--PAGE_BREAK--Поряд з репродуктивною уявою, образи якої стають складнішими (наприклад, під час слухання оповідань, казок, перегляду ілюстрацій до них) розвивається продуктивна уява, що дозволяє дитині створювати нові образи згідно із задумом. Тому діти малюють сюжетну картину на вільну тему, вигадують тварин, яких не існує, придумують нове закінчення казки тощо. Продукти їхнього малювання, ліплення, усної творчості набувають самобутності, оригінальності, відрізняються новим несподіваним рішенням. У властивостях уяви (жвавість, швидкість та багатство образів) криються всі здібності дитини: пізнавальні, художні, музичні. Допитливість та уяву психологи вважають основою формування особистості дитини (Л. Божович), її бажань, інтересів, сподівань. [17]
Уява бере безпосередню участь у створенні образу свого «Я», дозволяє вірити в свої можливості, ризикувати, коли дитина виконує нове завдання, сподіватися на успіх. Все це дає підставу стверджувати, що розвиток уяви у дітей дошкільного віку має бути найважливішим завданням виховного процесу.
Виникнення новоутворень відбувається способом активного присвоєння дитиною структурних компонентів провідної діяльності, тому головним джерелом розвитку уяви у дітей дошкільного віку є ігрова діяльність. В умовах гри дитина моделює реальність (уявна ситуація, роль дорослого, предмети-замінники, символічний характер ігрових дій та їх результатів), відтворює їх зміст, апробує різні схеми виконання або будує власний сюжет, переборює стереотипи власної поведінки тощо. Гра носить активний, творчий імпровізаційний характер і виконує знаково-символічну функцію. Вона є тим ґрунтом, на якому зростають уява, мовлення і мислення. Д. Ельконін неодноразово підкреслював: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до школи»… Мотивація гри забезпечується її добровільністю: дитина входить у гру за власним бажанням. її невимушена поведінка (будь-коли може вийти з гри) характеризується широкими можливостями власного вибору та задоволенням потреби в самореалізації, в самоствердженні. Саме тому прискорення залучення дитини до більш «серйозних» (на думку дорослих) видів діяльності, що майже не залишають часу на дитячі ігри (колективні сюжетно-рольові, ігри з правилами та ін), діє не на користь дитячого розвитку, насамперед уяви. [9]
Функції уяви пов'язані з ситуаціями невизначеності, проблемності, із усвідомленням протиріч. Саме тому настанова дорослого на стандартне розв'язання завдання, на однакові відповіді дітей на поставлене запитання, на групове наслідування єдиного зразка — все це загальмовує розвиток уяви. Увага дорослих до інтересів дітей, схвалення їхньої допитливості, спонукання до самостійності, стимулювання незалежності, навпаки, стимулює розвиток уяви. Особливо шкідливе зневажливе ставлення до дитячого фантазування, вигадок, небувальщин тощо
Дошкільний вік є сенситивним (найбільш сприятливим) для розвитку моральної сфери особистості дитини. У цьому процесі важливу роль відіграє емоційна уява, на основі чого виникають передбачені емоції. Дитина починає уявляти наслідки своїх дій та вчинків, як для себе, так і для інших людей. Лише завдяки уяві вона може пережити біль, страждання іншої дитини, якій зробила боляче, навіть ті самі емоції, співчувати їй. Емоційна уява дає можливість регулювати свою поведінку, контролювати себе у стосунках з іншими: «Якщо я так зроблю, друг образиться». Розкриття смислу власної поведінки засобом емоційного передбачення (О. Запорожець) відіграє провідну роль у духовному зростанні дитини, у формуванні у неї моральних почуттів та просоціальних форм поведінки (вміння прийти на допомогу, узгодити свої дії з діями товариша, поступитися тощо). Без емоційної уяви не може розвинутися симпатія (співчуття), без неї не можна виховати у дитини доброту, співпереживання. [11]
Сила емоційної уяви настільки велика, що за її допомогою можна набагато ефективніше впливати на дитину, уникаючи небажаної поведінки, ніж за допомогою умовлянь, дорікань, гримання. Таким чином, емоційна уява, передбачені емоції виконують регулюючу функцію в процесі засвоєння дитиною соціальних норм поведінки.
Дослідженнями психологів встановлено також, що уява тісно пов'язана з регуляцією самопочуття людини. Вона виконує функцію психологічного захисту особистості від травмуючих і гнітючих впливів, від пригноблюючих емоцій, створюючи (в уяві) такі ситуації, які компенсують невдачі, знімають фрустрацію (З. Фрейд). Так, дитина може позбутися психотравмуючого життєвого впливу через багаторазове варіювання ситуації і гри, доки не позбавиться своїх кривдників. Якщо життєвий конфлікт набуває глибокого або стійкого характеру, діти вдаються й до фантазування, створюють сюжет, в якому кривдник шкодує про свій о вчинок або сам потрапляє в біду. Показовим з цього приводу є фантазування Ніколеньки, героя повісті Л. Толстого «Дитинство» після конфлікту з батьком під час обіду. [19]
Недостатній розвиток уяви призводить до стійких негативних переживань, до нав'язливих страхів, тривожності: у дитини знижується самооцінка, порушуються контакти з навколишніми, виникає почуття самотності, зневіри. Такі діти вже потребують особливої уваги з боку дитячих психологів.
Таким чином, розвиток уяви в дошкільному віці тісно пов'язаний як з формуванням пізнавальних здібностей дитини, її загальним інтелектуальним розвитком, так і зі становленням її особистості, її морального самопочуття.
1.3 Особливості розвитку уяви в дошкільному віці За допомогою спеціальних вправ і прийомів можна розвивати уяву. У творчих видах праці — наука, література, мистецтво інженерія і т.п., розвиток уяви, природно, відбувається в заняттях даними видами діяльності.
У психології пізнавальних процесів не вироблено єдиного способу розвитку уяви. У кожному з пропонованих способів, авторами підкреслюються ті сторони, які, на їх думку, є найбільш яскравими і важливими рисами уяви, що відрізняють її від інших психічних процесів.
Ось вже майже сторіччя дитяче малювання викликає інтерес численних дослідників. Представники різних наук підходять до вивчення дитячого малюнка з різних боків. Психологи через дитяче малювання шукають можливість проникнути в своєрідний внутрішній світ дитини. Педагоги шукають оптимальні шляхи навчання, сприяючі всебічному розвитку дітей. [2]
Уява і фантазія — це найважливіша сторона життя дитини. Засвоїти яку-небудь програму без уяви неможливо. Вона є вищою і необхіднішою здатністю людини. Разом з тим саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо в цей період уяву спеціально не розвивати, то в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом із зменшенням здатності фантазувати у дітей збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, до творчої діяльності. Для того, щоб розвивати творчу уяву у дітей, необхідна особлива організація образотворчої діяльності. [20]
Діти малюють те, про що думають, що привертає їх увагу, вкладають в те, що відображає своє відношення до нього, живуть в малюнку. Малювання — це не тільки забава, але і творча праця. Так що ж це таке «образотворча діяльність», або, іншими словами, малювання? Перш за все — одне з перших і найбільш доступних засобів самовираження дитини. При цьому в роботу включаються зорові, рухові, мускульно-тактильні аналізатори. У образотворчій діяльності виявляється своєрідність багатьох сторін дитячої психіки. Малювання допомагає нам краще і більше дізнатися про дитину, дає можливість отримати матеріал, що розкриває особливості мислення, уяви, емоційно-вольової сфери. Не говорячи вже про те, яку користь приносять заняття малюванням, розвиваючи пам'ять і увагу, мову і дрібну моторику, привчаючи дитину думати і аналізувати, порівнювати і порівнювати, складати і уявляти.
Наслідуючи діям дорослих, дитина вже в ранньому дитинстві починає маніпулювати олівцями і папером, створюючи карлючки. Це період до творчої діяльності. Малюнок з'являється, коли дитина зв'язує деякі з своїх карлючок з предметами і спеціально створює уявні об'єкти. Словесне формулювання наміру є початком образотворчої діяльності.
Значний стрибок в розвитку, як самої дитини, так і малювання, відбувається в дошкільному віці. Під впливом дорослих з'являються зображення будинків, дерев, квітів, машин. Дитина долає шаблони і починає малювати те, що їй цікаво. Все, що тільки вона здатна уявити, представити в своїй уяві, дитина намагається намалювати. У багатьох спостерігається інтерес до фантастичного світу, вони малюють чарівників, принцес, фей, чаклунів т.п. [3]
Діти малюють і те, що відбувається в реальному житті дорослих. Малювання, як і гра, допомагає дитині освоїти його соціальне оточення, світ, в якому вона живе.
За методикою домальовування контурних зображень частин предметів (наприклад, зламаної гілки, осколка розбитої вази тощо) або простої геометричної фігури (кола, квадрата, трикутника) можна вивчити особливості розвитку у дітей уяви (О. Дяченко), визначивши тип розв'язування завдання — домалювати, щоб у результаті отримати картину.
Всі необхідні якості уяви (широта, довільність, стійкість, яскравість, оригінальність) виникають не спонтанно, а при умові систематичного впливу з боку дорослих. Вплив повинен збагачувати і уточнювати сприйняття і представлення дитини про навколишній світ, а не зводитися до «нав'язування» їй готових тем. Дитині потрібно допомагати знайомитися з дійсністю, щоб її зображати, розвивати здатність оперувати образами, щоб створювати на їх основі нові. Важливо формувати у дітей пізнавальні інтереси. [7]
Якщо ж цю роботу з ним не проводити, то і уява значно відставатиме в розвитку. В результаті до початку шкільного навчання дитина може виявитися не готовою до засвоєння учбового матеріалу, вимагаючого достатньо сформованого рівня уяви. До цього віку вже повинні з'явитися такі психічні утворення, як довільність, внутрішній план дій, рефлексія. Завдяки цим новоутворенням з'являється і якісно новий вигляд уяви — довільна уява. Зростає цілеспрямованість, стійкість задумів, образи уяви наочні, динамічні і емоційно забарвлені. Присутня творча переробка уявлень. [12]
Отже, розвиваючи уяву з раннього дитинства, ми не тільки удосконалюємо пізнавальні процеси і здібність до творчості, але і формуємо особистість дитини.
Висновок до Розділу І У першому розділі нашої роботи ми розглянули особливості уяви та закономірності розвитку уяви дітей дошкільного віку. На основі проведенного науково-теоретичного дослідження ми можемо зробити наступні висновки. Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу.
Людина не може розпочинати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці, тому вона виникла і розвинулася в процесі праці людини. Уява — це вільне, своєрідне, творче відображення дійсності, її розвиток вимагає нагромадження відповідного досвіду і вироблення вміння подумки сполучати образи в нові поєднання і комбінації, вміння уявляти можливі зміни дійсності. Такі вміння утворюються поступово і проходять у своєму формуванні кілька етапів.
Життя дошкільників сповнене фантазій, які є їх невід'ємною частиною. Це одна з особливостей дітей. Дитячі фантазії викликають у дорослих найширшу гаму почуттів-від захоплення, захвату, замилування-до осуду, роздратування. Сюжети дитячих фантазій можуть бути найрізноманітнішими: від розповідей неймовірних історій до незвичних учинків-особистих або інших людей. Дитячі фантазії виникають внаслідок того, що життєвий досвід дитини ще дуже малий, мислення дитини недосконале, а на кожному кроці — зустріч із новими незвичними предметами та явищами, зі світом невідомого.
Подолання «невизначеності» в дітей стає можливим завдяки тому, що одночасно з накопиченням уявлень про предмети, явища, про зв'язки між ними в психіці дитини відбувається постійне перекомбінування. Шляхом перекомбінування з досить обмеженої кількості вражень може виникнути безліч поєднань, які породжують нові зв'язки між явищами та предметами.
Якщо ми хочемо, щоб розвиток дитини був творчим, потрібно розвивати уяву дошкільнят. Будь-який образ, створений уявою, будується з елементів, узятих із дійсності й утримуваних в попередньому досвіді людини.
Отже, необхідно збагачувати досвід дитини, якщо ми хочемо створити досить міцну основу для її творчої діяльності. Що більше дитина бачила, чула, що більше вона знає і засвоїла, що більшою кількістю елементів навколишньої дійсності вона оперує, то значимішою й продуктивнішою буде діяльність її творчої уяви.
Розділ ІІ. Методичні основи дослідження розвитку уяви в дошкільному віці 2.1 Принципи організації емпіричного дослідження у психології Важливо зазначити, що для діагностування певного рівня розвитку психічних властивостей дитини, її інтелектуального розвитку, спеціальних здібностей, особистісних якостей індивіда та будь-якого іншого аспекту психологічної дійсності психолог повинен володіти відповідними методами та методиками.
Дослідники вказують на те, що для того, щоб отримати достовірні і надійні результати дослідження необхідно, щоб психодіагностичні методи, які використовуються в дослідженні були науково обґрунтованими. На думку Л.Д. Столяренко, Р.С. Немова та інших, методи повинні відповідати вимогам: валідність, надійність, однозначність і точність. [8]
Як правило, конкретні експериментальні процедури, що приміняються в психологічних дослідженнях, будуються та грунтуються на основі тих чи інших методичних прийомах та принципах, що розроблені в психології. Так для вивчення певних характеристик особливостей поведінки та особливостей особистості, що включають детальну інструкцію для досліджуваних, чітко задану послідовність пред’явлення експериментального матеріалу та ін. Ці способи являють собою певні узагальнені схеми майбутньої експериментальної процедури, які досліднику треба конкретизувати у відповідності з цілями та задачами дослідження, місцем та часом його проведення, віковими, професійними та іншими особливостями досліджуваних. [14]
Психологи доводять, що крім методики, що застосовується, на результати психодіагностики впливає ситуація, її розуміння досліджуваним, отримувана ним інструкція, а також особистість і поведінка самого дослідника під час тестування Дослідник приступаючи до вирішення теоретичної чи практичної задачі, має перш за все вміти бачити проблему вцілому, вміти виділяти соціально-психологічну проблематику з загальної сукупності, наприклад, педагогічних проблем, формулювати цілі та задачі дослідження в кожному окремому випадку. Обираючи той чи інший метод, дослідник має чітко усвідомлювати його переваги та недоліки що приміняються до вже вивченої сфери уявлень, вміти комбінувати різноманітні методи, перевіряючи їх за допомогою отримуємих висновків та даних, знати межі переносу експериментальних результатів на поведінку людини в звичайній ситуації. Успішне проведення психологічного дослідження можливе лише у випадку хорошого знання теорії та методології вікової, загальної психології. [17]
Психологи стверджують, що на сьогоднішній день із всіх існуючих методик найпоширенішими є тести, котрі визначаються, як короткі стандартизовані проби, випробування, які дозволяють в обмежений період часу отримати характеристики індивідуально-психологічних особливостей людини за певними параметрами. Важливо зазначити, що різні дослідники виділяють різноманітні типи тестів. Зокрема Л.Д. Столяренко за змістом виділяє декілька груп тестів: тести інтелекту, тести здібностей, тести досягнень і особистісні тести. Сучасні тести частіше за все створюються у вигляді бланкових методик. [7]
Варто пам’ятати, що психолог несе всю відповідальність за моральні збитки, в тому числі за збитки для соматичного і нервово-психічного здоров’я, які можуть бути завдані досліджуваному при неправильному проведенні психодіагностичного обстеження. Тому проводити обстеження має право тільки кваліфікований і підготовлений спеціаліст, який має дотримуватись професійно-етичних принципів психодіагностики. Зокрема, Р.С. Нємов звертає увагу на такі етичні принципи психодіагностики:
1. Принцип дотримання таємниці психодіагностики передбачає нерозголошення її результатів без персональної згоди на це тієї особи, на якій проводилась психодіагностика. Якщо мова йде про неповнолітніх, то на розголошення результатів їх психодіагностики обов’язково вимагається згода батьків або осіб, що їх заміняють і несуть моральну і юридичну відповідальність за дітей.
продолжение
--PAGE_BREAK--