/>/>/>Вступ
Вивчення мотивівповедінки людини, його мотивації заслужено займає центральне місце впсихолого-педагогічній науці у зв'язку з його величезним значенням для вирішеннянауково-практичних і теоретичних питань. Мотивація, забезпечує активізацію іцілеспрямованість поведінки, виконує, таким чином, повною мірою і регуляторнуфункцію, обумовлюючи суть психології особи. Становлення і формування особитісно пов'язане з формуванням усе більш стійкої поведінки в позитивномотивованій, спочатку особисто значущій діяльності. Ще в дитячому віці людинавступає в систему громадських стосунків, починає взаємодіяти з іншими людьми вході різної діяльності. Усе це безпосередньо формує його особу, що зайнялапевне місце в системі стосунків і багато в чому визначається системоювнутрішніх і зовнішніх мотивів, що складаються. Особливу актуальність придбаваєвивчення специфіки розвитку і формування мотиваційної сфери особи дітей дошкільноговіку.
Це положенняобумовлюється багатьма причинами.
По-перше,дошкільники знаходяться напередодні нового етапу свого життя, а саме шкільногонавчання. Тому міра сформованості мотивів поведінки може визначати не лише їхподальший успіх в учбовій діяльності, але і статусне положення в колективі,почуття самоповаги та ін.
По-друге, вдошкільному віці закладаються основи відношення до багатьох видів діяльності(грі, вченню, трудовій діяльності і тому подібне), тому виникає необхідністьформування внутрішньої позитивної мотивації дитини, в контексті виконуваної нимдіяльності.
По-третє,важливим чинником є розвиток саморегуляції поведінки дошкільника, що такожобумовлюється специфікою формування системи мотивів разом з вольовою сферою.Так дитина, що керується мотивами уникнення невдач, демонструватиме абсолютноіншу поведінку, ніж її одноліток, у якого домінуватиме мотивація досягненняуспіху, дитина, керуючий громадськими мотивами, швидше знаходитиме собі друзів,займе гідне статусне положення в шкільному колективі.
Крім того, вдошкільному віці, на думку А. Н. Леонтьєва [9], зав'язуються перші вузли, першізв'язки і стосунки, які утворюють нову вищу єдність — єдність особи, якунеможливо розглядати у відриві без мотиваційної сфери дитини.
Таким чином, проблемаформування і розвитку мотивів поведінки і діяльності дошкільників обкреслюєкруг питань, пов'язаних як з особовими, так і з соціальними аспектами їх життя.
Проблема розвиткуі формування мотивів поведінки знайшла своє віддзеркалення в роботах багатьохдослідників.
Так, наприклад,Я.Л. Коломинський [7] вказує на усебічні зміни, що відбуваються у сферімотивації дошкільника, поява нових мотивів, обумовлених більшою соціалізацієюдошкільників в порівнянні з дітьми раннього віку. Це ж напрям досліджень можнаспостерігати і у Л.І. Божович [1], яка проаналізувавши онтогенез мотивів,приходить до висновку про якісну перебудову в мотиваційній сферах дітей різноговіку.
А.К.Маркова [11]на основі вивчення практичного досвіду учителів, дає грунтовний аналіз засобіві методів формування мотивів вчення у дітей різного віку. Д.Б. Ельконін і А.Л.Венгер [13] вказують на істотні зміну в мотивах поведінки старших дошкільниківу зв'язку з підготовкою до вступу до школи.
Проте, недивлячись на таку увагу з боку дослідників, ця проблема вимагає свогоподальшого вивчення. Це пов'язано як із змінами, що відбуваються в самомусуспільстві у сфері освіти (поява недержавних установ дошкільної освіти, новихосвітніх технологій і т.п.), так і із зростанням науково-технічного процесу,яке в першу чергу проявляється в тотальній комп'ютеризації учбового процесу. Несекрет, що нині гра на комп'ютері, і усе пов'язане з нею служать серйозниммотивуючим чинником дитячої поведінки.
Ця курсова роботавтаємничена, таким чином, проблемі мотивів поведінки дошкільників. У нійвизначаються наступні:
Мета дослідження: вивчення особливостей мотивів поведінки дошкільників.
Завданнядослідження: а) проаналізувати теоретичні джерела з проблеми психологіїмотивації; б) розкрити специфіку розвитку і формування мотиваційної сферидошкільників; в) з'ясувати специфіку співвідношення громадських і особовихмотивів дошкільників, що визначають їх поведінку.
Об'єктдослідження: мотиви поведінки дошкільників.
Предметдослідження: особливості співвідношення громадських і особистих мотивівповедінки у дітей дошкільного віку.
Гіпотезадослідження: мотивація поведінки дошкільників має певні особливості,обумовлені віковими характеристиками віку, що зрештою впливає на співвідношеннягромадських і особистих мотивів в їх поведінці.
/>/>/>Розділ І. Теоретичні аспекти психології мотивації/>/>/> 1.1 Загальна характеристика поняття мотивів і мотивації впсихолого-педагогичічній науці
Мотив — цеспонукання до здійснення поведінкового акту, породжене системою потреб людини із різною мірою усвідомлюване або неусвідомлюване їм взагалі. В процесіздійснення поведінкових актів мотиви, будучи динамічними утвореннями, можутьтрансформуватися (змінюватися), що можливо на усіх фазах здійснення вчинку, іповедінковий акт нерідко завершується не по первинній, а по перетвореній мотивації.
Терміном«мотивація» в сучасній психології позначаються як мінімум двапсихічні явища: 1) сукупність спонукань, що викликають активність індивіда івизначальну її активність, тобто система чинників, що детермінують поведінку;2) процес освіти, формування мотивів, характеристика процесу, який стимулює іпідтримує поведінкову активність на певному рівні[19, c.369.].
Тому проводятьрозмежування між мотивацією як диспозицією, або тенденцією, і мотивацією якактивацією, або збудженням. Організм може при певних обставинах випробовуватитривогу, страх або голод як мотиваційну тенденцію, але мотивація як активнішестан з'являється тільки в той момент часу або в тій ситуації, коли цей організмдійсно збуджений, тобто мотивований.
Оскількипсихологи зайняті пошуком законів, що поширюються не лише на поведінку людей,але і на поведінку нижчих тварин, література в області мотивації охоплює теми,які торкаються характеристик, універсальних для усіх форм тваринного життя(напр., голод), разом з темами, які обмежуються виключно людськимихарактеристиками (напр., прагнення до досягнення і досконалості). Про мотиваціюговорять як про організмену змінну в тому сенсі, що вона є станом індивідуума,а не зовнішнього середовища.
Про мотиваціютакож говорять як про направляючу і керівну інстанцію в тому сенсі, що вонаведе до цілеспрямованої поведінки. Це підкреслює специфічність мотивації: щовипробовують жадаю тварини шукають воду, що переживає професійний стрес людинанамагається врятуватися від цієї неприємної ситуації. Цілі завжди визначалисядвома способами.
Один спосібописує цілі як об'єктивні події або відчутні, матеріальні зміни середовища врезультаті поведінки.
Другий сенс, вякому використовується термін «мета», має на увазі під нею швидшевнутрішню абстракцію, чим об'єктивна зовнішня подія. Наприклад, мета пошукуменш напруженої роботи є деякою ідеєю, представленням людини про майбутніподії, коли він мотивований звільнитися від неприємної стресової робочоїситуації. Цілі направляють або управляють, оскільки, просуваючись до них,людина здійснює одні дії, а не інші, і цілі функціонують в будь-який цей моментчасу, оскільки це внутрішні «тут-і-зараз» репрезентації майбутнього,а не об'єктивні, реальні, майбутні події.
Мотивація можетакож ідентифікуватися по специфічних попередніх подіях, а не тільки зарезультатами діяльності або результатам поведінки (реальним або існуючим увигляді когнітивних репрезентацій). Попередні події призводять до різних видівмотиваційних станів і дуже часто поведінка індивідуума розрізняється відповіднодо того, які специфічні попередні події мали місце[15, c.419].
Мотиваціярозрізняється не лише по виду, але і по силі. Можна говорити про існуваннябільшої або меншої спраги, більшого або меншого страху. В цілому в науціпризнається, що мотивація збуджує або забезпечує енергією, проте існуючі теоріїрозрізняються трактуванням того, як мотивація активізує поведінку[3],[12],[19].
Різні джереламотивації, завдяки ефекту сумації, можуть чинити сукупний вплив на поведінку.Посилення мотиваційного збудження може відбуватися в результаті збільшення силиякогось одного виду мотивів або сумації різних джерел мотивації. У багатьохвипадках ефект активації організму внаслідок збільшеної мотиваційної сили можнаспостерігати швидше по зміні фізіологічних показників, ніж по зовнішніхповедінкових реакціях.
Для ідентифікаціїтакого виміру мотивації, як її сила, зазвичай використовують заходи хвилевоїактивності мозку, електричній провідності шкіри, сердечного ритму і напругим'язів. У станах сонливості і низького збудження на ЕЕГ зазвичай з'являютьсяповільні і великі хвилі з регулярним малюнком, тоді як в стані збудженогопильнування патерн мозкової активності представлений швидкими,низькоамплітудними, нерегулярними хвилями. В результаті збудження, що посилилося,індивідууми також мають тенденцію демонструвати збільшення м'язовогопотенціалу, що реєструється на ЕМГ, і зниження шкірного опору.
В цілому,дослідження показали, що організми виявляються тим більше активними, чим більшвони мотивовані. Реакція у відповідь, що проявляється в простих формахповедінки, подібних біжу або натиску на педаль, посилюється безпосередньо услідза посиленням мотивації, особливо у наївних піддослідних тварин. У тварин ілюдей посилення мотивації загалом і в цілому спричиняє за собою збільшеннязусиль, наполегливості і чутливості.
Іншим доказомактивуючого аспекту мотивації служить те, що при її підвищенні спостерігаєтьсяпідвищена тій, що генералізує подразника, така, що проявляється в розширенніспектру стимулів, на які реагує організм.
Дляфізіологічного пояснення численних, але не систематизованих активуючих ефектівпідвищеній мотивації прийнято посилатися на ретикулярну активуючу систему. Усвоїх ранніх роботах Моруцці і Мегун, а пізніше і Линдсли, описали систему, щовключає ретикулярну формацію, таламус і кору головного мозку, яка начебтопояснювала, як організми можуть проявляти як специфічне, так і неспецифічнезбудження. Проте багато дослідників оспорюють — на рівні фізіологічних і нарівні поведінкових наук — можливість існування єдиної системи збудження[15,c.420].
Одним з джерелмотивації виступають потреби. Під потребами мають на увазі прагнення до тихумов, без яких неможливо підтримувати свій нормальний фізичний і психічнийстан. Потреба — усвідомлюваний і переживаний людиною стан нужди в чому-небудь.Усвідомлені потреби — це бажання. Їх людина може сформулювати, для реалізаціїїх він намічає план дій. Чим сильніше бажання, тим енергійніше прагненняздолати перешкоди на його шляху. У людини може бути виявлена дуже великакількість потреб: хочеться бути здоровим і довго жити, любити і бути коханим,ростити дітей і радіти їх успіхам, хочеться цікавої роботи, похвали, визнання,насолод, краси, музики, нових відчуттів і інформації і тому подібне. І усі вониє мотивуючими чинниками, які спонукають будь-якого з нас на ті або інші дії абовчинки. Перешкоди на шляху до їх задоволення стають причиною міжособовихзіткнень, особливо якщо стикаються важливі потреби і бажання[19, c.370].
Таким чином,вивчення і знання насущних потреб людини, може допомогти розібратися і всистемі його мотивів.
Виділяютькласифікацію потреб: 1) первинні, вітальні (природжені, біологічні) потреби: вїжі, воді, сні, відпочинку, потреба в самозахисті, батьківські, сексуальніпотреби. Ці природні потреби мають суспільно-особистий характер, що знаходитьсвоє вираження в тому, що навіть для задоволення вузькоособистих потреб (у їжі)використовуються результати громадської праці і застосовуються способи, щоісторично склалися в цьому громадському середовищі, і прийоми, тобто усіпотреби соціальні за способом задоволення; 2) культурних, придбаних потребимають громадський характер за природою свого походження, вони формуються підвпливом виховання в суспільстві. Серед культурних потреб виділяють матеріальніі духовні потреби. До духовних відносять потребу в спілкуванні, потребу вемоційному теплі, пошані, пізнавальні потреби, потреба в діяльності, естетичніпотреби, потреба усвідомити сенс свого життя. Навіть не знайшовши відповіді наце питання, люди своєю діяльністю доводять, що мають певну мету, якійприсвячується часом усе їх життя. Цілі бувають дуже різні: відкриття науковоїістини, служіння мистецтву, виховання дітей. Але іноді це лише прагненнязробити кар'єру, дістати певні матеріальні блага[19, c.371].
Таким чином,мотиви поведінки людини і мети поведінки можуть не співпадати: одну і ту ж метуможна ставити перед собою, керуючись різними мотивами. Мета показує, до чогопрагне людина, а мотив — чому він до цього прагне.
Мотив має складнувнутрішню структуру: 1) з виникненням потреби, нужди в чомусь, щосупроводжується емоційним занепокоєнням, незадоволенням, починається мотив; 2)усвідомлення мотиву ступінчасте: спочатку усвідомлюється, в чому причинаемоційного незадоволення, що необхідно людині для існування в даний момент,потім усвідомлюється об'єкт, який відповідає цій потребі і може її задовольнити(формується бажання), пізніше усвідомлюється, яким чином, за допомогою яких дійможливо досягти бажаного; 3) реалізується енергетичний компонент мотиву вреальних вчинках[16, c.90].
Мотив може бутинеусвідомленим, якщо усвідомлення потреби не цілком відповідає справжній нужді,що викликає незадоволення, тобто людина не знає справжньої причини своєїповедінки. До неусвідомлених мотивів відносять: потяг, гіпнотичні навіювання,установки, фрустраційні стани.
Потяг — недостатньо виразно усвідомлена потреба, коли людині не ясно, що тягне його,які його цілі, що він хоче. Потяг — це етап формування мотивів поведінкилюдини. Неусвідомленість потягів скороминуща, тобто потреба, в нихпредставлена, або згасає, або усвідомлюється.
Гіпнотичнінавіювання можуть залишатися неусвідомленими тривалий час, але вони носятьштучний характер, сформовані «ззовні». А установки і фрустраціївиникають природним чином, залишаючись неусвідомленими, визначають поведінкулюдини в багатьох ситуаціях. Наприклад, вже в ранньому дитинстві батьки свідомоі несвідомо формують зразки поведінки, установки: «Не плач — тичоловік», «Не бруднися — адже ти дівчинка» і тому подібне, тобтодитина отримує еталони, установки «добро-злого»,«красиво-потворного», «хорошого — поганого».
І до того віку,коли ми починаємо себе усвідомлювати, ми знаходимо у себе в психіці масупочуттів, що закріпилися, думок, поглядів, установок, які чинять вплив і на засвоєннянової інформації, і на відношення до оточення. Ці часто неусвідомлюваніустановки діють на людину з величезною силою, примушуючи сприймати і реагуватина світ у дусі установок, засвоєних з дитинства.
Фрустраційністани, що виникають в результаті фрустрацій, можуть викликати істотні зміни вмотивації людини, спонукаючи його бути агресивно-заздрісним обвинувачем усіх ікожного (не усвідомлюючи цього і не розуміючи, чому він так реагує) абопочувати себе усім винуватим, нікчемним, зайвим, неповноцінним (регресивнафрустрація, самозвинувачення). Фрустрованність людини — міра вираженості йогофрустраційного стану — виступає як потужний неусвідомлений чинник, спонукаючийлюдину до певних стійких форм реагування в різноманітних ситуаціях.
До усвідомлених мотивіввідносять інтереси, бажання, переконання, їх спонукальна сила велика, особливоу переконань — вони здатні управляти поведінкою і усім життям людини, навітьперевищувати інстинкт самозбереження (із-за вірності своїм переконанням людинавіть йдуть на смерть)[ 19, c.372].
Особливий інтереспредставляє взаємозв'язок мотивації і вольової дії, яка проявляється у феноменіборотьби мотивів. Складним вольовим актам зазвичай передує декілька різних ічастенько суперечливих мотивів, які взаємно протидіють один одному, затримуютьвольовий акт, викликаючи стан внутрішнього коливання, носячу назву боротьбимотивів. Боротьба мотивів, як правило, завершується перемогою якого-небудьодного бажання, причому перемагає те, яке представляється прийнятнішим абоважливішим.
Суть боротьбимотивів полягає не в механічному переважанні сильнішого мотиву (коли свідомістьнібито перебуває в якомусь пасивному стані), а саме в перевазі, що свідомовіддається одному мотиву перед іншим. Боротьба мотивів припускає більш меншвисоку організацію особи людини, її інтересів і ідеалів. Чим багатше духовнежиття людини, тим вище і складніше керівні ним мотиви, тим складніше і сампроцес боротьби мотивів; у нім відбиваються протиріччя між почуттям страху ісвідомістю боргу, між дозволеним і недозволеним, між громадськими ідеалами ічуттєвими прагненнями особи і т. д.[17, c.497]
У сучаснійпсихологічній літературі існує декілька концепцій взаємозв'язку мотиваціїдіяльності (спілкування, поведінка). Одна з них — теорія каузальної атрибуції.
Під каузальноюатрибуцією розуміється тлумачення суб'єктом міжособового сприйняття причин імотивів поведінки інших людей і розвиток на цій основі здатності передбачати їхмайбутню поведінку. Експериментальні дослідження каузальної атрибуції показалинаступне: а) людина пояснює свою поведінку не так, як він пояснює поведінкуінших людей; б) процеси каузальної атрибуції не підкоряються логічним нормам;в) людина схильна пояснювати невдалі результати своєї діяльності зовнішніми, авдалі — внутрішніми чинниками.
Інша теорія — теорія мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач в різних видахдіяльності. Залежність між мотивацією і досягненням успіхів в діяльності неносить лінійного характеру, що особливо яскраво проявляється в зв'язкумотивації досягнення успіхів і якості роботи. Якість роботи є найкращою присередньому рівні мотивації і, як правило, погіршується при занадто низькому абозанадто високому.
Мотиваційніявища, неодноразово повторюючись, з часом стають рисами особи людини. До такихрис можна віднести мотив уникнення і мотив досягнення успіхів, самооцінку,визначений локус контролю, рівень домагань.
Мотив досягненніуспіхів — прагнення людини домагатися успіхів в різних видах діяльності іспілкування. Мотив уникнення невдач — відносно стійке прагнення людини уникатиневдач в життєвих ситуаціях, пов'язаних з оцінкою іншими людьми результатівйого діяльності і спілкування.
Локус контролю — характеристика локалізації причин, виходячи з яких, людина пояснює своюповедінку і відповідальність, як і спостережувану ним поведінку івідповідальність інших людей. Интернальний (внутрішній) локус контролю — пошукпричин поведінки і відповідальності в самій людині, в собі; екстернальний(зовнішній) локус контролю — локалізація таких причин і відповідальності поза людиною,в його довкіллі, долі. Самооцінка — оцінка особою самою себе, своїхможливостей, якостей, достоїнств і недоліків, свого місця серед інших людей.Рівень домагань (у нашому випадку) — бажаний рівень самооцінки особи (рівень«Я»), максимальний успіх в тому або іншому виді діяльності(спілкування), якого розраховує добитися людина[19, c.378].
Особухарактеризують і такі мотиваційні утворення, як потреба в спілкуванні(аффіліація), мотив влади, мотив надання допомоги людям (альтруїзм) іагресивність. Це — мотиви, що мають велике соціальне значення, оскільки вонивизначають відношення особи до людей. Аффіліация — прагнення людини бути втоваристві інших людей, налагодити з ними емоційно-позитивні, добрі взаємини.Антиподом мотиву аффіліації виступає мотив відкидання, який проявляється вбоязні бути знехтуваним, не прийнятим особисто знайомими людьми. Мотив влади — прагнення людини мати владу над іншими людьми, панувати, управляти ірозпоряджатися ними. Альтруїзм — прагнення людини безкорисливе надавати допомогулюдям, антипод — егоїзм як прагнення задовольняти самокорисливі особистіпотреби і інтереси безвідносно до потреб і інтересів інших людей і соціальнихгруп. Агресивність — прагнення людини завдати фізичної, моральної або майновоїшкоди іншим людям, заподіяти їм прикрість. Разом з тенденцією агресивності улюдини є і тенденція її гальмування, мотив гальмування агресивних дій,пов'язаний з оцінкою власних таких дій як небажаних і неприємних, таких, щовикликають жаль і розкаяння совісті[19, c.379].
Таким чином, назакінчення цієї глави можна зробити наступні висновки. Мотиваційна складоваособи людини пронизує усі аспекти, усі рівні його буття, чинить вирішальнийвплив на здійснювані їм вчинки, регулює і направляє його діяльність, служитьджерелом життєвої активності.
Мотиви імотивація мають складну структуру і різні рівні (свідомий і несвідомий) прояву,що вносить певну складність при з'ясуванні їх ролі у формуванні поведінкилюдини.
Зважаючи на цеістотним є подальше вивчення проблематики мотивації людської поведінки вконтексті рішення прикладних завдань що стоять перед суспільством. />/>/>потреба мотивація дошкільникособистість1.2 Особливості мотиваційної сфери в дошкільному віці
Дошкільний періодє одним з цікавих в плані становлення і розвитку мотиваційної сфери особи.Мотиви поведінки дітей з одного боку украй прості і наївні, з іншої — маютьприховані, неусвідомлені характеристики, обумовлені передусім сімейнимвихованням. Крім того, дошкільний вік, є підготовчим етапом перед вступомдитини до школи [7],[8],[21].
Очевидно, що мірасформованості різних мотивів поведінки, що склалися на цей момент,обумовлюватиме не лише успішність навчання, але і специфіку взаємин в новомусоціальному оточенні, а також побічно відбитися на успішності людини вмайбутньому житті.
Зважаючи на цепредставляється важливим звернення уваги на особливості розвитку мотивації вдошкільному віці. Адже якщо розширити поняття вчення або навчання, то під ньогопідпадатиме все те, чому людина навчається в процесі свого життя з моментународження.
Таким чином,успішніше освоєння тих або інших сфер діяльності, поведінка і тому подібне,характеризуватиметься сильнішій мотивації досягнення в цих сферах.
Усі автори, щовивчали розвиток мотиваційної сфери в дитячому віці, вказують на інтенсивністьїї розвитку в цей період. Поведінка молодшої дитини ще мало чим відрізняєтьсявід поведінки дітей раннього віку: він діє переважно під впливом ситуативнихемоцій і бажань, що викликаються самими різними причинами. Крім того,здійснюючи той або інший вчинок, він не віддає собі ясного звіту, навіщо, чомувін його здійснює, йому важко пояснити, мотивувати свою поведінку. Вчинки ж,стосунки до оточення старших дітей — більш обдумані. Різні мотиви спонукаютьдітей різного дитячого віку до виконання однієї і тієї ж дії. Так, наприклад,трирічна дитина миє іграшки, «стирає», щоб поплескатися у воді,пограти з піною, шестирічний — щоб речі стали чистими, щоб допомогти мамі.
До новоутворень вмотиваційній сфері дитини відноситься і прояв нових, типових для дитячого вікумотивів. Серед них — мотиви, пов'язані з цікавістю дітей до світу дорослих, зїх прагненням бути схожими на них. Це прагнення бути схожим на дорослих нерідкоуспішно використовують батьки, вихователі у своїй роботі з дітьми («Тиадже великий, Андрій, а великі взуваються самі»; «Молодці, усекрокуємо красиво, легко, як справжні фізкультурники»)[7, c.254].
Серед значущихдля дітей мотивів і інтерес їх до змісту і процесу нових, освоюваних ними видівдіяльності, в першу чергу до гри. Ігрові мотиви, як правило, переплітаються удитини з прагненням бути схожим на дорослих. Інша важлива група мотивів, якійкеруються діти, — встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими.Прагнення до позитивних взаємин з дорослими в сім'ї, в дитячому саду роблятьдитину особливо чутливою до їх оцінки, думки, викликають бажання виконати їхвимоги, правила, встановлювані ними. Велике значення для дитини в дитячийперіод починає придбавати така підструктура його особового мікросередовища, як«дитина — дитина». Положення дитини, емоційний клімат в його групівеликою мірою тепер уже визначаються і відношенням до нього однолітків. Дітипрагнуть завоювати симпатію, «прихильність» тих, хто їм подобається,хто користується популярністю.
Особливу роль врозвитку особистості грає потреба у визнанні, що з'являється в процесіспілкування, яка «орієнтує дитину на досягнення того, що є значущим вкультурі, до якої належить дитина»[там же. с. 47]. Мотиви особистихдосягнень, прагнення до самоствердження, самовираженню нерідко спонукаютьдитину до дій. Про міру задоволення цієї важливої людської потреби — потреби увизнанні говорять дитячі почуття, емоції: радість досягши успіхів в нелегкій ізначущій для них діяльності, від високої оцінки їх авторитетною особою,засмучення (бажана роль в грі не дісталася), образа («А мені не дали віршіучити на ранок») і тому подібне
Різні формисамоствердження дитини. Серед негативних форм — капризи, упертість. Капризаминамагаються затвердитися, як правило, діти ослаблені, безініціативні, які неможуть іншими засобами звернути на себе увагу оточення.
На основіпрагнення до самоствердження у дітей виникає і мотив змагання — виграти,перемогти, бути краще інших. Особливо помітно це прагнення проявляється устарших дітей, що пов'язано з оволодінням ними іграми з правилами, спортивнимиіграми, які включають змагання.
Цей мотив старшідіти вносять і в інші види діяльності. Вони люблять порівнювати свої успіхи зіншими, не проти хвастнути, гостро переживають свої невдачі. Діти вражаютьоточення своїми питаннями, своєю допитливістю, допитливістю. Поведінку дітейцього віку часто визначають пізнавальні мотиви. Проте ця потреба розвивається іпроявляється по-різному: у одних вона має яскраво виражену«теоретичну» спрямованість, у інших — «практичну» (Л. І.Божович)[1],[2].
Проте як показалидослідження мотивів вчення старших дошкільників, мотиви, пов'язані з самоюучбовою діяльністю, її процесом і змістом, не займають провідного місця. Заданими досліджень Л. І. Божович і її співробітників, навіть у першокласників цімотиви займають третє місце, а у третьокласників навіть п'яте місце.
Поетом своєчаснеі правильне використання цих мотивів в організації учбової діяльностідошкільників, може сформувати стійку учбову мотивацію, засновану на задоволенніприродної цікавості дитини.
Інтереспредставляють мотиви дошкільників, пов'язані із змістом навчання.
Так, Н. Г.Морозова вказує на те, що в дошкільному віці велике значення має емоційнийкомпонент, в підлітковому — пізнавальний.[20]. Г.І.Щукіна рахує, що інтерес допізнання істотного також не характерний для дошкільника, а починає проявлятисятільки у молодших школярів [24].
Інтереси старшихдошкільників, як правило, дійсно обумовлені цікавістю. Притягають уроки зігровими моментами, уроки з переважанням емоційного матеріалу.
Особливо важливезначення у формуванні поведінки дитини мають моральні мотиви. Вони виникають ірозвиваються у зв'язку із засвоєнням і усвідомленням норм поведінки людини всуспільстві і виражають стосунки дитини до людей. До кінця дитячого віку в ційгрупі мотивів усе більше місце займають громадські мотиви — бажання зробитиприємне, потрібне іншим людям, полегшити їх положення, принести їм користь.
Про тих, щозароджуються ще в дошкільні роки суспільно цінних мотивах діяльності свідчать імрії дітей. «Коли я виросту, я буду.». — така тема для малювання булазапропонована старшим дошкільникам м. Рівного. Діти малювали своє майбутнє,себе як представників самих різних професій, що користуються шаною і пошаною внашій країні.
Таня: «Яхочу бути вихователькою, як Капітоліна Олександрівна. Вона добра і справедлива,вона говорить дітям, що потрібно робити, а що не можна». Сергій: «Ябуду космонавтом, як Юрій Гагарін і Петро Климук. Юрій Гагарін сміливий, вінперший полетів в космос, я теж буду сміливим».
Саша: «Яхочу бути шофером. Я намалював, що у мене зіпсувалася машина і я її чиню. Ядуже кваплюся, тому що потрібно відвезти пісок на будівництво, мене тамчекають, і день вже кінчиться до вечора».
Толя: «Ябуду солдатом тому, що він дуже сміливий, хоробрий». Ігор: «Я будутаксистом. Таксист дуже потрібний людям, коли вони поспішають, може, у нихзахворіла дочка, наприклад. Я і вас підвезу (на адресу експериментатора).Безкоштовно. Мені грошей не потрібно» (по матеріалах Л. І. Кубанської).
Спеціальнідослідження показують, що громадські за своїм змістом мотиви вже в дитячомувіці можуть придбати значну спонукальну силу, більшу, ніж мотиви особистої користіабо інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності. Проте мотиви цьоготипу виникають не спонтанно, а завдяки виховній дії дорослих[7, c.256].
Отже, в дитячомувіці з'являються нові мотиви поведінки. Мотиви ці, проте, не рядоподібні, вонивступають в певні взаємини, супідрядність. Супідрядність, ієрархія мотивів єнайважливішим новоутворенням в розвитку мотиваційної сфери дитини. «Тількиу дитячому віці ми можемо уперше виявити ці вищі за своїм типом співвідношеннямотивів, що встановлюються на основі виділення важливіших мотивів, щопідпорядковують собі інші»[8, c.156].
Якщо поведінкадитини раннього віку викликається певною ситуацією, домінуючим в даний моментпочуттям, то дошкільник вже уміє стримувати себе. Проте ця здатність формуєтьсяпоступово.
Н. М. Матюшиной(1987) було проведене дослідження з метою виявлення можливості дітей 3-7 роківстримувати свої безпосередні бажання. Випробовуваним пропонувалося протягомдеякого часу не дивитися на певний предмет. У першій серії дослідів обмежувачемвиступала заборона дорослого в чистій формі; у другій — отриманнязаохочувальної нагороди; у третій — покарання у формі виключення з гри; учетвертій — «власне слово» (обіцянка) дитини. Дані цього експериментупредставлені в таблиці. 1.
Таблиця 1. Кількістьдітей, стримуючих безпосередні бажання під впливом різних«мотивів-обмежень»Серія дослідів Характер мотивів Вік, років 3-5 5-7 I. Заборона дорослого в чистій формі 46,7 67,0 II Заохочення-нагорода 66,7 100,0 III. Покарання-виключення 66,0 80,0 IV. «Власне слово» 46,7 80,0
Результатидослідження показали, що дітям 5-7 років легше стримувати свої безпосередніспонукання, ніж їх молодшим товаришам. Відрізняється і спонукальна сила різнихмотивів-обмежень. Найсильніше діє мотив заохочення, найменш слабким обмежувачемв обох групах виступає заборона дорослого, не посиленого іншими додатковимимотивами.
Мотив«власне слово» чинить істотний вплив на більш старших дітей, длямолодших дітей він є ще слабким мотивом. На поведінку дітей починають чинитивплив і мотиви морального характеру, але у дітей 3-5 років вони ще слабовиражені.
Дослідженнявиявило також, що в умовах присутності дорослих і інших дітей діти проявляютьбільше здатності до заборони своїх безпосередніх спонукань, ніж у випадках позавидимим контролем.
Наявністьспівпідчиненості мотивів дає можливість дитині відмовитися від привабливої вданий момент речі, заняття заради виконання важливішого, хоча і, можливо,нуднішого заняття[7, c.257].
Мотиви діяльностів дошкільному і молодшому шкільному віці поступово перестають бутирівнозначними для дитини, вони придбавають певну систему, одні з них починаютьпереважати над іншими. Те, які з мотивів виступатимуть головними, визначитьспрямованість усієї поведінки дитини. У дошкільні роки стержень особи тількипочинає складатися, але певна спрямованість в поведінці дитини вжеспостерігається. Вона може бути різною від украй егоїстичної,індивідуалістичної до громадської, високоморальної (звичайно, в межахможливості цього віку).
Вже в дитячому віців поведінці одних дітей проявляються тенденції творчого типу особи, а у інших — руйнівного, споживчого. Вихователям і батькам важливо за незначними на першийпогляд ознаками помітити прояв певної тенденції в поведінці дітей, з тим, щобвчасно уміло коригувати розвиток особистості дитини, формувати суспільно цінніпотреби і мотиви, забезпечити кожній дитині повноцінні шляхи самовираження ісамоствердження[3],[5],[20].
Таким чином,дошкільний вік характеризується інтенсивним розвитком мотиваційної сфери дитини.З'являються нові мотиви, які по своєму характеру можна визначити як громадські,такі, що чинять сильний вплив на усю поведінку дитини. Проте поява такихмотивів залежить від виховного впливу дорослих.
На цьому фонітакож актуалізуються пізнавальні мотиви, що лежать в основі формуваннямайбутньої учбової діяльності. І тут важливим являтиметься те, яким чиномвихователь, батько або іншою значущий дорослий зможе правильно скористатисяцією особливістю дошкільника для ефективної організації його учбової діяльності.
1.3 Особливості формуванняособистості дитини-дошкільника
Дошкільнийвік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитинивже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими,набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконаннямдитиною вказівок дорослого.
З'являєтьсяможливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останнюможна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини.
Окрімтого, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що такожвизначає ситуацію її розвитку.
Внутрішняпозиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусімусвідомленням власного «Я» та своїх вчинків, величезним інтересом досвіту дорослих, їхньої діяльності та взаємин.
Особливостісоціальної ситуації розвитку дітей-дошкільнят виражаються в характерних для нихвидах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливіумови для доступного засвоєння зовнішнього світу [3;28].
Дошкільникнабуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись іздорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто вінпостійно вчиться. Окрім того, в цьому віці розпочинається освоєння формнавчальної діяльності.
Навчальнадіяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки активізують,спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюютьзнання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії таоперації, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемопередусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак,групування предметів, складання оповідань, перелічування предметів, малювання,читання, слухання музики тощо.
Сенсорнийрозвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони — засвоєння уявлень прорізноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які даютьзмогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.
Ще вранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи іншівластивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якимипорівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Водночас же починаєтьсяперехід від предметних зразків, які базуються на узагальненні індивідуальногодосвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобтовироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень(кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків,тривалості проміжків часу тощо)[3; 56].
Поступовеознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. Йогоосновою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження тазапам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюєтьсяпередусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.
Паралельнодитина засвоює слова, що означають основні різновиди властивостей предметів.Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше йогозастосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основівласних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.
Удошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової таін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів,розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі цізміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, якімають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітнихвластивостей та взаємозв'язків.
Перцептивнідії, адекватні об'єкту, починають формуватися у дітей п'яти — шести років, їххарактерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великоїкількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.
Утісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Якуже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової формимислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місцеїї подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спираєтьсяна образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, щомислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від практичнихдій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою нарозв'язання пізнавального мислительного завдання.
Зростаєроль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено(«про себе») оперувати об'єктами, порівнювати їх, розкривати їхнівластивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати всудженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явищаоточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.
Розвитокмислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається нестихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування збоку дорослих за цим процесом.
Уже вдошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цейпроцес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуваннямінтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальнимоточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.
Джереломемоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом.Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяєрозвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й звіддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими,які уявляє.
Діяльністьпороджує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вонанабуває для дитини, та самим процесом її виконання.
Зростаєпотреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивнорозвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникаютьінтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральніпочуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається яксамолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.
Важливезначення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивніеталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки,завчасно переживати задоволення від її схвалення як «хорошої» або жневдоволення від її оцінки як «поганої». Таке емоційне передбаченняграє вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника.
Дошкільникпочинає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людськуістоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки тастосунки з людьми) як зразок для наслідування.
Вирішальнуроль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитинилюди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.
Дошкільник робитьперші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання єокремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісніякості.
/>/>/>Розділ ІІ. Практичне вивчення поведінки старших дошкільників вконтексті дієвості у них громадського і особистого мотиву/>/>/> 2.1 Опис методики і ходу проведення дослідження
Дослідженнямотивів поведінки дошкільників проводилося на базі ЗОШ № 9 і ЗОШ №3 м. Рівного.У дослідженні взяли участь дві групи дошкільників. Перша група у кількості 10чоловік складалася з дітей 5-5,5 років; друга група (мала таку ж кількістьучасників) — з дітей 6,5-7 років.
Усі учасникидослідження були підібрані таким чином, що б їх соціальний і інтелектуальнийрівень був приблизно однаковим. Усі діти виховувалися в повних сім'ях, не малисерйозних проблем в поведінці, характеризувалися загалом із задовільного боку.
Для вивченняповедінки дошкільників в контексті дієвості громадського і особистого мотивувикористовувалася однойменна методика, пропонована Г. А. Урунтаевой і Ю.А.Афонькиной в «Практикумі по дитячій психології»[22, c.64-65].
Вибір цієїметодики обумовлюється, передусім, її простотою і зручністю застосування згрупою дітей-дошкільників.
Розглянемодетально вищезгадану методику, оскільки вона, по суті, відображує головнийзміст цієї глави.
Для проведеннядослідження необхідно підготувати шкаралупу волоських горіхів, кольоровийпапір.
Дослідженняскладається з двох етапів.
На першому етапіекспериментатор учить дітей робити човники з вітрилом з шкаралупи волоськогогоріха, потім пропонує узяти їх додому і пограти з ними у воді. Після цьогоекспериментатор проводить повторне заняття з тим же матеріалом: «Давайтезробимо човники для малюків. Вони люблять пускати човники, а майструвати їх неуміють. Але якщо ви хочете, можете зробити човники і залишити їх собі».
У кінці заняттятим, хто вирішив подарувати іграшку, індивідуально задається питання:«Чому ти хочеш подарувати човник малюкам»?
На другому етапіекспериментатор учить дітей робити вертушку. Він говорить: «Зробленііграшки ви можете подарувати малюкам, так це принесе їм велике задоволення. Аможете залишити собі».
Якщо дитинанамагається піти на компроміс («можна, я дві зроблю»), треба сказати,що більше немає матеріалу, і він повинен сам вирішити, кому дістанетьсяіграшка.
Після проведенихетапів дослідження здійснюється обробка отриманих даних. На кожному етапіпідраховується кількість дошкільників, що вирішили подарувати іграшку малюкам (діютьпо громадському мотиву) і що залишили іграшку собі (діють по особистомумотиву). Порівнюють, наскільки дієві особисті і громадські мотиви удошкільників в різних ситуаціях./>/>/> 2.2 Аналіз і інтерпретація отриманих результатів
Для зручностідемонстрації отриманих результатів (див. дод. 1 і 2) приведемо їх у виглядінижченаведеної таблиці.
Порівняльначастота прояву громадських і особистих мотивів у дошкільників
Отже, як випливаєз таблиці у дітей першої і другої вікової групи спостерігається зниженнядієвості громадських мотивів на другому етапі (коли у них просять зробитивертушку і подарувати її малюкам).
Таке зниженняобумовлене, мабуть, тим, що вертушка ще не використовувалася дітьми в грі, і їмхотілося б її тут же випробувати в справі. У той час коли їм експериментаторпропонує подарувати новий виріб малюкам після його виготовлення, крім того зчовниками вони вже грали, у них вже є по одній, а тому інтерес до них вистачаєпрохолонув.
Таким чином,можна укласти, що на другому етапі дослідження у дітей усіх вікових групбільшою мірою проявляються особисті мотиви. Саме вони направляють їх поведінкуу разі, коли щось нове і цікаве потрапляє в полі їх зору. Дитині дошкільниковіважко утриматися, що б не пограти з тим, що йому ще не знайомо або викликаєпевний інтерес.
Крім того,потрібно врахувати, що у своїх відповідях багато дітьми досить логічноаргументували свою позицію по відношенню до пропонованого вибору. Наприклад,Олексій Р. (молодша група) в першому випадку відповів, що човник у мене є, хайі у малюків буде. У другому випадку, що собі я ще зроблю, а малюки не зможуть.Таку відповідь можна віднести до дієвості громадського мотиву тільки в другомувипадку, так для першого випадку пояснення має швидше особовий відтінок.
У цьому сенсіможна говорити про недоробітки самої використовуваної методики.
Такожзаслуговують на увагу відповіді Євгенія С. (старша група випробовуваних) іТетяни Ж. (молодша група випробовуваних). Обидва дошкільники посилаються на те,що у них є молодші сестри і брати, а тому їм необхідно допомагати. Ймовірно, щоу тих дітей, які виховуються в сім'ї не одні, громадські мотиви поведінкибудуть представлені яскравіше. Проте для подібного роду ув'язнень потрібнепроведення дослідження з групами дітей, які виховуються одні і які мають братіві сестри. Оскільки, наприклад, Тетяна Ж. на другому етапі все-таки вирішилазалишити вертушку собі, на відміну від Євгенія.
Іншим цікавимфактом, що заслуговує на увагу в контексті проведеного дослідження являєтьсяте, що і в першій і в другій серії експерименту кількість громадських мотивів устарших дітей в два рази більше ніж у молодших (див. таблицю вище).
Такий результатможна пояснити тільки тим, що старші діти має більш довільну сферусамоконтролю. Представленность необхідності громадського в їх свідомості займаєважливе місце і у зв'язку з великим особовим розвитком, і у зв'язку з бажаннямскоріше стати дорослими, а також відповідністю своєму новому статусумайбутнього учня. Саме переживання цього статусу переддошкільника можевикликати у них почуття заступництва по відношенню до молодших своїх товаришів.
Тому і увідповідях дітей, що належать до старшої групи можна частіше зустріти такі як,: «Я вже великий і повинен допомагати молодшим. Тому, що малюкам потрібнодопомагати».
Таким чином, назакінчення цієї глави, на підставі проведеного дослідження можна укласти, щоповедінка дошкільників визначається особистими і громадськими мотивами. Протезалежно від віку дитини можуть переважати або ті або інші. Так для старшихдітей в порівнянні з молодшими в більшій кількості випадків характерний вибіргромадських мотивів.
Другим значущимчинником, виявленим в ході дослідження, є характер здійснюваного вибору.Дошкільникам складніше керуватися громадськими мотивами у своїй поведінці,особливо коли вибір торкається того, що ним цінніше, викликає непідробнийінтерес.
До сказаного необхідно додати, що в деяких випадках дошкільники хоча іробили вибір на користь своїх молодших товаришів (за методикою малюків), протеїх відповіді мали швидше особовий характер (напр. відповіді Михайла М., РоманаК. з молодшої групи, Наталії Р., Дарини М. із старшої групи) і відбивалидієвість особистого мотиву. Таке протиріччя може вказувати на те, що потрібнаподальша робота над вдосконаленням подібних методик.
/>/>Висновок
Підводячипідсумки курсової роботи можна укласти наступне.
Мотиваційнаскладова особи людини пронизує усі аспекти, усі рівні його буття, чинитьвирішальний вплив на здійснювані їм вчинки, регулює і направляє йогодіяльність, служить джерелом життєвої активності. Зважаючи на це істотним єподальше вивчення проблематики мотивації людської поведінки в контексті рішенняприкладних завдань що стоять перед суспільством.
Особливе місце впсихолого-педагогічній науці займає вивчення проблеми мотивації поведінкидошкільників у зв'язку зі значущістю змін, які відбуваються в цьому віці.
Дошкільний вікхарактеризується інтенсивним розвитком мотиваційної сфери дитини.Актуалізуються пізнавальні мотиви, що лежать в основі формування майбутньоїучбової діяльності, з'являються нові мотиви, які по своєму характеру можна визначитияк громадські, такі, що чинять сильний вплив на усю поведінку дитини. Протепоява і розвиток таких мотивів залежить від виховного впливу дорослих.
Практичнедослідження, проведене у рамках цієї курсової роботи, по вивченню дієвостігромадських і особистих мотивів в поведінці дошкільників показало, щопереважаючий вплив громадських або особистих мотивів визначається віком дитини,а також характером здійснюваного вибору: дошкільникам складніше керуватисягромадськими мотивами у своїй поведінці, особливо коли вибір торкається того,що ним цінніше, викликає непідробний інтерес.
Усе вищесказане,таким чином, є підтвердженням висуненої гіпотези.
Крім того,виявлено певне протиріччя між відповідями дітей і віднесенням цих відповідей дотого або іншого мотиву, що вказує на необхідність подальшого удосконаленняподібного роду методик.
Література
1. БабанскийЮ. К. Оптимизация познавательного процеса. – М.: Просвещение, 1982.- 192 с.
2. БожовичЛ.И. Проблеми розвитку мотиваційної сфери дитини //Вивчення мотивації поведінкидітей і підлітків. (М.: «Освіта», 1972.
3. БожовичЛ.И. Етапи формування особи в онтогенезі//Питання психології, 1978.№4.С. 28-35.Великий психологічний словник/Сост. і общ. Ред. Б.Г. Мещери, В. П.Зинченко.-Спб.: Прайм-Еврознак, 2007.-672с.
4. Бордовская.,Н.В. Реан А.А. Педагогіка. Підручник для внз ( СПб: Пітер, 2000.
5. ВиготскийЛ.С. Психологія. М.: Вид-во ЕксМо-прес, 2000. — 1008 с. (Серія «Світпсихології»).
6. ДавидовВ. В… Учбова діяльність: стан і проблеми дослідження // Вопр. психол. 1991. №6. С. 5 — 14.
7. Загльнапсихологія: Навч.посібник для В. Н З Допущено Мін. освіти України / М’ясоїд П.А. – К., 2000. – 479 с.
8. Загальнапсихологія: Навч. посібник для В. Н З / Максименко В. Д., Соловіенко В. О. –К.: 2000.-256 с.
9. Загальната прикладна психологія: Курс лекцій / Цигульська Т. Ф. – К., 2005.- 187 с.
10. КоломинскийЯ.Л., Панько Е.А., Игумнов С. А. «Психічний розвиток дітей в нормі іпатології». -СПб.: Пітер, 2004.-480с.
11. КондрашоваЛ.В. Гуманизация учебно-воспитательного процесса школы: история, теория,поиски. — Кривой Рог: КГПИ, 1996. — 76 с.
12. КондрашоваЛ.В. Методика подготовки будущего учителя к педагогическому взаимодействию сучащимися: Учебное пособие. — М.: Издательство «Прометей» МГПИ им.В.И.Ленина, 1990. — 158 с.
13. Кравцова,Е.Е. психологічні новоутворення дошкільного возарста//Вопр.психол.- 1996, -№6
14. КульчицкаяЕ.И. Родителям о воспитании культуры детей. — К.: Радянська школа, 1980. — 126с.
15. Леонтьев,А.Н. Проблеми розвитку психіки. ( М.: «Психологія», 1972.
16. Леонтьев,А.Н. Потреби і мотиви діяльності //Психологія. ( М., 1962.
17. МазуркевичА.Р. Литература в школе: поиск новой методики //Советская педагогика. — 1991. — № 11. — С.10-12.
18. Малятко:Програма виховання дітей дошкільного віку. – К.: Педагогічнга думка, 1999. –142-159 с.
19. МарковаА.К. та ін. Формування мотивації вчення: Книга для учителя. — М.: Освіта, 2002.
20. Мотиваціяі особа / А. Маслоу. 3-е видавництво — СПб: Пітер, 2003. — 352с.
21. Особливостіпсихічного розвитку дітей 6-7 літнього віку/Під. Ред. Д.Б. Ельконниа, А.Л.Венгера. — М.: «Педагогіка», 1988.
22. Подласий,И.П. Педагогіка. Новий курс: Підручник для студ. пед.вузов. У 2-х кн. М.:ВЛАДОС, 1999.-Кн.1: Процес навчання.
23. Психологічнаенциклопедія. 2-е видавництво../Под ред. Р. Корсини, А. Ауербаха. -Спб.: Пітер,2006.-1096с.
24. Психологія.Підручник для ин-у физич.культ. Під ред. Рудика П. А. М.: Фізкультура і спорт,1974.-512с.
25. Рубінштейн,С. Л. Основи загальної психології. — СПб., Пітер, 2002. — 720 с.: мул. — (Серія«Майстра психології»).
26. Симонов,П. В. Вища нервова діяльність людини (мотиваційно-емоційні аспекти). М.:Психологія, 1975.-237с.
27. Столяренко,Л.Д. Основи психології. 4-е видавництво, перераб. І доп. Ростов н/Д: «Фенікс»,2001.-672с.
28. Столяренко,Л.Д. Педагогічна психологія. Серія «Вища освіта». — 3-е видавництво,перераб. і доп. — Ростов н/Д: «Фенікс», 2004.
29. Субботский,Е.В. Генезис особової поведінки дошкільників і стильспілкування//Вопр.психології.- 1981, -№2.
30. СухомлинскийВ.А.Серце віддане дітям. –Вибрані твори в 5 томах.-Т. 3-К.: Рад. шк, 1977. – с.201.
31. УрунтаеваГ. А. Афонькина Ю.А. Практикум по дитячій психології. М.: Освіта: Владос, 1995.-291с.
32. Чиркова,Т. И. психолгическаяя служба в дитячому саду: Навчальний посібник дляпсихологів і фахівців дошкільної освіти. М.: Педагогічне суспільство Росії,1998.-255с.
33. Щукіна,Г. И. Проблема пізнавального інтересу в педагогіці. — М.: Педагогіка, 2002.
34. ЯкобсонП.М. Психология художественного воспитания. — М.: Искусство, 1964. — 86 с.