Міністерствоосвіти і науки України
Чернігівськийобласний інститут післядипломної освіти ім. К.Д. Ушинського
Рефератз дисципліни загальна психологія
натему:
Порушенняволі
Виконано:
слухачем ІІІкурсу
Дуденок Я.В.
Чернігів
2010
План
Вступ
1. Поняття волі
2. Психопатологія волі
3. Порушення потягів
Висновки
Список літератури
Вступ
Вольова поведінка- це цілеспрямованість, самоконтроль поведінки, можливість утримуватися в разіпотреби від тих чи інших дій, тобто управління власною поведінкою. Слабкістьволі, неорганізованість, порівняно легка відмова від досягнення поставленоїмети всупереч її об'єктивній значущості — все це властиво типово і підлітку, ідитині, і навіть дорослій людині.
Для кожної людиниважливо, як розвивається його воля, те, які позитивні почуття пов'язані з«перемогою над собою», над своїм небажанням що-небудь робити, власним страхом.
Ми не завждиможемо відрізнити наполегливість від впертості, дотримання певних принципів відпрагнення, будь що домогтися свого, бачачи в усьому цьому рівні прояви волі.Тому необхідно вчитися відокремлювати справжні прояви волі від помилкових. Важливознайти правильні засоби для досягнення бажаної мети. До таких засобіввідносяться: вміння передбачати наслідки вчинків, їх значення для себе та іншихлюдей, здатність уявляти собі такі наслідки не тільки інтелектуально, але йемоційно.
1. Поняття волі
Вольовий вчинокполягає у подоланні внутрішніх труднощів (в мотивації, мисленнєвому плануваннідій), а також зовнішніх труднощів на стадії практичної реалізації планів.
Воля тіснопов`язана зі спонукальною або мотиваційною сферою. Воля визначається не змістомокремого мотиву, а загальною спрямованістю особистості та інтелектом і є однієюіз форм активності особистості – свідомою регуляцією поведінки, що проявляєтьсяу вчинках, діях, оцінках, вольових актах. Воля – це практичний діяльнісний біквнутрішнього світу особистості.
Воля – це здатністьдо планомірної, організованої діяльності, спрямованої на досягнення свідомихцілей. Вольовою слід вважати лише таку діяльність, яка регулюється уявленнямипро майбутні результати цієї діяльності.
Про наявність воліможна говорити коли:
1) людина не має актуальноїпотреби організму;
2) доводиться обирати між двомацілями;
3) необхідно враховуватиморальні наслідки своєї діяльності чи поведінки;
4) необхідно долати зовнішніперешкоди;
5) коли виникає необхідність діятив ситуації соціальної необхідності;
6) коли в ситуації можназдійснити кілька рівнозначних дій.
Вольоваактивність властива тільки людині, тварини позбавлені цієї здатності, хоча уних і існують її зачатки у вигляді навмисних дій, детермінованих можливістюпояву актуальної потреби. Поведінка комах, риб, рептилій визначається головнимчином інстинктами — вродженими механізмами, такими, що динамізують, направляютьі контролюють цю поведінка. У птахів, ссавців і нижчих приматів контроль поведінкиз інстинктів зміщується на механізми научіння. Поведінка людини визначається восновному розумової діяльністю. Динамізуюча функція інстинкту полягає вспонукання до дій, підвищення загальної активності. Направляюча роль інстинктуполягає у визначенні чіткої послідовності необхідних дій. Функція контролюдозволяє оцінити успішність діяльності, тому що кінцевий результат жорсткозафіксований в спадковій програмі інстинкту. Інстинкти у людини збереглися,однак вони не можуть спрямовувати та контролювати ефективність його поведінки. Поверненнядо інстинктів для людини закрито назавжди. Вольова діяльність регулюєтьсямотивами — усвідомленими цілями поведінки та раціональної програмою їхздійснення.
Поряд збіологічними в людини існують, і зазвичай домінують власне людські потреби.Потреба — це «нужда» в тому, без чого організм не може нормально розвиватися ііснувати. Однією з перших, є класифікація людських потреб Епікура (III-IVстоліття до н. е.). Епікур розмежовує три групи потреб: природні та необхідні(в їжі, питті); природні, але що не є необхідними (статеві бажання); ніприродні, ні необхідні (бажання слави, патологічно посилені потреби перших двохтипів — пристрасті).
Вольовий акт маєсвоїм джерелом актуалізацію потреби. Суб'єктивно це переживається як неясневідчуття нестачі чогось важливого і необхідного. Об'єкт потреби на даному етапівольового процесу не усвідомлюваний. Другим етапом вольового акту є формуваннямотиву — усвідомлення змісту потреби, розуміння того, що, власне, треба. Натретьому етапі вольового акту відбувається боротьба мотивів. З усіх можливих уданий момент обирається той напрямок діяльності, який адекватний найбільшважливій потребі. Крім того, визначається такий спосіб досягнення мети, щовідповідає нормативним уявленням індивідуума. На четвертому етапі вольовогопроцесу формується план дій і приймається рішення діяти (здійснюється вольовезусилля). Нарешті, п'ятим етапом є реалізація наміченого плану, зовнішнядіяльність у напрямку цілі, узгоджуються з реальними і мінливими обставинами.
2. Психопатологіяволі
Вольова поведінказавжди зумовлюється основними потребами, цілями, інтересами, об`єктивнимиумовами життя людини. Але у деяких людей можна спостерігати порушення вемоційно-вольовій сфері.
Психопатологіяволі може бути виражена в наступних формах.
Абулія – відсутністьпрагнення до діяльності, пасивність, аспонтанность, адинамія. Абуліяспостерігається при різних патологічних процесах. Зокрема, при шизофренії («втрата енергетичного потенціалу», «динамічне спустошення», «структурна деформація»),будучи найбільш різко вираженою при простій її формі і в станах глибокогопсихічного дефекту. Адинамія, як специфічно лобовий феномен («синдром зламаногопера»), уперше виділена К. Kleist в 1934 р. і полягає в бідності або повнійвідсутності прагнення діяти. Діапазон розладів, що при цьому виникають доситьширокий: від деякого збіднення мислення й мови до повного знерухомлення — акінезії.К. Beringer (1934) показав, що при лобових ураженнях значне гальмуванняспонтанної активності поєднується зі збереженням збудливості на зовнішнівпливи. Як вказує W. Klages (1954), аспонтанность, пов'язана з діенцефальними ураженнями,на відміну від лобового ураження, є вираженням фізіологічної втоми і несупроводжується порушеннями мислення. Ослаблення активності спостерігається придепресії, визначаючи іноді статус хворих («адінамічна депресія»). В останньомувипадку характерні розуміння факту занепаду активності, переживання його якхворобливого явища, а також прагнення подолати цей стан. При адинамічній депресії,судячи з повідомлень пацієнтів, знижена і здатність до вольового зусилля. Вонизнають, що і як робити, розуміють необхідність дії, але не знаходять у собісили його здійснити.
При абуліїзазвичай не спостерігається придушення фізіологічних потягів, розладобмежується різким зниженням волі. Лінь і безініціативність осіб з абулієюпоєднується з нормальною потребою в їжі, виразним сексуальним потягом, щозадовольняються найпростішими, не завжди соціально прийнятними шляхами. Так,пацієнт, який відчуває голод, замість того щоб піти в магазин і купитинеобхідні йому продукти, просить сусідів погодувати його. Сексуальний потягхворий задовольняє безперервною мастурбацією або звертається з безглуздимидомаганнями до матері та сестри. У пацієнтів, які страждають абулією, зникаютьвищі соціальні потреби, вони не мають потреби в спілкуванні, в розвагах, можутьпроводити в бездіяльності всі дні, не цікавляться подіями в родині й у світі. Увідділенні вони місяцями не спілкуються з сусідами по палаті, не знають їх імен,лікарів і медсестер.
Абулія є стійкимнегативним розладом, разом з апатією становить єдиний апатико-абулічнимисиндром, характерний для кінцевих станів при шизофренії. Можуть спостерігатисянаростання явищ абулії — від легких лінощів, безініціативності, нездатностідолати перешкоди до грубої пасивності.
Гіпербулія – станнадмірної активності з великою кількістю різноманітних, часто змінюванихспонукань до діяльності, а також імпульсивним прагненням до негайногодосягнення мети. Розгальмовуються природні потяги. Діяльність в ціломувиявляється малопродуктивною через швидку заміни одних цілей іншими,домінування ситуативних реакцій (польове поведінка). У відносно легких випадкахпідйому активності продуктивність занять може бути підвищена. При різкому збільшенніактивності виникає стан хаотичного психомоторного збудження.
Збільшенняапетиту призводить до того, що хворі, перебуваючи у відділенні, негайноз'їдають принесену їм передачу і часом не можуть утриматися від того, щоб невзяти продукти з чужої тумбочки. Гіперсексуальність проявляється підвищеноюувагою до протилежної статі, залицяннями, нескромними компліментами. Пацієнтинамагаються привернути до себе увагу яскравою косметикою, помітним одягом,довго стоять біля дзеркала, приводячи до порядку волосся, можуть вступати вчисленні випадкові статеві зв'язки. Спостерігається виражений потяг доспілкування: будь-яка бесіда оточуючих стає цікавою для хворих, вонинамагаються включатися до розмови сторонніх. Такі люди прагнуть надатипокровительство будь-якій людині, роздають свої речі і гроші, роблять дорогіподарунки, вплутуються в бійку, бажаючи захистити слабкого (на їхню думку).Важливо враховувати, що одночасне підвищення волі, як правило, не дозволяє хворимробити очевидно небезпечні і грубі протиправні дії, сексуальне насильство. Хочатакі люди зазвичай не становлять небезпеки, вони можуть заважати оточуючимсвоєї нав'язливістю, метушливістю, поводитися необережно, неправильнорозпоряджатися майном. Гіпербулія — характерний прояв маніакального синдрому.
Гіпобулія — загальне зниження волі. Слід враховувати, що у хворих з гіпобулією пригніченівсі основні потяги, включаючи і фізіологічні. Спостерігається зменшенняапетиту. Лікар може переконати пацієнта в необхідності, але той приймає їжунеохоче і в малих кількостях. Зниження сексуального потягу проявляється нетільки падінням інтересу до протилежної статі, а й відсутністю уваги до власноїзовнішності. Хворі не відчувають потреби у спілкуванні, обтяжуються присутністюсторонніх і необхідністю підтримувати бесіду, просять залишити їх самих.Пацієнти занурені у світ власних страждань і не можуть проявляти турботу проблизьких (особливо дивним виглядає поведінка матері з післяпологовою депресією,яка не в силах змусити себе піклуватися про новонародженого). Придушенняінстинкту самозбереження виражається в суїцидальних спробах. Характерно почуттясорому за свою бездіяльність і безпорадність.
Гіпобулія єпроявом депресивного синдрому. Придушення потягів при депресії — тимчасове.Купіювання нападу депресії призводить до відновлення інтересу до життя,активності.
Парабулія — патологіяповедінки, яка випливає з порушення механізмів формування мотивів. Мотив прицьому не формується або є неадекватним внутрішній природі потреби. Відхилення уповедінці можуть бути такими як:
— імпульсивні,реактивні і безглузді дії кататоничених пацієнтів. Ясні мотиви поведінки тутвідсутні, це безмотивна дії;
— неправильнідії, обумовлені обманами сприйняття і маренням — тут мова йде про психотичноїмотивації поведінки;
— зниження рівнямотивації, регресія особистості. Так, вживання алкоголю і наркотиків буваєпов'язане з потребою в емоційній рівновазі — «засмутився і випив».
— надмірнийрівень мотивації, коли індивід ставить собі над завдання, перфекціонізм.Результати діяльності найчастіше бувають нікчемними. Як кажуть у такихвипадках, найкраще — ворог хорошого. Недосяжні цілі паралізують активність,викликають страх невдач, страх перед дією, не приносять задоволення від реальнодосягнутого;
— мотивиповедінки, метою яких є самовиправдання. Властива невротикам, які не бажаютьрозлучитися з ілюзіями стосовно себе.
— переважаннязовнішньої мотивації поведінки, підвищена сугестивність. Розрізняють первиннусугестивність — надмірну сприйнятливість до самонавіювання і гіпнозу. На ційоснові може формуватися залежність пацієнта від лікаря. Лікар стає нібивідсутньою частиною особистості пацієнта.
Парабулії нерозглядаються як самостійні захворювання, а є лише симптомом. Причинамивиникнення патологічних потягів бувають грубі порушення інтелекту (олігофренія,тотальне слабоумство), різні форми шизофренії, а також психопатії (стійкідисгармонії особистості). Крім того, розлади потягів бувають проявом порушенняобміну речовин (наприклад, поїдання неїстівного при анемії або вагітності), атакож ендокринних захворювань (підвищення апетиту при діабеті, порушеннясексуальної поведінки при дисбалансі статевих гормонів).
3. Порушенняпотягів
Імпульсивніпотяги спрямовані на цілі, які заперечуються свідомістю і реалізуються безопору, хоча і з наступною критичною їх оцінкою. Імпульсивні потяги виникають якнапади, нездоланні, тривають кілька годин, днів, нерідко періодичноповторюються. Під час нападу пацієнт зазвичай захоплений потягом, якийідентифікується з його «Я». Спонукання здорової частини особистостізагальмовані, згадуються як щось далеке, чуже, якщо згадуються взагалі. Післявиходу з хворобливого стану оцінка потягу змінюється — тепер вже вінсприймається чужим особистості, чимось стороннім, їй невластивим. По суті, мизустрічаємося тут з феноменом подвійної особистості. В одному індивідуумі нібиіснують дві полярні особистості, тільки діють вони поперемінно. Наслідком їхантагонізму є боротьба мотивів на початку нападу імпульсивного потягу. До числаостанніх відносять діпсоманію, дромоманію, піроманію, клептоманію, міфоманію,копролалію, гіперсексуальні напади; потяг до азартних ігор (гемблінга) такожможе бути імпульсним.
Діпсоманія — імпульсивний потяг до пияцтва; проявляється періодично повторюваними тяжкимизапоями. Початок запоїв пов'язано з аутохтонними зрушеннями настрою. Післявиходу з запою нерідко виявляються великі провали пам'яті, оскільки значнучастину часу пацієнт перебуває в глибокому сп'янінні. Ймовірно, амнезія почастиобумовлена дією механізмів витіснення. Запої купіюются мимовільно. Діпсоманіярозцінюється як симптом деяких захворювань (ціклотіміі,маніакально-депресивного психозу, епілепсії) — епсилон-діпсоматіческійалкоголізм.
Дромоманія(поріоманія, вагобандаж) — періодично виникає нестримний потяг до зміни місць,поневірянням, бродяжництва. Синдром бродяжництва зустрічається при деякихзахворюваннях (шизофренії, епілепсії), але частіше спостерігається приневрозах, психопатії, порушеннях розвитку особистості. В динаміці зазначеногосиндрому існує певна етапність. Перший, реактивний етап виражається ситуативнообумовленими і психологічно зрозумілими уходами. Другий етап характеризуєтьсязвичними, фіксованими уходами; поява таких уходів пояснюється також патологічнопідвищеними потягами. На третьому етапі уходи та бродяжництво стаютьнездоланними, імпульсними.
Піроманія — непереборний і невмотивований потяг до підпалів.
Клептоманія — періодично і раптово виникає пристрасть до безцільних крадіжок. Вкрадені речі,зазвичай не мають великої цінності, потім викидаються або повертаютьсявласникові. Крадіжки відбуваються відкрито, без прийняття типових длябанального злодійства заходів обережності, так що виявляються майже відразу ж,як і особи, які їх вчинили.
Міфоманія — непереборна потреба до обману, містифікації оточуючих. Подібно клептоманам,міфомани не мають на меті вигоди, більш того, своєю поведінкою сильнопідривають собі репутацію. Їх захоплює скоріше не бажання ввести інших в оману,а сама дія, задоволення приносить сам процес написання неймовірних історій. Упсихологічному плані подібна діяльність ілюструє процес переходу мотиву на ціль- механізм утворення нових, в даному випадку патологічних потреб.
Копролалія — непереборне прагнення вживати в мові цинічні лайки. Зустрічаються при синдроміЖиль де ля Туретта. За своїм походженням лайки або інвективна лексика пов'язаназ магією слів. Цинічна лайка з статевої символікою бере початок від давньогокультового ставлення до геніталій. Лайка в цьому сенсі є продовженням архаїчнихтрадицій. Втративши первісний зміст, вони зберегли колишній психологічнийзміст: багато хто з тих хто лається, робить це з метою «розрядки». Поява лайкиу пацієнтів, які раніше її уникали, свідчить про регресії особистості.
Німфомания (ужінок), сатіріазіс (у чоловіків) — імпульсивно виникають еротичні потяги.Сексуальна активність під час таких нападів може носити неприборканий ібезладний характер, супроводжуватися насильницькими діями по відношенню допартнера. Статеві контакти, проте, не знижують інтенсивності потягу, неприносять задоволення. Більш того, вони можуть погіршити самопочуття, взв'язку, з чим пацієнти вважають за краще їх уникати.
Це тільки деяківиди порушень, що насправді їх дуже багато і вони стосуються майже всіх сфержиттєдіяльності людини.
Висновки
Воля – цездатність до планомірної, організованої діяльності, спрямованої на досягненнясвідомих цілей. Вольовою слід вважати лише таку діяльність, яка регулюєтьсяуявленнями про майбутні результати цієї діяльності.
Вольова поведінказавжди зумовлюється основними потребами, цілями, інтересами, об`єктивнимиумовами життя людини. Але у деяких людей можна спостерігати порушення вемоційно-вольовій сфері.
Психопатологіяволі може бути виражена в таких формах: абулія (відсутність прагнення додіяльності), гіпербулія (стан надмірної активності), гіпобулія (загальнезниження волі), парабулія (порушення механізмів формування мотивів).
До порушенняпотягів відносять діпсоманію, дромоманію, піроманію, клептоманію, міфоманію,копролалію, гіперсексуальні напади; потяг до азартних ігор.
Від розладівпотягів слід відрізняти вчинки, які обумовлені патологією інших сфер психіки.
Список літератури
1. Адаптація організму підлітків донавчального навантаження. / Под ред. Д.В. Колесова. — М: Педагогика 1987.
2. Брей Рикк. Як жити в ладу з собоюі світом? — М.: Школа-Пресс, 1992.
3. Бурменская В.Г. Карабанова О.А.,Лідерса А.Г. Вікове психологічне консультування. Проблеми психічного розвиткудітей. — М.: Изд-во МГУ, 1990.
4. Бютнер К. Жити з агресивнимидітьми / Пер. с нем. — М.: Педагогіка, 1991.
5. Гостюшкін А.В., Шубіна С.І. Азбукавиживання. Изд.2-е.-М.: Знання, 1996.
6. Доскін В.А., Куїнджі М.М.Біологічні ритми організму, що росте .- М.: Медицина, 1989.
7. Жариков Е.С., Крушельницький Е.Л.Для тебе і про тебе: Книга для учащихся .- М.: Просвещение, 1991.
8. Кінчер Джонні. Книга про тебе /Пер. з англ. — СПб: Питер Пресс, 1996 .-
9. Петров М.М. Людина в надзвичайнихситуаціях: Навчальний посібник. — Челябинск: Пд. — Урал.кн.ізд-во, 1996.
10. Татарникова Л.Г., Захаревич Н.Б.,Калиник Т.О. Валеологія — основи безпеки життя дитини: Посібник до курсувалеології «Я і моє здоров'я» для школи першого ступеня. — Изд. 2-е.- СПб.: Изд-во «Петроградський і К», 1995.
11. Татарникова Л.Г. Педагогічнавалеологія: Генезис. Тенденції розвитку. — СПб.: Изд-во «Петроградський іК», 1995.