Динамічнапсихологія й психосинтез
Першіоригінальні відкриття в області дослідження психології самосвідомості булизроблені П’єром Жані. Вивчаючи явища «психічного автоматизму», він виявив, що єтакі форми психічної діяльності, які не залежать від свідомості пацієнта, щоіснують навіть дійсні «другі особистості», які живуть, не стикаючись ізповсякденною особистістю людини, і здатні підмінювати її.
Незабаромпісля Жані до дослідження несвідомих психічних процесів звернувся віденськийлікар Зиґмунд Фрейд. Відправним пунктом для нього послужив катарсичний методБрейера — відродження у свідомості пацієнта забутої психічної травми, щовикликала симптоми захворювання, і вивільнення пов'язаних з нею сильних емоцій.Сам Брейер застосовував із цією метою гіпноз, але Фрейд незабаром виявив, щотого ж результату можна досягти за допомогою двох властиво психоаналітичнихметодів, а саме: методу вільних асоціацій і тлумачення сновидінь.
Фрейдпоказав, що різні фізичні симптоми й психологічні порушення викликаютьсяінстинктами, потягами, фантазіями й т.д., які сховані в несвідомому йутримуються там за допомогою різних захисних механізмів. Він виявив також, щобагато проявів нашого повсякденного життя — сновидіння, жарту, випадання зпам'яті, помилки й помилки в поводженні — і навіть деякі добутки живопису йлітератури зобов'язані своїм виникненням тим же психологічним механізмам, яківизначають патологічні симптоми у випадку хвороби.
УФрейда було багато учнів і послідовників. Деякі з них вносили в його навчаннярізні доповнення й зміни, не виходячи при цьому за рамки класичногопсихоаналізу; такі Карл Абрагам, Шандор Ференці, Вільгельм Штекель, МеланиКлейн й інших. Навпроти, ряд його перших учнів і співробітників устав нанезалежні й навіть ворожі позиції, створивши свої власні методи, концепції, аіноді й школи. Найбільш відомі з них Альфред Адлер, що підкреслював важливістьпрагнення до самоствердження або волі до влади; Карл Юнг, що досліджував більшеглибокі шари несвідомого, виявив там колективні по своїй природі образи йсимволи, а також зробив оригінальний внесок у класифікацію й опис психологічнихтипів;
ОттоРанк, що надавав особливого значення проблемі відокремлення і єднання, а такожфункції волі. Згодом Карен Хорні вказала на важливість актуальних конфліктів іпотреби в безпеці, а Еріх Фромм підкреслив роль соціального тиску на індивіда.
Якщоми звернемося тепер до більше широкої області, то виявимо, що значний внесок усправу пізнання й удосконалювання природи людини внесли й менш відомі длянеспеціалістів галузі медицини й психології, а також незалежні культурні руху.До їхнього числа ставляться:
1.Психосоматична медицина, що бурхливо розвивалася в останні роки й показала, щобудь-які захворювання, включаючи багато хвороб органічного характеру, у великіймері обумовлені впливом психологічних факторів.
2.Психологія релігії, що вивчає різні прояви релігійної свідомості й містичнихстанів. У цій області працює багато дослідників; тут можна згадати ВільямаДжемса з його класичною книгою «Різноманіття релігійного досвіду», Андерхил,Хейлера, У. Холу й інших. Останнім часом з'явився ряд книг, у якихобговорюється зв'язок між психологією й релігією.
3.Дослідження зверх свідомого (і його проявів типу інтуїції й осяяння),геніальності, творчій діяльності, а також психології обдарованих дітей.
4.«Психічні дослідження», або парапсихологія, одержала свій розвиток у працяхтаких учених, як Джемі, Лодж, Рише, Джилі, Ості, Раїн й інших. Вони засвідчилиіснування наднормальних психофізичних здатностей: поза чуттєвого сприйняття,ясновидіння, телепатії й телекінезу. Було зібрано також багато матеріалів прожиття після смерті.
5.Східна психологія (особливо індійська), як древня, так і сучасна. У цей час їїдосягнення починають інтегруватися з досягненнями західної психології.
6.«Творче розуміння» — плин, що особливо підкреслює творчу силу духовногорозуміння. Головним поборником цього напрямку є Герман Кейзерлинг, що роз'яснявйого у своїх численних добутках й в «Школі Мудрості», довгий час працював уДармштадте (Німеччина).
7.Холістичний підхід і психологія особистості. Ідея такого підходу, спочаткувисунута Шмутцем у його книзі «Холізм й еволюція», була прийнята багатьмаамериканськими психологами й психіатрами, такими як Олпорт, Ангьял, Голдстейн,Маслоу, Мерфи, Перлз, Прогофф. Погляди зазначених авторів добре резюмовані КелвиномХолом у книзі «Теорії особистості». Паралельно у Швейцарії розвивався рух заназвою «Лікування особистості», початок якому дав Турньє з Женеви, а продовжилиМедер, Бодуан й інші.
8.Міжособистісна й соціальна психологія й психіатрія, а також антропологічневивчення людини. Цей широкий рух містить у собі різні незалежні напрямки. Мизнаходимо тут Салливана з його «Міжособистісною теорією психіатрії», КуртаЛевина, потім дослідників групової динаміки з Мічиганського університету,дослідників людських взаємин з Гарвардського університету, роботи П. Сорокіна(також з Гарварда) про альтруїстичну любов і т.д.; у Європі акцент на моральнихі соціальних аспектах психіатрії роблять Барук і Хаузер. Антропологічний підхіддосить повно представляє, наприклад, Маргарет Мид.
9.«Активні методи лікування й розвитку особистості». Спочатку виникли гіпноз,вселяння й самонавіяння, описані представниками двох «Нансийських шкіл» (Льебо,Бернгейм, Куе) і, з більшою науковою строгістю, Бодуаном; далі йде аутогеннетренування Шульца, «пробуджений сон» Дезуаля, раціональний підхід Еллиса йХарпера, медитативний метод Хаппиха, психодрама Морено й інші форми груповоїпсихотерапії, наприклад, Баха й Берні. Крім того, існує безліч методів розвиткуокремих психічних функцій — пам'яті, мислення, уяви й волі.
Щобпроілюструвати дану концепцію, ми скористаємося наведеною нижче схемою.Зрозуміло, це схематичне й украй спрощене зображення, здатне дати лишеструктурне, статичне, чи не «анатомічне» подання про будову нашого внутрішньогомиру, тоді як більше важливий саме динамічний його аспект. Однак тут, як і увсякій науці, кроки повинні бути послідовними, а уточнення поступовими. Маючисправу з такою пластичною й невловимою реальністю, як наше психічне життя,важливо не випускати з очей головні її напрямки й існуючі між ними коріннірозходження; у противному випадку численні деталі можуть заслонити від насцілісну картину й перешкодять усвідомити значення, призначення й цінністьрізних її частин.
Дійснийперелік носить увідно-ознайомлювальний характер, а список згаданих дослідниківдалеко не повний. Єдине призначення цього короткого огляду — показати, якрізноманітні й несхожі шляхи, що ведуть до розкриття таємниць людини.
Однак«людина з вулиці» і навіть багато хто ви неосвічені люди не обтяжують себесамоспостереженням і не бачать цієї різниці, — вони пасивно пливуть по поверхні«потоку думки», ототожнюючи себе з кожною наступною хвилею, зі змістами, щопереміняються, своєї свідомості.
ВищеЯ
Свідоме«я», як правило, не тільки занурене в потік змістів свідомості, але, очевидно,зовсім зникає, коли ми засинаємо, зомліваємо, є під впливом наркозу, наркотиківабо в стані гіпнозу. Але, коли ми пробуджуємося або опритомнюємо, «я» таємничимобразом з'являється знову, невідомо як і звідки, — факт, при ближчому розгляді,дійсно незбагненний і збиває з користі. Цей факт змушує нас припустити, що заабо над свідомим «я» існує щире Я, постійний центр, з якого «я» повертається усвідомість.
З'ясувати,чи дійсно існує Я, можна різними шляхами. Багато з людей, які випробувалибільш-менш тривале свідоме збагнення Я, дорівнювали це переживання за рівнемвірогідності до переживання мандрівника, що вступив на невідому раніше землю.Подібні свідчення можна знайти в «Космічній свідомості» Р. М. Бака, «ТретьомуОрганоне» П. Д. Успенського, «Містицизмі». Андерхил й інших книгах. Я можнаусвідомити також завдяки використанню деяких психологічних методик,«пробудженого сну» Дезуаля, прийомів Раджа Йоги й т.д.
Крімтого, у нас є підтримка з боку таких філософів, як Кант і Гербарт, які провелиясне розмежування між емпіричним его й ноуменальним, реальним Я. Це Я перебуваєнад потоком думки й станами тіла й не піддане їх.
ВищеЯ в жодному разі не слід змішувати із фрейдовським супер-его («поверх-я»), що,відповідно до теорії Фрейда, являє собою не дійсне «я», а штучний продукт. ВищеЯ відрізняється також від будь-яких концепцій «я», або его, а особисте, свідоме«я» варто розглядати як його відбиття, «проекцію» на поле особистості. Наданому етапі психологічного вивчення вищого Я о ньому не можна сказати майженічого певного; але важливість цього синтезуючого центра служить гарнимгарантом подальших досліджень.
Колективненесвідоме
Людськіістоти не відірвані друг від друга, це не «монади без вікон», як уважавЛейбниц. Часом людина може випробовувати суб'єктивне почуття відірваності,самітності, однак усвідомлює цей факт концепції не відповідають дійсності ні впсихологічному, ні в духовному плані.
Зовнішнюлінію овалу діаграми варто розглядати не як «відділяючу», а як «розмежувальну».Її варто розглядати як аналог клітинної мембрани, що забезпечує постійнийактивний обмін речовин між організмом і кліткою. Між нами й іншими людьми увесьчас протікають процеси «психічного осмосу», протікають вони також між нами йнавколишньої нас психічним середовищем. Остання відповідає тому, що Юнг назвав«колективним несвідомим»; але він не дав ясного визначення цьому терміну,відносячи до колективного несвідомого різні й навіть протилежні по своїйприроді елементи, а саме: примітивні архаїчні структури й вищу, новаторськудіяльність поверх свідомого порядку.
Наведенавище діаграма допомагає примирити два факти, які на перший погляд здаютьсявзаємовиключними:
1.Видиму подвійність, що здається наявність у нас двох «я». Справді, на діаграміпоказані як би два «я», тому що особисте «я» звичайно не усвідомить іншого «я»і навіть заперечує його проникнення розчину через напівпроникну перегородку, щорозділяє розчини різної концентрації.
Існування;інше ж, щире Я приховано й не проявляє себе в нашій свідомості безпосередньо.
Дійснаєдність й одиничність Я. У дійсності немає двох «я», двох незалежних івідособлених істот. Є тільки Я, що проявляється на різних рівнях свідомості йсамозбагнення. Відбиття здається само сущим, але в дійсності не має власноїсубстанціальності. Іншими словами, це не нове, інше світло, а проекція джереласвітла.
Данаконцепція структури внутрішнього миру людини містить у собі, погодить між собоюй зводить воєдино результати різних спостережень й експериментів. Вона дозволяєнам повніше й глибше зрозуміти драматичні колізії нашого життя з її конфліктамий проблемами, указує на засоби їхнього дозволу й намічає нам шлях дозвільнення.
Щотільки не сковує й не зв'язує нас у нашому повсякденному житті — ми жертвиілюзій і фантазмів, раби неусвідомлюваних комплексів, кидані зі сторони убік зовнішнімивпливами, осліплені й загіпнотизовані оманною поверхнею речей. Не дивно тому,що людина в подібному стані часто випробовує незадоволеність, що вінневпевнений і нестійкий у своїх настроях, думках і діях. Інтуїтивно почуваючисебе «єдиним цілим» і проте знаходячи в собі «внутрішній розкол», він приходитьу замішання й не може зрозуміти ні себе, ні інших. Не дивно, що не знаючи й нерозуміючи себе, людина не управляє собою, буваючи в колі своїх помилок інедоліків; от чому настільки багатьом людям життя не вдалося — або, у всякомуразі, була затьмарена хворобами душі й тіла, знівечена сумнівами,розчаруваннями й розпачем. Не дивно, що іноді людина у своєму сліпому прагненнідо волі й задоволення люто повстає проти існуючого положення речей, а іноді, намагаючисьприглушити внутрішній біль, з головою йде в гарячкову діяльність, віддаєтьсярозгулу страстей або пускається в безрозсудні пригоди.
Давайтетепер розглянемо, чи можливо розв'язати цю центральну проблему людського життяі як це зробити, — як вилікувати ця фундаментальна недуга людини. Давайтеподивимося, як звільнитися від цього рабства, здійснити гармонічну внутрішнюінтеграцію, осягти щире Я и вступити в правильні відносини з іншими людьми.
Завдання,звичайно, не легка й не проста, але можливість розв'язання її засвідчені тими,хто застосовував для цього необхідні й достатні засоби.
Стадіїдосягнення даної мети такі:
1.Глибоке пізнання своєї особистості.
2.Контроль над різними її елементами.
3.Збагнення свого щирого Я — виявлення або створення об'єднуючого центра.
4.Психосинтез: формування або перебудова особистості навколо нового центра.Давайте розглянемо кожну із цих стадій.
1.Глибоке пізнання своєї особистості
Длятого, щоб дійсно пізнати себе, недостатньо скласти опис елементів, що утворятьнашу свідому істоту. Необхідно також почати дослідження великих областей нашогонесвідомого. Спершу ми повинні безстрашно спуститися в пекло нижчогонесвідомого, щоб виявити ті темні сили, які у свій час звабили нас і тепер намзагрожують, — «фантазми», успадковані або засвоєні в дитинстві думки й образи,які нас переслідують або тихо над нами панують, страхи, які нас сковують,конфлікти, які марнують нашу енергію. Цього можна досягти за допомогою методівпсихоаналізу.
Такедослідження може проводитися самостійно, але набагато легше здійснювати його задопомогою іншої особи. У кожному разі дослідження потрібно проводити строгонауково, з найбільшою об'єктивністю й неупередженістю, без упередженоготеоретизування, а також не дозволяючи схованому або бурхливому опору нашихстрахів, бажань й емоційних переваг відлякувати нас від самопізнання абовводити в оману.
Психоаналіз,як правило, отут і кінчається; але подібна обмеженість не знаходить виправдань.Необхідно досліджувати також області середнього й вищого несвідомого. Завдякицьому, ми виявимо в собі невідомі раніше здатності, своє щире покликання, своївищі потенційні можливості, які намагаються виразити себе, але які ми нерідковідкидаємо й придушуємо через нерозуміння, упередженості або страху. Ми виявимотакож величезний запас недиференційованої психічної енергії, схованої в кожномуз нас, — пластичну частину несвідомого, котра перебуває в нашому розпорядженні,наділяючи нас необмеженою здатністю до научання й творення.
Контрольнад різними елементами особистості
Післятого, як ми виявимо всі ці елементи, ми повинні опанувати ними й знайти надними контроль. Він заснований на фундаментальному психологічному принципі, щоможе бути сформульований у такий спосіб:
Наднами панує все те, із чим ми себе ототожнюємо.
Миможемо панувати над тим і контролювати все те, із чим ми себе відділити.
Уцьому принципі укладений секрет нашої волі й нашого поневолення. Щораз, коли миототожнюємо себе зі слабістю, провиною, страхом, будь-якою іншою своєю емоцієюабо спонуканням, ми обмежуємо й сковуємо себе. Щораз, коли ми говоримо «я взневірі» або «я роздратований», ми усе більше віддаємо себе у владу депресіїабо гніву. Ми самі накладаємо на себе дане обмеження; мисами заковуємо себе вланцюзі. Але якщо ми при тих же обставинах скажемо, що «мене намагаєтьсяпоглинути хвиля зневіри» або «мною намагається опанувати вибух гніву. І пильне«я» не потерпить їхнього вторгнення; воно може критично й неупередженорозглянути імпульси зневіри або гніву; воно може побачити їхні причини,передбачити їхні небажані наслідки й усвідомити їхню необґрунтованість. Нерідкоцього буває досить, щоб витримати настання таких сил і виграти битву.
Аленавіть якщо ці сили виявляться на якийсь час сильніше, якщо свідома особистістьспочатку буде захоплена їхнім натиском, пильне «я» ніколи не буде переможене докінця. Воно може відійти у внутрішню міцність і чекаючи слушної миті готуватисятам до контрнаступу. Воно може програти ряд боїв, але якщо воно саме не піднімеруки й не здасться, остаточний результат справи сумнівів не викликає; зрештоювоно здобуде перемогу.
Далі,замість того, щоб раз за разом відбивати з несвідомого атаки, ми можемоскористатися більше ґрунтовним і рішучим методом: ми можемо звернутися доглибинних причин цих атак і викорчувати проблему з коренем. Ця процедура можебути розділена на дві фази:
а.Розкладання шкідливих комплексів або думок й образів на елементи.
б.Керування вивільняють енергію, що, і їхнє використання.
Психоаналізпоказав, що сила цих комплексів і думок й образів складається головним чином утім, що ми їх не усвідомимо. Нерідко після того, як вони виявлені, зрозумілі йрозкладені на складені елементи, вони перестають нас тривожити; у всякому разіми можемо захищатися від них після цього набагато більш ефективно. Длярозкладання на елементи необхідно скористатися методами «критичного аналізу» й«розрізнення». Іншими словами, нам варто спостерігати їх холодно йбезпристрасно — так, ніби вони були просто зовнішніми природними явищами.Необхідно встановити між собою й ними «психологічну дистанцію» й, утримуючи цікомплекси й так сказати, на відстані витягнутої рук», спокійно вивчати їхнєпоходження, їхню природу й — їхня дурість. Це не виходить, що енергію,властивим їхнім проявам, варто придушувати або стримувати; потрібно лишеуправляти нею, переводячи її в конструктивне русло.
Як — відомо, надто критичне й аналітичне відношення до своїх почуттів й емоцій здатнесковувати й навіть убивати їх. Цю здатність критичного відношення,застосовувану нерідко на шкоду нашим вищим почуттям і творчим можливостям,варто використати для звільнення від небажаних імпульсів і тенденцій. Однаккритичний аналіз іноді буває недостатнім. Деякі стійкі тенденції, деяківітальні елементи нашої істоти завзято продовжують існувати, скільки б ми їх незасуджували й не заперечували. Особливо це стосується сексуальних й агресивнихспонукань. Від'єднуючись від того або іншого комплексу або відхиляючись відсвого колишнього русла, вони приводять нас у стан порушення й, занепокоєння йможуть знайти для себе новий, але настільки ж небажаний вихід.
Томутакі сили не слід пускати на самоплив, їх потрібно направляти на якісьнешкідливі або, ще краще, конструктивні цілі: різного роду творчу діяльність,перебудову особистості, сприяння психосинтезу. Але для того, щоб це сталоможливим, ми повинні починати із центра; ми повинні затвердити й наділити силоюоб'єднуючий і керівний Принцип нашого життя.
Збагненнясвого щирого Я — виявлення або створення об'єднуючого центра
Напідставі того, що вже було сказано про природу Я, нескладно вказати теоретично,як досягти цієї мети. Для цього потрібно розширювати особисту свідомість аж доперетворення його у свідомість Я; потрібно досягти зірки, випливаючи за їїпроменем; потрібно об'єднати нижче «я» з вищим Я. Але за цими легко вимовнимисловами ховається підприємство. Це велике й, зрозуміло, довга й важка справа, іне кожен готовий до нього. Разом з тим між вихідною точкою шляху, щопочинається в долинах нашої звичайної свідомості, і блискаючим пікомСамозбагнення є проміжні фази, плато, де людина може відпочити й навітьоселитися, якщо він не може або не хоче продовжувати сходження.
Присприятливих обставинах процес такого сходження протікає якоюсь мірою стихійно — у ході природного внутрішнього росту, що харчує різноманітним життєвимдосвідом; але найчастіше цей процес іде дуже повільно. При будь-якихобставинах, однак, його можна значно прискорити шляхом цілеспрямованої свідомоїдії й застосування належних активних методів.
Проміжністадії пов'язані з новими ототожненнями. Люди, які не можуть осягти своє щире Яв його чистої сутності, можуть створити ідеальний образ зробленої особистості,що відповідає їхньому масштабу, стадії розвитку й психологічному досвіду, апотім почати практично втілювати його в життя.
Дляодним таким ідеалом може стати художник, творець прекрасних форм, для якогомистецтво стало провідною життєвою потребою, що рухає принципом існування. Дляінших таким ідеалом може стати шукач Істини, філософ, учений. Ще для когосьпідійде більше приземлений, більше особистий ідеал гарного батька або матері.
Очевидно,що такі «ідеальні моделі» припускають живий зв'язок із зовнішнім миром й іншимилюдськими істотами, тобто певний ступінь екстраверсії. Але деякі люди екстравертованінастільки, що проектують життєвий центр своєї особистості зовні. Типовимприкладом може служити полум'яний патріот, що цілком присвятив себе своїйкраїні, що стала для нього центром життя й осередком прагнень, як би замістилайого власне «я». Іншим прикладом (у минулому досить розповсюдженим) можеслужити жінка, що ототожнила себе з улюбленим чоловіком, живе для нього йпоглинена ім. У древній Індії дружина вважала чоловіка не тільки паном, вонапоклонялася йому як своєму духовному вчителеві, Гуру, — майже що Богові.
Такогороду проекція свого центра зовні, такого роду ексцентричність (у буквальномузначенні слова) не можна недооцінювати. Будучи не самим прямим шляхом довершини й не найвищим досягненням, вона, проте, якесь час може служити вдалоюформою опосередкованого само збагнення. В особливо добрих нагодах людина прицьому не губить себе повністю в зовнішньому об'єкті, але звільняється відегоїстичних устремлінь й особистої обмеженості; він осягає себе запосередництвом зовнішнього ідеалу. Останній у такий спосіб стає ланкою міжособистим «я» людини і його вищим Я, що відбивається й символізується цимоб'єктом:
1.Свідоме «я»
2.Зовнішній об'єднуючий центр
3.Вище Я
4.Психосинтез: формування або перебудова особистості навколо нового центра
Післятого, як ми виявили або створили об'єднуючий центр, у нас з'являєтьсяможливість побудувати довкола нього нову особистість — органічну, внутрішньопогоджену й об'єднану в одне ціле.
Це іє властиво психосинтез, що також має кілька стадій. Насамперед необхіднорозробити план дій, сформулювати «внутрішню програму». Ми повинні подумкипредставляти свою мету, — тобто нову особистість, до створення якої мипрагнемо, — і ясно усвідомлювати завдання, що виникають перед нами у зв'язку зїї досягненням.
Література
1.Хольт Р. Образи: повернення з вигнання//Зорові образи: феноменологія й експеримент. — К., 2001
2.Узнадзе Д.Н. Психологічні дослідження. — К., 1991
3.Уотсон Дж. Психологія як наука проповодження. — К., 1998
4. Фресс П., Пиаже Ж. Експериментальнапсихологія. — К., 1999