ПЛАН
Вступ
Розділ 1. Масова свідомість як складова суспільноїсвідомості
1.1.Суть та особливості масової свідомості у системісуспільних зв`язків
1.2.Місце громадської думки у масовій свідомості
Розділ 2. Формування масової свідомості у суспільствахрізного типу
2.1.Масова свідомість і тоталітарний режим
2.2.Моделі взаємин «харизматичний лідер», «вождь» — «маса»
2.3.Психологічна маніпуляція масовою людиною
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В соціології дедалі ширше стали використовуватись поняття масової свідомості.Масова свідомість – це сукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорнихпочуттів, настроїв, що відбивають всі сторони життя суспільства, доступні масамі здатні викликати інтерес. Маса людей як сукупність індивідів виступає носієммасової свідомості. Масова свідомість – найрізноманітніші за гносеологічною ісоціальною природою духовні утворення, не обмежені лише формами психіки,стосовно до сфер психології, ідеології, емоції і логіка, образи і реакціябуденного і теоретичного знання, раціональні і ірраціональні уявлення та ш.Масова свідомість виступає, як міжгрупова свідомість, народжена процесамимасовізації в різноманітних сферах життя суспільства. Процеси масовізації, яксвідчать реальності суспільно-політичного життя в сучасному суспільствіУкраїни, пояснюються, по-перше, збільшенням розмірів спільностей людей, якіздійснюють одну й ту ж суспільно-політичну діяльність; по-друге, значним посиленнямсоціальної неоднорідності спільностей, що беруть участь в масових суспільно-політичнихпроцесах; по-третє, значним ускладненням всіляких соціальних зв'язків івідносин всіх учасників суспільно-політичного життя, розширенням їх міжособовихі міжгрупових відносин; по-четверте, подальшим зрівнянням властивостейучасників різноманітних видів масової суспільно-політичної діяльності.
Під безпосереднім впливом повсякденної свідомості формується суспільнадумка. Суспільна думка – становище масової свідомості, включаюче ставлення(приховане або явне) різноманітних соціальних спільностей, верств і класів,груп людей до подій та фактів соціальної дійсності. Суспільна думка реальновиявляється через систему соціологічних досліджень, опитувань, волевиявлень людейу процесі виборчих кампаній, референдумів, масових мітингів, маніфестацій,зібрань, через засоби масової інформації тощо. Діючи в усіх сферах суспільногожиття, суспільна думка водночас має межі, що визначаються суспільною значимістюподій, явищ, що обговорюються. Прогресивна роль суспільної думки найбільшвелика при поєднанні буденної суспільної свідомості з теорією.
Отже, приймаючи до уваги важливість вищезазначеного вважаємо, щопроблема дослідження масової свідомості, її формування та особливостей є актуальною.Тим більше, що звернення до вивчення проблем масової свідомості зумовленетипологічною близькістю посткомуністичної ситуації і тими процесами, що їхописували теоретики масового суспільства. Перехідний період, за якого нашесуспільство прямує до суспільства з ринковою економікою, — це, власне, перехідвід одного типу масової свідомості (соціалістичного) до іншого його типу(капіталістичного).
Ступінь наукової розробки проблеми. У ходідослідження було використане широке коло як вітчизняних так і доступнихзарубіжних джерел. Вони є різні за характером аналізу поставлених проблем,методологією та методами дослідження, науковою цінністю.
Найбільший інтерес до питань масової свідомості виник у 60-80-і роки взв'язку з появою такого потужного інформаційного каналу як телебачення. У ці жроки починається інтенсивна розробка проблем масової комунікації. Перспективамвпливу засобів масової інформації на розвиток суспільства, масової свідомості, ілюдини, присвячені роботи О. Тоффлера [33], Г. Шиллера [38].
Відомими роботами по вивченню масової свідомості є праці Б.Грушина [5],Г.Дилигенского [6], які перші серед вітчизняних науковців почали безпосередньозайматися проблемами, присвяченими аналізу масової свідомості. Ними розробленавагома теоретична основа самого поняття масової політичної свідомості. Такожчимало аспектів даної проблеми знайшли своє відображення в працях Д.Ольшанського[18], [19], [20] А.Уледова [34], [35] і М. Шахзадеяна [37]. В основному їхцікавили особливості існування політичної свідомості в соціалістичній країні,колишньому СРСР. Крім цього значними є роботи Я.Любивого [15], Л.Нагорної [16]які присвячені питанню динаміки масової свідомості в період від перебудови доотримання Україною незалежності. Значною є робота І.О. Кресіної [12], котрадетально аналізує особливості ї характерні риси саме національної свідомостіукраїнців в рамках сучасних політичних і економічних перетворень в країні.
Об’єктомдослідження є масовасвідомість в Україні.
Предметомдослідження єаналіз провідних тенденцій формування і розвитку масової свідомості українців вісторичній ретроспективі та на сучасному етапі розвитку держави.
Не претендуючи навичерпний аналіз такого складного й багатогранного питання, автор ставить замету дослідити суть масової свідомості, особливості формування масовоїсвідомості у державах тоталітарного типу, особливості розвитку сучасної масовоїсвідомості українців.
Виходячи зозначеної мети поставлено такі дослідницькі завдання:
- визначитисутність, структуру масової свідомості, та її роль у системі соціальнихзв`язків;
- проаналізуватиформування масової свідомості в умовах існування тоталітарної держави;
- встановитиособливості психологічного впливу та впливу харизматичного лідера на масовулюдину (свідомість);
- прослідитиособливості психологічного маніпулювання масовою свідомості.
Теоретичне та практичне значення роботи визначається її спрямуваннямта вивченням актуальної в сучасній Україні проблеми. Дослідження цих питань, нанашу думку, насамперед є важливим для прогнозування можливих шляхів розвиткуукраїнського суспільства, при застосуванні певних заходів щодо вдосконалення суспільно-політичноїсистеми України. Положення та висновки курсового дослідження можуть бутивикористані політологами, соціологами, психологами, що вивчають питання масовоїсвідомості, а також можуть бути корисними при написанні різного роду науковихробіт, статей тощо.
Структура курсової роботи обумовлена метою, завданнямидослідження і складається зі вступу, двох розділів, висновків та спискувикористаних джерел, що включає 39 найменувань.
Розділ 1. Масова свідомість як складовасуспільної свідомості1.1 Сутьта особливості масової свідомості у системі суспільних зв`язків
Масовасвідомість є одним з найцікавіших феноменів як у системі філософськихкатегорій, так і в системі категорій соціології та соціальної психології.Останнім часом цим феноменом зацікавились і медики, зокрема психіатри. Що жсобою являє масова свідомість? Розглядаючи це питання під різними кутами зору,отримуємо різні відповіді. Наприклад, Г.Дилигенський вважає, що цінності іморально-етичні норми, традиції, система матеріальних і духовних потреб,прагнень і очікувань, політичні погляди і суспільні ідеали, реакція нарізноманітні об’єктивні ситуації складають сферу масової свідомості [6, 42]. Д.Ольшанськийзазначає, що масова свідомість фіксує всі основні структурно-змістові елементисуспільної свідомості, проте вона не є копією останньої [18, 74]. Їй притаманнавласна структура, «атомарним» елементом якої є переконання якпрактична форма синтезу ідеології і соціальної психології в свідомості масовогоіндивіду.
Найбільшсистематизованою частиною масової свідомості, як вважає П.Сергієнко, є масоваполітична свідомість [25, 21]. Масова політична свідомість включає в себе ідеї,теорії, погляди, уявлення, почуття, настрої, ілюзії, помилкові твердження,традиції, звичаї, які є відображенням політики і політичних зв’язків. Їїсуб’єктами можуть бути нація, клас, різноманітні малі та великі соціальні групи.
Цікавимиє погляди Юнга, який розробив цілу теорію, вивчаючи феномен масової свідомості,а також масового індивіда. «Мана» – це термін Юнга для позначеннятаких проявів і переживань психічної енергії, які створюють основу длявизначення харизми – здатності впливати і мати владу над іншими людьми. Юнгговорить про манна -особистості та мана-рухи. Кожний раз, коли люди стикаютьсяз великими та неочікуваними проявами енергії, виникають мана-ситуації, які ізумовлюють в душі пробудження енергійного архетипу, що і викликає відповідніреакції. Найбільш відчутна ця енергія у формі фізичної активності. Одним ізспособів для переживання відчуття припливу енергії є занурення в масові емоціїі масові дії, навіть, якщо це буде не великий натовп, а просто частина масовогоруху. В даному випадку емпірично очевидною є влада натовпу над людиною.Передумови до такого злиття, що робить людину залежною, можуть бути як фізичні,так і психологічні. Достатньо лише кілька разів побувати у натовпі або середучасників якогось фанатичного руху, щоб відчути присутність мани, а вперспективі, і можливість психічної регресії. Можна спробувати виправдатизлиття з масою, розглядаючи цей феномен з такого боку: коли свідомі установки ітрадиційні способи діяти більше не придатні для вирішення проблем, вмістнесвідомого і його енергія можуть взяти гору над душею, отже, мана-рухи імана-особистості часто виникають при нових або критичних обставинах [39, 173].
Лишедеяким особистостям і групам вдається підкорити собі і засвоїти психічнуенергію певних архетипів, і стати мана-особистостями і мана-рухами. Фактичнобудь-хто, як стверджує Юнг, хто має можливість свідомого контакту зі своїмнесвідомим, впливає на оточуючих, навіть, якщо не бажає цього. Заглиблення ірозширення його свідомості породжує ефект мани з відповідними наслідками длянесвідомого інших людей. Присутність і діяльність такого індивіду або групиіндивідів несе відбиток мани, зачаровує і підкоряє інших. В якості прикладівмана-особистостей Юнг наводить Наполеона і Лао-цзи; один – це своєрідна «над-людина»,а інший – «піднесений мудрець». Негативна форма психічної інфляції умана-рухах є поширеним явищем. Потрапивши під владу архетипів, люди відчуваютьпотребу знайти для себе героя у плоті, великого мудреця, вождя, а в загальномубезумовний авторитет [39, 174].
Длярозуміння масової поведінки слід розглянути одну з форм психічної інфляції –колективну психічну інфляцію, яка є наслідком групової ідентифікації зколективним несвідомим. У цьому випадку колективне або групове Его поступаєтьсяколективному несвідомому. Групова ідентифікація з колективним несвідомим діє напсихіку подібно до отрути і легко передається, оскільки ідентифікація знижчими, більше примітивними стадіями свідомості призводить до підвищеноговідчуття життєздатності та відкриває нове джерело сил і енергії. Дляконкретного індивіду ідентифікація групи з колективним несвідомим має такожпевні наслідки: у нього зникають сумніви щодо правильності своїх дій і суджень,з'являється відчуття всемогутності та богоподібності, що закономірно веде допрагнення змусити інших підкорятися вимогам колективного несвідомого, щоволодіє даною групою. Єдність групи зміцнює відчуття своєї безумовної правоти.Будь-яка терпимість до індивідуальних розходжень в поглядах стираєтьсяприродною схильністю колективної душі до психічної єдності, а відчуттявсемогутності посилюється завдяки реальній фізичній силі групи. Отже, в такихумовах як індивід, так і група позбавлені можливості свідомого вираження тарозвитку. Політичні результати такої психічної інфляція, як правило не маютьнічого спільного з демократією.
Змістколективного несвідомого характеризується наявністю різноманітних елементів,проте група, в силу різних причин, тяжіє до засвоєння лише деяких з них(наприклад колективної любові або колективної ненависті і насильства та ін.). Вбудь-якому випадку, колективна воля групи до влади активується і потребуєвираження, яке, як підтверджують факти з історії, часто буває фатальним. Доколективних аретипів Юнг відносить архетип цілісної групи, групи в дії, групи,яка підкоряється ватажку, та деякі інші. При засвоєнні колективною душею цихархетипів група відчуває дію харизматичних якостей, притаманних архетипам.Відчуття всемогутності і богоподібності, що з'явилося в групи вже в процесіпершочергового занурення в колективну душу, тепер посилюється завдяки контактуз архетипічними елементами. Крім того, як вважає Юнг, не виключено, що ті, хтоне є членами групи також проектують на неї сили свого несвідомого, тим самимпосилюючи в ній відчуття мани, і, пробуджуючи харизматичні здібності [39, 176].
Крімтермінів, розглянутих вище, Юнг також оперує термінами «масова душа»та «масова людина». Юнг, так само як Ортега-і-Гасет у «Бунті масс»,вважає, що масове психічне є продуктом історичного розвитку, і має певніісторичні рамки [21, 164]. Отже, періодом формування масової свідомості єостанні чотири століття. До епохи Реформації, на думку Юнга, душа західноїлюдини мала певну цілісність та врівноваженість, оскільки вона мала можливістьдля виходу несвідомих сил душі. До початку Індустріальної революції життякожної людини було тісно пов’язане з природою та іншими людьми. Реформація,Просвітництво та Індустріальна революція стали причиною збільшення дистанціїміж свідомим і несвідомим. Таким чином, кінцевим продуктом об'єднаних силРеформації, Просвітництва та Індустріальної революції є масова людина – людинасоціально ізольована від інших людей, відділена від свого несвідомого таінстинктів, що і призводить до того, що така людина опиняється під впливоммасових психічних епідемій. Масові психічні епідемії є важливою проблемоюсучасності і стосуються як політиків, так соціологів, психологів тамедиків-психіатрів. Поширеною формою масових психічних епідемій є масовіпсихози. Вони короткочасні, базуються на очікуванні дива, на захопленні,екстазі чи печалі [20,80]. Масові психози залежать від психологічного кліматусуспільства та системи цінностей великих груп людей. Логічним є висновок, щодля того, щоб зменшити кількість масових психічних епідемій необхідно змінитисистему суспільних цінностей і атмосферу соціального співіснування.1.2 Місцегромадської думки у масовій свідомості
Масовасвідомість являє собою складний соціальний парадокс. Як показують науковідослідження, кожна людина є відразу членом багатьох малих і великих, формальнихі неформальних соціальних груп. Ці спільності тим або іншим чином інтегруютьсяв ході різних соціальних дій, їхні носії– суб'єкти суспільного діяння –здійснюють загальну діяльність, демонструючи спільну поведі. Більше того, сампарадокс маси не виникає, якщо схожа спільна діяльність або схожа поведінкавідсутні.
Думка— оціночне судження, що виражає ставлення суб'єктів до конкретних об'єктівдійсності. Громадська думка — стан масової свідомості, що містить у собіприховане чи явне ставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) допроблем, подій та фактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-якесудження.
Проблема масової свідомості, одним ізстанів якої є громадська думка, становить безперечний інтерес для кожногосоціолога, бо він певною мірою постійно контактує з нею. Масова свідомість —сукупність ідей, уявлень, ілюзій, почуттів, настроїв, які відображають усісторони життя суспільства, доступні масам та здатні викликати іх інтерес. Масовасвідомість виникає і формується в процесі масовізації різних способівжиттєдіяльності людей (у сферах виробництва, споживання, спілкування, політики,дозвілля тощо), які породжують однакові чи подібні інтереси, потреби, навички,оцінки всього населення, представників різних соціальних груп [29, 214].
Оскільки масова свідомість суб'єктіввисловлювання та об'єктів уваги майже збігається з іншими секторами суспільноїсвідомості, її специфіка (і це дуже важливо враховувати при вивченні громадськоїдумки) передусім — у джерелах та характері формування. Справді, оскількийдеться про сучасні форми масовізації способів життєдіяльності людей, тоочевидно, що у формуванні масової свідомості беруть участь не тільки науковаінформація, засоби масової інформації, а й близьке соціальне оточення,безпосередній життєвий досвід, зрештою, просто чутки, плітки.
З іншого боку, процес формуваннямасової свідомості (на відміну, наприклад, від групової, де відбуваєтьсяпостійне накопичення поглядів, позицій) і, відповідно, громадської думки,специфічний: він відбувається як процес інтенсивного обміну інформацією,порівняння і протиставлення близьких позицій, їх зближення, пошук точокзіткнення, відкидання деталей, характерних для індивідуальних уявлень.
При цьому формування громадськоїдумки відбувається як стихійно (під час спілкування, освоєння індивідуальногота колективного досвіду), так і цілеспрямовано. У сучасних; суспільствахгромадська думка зазнає впливу багатьох соціальних інститутів: державних установі політичних організацій, громадських рухів, засобів масової інформації тощо.Вагома роль преси, радіо, телебачення у формуванні і висловлюванні громадськоїдумки. Отже, громадська думка, як і масова свідомість загалом, за своєювнутрішньою природою є складним утворенням, яке характеризує розірваність, «пористість»,суперечність, здатність до швидких несподіваних змін. Ця обставина спричиняєдва важливі висновки, без урахування яких соціологія громадської думки взагаліне існувала б:
1. Громадськадумка може бути як адекватною реальному станові речей, так і може міститипомилкові, хибні уявлення про дійсність.
2. Громадськадумка може швидко (інколи за декілька діб, наприклад, у період виборчихкампаній), рішуче змінюватись, оскільки практично постійно перебуває у стадіїформування. У цьому разі громадська думка — це завжди певний «процес»,але не «результат». Тому при вивченні та використанні громадськоїдумки у процесі соціального управління необхідні постійні й старанноконтрольовані обстеження її [29, 241].
Громадська думка не є аморфнимутворенням. Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при їївивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи судженьгромадської думки; канали висловлювання громадської думки. Суб'єкт громадськоїдумки — групи населення, які є безпосередніми «виразниками»громадської думки. Проблема ця не є простою як з наукової, так і з політичноїточок зору. Справді, за якими критеріями встановити, яка думка є громадською, аяка — ні? У радянські часи стверджувалося, що громадська думка — це обов'язководумка «більшості», а тому думка «меншості» не єгромадською. Необ'єктивність такої позиції безсумнівна. Адже у кожномусуспільстві існують різні соціальні групи, і коли, наприклад, одна з нихвиступає проти загальноприйнятої точки зору (налічуючи у своїх лавах мільйонилюдей), то хіба ж можна стверджувати, що така думка не є громадською?
Серйозні дискусії точилися щодо того,який «обсяг» суб'єкта є достатнім, щоб висловлена ним думка моглабути врахована як громадська. Стверджувалося, наприклад, що громадською можнаназвати тільки думку всього народу. Наприклад, громадською слід вважати думкубудь-якої спільноти, але тільки стосовно неї самої чи структури, до якої вонаналежить. Так, думка виробничої бригади є громадською, коли йдеться пропроблеми цієї бригади чи цеху, до якого вона належить. Щодо підприємства вцілому, міста, країни думка бригади, безумовно, не буде громадською, бо вона нерепрезентує ці сукупності.
Існує ще одна важлива проблема,пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягаєв тому, що вона з певних причин може «генерувати» однакові потреби,оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можнавиділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічнимиознаками (громадська думка робітників, інтелігенції, підприємців та ін.). Вонавідрізняється від групової суспільної свідомості тим, що в один суб'єктгромадської думки «входять» і робітники, і підприємці, і інтелігенція.Звідси бере початок проблема «груп свідомості».
Об'єкт громадської думки — сферажиття суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принциповодоступна масам і може викликати їх інтерес.
Певні проблеми опиняються в центріуваги громадської думки під впливом різних чинників. Це — громадський інтерес,який зумовлює проблема; дискусійність підходів (можливість існування різнихточок зору на проблему); компетентність громадської думки щодо неї та ін.
Проблема об'єкта громадської думкинайчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють «ножиці»між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, яківисвітлює преса, вирішують органи управління, — з іншого. Наприклад, населеннянайбільше цікавить проблема цін, а депутати найчастіше обговорюють інші, меншзначимі для громадян на той час питання. У таких ситуаціях виникає недовіранаселення до діяльності органів влади. Регулярні опитування дають змогу чітковідстежувати ієрархію об'єктів громадської думки, враховувати її у практичнійдіяльності.
Залежно від змісту висловлюваньнаселення існує кілька типів суджень громадської думки. Оціночні судження(найпоширеніші) висловлюють ставлення населення до фактів та явищ дійсності.Аналітичні судження аналізують ставлення населення до фактів дійсності (а нетільки оцінюють). Конструктивні судження програмують соціальні відносини іпроцеси. Аналітичні та конструктивні судження громадської думки мають багатоспільного, тісно пов'язані між собою [27, 320].
Одна з найважливіших характеристикструктури громадської думки — це канали її висловлення. Адже громадська думкависловлюється (активно чи пасивно, прямо чи опосередковано) через каналивисловлювання, які поділяються на три групи: опосередковані, прямі,спеціалізовані.
Опосередковані канали висловлюваннягромадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення);різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органівуправління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція,погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням «фігуриретранслятора». Тобто наявне «втручання» у зміст різних «текстів»громадської думки. При цьому «коригування» громадської думкивідбувається завжди з використанням різноманітних прийомів. Наприклад,публікуючи листи у газеті, зовсім не обов'язково виправляти їх — досить того,що для публікації відбирають їх. Водночас очевидно, що вважати умисним таке «коригування»громадської думки не можна, оскільки це зумовлено здебільшого природоюзазначених каналів висловлювання громадської думки.
Прямі канали висловлюваннягромадської думки — особисті контакти працівників органів управління знаселенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, якіхарактеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки зпредставниками органів управління. Тому ця група каналів значно надійніша.Оскільки позиції населення висловлюються в даному разі прямо, об'єктивністьінформації (потенціальна) цілком досяжна, чого не можна сказати з приводу їїрепрезентативності. Справді, на мітингах і зборах, наприклад, можуть виступатилюди, які далеко не завжди висловлюють думку всього населення, а сфераособистих контактів представника органу влади може бути обмеженою і,відповідно, отриманій в цих контактах інформації не вистачатимерепрезентативності [29, 324].
Спеціалізовані канали висловлюваннягромадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічнихметодів. Опитування дають можливість одержувати надійну і репрезентативну інформацію,нагромаджувати її з широкого кола проблем життя певної території, аналізуватизміни громадської думки в динаміці шляхом проведення повторних, так званихпанельних, опитувань з тих самих проблем, встановлювати і прогнозуватизакономірності функціонування громадської думки,
Отже, використання інформації прогромадську думку, здобуту з допомогою опитувань населення, є практично єдиноюгарантією ефективності соціального управління. Така інформація може і повиннабути доповнена тією, що надходить з інших каналів. Проте прийняття рішеньнеможливе без використання об'єктивної та репрезентативної інформації,одержаної з допомогою опитувань.
Характеристика суб'єкта, об'єкта,типів суджень, каналів висловлювання громадської думки дає досить повнеуявлення про сутність та специфіку цього складного та різнобічного явища. Агромадська думка, формуючись з думок окремих людей, є важливим чинникомзворотного впливу на поведінку людей і діяльність органів управління.
Специфіка впливу громадської думки наоргани управління, політичні структури тощо виражається через її функції:директивну, спонукальну, консультативну, експресивну.
Директивна функція громадської думкиполягає в ухваленні рішень, які мають суто імперативний, обов'язковий характер.Йдеться про вибори, референдуми, збори трудових колективів, на яких ухвалюютьобов'язкові для виконання усіма їх членами рішення.
Спонукальна функція громадської думки(функція тиску на органи управління) посідає проміжне місце між директивною іконсультативною функціями. Суть її у тому, що громадськість у формі мітингів,демонстрацій, страйків тощо спонукає органи управління до прийняття відповіднихрішень.
Консультативна функція громадськоїдумки «дає поради» органам управління щодо способів і шляхіврозв'язання проблем,
Експресивна функція громадської думки(найширша за своїм значенням) полягає в тому, що громадська думка, незалежновід того, в яких умовах їй доводиться «діяти», завжди займає певнупозицію щодо тих чи інших фактів і подій життя суспільства, насамперед — діяльностідержави.
Таким чином, масова свідомість справді є частиноюсуспільної свідомості, поза її межами опиняються різні форми груповоїсвідомості (класової, національної та ін.), спеціалізованої (професійної таін.). Масова свідомість — специфічна частина, сектор, зріз суспільноїсвідомості, в межах якої у представників різних соціальних, національних,професійних та інших груп можуть виникати і виникають аналогічні думки,судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем та фактів дійсності[27, 344-345].
Громадськадумка — це стан масової свідомості, що містить у собі приховане чи явнеставлення різних соціальних спільнот (соціальних груп) до проблем, подій тафактів дійсності. Отже, думкою є лише оціночне, а не будь-яке судження. Агромадська думка не є окремою формою, окремим рівнем чи спеціальним станомсуспільної свідомості. Проблема масової свідомості, одним із станів якої єгромадська думка, становить безперечний інтерес для кожного соціолога, бо вінпевною мірою постійно контактує з нею.
Розділ 2. Формування масової свідомості усуспільствах різного типу2.1 Масовасвідомість і тоталітарний режим
Тоталітаризмможна розглядати як реакцію «масової людини» на політичні ісоціально-економічні кризи першої половини XX ст.: революції, світові ігромадянські війни, затяжні економічні кризи. Ці явища супроводжувалися масовоюмаргіналізацією населення,тобто появою величезної кількості людей, «вибитих» з своїх соціальнихгруп (класових, професійних, сімейних, національних тощо). Необхідновідзначити, що під маргінальністю розуміється викликане якимись обставинами(наприклад, мінрацією, урбанізацією, економічними кризами) знаходження індивідапоза своєю соціальною групою, а також розрив індивіда з груповимисоціокультурними нормами. Результатом розпаду традиційних структур стала поява атомізованих (з послабленими соціальнимизв'язками) людей, які стали зручним об'єктом для маніпулювання. Атомізованамаса була найбільш чутливою на заклики тоталітарних вождів, які запропонувалиїй нову консолідуючу основу – ідеологію, за допомогою якої створювалася ілюзіязалучення індивіда до класу або раси, до держави.
Тоталітарні партії, яківиникли у європейських державах, ставили за мету саме здобуття влади. Вонипрагнули заручитися підтримкою якомога ширших верств населення, яке внаслідоквоєн та криз потребувало зміни соціально-економічного становища, та черезнаслідки швидких історичних змін, підтримувало радикальні ідеології. Саме такіідеї, сформованій на той час масовій свідомості, намагалися пропонувати крайніліві та крайні праві партії, прихід до влади яких залежав від їхздатності зрозуміти не лише потреби мас, але і психологічні особливостіатомізованих індивідів [32, 85].
Оскільки розглядуванесуспільство, у якому потенційно сильними є тоталітарні тенденції, є масовим,засоби впливу на нього має бути зорієнтовано на маніпулювання атомізованимиіндивідами. Наприклад, психологічне маніпулювання, яке є здійсненнямпсихологічного впливу з метою спрямування активності, формування намірів табажань особи або групи осіб, які суперечать її актуально наявним бажанням, алеякі вона прагне реалізувати черезприйняття непрямо нав’язаної мети. Самеатомізованими індивідами легко маніпулювати, вони несхильні до критичногомислення і водночас піддатні навіюванню, прагнуть знайти контролюючу силу, ітому є легко мобілізованими, – отже, схильні підтримуватимасові тоталітарні рухи.
Маніпулятивний характервпливу тоталітарної партії на суспільство зумовлено тим, що тоталітаризм неможе обмежуватися лише насильницьким примусом –встановлення тоталітарного правління потребує перетворення поведінки,світогляду та навіть мотивацій громадян.
У контексті розгляду питанняпсихологічного маніпулювання слід звернути увагу на поняття соціальногосвідомого та соціального несвідомого. Тобто, йдеться про вплив як наіндивідуальне свідоме та несвідоме, так і на соціальне свідоме та несвідоме.
Серед використовуванихметодів впливу на населення – створення ідеології,привабливої для найбільшої кількості членів суспільства (а, отже, ісуперечливої), використання масової політичної пропаганди, індоктринації,особливих методів тоталітарної організації та «нав’язаної»харизми лідера – особи, яка формулює тоталітарніістини.
Сформовану для досягненняцілей тоталітаризму ідеологію зорієнтовано насамперед на особливості свідомостііндивідів у масовому суспільстві, отже на масову свідомість. У такому контекстідоцільно виокремити ідеї, які використовуються у тоталітарному суспільстві дляформування масової свідомості:
· ідеї, популярні через суспільно-економічні та політичні, утому числі зовнішньополітичні обставини, які склалися,
· ідеї, популярні через особливості їх психологічногосприйняття членами масового суспільства [32, 86].
Зміст пропонованих ідейоднаковою мірою залежить як від прагнення радикальних політичних сил встановититотальне панування, так і від здатності зацікавити широкі верстви населення.Оптимальне поєднання таких ідей дозволяє доводити необхідність перетворень,спрямованих на реалізацію цілей тоталітарного правління. Втім для цьогопотрібно не лише створити систему ідей, але і впровадити її у масову свідомістьнаселення з метою уникнення навіть потенційної опозиційності.
Тому велике значення дляуспіху тоталітаризму має як зміст сформульованих в ідеології тверджень, так іспосіб їх подання, важливу роль у якому відіграють засоби масової пропаганди.Іншим важливим чинником впровадження тоталітарних ідей є тоталітарнаіндоктринація або ідеологічна обробка.
Принципи тоталітарної організаціїсформовано згідно з потребою залучення у рух та мобілізації на його підтримкумаксимально можливої кількості населення. Досягненню цієї мети сприяє те, що задопомогою особливостей тоталітарної організації рух пропонує індивідам –представникам маргіналізованого населення нову соціальну структуру суспільства,яка відповідає їх прагненням, оскільки дозволяє відчути себе долученими доздійснення політичних процесів та водночас уникнути відповідальності, знайти нелише лідера, але і контролюючу силу; несуперечить їх прагненню до конформізму, некритичності, уніфікованості,культивує таку рису як ксенофобія.
Отже, в цілому, психологічнеманіпулювання, використовуване тоталітаризмом, є ефективним саме у масовомусуспільстві.
У такому контексті слідзвернути увагу на те, що метою здійснення маніпулятивного впливу на членівтоталітарного суспільства є формування особливого типу тоталітарної особистості– об’єктатотального контролю, здійснення якого є метою тоталітарного панування.
Зважаючи на те, що функціонуваннятоталітарного режиму відбувається з метою здійснення тотального контролю надсуспільством та утвердження ідеології, в цілому, цілі режимів є тісно взаємопов’язані,оскільки успішне впровадження ідеології зумовлює легкість здійснення контролю,а тотальний контроль забезпечує режимам монополію на засоби ідеологічноговпливу.
Водночас їх реалізаціяпотребує наявності масового суспільства та масової свідомості, члени якого непіддаватимуть сумнівам нав’язувані ідеї черезнекритичність мислення, довіру до вождів, прагнення змінити суспільнестановище, схильність до підпорядкування, бажання знайти контролюючу силу,конформізм, пристосовуваність, інертність, а також через те, що їх не об’єднано втакі організації, які виступають альтернативою державній монополії у сферіформування політичної свідомості.
Оскільки свідомістьпредставляє соціальну людину, вплив на свідомість індивіда та створенняпотрібної масової свідомості, є найважливішим завданням режиму, який прагнездійснювати тотальний контроль.
Розглядаючи підтримкунаселенням тоталітарного режиму, варто вказати на зовнішню та внутрішнюмотивацію до зміни переконань. Загалом результати політичної пропаганди таіндоктринації впливають на внутрішню мотивацію та, відповідно, визначають дії,залежні від настанов. Необхідність встановлення тотального контролю зумовлюєвикористання таких механізмів як тоталітарний терор та вимога масовоїактивності, які є механізмами зовнішньої мотивації, спонукаючи індивідів додій, які можуть суперечити їх настановам, та сприяючи перетворенню настановвідповідно до вимог тоталітаризму [32, 87].
Такі способи впливу єманіпулятивними, оскільки спрямовані не лише на забезпечення потрібної режимудіяльності громадян, але водночас і на формування масової свідомості тапереконаності громадян, у тому, що вони поводяться відповідно до власнихнастанов.
У сукупності всі зазначенімеханізми використовують, виходячи з потреби уніфікації дій та переконаньгромадян відповідно до ідеології. Це дозволяє здійснювати тотальне панування,яке потребує усунення опору (навіть потенційного) шляхом уникненняопозиційності, а отже, – плюралізму.
Зважаючи на заборонуплюралізму у тоталітарній державі, люди, які відчувають психологічнийдискомфорт через невідповідність власних переконань офіційним ідеям, івідповідне усунення від повноцінного суспільного життя, приймаючи цінностітоталітаризму, відновлюють внутрішню рівновагу не лише через схильність доконформізму, але й через можливість стати «рівноправними» членамисуспільства, коли їх погляди та дії є такимисамими, як і у інших, а загрозу ідеологічного протистояння усунено. Проте, нерозуміючи психологічних передумов здійсненого вибору, переважна частинанаселення тоталітарних держав вважає, що відновлення морального комфорту пов’язанонасамперед з усвідомленням справжніх переваг тоталітарного способу мислення.
Розглядувані методиуправління, психологічного впливу на населення тоталітарної держави, здійсненняконтролю за його діяльністю та формування певного способу мислення, можливісаме у масовому суспільстві, з відповідно сформованою масовою свідомістю. Іоскільки визначальну роль відіграє маніпулятивний вплив, то режим потребуєгромадян – членів масового суспільства, носіївмасової свідомості, які найкраще піддатні маніпулюванню. Тому тоталітарна владапрагне зберегти психологічні риси атомізованих індивідів та, відповідно,забезпечити умови, за яких вони формуються.
Отже, методи тоталітарногоуправління одночасно є не лише засобами тоталітарного маніпулювання, але ізасобами масовізації свідомості суспільства. Вони передбачають забезпеченняуніфікації та некритичності, патерналізму, конформізму тощо, – рис, якіу масовому суспільстві сформовано внаслідок історичних передумов, а утоталітарному суспільстві – внаслідок відповідноїспрямованості політики держави.
Тут слід звернути увагу натакі заходи режиму зі збереження масовості як: державний контроль надінститутами громадянського суспільства, одержавлення всіх суспільних відносин,усунення можливості об’єднання громадян у незалежнівід впливу влади політичні або громадські організації. Також суттєвими у даномуконтексті є мобілізаційні заходи режиму, спрямовані на підтриманнясуспільно-політичної активності населення в межах, визначених тоталітарноювладою.
У тоталітарній державіпідтримка влади (подібна до її підтримки до встановлення режиму) забезпечуєтьсяпевною мірою через прямий примус, тому наявність рис масової людини є не єдинимчинником формування проявів лояльності до влади, а демасовізація не завжди єпомітною. Тобто, з часом стає складно визначити, яким чинником зумовленозовнішню підтримку влади, – прямим насильницькимпримусом, який стосується вимоги конкретних дій від громадян, чи маніпулятивнимвпливом, який зумовлює потрібні владі дії відповідно до переконань людей. Отже,можливість демасовізації (через використання методів насильницького примусу)означає зменшення впливу психологічного маніпулювання, а отже, відданостінаявному режиму.
Тоталітарність політичногорежиму залежить від масовості суспільства, принаймні у значенні збереження йогорис, коли через появу критичності, зокрема у ставленні до влади, а отже, – доідеології та відповідних принципів суспільного устрою, нав’язанихцінностей, норм, правил поведінки (нав’язаністьяких починає усвідомлюватися громадянами), відбувається демасовізаціясуспільства. Відповідно, перетворення суспільної свідомості, пов’язане зпоявою рис, які невластиві для масової людини, свідчить про детоталітаризаціюсуспільства.
Тому можна віднестимасовізацію суспільства та формування масової свідомості до сутнісних ристоталітаризму, оскільки демасовізація означає усунення деяких інших його рис,які дозволяють вважати політичний режим тоталітарним. Відсутність такої ознакитоталітаризму як наявність масового суспільства та масової людини, призводитьдо опору тоталітарним методам маніпулятивного впливу. Втім варто звернути увагуна те, що перетворення масової свідомості є тривалим процесом, який у даномувипадку залежить як від політичних чинників, так і від психологічнихособливостей людей.
Тут слід зауважити, що,наявність масового суспільства та відповідно сформованої масової свідомості, єне достатньою умовою тоталітаризму, тобто, можливою є масовість удемократичному суспільстві. Але саме становлення демократії потребує наявностіу державі громадян, для яких не властиві риси членів масового суспільства,оскільки ініціатива щодо демократичних перетворень маєвиходити від них, або принаймні ними підтримуватися [32, 89].
Тому для багатьох суспільств,які є суспільствами посттоталітарними, запровадження цінностей демократіївиступає складним процесом, який подекуди навіть стикається з опором окремихгромадян. Сформована протягом тривалого періоду масова свідомість населенняповільно змінюється у нових умовах, які вимагають швидких політичних,економічних соціальних перетворень. Тому оскільки успіх трансформаційнихпроцесів у країні залежить від сприйняття пропонованих керівництвом державизмін населенням, – становлення демократії удержаві є поступовим процесом, залежним від ефективності запровадженнядемократичних цінностей, формування відповідної масової свідомості громадян.2.2 Моделівзаємин «харизматичний лідер», «вождь» — «маса»
Людинав соціумі – це масова людина, а маси, будучи по своїй природі безіменними ібезвідповідальними, змушені шукати і знаходити вождя. Вождь же дає їм орієнтириі говорить, подібно Гітлеру те, що потрібно: «Всю відповідальність я беруна себе!» При сучасному, дещо антирелігійному нахилі, релігійна функціявідроджується у вигляді обоготворення держави, роль культу відводитьсядержавній владі. Адже, завжди, будучи залишеними без одних богів, людствостворюватиме інших, тому що, історія підтверджує, неможливо знищивши богів,знищити психологічні фактори, що супроводжують релігії: навіюваність,відсутність критичного підходу, боязливість, схильність до забобонів тощо.Релігії з їх символами – результат психічного, що перебуває у глибинісвідомості індивідів. Коли етичні рішення більше не керують людськоюдіяльністю, залишається лиш сліпий рух мас, для того, «щоб управлятимасами, необхідні брехня і напівправда, і вони ж, стають робочими принципамиполітичної практики». Індивід, відчувши себе лиш частиною маси, з часомперетворюється у просту функцію суспільства, відбувається атрофія інстинктусамозбереження: кожен покладається на іншого замість покладатися на себе. Юнгстверджує, що «чим більше влади у держави, тим слабший стає індивід»[39, 213]. Опора на індивідуалізм, рівність і демократію із випливаючими з нихегоїзмом, самовдоволенням і анархією породила «компенсаторний, оберненийрух до масової людини» – виникнення соціалізму і комунізму. «Покиіндивіди не чекають від держави задоволення своїх матеріальних чи інших потреб –комунізм не виникне. Сучасна комуністична держава – це всього лиш абсолютнамонархія, в якій немає підлеглих, а тільки кріпаки» [39, 215]. Історіяпоказує, що тоталітарній чи абсолютній державі, якщо вона не хоче бути повністюзнищеною, слід зберігати недоторканими всі свої силові та владні структури,тому що шлях реформ для неї є згубним.
Державаможе виступати в якості необхідного засобу організації людського життя, алеколи вона стає основною ціллю, це означає, що індивід елементарно обманутийвідносно свого призначення. Слушною є думка К. Юнга, що кожна окрема людина єтією віссю, навколо якої обертається свідомість, суспільство, історія іполітика [39, 217].
Харизматичнийлідер, вождь — це людина маси. Лише людина, котрій близьке життя маси, котрапросякнута її інтуїціями й здатна зрозуміти натовп і розмовляти з ним.
Вождь — це людинавіри, якою б безглуздою не була ідея, котру він обстоює, її неможливо похитнутиані за допомогою аргументації, ані посиланням на досвід. Чим міцніше вкоріненав людині ідея, тим байдужішою вона стає щодо решти обставин життя, якібезпосередньо не збігаються з цією ідеєю. Вона байдужа до зневаги, допереслідувань, до своїх власних інтересів. Все це принесене в жертву ідеї.Напруженість власної віри надає її словам особливої сили.
Лебон вирізняєдва типи лідерів або вождів: лідера-демагога, хитрого оратора, котрий має наметі лишень власні інтереси і заграє з думками натовпу, та людера-фанатика,відданого своїй ідеї. Вожді першого типу здатні справляти величезний вплив нанатовп дуже короткий час. Справжня влада належить вождеві другого типу,вождеві-фанатику. Відомі три способи впливу лідерів на масу: твердження,повторення і вплив.
Важливимчинником, що сприяє впливові на натовп, Лебон вважає привабливість вождя. Упривабливості він убачає таємничу силу, створювану з захоплення і страху.Привабливість — це різновид панування якоїсь ідеї над свідомістю індивіда.Можна вирізнити два різновиди привабливості: набута і особистісна. Набутапривабливість — це привабливість соціального статусу, який має даний індивід.
У вченні провождя постає один з головних парадоксів теорії масового суспільства та масовоїсвідомості. З одного боку, масове суспільство породжує вождя, маси імітуютьсвого лідера, звуться його іменем, схиляються перед ним, з другого, —відбувається занепад і бюрократизація лідерства. Низка соціологічних дослідженьдоводить, що за умов «масового суспільства» чимало вольових людей,здатних протистояти «масовим забобонам», перетворюються на вигнанців,а лідерами стають ті, хто догоджає масовим смакам, йдучи на повідку груповихекспектацій. Унаслідок цього лідером стає людина «без рис», тобтотака, що висунулася в керівники завдяки своїй абсолютній безликості [31, 96].
Така ситуаціяхарактеризує і проблему лідерства у посттоталітарних країнах. Щоразу під часпрезидентських кампаній суспільство болісно відшукує таку політичну фігуру, наякій можна було б зупинити свій вибір.
Інша справа відбувається зхаризматичними лідерами у тоталітарних державах. При здійсненні маніпулятивного впливу у тоталітарнихдержавах, зв’язок ролі лідера з можливістювпровадження ідеології, використання пропаганди, здійснення ідеологічноїобробки, принципами тоталітарної організації, є незаперечним. Певним чиномзасоби тоталітарного маніпулювання спрямовано на формування відданості вождю.Тобто, вирішальне значення для функціонування тоталітаризму, формуваннятотальної відданості населення (та для розуміння сутності тоталітаризму) маєформування культу особи.
Визнаннятого, що тоталітаризм спирається на певний тип свідомості і психологію «масовоїлюдини» знайшло відображення в соціально-психологічному трактуванні причинтоталітаризму. Так, Е.Фромм зробив спробу пояснити конформізм і послушністьособистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, апевними універсальними якостями несвідомого у психіці людини, які можутьпроявити себе при певних умовах [31, 97]. Кризи і війни першої третини XX ст.спричинили у цілих групах населення відчуття втрати і страху за свою безпеку,що знайшло вихід у специфічному психологічному феномені, який отримав назву – «втечавід свободи». Іншими словами, ця втеча має від відповідальності, якасупроводжувалася пошуком вождів, здатних відновити гарантії особистої безпекипорядок і знищені соціальні зв'язки. Це дозволяє подивитися на тоталітарнудиктатуру в іншій площині: особлива духовна сутність цього режиму формується нетільки як результат маніпулювання свідомістю народу, але й основі психічнихімпульсів, що йдуть від мас до вождів. Страх перед хаосом і анархією, розпадомтрадиційних зв'язків, які спостерігаються в період гострих криз і революційнихперетворень, лежить в основі мотивації пошуку вождів, здатних «залізноюрукою» відновити суспільну стабільність та сформувати масову свідомістьорієнтовану на благополуччя. Культ вождів, який має місце при тоталітаризмі,також може бути пояснений психологією атомізованої маси. Маса не просто хочепідпорядковуватися сильному лідеру, але вона підносить цих лідерів. Черезподібний ірраціональний зв'язок з вождями маса відчуває себе головним суб'єктомісторії. Х.Арендт звернула увагу на таке явище, як повна ідентифікація мас злідерами [1, 36]. Як відзначила дослідниця, причина любові мас до тоталітарнихвождів полягала в тому, що біографії останніх втілили в себе біографію мас тієїепохи: невдачі у професійному і соціальному житті, нещастя в особистому життітощо. Тому велич вождів сприймалася масами як власне піднесення. Звичайно,поява культу вождів має й іншу причину. Міф про вождів-героїв активновтілюється у масову свідомість народу всіма засобами пропаганди. Що стосуєтьсяИ.Сталіна, то тут було присутнє явище, яке М.Вебер визначив як функціональнухаризму – перенесення на Й.Сталіна авторитету В.Леніна. Був створений образСталіна як вірного соратника, учня: продовжувача справ Леніна [31, 98].
Для уникнення суперечностей зприводу питання харизматичності тоталітарного лідера (які мають місце у теоріїтоталітаризму), деякі дослідники вважають за доцільне розглядати зумовленупотребами руху та режиму харизматичність лідера якштучно сформовану. Необхідність такої харизматичності пояснюється тим, що їїнаявність сприяє використанню тоталітарним рухом психологічних рис маси, якапрагне знайти лідера (з яким індивіди можуть себе ототожнювати) та готова допідпорядкування. Тобто, йдеться про так зване «нав’язуванняхаризми».2.3 Психологічнаманіпуляція масовою людиною
Самеслово «маніпуляція» (від manus — рука й ple — наповнювати) є метафорай вживається в переносному значенні: вправність рук в користуванні речамиперенесена в цій метафорі на спритне керування людьми як з об'єктами, речами.
Маніпуляціяв сучасному змісті припускає наявність технології управління поведінкою людей,формування масової свідомості, програмування думок й устремлінь мас, їхніхнастроїв і навіть психічного стану з метою забезпечення такої їхньої поведінки,яка необхідна тим, хто володіє прийомами й методами маніпуляції.
Маніпулювання– використання способів ідеологічного й соціально-психологічного впливу,застосовуваного з метою зміни мислення людей всупереч їхнім інтересам.
Маніпулювання– політична, соціальна інформаційна обробка окремих осіб, груп, суспільноїмасової думки в інтересах деяких політичних, економічних або інших персон абоструктур. Це система засобів ідеологічного й духовно-психологічного впливу намасову свідомість із метою нав'язування певних ідей, цінностей; цілеспрямованийвплив на суспільну думку й політична поведінка для формування їх заданоїнеобхідної спрямованості.
Дослідникивиділяють два основних види маніпуляції:
1.Оперативна маніпуляція свідомістю і поведінкою.
2.Стратегічна маніпуляція свідомістю і поведінкою [28, 327].
Оперативна,або ситуаційна маніпуляція полягає в тому, що в кожному конкретному випадкувикористовуються вже наявні у свідомості людей цінності, потреби, стереотипи,звички. Маніпулятор змушує сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, якйому вигідно, і направляє її дію в потрібне для себе русло.
Стратегічнаманіпуляція полягає в тому, що протягом ряду років у масовій свідомості людейформуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички (все те, що прийнятоназивати ідеологією), які самі по собі сприяють підтримці стабільностівигідного маніпулятору політичного й економічного ладу, і можуть бутивикористані в оперативній маніпуляції, якщо з'явиться потреба в ній. Маніпулюваннясуспільною свідомістю за допомогою ідеології має свої особливості. Цеширокомасштабний і всеосяжний процес, що проводить держава за допомогою органівдержавної влади. Можна відзначити, що державні апарати країни можна розділитина ідеологічні апарати (церква, школи, родина, правова система, політичніпартії, система комунікацій [преса, радіо, телебачення]) і репресивні апарати(уряд, армія, поліція, суди, в'язниці). Всі ідеологічні апарати вносять свійвнесок у маніпулювання масовою свідомістю, яка здійснюється за допомогою підпорядкуванняіндивідів політичній ідеології держави. Причому ідеологічний зміст може бутирізним. Апарати комунікації «насичують» кожного громадянина щоденноюдозою націоналізму, шовінізму, лібералізму, моралізму за допомогою газет, радіой телебачення. Індивіди «переживають» ідеологію, беручи участь упевних практиках, які забезпечують конкретні ідеологічні апарати.
Наоснові перерахованих вище визначень можна виділити ознаки й особливості, яківластиві маніпулюванню свідомістю.
1. Маніпулюванняє цілеспрямованим однобічним впливом суб'єкта на об'єкт, що має рядособливостей.
2. Цедуховний, психологічний вплив (а не фізичне насильство або погроза насильства).Воно базується скоріше на фальсифікації й перекручуванні надаваної інформації,ніж на фізичному примусі.
3. Це прихованийвплив, факт якого не повинен бути замічений об'єктом маніпуляції. Якщо спробаманіпуляції розкривається, то це приносить значний збиток маніпулятору. Щебільш ретельно приховується головна мета – так, щоб навіть викриття самогофакту спроби маніпуляція не привело до її з'ясування.
4. ДоценкоЕ.Л. у книзі «Психологія маніпуляції» пояснює: «Наприклад, хтосьзапитує в нас дорогу на Мінськ, а ми направляємо його неправильно на Пінськ — це лише обман. Маніпуляція буде мати місце тільки в тому випадку, якщо один збиравсяйти в Мінськ, а ми задумали й зробили так, щоб він захотів піти в Пінськ.Маніпуляція – це психологічний вплив. Він не тільки спонукає людину, щоперебуває під впливом, робити те, що бажають інші, він змушує її хотіти це зробити.Маніпуляція – це не насильство, а спокуса» [8, 82].
Та йвзагалі, простий обман, будучи одним з важливих частих прийомів у всійтехнології маніпуляція, сам по собі скласти манипулятивний вплив не може.
5. Маніпулювання– це вплив, що вимагає значної майстерності й уміння. Масова свідомість єскладним об'єктом. Для маніпуляції нею потрібні спеціальні технології,розроблені професіоналами у своїй справі. Технології будуються на знаннізаконів психології, соціології, лінгвістики й інших наук і на використанніметодів і прийомів манипулятивного впливу.
6. Маніпулюваннямасовою свідомістю здійснюється через канали ЗМІ. Воно базується наспеціальному прийомі, розрахованому на певний тип особистості або колооб'єктів.
7. Ефективнеуправління людьми, маніпулювання ними за допомогою інформаційного впливу стаютьможливими тільки при наявності зворотного зв'язку. Вся схема інформаційноговпливу може працювати вхолосту, якщо не взяти до уваги динаміку зрушень у масовійсвідомості, а також можливостей несподіванки, непередбачуваності. У розвиненихкраїнах відбувається безперервний зондаж масової суспільної думки. Це дозволяєвносити своєчасні корективи в пропаганді, усувати виникаючі неузгодженостіофіційної ідеології і масової свідомості [28, 331].
Отже,у порівнянні з фізичним насильством і прямим тиском маніпуляція масовою свідомістю– більш тривалий процес, що, до того ж, не дає стовідсоткової гарантії успіху,але при розумному застосуванні маніпулювання дозволяє досягти значнихрезультатів. При цьому факт маніпулювання практично неможливо виявитинеспеціалістові, а саме на широкі маси середнього обивателя й спрямований йоговплив.
Висновки
Соціально-політичне життя суспільства залежить від взаємодії багатьохрізноманітних чинників – зовнішніх і внутрішніх, історичних і сучасних,об'єктивних і суб'єктивних, матеріальних і духовних. На сучасному етапірозвитку людського суспільства, що відрізняється цілісністю, інтегрованістю,взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх сторін громадського життя, першоряднезначення мають явища і процеси глобального характеру. Саме вони визначають востаточному підсумку специфіку соціального буття сучасного людства.
Одним з такихявищ глобального характеру є масова свідомість. Масова свідомість – цесукупність ідей, уявлень, в тому числі ілюзорних почуттів, настроїв, щовідбивають всі сторони життя суспільства, доступні масам і здатні викликатиінтерес. Масова свідомість є частиною суспільної свідомості, поза її межамиопиняються різні форми групової свідомості (класової, національної та ін.),спеціалізованої (професійної та ін.). Масова свідомість –це специфічна частина,сектор, зріз суспільної свідомості, в межах якої у представників різнихсоціальних, національних, професійних та інших груп можуть виникати і виникаютьаналогічні думки, судження, оцінки, які відображають їх ставлення до проблем тафактів дійсності.
Тоталітаризм можна розглядати якреакцію «масової людини» на політичні і соціально-економічні кризипершої половини XX ст.: революції, світові і громадянські війни, затяжніекономічні кризи. Маніпулятивнийхарактер впливу тоталітарної партії на суспільство зумовлено тим, щототалітаризм не може обмежуватися лише насильницьким примусом – встановлення тоталітарного правління потребуєперетворення поведінки, світогляду та навіть мотивацій громадян.
Основним завданнямтоталітарних режимів є формування відповідної масової свідомості населення.Тому можна віднести масовізацію суспільства та формування масової свідомості досутнісних рис тоталітаризму, оскільки демасовізація означає усунення деякихінших його рис, які дозволяють вважати політичний режим тоталітарним.Відсутність такої ознаки тоталітаризму як наявність масового суспільства тамасової людини, призводить до опору тоталітарним методам маніпулятивноговпливу.
Маніпуляціямасовою свідомістю населення в сучасному змісті припускає наявність технологіїуправління поведінкою людей, формування масової свідомості, програмування думокй устремлінь мас, їхніх настроїв і навіть психічного стану з метою забезпеченнятакої їхньої поведінки, яка необхідна тим, хто володіє прийомами й методамиманіпуляції. Це використання способів ідеологічного й соціально-психологічноговпливу, застосовуваного з метою зміни мислення людей всупереч їхнім інтересам.
Одним з основнихфакторів, що вплинули на масову свідомість громадян сьогоднішньої України, єнаслідки ідеологічної обробки населення колишнього СРСР інституціями політичноїсоціалізації (від дитсадка і школи до вузу і парткому) та ЗМІ. Як відомо, уСРСР існувала розгалужена система комуністичного виховання, головний принципякої полягав у невідворотності й усеохопленності всіх і кожного єдинимідеологічним впливом. Ця система, зазнаючи деяких організаційних змін,проіснувала впродовж усієї історії СРСР і підготувала не одну ідейно витриманугенерацію радянських людей, масова свідомість яких навіть за нових,посткомуністичних умов зберігає чимало стереотипів ідеологічного минулого.
Список використаної літератури
1. Арендт X.Истоки тоталитаризма. – М. Прогресс, 1996.
2. БехтеревВ. М. Рольвнушения в общественной жизни. – СПб., 1998.
3. ВинокуроваС. Масова свідомість у ситуації соціальної кризи: пошук еквівалента втраченихілюзій // Філософська і соціологічна думка. – 1993, №1. – 176 с.
4. Вятр Е.Социология политических отношений. – М., 1979. – С.463.
5. ГрушинБ.А. Массовое сознание. – М., 1987. – С. 368.
6. ДилигенскийГ.Г. Социально-политическая психология. Изд. 2-е. – М., 1996.
7. ДонченкоЕ.А.Концепция социальной психики общества //Философская и социологическаямысль. – 1994. – №2. – С.118-158.
8. ДоценкоЕ.Л. Психологія маніпуляції. – М.,1996.
9. КарпухинО., Макаревич Э.Формирование масс. Природа общественных связей и технологии паблик рилейшнз:Опыт историко-социологических исследований. – Калининград: ФГУИПП, 2001.
10. КирилловИ. Массовоесознание. Структура. Генезис. Сущностные характеристики. – Томск, 1995. –С. 66.
11. Краткийсловарь по социологии. – М., 1999. – С. 344, 351, 355, 364, 368.
12. КресінаІ.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси:(Етнополітологічний аналіз). – К.: Вища школа, 1998. – 392 с.
13. Лебон Г. Психология народов и масс. –СПб., 1896.
14. ЛеонтьевО. Н.Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975.
15. ЛюбивыйЯ.В. Современное массовое сознание: динамика и тенденции развития. – К., 1993.
16. НагорнаЛ. П. Політичнакультура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії. – К.:Стилос, 1998. – 278с.
17. МосковичиС. Психология масс. – М. 1996.
18. ОльшанскийД. В. Массовыенастроения в политике. – М.: ПринДи, 1995.
19. ОльшанскийД. В. Массовыенастроения переходного времени // Вопросы философии. – 1992.
20. ОльшанскийД. В. Психологиямасс. – СПб.: Питер, 2001.
21. Ортега-і-Гасет.Вибрані твори /Пер. з ісп. В. Бурггардта, В. Сахна, О.Товстенко. – К., 1994.
22. Ортега-и-ГассетХ. Восстаниемасс // Вопросы философии. – 1989.
23. ПарыгинБ. Д.Общественное настроение, его природа и динамика // Проблемы общественнойпсихологии. – М.: Мысль, 1965.
24. Психология масс: Хрестоматия /Ред.-сост. Д. Я. Райгородский. – Самара: БАХРАХ-М, 2001.
25. СергиенкоП. Массовоеполитическое сознание. Проблеми формирования й развития. – К., 1991./>
26. Соціологія:Навчальний посібник \за зачальною редакцією Ш.В. Туленкова. – К.: МАУП.— 1998;
27. Социология/ Под редакц. Г.В. Осипова. – М., 1990. – С.320-369.
28. ТейлорШ., Пипло Л., Сирс Д. Социальная психология. 10-е изд. – СПб.: Питер, 2004.
29. Теремко С. Соціологія. – К.: Лібра,2001.
30. ТернерДж. Социальноевлияние. – СПб.: Питер, 2003.
31. ТокареваВ.И. Господствомасс и общественное мнение. К истории вопроса // Наука і соціальні проблемисуспільства. Вісник Харківського університету. — Харків, 1998. — С. 94—99.
32. ТокареваВ.И. Социальныйменеджмент: об историческом опыте управления в тоталитарных режимах //Менеджер. Вестник Донецкой государственной академии управления. – Донецк, 1998.–№2. – С.85—89.
33. ТоффлерО. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге XXI века. М.:Изд-во АН СССР, 1991.
34. Уледов А.К. Общественная психология иидеология. – М., 1985. – 268с.
35. Уледов А.К. Структура общественногосознания. Теоретико- социологическое исследование. — М., 1968.
36. ЧалдиниР. Психологиявлияния. – СПб.: Питер, 2003.
37. ШахзадеянМ.А. Обыденное сознание: Философско- методологические проблемы исследованияповседневного практического сознания масс. – Ереван, 1984.
38. Шиллер Г.Манипуляторы сознанием. – М.: Прогресс, 1982.
39. Юнг К.Г.Сознание и бессознательное. – СПб.; М., 1997. – С. 173-241.