Емоції страху
Багатство формповодження у тварині, а також у людському світі можна визначити схематично задопомогою двох рухових векторів: «до» і «від» навколишньогосвіту. У першому випадку сигнал ззовні викликає зближення, в іншому — віддаленнявід джерела стимуляції. Основна рухова реакція є антиципацією того, щонаступить, своєрідним обчисленням імовірності щодо того, задовольнитьнавколишній світ основні потреби індивіда чи ні. Суб'єктивним корелятом руху«до» навколишнього світу є позитивні почуття, пережиті людиною, яклюбов, дружба, симпатія й т.д., а протилежного напрямку — негативні почуття, якстрах, ненависть, ворожість, презирство й т.п. Негативна антиципація, абоустановка «від» навколишнього світу, містить у собі дві можливості: або«я знищу мир», або «сам буду їм знищений». Втеча й агресія,а також відповідні їм почуття страху й ненависті коштують дуже близько друг додруга, а часто взагалі нероздільні.
Зрозуміло, щоворожий мир вимагає значно більшої мобілізації чинностей, ніж мир дружній. Увтечі й боротьбі витрачається більше енергії, ніж у безпечному й спокійномуоточенні. Позитивна установка зв'язується з перевагою анаболічних (побудова), анегативна — з перевагою катаболічних (розпад) процесів. У першому випадкубаланс обміну з оточенням корисний для організму; він будує себе за рахунокоточення, у другому — баланс негативний (для організму); переважає процесзнищення власної структури.
Обмін ізсередовищем, зрозуміло, не може бути односпрямованим, винятково, тому що йогосутністю є побудова й знищення, діалектика життя й смерті. Ладу своюіндивідуальну структуру, люди знищують структуру свого середовища, тобто живутьза рахунок життя інших живих істот і одночасно знищується також власнаструктура для вивільнення енергії, необхідної для боротьби за життя, іодночасно індивід перебуває під загрозою знищення з боку інших живих істот.
Не можна такожусунути з життя всіх переживань, які пов'язані з аспектом її знищення, а саме,болю, страждання, страху й ненависті, подібно тому, як не можна представити їїсобі без позитивних переживань, пов'язаних з аспектами її утвору: радості,насолоди й любові.
При всіх спробаханалізу основних переживань важливо правильно помістити їх на осі часу. Інакшепредставляється знищення в безпосереднім зіткненні, і інакше — на дистанції. Утеперішньому часі часткове знищення дасть переживання болю, у той час як повне,тобто смерть, не є вже переживання, але кінець усього. Агонія, імовірно,обумовлена розпачливим зусиллям віддалення від смерті, максимальноюмобілізацією організму для боротьби за життя, у якій хвилини, коли організмготовий здатися, зв'язуються із втратою свідомості, втечею в сновидіння, ублискавичні образи минулого. Втеча від дійсності у вигляді різних формпорушення свідомості є при цьому своєрідним захистом перед занадто близькимзіткненням з повною деструкцією.
У тимчасовомувіддаленні небезпека знищення представляється у формі сигналу з навколишньогосвіту, що тим самим змінюється в мир небезпечного й ворожий, або сигналузсередини власного організму, що у результаті викликає занепокоєння. Не завждисигнали відповідають дійсній небезпеці, і чим більше розвинена сигнальнасистема (органи почуттів, нервова система й руховий апарат), тим більшеможливості різноманітних трансформацій зовнішніх або внутрішніх стимулів вокремих ланках рефлекторної дуги. Тим самим більше їхня здатність відриваєтьсявід конкретної ситуації, а у зв'язку із цим всі частіше конкретна небезпеказаміняється абстрактної.
Сигнал небезпекизбуджує установку «від» навколишнього світу, що зв'язується, як ужезгадувалося, із загальною мобілізацією організму для втечі або боротьби, а суб'єктивновиражається в переживаннях страху й ненависті. Не вдаючись в обговоренняскладної й поки ще тільки частково вивченої фізіології цієї основної установки,можна сказати, що у вищих тварин і в людини мобілізація організму здійснюється,головним чином, через сильну розрядку у вегетативно-гормональній системі. Цярозрядка іноді може бути настільки сильної, що сама по собі приводить до смерті.Вираження, що хтось «умер від страху» не є тільки фігуральним. Смертьбез явної органічної причини відома клініцистам і патологоанатомам. У такзваних примітивних народів зустрічаються випадки смерті, викликані порушеннямтабу або прокльоном чаклуна; це — «смерть Буду», описана, наприклад,що видається фізіологом Кенноном. З його концепції про роль вегетативної системив емоційній сфері народилася пізніше теорія стресу Сельє. Гостра шизофреніяможе скінчиться смертю, однієї із причин якої, найімовірніше, є страх.
Минаючи рідківипадки, у яких саме готування до боротьби за життя — біологічна «холоднавійна» з навколишнім світом — кінчається смертю, можна прийняти, щорізноманітні фізіологічні реакції, що спільно викликають загальну мобілізаціюорганізму, мають цільовий характер. Ця цілеспрямованість залежить, однак, відтого, у якому ступені антиципація майбутнього є правильної, чи виявитьсямобілізація необхідної або надлишкової. Вона необхідна тоді, коли після їїтреба потребуючої крайньої напруги чинностей боротьба за життя; надлишковатоді, коли після її нічого не відбувається й вся мобілізація виявляється неекономічнимвиділенням енергії.
У студентів, щоочікують важкого іспиту, робота серця порівнянна по інтенсивності з йогороботою при високогірному сходженні. Так, що стискує в товариських контактахпотіння, долонь полегшує захоплення супротивника в лютій боротьбі. Позиви досечовипускання й дефекації фізіологічно доцільні, тому що легше тікати абоборотися з порожнім сечовим міхуром і кишечником, але викликають турбота, якщозіткнення з оточенням приймає інші форми. Збільшення звертаємості кровіпротидіє кровотечі, що у жорстокій боротьбі неминуче, але якщо до такоїборотьби справа не доходить, воно може привести до інфаркту. Подібних прикладівможна знайти значно більше.
У людині існуєпротиріччя між його основною орієнтацією в навколишньому світі, що, як і у тварин,балансує між установками «до» і «від» оточення йзв'язується з вегетативно-гормональною розрядкою і його актуальним поводженням,у якому переважає установка «над», тобто між перетворенням оточеннявідповідно до власній структурі й перетворенням себе відповідно структурі свогооточення. Ця установка не вимагає загальної мобілізації організму, але примушуєдо утворення всі нових функціональних структур у постійній взаємодії зоточенням. З анатомічної точки зору розвиток цієї установки в людини пов'язанез розвитком, у той час як основна орієнтація (установка «до» або«від») залежить, насамперед, від більше древніх частин нервовоїсистеми, які тісно пов'язані з ендокринною системою. Мозок людини, щостосується древніх його частин, деяким відрізняється від мозку нижчих ссавців. Філогенетичнийрозвиток концентрується на корі мозку, особливо на її молодих частинах. Утимчасовому аспекті основна орієнтація (установка «до» або «від»)випереджає детальна й конкретну (установка «над»), у якійздійснюється більше точний аналіз ситуації й вибір однієї з багатьох формвзаємодії з оточенням. На противагу установки «над», установки «до»або «від» відрізняються великою інерцією, бідністю потенційнихфункціональних структур і легкістю їхнього закріплення. Слідством цього частобуває те, що одна з основних установок зберігається значно довше, ніж ценеобхідно. Можна спостерігати людей, які все своє життя проявляють установкустраху або агресії, так що їхньої установки трактують як конституціональні йзалежно від поділюваних поглядів пояснюють їхніми генетичними впливами абозовнішніми, закріпленими в раннім дитинстві.
Якпредставляється, негативні установки (орієнтація «від» оточення) маютьбільші шанси закріплення, ніж позитивні. Тому що вони викликають більшумобілізацію організму, що по механізму порочного кола ще більше підсилює дануустановку. Коли якийсь сигнал з оточення збуджує почуття страху, те супутняйому вегетативно-гормональна розрядка підсилює почуття страху, що, у своючергу, збільшує оборонну мобілізацію організму й так далі по колу. Виходом зпорочного кола стає яка-небудь рухова активність, у якій хоча б частковорозряджається мобілізація організму. Тому в стані занепокоєння здійснюється рядбезцільних рухів, як ходіння туди й назад, грюкотіння пальцями по столі,ритмічне притопування ногою й т.п. У сновидіннях страшні ситуації переживаютьсязвичайно сильніше, ніж аналогічні ситуації наяву, імовірно, тому, що можливостірухової розрядки під час сну обмежені. Саме позбавлення рухової волі підсилюєагресивна напруга. Собака на цепку стає злим, раб завжди страшний. І навітьбездіяльність, хоча б у стані милостивого розслаблення, спокою й почуття щастя,через якийсь час приводить до стану занепокоєння, що мобілізує до активності. Цебула б позитивна сторона негативної установки; завдяки їй не можна застигти вєдиному пункті, протистояти тим самим процесу життя, основною рисою якого ємінливість.
Ситуації, щовикликають установку страху, можна поділити на чотири групи: пов'язані збезпосередньою загрозою життю, із соціальною погрозою, з неможливістюздійснення власного вибору активності й з порушенням існуючої структуривзаємодії з навколишнім світом. Отже, залежно від генезису можна говорити прострах біологічному, соціальному, моральному й дезінтеграційному. Самепротікання реакцій страху звичайно не дозволяє нам розрізняти, з яким видомстраху ми маємо справу. Це можливо лише при докладному аналізі ситуації, щовикликає установку страху. Наприклад, у неврозах часто зустрічаються приступисильного страху смерті, що зовсім не є біологічним страхом, тому що смертьхворому не загрожує й, навпаки, па початкової стадії онкологічного захворюваннянерідко виступають симптоми невротичного занепокоєння з тематикою, що дозволяєприпускати соціальний або моральний страх, а фактично за ними коштуєбіологічний страх.
Біологічний страхвикликається ситуацією, що загрожує безпосередньо життя. Погроза може виходитиззовні або зсередини організму. У першому випадку погроза усвідомлюється ясно,і при цьому ми говоримо про страх. Він буває сильніше, якщо немає можливостідіяти, якщо людина почуває себе відносно небезпеки беззахисним. Навітьсвідомість, що можна самому позбавити себе життя, зменшує напруга страху. Віншому випадку усвідомлення погрози невизначене, мрячне. Є тільки страх, алепричини його невідомі. Він виникає при порушенні внутрішньої рівноваги ворганізмі й, отже, при кожній вегетативно-гормональній розрядці, що супроводжуєіншим видам страху. Що стосується його первинної форми, можна думати, що страх,як вираження порушення внутрішньої рівноваги, виникає тоді, коли порушуєтьсяметаболічний обмін організму із середовищем. Головним елементом цього обміну єкисень. Киснева недостатність, сильніше всього віддзеркалювана на нервовійсистемі, збуджує стан страху. Страх цього виду виникає при інфаркті серця, пригострій недостатності кровообігу, бронхіальній астмі, втраті крові й посиленнястраху залежить від ступеня зменшення доступу кисню й тому страх при інфарктісильніше, ніж при анемії. Недолік інших елементів метаболічного обміну: води,живильних речовин, звичайно не викликає настільки сильних станів страху, якнедолік кисню.
Основні потребиорганізму можна розмістити в тимчасовій послідовності відповідно часу, протягомякого їхнє незадоволення приводить до смерті. Одиницями часу для кисню були бхвилини, для води — годинники, для їжі — дні. Ніж коротше період, тим швидшенаростає страх.
Страхи насексуальному ґрунті в людини зустрічаються частіше, ніж ті, що пов'язані іззагрозою життю. Можна було б прилічити їх до біологічного виду страхів,виходячи з того, що при цьому мова йде про загрозу життю, щоправда, неіндивіда, але виду. Загроза життю індивіда тут тільки опосередкована в змістінеможливості перевірки своєї чоловічої або жіночої цінності н досягненнярозрядки в прагненні до з'єднання з оточенням (повна реалізація установки«до»). На противагу біологічним потребам, пов'язаним зі збереженнямжиття, сексуальні потреби не підлягають твердим вимогам часу, їх можнавідкладати. Таке положення сприяє виникненню готовності до страху, абострахово-агресивної готовності.
Слідством законузбереження виду є створення соціального життя. Як відносно тривалого періодуабсолютної залежності від найближчого оточення, так і відносно можливостізакріплення форм соціального життя (соціальне дослідження), людина, найбільшоюмірою, але порівнянню з іншими живими істотами, є істотою суспільним. Він неможе жити й розвиватися без інших людей і без їхньої культурної спадщини. Підїхнім впливом він моделює свою основну орієнтацію в навколишньому світі йпов'язані з нею основні емоційні установки. Від них він переймає більшістьготових форм взаємодії з оточенням. Навколишній світ є для нього, насамперед,миром людний. Отже, зрозуміло, що виключення із соціального миру, соціальнасмерть рівняється для людини біологічної смерті.
Трапляється, що цюостанню людина вибирає собі сам, як на війні або у випадку самогубства зарадипорятунку честі, щоб уникнути соціальної смерті. Боїться остракізму, осміяння йінших форм соціального відчуження. Із самого раннього років він почуває на собіпогляд інших і йому важко від цього оцінюючого погляду звільнитися. Його мучитьпочуття несправедливості, коли судження навколишніх про нього здається йомунеправильним, почуття провини, коли, приймаючи це судження, він сам себестратить. Його образ соціального миру часто буває фіктивним, будучи тількивідбиттям його власних почуттєвих установок. Ці установки, однак, перебуваютьпід сильним соціальним тиском. Іноді більші соціальні групи мають ідентичневідношення до індивідів або цілих груп, особливо до недостатньо знайомим. Ця«заразливість» емоційних установок випливає, імовірно, з того, що всоціальній орієнтації неможливо зберегти байдужну установку. У відношенні доіншої людини доводиться приймати установку "«до»" або«від». Байдужна установка є по суті негативною установкою,трактуванням іншої людини як мертвого предмета, збуджує в ньому страх абоненависть. Під маскою байдужного відношення людини до людини в організованомусуспільстві криються звичайно страх і агресія. Соціальна орієнтація, що нетерпить, отже, порожнечі, легко заповнюється почуттями, індукованими найближчимоточенням. Почуття, особливо негативні, легко переносяться від однієї людини доіншої. Занепокоєння матері переноситься на дитину, експресія страху однієїособи в юрбі може викликати загальну паніку.
Ніколи людина невиростає зі свого дитячого років настільки, щоб не шукати опори й участі усвоєму соціальному оточенні. Якщо ж він знаходить у ньому ворожість абобайдужність, у ньому збуджуються негативні почуття страху й ненависті, які усвою чергу підсилюють негативне відношення суспільства. Знову діє тут механізмпорочного кола.
Моральний страхможна трактувати як суспільне дзеркало. Суддя, що перебуває зовні, як бивходить усередину, називану совістю або фрейдовським Супер-Его. Цей власнийсуддя й обвинувач неодноразово буває більше суворе, ніж соціальне оточення. Невідомо,у якому ступені генезис совісті зв'язується з соціальними нормами, а в якомуступені випливає із самої структури активності живих істот. Однієї з основнихрис їхньої активності є здатність самоконтролю. Результат кожної дії зновувідслідковується й впливає на корекцію первинної функціональної структури. Посуті це принцип зворотного зв'язку, що легше всього спостерігати в діяльностінервової системи. Наприклад, у кожному русі, крім потоку імпульсів, щонадходять від нервових центрів до відповідних груп м'язів, існує потікімпульсів, що протікають у зворотному напрямку — від м'язів до центральноїнервової системи. Ці імпульси сигналізують, як виконана команда із центра, якдана функціональна структура була реалізована. Під їхнім впливом імпульси, щонадходять на периферію, до м'язів, підлягають зміні; Ушкодження доріг назадприводить до серйозних рухових розладів. Це — контролююча система руховоїактивності; вона функціонує без участі свідомості, але воістину є своєрідною«совістю» м'язової активності; вона дає оцінку того, чи був даний рухвиконаний добре або погано. Найвищий рівень інтеграції діяльності нервовоїсистеми зв'язувався б уже зі свідомою оцінкою власної активності. Оцінка самогосебе була б, отже, результатом розвитку механізмів самоконтролю. У такомурозумінні людині призначено бути самому собі суддею й обвинувачем. Оскількиосуд є також однієї з форм активності, він саме підлягає подальшій оцінці й такможе тривати нескінченно. Осуд або похвала самому собі спричиняє цілу гамупочуттів відносно власної персони.
Взаємодія людини зоточенням розігрується, головним чином, у соціальному світі, і активністькожної людини направляється переважно убік інших людей, а тому власна оцінкацієї активності залежить від результату, викликуваного цією активністю воточенні або реакцій інших на цю активність. Відповідно до цій реакції людинамоделює своє поводження, подібно тому як у наведеному прикладі залежно відм'язової реакції змінюються імпульси, що висилаються з нервових центрів, дом'язів. Подібним чином соціальне дзеркало містить у собі не тільки актуальнеоточення, що приймає й спостерігає активність даного індивіда, але також і важливіперсонажі з історії його життя, а також зразки, що зберігаються в культурнійтрадиції. У цьому змісті людина є актором, що змінює свою гру залежно відоцінки реальних і фіктивних глядачів.
Інтеракція ізсоціальним оточенням, виконання певних ролей і пов'язаних з ними нормповодження, оцінка самого себе відповідно реакції оточення — впливають, якпредставляється, що стабілізує образом на емоційне відношення до самого себе. Насамоті амплітуда коливань власної оцінки самого себе виявляється більше. Пустельникипочували себе то близькими до святості, то до безодні гріховності. На самотілегше дійти до самозакоханості, як і до крайньої ненависті, що кінчаєтьсясамогубством. Ізоляція від взаємодії із суспільством, або аутизм, приводить докатастрофічним почуттєвих осциляціям у відношенні до власної персони: шизофренічному«люблю й ненавиджу самого себе». Це, зрозуміло, відображається напочуттєвому відношенні до навколишнього світу, тому що почуттєві вектори, якправило, є амбівалентність, агресія з ауто агресією, любов до ближнього злюбов'ю до самого себе.
Інтеракція зоточенням складається в певні функціональні структури, які, незважаючи навеличезну розмаїтість і мінливість, мають певну стабільність. Завдяки їй можназ більшою або меншою ймовірністю передбачати майбутнє й відповідно до ньогопідготуватися. Раптова поява несподіваного викликає страх. Страх буде тимбільше, ніж більше виняткова дана ситуація. Більше буде, наприклад, коли в залізробиться темно внаслідок затьмарення сонця, ніж у результаті вимикання струму.Страх переходить у веселість, якщо несподіване здивування виявиться ненебезпечним. Це один із часто використовуваних способів викликання комічного ефекту,як наприклад, коли змінена особа виявляється маскою.
Життя увесь часстворює нові ситуації, кожна з яких викликає здивування. У кожному орієнтовномурефлексі є елемент здивування, звідси — короткочасне почуття занепокоєння йвегетативна розрядка, що йому в більшому або меншому ступені супроводжує.
Крайнім прикладомдезінтеграційного страху є страх, що виникає при шизофренії, коли раптово всінавколо хворого й у ньому самому змінюється. Дезінтеграційний страх дозволяєзрозуміти одну з основних рис життя, а саме, що в процесі обміну із середовищемстаре безперестану підлягає знищенню, а на його місці створюється нове. Руйнуваннястарих структур зв'язується зі страхом, але це страх творчий, котрий змушує допобудови нового, до подальшої експансії в навколишній світ, до пошуку в ньомунових шляхів. Необхідною умовою при цьому є, однак, воля руху, вільність; безїї розвиток неможливо.
На закінченняуривчастих міркувань відносно великої області психопатології страху варто булоб відповісти на найважливіше питання: як досягати розрядки напруги страху, щодоставляє мучення, а іноді служить причиною потужних, необдуманих реакцій нетільки в житті індивідів, але й цілих суспільств. Питання, однак, занадто важке,щоб дати на нього однозначну відповідь. Незважаючи на те, що страх неможливоповністю усунути з життя, кожна людина прагне його зменшити в себе, а інодітакож у своєму оточенні. Обов’язком лікаря, а особливо психіатра, є зм'якшенняйого у своїх пацієнтів. У кожного тут є свої способи, звичайно незалежні відволі, часто неусвідомлювані й пов'язані з особливостями його особистості. Натри моменти, однак, варто звернути особливу увагу, тому що вони особливо частов контактах із хворим мобілізують у нього страхо-агресивні установки. Це: власнанегативна установка, прийняття відносно хворого ролі судді й обмеження йоговолі. Вироблення в себе більше позитивного й терпимого відношення до іншихлюдей, як представляється, можливе, і це було б уже більшим досягненням урозрядці атмосфери страху, що, на думку багатьох, характерна для сучасної епохи.
Список літератури
1. Вилюнас В.К. Психологія емоційних явищ. — К., 2000
2. Ізард К.Е. Емоції людини. — К., 1997
3. Селье Г. Стрес без дистресу. — К., 2006
4. Валлон А. Психічний розвиток дитини. — К., 2004
5. Фромм Е. Мистецтво любити. — К., 2001