Тема: Основидиференціальной психофізіологіїлогії.
Зміст. 1
Вступ 2
Розділ 1. Задачі іпроблеми диференціальной психофізіології. 3
Розділ 2. Асиметріямозку. 5
Розділ 3. Темперамент якіндивідуальна особливість психофізичної організаціїособистості.
Висновок.
Списоквикористаної літератури.
Вступ.
Різноманітністьі відмінність людей, навіть по зовнішності, відома ще з давніх часів. Хоча людська особа складаєтьсялише з десяти частин, але і серед багатьох тисяч не існує двох осіб, які неможна було б відрізнити одне від іншого. Люди відрізняються не тільки будовоюособи, або будовою тіла (конституцією). Вони відрізняються поведінкою, діями,вчинками, бажаннями, значенням життя. Люди живуть в різних історичних,суспільних і державних умовах, а останні, як розумієте, накладають свійвідбиток на особу. Все це складає різноманітність індивідуальних відмінностейлюдей. Але люди не тільки відрізняються один від одного, вони схожі один наодного. Так у кожної людини, в його психічному складі існують пізнавальніпроцеси: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява.Індивідуальні відмінностіміж людьми в фізичному плані вивчає диференційна психофізіологія. Головна їїзадача — знайти оптимальні умови формування особи, знайти умови максимальногопрояву всіх її можливостей, виходячи з її природних даних.
Переглянемо такі поняття,як асиметрія мозку та асиметрія рук. Адже, функціональні асиметрії накладаютьсвій друк на індивідуальні властивості особистості.
Розглянемо в роботііндивідуальні особливості особистості. Бо діяльність і поведінка людинизумовлюються не лише соціальними умовами життя, а в першу чергу самеіндивідуальними особливостями її психофізичної організації. І це виразновиявляється в темпераменті особистості. Сформуємо класифікацію темпераментів, атакож роль останього в діяльності людини.
1. Задачі і проблемидиференційной психофізіології.
Науковий інтерес добіологічних механізмів людської психології індивідуальності має історію,порівнянну по своїй діяльності з історією багатьох найстародавніших науковихнапрямів. Індивідуальні відмінності між людьми на фізіологічному рівні вивчаєдиференціальна психофізіологія. Вже більше двох з половиною тисяч років томумедиками античності були сформульовані гіпотези, покликані пояснитиіндивідуальні особливості темпераменту співвідношенням основних рідкихсередовищ людського організму.
З тих пір, особливовпродовж останніх ста років, було висунуто немало різноманітних, різко різнихпо науковому рівню концепцій, направлених на виявлення тих глибоких природнихпершопричин, які, складним чином взаємодіючи з впливами навколишнього середовища,створюють кінець кінцем неповторний психологічний вигляд людськоїіндивідуальності.
У цих концепціях іполягають актуальні проблеми диференціальної психофізіології. Вивчаючи людськуособу, не можна ігнорувати її індивідуальні природні особливості. Але разом зтим зрозуміло, що не тільки цими особливостями характеризується особа. Переддиференціальною психофізіологією стоїть задача – знайти оптимальні умовиформування особи, знайти умови максимального прояву всіх її можливостей,виходячи з її природних даних.
У всіх концепціяхйдеться фактично про одне і те ж: виборі деякої системи біологічних понять, яків своїй сукупності могли бути використані для пояснення індивідуальнихособливостей функціонування всіх скільки-небудь важливих сфер людської психіки.
У радянській психофізіології як такасистема понять використовуються уявлення, вироблені первинно в павловськойшколі і розвинені потім стосовно людини лабораторіями б. Р. Ананьева, Би. М.Теплова, В. С. Мерліна і ін. Мається на увазі концепція основних властивостейнервової системи (СНС), яка приймає як провідної посилки положення проіснування у високоорганізованої нервової системи ряду властивостей (параметрів,рис, “вимірювань”), що характеризують динаміку протікання в ній нервовихпроцесів збудження і гальмування і складових в своїх комбінаціяхнейрофізіологічну основу різноманітних психофізіологічних проявів з їхіндивідуальними варіаціями.
В даний час є всіпідстави вважати, що ця концепція є найпродуктивнішій зі всіх запропонованихдотепер біологічних теорій психологічній індивідуальності. Її очевидні перевагивитікають з того факту, що вона бере як відправний момент не побічні абовторинні ознаки біологічної організації, якими є, наприклад, морфологічніпоказники – ознаки тілесної конституції у Е. Кречмера або У. Шелдона, а ознакивизначаючої, веде системи людського організму – центральної нервової системи.
Таким чином, вже присправжньому рівні наших знань про організацію мозкової діяльності слід, мабуть,згодитися з тим, що окремі комплекси мозкових структур грають кожен свою роль увизначенні різних особливостей, характеристик психіки і поведінки, і що самевластивостями мозкових систем визначаються індивідуальні особливості циххарактерів. Вже вельми схемний виклад істоти цих проблем з достатньою повнотоюпоказує складність і “багатовимірність” самої проблематики диференціальноїпсихофізіології, яка полягає в проблемі основних властивостей нервової системияк нейрофізіологічних чинників індивідуально-психологічних відмінностей.Взаємодіючи з багатоманітними впливами навколишнього середовища, ці природнівластивості створюють кінець кінцем те, що не перестає нас спантеличувати івражати, — людську індивідуальність. Рішення задачі все більш поглибленоговивчення властивостей нервової системи у всій складності її структури, у всійрізноманітності її змісту, функцій і проявів допоможе зрозуміти ті причини, пояких кожний з нас відрізняться від інших.
2. Асиметрія мозку.
Серед величезної безлічірізновидів людської діяльності є такі, якими може оволодіти кожен індивід знормою загального інтелекту, а є і такі, якими будь-якою оволодіти не може.Навіть високий інтелектуальний потенціал не може забезпечити успішність,швидкість і легкість оволодіння деякими видами діяльності. У таких випадкахпсихологи говорять про відсутність у особи спеціальних здібностей і прагнутьз'ясувати причини такої неможливості. Поряд із загальними здібностями виділяютьспеціальні людські здібності, розуміючи під ними такі психологічні особливості,які властиві одним індивідам, і відсутні у інших. До спеціальних здібностейвідносяться музичні, художні, математичні, літературні, поетичні і іншіздібності. Дійсно, не кожний з нас може стати художником або поетом, музикантомабо математиком (мається на увазі – здатним) навіть при використовуваннідосконалих методів для розвитку спеціальних здібностей.
Виходячи ізспіввідношення «природжено — придбане», враховуватимемо, що завдаткиє необхідною умовою для розвитку здібностей, а природа завдатків прихована вприроджених конструктивних і функціональних особливостях головного мозкулюдини. У дослідженнях І. П. Павлова і його співробітників були встановленізагальні типи ВНД, однакові для тварин і людей. Прагнучи пояснити відмінністьміж вищою нервовою діяльністю людини і тварини, Павлов підкреслював, що впсихіці людини має місце «надзвичайний додаток» – мова. Цю надбавкуПавлов назвав другою сигнальною системою на відміну від першої сигнальноїсистеми (образи відчуттів і сприйняття). Великий фізіолог розумів, що у вищійнервовій діяльності людини існує відносне переважання однієї сигнальної системинад іншою. Із його точки зору по переважанню люди можуть бути розділені на триспеціальні типи: «художній», «розумовий» і«середній». Зобразимо таке переважання схемно:
а. ІСС > ІІСС — «художник»
b. ІСС = ІІСС — «середній»
c. ІСС
Послідовники Павлівськоговчення про дві сигнальні системи почали вивчати умовні «рефлексирефлексів», тобто освіта у людей умовних рефлексів не тільки напервосигнальний подразник (світло, колір, звук, удар струмом), а і на слово,яке означає подразник. Такі дослідження проводилися, як фізіологами, так іпсихологами. До речі, дослідження умовних рефлексів на мовні подразники велисяі на кафедрі психології Одеського університету. Але результати цих дослідженьмало що давали для диференціації спеціальних завдатків і здібностей. Ученимзнадобилося ще підлога сторіччя, щоб зрозуміти чим же дійсно обумовленадетерміація спеціальних здібностей.
В кінці XІХ і на початкуXX сторіччя, зустрічаючись з фактами поразок великих півкуль головного мозкулюдини, дослідники знайшли різні варіанти порушень і розладів окремихвластивостей вищих психічних функцій (сприйняття, пам'яті, мови, мислення,інтелекту, особових властивостей). Ці факти дозволили зробити висновок, щопевні ділянки кори великих півкуль головного мозку мають своє специфічнепризначення і функціонально забезпечують відповідні складові психіки вінтеграційній діяльності особи. Накопичення фактів показало, що в лівій півкулізосереджені центри мови, а права півкуля забезпечує образне віддзеркаленняоб'єктів навколишнього світу. Напрям таких досліджень одержав назву«нейропсихологія». Одним із засновників цього напряму був професорЛурія А. Р.Большой внесок в розуміння функцій правої і лівої півкуль внеслиспостереження за пацієнтами в умовах нейрохірургічного втручання. Дляпроведення операцій використовувався метод гальмування функцій однієї з півкульголовного мозку. При заторможенності однієї півкулі, друга півкуля починалаповодитися в режимі максимуму власних функціональних можливостей. Ученіприходили до висновку, що в кожній особі знаходяться дві люди: льовополушарнийі правополушарний. Так, льовополушарний людина дуже говірка, знаходиться вейфорійному стані позитивних емоцій, будує нереальні «прожекти»,цілеспрямований в майбутнє. Правополушарний людина, навпаки, мовчазна,агресивна, пов'язана з образами минулого. Як дуже точно помітили відомідослідники функцій правої і лівої півкуль головного мозку людини Н. М. Брагинаі Т. А. Доброхотова, особа переживає власний час, який «тече» зліванаправо. Тут мається на увазі функціонально асиметрична орієнтація лівоїпівкулі в майбутнє, а правого в минуле.
У багатьохекспериментальних дослідженнях було з'ясовано, що сприйняття предметівнавколишнього світу забезпечується саме парною роботою аналізаторів(бінокулярний зір, бінауральний слух, бімануальноє обмацування). Коженаналізатор, як з'ясувалося, має своє центральне представництво в корі великихпівкуль головного мозку. Так, ліве око, око, праве вухо, права рука – в лівійпівкулі. У парній роботі один з аналізаторів виконує функцію ведучого, а другийвідомого. Відповідно з представництвом аналізаторів можна говорити про провіднуі відому півкулі головного мозку. Ці факти показують, що ліва і права півкуліфункціонально нерівнозначні в забезпеченні відображення наочного середовища.Відповідно з цією функціональною на ліве і праве.У інших дослідженнях буловстановлено, що переважання функцій правої півкулі над лівим обуславліваєтліворукість, а переважання функцій лівої півкулі над правим обуславліваєтправорукость.
Так, вивчаючи переважанняфункцій органів в парній роботі аналізаторів (ведучий – відомий орган) булирозроблені дослідницькі прийоми функціонального переважання лівого – правогопівкуль головного мозку людини. Об'єднуючи всі ознаки переважань, учені сталиговорити про функціональні асиметрії великих півкуль головного мозку. Булотакож встановлено, що переважання може бути повним, або частковим(парціальним).
Враховуючи всінакопичені в цьому напрямі факти, психологи дійшли висновку, що самефункціональні асиметрії мозку можуть розглядатися як завдатки спеціальнихздібностей індивіда. Ми розглядаємо завдатки як природженіособливості будови головного мозку. Дослідження в цьому напрямі показують, щокожен індивід народжується полушарно асиметричним. Так, за даними деякихдослідників, у людській популяції народжується приблизно однакова кількістьіндивідів з переважанням функцій правої півкулі (лівші) і функцій лівої півкулі(правші). Але, в реальності кількість ліворуких індивідів зустрічається значнорідше. Тут треба зробити деякі пояснення.
По-перше, мають місцерізні варіанти різного переважання функцій – повне, або часткове. Звичайно,враховуючи складну структуру кори великих півкуль, варіантів частковогопереважання може бути набагато більше, але задача тонкого розщеплювання цихваріантів переважання не вирішувана в диференціальній психології.
По-друге, ліва півкуля,народжуючись «німим», починає «говорити» (нагадаємо, що всіцентри мови знаходяться в лівій півкулі) на певному віковому періоді розвиткуіндивіда.
По-третє, так історичносклалося, що людство створило праворукую культуру. Все це разом зумовлюєгальмування прояву ліворукості у певної частини індивідів, які народилися зчастковим переважанням правої півкулі над лівим. Під впливом вказаних причин цііндивіди перетворюються в «прихованих ліворуких», зберігаючи прицьому переважання функцій правої півкулі над функціями лівого. Середправополушарних під вищезазначеним соціальним тиском «виживає» ізберігається близько половини (за даними американських психологів 20-25%)ліворуких індивідів.Підводячи підсумки, слід зазначити, що в спеціальнійорганізації психіки індивіда головну роль виконують природжені функціональніасиметрії великих півкуль головного мозку. Саме останні і визначають завдатки,ступінь прояву яких реалізується в спеціальних здібностях особи. Існуючи вєдності, функціональні асиметрії накладають свій друк на індивідуальнівластивості загального типу, додаючи до формально-динамічних властивостейтемпераменту спеціальну спрямованість.
Асиметрія (тобтодомінування) рук обумовлено особливостями функціональної асиметрії півкульголовного мозку. У правшей, як правило, домінує ліва півкуля, щоспеціалізується на обробці вербальної інформації. У льовшей же розташуванняосновних функцій між півкулями складніше і не є просто дзеркальнимвіддзеркаленням асиметрії мозку, як у правшей. і, відома ще з давніх часів.
3. Темперамент якіндивідуальна особливість психофізичної організації особистості.
На тлі загальнолюдськихфізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюютьсяіндивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності.
Фізичні індивідуальніособливості – це конституція організму, його фізіологічні процеси – гуморальні,ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваютьсясвоєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюєтьсяантропогенезом, тобто походженням і розвитком людини.
Психічні індивідуальніособливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, увластивостях уваги, пам’яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах.Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями – музичними,образотворчими, спортивними, художньо-літературними.
Індивідуально-психологічніособливості – неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природноюпередумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові таприроджені біологічні особливості будови та функцій організму.
Індивідуальні особливостіособистості слід відрізняти від вікових, які настають з дозріванням абостарінням організму. Індивідуальні якості особистості, наприклад швидкістьреакції, міра активності, вразливості тощо, виявляються незалежно від віку безособливих змін. Разом з тим з віком під впливом життя та вихованняіндивідуальне досить своєрідно, яскраво виявляється в пізнавальній діяльності,емоційно-вольовій активності, рисах характеру, інтересах, що дає підставивважати людину здібною чи не здібною, емоційно вразливою чи “товстошкірою”,вольовою чи безвільною, сміливою чи боязливою.
Індивідуальні особливостіособистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, упізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливостіїх прояву залежать від виховання дитини.
Індивідуальні відмінностіміж людьми вивчає диференційна психологія. Психологія праці, мистецтва,навчання та виховання, застосування психологічних закономірностей завжди маютьопосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей між людьми. Без такихзнань неможливо готувати молодь до праці, свідомого вибору професії. Діяльністьі поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а йіндивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразновиявляється в темпераменті особистості.
Темперамент (від лат.temperare – зміншувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати,уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини –їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. На однакові за змістом і метою діїподразники кожна людина реагує по-своєму, індивідуально. Отже, темпераментможна визначити як індивідуальну особливість людини, що виявляється в їїзбудливості, емоційній вразливості, врівноваженості та швидкості перебігупсихічної діяльності.
Індивідуальні особливостіреагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кількагруп або типів темпераменту. Вчення про темперамент започатковано славнозвіснимдавньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники(римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor –рідина, соки організму – кров, флегма, жовч), згідно з якою темпераментспричинює перевагу в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, щожттєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров’ю, жовчю таслизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотиритипи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguis – кров, перевага в організмікрові), флегматичний (від грецьк. рhlegma – слизь, перевага в організмі слизу),холеричний (від грецьк. сhole – жовч, перевага в організмі жовчі) тамеланхолійний (від грецьк. melas – чорний, похмурий та chole – жовч, перевага ворганізмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичногопогляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точновизначають особливості окремих типів темпераменту.
Німецький філософ І.Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, упершедав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, щофлегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки – справжня доброчинність; ухолериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного.Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темпераментособливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини йгнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта,зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідаєсангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин –меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром ітонкими стінками судин.
Аналізуючи сукупностіморфологічних ознак німецький психіатр Э. Кречмер виділяє на основі розробленихїм критеріїв основні конституційні типи статури і робить спробу визначититемперамент саме через ці типи морфологічних конституцій. Наприклад,астенічному типу конституції, що характеризується довгою і вузькою грудною кліткою, довгимикінцівками, подовженою особою, слабкою мускулатурою, відповідає, по Кречмеру,шизоїдний (шизотемічеській) темперамент, якому властиві індивідуальніособливості, розташовані в основному уподовж „психестетічеськой” шкали, — віднадзвичайної ранимої, афекту і дратівливості до бездушної холодності і тупого,„ дерев'яної” байдужості. Для шизоїдів характерні також замкнутість, відхід у внутрішній світ,невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між судорожноюпоривчастою і скутістю дій.
Іншому основномуконституціональному типу – пікнічеському, що характеризується широкими грудьми,коренастою, широкою фігурою, круглою головою, виступаючим животом, відповідаєпо Кречмеру, циклоїдний (цикломатічеській) темперамент, якому властиві перш завсе індивідуальні особливості, що йдуть уподовж „діатетічеськой” шкали, тобтоВід постійно підвищеного, веселого настрою у маніакальних суб'єктів до постійнопониженого, сумного і похмурого стану духу у депресивних індивідів.
Для циклоїдів характернітакож відповідність реакцій стимулам, відвертість, уміння злитися з навколишнімсередовищем, природність, м'якість і плавність рухів. Е. Кречмер помилкововизначив роль конституціональних особливостей як чинників психічного розвиткуособи. Його теорія неминуче приводить до порочної ідеї фатального нахилуіндивіда до того психологічного складу, який уготований йому спадково заданимтілесним виглядом, і носить по суті реакційний характер
До морфологічнихтеорій темпераменту відноситься і концепція американського психолога У.Шелдона, який виділяє три основні типи соматичної конституції („соматипа”):ендоморфний, мезоморфний і ектоморфний. Для ендоморфного типу, на його думку, характерні м'якість іокруглість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової і мускульної систем;йому відповідає вісцеротонічеській темперамент з любов'ю до комфорту, зплотськими устремліннями, розслабленням і повільними реакціями. Мезоморфний типхарактеризується жорстокістю і різкістю поведінки, переважаннямкістково-мускульної системи, атлетічностьюї силою; з ним пов'язанийсоматотонічеській темперамент з любов'ю до пригод, схильністю до ризику,жаданням мускульних дій, активністю, сміливістю, агресивністю. Ектоморфномутипу конституції властиві витонченість і крихкість тілесного вигляду,відсутність вираженої мускулатури; цьому сомато-типу відповідаєцеребротонічеській темперамент, що характеризується малою товариськістю,ськлоностью до відособлення і самоти, підвищеною реактивністю. Шелдон, так самояк і Кречмер, приводить думка про фатальну соматичну обумовленістьнайрізноманітніших психічних рис особи, зокрема таких, які цілком визначаютьсяумовами виховання і соціальним середовищем.
.Гуморальна та морфологічнатеорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першоосновутемпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібнихвластивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здоровогота хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, а томуне все розкривають у його сутності. Але зовсім ігнорувати ці теорії в поясненніпроявів темпераменту не можна. Відомо, що порушення функції гуморальної таендокринної систем організму зумовлюють деякі психопатії, що позначаються наособлтвостях типів темпераменту, наприклад шизофренічні, маніакально-депресивніпсихози, немотивовані настрої, психостенії та ін.
У сучасній психологіїкористуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік,холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідніпсихологічні особливості.
Сангвініку властивідосить висока нервово-психічна активність, багатство міміки та рухів,емоційність, вразливість, лабільність. Разом з тим емоційні переживаннясангвініка здебільшого неглибокі, а його рухливість при незадовільних виховнихвпливах спричинює недостатню зосередженість, похапливість, а то й поверховість.
Холерику властиві високийрівень нервово-психічної активності та енергії дій, різкість і поривчастістьрухів, сильна імпульсивність та яскравість емоційних переживань. Недостатняемоційна і рухова врівноваженість холерика може виявитися за відсутностіналежного виховання в нестриманості, запальності, нездатності контролювати себев емоціогенних обставинах.
Флегматикхарактеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненнямпереключення, повільністю і спокійністю дій, міміки і мовлення, рівними,постійними та глибокими почуттями і настроями. Невдале виховання може сприятиформуванню у флегматика таких негативних рис, як млявість, збідненість іслабкість емоцій, схильність до виконання лише звичних дій.
Меланхоліку властивінизький рівень нервово-психічної активності, стриманість і приглушеністьмоторики та мовлення, значна емоційна реактивність, глибина і стійкістьпочуттів, але слабка їх зовнішня вираженість. При недостатньому вихованні умеланхоліка можуть розвинутися такі негативні риси, як підвищена аж дохворобливості емоційна вразливість, замкнутість, відчуженість, схильність дотяжких внутрішніх переживань за таких життєвих обставин, які на це незаслуговують.
Підкреслюючи вже сказане,треба сказати про те, що аби-яка діяльність (трудова, навчальна,ігрова) висуваєвимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвиткуособистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже, дотемпераменту людини.
Висновок.
Отже, диференційнапсихофізіологія наука, що вивчає індивідуальні відмінності між людьми уфізиологічному плані Вивчаючи людську особу, не можна ігнорувати їїіндивідуальні природні особливості. Але разом з тим зрозуміло, що не тількицими особливостями характеризується особа. Перед диференціальноюпсихофізіологією стоїть задача – знайти оптимальні умови формування особи,знайти умови максимального прояву всіх її можливостей, виходячи з її природнихданих.
. Психологія праці,мистецтва, навчання та виховання, застосування психологічних закономірностейзавжди мають опосередковуватися знаннями індивідуальних відмінностей міжлюдьми. Без таких знань неможливо готувати молодь до праці, свідомого виборупрофесії. індивідуальні властивості залежать від функціональних асиметрій
Індивідуальні властивостізалежать від функціональних асиметрій, які накладають свій друк на особистість.Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, ай індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразновиявляється в темпераменті особистості. У сучасній психології користуютьсягіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматикі меланхолік.
Будь-яка діяльність(трудова, навчальна,ігрова) висуває вимоги не лише до знань і рівня розумовогота емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостейнервової системи, а отже до темпераменту людини.
Залежно від змісту таумов діяльності сила, врівноваженість і рухливість нервової системи(темпераменту) особистості виявляються по-різному, відіграють позитивну абонегативну роль.
Таким чином, стильдіяльності кожної людини значною мірою залежить від типу вищої нервовоїдіяльності, що входить до структури її темпераменту. Отже, у професійнійорієнтації та підготовці до праці молоді потрібно зважати в першу чергу наособливості темпераменту.
Список використаноїлітератури:
1. Ковалев А. Г. Личностьвоспитывает себя. – М.: Знание, 1983.
2. Психологія/ За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. шк., 1968.
3. Немов Р. С.Психология. – М.: Просвещение, 1995.
4. Введение впсихофизиологию/ Маврютина Т. М., Ермолаев О. Ю. – М.: Московский психолого-социальныйинститут: Флинта, 2001.
5. Брагина Н. Н.,Доброхотова Т.Н. Функциональная ассиметрия мозга. – М.: Наука, 1988, 288 с.
6. Купер К.Индивидуальные различия. – М.: Аспект Пресс, 2000.