Ведение земельного кадастра.

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КАФЕДРА ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ КУРСОВИЙ ПРОЕКТ На тему “ВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ НА ТЕРИТОРІЇ ЛІДІЇВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ ДОМАНІВСЬКОГО РАЙОНУ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ” Виконала: студентка IV курсу заочного відділення факультету “Землевпорядкування та кадастр”

Городищенко Т.О. Перевірив: ОДЕСА – 2002 ЗМІСТ Вступ I. Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань. II. Державний облік земель. 2.1 Облік кількості земель. 2.2 Облік якості земель. III. Складання звіту про наявність і розподіл земель сільської ради. Висновок Список використаної літератури.

Графічні матеріали. ВСТУП Державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі

та землекористувачів. Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням та охороною земель, економічного

та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею та договорів на оренду землі, обліку кількості та якості земель, бонітування ґрунтів, зонування територій населених пунктів, економічної та грошової оцінки земель. Ведення державного земельного кадастру забезпечується проведенням топографо-геодезичних , картографічних

робіт, ґрунтових , геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань, реєстрацією права власності на землю, права користування землею і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості земель, бонітуванням ґрунтів, зонуванням територій населених пунктів та економічною оцінкою земель. Оперативність і точність даних земельного кадастру забезпечується використанням аерокосмічних зйомок

та застосуванням методів дистанційного зондування земної поверхні. I. Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань Реєстрація землеволодінь і землекористувань є складовою частиною державного земельного кадастру, яка забезпечує дотримання принципів недоторканості земельного фонду України і охорону прав землевласників і землекористувачів на надані

їм в установленому порядку землі. Вона забезпечує сталість землеволодінь і землекористувань, використання земель відповідно до цілей, для яких вони надані. Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань передбачає первинне оформлення та видачу землевласникам та землекористувачам документів на право власності і користування, а також поточне внесення змін у розмірах землеволодінь

і землекористувань, об’єктів нерухомості. Згідно Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються на підставі рішень органів місцевих органів самоврядування

та місцевих державних адміністрацій. Форми державних актів на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю і на право постійного користування землею затверджені постановою Верховної Ради України від 13.03.92 № 2201-XII, а на право власності на землю – постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.99 № 440. Право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) оформляється договором за формою, затвердженою постановою

Кабінету Міністрів, а право оренди землі – договором згідно із Законом України “Про оренду землі”. Підставою для державної реєстрації є рішення органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій про надання земельної ділянки у власність або користування для певних цілей, документ про перенесення в натуру землевпорядного проекту і закріплення на місцевості меж земельної ділянки.

Також підставою для державної реєстрації є договір купівлі-продажу та договір про оренду землі. Землеволодіння і землекористування є обліково-реєстраційними одиницями при державній реєстрації Землеволодіння – земельна ділянка передана у встановленому порядку у приватну або комунальну власність громадянам і територіальним громадам, для цілей визначеним земельним законодавством. Землекористування – земельна ділянка, надана у встановленому порядку у постійне або тимчасове користування

громадянам, підприємствам і організаціям для цілей, визначених законодавством. Завдання реєстрації землеволодінь і землекористувань полягає у зборі, оформленні та збереженні у систематизованому вигляді відомостей на право положення земель. Реєстрація землеволодінь і землекористувань передбачає комплекс дій рішення сільських, селищних, міських рад та розпорядження місцевих державних адміністрацій про передачу земель у власність або надання

їх у користування, юридичне оформлення і встановлення меж на місцевості з усуненням недоліків, їх закріплення відповідними межовими знаками, вимірювання лінійних і кутових характеристик меж, обробку й ув’язку отриманих даних, визначення загальних площ і складання планів землеволодінь та землекористувань; оформлення та видача власникам землі і землекористувачам документів на право власності чи користування землею, реєстрацію цих документів

у відповідних земельно-реєстраційних документах та інше. Згідно ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності на землю. Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в

її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Суб’єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі державної власності.

Право постійного користування на земельну ділянку – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі

строкове володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об’єднанням і організаціям, а також іноземним державам. В розвинутих правових системах відносно землі діє право

обмеженого користування сусідньою (іншою) земельною ділянкою – сервітут на земельну ділянку. Згідно Земельного кодексу України Право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений

земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений. Власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації у порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлено земельний сервітут до іншої особи. Земельний сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено,

іншим фізичним та юридичним особам. Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право вимагати від осіб, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом. Власник земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Обов’язковою умовою реєстрації землеволодінь та землекористувань

є визначення характеру цільового використання землі. Згідно ст.19 Земельного кодексу України землі за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: - землі сільськогосподарського призначення; - землі житлової та громадської забудови; - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; - землі оздоровчого призначення; - землі рекреаційного призначення; - землі історико-культурного призначення; - землі лісового фонду; - землі

водного фонду; - землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування,

вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення

є підставою для: - визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; - визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; - відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; - притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення зміни цільового призначення земель.

Реєстрація об’єктів нерухомості проводиться одночасно з реєстрацією землеволодіння чи землекористування. Підставою для цього є акти відведення земель під будівництво, будівельний паспорт, договір на купівлю-продаж нерухомого майна, заповіт тощо. Реєстрація землеволодінь і землекористувань, в тому числі на умовах оренди, покладається на виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. Забезпечення реєстрації покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів:

- районні відділи земельних ресурсів; - управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування. Для проведення реєстрації землекористувань та землеволодінь використовується план території відповідної ради з відображенням меж кожного землекористувача. Для забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній

інформаційній системі, підтримки зв’язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок. Система забезпечує унікальність кадастрового номера кожної земельної ділянки протягом всього періоду її існування, підтримує механізм обігу земельних ділянок (таких, наприклад, як відокремлення частини, об’єднання тощо), а також несе в собі додаткову інформацію щодо географічного місця положення земельної

ділянки в межах адміністративно-територіального устрою. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною системою як для сільської місцевості, так і для населених пунктів і діє на всій території України. Кадастрові номери присвоюються всім земельним ділянкам, які знаходяться у власності або користуванні юридичних та фізичних осіб.

Роботи по впровадженню єдиної системи кадастрової нумерації земельних ділянок виконуються державними та іншими землевпорядними організаціями. Індексна кадастрова карта – спеціальна карта (план) розміщення кадастрових облікових одиниць в межах адміністративно-територіальних утворень і яка містить межі облікових одиниць, їх нумерацію. Індексна кадастрова карта створюється для відображення розташування

і нумерації облікових кадастрових одиниць на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці верхнього рівня. Облік земельних ділянок у графічному і цифровому виразі ведеться на чергових кадастрових планах. Черговий кадастровий план – спеціальний план, створений в державній системі координат, на якому відображаються межі земельних ділянок, їх площі та кадастрові номери, а також

інша необхідна кадастрова інформація. II. Державний облік земель 2.1 Облік кількості земель Державна реєстрація землеволодінь і землекористувань забезпечує вивчення земель у правовому відношенні та визначає їх господарське положення . Облік земель, як складова частина земельного кадастру, продовжує вивчення господарського стану земель і починає вивчення їх природного стану.

Облік земель – це дії щодо накопичення, систематизації і аналізу усесторонніх відомостей про кількість, розташування та господарське використання земельних ресурсів. Згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру облік кількості земель ведеться по власниках землі та землекористувачах , у тому числі орендарях. При обліку кількості земель виділяються: - землі в межах населених рунктів; - землі за межами населених

пунктів; - землі за категоріями; - землі за формами власності; - зрошувані і осушені землі; - землі, що надані в тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди; - землі, що оподатковуються, та землі, що не оподатковуються. Основне завдання обліку земель полягає в характеристиці земельного фонду за складом угідь і їх підвидами (в тому числі за способами і ступенем зрошення

і осушення), за землеволодіннями і землекористуваннями, за адміністративно-територіальними підрозділами. Детальному особливому обліку підлягають окремо землі населених пунктів, які є просторовим базисом для будівництва, маючи різні природні характеристики, використовуються за різним цільовим призначенням. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони і іншого несільськогосподарського призначення, виступаючи тільки як просторовий базис для розміщення

підприємств, шляхів, зон відпочинку, можуть обліковуватись за скороченою формою. Достовірність даних кількісного обліку залежить від повноти, детальності і точності планів. Масштаб планово-картографічних матеріалів повинен відповідати точності ведення обліку, який за межами населених пунктів становить до 0,1 га, а в межах населених пунктів – до 0,01 га. Сутність основного обліку земель полягає в початковому одержанні відомостей про правовий, господарський

та природний стан земель і внесення цих даних в земельно-облікові документи. Основний облік земель дає повну детальну інформацію про стан земельного фонду в межах сільської ради. Він ведеться періодично, методом суцільного спостереження, після повторних зйомок, реорганізації існуючих землеволодінь і землекористувань, з періодом, який визначається нормативними актами. В систему основного обліку кількості земель входять:

1. Земельно-обліковий план, в якому вказують зміни у складі земельних угідь, позначають номери і площі контурів угідь та їх підвидів. 2. Контурна відомість, яка складається на основі земельнооблікового плану. Вона відображає в розрізі кожного власника землі та землекористувача, які є за межами населених пунктів, меліоративний стан земель, угіддя і їх підвиди з позначенням номера контуру та його площі.

Поточний облік кількості земель – це виявлення і внесення в земельнооблікові документи змін у використанні земель після проведення основного кількісного обліку, а також усунення помилок початкових записів. Ведення поточного обліку кількості земель організовують відразу ж після закінчення основного обліку. У земельнооблікових документах відображаються тільки законні зміни, незаконні збільшення або зменшення площ, зміни цільового призначення земель в матеріали кількісного обліку не вносять, а вживають заходи

щодо їх усунення. Поточний облік земель ведеться з тією ж точністю, що і основний. Використовуються матеріали основного обліку, а також безпосередні виміри площ земель, на яких відбулися зміни в стані їх використання. Зміни у використанні земель вносять в контурну відомість і показують на земельно-обліковому плані. В населеному пункті обліку підлягають всі землі, що містяться в їх адміністративних межах. Облік земель ведеться окремо для кожного населеного пункту на території

сільської ради. Кількісний облік земель виконується складанням плану населеного пункту, де вказують номери і площі земель, надані для особистого підсобного господарства, номери і площі земель, які не надані у власність і користування тощо. Складається також контурна відомість населеного пункту. На основі контурних відомостей для кожного населеного пункту складають експлікацію земель за формами

власності, власниками землі і землекористувачами та угіддями в межах населених пунктів сільської ради. Відповідно до статті 202 Земельного кодексу України, з метою створення та ведення Державного реєстру вказівкою Держкомзему України запроваджено форму Поземельної книги та порядок її ведення. З метою створення єдиної системи ідентифікації земельних діялнок для цілей ведення

Державного реєстру земель земельним ділянкам присвоюються кадастрові номера згідно Порядку присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам для ведення Державного реєстру земель. 2.2 Облік якості земель Облік якості земель ведеться за декількома напрямками. По-перше обліку можуть підлягати таксономічні одиниці класифікацій якості земель.

По-друге, землі можна характеризувати за властивостями – грунтовими, геоморфологічними, меліоративними та іншими; при обліку якості земель показують площі, наприклад, слабо середньо сильнозаболочених земель, або безпосередньо показники власнтивостей – запаси гумусу, вміст поживних речовин. Згідно з Положенням про порядок ведення державного земельного кадастру облік якості земель проводиться за всіма категоріями земель і містить: - класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення

за придатністю з виділенням особливо цінних земель; - характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, механічним складом ґрунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам’янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства так і техногенним, включаючи радіонуклідне; - характеристику культуртехнічного стану природних кормових

угідь; - лісотипологічну характеристику лісових угідь; - класифікацію земель населених пунктів, що проводиться за функціональним призначенням згідно з містобудівною документацією населених пунктів; - характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціального, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об’єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Щодо можливості сільськогосподарського використання, діюча класифікація

передбачає такі категорії придатності, які в свою чергу поділяються на класи земель; 1. Землі придатні під ріллю (14 класів). 2. Землі придатні під сіножаті (4 класи). 3. Землі пасовищні, після покращення можуть використовуватись під інші сільськогосподарські угіддя (7 класів). 4. Землі придатні під сільськогосподарські угіддя після корінних меліорацій (6 класів). 5. Землі малопридатні під сільськогосподарські угіддя (2 класи).

6. Землі непридатні під сільськогосподарські угіддя (2 класи). 7. Порушені землі (2 класи). Необхідну земельно-кадастрову інформацію забезпечують матеріали обстежень земель, які поділяються на агрогосподарські і спеціальні. Агрогосподарські обстеження забезпечують одержання відомостей про якісний стан земель за зовнішніми ознаками і даними господарського використання.

Вивчення якісного стану забезпечується спеціальними крупномасштабними ґрунтовими, агрохімічними, меліоративними та геоботанічними обстеженнями у сільськогосподарських та лісогосподарських підприємствах, на територіях сільських, селищних рад. Характеристика угідь ведеться за гранулометричним складом ґрунтів, ступенем засоленості, солонцюватості, кислотно-основними властивостями, ступенями зволоженості

і заболоченості, порушення вітровою і водною ерозією, характером рельєфу. Характеристика і облік якості земель проводиться за зональними типами, категоріями придатності і класами земель, агровиробничими групами ґрунтів, гранулометричним складом, фізичними, хімічними і фізико-хімічними властивостями ґрунтів, меліоративним станом земель, геоботанічною характеристикою. За даними обстежень земель на основі картограм агровиробничих груп

ґрунтів, геоботанічних карт складають контурну відомість земель сільської ради в розрізі агровиробничих груп ґрунтів, дають характеристику ріллі за агровиробничими групами ґрунтів і їх властивостями, проводять облік якості угідь за гранулометричним складом ґрунтів та ознаках, що впливають на їх родючість. III. Складання звіту про наявність і розподіл земель сільської ради

Звітні дані про кількість земель складаються щорічно, про якість земель – один раз на п’ять років. Звітні дані державного земельного кадастру подаються: - виконавчими комітетами сільських, селищних, міських (міст районного підпорядкування) рад – сільським, селищним, міським (міст районного підпорядкування) радам народних депутатів, районним відділам земельних ресурсів; - виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) рад – міським радам, обласним управлінням земельних ресурсів; - районними

відділами земельних ресурсів – районним радам, районним державним адміністраціям, обласним управлінням земельних ресурсів; - обласними управліннями земельних ресурсів – обласним радам, обласним державним адміністраціям, Держкомзему; - управліннями земельних ресурсів міст Києва і Севастополя – Київській та Севастопольській міським радам, державним адміністраціям міст Києва і Севастополя, Держкомзему. - Комітетом по земельних ресурсах

і земельній реформі Республіки Крим – Верховній Раді України, Уряду Республіки Крим, Держкомзему; - Держкомземом – Верховній Раді України, Адміністрації Президента України, міністерствам і відомствам за списком. Зміст звітних даних державного земельного кадастру та порядок їх подання визначаються у формах державної звітності.

На основі поточного обліку кількості земель складають річні звіти. Наказом Державного Комітету Статистики України від 05.11.98 № 877 відповідно до ст.12 Закону України “Про державну статистику” затверджено і введено в дію починаючи зі звіту за 1998 рік форми державної статистичної звітності: - № 6-зем “Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної

діяльності”; - № 6а-зем “Звіт про наявність зрошуваних земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами та угіддями”; - № 6б-зем ““Звіт про наявність осушених земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами та угіддями”; - № 2-зем “Звіт про землі, що перебувають у власності та користуванні”. У звітах вказують площі земель, що перебувають у власності, постійному користуванні юридичних та фізичних осіб, за винятком тих площ земель, які надані в тимчасове користування

іншим власникам землі і землекористувачам із земель, що перебувають у власності або постійному користуванні цих юридичних та фізичних осіб. У звітах вказуються площі земель і розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності в межах територій, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі окремо – в межах населених пунктів, зрошувані та осушені землі, розподіл земель за формами власності.

Звіт за формою №6-зем складається за станом на 1 січня кожного року і включає два розділи: землі, які входять до адміністративно-територіальних одиниць, (розділ перший), у тому числі в межах населених пунктів (розділ другий). Звіт за формою № 2-зем складається за станом на 01.01. і на 01.07. кожного року і включає два розділи – землі, які входять до адміністративно-територіальних

одиниць та у тому числі – у межах населених пунктів. У формі № 2-зем розподіл по рядках відповідає формі 6-зем. Власники землі та землекористувачі щорічно не пізніше 15 січня подають виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад звіти станом на1 січня про зміни, що відбулися у складі земель, які знаходяться у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

ВИСНОВОК Державний земельний кадастр призначений для забезпечення рад, зацікавлених підприємств, організацій і громадян вірогідними і необхідними відомостями про природний, господарський стан та правовий режим земель з метою організації раціонального використання та охорони земель, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю, грошової оцінки земель, як бази для запровадження ринку землі. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Земельний кодекс

України від 25 жовтня 2001 року 2. ЗЕМЕЛЬНІ ВІДНОСИНИ В УКРАЇНІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ І НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ Київ, “Урожай”, 1998 3. Землевпорядний вісник 4. Інструкція з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель. 5. Зміни та доповнення до форм державної статистичної звітності з земельних ресурсів та Інструкції з заповнення державної статистичної звітності з кількісного обліку земель.

6. “Земельний кадастр”, Магазинщіков Т.П 1987 7. Технічні матеріали по коректуванню крупномасштабного обслідування ґрунтів КСП “Лідіївський” Доманівського району Миколаївської області. 8. Посібник з земельного кадастру “Реєстрація землеволодінь та землекористувань” 9. Посібник з земельного кадастру “Облік кількості та якості земель”.