Персоналістичнапсихологія Вільяма Штерна
Історіяпсихології — це багато в чому історія міркувань окремих людей. На відміну відприродничих наук, тут мало послідовних фактів, які створюють об'єктивний змістнауки, незалежне від суб'єктивного світогляду окремих теоретиків. Той напрямокпсихології, якого дотримується вчений, неминуче відбиває його філософськіпогляди щодо людської природи.
Імовірно, ВільямШтерн — це єдиний психолог, чию позицію можна назвати системнимфілолофсько-психологічним «персоналізмом». Можливо, строгість його твердженьудержала інших, у тому числі й багато в чому схожих з ним мислителів, відприйняття цього терміна.
У догітлерівської Німеччини Штерн зробив на психологію значний вплив, пропонуючипринципово цілісний, структурний підхід до людської особистості — неасоціативний і не атомістичний.
Вільям Штерн буві новатором, і систематизатором психології. Він був одним з перших, хто зайшову ті специфічні області, які зараз є давно відомої всім нам територією.Особливої уваги заслуговують його докладні дослідження в сфері диференціальноїпсихології, судової психології, психотехніки, дитячої психології йінтелектуальних тестів. Він став відомим і завдяки своїй теоретичній системіперсоналістичної психології, у рамках якої були здійснені його основні роботи іяку він включив у свою всеосяжну філософську доктрину критичного персоналізму.
Життя Штерна — незважаючина п'ять важких років вигнання — була чудова своєю підпорядкованістю однієїмети. Коли йому було всього дев'ятнадцять, він намітив той інтелектуальнийшлях, по якому він ішов без страху й сумнівів до самої своєї смерті. Вінпрацював з ентузіазмом, до кінця життя зберігши дивну запопадливість іоптимізм. Його ентузіазм допомагав йому бути гарним учителем, а йоговпорядковане життя відбивалося у високій моралі тих двох інститутів, якими вінкерував.
Вільям Штерннародився 29 квітня 1871 року в Берліні й жив там до двадцятип'ятилітньоговіку. Під час свого третього університетського семестру він почав займатися уЕбингауза, і це визначило напрямок його освіти і його подальшу кар'єру. У тойже час вплив Лацаруса й Паулсена, у яких він також учився, досить рано привелойого до думки про те, що він повинен вийти за межі натуралістичних поглядівЕббингауза й виробити для себе більше повне й менш обмежене уявлення про рамкипсихологічної науки. Уже у своїй докторській дисертації «Die Analogic imvolkstumlichen Denken» (Апології в народному мисленні — ньому.). (1893) вінспробував синтезувати культуральний і експериментальний підхід, зв'язавшинавчання Лазаруса й Эббингауза.
В 1900 році вінпочав роботу над основами критичного персоналізму, ретельно вибираючи назву длясвого першого видання й проводячи багато часу за письмовим столом. Його першоюфілософською публікацією (1903) стала стаття, присвячена другому законутермодинаміки в його зв'язку з наукою об психічному, що спростовує песимістичнівисновки фон Хартманна. До того ж часу належить перша публікація, що стосуєтьсяйого системи — перший тім «Person und Sache» (Особистість і річ — ньому.).
Таким чином, увіці від 29 до 35 років, усе ще будучи приват-доцентом, Штерн із упевненістюзапропонував новий погляд і нові методи в чотирьох важливих галузях психології- диференціальній, судової, дитячій і прикладний; і в той же час завершивроботу на першому, а, отже, самому творчому етапі роботи над своєю теоретичноюсистемою.
Його роботи здитячої психології, які принесли йому в Америці найбільшу популярність,незабаром вийшли за рамки описового методу. Його почали цікавити більше точніметоди дослідження, і він запропонував Німеччині новий напрямок — тестуванняінтелекту. Його найвідоміша книга «Die psychologischen Metoden derIntelligenzprufung und deren Anwendung an Schulkindern» (Психологічні методиперевірки інтелекту і їхнє застосування при обстеженні школярів.) (1912) булапотім двічі переписана. Саме в цій роботі Штерн запропонував концепцію й першеформулювання IQ. Незабаром пішла інша примітна книга, у якій велика увагаприділялася поняттям «норма» і «розвиток», «Психологія в перші шість роківжиття» (1914). Ця робота кілька разів перевидавалася як німецькою, так іанглійською мовою.
В 1915 році вГамбурзі вмирає Ернст Мейманн. Штерн негайно стає його спадкоємцем: він відразуж займає пост редактора «Zeitschrift der padagogische Psychologie» (Журналпедагогічної психології), а через рік, в 1916 одержує дві посади: професорифілософії, психології й педагогіки в Kolonialinstitut і директори психологічноїлабораторії, заснованої Мейманном. Після війни необхідність у новихуніверситетах, викликана поверненням солдатів з війни, привела до трансформаціїколоніального інституту в повноправний університет. І сам Штерн у ційтрансформації відігравав роль лідера й стратега. У Гамбурзі його дослідження всфері дитячої психології стали носити більше практичний характер, частково длятого, щоб задовольнити запити місцевої шкільної системи. Інститут незабаромстав відомим центром досліджень по педагогічній і професійній психології. У тойже час тривали плідні роботи із психотехніки, юридичної й експериментальноїпсихології. В 1925-1928 роках Штерн приділяв велику увагу вивченню пубертатноговіку, плануючи розширити спектр своїх досліджень в області дитячої психології.Цей період відзначений рядом різноманітних робіт, а також виходом монографії«Anfange der Reifzeit», що містила психологічний аналіз і коментарі дощоденника, що протягом чотирьох років, із дванадцятирічного доп'ятнадцятирічного віку, вів хлопчик-підліток. Ця книга стає особливо цікавої,коли читач починає усвідомлювати, що анонімний автор щоденників і коментатор — таж сама людина. Штерн-Хлопчик і Штерн-чоловік занадто схожі, щоб це було можнасховати!
На відміну відбагатьох філософів-психологів, Штерн до кінця своїх днів виявляв цікавість доприватних проблем загальної психології. Останньою його філософською роботоюбули «Wertlehre» (Еталони цінностей) (1924), або, можливо, невелика «Studienzur Personwissenschaft» (Збагнення науки про особистість ) (1930). В останніроки він знову звернувся до питань загально-психологічного аналізу. Йогозаключна книга багато в чому торкала тієї ж проблематики, що й будь-якийсучасний підручник. Різниця, однак, полягає в тім, що Штерн невпинно відшукувавкожному фрагменту й факту відповідну персоналістичну нішу. Ця концепція, ітільки вона, як він уважав, відповідає вимогам реальності; тільки з огляду наіндивідуальні особливості особистості можна провести зрілий психологічний аналіз.
Штерна доситьмало хвилювало ті обставини, що його формулювання суперечили напрямку думкитого часу, і особливо думки американської. В інтелектуальному плані він живпереважно у своєму власному світі, і був абсолютно переконаний у пояснювальнійсилі своїх міркувань і в тім, що всі інші неминуче приймуть їх. Він просто неміг повірити, що психологи здатні довго по добрій волі існувати в тих тіснихклітках, які вони самі один раз для себе побудували. Всі системи, крімперсоналістичної, — це пародія на сам розум, що породив їх. Міркуючи в цьомуключі, Штерн став переконаним захисником непопулярної справи. «Непопулярне? Нуй що з того? — говорив він. — Хіба психологічна теорія не підкоряється законаммоди? Наступить день і для персоналістичної теорії, і цей день буде довгий іяркий».
Лише деякіпсихологи досягли успіху в побудові вичерпної, повної й системної інтерпретаціїсвоєї науки. Подібне завдання вимагає, по-перше, щоб автор знайшов місце длявсіх розрізнених фрагментів знання, отриманих при проведенні різних по вихіднихпосилках досліджень, і, по-друге, щоб він вирішив неминуче виникаючу проблемусполучення між собою суперечливих проявів психічного життя. Детермінізм і воля,дуалізм і монізм, свідомість-в-цілому й свідомість-в-частці – всі ці й багатоінших фундаментальних питань вимагають рішення (або, принаймні, ясногоформулювання позиції), якщо психолог прагне бути систематиком. Щирі систематики– більша рідкість, і Штерн – один з деяких. Він претендував на те, щобпомістити всі психологічні явища у свою власну філософську основу. Цей процесми спостерігаємо в трьох томах «Person und Sache». (Персона і річ.), які вперший раз були опубліковані відповідно в 1906, 1918 і 1924 роках. Перше, щопотрібно усвідомити, коли мова йде про підхід професора Штерна, це те, що вінпропонує конкретний, строго певний метод аналізу психічних феноменів. Як ібільшість учених минулого, він був упевнений, що якщо пильно дивитися на хідрозвитку натури, в остаточному підсумку, стануть зрозумілі категорії й проблемицієї самої натури. Недоліком такого строгого методу можна вважати йогосоліпсизм — не може бути двох людей, що пропонують ідентичну інтерпретацію чогоб те не було. Їхні уявлення, що відрізняються, про натуру можуть бутиуподібнені нарізуванню сиру. Кожна людина нарізає його своїм власним унікальнимобразом, а потім заявляє, що всі інші нарізають його зовсім неправильно. Алехіба Галілей, Ньютон або Дарвін надходили якось інакше? Їхні дані, отримані наоснові спостережень і експериментів, були перевірені, так само як і даніШтерна. Своїми теоретичними інтерпретаціями вони намагалися пояснити глибиннуприроду подій, що відбуваються. Те ж саме можна сказати й про інтерпретаціїШтерна. Звичайно, всі вони допускали помилки в процесі «нарізування», але миможемо розцінювати ці помилки головним чином як помилки наближення, які можутьбути виправлені вченими наступних поколінь. І, на мій погляд, цей метод, якимби наївним він не був, найбільш плідний.
І хоча в часиШтерна ще не була настільки розвинена та гіперкритична методологія, що визначаєроботу сьогоднішніх учених, він використовував більшу частину звичайнихнаукових методів. Він одержував необхідні йому дані за допомогою спостережень іекспериментів, і потім ці дані деяким чином розумілися, інтерпретувалися й вибудовувалисяв систему; Штерн підходив до аналізу матеріалів з більшою сміливістю, чим та,котра властива сучасним ученим. Він використовував дані й деякі процедури«точної» (элементаристской) психології, але при цьому співвідносив їх ізпринципово іншою теоретичною основою, а саме із твердженням про те, щобудь-який психічний феномен одночасно є й особистісним феноменом, і щобудь-який особистісний феномен — це цілісність або частина цілісності.
У результатіпостулат про функціональну цілісність породив серйозні утруднення в рамкахперсоналістичної психології (так само як і гештальт-психології й інших сучаснихструктуралістських теорій). Штерн визначав це утруднення в такий спосіб: «Яктільки ми називаємо що-небудь, ми тим самим відносимо це до певної психологічноїкатегорії; це вже не та ж сама річ, що була раніше, вона придбала деякуригідність і стабільність, що не може бути приписана самій свідомості». І,проте, наука (у тому числі й загальній психології) можлива тільки завдякиіснуванню абстракцій, що утворять деяку концептуальну систему, що заміщаєскладні паттерни функціонування особистості. Будучи змушеним прийняти цейзвичний метод аналізу через абстрагування, Штерн, як і будь-який іншийпсихолог, звертається до деякого набору методологічних категорій. Фактично, вінрозглядав більшу кількість полярних точок зору, і більшою мірою, чим будь-якийінший психолог-теоретик, використовував діалектичні методи у своїх міркуваннях.І, проте, тут є дві відмінності. Людина ніколи не повинна забувати про те, щоподібна процедура штучна, що це не кінцева мета, а простий засіб для розкриттяаспектів існування особистості. У наявності постійне повернення до первиннихфактів цілісної особистісної організації. Друга відмінність ще більш значима.Вибір категорій продиктований споконвічним допущенням про те, що особистість — це локус кожного психічного явища. Вони значно відрізняються від більшостікатегорій в інших системах психологічного аналізу. Наприклад, у його концепціїіснують такі чудові особистісні категорії, як глибина — поверховість, опуклість- прихованість, реактивність — спонтанність, близькість — віддаленість, щирість- нещирість, очікування — ретроспектива, суб'єктивність — об'єктивність. Навідміну від більшості інших видів категоріального аналізу, у цьому випадку вонине є простими емпіричними конструктами, отриманими в лабораторних умовах. Це тікатегорії, які обумовлені фактами. Це не примха експериментатора, щонамагається в такий спосіб полегшити собі життя, а відбиття життєвого досвідусамого суб'єкта.
Психологія якнапрямок персоналістики
Особистість якживому цілому, індивідуальному, унікальному, цілеспрямованому й незалежневідкрита навколишньому її миру. Вона здатна накопичувати досвід.
Із всіххарактеристик особистості, згаданих у цьому визначенні, відкритість до досвідує найменш необхідною. Особистість цілісна, у той час як досвід фрагментарний.І, проте, психологія призначена для того, щоб аналізувати ці самі фрагменти.Саме із цієї причини психологія не ідентична персоналістіці. Остання — більшеприватна дисципліна, обумовлена як наука про особистість (де особистістьрозглядається як суб'єкт, що накопичує досвід або здатний накопичувати досвід).Досвід і здатність накопичувати досвід — тільки аспекти існування особистості.Оскільки необхідний аналіз не тільки досвіду, але також і феноменів біосфери йсфери об'єктивних цінностей, існує необхідність розвитку більше великоїфілософської дисципліни — у якій психологія була б однієї із багатьох. Якцілісною і незалежної не була б особистість у метафізичному плані, у дійсностів кожний момент часу вона відкрита до навколишнього її миру. Вона впливає насередовище й у той же час піддається впливам середовища, напруга існує завжди.Коли напруга досягає свого максимуму, виникає певний стан свідомості. Найважливішиймомент, що ми повинні зрозуміти щодо свідомості, полягає в тім, що свідомість — це рівневий феномен. Коли ми повністю усвідомлюємо деякі об'єкти або нашівласні стани, свідомість загострено. В іншому випадку, коли на перший планвиступає деякий емоційний стан, свідомість схована більш глибоко, воно меншясно, менш опукло. Опуклість являє собою спрямованість людини на що-небудь, щов цей момент має для нього особливе значення. Ніж більше опуклим є досвід, тимбільше його об'єктивне значення; чим більшою мірою він схований, тим важливішейого суб'єктивний зміст. Повна прихованість, звичайно ж, це несвідоме.Мінімальний поріг — це перший ступінь опуклості; і якщо проаналізувати пороги,досліджувані психофізиками, то ми зрозуміємо, що всі вони — границі особистоїзначимості миру.
На думку Штерна, гештальтпсихологіяз її митецькими дослідженнями процесів занадто сильно акцентує увагу на опуклихпереживаннях зневажаючи не менш важливою сферою схованих переживань, якістановлять сутність і зміст Ungestalt. Особлива прихованість відчуттів властивапроцесам життєзабезпечення. Зір і слух, звичайно являють собою відчуттяопуклого характеру, оскільки мають принципове значення для встановленняконтактів із зовнішнім миром; тактильні відчуття в цій класифікації займаютьпроміжну позицію.
Монізм
Концепціяпсихофізичної нейтральності, що Штерн пропонував як рішення проблемиспіввідношення душі й тіла, звичайно, не абсолютно оригінальне. Будь-якаподвійність, що відстоює, гіпотеза фактично співвідносить тіло й психіку зізвичайними базовими субстратами; це дві сторони однієї й тієї ж монети. Але, якправило, у більшості теорій ця монета не має ніяку психологічну цінність.
Звичайнопсихологів цікавить тільки взаємна погодженість двох сторін цієї монети (як уконцепції ізоморфізму, наприклад). Але для Штерна ця погодженість сторінмонети, хоча і є завжди у виді, представляє значно менший інтерес, чим монетасама по собі. І ця монета — не що інше, як реальна особистість — безпосереднійпредмет психологічного аналізу. Психічні феномени й процеси, що відбуваються ворганізмі, — це характеристики особистості; але сама по собі особистість — непасивний театр, на підмостках якого ставиться п'єса, де діючими особами єпсихофізичні події; особистість — їхній справжній генератор, носій і регулятор.Не існує якихось специфічних психічних або фізичних елементів, які були бізольовані й досить стабільні, щоб створювати між собою безпосереднівзаємозв'язки, незалежні від особистості. Саме в цьому криється слабість іпаралелізму, і ізоморфізму. Подання про особистість як локусі й генераторі всіхпсихофізичних явищ — не просто тавтологічне наукове положення, оскільки такеподання пропонує бачення в новому світлі практично всіх проблем психології. І,отже, така концепція монізму, на відміну від більшості існуючих нині, не єпростим запереченням дуалізму психіки й тіла. Це конструктивний монізм, щоскоріше збільшує, чим зменшує спектр проблем, що виступають предметомпсихологічної науки. Відмітна риса теорії — незмірно широкий набір категорій,які пропонуються психологові-дослідникові, у той час як традиційні ймоністичні, і дуалістичні теорії припускають певні обмеження у виборі проблем,що піддаються психологічному аналізу.
Акцент надинамічність, цілеспрямованість, довільність і добровільність
На відміну відбільшості американських психологів, які досить критичні й заощаджуютьмотиваційні концепти, обираючи для застосування у своїй роботі мінімальна їхнякількість, Штерн використовував усе, що існувало в науці на цей рахунок, — інстинкт, імпульс, мотив, потребу, диспозицію, цілеспрямованість, спонукання,інтерес, намір, бажання, волю, драйвер, і навіть рудиментарні принципи«особистої енергії»; у його системі місце було абсолютно всьому.
Але якщо мискажемо, що персоналістичну психологію характеризує акцент на динамічність іцілеспрямованість, цього буде недостатньо; оскільки на додаток до циххарактеристик її невід'ємною особливістю є акцент на добровільність. І миробимо висновок про наявність цієї особливості не просто тому, що слова «воля»і «вольовий акт» регулярно зустрічаються протягом всієї книги (оскільки внімецькій психології в них більше загальне значення, чим в американській). Унашій країні ці терміни приводять у жах більшість психологів, тому що вонинагадують нам про існування проблеми волі, що ніяк не вдається вирішити.Професори Штерна відрізняло неповагу до табу стосовно цих термінів, воназасукав рукави й атакував цю проблему з усіх боків. У результаті виник принципдобровільності, про яке я веду мову. Особистість — не просто реактивнестворення, продукт біологічної адаптації до навколишнього середовища. Вона самає творцем; крім набору біологічних потреб, у неї є й інші потреби, наприклад,потреба в мисленні, що відбиває її здатність як до реактивного, так і доспонтанного поводження. Штерна не можна назвати представником еволюціоністськоїшколи або прихильником організменої психології, оскільки ці теорії роблятьакцент тільки на біологічній єдності реактивного (а не творчого) організму.Сміло включивши поняття волі у свою психологічну теорію, Штерн виявив великукількість проблем, які ніколи не попадали в сферу розгляду більшостіпсихологів; він взяв до уваги такі феномени, як намір, спроба, зусилля, аособливо специфічно людську здатність свідомо планувати власне майбутнє.
Тенденція живогоорганізму захищати й поліпшувати своє власне життя вважалася не потребуючихдодаткових доказів. Неорганічна субстанція при певних обставинах може, подібноживим організмам, здаватися реактивної, але різниця між ними непереборна. Всіпринципові сфери існування — життєво важливі функції, досвід і інтроцепція(прийняття, творення й посилення цінностей) — не мають аналогів у неживійприроді. Ці сфери відбивають реактивність і спонтанність людської природи. Алеперсоналістика не є просто ще одним вираженням біологічного віталізму, тому щов цій науковій системі людина принципово відрізняється від інших представниківтваринного миру. У житті людських істот існує дві системи, що перебувають напротилежних полюсах: системи життєзабезпечення й цінностей; у тварин є тількиодин із цих полюсів, а саме система життєзабезпечення. І таким чином, мибачимо, що ця теорія не може вважатися біологізмом. Але це не просте повтореннядеяких вихолощених принципів віталізму, оскільки кожна сторінка книги, фактично,є описом і визначенням важливих і ціннісних специфічно людських функцій.
Ми щонайкращепроілюструємо цінність теорії для рішення проблем загальної психології, якщорозглянемо деякі типові способи її застосування. Але необхідно мати на увазінаступне застереження: «оскільки всі приватні області досвіду можуть бутизрозумілі через їхнє співвіднесення із цілісністю особистості, вони зв'язаніміж собою й переплетені таким чином, що наслідок будь-якої зміни вгадати доситьскладно».
Перцепція(сприйняття — Прим. ред.). Горезвісна категорія «відчуття» трактується вперсоналістичної психології настільки ж вузько, як і в гештальт-теорії,оскільки «відчуття» не тільки елементарні, але й без особистісні. Обидві цінаукові школи припускають, що психологічний аналіз стає можливим тільки нарівні перцепції. Незважаючи на це вихідне припущення, погляд на дану проблему зпозицій персоналістичної психології принципово відрізняється від того, котрийпропонує нам гештальтпсихологія. Штерн говорив про небезпеку виникнення новоїконцепції елементаризма; ця небезпека має місце у випадку, якщо ми приймаємодопущення про те, що гештальти — базовий феномен перцепції, що вонипідкоряються своїм власним закономірностям, і що гештальти самі по собі можутьрозглядатися як елементи, з яких будується психічна діяльність (тобто їмприписується та ж функція, що раніше вважалася функцією відчуттів). Для Штернаж не існувало гештальтов без самої особистості, що формує гештальты (КетіGestalt ohne Gestalter). Звичайно, у деяких випадках, на зміст гештальтавпливає зовнішнє середовище, об'єктивна ситуація, певна самим типом прояву, щовластивий досвіду; але навіть у цьому випадку значення феноменального гештальтаполягає в його зв'язку з багатоплановими процесами адаптації особистості донавколишнього світу. Гештальти припускають певного роду активна участь самоїособистості, вони ні при яких умовах не самодостатні. Це залежить від мене, чипорахую я хмара на небі в день пікніка провісником кінця світу або ж не звернуна нього ніякої уваги.
Мислення уперсоналістичної психології дає гідне місце для всіх відомих фактів, щостосуються образів, інтуїції, установок, фантазій і інтелекту. Всі ці факти,однак, організуються в цій системі згідно телеологічним принципам. Процесмислення здійснюється незалежно від того, наскільки безпечно ми себе почуваємо,тобто, коли б не виникала яка-небудь проблема або погроза, вона не сприймаєтьсяяк така апріорно, і в цьому криється відмінність мислення від інстинкту, звичкиабо пам'яті. Мислення має величезне значення для виживання — воно полегшуєпристосування. Але це ще не все. Мислення не просто реактивно, воно такожспонтанно… Воно не тільки вирішує проблеми, воно їх шукає. Особистість непросто пасивно пристосовується, у неї є здатність до саморозвитку, до самоствердження,вона, таким чином, має активну потребу в мисленні. Воно настільки опукло, щоіснує небезпека його деперсоналізації. Воно занадто об'єктивно; воно далеко віджиття, йому бракує розуміння. Найбільш цілісні й адекватні продукти мислення — мистецтво, релігія, література — є результатом схованого досвіду, заснованогона почуттях, на розумінні, а не тільки на сугубо виразному, раціональномуаналізі. Фантазії, мрії й гра є невід'ємними елементами системи, оскільки всівони певним чином відбивають творчі й символічні функції, властиві людськоїособистості.
Прийнявшиособистість за крапку відліку в рамках своєї теорії, автор теорії наполегливопризиває психологів відволіктися від своїх маячних ідей і зіставити їх іззабутим ними безпосереднім об'єктом їхньої науки — з людиною. Чому потрібновважати недоліком системи те, що її дані (з якими згодні всі, крім психологів)були отримані не в результаті твердих психологічних процедур? Персоналістикавважає своїм достоїнством той факт, що вона життєва, і тим самим перебуває вбільше виграшній у порівнянні з іншими психологічними школами позиції, колисправа стосується систематизації й аналізу категорій здорового глузду. Більшетого, концепція особистості зненацька виявляється вкрай корисної при рішеннібагатьох складних проблем метафізичного порядку, таких, як співвідношення душій тіла, свідомої й несвідомої психічної активності.
Література
1.Коул М. Культурно-історичнапсихологія. — К., 1997.
2.Лейнг Р. У. Розділене Я. — К.,1995.
3.Роджерс К. Погляд на психотерапію.Становлення людини. — К., 1994.
4.Фромм Е. Анатомія людськоїдеструктивності. — К., 1994