Основиформування соціальних стереотипів
Значнаувага протягом майже всієї історії американської соціальної психологіїприділялося генералізації й категоризації — процесам, що лежать в основіформування соціального стереотипу. Термін «стереотип» був уведений у соціальнунауку в США більше 50 років тому У. Липпманом при побудові їм концепціїсуспільної думки. Сама концепція — яскравий прояв прагматичного інтересу доповсякденної свідомості, для якого пошуки істини закінчуються після одержання«інструментального» знання, тобто знання, що забезпечує ефективність поводженняв повсякденному житті.
Незважаючина багато недоліків концепції Липпмана, йому вдалося виявити реально існуючийфеномен і вказати на деякі закономірності функціонування стереотипу в процесімислення й поводження.
Явищестереотипу, безперечно, існує об'єктивно. Воно обумовлено принципом економії,властивим людському мисленню, його здатністю рухатися від одиничних конкретнихвипадків до їхнього узагальнення й назад до цього факту, зрозумілому вже врамках загального правила. Цей процес викликаний необхідністю впорядкувати,класифікувати, навколишню дійсність. Як видно, більшість стереотипів адекватновідбивають об'єктивну реальність, а їхня ефективність обумовлена досить високимступенем одноманітності повсякденного життя.
Перевагастереотипу — його функція класифікатора дійсності найчастіше перетворюється вістотний недолік. Це буває, коли стереотип не відповідає більше об'єктивнійдійсності або коли він класифікує явища й об'єкти по вторинних несуттєвихознаках.
Удослідженнях, що вивчають стереотип як елемент когнітивного процесу, вінрозглядається з погляду істинності його змісту; як результат формування уявленьі умовиводів; як поняття, як образ.
Уявленняпро мерю істини, що втримується в стереотипі, проробили певну еволюцію. Липпмануважав, що «стереотип не обов'язково помилковий», а іноді може бути «абсолютноправильний». Це думка, до речі кажучи, було підтверджено в одному з першихдосліджень стереотипу людини (антропостереотипу), виконаних Райсом.
Незважаючина це, надалі набагато більше широке поширення одержали визначення стереотипуяк «сукупності міфічних ознак, приписуваних групам», як «широко розповсюдженоїпомилкової інформації, традиційної нісенітниці», деякі автори навітьпропонували новий термін «соціотип» для позначення готового стандартного, алена відміну від стереотипу, щирого знання.
Однаку міру того, як ріс обсяг знань про стереотип, категоричне твердження про йоговинятково помилковий характер перемінялося більше обережною оцінкою. У цей часвсе більше визнання знаходить висунута в 1950 р. О. Клайнбергом гіпотеза про«зерно істини» у стереотипі, відповідно до якої загальний обсяг щирих знань устереотипі перевищує обсяг помилкових. Дослідження стереотипу пішли по шляхувиявлення факторів, що впливають на обсяг «зерна істини». Була висловлена йодержала часткове підтвердження гіпотеза про те, що думка людини про члениякої-небудь соціальної групи, найімовірніше, буде точно, якщо ця група граєстрого певну роль, «оскільки те, що пропонується категорії, звичайновиконується нею й від її очікується», а також гіпотези про те, що ознакоюістинності стереотипу може служити збіг думок членів однієї групи з думкамипредставників іншої групи про перший, про позитивну кореляцію єдності думокчленів даної групи і істинності. Кількість досліджень, у яких стереотипвивчався в цьому плані, на жаль, далеко не відповідає науковій і практичнійцінності отриманих результатів.
Даніцілого ряду досліджень не підтверджують висновку про нібито неминучунеповноцінність як самого процесу, так і його кінцевого результату — стереотипногоуявлення. Як би підсумовуючи ці дані, М. Яхода робить наступний висновок: «…Не можна сказати нічого певного про ступінь або тип перекручування,перебільшення або спрощення, спостережуваних у цих переконаннях. Стереотип неможна також представити як надмірне спрощення властивостей зовнішнього миру.Багато стереотипів фактично являють собою деталізацію цих властивостей».
Чиозначає це, що стереотип не має властивості, досить специфічними для того, щобвиділити його як особливий вид знання? А якщо й володіє, то якими? Цікавийваріант відповіді на ці питання дає У. Вайнеки. Специфіку стереотипу якособливого класу понять він намагається виявити, аналізуючи процес формування уявленьпро об'єкт, у якому, на його думку, необхідно розрізняти уявлення про інтенсіональніі екстенсіональні властивості об'єкта. Інтенсіональні властивості, згідно Вайнеки,суть властивості об'єкта, виділювані суб'єктом, що як мають для ньогоспецифічне, особисте значення, що може відрізнятися від значень, що надаютьсяоб'єкту іншими людьми. Екстенсіональні ж властивості мають загальне значення, іщодо них «між всіма нормальними людьми існує єдина думка». Стереотип, на думкуВайнеки, це таке поняття, що може формуватися на основі як інтенсіональних, такі екстенсіональних властивостей (на відміну від наукових понять, якіскладаються лише на основі екстенсіональних властивостей). Раціональне зерноконцепції Вайнеки, на наш погляд, полягає в тому, що замість питання проістинність стереотипу він ставить у центр уваги проблему абсолютизації тих абоінших конкретних властивостей об'єкта, зведення їх у ранг сутнісних, критеріємчого є їхня соціальна значимість, тобто згода про їхню важливість, досягнута врамках даної соціальної спільності.
Іншимисловами, стереотип, відповідно до цієї концепції, відрізняється від інших видівзнання тим, що співвідноситься головним чином не з відповідним об'єктом, а зізнаннями інших людей про нього. Стереотип — знання стандартне, у чому, видимо,його головна відмінна риса. При цьому неважливо, істинно дане знання або неістинно, оскільки головне в стереотипі — не сама істинність, а переконаність уній, причому відмінною рисою переконаності, що супроводжує стереотипу, є їїстійкість, міцність. На наш погляд, оцінка того або іншого виду знання зпогляду його фіксованості, міцності досить плідна, тому що спричиняє постановкудосить важливої нової проблеми: яким образом знання перетворюється в догму йчому функціонує, навіть коли доведена його гносеологічна неспроможність.
У цейчас ця проблема тільки поставлена й чекає свого рішення. Вся складністьскладається тут у тім, щоб визначити грань, за якої знання починаєперетворюватися в стереотип або, точніше кажучи, що знаменує собою завершенняпроцесу стереотипу, що почався з моменту фіксації знання в знаковій формі. Якз'ясувалося, фіксованість стереотипу пов'язана з поляризацією знання: чим тверджеоцінка, тим вона чіткіше, і навпаки. Тут знову підтверджується закономірність,переконливо й неодноразово доведена в дослідженнях установки: ступінь фіксаціїустановки пов'язана із силою прояву ефекту асиміляції й контрасту.
Отже,центральна проблема в дослідженні стереотипу — це пояснення його стійкості. Р.Картер затверджує, що «фіксованість і поляризація залежать від когнітивногостилю індивіда». Іншими словами, поява стереотипу пояснюється індивідуальнимипсихологічними особливостями. Очевидно, що не можна заперечувати існуванняіндивідуальних розходжень між людьми, але також очевидно й те, що той самийлюдина може демонструвати відносно різних об'єктів різний когнітивний стиль абощо два чоловіки, що відрізняються друг від друга когнітивним стилем увідношенні одних об'єктів, у відношенні інших демонструють однаковий стиль.Навряд чи можна погодитися з тим, що догматиком людина стає від народження абощо людина, що догматично міркує в одному випадку, у всіх інших також виявитьсядогматиком.
Основнийаспект феномена стереотипу — соціально-психологічний. Він був виділений щеЛиппманом, що говорив, що «крім економії зусиль є й інша причина того, чому ми такчасто дотримуємося наших стереотипів, коли могли б використовувати більшенеупереджені способи бачення. Системи стереотипів можуть бути ядром нашихособистих традицій, захистом нашого положення в суспільстві… Модельстереотипів не нейтральна. Це не просто спосіб заміни порядком великої,квітучої й гучної плутанини сьогодення. Це не просто схематизація, це й те йінше й ще дещо. Це гарантія нашої самоповаги. Це проекція на мир нашоговласного почуття, наших власних цінностей, нашої власної позиції й нашихвласних прав. Тому стереотипи найвищою мірою заряджені тими почуттями, з якимивони зв'язані… Не дивно тоді, що будь-яке зазіхання на стереотиппредставляється зазіханням на основи світобудови. Це зазіхання на основи нашоїсвітобудови… Коли ви починаєте сперечатися про фабрики, шахти, політичнувладу, ви не спорете, ви боретеся, стереотип викликає у вас якесь сильнепочуття. Почавши суперечка, ви не можете зупинитися».
Об'єкти,що представляють цінність для групи, — от що захищають стереотипи. Поясненняспецифіки дії стереотипу не вродженими властивостями психології мислення йсприйняття, а функцією захисту соціальних цінностей, функцією орієнтира привизначенні відносини особистості до об'єкта або явища, становлять одну ізсильних сторін у міркуваннях Липпмана. Цією же захисною функцією пояснюється йще одна відмінна риса стереотипу — його емоційна насиченість. Ніж твердішеоцінка, тим, як правило, більшу емоцію викликає будь-яка спроба піддати їїсумніву, і, навпаки, чим інтенсивніше емоція, тим категоричне її думка.
Мабуть,єдиною специфічною ознакою стереотипу, щодо якого існує майже загальна єдність,- це інтенсивність емоційного тла, що супроводжує його реалізацію. На цей фактзвертав увагу ще У. Липпман. Природа емоційного наповнення стереотипу поки щомайже не вивчено, однак у цей час можна виділити дві основні точки зору.
Водному випадку емоційна енергетика стереотипу розглядається як проявособистісних процесів і відповідно стійкість стереотипу пояснюється їхньоюконстантністю. В іншому випадку, навпаки, емоційний заряд стереотипупояснюється фактом його міцної фіксації в структурі особистості й відповідноставиться в залежність від глибини й ступеня стійкості самого стереотипу.Відповідно до першої крапки зору, індивід тримається за стереотип тому, що вінвиражає й захищає його особисті інтереси, відповідно до другого — тому, щостереотип виражає й захищає інтереси соціальної спільності.
Розглянемопершу точку зору, найбільше чітко виражену Г. Олпортом. Вона цікава тим, щопредставляє характерний варіант підходу до стереотипу як когнітивному елементу(тобто одному з компонентів) установки, причому установки специфічної — етнічного забобону.
КонструкціяГ. Олпорта така. Забобон включає два обов'язкових компоненти: відношення(установку) симпатії або антипатії, причому не просто, як «конкретне відношеннядо конкретної групи», а як «вираження всього способу мислення про світ, у якомувін живе», і «пов'язане з ним надмірно загальне й тому помилкове переконання».Відношення між компонентами забобону полягає в тому, що система переконаньзвичайно пристосовується до системи установок, представляє їх у свідомостісуб'єкта, раціоналізує.
Усвою чергу, головну роль у системі переконань виконує «категорія», «наявнийнабір (група, зв'язування) асоційованих ідей, направленим у цілому управлятиповсякденним пристосуванням». Що стосується стереотипу, то він є «перебільшенепереконання, пов'язане з категорією. Його функція полягає в тому, щобвиправдувати (раціоналізувати наше поводження у зв'язку із цією категорією»).Отже, категорія раціоналізує відношення, а стереотип категорію.
Виходячизі свого уявлення про категорію, Олпорт затверджує, що У. Липпман саме її мавна увазі, говорячи про стереотип. Полемізуючи з Липпманом, він говорить:«Стереотип не тотожний категорії. Він, скоріше, фіксована ідея, що супроводжуєкатегорію. Наприклад, категорія «негр» може втримуватися в розумі просто якнейтральне, стверджуюче поняття, що ставиться просто до расової приналежності.Стереотип з'являється, коли і якщо спочатку нейтральна категорія наповнюється«образами» негра й судженнями про нього як музичному, ледачому, марновірному йт.п.». Іншими словами, Олпорт ділить стереотип Липпмана на дві частини й визнаєлише за «образом-картинкою» право називатися стереотипом. На наш погляд,подібний розподіл не має принципового значення; категорія, «наповнена» образом,і є стереотип Липпмана, розділити їх можна лише теоретично. Однак Олпорт невипадково наполягає на різному тлумаченні. Для Липпмана яскравий емоційнийобраз — це обов'язкова ознака будь-якої категорії, пов'язаної із ціннісноюструктурою особистості. Олпорт же обмежує сферу дії стереотипу тим аспектом, щопов'язаний із внутрішніми психологічними процесами, у першу чергу такими, яквитиснення, проекція, раціоналізація й іншими — захисними в їх класичномуфрейдистському розумінні. Висновок, до якого приходить Оллпорт, відповідає йогологіці: стереотип і стереотипне мислення суть сумні привілеї особистостіпевного типу — невротичної, «авторитарної» і т.п.
Зрозуміло,Олпорт далекий від того, щоб пояснювати існування стереотипів тількипсиходинамікою особистості. У своїй книзі «Природа забобону» він аналізує щедві основні причини: людина може випробовувати упередженість до інших,загрозливих його інтересів; він може також зовні демонструвати забобон яквираження згоди з нормами групи, іншими словами, лише формально бутиупередженим.
Уцілому останнім часом психоаналітичний підхід має набагато менше прихильників.
Необхідновідзначити, що психодинамічний підхід до стереотипу має набагато меншеприхильників, ніж точка зору, заснована на визнанні вирішальної ролі соціальноїспільності в процесі формування, функціонування стереотипів і їхнього засвоєнняособистістю, а спроби визначити стереотип без застосування понять «соціальнагрупа», «соціальний символ» і т.д. рідкі.
Навітьу тому випадку, коли зізнається роль психодинаміки, це визнання супроводжуєтьсявказівкою на не меншу, принаймні, роль соціальної групи. Так, наприклад, надумку Ла Виолетт і Силверт: «Вибір, деталізація й наповнення стереотипу впроцесі його формування й структурування може пояснюватися не тільки йогоособистісними потребами або психологічними механізмами, але, крім цього, такожпроцесом збереження своєї ідентифікації із групою й свого в ній статусу».
Усвідомленняцього ми знаходимо й у наступних словах Мак Девида й Херери: «Коли індивідиналежать до високоорганізованих груп або суспільств, вони найчастіше буваютьобмежені у своїх зв'язках зі членами інших суспільств або груп, і в такийспосіб їхні міжособистісні відносини ґрунтуються скоріше на забобонах, ніж наточній і надійній інформації й безпосередньому досвіді».
Підбиваючипідсумок, не можна не відзначити, що й у цьому поясненні, і в дослідженняхстереотипу в цілому мова практично йде або про стереотип, що виник помилково,випадково в даному соціокультурному середовищі, або переважно про етнічнийзабобон. По суті немає жодного серйозного дослідження стереотипів не тількипредставників класів (підприємця, робітника й т.п.), але навіть професій, щоконстатується й самими американськими дослідниками. Цей факт зайвий разсвідчить про дію ідеологічних заборон на певні теми.
Необхідністьвивчення закономірностей того, що у філософії прийнято називати повсякденноюсвідомістю, практичним розумом, здоровим глуздом і т.п., не вимагає особливихдоказів. Це одна із центральних проблем соціальної психології, якщо врахуватирегулятивну роль у поводженні людини, його умовиводів, уявлень про навколишнійсвіт, інших людей, самому собі.
Вамериканській соціальній психології до робіт К. Левина значення цієї важливоїобласті, хоча й визнавалося, однак вивчалася вона мало. Суб'єктивний мируважався недоступним для вивчення методами науки, зобов'язаної мати справатільки із зовні спостережуваними явищами. К. Левин чи не першим із соціальнихпсихологів у США поставив знову на порядок денний питання про необхідністьвивчення реальності.
Яквідомо, відповідно до теорії поля, поводження людини розгортається не тількивідповідно до зовнішніми, об'єктивними, доступними для зовнішнього спостереженняматеріальними умовами. Воно залежить також від такої реальності, якпсихологічна картина дійсності. Оскільки індивід поводиться у відповідностісаме із цією психологічною реальністю, завданням першорядної важливості стаєаналіз закономірностей її формування, збереження й зміни. Властиво, головнавідмінність теорії поля від біхевіоризму складається саме в збереженніпсихологічної реальності. Відповідно до теорії поля, центральним об'єктомдослідження повинна бути психологічна екологія, а поводження (під якимрозуміється будь-яка зміна в життєвому просторі) повинне «описуватися втермінах психологічного поля в тім виді, у якому воно існує для індивіда вбудь-який даний час». На думку Шоу й Костанцо, «опис ситуації повинне бутискоріше «суб'єктивним», ніж «об'єктивним», тобто ситуація повинна описуватися зпозиції індивіда, поводження якого досліджується, а не з позиції спостерігача».
Цілкомлогічно, що Левин неодноразово зазнавав критики за феноменологізм. Доситьцікаво й показово те, як захищає Левина від подібної критики його учень М.Дойч. По-перше, говорить він, Левин не заперечував, що поняття й методи повиннібути доступні для верифікації. По-друге, він ніколи не ототожнював «те, щоіснує для людини», з «усвідомленням», «свідомістю» або «здатністю довербального опису»; він розумів, що багато факторів діють не усвідомлено. Тому,якщо виходити з того, що Левин припускав існування якоїсь суб'єктивноїреальності, що лежить за межами усвідомлюваного, те Левина не можна вважатифеноменологом. Крім того, його цікавили процеси усвідомлення, і він «чуйноставився до тих можливостям проникнення в суть психологічних процесів, якідають суб'єктивні звіти».
Проте, що саме ця лінія в роботах Левина виявилася найбільш перспективної,свідчить дійсний розвиток соціальної психології в наступні роки. Так, згодомрізко зросла роль символічного інтеракціонизму й саме тих його напрямків, уяких як основний матеріал дослідження фігурують самозвіти випробуваних. Крімтого, ця лінія одержала розвиток і в цікавих дослідженнях Ф. Хайдера й Г.Келли, які в центр уваги поставили закономірності відбиття причинно-наслідковихзв'язків у повсякденній свідомості. Нарешті, випливаючи тієї ж традиції,Абельсон поклав початок експериментальному вивченню так званої психологіки, щомає свої, специфічні правила. У сьогодення, час навіть такі адептибіхевіоризму, як А. Бандура, визнають, що суб'єкт може бути об'єктом власногоаналізу.
Цілкомочевидно, що дослідження повсякденної свідомості не може обійтися безвикористання самозвіту випробуваних. Чи означає це повернення назад до інтроспекціонізму?Формально — так. Фактично — ні, оскільки самозвіт фактично позбавлений статусусамодостатнього методу й доповнюється поруч інших сугубо об'єктивнихдослідницьких процедур. «Як правило, про наявність почуття симпатії абоантипатії, любові, ненависті, прагнення до досягнення конкретної мети й т.д.часто не можна довідатися інакше, як із самозвіту. Іншими словами, самозвіт усоціально-психологічному дослідженні — неминуче й необхідне джерело даних. Ця банальнав загальному ідея, незважаючи на її формальне «відлучення», практично повсюдновикористовується у всіх методах, заснованих на реєстрації вербальногоповодження (інтерв'ю, анкета, вимір установки й т.п.).
Яквідомо, ідея дослідження психологічної екології в тім виді, у якому їїпропонував К. Левин, при його житті не знайшла особливої підтримки. Вивченнясуб'єктивного миру індивіда йшло у двох напрямках: дослідження впливу культурина мислення й когнітивні процеси й дослідження сприйняття людини людиною.
Думкапро те, що людина не народжується з готовим апаратом сприйняття й переробкиінформації, що між індивідом і навколишнім його миром коштує особливим,породженим суспільством, умовами буття людини, призма, — далеко не нова.Дослідження Редклиффа-Брауна, Б. Маліновського, М. Мида, багатьох інших учених,що займалися порівняльним аналізом різних культур, підтвердили реальністьсоціальних (тобто виниклих у суспільстві і їм що закріплюються) змінних, щовпливають на пам'ять, візуальне сприйняття й т.п.
Великийвплив на дослідження взаємодії культури й мислення зробила гіпотеза«лінгвістичної відносності» Уорфа й Сепира. Новий імпульс аналогічнимдослідженням в області психології сприйняття був даний в 1947 р. класичнимиекспериментами Брунера й Гудмена. Нагадаємо, що в цих експериментах випробувані(діти з бідних і заможних родин) сприймали монети залежно від їхньогодостоїнства як більші в порівнянні з нейтральними кружками того ж розміру, крімтого, у дітей з бідних родин ця тенденція була виражена більш яскраво. Цідослідження розповідали про появу так званого «нового погляду» на перцепцію.
В1952 р. Уиттрайх поставив не менш яскравий експеримент по сприйняттю знайомих інезнайомих людей, використовуючи кімнату Ейса, що створює ілюзію збільшення(або зменшення) росту того самого людини. Виявилося, що добре знайомі люди,наприклад чоловіки, сприймаючи один одного, випробовували значно меншу ілюзію,ніж при сприйнятті незнайомих людей. В 1956 р. Уиттрайх і Редклифф,використовуючи особливу оптику, що спотворює сприйняття, відзначили більшусхоронність адекватного сприйняття випробуваними осіб «владних» (одягнених увійськову уніформу із чітким знаком військового чина) у порівнянні зісприйняттям осіб «влади не імущих» (одягнених у нейтральне цивільне плаття).
В1957 р. Бегби, використовуючи метод бінокулярного конфлікту, показав, якобумовлене культурою сприйняття «вибирає» із двох різних зображень більшезнайоме. У цьому досвіді двом групам випробуваних: мексиканцям і американцямпред'являлися слайди, у яких пари сюжетів для бінокулярного пред'явленняскладалися, наприклад, зі сцени гри в бейсбол і бою биків. Була отримана більшастатистично значима різниця між цими двома групами. Виявилося, що мексиканцібули схильні думати, що вони бачать тільки бій биків, а американці — тількисцену гри в бейсбол. Докладний огляд «Вплив культури на когнітивні процеси»опублікований в 1964 р. Триандисом.
Всяця проблематика охоплюється всеосяжним терміном «соціальна перцепція». Їїдосліджують кілька наук, від етнографії до психолінгвістики, кожна у своємуаспекті. Цілком природно, що дослідження в якихось моментах перетинаються, ірано або пізно виникає проблема спеціалізації у вивченні настільки широкогооб'єкта залежно від предмета конкретної науки. Це далеко не просте питання,якщо врахувати, що при гаданій ясності сам термін «перцепція» вимагає доситьдетального уточнення, виявлення його відмінності від таких термінів, як:когнітивний процес, судження, категоризація й т.п. Так, наприклад. Френчуводить розмежування за принципом безпосередньої даності: «перцепцію можнавизначити як процеси, безпосередньо випробовувані організмами», «у міру того,як досвід стає менш безпосереднім і збільшується обсяг процесу інтерпретації,починають утягуватися когнітивні процеси». Настійним виявляється й визначеннятого, «у якому ступені на досліджувані психічні процеси можуть впливати системипереконань, цінностей і т.п.».
Щебільшу складність представляє з'ясування того змісту, що вкладається в слово«соціальна». Існують два основних рішення. Соціальна — тому, що пояснюється соціальноюсистемою цінностей, соціальними стандартами сприйняття. Це найпоширеніша точказору в загальній психології. Соціальна — тому, що означає сприйняття соціальнихоб'єктів на відміну від об'єктів несоціальних. Але що вважати соціальним і щонесоціальним, теж далеко не ясно, оскільки багато несоціальних об'єктів можутьнабутити сенсу соціальних (наприклад, метеорит у Мецці перетворився всоціальний символ, об'єкт шанування), потрапляючи або будучи перенесеними в соціальнуситуацію й т.п.
Література
1.Бодалев А.А.Формирование понятия о другом человеке как личности. — Л., 1970.
2.Дилигенський Г.Г.Соціально-політична психологія. — К., 1996.
3.Коул М., Скрибнер С.Культура й мислення. — К., 2004
4.Тейяр де Шарден.Феномен людини. — К., 2006
5.Юревич А.В.Социально-психологический анализ обыденного и научного объяснения. Докт. дисс.- М., 1993.