпечує виконання рішень місцевого референдуму, відповідної ради, її виконавчого комітету; 13) є розпорядником бюджетних, позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, (використовує їх лише за призначенням, визначеним радою);

14) представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у зовнішніх хносинах: 15) звертається до суду щодо визнання незаконними актів інших органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, які обмежують права та інтереси територіальної громади, а також повноваження ради та її органів; 16) укладає від імені територіальної громади, ради та

її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради; 17) веде особистий прийом громадян; 20) видає розпорядження у межах своїх повноважень. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. Сільський, селищний, міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу

перед територіальною громадою на відкритій зустрічі з громадянами. На вимогу не менше половини депутатів відповідної ради сільський, селищний, міський голова зобов'язаний прозвітувати перед радою про роботу виконавчих органів ради у будь-який визначений ними термін. Виконавчі органи місцевих рад. Місцеві Ради як представницькі органи самоврядування мають свої виконавчі структури (виконавчі органи). Виконавчі органи місцевих рад - органи, які створюються сільськими, селищними,

міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є 1) їх виконавчі комітети, 2) відділи, 3) управління 4) інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад

є: 1) підконтрольними і підзвітними відповідним Радам, 2) підконтрольними відповідним органам виконавчої (державної) питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад;

У сільських радах, що представляють територіальні громади, які налічують менше 500 жителів, за рішенням відповідної територіальної громади або сільської ради виконавчий орган ради може не створюватися. У цьому випадку функції виконавчого органу ради здійснює сільський голова одноособово. Виключення - розпоряджання 1) земельними ресурсами; природними ресурсами У зв’зку з цим, Закон подає також таке поняття як Посадова особа місцевого самоврядування - це особа,

яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Повноваження виконавчих органів місцевих Рад (Стаття 52. Повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради). Виконавчий комітет ради: 1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного

і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; 3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів,

управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб. Організація роботи виконавчого комітету місцевої Ради (ст. 53). Основною формою роботи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є його засідання. Засідання виконавчого комітету скликаються відповідно сільським, селищним, міським головою (головою

районної у місті ради), а в разі його відсутності чи неможливості здійснення ним цієї функції - заступником сільського, селищного, міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради (районної у місті ради - заступником голови ради) в міру необхідності, але не рідше одного разу на місяць Засідання виконавчого комітету є правомочними, якщо в них беруть участь більше половини від загального складу виконавчого комітету. Відділи, управління та

інші виконавчі органи місцевої Ради. 1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. 2. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради

є а) підзвітними; б) підконтрольними раді, яка їх утворила, і підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради. Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.