Вступ
Будь-яка діяльністьлюдини пов'язана зі здійсненням потреб. Емоційні переживання є одним ізспособів вираження пізнавальної потреби.
Емоції — цеелементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стануорганізму і ходу процесу задоволення актуальних потреб. Таке визначенняемоцій дано у великому психологічному словнику.
Емоційні стани єодне з різновидом емоцій, характеризуються більшою тривалістю, яка можевимірюватися годинами і днями.
За своєюмодальності емоційні стани можуть з'являтися у формі дратівливості, тривоги,доброти, різних відтінків настрою — від депресивних станів до стануейфорії. Однак найчастіше вони являють собою змішані стану. Оскількиемоційні стани — це теж емоції, у них також відображаються відносини міжпотребами суб'єкта і об'єктивними або суб'єктивними можливостями їхзадоволення, що корениться в ситуації.
Знанняпсихологічних основ і природи емоційних станів є одним з необхідних чинниківсаморегуляції поведінки особистості.
Вище викладеніположення свідчать про актуальність теми курсової роботи.
Мета роботи — вивчити механізм походження емоцій.
Завдання роботи:
1. Розкрити поняття емоцій, їх види і рольв житті людини.
2. Розкрити роль лімбічної системи стосовновиникнення емоцій.
3. Описати характеристики емоційних станів.
Види і роль емоцій в житті людини. Механізми виникнення
Будь-яка, в томучислі і пізнавальна потреба, дана людині через емоційні переживання.
Емоції — цеелементарні переживання, що виникають у людини під впливом загального стануорганізму і ходу процесу задоволення актуальних потреб [11]. Такевизначення емоцій дано у великому психологічному словнику.
Іншими словами,«емоції — це суб'єктивні психологічні стани, що відбивають у формібезпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людинидо світу і людей, до процесу і результату його практичної діяльності» [13,с.26].
Ряд авторівдотримується наступного визначення. Емоції — це психічне відображення у формібезпосереднього, упередженого переживання, життєвого змісту явищ і ситуацій,обумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.
На думкуавторів, у цьому визначенні міститься одна з основних особливостей емоцій, щовідрізняє їх, наприклад, від пізнавальних процесів — безпосередня представленістьв них суб'єкту відносини між потребою і можливістю її задоволення [8].
А.Л. Гройсманнаголошує, що емоції — це форма психічного відображення, що стоїть на межі (дозмісту пізнаваного) з фізіологічним відображенням і представляє собою своєріднеособистісне ставлення людини і до навколишньої дійсності, і до самого себе [9].
Одним з проявіввищої нервової діяльності людини є емоції (від лат. Emavere — вражаю,хвилюю). Вони являють собою реакції організму на вплив зовнішніх івнутрішніх подразників, що мають яскраво виражену суб'єктивну забарвлення іохоплюють усі види чутливості.
«Стан емоційноїнапруги супроводжується істотними змінами функцій ряду органів і систем,подібно до вибуху, який охоплює організм. Ці зміни функцій буваютьнастільки інтенсивними. Що представляються справжньої «вегетативноїбурею». Однак у цій «бурі» є певний порядок. Емоції залучають допосилену діяльність лише ті органи і системи, які забезпечують кращу взаємодіюорганізму з навколишнім середовищем. Виникає різке збудження симпатичноїчастини вегетативної нервової системи. У кров надходить значна кількістьадреналіну, посилюється робота серця і підвищується артеріальний тиск, зростаєгазообмін, розширюються бронхи, збільшується інтенсивність окисних і енергетичнихпроцесів в організмі». (У. Кеннон).
Різко змінюєтьсяхарактер діяльності скелетних м'язів. Якщо в звичайних умовах окремі групим'язових волокон включаються в роботу по черзі, то в стані афекту вони можутьвключитися одночасно. Крім того. Блокуються процеси, які гальмуютьм'язову діяльність при стомлюваності. Щось подібне відбувається в іншихсистемах організму, завдяки чому емоційне збудження миттєво мобілізує всінаявні в організму резерви.
Відомо, щопроцеси життєдіяльності протікають з різною інтенсивністю. Організм в кожнійситуації реагує адекватно виникли умовам, для чого існують точні пристосувальнімеханізми. У що спочиває тканини скелетної м'язи функціонує близько 25-30капілярів на 1 кв. мм її перетину. А при максимальній м'язовій напрузів 100 разів більше. У людини в стані спокою обсяг дихального повітрядорівнює приблизно 500мл. У той час як життєва ємність легенів можедосягати 5000мл і більше. Отже, у спокої використовується близько 10%життєвої ємності легень.
Навіть приінтенсивної діяльності зберігається значна кількість потенційнихможливостей. Вони використовуються лише у надзвичайних умовах, у станіемоційного напруження.
Одночаснопригнічуються реакції і функції організму, які в даний момент не є життєвонеобхідними. Зокрема, гальмуються функції, пов'язані з процесаминакопичення, асиміляції енергії, зростають процеси дисиміляції, даючи організмунеобхідні енергетичні ресурси. При емоціях змінюється суб'єктивний станлюдини. Більш тонко працює інтелектуальна сфера, пам'ять, особливо чіткосприймаються впливу навколишнього середовища.
У стані спокоюмислення нерідко буває шаблонним, стереотипним. У моменти емоційногопідйому приходить натхнення, опромінюють відкриття, переживається радістьтворчості. Емоція — це стан вищого підйому духовних і фізичних сил людини.
У формівідповідних реакцій організму, що виникають у надзвичайних умовах, емоціїсформувалися в процесі еволюції як механізм пристосування. Організм, не володівздатністю до екстреної мобілізації своїх ресурсів у важкій обстановці, не витримувавборотьби за існування і гинув.
Але надмірні по виваженостіемоційні реакції можуть виявитися шкідливими, привести до виникнення рядузахворювань. Лікар повинен вміти попередити можливі наслідки таких емоційнихнапружень. Для цього необхідно знати умови запуску емоцій.
Емоції виникаютьлише в тому випадку, якщо перед організмом стоїть яка-небудь задача (потреба,мета), а коштів для вирішення (задоволення, досягнення) її виявляєтьсянедостатньо. Засоби для досягнення мети — це інформація-вміння, навички,досвід — (І), енергія (Е), час (В). Для досягнення будь-якої мети існуютьоб'єктивно необхідні інформація. Енергія і час (відповідно Ін, Ен,Вн). У випадку, якщо існуючі в організму інформація, енергія і час (Ін,Ен, Вн) менше необхідних, виникає стан напруги (СН), виражена тим сильніше, ніжважливіше мета і чим більше дефіцит необхідних коштів.
Зазначенівідносини можуть бути виражені формулою:
СН = fЦ (Ів x Ен- Іс, Ес, нд),
СН — станнапруги, Ц — мета (завдання, потреба).
Емоціївиникають, якщо СН досягне певної величини. Розрізняють чотири ступені(стадії) СН. Перший ступінь (СН-1) — стан уваги, мобілізації, активності(ВМА). Характеризується підвищенням працездатності, посиленням функціїорганів і систем, що забезпечують рішення цієї задачі. СН-I виникаєкожного разу, вимагає концентрації уваги, мобілізації інтелектуальних іфізичних ресурсів. Подібний стан дуже корисно, воно тренує організм,підвищує працездатність.
Стан напруги IIступеня (СН-II) зазначається, якщо мобілізація сил під час СН-1 виявляєтьсянедостатньою. У цьому випадку напруга зростає, що призводить до появи стенічноїнегативної емоції (ШОЕ). Психологічно це знайоме кожному стан люті (гніву,обурення). Супроводжується вкрай значним (граничним) підвищенням активностіорганів і систем, що забезпечує взаємодію організму з навколишнімсередовищем. Значно зростає працездатність скелетних м'язів,концентрується увага, посилюється робота серця, підвищується артеріальний тиск,посилюються подих. Окислювальні і енергетичні процеси, з'являється спазмсудин черевних органів і кров посилено притікає до м'язів, мозку, легким ісерцю. Мета подібної реакції — максимально збільшити ресурси організму ітим домогтися вирішення виниклої задачі.
Третя ступінь(СН-III) — астенічна негативна емоція (АСОЕ), виникає, якщо завдання вимагаєресурсів, набагато перевищують ті, якими володіє організм навіть примаксимальній мобілізації сил. Психологічно СН-III — це стан страху (жаху,туги).
Зміни функційорганізму при СН-III часто прямо протилежні тим, які відзначаються приСН-II. Настає різке зниження інтелектуальних і енергетичнихресурсів. (Від страху «опускаються руки», «підкошуються ноги»,паралізуються «розумові здібності», «вегетативна буря» може перейти в«хаос»). При СН-III пригнічуються не тільки інтелектуальні і енергетичні,але й імунологічні реакції, а також компенсаторні процеси. Саме тому станнапруги III ступеня при тривалому впливі вкрай шкідливий для організму. «Страх,туга, печаль — руйнують тіло, відкриваючи доступ до нього всіляких захворювань»,- говорив І.П. Павлов.
У надзвичайнихситуаціях страх можуть відчувати всі — і боязкі і мужні. Але мужній, вольовалюдина, придушуючи в собі це почуття, може надходити у відповідності з почуттямобов'язку наперекір страху. Боягуз ж, нерідко, опиняється в полоні цьоговідчуття і, втрачаючи глузд, гине.
Але навітьСН-III представляє собою своєрідну захисну реакцію, тому що виникає в томувипадку, якщо максимальної мобілізації резервів, характерної для стенічноїнегативної емоції при СН-II, буде недостатньо і організм змушений відмовитисявід досягнення мети. Але якщо значимість мети зберігається, то зменшенняресурсів організму, викликане СН-III, ставить організм по суті в безвихіднестановище. У цьому випадку може наступити IV стадія СН (СН-IV) — невроз,що представляє собою вже захворювання, «статтю» ряду регуляторних механізмів.
Стан напругибудь-якого ступеня може виникнути безпосередньо «з місця», без включенняпопередніх ступенів. Нервова система оцінює на першому етапі важливість іскладність завдання, необхідні для її досягнення кошти та кошти, які існують уорганізму, на рівні підсвідомості миттєво. Це свідчить про те, щовиникнення емоцій (і неврозів) не підвладний волі. Свідомо можна лишестримати зовнішні прояви вже виникла емоції або попередити її виникнення,намагаючись регулювати величину факторів Ц, Ін, Ес, Вн, Іс, Е, нд
Розглянутічотири стану напруги в «чистому» вигляді зустрічаються рідко. Частоспостерігаються СН, які можна охарактеризувати як проміжні (перехідні) стадії.Так, наприклад, в проміжної стадії між СН-II і СН-III може виникнутипригнічення лише інтелектуальних функцій при повного збереження (і навітьпідвищення) енергетичних ресурсів. У цьому випадку охоплений страхом, щовтратив розум людей з гігантською енергією робить безглузді вчинки (паніка).
Спостерігаютьсяперехідні ситуації та іншого роду, коли знижуються лише енергетичні ресурси:паралізована жахом людина усвідомлює що наближається небезпека, але не в силахзробити жодного руху, щоб уникнути її.
Ступінь станунапруження, яке виникає в даній ситуації, крім усього іншого, визначаєтьсяпопереднім життєвим досвідом. Недостатність цього досвіду, відсутність навичок,необхідних для подолання труднощів, сприяють виникненню стану напруги більшвисокого ступеня. Із самої природи емоцій випливає той факт, що емоційненапруження в більшій мірі проявляється у слабких і необізнаних і в меншій міріу сильних і впевнених у собі людей. Останні частіше залишаютьсяспокійними. Слабкій та невпевненій у своїх силах людині необхідна постійна «підтримка»у вигляді емоційної напруги. Тому він і «кипить» за будь-якого приводу. Важливаі ступінь фізичної тренованості організму. При наявності сильної іпрацездатною м'язової системи мобілізувати енергетичні ресурси потрібно вменшому ступені. Систематична м'язова діяльність — фактор, що сприяє нетільки «розрядці», а й попередженню вищих ступенів стану напруги. Лімбічнасистема і емоції
Лімбічна системаконтролює емоційну поведінку, управляючи тим самим усією сукупністю внутрішніхфакторів, що мотивують діяльність тварини і людини. Вона забезпечуєзагальне удосконалення пристосування організму до постійно мінливих умовнавколишнього середовища.
Якщо врезультаті поразки лімбічної системи внаслідок патологічного процесу або експериментальноговпливу це пристосування порушується, поведінка стає неадекватною: порушуєтьсяхарчова поведінка, страждає діяльність, спрямована на збереження особи і виду,порушується соціально-статева поведінка.
Всі ціповедінкові акти, нервова основа яких закладена в гіпоталамусі і верхніхвідділах середнього мозку, управляються лімбічної системою. У тварини вонискладають видоспецифічну поведінку.
У людини емоційнаповедінка, можливо, має аналогії з видоспецифічною поведінкою тварин: припошкодженнях лімбічної системи емоційна поведінка порушується. Далі можнарозглянути функції деяких відділів лімбічної системи на підставі клінічних іекспериментальних даних. Рольмигдалеподібного тіла у проявах емоцій
У людинимигдалина (амігдала, мигдалеподібне тіло) являє собою високо диференційованепідкіркове ядерне утворення великих розмірів, розташоване в глибині скроневоїчастки. У кішки або мавпи електричне подразнення різних відділів мигдалинивикликає в принципі ті ж ефекти, які спостерігаються при електричній стимуляціїгіпоталамуса. До цих ефектів належать як найпростіші гомеостатичні, так іповедінкові реакції, в яких беруть участь вегетативна, ендокринна та соматичнасистеми.
Двостороннєруйнування мигдалини у тварини не супроводжується серйозними порушеннямигомеостатичних функцій, які регулюються гіпоталамусом. Навпаки, поведінкатакої тварини різко змінюється. Після двосторонньої амігдалектомії мавпивтрачають здатність до соціальної внутрішньогрупової поведінки. Такі тварини неможуть дати соціальну оцінку екстероцептивні інформації (особливо зорової,слухової і нюхової), необхідної для групової поведінки, а також зв'язати цюінформацію з їхнім власним емоційним станом (настроєм), що визначає їхвнутрішньогрупові симпатії чи антипатії (тобто елементарні одиниці внутрішньогрупових взаємовідносин). Амігдалектомовані мавпи уникають інших членівгрупи і справляють враження стривожених і невпевнених у собі тварин.
При утриманні вклітці в таких мавп виникають класичні симптоми синдрому Клювера-Б'юсі. Цейсиндром був вперше описаний Клювером і Б'юсі в результаті спостережень макак-резусів,у яких були видалені обидві скроневі частки, включаючи гачок, мигдалину ігіппокамп. У таких мавп різко порушувалася афективна поведінка, що супроводжувалосятакими симптомами: психічної сліпотою (нездатністю відрізнити їстівні предметивід неїстівних); вираженими оральними рефлексами (мавпи хапають губами і берутьв рот всі предмети без розбору); порушенням харчових звичок;гіперсексуальністю; цікавістю по відношенню до будь-якого предмету, щопотрапляє в поле зору; різкими порушеннями реакцій страху і афективногоповедінки. Прояви синдрому Клювера-Б'юсі у мавп, що міститься в клітках, наперший погляд суперечать змінам поведінки у амігдалектомованих мавп, щознаходяться в стаді. Однак загальним для них є те, що такі тваринивтрачають здатність, по-перше, оцінити значення інформації, що надходить віднавколишнього середовища (у приматів це в основному зорова і слуховаінформація), і, по-друге, зв'язати цю інформацію зі своїм власним афектнимстаном. Це призводить до порушення нормальної взаємодії особи знавколишнім середовищем, і, зокрема, соціальних відносин з членами стада ічужинцями.
Вважають, щоповедінкові розлади у амігдалектомованих мавп пов'язані з порушеннямдвосторонньої передачі інформації між скроневими частками і структурамигіпоталамуса. У результаті такогопорушення зникає здатність до оцінки сенсорної інформації згідно з емоційнимстаном тварини. У такому випадку за цю оцінку відповідає саме мигдалина. На користьподібних уявлень свідчать наступні факти. 1. У електрофізіологічномуексперименті можна показати, що роздратування первинних сенсорних областейнової кори призводить за участю скроневих часток до порушення нейронівмигдалики. 2. У людини епілептичнінапади при супроводжуються складними порушеннями сенсомоторних і вегетативнихфункцій. У цих випадках патологічне збудження виникає в скроневоїчастки і поширюється на мигдалину. На початку нападу, до того якпорушується мигдалина, у таких хворих часто виникають складні галюцинації, щостосуються подій з минулого. Такіж галюцинації у цих хворих можна викликати шляхом точкового електричногоподразнення скроневої частки.
Клінічні та експериментальнідані свідчать про те, що в скронево-амігдалярній системі містяться важливінервові освіти, що відповідають за надбану мотиваційну поведінку і емоції. Можливо, в цей системі відбуваєтьсязіставлення складної сенсорної інформації з інформацією, накопиченої в процесіжиттєвого досвіду (тобто з пам'яттю). У результаті цього надходить,здобуває значимість для організму і надалі через мигдалину призводить дозапуску тих емоційних поведінкових реакцій, які в минулому виявилися кориснимив аналогічних умовах. Прицьому мигдалина надає активуючий та/або інгібуючий вплив на відповіднігіпоталамічні механізми.
Невідомо, яким чином в новукору надходить інформація про афективні стані, тобто як ми усвідомлюємо емоції? Можливо, що сигнали від гіпоталамуса,маміллярних тіл і лімбічних областей середнього мозку надходять через переднівідділи таламуса до поясної звивині (рис.1), а через медіодорсальні відділиталамуса — до лобним часток або що інформація надходить безпосередньо відмигдалини до нової корі. Мине знаємо також, яким чином організм навчається пов'язувати біологічно значущі(і особливо соціально значущі) сигнали із зовнішнього середовища зі своїмафектним станом. Булазапропонована гіпотеза, згідно з якою інформація про навколишнє середовище (зскроневих ділянок кори) і про стан внутрішнього середовища організму (відгіпоталамуса) конвергує на нейронах мигдалини, змінюючи їх синоптичні зв'язки. У цьому випадку має відбуватисяформування дуже стабільних і довгострокових слідів пам'яті, і в результатіможуть утворюватися постійні зв'язки між сигналами з навколишнього середовищата мотиваційними поведінковими реакціями.
Хоча кожен з нас знає, щотаке емоції, дати цьому стану точне наукове визначення неможливо. Зазвичай під емоціями розуміють нашіпочуття і настрої і їх прояви в поведінці та реакції з боку вегетативної таендокринної систем. Так,якщо людина дивиться захоплюючий фільм, у нього підвищуються артеріальний тиск,частота скорочень серця, потовиділення і вміст катехоламінів у крові. До емоцій відносяться всі негативні іпозитивні афективні стану від тривоги і страху до любові і щастя. Емоції можна відчути тількиінтроспективно. Миможемо усвідомити їх і завдяки тому, що володіємо мовою, ділитися ними один зодним. Крімтого, прояви емоцій у поведінці і вегетативних і ендокринних реакціях доступніоб'єктивного наукового аналізу, і вираженість цих проявів при різних емоційнихстанах може бути оцінена.
До теперішнього часу всіспроби об'єктивно описати та класифікувати емоції на основі супроводжуючих їхрухових, вегетативних і ендокринних реакцій були невдалими. Таким шляхом можна лише дуже грубоаналізувати емоційні стани. Узв'язку з цим довелося відмовитися від двох підходів до проблеми емоцій, якімогли б мати важливе теоретичне і практичне значення.
1. Виявилося неможливим створити робочукласифікацію емоцій на основі одних лише вегетативних реакцій без урахуванняінтроспективних даних і застосування методу аналогій.
2. Спроби використовувати вегетативні іендокринні розлади як об'єктивні діагностичні критерії при афективнихпорушеннях, які супроводжують так звані психосоматичні захворювання, не далиочікуваних результатів. Проявиемоцій, очевидно, обумовлені головним чином спадковими вродженими механізмами. Ці прояви, безсумнівно, мають великезначення з еволюційної точки зору, будучи сигналами при спілкуванні міжособинами одного і того ж виду, а також різних видів. Наприклад, коли у розлюченого мавпишерсть стає дибки, це є явним сигналом як для інших мавп, так і для іншихтварин. Отже, емоційну поведінку потрібно розглядати, як видно, як один заспектів видоспецифічної поведінки. Емоції мають також значенняінтравертованих сигналів, тому що завдяки їм особина пристосовується до зміннавколишнього середовища. Виробляючинові реакції.
Виникнення емоцій у ссавцівпов'язано з їх пізнавальними здібностями, тобто зі сприйняттям і оцінкою сенсорнихсигналів, а також з механізмами пам'яті. Рухові, вегетативні і ендокриннікомпоненти емоційного стану — це, з одного боку, прояви таких пізнавальнихпроцесів, з іншого боку. Всіці реакції можуть в свою чергу впливати на емоції за принципом зворотної аферентації. В даний час не існує єдиноїзагальновизнаної наукової теорії емоцій, а також точних даних про те, в якихцентрах і яким чином ці емоції виникають і який їхній нервовий субстрат. Можливо, у розвитку і диференціюванняемоцій беруть участь всі структури лімбічної системи, гіпоталамус, лімбічнаобласть середнього мозку і лобові області кори. На користь цього свідчить, наприклад,той факт, що при органічних захворюваннях мозку (пухлинах, запальних і системнихзахворюваннях), що вражають вищеописані структури, а також при зовнішніхпошкодженнях цих структур емоційна поведінка хворого часто змінюється. Разом з тим стереотаксичне руйнуванняневеликих ділянок цих структур може приводити до поліпшення стану або лікуваннюхворих, що страждають такими нестерпними психічними розладами, як компульсівнийневроз, невгамовний статевий потяг, стан тривоги, депресія і т.п. При стереотаксичних операціяхвидаляють або ізолюють такі утворення, як передня частина поясної звивини,пояс. Звід,шляхи від лобових часток кори та ядра таламуса, гіпоталамуса або мигдалики. Само собою зрозуміло, що до подібнихоперативних втручань слід ставитися з обережністю, оскільки вони призводять донезворотних, а іноді небажаних і непередбачуваних змін особистості.
Досить поширене емоційнепорушення з тих, з якими доводиться стикатися практичного лікаря, — це стантривоги. Длянього характерно занепокоєння і збудження; хворий вважає, що йому загрожуєреальна або вигадана небезпека. Боротисяз якою він безсилий. Стантривоги проявляється в таких рухових порушеннях, як надмірна жестикуляція іміміка, а також в таких вегетативних розладах, як пітливість, тахікардія,екстрасистолія, гіпертонія, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту(пронос), безсоння, сухість у роті і розширення зіниць. Стан тривоги може бути також нечітковираженим, проявляючись лише порушенням якої-небудь однієї вегетативноїфункції; в цьому випадку зазвичай ставлять діагноз «вегетативна дисфункція» або«психосоматичне захворювання».
Позитивніемоції
Позитивні емоції (щосупроводжуються появою почуття радості) відіграють величезну роль в життілюдини, як життєвий стимул, що регулює поведінку і діяльність. Позитивні емоції важливі длязбереження високої працездатності та здоров'я людини.
«Радість, роблячи насчутливими до кожної миті життя, до кожного враження буття, як до фізичного, такі до морального, розвиває, зміцнює тіло», — говорив І. П. Павлов. відомо, що позитивні емоції виникаютьпри досягненні мети, задоволення потреби, розв'язання задачі. Чим складніше завдання, складнішемета, сильніше потреба, тим вище ступінь стану напруги і тим сильніше позитивнаемоція, що виникає при знятті або зменшенні ступеня цього стану. Саме тому людина нерідко викликає усебе, швидко навіть III ступінь СН з тим, щоб, знімаючи її відчути найвищурадість. (Задоволення,яке доставляють атракціони, засноване саме на цьому принципі). Таким чином, задоволення будь-якої зпотреб людини викликає радість тим більшу, ніж інтенсивніше виражена мотивація. Як відомо, існує ієрархія потреб. Біологічні потреби, що відображаютьмінімум умов, необхідних для забезпечення життя організму (і види), мають певнумежу насичення. І,коли його досягнуто, біологічні потреби і їх задоволення перестають бути джереломрадості (виникає пересичення). Межанасичення сприйманої інформації є набагато вищим. При оптимальній для даногоіндивідуума швидкості (темпі) і ритмі надходження інформації межа не може бутидосягнутий навіть протягом всього життя людини. Дане джерело позитивних емоцій в цихумовах стає практичним невичерпним.
Описаний механізм запускупозитивних емоцій не є єдиним. Вонивиникають і без попереднього стану напруги. Так «первинний» стан радостіз'являється в ситуаціях, що підвищують життєві ресурси організму (і виду),тобто приотриманні корисної для організму інформації, збільшення енергетичних ресурсів,виграш часу. Важливимджерелом радості є збільшення саме інформаційних ресурсів.
Відомо, що організм приспілкуванні із середовищем ніколи не залишається пасивним. Природна формаповедінки тварини і людини — безперервний пошук і активна «розвідка»навколишніх умов. Алезовнішнє середовище постійно змінюється. Кожну мить організм повинен активнооцінювати ситуацію і з багатьох можливих програм поведінки знаходитиоптимальні.
У випадку, якщо б мотивомповедінки були лише виникли в даний момент біологічні потреби, поведінка завждизводилося б лише до дій, спрямованих на підтримку і збереження фізіологічноїрівноваги (гомеостазу). Яктільки та чи інша потреба виявилася б задоволеною, привід для діяльності зникавби. Якщоб у процесі еволюції організм керувався тільки такими мотивами, то вигляд вцілому був би приречений на виродження. Зазвичай цього не відбувається.
Природа заклала в будь-якийорганізм відчуття постійного «інформаційного голоду». Саме прагнення отримувати,переробляти і аналізувати інформацію (пошук оптимальних рішень) є одним знайважливіших життєвих стимулів. Якщо надходження інформаціїприпиняється, організм стає надзвичайно діяльним і організовує приплив її насебе. Улюдини ця діяльність опосередкована словом; сферою, де він здобуває інформацію,є його соціальне життя. Алеце лише відміна людської ступені розвитку. Сам же принцип активного пошуку — загальний для живих істот, що мають розвинену нервову систему.
Якщо, наприклад, посадитипацюка у вольєр, в якому буде все необхідне для задоволення будь-яких йогоприродних (біологічних) потреб (їжа, вода, істота іншої статі тощо), тваринапочне з видимим інтересом активно знайомитися з новою для нього обстановкою . Щур все перепробує, що можна, погризеі т.д. Але,познайомившись з обстановкою і звикнувши до неї, тварина почне проявлятизанепокоєння. Воностане кидатися по вольєрі, поки не знайде спеціально замасковане маленькийотвір, через який можна проникнути в навколишнє середовище. Навіть якщо це середовище буде повненебезпек, при зустрічі з якими тварина може загинути, то, дослідивши, вивчившиі перепробував все всередині огорожі, воно все одно рано чи пізно піде звольєра.
Припинення припливуінформації призводить до того, що не тільки люди, але і тварини (судячи зїхньої поведінки) починають відчувати нестерпну нудьгу. Саме тому життя «в чотирьох стінах» ідля людини виявляється тяжкій.
Природа забезпечує умови, прияких вид виявляється найбільш життєздатним лише тоді, коли окремі йогопредставники не залишаються пасивними, а спрямовуються в розвідку, на пошукоптимальних рішень, що збільшують життєвий досвід і життєстійкість виду. Тому в процесі еволюції виниклимеханізми, що забезпечують появу почуття радості при пізнанні нового («принадністьновизни»). Організмне може існувати в замкнутій системі, інформаційні можливості якої вичерпано. За своєї природи він дуже активний.
Зрозуміло, що людина зодягнуву свої, властиві тільки йому форми поведінки властиву кожному організмунеобхідність пошуку. Пошукнових шляхів вирішення будь-якої задачі, наближення до її вирішення — важливеджерело позитивних емоцій. Все це становить могутній стимул для творчості.
Висновок
Ми розглянули деякіфізіологічні механізми запуску емоцій, відволікаючись від конкретних умов, вяких вони виникають у людини, тобто від умов соціального середовища. Але саме ці умови формують емоційнусферу нашого життя. Ітому вивчення природи емоцій повинно проводитися спільно фізіологами іпсихологами. Тутще багато невирішених проблем. Не всім зрозуміла, наприклад, природи виникненняпозитивних емоцій при дії певної музичної мелодії (здавалося б не несеорганізму будь-якої конкретної прагматично корисної інформації) або певноїквіткової гами в живописі або дотримання певних пропорцій в архітектурі і т.д. Подальше вивчення питань, пов'язанихз природою позитивних емоцій, як було вже сказано, має велике значення длястворення оптимальних умов життя, праці та відпочинку, для збереження здоров'яі працездатності.
У ході підготовки контрольноїроботи були вирішені наступні завдання:Розкрито поняття емоцій, їх види і роль в життілюдини. Емоції — це елементарні переживання, що виникають у людини під впливомзагального стану організму і ходу процесу задоволення актуальних потреб.
У залежності від тривалості,інтенсивності, предметності чи невизначеності, а також якості емоцій, всіемоції поділяють на емоційні реакції, емоційні стани та емоційні відносини.
Емоційні станихарактеризуються більшою тривалістю, яка може вимірюватися годинами і днями. За своєю модальності емоційні станиможуть з'являтися у формі дратівливості, тривоги, доброти, різних відтінківнастрою — від депресивних станів до стану ейфорії. У психологічній літературі поширенетакож поділ емоційних станів, що відчуває людина, на власне емоції, почуття йафекти./>
Список використаної літератури
1. Р.Шмидт, Г.Тевса, Физиология человекав 3-х томах, г.Москва, изд-во «Мир», 1996 г.
2. Г.И.Косицкий, Физиология человека,Москва, «Медицина», 1985 г.
3. АнохинП.К. Эмоции // Психология эмоций: Тексты. — М., 1984. — С. 173.
4. ВилюнасВ.К. Основные проблемы психологической теории эмоций. – М.: Педагогика, 1988.
5. ИзардК.Э. Психология эмоций. пер. с англ. СПб., 1999.
6. ИльинЕ.П. Эмоции и чувства.2-е издание. СПб.: Питер. – 2007.
7. ЛеонтьевД.А. Внутренний мир личности. // Психология личности в трудах отечественныхпсихологов. / Сост. Л.В. Куликова. – СПб.: Питер, 2000.
8. МаклаковА.Г. Общая психология. – СПб: Питер, 2005.
9. НагаевВ.В., Жолковская Л.А. Основы клинической психологии. Учебное пособие длястудентов вузов — Москва: ЮНИТИ-ДАНА, 2007.
10. НемовР.С. Психология. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.
11. РеберА. Большой психологический словарь. – М.: Вече; Аст, 2000.
12. РубинштейнС. Л. Основы общей психологии — СПб: Издательство «Питер», 2000
13. ОльшанниковаА.Е. К психологической диагностике эмоциональности. / Проблемы общей,возрастной, педагогической психологии. — М.: Педагогика, 1988.