Зміст
Вступ
1. Менталітет
2. Мотивація поведінки трудової діяльності
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Розкриття специфіки національних відносин і культуроютворчості народу, дослідження життєдіяльності людини і суспільства органічно пов'язані(крім інших) і з такими поняттями, як «менталітет», «ментальність».
Існують різні погляди стосовно того, що таке менталітет.Об'єднує усі ці погляди думка про те, що менталітет — це еволюційно та історичносформована структура, яка визначає рій почуттів, думок, поведінки, що формує системуцінностей і норм життя як окремої людини, так і певних націй, народів, суспільств.
Залежно від того, про яку предметну галузь ідемова, говорять про національний, народний, віковий, європейський, американський,азіатський, африканський, середньовічний, тоталітарний, монархічний, бюрократичний,олігархічний тощо менталітет. Він не зводиться тільки до логічних конструкцій, апоряд з ними органічно включає етнічні, національні, культурні, образно-емоційнікомпоненти. Менталітет передбачає певний рівень засвоєння культури, а також почуттяісторичної і релігійної належності та дистанції від чогось і від когось. Саме томументалітет виростає як складне поєднання таких компонентів, як етнос, культура,релігія, наука, мораль, мистецтво і не може бути зведеним до жодного з них, тобтозавжди має інтегративний і цілісний характер. Синтез усіх цих компонентів зазвичайздійснюється на рівні підсвідомості, і, як правило, не усвідомлюється людиною.
1. Менталітет
Менталітет — (від латів.mens, mentis — розум, мислення, розсудливість, образ думок, душевний склад) сукупністьсоціально-психологічних установок, автоматизмів і звичок свідомості, що формуютьспособи бачення світу і представлення людей, що належать до тієї або іншої соціально-культурноїспільності. Як будь-який соціальний феномен, ментальності історично мінливі, алезміни в них відбуваються дуже повільно.
Соціальний психологбачить в ментальностях (менталітеті) взаємозв'язані психологічні реакції, виставиі якості, що несуть в собі залишки досвіду попередніх поколінь, «саморозуміннягруп» (Ю. Мітке) як синтез свідомості і колективного несвідомого.
Соціальний історикрахує ментальностями узагальнений спосіб сприйняття світу,манеру відчувати і думати, характерну для людей певної епохи.
Социолінгвіст вважаєментальністю семантичну матрицю, що зумовлює смислові реакції культурних суб'єктів.З точки зору лінгвістики, у вивченні ментальностей поважнопідкреслювати роль мови, що моделює свідомість.
Загальною характерноюрисою ментальностей — на відміну від доктрин і ідеологічних конструкцій, що є закінченимиі продуманими системами, — є їх відвертість, незавершеність, континуальність, дифузнаприрода, «розлитість» в культурі і буденній свідомості. Ментальності виражаютьне стільки індивідуальні установки кожної з людей, скільки позаособистісну сторонусуспільної свідомості. Суб'єктом ментальностей є не індивід, а соціум. Вони виявляютьсяв словесній мові (вербальній культурі суспільства) і мові жестів, в поведінці, звичаях,традиціях і віруваннях.
Поняття ментальногодозволяє з'єднати аналітичне мислення, розвинені форми свідомості з напівусвідомленимикультурними шифрами. Ментальне зв'язує багаточисельні опозиції — природного і культурного,емоційного і розсудливого, ірраціонального і раціонального, індивідуального і суспільного.Особливо продуктивне поняття ментальностей використовуєтьсядля аналізу архаїчних структур і часу, що давно пішов, з характерними для ньогоформами міфологічного світосприймання.
У сучасному гуманітарномузнанні поняття ментальностей придбало розширювальний сенс івживається не лише для позначення тих або інших культурних стереотипів, типовихдля великих соціальних груп або характеристики духовної настроєності всього суспільства,але і для тлумачення образу думок, вірувань, «навиків духу» невеликоїгрупи людей.
Більшість представниківвітчизняної гуманітарної науки схильна вживати дефініції «ментальностей»і «менталітету» як синонімічні, хоча в цілому їх синонімічне або роздільневикористання не устоялося. Социолінгвісти представляють ці два терміни як неспівпадаючі.Із їхньої точки зору, поняття «ментальність» повинне розумітися як«базова характеристика системи психологічної репрезентації досвіду в свідомостілюдей історично певної лінгвокультурної спільності, що фіксує функціонально-динамічніаспекти цього досвіду», тоді як більш споживане слово «менталітет»позначає змістовні його сторони. Деякі з учених, не схильних ототожнювати і«менталітету» між поняттями «ментальностей», вважають, що останніймає загальніше, у відомому сенсі — загальнолюдське значення («менталітет середньовіччя»),а термін «ментальності» співвідносимо з поняттями «мисленням»або «відчуття» (напр., французька або російська ментальність, ментальністьдворянина, ментальність особи і так далі) (Л.Н. Пушкарев). Нарешті, ще одна точказору зводиться до розгляду різних ментальностей (релігійною,етичною і так далі) як частин менталітету (М.М. Громико).
Термін «ментальності»використовувався ще в XIX ст. американським філософом і поетом Р. Емерсоном (1803-1882),що намагався зв'язати воєдино метафізичні і психологічні проблеми суспільних настроїв.Поняття «Колективних ментальностей» використовувалосятакож французьким політиком і істориком А. де Токвілем, авторомкниги Демократія в Америці (1835), що прагнув відшукати першопричини забобонів,звичок і пристрастей, поширених в описуваному їм американському суспільстві.
У науковий зворот термін«ментальності» був введений французьким етнологом і соціо-антропологом Л. Льові-Брюлем (1857-1939), що вивчавдологічне мислення і «колективні вистави» (або «ментальності»)так зв. «примітивних народів». Характерною рисоюментальностей Л. Льові-Брюль вважав нез'ясовність за допомогою звичайної логікиі здорового глузду, «містична» (підкреслювану також «батьком соціології»Е. Дюркгеймом), причетність всіх до загальних вірувань або помилок (т. наз.«закон сопричастия», loi de participation). Він першим підкреслив складністьспроб осягнути колективне життя неписьменних народів, виходячи з сучасних понять.
Філософське розумінняпоняття «ментальностей» пов'язуютьз ім'ям німецького мыслителя-неокантианца Е. Кассирера (1874-1945).Він вкладав в поняття «менталітет» приблизно той же вміст, що і Л. Льові-Брюль,підкреслюючи, що види менталитетов можна систематизувати поспособах сприйняття навколишнього світу, особливо, як він вважав, природи.
Психоаналітична і соціопсихологічнадослідницька традиція, в рамках якої народилася психоісторія, схильна була представлятиментальності аналогом і синонімом «соціального характеру». Соціолог-неофрейдістЕ. Фромм (1900-1980) в роботі Втечу від свободи (1941) вживав поняття «Соціальногохарактеру», вважаючи його синонімічним поняттю колективних вистав або ментальностей. Французький психолог Г. Бутуль вважав, що ментальності — як сукупністьідей і інтелектуальних установок — знаходиться між людиною і сприйманим ним світом«як призма» (Ментальності, 1952).
В середині і другійполовині 20 ст. поняття ментальностей активно використовувалосяу філософських системах феноменологів і структуралістів, що ввели в мовну норму термін «эпістема» (система пізнання і розумова картина світу),близького за змістом до поняття «ментальностей».
Основи соціально-історичногорозгляду ментальностей закладені французькою історичною школою.Саме вона змусила почати скрупульозну розробку історії понять, що формують життялюдей в суспільстві і доводячи, що їх мінливий вміст складає невіддільну частинукультури.
Таким чином, французькіісторики, що стояли у витоків вивчення "історії ментальностей" як самостійногонапряму, помістили «ментальне» між усвідомленим, вочевидь структурованим,(тобто формами суспільної свідомості — релігією, ідеологією, мораллю, естетикоюі так далі) і неусвідомлюваним (несвідомим) в колективній, а частково — і в індивідуальнійпсихіці людей. Найважливішій, конструюючій ментальності, сферою є «сфера уявленьпро людину» (Р. Шпрандель).
Історія ментальностей (менталітету) — область вивчення минулого, невід'ємна частина «новоїсоціальної історії» як історії соціально-культурній. Оформилася в самостійнийнапрям в 1960-х спочатку в західному, а потім у всьому європейському гуманітарномузнанні в рамках так. наз. «историко-антропологическогоповороту» — інтересу до людини, його вистав і способу життя.Зміцнення позицій історії ментальностей саме в десятиліття «скинення основ»і визрівання студентської революції 1968 (рухи «нових лівих») пов'язаноіз спробами переорієнтовувати науки про минуле з "історії героїв" (правителів,мислителів, полководців, дипломатів) на "історію пересічних людей". Уцентр наукових праць були поставлені переконання народу, емоції і думки звичайних,у тому числі — «простих людей», аналіз рушійних механізмів їх соціальноїповедінки (Е. Леруа Лядюрі у Франції, Х. Медік, А. Людтке в Германії).
Услід за Л. Февромі М. Блоком, їх продовжувачі, що згрупувалися довкола журналу «Аннали»,змусили потіснитися "історію висловів" філософів і політиків, правителіві воєначальників, висунувши на перший план "історію потаєних розумових структур",властивих всім або більшості членів суспільства, аналіз ідей, не контрольованихїх носіями і що діють окрім їх волі і намірів.
Окрім соціальної психології,сильний імпульс народженню історії ментальностей дала структурна антропологія, щодозволила представити суспільство як всеосяжну систему стосунків «від підвалудо горища» (М. Вовель). Побачивши в реконструкції «ментального» елементвідтворення історії в її цілісності, молодший сучасник Л. Февра і М. Блока Ф. Бродель,запропонував аналізувати два рівні «структур» в житті будь-якого суспільства:структури життя матеріальною і нематеріальною, такою, що охоплює людську психологіюі щоденні практики. Другий рівень був названий ним «структурами повсякденності».Саме у них, вважав Ф. Бродель, формувалися цінності і символи віри людини певноїепохи, тому зрозуміти мотиви поведінки людей, семіотичні втілення їх картини світу(образи, вистави, звички, відчуття, передбачення і так далі) — означає зрозумітисаму епоху, само час, розібратися у взаємодії різних сторін життя суспільства, відпобутових деталей до політичних пристрастей, від щонайперших матеріальних інтересівдо аналітичної роботи людського розуму.
Мета історика повсякденності- вивчення картини світу людей з точки зору їх власного сприйняття. Проте сучасномуісторикові доводиться використовувати понятійний апарат, що для цього склався дотеперішнього часу, теоретичні схеми і моделі і постійно зіставляти відмінності увмісті сталих понять, що лише здаються незмінними. Постійне зіставлення «зовнішньої»точки зору, обумовленою сучасною системою знань, — з «внутрішньої», властивоїлюдям епохи, що вивчається, створює ситуацію нового бачення історії, т.зв.«стереоскопічного бачення» (А.Я. Гуревіч). Це дозволяє зберігати принципісторизму і уникати перенесення в епоху сучасних вистав, що вивчається.
2. Мотивація поведінки трудової діяльності
Вирішальним причиннимчинником результативності діяльності людей є їх мотивація.
Мотиваційні аспектиуправління працею отримали широке вживання в країнах з розвиненою ринковою економікою.У нашій країні поняття мотивації праці в економічному сенсі з'явилося порівнянонедавно у зв'язку з демократизацією виробництва. Раніше воно вживалося, в основному,в промисловій економічній соціології, педагогіці, психології. Це пояснювалося рядомпричин. По-перше, економічні науки не прагнули проаналізувати взаємозв'язок своїхпредметів з названими науками, і, по — друге, в чисто економічномусенсі до недавнього часу поняття «мотивація» замінювалося поняттям«стимулюваннями». Таке усічене розуміння мотиваційного процесу наводиладо орієнтації на короткострокових економічні цілі, на досягнення миттєвого прибутку.Це руйнівно діяло на потребністно-мотиваційну особу працівника, не викликало зацікавленостіу власному розвитку, самоудосконаленні, адже саме ця система сьогодні найважливішийрезерв підвищення ефективності виробництва.
Трудова мотивація- це процес стимулювання окремого виконавця або групи людей до діяльності, направленийна досягнення цілей організації, до продуктивного виконання прийнятих рішень абонамічених робіт.
Це визначення показуєтісний взаємозв'язок управлінського і індивідуально-психологічного вмісту мотивації,засновану на тому обставині, що управління соціальною системою і людиною, у відмінностівід управління технічними системами, містить в собі, як необхідний елемент узгодженняланцюгів об'єкту і суб'єкта управління. Результатом його буде трудова поведінкаоб'єктом управління і зрештою визначених результат трудової діяльності.
Р. Оуен і А. Сміт вважалигроші єдиним мотивуючим чинником. Згідно їх трактуванню, люди — чисто економічніістоти, які працюють лише для здобуття коштів, необхідних для придбання їжі одяг,житло і так далі.
Сучасні теорії мотивації,що грунтуються на результатах психологічних досліджень, доводять, що дійсні причини,спонукаючі людину віддавати роботі всі сили, надзвичайно складні і багатообразні.По думці одних учених, дія людини визначається його потребами.
Що дотримуються іншоїпозиції виходять з того, що поведінка людини є також і функцією його сприйняттяі чекань.
При розгляді мотиваціїслід зосередитися на чинниках які заставляють людину діяти і підсилюють його дії.Основні з них: потреби, інтереси, мотиви і стимул-реакції.
Потребі не можна безпосередньоспостерігати або виміряти, про них можна судити лише по поведінці людей. Виділяютьпервинні і вторинні потреби. Первинні за природою своїми є фізіологічними: людинане може обійтися без їди, води, одягу, житла, відпочинку і тому подібне.
Вторинні виробляютьсяв ході пізнання і набуття життєвого досвіду тобто є психологічними потреба в прихильності,пошані успіху.
Потребі можна задовольнитивинагородою, давши людині, що він вважає для себе коштовним. Але в понятті«цінності» різні люди вкладають неоднаковий сенс, а, отже, розрізняютьсяі їх оцінки винагороди. Наприклад, спроможна людина, можливо, визнає декілька годинникавідпочинку в крузі сім'ї значнішими для себе, чим гроші які він отримає за наднормовуроботу на благо організації. Для що працює в науковій установі коштовнішими можутьвиявитися пошана колег і цікава робота, а не матеріальні вигоди, які він отримавби, виконуючи обов'язки, скажімо, продавця в престижному супермаркеті.
«Внутрішня»винагорода чоловік отримує від роботи, відчуваючи значущість своєї праці, переживаючипочуття до певного колективу задоволення від спілкування дружніх взаємин з колегами.
«Зовнішня»винагорода — це зарплата, просування по службі символи службового статусу і престижу.
Мотиваційний процесможе бути представлений у вигляді наступних одна за інший стадій: усвідомлення працівникомсвоїх потреб як системи переваги, вибір найкращого способу здобуття певного виглядувинагороди, ухвалення рішення про його реалізацію; здійснення дії; здобуття винагороди;задоволення потреби. Стержнем управління на основі мотивації буде дія певним чиномна інтереси учасників трудового процесу для досягнення найкращих результатів діяльності.
Для управління працеюна основі мотивації необхідні такі передумови, як виявлення схильностей і інтересівпрацівника з врахуванням його персональних і професійних здібностей, визначеннямотиваційних можливостей і альтернатив в колективі і для конкретної особи. Необхідноповніше використовувати особисті цілі учасників трудового процесу і мети організації.
Жодні встановлені ззовніцілі не викликають зацікавленості людини в активізації своїх зусиль до тих пір,поки вони не перетворяться на його «внутрішню» мету і далі в його«внутрішній» план дії. Тому для кінцевого успіху велике значення має збігцілей працівника і підприємства.
Для вирішення цьогозавдання необхідне створення механізму мотивації підвищення ефективності праці.Під цим мається на увазі сукупність методів і прийомів дії на працівників з бокусистеми управління підприємства, спонукаючі їх до певної поведінки в процесі працідля досягнення цілей організації, заснованої на необхідності задоволення особистихпотреб.
Способи поліпшеннямотивації праці. Вони об'єднуються в п'ять відносно самостійних напрямів:
1. Матеріальне стимулювання.
2. Поліпшення якостіробочої сили.
3. Вдосконалення організаціїпраці.
4. Залучення персоналудо процесу управління.
5. Негрошове стимулювання.
Перший напрям відображаєроль мотиваційного механізму оплати праці у системі підвищення продуктивності праці.Воно включає в якості елементів вдосконалення системи заробітної плати, наданняможливості персоналу брати участь у власності і прибутку підприємства.
Безумовно, мотиваційномумеханізму оплати праці відводиться велика роль, але постійне підвищення рівня оплатипраці не сприяє як підтримці трудової активності на належному рівні, так і зростаннюпродуктивності праці. Вживання цього методу може бути корисним для досягнення короткочаснихпідйомів продуктивності праці. У кінцевому підсумку відбувається певне накладенняабо звикання до цього вигляду дії. Однобічна дія на працівників лише грошовими методамине може привести до довговічного підйому продуктивності праці.
Хоча праця в нашійкраїні, на відміну від високорозвинених країн, на сьогоднішній день розглядається,в основному, лише як засіб заробітку можна передбачити, що потреба в грошах зростатимедо визначеного межі, залежної від рівня життя, після якого гроші стануть умовоюнормального психологічного стану, збереження людського достоїнства. В цьому випадкуяк домінуючі можуть виступити інші групи потреб, пов'язані з потребою в творчості,досягненні успіхів та інші. Для керівника дуже важливе уміння розпізнавати потребипрацівників. Потреба нижчого рівня повинна задовольнятися перш, ніж потреба наступногорівня стане більш значним чинником, що визначає поведінку людини.
Потреби постійно міняються,тому не можна розраховувати, що мотивація, яка спрацювала один раз, виявиться ефективноюв е р б подальшому.
З розвитком особи розширюютьсяможливості, потреби в самовираженні. Таким чином, процес мотивації шляхом задоволенняпотреб безконечний.
Наступний напрям поліпшеннямотивації — вдосконалення організації праці — містить постановку цілей, розширеннятрудових функцій збагачення праці, виробничу ротацію, вживання гнучких графіківполіпшенню умов праці.
Постановка цілей передбачає,що правильно поставлена мета дорогою формування орієнтації на її досягнення служитьмотивуючим засобом для працівника.
Розширення трудовихфункцій має на увазі внесення різноманітності в роботу персоналу, тобто збільшеннячисла операцій, що виконуються одним працівником. В результаті подовжується робочийцикл у кожного працівника зростає інтенсивність праці. Вживання даного методу доцільнев випадку недозагруженности працівників і власного бажання їх розширити круг своєїдіяльності, інакше це може привести до різкого опору з боку працівників.
Збагачення праці маєна увазі надання людині такої роботи яка давала б можливість зростання, творчості,відповідальності самоактуализации, включення в його обов'язку деяких функцій планеруванняі контролю за якістю основний, а інколи і суміжною продукції. Даний метод доцільнозастосовувати у сфері праці инженерно-технічних працівників.
Висновки
Отже, національна ментальність та її архетипи формуютьсяв суспільному співжитті даного етносу, чітко не усвідомлюючись, у результаті засвоєнняйого культури і, у свою чергу, зворотно впливають на всі сфери життєдіяльності даногонароду та на розвиток його культури. Усвідомлюючись, вони отримують світоглядно-філософськеосмислення, що становить стрижень національної культури, її специфіку і впливаєна життєдіяльність народу, його суспільне життя.
Список використаних джерел
1. Комарова Н. Мотивация труда и повышение эффективности работы. || Человеки труд 2007 №10.
2. Экономика предприятия / Под ред. Семенова В.М. М. 2006.
3. . Хекхаузен X. Мотивация и деятельность: В 2-х т. T.I.- М.: Мир, 1996.