ЗМІСТ
Вступ
1. Види емоцій іїх загальна характеристика
2. Відчуття і настрійяк вид емоційного стану
3. Роль емоцій вполітичній свідомості
4. Емоції вполітичному дискурсі
Висновки
Списоквикористаних джерел
Вступ
Дана робота присвяченавивченню емоцій, способів позначення емоцій в тексті, а саме її комплексногопідходу на основі вербальних і невербальних засобів, вживання емоцій вполітичному дискурсі. Актуальність теми роботи пояснюється високою значущістюзасобів і способів вивчення емоцій, як для створення, так і для вивченняемоційного плану комунікацій на політичному рівні.
Мета роботи полягає увивченні різновидів емоцій, їх характеристик і способів вживання емоцій вполітичному дискурсі.
Співвідношення вербальних іневербальних засобів емоцій різне. Можливі стосунки їх рівноцінної значущості впроцесі представлення емоцій, коли домінанта засобів позначення належитькомбінації лінгвістичних і паралінгвістичних засобів.
Новизна роботи полягає втому, що в ній пропонується комплексний підхід до вивчення способівпредставлення емоцій в політичному дискурсі.
Інформаційною базою дослідження є вітчизняні тазакордонні публікації, наукові статті та підручники.
1. Видиемоцій і їх загальна характеристика
Все, з чим ми стикаємося вповсякденному житті, викликає у нас певне відношення. Певні об'єкти і явищавикликають у нас симпатію, інші, навпаки, відразу. Одні викликають інтерес іцікавість, інші — байдужість. Навіть ті окремі властивості предметів,інформацію про яких ми отримуємо через відчуття, наприклад колір, смак, запах,не бувають байдужі для нас. Відчуваючи їх, ми отримуємо задоволення абонезадоволення, інколи виразно виражені, інколи ледве помітні. Це своєріднезабарвлення відчуттів, що характеризує наше відношення до окремих якостейпредмету, називається чуттєвим тоном відчуттів.
Складніше відношення до себевикликають життєві факти, узяті у всій їх повноті, у всьому різноманітті їхвластивостей і особливостей. Стосунки до них виражаються в таких складнихчуттєвих переживаннях, як радість, горе, симпатія, зневага, гнів, гордість,сором, страх. Всіма цими переживаннями є відчуття або емоції.
Слід звернути увагу на те, щовикористовувалося два поняття: «відчуття» і «емоції». А наскільки тотожні ціпоняття? Чи є одне з них похідним від іншого?
Річ у тому, що емоції — цеширше поняття, відчуття ж є одним з проявів емоційних переживань. У практичномужитті під емоціями ми зазвичай розуміємо найрізноманітніші реакції людини — відбурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків настроїв. У психології підемоціями розуміють психічні процеси, що протікають у формі переживань івідображають особисту значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій дляжиттєдіяльності людини. Отже, найбільш істотною характеристикою емоцій є їхсуб'єктивність.
Завдяки емоціям людинаусвідомлює свої потреби і предмети, на які вони направлені. Інша загальна межаемоцій, про яку необхідно сказати, — це їх сприяння в реалізації потреб ідосягненні певної мети. Оскільки будь-яка емоція позитивна або негативна,людина може судити про досягнення поставленої мети. Так, позитивна емоціязавжди пов'язана із здобуттям бажаного результату, а негативна, навпаки, зневдачею досягши мети.
З точки зору впливу надіяльність людини емоції діляться на сценічні і астенічні. Сценічні емоціїстимулюють діяльність, збільшують енергію і напругу сил людини, спонукають йогодо вчинків, висловів. В цьому випадку людина готова «гори перевернуті». Інавпаки, інколи переживання ведуть до скутості, пасивності, тоді говорять проастенічні емоції. Тому залежно від ситуації і індивідуальних особливостейемоції можуть по-різному впливати на поведінку. Так, у людини, що переживаєпочуття страху, можливе підвищення мускульної сили, і він може кинутисяназустріч небезпеці. Те ж саме почуття страху може викликати повне знесилення,від страху у нього можуть «підгинатися коліна».
Слід зазначити, щонеодноразово робилися спроби виділити основні, «фундаментальні» емоції.Зокрема, прийнято виділяти наступні емоції:
Радість — позитивнийемоційний стан, пов'язаний з можливістю досить повно задовольнити актуальнупотребу.
Здивування — емоційна реакціяна раптово виниклі обставини, яка не має чітко вираженого позитивного абонегативного знаку.
Страждання — негативнийемоційний стан, пов'язаний з отриманою достовірною або такою, що здається такоюінформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб.
Гнів — емоційний стан,негативний по знаку, як правило, що протікає у формі афекту і викликаєтьсяраптовим виникненням серйозної перешкоди на шляху задоволення виключно важливоїдля суб'єкта потреби.
Відраза — негативнийемоційний стан, що викликається об'єктами (предметами, людьми, обставинами і т.д.), зіткнення з якими вступає в різке протиріччя з ідеологічними, етичними абоестетичними принципами і установками суб'єкта.
Презирство — негативнийемоційний стан, що виникає в між особових взаєминах і породжуване незгодоюжиттєвих позицій, поглядів і поведінки суб'єкта з життєвими позиціями,поглядами і поведінкою об'єкту відчуття.
Страх — негативний емоційнийстан, що з'являється при здобутті суб'єктом інформації про реальну або уявнунебезпеку.
Сором — негативний стан, щовиражається в усвідомленні невідповідності власних помислів, вчинків ізовнішності не лише очікуванням тих, що оточують, але і власним уявленням проналежну поведінку і зовнішній вигляд.2.Відчуття і настрій як вид емоційного стану
Слід зазначити, що емоційніпереживання носять неоднозначний характер. Один і той же об'єкт може викликатинеузгоджені, суперечливі емоційні відчуття. Це явище отримала назваамбівалентність (подвійність) відчуттів. Зазвичай амбівалентність викликанатим, що окремі особливості складного об'єкту по-різному впливають на потребі іцінності людини.
Відчуття — це ще один виглядемоційних станів. Головна відмінність емоцій і відчуттів полягає в тому, щоемоції, як правило, носять характер орієнтовної реакції, тобто несуть первиннуінформацію про недолік або надлишок чого-небудь, тому вони часто буваютьневизначеними і недостатньо усвідомлюваними (наприклад, смутне відчуття чого-небудь).Відчуття, навпаки, в більшості випадків наочні і конкретні. Таке явище, як«смутне відчуття» (наприклад, «смутне терзання»), говорить про невизначеністьвідчуттів і може розглядатися як процес переходу від емоційних відчуттів довідчуттів. Іншою відмінністю емоцій і відчуттів є те, що емоції більшою міроюпов'язані з біологічними процесами, а відчуття — з соціальною сферою. Ще однієюістотною відмінністю емоцій і відчуттів, на яку необхідно звернути увагу, є те,що емоції більшою мірою пов'язані з областю несвідомого, а відчуття максимальнопредставлені в нашій свідомості. Окрім цього, відчуття людини завжди маютьпевний зовнішній прояв, а емоції найчастіше не мають.
Відчуття — ще триваліші, ніжемоції, психічні стояння, що мають чітко виражений наочний характер. Вонивідображають стійке відношення до яких-небудь конкретних об'єктів (реальним абоуявним). Людина не може переживати відчуття взагалі, якщо вони не віднесені докого-небудь або чому-небудь. Наприклад, людина не в змозі переживати почуття любові,якщо у нього немає об'єкту прихильності. Так само він не може переживатипочуття ненависті, якщо у нього немає того, що йому не подобається.
Відчуття виникли іформувалися в процесі культурно-історичного розвитку людини. Способи вираженнявідчуттів мінялися залежно від історичної епохи. У індивідуальному розвиткулюдини відчуття виступають як значимий чинник у формуванні мотиваційної сфери.Людина завжди прагне займатися тим видом діяльності і тією працею, які йомуподобаються і викликають у нього позитивні відчуття.
Відчуття грають значиму рольі в побудові контактів з навколишніми людьми. Людина завжди вважає за кращезнаходитися в комфортній обстановці, а не в умовах, що викликають у ньогонегативні відчуття. Окрім цього, слід зазначити, що відчуття завждиіндивідуальні. Те, що подобається одному, може викликати негативні відчуття віншого. Це пояснюється тим, що відчуття опосередкують системою цінніснихустановок конкретної людини.
Особливою формою переживанняє вищі відчуття, в яких поміщено все багатство достовірно людських відносин.Залежно від наочної сфери, до якої вони відносяться, відчуття підрозділяютьсяна етичні, естетичні, інтелектуальні.
Етичними, або моральними,називаються відчуття, що переживають люди при сприйнятті явищ дійсності і порівнянніцих явищ з нормами, виробленими суспільством. Прояв цих відчуттів передбачає,що людиною засвоєні етичні норми і правила поведінки в тому суспільстві, вякому він живе. Етичні норми складаються і змінюються в процесі історичногорозвитку суспільства залежно від його традицій, звичаїв, релігії, пануючійідеології і так далі. Дії і вчинки людей, відповідні поглядам на моральність вданому суспільстві, вважаються моральними, етичними; вчинки, не відповідні цимпоглядам, вважаються аморальними, аморальними. До етичних відчуттів відносятьпочуття обов'язку, гуманність, доброзичливість, любов, дружбу, патріотизм,співчуття і так далі До аморальних можна віднести жадність, егоїзм, жорстокістьі так далі. Слід зазначити, що в різних суспільствах ці відчуття можуть матидеякі відмінності в змістовному наповненні.
Окремо можна виділити такзвані морально-політичні відчуття. Ця група відчуттів виявляється в емоційнихстосунках до різних суспільних установ і організацій, а також до держави вцілому. Однією з найважливіших особливостей морально-політичних відчуттів є їхдієвий характер. Вони можуть виступати як спонукальні сили героїчних справ івчинків. Тому одним із завдань будь-якого державного ладу завжди було ізалишається формування таких морально-політичних відчуттів, як патріотизм,любов до Батьківщини і інше.
Наступна група відчуттів — цеінтелектуальні відчуття. Інтелектуальними відчуттями називають переживання, щовиникають в процесі пізнавальної діяльності людини. Найбільш типовою ситуацією,що породжує інтелектуальні відчуття, є проблемна ситуація. Успішність або неуспішність, легкість або трудність розумової діяльності викликають в людиніцілу гамму переживань. Інтелектуальні відчуття не лише супроводжуютьпізнавальну діяльність людини, але і стимулюють, підсилюють її, впливають нашвидкість і продуктивність мислення, на змістовність і точність отриманихзнань. Існування інтелектуальних відчуттів — здивування, цікавості,допитливості, відчуття радості з приводу зробленого відкриття, відчуття сумнівув правильності рішення, відчуття упевненості в правильності доказу — є яскравимсвідоцтвом взаємозв'язку інтелектуальних і емоційних процесів. При цьомувідчуття виступають як своєрідний регулювальник розумової діяльності.
Естетичні відчуття єемоційним відношенням людини до прекрасного в природі, в житті людей і вмистецтві. Спостерігаючи предмети, що оточують нас, і явища дійсності, людинаможе переживати особливе почуття захоплення їх красою. Особливо глибокіпереживання чоловік випробовує при сприйнятті творів художньої літератури,музичного, образотворчого, драматичного і інших видів мистецтва. Це викликанотим, що в них специфічно переплітаються і моральні, і інтелектуальні відчуття.Естетичне відношення виявляється через різні відчуття — захват, радість,презирство, відразу, тугу, страждання і інше.
Слід зазначити, що розглянутеділення відчуттів є досить умовним. Зазвичай відчуття, що випробовуютьсялюдиною, такі складні і багатогранні, що їх важко віднести до якої-небудь однійкатегорії.
До вищим проявом відчуттівможна віднести пристрасть — ще один вигляд складних, якісно своєрідних і таких,що зустрічаються лише у людини емоційних станів. Пристрастю є сплав емоцій,мотивів, відчуттів, сконцентрованих довкола певного виду діяльності абопредмету.
Іншу групу емоційних станівскладають настрої людини. Настрій — найтриваліше, або «хронічний», емоційнийстан, що забарвлює всю поведінку. Настрій відрізняють від емоцій меншаінтенсивність і менша наочність. Воно відображає несвідому узагальнену оцінкутого, як на даний момент складаються обставини. Настрій може бути радісним абосумним, веселим або пригноблюваним, бадьорим або пригніченим, спокійним абознервованим і так далі.
Настрій істотно залежить відзагального стану здоров'я, від роботи залоз внутрішньої секреції і особливо відтонусу нервової системи. Причини того або іншого настрою не завжди ясні людині,а людям, що тим більше оточують його. Недаремно говорять про несвідомий смуток,безпричинну радість, і в цьому сенсі настрій — це несвідома оцінка особою того,наскільки сприятливо для неї складаються обставини. Але причина настрою завждиіснує і в тій або іншій мірі може бути усвідомлена. Нею можуть бути навколишняприрода, події, виконувана діяльність і, звичайно, люди.
Настрої можуть розрізнятисяза тривалістю. Стійкість настрою залежить від багатьох причин — віку людини,індивідуальних особливостей його характеру і темпераменту, сили волі, рівнярозвитку провідних мотивів поведінки. Настрій може забарвлювати поведінкулюдини протягом декількох днів і навіть тижнів. Більш того, настрій може статистійкою межею особи. Саме цю особливість настрою мають на увазі, коли ділятьлюдей на оптимістів і песимістів.
Настрої мають величезнезначення для ефективності діяльності, якою займається людина. Наприклад, відомо,що одна і та ж робота при одному настрої може здаватися легкою і приємною, апри іншому — важкою і гнітючою.
Настрій тісно пов'язаний ізспіввідношенням між самооцінкою людини і рівнем його домагань. В осіб з високоюсамооцінкою частіше спостерігається підвищений настрій, в осіб же із заниженоюсамооцінкою виражене схильність до пасивно-негативних емоційних станів,пов'язаних з чеканням несприятливих результатів. Тому настрій може статипричиною відмови від дій і подальшого зниження домагань, що може привести довідмови від задоволення даної потреби.
Представлені характеристикивидів емоційних станів є досить загальними. Кожен з перерахованих видів маєсвої підвиди, які розрізнятимуться по інтенсивності, тривалості, глибині,усвідомленості, походженню, умовам виникнення і зникнення, дії на організм,динаміці розвитку, спрямованості і інше.
Кажучи про класифікаціюемоційних станів, ми не відзначили той факт, що неодноразово робилися спробивиділити загальні для всіх емоційних станів ознаки.
3. Роль емоцій в політичнійсвідомості
Політична свідомість — одна збезумовно центральних категорій сучасної політичної психології, що входить всистему її понятійних координат і позначає результати сприйняття суб'єктом тієїчастини дійсності, що оточує його, яка пов'язана з політикою і в яку включенийвін сам, а також його дії і стани, пов'язані з політикою.
У традиційному вітчизняномурозумінні політична свідомість трактувалася як варіант суспільної свідомості,що виникає як віддзеркалення, перш за все, соціально-економічних умов буттялюдей. У загальноприйнятій світовій традиції політична свідомість розглядаєтьсяв ширшому контексті, як вся сукупність психічного віддзеркалення політики, якїї суб'єктивний компонент, що проявляє себе на різних рівнях, в різнихситуаціях [2].
Цілісне, власне політико-психологічневивчення політичної свідомості в першу чергу включає дослідження його суб’єктів,динаміки розвитку політичної свідомості і основних його функціональних форм. Зточки зору суб'єкта політичної свідомості, в політичній психологіїпідрозділяються масова, групова і індивідуальна політична свідомість.
У першому вимірі політичнасвідомість визначається як масова свідомість суспільства по відношенню допитань, що мають актуальний політичний вміст і чреватим певними політичниминаслідками, як особливу, таку, що володіє специфічними (політичними)механізмами детермінації і, отже, певною відносною автономією підсистемусистеми «масова свідомість».
У другому вимірі політичнасвідомість розглядається як узагальнена свідомість тих або інших більшвизначених і організованих, конкретних великих (соціальні класи,національно-етнічні утворення, групи і верстви населення) і малих (наприклад,політична еліта, «урядова військова хунта» і т. п.) груп, пов'язана зполітикою.
У третьому вимірі політичнасвідомість трактується як властивість і якість особи, «політичну людину»,здатну так чи інакше сприймати політику, більш менш точно її оцінювати івідносно цілеспрямовано діяти в політичному плані. Тут найбільший інтереспредставляють суб'єктивно-психологічні особливості, типові характеристики іструктурні компоненти свідомості і поведінки людини в політиці як особливійсфері людської діяльності. Поважно, також, вивчення процесів політичноїсоціалізації особи, способів, використовуваних індивідом для оволодіння масовимі різними груповими варіантами політичної свідомості, а також для виробленнявласної політичної свідомості на індивідуальному рівні. Аналіз механізмів,керівників функціонуванням політичної свідомості на цьому рівні, дозволяєвиділити в нім два блоки компонентів — це мотиваційні (політичні потреби,цінності, установки, відчуття і емоції) і пізнавальні (знання, інформованість,інтерес до політики, переконання) доданки. Найбільш поширений спосіб виявленнятакої політичної свідомості — особово-психологічне дослідження, а такожвиділення соціально-політичних типів особі відносно політичної свідомості.
Ще одне найважливіше поняттяі стрижньова категорія політичної психології — політична самосвідомість. Унауці під політичною самосвідомістю прийнято розуміти процес і результатвироблення відносно стійкої усвідомленої системи вистав суб'єкта політичнихстосунків про саме собі в соціально-політичному плані, на основі якої суб'єктцілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб'єктами і об'єктами політики якусередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і відноситься досамого себе. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, ціліснаоцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки.
Суб'єктом політичноїсамосвідомості може виступати окрема особа — тоді говорять про індивідуальнуполітичну самосвідомість як про усвідомлення себе як особа, що відчуває,сприймаючої, мислячої і такої, що свідомо діє, в політиці. Таким суб'єктом можебути і соціальна група. В даному випадку, йдеться про груповій політичнійсамосвідомості, що має на увазі наявність більшою чи меншою мірою ідеалізованихконцепцій, що стосуються колективного усвідомлення реальності зустрічаютьсяпрояви політичної самосвідомості як відносно малої групи, — наприклад,політична свідомість хоч би родового клану, невеликої парламентської фракціїабо політичної кліки, що претендує на владу, — так і відносно великоїсоціальної групи, нації або народності, соціального шару або класу.
Незалежно від специфічнихособливостей суб'єкта, в цілому політичну самосвідомість включає три основніаспекти: когнітивний, емоційний і оцінно-вольовий.
Когнітивний аспект (політичнасамосвідомість в найвужчому, буквальному сенсі, як набір усвідомленихоб'єктивних знань про своє місце в політиці) має на увазі наявність певногоінформаційного рівня, що дозволяє зіставити наявну інформацію про пристрійсоціально-політичного довкілля з уявленнями про власну роль, можливості іздібності суб'єкта в цьому середовищі.
Емоційний аспект політичноїсамосвідомості виражається у визначеному емоційно забарвленому суб'єктивномувідношенні до знання свого об'єктивного політичного статусу. Останній можевладнувати або не владнувати, сприйматися як високий або низький, сприятливийабо несприятливий і тому подібне. З емоційним аспектом політичноїсамосвідомості пов'язані такі явища, як політична самоповага або, навпаки,політичне самознищення, політична любов до себе і тому подібне [4].
Оцінно-вольовий аспект політичноїсамосвідомості тісно пов'язаний з емоційним і виявляється, перш за все, впрагненні підвищити політичну самооцінку, завоювати політичну пошану, знайтиабо укріпити політичний вплив, авторитет, а кінець кінцем — політичну владу
Політичне мислення — це формасвідомого продуктивного віддзеркалення людиною процесів і явищ навколишнійполітичній реальності у вигляді думок, виводів, рішень і висновків. Політичне мисленнявключає не лише когнітивні, але і емоційно-оцінні механізми, що мають власнийонтологічний статус. Принципово важливою особливістю саме політичного мисленняє його крайня нелогічність, а часто просто відверта алогічність.
Політичні емоції — це формаплотського, зазвичай неусвідомленого, але досить продуктивного віддзеркаленнялюдиною процесів і явищ навколишній політичній реальності у вигляді афектнихоцінок і реакцій. У політичній психіці важко переоцінити афектний, емоційниймомент.4. Емоціїв політичному дискурсі
Дискурс в загальному вигляді– одне з найбільш складних і таких, що найменше піддаються чіткому визначеннюпонять сучасних гуманітарних досліджень. Виступ політика на конференції єполітичним дискурсом, текст закону також відноситься до політичного дискурсу.Як робоче визначення пропонується використовувати наступне: політичний дискурс- складне комунікативне явище, що має своїй на меті боротьбу за владу задопомогою формування громадської думки, включає текст як вербальний результатмови, контекст – ситуативний, соціокультурний і прагматичний, а такожспеціальні мовні засоби, що відповідають цілям і завданням дискурсу.
Зважаючи на той факт, щодискурс створюється в певній ситуації спілкування, де учасники володіютьрізними соціальними ролями і установками, виділяють двох типів дискурсу — персональний(особово орієнтований) і інституційний (статусно-орієнтований).
Політичний дискурс володієрядом передумов для маніпулювання суспільною свідомістю. Його потенціалобумовлений, в першу чергу, інтенсивною установкою цього вигляду дискурсу. Йогомета — влада: її завоювання, реалізація, збереження. Завдання політичногодискурсу – дія на формування громадської думки. Досягнення мети і завданнязабезпечується тим, що політичний дискурс – комунікативне явище, а будь-якеспілкування це цілеспрямована дія.
Існує невелика розбіжністьдумок відносно реальності людських емоцій в політичному дискурсі, особливо якщовони піднімає такі важливі питання, як вибір кандидатури на певну виборнупосаду. Потенційні кандидати повинні володіти здатність формування позитивногоіміджу, умінням красиво виражати свої думки, талантом спілкування з опонентомна рівні афектних реакцій, володіти «харизмою» політичного кандидата[2].
Нові технології і методидозволяють провести детальний аналіз того, що насправді відбувається усерединілюдського мозку під час політичного дискурсу, як можна викликати позитивні абонегативні емоції, але часто політики використовують ці знання в своїх цілях.Емоції – це те, що заставляє людей підтримувати певного кандидата, той абоінший політичний устрій, і часто цей вибір здійснюється абсолютно неусвідомлено.
Знаючи це, політики частозакликають виборців до емоцій, представляючи перед ними визначену проблеми, тимсамим намагаючись завоювати підтримку. Люди віддають голоси за кандидата, якийвикликає права відчуття, а не за кандидата, який представляє кращі аргументи.Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикам потрібно пам'ятати, щовони мають бути використані лише на благо людини і держави.
Висновки
У практичному житті підемоціями ми зазвичай розуміємо найрізноманітніші реакції людини — від бурхливихвибухів пристрасті до тонких відтінків настроїв. Завдяки емоціям людинаусвідомлює свої потреби і предмети, на які вони направлені. Інша загальна межаемоцій, про яку необхідно сказати, — це їх сприяння в реалізації потреб ідосягненні певної мети. Слід зазначити, що неодноразово робилися спробивиділити основні, «фундаментальні» емоції. Зокрема, прийнято виділяти наступніемоції: радість, здивування, страждання, гнів, відраза, презирство, страх,сором.
Політичний дискурс — складнекомунікативне явище, що має своїй на меті боротьбу за владу за допомогоюформування громадської думки, включає текст як вербальний результат мови,контекст – ситуативний, соціокультурний і прагматичний, а також спеціальнімовні засоби, що відповідають цілям і завданням дискурсу. Емоційний аспектполітичної самосвідомості виражається у визначеному емоційно забарвленомусуб'єктивному відношенні до знання свого об'єктивного політичного статусу.Останній може владнувати або не владнувати, сприйматися як високий або низький,сприятливий або несприятливий і тому подібне. З емоційним аспектом політичноїсамосвідомості пов'язані такі явища, як політична самоповага або, навпаки,політичне самознищення, політична любов до себе і тому подібне.
Емоції – це те, що заставляєлюдей підтримувати певного кандидата, той або інший політичний устрій, і частоцей вибір здійснюється абсолютно не усвідомлено.
Люди віддають голоси закандидата, який викликає права відчуття, а не за кандидата, який представляєкращі аргументи. Людські емоції часто є шляхом в політику, але політикампотрібно пам'ятати, що вони мають бути використані лише на благо людини ідержави.
Списоквикористаних джерел
1. АрутюноваН.Д. Дискурс // Лингвистический энциклопедический словарь. М., 1990.
2. Бахтин М.М.Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. – М.,1886.
3. Бацевич Ф.С.Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник Харківськогонаціонального університету. №520: Серія Філологія. Вип.33.– Харків, 2001.
4. ДементьевВ.В. Изучение речевых жанров: обзор работ в современной русистике // Вопросыязыкознания. – 1997. – №1.
5. Селшанова О ОАктуальні напрями сучасної лінгвістики — К, 1999
6. Степанов Ю.С.Альтернативный мир, Дискурс, Факт и принцип Причинности // Язык и наука концаХХ века. – М., 1995.
7. Франк Д. Семьгрехов прагматики: тезисы о теории речевых актов, анализе речевого общения,лингвистике и риторике // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХVІІ. – М.,1986.
8. Шмелёва Т.В.Речевой жанр: опыт общефилологического осмысления // Collegium. – 1995. – №1–2.