Київський юридичнийінститут
Міністерства внутрішніхсправ України
Факультет правата підприємництва
КУРСОВА РОБОТА
Дослідженнягрупової згуртованості учнівських груп
Київ — 2004
ЗмістВступ
1. Поняття малої групи
2. Рівневий аналіз групової структури
3. Класифікація малих груп
4. Групова згуртованість
5. Розвиток особистості дитини у шкільному віці
6. Особливості структури міжособових відносин в групах дітей іпідлітків
Висновки
Списоквикористаної літератури
Вступ
Актуальність.Очевиднимє той простий факт, що з перших днів свого життя людина пов’язана з певними малимигрупами, у них і через них вона отримує інформацію та в майбутньому організовуєсвою діяльність. В цьому значенні феномен малої групи лежить на поверхні інеопосередковано даний соціальному психологу як предмет аналізу.
Проблемамалої групи є найбільш традиційною. Інтерес до дослідження малих груп виникдуже давно, по суті слід за тим, як почала обговорюватися проблемавзаємовідносин суспільства і особистості. Інтуїтивно, кожним дослідником, якийприступає до аналізу цієї проблеми, мала група береться як те первиннесередовище, в якому особистість робить свої перші кроки і продовжує далі свійшлях розвитку.
Але зобставин, що феномен малої групи є очевидним, зовсім не виходить, що проблемамалої групи відноситься до простих в соціальній психології. Насамперед, подібнотому, як це питання обговорюється, стосовно до великих соціальних груп, туттакож дуже гостро стоїть проблема, які ж групи слід розглядати, як „малі”.
Об’єктомдослідження в даній роботі з даної теми є мала група, яксоціально-психологічний феномен та основні параметри її вивчення.
Предмет: багатствофеноменології та соціально-психологічна характеристика групового утворення вцілому.
Методидослідження: теоретичний аналіз психологічної літератури.
Завданнядослідження:
1. Дати визначення малої групи.
2. Вивчити питання структури малої групи.
3. Розглянути проблеми вивчення груп згуртованості у психологічнійлітературі.
4. Провести емпіричне дослідження
1.Поняття малих груп
Психологіяй поведінка окремої людини, як особистості, суттєво залежать від соціальногосередовища. Остання представляє собою складне створене суспільство, в якомулюди об’єднані один з одним в багато численні, різноманітні, більш чи меншстійкі з’єднання, названі групами. Серед таких груп можна виділитивеликі та малі. Великі представлені державами, націями, народностями.
Безпосереднімпровідником впливу суспільства і великих соціальних груп на індивіда являється малагрупа. Вона представляє собою невелике об’єднання людей (від 2-3 до 20-30осіб), зайнятих якою-небудь спільною справою, які знаходяться в прямихвзаємовідносинах один з одним. Мала група представляє собою елементарнийосередок суспільства. В ній людина проводить більшу частину свого життя.Відомий тезис про залежність психології і поведінки особистості від соціальногосередовища правильніше було б сформулювати, як думку про залежність особистостівід психології і відносин, існуючих у малих групах. Прикладами малих груп,найбільш значущих для людини, являється сім’я, шкільний клас, трудовийколектив, об’єднання близьких друзів, приятелів тощо.
Малугрупу характеризує психологічна і поведінкова спільність її членів, якавиділяється і уособлює групи, робить її відносно автономноюсоціально-психологічною освітою. Ця спільність може виявитися по різнимхарактеристикам – від зовнішніх (наприклад, територіальна спільність людей яксусідів) до остаточно глибоких внутрішніх (наприклад, члени однієї сім’ї). Мірапсихологічної спільності визначає згуртованість групи – одної з основниххарактеристик рівня її соціально психологічного розвитку.
Малігрупи можуть бути різними за розмірами, по характеру і структурі відносин,існуючих між їх членами, за індивідуальним складом, особливостям цінностей,норм і правил взаємовідносин, поділяючих учасниками, між особистіснимивідносинами, цілями й змістом діяльності. Кількісний склад групи на мові наукиназивається її розміром, індивідуальний — композицією. Структуру міжособистісного спілкування, чи обмін діловою й особистою інформацією, називаютьканалами комунікації, морально-емоційний тон між особистісних відносин –психологічним кліматом групи. Загальнообов’язкові правила поведінки, якихпритримується члени групи, називають груповими нормами. Всі перерахованіхарактеристики являють собою основні параметри, за якими виділяють, розділяютьй вивчають малі групи в соціальній психології.[1]
2.Рівневий аналіз групової структури
Порівневийаналіз групової структури. Як правило, подібний аналіз передбачаєвиділення різноманітними авторами певної системи внутрішньо групових відносин,ієрархічно існуючих в „просторі” групового функціонування. Так, різноманітнітипи групових діяльностей задають й різні системи внутрішньо груповихвідносин – ділових, що відповідають діяльності інструментального типу, йемоційних, які відповідають діяльності експресивного типу.
Реалізаціячленами групи певних інституційно-заданих функцій в сфері ведучої діяльностігрупи за рішенням задач, які поставлені перед нею в рамках більш ширшоїсоціальної спільності (організації), породжує систему так званих офіційнихвідносин. Але одночасно для рішення цих же задач в ході розгортання тієї жсамої діяльності виникають функціональні утворення, завчасно соціальноюорганізацією не приписані. Такі, наприклад, ролі критика, ерудита,генератора ідей в науковому колективі (Ярошевский, 1978).
Зв’язкиміж реалізуючими ці ролі індивідами створюють систему неофіційних діловихвідносин, наряду з якою в групі існує й система інших, традиційних такзваних дослідниками неофіційних відносин – відносин емоційного типу,що представляють собою різноманітні не інструментальні форми між особистісногоспілкування, тобто те, що в побуті можна назвати спілкуванням ради самогоспілкування, а не по приводу якоїсь справи (Кричевський, Рижак, 1985).Враховуючи співпідпорядкованість групових діяльностей (в залежності відспецифіки організаційних задач), правомірно стверджувати щодоспівпідпорядкованості вироблених від них систем відносин в групі, їхпорівневому розположенні. Останнє, мається на увазі організаційну цільовумалу групу або, за модною в наш час термінологію, команду,схематично може бути описано наступним чином:
/>Офіційні відносини
/>Неофіційні діловівідносини
Неофіційніемоційні відносини.
Цясхема носить, авжеж, вельми загальний характер. В конкретній же емпіричнійроботі вона, як правило, підлягає деякій модифікації з відповідністю певнихдослідницьких задач. Наприклад, вивчення структурних аспектів функціонуванняпервинного наукового колективу (Кричевський, Маржине, 1991) вимагалоспеціального ви членування в системі неофіційних ділових відносин особливихпідсистем відносин, що виникають в процесі реалізації членами колективу окремихнаукових (критик, ерудит, генератор ідей), організаційних (організатор),мотиваційних (мотиватор, тобто спонукач) й таке інше, ролей інструментальноготипу. Крім цього, в цьому ж дослідженні була показана можливість виділення рядупідсистем відношень й в сфері емоційної активності наукового колективу.[3]
Дещоіншу, хоча й маючу багато спільного з попередньою, схему [4] порівневогорозгляду внутрішньо групових відносин в первинному науковому колективі пропонуєМ.А. Іванов. Він виділяє два рівні міжособистісних відносин – між членамиколективу й між керівником й науковим співробітником.Усередині кожного рівня відносин в свою чергу підрозділяються на ділові й особисті,а також проводиться більш дрібний аналіз блоку ділових відносин. Нажаль, в ційсхемі відсутнє вельми істотне розграниччя між відносинами офіційного йнеофіційного типу.
Неменш розгорнута модель багаторівневої структури міжособистісних відносинпредставлена А.В. Петровським [11] в його стратометричній концепції колективу.Модель включає декілька слоїв (страт), кожний з яких характеризується певнимпринципом побудови міжособистісних відносин й відповідно своєрідністю проявівтих чи інших групових феноменів й процесів. В якості центральної (ядерної)ланки береться сама предметна діяльність групи, її змістовні суспільноекономічні й соціально-політичні характеристики. По суті даний слой визначає,як можна думати, своєрідність соціальних (офіційних) відносин в групі.
Тринаступні страти є психологічними по своїй суті. В першій з них фіксуєтьсявідношення кожного члена групи до групової діяльності – її цілей, задач,принципів, на яких вjна будується, мотивацій діяльності, її соціального змісту длякожного учасника. В другій страті представлені між особистісні відносини,опосередковані змістом групової спільної діяльності – її цілями й задачами,прийнятими в групі принципами й ціннісними орієнтаціями й таке інше.
Щостосується третього психологічного рівня групової структури, то він представляєсобою поверхневий слой міжособистісних відносин, приблизно до яких ніколективні цілі діяльності, ні загальнозначущі для колективу ціннісніорієнтації не виступають як основний фактор, опосередкованого особистісні контактичленів групи. Іншими словами, відносини цього рівня вільні від детермінуючихвпливів реалізуючою спільною діяльністю.
Хочаця модель, що розглядається, й не передбачає скільки-небудь розгорнутутипологію міжособистісних відносин в групі, закладені в ній ідеї можутьслугувати корисною основою для побудови в майбутньому такої типології, що дастьможливість в повній мірі реалізувати в аналізі соціальної групи, в тому числіїї структурної ланки, методологічний принцип діяльності. [5]
Багаторівневийаналіз групової структури. Інший можливий ракурс розгляду груповоїструктури пов’язаний з розумінням її як багатомірного утворення. В цьомувипадку за основу аналізу береться головним чином фактор престижності займаючихіндивідами позицій в обговорюваних нами вище системах офіційних й неофіційнихвнутрішньо групових відносин. В будь-якій з них можна виділити різні по степеніпрестижності (тобто по величі статусу)позиції.
Наприклад,континуум позицій в системі офіційних відносин на університетській кафедрі можебути визначений двома крайніми полюсами: позицією завідуючого й позицієюлаборанта, в системі будь-яких неофіційних відносин – позиція лідера йаутсайдера й так далі. Побудувавши ці позиції по вертикалі, отримаєморізноманітні виміри групової структури.
При цьомунеобхідно підкреслити, що тут не визначається рівномірність й різноступеневістьгрупової структури як віддалені один від одного її характеристики. Навпаки, міжними вкрай допустимі й взаємо переходи, й взаємно доповнення. Інша справа, що вцілях більш детального аналізу такого складного об’єкту, як мала група,розподіл вказаних характеристик представляється нам цілком виправданим.
Проякі ж групові структури йде мова далі? Ми розглядаємо ті з них, які найбільшчасто обговорюються в соціальній літературі, а саме:
· Формально-статусний вимір
· Соціометричний вимір
· Групові ролі
· Моделі комунікативних мереж
· Позиції соціальної влади
· Лідерство.
Розглянемоїх короткі характеристики.
Формально-статуснийвимірдає уявлення щодо субординованості позицій індивідів всистемі офіційних відносин в малій групі й фактично повністю зафіксовано вштатному розкладі соціальної організації.
Згідноданими літератури, формальний статус індивіда в групі значно відбивається нахарактері його взаємовідношень з іншими членами групи. Так, порівняно з низькостатусними, особи з високим статусом мають більше можливостей надавативідкритий вплив на інших членів групи й роблять це частіше й ефективніше. Крімтого, людей з високим статусом часто оцінюють більш позитивно, ніж низькостатусних. Їм приписують більше діловитості й в той же час владності. Нарешті,люди з високим статусом нерідко значно перевершують низько статусних впоказниках самооцінки, що стосується рівня самовираження.
Соціометричневимірювання характеризується субординованністю позицій індивідів всистемі внутрішньо групових міжособистісних переваги репрезентується як вкласичному варіанті соціометричної структури групи (Коломинський, 1976), так ів аутосоціометричній її модифікації (Андрєєва, Яноушек, 1987). Насправді,соціометричне вимірювання в значній мірі є аналогом неформальної статусноїструктури групи.
Виділяютьдва типи ситуації, в одному з яких акцент робиться на продуктивність групи, а вдругому – на її згуртованість.
Нанаш погляд, заслуговує уваги феномен „генералізації статусу”, суть якогополягає в тому, що статусні характеристики індивідів, пов’язані з членством вінших соціальних групах і першочергово зовнішньо до ситуації міжособистіснихвзаємодій в даній групі (свого роду „зовнішній” статус), будучи внесеним в цюситуацію, починає здійснювати значний вплив на особливості розгортаючихвзаємодій, а також на „внутрішній” статус, статус самих його учасників[Blumberget al., 1983].
Груповіролі — елемент групової структури, тісно пов’язаний з двома попереднімиїї вимірами: роль звичайно трактується як динамічний аспект статусу, якповедінка очікувана від особи, що займає певну позицію в групі.
Рольоваповедінка в групі пов’язане з виникненням рольових конфліктів. В одних випадкахвони носять внутрішньо особистісний характер: індивід усвідомлює недолік знань,здібностей, мотивацій тощо, необхідних для виконання ролей, або ж виявляє, щовони сильно відрізняються від ролей, з якими їм раніше приходилося мати справу.В інших випадках ці конфлікти виносяться в площину міжособистісних відносин:породжуються боротьбою між членами групи за престижні групові ролі,викликаються рольовими переміщеннями індивідів в середині групи. Рольовіконфлікти відбиваються на ефективності функціонування групи, знижуючи її продуктивність.[8,9]
Моделікомунікативних мереж представляють собою ще один комунікативний виміргрупової структури. Вони вказують на субординованість позицій індивідів взалежності від розташування останніх в системах інформаційних потоків іконцентрації в них тої чи іншої стосовної групи інформації. Чітко встановлено,що володіння інформацією позитивно досить тісно пов’язано з величиноюофіційного статусу індивіда в групі і що, як правило, високо статусним членамгрупи адресується більше повідомлень і вони носять більш дружелюбний характер,ніж повідомлення, що відіслані низько статусним індивідам [Shaw, 1981].
Ключовимимоментами обговорюваної проблеми являється виявлення ефективності рішеннягрупою різноманітних задач в умовах централізованих (коли інформація, щостосується групи, концентрується головним чином, в руках однієї людини – лідерачи керівника) і децентралізованих (коли аналітична інформаціярозподілена між членами групи) комунікативних мереж. Вивчається такожвплив, що здійснюється комунікативними мережами на виникнення лідерства,організаційний розвиток групи й задоволення її членів.
Наступнівиміри групової структури – позиції соціальної влади. Вони відображуютьсубординованість вертикальних розташувань індивідів в залежності від їхздатності здійснювати вплив в групі. Як стверджує К.Левін, феномен соціальноївлади означає актуальний (частіше потенційний) вплив, що здійснюється одним ізчленів групи на іншого а також контроль над іншими людьми.
Вченіназивають 5 типів соціальної влади:
· винагороджуюча влада – ґрунтується на можливості нагороджуватиіншого індивіда (чи індивідів);
· каральна (або примусова) влада — основана на можливостінаказувати, примушувати іншого індивіда (чи індивідів);
· легітимна влада – заснована на припущені, що один індивід маєузаконене право припису поведінки іншого індивіду (чи індивідів);
· референтна влада – заснована на відношенні симпатії, емоційнійперевазі;
· експертна влада – базується на переважанні іншої особи вспеціальних знаннях, компетентності в тому чи іншому виді діяльності.
Оскількисуб’єкт часто сприймається іншими членами групи в якості своєрідного їїкомунікативного центру, тому пізніше був доданий ще один тип – інформативнавлада. Однак багато вчених схильні розглядати її як експертну й референтну владу.
Доцього слід додати щодо числа різновидностей соціальної влади відносяться йфеномени керівництва та лідерства, що виступають як вияв процесу впливу.
Лідерство є останнім ізвиділених нами вище вимірів структури малої групи. Цей феномен взятий в якостідеякого структурного виміру, найбільш демонстративний в структурахінструментального й інформаційного лідерства. [13] Суб’єкту, який займаєлідерську позицію в групі, характерний високий неформальний статус.
Такимчином, кожний окремий вимір групової структури виступає деяким детермінуючимфактором розвитку інших вимірів, і в кінці-кінців структура групи в цілому.
3.Класифікація малих груп
Розглянемокласифікацію малих груп.
Умовні,чи номінальні, — це групи, які об’єднують людей, які не входять в склад ніоднієї малої групи. Іноді виділення таких груп необхідно в досліджувальнихцілях, щоб порівняти результати, отримані в реальних групах, з тими, якіхарактеризують випадкові об’єднання людей, не маючи ні постійних контактів одинз одним, ні спільної цілі. Протилежність номінальним групам виділяютьсяреальні. Вони представляють собою дійсно існуючі об’єднання людей, повністювідповідаючих визначенню малої групи.
Природниминазивають групи, які складаються самі по собі, незалежно від бажанняекспериментатора. Вони виникають і існують, виходячи з потреб суспільства чивключених в ці групи людей. На відміну від них, лабораторні групи створюютьсяекспериментатором з ціллю проведення якого-небудь наукового дослідження,пробірки висунутої гіпотези. Вони такі ж дієві як і інші групи, але існуютьтимчасово – тільки в лабораторії.
Умовнічи номінальні групи представляють собою штучно виділені дослідженим об’єднаннялюдей. На відміну від них, всі інші види груп реально існують в суспільстві ідосить широко в ньому представлені серед людей різних професій, віку,соціальної належності.
Природнігрупи діляться на формальні і не формальні (інша назва – офіційні і неофіційні). Відмінність перших в тому, що вони створюються і існують лише врамках офіційно визнаних організацій, інші виникають і діють якби поза межамицих організацій (порівняємо, для прикладу, шкільний клас, як офіційну малугрупу, і не формальне молодіжне об’єднання, як офіційну групу). Цілі,переслідувані офіційними групами, задаються ні звідки на основі задач, щостоять перед організацією, в яку дана група включена. Цілі неофіційних групзазвичай виникають і існують на базі особистих інтересів їх учасників, можутьспівпадати й розходитися з цілями офіційних організацій.
Малігрупи можуть бути референтними і не референтними. Референтна – це будь-якареальна чи умовна (номінальна) мала група, до якої людина добровільно себевідносить чи членом якої хотіла б бути. В референтній групі індивід знаходитьдля себе приклад для наслідування. Її цілі і цінності, норми і форми поведінки,думки і почуття, судження і точка зору стають для нього значимими прикладамидля наслідування. Не референтною вважається група, психологія і поведінка якоїчужі для індивіда чи байдужі для нього. Крім цих двох типів груп, можуть існуватий антиреферентні групи, з поведінкою і психологією членів якої, людина зовсімприпускають, осуджує й заперечує.
Всіприродні групи можна розділити на високо розвинуті і слаборозвинуті.Слаборозвинуті малі групи характеризуються тим, що в них немає достатньоїпсихологічної спільності, налагоджених ділових і особистих взаємовідносин,сформовані структури взаємодії, чіткого розподілення обов’язків, визначенихлідерів, ефективної і спільної роботи. Другі представляють собоюсоціально-психологічні спільності, які відповідають всім перерахованим вищевимогам. Слаборозвиненими по визначенню являються, наприклад, умовні йлабораторні групи (останні часто лиш на перших етапах їх функціонування).
Середвисокорозвинених нових груп особливо виділяються колективи. Психологіярозвиненого колективу характеризується тим, що діяльність, заради якої вінстворений і якою на практиці займаються, має безсумнівно позитивне значення длядуже багатьох людей, не тільки для членів даного колективу. В колективіміжособистісні відносини засновані на взаємній довірі людей, відкритості,чесності, порядності, взаємоповазі тощо.
Длятого, щоб назвати малу групу колективом, вона повинна відповідати ряду високихвимог: успішно справлятися з покладеними на неї задачами (бути ефективною у відношенніосновної для неї діяльності), мати високу мораль, хороші людські відносини,створити для кожного свого члена можливість розвитку, як особистості, бутиспроможнім до творчості, тобто як група давати людям більше, ніж може дати суматого ж колективах індивідів, працюючих окремо.
Психологічнорозвинутою, як колектив, вважається така мала група, в якій склаласьдиференційована система різноманітних ділових і особистісних взаємовідносин,побудованих на високих моральних цінностях. Такі відносини можна назватиколективістськими.
Що жтаке колективістські відносини? Вони визначаються через поняття моралі,відповідальності, відкритості, колективізму, контактності, організованості,ефективності й інформованості. Під мораллю мається на увазі побудова внутрішньоколективних й неколективних відносинах на нормах і цінностях загальнолюдськоїморалі. Відповідальність трактується як добровільне прийняття колективом насебе моральних та інших зобов’язань перед суспільством за долю кожної людини незалежно від того, являється він членом даного колективу чи ні. Відповідальністьтакож проявляється в тому, що члени колективу свої слова підтверджують ділом,вимогливі до себе й один до одного, об’єктивно оцінюють свої успіхи і невдачі,ніколи не кидають почате діло на пів шляху, свідомо підчиняються дисципліні,інтереси інших людей ставлять не нижче своїх особистих, по хазяйськівідносяться до суспільного майна.
Підвідкритістю колективу розуміється здібність встановлювати й підтримуватихороші, побудовані на колективістській основі з іншими колективами чи їхпредставниками, а також з новачками в своєму колективі. Відкритість являєтьсяоднією з найважливіших характеристик по якій можна відрізнити від зовнішньосхожих на нього соціальних об’єднань.
Поняттяколективізму включає в себе постійну турботу членів колективу щодо йогоуспіхів, прагнення протистояти тому, що роз’єднує, руйнує колектив. Колективізм– це також розвиток гарних традицій, впевненості кожного в своєму колективі.Почуття колективізму не дозволяє його членам зостатися байдужими, якщозаторкнуті інтереси колективу. В такому колективі всі важливі питаннявирішується спільно й, по можливості, при загальній згоді.
Длядійсно колективістських відносин характерна контактність. Під нею розуміютьхороші особисті, емоційно благонадійні товариські, довірливі взаємовідносиничленів колективу, включаючи увагу один до одного, доброзичливість, повагу йфактичність. Такі взаємовідношення забезпечують в колективі благонадійніпсихологічний клімат, спокійне і дружелюбне оточення. [7]
Організованістьпроявляється у вмілій взаємодії членів колективу, в безконфліктному розподіліобов’язків між ними, в хорошій взаємозамінності. Організованість – це такожздатність колективу самостійно виявляти й виправляти недоліки, попереджати йоперативно вирішувати виникаючи проблеми. Від організованості безпосередньо залежатьрезультати діяльності колективу.
Однієюз умов успішної роботи колективу й встановлення довірливих взаємовідношень єхороші знання членами колективу один про одного й стан справ в колективі. Цезнання називається інформованість. Достатня інформованість припускає знаннязадач, що поставлені перед колективом, зміст й результати його роботи,позитивних й негативних сторін, норм й правил поведінки. Сюди ж належать хорошезнання членами колективу один одного.
Ефективністьрозуміється як успішність рішення колективом всіх наявних у нього задач.[14] Одниміз важливих показників ефективності високорозвиненого колективу є нададдитивнийефект. Він представляє собою здатність колективу як цілого добиватисярезультатів в роботі більш високих, аніж це може зробити така ж за численністюгрупа людей, що працюють незалежно один від одного, не об’єднаних системоюописаних вище відносин.[4]
4.Групова згуртованість
Хоч йзгуртованості малої групи неодноразово приділялося чимало уваги зі сторонивітчизняних вчених й зарубіжних вчених, є всі умови стверджувати, що в природіцього феномену й по сьогоднішній день ще чимало зостається неясним.
Мирозглянемо далі лише простежені лінії ведучих в цій галузі іспитів, що впорівнянні один з одним мають підходи й простежують деяку гіпотетичнуперспективу подальшого вивчення проблеми.
Згуртованістьяк міжособистісна атракція. Саме так трактується згуртованість багатьмазарубіжними вченими. Сім’я А. і Б. Лотт, виділила у великий оглядовійпублікації згуртованість як „таку групову властивість, яка є провідною відкількості й сили взаємних позитивних установок членів групи”. Й хоча авторисамі знаходять визначення згуртованості в значеннях між особистісної симпатіївельми довільним актом, тим не менш вони вважають свій підхід цілкомправомірним, викликаючи, щоправда, що він торкається лише одного з аспектівзгуртованості.
Трактовазгуртованості як переважно емоційного феномену міжособистісних відносин наявна,однак, не тільки багатьом зарубіжним дослідникам. Огляд вітчизняних робіт в ційгалузі групової психології, виконано А.І. Донцовим, також виявляє цілий рядспроб „емоційного” підходу до проблеми. Щоправда, вітчизняні автори некористуються поняттям атракції. Згуртованість описується в їх дослідах яксоціометричний феномен, операційно вироджений співвідношенням інгрупових (накористь власної групи) й аутгрупових (на користь якихось зовнішніх груп)соціометричних виборів.
Згуртованістьяк результат мотивації групового членства. Існують й більш цікаві,на нашу думку, спроби виявлення сенсу даного феномену. Одна з них належить Д. Картрайту,який запропонував, мабуть, найбільш розгорнуту модель групової згуртованості, воснову якої покладено уявлення про згуртованість як деякий результат сили, абомотив, що спонукає індивідів до збереження членства в даній конкретній групі.
Сукупністьцих сил, іншими словами, детермінантів згуртованості, представлена в моделінаступним чином:
· мотиваційна основа потягу суб’єкта до групи, що включає всебе сукупність його потреб й цінностей;
· спонукальні властивості групи, які відображені в їїцілях, програмах, характеристик її членів, спосіб дій, престижу й інших ознак,важливих для мотиваційної основи суб’єкту;
· очікування суб’єкту, або суб’єктивна ймовірність того, що членствобуде мати для нього позитивні або негативні наслідки;
· індивідуальний рівень порівняння – дещо опосередкованасуб’єктивна оцінка наслідків перебування людини в різних соціальних групах.
Вприведеній вище моделі мотивація членства розглядається не як обумовлена,згідно думки ряду авторів, виключно властивостей самих малих груп, але втісному зв’язку з іншими змінними переважно тими, які відносяться доособистісних особливостей їх членів.
5.Розвиток особистості дитини у шкільному віці
Упрацях А.Н. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, А.В. Запорожця, Д.Б. Ельконіна і ін.сформульовані фундаментальні положення про те, що діяльність дитини – основнаумова його психічного розвитку. А.Н. Леонтьев підкреслював, що засвоєння абопривласнення досягнень попередніх поколінь людей «здійснюється в діяльностідитини по відношенню до предметів і явищ навколишнього світу, в яких втілені цідосягнення людства».
Стосовношколяра це означає, що його діяльність пов'язана перш за все з навчанням.Навчанням задається науковий зміст знань і суспільно вироблені норми їхзасвоєння. У наукових знаннях «кристалізується» суспільно-історичний досвідпізнання матеріального світу.
Виготськийстверджує, що «привласнення» дитиною досягнень попередніх поколінь формується вспілкуванні з вчителем, вихователями і під їх постійним керівництвом. Самезвідси виходить основний принцип про провідну роль навчання в психічномурозвитку дитини у всіх вікових етапах. Поняття провідної ролі навчання врозвитку дитини має величезне значення для практики. Навчання орієнтоване на«зону найближчого розвитку», а не на зону «актуального розвитку» (вчорашнійдень –за Виготським).
Переходячидо підліткового віку, слід відзначити, що межі підліткового періоду приблизноспівпадають з навчанням дітей в 5 – 8 класах середньої школи і охоплюють віквід 10 – 11 до 14 років, але фактичний вступ до підліткового віку може неспівпадати з переходом в 5-й клас і відбуватися на рік раніше або пізніше.Особливе положення підліткового періоду в розвитку дитини відображене в йогоназвах: «перехідною», «переломний», «важкий», «критичний». У них зафіксованаскладність і важливість процесів розвитку, що відбуваються в цьому віці,пов'язаних з переходом від однієї епохи життя до іншої. Перехід від дитинствадо дорослості складає основний зміст і специфічну відмінність всіх сторінрозвитку в цей період – фізичного, розумового, етичного, соціального. Відбуваєтьсястановлення якісно нових утворень, з'являються елементи дорослості в результатіперебудови організму, самосвідомості, відносин з дорослими і товаришами,способів соціальної взаємодії з ними, інтересів, пізнавальної і учбовоїдіяльності, змісту морально-етичних норм, що опосередковують поведінку,діяльність і відносини. У повсякденному житті, в сім'ї і школі часто можна чутитакі розмови: був слухняним хлопчиком, а зараз став примхливим, навіть грубим;був спокійним – став неврівноваженим; був боязким, надмірно соромливим – ставсамостійним і рішучим і т.д.
Якпоказують дослідження радянських психологів, негативні якості у підлітків(свавілля, упертість, негативізм, грубість, зухвалість) виникають найчастішепри недооцінці самостійності підлітка, ігноруванні його думки, при вимозі віднього беззаперечного підпорядкування, при надмірній опіці і т.д. Інакше кажучи,вони виникають унаслідок потворного виховання, при якому не беруться до увагипсихологічні особливості цього віку.
Радянськапсихологія при розгляді особливостей підліткового віку виходить з принципусуспільно-історичної обумовленості формування особистості.
Те,що етичні якості, суспільні норми поведінки виявляються в центрі увагипідлітків, приводить до формування у них ідеалу – деякого узагальненогоуявлення про зовнішність «справжньої людини». Це яскраво емоційно забарвлений іприйнятий дитиною образ, що є для нього постійним внутрішнім спонукачем, –образ, який орієнтує і регулює поведінку підлітка, виступає як критерій оцінкисебе і інших. Впродовж підліткового віку ідеали мають певну динаміку. Длямолодшого підліткового віку (5 класу) ідеал зазвичай втілений в конкретнійлюдині – вчителеві, старшому братові, отцеві, героях війни і т.д. Якщо як ідеалвибраний хто-небудь з оточуючих, то підліток, як правило, прагне слідуватицьому зразку у всьому, починаючи з зовнішніх проявів до думок і оцінок. Такийзразок приймається дитиною повністю і ніякій критиці не піддається.
Поступовоз цілісного образу, втіленого в певній людині і його поведінці, і міцнопов'язаного з конкретними ситуаціями, підліток починає виділяти риси, які вінособливо цінує, ні і ці риси ще не втрачають зв'язки в його свідомості зконкретними людьми і вчинками. Це характерно для дітей 6 класів. Обґрунтовуючив бесіді свій вибір ідеалу, ці учні говорять: «Він не боїться смерті», «Бувхорошим іншому» і т.д.
Тількидо 7- 8 класу ідеали підлітків набувають більш узагальненого характеру і, якправило, починають відділятися від конкретних людей і літературних героїв.
Докінця підліткового віку вже має місце постійне порівняння себе і своєїповедінки з прийнятим ідеалом і оцінка інших людей на його основі.
Впроцесі виховання мотиви, що формуються у людини, поступово шикуються в певнусистему. Виділяються мотиви, які набувають домінуючого значення і починаювизначати поведінку і діяльність людини. Якщо ті або інші мотиви займаютьстійко домінуюче положення, то можна говорити про формування у людини певноїспрямованості особі.
6.Особливості структури міжособових відносин в групах дітей і підлітків
Важливимпитанням при вивченні характеристики внутрішньогрупових взаємин як дітей, так іпідлітків є виявлення безпосередньо самої структури таких відносин, їх зміст.Це можна здійснити виходячи з аналізу соціальної ситуації розвитку групи. Удитячих і підліткових групах можуть бути виділені:
• функціонально-рольові,
• емоційно-оцінкові
• особистісно-смисловівідносини між однолітками.
Функціонально– рольові відносини виступають при вивченні «ділового» спілкування іспільної діяльності, що дозволяє відповісти на питання: «у якій конкретнійдіяльності розгортаються ці відносини?» і «що вонивідображають?». Ці відносини зафіксовані в специфічних для даноїспільності сферах життєдіяльності дітей (трудовою, учбовою, продуктивною,ігровою) і розгортаються в ході засвоєння дитиною норм і способів дії в групіпід безпосереднім керівництвом і контролем з боку дорослого. Дорослийсанкціонує ті або інші зразки поведінки:
— черговий повинен бути акуратним і старанним;
— підчас самостійної роботи на уроці не можна дивитися в зошит сусіда і т.д.
Усамій грі, як, втім, і у всіх інших формах спільної діяльності дітей в групі,виявляються два види відносин:
1)власне ігрові відносини
2)відносини з приводу спільної діяльності в грі.
Наприклад,власне – ігрові відносини відтворюють соціально – типові зразки поведінки:доктор до хворого – добрий; вчитель з учнем суворий. Це відносини«загальні», вони «безсуб'єктні» і задані дитині вспілкуванні з однолітками.
Іншийтип ігрових відносин виникає «навколо» гри, при обговоренні їїзадуму, побудові «сценарію», розподілі ролей. Психологічний сенсспілкування дитини полягає тут в тому, що саме в контексті цих відносин дитинасама здійснює особовий вибір тієї або іншої ролі. Так виникають і вирішуютьсяістотно важливі конфлікти дитячого життя: «в що грати?»; «когоприймати в гру?»; «хто буде головним?». Функціонально – ролеваповедінка в групі виявляється і в діях, відповідних статусу дитини або йогоконкретним обов'язкам: чергового, командира бригади, старости класу і т.д. Такаповедінка виявляється і в неформальних групах дітей і підлітків.
Розглядемоційний – оцінкових відносин дозволяє відповісти на питання: чивідповідає поведінка дітей в групі соціальним нормам? які емоції вона викликає?що подобається або не подобається їм в однолітках? Основна функція емоційно –оцінних відносин в дитячій і підлітковій групі – здійснення корекції поведінкиоднолітка відповідно до прийнятих норм спільної діяльності. На перший план тутвиступають емоційні переваги – симпатії, антипатії, дружні прихильності і т.д.Вони виникають в онтогенезі досить рано, і формування цього типу відносин абообумовлено чисто зовнішніми моментами сприйняття (наприклад дитині подобаютьсякучеряві дівчатка), або опосередковано оцінкою дорослого, або минулим досвідомспілкування з цією дитиною – негативним або позитивним.
Емоційно– оцінкові відносини є регуляторами в ситуаціях можливих конфліктів прирозподілі ролей в грі. Кожна дитина, претендуючи на значущу роль в грі,стикається з подібними прагненнями інших дітей.
Удитячій групі здійснюється взаємна корекція поведінки відповідно до засвоєних соціальнихнорм. Якщо дитина слідує цим нормам, то він оцінюється іншими дітьми позитивно,якщо відходить від цих норм, то виникають «скарги» дорослому,продиктовані бажанням підтвердити норму.
Аналізмотиваційного плану спільної діяльності в дитячій і підлітковій групі відкриваєшлях до вивчення особистісно – смислових відносин, які виділяються привідповіді на питання: заради чого, в ім'я кого здійснюється спільна діяльність?
Особистісно-смисловівідносини — це взаємозв'язки в групі, при яких мотив однієї дитини набуває дляінших однолітків особистісного сенсу. При цьому учасники спільної діяльностіпочинають переживати інтереси і цінності цієї дитини, як свої власні мотиви,ради яких вони, приймаючи різні соціальні ролі, діють. Особистісно-смисловівідносини особливо яскраво виявляються в тих випадках, коли дитина у взаєминахз тими, що оточують бере на себе реально роль дорослого і діє по ній. Це можевиявитися в критичних ситуаціях, коли, наприклад, дитина піклуватися промолодшого братика під час важкої хвороби матері.
Такимчином, коли через зміну соціальної позиції дитина приймає на себевідповідальність за благополуччя інших людей, тоді чітко проступають їїособистісно-смислові відносини з ними.
Емоційно– оцінні відносини виявляються в безпосередній взаємодії дітей, відображаючисистему їх переваг. Мотивом дії кожного учасника таких відносин стає іншалюдина, той, заради кого кінець кінцем здійснюється спільна діяльність.Виникаючи в реальній взаємодії дітей, ці зв'язки володіють певною незалежністювід безпосередніх переваг дитини. Більш того, вони роблять істотний вплив наемоційно – оцінні відносини, деколи міняючи їх знак на протилежний.
Важливотакож зрозуміти яким чином вирішується питання положення учня в системіміжособових відносин.
Диференціаціяв групах дітей і підлітків схильна до певних закономірностей. Однією з нихможна назвати зв'язок статусу учня в групі з його успішністю. В той же час нестільки сама по собі успішність визначає статус учня в класі, скільки тіособистісні якості, які характеризують його відношення до навчання:працьовитість, сумлінність і т.д. Популярними в учбовому колективі, як правило,є учні з широким колом інтересів і серйозними духовними запитами. Цю групушколярів відрізняє серйозне відношення до учбової діяльності. Ті, що вчаться,займають несприятливе положення в структурі міжособових відносин, відносятьсяабо до слабо успішним, або до неуспішних і мають низький статус.
Взаємозв'язокстатусу і успішності що вчаться має свою психологічну підставу. Успішність дляшколярів виступає показником рівня інтелектуальних і вольових властивостейособистості. Хороші відмітки виступають як соціальна оцінка компетентностіучнів в різних областях знань, їх відповідальності, цілеспрямованості,товариськості, а саме це високо цінується в групах школярів.
Чимвище у підлітка положення в системі міжособових відносин в неформальнійкомпанії, тим воно нижче в колективі класу, зрозуміло, за умови різного рівнярозвитку цих груп. Підлітки, прагнучи підвищити в школі свій статус, але не володіючидля цього достатніми соціально прийнятними засобами, часто-густо реалізує своїцілі неадекватними способами, привносячи в спілкування з однокласниками норми і«цінності» компанії – асоціальній асоціації, що часто має характер, — які, як вони сподіваються, забезпечать ним визнання серед товаришів понавчанню.
Потребав придбанні і підтримці статусу – одна з важливих соціальних потреб.Неможливість зайняти певне положення в структурі групових відносин або загрозавтрати наявного статусу може викликати стан «афекту неадекватності».Це явище виникає у підлітків у тому випадку, коли високі домагання в якій – тесфері діяльності не можуть бути підкріплені реальними досягненнями.
Афектнеадекватності в подібних ситуаціях спостерігається у школярів всіх віковихгруп, як у успішних, так і у слабких учнів. Відчуття незадоволеності, щопереживається ними, виявляється в агресії, у відмові виконувати вимоги вчителя,в демонстративному порушенні дисципліни.
Впродовжвсього життя індивід виявляється включеним в різні соціальні групи, в якихвідбувається його статева соціалізація. Важливим інструментом статевоїсоціалізації є група однолітків, яка пізніше за всіх «підключається»до цього процесу, але значення якої важко переоцінити. У цих групах спільна діяльністьі спілкування «на рівних» сприяють об'єднанню дітей. Одночасновідбувається зіставлення своїй статевої приналежності протилежній статі. Цяопозиція виникає, затверджується і відстоюється в спільній діяльності,структура якої змінюється з віком. Таке різке розділення дітей в процесіспільної діяльності і спілкування на одностатеві об'єднання отримало назви «Статевоїсегрегації». Стихійна «сегрегація» зачіпає переважнонеофіційну структуру дитячої групи, відображаючи вибірковий характер дитячихсимпатій і антипатій, дружби.
Своєріднимпіком статевої сегрегації є середній шкільний вік, коли підліток нановоосмислює і оцінює власну статеву ідентичність в групі однолітків своєї статі.Значущість такої групи для підлітка поступово знижується до юнацького віку,поступаючись місцем різностатевій компанії.
Висновки
Врезультаті вивчення і систематизації літератури — ми маємо змогу зробити основнівисновки до роботи (їх тезисний виклад):
1. Малу групу характеризує психологічна і поведінкова спільність їїчленів, яка виділяється і уособлює групи, робить її відносно автономноюсоціально-психологічною освітою.
2. Структуру між особистісного спілкування, чи обмін діловою йособистою інформацією, називають каналами комунікації, морально-емоційний тонміж особистісних відносин – психологічним кліматом групи.
3. Таких малих груп, які повністю відповідали б всім вищеперерахованим вимогам колективу, насправді майже немає. Більшість реальноіснуючих малих груп займає проміжне положення між слаборозвиненою групою йвисокорозвиненим колективом. Представлену модель потрібно розглядати скоріше якідеал, до якого повинен прагнути колектив в процесі свого розвитку.
4. Важливим питанням при вивченні характеристики внутрішньогруповихвзаємин як дітей, так і підлітків є виявлення безпосередньо самої структуритаких відносин, їх зміст. Це можна здійснити виходячи з аналізу соціальноїситуації розвитку групи.
5. Сформульовані фундаментальні положення про те, що діяльністьдитини – основна умова його психічного розвитку.
6. Взаємозв'язок статусу і успішності що вчаться має своюпсихологічну підставу. Успішність для школярів виступає показником рівняінтелектуальних і вольових властивостей особистості. Хороші відмітки виступаютьяк соціальна оцінка компетентності учнів в різних областях знань, їхвідповідальності, цілеспрямованості, товариськості, а саме це високо цінуєтьсяв групах школярів.
Списоквикористаної літератури
1. КоломинскийЯ.Л. Психология взаимоотношений в малых группах. – Минск: БГУ шимениВ.И.Ленина.,1976. – С.350
2. ФотхулинН.С. Малая соцыальная группа как форма общественного развития. Казань:Казанский університет., 1989. – С.273
3. ЛюбенДерев. Психология малих групп.- Москва: „Прогресс”., 1979. – С. 208
4. КричевськийН.Г., Дубовская Е.М. Психология малой группы. Москва: МГУ., 1991. – С.207
5. ШевандринН.И. Социальная психология в образовании: Учеб. Пособие. Ч.1. концептуальне иприкладне основы социальной психологи. – М.: ВЛАДОС, 1995.
6. НемовР.С. Психология: Учеб. Для студентов высш. пед. учеб. заведений: В 3 кн. КН.1.Общин вопросы психологи. – 3-е изд. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1997.
7. Психологическиетесты (для деловых людей), Москва, 1994.
8. СтоляренкоЛ.Д., Самыгин С.И. Психология и педагогика в вопросах и ответах. Серия„Учебники, учебные пособия”. Ростов-на-Дону: „Феникс”, 1999 – С.262-276
9. СтоляренкоЛ.Д. Основы психологи. Ростов-на-Дону: „Феникс”, 1999 – С.362
10. Трохимова К.Л.Психология. СПб.: Питер, 2001
11. Психологическийсловарь/Под общ. ред Петровського А.В., Ярошевского М.Г. – 2-е изд., испр. Идоп. – М.: Политиздат, — С.85-87.
12. Маклаков А.Г. Общаяпсихология. – СПб.: Питер, 2000
13. Платонов К.К. Краткийсловарь системы психологических понятий. – М., 1985.
14. Психология. Словарь. –М.: Политизд., 1990
15. Психологія./ под ред.Ю.Макселона – Львів: „Свій чадо”, 1998 – С.319
16. Крутецкий В.А.Психология. Москва: «Просвещение», 1980.- С.352.
17. Андреева Г.М. Социальнаяпсихология. – М., 1997.
18. Вильюнас В.К.Психологические механизмы мотивации человека. – М.: изд.МГУ, 1986.