План
Завдання 1. Психологічнахарактеристика основних різновидів натовпу
Завдання 2. Психологічніособливості проведення допиту
Завдання 3. При розслідуванніавтомобільної пригоди потерпіла – літня жінка у своїх свідченнях стверджувала,що її збив автомобіль «Швидка допомога», марки «Волга», світло-сірого кольору.В дійсності її збив автомобіль спеціальної медичної служби, марки «Москвич»,темно-вишневого кольору. Поясніть психологічну природу помилки потерпілої
Література
Завдання 1. Психологічнахарактеристика основних різновидів натовпу
Масовидні форми активності —це переважно неорганізована (стихійна) діяльність людей, що знаходяться уєдиному просторі та часі, в умовах послаблення чи повної відсутностісоціального та індивідуального контролю.
У соціальній психологіїнатовп визначається як «велика група людей, ні зовнішньо, ні внутрішньо неорганізованих, об'єднаних лише прагненням до негайної дії. Учасники натовпустають спільністю лише тією мірою, якою вони охоплені однаковою негативною,руйнівною емоцією щодо якихось осіб, настанов, подій. Натовп робить спільністюте, що він «проти», що він «проти них» (Б. Поршнєв).
Із цього визначення випливає,що натовп — не будь-яке масове скупчення людей, а лише сукупність агресивнонастроєних громадян. Це — неорганізована спільність, що, однак, не виключаєможливості наявності у ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовуєіндивідуальну агресивність присутніх.
Можна виділити такі видимасових скупчень громадян:
1) «випадкове» — коли людизбираються внаслідок якоїсь екстраординарної події (пожежі, автокатастрофи,бійки тощо). Вони виявляють інтерес до того, що відбувається, і можуть активнодіяти (наприклад, надавати допомогу потерпілим);
2) «споглядальне» (публіка,болільники) — люди збираються для перегляду чи «співучасті» у цікавій для нихподії; їхня поведінка може бути незвичною за формою, навіть визивною, але засвоєю суттю вона не агресивна і не має мети порушення громадського порядку;
3) «панічне» («рятівне») —виникає як реакція на небезпечну чи незрозумілу ситуацію; завждисупроводжується активними діями, спрямованими на уникнення небезпеки;
4) «мітингове» («протестове»)— люди випадково чи зумисне збираються для демонстрації своєї незгоди зісловами чи вчинками певних офіційних (посадових) осіб.
Усі зазначені види масовихскупчень громадян за певних обставин можуть перерости, трансформуватися вагресивний натовп. Такі трансформації відбуваються під впливом сукупностічинників (наприклад, вікові особливості учасників, чутки, спрямований вплив збоку людей, які складають «ядро» натовпу чи підбурювачів та інші).
Можна виділити такі групичинників:
1. Зовнішні (соціологічні):довгочасні та ситуативні.
2. Соціально-психологічні(механізми впливу людей один на одного в масових скупченнях, їхсоціально-психологічний склад).
3. Психологічні(індивідуальні схильності окремого індивіда до агресивних та протиправних дій).
Чинниками довготривалої діїслід вважати економічні, соціальні, політичні та інші умови життя всуспільстві, які формують і спонукають негативні соціальні настрої. Конкретніпричини агресивної поведінки можуть різнитися залежно від територіальної,національної, релігійної специфіки, але висновок про соціальне неблагополуччяяк спонукальний механізм агресивності має універсальний характер. У тих чиінших ситуаціях приоритет дії завжди лишається за довготривалими чинниками,конкретна ж причина події (ситуативний чинник) має сенс лише у контекстіперших.
Ситуативні чинники — час(пора року та година доби), місце виникнення події, кількість присутніх.Виявлені певні закономірності, пов'язані з дією ситуативних чинників: масовидніформи вияву активності найбільш характерні для теплої пори року (з травня пожовтень), у неробочий час чи у вихідні дні, місце виникнення частішеприв'язується до центральних районів населеного пункту чи перетину транспортнихартерій.
Внутрішніми, психологічнимичинниками, що зумовлюють переростання масового скупчення людей у натовп, слідвважати:
1) психологічні схильностііндивіда — завчасно існуючі стійкі переконання, установки; імпульсивність,високу емоційну збудливість, емоційну напруженість; недостатню вольовурегуляцію поведінки;
2) специфічні стани організму(втому, тривалі та виснажливі фізичні навантаження, психічні потрясіння, стансп'яніння тощо).
Думки і почуття кожногоучасника натовпу значною мірою відрізняються від тих, що характерні дляповсякденного життя; дії і вчинки також зазнають трансформацій. У найбільшзагальному вигляді їх можна визначити таким чином:
— підвищується навіюваність ізменшується рівень критичного ставлення до себе та оточуючих. Зменшуєтьсяздатність до раціональної переробки інформації, що надходить, з'являється ефектшвидких перебігів уваги. Це створює сприятливий фон для зовнішніх впливів,зокрема, за рахунок розповсюдження чуток для формування агресивних установок;
— збільшується емоційністьсприймання того, що індивід бачить та чує. Підвищена емоційність пригнічуєраціональні засоби поведінки, почуття починають домінувати над інтелектом аж дотого, що людина взагалі втрачає здатність логічно міркувати;
— звуження сфери раціональноїрегуляції поведінки і втрата відчуття особистісного контролю за своєюповедінкою.
Зазначені зміни, у своючергу, призводять до пригнічення почуття відповідальності, викликають впевненістьу власній безконтрольності («відповідати повинні всі, а не хтось особисто»),з'являється усвідомлення анонімності. Внаслідок цього стає можливим скоєння дійта вчинків, що у звичайних умовах для особистості немислимі.
Наведені закономірності змін психічногостану кожного учасника натовпу зумовлюють спільність поведінських реакцій,однорідність дій усіх присутніх. Тому на побутовому рівні ми говоримо пронатовп як про щось самостійно-цілісне та єдине: «реакція натовпу», «поведінканатовпу», «бажання натовпу». Але це, безумовно, не означає, що суб'єктивнаоцінка своєї поведінки зовсім відсутня. Абсолютної психологічної єдності,повної тотожності індивідів не може бути, індивідуально-психологічніособливості зберігають відносну автономію. Завжди існує індивідуальна поведінкалюдини в масі, бо залишаються індивідуальними мотиви її участі, ставлення дотого, що відбувається, отже ступінь і можливості психологічного впливу наокремих людей різний.
Важливою структурноюхарактеристикою натовпу є її соціально-психологічний склад. Це — самостійнийчинник, який значною мірою впливає на його формування, розвиток та, що особливоважливо, перехід його учасників до активних дій. Натовп за складомнеоднорідний, у ньому можна виділити такі прошарки:
1) активні учасники — ті, щомають на меті взяти безпосередню участь у протиправних діях, причому мотиви їхповедінки можуть різнитися (дати вихід негативним емоціям, набути авторитету,помститися міліції та інші);
2) підбурювачі — ті, що незбираються особисто активно діяти, а прагнуть використати для досягненнявласної мети інших осіб; вони звертаються до присутніх із лозунгами тазакликами, формують «образ ворога», спонукають негативні емоції, маніпулюютьсуспільною думкою;
3) «спостерігачі» — до того,що відбувається, ставляться зацікавлено, але наміру брати участь в активнихдіях не мають;
4) «випадкові» — до подіїставляться байдуже або ж навіть негативно, засуджуюче, але їхня присутністьчисельно збільшує натовп, надає присутнім відчуття могутності.
Натовп переходить до активнихдій, коли кількість учасників першої групи досягає «критичної концентрації»(приблизно 20%). Це стає можливим унаслідок дії таких умов:
— зумисне загостренняобстановки призвідниками та підбурювачами, яке може мати як словесну форму(звертання до присутніх, вигуки, скандування окремих слів чи лозунгів), так івиражатися у безпосередніх агресивних діях, які вчиняють спеціальнопроінструктовані та підготовані особи. Привід для таких дій, як правило, невідповідає ступеню активності (зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок,застосування сили щодо «невгодних» ораторів чи працівників міліції), метою якоїє провокування агресивності присутніх громадян та представників «офіційноїсторони»;
— неможливість перевіркивідомостей, що надходять, внаслідок чого на віру приймається та інформація, щовідповідає загальному емоційному настрою та надходить від осіб, якікористуються довірою і авторитетом;
— присутність неврівноваженихта легкозбуджуваних людей;
-осіб, схильних до агресивноїповедінки та таких, що нарікають на несправедливе до себе ставлення в минулому;
-п'яних чи в станінаркотичного збудження; угруповань підлітків та молоді з антисоціальнимиустановками. Такі особи із «підвищеною реактивністю» до порушень громадськогопорядку далеко не завжди з'являються випадково — 'їх можуть спеціальноготувати, у тому числі й доводячи до стану сп'яніння, тенденційно пояснюючиподії тощо.
У результаті зазначених умовскупчення громадян перетворюється на агресивний натовп, у якому багато хтопочинає діяти зовсім не так, як у повсякденному житті — вони приймають зазразок поведінку оточуючих, навіть якщо це суперечить їхнім моральним принципамта звичкам. Значно зростає агресивність людей, у їхніх висловлюваннях та діяхз'являється жорстокість.
Можна виділити три етапирозвитку натовпу:
1) початковий — виникненняконфліктної ситуації, що своєчасно не ліквідується; присутні висловлюютьобурення, з'являються чутки, відбувається зараження – негативною емоцією осіб,що не мають безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачаютьспокій, стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числаприсутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує длявласної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які прагнуть будь-щозбільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко зростає напруження, якевимагає спільної та невідкладної дії, формується агресивна установка;
2) активний — від першихспільних дій до початку розсіювання натовпу. Як правило, спільні діїпочинаються після якогось додаткового стимулу, у тому числі провокаційних вимогрозправитися із «винуватцями» («образ ворога» залежить від ситуації). На даномуетапі цілі й мотиви діяльності учасників натовпу можуть змінитися: агресивністьприсутніх спрямовується не на об'єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб,що забезпечують охорону громадського порядку і, на думку зібрання, єпредставниками «винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодопрацівників міліції та опір навіть правомірним їх діям;
3) заключний — розсіюваннянатовпу із застосуванням сили.
Завдання 2. Психологічніособливості проведення допиту
Допит є однією знайважливіших слідчих дій. Оскільки він здійснюється при безпосередньомуспілкуванні з конкретною особою, головне місце тут обіймає пізнавальна такомунікативна діяльність слідчого. Допит — слідча (судова) дія, яка єрегламентованим кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічнимпроцесом спілкування осіб, що беруть у ньому участь, спрямованим на одержанняінформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істиниу справі. Допит — це процес передавання слідчому допитуваним інформації пророзслідувану подію чи пов'язані з нею обставини та осіб. У цьому процесіслідчий має зберігати ініціативу.
Тут функції психологіїпов'язані з трьома процесами, що зумовлюють зрештою обсяг і рівень пізнання придопиті. До них належать: а) діагностика особи допитуваного; б) системапсихологічних прийомів, що сприяють одержанню інформації; в) оцінка інформації,одержаної під час допиту, з позицій її вірогідності та доказового значення.Важливість діагностики психологічного статусу допитуваного визначається тим, щоодержання та оцінка інформації багато в чому залежать від знання психічнихособливостей допитуваного, що сприяють встановленню з ним психологічногоконтакту і визначенню системи прийомів, яка може бути найбільш ефективною дляодержання показань. Психологічні прийоми, що сприяють діагностиці психічногостатусу людини, запозичені юридичною психологією із загальної психології ітрансформовані в ній відповідно до цілей та завдань слідчих дій, щопроводяться. Зокрема, при проведенні допиту, аби діагностувати психічний статусдопитуваного, можна використовувати певну кількість методів, обрання якихдиктується цілями і часовим режимом проведення цієї дії. Основними методами, щосприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методиспостереження, бесіди, незалежних характеристик. Вони застосовуються не вповному обсязі, а відповідно до тієї схеми, що є для слідчого найбільшприйнятною в даній ситуації.
Наприклад, спостереження, щовикористовується для діагностики психологічного статусу особистості (типутемпераменту — реакції на подразник, рис характеру індивіда), охоплює лише такіпоказники, що визначають поведінку особи на початку допиту. Оскільки матеріалдля спостереження, що виражається в зовнішніх проявах особи, надзвичайнообмежений, то і його результати завжди мають попередній, орієнтовний характер.У подальшому в процесі допиту вони можуть доповнюватися і коректуватися.Залежно від сту-96 пеня прояву якостей особистості метод спостереження можедати вагомі результати. Метод спостереження спрямовано на виявлення певних рисхарактеру та ознак темпераменту, що свідчать про психологічні особливостідопитуваного.
До сфери спостереженнявходять: манери допитуваного, його комунікабельність (на початку допиту),реакція на подразник (поставлені запитання), психічний стан, викликаний процесуальнимстановищем і необхідністю спілкування. При оцінці результатів спостереження неслід забувати, що особа, за якою спостерігають, перебуває у незвичнійобстановці і мікросередовищі, в яких вона зазвичай поводиться вільно та невимушено.У новій обстановці, де допитуваний не завжди знає свою роль і майбутнєпроцесуальне становище (свідок, підозрюваний, обвинувачений), він стримує своїпрояви, нерідко надає своїй поведінці заздалегідь обрану ним форму. Ця обставинабагато в чому спотворює враження слідчого, істинне враження можна одержати віддопитуваного в процесі спостереження, і це слід ураховувати у процесі допиту.Для діагностики особи допитуваного може використовуватися і метод бесіди,трансформований для цієї мети. Відомо, що допит і бесіда розрізняються за своєюпроцесуальною сутністю і завданнями. Крім того, бесіда не передбачаєрегламентованого процесуального режиму.
Однак у процесі допиту,предмет якого чітко обмежено, може мати місце і бесіда, яка переслідує метуабстрактного вільного обміну інформацією для встановлення психологічногоконтакту з допитуваним. Бесіда передбачає взаємне передавання інформації, що нестосується предмета допиту, а спрямована лише на встановлення психологічногоконтакту, визначення типу темпераменту і рис характеру допитуваного. Методбесіди може поєднуватися з власне допитом, оскільки в процесі останньогоможливі відхилення від предмета, зумовлені обранням тактичних прийомів,з'ясуванням деяких обставин, що мають допоміжне значення для проведення допиту.Метод бесіди зазвичай найбільш активно використовується на початку допиту, колиз'ясовуються демографічні дані про особу та обставини, що передують власнедопиту по суті. У процесі бесіди встановлюються й інші дані про особу, наприклад,стан органів чуття, психічний стан під час спостереження чи здійснення події(залежно від того, яку процесуальну роль відіграє допитуваний), тип пам'яті івид відтворення, тобто дані, що істотно впливають на оцінку показань і обраннятактичних прийомів допиту. Залежно від категорії допитуваного (неповнолітній,потерпілий, обвинувачений) характер з'ясування наведених питань та йогоспрямованість будуть різні. Так, діагностика особи неповнолітнього передбачаєвстановлення його темпераменту, здатності до конкретного сприйняття, наявностіелементів фантазування та їхньої ролі у формуванні показань. Метод незалежниххарактеристик, трансформований для завдань, поставлених перед допитуваним, маєна меті збирання відомостей про нього серед осіб, які контактували з ним і малирізні зв'язки (родич, друг, товариш по службі, сусід тощо). Зазначимо, щозбирання відомостей про особу допитуваного, здійснюване відповідно до рекомендаційкриміналістики, передбачає з'ясування комплексу даних, що широковикористовуються і для встановлення психологічного контакту, і для обраннятактичних прийомів допиту, і для оцінки інформації, що буде одержана від цієїособи.
Метод незалежниххарактеристик може виявлятися в трьох формах, ефективність яких визначаєтьсяконкретною ситуацією: а) одержання відомостей про особу шляхом відповіднихзапитів щодо її характеристики; б) одержання відомостей про особу з матеріалівсправи (показань інших осіб); в) одержання відомостей про особу шляхомдоручення оперативно-розшуковим органам зібрати такі відомості таємним шляхом.Обрання слідчим тієї чи іншої форми залежить від складності майбутнього допиту,важливості інформації, яка може бути одержана в процесі його проведення.Застосування зазначених методів ізольовано чи у взаємозв'язку дає змогудіагностувати психологічні характеристики особи і використовувати їх у різнихнапрямах організації допиту: 1) встановлення психологічного контакту; 2)визначення системи тактичних прийомів допиту; 3) визначення характеру і видуможливого та найбільш ефективного психологічного впливу; 4) оцінка одержаноїінформації.
Психологічна діагностикаособи не тільки передбачає цілеспрямоване дослідження компонентів їїхарактеристики за допомогою таких методів, а й включає оцінку динамікипсихологічних процесів, які виявляються при проведенні самого допиту на всіхйого етапах. При допиті залежно від його психічної напруженості (актуалізаціязабутого, виявлення неправдивих показань, викриття у вчиненні злочину) характерпсихічних проявів особи може бути різним. Тому, оцінюючи психологічнудіагностику, надзвичайно важливо встановлювати, які з подразників є найбільшефективними, стимулюють особу до давання показань, а які, навпаки, діютьнегативно або є байдужими з погляду одержання інформації у справі. У процесіспілкування необхідно спостерігати за невербальними засобами комунікації іправильно розпізнавати їхнє значення. Так, жести можуть бути засобомпередавання інформації. У природних умовах спілкування вони виникають нібитосамі собою з огляду на зміст діяльності, її емоційне напруження.
Ритмічно узгоджені з інтонацією,наголосами і паузами, жести допомагають зосередити увагу слухачів на тих чиінших «ударних» частинах висловлювання, виразити емоційне ставлення того, хтоговорить, до висловлюваних думок. Допит передбачає проведення діагностики особидопитуваного (типу темпераменту, характеру, психологічного стану, рівняінтелекту, соціального статусу, схильності до алкоголізму та ін.). Такадіагностика може здійснюватися за зовнішнім виглядом людини, манерами поведінки,одягом, акуратністю або неохайністю, тремтінням рук, почервонінням обличчятощо. Причому ці ознаки повинні розглядатися в комплексі і мати лише орієнтуючезначення. Неприпустимо гіперболізувати зовнішні дані людини з метою діагностикиособи допитуваного. Зокрема, ознаки зовнішності не можуть категорично свідчитипро риси характеру особи чи тип темпераменту.
Тактико-психологічні прийоми,що сприяють одержанню інформації в процесі допиту, класифікуються на декількатипів відповідно до тих завдань, що ставляться перед ними: а) такі, що усуваютьконфліктні ситуації і сприяють встановленню психологічного контакту; б) спрямованіна встановлення мотивації показань; в) такі, що сприяють викриттю винного; г)такі, що сприяють виявленню неправди; ґ) такі, що актуалізують у пам'ятізабуте. Тактико-психологічні прийоми, що усувають конфліктні ситуації іспрямовані на встановлення психологічного контакту, мають на меті одержанняінформації в процесі допиту. Цьому сприяє певне емоційне тло — важливийкомпонент психологічного контакту, який має бути створений слідчим. Таке тлостворюється насамперед прагненням об'єктивно, неупереджено з'ясувати всіобставини у справі; інтересом до одержуваної інформації, доброзичливимставленням до допитуваної особи; орієнтацією останньої на систему цінностей, щостановлять суспільну значущість (боротьба зі злочинністю, викриття обвинуваченого,каяття як усвідомлення та засудження скоєного).
Перелічені орієнтири є йосновою для встановлення психологічного контакту. Психологічний контакт — ценайбільш сприятлива психологічна атмосфера допиту, що позитивно впливає навзаємодію та стосунки між учасниками, певне налаштування на спілкування.Психологічний 4* 99 контакт при допиті передбачає можливість виникнення двохйого рівнів: 1) коли допитуваний бажає давати показання; 2) коли допитуваногопримушують до цього. Такий контакт може йти з наростанням, а може згасати,раптово виникнути і також раптово зникнути. Психологічний контакт завжди маєдвосторонній характер, його встановлення і підтримання залежать як від слідчого(судді), так і від допитуваного, хоча ініціатива має належати слідчому. Існуєдвосторонній контакт, в якому допитуваний відчуває, що він становить для слідчогопевний інтерес.
Встановлення психологічногоконтакту вимагає від слідчого знань психології допитуваного. Він повиненураховувати його індивідуально-психологічні особливості, типологічні якості,психічний стан на момент допиту, життєвий досвід та ін. Тактико-психологічніприйоми, спрямовані на встановлення психологічного контакту з допитуваним,ґрунтуються на використанні даних психології, логіки та інших наук. У цьомувідношенні певний інтерес становлять способи привертати увагу людей, якізапропонував Д. Карнегі. Він рекомендує шість способів: 1) виявляти щирийінтерес до інших людей; 2) усміхатись; 3) пам'ятати, що для людини звук їїімені — найсолодший і найважливіший звук людської мови; 4) бути хорошимслухачем, заохочувати інших розповідати вам про себе; 5) вести розмову в коліінтересів вашого співрозмовника; 6) давати людям відчути їх значущість і робитице щиро 1. Банальність деяких прийомів є очевидною, однак це не позбавляє їхпрактичного значення при певній інтерпретації. До тактико-психологічнихприйомів, що сприяють актуалізації в пам'яті забутого, належать прийоми,спрямовані на збудження у допитуваного асоціативних зв'язків, які викликаютьспогад. 1 Див.: Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей/ Пер. с англ.-К., 1989. — С. 98. 100 Допитуваний може зробити заяву на зразок«я вже нічого не пам'ятаю», «був п'яний і не пам'ятаю того, що відбувалося».При такій «непрямій відмові» від показань допитуваний зазвичай повідомляє проповне випадання з пам'яті подій, що цікавлять слідчого, і не докладає зусиль допригадування «забутого».
Встановити, чи має місце«непряме відмовлення» від показань або допитуваний дійсно забув обставини, якіцікавлять органи розслідування, слідчому допомагає аналіз таких даних, як час,що минув із моменту сприйняття певних фактів, характер події, подальшадіяльність допитуваного, його стан у момент сприйняття, індивідуальні особливостіпам'яті. Це насамперед постановка допитуваному нагадувальних запитань,психологічною основою яких є прагнення пригадати обставини, аби збудитиасоціативні зв'язки в усьому їхньому різноманітті. Дані для запитань, щонагадують подію, слідчий чи суддя одержує з матеріалів справи, показань іншихосіб, оперативно-розшукових органів. Нагадування не повинно включати елементинавіювання, тобто передавання інформації, яка містить у собі твердження щодовідомостей, про які очікуються свідчення.
Позитивний ефект упригадуванні забутого дає постановка запитань у хронологічній чи логічнійпослідовності про обставини, що передували події злочину або настали за нею.Прийомами, що актуалізують у пам'яті забуте, незалежно від того, який характермає запам'ятовування (довільний чи мимовільний), є пред'явлення речових іоголошення письмових доказів, що сприяють збудженню асоціативних зв'язків іоживляють у пам'яті допитуваного запам’ятовано. У цьому аспекті слід продумати,як наявні відомості або речові докази пов'язані з подією, що спостерігаласяособою, і чи можуть вони виконувати необхідну для них функцію пожвавленняасоціативних зв'язків. До способів психологічного впливу, що використовуютьсядля актуалізації забутого, слід віднести і допит на місці події, що переслідуємету активізації спогадів у зв'язку з повторним сприйняттям обстановки, в якійспостерігалася подія. Відомо, що в цьому випадку полегшується завданнявстановлення таких чинників, що збуджують який-небудь з видів асоціативнихзв'язків.
Передбачається, що їхнійкомплекс, стимульований обстановкою допиту, може дати певний ефект у будь-якійситуації. Тактико-психологічні прийоми, спрямовані на встановлення мотиваціїпоказань, передбачають постановку серії запитань, що дають змогу визначитимотиви, якими керується особа при даванні показань. Визначення мотивів показаньтісно пов'язане з процесуальним становищем допитуваного. У цьому аспекті мотивипоказань свідка, обвинуваченого чи потерпілого можуть істотно відрізнятися ізумовлюватися їхньою роллю в процесі, зацікавленістю, власними прагненнями.Якщо у зв'язку із з'ясуванням таких залежностей звернутися до допитуобвинуваченого, то поряд із визначенням його ролі в процесі можливо виділитидекілька мотивів показань, що даються ним і є типовими. Так, до їхнього числаможна віднести мотиви каяття, обмови, неправди, приховування певних обставин,пов'язаних із особою обвинуваченого.
Тактико-психологічні прийоми,що сприяють викриттю винного, полягають у застосуванні комплексу різноманітнихспособів оперування інформацією, яка є у розпорядженні слідчого і містить даніпро винність особи у вчиненому злочині. Інформація про винність особи може бутирізною за обсягом і доказовою цінністю. Вона, як правило, включає показаннясвідків, письмові і речові докази, висновки експертів, показання інших осіб,притягнутих як обвинувачені у даній справі. У таких джерелах може міститисяінформація, що викриває обвинуваченого в учиненні злочину. Тому, збираючисьвикористовувати її, слідчий повинен не тільки досконало її знати, а й оголоситиабо пред'явити обвинуваченому в той момент, який може виявитися найбільшефективним. Час і послідовність оголошення чи пред'явлення викриваючої інформаціїслід планувати з огляду на її характер і можливий психологічний вплив.
Таке планування оперуваннявикриваючою інформацією не може бути жорстким, оскільки одержувана в процесідопиту інформація істотно впливає на реалізацію наміченого плану. Важливезначення в психологічному впливі, що спричиняє викриття винного, має і форма, вякій здійснюється оперування викриваючою інформацією. Найбільш поширенимиформами оперування такою інформацією є оголошення показань, ознайомлення звисновком експерта, пред'явлення речового доказу (показ із відповідними поясненнями),ознайомлення з документами, що мають викривальний характер. Слідчий повиненпевною мірою прогнозувати можливий ефект від пред'явлення обвинуваченомувикриваючої інформації і бути готовим до того, що вона не завжди може датибажаний результат. У цих випадках необхідно використовувати інші прийоми.Тактико-психологічні прийоми, що сприяють виявленню неправди в показанняхсвідка або обвинуваченого, трансформуються в систему тактичних прийомів допиту,пов'язаних із постановкою уточнюючих, деталізуючих та контрольних запитань.Виявлення неправди в показаннях зазвичай відбувається при зіставленні останніхіз версією розслідування і системою доказів, зібраних у справі. Рідко неправдаохоплює всі пункти предмета допиту.
Зазвичай неправдивіповідомлення звернені до окремих фактів і обставин і, як правило, пов'язані зпозицією допитуваного, його ставленням до осіб, притягнутих як обвинувачені, досвого становища в справі, результату розгляду справи у суді. Тому неправдуможна виявити у тому разі, коли слідчий достатньо підготовлений до допиту,орієнтується у доказах, зібраних у справі. Важливо зазначити, що при неправдивомувисловлюванні порушується його послідовність, а самі порушення характеризуютьсяпоявою пауз. Ця вказівка має істотне значення для діагностики неправди слідчим,оскільки неправда, як уже зазначалося, найчастіше трапляється при повідомленніокремих обставин. Ось чому при одержанні показань необхідно відразу зіставлятиінформацію, що подається, з тією, що вже існує. У цьому разі постановказапитань, спрямованих на деталізацію повідомленого, є одним із ефективнихзасобів виявлення неправди, що може мати місце в самому процесі допиту, а такожпри подальшій перевірці повідомлених даних.
У виявленні неправди одну зголовних ролей відіграє постановка контрольних запитань, підставою дляформулювання яких є дані, зібрані у справі, а також обставини, відносно якихслідчий має точні відомості. Постановка таких запитань порушує системувикладання, продуману допитуваним, який повідомляє неправду, і дає змогу виявитиїї під час допиту, ґрунтуючись на суперечностях у показаннях, які не можепояснити допитуваний. Контрольні запитання за своїм характером спрямованіголовним чином на встановлення відповідності дійсності показань, що даються впроцесі допиту. Тому їхньою головною функцією є виявлення неправдивоїінформації. Постановка контрольних запитань, пов'язаних із уже зібраними усправі даними, спростовує неправду, оскільки спричиняє оголошення додатковоїінформації, яка об'єктивно відображає відомості щодо встановлюваних фактів абообставин.
Важливе значення в процесівиявлення неправди в показаннях має пред'явлення речової інформації. Як такаречова інформація руйнує продуману допитуваним логіку неправди і змушує йогошукати нові пояснення чи відмовлятися від повідомленого через його очевиднунеобґрунтованість. Неправда, пов'язана з наміром допитуваного уникнутивідповідальності або пом'якшити власну долю, має свою психологію, що передбачаєвикладення або умовчання про ті чи інші обставини в такому плані, який створюєпевне психологічне налаштування у слідчого (ві¬ру в щирість показань, каяття,неможливість вчинення певних дій конкретною особою з етичних міркувань, обмовудопитуваного з боку інших осіб — свідків або обвинувачених). Продумана позиціятого, хто повідомляє неправду, котрий намагається справити на слідчогопсихологічний вплив, на тлі якого розвивається викладення, іноді досягає мети.У цьому разі залишаються нез'ясованими деякі обставини, спотворюєтьсяперспектива встановлення істини у справі, піддається сумніву доведеність певнихфактів. Тому встановлення неправди в показаннях і подолання можливих наслідків— одне із завдань слідчого в процесі допиту.
В установленні психологічногоконтакту в конфліктній ситуації велике значення має рефлексивне управління,мета якого охоплює найближчий (власне встановлення контакту) і перспективний(одержання інформації від допитуваного) плани. Залежно від процесуального становищадопитуваної особи і мотивів, що визначають спрямованість інформації, яку вонаповідомляє, встановлення психологічного контакту нерідко відбувається в різніперіоди допиту (на початку допиту при встановленні особи допитуваного, у процесіодержання від неї інформації). Ключем до встановлення психологічного контакту євизначення мотиву показань, що даються допитуваним. Це дозволяє слідчому убагатьох випадках зрозуміти його психологічну налаштованість і спрямувати її внеобхідне русло шляхом роз'яснення важливості одержуваної від нього інформації,етичних вимог, що ставляться до допитуваного в зв'язку з його роллю увідправленні правосуддя, розкритті та попередженні злочинів. Процес формуванняпоказань. Знання психологічних закономірностей формування показань сприяєефективній тактиці допиту та оцінці одержаної інформації. Розуміння складногомеханізму формування показань визначає можливість виявлення та усунення в нихпомилок (перекручень).
Процес формування показаньтрадиційно поділяється на три стадії: сприйняття, запам'ятовування тавідтворення. Існують й інші думки щодо стадійності цього процесу (про наявністьп'яти, шести чи дванадцяти стадій). Аналіз таких підходів свідчить про їх більшдеталізований характер. Сприйняття є першою стадією формування показань. Упсихології сприйняття розглядають як відображення людиною предмета чи явища вцілому при його безпосередньому впливі на органи чуттів. Розрізняють зорове,слухове, смакове, нюхове сприйняття та сприйняття дотику. Сприйняттявідрізняється від відчуттів (створюється цілісний образ) як більш високийступінь пізнання. На процес сприйняття допитуваного впливають дві групичинників: 1) об'єктивні (зовнішні умови сприйняття та особливості власнеоб'єктів, що сприймаються); 2) суб'єктивні (особливості особи, яка сприймає).Об'єктивні чинники — освітленість об'єкта, що сприймається, відстань, на якійсприймається об'єкт чи подія; швидкість події; погодні умови (дощ, сніг таін.). Такі чинники впливають на сприйняття і весь процес формування показань.Суб'єктивні чинники охоплюють: стан органів чуттів (глухота, дальтонізм тощо),психічний стан особи, спрямованість уваги, схильність до фантазування та ін.Існує емоційний чинник сприйняття. Сприймає не ізольоване око, не вухо саме пособі, а конкретна людина (з урахуванням її потреб, інтересів, бажань та ін.).Емоції надають виразності, яскравості подіям чи об'єктам, що сприймаються (С.Рубінштейн).
Різним буде сприйняття улюдини залежно від того, є вона учасником чи жертвою злочину, стороннімспостерігачем (очевидцем) або родичем потерпілого. З цим пов'язанаінтерпретація сприйнятого. Емоції можуть справляти як позитивний, так інегативний вплив. Так, почуття нового, сумнів, цікавість можуть поліпшитиякість сприйняття. І навпаки, страх, переляк, тривога зумовлюють виникненнясвоєрідних перекручень. Зокрема, страх породжує гіперболізацію (перебільшення)сприйнятого. У процесі сприйняття важливе значення має його спрямованість(умисність чи неумисність сприйняття). Під час вчинення злочинів у більшостівипадків мають справу з неумисним (мимовільним) сприйняттям. Хоча більш повнимі точним є умисне (довільне) сприйняття. Ще більш чітким є професійнесприйняття. У психології професійне сприйняття пов'язують з аперцепцією (відлат. ad: до іperceptio: сприймаю — властивість психіки людини, що полягає узалежності сприймання предметів та явищ навколишнього середовища від попередньогодосвіду). У процесі сприйняття можуть виникати помилки. Прогалини сприйняттязаповнюються нашаруваннями (фантастичного характеру). Існують також ілюзіїсприйняття (рис. 7). Ілюзія (від лат. illusio — помилка, омана) — ценеадекватне відображення об'єкта, який сприймається. На процес сприйняттявпливають установки (при поставленні завдання). Так, було проведеноексперимент, коли двом різним групам студентів-психологів запропонували один ітой самий портрет людини.
У першому випадку була данаустановка про те, що це відомий вчений, і пропонувалося за зовнішніми данимийого обличчя скласти соціально-психологічний портрет. У другому випадку притому самому завданні загальна установка стосувалася того, що це особливонебезпечний рецидивіст. Результати показали, що студенти називали психологічніякості згідно з одержаною установкою. Схожий психологічний експеримент провівО. Бодальов. Групі дорослих випробуваних були по черзі показані фотографіїмолодої людини і літнього чоловіка. Особам, щодо яких проводився експеримент,запропонували переглянути кожну з фотографій протягом п'яти секунд, а потімвони повинні були словесно відтворити вигляд людини, яку вони щойно бачили.Показ фотографій супроводжувався установкою-характеристикою зображених на нихосіб. Установками, що передували показу фотографії, були: «злочинець», «герой»,«письменник», «учений». Пропонувалися різні словесні портрети тих самих осіб,що свідчать про значний вплив установки на сприйняття осіб, щодо якихпроводився експеримент: «Цей звірюга щось хоче зрозуміти. Розумно дивиться, невідводячи погляду.
Стандартне бандитськепідборіддя, мішки під очима, фігура масивна, старіюча, відкинута уперед» (автор«портрета» — І. Установка — злочинець). «Людина морально занепала, дужеозлоблена. Неохайно одягнена, незачесана. Можна думати, що чоловік, до того якстати злочинцем, був службовцем чи інтелігентом. Дуже злий погляд» (автор«портрета» — К. Установка — злочинець). 1 Цей експеримент було показано унауковому фільмі «Я та інші». «Молода людина років 25-30. Обличчя вольове,мужнє, з правильними рисами. Погляд дуже виразний. Волосся скуйовджене, чоловікнеголений; комір сорочки розстібнутий. Мабуть, це «герой» якоїсь сутички, хочав нього і не військова форма (одягнений у картату сорочку)» (автор «портрета» —Г. Установка — герой). «Дуже вольове обличчя. Очі, які «нічого не бояться»,погляд з-під лоба. Губи стиснуті, відчуваються душевна сила і стійкість. Виразобличчя гордий» (автор «портрета» — М. Установка — герой). «Портрет чоловікаблизько 50-53 років. Відкрите обличчя, крупні риси. Сиве, вірніше, сивіюче,волосся; чоло опукле, з горизонтальними зморшками. Дуже виразні очі, які зазвичайбувають у розумних, проникливих людей. Навколо очей безліч дрібних зморшок, щонадають обличчю дещо лукавого виразу. Здається, що ця людина при зустрічіобов'язково почне з жарту. Нижню частину обличчя не пам'ятаю. Запам'яталисяруки — невеликі, неробочі, вкриті волоссям. Портрет письменника… Меніздається, що це обличчя людини, яка любить дітей і пише для них. Судячи зневимушеного вигляду, він звик позувати, напевно, це відомий письменник.
Ще раз хочеться підкреслити,що найбільше запам'ятовуються в портреті очі. Людина з такими очима, мабуть,добре знає і любить життя, людей… » (автор «портрета» — В. Установка —письменник). «Чоловік років шістдесяти, лисий, з цигаркою в руці. Риси обличчякрупні, правильні. Голова велика, чоло високе і широке, справжнє чоло вченого.Погляд і вираз обличчя вченого говорять про те, що він напружено і болісновирішує якусь проблему» (автор «портрета» — Д. Установка — учений)1. Ще одинприклад. Австралійський психолог Пауль Р. Уїлсон довів, що зріст людини в очахсторонніх не завжди дорівнює фактичному. Уїлсон представив п'ятьом різнимгрупам студентів Мельбурнського університету одного і того самого чоловіка,щораз привласнюючи йому нові звання і титули, а потім просив студентіввизначати на око його зріст. Результати виявилися вражаючими. Коли людинупредставляли як студента, зріст незнайомця досягав у середньому 171 см, але тільки-но його назвали асистентом кафедри психології, його зріст піднявся до 178 см. При званні «старший лектор» зріст перевищив 180 см. А зріст «професора» дорівнював 184 см.
Існують особливостісприйняття зовнішніх ознак людини залежно від віку особи, яка сприймає.Тенденції зміни обсягу і якості інформації про зовнішність людини булодосліджено в таких вікових групах: 7-8, 10-11, 11-12, 13-14, 14-15, 17-18 роківі у віці від 21 до 26 років (дослідження О. Бодальова). Встановлено три основнізакономірності: 1) з віком при словесному відтворенні вигляду людини, якасприймається, у створюваний портрет дедалі частіше включаються як істотніознаки компоненти, що створюють фізичний вигляд. До 21-26 років відсотокфіксувань цієї сторони зовнішності порівняно з відсотком фіксувань івідображень дітьми 7-8 років зростає майже в 2,2 рази; 2) відсоток фіксуваньособливостей експресії до 21-26 років порівняно з відсотком фіксувань цієї сторониучнем першого класу збільшується майже в 3,6 рази; 3) з віком неухильнозменшується включення в «портрет» людини, яка сприймається, опису елементів, щостановлять оформлення зовнішності людини.
Відсоток фіксувань цієїсторони зовнішності в описах людини, яка сприймається, порівняно з відсоткомфіксувань її дітьми 7-8 років зменшується до 21-26 років у 14,9 рази. У даномупсихологічному дослідженні розглядається питання оцінки віку іншої людини.Зокрема, було встановлено, що більшість помилок зроблено у тому разі, колидеякі ознаки зовнішності людини не відповідали її віку. Наступною стадієюформування показань є запам’ятовування. Слід зазначити, що надзвичайно важливимчинником, який впливає на об'єктивність показань, є пам'ять. У психологіїпам'ять розглядається як слідове відображення минулого, що полягає взапам'ятовуванні, збереженні та подальшому відтворенні або впізнаванні ранішесприйнятого. Пам'ять — це здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати таактуалізувати сліди цих умовних зв'язків. Запам'ятовування і відтворення ґрунтуютьсяна створенні та актуалізації тимчасових зв'язків у корі великих півкульголовного мозку під впливом як безпосередніх, так і словесних подразників, іформуються залежно від змісту і характеру діяльності об'єкта. Цим людськапам'ять глибоко відрізняється від так званої машинної пам'яті, що моделює лишеокремий її механізм — механізм утворення слідів, здатних відтворюватися.
Пам'ять людини, як ісприйняття, має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що вонасприймає. Запам'ятовується лише те зі сприйнятого, що викликає глибокі переживанняабо має істотне значення. Ця обставина своєрідно позначається на показанняхсвідків, потерпілих, обвинувачених. З часом пам'ять викривлює сприйняті події.Запам'ятовування, яке у часі недалеко відстає від події злочину, дає змогукраще, детальніше, повніше відтворити сприйняття. Повне і яскраве оповіданняпро спостережене можна одержати в тому разі, якщо особа допитується черезкороткий проміжок часу після того, як спостерігалася подія. Залежно від того,що сприймається, пам'ять людини поділяється на декілька видів.
Сприйняттю дії, рухіввідповідає моторна (рухова пам'ять); сприйняттю зоровому — зорова пам'ять;слуховому — слухова; дотику разом із зоровим і слуховим — наочно-образнапам'ять; запам'ятовуванню логічних зв'язків — словесно-логічна; переживанням,почуттям — емоційна пам'ять. Усі перелічені види пам'яті рідко зустрічаються влюдини у чистому вигляді. Є люди, які запам'ятовують краще на слух, ніж задопомогою органів зору. Часто запам'ятовування є результатом лише зоровогосприйняття, причому деталізація досягає такого рівня, що людина може,наприклад, автоматично назвати сторінку і рядок книги, де викладене те чи іншеположення. Відома спеціальна пам'ять людей у якій-небудь галузі: феноменальнезапам'ятовування чисел, кольорів тощо. В психології таке явище називаєтьсяейдетизмом (від грец. єібод — форма, вигляд: здатність відтворювати надзвичайнояскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення йогосприйняття), а пам'ять — ейдетичною. Запам'ятовування передбачає встановленнявідповідних нервових зв'язків чи асоціацій. У психології розрізняють декількавидів асоціативних зв'язків (асоціацій): асоціації за суміжністю, подібністю,контрастом; однозначні та багатозначні. Асоціації за суміжністю передбачаютьзапам'ятовування подій, що відбуваються послідовно, або дій, між якими існуєзв'язок. Завдяки цьому нервові процеси, пов'язані з одним із них, викликаютьдії нервових процесів, пов'язаних із іншими.
Так, нагадування про подію,що передує ДТП, викликає у пам'яті деталі обставин, пов'язаних з нею. Асоціаціїза подібністю мають місце тоді, коли сприйняття якого-небудь об'єкта викликає впам'яті спогад про подібний до нього об'єкт, навіть якщо він ніколи несприймався з ним разом або в якому-небудь часовому зв'язку. Асоціації законтрастом за своєю природою близькі до асоціацій за подібністю, однак їхсутність полягає в тому, що сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті спогадпро інший об'єкт, що відрізняється прямо протилежними ознаками. Певну роль упроцесі запам'ятовування відіграють й інші види асоціативних зв'язків, а саме:однозначні та багатозначні.
Однозначна асоціація призапам'ятовуванні пов'язує певну обставину з яким-небудь одним фактом чи дією,багатозначна — передбачає зв'язок з декількома фактами. Асоціації маютьрефлекторну природу. Асоціація — це звичайний послідовний ряд рефлексів, уякому кінець кожного попереднього зливається з початком наступного в часі.Асоціація є безупинним рядом доторкувань кінця попереднього рефлексу з початкомнаступного (І. Сєченов). Запам'ятовування може мати довільний і мимовільнийхарактери залежно від наявності чи відсутності мети запам'ятовування. У практицірозслідування злочинів слідчому рідко трапляються показання, засновані наумисному запам'ятовуванні фактів із метою викладу їх згодом на допиті. Найбільшчастими є показання, що не є результатом умисного запам'ятовування того, щоспостерігається. Цією обставиною і пояснюються уривчастість, неповнотавідомостей, що повідомляються, забування одних деталей і яскраве відтворенняінших тощо. Для продуктивності мимовільного запам'ятовування важливим є темісце, що посідає в діяльності даний матеріал. Краще запам'ятовується матеріал,який викликає активну розумову роботу і зацікавленість, що має певнузначущість.
З часом відбуваються процесизабування (поступове зменшення можливості в пригадуванні матеріалу). Тутважливе значення має подальша діяльність індивіда. Існують загальні правила,згідно з якими у зв'язку з процесом забування допит необхідно проводитиякнайшвидше після події. Проте слід пам'ятати і про явище ремінісценції —поліпшення відтворення запам'ятовуваного матеріалу через деякий проміжок часупісля його заучування. Треба також пам'ятати і про різні порушення пам'яті, щовиникають при різних локальних ураженнях головного мозку — амнезії(ретроградній і антероградній). Заключною стадією формування показань євідтворення. У психології відтворення визначається як процес пам'яті, щополягає в актуалізації раніше сприйнятого матеріалу шляхом «діставання» його здовгострокової пам'яті та переведення її в оперативну.
Розрізняють відтворення увигляді узнавання або спогаду, мимовільного і довільного, безпосереднього чивідстроченого. Матеріал, що міститься в пам'яті, реконструюється (перетворюється).У психологічній літературі виділяють два види реконструкції: 1) така, що непорушує адекватності відтворення сприйнятого; 2) така, що порушує адекватністьвідтворення сприйнятого. Давання показань у процесі допиту — своєрідна формавідтворення подій минулого. При відтворенні, на відміну від попередніх стадійформування показань, беруть участь як допитуваний, так і слідчий. Причому, надопитувану особу слідчий справляє керуючий вплив. Процес відтворення на допитічітко проявляється у висловленні думок допитуваного. Вміння висловлювати своїдумки (усно чи письмово) у кожної людини є індивідуальним (мають значеннярівень інтелекту, освітній і культурний рівні, мовна підготовка тощо). Наформування показань у стадії відтворення впливають: емоційний стандопитуваного, темперамент і характер, сугестивність, схильність дофантазування. Так, у процесі відтворення події допитуваний перебуває у певномупсихічному стані (емоційна напруженість, страх, фрустрація тощо), якийнеобхідно враховувати слідчому в процесі допиту.
У деяких випадках такі станисприяють обранню допитуваним відповідної позиції на допиті: відмова відпоказань, повідомлення неправдивих відомостей, зміна раніше даних показань. Привідтворенні можливе виникнення помилок, що зумовлено залежністю відповідейдопитуваного (за формою) від характеру запитань слідчого. Це виражається вявищі персеверації (прагненні повторити у відповіді слова і конструкції, що вжитіслідчим у запитанні) і вербальній ригідності (допитуваний продовжує мислити внапрямі, нав'язаному йому слідчим).
Важливе значення має розглядпитання про вплив сугестії (навіювання) на процес формування показань. Навіюванняв психології визначається як процес однобічного, активного та персоніфікованоговпливу одного на іншого чи групу людей, який здійснюється за допомогою мовногоповідомлення і характеризується неусвідомленим сприйняттям того, що навіюється(Б. Паригін). Навіювання спричиняє виникнення помилок у показаннях. Розрізняютьтри види навіювання: 1) доперцептивне (навіювання, що передує сприйняттюподії); 2) навіювання перцептивне (навіювання в процесі сприйняття події); 3)постперцептивне (навіювання, спрямоване на подію, що вже відбулася). На стадіївідтворення навіювання може виникнути як результат впливу з боку слідчого, томузаборонені навідні запитання, що містять елементи сугестії. У процесівідтворення можуть бути сформовані неправдиві показання. Допитуваний завждисвідомо формує неправду. Неправда поділяється на повну і часткову (у більшостівипадків має місце часткова неправда). Психологічні особливості допитунеповнолітніх. Підготовка і проведення допиту неповнолітніх багато в чомузумовлені віковими та індивідуальними особливостями допитуваної особи. Знанняцих особливостей має важливе значення для правильного обрання прийомівустановлення психологічного контакту, режиму проведення допиту, здійсненнявпливу на неповнолітнього, оцінки його показань. Неповнолітні — це особи, якіне досягли 18-літнього віку.
У літературі з психологіїзапропоновано шість вікових груп неповнолітніх: 1) дитячий вік (до 1 року); 2)раннє дитинство (від 1 до 3 років); 3) дошкільний вік (від 3 до 7 років); 4)молодший шкільний вік (від 7 до 11-12 років); 5) підлітковий вік (від 11 до14-15 років); 6) старший шкільний вік (рання юність) (від 14 до 18 років). Вік,починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті як свідок чипотерпілий, у кримінально-процесуальному законодавстві не визначено. У п. З ст.69 КПК України лише вказано, що не можуть бути допитані як свідки особи, якізгідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи черезсвої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказовезначення, і давати показання про них.
Характерні для неповнолітніхособливості психіки не є психічними чи фізичними вадами, але вони, без сумніву,впливають на процес формування і давання показань. Практиці розслідуваннязлочинів відомо чимало прикладів, коли діти віком 3-5 років повідомляли надопиті дані, що сприяли встановленню об'єктивної істини у справі. Водночасдітей рекомендується допитувати лише у разі крайньої потреби, позаяк допит моженегативно вплинути на їх психіку. Для дітей дошкільної вікової групи характернакмітливість, їх сприйняттю притаманна деталізація. При відтворенні події, щоспостерігалася, діти можуть давати свідчення про факти, які не помітилидорослі. У цьому віці діти не мають достатньої здатності до послідовногологічного мислення і можуть давати лише прості відповіді на зрозумілі їмзапитання. Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерними єнаявність підвищеного навіювання і схильність до фантазування. Ці психологічніособливості необхідно враховувати у процесі допиту і при оцінці показаньнеповнолітнього. Підлітковий вік — це перехідний етап від дитинства додорослості. Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості».Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негативізм. Ціякості можуть бути причиною відмови від спілкування зі слідчим.
Несприятливе найближчепобутове оточення і відсутність достатнього життєвого досвіду спричиняютьформування перекручених уявлень про такі моральні поняття, як дружба,товариськість, сміливість, скромність тощо. Часто підліток бере участь увчиненні злочину через помилкову товариськість, боязнь зарекомендувати себебоягузом, не виявити рішучість, сміливість. Неповнолітнім цього вікупритаманний негативізм як заперечення чужих авторитетів (особливо у періодивікових криз). Підліток може заперечувати авторитет батьків, педагогів, усіх,хто має «владу», ігнорувати вимоги, що ставляться до нього. Старший шкільнийвік (рання юність) — завершальний етап переходу до дорослості. Старші школяріхарактеризуються досить високим розвитком психічних процесів. Рання юність — цевік формування світогляду. В цей період визначаються життєві ідеали, обираєтьсяпрофесійна спрямованість. Це вік, коли неповнолітній намагається визначитизміст і мету життя. У період ранньої юності змінюється об'єкт поклоніння, якийстає для неповнолітнього вищим авторитетом (референтом). Психологіїнеповнолітніх притаманне явище конформізму.
Конформність — цепіддатливість людини реальному чи уявному тиску групи. Яскравий проявконформності неповнолітніх виявляється під час вчинення ними групових злочинів.Через соціально-психологічні особливості неповнолітніх різних вікових груп їхняповедінка може набувати віктимного характеру, а самі неповнолітні — ставатижертвами злочинів. Підвищеною віктимністю доволі часто характеризуютьсянеповнолітні з асоціальними установками, які віддають перевагу безцільномувитрачанню часу і нерідко провокують конфліктні ситуації. Ефективномувикористанню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці одержаних показаньсприяє знання слідчим закономірностей формування показань неповнолітніх.Розуміння механізму формування показань визначає можливість виявлення таусунення в них перекручень. Сприйняття дітей, зумовлене нестійкістю уваги,слабкістю логічного мислення, схильністю до фантазування, відрізняється відсприйняття дорослих: 1) поверховістю; 2) фрагментарністю; 3) яскравим емоційнимзабарвленням. Обсяг і характер сприйняття зовнішніх ознак людини залежать відвіку особи, яка сприймає, і рівня її розвитку. Цікаві психологічні досліди,засновані на використанні малюнків із зображеннями людей і предметів, у якихбрали участь діти трьох, п'яти і семи років, були проведені X. Бедильбаєвою.
Результати її дослідженнясвідчать про те, що неповнолітні цих вікових груп виявляли більше уваги таінтересу до малюнків із зображенням людей порівняно з зображенням предметів.При сприйнятті зображення людей вони неоднаково ставилися до різнихособливостей зовнішнього вигляду людини. Оцінці віку іншої людини підліткамибуло присвячене дослідження В. Куніциної, результати якого показують, що вік єзначущим компонентом зовнішності і зазначається у 49 % описань семикласників іу 75 % — восьмикласників. Визначення віку, що надаються, часто відповідаютьчасовим уявленням підлітка, відмінним від часового масштабу дорослих людей: вік«середній» — 24 роки, вік «похилий» — 38-40 років. При встановленні вікупідлітки використовували занадто великі часові інтервали (іноді 10-15 років).
Особи, яких випробовували,найкраще визначали вік своїх однолітків (41 % правильних відповідей) і дітей,молодших від себе (32 % правильних відповідей). Точність оцінки віку осібзрілого і літнього віку була низькою (відповідно 13 % і 7 %). Більшість помилокбуло зроблено у тому разі, коли деякі ознаки зовнішності людини не відповідалиїї віку. Так, вік 36-літнього чоловіка, який мав велику лисину, усі підліткизначно зависили. Підвищена емоційно-динамічна виразність сприйманих осіб,навпаки, сприяла активному заниженню їхнього справжнього віку. Помилкисприйняття можуть бути пов'язані з впливом на організм неповнолітньогоалкогольних напоїв, наркотичних та інших психоактивних речовин. Зокрема, приалкогольному сп'янінні погіршується здатність правильно оцінюватипросторово-часові відносини, можливість адекватно сприймати події, щовідбуваються, та їх послідовність, розуміти значення того, що відбувається.Процес відтворення на допиті пов'язаний зі здатністю правильно висловлюватисвої думки.
Особливі труднощі при цьомувиникають у допитуваних, які належать до молодших вікових груп неповнолітніх.Намагаючись висловити власну думку і не знаходячи потрібного слова,неповнолітній може замінити його іншим, яке йому відоме. Психічні стани, в якихперебуває допитуваний, сприяють обранню неповнолітнім відповідної позиції надопиті: відмови від показань, повідомлення неправдивих відомостей, зміни ранішеданих показань. Так, у процесі розслідування групового зґвалтуваннянеповнолітньої О. (13 років) потерпіла на допиті просила не карати злочинців івказала, що на суді вона не даватиме показання про вчинені щодо неї діїнеповнолітніми В., Г. та Н. Мотивами такої заяви, як згодом з'ясувалося, сталистрах і почуття сорому. Допит неповнолітнього свідка віком до 14 роківпровадиться у присутності педагога.
Присутність педагога придопиті свідків віком від 14 до 16 років не є обов'язковою. Це питання у кожномувипадку вирішує слідчий на власний розсуд. У разі потреби при допитінеповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші законнійого представники (ст. 168 КПК України). Згідно зі ст. 438 КПК України придопиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або лікаря, батьківчи інших законних представників винесена на розсуд слідчого чи прокурора абоможе бути здійснена за клопотанням захисника. Завдання педагога полягає в тому,аби допомогти слідчому визначити особливості особи неповнолітнього, встановитиз ним психологічний контакт, виробити тактику допиту, сформулювати запитання зурахуванням особливостей психіки неповнолітнього. При підготовці до допитунеповнолітнього здійснюється вибір місця та обстановки допиту (вдома, у школі,в кабінеті слідчого), що має сприяти встановленню психологічного контакту таодержанню необхідної інформації. Доцільно заздалегідь підготувати запитання,які треба з'ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути простими, доступними длярозуміння допитуваного. Виконання такого завдання забезпечується складаннямплану допиту. У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити зним психологічний контакт.
Для цього рекомендуєтьсяпровести бесіди на сторонні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжкитощо), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допитінеповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий повинен триматисяспокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера поведінки сприяєвстановленню необхідного контакту з підлітком, налаштовує його на відверту бесіду.Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні правдивих показань.Слідчий не повинен використовувати постановку запитань, що мають елементинавіювання (навідні запитання). Дуже обережно слід оголошувати показання іншихосіб. Постановка навідних запитань часто є причиною виникнення добросовіснихпомилок у показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бутинаслідком помилкового розуміння «геройства», «товариськості».
психологічнийрозслідування потерпіла ситуативний
Завдання 3. При розслідуванніавтомобільної пригоди потерпіла – літня жінка у своїх свідченнях стверджувала,що її збив автомобіль «Швидка допомога», марки «Волга», світло-сірого кольору.В дійсності її збив автомобіль спеціальної медичної служби, марки «Москвич», темно-вишневогокольору. Поясніть психологічну природу помилки потерпілої
Психологічну природу помилкипотерпілої можливо пояснити тим, що при максимальній деталізації свідченьможлива цілковита неможливість відповісти на поставлені запитання, оскільки,виходячи із загальних особливостей запам’ятовування, людина здатна пригадатиприблизно 56-60% інформації, а в даній автомобільній пригоді потерпіла у наслітня жінка, яка можливо страждала і раніше на забудькуватість, склероз тапісля отриманих травм під час ДТП потерпіла перебувала в стані шоку, тому приїї допиті потрібно враховувати властивості її особистості чи її стану, щоутруднюють сприймання ситуації та її відтворення. А тому я вважаю, щовідповідно до вищевказаного потерпіла при допиті допустила психологічнупомилку.
Література
1. АнтонянЮ.М. Преступное поведение лиц с психическими аномалиями. – М., 1998.
2. ВасильевВ.Л. Юридическая психология. – С.-Пб., 1997.
3. ВиденеевИ.А. Психология девиантного поведения. – Харьков, 1997.
4. ЕникеевМ.И. Основы общей и юридической психологии. – М.,1996.
5. КудрявцевВ.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. – М., 1998.
6. ОржеховськаВ.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. – К., 1996.
7. ПирожковВ. Криминальная психология: Кн. I, II. – М., 1998.
8. СитковскаяО.Д. Психология уголовной ответственности. – М., 1998.
9. За ред.Кондратьєва. Юридична психологія. – К., 2000.