Дослідження проблеми сприйняття

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти проблемисприйняття
1.1 Фізіологічні основи сприйняття
1.2 Теорії сприйняття
1.3 Властивості та види сприйняття
РОЗДІЛ 2. Дослідження проблеми сприйняттяв контексті основних напрямів психології 20 ст.
2.1 Проблема сприйняття у психологічнійнауці
2.2 Аналіз проблеми сприйняття
2.3 Дослідження соціально-психологічнихпроблем сприйняття
ВИСНОВКИ
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Наше уявлення про світ стабільне. Наш світскладається з певних матеріальних елементів: камінь – це камінь, дерево – цедерево, кішка – це кішка. Нам здається, що інакше і бути не може.
Протеми підганяємо світ під власні мірки, визначені нашими людськими органами чуття.Мова йде про відносний образ, єдине відмінне від того, який може бути уінфузорії-туфельки, кажана або слона. Для деяких тварин реальність складаєтьсяв основному із запахів, переважно нам невідомих, для інших – із звуків, взначній частині нами не сприйманих. Кожен вид володіє рецепторами, щодозволяють організму отримувати ту інформацію, яка найбільш корисна для йогопристосування до навколишнього середовища, тобто у кожного виду є власнесприйняття реальності.
Навколишнєсередовище у будь-який момент посилає нам тисячу всіляких сигналів, з яких миможемо уловити лише дуже невелику частину. Людське вухо не здатне уловлюватидуже високі для нього звуки, тоді як ці ультразвуки легко чує собака, дельфінабо кажан. Простір пронизується нескінченним безліччю електромагнітних хвиль –від найкоротших (гамма промені, рентгенівські промені) до щонайдовших(радіохвилі). Проте наші очі чутливі лише до невеликої ділянки спектру, щозаймає проміжне положення, до «видимого світла». Який би нам представиласяреальність, якби ми були здатні розрізняти інші форми енергії? Як було б нашебачення світу, якби наші очі були здатні уловлювати рентгенівські промені і мибачили наскрізь те, що зараз здається непроникним? Але який мозок знадобиться бнам, щоб осмислювати що оточує, від якого ми отримували б таку безліч сигналів?
Об’єкт дослідження –сприйняття.
Предметдослідження – проблема сприйняття в контексті основних напрямів психології 20століття.
Мета– долідити проблему сприйняття у різних напрямках психології.
 

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти проблеми сприйняття
 
1.1 Фізіологічні основи сприйняття
Длятого, щоб ми усвідомили який елемент навколишньої дійсності, потрібно, щобвитікаюча від нього енергія (теплова, хімічна, механічна, електрична абоелектромагнітна) перш за все була достатньою, щоб стати стимулом, тобтопорушити який-небудь з наших рецепторів. Тільки тоді, коли в нервовихзакінченнях одного з наших органів чуття виникнуть електричні імпульси, можепочатися процес сприйняття. Первинний аналіз стимулу і кодування сигналуздійснюють рецепторні клітки, а потім вже цей закодований сигнал передається посенсорних нервах до нервового центру в спинному або головному мозку. Якщосигнал обумовлений стимулом, загрозливим викликати пошкодження організму, або жадресований вегетативній нервовій системі, то мабуть, що він відразу ж викличерефлекторну реакцію, витікаючу від спинного мозку або іншого, нижчого центру, іце відбудеться раніше чим ми усвідомлюємо дану дію (обсмикування руки приопіку, звуження зіниць при яскравому світлі)[1]. Сигнал продовжуєсвій шлях по спинному мозку, а потім йде по двох різних шляхах: один веде докори головного мозку через таламус (скупчення ядер сірої речовини в головномумозку, розташування між середнім мозком і корою великих півкуль, центр, в якомузбираються імпульси від всіх органів чуття, окрім органів нюху, і дездійснюється їх первинний аналіз і синтез), а інший проходить через фільтрретикулярної формації (ця освіта тягнеться уздовж всієї осі мозковогостовбура). Виконує функцію фільтру, який дозволяє важливим для організмусенсорним сигналам активувати кору мозку, але не пропускає звичні для нього абосигнали, що повторюються), яка підтримує кору в безсонному стані і вирішує, чидостатньо важливий сигнал, переданий прямим шляхом, щоб його розшифровкоюзайнялася кора. Якщо сигнал буде визнаний важливим, почнеться складний процес,який і приведе до сприйняття у власному сенсі цього слова. Цей процес припускаєзміна активності багато, тисяч, нейронів кора, яка повинна буде структурувати іорганізувати сенсорний сигнал, щоб додати йому сенс. Перш за все увага коримозку до стимулу спричинить серію рухів очей, голови або тулуба. Це дозволитьбільш глибоко і детально ознайомитися з інформацією що йде від сенсорногооргану, а також, можливо, підключити інші органи чуття. У міру надходженнянових відомостей вони зв'язуватимуться із слідами схожих подій, що збереглися впам'яті. Якщо сигнал виявляється схожим на щось вже відоме, сприйняттяприводить до пізнавання. Інакше воно виражається в усвідомленні якогось новогоаспекту реальності, фіксації його в пам'яті і створенні нових слідів які у своючергу будуть укріплені іншими актами пізнавання. Таким чином, мозок з початку ідо кінця життя створює собі образ реальності, з якого виключені елементи, непов'язані з інтересами і потребами індивідуума[2].
І.П. Павлов показав, що воснові сприйняття лежать умовні рефлекси, тимчасові нервові зв'язки, що утворюютьсяв корі великих півкуль при дії на рецептори предметів або явищ навколишньогосвіту. В порівнянні з відчуттями сприйняття вища форма аналітико-синтетичноїдіяльності мозку. Без аналізу неможливе осмислене сприйняття. Так, незнайомаіноземна мова сприймається як суцільний звуковий потік. В той же час в процесісприйняття мови одночасно з аналізом має місце і синтез, завдяки чому мисприймаємо не окремі звуки, а слова. Основу синтезу складає процес встановленнятимчасових нервових зв'язків. Тимчасові нервові зв'язки, лежачі в основісприйняття, складаються на основі об'єктивних зв'язків властивостей предметів іявищ зовнішнього світу. Таким чином, в основі складного процесу побудови образусприйняття лежать системи зв'язків внутрішніх аналізаторів і суміжних аналізаторів,що забезпечують якнайкращі умови виділення подразників і облік взаємодіївластивостей предмету як складного цілого[3].
1.2 Теорії сприйняття
 
Асоціативнатеорія сприйняття досягла найбільшого впливу в другій половині 19-гостоліття. Її видними представниками були німецькі учені І. Моллер, Э. Мовляв,М. Гельмгольц, Э. Герінг, В. Бундт, Г.Е. Мюллер і американський психолог Е.Б. Тітченер.Не дивлячись на значні відмінності в поясненні часткових проблем, ці психологидотримувалися загальних поглядів на природу сприйняття. На їх думку, сприйманийнами образ є насправді складним об'єднанням первинних елементів свідомості –відчуттів. При цьому само відчуття розумілося як усвідомлений стан органучуття, що піддався дії зовнішнього подразника.
Об'єднаннявідчуттів в сприйняття здійснюється за допомогою асоціацій по суміжності або посхожості. Цей асоціативний механізм визначає провідну роль минулого досвіду длявиникнення сприйняття.
Деякіз цих авторів, як наприклад, В. Вундт і М. Гельмгольц, привернули для поясненняпроцесів синтезу відчуттів в сприйняття також і внутрішню активність суб'єкта увигляді вольової апперцепції (апперцепція в розумінні В. Вундта, позначає деякувнутрішню силу, що направляє думки і хід психічних процесів) абоінтелектуальних несвідомих висновків. Основна помилка асоціативної теоріїполягала в тому, що вона привертала для пояснення одних суб'єктивних данихінші, намагаючись тим самим вивести свідомість з самого себе. Ця помилкаособливо яскраво виступала в роботах структуралістської школи (У. Вундт, Е.Б. Тітченер)[4].
Структуралістивважали, що раз сприйняття є комплексом відчуттів, то завдання полягає втому, щоб шляхом самоспостереження знайти в своєму суб'єктивному досвідіелементарні відчуття, а потім ізолювати і описати їх. Цей метод був названийметодом аналітичної інтроспективної.
Зрізкою критикою ассоцианизма виступила група німецьких психологів: М. Вертхаймер,В. Келлер, До. Коффка та інші. Вони виходили з положення, що всі процеси вприроді спочатку цілісні. Тому процес сприйняття визначається не одиничнимиелементарними відчуттями, а всім «полем» подразників, що діють на організм,структурній сприйманій ситуації в цілому. Даний напрям почав називатися гештальтпсихологией. Методуаналітичної інтроспективної гештальтпсихологи протиставили феноменологічний метод, суть якогов безпосередньому описі спостерігачем змісту свого сприйняття[5].
Психологіясприйняття, на їх думку, повинна відповідати на питання – чому ми бачимо миртаким, яким ми його бачимо? Гештальтисти, подібно до структуралістів,відмовилися від вивчення сприйняття у зв'язку з виконуваною ним функцією. Щеодин недолік – заперечення історичності сприйняття. Минулий досвід не здатний,на їх думку, змінити сприйняття об'єктів, раз вони утворюють «хорошу»структуру. Гештальтпсихологи зібрали велику кількість експериментальних даних,що дозволили встановити основні закономірності виникнення структур присприйнятті. Елементи поля об'єднуються в структуру залежно від таких відносиняк близькість, схожість, замкнутість, симетричність і так далі. Були відкритізакономірності розділення зорового поля на фігуру і фон. Нові шляхитеоретичного аналізу сприйняття були намічені в роботах ряду зарубіжнихпсихологів, згідно яким сприйняття є результатом активної діяльності суб'єкта,що забезпечує отримання інформації про зовнішній світ. Дж. Гібсон, сприйняттятрактується ним як процес добування інформації про середовище, внаслідок чогоневизначеність положення організму в ній зменшується. Інформацію про зовнішнійсвіт містять тільки організовані системи подразників. Наприклад, декількакрапок, розташованих в порядку зменшення їх розмірів і відстані між ними,утворюють так званий градієнт величини і щільності, що несе інформацію пропротяжність даної поверхні в глибину. Тому ми сприймаємо ту, що йде удалину,поверхня.
Сприйняттяпо Дж. Гібсону – активний процес. Основний наголос в теорії Дж. Гібсоназроблено на те, що повинне бути виділене в потоці стимуляції для того, щобнайкращим чином орієнтуватися в навколишньому середовищі. При цьому, проте,слабо розроблено питання, яким чином сприйняття здійснюється. Близькі положеннясформульовані в теорії сприйняття канадського психофізиолога Д.О. Хебба, яказаснована на численних клінічних, фізіологічних і генетичних фактах. Згідноцієї теорії сприйняття об'єкту як єдиний цілий не дано спочатку. На ранніхетапах розвитку сприйняття не так цілісно і організовано, як припускалиприхильники гештальтпсихологии. На думку Д.О. Хебба,сприйняття в своїх основних рисах є навиком, сформованим під час життя, якомутреба навчатися.
Формування сприйняття об'єкту починаєтьсяз виборчої уваги до частин фігури, а потім вже всієї фігури. Таким чином, вроботах Д.О. Хебба сприйняття об'єкту трактується як процес синтезу окремихйого деталей. Звідси, проте, не витікає, що теорія Д.О. Хебба є поверненням доасоціатизму, оскільки якщо ассоціаніотиы казали, що сприйняття починається зусвідомлення окремих подразників, то у Д.О. Хебба мова йде про активномувиділенні частин об'єкту. В той же час цю теорію не можна вважати загальноютеорій сприйняття. У ній залишаються нерозкритими такі найважливіші проблеми,як сприйняття простору, специфіка людського сприйняття і так далі. Середзарубіжних концепцій розвиток сприйняття найповніше представлений в теоріїшвейцарського психолога Ж. Піаже. Експериментальні дані, отримані Ж. Піаже ійого співробітниками, показують, що у дитини перших місяців життя ще немаєсправжнього сприйняття предметів і простору, він навіть не диференціює об'єктиі себе, не розрізняючи, наприклад, зміни виду предметів, викликані власнимирухами, від змін, що виникли в результаті руху предметів. Велике місце в теоріїЖ. Піаже відводиться аналізу відмінностей між сприйняттям і інтелектом[6].
Присприйнятті, на думку Ж. Піаже, причина помилок полягає в законі відносних центрацій: звернення увагина яку-небудь деталь об'єкту приводить до її переоцінки. Сприйняттям єімовірнісний процес, що завжди виділяє одні сторони об'єкту в збиток іншим. Отже,для адекватного віддзеркалення об'єкту повинні враховуватися всі його сторони.Це можливо в результаті моторної активності суб'єкта. В результаті сприйняттястає цілісним і стабільним.
1.3 Властивості та види сприйняттяАктивність
Активність сприйняттяполягає перш за все в участі ефекторних компонентів в процесі сприйняття,виступаючих у формі руху рецепторних апаратів і переміщень тіла або його частинв просторі. Аналіз руху рук і очей виділені в два класи. У перший клас входятьпошукові і настановні рухи, за допомогою яких здійснюється пошук заданогооб'єкту, установка ока і руки в найбільш зручну для сприйняття позицію і змінуцій позиції. До цього ж класу відносяться рухи голови на звук, що раптовопролунав, стежачі рухи очей і так далі У другий клас входять власне пізнавальнірухи. При їх безпосередній участі відбувається оцінка розмірів, пізнаються вжезнайомі об'єкти, здійснюється сам процес побудови образу. Відбуваєтьсябезперервне порівняння образу з оригіналом. Всяка невідповідність їх один одномунегайно викликає коректування образу. Отже, роль моторики в сприйнятті необмежується створенням якнайкращих умов для роботи афектних систем, а полягає втому, що рухи самі беруть участь у формуванні суб'єктивного образу об'єктивногопредмету[7].
Значенняактивних рухів для розвитку сприйняття підтверджують досліди проведені Р. Хелдом.Для їх проведення він використовував спеціальні окуляри, що викликають оптичніспотворення. Випробовуваний, такий, що вперше надягає такі окуляри бачить мир,перевернутим вверх ногами або з переставленими лівою і правою сторонами. Р. Хелднадягав своїм випробовуваним окуляри що зрушують зображення вліво на 20градусів, так, що намагаючись в темній кімнаті потрапити указкою в крапку, щосвітиться, випробовувані промахувалися якраз на цю відстань. Потім включалосяосвітлення і випробовуваним дозволялося ознайомитися з розташуванням кімнат влабораторії і їх устаткуванням, при цьому одних випробовуваних возили в кріслі,а інші пересувалися по приміщенню самостійно. Через певний проміжок часу пробана точність попадання була повторена. Виявилось, що «активні» випробовуванінавчилися правильно визначати положення мети, а «пасивні» промахувалися таксамо, як і на початку досвіду.
Зоровесприйняття залучає численні джерела інформації крім тих, які сприймаються оком,коли ми дивимося на об'єкт. В процесі сприйняття, як правило, включаються ізнання про об'єкт, отримані з минулого досвіду, а цей досвід не обмеженийзором. Це ще раз підкреслює активний процес сприйняття./>Історичність
Сприйняттяє системою перцептивних (перцепція – безпосереднє віддзеркалення об'єктивноїдійсності органами чуття) дій, оволодіння якими вимагає спеціального навчання ідостатньо довгої практики. Перцептивні дії і критерії адекватності образу незалишаються незмінними, а проходять значний шлях розвитку разом з розвиткомсамої діяльності. Це означає, що найважливішою характеристикою сприйняття єйого історичність – обумовленість конкретними умовами протіканнядіяльності і минулим досвідом суб'єкта. Спостереження над людиною, що осліпнулав десятимісячному віці, якій зір був повернений в 52 роки, провів англійськийпсихолог Р. Грегорі[8]. Зорове сприйняттяцієї людини було обмежено впізнаним шляхом дотику. Він так і не навчився читатиза допомогою зору, проте дізнавався зрительно заголовні букви і цифри, які його училичитати в школі для сліпих. Малюнки цієї людини також свідчать про нездатністьвідтворити що-небудь, про що він раніше не знав через дотик. Наприклад, він неміг намалювати передню частину автобуса, оскільки не мав можливостідосліджувати її руками.
Вході соціальних контактів дитина поступово засвоює суспільно вироблені системисенсорних якостей – сенсорні еталони (А.В. Запорожець). До нихвідносяться: звукова шкала музичних звуків, система геометричних форм, «гратифонем» рідної мови. Якщо сенсорні еталони є результатом суспільно-історичноїдіяльності людини, то результат індивідуальної діяльності людини по засвоєннюсенсорних еталонів називається оперативними одиницями сприйняття.Оперативні одиниці сприйняття виступають як зміст, що виділяється суб'єктом привиконанні того або іншого перцептивного завдання. Розвиток сприйняттяпов'язаний із зміною оперативних одиниць сприйняття. Ця зміна виражається вперетворенні груп випадкових, приватних ознак, в структурні, цілісні ознаки. Врезультаті того, що оперативними одиницями сприйняття стає образи предметів інавіть моделі цілих ситуацій, виникає можливість одномоментного сприйняття,незалежно від числа тих, що містяться в предметі або ситуації ознак. Зрозуміло,завдання формування образу, може виникнути і поза дитячим віком. Всякий раз,при зіткненні з новим, або при неадекватності образу, процес сприйняття зновперетворюється з одномоментного в сукцесивний (послідовний) і здійснюється за допомогоюрозгорнених перцептивних дій[9].
Такимчином, розвиток сприйняття приводить до створення певної сукупності образів абоперцептивних моделей оточення. Якщо на фазі побудови образу об'єктувідбувається уподібнення сприймаючих систем властивостям дії, то на фазі пізнанняабо дії на основі оперативних одиниць, що склалися, сприйняття, характеристикиі спрямованість процесу істотно змінюється. Ці зміни, по А.В. Запорожцеві,полягають в тому, що суб'єкт не тільки відтворює образ об'єкту, але іперекладає отриману інформацію мовою оперативних одиниць сприйняття абоперцептивних моделей вже засвоєних. І це перетворення приводить до формуванняповноцінного адекватного образу./>Наочність
Третьоюнайважливішою характеристикою сприйняття є його наочність. Під наочністюсприйняття розуміють отнесенность всіх отримуваних за допомогою органів чуттявідомостей про зовнішній світ до самих предметів. Це здатність суб'єктасприймати світ не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а уформі окремих один від одного предметів, що володіють властивостями, щовикликають дані відчуття. Оскільки перцептивні дії направлені на наочневіддзеркалення ситуації, значення наочного оточення виявляється вирішальним длянормальної роботи сприйняття. Людину занурювали у ванну з фізіологічнимрозчином при температурі комфорту. При цьому випробовуваний чув лише монотонніритмічні звуки і бачив дифузний білий світ, а покриття на його рукахперешкоджали отриманню дотикових відчуттів. Через декілька годинників випробовуваніприходили в тривожний стан і просили припинити експеримент. Вони відзначалипояву галюцинацій, а також порушення сприйняття часу. Після досвіду увипробовуваних спостерігалися дезорієнтація в просторі, порушення сприйняттяруху, форми, кольори і тому подібне (N2 с.31). Наочність сприйняття виступає уформі цілісності, константної і свідомості перцептивного образу[10]./>Цілісність
Сприйняттяцілісне, оскільки воно відображає не ізольовані якості подразників, авідносини між ними. На цілісність сприйняття вперше звернули увагу представникигештальтпсихологии, їм же належитьзаслуга встановлення більшості фактів, що доводять важливість цієї властивостісприйняття. Завдяки цілісності ми сприймаємо певним чином організованеоточення, а не хаотичне скупчення колірних плям, окремих звуків і дотиків.Наприклад, виокремлення складні відносини між звуками, наш слух дозволяє злегкістю дізнатися мелодію, зіграну в різній тональності, хоча окремі звуки прицьому можуть виявитися абсолютно різними.
Оскількина навколишньому світі замкнуті, симетричні контури зазвичай обмежуютьпредмети, то ділянка поверхні, обмежена такими контурами, сприймається якфігура, що має характер речі. В результаті ми, по словах К. Коффки,«бачимо речі, а не проміжки між ними».
Цілісністьсприйняття виражається в тому, що образ сприйманих предметів не даний вповністю готовому вигляді зі всіма необхідними елементами, а як би в думкахдобудовується до деякої цілісної форми на основі найбільшого набору елементів.Це відбувається в тому випадку, якщо деякі деталі предмету людиноюбезпосередньо в даний момент часу не сприймаються./>Константна
Зцілісністю сприйняття тісно пов'язана його константна, під якоюрозуміється відносна незалежність сприйманих характеристик об'єкту від їхвідображень на рецепторні поверхні. Завдяки константній предмети сприймаютьсяяк відносно постійні формою, квітну, величині і положенню. Існує значне числорізних видів константної. Вона має місце практично для будь-якої сприйманоївластивості предмету. Найбільш фундаментальний вид константної – стабільністьнавколишнього нас світу. Хоча всяке наш рух приводить до відносного рухусприйманого наочного фону, ми сприймаємо предмети нерухомими, а себе і свої очі– рухомими. Точно також постійна сприймана нами вага предмету. Незалежно відтого, чи піднімається вантаж однією або двома руками, ногою або завиваннямтілом – оцінка його ваги виявляється приблизно однаковою. Константну сприйняттямає величезне біологічне значення. Адаптація і виживання були б неможливі внавколишньому середовищі, якби сприйняття не відображало її стабільних,постійних властивостей і відносин[11].
Тутможна відзначити маніпулятивні здібності сприйняття. Роль перцептивних дійполягає в тому, що з їх допомогою відбувається зіставлення предметів зоперативними одиницями сприйняття, що приводить до створення константногонаочного образу. Здатність маніпулювати образом дозволяє сприймати стабільнимиі константними предмети, що повертаються до нас різними сторонами.
Прикладомконстантної можуть служити двері, які зберігають для наших очей свою формунезалежно від того, закрита вона або відкрита/>Свідомість
Вищоюформою наочного сприйняття є осмислене сприйняття. Завдяки свідомостінаше сприйняття перестає бути біологічним процесом, яким воно було у тварин.Засвоюючи в процесі розвитку суспільно-історичний досвід, людина відображаєтакож значення предметів, вироблені в практичній діяльності попередніхпоколінь. Тому разом із сприйняттям предмету відбувається усвідомлення йогофункцій, завдяки чому сприйняття стає узагальненим і категоризованим.
Осмисленесприйняття дає можливість пізнати дійсність глибше, ніж це можливо за допомогоювіддзеркалення відносин між об'єктами, що впливають на органи чуття. На стадіїосмисленого сприйняття досягається вищий ступінь об'єктивування перцептивногообразу. Велику роль в становленні свідомості сприйняття грає мова, за допомогоюякої відбувається узагальнення і категоризація отримуваною органами чуттяінформації[12].
Прикладомможуть служити досліди А.А. Любілінської, в яких у дитини дошкільного вікувироблялося диференціювання на тонкі, малопомітні зорові ознаки. Виробленнятакого диференціювання протікало дуже поволі і насилу. Проте варто було лише назватипотрібні зорові ознаки певним словом, як виділення їх виявилося доступним.
Сприйняттялюдини, таким чином, нерозривно пов'язане з мисленням, воно виступає якактивний пошук найбільш осмисленої інтерпретації даних.

РОЗДІЛ 2. Дослідження проблеми сприйняття в контексті основнихнапрямів психології 20 ст.
 
2.1 Проблема сприйняття у психологічній науці
Удругій половині XIX ст. уявлення про сприйняття стали однією з вагомих складовихсистеми психологічного знання. Ранні теорії сприйняття відповідали положеннямтрадиційної асоціативної психології. Переборення асоціонізму у трактуваннісприйняття стало можливим завдяки розвитку І.М.Сєченовим рефлекторної концепціїпсихіки, а також завдяки представникам гештальтпсихології, які показалиобумовленість найбільш важливих феноменів сприйняття незмінними відношеннямиміж компонентами перцептивного образу. Побудова перцептивного образупояснювалась інсайтом (від англ. insight — осягнення, осяяння) — особливимпсихічним актом осягнення, миттєвого схоплення суттєвих відношень у полісприйняття і структури ситуації в цілому, не пов'язаним із минулим досвідом,завдяки якому досягається осмислене вирішення проблеми.
Вивченнярефлекторної будови сприйняття призвело до створення теоретичних моделей цьогоявища, в яких важливе значення надається еферентним (відцентровим) процесам, щопідлаштовують роботу перцептивної системи до характеристик об'єкта (А.В. Запорожець,А.Н. Леонтьєв). Сучасні дослідження доводять, що початкові форми сприйняттявизначаються особливостями постійних сполучень стимулів. Однак розвиненіпроцеси сприйняття знаходяться під контролем цілей, що стоять перед суб'єктом.Інтенціональний (спрямований) характер цих процесів дає можливість розглядатиїх в якості перцептивних дій (В.П. Зінченко).
«Філософськийенциклопедичний словник» тлумачить сприйняття (від лат. perceptio — сприйняття) як«цілісне відображення предметів, явищ і подій в результаті безпосередньої діїоб'єктів реального світу на органи чуття», «результат активної пізнавальноїдії, спрямованої на вирішення певних завдань і здійснюваної у відповідності зсоціальна виробленими нормами й еталонами»[13]. За словником«Психологія» (за редакцією А.В. Петровського, М.Г. Ярошевського), «сприйняття — цілісне відображення предметів, ситуацій і подій, що виникає при безпосереднійдії фізичних подразників на рецепторні поверхні… органів чуття. Разом зпроцесами відчуття забезпечує безпосередньо-чуттєве орієнтування внавколишньому світі» і є «необхідним етапом пізнання»[14].
Виходячиз цих визначень, сформулюємо головні ознаки цього поняття.
1.Сприйняття — це відображення реального світу в свідомості людини. В наслідокперцептивної діяльності відбувається як би зняття зліпків з оточуючого.Результатом сприйняття (перцепції) є перцептивні образи, які в своїх істотнихвластивостях повторюють оригінали, що їх викликали. Система перцептивнихобразів у мозку людини складає внутрішню картину світу.
2.Сприйняття відрізняється від уяви (фантазії) саме тим, що відтворює всвідомості людини образи реальності, віддзеркалює зовнішній світ.
3.Таке відображення є результатом безпосередньої дії об'єктів реального світу наоргани чуття. Цим перцептивні образи відрізняються від мнемічних, якізберігаються в пам'яті і можуть відтворюватися в уяві поза дією об'єктівреального світу на органи чуття, а також фантастичних, народжених безпосередньопід впливом діяльності уяви людини.
4.Сприйняття має фізіологічну природу і є результатом дії саме на органи чуття.Людина пізнає світ за допомогою органів чуття. Згадаємо вислів Дідро: «Нашічуття — клавіші, по яких ударяє оточуюча нас природа». Поняття «сприйняття»тісно пов'язане з поняттям «відчуття» (як ціле і його частка). Окремівластивості предметів і явищ, що безпосередньо впливають на органи чуття,віддзеркалюються у свідомості людини, утворюючи відчуття. Фізіологічнимапаратом відчуттів є так звані аналізатори, що складаються з рецепторів,нервових шляхів та відповідної ділянки мозку (рецепторної зони). Об'єктреального світу впливає на рецептор органу чуття своєю певною властивістю,подразнюючи при цьому чутливі клітини рецептора. Під впливом подразнення внервових клітинах виникає збудження, яке по аферентних нервових волокнахпередається у відповідну рецепторну зону мозку. Тут цей фізіологічний процесперетворюється на психічний, і людина відчуває ту чи іншу властивість предметуабо явища.
5. Вреальному житті відчуття майже не зустрічаються в чистому вигляді, вони входятьу структуру сприйняття. Таким чином, сприйняття (перцепція) — це віддзеркаленняпредметів і явищ в цілому при їх безпосередній дії на органи чуття.
Нашівідчуття і сприйняття здатні до взаємодії. Пояснюється це тим, що в коріголовного мозку всі рецепторні зони плавно переходять одна в одну, між ниминемає різких меж. Це дозволяє нам сприймати тони як холодні чи теплі, матигіркі чи солодкі спогади. Це явище синестезії — злиття декількох відчуттів в єдинеціле. Класичним прикладом синестезії є симфонічна поема А.М. Скрябіна«Прометей», до партитури якої автор включив партію «люкс» (партію світла).Психолог А.Л.Лурія наводить як приклад синестезії висловлення випробуваного ТИз його розмови з Л.С. Виготським: «Який у вас жовтий і розсипчастий голос»[15].
Сприйняття- це складний динамічний когнітивний процес, пов'язаний з усією пізнавальноюдіяльністю особистості. Разом із процесами відчуття сприйняття забезпечуєбезпосередньо-чуттєву орієнтацію людини в оточуючому світі. Оскільки сприйняттяє необхідним етапом пізнання, тому воно завжди більш-менш пов'язане з іншимипроцесами пізнавальної діяльності — з мисленням, пам'яттю, увагою.
Упроцесі сприйняття відбувається аналіз і синтез отриманих нами різноманітнихвражень від об'єктів оточуючого світу, тобто їх осмислення, інтерпретація. Аналітичній синтетичні акти сприйняття виступають як єдиний процес. «Сприйняття людиноюбудь-якого предмету є не просто отримання чуттєвих дат зорового або слуховогохарактеру, а завжди є осмисленням, тлумаченням побаченого, — пише П.М. Якобсон.- Бачити і осмислювати побачене — це єдиний процес, що здійснюється в актітривалого або миттєвого сприйняття»[16].
7.Сприйняття розгортається в часі, тобто має певну структуру та тривалість.Структурними одиницями процесу сприйняття у людини є так звані перцептивні дії(В.П. Зінченко), а саме: свідоме виділення того або іншого аспекту чуттєведаної ситуації, порівняння об'єктів сприйняття з тими їх відображеннями, щозберігаються в пам'яті, впізнання їх, тобто віднесення до того чи іншогосемантичного класу (категорії), перетворення сенсорної інформації та подальшоїпобудови перцептивного образу, адекватного об'єкту сприйняття і задачамдіяльності. «Закон перцепції», сформульований М.М. Ланге, будується наконцепції стадіальності (фазовості) процесу сприйняття, яка передбачає змінуфаз сприйняття від більш загального характеру (виокремлюється лише загальне йдифузне уявлення про предмет) до більш конкретного, диференційованого,детального. Будь-яке відчуття, по Ланге, починається з «простого поштовху» всвідомості («щось трапилося»), потім усвідомлюється рід подразника (колір,звук, поверхня), форма предмету, місце в просторі. Ланге бачив в цьому основувсіх найпростіших психічних процесів («Психологічні дослідження», 1893).
Ю.Б. Гіппенрейтервиявив генетичний зв'язок між перцептивними й практичними діями, якапроявляється в їх розгорнутому зовнішньо моторному характері. Рухи рук, щообмацують предмет, рухи очей, що слідкують за контуром, напруга м'язів гортані,які відтворюють звук, що чується — все це свідчить про те, що відбуваєтьсябезперервне порівняння сприйняття з оригіналом, перевірка й корекція образу.
Впізнаннясупроводиться особливим емоційним переживанням — відчуттям знайомості.Зустрічається також уявне впізнання — «desa vu» -«вже бачив»,яке породжується наявними у свідомості асоціаціями. «Асоціація (від лат. — з'єднання) — зв'язок між психічними явищами, при якій актуалізація (сприйняття,уявлення) одного з них спричиняє за собою появу іншого»[17].
Розвитокперцептивних дій супроводжується значним скороченням моторних компонентів, йпроцес сприйняття зовнішньо набуває форму миттєвого акту «розсуду». Ці зміниобумовлені формуванням у дитини розвинених систем сенсорних еталонів йоперативних одиниць сприйняття, які дозволяють перетворити сприйняття з процесупобудови образу у відносно більш елементарний процес впізнання. Сенсорніеталони відповідають таким суспільно опрацьованим системам сенсорних якостей,як шкала музичних звуків, система фонем рідної мови, система основнихгеометричних форм. Засвоюючи сенсорні еталони, дитина починає користуватисяними як своєрідними чуттєвими мірками. В результаті зростає як точність, так ідовільність сенсорно-перцептивних процесів.
8.Усвідомлення всіх ланок сприйняття відбувається далеко не завжди. Актінтерпретації усвідомлюється нами лише у випадку виникнення утруднення ісумнівів при сприйнятті. Найчастіше це відбувається у процесі спостереження зановим для людини об'єктом реального світу. У протилежному випадку бачення татлумачення відбувається майже миттєво, є єдиним актом сприйняття. Тожсприйняття завжди є «думаючим», тісно пов'язане з інтелектуальною діяльністюлюдини. Здійснювана при впізнанні завдяки взаємодії сприйняття і пам'ятікатегоризація предметів, подій і ситуацій близька до понятійної категоризації.Із процесами мислення сприйняття зближує також можливість трансформації образуз метою приведення його до стану, придатного для ухвалення рішення. Подібніперетворення, часто неусвідомлювані, можуть сприяти вирішенню задач, що стоятьперед суб'єктом. Таким чином, сприйняття — не пасивне копіювання миттєвої дії,а творчий процес пізнання.
9.Сприйняття — це живий, цілеспрямований процес. Спрямування сприйняттявизначається його мотивацією. За психологічним словником, мотивація — це«спонуки, що викликають активність організму і визначають її спрямованість»[18].Джерелами такої активності є інстинкти й потреби людини.
10.Сприйняття (як і відчуття) має певне афективно-емоційне забарвлення, викликаєпозитивні або ж негативні емоції. «Емоції (від лат. emoveo -приголомшую,хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього упередженогопереживання життєвого значення явищ і ситуацій, обумовленого відношенням їхсуб'єктивних властивостей до потреб суб'єкта». Найпростіша форма емоцій — такзваний емоційний тон відчуттів — безпосередні переживання, що супроводжуютьокремі відчуття й спонукають суб'єкта до їх збереження або усунення. Пізнанняпочинається саме з емоцій: організм одразу ж оцінює поступаючу через органичуття інформацію за двоїною системою: «приємно-неприємно». Дослідник П.М. Якобсон зазначає:«Сприйняття будь-якого предмету, будь-якої речі перш за все є чуттєвимпізнанням, яке засноване на відчуттях наших різних органів чуття»[19].
11.Основними феноменами сприйняття є константність, структурність, залежністьобразу предмета («фігури») від його оточення («фону») та ін. Константність (відлат. constantis — постійний) — це «відносна незалежність характеристикоб'єктів, що сприймаються, від параметрів подразнення рецепторних поверхіворганів чуття». Виокремлюють сприйняття, адекватне реальності та ілюзії — «неадекватне відображення сприйманого предмету і його властивостей». Ілюзіїбувають різного роду. «Оптико-геометричні ілюзії», наприклад, містяться вуявному спотворенні метричних співвідношень між фрагментами зображень. Так, іздвох рівних за довжиною відрізків вертикальний здається більшим, ніжгоризонтальний. До іншого класу ілюзій відноситься феномен контрастуяскравості. Сіра смужка на світлому фоні здається темнішою, ніж на чорному.Зустрічаються також різноманітні установочні ілюзії, детально досліджені Д.Н. Узнадзета його учнями.
Надумку Г. Гельмгольца та інших вчених, ілюзорні ефекти є результатом роботи внезвичних умовах тих же механізмів сприйняття, які за нормальних умовзабезпечують його константність. Трансформація образу об'єктивної дійсностівідбувається під впливом цілісних утворень особистості: установок, змістовихутворень, «картини світу». За змінами особливостей сприйняття ілюзій можнавизначити глобальні характеристики і якості людини — його стан в ситуаціїсприйняття (утомленість, активність), характер і тип особистості, статус ісамооцінку, схильність навіюванню тощо.
Видатнийпсихолог Л.С. Виготський висунув цікаву і революційну для свого часу (20-30-ті pp. XX ст.) ідеюсуб'єктивного спотворення дійсності як основної особливості сприйняття.Говорячи про обмеженість безпосереднього досвіду людини, він зазначає: «Нашдосвід укладений між двома порогами, ми бачимо лише маленький острівецьсвіту… Психіка вибирає стійкі точки дійсності серед загального руху. Вона єострівці безпеки в гераклітовому потоці. Вона є орган відбору, решето, щопроціджує світ і змінює його так, щоб можна було діяти. В цьому її позитивнароль — не у віддзеркаленні… а в тому, щоб не завжди вірно відображати, тобтосуб'єктивно спотворювати дійсність на користь організму))[20].Наше знання про предмет часто виправляє і доповнює інформацію, яка поступаєззовні в процесі сприйняття. Так, тарілку ми сприймаємо як круглу, навіть якщодивимося на неї під певним кутом. Тож можемо казати про соціальність людськогосприйняття.
12.Відчуття грають величезну роль в житті людини. Одна з найголовніших життєвихпотреб — потреба у нормальному потоці інформації, вражень від оточуючоїдійсності. Органи чуття збирають цю інформацію й утворюють сенсорні канали, якіживлять мозок людини новими враженнями. Нестача кожного з сортів інформації(відчуттів) викликає сенсорну депривацію (сенсорний голод), який здійснюєнегативний вплив на психофізичний стан людини. Видатний фізіолог І.М.Сєченовпершим прийшов до висновку про необхідність повноводного потоку відчуттів дляповноцінної психічної діяльності людини.
Довготриваладія явища (предмета) на органи чуття викликає адаптацію — пристосування органучуття до діючого подразника. Адаптація призводить до послаблення емоційногозабарвлення відчуттів та сприйняттів.
2.2 Аналіз проблеми сприйняття
Сприйняттялюдини визначається кількома факторами, а саме:
— якостями та властивостями об'єкту сприйняття;
— умовами, за яких відбувається рецептивна діяльність;
— особливостями суб'єкту сприйняття.
Об'єктреального світу, що безпосередньо сприймається, впливає своїми фізичнимивластивостями на органи чуття спостерігача, визначаючи їх відображення усвідомості людини у вигляді перцептивних образів. Проте, зміст і якістьперцептивних образів залежить не тільки від тексту сприйняття (властивостейоб'єкту реальності), а й від контексту цього процесу. Контекст сприйняттявизначають, перш за все, умови, за яких відбувається рецепція. Так, в темрявісприйняття певних об'єктів часто спотворюється або ж стає взагалі неможливим.До контексту сприйняття відносять також особливості сприймаючої особи.
Людськесприйняття обумовлюється всією психологічною структурою особистості, до якоївходять ЇЇ спрямованість (потреби, мотиви, інтереси, установки, смаки,схильності, стереотипи, ідеали, ментальність), спроможність (можливості,здібності, дарування, обдарованість), особистісні якості (характер,темперамент). Залежність сприйняття від особистості реципієнта називається впсихології апперцепцією. Психологічний словник дає таке визначення цьогопоняття: «Апперцепція (від лат. ad — до, perceptio- сприйняття) — залежність сприйняття від минулого досвіду, від загального змісту психічноїдіяльності людини і її індивідуальних особливостей»[21].Життєвий досвід індивіда забезпечує висунення ним гіпотез про особливостісприйманого об'єкту, його осмислене сприйняття. Розрізняють стійку апперцепцію- залежність сприйняття від стійких якостей особистості (світогляду,переконань, освіти і т.п.) і тимчасову апперцепцію, в якій позначаютьсяситуативно виникаючі психічні стани (емоції, експектації (очікування, вимогищодо норм виконання індивідом соціальних ролей), установки і т.п.).
Фактор,що значно впливає на якісні й кількісні показники сприйняття людини — це їїустановка на сприйняття. А. Баронін дає таке визначення цього поняття: «Підустановкою розуміється готовність, схильність суб'єкта, що виникає припередбаченні їм появи певного об'єкту і забезпечує стійкий цілеспрямованийхарактер протікання діяльності по відношенню до даного об'єкту»[22].Теорія установки створена в працях Д.Н.Узнадзе і його школи. Узнадзе розвинувуявлення про установку як «цілісну модифікацію суб'єкта», його готовності досприйняття майбутніх подій і здійснення в певному напрямі дій, що є основоюйого доцільної виборчої активності. «Установка виникає при зустрічі двохчинників — потреби і ситуації задоволення потреб, визначаючи спрямованістьбудь-яких проявів психіки і поведінки суб'єкта».
Установкиграють величезну роль в житті людини. Вони виникають непомітно, то у виглядізвичаю, то у вигляді звички, то у формі приєднання до думки оточуючих. Деколиустановки діють як упередження, затуляють від людини реальні факти, спотворюючисприйняття того чи іншого факту дійсності. Яскравим прикладом використанняпсихологічної установки з метою впливу на величезні маси людей є, на нашудумку, остання передвиборча кампанія, коли до вироблення такої установки булозадіяні засоби масової інформації.
Особливимвидом установки, що впливає на процеси сприйняття й самосприйняття, є так званаЯ-концепція — відносно стійка, більш-менш усвідомлена «система уявлень індивідапро самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію з іншими людьми іставиться до себе»[23]. Це ціліснийобраз власного Я, що складається з таких компонентів: когнітивний — образ своїхякостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості і т.п.(самосвідомість); емоційний — самоповага, себелюбство, зарозумілість,самоприниження і т.п.; оцінювально-вольовий — прагнення підвищити самооцінку,завоювати пошану та інше.
Уході сприйняття людиною інформації, несумісної з її внутрішніми переконаннями(установками), виникає так званий когнітивний дисонанс (психологічнийдискомфорт). Теорія когнітивного дисонансу (Л.Фестінгер, 1957) пояснює вплив налюдську поведінку системи когнітивних елементів (вірувань, думок, цінностей,намірів і т.д.) Вироблені в дитинстві чи протягом життєдіяльності, або жуспадковані разом з архетипами колективного несвідомого, установки можутьвизначити не тільки те, що і як треба бачити, але багато в чому обумовлюють всівиди сприйнять, формують внутрішню картину світу. На думку Б.Ф. Поршнєва,інформація між людьми проходить через своєрідний фільтр довір'я і недовір'я[24].«Чуттєва стихія речей і явищ — звуки, форми, кольори, запахи, контури предметів- виступає в нашому сприйнятті то з більшою, то з меншою силою, залежно відустановок нашого сприйняття», — пише П.М. Якобсон[25].
Впливаєна процес сприйняття також наша увага (довільна і мимовільна), що становитьоснову спостережливості. На значення цього явища вказує скульптор А.С. Голубкіна:«Багато чого ми не бачимо тільки тому, що не вимагаємо від себе цієї здатності,не примушуємо себе розглядати і розуміти, мабуть, вірніше сказати, не знаємо,що можемо бачити»[26].
Нашаспостережливість, уміння точно побачити в речах оточуючого світу їх чуттєвусторону становить основу культури сприйняття.
Рівеньнашого сприйняття визначається також отриманими у процесі життєдіяльностізнаннями, вміннями, навичками, досвідом, культурою (в тому числі культуроюсприйняття). Ці фактори впливають на яскравість перцептивного образу, розуміннясприйнятого, швидкість сприйняття, впливають на формування установкисприйняття. На якість рецептивної діяльності впливає й фізичний та емоційний станреципієнта в момент сприйняття, наявність та фізичні можливості його органівчуття, вік сприймаючої особи тощо.
Отже,сприйняття — це цілісний, складний, динамічний, цілеспрямований когнітивнийпроцес відображення безпосередньо діючих на органи чуття об'єктів зовнішнього(об'єктивного) світу. Продуктом цього процесу є перцептивні образи, щоутворюють внутрішню (суб'єктивну) картину світу. Людське сприйняття тіснопов'язане з усіма пізнавальними процесами й ширше — всією психічною діяльністюлюдини. Воно визначається фізичними властивостями об'єкту сприйняття, умовамисприйняття та особистісними характеристиками реципієнта. Процес сприйняття єсоціальне обумовленим.
 
2.3 Дослідження соціально-психологічних проблем сприйняття
Об'єктсприйняття також розглядається в значній мірі байдужим до смислової сторониперцептивного образу, а аналіз сприйняття як процесу закінчується аналізомпородження, формування перцептивного образу, подальша «доля» якого неє предметом спеціального дослідження.
Інша, прямопротилежна картина спостерігається в соціальній психології. Підсоциальноперцептивными процесами тут розуміються, звичайно ж, не процесуальні взагальнопсихологічному розумінні аспекти породження образу соціальних об'єктів,а, швидше, результат цього процесу в його якісній і смисловій визначеності, длячого в загальній психології використовується поняття «образ». Можнасказати, що при социальнопсихологическом вживанні термінів«сприйняття» і «перцепція» зазвичай передбачається саме цейїх другий, результуючий аспект, зафіксований в індивідуалізованому«образі» значущого соціального об'єкту (наприклад, іншої людини,своїй або «чужої» групи). Цей «образ» представлений всвідомості що сприймає і операционально даний дослідникові найчастіше черезсамоотчет випробовуваного (наприклад, відповіді респондента в опиті).
У одній зостанніх робіт А.Н. Леонтьева розглядаються методологічне значення і принципививчення образу сприйняття як «орієнтовної основи» поведінки. Рядположень, висунутих в цій роботі, представляються важливими в даному контексті.«Психологія образу (сприйняття), пише А.Н. Леонтьев, є конкретнонаучноезнання про те, як в процесі своєї діяльності індивіди будують образ миру світу,в якому вони живуть, діють, який вони самі переробляють і частково створюють;це знання також про те, як функціонує образ миру, опосередковувавши їхдіяльність на об'єктивно реальному світі». Причому не тільки для суб'єкта,але і для дослідника сприйняття (як цілісного реального процесу) кінець кінцем«головне полягає не в тому, як, за допомогою яких засобів протікає цейпроцес, а в тому, що виходить в результаті цього процесу». «Нареальному світі визначеність цілісної речі виступає через її зв'язки з іншимиречами», тому «становлення образу припускає спільність його елементівєдність, відповідна цілісності властивостей предмету, презентирующих йогозв'язку на реальному світі». Закономірно, що індивідуальні відхилення вхарактеристиках «образу» різко зростають при сприйнятті складногосоціального об'єкту, тим більше, якщо цей об'єкт інша людина або група. Впроцесі сприйняття такого роду об'єктів перцептивне завдання зазвичай полягає воцінці одночасно об'єктивно і суб'єктивно значущих їх характеристик, якіінформаційно мало визначені (латентні), не мають чіткого визначення і загальноприйнятоїміри. Теоретичне і методологічне значення цих положень для дослідженнясоціальної перцепції і, зокрема міжособового сприйняття, достатньо очевидно.Постановка в загальнопсихологічному плані проблем і завдань, що наближаються допроблематики соціальної перцепції, є наслідком зближення уявлень про об'єктсприйняття в двох областях психологічного знання[27].
Що ж додослідження власне процесуальних аспектів соціальної перцепції, то воно представленев соціальній психології вельми бідно, хоча необхідність таких дослідженьпостійно доводиться. Зате абсолютно нового значення набуває вивчення такихскладових перцептивного акту, як суб'єкт і об'єкт міжособового сприйняття. Їхсоціальні атрибути виступають на перший план і стають предметом безпосередньогодослідження. Не випадково, що зі всього різноманіття теоретичних проблем,пов'язаних з областю соціальної перцепції, саме в цьому напрямі досягнутінайбільш значні успіхи.
Набагато меншвизначеною є проблема якісних характеристик социальноперцептивных процесів. Мипродовжуємо застосовувати до області соціальної перцепції поняття«процес», хоча в світлі передуючого викладу абсолютно очевидно, щомова йде про тому, що з погляду загальної психології виступає як результатперцептивного процесу[28].
Такерозрізнення слід постійно мати на увазі, оскільки, принципово важливе само пособі, воно особливе істотно для розуміння поставленої проблеми. Її суть полягаєв тому, що соціальна психологія потребує деякої загальновживаної і достатньоуніверсальній сітці понять, що відображають якісні характеристикисоциальноперцептивных процесів. Іншими словами, в соціальній психологіївідчувається потреба в категоріальному і понятійному апараті, який робив биможливим уніфіковане і операциональное опис будь-якого социальноперцептивногопроцесу. По суті мова йде про пошуку деяких аналогів якісним характеристикампроцесу сприйняття в загальній психології, таким, як, наприклад, константна,цілісність, усвідомленість, наочність і так далі Такого роду категоріальногоапарату в дослідженнях соціальної перцепції до цих пір не існує. У дослідженняхзустрічається дуже широкий спектр самих різних характеристик (від«точності» сприйняття до «ригідності»,«стереотипності» і так далі), які у кожному конкретному випадку маютьрізне тлумачення і сенс. Положення, що значною мірою створилося, обумовленечисто зовнішнім термінологічним запозиченням понятійного апарату з арсеналузагальної психології. Категоріальний апарат, створений для опису процесуальниххарактеристик і закономірностей сприйняття в загальній психології, в«чистому» вигляді непридатний для вивчення соціальної перцепції: вінможе виступати як зразок або позитивний приклад, але жодним чином не якматеріал для безпосереднього використання.

ВИСНОВКИ
Живучиі діючи, вирішуючи в ході свого життя практичні завдання, що встають перед ним,людина сприймає те, що оточує. Сприймаючи, людина не тільки бачить, але ідивиться, не тільки чує, але і слухає, а іноді він не тільки дивиться, алерозглядає або вдивляється, не тільки слухає, але і прислухається. Сприйняття –це форма пізнання дійсності. Але як пояснити той факт, що всі ми сприймаємоодне і те ж? Можна було б думати, що з самого народження культура бере на себерегулювання діяльності мозку таким чином, що мозок научається проводити ті жрозрахунки, які характерні для всіх членів даної групи. Відмінності в сприйняттімиру, житті, смерті і так далі у різних культур здавалося б, підтверджує це.Прібрам дотримується думки[29], що цей підхідповинен корінним чином змінити наше розуміння реальності. Це не означає, щостарі моделі будуть відкинуті. Вони, швидше за все, увійдуть до ширшого ібагатшого бачення світу, яке дозволить нам пояснити Всесвіт, частину якогоскладаємо ми самі.
Такимчином, наше сприйняття що оточує – результат тлумачення сигналів, щоуловлюються антенами, налаштованими на зовнішній світ. Ці антени – нашірецептори; очі, вуха, ніс, рот і шкіра. Ми чутливі також до сигналів з нашоговнутрішнього світу, до уявних образів і до спогадів, що зберігаються в пам'ятіна більш менш свідомому рівні.

Список літератури
1. Баронин Анатолий Станиславович. Этническая психология. — К.:Тандем, 2000. — 264 с.
2. Выготский Лев Семенович. Психология искусства. Анализ эстетическойреакции. Изд. 5. Испр. и доп. Комментарии Вяч. Вс. Иванова и И.В. Пешкова. — М.: Лабиринт, 1997. — 416 с.
3. Голубкина А.С. несколько слов о ремесле скульптора. — М.:Советский художник, 1960. — С. 12.
4. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основы психолингвистики. Учебное пособие.- 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Лабиринт, 2001. — 304 с.
5. Зеленский В. Послесловие // Юнг К.Г. Аналитическая психология. — М., 1995.-С. 291.
6. КиричукО.В., Роменець В.А.: Основи психології (підручник), К-1997
7. Коломинский Я.Л. Человек: психология: Кн. для учащихся ст.классов.- 2-е изд., доп. — М.: Просвещение, 1986. — 223 с.: ил.
8. МаксименкоС.Д. Общая психология. –К.: Ваклер, 1999. –578с.
9. Основи загальної психології: Навчальний посібник для студ.медичнихвузів ІІІ-ІV рівнівакредитації/ За ред.С.Д.Максименка.- К.: НПЦ Перспектива, 1998.- 256с.
10. Основипрактичної психології.- К.: Либідь, 2003.- 536с.
11. Основипсихології.- К.-Харків:, 2005.
12. Павленко В.М., Таглін С.О. Етнопсихологія: Навч. посібник. — К.: Сфера, 1999.-408с.
13. Пащенко,Світлана Юріївна Практикум із загальної психології: Методичне видання.-Запоріжжя: ЗДУ, 2004.- 32с.- 1.50
14. ПетровскийА.В., Ярошевский М.Г. Психология.- М.: Изд-й Центр «Академия», Высшаяшкола, 2001.- 512с.
15. Психологияличности.- М.: ООО «Вопросы психологии», 2003.- 223с.
16. Психология. Словарь / Под общ. Ред. А.В.Петровского, М.Г.Ярошевского.- 2-е изд., испр. И доп. — М.: Политиздат, 1990. -494с.
17. РеберА. Большой толковый психологический словарь.- М.: ВЕЧЕ — АСТ, 2000.- 592с
18. РубинштейнС.Л. Основы общей психологии.- С-Пб: ПИТЕР, 2004.- 713с.
19. Философский энциклопедический словарь / Редкол.: С.С.Аверинцев,А.Араб-Оглы, Л.Ф.Ильичев и др. — 2-е изд. — М.: Сов. энциклопедия, 1989. — 815с.
20. Якобсон Павел Максимович. Психология художественного восприятия. — М.: Искусство, 1964. — С.85.