Мотивація агресивної поведінки підлітків

Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПОЯСНЕННЯАГРЕСИВНОЇ МОТИВАЦІЇ
ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ
1.1.  Поняття мотивів і мотивації поведінкилюдини. Типи мотивації
1.2.  Мотивація агресивності
РОЗДІЛ 2. МОТИВАЦІЯ АГРЕСИВНОЇПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
2.1    Психологічні особливостіпідліткового віку як чинник агресивної поведінки та характерологічні особливостіагресивних дітей2.2. Фактори, яківпливають на формування агресивних
форм поведінки підлітків
РОЗДІЛ 3. ЕМПЕРІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯМОТИВАЦІЇ АГРЕСИВНОЇ
ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ
3.1. Огляд методик психологічногодослідження агресивної поведінки
3.2. Експериментальне дослідженнямотивів агресивної поведінки
підлітків
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА

Вступ
 
Актуальність. Однією з найактуальнішихсоціальних проблем сучасності стало поширення агресії та насильства усуспільстві. Ця проблема є актуальною і для психологічної науки. Стан анемії,якій є характерним для українського суспільства, і який обумовлений кризоюполітичного і економічного життя суспільства, руйнуванням старої системицінностей, знайшло свій прояв у широко розповсюдженому почутті байдужості, якачасто переростає в нелюдскість і жорстокість, зниження рівня моральноїсвідомості. Як наслідок цього, в суспільстві все найчастіше використовуютьсяагресивні моделі поведінки. Під агресією ми розуміємо у даному випадкуусвідомлений намір заподіяти шкоду іншої людині (фізичну чи словесну).
Особливо тяжкоцей період позначається на підлітках. Тривожним симптомом є зростання кількостінеповнолітніх з агресивною поведінкою. Спостерігається демонстративна поведінкапідлітків по відношенню до дорослих, збільшення між групових і міжособистіснихконфліктів і фактів агресивної поведінки. Наявність високої концентраціїагресії у суспільстві не може не турбувати педагогів, психологів, батьків,оточуючих.
Агресивністьформується переважно в процесі ранньої соціалізації в дитячому та підлітковомувіці, що робить проблему дослідження мотивації агресивної поведінки підлітківактуальною і важною для вирішення практичних завдань її корекції.
Професійнийінтерес психологів до питання агресивної поведінки досить високий. Природаагресії та її механізми розглянуті у працях Л. Берковіца, А. Бандури, А. Басса,Р. Аткінсона. Концептуальні розробки російських вчених Л.С. Виготського, Л.И.Божович, Р. Немова, І. Кона та ін. пов’язані з розглядом проблем психічногорозвитку підлітків та проявом агресивності. Проблеми агресивної поведінки дітейрозглядаються на сторінках українських періодичних видань. Аналіз літературнихджерел свідчить про те, що науковцями розглянуто широке коло проблем,пов’язаних з дослідженням особливостей підліткового віку і окремо проявамиагресії, але нами знайдено не так багато праць, які б досліджували мотивипідліткової агресивності.
Ціль нашої роботи – дослідженнямотивації агресивної поведінки підлітків.
Для вирішенняосновної цілі ми ставимо наступні завдання:
-          визначитипоняття мотивів і мотивації поведінки людини;
-          проаналізуватиоснові концептуальні теорії агресії;
-          розглянутиосновні особливості підліткового віку та їх вплив на виникнення агресивноїповедінки;
-          виявитизовнішні фактори, які впливають на формування дитячої агресивності;
-          розробитита провести власне психодіагностичне дослідження мотивації агресивної поведінкипідлітків.
Об’єкт дослідження – мотиваційнасфера підлітківПредметом дослідження є мотивація агресивності і їївзаємозв’язок з психологічними особливостями підліткового віку.
Для проведеннядослідження мотивації агресивності підлітків було використано теоретичні методи: аналіз, синтез, класифікація; емпіричні: тест Басса-Дарки.
Роботаскладається зі вступу; 3 розділів, кожний з яких включає в себе по 2підрозділи; висновків; списку літературних джерел та додатків.
У першому розділірозглянуті теоретичні підходи до визначення поняття мотивів, мотивації імотивації агресивної поведінки.
У другому розділідосліджуються особливості підліткового віку і фактори, які впливають напідліткову агресивність.
У третьомурозділі надано матеріали власного дослідження мотивації агресивної поведінкипідлітків і зроблено загальні висновки.

Розділ 1. Теоретичні підходи до пояснення агресивноїмотивації поведінки людини
 
1.1 Поняття мотивіві мотивації поведінки людини. Типи мотивації
 
Діяльність завждивикликана певними мотивами. Поняття “мотив” (від лат. movere – рухати, штовхати) означаєспонукання до діяльності, спонукальну причину дії і вчинків, тобто те, щопримушує людину до дій [2, с.122]. Суб’єкта можуть спонукати до певноїдіяльності різні мотиви: інтерес до змісту та процесу діяльності, почуттяобов’язку перед суспільством, прагнення до самоствердження тощо.
Мотиви є відносностійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Якщо суб’єкт прагне дореалізації певної діяльності, то є підстави стверджувати, що в нього ємотивація.
Термін“мотивація” має два взаємопов’язаних, але декілька відмінних значення: загальне(широке) і спеціальне (вузьке). У загальному, широкому значенні мотиваціяпозначає самостійну, відносно нову (виникла у 30-ті роки ХХ ст.) областьнаукових психологічних досліджень, які мають справу з психологічним поясненнямповедінки людини і тварин, з виявленням її джерел, факторів, які визначаютьцілеспрямованість і активність поведінки. Спеціальне вузьке значення терміну“мотивація” відноситься до причин і факторів, які управляють поведінкою окремоїлюдини, тобто тому, що ініціює, спрямовує і підтримує поведінку даної людини уданій ситуації на визначеному рівні активності [17, с.137].
За визначеннямС.С. Занюка, — “Мотивація – це сукупність спонукальних факторів, які визначаютьактивність особистості; це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники,які спонукають поведінку людини” [10, с.7]. Таким чином, на поведінку людинивпливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми. Довнутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, які відбуваютьсяу організмі людини і пов’язані з його органічними потребами, а такожпсихологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. До зовнішніхмотиваційних сил можна віднести обставини, ситуації, різного роду зовнішнівпливи, які впливають на поведінку людини.
Як правило, задляпояснення (а часто і для самовиправдання) своїх дій індивід покликається насоціально бажані й соціально корисні мотиви. Звісно, що людина не скаже, що усвоїх діях вона керувалася антисоціальними мотивами і прагненнями, анамагатиметься привести свої мотиви у відповідність із соціальними нормами.Коли людину запитати, що її спонукало до діяльності, то вона може навести різніпричини (пояснення). Але пояснення, які наводить індивід (причини, або мотивиповедінки), як правило є не справжніми мотивами, а лише мотивуванням.
Мотивуваннясвідомо або несвідомо використовується суб’єктом для приховування справжніхмотивів його поведінки. У процес мотивування часто втручаються механізмипсихологічного захисту (адже людина в поясненні вчинків схильна захищати своє Ego, виправдовуватись перед іншими іперед собою, прагнучи зберегти своє “Я” і привести свою діяльність увідповідність із соціальними і внутрішньо особистісними нормами) [17, с.315].
Мотивування, якмеханізм психологічного захисту, допомагає особистості тимчасово уникнутизниження її самооцінки і сприяє захистові позитивного образу “Я”. Визнаннялюдиною справжніх мотивів діяльності, які часто є соціально небажаними, було бболісним для неї, становило б загрозу для її “Я”, тому вступають у діюмеханізми психологічного захисту особистості. Чим більше втручаються механізмипсихологічного захисту, тим істотніша відмінність між справжніми (чинними)мотивами і тими причинами поведінки, які людина наводить як мотивування.
Як правило,мотивування лише частково збігається зі справжніми (реально чинними) мотивамидіяльності. Більшість людей не здатні усвідомити і чесно визнати всі мотиви, щоспонукали їх до діяльності.
Людину додіяльності спонукає зазвичай не один, а кілька мотивів. Кожен із них має різнуспонукальну силу. Проаналізуємо декілька видів мотивів, які мають найбільшепрактичне значення.
Мотивсамоствердження, пов’язаний з почуттям власноїгідності, честолюбством, самолюбством. Це прагнення утвердити себе в соціумі.Людина намагається довести навколишнім, що вона чогось варта, прагне здобутипевний статус у суспільстві, хоче, щоб її поважали та цінували. Інколи,прагнення до самовизначення відносять до мотивації престижу, тобто здобуттявисокого соціального статусу. Мотив самоствердження є досить дієвимспонукальним фактором.
Мотивідентифікації з іншою людиною полягає у прагненні бути схожим на героя, кумира,авторитетну особистість і є особливо актуальним для дітей і молоді, якінамагаються наслідувати інших людей у своїх діях. Ідентифікація з іншоюлюдиною, прагнення бути схожим на неї, приводить до підвищеного енергетичногопотенціалу індивіда за рахунок символічного “запозичення” енергії в кумира.Наприклад, при ідентифікації з кіногероєм, у підлітка з’являються сили, натхненняробити і діяти, як діє і робить їх герой. Батькам, вчителям дуже важливо знати,з ким прагне ідентифікуватись чи ідентифікується підліток.
Мотив влади – це мотив, який спонукаєлюдину до того, щоб панувати владою над іншими людьми і подіями, контролюватиїх, керувати ними, впливати на них. Люди, яки мають такий мотив, активнопрагнуть до заняття керуючих постів, є учасниками різних політичних, суспільнихрухів. У групах і колективах, до яких ці люди відносяться, вони намагаютьсястати лідерами і зберегти за собою такий стан. Існують різні погляди процінність та моральну виправданість такого мотиву. Одні спеціалісти відносятьсядо присутності у людини такого мотиву нейтрально, вважаючи, що розвинутий мотивтакого роду ще не характеризує людин як погану чи добру, а уся справа у тому,чого людина прагне отримати від досягнення влади. Є і інша, більш жорстка думкапро це питання. Справа у тому, що даний соціальний мотив часто виявляється улюдей авторитарного складу. Така особистість не просто прагне до влади, а й длятого, щоб своєю владою пригнічувати інших людей. Як зазначає Р.С. Немов, удітей ця риса особистості може поєднуватися із жорстким або навіть із жорстокимповодженням з однолітками, які виявилися більш слабкими фізично чи психологічно[17, с.336].
Мотивисаморозвитку, досягнення — це важливі мотиви, які спонукають людину до саморозвитку ісамовдосконаленню. Актуалізація у людини цих мотивів сприяє її розвитку.
Якмотив, може виявитися бажання людини уникнутинеприємностей і покарання. Встановлено, що потреба в уникненні невдач частопоєднується з такими особистісними якостями, як занижена самооцінка та високатривожність. Таке сполучення індивідуальних особливостей створює неблагополучніумови для психічного розвитку дитини і її життєвого шляху.Мотив аффіліації (приєднання) – це прагнення до встановлення або підтриманнястосунків з іншими людьми, прагнення до контакту і спілкуванню з ними. Слідпідкреслити, що відношення між людьми, побудовані на основі аффіліації, якправило, взаємні. Партнери по спілкуванню не розглядають один одного як засібдля задоволення особистісних потреб, не прагнуть к домінуванню один над одним.
Як протилежний доаффіліації, виступає мотив заперечування (відхилення), який проявляєтьсяу побоюванні бути відхиленим, неприйнятим значущими для особистості людьми.Домінування у людини цього мотиву призводить до невпевненості, напруженню,створює перепони на шляху між особистісного спілкування [16, с.531].
Особливе місце вдослідженні мотивів займають так звані про соціальні мотиви поведінки. Підтакою поведінкою розуміються будь-яки альтруїстичні дії людини, які спрямованіна благополуччя інших людей, надання їм допомоги. При альтруїстичної поведінці актитурботи про інших людей здійснюються за власними переконаннями людини, безбудь-якого розрахунку чи тиснення. Протилежним до альтруїстичної поведінкирозглядається агресія. В ході дослідження агресивної поведінки було виявлено,що за цією формою поведінки лежить особливого роду мотив, який одержав назву “мотивагресивності”. Згідно до мети даної роботи, зупинимося на мотивації агресіїбільш детальніше.
1.2 Мотивація агресивності
 
Агресія (від лат. aggredior – нападаю) – специфічнаформа дії людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі абовикористанням сили у стосунках з іншою людиною або групою осіб, яким суб’єктнамагається заподіяти шкоду [2, с.176]. Агресивна поведінка розрізняється заінтенсивністю і формою вияву: від демонстрації неприязні й недоброзичливості(вербальна агресія) до використання грубої фізичної сили (фізична агресія).
Мотиваціяагресивної поведінки може бути двоякою: біологічною та соціальною. Біологічнамотивація припускає наявність певних органічних даних для проявленняагресивності, тобто таких її проявів, які є спонтанними і мало залежать від будь-якихзовнішніх впливів. Біологічна мотивація агресивності припускає спадкову чиорганічну основу, а її проявлення в людині залежить від того, як побудований іяк функціонує з дитинства її організм.
Соціальнамотивація агресивності, напроти, тісно пов’язана із зовнішніми впливами.Соціальна мотивація агресивності базується на переконанні, що мотив, авідповідно і проявлення агресивності людиною є результатом научіння.
У психологічнійнауці склалися багато різних концепцій, які пояснюють агресивну поведінку.Розглянемо найвідоміші напрямки і теорії.
Теоріяпотягів. З.Фрейд увів у свою теорію поняття самостійного агресивного потягу – “потягу досмерті”. Він указував на непоборне інстинктивне прагнення людини до руйнування.На думку фундатора психоаналізу, завдяки суспільному прогресу цьомуантисоціальному прагненню можна лише надати більш адекватної й нешкідливоїформи розрядки [10, c.124].
Схожої концепціїдотримувався і К. Лоренц. Він стверджував, що в організмі тварин і людинипостійно накопичується енергія агресивного потягу, причому накопиченнявідбувається доти, доки в результаті впливу відповідного пускового подразникаця енергія не розрядиться.
Фрустраційнатеорія агресії. Фрустрація – це психічний стан, що виникає в наслідок постання реальноїабо уявної перешкоди на шляху досягнення мети. Виявляється фрустрація увідчутті гнітючого напруження, тривоги, відчаю, гніву. Згідно з С.Розенцвейгом, стан фрустрації по напрямку може виявлятися у трьох формахповедінки (реакцій) людини: екстрапунитивної, інтрапунитивної і імпунитивної.Екстрапунитивна форма пов’язана з виникненням внутрішнього “підбурювача” доагресії, з напрямком реакції у зовні (зовнішньообвинувачувальні реакції).Людина звинувачує у подіях обставини, інших людей. У неї з’являється дратівливість,упертість, озлоблення, вона хоче досягнути своєї цілі незважаючи ні на що.Поведінка внаслідок цього становиться непластичною, примітивною,використовуються раніше заучені форми поведінки, незважаючи на те, що вони неприводять до бажаного результату.
Інтрапунитивнаформа фрустрації характеризується ауто агресією: обвинуваченням в невдачах самесебе, виникненням почуття вини. У людини виникає пригнічений настрій,тривожність, вона стає замкнутою, мовчазною.
Импунитивна формареагування пов’язана з відношенням до невдаччи як до неминучих, фатальних, чи як до малозначимих подій, які згодомвиправляться. Людина у таких випадках не звинувачує ні себе ні інших [9, с.340].
Д. Доллард і Н.Міллер у 1939р. висунули положення, згідно з яким індивідуум, якому заважаютьдіяти, відчуває тим більше розчарування і фрустрацію, чим сильніше він прагнедо досягнення мети Його реакція на перешкоди набирає форми агресивних дій щодотого об’єкта (суб’єкта), котрий чинить йому перепони.
Отже згідно зцією теорією, агресія викликається фрустрацією. Доллард стверджував, що,по-перше, агресія завжди є наслідком фрустрації і, по-друге, фрустрація завждиспричиняє агресію.
Як зазначає С.С.Занюк, незважаючи на те, що ці гіпотези дають змогу пояснити багато фактів,цілком очевидно, що не всі реагують на агресію фрустрацією [10, с.123].
Теоріясоціального научіння. А Бандура головним джерелом агресії вважає научіння. На йогодумку, більшість особливостей нашої поведінки розвивається в основному шляхомнаслідування моделей. Коли вихователі дитини (батьки, вчителі) виявляютьагресивність, то дитина, наслідуючи їх, стане агресивною. Якщо ж модель (іншалюдина, яка є зразком для дитини) буде покарана за свою агресивність, цезменшить вияви агресивності у дитини. Таким чином, агресивність – продуктзвичайного научіння. Вона розвивається, підтримується або зменшується внаслідокспостереження сцен агресії і врахування її очевидних наслідків для агресивноїлюдини.
Навіть якщо дітине втілюють відразу зразки (моделі) агресивної поведінки в дію, вони їх, якправило, засвоюють [3,c.99].
У ході проведенихекспериментів А. Бандура встановив, що хлопчики виявляють більшу готовністьнаслідувати агресивну поведінку, ніж дівчата. А. Бандура також встановив, щобатьками над агресивних дітей з відносно благополучних сімей є люди, які нетерплять виявів агресії вдома, але схильні спонукати, схвалювати (і таким чиномпідкріплювати) агресивні вияви своїх дітей за межами дому. Батьки можуть бути ісамі зразком агресивності.
ТеоріяЛ.Берковіца.Л. Бертковіц, заперечивши твердження, що причиною агресії є фрустрація,виводить дві проміжні величини:
-     гнів (якспонукальний компонент);
-     пусковіподразники (ключові ознаки, які спричиняють і запускають агресію) [5,c.89].
На думку авторацієї теорії, гнів виникає тоді, коли досягнення мети, на яку спрямована дія суб’єкта, блокується зовні. Однак сам пособі він ще не викликає агресії. Для її виникнення необхідні адекватні їйпускові подразники (зброя, ніж, камінь, які помітила людина). Сила агресивноїреакції на певну перешкоду залежить від інтенсивності гніву і зв’язку між його збудником та пусковоюознакою. Пізніше Л. Бертковіц дещо модифікував свою теорію, вказавши, щопусковий подразник не є обов’язковою умовою переходу від гніву до агресії.Вчений припустив, що поява відповідного (адекватного) агресії ключовогоподразника, може збільшити інтенсивність агресивної дії, але лише за умовиактуалізації її агресивної мотивації.
Таким чином,мотиви є відносно стійкими рисами (проявами, атрибутами) особистості. Мотивація– це сукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості;це всі мотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінкулюдини.
Розглянув основнітеоретичні концепції агресії, можна прийняти як загальні визначення такі:Агресія – це будь-яка форма поведінки, яка націлена на спричинення шкоди іншоїживої істоти, яка не бажає подібного поводження. Агресивність – це відносноусталена риса особистості, яка виражає готовність до агресії. В силу своєїусталеності та входження в структуру особистості, агресивність може визначатизагальну тенденцію поведінки.

Розділ 2.Мотивація агресивної поведінки підлітків
 
2.1Психологічні особливості підліткового віку як чинник агресивної поведінки тахарактерологічні риси агресивних дітей
 
Специфічне длякожного віку співвідношення внутрішніх процесів розвитку і його зовнішніх умовстворюють ту соціальну ситуацію, яка детермінує психічний розвиток людини. Підлітковийвік звичайно характеризують як переломний, перехідний, критичний, але частішеяк вік статевого дозрівання. Ще Л.С. Виготський наголошував, що основнаособливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесів статевогодозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування. Нині цясуперечність, зумовлена випереджанням статевого визрівання, має особливогострий характер [15,c.10].
Основний зміст таспецифіку всіх сторін розвитку (фізичного, розумового, морального, соціальногота ін.) у підлітковому віці визначає перехід від дитинства до дорослості. Увсіх напрямах відбувається становлення якісних новоутворень внаслідокперебудови організму, трансформації взаємин з дорослими та однолітками,освоєння нових способів соціальної взаємодії, змісту морально-етичних норм,розвитку самосвідомості, інтересів, пізнавальної та учбової діяльності.
Серед умовсучасного життя вирізняються такі, що сприяють становленню дорослості підлітків(акселерація фізичного та статевого дозрівання, інтенсивне спілкування зоднолітками, більш рання самостійність через зайнятість батьків, величезнийпотік різноманітної за змістом інформації тощо), і такі, що гальмують цейпроцес (зайнятість тільки учінням при відсутності інших серйозних обов’язків,прагнення багатьох батьків надмірно опікуватися дітьми тощо) [8,c.58].
Соціальнаактивність підлітків спрямована насамперед на прийняття та засвоєння норм,цінностей і способів поведінки, характерних для світу дорослих та стосунків міжними.
Ламання старихпсихологічних структур, характерне для цього віку, призводить до справжньоговибуху непокори, зухвальства та важковиховуваності. У повсякденному житті, ушколі, сім’ї дуже часто можна почутитакі розмови: був слухняним хлопчиком, а тепер встав норовистим та грубим; бувспокійним – став неврівноваженим і т.д.
Розглянемо більшдетально деякі основні характеристики підліткового віку для того, щоб зрозумітипричини і механізм виникнення агресії у цьому віковому періоді.
Перша загальназакономірність і гостра проблема підліткового віку, як ми вже зазначали, — цеперебудова відносин з батьками, перехід від дитячої залежності до відносин, якіосновані на взаємоповазі ті рівності.
Закінченнядитинства і перехід у світ дорослих пов’язан із розвитком у свідомості підліткакритичного рефлектуючого мислення у розумовій формі. Це є визначальним станомпідлітка у психіки. Він і створює основне ведуче протиріччя в житті підлітка.Як вказує І.С. Кон, він не володіє логікою, але вона виникає в його свідомостіяк якась примусова сила. Вона потребує на будь-яке запитання однозначноївідповіді і оцінки. Це створює в свідомості підлітка тенденцію до максималізму,примушує його поступатися дружбою, вступати в антагоністичні стосунки зблизькими людьми [13,c.34].
Але, будучи затипом логіки мислення рівним дорослому, за життєвим досвідом і змістомсвідомості підліток залишається ще дитиною. Протестуючи проти неправди,лицемірства і панування над ним світа дорослих, він у той же час потребуєдушевної теплоти, ласки, розуміння, ухвали дорослих.
Друга особливістьі цінне психологічне набуття підлітка – відкриття свого внутрішнього світа. Вцей період виникають проблеми самосвідомості і самовизначення. У тісному зв’язку з пошуками сенсу життязнаходиться бажання познати самого себе, свої здібності, можливості. Підліткове“Я” ще невизначене дифузно, воно нерідко переживається як неясний неспокій чивнутрішня пустота, яку необхідно чимось заповнити. Звідси зростає потреба успілкуванні і одночасно підвищує вибірковість спілкування, потребу побутинасамоті. Усвідомлення своєї особливості, несхожості на інших викликає доситьхарактерне для цього віку почуття самотності чи страху самотності [12, с.205].
Основні рисинегативної фази, відзначеної Ш. Бюлер, — “це підвищена чутливість ідратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичне і душевненездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні [15, с.10]. Підліткинезадоволені собою, їхня незадоволеність переноситься на навколишній світ. Ш.Бюлер пише: “Вони почувають, що їхній стан безрадісний, що їхня поведінкапогана..., що їхні вимоги і безсердечні вчинки не виправдовуються обставинами,вони хочуть стати іншими, але їхнє тіло, їхня істота не підкоряється їм. Вониповинні бунтувати і кричати, проклинати і насміхатися, вихвалятися і сердитися,навіть якщо вони самі помічають дивність і незугарність своєї поведінки” [15бс.10].
Блер зазначаєдалі, що ненависть до себе і ворожість до навколишнього світу можуть бутиприсутніми одночасно, перебуваючи у зв’язку одна з одною, а можуть чергуватися, призводячи підлітка досамогубства. До цього приєднується ще низка нових внутрішніх потягів до“таємного, забороненого, незвичайного, до того, що виходить за межі звичайногоі упорядкованого повсякденного життя”. Неслухняність, заняття забороненимисправами мають у цей період особливо притягальну силу. Підліток почуває себесамотнім, чужим і неприємним оточуючому його житті дорослих і однолітків. Усюдисприймається насамперед негативне. Як найзвичайніші способи поведінкивиступають пасивна меланхолія і агресивний самозахист.
Основу такихбурхливих проявів одні психологи (Т.В. Драгунова, Д.Б. Ельконін) вбачають втому, що дорослі не змінюють своє поведінки у відповідь на появу у підлітківпрагнення до нових форм взаємин з батьками та вчителями. Інші розглядають кризупідліткового віку як пряме відображення процесу статевого дозрівання, малопов’язане з особливостями виховання, а треті (Т.П. Гаврилова) вважають, що такакриза взагалі не є обов’язковою, і в багатьох підлітків її просто не буває.
Психічніпорушення мають декілька етапів розвитку. Будь-які психічні феномени, включаютьпочаткові прояви, розгорнуту стадію, етап завершення, період остаточнихсиндромів. У цей час підліткової кризи швидкість цього болючого циклузбільшується, в результаті чого який-небудь етап може бути або дуже коротким,або не виявлений зовсім. Тому дуже часто агресивна поведінка підліткавиявляється для його близьких, знайомих одноліток несподіваною і нічим непоясненою.
Л.М. Семенюк [20, с.22] встановлено, що у хлопчиків маються два пика проявленняагресивної поведінки: 12 років і 14-15 років. У дівчат також виявлено два пика:найбільший рівень проявлення агресивності в поведінці спостерігається в 11 і 13років.
Порівнянняступеню виразності різних компонентів агресивної поведінки у хлопчиків та удівчат, показало, що у перших виявляється більша схильність до прямої фізичноїагресії і прямої вербальної агресії, а в дівчат – до прямої і непрямоївербальної агресії. Характерними особливостями усіх підлітків, схильних доагресивної поведінки є таки:
1.   Сприймають велике колоситуацій як загрозливі, ворожі їм.
2.   Надчутливі до негативногоставлення до себе з боку оточення.
3.   Не оцінюють власну агресію якагресивну поведінку.
4.   Завжди звинувачують оточенняу власній деструктивній поведінці
5.   Не беруть на себевідповідальність за свої вчинки
6.   Мають обмежений набір реакційна проблемну ситуацію.
7.   У відносинах виявляютьнизький рівень емпатії.
8.   Слабо розвинений контроль надсвоїми емоціями.
9.   Позитивно ставляться доагресії, тому що через агресію одержують почуття власної значимості і сили.
Кажучи проособливості агресії у підлітковому віці, необхідно зупинитися на факторах, якіможуть сприяти виникненню дитячої агресивності.
2.2Фактори, які впливають на формування агресивної поведінкипідлітків
 
Становленняагресивної поведінки у підлітків – складний процес, в якому приймають участьвелика кількість факторів.
Сім’я практичнозавжди є основним фактором соціалізації, вона ж виявляється і головним джереломживих прикладів агресивної поведінки для більшості дітей. Діти навчаютьсяагресивної поведінки, як через пряме підкріплення, так і через шляхспостерігання агресивних дій вдома. Багато чисельні дослідження показали, щодля сімей, із яких виходять агресивні діти, характерні особі взаємовідношенняміж членами сім’ї. Подібні тенденції описані психологами як “циклнасильства”[20,c.65].
Діти схильні відтворюватити види взаємовідношень, які “практикують” їхні батьки по відношенню друг додруга. Підлітки, вибираючи методи вияснення відносин з братами та сестрами,копіюють тактику вирішення конфліктів у своїх батьків. Коли діти виростають івступають в брак, вони використовують відрепетовані способи вирішенніконфліктів, і замикаючи цикл передають їх своїм дітям, через створенняхарактерного стилю дисципліни [3,c. 39]. Схожі тенденції спостерігаються іусереднені самої особистості. Встановлено також, що жорстоке відношення додитини в сім’ї не тільки підвищує агресивність поведінки по відношенню доодноліток, а й впливають на розвиток схильності до насильства в більш зріломувіці, перетворюючи фізичну агресію в життєвий стиль особистості.
Настановлення агресивної поведінки впливають ступінь згуртованості у сім’ї,близькість між батьками і дитиною, характер відносин між братами та сестрами, атакож стиль сімейного керівництва. Діти, у яких в родині розлад, чиї батьки відчуженіі холодні, порівняльно більш схильні до агресивної поведінки. У родинахагресивних дітей зруйновані емоційні прихильності між батьками і дітьми,особливо між батьками і синами. Матері агресивних дітей не вимогливі до своїхдітей, частина байдужа до їхньої соціальної успішності. Діти не мають чіткихобов’язків вдома [7,c.85].
Відомо,що негативна поведінка дітей підсилюється внаслідок несприятливих відносин зпедагогами, що не володіють навичками спілкування з “важкими” дітьми.Конфронтація що не припиняється, тривалі конфлікти й взаємна емоційна ворожістьвикликають вербальну агресію учнів на педагогів і фізичну агресію на своїходнолітків.
Факторивиховання і стилю спілкування, як з боку батьків, так і педагогів, на які дітиреагують найбільш гостро сприяють формуванню найбільш стійкої агресивноїповедінки дітей. З погляду Л. Гокіної [7, с.86], це провокує дітей не тільки наагресивну поведінку, але й сприяє формуванню негативних емоційних станів –невпевненості у собі, нестабільності. Так, наприклад, суперечливість вимог додитини з боку батьків, їх власні часті негативні емоційні стани ведуть доформування опозиційного ставлення до зовнішнього оточення; використанняпокарання дітей як способу відреагування й розрядки дорослим негативних емоцій(гніву, роздратування, злості, досади), постійне використання наказів, погроз,обвинувачень, а також часте використання “Ти”- повідомлень (“Ти неправильнозробив...”, “Як ти смієш так зі мною розмовляти?”) – спрямовують дитину наборотьбу й мстивий стиль поведінки.
Підліткиодержують відомості про агресивне поводження також із спілкування зоднолітками. Вони вчаться вести себе агресивно, спостерігаючи за поведінкою іншихпідлітків.
Одниміз самих спірних джерел впливу на проявлення агресії є засоби масової інформації.Після багаторічних досліджень з використанням самих різних методів і прийомів,психологи і педагоги ще не визначили ступень впливу ЗМІ на агресивну поведінку.Фельзеншталь, згрупувавши різні дослідження впливу телебачення на агресивність,спробував пояснити їх результати за допомогою трьох теорій агресії [10,c.136].
Загіпотезою моделі, яка ґрунтується на теорії соціального научіння, жорстокігерої фільмів виступають як моделі, які наслідують діти і дорослі. Длязменшення жорстокості, на думку прихильників цієї теорії, варто було б зменшитикількість сцен насилля і замінити їх на сцени, що демонструють співпрацю міжлюдьми. За гіпотезою каталізатора – сцени жорстокості є стимулом для виявуімпульсів агресивності в певної категорії осіб, у котрих ці сцени нібивимикають гальма. Згідно з гіпотезою катарсису, демонстрація сцен насильствавикликає в дитини зменшення агресивності – своєрідний катарсис. Якщо спочаткувони підсилюють активацію організму, то згодом чутливість до сцен жорстокостізменшується, що супроводжується зниженням фізіологічних реакцій, а такожбайдужістю до актів жорстокості, на які цілком природно було б відреагуватиналежним чином. Можливо, саме цим пояснюється байдужість, яку виявляють свідкисцен насильства до страждань інших людей.
Звичайно,демонстрація сцен насильства сприяє розвиткові агресивності, але цей факт слідрозглядати лише як свідчення про наявність певної кореляції, а не обов’язкового причинно-наслідкового зв’язку. Ігнорувати при цьому іншічинники, які визначають агресивність, не варто.
Таким чином,основна особливість підліткового віку полягає в неузгодженості процесівстатевого дозрівання, загальноорганічного розвитку та соціального формування.
Підвищеначутливість і дратівливість, неспокійний і легко збудливий стан, а також фізичнеі душевне нездужання, що виражається в дратівливості і вередуванні підлітків переноситьсяна навколишній світ і спричиняють виникнення агресивності.
На виникненняагресивного поводження підлітків впливають такі фактори як сімейні взаємостосункиі стиль виховання в сім’ї, взаємовідношення, які склалися з педагогами,однокласниками, друзями, а також той потік агресії, який підліток щоденнозустрічає на екранах телевізорів, у кінотеатрах, в комп’ютерних іграх.

Розділ 3.Емперичне дослідження мотивації агресивної поведінки підлітків
 
3.1 Оглядметодів психологічного дослідження агресивної поведінки
 
Згідно до цілінашого дослідження ми ознайомилися з існуючими техніками і методиками, якіспрямовані на діагностику агресивної поведінки. Найбільш часто психологивикористовують тест, розроблений А. Бассом і А. Дарки. Методика складається яксамозвіт про схильність до форм агресивної поведінки, включає 75 пунктів і 8шкал: “Вербальна агресія”, “Негативізм”, “Непряма агресія”, “Образливість”,“Роздратованість”, “Фізична агресія”, “Підозріння””, “Почуття вини”. Виділенішкали дозволяють оцінювати не тільки схильність до агресії, але й форми їїпрояву.
Достатньо відомийє тест “Самооцінка психічних станів” (за Айзенком). Тест складається з чотирьохблоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини.Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ – станфрустрації; ІІІ – стан агресивності; IV – стан ригідності.
Методика“Діагностика схильності до агресивної поведінки” А. Ассингера спрямована навиявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, якісформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії:занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальникуможна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її.
Російськимивченими Є.П. Ільїним і П.А. Ковальовим розроблені методики “Особистіснаагресивність і конфліктність” і “Агресивна поведінка” Перша методика призначенадля виявлення схильності суб’єкта до конфліктності і агресивності якособистісним якостям. Друга – спрямована на виявлення стриманості-нестриманостіі виявлення типа агресивної поведінки.
Останнім часом,психологи звертають увагу на те, що питання які виносяться у тести породжуютьтенденцію давати соціально ухвалені відповіді, що веде до викривлення чифальсифікації одержаної за допомогою цих опитувальників інформації. І вважають,що більш доцільно використовувати проективні тести, наприклад тест С.Розенцвейга “Неіснуюча тварина”. Враховуючи складність підрахунків іінтерпретацій проективних тестів, ми зупинили свій вибір на опитувальникуагресивності Баса-Дарки ( Основы психологии. Практикум /Ред-сост. Л.Д. Столяренко.-Р.н/Д.: Феникс,2003.- с. 470-474).
3.2Експериментальне дослідження мотивів агресивної поведінки підлітків
 
Дослідженняпроводилося серед дітей підліткового віку методом вільної виборки. Вдослідженні прийняли участь 7 підлітків. З них 3 хлопчиків і 4 дівчат. Передпочатком проведення дослідження з учасниками дослідження була проведенаінструкція. Учасники повинні уважно прочитати запитання і проставити біля тихположень з якими вони згодні “так”, і “ні” проти тих положень, якими вони незгодні. Дослідження проводилося у денний час у спокійних обставинах. Отриманіданні за тестом, були підраховані в балах за окремими питаннями, які виявляютьнаступні форми агресивних станів та їх рівня: фізична агресія; побічна агресія; роздратованість; підозріливість; негативізм; образа; вербальна агресія;відчуття провини.
         Отриманідані зведені в таблицю.
         Результатидослідження представлені в Таблиці 1.

Таблиця 1
№
з/п Досліджувані вік стать Види агресії (в балах) Фа Ка Д Н О П Ва Вп 1 К.А.А . 15 ж 5 5 2 2 2 4 5 7 2 П.Т.Т. 16 ж 3 3 3 3 2 5 7 8 3 Г.О.О. 16 ж 5 5 5 4 3 4 7 7 4 Ю.В.В. 15 ж 2 2 4 1 4 6 2 5 5 Т.Д.Б. 16 ч 5 4 3 3 3 8 8 4 7 П.А.Б. 15 ч 10 3 6 4 4 5 9 8 8 Х.А.П. 15 ч 5 4 4 3 7 5 7 4
 
Фа – фізична агресія(використання фізичної агресії до іншої людини).
Ка – косвена агресія (агресіяяка спрямована на іншу особу в формі жартів, а також агресія яка не на кого неспрямована – тупіт ногами, розбитий посуд…).
Д – дратівливість (готовність кпрояву агресії в грубості, запальності).
Н — негативізм (опозиційніреакції спрямовані проти керівництва, до активної боротьби проти сталих правилі законів).
О – образа (заздрість іненависть при почутті гніву на весь світ).
П – підозрілість (недовіра повідношенню до людей, яка заснована на наміру причинити шкоду).
Ва – вербальна агресія(вираження негативних почутів в формі сварки, крику).
Вп – відчуття провини (ступіньпереконаності людини що вона є поганою людиною).
В результатіпроведення зазначеної методики видно що у даної групи випробувальнихпереважаючими видами агресії є вербальна агресія і відчуття провини.
За результатамидослідження у п’яти досліджуваних переважає вербальна агресія, при цьому утрьох з них вона поєднується з відчуттям провини. Тільки у одногодосліджуваного чоловічої статі високі показники по вербальної агресії івідчуттю провини поєднується з високими показниками за шкалою фізичної агресіїі роздратуванню.
Також виявлено,що найнижчі показники у даної вибірки досліджуваних за шкалою негативізму, цеговорить про те що в даному віці не виявляється опозиційних реакцій протикерівництва та боротьби проти правил.

Висновки
 
В результатіпроведеного вивчення теоретичних положень щодо мотивації агресії у підлітковомувіці та проведення емпіричного дослідження агресивності підлітків, можливозробити наступні висновки.
У психологічнійнауці склалися різні концептуальні підходи до пояснення природи і механізмумотивації агресії. Вітчизняні учені пов’язують виникнення цієї проблеми зетапами психічного розвитку, віковими кризами і соціальною адаптацією.Розробкою цього питання займалися Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, Л.І.Божович, А.Н. Ельконін та ін.
У зарубіжнійпсихології мотивацію агресії пояснюють негативною адаптацією (Е. Еріксон); якпсихічний стан фрустрації (С. Розенцвейг); як інстинктивне прагнення людини доруйнування (З.Фрейд); як модель наслідування поведінки (А.Бандура) та ін.
Мотивація – цесукупність спонукальних факторів, які визначають активність особистості; це всімотиви, потреби, стимули, ситуативні чинники, які спонукають поведінку людини.
На поведінкулюдини впливають різні сили, які можуть бути як внутрішніми так і зовнішніми.До внутрішніх мотиваційних сил відносяться фізіологічні процеси, яківідбуваються у організмі людини і пов’язані з його органічними потребами, атакож психологічні властивості, стани, процеси людини та їх динаміка. Внутрішніпротиріччя, проблемні зони й внутрішні конфлікти виявляються ухарактерологічних особливостях агресивних підлітків: сприймання великого коласитуацій як загрозливих і ворожих їм, надчутливе і негативне ставлення досамого себе, слабо розвинений контроль над своїми емоціями, неврологічні вадита ін.
До зовнішніхмотиваційних сил відносяться обставини, ситуації, різного роду зовнішнічинники, які впливають на поведінку людини. До факторів, які сприяютьформуванню агресивної поведінки підлітків відносять у першу чергу: стильсімейного виховання і стосунки у родині, вплив негативної поведінки одноліток,демонстрація насильства, агресивних героїв і засобах масової інформації.
У підлітковомувіці, який характеризується як складний і кризовий, одним з видів відхилення уповедінці є агресивність.
Під агресивноюповедінкою ми розуміємо умисне (вербальне чи фізичне) заподіяння шкоди іншійлюдині.
Проведенедослідження агресивності у підлітковому віці підтверджує, що практично усімпідліткам притаманна агресія, яка виявляється у тій чи іншій формі та на томучи іншому рівні.
За результатамипроведеного дослідження виявлено, що найбільш характерним для підлітків є проявагресії вербальної (7,1%) від числа досліджених, які поєднуються із почуттямпровини, що пояснюється особливостями підліткового віку – захист власного Ячерез відкритий прояв агресії.
Проведене намидослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходівдо пояснень механізму виникнення агресії і її взаємозв‘язок з особливостямипідліткового віку може стати в нагоді для забезпечення практичної психологіїосвіти і бути використаними у роботі з підлітками схильними до деструктивноїповедінки.

Література
 
1.        АлексєєваМ.Л. Дригус М.Т. Дослідження мотиваційної сфери особистості підлітка. В кн..:Вивчення особистості підлітка.-К.: Знання, 1994.- 216с.
2.        Аткинсон Р.Л.,Аткинсон Р.С., Смит Э.Е. Введение в психологию /Пер. с англ. под ред. В.П.Зинченко. — М.: Тривола, 1999. — 480с.
3.        Бандура А.,Уолтерс Р. Подростковая агрессивность. Изучение влияния воспитания в семейныхотношениях. — М.: Прогресс, 1999. — 218с.
4.        БарановаН. Психокорекція агресивності та конфліктності у підлітків //Психолог. — 2005. — №36. — С.17-24.
5.        Берковиц Л.Агрессия: причины, последствия и контроль.-СПб: Прайм-Еврознак, 2002.-236с.
6.        В миреподростка / Под ред. А.А. Бодалева.-М.: Медицина, 1982.-293с.
7.        Гокіна Л.Агресивна поведінка дітей – це крик про допомогу // Психолог.-2007.-№13-15.-С.84-87.
8.        ЗаброцькийМ.М. Вікова психологія: Навч. Посібник.-К.: МАУП, 1998. — 92с.
9.        ЗанюкС.С. Психологія мотивації: Навчальний посібник.-К.: Либідь, 2002.-304с.
10.      Ильин Е.П.Психология индивидуальных различий. — СПб.: Питер, 2004. — 701с.
11.      Киселева А.В.Некоторые особенности психологической диагностики агрессивного поведения//Психологическая диагностика. — 2005. — №1. — С.86-92.
12.      Кон И.Психология ранней юности.- М.: Просвещение, 1989.-320с.
13.      Кон И. Психологиястаршеклассника. — М.: Просвещение, 1980. — 191с.
14.      Кулагіна Л. Моральний вибірпідлітка // Шкільний світ. — 2001. — №5.
15.      ЛевченкоА. Психологічні особливості підліткового віку //Психолог. — 2003. — №42. — С.9-16.
16.      Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник длявузов.-СПб.: Питер, 2006.-583с.
17.      Немов Р.С.Психология: Учебник для студ. Высш. Учеб.Заведений: В 3-х кн. Кн.2. М.: ВЛАДОС, 1999.-608с.
18.      Основыпсихологии. Практикум. /Ред.-сост. Л.Д. Столяренко. — Ростов н/Д: Феникс,2003.-704с.
19.      Реан А.А.Агрессия и агрессивность личности //Психологический журнал. — 1996. — № 5. — С.3-18.
20.      СеменюкЛ.М. Психологические особенности агресивного поведения подростков и условия егокоррекции. — М.: Педагогика, 1996. — 86с.
21.      Учителями родителям о психологии подростка / Под ред. Г. Аракелова.-М: Высшая школа, 1990. — 304с.
22.      Що мизнаємо про підлітковий вік //Шкільний світ. — 2002. — №25-28. — С.80-84.