ПЛАН
1. Поняття соціальної установки
2. Погляди дослідників щодо соціальноїустановки
3. Структура соціальної установки
4. Дві течії у розумінні соціальних установок
Список використаної літератури
1. Поняття соціальної установки
Внутрішнійстан готовності людини до дії передує поведінці й має назву атитюд (від англ.attitude — ставлення, установка). Атитюд формується на підставі попередньогосоціально-психологічного досвіду, розгортається на усвідомленому й неусвідомленомурівні та здійснює регулятивну (спрямовує поведінку або управляє нею) функціюстосовно поведінки індивіда. Він також визначає стійкий, послідовний,цілеспрямований характер поведінки в ситуаціях, що змінюються; звільнюєсуб'єкта від необхідності приймати рішення й довільно контролювати поведінку встандартних ситуаціях; може виступати і як чинник, що зумовлює інертність діїта гальмує пристосування до нових ситуацій, котрі вимагають зміни програмиповедінки. Залежно від того, на який об'єктивний чинник діяльності спрямованаустановка, виокремлюють три рівні регуляції поведінки — рівні смислових,цільових та операційних атитюдів.
Смисловіатитюди складаються із інформаційного (світогляд людини), емоційного (симпатії,антипатії стосовно іншого об'єкта), регулятивного (готовність діяти)компонентів. Вони допомагають сприймати систему норм і цінностей у групі,зберігати цілісність поведінки особистості в ситуаціях конфлікту, визначатилінію поведінки індивіда тощо. Цільові атитюди зумовлені цілями й визначаютьстійкість перебігу певної дії людини. У процесі вирішення конкретних завдань напідставі врахування умов ситуації та прогнозування розвитку цих умоввиявляються операційні атитюди, що проявляються в стереотипності мислення,конформній поведінці особистості тощо.
Особистість,виступаючи суб'єктом спілкування в групі, маючи певну позицію в соціальномусередовиші, характеризується оцінним, вибірковим ставленням до людей, які їїоточують. Тобто вона зіставляє, оцінює, порівнює і вибирає людей дляспілкування, керуючись можливостями конкретної групи і своїми власнимипотребами, інтересами, установками, минулим досвідом спілкування, які всукупності створюють конкретну ситуацію життєдіяльності особистості, постаютьяк соціально-психологічний стереотип її поведінки. 2. Поглядидослідників щодо соціальної установки
Більшістьпраць соціальну установку (атитюд) розглядають як самостійний об'єктдослідження й самостійний розділ у підручниках із соціальної психології.Відомо, що вивчення цієї проблеми було започатковано американськими соціологамиВ. Томасом і Ф. Знанецьким ще в 1918 році. Дослідники розглядали установку якпредмет соціальної психології. В їхньому розумінні соціальна установка означаєпевний психічний стан переживання індивідом цінності, значення або смислусоціального об'єкта. А зміст переживання, своєю чергою, визначаєтьсязовнішніми, тобто локалізованими в соціумі, об'єктами. Загалом, соціальнаустановка — не пояснювальне поняття для визначення суб'єктивних орієнтаційіндивіда як члена групи (суспільства) на ті чи інші цінності, соціальніоб'єкти. Названі орієнтації диктують індивідові певні, соціально прийнятніспособи поведінки. Соціальна установка розглядалась як елемент структуриособистості й водночас як елемент соціальної структури. Саме тому вона набулатакого широкого визнання в соціальній психології: в ній вбачали ту пояснювальнукатегорію, вихідну одиницю, яка може подолати дуалізм соціального таіндивідуального, визначити соціально-психологічну реальність в її цілісності.
Усічисленні визначення соціальної установки передбачали виокремлення її основнихфункцій: випереджувальної та регулятивної. І визначення соціальної установки якготовності до дії, як її передумови фіксує насамперед ЇЇ регулятивну йвипереджувальну функції. Систематизуючи та узагальнюючи різні дефініціїустановки, Г. Олгюрт визначав її як стан психонервової готовності індивіда дореакції на всі об'єкти чи ситуації, з якими він пов'язаний. Таким чином,роблячи цілеспрямований і динамічний вплив на поведінку, установка завжди єзалежною від минулого досвіду. Подібне розуміння соціальної установки суттєворізниться від того, як її визначали В. Томас і Ф. Знанецький, адже вони вважалиатитюд дуже близьким до колективних уявлень. Стосовно визначення Г. Олпорта, тосоціальна установки — це суто індивідуальне утворення. Г. Олпорт прослідкувавтри основних джерела виникнення поняття «атитюд». Одне з першихджерел — експериментальна психологія кінця XIX століття, яка у своїй практицівикористовувала попередників атитюду — м'язову установку, установку на завданнята ін. Вважається, що саме в цей час були закладені основи типологізаціїустановок, експериментальна база їх виявлення й диференціації. Другим джереломє соціологія, зокрема, класичні соціологічні доробки В. Томаса та Ф.Знанецького. Третім джерелом виникнення атитюду став психоаналіз.
Розробляючицю категорію, Д. Узнадзе та представники його школи розглядали установку якготовність до певної активності. При цьому готовність визначається взаємодієюконкретної потреби й ситуацією її задоволення.
Отожпередбачається, таким чином, поділ установок на два різновиди — актуальні тафіксовані, де перші виявляються у формі дифузного, недиференційованого стану, адругі — цілком диференційовані, одержані в результаті повторного впливуситуації, тобто базуються на досвіді. Ці загальні положення теорії установки Д.Узнадзе зберігають своє принципове значення і для соціальної психології,особливо стосовно фіксованої установки. Дослідники вказують на такі важливіознаки установки, як інтенсивність позитивного чи негативного афекту, тобтоставлення до якогось психологічного об'єкта, її латентність або недоступністьдля прямого спостереження. Виходячи саме з цих ознак, установка вимірюється напідставі вербальних самозвітів опитуваних. Такий самозвіт є нічим іншим, якузагальненою оцінкою особистості власного відчуття схильності або несхильностідо конкретного об'єкта. Тобто атитюд — це міра почуття (афекту), викликаногоконкретним об'єктом («за» чи «проти»). За таким принципомпобудовані передусім відомі шкали установок Л. Терстоуна, Р. Лайкерта, шо є біполярнимконтинуумом з полюсами: «дуже добре» — «вкрай погано», «цілкомзгоден» — «ні з чим не згоден» тощо. Дослідження атитюду дализмогу в його структурі виокремити когнітивний (пізнавальний), афективний(емоційний) та поведінковий (конативний) компоненти.
Отже,соціальну установку почали розглядати водночас як знання суб'єкта про предметйого ставлення, як емоційну оцінку та певний намір — програму дій щодоконкретного об'єкта.3. Структура соціальної установки
Завдякиподальшим дослідженням і розширенню уявлень про структуру соціальної установкивдалося зробити висновки про якості самої структури: рівні інтенсивності, спрямованості,компактності, стійкості визначених компонентів. Ряд учених вбачає суперечністьміж емпіричним дослідженням соціальної установки як оцінного ставлення та двомаіншими її компонентами — когнітивним і поведінковим. Пояснюється це тим, щопізнавальний компонент (знання про об'єкт) вже охоплює певну оцінку об'єкта яккорисного чи шкідливого, доброго чи поганого, і відповідно поведінковийкомпонент акумулює в собі оцінку дії стосовно предмета установки. Такожзазначається, що в реальному дослідженні дуже важко відокремити в чистомувигляді когнітивний і поведінковий компоненти від афективного (емоційного).Детально названа суперечність з'ясувалася під час дослідження так званогопарадокса Р. Лапієра — проблеми взаємозв'язку між атитюдами й реальноюповедінкою. До Р. Лапієра беззастережно бралося на віру твердження про їхнійзбіг, однак виявилось, що це не відповідає дійсності. Так, у 1934 році Р.Лапієр разом із китайським подружжям здійснив подорож Сполученими ШтатамиАмерики (цьому передувало дослідження з темношкірими громадянами США).Подорожани зупинялися в багатьох готелях, кемпінгах, їх обслуговували в усіхресторанах. А після цього дослідник надіслав господарям відвіданих закладівлисти із запитанням: «Чи приймете Ви представників китайської нації якВаших гостей?» Опрацювання відповідей показало, що 92 % власниківресторанів та 91 % хазяїв готелів дали негативну відповідь. Що з цьоговипливає? А те, що дослідник наперед виходив із припущення, що відповідь назапитання, поставлене власникам готелів і ресторанів, про їхню згоду чи незгодуприйняти та обслужити китайців, є об'єктивним критерієм їхньої поведінкистосовно представників цієї національності. Отримані результати дослідженнязмусили автора змінити своє припущення. Отож висновок був таким: вербальнівідповіді є нічим іншим, як вербалізованою реакцією на символічну ситуацію, щорізниться від реальної ситуації взаємодії.
Згодомексперимент повторно провели інші дослідники, але результати виявилисяподібними до попередніх, у зв'язку з чим постало цілком логічне запитання: «Чиповодяться люди в житті так, як вони про це говорять?» Це запитання можнасформулювати и інакше: «Який зв'язок діє між відповіддю на словесний виразі тією реальністю, яку вона символізує?» Таку невідповідність — міжустановкою (вербальною поведінкою) і реальною поведінкою — дослідникипояснювали тим, що характер відповіді залежить від ситуації, в якій перебуваєпіддослідний індивід. Були зафіксовані три типи ситуацій:
§ знеособлена ситуація, наприклад лист, в якому є відповіднезапитання (така ситуація диктує одноманітну поведінку — залишити лист безвідповіді);
§ частково особистий контакт: безпосередня або телефоннарозмова (у цьому разі відповіді будуть дещо різноманітнішими — від згоди допошуків аргументів для відмови);
§ безпосередня взаємодія (особистісна ситуація), коли відповідістануть майже одноманітними («приймемо та обслужимо»).
Такимчином поступово складалася думка про те, що прямого зв'язку між установкою таповедінкою немає. І необхідно було лише знайти допоміжні змінні, які вказувалиб на конкретну ситуацію. Серед них можна вирізнити норми, прийняті в групі, очікування,вплив референтної групи, риси особистості тощо.4. Дві течії у розумінні соціальних установок
Удругій половині XX століття окреслилися дві лінії в розумінні й дослідженнісоціальної установки: перша — індивідуально-психологічна, друга —соціально-психологічна. В межах першого підходу розгортаються біхевіористські йкогнітивістські дослідження, у тому числі підходи М. Рокича і М. Фішбейна.Друга лінія дослідження пов'язана передусім з інтеракціоністською орієнтацією йхарактеризується дослідженням соціально-психологічних механізмів і чинників, щорегулюють процес виникнення та зміни соціальних установок особистості.Вважається, що одним із перших почав досліджувати ситуативні змінні М. Рокич,який, як відомо, виокремив два типи атитюдів: «до об'єкта» і «доситуації». Учений спробував за їхньою допомогою подолати ускладнення, щовиникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальниххарактеристик ситуації. Отож, парадокс Р. Лапієра можна пояснити тим, що булодві різні ситуації, відповідно і два різні типи поведінки. Тобто, у першомувипадку важко було відмовити китайцям, яких супроводжувала біла людина, аледуже легко було відмовити, даючи відповідь поштою. На думку М. Рокича, людинанаділена суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоретичному аналізовіпідлягають три найважливіші її складові: поняття «Я», цінності й атитюди.В цій системі центральне місце посідає поняття «Я». Цінність — стійкеуявлення про особливий спосіб поведінки (інструментальна цінність) абоціль-стан (термінальна цінність). Безперечно, атитюди фіксують не спосібповедінки чи стану, а уявлення про певний предмет або ситуацію. І ці уявленняописують об'єкт чи ситуацію як істинну або хибну, оцінюють їх як бажані абонебажані, добрі чи погані.
Спробупояснити розбіжності між установкою й поведінкою здійснили й інші дослідники.Зокрема М. Фішбейн розглядав установку як схильність індивіда до реакції,засвоєну в процесі научіння. Він підтвердив, що поведінка людини значною міроюперебуває під контролем змінних, які різняться від установки індивіда стосовноконкретного об'єкта, тобто змінних мотиваційного, нормативного, ситуативногохарактеру. Дослідник замість того, щоб передбачити вплив установки наповедінку, виокремив протилежний зв'язок — вплив поведінки на установку. Аджейого модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодореалізації певного акту. І цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта —стимулу установки. Отож установка в такому розумінні зовсім втрачає свійсоціальний зміст і перетворюється на індивідуальну поведінкову реакцію,засвоєну за відомою схемою «стимул—реакція». М. Фішбейн запропонувавпевну типологію атитюдів, поділяючи їх на атти-тюди до дії та атитюди дооб'єкта. Такий розподіл атитюдів сам М. Фішбейн вважав одним з найважливішихвідкриттів соціальної психології. Адже він дає змогу пояснити ті труднощі, яківиникають під час спроби змінити конкретні вчинки особистості стосовно об'єкта,впливаючи на систему атитюдів, що є в цієї особистості. Як нормативний чинник,який регулює дію атитюдів на реальну поведінку, М. Фішбейн розглядає впливсоціального оточення.
Ідеянормативного впливу, характерна для поглядів М. Фішбейна, знайшла своє всебічневтілення у працях авторів соціально-психологічного вивчення соціальнихустановок. На розуміння психоло-гами-інтеракціоністами явища атитюдупринциповий вплив здійснило положення Дж. Міда про символічне опосередкуваннявзаємодії людини та навколишнього світу. Індивід, який має у своємурозпорядженні символічні засоби (передусім мову), тлумачить, пояснює для себезовнішні впливи й потім взаємодіє із ситуацією в її символічно витлумаченійякості. Згідно з таким підходом, соціальні установки розглядаються як певніпсихічні утворення, які виникають на основі засвоєння установок інших,референтних груп та осіб. І в структурному плані вони є елементами «Я-концепції»людини, певними визначеннями соціально бажаної поведінки. Отож соціальніустановки в цьому розумінні — це усвідомлюваний, фіксований у знаковій формітип поведінки, якому надається перевага. На думку Т. Ньюкома, соціальніустановки грунтуються на погодженості суб'єкта розглядати певні об'єкти чиситуації крізь призму соціальних норм та цінностей.
Булиздійснені й інші спроби подолати "індивідуалізм" соціальноїустановки. Окремі вчені, розуміючи установку як стійку систему поглядів,уявлень, пов'язали її з потребою індивіда у збереженні чи розриві стосунків зіншим людьми. Таким чином, стійкість установки, на їхню думку, забезпечуєтьсязовнішнім контролем, шо виявляється в необхідності підкоритися іншим, абопроцесом ідентифікації з оточенням чи тим, що вона має для індивіда особистіснезначення. Однак і в цьому разі лише частково враховувалося соціальне, бо аналізсамої установки йшов не від соціуму, а від особистості. Окрім того, колинаголос робиться на когнітивному компоненті структури установки, то поза увагоюпо суті залишається її об'єктивний аспект — цінність (ціннісне ставлення). (Тутдоречно знову послатися на В. Томаса і Ф. Знанецького, які розглядають цінністьяк об'єктивний аспект установки, а саму установку— як індивідуальний, тобтосуб'єктивний, бік цінності).
Можнапогодитися з тими дослідниками, які вважають, що з усіх складових установкиголовну роль у регулятивній функції відіграє саме ціннісний (емоційний,суб'єктивний) компонент, який пронизує когнітивний і поведінковий компоненти.Звісно, подолати розбіжність між соціальним та індивідуальним, установкою йціннісною орієнтацією допомагає поняття соціальної позиції особистості, що поєднуєці компоненти. Зрозуміло, шо ціннісна орієнтація є підґрунтям виникненняпозиції, бо це той компонент структури особистості, який являє собою певну вісьсвідомості, навколо якої обертаються думки й почуття людини і з огляду на якувирішується багато життєвих питань. Окрім цього, установка «повідомляє»позиції дійовий, активний момент, який проявляється у вольовому акті, вчинку.Отож властивість ціннісної орієнтації виступати як установка (або системаустановок) реалізується на рівні позиції особистості, де ціннісний підхідсприймається як установчий, а установчий, своєю чергою, як ціннісний. У цьомурозумінні позиція є системою ціннісних орієнтацій і установок, що відображаютьактивні вибіркові стосунки особистості.
Б.Паригін вважає еквівалентом динамічної структури особистості ще більшінтегральним, ніж установка, психічний настрій особистості, який охоплює якпредметно спрямовані, так і безпредметні психічні стани. П. Шихірев та інші, незаперечуючи того факту, шо психічний настрій є важливим структурним утвореннямособистості, водночас стверджують, що він не перекриває поняття позиції. Наїхню думку, психічний настрій, так само як ціннісна орієнтація, передуєвиникненню позиції. Таким чином, умовою виникнення позиції особистості є їїоцінне ставлення і певний психічний стан (настрій), який надає позиції різногоемоційного забарвлення — від глибокого песимізму і пригніченості дожиттєствердного оптимізму й ентузіазму.
Щеодин підхід (установчо-позиційний, диспозиційний) до структури особистості маєсвої особливості в концепції В. Ядова.
В нійдиспозиція розглядається як комплекс схильностей, готовності до повногосприйняття умов діяльності й до певної поведінки за цих умов. У такомурозумінні вона є дуже близькою до поняття установки (атитюду). Названадиспозиційна концепція оцінює диспозиції особистості як ієрархічно організованусистему з кількома рівнями:
§ перший (нижчий) — утворюють елементарні фіксовані установки,без модальності (переживання «за» чи «проти») такогнітивних компонентів;
§ другий — складають соціальні фіксовані установки, або атитюди;
§ третій — ґрунтується на базових соціальних установках абозагальній спрямованості інтересів особистості на конкретну царину соціальноїактивності;
§ четвертий (вищий) — позначається системою орієнтацій на ціліжиттєдіяльності й засоби досягнення них цілей.
Наведенаієрархічна система є результатом усього попереднього досвіду і впливусоціальних умов. У ній виші рівні здійснюють загальну саморегуляцію поведінки,нижчі є відносно самостійними, вони забезпечують адаптацію особистості законкретних мінливих умов. Здебільшого розглянута концепція є спробою знайтивзаємозв'язок між диспозиціями, потребами й ситуаціями, які теж утворюютьієрархічні системи. Вищезгадані дослідники (П. Шихірев та ін.) звертають увагуна те, що немає великої розбіжності між диспозиціями у В. Ядова та позицієюособистості, яку пропонують вони. Пояснюють це тим,«що позиція і єсистемою поглядів, установок, уявлень, ціннісних орієнтацій стосовно умоввласної життєдіяльності, які реалізуються в поведінці особистості. Цікавим тутє і те, що позиція — це власне, суб'єктивне ставлення, пов'язане з оцінкоюнавколишньої дійсності й вибором оптимальної поведінки.
Загаломбільшість авторів соціальну установку розглядають як стійке, фіксоване, ригіднеутворення особистості, яке надає стабільність спрямованості її діяльності,поведінці, уявлень про світ і самого себе. Відома низка теорій, де установкисамі утворюють структуру особистості, а в інших — соціальні установки посідаютьлише певне місце серед якісних рівнів особистісної ієрархії.
Список використаноїлітератури
1. Андреева Г.М. Социальная психология. — М., 1998;
2. Джонсон Д.В. Соціальна психологія: Тренінг міжособистісногоспілкування. Пер. с англ. і авт.передм. В. Хомик. — К.: КМ Академія, 2003. —285 с.;
3. Дьяконов Г. Спілкування і взаємодія // Соціальні психологія.— 2004. — № 3. — C. 82-96;
4. Ковалев А.Г. Курс лекций по социальной психологии. — М.,1972;
5. Коллектив. Личность. Общение: Словарь социально-психологическихпонятий /Под ред. Е.С. Кузьмина, В.Е. Семенова. — Л., 1987;
6. КорієвМ.Н., Коваленко А.В. Соціальна психологія. — К., 1995;
7. МаксименкоС.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: Методологія, методи,програми, процедури. — Київ, 1998;
8. Трухін І.О. Соціальні психологія спілкування: Навчальнийпосібник — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 335 с.;
9. Цимбалюк І.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник—Київ: ВД „Професіонал, 2004. — 303 с.