Міністерствоосвіти і науки України
Київськийнаціональний лінгвістичний університет
Самостійнаробота з патопсихології:
Проблеми,порушені у книзі М. Бурно "Трудный характер и пьянство"
Виконала:
студентка ІІІкурсу 321 групи
факультетуанглійської мови
Колотило Людмила
Київ-2009
У житті сучасного суспільства почализагострюватись проблеми, які пов'язані з тютюнопалінням, наркоманією та алкоголем. Сучасна молодь, вступаючи вдоросле життя і маючи доступ до вживання алкогольних напоїв, не думає про такуважливу складову свого майбутнього життя як здоров’я в усіх його проявах.Алкоголь – це найдоступніший і найуживаніший для сп’яніння наркотик. Алкоголь –це проблема, яка загрожує всьому людству, він несе зло і шкоду.
У своїй книзі,Бурно піднімає питання характерології і пов’язані з цим ускладнення черезалкоголь. Оскільки через недостатнє розуміння власного характеру, йогоакцентуацій, а можливо й патологій, молода людина небезпечно схиляється всторону алкогольної залежності.
Книга М. Е. Бурнопро психопрофілактику пияцтва молодих людей, що виявляють труднощі характеру.Ці люди своїми незвичайними переживаннями і відповідно важкою поведінкою як би«випадають» з осередку однолітків. Одні з них звертають на себе увагусхильністю до сварок, інші — хворобливою соромливістю, вразливою, душевноюнапруженістю з приводу своєї «малоцінності», «нікчемності», треті — млявістю,примітивністю духовних інтересів. Нерідко вони намагаються пом'якшуватитруднощі характеру алкоголем. Спочатку це як би допомагає: зникають на якийсьчас злість, сором’язливість, нібито цікавіше стає в цей час жити. Молодий хлопець,дівчина захоплюються такою нехитрою «самодопомогою», втягуються у випивку,часто незабаром стають алкоголіками, а значить, руйнуються особистісно. Убагатьох з них через особливості особового ґрунту алкоголізм протікаєзлоякісно.
Для запобіганняхронічного алкоголізму молодих людей автор вважає найкращим творчість. Духовнаіндивідуальність є основа творчості (у найширшому розумінні) як виконанняякої-небудь суспільно корисної справи (і перш за все професійної) по-своєму,відповідно до своїх особливостей, здібностей. Оскільки особливості людськогохарактеру неповторювані — неповторна, унікальна і всяка дійсна творчість,навіть якщо ця творчість не приносить творцеві популярності. Той, хто творить,постійно відкриває нове, завжди натхненний, наповнений душевним світлом відзустрічі з особливим, індивідуальним, суспільно корисним самому собі.Творчість, таким чином, є саме серце, сама істота людського чинника. Якзазначає автор, пияцтво, алкоголізм, перш за все, стирають духовнуіндивідуальність, а значить, посильна творчість людини блякне, гасне. Вона щедовгий час, деколи між запоями може здійснювати корисну роботу, але ця роботавсе більш механічною своєю наближається до тієї, яку могла б зробити і машина.Духовна індивідуальність звичайного, не зруйнованого алкогольним або іншимподібним процесом людини безмежна. Тому невичерпний і людський чинник. І цевідноситься не лише до людей без істотних труднощів в характері, але і до людейз серйозними (наприклад, вродженими) характерологічними труднощами. Кожен з нихмає якісь свої особливості, що нерідко дрімають в ньому, які, якщо їх розкрити,приносять користь людям. Лише абсолютно тверезе життя може гарантувати людиніповноцінні творчі душевні рухи.
Автор книги надаєбезліч прикладів важких характерів, які можуть бути патологіями іакцентуваннями. Одним з особливих моментів книги, на мою думку є те, що М. Е.Бурно наводить приклад групової терапії таких людей особливим чином. А саметерапією творчим самовираженням.
Терапіятворчим самовираженням (Т. т. с.) — клінічний, непсихоаналітично орієнтованийпсихотерапевтичний метод лікування людей з обтяжливим переживанням своєїнеповноцінності, з тривожними і депресивними розладами, розроблений автором.
У основі Т. т.с. лежать, як здається, дві ідеї. Перша полягає в тому, що людина,страждаюча психопатологічним розладом, може дізнатися і зрозуміти особливістьсвого характеру, своїх розладів, настрою. Друга ідея, витікаюча з першої,полягає в тому, що, дізнавшись сильні і слабкі сторони свого характеру, пацієнтможе творчо пом'якшувати свій стан, оскільки будь-яку творчість вивільняєвелика кількість позитивної енергії, будь-яка творчість цілюща.
Проте кардинальнавідзнака методики Бурно від західної психотерапії в тому, що Т. т. с.,розвиваючи клінічні підходи Ернста Кречмера і П. Б. Ганнушкіна, заснована наположенні: кожен характер закладений в людині вроджено і тому марно і безглуздонамагатися його міняти, з ним боротися. Т. т. с. будується з урахуваннямособливостей кожного характеру.
Для того, щоблюдина, страждаюча, скажімо, хронічною депресією, могла зрозуміти особливістьсвоєї депресії, свого характеру, вона на групових заняттях в«психотерапевтичній вітальні» спочатку слухає оповідання своїх товаришів промитців, письменників, композиторів, філософів, намагаючись поступово проникнутив основи характерологічної типології, відрізнити один характер від іншого,приміряти на себе кожен з тих, що проходять повз нього в черзі занять характер.
Найчастішеоб'єктом аналізу стають художники, бо вербальне знання про них легко підкріпитиживою репродукцією, створюючи тим самим стереоскопічний образ характеру.
Заняття Т. т.с. проходять в невимушеній обстановці, при свічках, за чашкою чаю, підкласичну музику, що допомагає для релаксації. Поступово пацієнти зближуються,часто стають друзями, здатними морально підтримувати один одного.
Як методологічнийфон на початку заняття часто демонструються дві протилежні картини, наприкладсинтонний «Московський дворик» Поленова і аутистичний, повний символів, щойдуть в нескінченність, живописний шедевр Н. К. Реріха. Зіставленняреалістичного, синтонного і аутистичного начал, як інь і янь, присутні вкожному занятті. На цьому фоні перед пацієнтами проходять синтонні Моцарт іПушкін, аутисти Бетховен і Шостакович, епілептоїди Роден і Ернст Нєізвєстний,психастеніки Клод Моне і Чехов, поліфонічні мозаїчні характери — Гойя, Далі,Розанов, Достоєвський, Булгаков.
У основі кожногозаняття лежить питання, загадка, тому кожен прихід пацієнта в«психотерапевтичну вітальню» вже овіяний творчістю: потрібно визначити важкийхарактер тієї або іншої людини, зрозуміти, який характер ближче самому собі. Уоснові проблеми не обов'язково конкретна людина, це може бути абстрактнапроблема — натовп, страх, антисемітизм, деперсоналізація — все це розглядаєтьсяз характерологічної точки зору.
Пацієнтзамислюється над тим, що творчість зцілювала велику людину, допомагала їй в їїнелегкому житті, і якщо Т. т. с. показана пацієнтові, він може по своїйволі почати жити творчим життям, яке виявляється в найрізноманітніших формах, —в листуванні з лікарем, в придумуванні розповідей, створенні картин,фотографуванні, навіть в колекціонуванні марок.
Коли людинаосягає свій характер, їй легко зрозуміти характери тих, що оточують її, воназнає, чого можна чекати або вимагати від тієї або іншої людини, а чого неможна. Вона включається в соціальне життя, і хворобливі злами її власної душіпотихеньку пом'якшуються, аж до стійкого протистояння хворобі (компенсації,ремісії).
Основнимиметодами для профілактики пияцтва можна назвати творчість та режим.
Творчістьпіднімає людей, особливо психастеніків, над іпохондричними переживаннями. Чимбільше творчо «напрацювала» така людина, чим впевненіше вона в тому, що береучасть своєю індивідуальністю в житті людства, тим більш захищена вона відстраху «абсолютної» смерті, тим менше іпохондричних тривог. Разом з тим слідроз'яснити цим недовірливим людям суть їх іпохондричності.
Режим — необхіднаумова профілактики творчим самовираженням для психастеніків, астеніків івідповідних їм здорових натур.
Багато хто з нихживе в майже постійній тривожній метушні, розтрачуючи себе по дурницях. Їмнеобхідно, перш за все, суворо виконувати пункти режиму. Визначити, написатидля себе, що головне, що другорядне, і не перевантажуватися метушнею,відмовляючись від тривожних дрібниць. Тут важливе спокійне, без поспіху,спілкування з природою, мистецтвом, слід навчитися повільно, уважно читати.Астенікам (соромливо-дратівливій натурі) з високою дратівливою слабкістю слідпривчити себе відразу все класти на свої місця, ввести порядок в сурову звичку,щоб потім не витрачати час на довгі пошуки втраченої речі, не мучитися і немучити близьких вибухами відчайдушного роздратування.
Записувати своє вкнижку, в щоденник, писати листи, нариси, оповідання автор рекомендує дляуспіху справи всім людям подібного складу. Якщо для деяких шизоїдів «мысльизреченная есть ложь» (Тютчев), для циклоїдів писання є звільнення, то дляпсихастеніків і астеніків писання — опора. Опора в тому сенсі, що об'єктивнареальність і власні переживання (у тому числі іпохондричні) від оформлення,закріплення на папері стають виразнішими, суттєвішими, визначенішими для цихневпевнених в собі людей, пом'якшують їх напруженість, прояснюють, підкреслюютьвласні особливості і свій суспільно корисний шлях до людей. На відміну відшизоїдів (замкнуто-поглибленої натури), істеричних психопатів(ювенільно-егоцентричної натури), щоб не впасти в розчарування від писання,психастеніки, астеніки і відповідні їм акцентовані особистості повинні прагнутиписати про те, що дійсно було з ними, їхніми знайомими або могло б реальнотрапитися, не прагнучи наполегливо виражати себе в романтично-відчуженому абоказковому дусі. Слід, особливо психастенікам, записувати в книжку, щоденник івсякі яскраві свої відчуття, по можливості оживляючи бляклу чуттєвість, а такожіпохондричні переживання — для того, щоб вони втратили свою гостроту. Колипсихастенік охоплений творчим азартом, вказані розлади вже так не змучуютьйого, блякнуть.
Почуттянеповноцінності, жалісливість цих людей позначаються в тому, що в їх зазвичайм'яких, ніжних оповіданнях, нарисах, слайдах, малюнках бачиться тяга до чогосьслабкого, жалюгідного, потребуючого їх захисту: брудне бездомне кошеня, скромніквіти, що поникли від дощу, зелені зморщені помідори на городі і тому подібне.В групі, слухаючи нариси психастеніків, астеніків і відповідних їм акцентованихнатур, слід підкреслити цей талант тонкого співчуття, співпереживання.
Хоча б деякомупожвавленню бляклої чуттєвості психастеніків (тревожно-сумніваючихся натур)сприяє не лише записування своїх живих відчуттів, але і творче проникнення вповнокровний живопис (наприклад, фламандську), читання чуттєвої прози(наприклад, Буніна), заучування іскристих, повних життя віршів (наприклад,Пушкіна).
Отже, пияцтволюдей (і особливо молодих, з труднощами характеру, схильних до пияцтва)по-справжньому попереджається лише абсолютною тверезістю. Ніхто сьогодні несумнівається в тому, що протиставити вживанню вина, пияцтву можна на першихпорах хоча б захопленість на дозвіллі, а надійніше — стійке, усвідомленевідчуття своєї натхненної, суспільно корисної, творчої індивідуальності (і надозвіллі, і в професійній справі), тобто те, що, отримавши, вже не хочеться інавіть страшно втратити, ослабити, у тому числі і вином.
Сумнівів немає:усвідомлена захопленість життям витісняє пияцтво, вживання спиртного взагалі.Проте виховати це стійке творче натхнення у схильних до пияцтва молодих людей зтруднощами характеру (у тому числі дефензивними) нерідко важко. Для того, щобзрозуміти їх переживання і допомогти їм знайти себе, в їх конфліктах з людьми із самими собою, для того, щоб розбудити здібність, що дрімає, до творчостівзагалі — основу людського чинника, щоб розкрити в цих людях приховані резервисуспільства, потрібно перш за все знати їх важкі характери в подробицях, знати,чим і як можна спонукати цих людей до виконання якихось суспільно кориснихсправ по-своєму, відповідно до своєї духовної індивідуальності.
Автор розповів вцих бесідах про свій досвід психопрофілактичної роботи з дефензивнимипсихопатами і акцентованими особистостями, навмисно, для насущної практичноїкористі приділивши стільки місця характерологічним деталям, наче, на першийпогляд, не маючи відношення до психопрофілактики алкоголізму. Саме вони, ціхарактерологічні властивості, утворюючі склад особистості, є тим більш менштвердим науковим ґрунтом, на який ми можемо спертися, подібно до того якклініцист, гігієніст в області переважного тілесного здоров'я спираються навідомі подробиці анатомії і фізіології організму.
Профілактичне(відносно пияцтва) перевиховання психопатів і акцентованих особистостей, тобтолюдей, характери яких реконструювати практично неможливо, — це виховання у нихтворчого натхнення в ім'я добра людям на основі їх індивідуальних особливостей,здібностей. Не потрібно прагнути бути щасливим взагалі. Потрібно зробити все,щоб бути щасливим по-своєму, пізнаючи своє в духовному досвіді людськоїкультури, роблячи свою корисну справу так, як не зробить ніхто інший.
Звісно, сумно, щобагато, особливо дефензивні, від природи багаті натури проходять в житті повзсвої можливості, здібності, зі «згорнутою» душею та ще затягнутою сірималкогольним туманом.
За місяці і рокипсихопрофілактичної, психотерапевтичної роботи, як пише автор, в душі кожногодефензивного члена групи вибудовується більш чи менш складна внутрішня фортецятворчого натхнення: ясне, натхненне розуміння себе в природі і в суспільстві якв чомусь дуже сильною, корисною людям особистістю, що «обробляє свій сад» (Вольтер),займає творчу активну позицію в житті, прогнозує з певною вірогідністю вчинки,поведінку людей з відомими особливостями характеру і здатного тверезо змиритисяз тим, що вже від нього не залежить. Ця духовна фортеця всередині людини зважким характером, збудована не тренінгом, а знаннями, вихованням, творчістю,якось захистить його — що б не сталося в його житті, що б не довелося втратити.Вона допоможе не вдатися до паніки, вина навіть у відчайдушній душевнійнапруженості. Вона наповнює людину смаком до життя, власним «вином» творчогонатхнення, не порівнянним з вином із пляшки.
Прочитавши книгуМ. Е. Бурно, я відкрила для себе багато нового, оскільки краще дізнавшись проособливості характеру людей, у мене з’явилася можливість легше спілкуватися зтакими особистостями, а можливо і в деяких випадках допомогти їм в деякихскладних для них ситуаціях. Також я помітила, що важливою опорою в такихзнаннях є літературознавство, оскільки нескінченна кількість прикладів з творіввідомих письменників показувала наскільки близько можна було б описати той чиінший тип характеру. Володіння такими знаннями можуть бути завжди в нагоді.