План
1.Психодіагностика тасуміжні напрямки досліджень.
2. Інтелект, спадковістьта біологічне середовище.
3. Використаналітература.
1.Психодіагностика та суміжні напрямки досліджень
Психодіагностика- галузь психологічної науки, а тому в тій чи іншій мірі пов'язана з усіма їїгалузями. У певному сенсі, не дивлячись на самостійності, психодіагностиказалежить від розвитку загальпсихологічним теорії. Однак існують напрямкидосліджень, з якими психодіагностика пов'язана найбільш тісно, допускаєтьсясинонімічність цього поняття іншим.
Нерідков зарубіжній і вітчизняній літературі висловлюється думка про те, що проблематеорії індивідуальних розходжень — прерогатива особливої області досліджень — диференціальної психології. На рубежі XIX і XX ст. видатний німецький психологВільям Штерн ввів це поняття для позначення науки «про істотні відмінності упсихічних функціях і властивостях». І з часів В. Штерна не багато чогозмінилося в розумінні диференціальної психології, вона й досі визначається якнапрямок, що «в цілому займається вивченням поведінки і властивостей особистості,що мають значний розкид»
Колимова заходить про витоки диференціальної психології, фактично всі дослідникиодностайні у посиланнях на Ф. Гальтона, Дж. Кеттелла, А. Біне та інших вчених,відомих в той же час як основоположники тестування (Allport 1949; Anastasi,1958; та ін). Предметні галузі досліджень психодіагностики і диференціальноїпсихології співпадають, а розділити їх намагаються за тією ознакою, що першаорієнтована на вимірювання індивідуальних відмінностей, а для другогохарактерно пізнання, проникнення в суть причин і наслідків цих відмінностей.Психодіагностика розглядається як «міст між наукою і практикою: наукою проіндивідуальні психологічні відмінності (диференціальна психологія) і практикоюпостановки психологічного діагнозія» (О. Г. Шмельов, 1996). Тим самим психодіагностикаяк область досліджень зводиться до організації процесу вимірювання тих явищ,психологічна природа яких вивчена (вивчається) інший наукою.
Наврядчи є необхідність говорити про те, що психодіагностика, відділена відпсихологічної теорії, приречена на кризу. Історія психодіагностики яскраве томупідтвердження. Успіхи діагностики (вимірювання та оцінки) визначаютьсянасамперед ступенем розробленості теорії вимірюваного явища. Це добре видно наприкладі вимірювання інтелекту. Для появи ефективних тестів потрібна змінатеоретичних уявлень про його природу. У свою чергу створення більш ефективнихтестів породжує нове знання про ті явле-пах, які вимірюються.
Відриваючипсиходіагностику (зрозумілу як практику тестування) від диференціальноїпсихології (зрозумілу як теорія, що пояснює індивідуально-психологічнівідмінності), цю область досліджень позбавляють теоретичного фундаменту, а тимсамим статусу науки. Показово, що видатні (зазвичай при-числяться до таких вобласті диференціальної психології) закордонні фахівці не схильні розглядатипсиходіагностику як самостійну галузь науки, вважаючи її лише як «наближення дорозуміння поведінки» (Anastasi, 1958). Поділ психодіагностики і диференціальноїпсихології носить штучний характер, насправді вони органічно доповнюють одинодного, утворюючи єдине ціле.
Отже,дослідження в тій області, яку В. Штерн назвав диференціальною психологією, начас придбання цієї назви вже йшли повним ходом в багатьох країнах світу. Посуті, він запропонував інше (і, на наш погляд, більш вдале) назву психологічноготестування. Таким чином, Штерну помилково приписується роль основоположниканауки про індивідуальні відмінності, однак це не применшує його внеску в їїрозвиток.
Психометрія- поняття, з яким часто стикаємося, як тільки мова заходить про психологічнихтестах, тестуванні. Вже було зазначено, що поняття це введене Вольфом (1734),що вказали на можливість виміру в психології. Одним з перших вимірів уекспериментальної психології було вимір часу реакції. Тому спочатку підпсихометрії розумілося вимірювання часових характеристик психічних процесів.Згодом до психометрії починають відносити все те, що пов'язане з кількіснимвизначенням психічних явищ (зрозуміло, існують і інші, менш поширені визначенняпсихометрії. Цей термін, нарешті, використовується в парапсихології). Показовим
«СловникXX століття» 1 визначає її як «область психології, що має справу з зміннимичинниками ». При такому підході Психометрія включає в себе весь спектрпсихологічних вимірювань — від психофізичних до особистісних.
Відомо,що створення будь-якого психологічного інструменту вимірювання вимагаєнеухильного дотримання певних вимог. Ці вимоги стосуються точності,достовірності та адекватності методики вимірів, порівнюваності одержуваних з їїдопомогою результатів. Відповідність їм встановлюється шляхом застосуванняматематико-статистичних процедур. Вдосконалення математико-статистичного апарату,його розробка в свою чергу пов'язані з конструюванням все нових і нових тестів,рішенням задачі забезпечення їхньої ефективності. Психометричний напрям, такимчином, отримує свою перевагу в психологічному тестуванні. Не дивно, що в рядівипадків психологічне тестування (психодіагностика) і Психометрія ототожнюються.Підтверджує сказане широко вживається термін «психометричні тести», під якимрозуміються стандартизовані методики, щодо яких відома валідність і надійність,методики, що задовольняють принципам вимірювання. Це, зокрема, є підставоювідокремлювати психометричні тести від проективних методик, так як стосовно доостанніх класичні вимоги, що задаються теорії-їй вимірювання, часто не можутьбути задоволені.
Завдякирозвитку психологічного тестування, вже в 1920-1930-і рр… формується особливаобласть психометрії, яка має справу з індивідуальними відмінностями, визначаючита обгрунтовуючи вимоги до їх виміру. В ряді робіт використовується поняття«диференціальна Психометрія» -. Хоча цей термін можна визнати не зовсім вдалим,сьогодні було б зайвим введення нового, тому що він може стати причиноюплутанини в що складається системі понять психодіагностики. У 1970-і рр… вгалузі індивідуальних розходжень все більш вживаною стає термін, який дотеперішнього часу в багатьох країнах Західної Європи і США майже повністювитіснив термін «психологічне тестування». Це — «психологічна оцінка»(psychological assessment).
У п’ятидисяті роки з’явився термін«психологічна оцінка». Цей термін отримав останнім часом досить широкепоширення, набув офіційний статус, підтвердженням чого служать численнікерівництва, різні журнали, присвячені проблемам психологічної оцінки. «Короткапсихологічна енциклопедія» розкриває зміст цього поняття через мету, якаполягає у вивченні (оцінюванні) питань і проблем психічного здоров’я, щовиникають у життєдіяльності людини. У вищезгаданій енциклопедії вказується нате, що треба проводити межу між психологічною оцінкою і тестуванням. Оцінка — це збір та інтеграція даних, які можуть бути отримані різними шляхами,наприклад за допомогою інтерв'ю, спостереження за поведінкою, психологічнихтестів, фізіологічних або психофізіологічних вимірювань, спеціальної апаратуриі т. п. Тестування — це вимір психологічних характеристик за допомогоюпроцедур, заснованих на відтворенні якихось реалій поведінки. Таким чином,психологічна оцінка — поняття більш широке, ніж психологічне тестування. Оцінкапроводиться за допомогою не тільки тестів. У той же час, якщо проаналізуватизміст посібників та журналів з психологічної оцінки, то легко переконатися, щоце поняття найчастіше виступає в якості синоніма психологічного тестування,який охоплює весь спектр психологічних вимірів: від психічних функцій доособистості. Проте поява та поширення терміну «психологічна оцінка» — ценаслідок усвідомлення дослідниками того факту, що пізнання індивідуально-психологічнихвідмінностей, настільки тісно пов'язане з тестами, ними не обмежується. Крімтестів (стандартизованих процедур) розвивається внетестовая діагностика,пов'язаний-ва з якісними оцінками. У цьому розумінні поняття психологічноїоцінки близьке предмету психологічної діагностики.
2. Інтелект, спадковість та біологічне середовище
Спадковістьвизначають як сукупність природних властивостей організму, що передаються відпокоління до покоління, або як «властивість живих систем відтворювати своюорганізацію, або, інакше кажучи, властивість живих організмів відтворювати собіподібних у ряду поколінь».
Біологічнаспадковість має величезне значення в житті людини. Вона зберігає людини якприродна істота, як унікальну популяцію (вид) в біологічному світі. З моментународження дитина успадковує багато вроджених властивостей та інстинктів, які відносяться до групи безумовних рефлексів(по І. П. Павлову). До них відносяться травні рефлекси (слиновиділення),оборонні (відсмикування рук від гарячого, зажмуріваніе очей при яскравомусвітлі), орієнтовні (реакція на звук, світло і т.д.). Говорячи про нерозривний зв'язок людини з твариннимсвітом, слід зазначити, що ці властивості характерні і для вищих тварин.
Однаку межах біологічної еволюції виникла нова форма відображення, що забезпечилаперехід предків у сучасних людей, розвиток «власне людських задатків»(рух у вертикальному положенні — прямоходіння, розвиток мовлення), схильністьдо цілеспрямованої праці, розвиток розумових здібностей людини, усвідомленнясвоїх дій, вчинків, діяльності.
Спадковістьпрограмує передачу від дорослих дітям ряду біохімічних, фізичних якостей:фізичний вигляд, колір волосся, фізичні дані; групу крові й резус-фактор,задатки здібностей; програмує також властивості нервової системи, властивостізорових органів (дальтонізм, особлива чутливість, колір очей) і ін
Відомо,що носіями спадковості є молекули ДНК, що відповідають за всі життєво важливіпроцеси в організмі (за збереження інформації про протікання всіх процесів, заоновлення клітин, за захист від мутацій і за багато чого іншого).
Генетичнапрограма спадковості закладена в молекулярних структурах ДНК. Вона, якнаддовершена ЕОМ, забезпечує заданість параметрів роботи всіх структурорганізму: від біохімічних, біопсихічних до фізичних; зберігає спадкову пам'ятьпро весь організм як індивідуальної одиниці біологічного світу (на думку рядудослідників, аж до 13-го коліна). Це в середньому 1000 років. У Біблії є згадкапро тривалість життя до тисячолітнього віку. Генетична спадковість забезпечує іможливість клонування людей. Відкриття російських і американських вченихдоводять, що, керуючи ростом, розвитком хромосом, можна безпосередньо керуватиростом нових клітин, тим самим забезпечуючи організму необмежену тривалістьжиття.
Діалектикабіологічних процесів позначена і наявністю спадкових захворювань і різниханомалій. До них можна віднести хвороба крові (гемофілія), шизофренію, цукровийдіабет, ряд ендокринних розладів (карликовість та ін.) Спадково можутьпередаватися й особливості протікання психічних процесів. З'являютьсяповідомлення, що спадково може передаватися і схильність до правопорушень ізлочинів, садизм, суїцидальну поведінку і т.д.
Дослідженнямивстановлено, що незмінність біологічних популяцій протягом багатьох мільйонівроків зумовлена майже не змінними умовами життя. Іншої позиції дотримуєтьсявідомий філософ Лаптєв: «Як тільки та чи інша умова існування стає визначальнимдля будь-яких істот, вони спеціалізуються, пристосовуючись найбільше саме доцієї умові, і… зупиняються у своєму розвитку, пристосувавшись. Вид потрапляєв еволюційний глухий кут… Скорпіон існує без змін близько 300 млн. років ».Але генний апарат спадковості, як і весь організм людини, не ізольований відзовнішніх впливів, а включений до їх різноманіття.
Напевно,«це зумовило можливість багатостороннього розвитку людського організму,стало як би потенціалом його універсальності», зберігши при цьому потенціюеволюціонування спадковості. Проте відзначимо, що швидкоплинні впливи на апаратспадковості ведуть до руйнування стародавніх генетичних кодів і пам'яті, доскорочення термінів життя і незворотнім генним мутацій.
Такимвпливом є радіація, яка діє на генний апарат людини. У результаті іонізуючоговпливу на хромосоми вже в організмі матері порушується структура ДНК, уновонароджених виникають спадкові хвороби, а також потворності (дві голови, дватулуба, зрощені близнюки, величезних розмірів голова або вуха і т.д.).Порушення генної спадковості може бути викликане важкими умовами праці,нервово-психічними розладами. До розладу генної структури наводять і побутовіканцерогени (алкоголь, куріння, медикаменти, звукові навантаження і багато чогоіншого).
Англійськіі датські вчені виявили, що прийом жінками гормональних протизаплідних засобівпризводить до порушення гормональної системи і потенції у їх синів вже вранньому віці. Практично встановлено, що у певної частини людей спостерігаєтьсяпідвищена схильність до вживання алкоголю та наркотичних речовин.Обгрунтовується точка зору, що поряд з соціальними чинниками у виникненніалкоголізму грають роль і деякі біологічні передумови. Це головним чиномпов'язане з обміном речовин, що розглядається як критерій ризику або схильністьдо захворювання.
Сучаснагенетика і медицина ведуть інтенсивний пошук засобів лікування генетичниххвороб, ослаблення їх впливу на розвиток людини. У ряді напрямків вже є певніуспіхи: хвилює представників різних напрямів науки і проблема спадковихзадатків і здібностей, тобто таких індивідуально-психологічних особливостейособистості, які є однією з найважливіших умов успішного виконання певних видівдіяльності.
Природніособливості (задатки) є потенційним умовою формування здібностей. Вонизумовлені індивідуальними структурно-функціональними відмінностями головногомозку і речедвігательних органів, органів чуття, і їх слід розглядати лише яканатомо-морфологічні передумови здібностей.
Показникрозвиненості людини проявляється через інтегровану розвиненість йогоздібностей. Виділяють загальні і спеціальні здібності. Загальні здібностівизначають успіхи людини в різних видах діяльності. Це розумові здібності,тонкість і точність ручних рухів, розвинена пам'ять, досконала мова і рядінших. Спеціальні здібності розкривають індивідуальність особистості івизначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення якихнеобхідні особливого роду задатки і їхній розвиток. До них можна віднестиматематичні, музичні, лінгвістичні, літературні, художньо-творчі, технічні,спортивні, організаційні, економічні та ін Загальні і спеціальні здібностіможуть гармонізувати між собою, взаємно доповнювати, компенсувати, посилювати ізбагачувати один одного (детальніше про здібності — у Р. С. Немова).
Значначастина здібностей природно обумовлена; середовищем виховання. Існуютьздібності в значній мірі соціально обумовлені. З них назвемо, наприклад,предметно-пізнавальні або здатності до спілкування, взаємодії з людьми,предметно-дієві.
Алепрояв спадкового в голові знаходиться в прямій залежності від зовнішньогосередовища, умов життя та виховання. У науці є чимало фактів про життямалолітніх дітей зі звірами (так званих «дітей Мауглі») вовками, ведмедями,мавпами і вигодуваних їх молоком '. Повернення до людей, вони були позбавленімайже всіх людських якостей: рівень інтелекту і мислення у багатьох з нихзнаходяться нижче рівня тварин, ходили вони рачки, мова була відсутня,відтворювали її тільки звуки, які «вимовляли» тварини; для таких дітейхарактерна нерозвиненість почуттів, короткий термін життя внаслідокнерозвиненості психічних процесів.
Цевказує, що вирішальним, основним у розвитку людських властивостей і якостей єспілкування з людьми, що забезпечує засвоєння людського досвіду. Другасигнальна система, успадкування загальнолюдських задатків розвивається всприятливих умовах і у відповідній системі виховання. Соціологи вважають, що улюдей з високим рівнем інтелекту збільшується тривалість життя.
Біологічноздорова людина має колосальні можливості розвитку, але практично реалізує їх небільше ніж на 10-15%. Для правильного виховання важлива глибока діагностикавиявлення природних обдарувань з метою створення необхідних умов їх розвитку.Розвиток людини розглядається переважно як розвиток його здібностей. З одногобоку, розвиток відбувається за рахунок резервних сил генотипу (задаткиздібностей можуть проявлятися дуже рано, з 2-3-річного віку, або навпаки — насхилі років), з іншого — умов зовнішнього середовища та їх взаємного впливу.Недосконалість структури харчування і важкі умови життя (діти сироти, неповнісім'ї, важкі сім'ї, залучення дітей до важкої роботи) затримують ріст ірозвиток. Спадкові можливості зростаючої людини великі, але реалізувати їх уякості особистості він зможе тільки в процесі своєї соціального життя всуспільстві, в діяльності.
3.Використана література
1. Основыпсиходиагностики / Под ред.А.Г. Шмелёва, Ростов-на-Дону, 1996год/
2. Общая психодиагностика/ Под ред.А.А. Бодалева, В.В. Столина, изд-во Московского Университета, 1987 г.
3. Диагностикапсихического развития / Шварцара И., Прага, 1978 г.
4 Лаак Я.Психодиагностика проблемы содержания и методов, — М.: Издательство «Институтпрактической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996.