Реферат на тему:
Оптимізм як чинникпсихологічного здоров’яособистості
Аналізкатегорій «оптимізм» та «песимізм»
Як відомо,діяльність всіх органів і систем організму координує нервова система.Експериментально встановлений взаємозв’язок між негативними емоціями і різнимизахворюваннями. Під впливом негативних емоцій в організмі відбуваютьсянесприятливі біологічні і біохімічні порушення, які призводять до хвороб. У зв’язку з цим проблема психологічногозагартування постає особливо важливою.
Витоки теоріїсаногенного мислення ще в древніх вченнях. Зокрема Марк Аврелій казав: «Життястає таким, яким його формують наші думки. Щоб бути здоровим, треба передусімстати оптимістом.»
У сучаснійвітчизняній психології відсутнє чітке трактування поняття «оптимізм».
За визначеннямпсихологічного словника, оптимізм (від лат. — optimus – найкращий) – це властивістьособистості, яка відображає пропорційний розвиток всіх психічних процесів іхарактеризує позитивну систему поглядів людини на світ, на поточні і очікуваніподії тощо.
Таким чином,оптимізм забезпечує людині життєрадісність, віру як у власні сили і можливості,так і у сили і можливості інших людей.
Філософськийсловник трактує оптимізм і песимізм як ціннісні аспекти світобачення, тобтосприйняття співвідношення у світі добра і зла.
К.К. Платоноввключив оптимізм в динамічну функціональну структуру особистості, як стійкухарактеристику, тісно пов’язану зі спрямованістю іустановками людини.
Категорія«оптимізму» також входить до структури особистісної стресостійкості. Виділяютьнаступні основні компоненти: конструктивна активність та власне оптимізм, тобтопоєднання позитивного світосприйняття і життєрадісності. Останні дві риси єводночас важливими показниками соціального здоров’я людини.
Як психологічніемоційні характеристики, оптимізм і песимізм розглядаються у значеннізагального тону і налаштованості людини на сприйняття та оцінку дійсності.
Ознакоювиникнення емоційного типу оптиміста чи песиміста, за О.Ф. Лазурським, єситуація, коли в людини домінує хороший чи поганий настрій.
Поширеним єпогляд на оптимізм як на систему відношень особистості до теперішнього імайбутнього життя, до самого себе та до інших людей. Д. Осгуд зазначає:«Найбільше відкриття нашого покоління полягає в тому, що ми можемо змінити своєжиття, змінивши ставлення до нього».
Від системивідношень залежать багато явищ внутрішнього світу, психічні стани, процеси таздоров’я людини.
З позиціїгуманістичної психології оптимізм слід розуміти як віру в безумовно позитивнуприроду людини, її конструктивну сутність, закладену як потенціал, щорозкривається у відповідних умовах.
Екзистенційнийпідхід відрізняється тим, що вважає позитивну сутність людини результатомпевної особистісної активності.
Прихильникпсихоаналізу Феніхель пов’язує оптимізм і самовпевненість з ранньою оральноювседозволеністю, а виникнення песимізму і садистичних установок — з ранньоюоральною депривацією.
Доки не виникаєзагрози для джерела благополуччя, оптимістичні погляди на життя властиві такожлюдям з рецептивною орієнтацією характеру.
Подібніпсихоаналітичні судження належать Абрахаму і Гловеру, які декларують оптимізм –песимізм як риси орального характеру.
Заразом дооральних властивостей вони відносять довірливість – підозрілість, захоплення –заздрість та самонадіянність – самознищення.
Фрейдисти часто говорять про так звані біполярніхарактеристики особистості, тобто риси, якімають два протилежні полюси. Вважається, що обидва полюси свідчать пронаявність фіксації. З огляду на це, можна зробити висновок, що один полюсконтинуума позначає фіксацію, обумовлену вседозволеністю (оптимізм), в той часяк інший виражає фіксацію депривацією (песимізм).
Проте деякі зпослідовників Фрейда вважають, що люди коливаються між двома полюсами, буваючичасом оптимістами, часом песимістами.
Суперечливийхарактер цих крайнощів свідчить про їх захисну природу.
Дослідженняпроявів оптимізму. Позитивна психологія
В соціальнійпсихології оптимізм і песимізм головним чином розглядаються як вродженівластивості чи як результат перших етапів соціалізації особистості. В такомуконтексті соціальним умовам надається особливо важливе значення.
Спеціаліств даній галузі науки Джулія Норем досліджує так званий «захисний песимізм» — стратегію поведінки, коли людина прагне подумки пережити майбутню ситуацію,враховуючи всі можливі перешкоди. Джулія Норем вважає, що результати, які даєзахисний песимізм, не програють результатам стратегічного оптимізму, тобто ретельногоуникнення людиною негативних думок.
Ідея провроджений характер типів світосприйняття виникла ще в стародавньому світі.
Емоційнівідмінності людей у сприйнятті навколишнього світу серед інших ознак булипокладені древньогрецькими філософами в основу вчення про темперамент.
Ще Платонвизначав дані відмінності словами dyscholos та eucholos. За Платоном, вони відображають різне сприйняття людьмиприємних і неприємних вражень.
Дисхолік заневдалого результату справи буде сердитись та сумувати, а у випадку успіху нерадітиме. Евхоліка характеризує протилежний спосіб реагування. Вважалось, щомеланхоліки переважно перебувають у поганому настрої та схильні песимістичносприймати світ.
Згодомбуло доведено, що зв’язок між типом темпераменту іспособом світосприйняття існує, але не є категоричним. Сучасні дослідникиприпускають також наявність залежності оптимізму і песимізму від особливостейкультурного походження людини.
Згідно зконцепцією «навченої безпомічності» М. Зелігмана, визначальною рисою песимістів– є віра в те, що їх зусилля марні, а невдачам немає кінця. Оптимістинесприятливу ситуацію сприймають як виклик і починають боротьбу з подвійноюнаполегливістю та активністю.
Дослідження, проведенів кінці 20ст. американськими психологами, довели, що існує міцний взаємозв’язокміж песимізмом і слабким здоров’ям. Зокрема було отримано такі дані:
v Упесимісток рівень смертності на 19% вище ніж у оптимісток.
v У людей знегативним ставленням до всього низький вміст в крові імуноглобуліну А, що перешкоджаєорганізму перемагати застуду та деякі інші захворювання.
v Чоловіки-оптимістипомирають від серцево-судинних захворювань і інсультів значно рідше, ніжпесимісти.
v Песимістичастіше страждають через різні фізіологічні відхилення, а також мають гіршеемоційне і психологічне здоров’я, ніж оптимістично налаштовані люди.
З огляду на цебуло створено новий напрям психології «позитивна психологія», мета якого– навчити людину знаходити позитивне для себе в кожній ситуації, а такожвиробляти оптимістичну точку зору.
На думку японськихлікарів оптимізм має не лише профілактичну, але й лікувальну дію. Вони вважають,що успіх лікування багато в чому залежить від налаштування людини, оскількихороше самопочуття має не тільки фізіологічну, але й емоційну основу.
Протилежну позицію в свій час обґрунтували лідери Американської Асоціації психологів. На їхдумку, засилля позитивної психології має низку недоліків. Зокрема, наслідкамибеззаперечного оптимізму є однобічний погляд на життя, який не дозволяєоб’єктивно сприймати реальність, безтурботність, необачність, непередбачуваніруйнації надій та егоїзм.
Неоднозначністьпроявів оптимізму обумовлює трактування цього поняття як системного явища, якемає різні форми і внутрішньо-особистісні детермінанти.
Загалом,будучи поєднанням позитивних відношень, життєрадісного світосприйняття таактивної позиції особистості, оптимізм впливає на стресостійкість, вибір ролейта адаптивних моделей поведінки. Таким чином, оптимізм є важливою складовоюпсихологічного здоров’я особистості. (Практикум)
Як відомо,діяльність всіх органів і систем організму координує нервова система.Експериментально встановлений взаємозв’язок міх негативними емоціями і різнимизахворюваннями. Під впливом негативних емоцій в організмі відбуваютьсянесприятливі біологічні і біохімічні порушення, які призводять до хвороб.
У зв’язку з цим проблема психологічногозагартування постає особливо важливою.
Витоки теоріїсаногенного мислення ще в древніх вченнях.
Зокрема МаркАврелій казав: «Життя стає таким, яким його формують наші думки. Щоб бутиздоровим, треба передусім стати оптимістом.»
У сучаснійвітчизняній психології відсутнє чітке трактування поняття «оптимізм».
За визначенняпсихологічного словника, оптимізм (від лат. — optimus – найкращий) – це властивістьособистості, яка відображає пропорційний розвиток всіх психічних процесів іхарактеризує позитивну систему поглядів людини на світ, на поточні і очікуваніподії тощо.
Таким чином,оптимізм забезпечує людині життєрадісність, віру як у власні сили і можливості,так і у сили і можливості інших людей.
Як психологічніемоційні характеристики, оптимізм і песимізм розглядаються у значеннізагального тону і налаштованості людини на сприйняття та оцінку дійсності.
Ознакоювиникнення емоційного типу оптиміста чи песиміста, за О.Ф. Лазурським, єситуація, коли в людини домінує хороший чи поганий настрій.
Про категорію«оптимізму» також можна говорити в контексті аналізу структури особистісноїстресостійкості.
В ній виділяютьнаступні основні компоненти:
— конструктивнаактивність;
— власнеоптимізм, тобто поєднання позитивного світосприйняття і життєрадісності.
Останні дві рисиє водночас важливими показниками соціального здоров’я людини.
Філософськийсловник трактує оптимізм і песимізм як ціннісні аспекти світобачення, тобтосприйняття співвідношення у світі добра і зла.
К.К. Платонов включивоптимізм в динамічну функціональну структуру особистості, як стійкухарактеристику, тісно пов’язану зі спрямованістю іустановками людини.
З позиціїгуманістичної психології оптимізм слід розуміти як віру в безумовно позитивнуприроду людини, її конструктивну сутність, закладену як потенціал, щорозкривається у відповідних умовах.
Екзистенційнийпідхід відрізняється тим, що вважає позитивну сутність людини результатомпевної особистісної активності.
Прихильникпсихоаналізу Феніхель пов’язує оптимізм ісамовпевненість з раннім оральним имеющим место, когда ничто не угрожает безопасностииндивида.
Він вважає, що рання оральна депривація призводить до виникнення песимізму і садистичних установок.
Доки не виникаєзагрози джерелу благополуччя, оптимістичні погляди на життя характерні такождля людей з рецептивною орієнтацією характеру.Рецептивнаорієнтація Людиназ рецептивний характером вважає, що все, в чому він потребує «має бутидоставлено ззовні. Він пасивно спирається на авторитети в отриманні знань ідопомоги та взагалі шукає в людях підтримки. Любовдля нього означає — бути коханим, але не активний процес любові; він вкрайчутливий до будь-якого недоліку любові або уваги. Пасивністьпов'язана з нездатністю відмовити іншим і нескінченним пошуком „магічногопомічника“. Страхвтрати любові перешкоджає вибором із двох друзів, коли того вимагає ситуація,зважаючи на можливість позбутися розташування одного з них. Цейтип любить поїсти і випити, що служить засобом подолання неспокою і депресії. Йогорот особливо помітна, часто найбільш виражена риса. Нажиття він дивиться, як правило, з оптимізмом і дружелюбністю, поки не виникаєзагроза джерела благополуччя. Чуйнийі надає допомогу іншим, але за цим лежить потреба заручитися їх прихильністю. Механізмипсихічної адаптації хворих в ситуації соматогенної вітальної загрози Емоційнасфера характеризується превалюванням конструктивного копінга „оптимізм чиоптимізація“ (віра в успішне рішення проблеми) „відволікання“(від вирішення проблем) пов'язане з „оптимізмом“ Конструктивнийваріант емоційного копінга — »оптимізм" — сприяє поліпшеннюпсихологічних параметрів ЯЖ (p <0,05). Психологічнічинники відіграють помітну роль у визначенні самопочуття хворих в ситуаціїсоматогенні вітальної загрози. «Співробітництво»(зі значущими особами) — ефективний поведінковий копінг — пов'язане зпозитивною оцінкою пацієнтами свого здоров'я в динаміці, оптимістичній оцінкоюперспектив лікування. Достовірнепозитивний вплив на всі параметри ЯЖ має наявність конструктивного когнітивногокопінг-механізму «встановлення власної цінності».Колиу важкій ситуації підвищується усвідомлення своїх можливостей та віра у власніресурси подолання проблеми. НаявністьМПЗ за типом «заперечення» погіршує прогноз психологічноїреабілітації хворих, підвищуючи ймовірність тривожно-депресивних розладів ізменшуючи «оптимізм» в емоційній сфері копінга після лікування (r =0,92; F = 9,73; p <0,0001). Психоаналітичніміркування не настільки послідовні, хоча Абрахам (Abraham, 1927a, 1927b) іГловер (Glover, 1925, 1926, 1928) робили спроби це зробити. Зїхніх зауважень можна винести, що риси, які часто зустрічаються в оральномухарактер, це оптимізм — песимізм, довірливість — підозрілість, захоплення — заздрісність і самовпевненість — самоприниження. Фрейдістичасто розмірковують про риси, що мають два протилежних полюси, так званихбіполярних особистісних характеристиках. Вважається,що обидва полюси свідчать про фіксацію. Спокусливоуявити, що один полюс континууму позначає фіксацію, обумовлену сверхпотаканіем(наприклад, оптимізм), у той час як інший висловлює фіксацію депривація(наприклад, песимізм). Алеважко сказати, наскільки така точка зору узгоджується з поглядами фрейдістов: — деякі з них вважають, що люди коливаються між двома полюсами, буваючи в одинмомент часу оптимістами; — в іншій — песимістами. Нереалістичниххарактер усіх цих крайнощів говорить про їх захисною природі.