Дипломна робота на тему:
«Особливості жінок, що зазналисексуального насилля»
ЗМІСТ
Вступ
Розділ 1. Особливості сексуальногонасильства у межах посттравматичного стресового розладу
1.1 Загальні поняття пропосттравматичні стресові розлади
1.2 Сексуальне насильство
1.3 Психологічні наслідки зґвалтуваньдля жінки
Розділ 2. Особливості жінок, що зазналисексуального насилля
2.1 Загальнахарактеристика методів дослідження
2.2 Особливостінесвідомих аспектів у досліджуваних
2.3 Особливості емоційної сфериоптантів
2.4 Особливості комунікативної сфери вгрупах досліджуваних
2.5 Особистісні прояви жінок
2.6 Рекомендації щодо реабілітаціїжінок, які зазнали сексуального насилля
Висновки
Література
Додаток А
Додаток Б
ВСТУП
Різкийпідйом чисельності зґвалтувань, що відзначається в останні роки в нашій країні,збігся за часом із глибокими соціально-економічними змінами, ростом агресивнихтенденцій у суспільстві, зміною культурних норм, у тому числі й у сферісексуальних відносин. Це змушує більш детально досліджувати зазначену проблему.
Просексуальне насильство говорять, коли людина силою, погрозою або обманом примушується,всупереч бажанню, до якої-небудь форми сексуальної активності [1].
Унашій роботі ми розглядали особливості сексуального насильства в межах посттравматичногостресового розладу (далі ПТСР). Адже для жінок зґвалтування являється екстремальноюситуацією, внаслідок якої у них спостерігаються психологічні зміни особистості.
До недавнього часу у вітчизняних дослідженнях ПТСР основнуувагу приділялася особам, що стали жертвами масових катастроф (війни, землетруси).Проте не менш важлива і масштабна проблема — психологічні наслідки унікальноготравматичного досвіду такого, як зґвалтування. Значущість і актуальністьподібних досліджень визначається як теоретичною неопрацьованістю даної проблемиу вітчизняній психології, так і необхідністю кваліфікованої допомоги жертвамзгвалтування, яка заключається в їх психологічній реабілітації і соціальнійреадаптації.
Об’єкт дослідження — особистість жертви, що зазнала сексуальногонасилля.
Предмет дослідження – психологічні особливості жінок, щозазнали сексуального насилля.
Мета дослідження –визначити психологічні особливості жертвисексуального насилля.
У роботі були поставлені наступні завдання:
1. З’ясувати наслідки зґвалтувань на особистість жінки.
2. В теоретичному аналізі розглянутисексуальне насилля та посттравматичні стресові розлади.
3. Порівняти психологічні особливості жінок, що зазналисексуального насилля та жінок, що не зазнали сексуального насилля.
4. На основі отриманих даних розробити рекомендації щодореабілітації жертв сексуального насилля.
Методи дослідження: «Модифікований тест восьмизахоплень» Сонді, «Неіснуюча тварина», «Будинок-Дерево-Людина», «ОпитувальникFPI».
Дослідження проводилося у Центрі психологічної допомоги жертвамсексуального насильства (9 осіб) та в Лінійному управлінні на ПЗ УМВСУ назалізничному транспорті (20 осіб). Всього у дослідженні брали участь 29 осіб. Вікдосліджуваних 18-26 років. Період після сексуального насилля у жінок різний(від одного до чотирьох місяців).
Структура дипломної роботи: вступ, 2 розділи, висновки, література додатки.
РОЗДІЛ1. ОСОБЛИВОСТІ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЬСТВА У МЕЖАХ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГОРОЗЛАДУ
1.1 Загальні поняття про посттравматичні стресовірозлади
Сучаснежиття характеризується значним зростанням кількості екстремальних чинників вжиттєдіяльності людини. Щодня засоби масової інформації повідомляють простихійні біди, техногенні катастрофи, військові дії, терористичні акти, випадкинасильства.
Вперше психічні порушення, як наслідок важкоїпсихічної травми, були відзначені у жертв залізничних катастроф в 1867 р.Потерпілі протягом декількох тижнів переживали «душевний дискомфорт»,їх переслідували кошмарні сновидіння, пов'язані за змістом з пережитоютрагедією, у них також спостерігалися порушення пам'яті, розлади концентраціїуваги. П. Дженет спостерігав, що жертви травматичних подій уникають спогадівпро пережите, оскільки зазнають значних труднощів у контролі над сферою емоцій.Не маючи нагоди залишити подію у минулому, вони “прив'язані” до неї,повертаються знову і знову, тим самим заглиблюючи свої страждання і незнаходячи виходу своїм мукам.
Одне з перших системних дослідженьжертв травматичних подій було зроблене Э. Стерлінгом (1909) при вивченніпотерпілих від землетрусу в Мессіні і аварії на гірському руднику.Проаналізувавши душевний стан жертв, Е.Стерлінг прийшов до висновку, що перелякі емоційний шок знижують резистентність нервової системи і стають основнимичинниками в розвитку неврозу.
В 20-ті рр. в роботах Ганнушкіна П.В., КраснушкінаЕ.К., Зарубіна Ф.Л. було показано у осіб, що знаходилися в екстремальних умовахреволюції і громадянської війни, через певний період часу розвивається «редукціяенергетичних можливостей, зниження або втрата працездатності, звуження колаінтересів». Цей синдром отримав назву «нажитої психічної інвалідності».
Загальними елементами у описі даних понять різнідослідники виділяли: порушення сну, нічні кошмари, депресію, гіпертрофованіемоційні реакції, підвищений рівень збудливості. Було показано, що війна не даєнових, невідомих мирному часу видів психічних розладів, її впливи лише у деякіймірі видозмінюють патопластику відомих психічних розладів.
Особливе місце в описі феноменології посттравматичнихрозладів займають роботи Е. Крепеліна. Автором було відзначено, що у такиххворих настрій залишається пригніченим, пацієнти можуть бути плаксивими абопохмурими, дратівливими, при цьому вони детально розказують про свої нещастя істраждання. Звернуто увагу на симптоми "істеричного реагування".Характеризуючи травматичний невроз, Э. Крепелін вперше показав, що в деякихвипадках після психічної травми розладу можуть залишатися постійними і навітьпосилюватися.
В цілому, аж до кінця 60-х рр., в науці вивчалися в основному клінічніфеномени психічних військових і інших травм, а, головним чином, фізіологічніреакції на стресові події, досліджень психологічного аспектів впливу на людинуекстремальних чинників практично не проводилося. Проте досвід двох світовихвоєн і ряду локальних (перш за все, війна у В'єтнамі) дозволив ученимнакопичити значний емпіричний матеріал, який надалі був теоретично осмислений іліг в основу створення концепції посттравматичних стресових розладів.
Початокстворення концепції стресу поклали роботи Р. Сільє. Експериментальним шляхомйому вдалося виділити «синдром відповіді на пошкодження» з рядом характернихознак: збільшення і підвищення активності кіркового шару надниркових залоз;зменшення вилочкової і лімфатичних залоз; точкові крововиливи і язви, щокровоточать, в слизистій оболонці шлунку і кишечника.
Стрес визначається як феномен, щовиникає при порівнянні вимоги, що пред'являється до особи, з її здатністюсправитися з цією вимогою. Відсутність рівноваги між вимогами середовища іможливостями організму і приводить до виникнення стресу як спробі справитися зйого джерелом. Процес подолання стресу включає як фізіологічні, так іпсихологічні механізми. Л.А. Кітаев-Смик виділив чотири фази розвитку стресу(субсиндроми стресу): емоційно-поведінкова, вегетативна, когнітивна ісоціально-психологічна. Стан стресу є продуктом існуючих у людини когнітивнихпроцесів, образу думок і оцінки ситуації, знання власних можливостей(ресурсів). В даний час специфічні механізми емоційного стресу розглядаються врамках положень теорії функціональних систем Анохіна П.К. Згідно даноїконцепції емоційні стреси формуються в ході конфліктних ситуацій, коли особа неможе задовольнити свої домінантні соціальні або біологічні потреби протягомдовгого часу. Наслідки конфлікту можуть розглядатися в двох взаємно протилежнихплощинах як конструктивні і деструктивні. Прояви деструктивних функційвнутрішньоособового конфлікту дуже різноманітні, але всі вони породжують станпсихологічного дискомфорту, який, у свою чергу, спричиняє за собою серію різнихнегативних наслідків, а в крайніх випадках може привести до руйнування особи.Але внутрішньоособовий конфлікт не тільки здатний чинити негативний вплив наособу, але і може служити могутнім джерелом розвитку особи, її вдосконалення.
Психічний стан, який виникаєза наявності перешкод на шляху до задоволення потреби, називається фрустрацією.Людина втрачає вольовий контроль і початковий мотив діяльності. Симптоматикатакого стану полягає в надсильному збудженні або апатії, агресивних,стереотипних способах подолання перешкоди, втрати значення, дезорганізаціїповедінки. Високий рівень фрустрації приводить до зниження ефективності інавіть до дезорганізації діяльності людини. Виділяють наступні види фрустраційноїповедінки: рухове збудження; апатія; агресія і деструкція; стереотипія;регресія.
В60-70-і рр. в США активно проводяться дослідження впливу військового стресу напсихічний стан людини, які продовжуються і до теперішнього часу. Джерелом появивідстрочених психічних реакцій стали вважатися ситуації, в яких індивідпіддається суворим фізичним діям і екстремальному емоційному стресу. Дляпозначення виділених симптомів застосовувалися різні терміни: «патологічне горе»,KZ—синдром (психічнінаслідки знаходження в концентраційних таборах), “посттравматичний невроз тих,хто вижив”.
Особливемісце серед симптомів PTSD займає так званий симптом “flashback”. Завизначенням R.J.Campbl “flashback” – цеспогади, відчуття або прояви іншого плотського досвіду, пов'язані безпосередньоабо символічно з реальними подіями, що мали місце у минулому, що повторюються,раптово виникаючі. Чинник, спровокував “flashback” вконкретній ситуації, може бути не завжди очевидний.
Систематизація даних численних досліджень дозволилапомітити, що при різних за походженням психічних травмах виникають загальні симптоми.Це дозволило М. Горовітцу об'єднати їх в єдину групу під назвою “посттравматичнийстрес”, який визначався автором як “нормальна реакція на ненормальну ситуацію”.Оскільки самою загальною відповіддю особи на психотравму є тривога, то довгийчас посттравматичні стресові порушення відносили до групи “неврозів тривоги”. Вданий час посттравматичні порушення виділені в чотири самостійні нозологічніформи – гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад (PTSD або ПТСР вросійській транскрипції), розлад адаптації, хронічна зміна особи внаслідокпережитої катастрофи. Гостра реакція на стрес виникає протягом місяця з моментутравми і продовжується від 2-х днів до 4-х тижнів. Посттравматичний стресовийрозлад звичайно розвивається через деякий час після травми, не менше ніж через 1місяць після травми, і має тривалість більш 4-х тижнів. Точкою відліку є самапо собі травмуюча подія або такі обставини.
На думку більшості дослідників, поява посттравматичнихпорушень є результатом дії на людину екстраординарної психотравмуючої події,яка перевищує його адаптаційні можливості. Психотравмуюча подія можестосуватися окремої людини (смерть близької людини, згвалтування), групи абовсього населення (землетруси, війна). Посттравматичний стрес може спостерігатисяне тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їх сімей, знайомих,свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики, правоохоронні органи іт.д.).
Певні психічні травми практично завждивикликають PTSD (тортури, знущання), інші — тільки в окремих випадках (пожежі, техногенні аварії іт.п.). Відзначено, що найважчі психічні наслідки викликають події неприродного, а антропогенного походження.
За даними Дж. Халзера, в США 1—2 %населення страждають PTSD. Проведені дослідження свідчать про те, що симптомиPTSD можуть проявлятися від одного тижня до 30 і більше років. Симптоми PTSD зчасом можуть ставати більш вираженими, виявляючись іноді на фоні загальногозовнішнього благополуччя. Згідно даним Г.І. Каплана, симптоми PTSD повністюзникають у 30 % потерпілих, у 40 % — залишаються в стертій формі, у 20 %залишаються, не дивлячись на надання допомоги, і у 10 % стан погіршується. Науспішну реабілітацію можна сподіватися за умов одночасного і гострого проявусимптомів захворювання, короткочасності (до 6 місяців) психічні розлади, наявністьздорового преморбіду, активності соціально-психологічної підтримки потерпілого,відсутність інших психологічних, психіатричних і соматичних проблем.
Травматичний досвід, що не пропрацював, присутній упам'яті у вигляді інтенсивних емоцій і соматосенсорних елементів, щоактуалізуються при ситуаціях, що нагадують травматичні. Тілесні реакції напевні стимули відповідають ситуаціям, в яких чоловік піддавався загрозі:характерні підвищена пильність, перебільшена реакція на несподівані стимули,неможливість розслабитися.
Екстремальний негативний досвід настільки суперечитьіснуючому світогляду, що його осмислення викликає довготривалі і важкіпсихологічні проблеми, найпоширеніше відчуття, що виникає у потерпілих, — цевідчуття безпорадності, незахищеності і уразливості, грунтовно руйнуютьсязвичні життєві уявлення і схеми поведінки. Відчуття безпорадності і втрати контролюнад власним життям можуть зберігатися ще довгий час після того, як зникнутьпервинні симптоми ПТСР.
Люди, травматичні події, що пережили, — особливожертви насильства — часто схильні звинувачувати себе в тому, що трапилосябільше, ніж це здається адекватним оточуючим. Як не парадоксально, алесамозвинувачення може грати адаптивну роль. Якщо потерпілий вважає, що він самчастково винною в тому, що відбулося, бере на себе відповідальність за те, щотрапилося, тоді він якоюсь мірою встановлює контроль над травматичною подією.
На основі вищевикладеного можна зробити висновок, що результатомвпливу на людину катастрофічних подій є складна картина змін фізіологічних,психологічних, соціально-психологічних характеристик людини. Психологічнінаслідки дії екстремальної ситуації залежать від інтенсивності, раптовостівиникнення, тривалості дії травмуючих чинників. Вірогідність виникненняпсихологічних порушень у жертв травматичних подій також багато в чомуобумовлена особистою оцінкою і ступенем суб'єктивної значущості. Особливонеобхідно відзначити, що сукупність діючих екстремальних чинників викликаєпсихічні зміни у значної кількості потерпілих в катастрофічній ситуаціїодночасно і у відносно короткий проміжок часу. Психологічні порушення можутьспостерігатися не тільки у безпосередніх учасників події, але і у членів їхсімей, знайомих, свідків, а також персоналу спецслужб (пожежники, медики,правоохоронні органи і т.д.). Особливо серйозні психологічні наслідкиспостерігаються у дітей і підлітків.
1.2 Сексуальне насилля
Сексуальненасильство — це одна з форм насильства, що характеризується тим, що актнасильства порушує не тільки право особи на особисту недоторканність і особистедостоїнство, але й особливе право — право на статеву недоторканність, що робитьакти сексуального насильства особливо суспільно небезпечними злочинами [15].
В1998 році Міжнародний карний суд у Руанді виробив визначення сексуальногонасильства, що нині використається в міжнародному праві: це «фізичне зазіханнясексуальної природи, вчинене над особистістю при обставинах примусу».Причому поняття «обставини примусу» не обмежується застосуваннямфізичної сили, але також містить у собі погрози й психологічний тиск.
Довидів сексуального насильства відносяться [15]:
1) зґвалтування — це полові зносини із застосуванням насильстваабо з погрозою його застосування до потерпілої або до інших осіб звикористанням безпомічного стану потерпілої. Зґвалтування є самим тяжким видомсексуального насильства. (ст. 152)
2) насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднимспособом – задоволення статевої пристрасті неприродним способом іззастосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або звикористанням безпорадного стану потерпілої особи. (ст. 153)
3) примушування до вступу в сексуальний зв’язок – примушенняжінки чи чоловіка до вступу в сексуальний зв’язок природним або не природнимспособом особою від, якої жінка чи чоловік матеріально або службово залежні.(ст. 154)
4) статеві зносини з особою, що не досягла статевої зрілості.(ст. 155)
5) розбещення неповнолітніх – вчинення розпусних дій щодоособи, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст. 156).
Даліми будемо розглядати такий вид сексуального насильства, як зґвалтування.
Кримінологи неодноразово намагалися з'ясувати причини зґвалтуваньі інших тяжких статевих злочинів. Якщо підсумувати висловлені в різний час нацей рахунок судження, то вони, в основному, зводяться до наступних тверджень:
1) здійснення зґвалтувань і вбивств пов'язане знедоглядами в морально-статевому вихованні; не у всіх навчальних закладах ітрудових колективах приділяється належна увага вихованню культури поведінки йвідносин, боротьбі із проявами брутальності, цинізму, з поширенням пияцтва йінших негативних традицій проведення вільного часу;
2) специфічну роль грають приклади розв'язного сексуальної поведінки(наприклад, здійснення полових актів у присутності дітей; безладне половежиття), поширення цинічних поглядів на жінку;
3) розбещуючий впливстарших за віком; бездоглядність підлітків у період полового дозрівання роблятьвинятково негативний вплив на стан полової злочинності;
4) криміногеннимфактором є поширення тверджень про «абсолютну полову волю» як ніби-то атрибутсучасної молоді. Крайній індивідуалізм, прагнення задовольнити своївузькоегоїстичні інтереси, твердження деяких чоловіків про себе як про істот,що мають чи ледве не від природи якісь переваги перед жінками, відомістьвідносин між статями до чисто фізіологічного акту. Подібні заяви досить живучі,звернені до самих низинних інстинктів і легко сприймаються несвідомою частиноюнаселення; проблема зґвалтувань і вбивств на сексуальному ґрунті тіснопереплітається із проблемою криміногенної ролі споживання спиртних напоїв, йоговпливу на сферу полових відносин.
5) при здійсненнізґвалтувань і навіть убивств на сексуальному ґрунті винні керуються насампередхуліганськими мотивами. Це нібито підтверджується тим фактом, що понад 70% цихзлочинів відбуваються хуліганськими групами неповнолітніх. Відбувається цетому, що фактором, що спонукує, до здійснення, наприклад, зґвалтувань виступаєв більшості випадків вихвалянням, прагненням показати себе дорослим перед товаришами,героїзм. Сильні при цьому й моменти сугестивності, наслідування та цікавості;
6) легковажнаповедінка потерпілих від статевих злочинів, що створило в злочинців думку«природності» їхніх домагань на інтимну близькість або наявність сприятливих обставиндля реалізації цих домагань;
Сексуальне почуття, підлогова копуляція можуть сполучатисяз жорстокістю трьома способами:
1) жорстокість слідує за копуляцією; остання не даєзадоволення й суб'єкт прибігає до серії звірств над своєю жертвою;
2) жорстокість передує копуляції; у цьому випадкужорстокість відновлює потенцію, уже ослаблену або зниклу;
3) копуляція не має місця й вона заміняється жорстокістю;це садизм у власному розумінні слова, де жорстокість є еквівалентом статевоїлюбові. Меншу частину становлять випадки, коли статеві порушення викликаютьсяне шляхом здійснення вчинків, що приносять шкоду іншим.
Результати наукових досліджень переконливо показують, щонеможливо розкрити внутрішні причини насильницької сексуальної поведінки задопомогою тільки соціологічної інформації, тобто відомостей про те, коли і якізовнішні фактори впливали на людину.
У закордонній кримінології існує ряд теорій, що містятьспроби пояснення зґвалтувань. Коротко викладемо їхній основний зміст.
Символічна інтеракціоністська теорія виходить із того, щосоціальна взаємодія здійснюється за допомогою знаків, символів, жестів, гриочей і слів. Люди спостерігають один за одним, інтерпретують дії іншого йповодяться відповідно; до цих реакцій можна причислити й зґвалтування.Інтеракціоністи вважають, що зґвалтування — це спосіб вираження відносин іпочуттів, які використовують чоловіки й жінки один до одного. Тут акцентробиться на реакцію ґвалтівника на поведінку жертви, що іноді виступає в ролі«натхненниці» насильства. Вона пускає в хід те, що можна було б розцінити якнепристойність у словах і жестах або вона поводиться таким чином, що церозглядається як запрошення до полового зв'язку.
Позовнішніх, об'єктивних ознаках і найбільш типовим ситуаціям зґвалтування ділятьна кілька груп [2]:
1) раптові напади на жінок, у тому числі на малолітніх дівчаток,неповнолітніх і осіб похилого віку;
2) зґвалтування, пов'язані із спільним проведенням часу умалих групах. Це злочин найбільш часто вчиняється неповнолітніми й молодимизлочинцями, нерідко приймаючи форму групового зґвалтування;
3) зґвалтування, вчинені в результаті спілкування (звичайнодорослих) між чоловіком і жінкою, причому знайомство їх часто буває коротким зачасом;
4) зґвалтування жінок, що перебувають у родинних зв'язках зізлочинцем, а також є сусідами або товаришами по роботі;
5) інші випадки зґвалтувань.
Отже,сексуальне насильство — це один із самих тяжких злочинів. Воно може привести дотривалих психологічних наслідків. На жаль, деякі потерпілі не заявляють прозґвалтування в міліцію, тому що випробовують сором або страх, деякі такожуважають, що їм не повірять і не поставляться до них з належним розумінням.Повідомляти про такі злочини надто важливо, і потрібно вірити, що допомогаодержати можна.
1.3 Наслідки зґвалтувань для жінки
Жертвою сексуального насильства (ЖСН) може виявитися людинабудь-якого віку і статі. В справжній роботі ми розглянемо тільки ті ситуації,коли насильником є чоловік, а жертвою — жінка. Також відзначимо, що слово«жертва» ми використовуємо без «принизливої нагруженості»,на яку часто вказують соціальні працівники, а просто як синонім слів таких як«пережила» або «потерпіла» [17].
Проблема сексуального насильства має багатовікову історію,але наукова цікавість психологів привернула лише в 70-х рр. нашого століття. Дотеперішнього часу найбільша кількість інформації і теоретичних розробок по ційпроблемі належить американським дослідникам. Також в США добре розвинута сітьустанов, що надають практичну допомогу жертвам згвалтування.
Все, що відноситься до інтимної сфери, має для людинивиняткове значення, служить джерелом найсильніших переживань. Ця сфера життявимагає чуйного і тактовного відношення. В ній, як ні в якій інший,переплітаються впливи біологічних чинників, соціальних норм і духовнихпереконань. У наш час знімаються багато табу, наприклад на відкриті обговореннясексуальних проблем (пригадаємо деякі телевізійні ток-шоу). З розвиткомсуспільства зростає потреба кожної людини в пошані приватності, персональноїсвободи і безпеки, що примушує гостріше реагувати на злочини проти особи. Цічинники, з одного боку, зростання насильства в повсякденному житті — з іншого,сприяють тому, що міняються установки суспільства щодо згвалтування,розширяються юридичні поняття і переглядаються закони.
Загальновживане поняття про згвалтування як примушення досексуальної близькості проти бажання включає широкий спектр ситуацій (наприклад:коли незнайомець раптово нападає, використовуючи зброю або загрожуючи їм,наносить фізичні пошкодження; коли насильник і жертва знають один одного і,можливо, навіть мали сексуальні контакти раніше). Ситуації першого типу взахідній літературі називаються «жорстокими», або«бліц-згвалтуваннями» і складають, всупереч поширеній думці, меншучастину всіх згвалтувань. Ситуації другого типу називаються«згвалтуваннями довір'я» і складають велику, хоча майже завждиприховану від сторонніх очей частину цих злочинів.
Обробка 134 кризових дзвінків, що поступили на телефондовіри Московського Центру допомоги тим, що пережили сексуальне насильство,дала наступні цифри: в 97% випадків жертвою згвалтування була жінка; в 100%випадків насильником був чоловік. Вік жертви: до 12 років — 16%; 13—18 — 32%;19—25 — 26%; 26—30 — 7%; 31—40 — 15%; старше 40 років — 4%. По відношенню дожертви насильник був чужою людиною в 34% випадків, знайомим — в 66%, з них:близьким знайомим — в 15%, членом сім'ї або родичами —в 19%. [2]
Насильник-незнайомець нападає раптово і швидко, із самогопочатку застосовує фізичну силу або загрози, і жертва відразу відчуває себе внебезпеці і боїться смерті. Такі ситуації, всупереч уявленням, що склалися, необов'язково виникають вночі в «небезпечній частині» міста. Вониможуть відбуватися біля будинку (або прямо в будинку) жертви, в суспільнихмісцях — в парках, на автостоянках, в офісах. Іноді жертву відвозять в безлюднемісце і там гвалтують. Згвалтування знайомим звичайно відбувається по-іншому.Ситуація може починатися як цілком нешкідлива, добровільна, соціально прийнятнаі абсолютно не загрожуюча. Учасники ситуації складають один про одного якусьдумку і враження в процесі спілкування, і передбачається, що в їх відносинахповинна бути присутня (хоча б якоюсь мірою) взаємна пошана і довіра.Несподіване зловживання цією довірою — найсильніший стресогенний чинник.
За даними анонімного опитування, проведеного серед 53жінок, 30% з них вказали на досвід перенесеного сексуального насильства. Згіднорізним соціологічним і психологічним дослідженням американських авторів, цейвідсоток варіює від 13 до 33 в різних вибірках [ 2].
Практично всі ЖСН страждають від несправедливого відношенняоточуючих, але більше інших — жертви зґвалтовані знайомими. Такі випадкитрадиційно вважаються менш жорстокими, не такими серйозними і злочинними, якзгвалтування незнайомцем. Потерпілу звинувачують в провокуючій і«неправильній» поведінці, в нерозбірливості знайомств і контактів.Вона переживає почуття вини за те, що не могла передбачати і контролюватирезультат події, за те, що її думки про людей виявилися невірними. Із цихпричин жертви згвалтування знайомими дуже рідко звертаються за допомогою доправоохоронних органів. Багато хто вважає незручним додавати справу розголосу іпритягати до відповідальності знайому людину. Крім того, у ході розслідування врозгляд особистого життя і поведінки потерпілої можуть бути залучені загальнізнайомі її і насильника.
ЖСН частіше, ніж жертви інших злочинів, стикаються з проблемоювторинної віктимізації. Якщо потерпіла ухвалила рішення звернутися доправоохоронних органів, її чекає процедура багатократних розпитувань івідновлення картини злочину, що завдає додаткової травми і посилює вже існуючийстрес. Посилювати ситуацію може також те, що слідчий частіше всього чоловік, аодним з ПТСР при зґвалтуванні часто є порушення міжособових відносин зпротилежною статтю. Крім того, чоловік мимовільно може розглядати подію зчоловічої точки зору, і деякі аспекти ситуації можуть викликати у ньоговідчуття статевого антагонізму. В кожному крупному населеному пункті США існуєкризовий центр допомоги потерпілим від згвалтування, де спільно працюютьлікарі, психологи, юристи. Бесіду з ЖСН звичайно проводить жінка-поліцейський,що співробітничає з кризовим центром. В Росії, на жаль, відносини зправоохоронними органами доставляють потерпілій безліч додаткових проблем. ВУкраїні також вже створені і ефективно працюють аналогічні центри.
Дуже важливим чинником, що впливає на психологічний стан жертви,являються її відносини з сім'єю. Після події близькі, так само як і самажертва, знаходяться в стані шоку і можуть поводитися ірраціонально. Неадекватна(в даному випадку позбавляюча жертву необхідної допомоги і перешкоджаюча їїодужанню) поведінка оточуючих може проявлятися по-різному. У разі, коли міжчленами сім'ї немає глибокого емоційного контакту, взаєморозуміння і довір'я,близькі можуть звинувачувати потерпілу в тому, що відбулося, викликаючи у неї почуттявини, демонструючи свої гнів і незадоволеність з приводу її«зіпсованості». Це з’являється особливо часто в тих випадках, колинасильник не користувався зброєю, не заподіяв жертві важких тілеснихпошкоджень, не порвав одяг. Намагаючись прояснити для себе ситуацію насильства,оточуючі можуть виказувати подив, чому потерпіла недостатньо активно чинилаопір або поводилася не так, як. на їх думку, слідувало б. Подібна недовіра —дуже істотний травмуючий чинник. Саме близькі люди повинні надати ЖСН безумовнупідтримку.
Якщо перш ніж потрапити в ситуацію насильства жінка зробилащось, що іншим здається неправильним і тим більше провокуючим (наприклад, пізноувечері йшла одна по вулиці), їй дуже важко захистити себе емоційно. Оточуючіособливо схильні дорікати жертві в «неналежній поведінці», якщо дотого, що трапилося вони намагалися утримати її від подібних вчинків. Надмірноговорити, що поширені в таких випадках вислови «Ось бачиш!»,«Тобі ж говорили!» ніяк не сприяють отриманню потерпілій емоційноїрівноваги. Якщо ЖСН не була сильно покалічена, близькі можуть вважатинаслідками насильства не такими серйозними і постараються переконати потерпілузабути про те, що відбулося. Але фізичні пошкодження не повинні служити міриломзаподіяної шкоди. Недооцінка психологічних наслідків травми і їх довготривалостіможе привести до більшої ізольованості ЖСН і позбавити її можливостіобговорювати акт насильства і пов'язані з ним відчуття.
Розбіжності виникають також в питанні, кому можна розповістипро нещастя, що трапилося: близькі, не бажаючи «виносити сміття з дому»,перешкоджають отриманню професійної допомоги або, навпаки, прагнучи поділитисягорем, розказують про те, що відбулося стороннім. Подібне відношення лишеусилює стресову реакцію жертви, усугубляє відчуття вини і депресію, а такожпримушує замикатися в собі, що перешкоджає одужанню.
Проте і сім'я, члени якої тісно зв'язані емоційно, на жаль,теж можуть стати спонукати до вторинної віктимізації ЖСН. Значущі близькі частовідчувають те ж саме, що і потерпіла (гнів, втрату контролю, депресію), таксамо намагаються дати пояснення тому, що відбулося і знайти його причину, інодіпереживаючи вину і відповідальність за те, що трапилося, за ті дії (абобездіяльність), які побічно вплинули на ситуацію (не проводили, незустріли...). Слідством цього може стати гіперопіка потерпілої, бажання незалишати її одну, постійно контролювати. Присутність дбайливих близьких —надзвичайно важливий емоційний чинник для ЖСН, але необхідно пам'ятати, що одназ основних характеристик травматичної події — втрата відчуття контролю надподіями і власною поведінкою, і для жертви украй значущо відновлення цьоговідчуття.
Ще одна проблема, пов'язана з міжособовими відносинами всім'ї, виникає через вплив згвалтування на можливість мати нормальні сексуальніконтакти. Часто чоловіки або сексуальні партнери жертв, навіть щиро люблячі,намагаються «повернути жінку собі'', наполягаючи на інтимних відносинах,тим самим не тільки недооцінюючи тяжкість наслідків згвалтування, але іусугубляючи їх.
Особливо важливу роль в утворенні ПТСР жертви згвалтування,у відношенні до неї оточуючих і, отже, в успішності її реабілітації відіграютьсоціальні і культурні зміни, зокрема „міфів“, що стосуються причин,ситуацій, наслідків, характеристик насильника і жертви. Вони міцно тримаються вкультурі, оскільки мають декілька соціальних функцій: дозволяють людямвідчувати себе в безпеці, підтримуючи переконання, що такі події трапляютьсядосить рідко, а якщо і трапляються, то частково з вини самої жертви; даютьможливість підтримувати віру в те, що ми живемо в справедливому світі, можемоповністю управляти нашим майбутнім і уникати негативних подій, якщо будемоправильно поводитися.
Поширене переконання, що будь-яка здорова жінка, охочауникнути згвалтування, може це зробити. Тому якщо насильник був один, беззброї, не залишив на тілі жертви поранень або слідів побоїв, то ЖСН буде дужеважко довести, що все відбулося проти її волі.
Є міфи про те, як ЖСН повинна реагувати на те, щовідбулося. Вважається, що якщо вона була дійсно згвалтована, з нею повинна трапитисяістерика, вона плакатиме, кричатиме, відчуватиме гнів і огиду. Проте реакціїможуть бути самими різними, включаючи описані вище. Жоден з видів реакції неповинен бути приводом для сумніву у факті насильства.
Існують також установки, що підтримують віру у те, що людиживуть в справедливому світі, в якому кожний одержує те, що заслуговує. Згідноцій логіці, згвалтування означає, що жертва „погана“ або вчинилаякусь помилку, за яку і отримала покарання. Якщо вона знаходилася в небезпечнійчастині міста, пізно йшла одна, була одягнена в одяг, привертає увагу, тимбільше якщо фліртувала з майбутнім насильником, то швидше за все вона згодомпочує: „Сама винна“. Проте важливо розділити поняття»уразливість" і «вина». Уразливість відноситься доможливості, вина — до причини. Можна і необхідно вживати заходів, що зменшуютьвласну уразливість, але за причину згвалтування несе відповідальність тількинасильник. Той факт, що він скористався уразливістю жінки, не робить їївинуватою в тому, що відбулося. Наслідком цієї установки є думка, що чоловікпід впливом жіночої «провокуючої, спокушаючої поведінки» просто неможе контролювати свій сексуальний потяг [1].
Важливим ще є і те, що ЖСН підсвідомо теж розділяють цінегативні установки. Деякі жінки вважають, ніби якщо вони зможуть знайти те, щовони зробили неправильно і що явилося «причиною» згвалтування, ініколи не робитимуть цього надалі, то застережуть себе від можливих посягань вмайбутньому. Ця реакція природна.
У ЖСН часто спостерігаються:
Самозвинувачення — поширена реакція, що виникаєпісля травматичної життєвої події. Жертви часто схильні звинувачувати себебільше, ніж це здається адекватним стороннім. Janoff-Bulman ділитьсамозвинувачення на два типи: поведінкову (звинувачення себе в неправильнійповедінці), і характерологічну (звинувачення власного характеру або окремихйого рис). Поведінкове самозвинувачення — набагато менш стабільне. Зазначенареакція відноситься до такої поведінки, яка може бути змінена власнимизусиллями людини. Самозвинувачення більш адаптивне, оскільки дозволяє жертваммінімізувати відчуття уразливості і збільшити контроль над власним життям.Поведінкове самозвинувачення дає можливість зберегти раніше існуючі базисніпереконання або, принаймні, зменшити потребу в їх зміні. Набагато більшу проблемудля ЖСН представляє характерологічне самозвинувачення, оскільки воно звичайносупроводжується низькою самооцінкою і запереченням здатності що-небудь змінити.
Дві інші реакції — заперечення і нав'язливі думки, щоповторюються, про подію — покликані допомогти людині асимілювати травматичнийдосвід. Світ переконань, побудований і закріплений протягом багатьох роківжиття, не може кардинально змінитися за короткий строк. Зміни повинні бутипоступовими, щоб картина світу могла зберігати стабільність і зв'язність.Заперечення дозволяє підготуватися до перебудови переконань і уповільнює цейпроцес. Тому рівень заперечення буде щонайвищим після фази шоку, що редукуєзагрожуючу інформацію. Нав'язливі думки, що повторюються, служать індикаторомтого, що дані травматичного досвіду зберігаються в активній пам'яті іпереробляються до тих пір, доки не будуть включені в систему. Фаза запереченнязмінює фазу нав'язливих думок про подію, що стають дуже пригнічуючими. В цейпроцес включені як психологічні, так і фізіологічні механізми.
Повернення нормального стану характеризується отриманнямконтролю над власним життям і поведінкою. Одужання вважається успішним, колиЖСН може пригадати травматичну подію за власним бажанням, залишаючись в той жечас здатною перемкнути свою увагу і думки на інші теми.
На основі вище викладеного можна стверджувати, що сексуальненасильство — сильний стресор, що викликає у більшості потерпілих довготриваліпсихологічні наслідки. Згвалтування міняє погляд жертви на світ і навколишніхлюдей, вторгаючись в систему її переконань і нівелюючи її базові потреби вконтролі власного життя, в свідомості. На відміну від потерпілих від іншихекстремальних стресорів, ЖСН потрапляють в найскладніші переплетення правових,медичних, соціальних, культурних проблем, які часто служать причиною вторинної віктимізаціїі значно відстрочують, а деколи і роблять неможливим повернення до нормальногожиття.
Висновки до теоретичної частини:
1. В нашій країні сфера вивчення будь-яких аспектівсексуального життя у минулому була вельми ідеологічною, і питання статевоїзлочинності були прерогативою кримінологів. Проте і в кримінології зґвалтуванняне піддавалося серйозним комплексним дослідженням із залученням соціології іпсихології. Основна увага була спрямована на вивчення ситуацій насильства,особи насильників, причин, що спонукали їх вчинити злочин. Всі дослідження ЖСНзводилися до віктимології, тобто до питання про те, як поведінка і психологічніхарактеристики жертви вплинули на розвиток і результат кримінальної ситуації. Такимчином, в дослідженнях кримінологій переважає погляд на ЖСН як на другорядногоучасника подій, як на об'єкт. Очевидно, це правомірно для юридичного підходу,але психологам, що займаються проблемами ЖСН, необхідно подолати однобокістьцих традицій і поміняти акценти. Задача психолога, що працює з потерпілими, нев тому, щоб стати експертом кримінальної ситуації, а в тому, щоб розібратися,які наслідки має ця травматична подія для жертви і як ефективно їй допомогти.
2. Зґвалтування — це примусові статеві зносини. Воно є одниміз самих жорстоких зазіхань на особисту безпеку, права й волю людини. Дляоволодівання жертвою використаються фізична сила, погрози, залякування,удаються до зброї, захоплень, побоїв. В результаті зазначеного у потерпілих виникаєшок, потрясіння, відраза, сором.
3. За характером психологічні наслідки сексуального насильстваділяться на:
1)посттравматичні стресові розлади: наявність стресора, нав'язливі спогади,думки, пов'язані із ситуацією насильства (тривожність, підвищена руховаактивність), флеш-бек (спалах в пам'яті пережитого);
2)когнітивні розлади: сприйняття себе як безпомічної, поганої, некрасивої.Знижується самооцінка, порушуються межа свідомості (важко відокремити себе відінших, визначити свою межу, що приводить до експлуатації себе й інших);
3)емоційні проблеми: занепокоєння, тривожність, страх, аж до панічних станів,зниження загального фону настрою, депресія, гнів, емоційні оніміння, сексуальніпроблеми;
4)поведінкові проблеми: агресивність, непояснена, неадекватна жорстокість,деструктивна поведінка, вживання наркотиків та алкоголю;
5)дисоціація (порушення, розірвання зв'язку між повним уявленням про себе, часабо зовнішні обставин): дереалізація, множинні особистісні порушення;
6)розлад апетиту: булімія, анорексія;
7)нанесення самоушкоджень (зазначена обставина необхідна жертві, щоб упоратися іздушевним болем і дереалізацією);
8)спроба самогубства або самогубство;
9)труднощі у встановленні міжособистісних відносин;
психосоматичнапатологія: біль в низі живота, дерматити, астма, шлунково-кишкові розлади,неврози.
РОЗДІЛ 2.
ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ЖІНОК, ЩО ЗАЗНАЛИ ТА НЕЗАЗНАЛИ СЕКСУАЛЬНОГО НАСИЛЛЯ
2.1 Загальна характеристикаметодів дослідження
1. Модифікований тест восьми захоплень Сонді направлений навиявлення патологій. Стимульний матеріал представлений у вигляді 48 портретів;6 серій по 8 портретів. За допомогою зазначеної методики ми досліджуємонесвідомі психологічні особливості особи.
Методика створена в 30-ті роки на основі емпіричнихдослідів осіб з психічними хворобами і серйозними проблемами.
Інструкція: Досліджуваний в кожній серії повинен обрати двасимпатичних і два не симпатичних портрети із пред'явлених людей, у кожного зяких представлені у найбільш чистому виді патологій сексуальноїнедеференційності, агресивності з садистичними тенденціями; епіліптичні,істеричні, кататонічні риси; депресія паранояльність і маніакальний стан.
2. Тест Будинок-Дерево-Людина досліджує підсвідоміпсихологічні характеристики особистості. Зазначена проективна методика булазапропонована Дж. Буком в 1948р. Суть методики заключається в наступному:оптанту пропонується намалювати будинок, дерево і людину. На думку Дж. Бука –це своє образний автопортрет, деталі якого мають особисте значення. По малюнкамможна робити висновок про афективну сторону особистості, її потреби та ін.
Р. Бернс використовуючи тест Будинок-Дерево-Людина пропонуєзобразити будинок, дерево та людину на одному малюнку. Вважається, що взаємозв’язокміж малюнками представляє собою зорову метафору. Якщо привести весь малюнок вдію то можна побачити, що дійсно відбувається в нашому житті.
3. Опитувальник FPI призначений для діагностикикомунікативних якостей особистості, які мають головне значення для процесуадаптації в суспільстві. Шкали опитувальника сформовані на основі результатівфакторного аналізу і відтворюють сукупність взаємних факторів.
Опитувальник FPI вміщає 12 шкал. Загальна кількістьзапитань 114. Перше запитання ні до однієї із шкал не входять, так як потрібнедля перевірки; 1-9 являються основними (невротичність, спонтанна агресивність,репресивність, роздратованість, комунікабельність врівноваженість, реактивнаагресивність, сором’язливість, відкритість); 10-12 проізводними, інтегруючими(екстраверсія-інтраверсія, емоційна лабільність, маскулізм-фемінізм).
4. Тест Неіснуюча тварина направлена на перевірку змінинесвідомих аспектів. Оптанти повинні були намалювати неіснуючу тварину і датиїй назву.
Інструкція:«Придумайте й намалюйте тварину, якої насправді ніколи не було і якої до васніхто не придумав — ні в казках, ні в комп'ютерних іграх, ні в мультфільмах».
Якщообстежуваний говорить, що не знає, як малювати, не вміє, не може нічогопридумати й т.п., то треба підбадьорити його, пояснити, що для цього завданняне потрібно нічого вміти. Оскільки не важливо, якою вона вийде. Якщообстежуваний довго думає, не приступаючи до малювання, то варто порадити йомупочати малювати, як виходить, а далі придумувати по ходу малювання. Колиобстежуваний закінчує малювати, його просять придумати тварині назву. Якщопридумування назви викликає дуже великі труднощі, то цю частину завданняопускають. При необхідності з'ясовують, які частини тіла (або якому органу)відповідають ті або інші деталі зображення.
Буваєщо замість неіснуючої тварини зображують звичайне, відоме, що відбивається вйого назві (заєць, осел і т.п.). У цьому випадку потрібно попросити зробити щеодин малюнок, намалювавши цього разу тварину, якої насправді не буває.Інструкцію при цьому повністю повторюють. Якщо й у повторному малюнку зображуєтьсяреальна тварина, то цю роботу припиняють. Якщо вид намальованої тварини цілкомзвичайний (наприклад, явно зображений заєць), але названо воно незвичайно(наприклад, сказано, що це «чарівний заєць»), то завдання вважається успішновиконаним і повторювати його не потрібно.
2.2 Особливості несвідомих аспектів у досліджуваних
Зарезультатами модифікованого тесту восьми захоплень Сонді з'ясувалося, що у ЖСНпатологічних рис не виявлено.
Наступнідані ( див.табл. 2.2.1.), показали, що у ЖСН переважають такі показники, як: настороженість(85,7%), втеча від вирішення проблем (85,7%), стан депресії (71,4%), вираженапотреба в глибокій прив’язаності до батьків (71,4%), ознаки мазохізму,пасивність (42,8%); а низькі показники відзначалися у показниках: доброта ісмиренність (28,6%), звичайна ревнива людина (14,2%),
соціальноадаптована особистість (14,2%).
Ужінок що не зазнали сексуального насилля переважають такі показники, як: бажанняпереживати позитивні емоції (100%), нормальна активність (100%), соціальноадаптована особистість (71,4%); а низькі показники:
страхпритаманний звичайним людям (28,6%), настороженість, емоційна незрілість(14,2%), втеча від вирішення проблем (14,2%).
Таблиця 2.2.1.
Особливостінесвідомих аспектів у досліджуваних, %.
№
п/п Показники Жінки, що зазнали сексуального насильства Жінки, що не зазнали сексуального насильства. φ Р 1. 1 2 3 4 5 2. Виражена потреба в глибокій прив’язаності до батьків 71,4 57,1 0,66 - 3. Звичайна ревнива людина 14,2 1,701 0,05 4. Настороженість 85,7 14,2 3,505 0,001 5. Стан депресії 71,4 4,429 0,001 6. Демонстрація справедливості 57,1 42,8 0,631 - 7. Ознаки мазохізму, пасивність 42,8 42,8 - 8. Втеча від вирішення проблем 85,7 14,2 3,505 0,001 9. Страх притаманний звичайним людям 14,2 28,6 0,783 -
Статистичнодостовірна різниця (див.табл. 2.2.1.) спостерігалися за показниками: з Р=0,01 — бажання переживати позитивні емоції, соціально адаптована особистість; зР=0,001 — настороженість, стан депресії, почуття провини, блокування контактів,нещасність у відносинах з іншими, втеча від вирішення проблем; з Р=0.05 — звичайнаревнива людина.
Отже,для жінок, що зазнали сексуального насилля найбільш характерними є наступніпоказники: бажання переживати позитивні емоції, втеча від вирішення проблем,стан депресії, настороженість, виражена потреба в глибокій прив’язаності добатьків. У жінок що не зазнали сексуального насилля переважають такі показники,як: бажання переживати позитивні емоції, нормальна активність та соціальноадаптована особистість.
2.3 Особливості емоційної сфери оптантів
Аналізрезультатів за методикою Будинок-Дерево-Людина (Рисунок 2.3.1.) виявилося, що уЖСН більше вираженими є: потреба в емоційній теплоті (100%), травматичнийневроз (100%), потреба відчувати себе захищеною (99,1%), агресія направлена насебе (98,5%), страх (96,3%), тривожність та бажання контролювати її (94,6%),занепокоєння (83,6%), сексуальні проблеми (79,6%), зниження загального фонунастрою (76,5%), залежність від інших (78,5%), чутливість (75,9%), депресивніреакції(65,7%), агресія направлена на інших (59,6%), відчуження від дійсності(56,4%), пильність(54,2%); найменше виражені: ворожість (33,5%), гнів (16,3%).
/>
Рис.2.3.1. Особливості емоційної сфери жінок, що зазнали сексуального насилля
Ужінок, що не зазнали сексуального (Рис.2.3.2.) насилля найбільша кількість вираженостіпрослідкувалася за наступними показниками: потреба в емоційній теплоті (100%),потреба відчувати себе захищеною (98,6%), чутливість (89,6%), агресіянаправлена на інших (64,9%), пильність (56,9%), тривожність та бажанняконтролювати її (55,8%), залежність від інших (56,2%); найменша вираженістьпрослідкувалася за показниками: занепокоєння (41,2%), зниження загального фонунастрою (34,6%), гнів (28,4%), страх (23,1%), агресія направлена на себе (14,3%),ворожість (13,5%), депресивні реакції (6,9%), травматичний невроз (4,6%). Ужінок з лінійного управління не проявилися зовсім сексуальні проблеми (0%) тавідчуження від дійсності (0%).
/>
Рис.2.3.2. Особливості емоційної сфери жінок, що не зазнали сексуального насилля
Потребав емоційній теплоті проявилася однаково у всіх групах (100%). У 100%досліджуваних проявився травматичний невроз. Статистично достовірна різниця небула прослідкована в наступних якостях: залежність від інших, чутливість,ворожість, потреба відчувати себе захищеною, гнів.
Заданими методики Будинок-Дерево-Людина (див.табл.2.3.1.) з'ясувалось, щостатистично достовірна різниця спостерігається за показниками: з Р=0,01 –занепокоєння, тривожність та бажання контролювати її, депресивні реакції; зР=0,001 – відчуження від дійсності, травматичний невроз, агресія направлена насебе, сексуальні проблеми, страх; з Р=0.05 — зниження загального фону настрою.
Таблиця2.3.1.
Особливості відмінностей несвідомих аспектів особистості(за даними методики Будинок-Дерево-Людина), %.
№
п/п
Показники
якостей Жінки, що зазнали сексуального насильства Жінки, що не зазнали сексуального насильства φ Р 1. 2. 3. 4. 5. 6. 1. Занепокоєння 86,3 41,2 2,173 0,01 2. Тривожність та бажання контролювати її 94,6 55,8 2,163 0,01 3. Страх 96,3 23,1 3,852 0,001 4. Зниження загального фону настрою 76,5 34,6 1,916 0,05 5. Депресивні реакції 65,7 6,9 2,992 0,01 6. Гнів 16,3 28,4 0,62 - 7. Сексуальні проблеми 79,6 4,844 0,001 8. Агресія направлена на інших 50,1 64,9 0,66 - 9. Агресія направлена на себе 98,5 14,3 4,671 0,001 10. Пильність 54,2 56,9 0,119 - 11. Ворожість 33,5 13,5 1,061 - 12. Потреба відчувати себе захищеною 99,1 98,6 0,045 - 13. Відчуження від дійсності 56,4 3,733 0,001 14. Залежність від інших 78,5 56,2 1,06 - 15. Чутливість 75,9 89,6 0,814 - 16. Травматичний невроз 100 4,6 5,962 0,001 17. Потреба в емоційній теплоті 100 100 -
Отже,виникнення зазначених психологічних характеристик, у жінок, які зазналисексуального насилля (агресія направлена на інших, зниження загального фонунастрою, агресія, направлена на себе, депресивні реакції та відчуження віддійсності, ворожість потреба в емоційній теплоті, потреба відчувати себезахищеною, травматичний невроз), можна пояснити тим, що вони пережилиекстремальну ситуацію.
Оскільки,зґвалтування — це ситуація напруги в якій джерелом травми для жертви євзаємодія з насильником то у них виникає тривожність та бажання контролюватиїї, занепокоєння, чутливість, пильність, гнів та страх. Саме тому їх подальшеспілкування з оточуючими і значущими близькими може утруднюватися та сексуальніпроблеми.
2.4 Особливості комунікативної сфери групдосліджуваних
Аналізуючирезультати за методикою FPI (див.рис.2.4.1.) у жінок, що зазнали сексуальненасильство ми прослідкували високі показники за такими шкалами, сором’язливість(98,6%), як депресивність (68,5%), емоційна лабільність (45,5%). Зовсім непроявилися високі показники за наступними шкалами: маскулінність,роздратованість, врівноваженість
Ужінок, що не зазнали сексуального насильства спостерігаються високі показникиза такими шкалами, як: врівноваженість (83,4%), товариськість (68,5%),відвертість (56,3%). Зовсім не проявилися високі показники за наступнимишкалами: роздратованість, невротичність, сором’язливість та емоційналабільність.
/>
Рис.3.4.1. Особливості комунікативної сфери груп досліджуваних
Перевіряючирезультати за методикою FPI (див.табл.2.4.1.) з'ясувалося, що у ЖСН,страждаючих “травматичним неврозом”, розвивається: постійна пильність інадчутливість до загроз зовнішнього світу; в міжособовому спілкуванніз'являється дратівливість, схильність до вибухових агресивних реакцій;збудливість, дратівливість; нестримний тип реагування на раптові подразники;фіксація на обставинах події, що травмувала; відхід від реальності; схильністьдо некерованих агресивних реакцій.
Таблиця2.4.1.
Особливості комунікативної сфери груп досліджуваних (заданими методики FPI), %.
№
п/п Шкали
Жінки, що
зазнали
сексуального
насильства Жінки, що не зазнали сексуального насильства φ Р 1. Невротичність 39,8 3,003 0,001 2. Спонтанна агресивність 13,2 2,1 0,997 - 3. Депресивність 68,5 1,4 3,764 0,001 4. Роздратованість - 5. Товаристкість 35,5 68,5 1,481 - 6. Врівноваженість 83,4 5,064 0,001 7. Реактивна агресивність 15,3 23,8 0,473 - 8. Сором’язливість 98,6 2,904 0,001 9. Відвертість 20,9 56,3 1,643 0,05 10. Екстраверсія 9,6 40,1 1,674 0,05 11. Інтроверсія 13,3 2,4 0,959 - 12. Емоційна лабільність 45,5 1,481 - 13. Маскулінність 14,2 1,701 0,05 14. Фімільність 45,6 32,6 0,589 - 15. Невротичність 39,8 3,003 0,001 16. Спонтанна агресивність 13,2 2,1 0,997 - 17. Депресивність 68,5 1,4 3,764 0,001 18. Роздратованість - 19. Товаристкість 35,5 68,5 1,481 -
Високі оцінки за шкалою сором’язливість віддзеркалюютьсхильність до стресового реагування на звичайні життєві ситуації, яківиражаються в пасивно-захисному характері. Високі показники за шкалою емоційналабільність свідчать про нестійкість емоційного стану, труднощі в оцінцізначущості зовнішніх стимулів, вибуховість агресивних реакцій, наявністьсильних негативних емоцій, роздратованість, недостатність саморегуляції.
Результати дослідження за методикою FPI дають змогустверджувати, що жінкам, які не зазнали сексуальне насильство притаманнінаступні психологічні характеристики: комунікабельність, бажання будуватидовірчі, відкриті стосунки з іншими при високому рівні самокритичності,стійкість до стресів, оптимістичність, активність, впевненість у собі.
Аналізтаблиці 3.4.1. показав, що статистично достовірна різниця спостерігається зашкалами: з Р=0,001 – невротичність, депресивність, сором’язливість врівноваженість;з Р=0,05 – маскулінність, відвертість, екстраверсія.
Оскількирізниці за шкалами фімільність та маскулінність між жінками, що зазналисексуальне насильство і жінками що не зазнали сексуальне насилля не значна томожна стверджувати, що зазначений показник не залежить від впливупсихотравмуючої травми.
Отже, на основі результатів дослідження за методикою FPIможна стверджувати, що жінкам, які зазнали сексуальне насильство притаманні:тривожність; скованість та невпевненість внаслідок чого є труднощі в соціальнихконтактах; заторможеність; порушення концентрації уваги; нав'язливі спогади;порушення сну; прагнення уникати ситуацій, що яким-небудь чином нагадуютьтравматичну подію. Зазначені характеристики є ознаками наявності у цих жінокПТСР.
2.5 Особистісні прояви жінок
Дані,отримані за тестом «Неіснуюча тварина» (див.табл.2.5.1.), свідчать, що у жінок,що зазнали сексуального насильства спостерігаються високі показники за такимиякостями як: вербальна агресія (94,9%); невпевненість у собі (86,2%); низькасамооцінка (85,7%); незадоволеність собою(85,7%); подавленість (71,4%); страх(71,4%), а низькі показники: конформність до суджень і установок (28,6%). Ужінок, що не зазнали сексуального насилля спостерігаються високі показники занаступними якостями: конформність до суджень і установок (71,4%), а низькіпоказники: подавленість (25,6%); вербальна агресія (14,2%); незадоволеністьсобою (14,2%).
Таблиця2.5.1.
Особистісні прояви жінок (за даними методики «Неіснуючатварина»), %
№
п/п
Показники
якостей Жінки, що зазнали сексуального насильства Жінки, що не зазнали сексуального насильства φ Р 1. Низька самооцінка 85,7 42,8 2,068 0,05 2. Невпевненість у собі 86,2 57,1 1,467 - 3. Вербальна агресія 94,9 14,2 4,160 0,001 4. Незадоволеність собою 85,7 14,2 3,505 0,001 5. Подавленість 71,4 25,6 2,094 0,05 6. Конформність до суджень і установок 28,6 71,4 0,884 - 7. Страх 71,4 35,4 1,626 0,05
Аналіз таблиці 2.5.1. показав, що статистично достовірнарізниця є за такими показниками: Р=0,05 – страх, подавленість, низькасамооцінка; Р=0,001 — вербальна агресія, незадоволеність собою. Порівнюючижінок, що зазнали сексуального насильства та таких, що не зазнали сексуальногонасильства з’ясувалися статистично достовірні результати (Р=0.001) запоказниками вербальна агресія, незадоволеність собою, травматичний невроз,агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, стан депресії, настороженість.Зазначені якості вищі у жертв сексуального насильства.
Наявністьу жінок, що працюють на Лінійному управлінні ПЗ УМВСУ на залізничномутранспорті, таких якостей, як конформність до суджень і установок, потребавідчувати себе захищеною, чутливість можна пояснити особливостями умов праці.
На основі аналізу методів дослідження можна зробитивисновок, що після сексуального насильства більшість жінок відчуває небезпеку вдеяких ситуаціях, які до того вважали безпечними. У жінок, що піддалися зґвалтуваннюподальший страх у великій мірі залежить від типу ситуації, в якій трапивсянапад. З меншою вірогідністю змінюється сприйняття небезпеки, якщо злочинвідбувся в місці, яке і раніше оцінювалося як небезпечне. Якщо напад трапивсятам, де жінка раніше відчувала себе в безпеці, реакція буде значноінтенсивнішою.
Причина такої реакції в тому, що людина не може здостатньою легкістю ідентифікувати місце або ситуацію як надійну (безпечну) абонебезпечну, вона не в змозі уникнути відчуття ризикуопинитися в небезпеці в майбутньому. Результат цього — постійний страх. Алеякщо жертва піддалася нападу в тій ситуації, яку вона і раніше вважаланенадійною, у такому разі вона може продовжувати довіряти своїм думкам іоцінкам щодо небезпеки.
На жінок також вплинуло, те що деякі з них (2 особи) булизгвалтовані особою яку вони знали і кому довіряли. У них змінилося сприйняттянебезпеки: вони вважають, що не здатні відрізнити насильника від чоловіка,якому можна довіряти, а «грайлива поведінка» від реальної загрозинасильства. Відчуття, яке виникло після зґвалтування утрудняє модуляцію ступеняблизькості з іншими. Відносини «поляризуються», і до нових знайомств.Жінки відносяться або з необгрунтованою і перебільшеною підозрою, або з такою жнеобгрунтованою і перебільшеною надією на дозвіл своїх проблем.
2.6 Рекомендації щодо реабілітації жінок, якізазнали сексуального насилля
Зжінками, що зазнали сексуального насилля можна використовувати:клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію, когнітивнупсихотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію,гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічне програмування(НЛП).
Американські психіатр Л. Еверстин запропонувавзагальну модель психологічної допомоги у травматичній ситуації. Особа, що пережилатравму дбайливо виводиться з початкового шокового стану, подальшого запереченняі підводиться до ухвалення реальності свого травматичного досвіду. У цей періодособа стикається з депресивними відчуттями, гнівом та іншими афектами, щодозволяє ЖСН осмислити пережиту травму і встановити «оптимальну дистанцію» повідношенню до травматичного досвіду. Робота психолога багато в чому будуєтьсяна сприянні жертві у відтворенні порушеної системи переконань, в пошуку новихпринципів побудови життя і інтеграції травматичного досвіду в цілісну життєвуісторію.
Дж. Кинзі спробував виявити універсальнікомпоненти психотерапії при роботі з жінками, які зазнали сексуальногонасильства. Він сформулював три базові принципи терапевтичного втручання:адекватне використовування медичної моделі, облік невербальних компонентівкомунікації, що особливо стосуються афекту і стресу, і сензитивність досуб'єктивних життєвих цінностей жертви. Метою психологічної допомоги на всіхетапах є:
• надання потерпілому можливості виразитисвої реакції на травму і оцінити їх характер і ступінь вираженості;
• надання необхідної інформації, заповнення"інформаційного вакууму";
• підтримання і вселення впевненості всобі;
• спонукання до найшвидшого повернення унормальну діяльність.
Напочатку допомога надається у вигляді індивідуальної консультації, а вже потімможна переходити до групової роботи. Особи, що пережили травму і сильністресові дії, знаходяться в постійній напрузі і не можуть розслабитися. Інодінадмірна напруга людини не дозволяє використовувати в роботі з нимпсихотерапевтичні методи, а тим більше включати його в групову роботу. Узв'язку з цим найважливіше місце в наданні допомоги ЖСН займають методирелаксації (див. Додаток А.). Вони направлені на створення умов для напрацюваннянавиків довільної саморегуляції людиною фізіологічних і психічних функцій.
Нервово-м'язоварелаксація складається з серії простих вправ, кожне з яких полягає в чергуваннісильної напруги і швидкого розслаблення відповідної групи м'язів. В результатіцих вправ виникає ефект зняття напруги в кожній задіяній групі м'язів, щосупроводиться виникненням тепла і тяжкості.
Нервово-м'язоварелаксація володіє добрим терапевтичним ефектом при порушеннях сну, гіпертонії,неврозах, головному болі, виникаючих в результаті стресових дій. Оволодіння методаминервово-м'язової релаксації підвищує можливість людини до саморегуляціїпсихічних станів, сприяє формуванню внутрішніх засобів контролю і управлінняпротіканням психічних функцій.
Такожу роботі з ЖСН використовують поведінкові і когнітивні методи допомоги. Вроботі з людьми, що пережили травматичні дії, одним з найпростіших і ефективнихметодів є «систематична десенсибілізація». Метод «систематичноїдесенсибілізації» полягає в тому, що у людини в стані глибокої релаксаціївикликаються уявлення про ситуації, що приводять до виникнення страху. В уявістворюються різні ситуації, від найлегших до важких, самих лякаючих. Потім задопомогою поглиблення релаксації у клієнта знімається тривога. Процедуразакінчується, коли найсильніший стимул перестає викликати страх у клієнта. Впроцедурі систематичної десенсибілізації виділяються три етапи: оволодінняметодикою м'язової релаксації, складання ієрархії ситуацій, що викликаютьстрах, і власне десенсибілізація (з'єднання уявлень про ситуації, що викликаютьстрах, з релаксацією).
ЖСН прагнуть забути її обставини, видалити із змістусвідомості деяку частину власного життєвого досвіду. Проте на «забутому,несвідомому рівні» пам'ять продовжує своє існування у формі психосоматичноїпатології, кошмарів, труднощів у встановленні тривалих партнерських відносин іт.д. Як не парадоксально, цим людям необхідне абсолютно зворотне: треба, щобвони всі пригадали і навіть більш, ніж просто пригадали, — найінтенсивнішимчином проживали в собі емоційно, візуально і кінеститично весь об'єм своготравматичного досвіду.
Вроботі з жінками, які зазнали сексуальне насилля можна використовувати наступніметоди: «Ослаблення травматичного досвіду», «Візуально-кинеститична дисоціація»(ВКД), «Метод десенсибілізації і переробки рухами очей» (ДПДГ) (див. Додаток Б).
Такожважливо щоб особа, що зазнала сексуального насилля самостійно приділяла увагусвоїй реабілітації.
Рекомендації, які бажано виконувати особам з ПТСР дляпідвищення ефективності процесу відновлення:
1. Регулярні зустрічі з особистим терапевтом абогрупою підтримки.
2. Оволодіння методами управління напругою:релаксацією, самогіпнозом, AT.
3. Уникати проглядання програм, кінофільмів,відеофільмів з насильством і вбивствами.
4. При порушеннях сну, навчатися методам, сприяючимдосягненню повноцінного відпочинку під час сну.
5. Харчування повинне бути правильне, збалансоване поскладу вітамінів, мікроелементів і клітковини.
6. Необхідно регулярно займатися активними фізичнимивправами.
7. Уникати вживання алкоголю.
8. Необхідно постійно розширювати дружне середовище.
9.Старанно виконувати всі завдання, що ставитьпсихотерапевт.
10. Звертатися за допомогою, коли це необхідно.
Крім цього необхідно спільно з терапевтом розробити план дій на тойвипадок, якщо ознаки ПТСР знову з'являться. План повинен бути підготовлений уписьмовій формі і обов'язково включати опис появи певних симптомів і необхіднихзаходів, при їх появі. Необхідно домовитися з терапевтом про можливостінегайної зустрічі з ним при необхідності.
Досить дієвим методом в роботі з ЖСН є аутогеннетренування.
Аутогеннетренування (AT) — активний метод психотерапії, психопрофілактики іпсихогігієни, що підвищує можливості саморегуляції початково мимовільнихфункцій організму.
Основні прояви ПТСР у ЖСН, які можуть піддаватисякорекції за допомогою AT:
• Розлади сну, як клінічний прояв ПТСР, зокрема: порушеннязасипання, поверхневий сон, раннє пробудження, відсутність відчуття відпочинкупісля сну, нічні кошмари. В цьому випадку використовування прийомів AT з метоюшвидкого відпочинку і відновлення сил, а також регуляції сну дозволитьпідвищити працездатність і поліпшити структуру сну.
• Емоційне зубожіння, підвищена збудливість (вибухова,дратівливість, лють, гнів, тяга до насильства) і тривожність (відчуття напруги,нервозності, ненадійності, страху), що супроводиться вегетативними проявами,відображаються на сімейному житті і якості міжособових відносин. ЗастосуванняAT з метою зниження емоційної напруги, тривожності і поліпшення настрою в цьомувипадку є ефективним методом психотерапії для розширення адаптаційнихможливостей людини в суспільстві.
• За допомогою вправ AT,направлених на активізацію психічних і фізичних функцій і творчих ресурсівлюдини, а також на створення потрібного настрою, можна понизити інтенсивністьпрояву таких симптомів ПТСР, як уникнення стимулів, пов'язаних з травмою;порушення концентрації уваги; знижений фон настрою і зниження мотивації(відчуття пригніченості, безнадійності, даремності, відчуття зниженняенергетики, відсутність інтересу до чого-небудь).
• Оскільки прояви ПТСР часто усугубляють психосоматичнимизахворюваннями, то використовування AT для боротьби з болем і самостійногорегулювання таких функцій організму, як кровообіг, частота серцевих скорочень ідихання, а також кровопостачання мозку — є важливим моментом в психотерапіїпосттравматичного стресового розладу.
Вкорекції посттравматичного стресового розладу, як підкреслюють деякіпсихотерапевти, може вельми ефективно використовуватися арттерапія. Арттерапіяможе бути використана як в індивідуальному, так і груповому контексті.Використовується широка гамма технічних прийомів (малювання, ліплення з глини іпластиліну, аплікація, робота з тканинами і т.д. ). Всі вони заломлюються зурахуванням специфіки терапії ПТСР.
Післяопрацювання основних проблем для подальшої реабілітації можна використовуватигрупову психотерапію не є самостійним напрямом в психотерапії, а є лишеспецифічним методом, при використовуванні якого основним інструментомпсихотерапевтичної дії виступає група пацієнтів, у відмінності відіндивідуальної психотерапії, де таким інструментом є тільки психотерапевт.Разом з іншими психотерапевтичними методами групова психотерапія (точно так же,як і індивідуальна форма) застосовується в рамках різних теоретичних орієнтацій,які і визначають її своєрідність і специфіку: конкретну мету і задачі,змістовну сторону і інтенсивність процесу, тактику психотерапевта,психотерапевтичні мішені, вибір методичних прийомів і ін.
Групову психотерапію відрізняють від психотерапії вгрупі і колективній психотерапії. Останні припускають, що використовуваннябудь-якого психотерапевтичного методу в групі пацієнтів (гіпноз, аутогеннетренування, переконання, переконання і ін.). В цьому випадку психотерапевтвпливає психологічними засобами на велику кількість пацієнтів одночасно, протене використовує систематично в лікувальній меті взаємовідношення і взаємодії,виникаючі між пацієнтами в групі.
Групова терапія є важливою частиною корекції ПТСР. Ситуаціянасилля часто негативно впливає на здатність людини створювати і підтримувативідносини з іншими людьми. Групова терапія допомагає людям з ПТСР відновлюватидовіру до людей, ділитися травматичним досвідом, а також відновлювати здоровівідносини з іншими. Існують групи різного типу. Серед них розрізняють групи,які забезпечують підтримку і закріплення соціальних навиків, групи, направленіна полегшення специфічних симптомів, і групи, які головним чином орієнтовані наформування адекватної самооцінки. В груповій роботі жінки.
жінка насильство стресовий розлад
ВИСНОВКИ
1.Сексуальне насильство це статеві зносини з використанням насилля чи погрози йогозастосування до жертви. Зґвалтування може призвести до важких фізичних іпсихологічних наслідків для особи, що постраждала. Вивчення психологічнихособливостей ЖСН дало змогу стверджувати, що наслідки сексуального насильства маютьсхожі характеристики з іншими травмуючи ми ситуаціями.
2.У ЖСН зустрічаються наступні порушення:
— значне зниження рівня позитивнихемоцій, неможливість переживати почуття радості при спілкуванні з рідними,близькими;
— стан відчуженості, почуття вини;
— підвищений рівеньзбудливості, здатний привести до емоційного вибуху;
— відчуття страху, приниженості, психосоматичні розлади;
— невпевненість в майбутньому;
— тривожність.
3.Статистично достовірна різниця у жінок що зазнали сексуального насилля та ужінок що не зазнали сексуального насилля спостерігалася за показниками: зР=0,01 — бажання переживати позитивні емоції, соціально адаптована особистість,занепокоєння, тривожність та бажання контролювати її, депресивні реакції; зР=0,001 — вербальна агресія, незадоволеність собою, відчуження від дійсності,травматичний невроз, агресія направлена на себе, сексуальні проблеми, страх,настороженість, стан депресії, почуття провини, блокування контактів,нещасність у відносинах з іншими, втеча від вирішення проблем; з Р=0,05 — подавленість, низька самооцінка, зниження загального фону настрою, звичайнаревнива людина, маскулінність, відвертість, екстраверсія, звичайна ревнивалюдина
4. Жінкам, що зазнали сексуального насилля бажанонадавати допомогу щонайшвидше, безпосередньо після події. Саме перше, щонеобхідно зробити першим – це вислухати переживання і допомогти в нормалізаціївідчуттів. У роботі з ЖСН рекомендується використовувати різні напрямкитерапій, зокрема: клієнтцентровану (роджерівську) психотерапію, логотерапію,когнітивну психотерапію, поведінкову терапію, психодинамічну психотерапію,гештальт-терапію, кататимно-імагінативну психотерапію, нейро-лінгвістічнепрограмування (НЛП). На перших зустрічах необхідно провести оцінкутяжкості посттравматичного стресу, можливих побічних захворювань, соціальногостатусу людини і соціокультурних впливів. Інформування клієнта пропосттравматичний стрес і його можливі наслідки створює основу для переходу відкризового стану до поступової асиміляції травматичного досвіду.
ЛІТЕРАТУРА
1. Антонян Ю.М., Голубев В.П. Изнасилование: причины ипредупреждение. М. 1990.
2. Антонян Ю.М., Ткаченко А.А. Сексуальные преступления:Чикатило и др. М. 1993.
3. Ауэрбах С, Гремлинг С… Практикум по управлению стрессом. — СПб.: Питер, 2002.
4. Безопасность: насилие в семье.Гражданский актив Киева / http:// aktiv.org.ua.
5. Галайко Р.А., Зеленгуров В.М. Судебно-медицинскоеосвидетельствование живых лиц по поводу половых состояний и половыхпреступлений / Методические рекомендации.- Львов, 1977.
6. Дерягин Г.Б., Сидоров П.И., Соловьев А.Г. Особенностисудебно-медицинской экспертизы при половых преступления // Судебно-медицинскаяэкспертиза. – 2002.
7. Кальман А.Г. Выявление и оценка виктимологических факторовпо делам об изнасиловании. Харьков, 1986.
8. Мак Маллин Р. Практикум по когнитивной терапии. –СПб.: Речь, 2001.
9. Морозова Н.Б. // Дети России: насилие и защита.: МатериалыВсероссийской научн.-практ. конф. – М.,1997.- С. 83-84. 3. Расследование иобвинения по делам о насилии в отношении женщин. СПб., 1999.
10. Практикум по общей, экспериментальной и прикладнойпсихологии / В.Д. Балин, В.К Гайда, В.К. Гербачевский и др. Под общей ред. А.А.Крылова, С.А. Маничева. – 2-е изд., доп. И переработка – СПб.: Питер 2006.
11. Роден М., Абарбанел Г. Как это бывает. Мытищи 1995.
12. Ромек В.Г, Конторович В.А., Крукович Е.И.Психологическая помощь в кризисных ситуациях. – СПб.: Речь, 2004.
13. Тарабрина Н.В. Практикум по психологиипосттравматического стресса.- СПб.: Питер, 2001.
14. Тимченко А.В. Психогении в экстремальных условиях.Боевая психическая травма и пути ее коррекции. — Харьков: 1995.
15. Уголовный кодекс Украины (с изменениями и дополнениями посостоянию на 1 января 2004 года).- Х.: ООО Одиссей, 2004.
16. Харченко С.В. Психологическая помощь пострадавшим вэкстремальных ситуациях / Методическое пособие — Харьков: Харьковскийнациональный университет внутренних дел, 2006.
17. Шапиро Ф. Психотерапия эмоциональных травм спомощью движений глаз. – М.: «Класс», 1998.
ДОДАТОК А
ПРИЙОМИ РЕЛАКСАЦІЇ
Вправа № 1
Сядьте зручніше, поможливості в тихому місці, обидві ноги повинні опиратися об підлогу всієюступнею. Закрийте очі. Дихайте вільно через ніс. Зосередьте увагу на вашихм'язах і відчуйте, як вони стають трохи більш розслабленими з кожним видихом.Робіть це протягом двох-трьох хвилин. Тепер уявіть собі, що з кожним вдихом висприймаєте енергію і здоров'я. Кожного разу, коли ви видихаєте, ви звільняєтесявід напруги і стресу. Робіть це дві-три хвилини. Тепер пригадаєте яке-небудьприємне і красиве місце, яке ви відвідували у минулому. Уявіть собі, що витепер там. Дозвольте вашій свідомості відпочити там, в цьому місці. Коли іншідумки відвідують вашу голову, спостерігайте за ними, дозволяйте їм ввійти іспостерігайте, як вони знову виходять. Ви бачите, що думки приходять і легковиходять самі по собі. Навіть неприємні і турбуючі думки виходять, якщо ви незосереджуєтеся на них. Ви чудово відпочиваєте в приємному місці. Згадуйте, як воновиглядає, які там звуки, які у вас там були відчуття. Дозвольте іншим думкамприходити і йти, ковзаючи по поверхні вашої свідомості. Після 10 хвилинпопрощайтеся з цим приємним місцем, але пам'ятайте, що ви повернетеся в ньогознову.
Вправа№ 2
Інструкціюдля виконання вправи можна записати на магнітофон, вимовляючи текст поволі ічітко, або попросити прочитати іншу людину. Потім, коли людина добре освоїтьвсі елементи, то зможете обходитися без зовнішньої інструкції. Паузи міжпропозиціями складають 4-6 секунд, при переході від однієї частини тіла доіншої — від 10 до 30 секунд. Кожний етап вправи можна виконувати по кількаразів. Весь сеанс релаксації повинен займати близько 15 хвилин.
Попередняінструкція:
Виберіть зручне місце, щоб ніхто незаважав, і знайдіть спокійне місце. Влаштуйтеся зручніше. Звільніться від тугооблягаючого одягу.
Коливиконується вправа, необхідно стежити, щоб ритм дихання був природним: дляглибокого і одного вдиху необхідно заповнити повітрям нижні частки легенів. Притакому вдиху живіт не втягується, а випинається. Потрібно потренуватися окремо,щоб уловити правильне відчуття.
Під час виконання вправи м'язи потрібно напружуватинастільки сильно, щоб відчувалася напруга мускулатури але без відчуття прицьому болю і дискомфорту.
Необхідно уявним поглядом «проглядати» все своє тіло івідзначати стан м'язів, звертаючи увагу на те, як відчуватимуться м'язи до іпісля вправи.
Основна інструкція:
Сядьте зручно; руки лежать на животі або стегнах абопокояться уздовж тіла… Закрийте очі… Концентруйтеся на звуках могоголосу… Сторонні звуки перестають сприйматися… Вам ніщо не заважає… Вирозслабляєтеся, наскільки можете...
Зробіть глибокий вдих і видих… Зосередьте увага насвоєму диханні… Ви дихаєте в зручному для вас ритмі, але стараєтеся видихробити трохи довше, ніж вдих… Дихання спокійне і рівномірне… Внутрішнімпоглядом стежите, як повітря потрапляє в ніздрі і проходить в легені… Привдиху живіт і грудна клітка розширяються, при видиху звужуються… Стежте за своїмдиханням… (пауза)
Тепер концентруйтеся на ваших ступнях і литках… Першніж почати, поставте обидві ступні щільно на підлогу. Тепер, продовжуючиторкатися пальцями ніг підлоги, підніміть обидві п'яти так високо, як тільки цеможливо… вище, ще вище… ще трохи… Затримайтеся в такому положенні,відчуйте напругу… А зараз розслабте ноги, хай вони м'яко впадуть напідлогу… Відчуйте зовсім інше відчуття в литках і стопах, це відчуттярозслаблення… Можливо, ви відчуваєте тяжкість… Приємне тепло розливаєтьсяпо стопах і литках...
Тепер, продовжуючи п'ятами торкатися підлоги,шкарпетки ніг підніміть якомога вище… вище, ще вище… ще… Затримайтеся втакому положенні, відчуйте напругу… А зараз розслабтеся… Відчуйте, якрозслабляються м'язи, відчуйте приємне тепло і поколювання… Отримайтезадоволення від розслаблення.
М'язи нижньої частини ніг стають м'якими, важкими,теплими, розслабленими… (пауза).
Тепер зосередьте свою увагу на м'язах стегон…Витягніть ноги перед собою, випряміть їх… Напружте м'язи стегон сильніше, щесильніше… ще небагато… Затримайте ноги в такому положенні… Відчуйтенапругу… А зараз розслабтеся, хай ноги м'яко впадуть на підлогу. Відчуйте, якм'язи стегон розслабляються, стають теплими і важкими...
Щоб розслабити протилежну групу м'язів, уявіть, що ви«зариваєте» ноги в підлогу, як в пісок. Упирайтеся ногами в підлогу, сильніше,ще сильніше… ще трохи… Затримайтеся в такому положенні… А заразрозслабтеся. Відчуйте приємне тепло, що розливається по ногах, можливо, легкепоколювання… Насолодіться відчуттям розслаблення… Ноги стали важкими,м'якими, теплими, розслабленими… (пауза).
Вдихніть і напружте м'язи сідниць… сильніше, щенебагато… Відчуйте, як м'язи стають напруженими і твердими… Тепер вільновидихніть і розслабте м'язи… Відчуйте знайоме тепло і тяжкість… М'язистають важкими і м'якими, розслабляються… (пауза)
На вдиху прогніться в поясниці, відчуйте напругу...
На видиху — розслабтеся… Відчуйте, як напруга йде зцієї області… (пауза)
Тепер, вдихнувши, напружте м'язи черевного пресу… щесильніше, ще небагато… Відчуйте напругу… Видихніть і розслабтеся…Відчуйте приємну тяжкість розслаблення… (пауза)
Тепер напружуємо мускулатуру грудної клітки… Глибоковдихніть… Затримайтеся і відчуйте напругу… А зараз випустіть повітря ірозслабтеся… Відчуйте, як напруга йде з тієї області… Дихання рівне іспокійне...
Тепер перейдемо до рук…Зверніть свою внутрішню увагу на гроні рук… Стисніть обидва кулаки таксильно, наскільки можливо… ще, ще небагато… Відчуйте напругу… А заразрозслабте кисті… Відчуйте, як по них розливається приємне тепло… Можливо,ви відчуєте легке колення в кінчиках пальців...
Азараз одночасно розчепірте пальці обох рук якнайширше… ще, ще… відчуйтенапругу… І розслабте… М'язи стають м'якими, важкими… Кисті рукрозслабляються, ви відчуваєте приємне тепло… (пауза).
Тепло підіймаєтьсявище, до плечей… Напружте м'язи плечей, прагнучи підняти їх якомога вище…Ще вище...
Тепервідведіть плечі вперед, потім назад, відчуйте напругу… І розслабтеся…Насолодіться приємним відчуттям тяжкості і тепла.
Відчуйте, якими важкими і розслабленими стали вашіруки… (пауза).
Тепер поволі відхилюватимете голову назад, напружтем'язи шиї… Відчуйте напругу шийних м'язів… А зараз поверніть голову впочаткове положення, розслабте шию… Відчуйте, як йде напруга… Поволіпосувайте головою вперед управо вліво в початкову крапку… Тепер повністюрозслабтеся… Голова знаходиться в зручному, спокійному і розслабленомуположенні. Відчуйте, як напруга йде з області шиї… (пауза)
Перейдемо до особи… Оберніть уявний погляд на своєобличчя… Тепер напружте лицьову мускулатуру: стисніть губи, нахмурте брови,відчуйте напругу… І розслабтеся… Тепер посміхніться настільки широко,наскільки можливо, при цьому піднявши брови… Відчуйте напругу… Ірозслабтеся… Відчуйте, як розслабляються всі м'язи обличчя, якими вони стаютьважкими і м'якими… Відчуйте обличчям м'яке приємне тепло… Тільки в області лобазберігається легка приємна прохолода… Уявіть, яке спокійне і утихомирене увас зараз вираз обличчя… Запам'ятайте це відчуття… (пауза).
Відчуйте, яким важким і розслабленим стало все вашетіло… Ніде немає ніякої напруги, м'язи м'які, важкі і розслаблені… Приємнетепло «заливає» вас, як м'яка хвиля… Окиньте внутрішнім поглядом все вашетіло… Ви відчуваєте розслаблення, починаючи з лоба, потім воно переходить наочі, нижче, на щоки… Тяжкість розслаблення охоплює нижню частину лиця… шию…спускається до плечей… рукам… захоплює грудну клітку, живіт, спину…Розслабляються ваші ноги, починаючи із стегнами, досягаючи литок і ступень…Все тіло важке і розслаблене… Насолодіться цим приємним відчуттям (пауза 1—2мін)...
А зараз, після розслаблення і відпочинку, ми можемопоступово повернутися в оточуючий світ. Я прошу вас знову зосередити увагу надиханні. Ви дихаєте в зручному для вас ритмі, але стараєтеся вдих робити трохиповільніше, ніж видих… З кожним вдихом ви відчуваєте новий прилив енергії, щонаповнює все ваше відпочиле тіло… Я поволі рахуватиму до десяти, і з кожнимрахунком ви відчуватимете, що свідомість стає все більш і більш ясною, а тіло —свіжим і енергійним… Коли я долічу до 10, ви розплющите очі і відчуєте приливбадьорості і бажання діяти...
Один — відчуйте, як теплою енергією наповнюються вашіноги, два — відчуєте прилив сил в руках, три — з кожним вдихом ви відчуваєтеприлив сил і енергії у всьому тілі, чотири — свідомість ясна, п'ять — настрійдобрий, бадьорий, шість — ви чудово розслабилися і відпочили, сім — ви повнісил і енергії, вісім — вам хочеться потягнутися всім тілом, дев'ять — глибокозітхніть, десять — розплющте очі!
ДОДАТОКБ
Ослабленнятравматичного інциденту (ОТІ)
Технікаослаблення травматичного інциденту (автор методики — Ф.Джербод) полягає вперегляді, візуалізації, повторному переживанні травми, що відбулася (безпереживань, інтерпретацій і підбадьорень). Це може бути проглядання однієївідособленої події або серії подій, узагальнених однією темою, яка веде до сутітравми. За допомогою цього методу відбувається когнітивна переоцінка події.
В цьому методі підкреслюється нейтральність терапевта.Клієнти в цьому методі — оглядачі, терапевт — фасилітатор, а процес називається«перегляд».
Необхідними умовами для роботи є активний стан клієнтана початку сеансу, довіри до терапевта і готовність вирішувати проблему. Однаіз задач психотерапевта — забезпечити клієнту безпечне терапевтичне оточення, атакож переконатися в тому, що він хоче працювати з проблемою.
Місце для терапії повинне бути ізольованим, щоб ходуроботи нічого не заважало. Процедура може зайняти багато часу, але ніпсихотерапевт, ні клієнт не повинен поспішати.
Спілкування з клієнтом чітко та визначено. Ніякихінтерпретацій. Психотерапевт нейтральний, він приймає без коментарів все, що бклієнт ні говорив. Психотерапевт не повинен дозволяти собі оцінку ні в якомувигляді. Можливо, клієнт почне загрожувати психотерапевту, але і в цьомувипадку — ніяких обговорень. Навіть якщо у психотерапевта виникають емоційніреакції, їх не слід проявляти. У клієнта може бути сильна емоційна реакція, вінможе схотіти зупинитися — психотерапевт повинен його підтримати, щоб вінпродовжував роботу, допомогти йому знов зустрітися з тим, що він пережив під частравматичної події. Задача терапевта — довести сесію до успішного завершення.
Техніка проведення дуже проста. Терапевт пояснюєосновні правила і описує процедуру: «Вам потрібно робити те, що я скажу. Миповинні працювати не перериваючись. Ваша задача — пригадати епізод, пройтичерез нього багато разів. Зупинимося, коли відчуєте себе краще. Можливо, вамзахочеться зі мною що-небудь обговорити, запитати пораду, але цього ми неробитимемо. Я не даватиму поради, не буду вас оцінювати. Зараз перед нами стоїтьзадача, щоб ці спогади не заважали жити. Вам не слід з ким-небудь обговорюватите, що відбудеться на сеансі.
Отже, пригадайте травматичний інцидент. Уявіть собі,що ви про це дивитеся фільм на відео. Прогляньте подію і скажіть:
1 крок. Коли це відбулося?
2 крок. Де це відбулося?
З крок. Як довго це тривало? Якщо це ланцюжок подій,пригадайте перше.
Коли ви визначите, як довго тривала подія, то:
4 крок. Поверніться до початку інциденту.
5 крок. Включіть кнопку «відео», почніть перегляд.(Якщо необхідно, закрийте очі.) Що Ви уявляєте, бачите, відчуваєте? Стислорозкажіть про це.
6 крок. Прогляньте подію, пройдіть через інцидент докінця. Дайте мені знати, коли завершите перегляд.
7 крок. Скажіть, що відбулося? Що ви представляєте,бачите, чуєте, відчуваєте? Стисло розкажіть.
8 крок. Вам потрібно пройти через цей епізод багаторазів. Це схоже на повторний перегляд фільму, коли його дивишся кілька разів іпомічаєш все більше деталей і менш емоційно реагуєш. Скажіть вголос «початок»,коли повернетеся до початку епізоду, прогляньте епізод знов. Можете розповістите, що захочете, можете мені розказати тільки про нові деталі, які ви помічаєтепри повторному перегляді. Коли закінчите перегляд знову повертайтеся в початок.Пройдіть все до кінця.
9. Після того, як ви кілька разів переглянете, я хочувзнати, краще вам або гірше. Інцидент стає легшим або важче?
Якщо клієнт говорить, що легше, необхідно початиспочатку; якщо важче або без змін, запитайте: «Може, інцидент почався раніше?»При позитивній відповіді слід попросити звернутися до більш раннього епізоду,пройшовши кроки 5—8.
Якщо клієнт не може пригадати більш ранні епізоди,слід запитати клієнта, чи є в його досвіді що-небудь, що нагадує ситуаціютравми? Якщо відповідь позитивна, терапевт просить клієнта пригадати цю подію,свої відчуття, думки. В цьому випадку слід повторити кроки 1-8.
Коли у психотерапевта створюється враження, що клієнтдосяг «фіналу», він задає питання типу: «Як інцидент представляється Вам тепер?Чи усвідомлюєте, які рішення ви приймали під час події?»; Чи «є що-небудь, щоВи хотіли б запитати або сказати до кінця сесії?».
Звичайно можна спостерігати зміну емоційних івегетативних реакцій. Окрім цього, клієнт при кожному перегляді помічає більшедеталей, робить більше коментарів, виказує більше думок. Можна задати питання,чи стало йому легше? Якщо гірше, то або подія починалася раніше, або ще єтравматичні події, які пов'язані з опрацьовуваним.
Візуально-кінеститичнадисоціація (ВКД)
Данийметод розроблений Р. Бендлером і Дж. Гріндером і заснований на твердженні, щокожна людина володіє прихованими, невикористаними психічними ресурсами. Головнізадачі терапії — забезпечення доступу клієнта до цих прихованих ресурсів,витягання їх з підсвідомості, доведення до рівня свідомості, а потім навчання клієнтатому, як ними користуватися.
Метод візуально-кінестетичної дисоціації єпрогляданням травматичних сцен із встановленням якоря на безпечне місце.Опишемо процедуру по кроках.
Крок 1. Ідентифікуйте проблему. Попросіть клієнтапригадати травмуючу подію.
Крок 2. Встановіть сильний ресурсний якір на станкомфорту, безпеки і сили. Для того, щоб це зробити, попросіть клієнта пригадатитакий момент з свого життя, коли він був найбільш упевнений в собі, відчувавсебе в безпеці і комфорті. Попросіть клієнта в той момент, коли йогопереживання буде максимальним, подати сигнал, кивнувши головою або піднявшивказівний палець. На висоті переживання м'яко натисніть в області передпліччя,плеча або коліна. Тепер цей ресурсний стан асоційований з вашим дотиком. Коливи наступного разу торкнетеся точно таким же чином в тому ж місці — цеповертатиме людину в ресурсний стан. На цей стан ви поставили якір.
Крок 3. Беручи якір, попросіть клієнта побачити себеперед початком травматичної події. «Уявіть, що ви знаходитеся в кінотеатрі абодивитеся відео. Подивіться на себе в чорно-білому зображенні: що ви робитеперед початком травматичної події, остання благополучна сцена перед травмою»(подвійна дисоціація).
Крок 4. Запропонуйте клієнту «вийти» з свого тіла іпобачити себе сидячим поряд з вами і що дивиться на себе до початку травмуючоїподії. Таким чином, зараз клієнт може спостерігати як би з трьох позицій(потрійна дисоціація). Цей стан якориться.
Крок 5. Попросіть клієнта почати проглядання «фільму»,який містить травму. Попросіть його проглянути травматичну подію, але як биспостерігаючи за собою, що дивиться фільм. Стежте за тим, щоб він постійнозберігав кінестетичну дисоціацію від травматичного досвіду. Для цьоговикористовуйте ресурсний якір і словесну підтримку, заохочуючи його йти далі інагадуючи, що він зараз знаходиться поряд з вами в цілковитій безпеці іспостерігає за собою, що дивиться фільм. «Спостерігач» повинен обговорити, щовідбувається на «екрані» після останньої благополучної сцени. Тепер«спостерігач» бачить, що відбувається у фільмі, і може обговорювати це більшоб'єктивно. У міру розкриття нових моментів, подія переживається без відчуттястраху і тривоги.
Крок 6. Коли переживання повністю проглянуте,поверніть клієнта з третього місця на друге, інтегруючи візуальну перспективу зйого теперішнім часом кінестетикою.
Крок 7. Попросіть сьогоднішнього клієнта підійти дотого собі, який тільки що пройшов через травматичний досвід, і забезпечити вцьому стані необхідний спокій, упевненість і безпеку.
Крок 8. Коли «сьогоднішній клієнт» переконається, щотой він, з «минулого», приймає його, запропонуйте, щоб той візуалізований образз минулого ввійшов всередину тіла «сьогоднішнього клієнта» і інтегрувався зним. Якщо в якийсь момент клієнт починає переживати ті негативні відчуття зминулого, поверніть його в теперішній час, відновіть ресурсний якір і дайтесловесну підтримку.
Крок 9. Підстроювання до майбутнього. Попросітьклієнта побачити себе в майбутньому в тих ситуаціях, які раніше булипроблемними. Тут треба звернути особливу увагу на те, чи немає старих кінестетичнихреакцій. Якщо зберігаються проблеми — повертайтеся на крок 2 і повторюйтепроцес до тих пір, поки новий стан не стане стійким. Іноді достатньопереглянути один раз, іноді — кілька разів.
Крок 10. Поведінковий тест. Якщо через деякий час вякихось життєвих ситуаціях у клієнта знов виникають проблеми — попрацюйте з нимще раз. Перевірка життям — кращий тест.
Таким чином, ми спочатку диссоціюємо клієнта, а потімзнов асоціюємо, але вже з іншою якістю переживання. Важливо помістити страх,травмуючий спогад між періодами безпеки. Ми йдемо від безпечного стану дотравматичного моменту і знову до безпечного моменту і знову до безпечногостану.
Методдесенсибілізації і переробки рухами очей (ДПДГ)
Оригінальнийпсихотерапевтичний метод ДПДГ розроблений Ф. Шапіро (США). Застосовується длялікування посттравматического стресового розладу у жертв насильства, катастрофі стихійних бід, а також для лікування фобій. Слід зазначити, що ефективністьметоду поки не отримала прямих підтверджень. Описуються також випадкинегативних наслідків його застосування, у зв'язку з чим, сама автор ДПДГзакликає використовувати його украй обережно.
Воснові методу лежить уявлення про існування у всіх людей особливогопсихофізіологічного механізму — адаптивної інформаційно-переробляючої системи.При її активізації відбувається спонтанна переробка і нейтралізація будь-якоїтравмуючої інформації, причому спостерігаються позитивні зміни в когнітивнійсфері, емоціях і поведінці. Важкі психічні травми і стреси можуть блокуватидіяльність системи. В цих випадках спогаду про травму і пов'язані з нимиуявлення, афектні, соматовегетативні і поведінкові реакції не одержують свогоадаптивного дозволу, продовжуючи зберігатися в центральній нервовій системі уформі, обумовленій пережитим станом. Негативна інформація як би «заморожується»і тривалий час зберігається в своєму первинному, непереробленому вигляді зарахунок ізоляції нейронних сіток мозку, що забезпечують доступ до цих спогадів,від інших асоціативних сіток пам'яті. При цьому не відбувається новогонавчення, оскільки відповідна психотерапевтична інформація не може зв'язуватисяз ізольованою інформацією про травмуючу подію. В результаті негативні емоції,образи, відчуття і уявлення з минулого проникають в його теперішній час,викликаючи сильний душевний і фізичний дискомфорт. Передбачається, що рухи очей(або інші альтернативні подразники), що використовуються при ДПДГ, запускаютьпроцеси, що активізують прискорену переробку травматичного досвіду по аналогіїз тією, що в нормі відбувається на стадії сну з швидкими рухами очних яблук (ШРОГ-сну).Ряд дослідників вважає, що фаза ШРОГ-сну є тим періодом, коли несвідомийматеріал, у тому числі пов'язаний із стресами, спливає для адаптивної переробки.
Ф. Шапіро вважає, що використовування в ходіпроведення процедури ДПДГ серій рухів очей, що повторюються, ймовірно,приводить до того, що розблокував ізольованої нейронної сітки мозку, дезберігається травматичний досвід, який, у свою чергу, піддається десенсибілізаціїі прискореній когнітивній переробці. Спогади, що мають високий негативнийемоційний заряд, переходять в більш нейтральну форму, а відповідні їм уявленняі переконання набувають конструктивного характеру.
ДПДГ може застосовуватися як самостійний методпсихотерапії при ПТСР або як один з етапів лікувальної дії, направлений нашвидке усунення найобтяжливіших переживань і симптомів, пов'язаних зперенесеними психічними травмами. Залежно від поставленої мети і задачкількість сеансів ДПДГ може варіювати від 1—2 до 6—16, а тривалість кожного зних складає від 30 до 90 хвилин. Середня частота сеансів 1—2 рази на тиждень.
Вісім стадій стандартної процедури ДПДГ
1. Оцінка чинників безпеки і планування психотерапії.Основний критерій відбору клієнтів для ДПДГ — їх здатність справлятися звисоким рівнем турботи, який може виникати під час сеансу при переробціспогадів про травму, а іноді і між психотерапевтичними сесіями. Тому важливоправильно оцінити особисту стійкість клієнта і рівень можливого емоційногодискомфорту, який можуть привносити несприятливі життєві обставини (сімейнакриза, фінансові проблеми, втрата роботи і т.п.). В більшості випадків слідспочатку надати людині психотерапевтичну підтримку в дозволі поточних проблем ілише потім переходити до переробки минулих психічних травм. Для забезпеченнямаксимальної безпеки на стадії підготовки доцільно навчити клієнтів прийомамзниження емоційного стресу: вправі по створенню в уяві безпечного місця;техніці світлового потоку; самостійному використовуванню рухів очей абонервово-м'язової релаксації.
Якщо психотерапевт ухвалює рішення провикористовування методу ДПДГ у конкретної людини, йому необхідно провестианаліз всієї картини розладу і виділити специфічну мету, вимагаючі переробки.Для осіб, страждаючих ПТСР, можна виділити чотири основні мета дії:
1) спогади про травмуючу подію, що дійсно відбулася;
2) будь-які інші обтяжливі нав'язливі спогади, навітьякщо вони відрізняються від подій, що реально відбулися;
3) кошмарні сновидіння;
4) різні зовнішні або внутрішні подразники, якінагадують про травму і викликають пов'язані з нею емоції, відчуття, думки іповедінкові реакції (наприклад, голос, схожий на голос насильника і т.п.).
2. Підготовка. Стадія підготовки припускаєвстановлення продуктивних терапевтичних відносин з клієнтом і створенняатмосфери безпеки і довіри. Необхідно стисло роз'яснити значення ДПДГ-терапії,наприклад, таким чином: «Якщо відбувається травмуюча подія, вона можеблокуватися і тривало зберігатися в мозку разом з первинною картиною стресовоїситуації. При будь-якому нагадуванні про психічну травму переживання оживають зколишньою гостротою, серйозно порушуючи душевний і фізичний стан людини. Рухиочей, які ми використовуємо при ДПДГ, розблокують нервову систему і дозволятьмозку переробляти травматичний досвід. Щось подібне відбувається на стадії«швидкого сну», коли ми бачимо сновидіння, коли виникаючі спонтанно рухи очейдопомагають переробити отриману інформацію. По суті, методика активізуєприродний процес самозцілення від душевних травм, причому клієнт сам може йогоконтролювати, даючи психотерапевту зворотний зв'язок про те, що з нимвідбувається в ході сеансу».
На цій же стадії визначається здатність клієнтавиконувати рухи очей. В ДПДГ використовують декілька видів рухів очей. Задачапсихотерапевта полягає в тому, щоб визначити найкомфортніші рухи для конкретноїлюдини. Слід врахувати, що біль в очах при виконанні рухів вимагає негайногоприпинення процедури з подальшою консультацією з окулістом на предмет виявленняможливих протипоказань до навантажень на рухові м'язи очей.
Задача психотерапевта — викликати у клієнта рух очейвід одного краю його візуального поля до іншого. Такі повні двосторонні рухивиконуються з максимально можливою швидкістю, проте слід уникати появи відчуттядискомфорту. Клієнту пропонують стежити за двома пальцями психотерапевта. Двапальці руки психотерапевта (вказівний і середній) використовують як точкуфокусування погляду клієнта. При цьому психотерапевт тримає пальці вертикальноз долонею, зверненою до пацієнта на відстані 30—35 см від його обличчя. Даліпсихотерапевт просить пацієнта стежити за його пальцями очима, не повертаючиголови, і починає поволі, а потім все швидше рухати ними горизонтально відправого краю візуального поля до лівого, указуючи клієнту напрям рухів очей.Необхідно підібрати оптимальну швидкість руху, відстань до пальців, висоту, наякій тримається рука і т.п. Якщо при виконанні тестування виявляється, щоклієнту важко стежити за пальцями (відбувається збій рухів, зупинка абомимовільні рухи), достатньо попросити його просто натиснути пальцями на очніяблука. В більшості випадків це допомагає відновити контроль над рухом очей.Потім можна перевірити ефективність інших варіантів рухів очей: діагональних,кругових або у формі вісімки. Вертикальні рухи надають заспокійливу дію іособливо корисні для зниження турботи або відчуття нудоти, а також призапамороченні.
Звичайно в ході ДПДГ-терапії застосовуються серії, щоскладаються з 24 рухів очей (вперед і назад — 1 рух). Залежно від конкретноїреакції клієнта і швидкості переробки травматичного матеріалу серії можуть бутизбільшений до 36 рухів, а при виникненні емоційного відреагування — до щебільшого їх числа.
Якщо у клієнтів є проблеми із зором, якщо вони носятьконтактні лінзи або переживають неприємні відчуття при рухах очей, можнавикористовувати альтернативні форми стимуляції (постукування по руках абозвуки). Психотерапевт ритмічно і з такою ж швидкістю, як при проведенні серійрухів очей, постукує по черзі по руках, які лежать на колінах і обернутимидогори долонями. При звуковій стимуляції психотерапевт по черзі клацає пальцямито у коло одного, то у коло іншого вуха.
Для зниження рівня турботи клієнтів перед початкомпереробки, в час і між сеансами корисно навчити їх техніці «Безпечне місце». Особіпропонують пригадати ситуацію, де вона відчувала себе спокійно, в цілковитійбезпеці. При цьому важливо зосередитися на образі безпечного місця, відчутивиникаючі при цьому позитивні емоції і приємні фізичні відчуття. Психотерапевтвикористовує інструкції суггестій, щоб підсилити відчуття комфорту і душевногоспокою. Крім того, позитивна реакція клієнта може бути посилена, якщо на фонізанурення в приємні спогади він зробить від 4 до 6 серій рухів очей. Можназапропонувати клієнту назвати ключові слова, відповідні до образу безпечногомісця (дерева, озеро, запах лісу, спокій і т.п.), і повторювати їх про себе,сполучаючи з відповідними їм картинами, звуками і відчуттями. При цьомунаголошується відчуття повної безпеки, яке підкріплюється психотерапевтомдодатковими суггестіями і проведенням 4—6 серій рухів очей. В подальшому принеобхідності понизити емоційну напругу клієнт може самостійно повернутися вуяві в це безпечне місце.
Сильні негативні емоції, які іноді виникають в ходісеансу ДПДГ, також можуть зажадати для клієнта відпочинку і посилення відчуттябезпеки, що досягається його зверненням до приємних і заспокійливих подійминулого.
На стадії підготовки клієнту пояснюють, що під чассеансу він контролюватиме те, що все відбувається і у будь-який момент зможезупинити процедуру, підвівши руку або подавши інший умовний сигналпсихотерапевту. Встановлення сигналу «стоп» служить додатковим чинником безпекиклієнта. Фактично дві перші стадії відносяться лише до першого сеансу ДПДГ.Надалі психотерапевт починає кожний сеанс з оцінки стану клієнта і аналізудосягнутих результатів, а потім переходить відразу до третьої стадії.
3. Визначення предмету дії. На цій стадіїпсихотерапевт визначає мету дії. Як указувалося вище, при ПТСР спочатку цебудуть реальні травмуючі події (сцени насильства), потім переробці піддаютьсянав'язливі думки і інші негативні спогади, кошмарні сновидіння, будь-якічинники, оживляючі хворобливі переживання минулого.
Після ідентифікації пов'язаного з травмою конкретногоспогаду жертві пропонують вибрати образ, який краще всього відповідає йому(відображає найнеприємнішу частину події, що відбулася). Потім виявляютьсязнижуючі самооцінку переконання з приводу травмуючого інциденту. Клієнтапросять висловити ті неприємні, хворобливі уявлення про себе, які в даний часвідповідають що зберігається в пам'яті інформації про психічну травму.Виказувати це негативне переконання про себе клієнт повинен в теперішньомучасі, з використанням займенника «я». Приклади негативних самоуявлень: «Я незаслуговую пошани»; «Я не можу довіряти самому собі»; «Я робив щось погане»; «Язаслуговую на смерть»; «Я нікчемність» і т.п.
Наступний крок — визначення бажаного позитивногосамоуявлення, тобто більш доречного, конструктивного уявлення, яке хотів бимати клієнт зараз, коли він згадує про травмуючу ситуацію. Наприклад: «Язаслуговую пошани»; «Я можу довіряти самому собі»; «Я контролюю себе»; «Язробив краще, що міг»; «Я можу справитися з цим» і т.п.
Позитивне уявлення пізніше використовується для замінинегативного уявлення на п'ятій стадії — інсталяції. Введення позитивногосамоуявлення стимулює когнітивне переоцінення клієнтом травмуючих подій іполегшує формування більш адекватного до них відношення. На третій стадіїпозитивне самоуявлення оцінюється по семибалльній шкалі відповідності уявлень(ШСП), де 1 бал — повна невідповідність, а 7 балів — повна відповідністьістинному уявленню про себе. Клієнт дає оцінку, не спираючись на логічніпобудови, виходячи з інтуїтивного відчуття того, наскільки далеко позитивнесамоуявлення від його сьогоднішнього погляду на пережите. Якщо ця оцінка невище за 1 бал по ШСП, психотерапевт повинен зважити, наскільки реалістичніпобажання клієнта, і разом з ним уточнити або змінити позитивне самоуявлення.
На наступному кроці клієнт визначає негативні емоції,які виникають у нього при зосередженні на картині травмуючої події і повторенніслів, відповідних негативному уявленню. Після того, як ці емоції названі,психотерапевт пропонує йому оцінити рівень турботи, заподіюваної спогадами, пошкалі суб'єктивної турботи (ШСБ), де 0 — стан повного спокою, а 10 —максимальна турбота (найгірше з того, що тільки можна представити). На цьому жетапі визначаються локалізація і інтенсивність дискомфортних тілесних відчуттів,супутніх зануренню клієнта в травмуючі спогади. Надалі зміна відчуттів в тілібуде одним з важливих індикаторів переробки травматичного матеріалу.
4. Десенсибілізация. Стадія зосереджена на зниженнінегативних емоцій клієнта при його зверненні до спогаду про травму до 0—1 балапо ШСБ. При проведенні десенсибілізації йому пропонують пригадати картинуподії. Далі психотерапевт просить його стежити очима за рухами пальців,одночасно утримуючи образ, що відображає найнеприємнішу частину спогаду, вимовляючипро себе негативне самоуявлення («Я погана людина» і т.п.) і відзначаючивідчуття, які виникають в тілі. Якщо клієнт зазнає труднощі з візуалізацієютравмуючого епізоду, він може просто про нього думати в ході виконання рухівочей. Після кожної серії клієнту говорять: «А зараз відпочивайте. Зробіть вдихі видих. Хай все йде, як йде (забудьте про це.)». Потім питають: «Щовідбувається зараз?» або «Що ви відчуваєте в тілі? Що приходить в голову?»Важливо, щоб клієнт повідомляв про зміни зорових образів, звуків, думок, емоційі фізичних відчуттів, які є індикатором переробки дисфункціонального матеріалу,що відбувається. У ряді випадків зосередження клієнта на травмуючій події вході серій рухів очей, які чергують з відпочинком, що повторюються, приводить дозниження емоційного і фізичного дискомфорту, а спогади поступово втрачаютьколишній хворобливий характер. Психотерапевт контролює ефекти переробкитравмуючого матеріалу, час від часу задаючи питання: «На скільки балів Шкалитурботи ви оцінюєте свій стан зараз?» Необхідно добиватися зниження рівнятурботи по ШСБ до 0— 1 бала.
Нерідко в процесі роботи спостерігається короткочаснепосилення негативних емоцій і відчуттів або наступає відреагування. У разі відреагуванняЖСН як би наново переживає ситуацію психічної травми, випробовуючи при цьомуколишні думки, емоції і відчуття. При ДПДГ, на відміну від гіпнозу, невідбувається повного занурення в спомин, оскільки клієнт зберігає подвійнефокусування — і на усвідомленні минулого, і на відчутті безпеки в теперішньомучасі. Початок відреагування припускає збільшення кількості безперервних рухівочей до 36 і більше, щоб по можливості завершити його в ході однієї серії.Часто це вдається, оскільки відреагування в ході сеансу ДПДГ відбувається в 4—5разів швидше, ніж в трансі, а клієнт при цьому перескакує від одного ключовогомоменту події до іншого. Після завершення відреагування подальша роботапродовжується в звичайному ключі.
Можливий інший варіант, коли після двох підряд серійрухів очей клієнт не відзначає ніяких змін в своєму емоційному стані, образах,думках і відчуттях. Перше, що необхідно робити у такому разі, — змінити напрямрухів очей. Відсутність нових змін після спроб використовування двох або трьохрізних напрямів рухів свідчить про заблоковану переробку, що вимагаєзастосування додаткових стратегій.
У випадках, коли при зверненні до травмуючого епізодуу клієнта виникають нові негативні ідеї і уявлення, перед початком черговоїсерії йому пропонують зосередитися на цих негативних думках і пов'язаних з нимивідчуттях в тілі, після чого серії рухів очей слід повторювати до нейтралізаціїцих думок і відчуттів. Якщо клієнт починає виказувати більш адаптивні думки пропережите, їх слід закріпити в свідомості, запропонувавши зосередитися напозитивних думках під час подальших серій, а потім знову повернутися допервинної мети (спогад про травму, негативне самоуявлення, дискомфортнівідчуття і емоції).
В ході переробки основного травматичного матеріалу нафоні чергової серії рухів очей в свідомості клієнта можуть спливати додатковіспогади, асоціативно пов'язані з психічною травмою. Такі спогади є об'єктомфокусування для проведення наступної серії. Якщо одночасно виникає декількаспогадів, клієнту пропонують зосередитися на самому турбуючому з них. Нерідківипадки, коли клієнти з ПТСР пред'являють всі нові і нові спогади, якіпослідовно виникають у них під час кожної серії рухів очей. Для того, щобдесенсибілізація відбувалася успішно, необхідно піддавати переробці весьасоціативний матеріал (епізоди бойових дій або сцени насильства; негативніспогади, безпосередньо не пов'язані з цим; окремі звуки або відчуття в тілі іт.п.), який може стати доступним усвідомленню при роботі з конкретною, вибраноюяк мета травмуючою подією.
Кожний із спогадів, що знов приходять,по черзі стає фокусом для дії під час чергової серії рухів очей. Коли ланцюгасоціацій виснажується і ніщо нове не приходить в голову, особу просятьповернутися до первинної мети для виконання додаткових серій рухів очей. Якщопри зверненні до травмуючої події (мета сеансу) в ході виконання 2—3 серійрухів очей інші спогади, нові переживання і ідеї не виникають, а рівень турботиклієнта не перевищує 1 бала (оптимальний варіант — 0 балів) по ШСБ, можнапереходити до наступної стадії — інсталяції.
5. Інсталяція. Мета стадії — пов'язати бажанепозитивне самоуявлення з вибраною як мета пов'язаної з травмою інформацією, щоведе до підвищення самооцінки особи клієнта.
Спочатку слід попросити клієнта оцінити первиннепозитивне уявлення про себе з погляду його привабливості після проведеннядесенсибілізації: Чи «залишаються доречними слова (повторити позитивнесамоуявлення) або ви відчуваєте, що більш відповідним зараз є інший позитивнийвислів?» На цьому етапі ЖСН нерідко уточнюють або повністю змінюють значуще дляних уявлення. Далі клієнту пропонують подумати про первинну травмуючу подію іпро ці слова, а потім відповісти на питання: «Наскільки істинними вам здаютьсязараз ці слова, від 1 — повністю не відповідають, до 7 — повністю відповідають(істинні)?» Після цього клієнту слід утримувати разом картину події і позитивнеуявлення. Після проведення чергової серії рухів очей психотерапевт питає: «Азараз наскільки істинними, в балах від 1 до 7, здаються вам ці слова, якщо видумаєте про травмуючу подію?» Психотерапевту потрібно провести стільки серійрухів очей, скільки необхідно для посилення позитивного самоуявлення до 7балів. Коли це вдається, серії рухів повторюють до тих пір, поки відповідністьуявлення і відчуття його придатності не досягнуть максимуму, а потім перейти достадії сканування тіла.
Нерідко через неповну переробку інших спогадів інегативних переконань, асоціативно пов'язаних з вибраним як мета травмуючоюподією, рівень відповідності позитивного уявлення не перевищує 4—5 балів. Зурахуванням тимчасових рамок сеансу роботу з додатковими спогадами переносятьна іншу сесію, а процедуру ДПДГ ведуть до завершення, минувши стадіюсканування.
6. Сканування тіла. Стадія зосереджена на усуненніможливої залишкової напруги або дискомфортних відчуттів в тілі. Коли позитивнеуявлення досягає на стадії інсталяції 7 балів по ШСП (або 6 балів, якщо цеекологічно для конкретної людини), починають сканування. Клієнту пропонуютьзакрити очі і, утримуючи в свідомості первинний спомин і позитивне уявлення, вдумках пройтися по різних частинах свого тіла, починаючи з головою і поступовоопускаючись вниз. Йому слід повідомляти вголос про всі місця, в яких він знайдеяку-небудь напругу, зажатість або інші незвичайні відчуття. Якщо такі відчуттявідсутні, проводять серію рухів очей. При виникненні комфортних відчуттіввиконують додаткову серію для посилення позитивних відчуттів. У разі коликлієнт повідомляє про неприємні відчуття або м'язову напругу, їх переробляютьза допомогою чергових серій рухів очей, поки дискомфорт не знизиться. Інодітілесна напруга, розкрита при скануванні тіла, може проявити новий ланцюгнегативних асоціацій, для переробки яких буде потрібно час.
7. Завершення. Стадія направлена на повернення клієнтав стан емоційної рівноваги в кінці кожного сеансу, незалежно від того, чиповністю завершена переробка дисфункціонального матеріалу. Якщо в кінціпсихотерапевтичного сеансу клієнт проявляє ознаки турботи або продовжуєвідреагування, психотерапевту слід застосувати трансові техніки або керованувізуалізацію (техніка «Безпечне місце» і т.п.), щоб повернути його в комфортнийстан.
Якщо травматичний матеріал перероблений не повністю,велика вірогідність продовження переробки після закінчення сеансу. При цьомуклієнт може випробовувати тривогу різного ступеня, про що слідує йогопопередити. Доцільно запропонувати клієнту запам'ятати (записати) турбуючі йогоспогади, сновидіння, думки і ситуації, які виникають між сеансами. Згодом вониможуть стати новою метою дії ДПДГ-терапії.
8. Переоцінка. Переоцінка проводиться перед початкомкожного нового сеансу ДПДГ. Психотерапевт знов повертає клієнта до ранішепереробленої мети і оцінює його реакцію для визначення того, чи зберігаєтьсяефект лікування. Новий дисфункціональний матеріал можна піддати переробцітільки після того, як відбудеться повна інтеграція психічних травм, щопіддалися лікуванню раніше.