Правова уніфікація в міжнародному приватному праві

Міжнародне приватне право Курсова робота Тема: Правова уніфікація в міжнародному приватному праві ЗМІСТ ВСТУП….С.1.Природа правової уніфікації….С.2.Види уніфікованих норм та види уніфікації… С.3.Форми застосування наслідків процесу уніфікації…С.4.Значення процесу уніфікації….С.5.Органи уніфікації міжнародно – правових норм…С.22 ВИСНОВОК….С.23 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…С.24 ВСТУП

Інтеграція України в систему міжнародно - економічних відносин, активна участь іноземних інвесторів у розвитку вітчизняного виробництва, а також діяльність українських підприємств за кордоном і торгове співробітництво українських компаній із закордонними партнерами вимагає знання норм і принципів як власного, так і міжнародного приватного права. Правовий метод регулювання – це сукупність узгоджених між собою способів

впливу на певну групу відносин. Існує два методи регулювання міжнародно - правових відносин, це прямий і колізійний методи регулювання. Під прямим варто розуміти це безпосереднє регулювання визначених відносин за допомогою матеріальних і процесуальних норм. У міжнародному праві, як правило, застосовується колізійне регулювання міжнародно - правових відносин. Так під цим варто розуміти, відсилання до права тієї країни громадянином якої ти є. У такий спосіб питання про застосування колізійних норм приватноправових відносин

у сучасних умовах стає найбільш актуальним. Актуальність вивчення колізійних норм насамперед зв’язана з розмаїтістю цивільно - правових відносин, які виникають в регулюванні відносин з іноземним елементом, які необхідно регулювати ґрунтуючись на колізійних нормах міжнародного приватного права. Але на практиці питання про застосовне право викликає правозастосовчу складність, оскільки особа повинна з’ясувати не тільки яка колізійна норма підлягає застосуванню

і до права якої країни вона відсилає, але й у випадку вибору іноземного права вирішити справу ґрунтуючись на законодавстві іншої країни. Необхідність вивчення проблеми застосування колізійних норм обумовлена також недостатнім рівнем знань у самих учасників приватноправових відносин. Нерідко сторони, вступаючи в переговори з іноземним партнером, не перевіряють ні правового статусу

партнера, ні його фінансового статусу, ні повноважень його представника. Не завжди приймається до уваги, що рішення тих самих спорів у праві різних країн вирішується по-різному. Відсутність кодифікованого законодавства з питань застосування колізійних норм до приватноправових відносин, які виникають з іноземним елементом є однієї з найбільш важливих проблем українського міжнародного приватного права. Тому процес уніфікації відіграє важиву роль у формуванні приватноправових відносин.

1.Природа правової уніфікації Уніфікація (unie facere - робити єдиним) права - це створення однакових, однакових, тобто уніфікованих норм у внутрішнім праві різних держав. Оскільки право входить в область внутрішньої виняткової юрисдикції держави і не існує наднаціонального «законодавчого» органа, що приймає юридично обов'язкові «закони» для внутрішнього права держав, те єдиним способом створення уніфікованих норм

є співробітництво держав. Звідси, уніфікація права означає співробітництво держав, спрямоване на створення, чи зміну припинення однакових (однакових, уніфікованих) правових норм у внутрішнім праві визначеного кола держав. У цій якості уніфікація є різновидом правотворчого процесу. Головною особливістю цього правотворчого процесу є те, що він відбувається в двох правових системах у міжнародному праві і у внутрішньому праві держави,

із застосуванням міжнародно-правових і національно-правових форм і механізмів. Правову природу уніфікації обумовлюють через її необхідність врегулювання відносин, які виникають з іноземном елемнтом. З аналізу спеціалізованої літератури витікає, що підстав для ініфікації існує дві: у колізійних нормах окремих правових систем не рідко

існують розходження (розбіжності) в наслідок чого з одного і тогож питання вони можуть відсилати до права різних держав; Наприклад, під час зовнішньоекономічної діяльності, укладання договорів купівлі – продажу товарів, така угода може регулюватись за місцем вчинення договору, закону покупця чи за місцем де знаходиться товар; право окремих держав, що підлягає застосуванню має особливісті та може встановлювати різні за

змістом норми для одного і тогож правового інституту або зосвсім непередбачати потрібне регулювання. Виникає правова невизначеність наслідком є несприятливі наслідки для однієї з сторін. (Наприклад, різні строки давності у різних країнах). На прикінці минулого сторіччя для відносин у сфері міжнародних зв’язків почалась розробка єдиних (одноподібних, уніфікованих) правових норм, які після прийняття зацікавленими державами замінили різні положення національного права, усунули питання неврегульованості в міжнародно

– приватному праві. Уніфікація охопила всі галузі внутрішнього права держав. У тому числі: кримінальне право (наприклад, комплекси правових норм по деяких групах злочинів), кримінальний процес (наприклад, інститут видачі злочинців), адміністративне право (наприклад, однакові норми, що регулюють митні відносини) і т.д. Цей процес проникнув навіть у «святі святих» внутрішнього права і конституційне право (наприклад, закріплені конституціями багатьох держав права

і свободи людини відповідно визнаним міжнародно-правовим стандартам). Але найбільш відчутних результатів процес уніфікації досяг у міжнародному приватному праві, що характеризується його специфікою. Будучи частиною внутрішнього права держави, вона по своїй природі встановлює правові норми. Його об’єктом є відносини міжнародного характеру, тобто, які виходять за межі однієї держави: приватноправові відносини, які склалися з іноземним елементом.

Наявність іноземного елемента приводить до того, що міжнародне приватне право регулює відносини, що своїм складом лежить у правовому полі двох чи більш держав. Їхня значимість у житті кожної держави породжує об’єктивну потребу в їх однаковому правовому регулюванні. Є ще одна причина, що сприяє досить високої результативності уніфікації в міжнародному приватному праві. Національне право часто виявлялося не здатним регулювати відносини

з міжнародними характеристиками. Особливо чітко це проявилося в економічній сфері. Надалі мова буде йти тільки про уніфікацію в міжнародному приватному праві. Особливості правого механізму уніфікації права. Як уже говорився процес уніфікації права протікає в двох правових системах, і в міжнародному праві, і в національному. На першому етапі досягається угода між державами з приводу однакового регулювання визначених відносин,

оформлюваних міжнародним договором, у якому містяться правові норми, призначені для регулювання цих відносин. Досягнення угоди і прийняття договору з текстом відповідних норм не означає, що уніфікація права відбулася. Будь – який міжнародний договір, незалежно від того, якому конкретному питанню він присвячений, регулює відносини між державами і зобов’язує тільки держав-учасників. В однаковій мірі це відноситься і до договору, спрямованому на уніфікацію права.

Віденська конвенція 1980 р. не регулює договір купівлі-продажу, вона регулює відносини між державами з приводу однакового регулювання купівлі-продажу, вона ставить за обов’язок державам забезпечити застосування передбачених Конвенцією відповідних правових норм. Тільки тоді, коли норми, що містяться в міжнародному договорі, стануть частиною національного (внутрішнього) права держав, можна говорити про уніфікацію права як про закінчений процес у внутрішньому праві держав-

учасників, тобто з’явилися однакові правові норми. Інакше кажучи, норми міжнародного договору повинні бути «санкціоновані» державою для застосування їх у національній правовій системі, тобто їм повинна бути додана юридична чинність національного права. Тільки в цьому випадку вони будуть здатні регулювати відносини між суб’єктами національного права. Сприйняття міжнародно-правових норм національним правом держав - це другий етап уніфікації права.

Це сугубо національна справа і здійснюється вона за допомогою національно-правових механізмів. Таким чином, уніфікація права як правотворчій процес має два етапи (дві стадії). На першій стадії створюється комплекс відповідних правових норм у формі міжнародного договору і держави беруть на себе міжнародно-правові зобов’язання забезпечити їхнє застосування. Важко переоцінити значення цієї стадії.

Власне на цій стадії створюються однакові норми. Цей процес трудомісткий, складний і часто тривалий. Він супроводжується пошуками компромісних рішень з метою узгодження позицій різних держав, на які впливають не тільки особливості власних правових систем, але політичні й інші інтереси). Іноді тексти договорів узгоджуються десятиліттями. Наприклад, пройшло вже (більш 20-ти років, як Комісія міжнародного права

ООН почала працювати над проектом конвенції про юрисдикційні імунітети, ця робота ще продовжується. Прийняття міжнародного договору і, відповідно міжнародно-правових зобов’язань державами, завершує першу стадію уніфікації. Тому що норми, що містяться в договорах, ще не уніфіковані норми, але призначені стати такими, тоді їх можна назвати нормами, що уніфіковані. По своїй природі - це міжнародно-правові норми, що обов’язкові

тільки для держав-сторін відповідного договору. Зрозуміло, що весь процес створення правових норм, що уніфікуються, відбувається в рамках міжнародного права за допомогою властивих йому механізмів. Друга стадія - не менш важлива. Вона зв’язана зі сприйняттям міжнародно-правових норм національним правом. У результаті в національному праві різних держав з’являються уніфіковані норми, тобто однакові, що цілком збігаються по змісту. Ці норми мають силу національного права, що включає

і відповідають національно-правовій системі, а також їхнього примусового виконання. У такій якості ці норми юридично обов’язкові для всіх суб’єктів національного права, як учасників приватноправових відносин, так і правозастосовчих органів. Сприйняття міжнародно-правових норм національним правом називається або трансформацією або національною імплементацією. Процес сприйняття забезпечується національно-правовими

механізмами. У праві різних держав вони різні, але і мають багато загальних рис. В Україні правова основа цього процесу передбачена ст. 9 Конституції: « Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства». Конституція встановлює загальний принцип дії міжнародних договорів в

Україні як частини національного права. Тому дане правило можна розглядати в якості загальної чи генеральної трансформаційної норми, відповідно до якого нормам міжнародних договорів, у яких бере участь Україна, чи в який буде брати участь, надається національно-правова сила. Конституційне правило конкретизується в інших законах, насамперед, в Законі України “Про міжнародні договори”, що передбачає правові процедури, в силу яких договір стає

обов’язковим для України. Згода на обов’язковість договору може бути виражено або у формі закону (про ратифікацію, про приєднання), або у формі правових актів чи Президента. Ці правові акти і є тими правовими формами, в яких норми міжнародних договорів вводяться в українське національне право. Вони ж визначають місце уніфікованих норм в ієрархії українського права: якщо міжнародний договір вводиться у формі федерального закону, то його

норми будуть мати юридичну силу закону, якщо договір вводиться підзаконним актом, то його норми будуть мати юридичну силу цього підзаконного акта. Таким чином, уніфікація права має дві самостійні, але взаємозалежні стадії: перша проходить у міжнародно-правовій сфері і завершується прийняттям міжнародно-правових норм, що уніфікуються, друга проходить у національно-правовій сфері і завершується прийняттям національно-правових уніфікованих норм.

Відповідно, обидві стадії передбачаються тими правовими формами, що притаманна двом правовим системам: по-перше, міжнародно-правовим договором, по-друге, національно-правовими актами (законами і підзаконними актами). Закінчуючи розгляд питання про особливості правового механізму уніфікації права, варто підкреслити ще одну особливість сучасного процесу уніфікації. Він має яскраво виражений інституційний характер: перша стадія уніфікації переважно здійснюється в

рамках міжнародних організацій. Ця риса особливо проявилася в другій половині XX в що є відображенням загальної тенденції росту ролі міжнародних організацій. 2. Види уніфікованих норм та види уніфікації Уніфіковані норми можна поділити за такими критеріями, за предметом правового регулювання: уніфіковані матеріальні норми, зміст цієї уніфікації полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами тобто нема потреби у відсиланні

до права іноземної держави, уніфіковані процесуальні норми, уніфіковані колізійні норми, змішана уніфікація; за характером дії поділяють: імперативні; диспозитивні. Уніфікації бувають: Універсальні, багатосторонні - (Наприклад, Варшавська конвенція про перевезення); Регіональні, локальні – (Наприклад, Мінська конвенція про правову допомогу у цивільних, кримінальних

і сімейних правовідносинах, 1993 року); Двосторонні – угоди, які укладаються між двома державами з питань урегулювання правовідносин з спірних питань. Колізійна норма, відсилає до права певної дер­жави, самостійно не врегульовує правовідносини з "іноземним елементом". Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вка­заних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини ре­гулюються безпосередньо юридичними нормами, без відси­лання до права іноземної держави. В доктрині та практиці держав існують розходження у розумінні змісту матеріально-правового методу. Вони виникають через неоднозначність того, які саме матеріально-правові норми належать до сфери міжнародного приватного права. Так, вважається, що до скла­ду вказаної галузі права, крім колізійних, норм, належать

уніфіковані матеріально-правоі норми міжнародних договорів. Скажімо, Л. А. Лунц включас до складу міжнародного приват­ного права уніфіковані матеріально-правові норми міжнарод­них угод і міжнародних звичаїв. Внутрішні матеріально-пра­вові норми, призначені для регулювання відносин з "інозем­ним елементом", вчений не вважає такими, що належать до міжнародного приватного права.1 На думку М. М. Богуславського, матеріально-правовими

є уніфіковані та внутрішні матеріальні норми. Причому останні повинні бути спрямовані виключно на регулювання відносин із "зовнішнім елементом". Іншими словами, це спеціальне регулювання нормами в межах внутрішнього законодавства, розрахованого саме на регулювання "міжнародного фактич­ного складу". Л. Н. Галенська вказує на використання у міжнародному приватному праві "прямого" методу регулювання відносин. На її думку, змістом цього методу

є безпосереднє регулювання відносин із допомогою матеріальних та процесуальних норм, встановлених як внутрішнім законодавством, так і міжнарод­ними договорами. Мабуть, поняття Л. Н. Галенської "прямий метод" за змістом близьке до поняття М. М. Богуславського "матеріально-правовий метод". А. С. Довгерт уважає, що матеріально-правовий метод регу­лювання з використанням договірних уніфікованих

норм нині визначає розвиток та основний зміст багатьох інститутів між­народного приватного права. На його думку, до матеріально-правового методу належать також міжнародні звичаї та мате­ріальні норми національного права, спеціально призначені для регулювання відносин з "іноземним елементом". Вочевидь, визначаючи коло матеріально-правових норм, які входять до складу міжнародного приватного права, слід вра­ховувати: а) характер відносин, що регулюють ці норми;

б) специфіку правового регулювання у сфері міжнародного приватного права. Тому до матеріально-правових норм у між­народному приватному праві належать: 1)уніфіковані норми міжнародних договорів; 2)норми національного законодавст­ва, які регулюють правовідносини з "іноземним елементом"; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судова та арбітраж­на практика (в державах, де вона визнається джерелом права).

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікова­ними правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто вини­кають у практиці міжнародного приватного права. Міжнарод­ні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання пра­ці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин,

деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській кон­венції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р.; Конвенції № 154 МОП про сприяння колективним переговорам 1981 р.; Брюссельській конвенції про відпові­дальність операторів ядерних суден 1962 р.; Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу това­рів І980 р. У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної

діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування. Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з "іноземним елементом". Проте вони застосовуються внаслі­док відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм відсилань.

Так, наприклад, у податковому законодавстві дер­жав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України "Про при­бутковий податок з громадян" під 26 грудня 1992 р. ) може зазначатися, що пільги із оподаткувати громадян певної дер­жави поширюються і па оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало одно­значного вирішення у доктрині правових систем, в т.

ч. й у вітчизняній. Неоднозначно вирішується також питання про те, чи нале­жать норми конституції щодо правового статусу іноземних громадян, громадянства тощо до матеріально-правових норм сфери міжнародного права. Вважають, зокрема, що ці норми мають тільки преюдиціальне значення для визначення, чи на­лежать певні правовідносини до міжнародного приватного права. У деяких правових системах цісю галуззю права не охоплюються не тільки зазначені конституційні матеріально-

правові норми, а й матеріально-правові норми іншого законо­давства. Йдеться про норми щодо громадянства, про правовий статус іноземців, норми міжнародного цивільного процесу­ального права, а саме: правила, що регулюють судочинство у справах з "іноземним елементом", правове положення іно­земних учасників судового розгляду, визнання та виконання рішень

іноземних судів та інші питання. Так, німецькі вчені вважають, що вказані норми не входять до міжнародного приватного права, оскільки не складають його предмета. Часто норми національного права є результатом трансфор­мації міжнародних угод у внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тільки правовий статус іноземних суб'єктів права в певній державі, а й права та обов'язки таких суб'єктів за кордоном.

Внутрішні за походженням, цивільно-правові за змістом, ці норми звичайно є матеріально-пра­вовими нормами міжнародного приватного права. Міжнародні й торговельні звичаї, судова та арбітражна практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони їх визнають. Використання матеріально-правового методу в регулюванні відносин у міжнародному приватному

праві має переваги перед колізійним. Вони полягають у тому, що, по-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників пра­вовідносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулю­ванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються з використанням виключно матеріально-правових норм. Поєднання вказаних методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення

й реалізації прав та обов'язків суб'єктів правовідносин. У правовій літературі іноді береться під сумнів потреба в матеріально-правовому методі регулювання правовідносин у міжнародному приватному праві. Тобто, є позиція про достатність колізійного методу в зазначеній галузі права. Така позиція визначається певним розумінням суті міжнародного приватного права.

Так, на думку Г. К. Матвєєва, міжнародно­му приватному праву притаманний лише колізійний метод регулювання. Аргументуючи свою позицію, вчений зауважу­вав, що уніфіковані матеріальні норми немовби "розмивають" міжнародне приватне право як галузь і звужують сферу його дії. Вчений відносив ці норми не до міжнародно-правових, а до внутрідержавних галузей права: цивільного, цивільного процесуального. Види уніфікації. Існує кілька класифікацій уніфікації в залежності від критерію,

покладеного в основу. Перша класифікація в залежності від способу правового регулювання приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом. Двом способам регулювання: колізійно-правовому і матеріально-правовому - відповідає уніфікація колізійного права й уніфікація матеріального приватного права. За цим критерієм можна виділити і третій вид уніфікації - змішана, коли один міжнародний договір передбачає уніфікацію і колізійних, і матеріальних норм.

Прикладами уніфікації колізійних норм є: Женевська конвенція про дозвіл деяких колізій законів про простий і перекладний вексель 1930 р Гаазька конвенція про право, застосовному до аліментних зобов’язаннях, 1956 р Гаазька конвенція про колізію законів, що стосуються заповідальних розпоряджень, 1961 р Гаазька конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, 1986 р. і ін. Прикладами уніфікації матеріальних приватноправових норм

є: Женевська конвенція щодо однакового закону про простий і перекладний вексель 1930 р Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Гаазька конвенція про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р. Як приклади змішаної уніфікації можна привести названі вище конвенції по авторському праву. Друга класифікація заснована на предметному критерії, в залежності від того, до якого виду приватноправових

відносин відносяться уніфіковані норми. За цим критерієм виділяються комплекси уніфікованих норм (колізійних і матеріальних), призначених для регулювання відносин, що є предметом галузей, підгалузей, інститутів приватного права. Наприклад, уніфікація зобов’язального права, права власності, інтелектуального права, спадкового права, сімейного права, транспортного права

і т.д. Сюди ж відноситься й уніфікація цивільного процесуального і господарсько-процесуального права. За предметним критерієм зручніше за все показати реальний стан уніфікації міжнародного приватного права, її досягнення, і навпроти, відставання в будь - яких областях. Найбільш високий ступінь уніфікації права, особливо матеріального, досягнуто в області зовнішньоекономічних відносин.

Головним чином уніфіковані правові норми, що регулюють договір міжнародної купівлі-продажу (Віденська конвенція 1980 р Нью-йоркська конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р Конвенція про право, застосовному до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, 1986 р. і ін.), нові види договірних зобов’язань (Оттавські конвенції про міжнародний фінансовий лізинг і міжнародний факторинг 1988 р.), міжнародні розрахунки, міжнародні перевезення.

Великі досягнення досягнуті в уніфікації правових норм регулюючих інтелектуальну власність, міжнародний арбітражний процес. Навпроти, в таких сферах, як сімейно-шлюбні відносини, спадкові відносини, що тісно зв’язані з національними історичними, культурними, релігійними особливостями, успіхи уніфікації незначні. Особливе положення в класифікаційному ряді уніфікації занижують договори про надання правової допомоги.

У них містяться уніфіковані норми по цивільному процесі (підсудність, виконання судових дорученні, визнання і виконання судових рішень і ін.) і, виходить, їх можна включити в класифікацію за предметним критерієм. Однак часто такі договори містять уніфіковані колізійні норми по широкому колу приватноправових відносин і окремі матеріальні приватноправові норми. Отже, їх можна віднести до змішаної уніфікації в широкому

змісті слова, що включає і першу, і другу класифікацію. Третя класифікація зв’язана з класифікацією міжнародних договорів, насамперед заснованої на їхньому суб’єктному складі. По суб’єктах міжнародні договори поділяються на багатобічні (у тому числі універсальні і регіональні), двосторонні. В залежності від цього розрізняють уніфікації універсальну, регіональну, двосторонню. Універсальна уніфікація призначена для всіх держав, відповідно міжнародні

договори, які втілені в таку уніфікацію, відкриті для загальної участі. Наприклад, Віденська конвенція 1980 р. відкрита для приєднання всіх держав (ст. 91). Регіональна (чи локальна) - це уніфікація, здійснювана в межах обмеженого кола держав (наприклад, держав одного географічного чи району в рамках інтеграційних утворень). Результати регіональної двосторонньої уніфікації, як правило, більш

істотні. Так, Україна за рідкісним винятком не приймає участі в універсальних договорах, спрямованих на уніфікацію колізійних норм у різних сферах приватноправових відносин, в основному розроблювальних Гаазькою конференцією по міжнародному приватному праву. Відзначимо, що ці договори взагалі не одержали великого поширення й універсальними їх можна назвати лише формально, виходячи з їхнього призначення для всіх держав.

Реальний результат їх дії дуже далекий від «універсальності». Разом з тим, Україна є учасницею великого числа партикулярних договорів про правову допомогу. В результаті, у нашій країні діють уніфіковані на двосторонній основі колізійні норми по широкому колу приватноправових відносин, що створює більш сприятливі умови для співробітництва між відповідними державами. Україна бере активну участь і в регіональній уніфікації, здійснюваної в рамках

СНД. Міжпарламентська Асамблея прийняла спеціальний документ «Основні (напрямку зближення національних законодавств держав-учасників Співдружності». У ньому зазначено широке коло областей, в яких необхідне зближення законодавства: економічні зв’язки, транспорт, статус суб’єктів господарювання, трудові права, інвестиції, патентне право та ін. Відзначимо найбільш важливі договори, прийняті державами членами СНД в області уніфікації приватного права. Це - Угода про загальні умови постачань товарів між організаціями

держав-учасників СНД 1992 р Угода про порядок вирішення спорів, зв’язаних зі здійсненням господарської діяльності 1992 р і Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських судів на територіях держав-учасників СНД 1998 р Угода про співробітництво в області інвестиційної діяльності 1993 р і Угода про захист прав інвесторів 1997 р Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних

і кримінальних справах 1993 р Євразійська патентна конвенція 1994 р. Істотних результатів досягла уніфікація права, здійснювана між країнами Латинської Америки. Насамперед - кодекс Бустаманте 1928 р. Дотепер цей договір залишається (неперевершеним актом, що уніфікує, в області колізійного права. Крім кола держав - юридичних учасників Кодексу його положення застосовуються й в

інших латиноамериканських державах в силу «розумності і доцільності». Починаючи з 1975 р кожних п’ять років проводяться конференцій по міжнародному приватному праву, на яких було прийнято більш 20-и конвенцій, що уніфікують і колізійні, і матеріальні, і процесуальні норми. На конференції в Мехіко в 1994 р. була прийнята Міжамериканська конвенція про право, застосовному до міжнародних контрактів,

що зайняла важливе місце в системі колізійного регулювання зобов’язань по міжнародних комерційних контрактах. 3. Форми застосування наслідків процесу уніфікації Таких форм чотири: 1.укладення міжнародних договорів, які містять уніфіковані норми, щодо інститутів міжнародного приватного права; 2.прийняття державами так званих примірних законів чи інших рекомендацій, які вироблені спеціально створеними для цього органами;

3.застосування міжнародних торгівельних звичаїв; 4.прийняття рекомендованих міжнародними організаціями зразкових форм договорів. 4. Значення процесу уніфікації Процес уніфікації відіграє одну з головних ролей в міжнародному приватному праві, а саме: 1.Цим процесом створюється єдина регулювання цивільних та інших відносин з іноземним елементом (зовнішньоторгіваельні угоди), беруться до уваги особливості міжнародних

економічних зв’язків, які є суттєвими але не завжди можуть бути враховані в нормах національного законодавства; 2.У процесі уніфікації враховуються інтереси учасників зовнішньоторгівельного обороту (покупця - продавця) і виробити загально прийняте рішення яке є обов’язковим для всіх суб’єктів міжнародного приватного права; 3.Уніфікація міжнародного цивільного процесу посилює охорону прав учасників зовнішньоторгівельного обороту та полегшує процесуальну діяльність суду. Особливості застосування уніфікованих норм.

З розглянутого вище випливає, що уніфіковані норми взагалі і міжнародного приватного права зокрема, діють як національно-правові норми. Однак ні колізійні уніфіковані норми, ні матеріальні приватноправові уніфіковані норми не скасовують аналогічних норм внутрішнього права, а діють паралельно з ними. При цьому вони не зливаються з нормами внутрішнього права в

єдиний масив, а зберігають у ньому відособленість, обумовлену їх договірним походженням. Передбачається це тим, що уніфіковані норми зберігають зв’язок з міжнародним договором, в рамках якого вони були створені. Зв’язок з міжнародним договором породжує ряд особливостей їхнього застосування. Насамперед, договір визначає сферу дії застосування уніфікованих норм. Вона завжди відповідає сфері застосування відповідних внутрішніх норм права.

Наприклад, колізійна норма Радянсько-польського договору про правову допомогу і правові відносини по цивільних, сімейних і кримінальних справах 1957 р. (у редакції 1980 р.), що встановлює застосування до спадкових відносин законодавства держави, громадянином якого був спадкодавець в момент смерті (ст. 42), призначена тільки для рішення колізій між російським і польським законами. Просторова сфера застосування внутрішніх колізійних норм (наприклад, п.

1 ст. 169 Основ 1991 р що передбачає застосування для регулювання спадкових відносин закону останнього постійного місця проживання спадкодавця) практично нічим не обмежена вони застосовуються, навіть у відношенні невизнаних держав. Міжнародний договір визначає і предметну сферу застосування уніфікованих норм, і вона буде відрізнятися від предметної сфери аналогічних норм внутрішнього права. Так, норми Віденської конвенції 1980 р. призначені для регулювання зобов’язань за договором купівлі-

продажу за умови, що сторони мають комерційні підприємства на території різних держав. Договірне походження уніфікованих норм визначає специфіку їхнього тлумачення. Уніфіковані норми повинні тлумачитися у світлі цілей, принципів і змісту відповідного міжнародного договору, також повинні заповнюватися пробіли в комплексі уніфікованих норм відповідного договору. Часто дане положення включається в текст самого договору.

Наприклад, згідно ст. 7 Віденської конвенції 1980 р. при її тлумаченні слід враховувати її міжнародний характер і необхідність сприяти досягненню однаковості в її застосуванні, пробіли підлягають дозволу відповідно до загальних принципів, на яких вона заснована. Але навіть, якщо розглянуте правило тлумачення не включено в текст міжнародного договору, що уніфікує, його застосування випливає з

Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. Ст. 31 установлює положення, застосовуване до будь-якого міжнародного договору він повинний тлумачитися «у світлі об’єкта і цілей договору».2 Метою будь-якого міжнародного договору, що уніфікує, є забезпечення однакового регулювання визначеного виду трансграничних приватноправових відносин. Для її досягнення недостатньо наявності однакових (уніфікованих) колізійних чи матеріально - правових

норм. Необхідна однакова практика їхнього застосування, що припускає однакове тлумачення. Сказане підтверджується тим, що багато договорів прямо дають тлумачення термінів і понять, що входять в уніфіковані правові норми, встановлюючи їхній зміст. Наприклад, ст. 3 Сеульської конвенції про установу багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій, 1985 р. «для цілей дійсної Конвенції» розкриває зміст деяких термінів

і понять. Таке тлумачення є обов’язковим у національно-правовій практиці договірних держав, що сприяє однаковості застосування уніфікованих норм.3 Договірне походження визначає і тимчасові рамки дії уніфікованих норм. Вони здобувають на території держави, що бере участь в договорі, юридичну чинність не раніше того моменту, коли договір набирає сили. Навіть якщо держава ратифікувала договір (чи іншим способом виразило свою згоду на його обов’язковість),

але він не набрав сили (зокрема, коли договір не набрав необхідне число ратифікацій), уніфіковані норми не діють. Припинення дії договору веде до припинення дії відповідних уніфікованих норм. Односторонній вихід держави з договору також припиняє дія відповідних уніфікованих норм на території даної держави. На зміст і практику застосування уніфікованих норм впливають зміни, внесені державами в текст договору у процесі його здійснення. Приведені випадки зв’язку уніфікованих норм з

їх міжнародним договором не є вичерпними. Але вони в достатній мірі підтверджують специфіку розглянутих норм, що визначає їхнє особливе місце в системі міжнародного приватного права. В результаті, у національному праві України по тому самому питанню можуть існувати різні правові норми - уніфіковані (колізійні, матеріальні і процесуальні, регіональні і двосторонні, внутрішні) тобто, які містяться в законах

і підзаконних актах. 5. Органи уніфікації міжнародно – правових норм Головну підготовчу роботу по уніфікації норм міжнародного приватного права здійснюють під егідою спеціалізованих установ ООН. 1.Існує така міжнародна інституція як Гаазька конференція з міжнародного приватного права 1893 року. Після другої світової війни було прийнято статут цієї конференції 1955 року.

Цією конференцією розроблено близько 35 конвенцій, це: міжнародна купівля – продаж товарів; сімейні відносини; відносини, які виникають із спадкування; міжнародний цивільний процес. 2.Міжнародний інститут з уніфікації приватного права 1926 року, штаб квартира в Римі. Під егідою цієї організації було створено Конвенцію про однаковий закон міжнародної купівлі – продажу товарів, 1954 р Міжнародний туристичний контракт,

Конвенція про міжнародний факторинг, 1988 р. 3. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі, було розроблено Віденську конвенцію ООН про міжнародну купівлю – продаж товарів, 1980 р. 4.Спеціалізовані установи ООН, Міжнародна морська організація, Всесвітня організація інтелектуальної власності і

інші. Існують міжнародні організації, що спеціалізуються на уніфікації права: Гаазька конференція по міжнародному приватному праву, Римський інститут по уніфікації приватного права, Комісія ООН по праву міжнародної торгівлі. Частіше міжнародні організації, створені для організації співробітництва між державами в конкретних областях, займаються також уніфікацією права в цих областях,

наприклад, Міжнародна морська організація (ІМО), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) і ін. Використання структур і механізмів міжурядових організацій полегшує і прискорює процес підготовки і прийняття міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію права.

ВИСНОВОК Уніфікація правових норм в міжнародному приватному праві має велике значення. По – перше, договірне походження визначає і тимчасові рамки дії уніфікованих норм. Вони здобувають на території держави, що бере участь в договорі, юридичну чинність не раніше того моменту, коли договір набирає сили. Навіть якщо держава ратифікувала договір (чи іншим способом виразило свою згоду на його обов’язковість), але він не набрав сили (зокрема, коли договір

не набрав необхідне число ратифікацій), уніфіковані норми не діють. Припинення дії договору веде до припинення дії відповідних уніфікованих норм. Односторонній вихід держави з договору також припиняє дія відповідних уніфікованих норм на території даної держави. На зміст і практику застосування уніфікованих норм впливають зміни, внесені державами в текст договору у процесі його здійснення. Приведені випадки зв’язку уніфікованих норм з

їх міжнародним договором не є вичерпними. Але вони в достатній мірі підтверджують специфіку розглянутих норм, що визначає їхнє особливе місце в системі міжнародного приватного права. В результаті, у національному праві України по тому самому питанню можуть існувати різні правові норми - уніфіковані (колізійні, матеріальні і процесуальні, регіональні і двосторонні, внутрішні) тобто, які містяться в законах

і підзаконних актах. Метою уніфікації є вироблення єдиних підходів до вирішення нагальних потреб суспільства і держави в цілому. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ Нормативно - правові акти: 1.Конституція України. – К. Преса України 1997. – 80с. 2.Закон України “Про дію міжнародних договорів в

Україні” від 22 грудня 1993 // Відомості Верховної Ради України. – 1994 №10. – С.45. Літературні джерела: 3.Звеков В. П. Международное частное право. Курс лекций. – М.: Норма – Инфа. 1999. – 686с. 4.Международное частное право : Учебное пособие / (Сост. Д. В. Задыхайло). – Х «Консум»,

1998. – 759с. 5.Международное частное право : Учебное пособие. 3 – е изд. – СПб. Изд – во Михайлова В. А 2000. – 397с. 6.Международное частное право. Учебник / Под ред. Г. К. Дмитриевой Гриженко Е. М 2001. – 656с. 7.Минков А. М. Международная охрана интелектуадльной собственности. –

СПб.: Питер, 2001. – 649с. 8.Интелектуальная собсвенность. Всемирная Организация Интелектуальной Собственности. Женева. “ІнЮре”, 2001. – 640с. 9.Попов А. А. Международное частное право : Учебное пособие. – 2 – е изд. – Х Каравелла, 2000. – 244с.