/>Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні розробкивітчизняних вчених щодо причин і проявів девіантної поведінки
1.1 Прогресивні соціологи тапсихологи про найважливіші причини відхилень у моральному розвитку особистості
Розділ 2. Вікові йіндивідуальні особливості дисгармонійного розвитку особистості учнів
2.1 Відхилення поведінкимолоді
Розділ 3. Профілактика проявівдевіантної поведінки і вплив виховання на запобігання порушень
Висновок
Література
/>/>/>Вступ
Об’єкт дослідження.
Об’єктом даної курсової роботи виступає поняттядевіантної поведінки у підлітків.
Предмет дослідження.
Предметом дослідження даної курсової роботи є психологічніособливості девіантної поведінки у підлітків.
Мета дослідження.
Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричномурозгляді проблеми девіантної поведінки у підлітків, в корекційно-методичному плануванніроботи з ними в умовах навчального закладу.
Мета роботи передбачає виконання таких завдань:
1. Проаналізувати психологічний зміст проблеми в науковійлітературі.
2. Виявити особливості девіантної поведінки у підлітків.
3. Розробити психологічні засоби роботи з підлітками дляпрофілактики порушень у їх поведінці і запобігання проявів у їх поведінці девіацій.
Гіпотезу даного курсового дослідження можна сформулюватинаступним чином:
Особливості девіантної поведінки у підлітків проявляютьсяу комплексі індивідуальних, особистісних та суб’єктивних якостях конкретної дитини.Однією з найголовніших рис цього процесу є елемент творчості.
Практичне значення курсової роботи полягає у можливостінаукового використання результатів дослідження. Використати дане дослідження можнапри розробці шкільної програми для старших класів загальноосвітньої школи, а такожвикористати в роботі шкільного психолога для допомоги учням в складний період становленняособистості і для запобігання проявам девіації.
/>/>/>Розділ 1. Теоретичні розробки вітчизняних вчених щодопричин і проявів девіантної поведінки
Оновлення педагогічногопроцесу на основі концепції загальноосвітньої національної школи України потребуєістотної зміни всієї системи народної освіти. Між тим організаторсько-педагогічнакультура всіх працівників народної освіти, як і інші уявлення про професійні функції,зміст і форми їх роботи, формувалася в умовах авторитарної системи управління навчаннямта вихованням підростаючих поколінь. У відповідності з нормативними документамипро школу, які до недавнього часу служили для педагогів єдиним «керівництвомдо дії», професійні обов'язки вчителів, вихователів, як правило, зводилисьдо планування виховної роботи з учнями за наперед заданими трафаретами виконаннязапланованих заходів і ведення звітно-облікової документації. Формалізм у вихованнішколярів найбільшою мірою проявився в тому, що «продукти паперотворчості»всіх учителів були головною оцінкою діяльності школи. За таких умов робота вчителів,вихователів зводилась до ретельного виконання наказів, інструкцій та «вказівокзверху», її результати з усією очевидністю проявляються тепер у численних порушенняхмолодими людьми моральних і правових норм, їх причетністю до таких асоціальних явищ,як жорстокість, бандитизм, наркоманія, алкоголізм, проституція, грабіжництво, самогубствотощо [4, 3].
Велику шкоду у вихованнімолодого покоління наносить байдуже ставлення до сімейних стосунків. Щорічно в Українірозпадається понад 180 тис. сімей. У неповних сім'ях виховується 146 тис. дітей.На обліку в міліції понад 17 тис. батьків, які злісно ухиляються від виховання дітей.За останні два роки загострилась проблема підліткової злочинності. Вона зросла майжена 28 %, багато неповнолітніх ніде не працюють і не навчаються. В країні майже 95тис. дітей-сиріт, переважна більшість з яких перебуває під опікою, інші — в школах-інтернатах,дитячих будинках та будинках дитини. Це діти не тільки алкоголіків, наркоманів тапозбавлених волі, а й ті, батьки яких загинули в результаті стихійних лих і катастроф,а також під час виконання службових та інтернаціональних обов'язків.
Усе це потребує прийняттяреальних рішень, удосконалення суспільних відносин та поліпшення матеріальних умовжиттєдіяльності людини, що виступають як провідні фактори формування всебічно розвиненоїособистості. У підготовці будівників нового суспільства виключна роль відводитьсязагальноосвітній школі, сім'ї, громадськості [4, 5].
Потреби сьогоденняпередбачають також раціональне використання методів та прийомів педагогічного впливуна учнів, у тому числі комплексного підходу, демократизації та гуманізації народноїосвіти.
Основою вихованняособистості є система реальних стосунків та діяльності, в яку вона включена, подоланнянегативної поведінки підлітків. Разом з тим слід підкреслити, що процес попередженняправопорушень серед підлітків має і ряд специфічних моментів. Антисуспільні погляди,направленість та поведінка дорослої людини — це, як правило, якості сформованоїособистості. Коли ж ми говоримо про дітей, то маємо справу з особистостями, якіще тільки формуються, а тому — з питанням про зародження деяких первинних негативнихрис і якостей особистості, з поняттями правильного виховання людини та попередженнявідхилень у моральному розвитку особистості, в її свідомості та поведінці. Це протиріччяторкнулося всіх категорій працівників освіти. Його подолання ускладнюється тим,що проблема педагогічної творчості недостатньо досліджена в теоретико-методичномуплані і не знайшла ще належного висвітлення в літературі. Однак широке коло дослідженьу галузі виховання педагогічне занедбаних дітей та підлітків-правопорушників проводилосяпедагогами, юристами, соціологами, філософами, психологами, медиками (М.О. Алемаскіним,Б.Г. Ананьєвим, Г.Г. Бочкарьовою, Т.В. Драгуновою, Д.І. Зотовим, Л.К. Керімовим,А.І. Кочетовим, І.С. Дьоміною, В.А. Парфьоновим, Е.І. Драніщевою, С.Ш. Зіганшиним,Г.А. Умановим, Ф.І. Юрченком, В.М. Обуховим, В.П. Шевченком, Є.І. Пєтуховим, М.М.Фіцулою, В.Г. Слюсаренком та ін.) [4, 7].
Вагомий вклад у вирішенняцієї проблеми вносити спеціальні школи-інтернати та училища, створені В Українів 1964 р. Головні завдання цих навчальних закладів полягають у тому, щоб озброїтизгаданих дітей необхідними знаннями основ наук і навичками, перевиховати і виховатиз них суспільне корисних громадян, подолати, педагогічну занедбаність, проводитипрофілактичну роботу під час перебування їх у спеціальній школі-інтернаті.
Пошук найефективнішихзаходів ранньої профілактики правопорушень неповнолітніх став головною метою триєдиногосоціального інституту (школи, сім'ї, громадськості). Особливу увагу слід приділятироботі з учнями молодшого шкільного віку, яка, на думку багатьох психологів (Я.Коломийського та ін.), відіграє винятково важливу роль в адаптації до соціальнихумов взагалі і до шкільного життя безпосередньо.
Досить складно забезпечитиодну з головних умов Організації ранньої профілактики — своєчасне розпізнання початковихвідхилень у моральному розвитку особистості, які можуть за певних обставин призвестидо серйозних порушень моральних і правових норм. Визначити неблагополуччя в моральнійсфері — завдання не з легких, оскільки процес виникнення моральної деформації формуванняносить прихований характер. Тому склалася, ситуація, за якої вчителі, вихователіглибоко усвідомлюють, що працювати по-старому далі не можна, а до роботи в новихумовах чимало педагогів не готові.
Традиційна системаорганізації навчально-виховного процесу в школі з властивим їй усталеним розподіломпосадових обов'язків між педагогами сформувала у свідомості освітян стереотипнеуявлення про те, що вчитель навчає школярів, а вихователь (класний керівник) виховуєїх. Таке уявлення суперечить ідеї органічної єдності процесів навчання та виховання,їх взаємозв'язку. Цю ідею можна сформулювати так: «Не існує навчання без виховання,так само, як не існує виховання без навчання».
Справді, кінцевамета виховання школяра полягає в тому, щоб сформувати в нього стійку звичку дотримуватисьу своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнанихпринципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли і виховні цілі та завдання,що їх ставить перед собою педагог, відповідають потребам та інтересам вихованців,тобто коли він сам прагне досягти певного виховного ідеалу і хоче бути вихованоюлюдиною.
Життя підтвердило,що велику складність у розв'язанні завдання раннього запобігання відхиленням у моральномурозвитку в поведінці школярів становить незадовільна підготовка педагогів до роботив екстремальних умовах. І особливо це стосується молодих учителів [4, 8].
Демократизація ігуманізація нашого суспільства, його моральне і культурне оновлення, політичне таекономічне вдосконалення потребують підвищення майстерності всіх ланок навчально-виховногопроцесу. У період перебудови збільшилась також увага школи, сім'ї, громадськостідо негативних явищ у шкільному середовищі, визначились конкретні шляхи подоланняпрорахунків у моральному вихованні та навчанні підростаючого покоління. Саме перебудовасистеми народної освіти, розвиток демократичних принципів управління, гуманізаціязагальноосвітньої школи дадуть змогу вирішити ці завдання.
У центрі уваги педагогічноїгромадськості стоїть питання про виховання творчого ставлення особистості до праці,поваги до людей праці, доброти, милосердя, високої духовності, наукового світогляду,активності та ініціативності, принциповості та послідовності, гуманізму, високогоусвідомлення громадського обов'язку, непримиренність до антиподів загальнолюдськоїморалі тощо.
/>/>/>1.1 Прогресивні соціологи та психологи про найважливішіпричини відхилень у моральному розвитку особистості
Видатні педагогиС.Т. Шацький, В.М. Сорока-Росинський, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський та іншівнесли значний вклад у справу всебічного розвитку особистості. Вони не припускалидумки, що виховання безсиле виправити деякі відхилення від норми моральності й поведінкиокремих підлітків; виступали проти реакційної ідеї дефективності дітей, згідно зякою велика кількість учнів зачислялася до категорії невиправних, приречених, непотрібнихсуспільству.
Неспроможність ідеїдефективності переконливо доводить своєю практикою В.М. Сорока-Росинський, досвідякого прекрасно описаний в книзі «Республіка ШКІД» Л. Пантелєєвим, а такожу працях С.Т. Щацького, А.С. Макаренка, В.О. Сухомлинського [4, 8].
С.Т. Шацький підвпливом Н.К. Крупської уточнює розуміння змісту дитячого життя, що складається зфізичного розвитку дитини, матеріальної і розумової праці, гри, мистецтва, соціальноїдіяльності. В кожній з цих галузей він разом з учителями вивчає умови життя, звичкиі знання всіх вікових груп, визначає, що має робити школа, щоб внести нове, кориснев діяльності дітей, зробити їх життя здоровим, змістовним, цікавим.
Стимулом до навчання,як твердив С.Т. Шацький, є суспільне корисна праця школярів, бо для її успішноговиконання потрібні певні знання та вміння. Ось чому він закликав учителів всемірнорозвивати у дітей інтерес до навчання, до оволодіння знаннями і практичними навичками,вважав за необхідне, щоб школа своєчасно довела до свідомості дітей мету навчання,щоб вони знали, для чого навчаються мови, лічби, грають, вивчають природу, суспільство.
У практичній діяльностіС.Т. Шацький відзначався оптимізмом, елементи якого мали яскравий вияв у максимальномурозширенні прав учнівського самоврядування, в заохоченні дітей до творчості, в системіорганізації естетичного виховання, що породжує радість спілкування з природою тамистецтвом. Педагогічний оптимізм, проектування позитивного розвитку дитячого колективуі кожного вихованця, на його думку, необхідні при вихованні, самовихованні і перевихованні.
Наукове розумінняприроди виникнення явища важковиховуваності розвинули в своїх працях Л.С. Виготський,П.П. Блонський, де представлено наукові узагальнення з проблем педагогічної занедбаності.Так, П.П. Блонський в книзі «Важкі школярі», вказуючи на необхідністьу педагогічній роботі з ними враховувати вік та рівень занедбаності, перестерігаєпедагогів, що не можна всі причини відхилень у поведінці відносити до спадковостіі патології дитини, слід враховувати також умови, в яких виникає хвороба-соціальнаспадковість, Л.С. Виготський цю саму думку висловив у таких словах: «Своєрідністьважкої дитини складається в процесі розвитку, а не дана одвічно в її первинних дефектах»[7, 253].
Як ніхто інший, багатокорисного для вирішення проблеми важковиховуваності зробив А.С. Макаренко, якийтвердив, якщо дитина стає хуліганом, то в цьому винувата не вона, а педагогічніметоди. Якщо дитина хороша-цим вона також зобов'язана своєму вихователю. Немає дітей-правопорушниківвід природи, а є діти, що потрапили у складне становище. Будь-яка нормальна дитина,що опинилась на вулиці, без допомоги суспільства, колективу, друзів, без досвіду,з розшарпаними нервами, без перспективи, буде себе поводити так, як діти-правопорушники.
А.С. Макаренко ідеїдефективності дітей протиставляв вчення про необмежену могутність вихованняв умовах нашої дійсності. В «Книзі для батьків» він зазначав, щосповідає безмежну, безшабашну, безоглядну впевненість у необмежених можливостяхвиховної роботи. Він підкреслював, що не знає жодного випадку, коли б повноціннийхарактер виник поза здоровими виховними обставинами або, навпаки, коли зіпсованийхарактер вийшов би, незважаючи на правильну виховну роботу. З урахуванням свогодосвіду, теоретичних даних він робить висновок, що у нас не може бути ніяких дитячихкатастроф, невдач, навіть найменших [4, 11].
Ефективно виховуватиі перевиховувати важких підлітків, на його думку, можна лише в колективі. Фундаментоммакаренківської теорії виховуючого колективу є вчення про розвиток особистості.Теорія дитячого колективу характеризується сукупністю суворо визначених і взаємообумовленихосновних положень. Ці положення, з одного боку, відбивають суттєві особливості дитячогоколективу як складової частини суспільства, а з іншого, — поєднують принципи організаціїта діяльності дитячого колективу. Призначення колективу, за Макаренком, — це створенняумов для всебічного розвитку кожної індивідуальності, для виховання справжніх колективістів.
Вихідною передумовоюдля організації дитячого колективу Макаренко вважав наявність соціальне корисноїдіяльності. Умова успішної діяльності — правильна її організація, продумана структура,дієздатні органи колективу. Продумана структура і дієздатність органів сприяютьформуванню системи визначення внутрішньоколективних відношень — взаєморозуміння,взаємної вимогливості, взаємодопомоги, відповідальності, солідарності, змагання,товариськості та дружби.
Ідеальним первиннимколективом він вважав той, який відчуває свою єдність, спаяність, усвідомлюючи,що це — не компанія друзів, а явище соціального порядку, організація, що має обов'язки,відповідальність [7, 221].
А.С. Макаренко зазначав,що колектив, як і кожний його член, завжди повинен мати перспективу, ознаку життєздатності- безперервне просування вперед. Дитячий колектив виховує своїх членів лише тоді,коли він у навчанні, в праці реально просувається до поставленої мети, коли всейого життя пронизане почуттям завтрашньої радості, що буде загострювати думки, відкривати«таємницю» насолоди працею і творчістю, боротьбою та подоланням труднощів,загартовувати волю і характер. Вона здатна зробити ледачого працелюбним, боязкого- сміливим, того, що коливається — впевненим, безтурботного — відповідальним.
У згуртованому дитячомуколективі жоден з вихованців, яким би він не був малим, слабким, новим, не можебути беззахисним, відокремленим. У такому колективі діє міцний закон: ніхто не тількине має права, а й не має можливості безкарно знущатися або робити насильство наднайслабкішими членами колективу.
Підводячи підсумкидумкам про роль колективу у вихованні підлітка, А.С. Макаренко зазначав, що вихованняособистості в колективі неможливе без вимог, наказів, підпорядкування, воно неможливеі без інших компонентів впливу на свідомість-і почуття дітей, але ці впливи повиннібути пройняті любов'ю, довірою, якомога більшими вимогливістю до людини і повагоюдо неї. Повага і вимогливість — двоєдиний діалектичний принцип колективного вихованняважкої дитини.
Проблему важковиховуваностіуспішно вирішував і В.О. Сухомлинський. Немає такої дитини, твердив він, яка б припевних умовах виховання не могла б стати людиною освіченою, працелюбною, високоморальною. Він вважав, що всі без винятку діти, які не мають патологічних відхиленьу розумовому розвитку, можуть успішно оволодіти середньою освітою.
В.О. Сухомлинськийрозробив систему піклування про дитяче здоров'я, що передбачає правильний режим,повноцінне харчування, фізичне загартування. Головне у правильному режимі — чергуванняпраці та відпочинку, неспання і сну.
На основі багаторічногодосвіду він установив, що чимало дітей приходять до школи з травмованою психікою,і це вкрай негативно позначається на їхній поведінці. Незадовільний стан здоров'я,травмовану психіку, важковиховуваність дітей В.О. Сухомлинський пов'язував з недолікамисімейного виховання. Вивчивши понад дві тисячі сімей, де діти мали негативний. впливбатьків, він дійшов до висновку, що важка дитина — це результат вад батьків, сімейногожиття, це квітка, що розквітла в атмосфері безсердечності, неправди, обдурювання,неробства, презирства до людей, зневаги до громадського обов'язку. Цьому слід протиставитисвітлу, життєрадісну силу, що здатна вплинути на дану дитину.
В.О. Сухомлинськийвважав, що багато батьків беруть шлюб непідготовленими до народження і вихованнядітей, тому так легко віддають їх у школи-інтернати, спеціальні школи. Діти відчувають,що вони не потрібні батькам і переживають це як страшну трагедію. Навчати і виховуватитаких дітей в школі дуже важко. Настав час, твердив він, коли суспільство повинносуворо перевіряти моральну готовність людей до створення сім'ї [4, 12].
Перевиховання дітей,що характеризуються відхиленнями від норм у моральному розвитку та поведінці, — найскладніша справа, що потребує виключної уваги, терпіння, майстерності, душевноїчуйності, теплоти. Щоб виховати важку дитину, зробити її хорошою людиною, зазначаєВасиль Олександрович, насамперед слід зрозуміти і відчути її горе, пережити ту небезпеку,яка може потягнути дитину в прірву, а це можливо лише в атмосфері глибокої і повсякденноїповаги до особистості. Яким би вдумливим і чуйним не був вихователь, він не зможезнайти підхід до серця важкої дитини, якщо не створений чуйний, сприйнятливий додобра і зла, чужого горя і радості дитячий колектив. Чутливий колектив є тим сприйнятливимсередовищем, в якому дитина з надламаною душею знаходить для себе рідну сім'ю, турботу,підтримку.
Важливо мати на увазі,що, за В.О. Сухомлинським, почуття ворожнечі до оточуючих переходить у таких дітейв жорстокість, намагання зробити щось на зло тим, хто лише хоче здаватися добрим,а насправді поганий.
Ніколи не досягнеуспіху вчитель, якщо буде намагатися вплинути на учня загальними словами про доброі справедливість. Тут повинні бути конкретні дійові заходи, які повністю захопилиб усі сфери інтелекту дитини, втягли б її в суспільне корисну діяльність, спиралисяб на позитивні нахили дитини.
У зв'язку з цим В.О.Сухомлинський висловлює цінні думки про те, що в кожній людині є її «золотажилка». Якою б занедбаною, безталанною, нездатною до оволодіння знаннями невважалась дитина, все ж талан десь у неї є за пересічністю, відсталістю. Завданнявихователя полягає в тому, щоб знайти це золоте зерно, поставити людину на життєвийшлях, де вона знайде себе.
Мистецтво вихованняВ.О. Сухомлинський розумів глибоко. Виховання, вважав він, уміщує в собі багатогранніявища життя — духовні, моральні цінності, моральні стосунки між людьми, що оточуютьдитину, їх духовну культуру. Виховання він поділяв на два джерела: перше — організованадіяльність в сім'ї, школі; друге — взаємостосунки людей, судження і моральні якостілюдини, які фіксуються дітьми незалежно від нашого бажання.
Виникає проблема:діти, незважаючи на піклування про них з боку батьків та суспільства, часто підпадаютьпід негативний вплив. Як це можна подолати? В.О. Сухомлинський відповідає: слідвиховувати свідому протидію всьому поганому, виховувати "імунітет до зла";отже, завдання вчителя полягає в тому, щоб учень не був беззахисним перед поганимвпливом. Досягти цього можна лише за допомогою залучення таких учнів до суспільно-виробничоїдіяльності.
Поширеною помилкоювиховання, на його думку, є зосередження уваги вихователя на недоліках особистостідитини, внаслідок чого зусилля педагога зводяться до настирливих докорів, висловленихчасто в грубій формі, критики цих недоліків. Такий засіб впливу лише дратує, нервуєучня, віддаляє його від учителя. Враховуючи це, В.О. Сухомлинський вважає, що завданнявиховання полягає не у викоріненні недоліків особистості, а в культивуванні, розвитку,закріпленні в дитині всього найкращого, що є в ній. Якщо намагатись усувати недолікипрямим шляхом, виставляючи назовні ці недоліки і сподіваючись, що учень зрозуміє,усвідомить їх і виправить, — такий шлях виховання зумовлений на невдачу.
В моральному вихованнінайважливішим повинно бути формування особистого ставлення учня до навколишньоїдійсності, почуття відповідальності перед суспільством, батьками, колективом, самимсобою. Це завдання може бути вирішено в тому випадку, коли підлітка привчать доподолання труднощів, витримки і самовладання. Ведучою тут повинна стати гуманністьу поєднанні з повагою та вимогливістю і разом з цим непримиренністю до лінощів,неробства, недбайливості, марнотратства, байдужості. Сутність виховання, за В.О.Сухомлинським, повинна полягати в умінні спонукати підлітка до оцінки своїх вчинків,у яких відображається його ставлення до людей, дійсності, до себе, стимулювати внутрішнюроботу його розуму, серця, в процесі якої народжується ідейна переконаність, прагненнябути корисним суспільству.
В.О. Сухомлинськийпідкреслював, що дуже важливо прищепити педагогічне занедбаному учневі впевненістьу своїх силах, навчити розміряти їх, виділити доступне в реальному здійсненні, анедоступне залишити у перспективі і готувати підлітка до реалізації цього в майбутньому.
Загострюючи увагуна головному у вихованні важких дітей, В.О. Сухомлинський рекомендував учителямвивчати духовний світ дитини, його мислення, почуття, характер, волю, інтереси.Без знання підлітка, глибокого розуміння всієї складності явищ, що відбуваютьсяв його душі, виховання залишається беззмістовним, не досягає своєї мети. У зв'язкуз цим виникає питання про той значний внесок, що зробили психологи у вирішення проблемподолання педагогічної занедбаності і важковиховуваності.
Серед учнів є такі,що характеризуються наявністю закріплених негативних форм поведінки, недисциплінованістю,в процесі навчання та виховання яких вчителі відчувають значні труднощі, а інодібувають зовсім безпорадними. Вивчаючи їх, психологи відкидають погляди тих учених,які твердять, ніби причиною викривлення в моральному розвитку дітей є біологічніособливості, зумовлені лише спадковістю. Вони встановили, що відхилення в поведінцідітей зумовлені не лише біологічними явищами, а й впливом мікросередовища, неформальнихвзаємостосунків з дорослими та однолітками, побутом сім'ї, помилками в навчанніі вихованні та ін.
В історії психологіїнайвидатнішим представником, що відстоював ідею соціальної детермінації поведінкидитини, був П.Ф. Лесгафт. Цієї точки зору дотримувався і П.П. Блонський, який устатті «Про так звану моральну дефективність» зазначав, що поборники моральноїдефективності запізнились у своєму науковому розвиткові мінімум на 100 років. Те,що називається в педагогічному вжитку морально-дефективною дитиною, є дитина новогопокоління, нового суспільного укладу. Вчення про моральну дефективність найчастішеприкриває презирливу та злобну політичну реакцію в педагогіці [4, 13].
П.П. Блонський щировірив у силу виховання, в його здатність усувати відхилення в моральному розвитку.На значному експериментальному матеріалі він установив, що вчитель може успішновпливати на школярів, які вважаються невстигаючими. Він рекомендував створюватидля таких дітей сприятливі умови, організовувати для них спеціальні додаткові заняття,систематично розвивати їх. З ними слід проводити бесіди розвиваючого характеру,навчати робити уроки, працювати, писати в зошитах та ін. Особлива увага приділяласьвихованню впевненості в собі. Цікавим щодо цього є прийом, що застосовувався П.П.Блонським, який можна вважати прийомом «позитивного стимулювання». Сутністьйого полягає в тому, що вчитель залишає таких дітей на декілька тижнів у класі вспокої. Потім кілька разів викликає відповідати з тем, підготовлених на додатковихзаняттях, щоб учень відповів обов'язково правильно. Це давало позитивні результатив досить незначний строк [4, 14].
Л.С. Виготський твердив,що розвиток психіки дитини має соціальну природу, тому навчання може стати ефективним,якщо воно буде науковим, йти попереду розвитку дитини. Суттєвою рисою навчання вінвважав взаємостосунки з навколишніми людьми, співробітництво. Ті внутрішні процесирозвитку, які на даній віковій стадії є для дитини можливими в галузі взаємостосунків,співробітництва, він вважав зоною найближчого розвитку дитини; з цього слід і починатинавчання.
Виготський захищаєідею соціальної детермінації поведінки особистості і тоді, коли порушується не лишеморальне здоров'я дитини, а й виникають фізичні дефекти (розумова відсталість, сліпота,глухонімота). В таких станах дитиною оволодіває розуміння власної соціальної неповноцінності,що стає рушійною силою її психічного розвитку.
Цю думку Л.С. Виготськогостосовно навчальної роботи школярів розвинув Л.В. Занков. Він вважав, що вчителевіпотрібно пильно стежити за засвоєнням знань, набуттям умінь, навичок кожним учнем,добре уявляти, які розділи навчального предмета засвоюються краще, а які гірше.Крім того, відомо, що в процесі навчання в учня можуть бути зміни в кращий або гіршийбік залежно від настрою; хвороби тощо. Тому вчитель повинен не лише систематичноі уважно спостерігати за школярами, вивчати їх, а й мати програму розвитку кожногоучня, особливо відстаючого Тоді прорахунки в навчанні будуть зведені до мінімуму.
Як свідчать сучасніпсихологічні дослідження (Л.І. Божович, Є.І. Савонько, Л.С. Славіна та ін.), важливезначення в роботі з важковиховуваними учнями має вивчення їх особистості в цілому.Звертається увага на виникнення негативних афективних переживань і відповідних їмформ поведінки: підвищена образливість, упертість, негативізм, замкненість, загальмованість,емоційна нестійкість [4, 15].
Л.С. Славіна афективніпереживання дитини (Дети с аффективным поведением. — М., 1966) пов'язує з переживаннями,в основі яких лежить незадоволеність-якимись життєво важливими для дитини потребамиабо конфлікт між ними. Найчастіше такі переживання виникають у тих випадках, колине задовольняються претензії дитини, які мають для неї велике значення: добре вчитися,займати певне становище в колективі, встановлювати позитивні стосунки з навколишнімилюдьми тощо.
Незадоволені претензіївикликають негативні афективні переживання лише тоді, коли виникає розбіжність міжцими претензіями і такими здібностями дитини, що можуть забезпечити їх задоволення.Претензії дитини базуються на можливості виникнення в її попередньому досвіді певноїоцінки своїх можливостей, тобто самооцінки, що стала для неї звичною, в результатіу неї виникає потреба зберегти її, а також і рівень претензій, що базується на ній.В тих випадках, коли це намагання фактично не може бути задоволеним, виникає конфлікт.Визнати в ньому свою неспроможність означає для дитини піти наперекір потребі залишитизвичну самооцінку, а цього вона не хоче і не може допустити.
Фактична неможливістьзадовольнити свої претензії завжди стикається з неуспіхом. Звідси виникає неадекватнареакція на свій неуспіх: дитина або заперечує факт неуспіху або пояснює його невідповідністюфактичному стану, намагається пояснити неуспіх не своєю неспроможністю, а іншимипричинами.
Отже, при аналізівиявляється, що за задиркуватістю, впертістю, негативізмом, як і за іншими подібнимиформами поведінки, завжди стоїть неадекватна реакція дитини на афектогенну для неїситуацію. Неадекватні реакції підлітка викликають відповідні дії навколишніх людей,що значно поглиблює афективні переживання. Реагуючи таким чином, він ніби знаходитьвиправдання своїм невдачам і вбачає причину їх не в собі, а в навколишніх людях,обставинах, випадкових подіях.
Неадекватна реакціяв таких випадках наступає як захисна реакція дитини, що дає можливість їй у випадкунеуспіху не знижувати свою самооцінку, оцінку своїх можливостей, вимог до себе,своїх претензій. Тобто неадекватна реакція дає змогу підлітку не припустити у свідомостінаявності у себе невміння, несамостійності та ін.
девіантна поведінкамолодь моральний
Незадоволеність спілкуванням,як підкреслює Я.Л. Коломийський, негативно впливає передусім на успішність, штовхаєпідлітка на різні, іноді навіть антигромадські вчинки, у зв'язку з чим виникає рядважливих педагогічних проблем, насамперед проблема ізольованого учня, якого ніхтонікуди не обирає, ніхто В класі не любить. У такого школяра не задовольняється одназ найважливіших соціальних потреб — потреба в спілкуванні, і це формує у нього ряднегативних рис особистості і особливостей поведінки. Велику тривогу викликає тойфакт, що ізольовані діти, які не прийняті в своїй групі, поповнюють кількість неповнолітніхправопорушників. Бути поза учнівським колективом — означає втратити свою громадськупозицію. Тому вони шукають і знаходять іншу позицію, інше мікросередовище, де задовольняютьсвої потреби в спілкуванні. Ізоляція важковиховуваних підлітків у класному колективіє однією з основних причин, що сприяє їх становленню на шлях правопорушень.
Важковиховувані звикаютьдо свого неблагополучного становища в сім'ї, школі, класному колективі, до поганихоцінок, перестають вірити у свої сили і навіть починають бравірувати своїми негативнимивчинками, недоліками. Щоб виправити ці недоліки, як вказував М.О. Алемаскін, слідперебудувати їх ставлення до себе, до навколишніх людей, створити такі педагогічніситуації, які дозволили б їм виявити позитивні якості особистості. Крім того, такіметоди педагогічного впливу на них, як навіювання, розрив небажаних стосунків, контактів,переорієнтація міжособових відносин, трансформація негативних стосунків у позитивні,дають бажані наслідки, якщо вони застосовуються разом з іншими методичними системами.
У психологічних дослідженняхостанніх років особливу увагу звертають на розробку механізму і умов емоційноговпливу на важковиховуваних. Постійно зростає в практиці превентивної педагогікироль таких напрямів психології, як психологічна реабілітація поведінки і вивченнястанів психологічної та соціальної дезадаптацiї особистості.
Отже, прогресивніпедагоги і психологи різних поколінь створили систему поглядів на такі складні соціально-біологічніявища, якими є важковиховуваність і відхилення в поведінці. Вони розкрили реальнімеханізми процесу, детермінуючого негативну поведінку дитини. Це все дає змогу модернізуватипрофілактику і подолання занедбаності в школярів, визначати оптимальну структуруперевиховання. Крім того, з'являється можливість досить точно прогнозувати поведінку,дати точне визначення педагогічної занедбаності і шляхів її попередження.
/>/>/>Розділ 2. Вікові й індивідуальні особливості дисгармонійногорозвитку особистості учнів/>/>/>2.1 Відхилення поведінки молоді
Соціальне життя складнеі різноманітне і в тому розумінні, що охоплює не тільки стабільне, спокійне, правильне,нормальне життя, а й відхилення. Це знаходить відображення у відхиленні від норми(девіантній) поведінці людей і аномалії суспільства. Що ж означає нормальне суспільство,відхилення від якого тягне за собою, наприклад, його дестабілізацію, соціальні деформаціїта інші негативні наслідки і відповідні санкції з боку суспільства? Нормальне суспільство- суспільство, що відзначається високою життєздатністю, гнучкістю, адаптивністюдо умов, що змінюються. Нормальне суспільство характеризується цілісністю, стійкістюсуспільних систем, постійним імпульсом розвитку, відкритістю, плюралізмом, сприйнятливістюнового, активністю соціалізації, природністю і впорядкованістю в його соціальнійстратифікації і мобільності [8, 328].
Поняття девіація,девіантна поведінка означає будь-які вчинки або дії, що не відповідають писанимі неписаним нормам, причому позитивні і негативні. Це може бути героїзм, самопожертва,альтруїзм, геніальне відкриття, надпрацездатність, велика відданість та ін. Алеможуть бути і негативні прояви, починаючи з безквиткового проїзду в громадськомутранспорті, дрібні крадіжки і завершуючи вбивствами та іншими тяжкими злочинами.Здебільшого девіація, відхилення розуміється як негативне явище, відхилення віднорми (закону) поведінки індивіда або спільності людей. Девіантність визначаєтьсявідповідністю або невідповідністю вчинків соціальним сподіванням. Девіація ж — поведінка,що вважається відхиленням від норми групи, спільності людей і тягне за собою ізоляцію,торжество виправлення або інші покарання. Зрозуміло, таке визначення девіантноїповедінки зв'язано з тим, що соціологи, природно, найбільшу, а нерідко і майже всюувагу приділяли і приділяють саме негативній девіації, що підриває соціальну стабільність.
Делінквентна поведінка- різновид девіантної, вона проявляється у прагненні особистості до протиправних,протизаконних дій. Оскільки підлітки — це ще не остаточно сформовані особистості,то можна говорити про те, завдяки виховним впливам є шанси вберегти їх від негативнихнаслідків власної поведінки.
Джерела та причинивідхилення поведінки від норми вчені намагаються пояснити тим, що люди за своїмбіологічним складом схильні до певних типів поведінки, що «кримінальний тип»є результат деградації на ранніх стадіях людської еволюції (Чезаре Ломброзо), щодевіантна поведінка зв'язана з особливістю побудови тіла людини (Хельмут Шелдон),аномаліями статевих хромосом (Прайс Уіткін), розумовими дефектами, психоапатією(Зігмунд Фрейд) та ін. Соціологічне пояснення девіації, не відкидаючи біологічних,психологічних причин відхилення поведінки молоді від норми, враховує, насамперед,соціальні і культурні фактори. Соціологи Еміль Дюркгейм, Роберт Мертон та ін. пояснюютьдевіацію «соціальною дезорганізацією» суспільства, коли культурні цінності,норми і соціальні взаємозв'язки відсутні, послаблюють або суперечать один одному(Еміль Дюркгейм); причиною девіації є розрив між культурною метою суспільства ісоціальне схваленими засобами їх досягнення (Роберт Мертон) [8, 431].
Відхилення поведінкилюдей існує тому, що «по-перше, нова соціальна система виникає не на пустомумісці, а виростає з ряду елементів колишньої, зруйнованої системи — чи мова йдепро людей і про елементи продуктивних сил, духовної або матеріальної культури. По-друге,процес розвитку самої соціальної системи звичайно нерівномірний, а це породжує диспропорціїв співвідношеннях деяких з її елементів і приводить до відставання деяких з нихі тим або іншим дефектам функціонування. По-третє, може спостерігатися неповна адаптаціядо зовнішніх і внутрішніх умов систем, що розвивається інакше, соціальний, культурнийабо технічний розвиток може не встигати за заново виникаючими суспільними, духовнимиабо економічними потребами, не варто відкидати і випадкові події. Все це в сукупностіі служить конкретним джерелом різних негативних явищ». Наявність відповіднихпричин — це ще не відхилення поведінки від норми. Починаються відхилення поведінкивід норми, коли виникає соціальне напруження, неможливість реалізації потреб і інтересівлюдей, коли створюється передконфліктна ситуація у взаємовідносинах їх із суспільством.В оцінці відхилення поведінки є два підходи — відносний і абсолютний. Те, що дляоднієї людини або спільності — відхилення, для інших може бути нормою, звичкою[9, 34].
В соціальному життіможе статись така ситуація, коли відхилення поведінки поширюється на широкі соціальніверстви, охоплює соціальні інститути, норми, цінності, загрожуючи самим устоям суспільства.Таке становище називається соціальною аномією або простіше означає розрегульованість,(деформацію) суспільства. Часто молоді люди привертають до себе увагу перехожихвідхиленням поведінки від моральних норм, ціннісних орієнтацій. Такі молоді людивиділяються зовнішнім виглядом, стоять біля входів у популярні молодіжні кафе, юрмлятьсябіля входів у метро, сидять на газонах міських скверів, вештаються з байдужим виглядомна вулицях міст, вважають себе «піплами», «харисонами», виняткововільними людьми, незалежними від батьків, рідних і суспільства. Це їх система. Погляди«системних» на життя багато в чому дозволяють зрозуміти позицію неформалів.
У Харкові один знеформалів (системне прізвисько «Юзо») розповідав: «Ми здатні підійтина вулиці до когось „волосатого“. Жодного разу не бачив його, просто підходжуі кажу „Привіт!“ і він мені відповідає тим же. Кажуть, Ви якісь дивнілюди. Чому один одного знаєте? Ви довіряєте людям. Вони ж можуть пограбувати, унеститощо. Розумієте? Це говорить тільки про те, що ми — паросток майбутнього в суспільстві,тому що ось та крадіжка, прагнення унести, обкрасти — це мабуть належність минуломуі має зникнути. Думаю, що в цьому саме відмінна властивість „волосатих“.Гадаю, що уже тепер „волосаті мають величезний вплив на еволюцію суспільства“.»Система — це співтовариство в суспільстві. Ніяких законів тут не може бути,кожний живе тільки за законами своєї совісті". А чи є в таких людей совість?Важко сказати. Бажання ж пооригінальничати, яким грішать багато юнаків і дівчатмає свою історію. Багато хто схоже давно забули, а молодь 80-90-х років напевненіколи і не знала про те, що французький поет Шарль Бодлер фарбував волосся у фіолетовийколір. Принциповий антиестецизм взятий на початку XX ст. на озброєння і російськими,і українськими, і білоруськими футуристами. Ще на початку 20-х років у Харкові футуристизбирались на Римарській і в інших місцях і свідомо кидали грубий виклик суспільствуі панівному тоді в літературі — символізму тощо. У людей старших поколінь претензіїдо оригінальних молодих людей, їх потуг на «новизну» викликають посмішку.Адже ж, в 20-і роки зустрічали і не таке. Бачили «бакланів», «клішників»,бачили як входили до трамваю зовсім голі молоді люди, яких потім висаджували з вагонупасажири. Бачили і просто шпану [9, 69].
Аналіз негативнихсторін життя в сучасній Україні свідчить, що психологи здебільшого оперують поняттями:п'янство, хабарництво, бюрократизм, зловживання службовим становищем, споживацтво,недобросовісне ставлення до праці, злочини проти особи, блат, бродяжництво, порушеннянорм і звичаїв, що виникають у суспільстві, прагнення взяти від суспільства більше,аніж віддати, безвідповідальне ставлення до шлюбу і сім'ї, безгосподарність тощо.З другої половини 80-х років в Україні розширились масштаби протиправної діяльності,коли потреб із зростанням злочинів проти особи, суспільства, держави реальну небезпекустановлять організована злочинність, ті чи інші модифікації мафіозних груп. Знятотаємність з таких відхилень, як наркоманія, проституція, корупція та ін. [13, 122]
В сучасних умовахвідхилення поведінки молоді пояснюється багатьма причинами. Завжди і скрізь молодьпрагне до спілкування з ровесниками, втікає від душевної самотності, а її випробовуютьбагато хто, живучи в окремих квартирах з нерозуміючими їх, як вони вважають, батьками.Для багатьох протиставлення себе, свого Я дорослим — нормальне явище. Підлітки нехочуть жити чужим досвідом, вчитися на чужих помилках. Протест, який вони висловлюють,може бути пасивний, через зовнішні, швидше показні, демонстративне заперечення існуючогопорядку, відмова від додержання прийнятих у суспільстві правил. Є й агресивні формипротесту, що виражаються в приголомшенні, яке межує з хуліганством, а іноді і переходитьу бешкети. Викликається відхилення поведінки молоді і різними соціальними причинами:нездоровий психологічний, ідейно-моральний клімат у несприятливих сім'ях з душевнимдискомфортом нерідко викидає юнака і дівчину «на вулицю» в пошуках доброти,взаєморозуміння, співчуття та ін. Нерідко в міських сім'ях через зайнятість батьківна роботі всі спілкування, які так потрібні дітям і підліткам, зводяться до записок-наказів,телефонних нотацій тощо.
Справжні цінності(соціальні, моральні, естетичні) за таких умов прищепити важко. В багатьох школахі професійно-технічних училищах та й вищих навчальних закладах ідейно-моральне,трудове, естетичне виховання здійснюється формально. Надто слабо виховання ведетьсяі в трудових колективах. Однією з причин відхилення поведінки молоді є становищесуспільної свідомості, способи її формування. В численних публікаціях суцільне заперечення,голос критиканства, а не об'єктивний аналіз. Не приучені до серйозного аналізу,підлітки починають не тільки називати конкретні недоліки, але й відкидати прогресивніідеї способу життя, культуру, правила співжиття та ін. Відбивається і наступ масовоїкультури, пропаганда західного способу життя. Пройдіться по містах і селах України,рідко зустрінете вітрини, таблички та ін. рідною українською мовою, російська мовавитісняється англійською, американською рекламою та ін. В ряді міст України появилисьі різні групи рокерів. Слово рокер вживається в двох значеннях: рокерами називаютьі виконавців рок-музики, і певну частину мотоциклістів. Особливо задирливо поводятьсебе байкери — мотоциклісти та ін.
Неофіційні самодіяльніформування ніби розташовані між двома полюсами: на одному полюсі — ті, хто за соціальнусправедливість, рівність, гуманізм, на другому — її, хто за демократію, формуванняринкових відносин, перебудову економічних відносин, за рівність, справедливість,гуманізм. Сам факт існування самодіяльних молодіжних формувань свідчить про те,що боротьба поки точиться на рівних. Її гострота посилюється тип, що на кожномуполюсі діють сили тяжіння. Звідси і разючі відхилення поведінки молоді.
/>/>/>Розділ 3. Профілактика проявів девіантної поведінкиі вплив виховання на запобігання порушень
Становлення людинине протікає без складностей і протиріч. Чим багатша і різнобічніша особистість,тим сутужніше шлях її розвитку. У пошуках себе, сумнівах і помилках, у подоланнітого, що ще вчора здавалося досягненням, а сьогодні уже вимагає корекції, в умінніконструктивно виходити з кожного нового кризового стану і полягає нормальний шляхпсихічного розвитку людини [12, 26].
Щоб допомогти підростаючійлюдині перебороти виникаючі відхилення в її поводженні і розвитку, потрібно враховувати,на якому віковому етапі знаходиться дитина, яку сходинку свого життєвого шляху воназараз переборює, у чому типові складності того чи іншого віку. Це не виходить, щопоява брутальності, наприклад, можна виправдати специфікою підліткового етапу розвиткуі пасивно чекати, коли дане негативне явище зникне. Нерідко приходиться чути:«Нічого, він переросте, усе саме собою улагодиться». Така заспокійливапасивність може привести до формування ряду стійких шкідливих звичок [13, 45].
Визначені віковій індивідуальні особливості дисгармонійного розвитку школяра нерідко виявляютьсяпричиною його важковиховуваності. Необхідно в процесі становлення індивідуальностівчасно переборювати виникаючі психологічні труднощі, шукати правильний підхід докожної дитини, усувати фактори, що негативно впливають на його розвиток, враховуватистатево-вікові, індивідуально-типологічні особливості, розуміти протиріччя, що вінсам не в силах визначити.
Насамперед вартозвернути увагу на динаміку вікових змін психічного розвитку школяра.
Шкільне дитинствопочинається з критичного, чи переломного, періоду, що традиційно називають кризоюсеми років. Перехід до навчання із шести років, можливо, змінить назву кризи, алене скасує ні її самої, ні її змісту. Що упадає в око дорослим при спілкуванні здитиною першого року навчання, уже не дошкільником, але ще не зовсім школярем? Утрататієї простоти і безпосередності, що настільки характерна для дошкільного дитинства.Колишня єдність бажань і їхніх переживань руйнується. Якщо дошкільник був цілкомзахоплений станом радості чи суму, то семирічний школяр як би уперше відкриває длясебе власні емоції: не тільки протестує, але й одночасно уважно вивчає те, як вінце робить, вдивляється в себе. Помилки у вихованні можуть привести саме в цьомувіковому періоді до поглиненості своїми емоціями, що граничить з істероідністю(надмірний егоцентризм, прагнення звернути на себе увагу навколишніх).
До семи років з'являютьсятакі складні новотвори, як оцінка себе самого, самолюбство, а також нові протиріччяміж сприйняттям себе, відношенням до себе й оцінками навколишніх, дорослих, однолітків.Уперше виникає внутрішня боротьба переживань. Новий спосіб життя, зв'язаний з початкомшкільного навчання, впливає на протікання кризи семи років і швидкість виходу знього. Відбувається переоцінка цінностей, формується нове відношення до навколишньогосвіту і довільна регуляція поводження. Ведучою діяльністю стає не гра з її непродуктивністю,відсутністю інтересу до результатів, захопленістю самим процесом, а навчання, засвоєннясистеми знань, своєрідна, систематична напружена праця. Дитина привласнює, тобторобить своїм, суспільний досвід; пізнає не тільки безпосередньо навколишню йогодійсність, але і великий, складний світ, у якому живе. Молодший школяр відкриваєдля себе можливість співвіднесення дійсного і давно минулого, видимого, пережитогобезпосередньо й уявлюваного, передбачуваного, ілюзорного [12, 26].
Розширюється колозначимих для школяра людей, кожний з них несе в собі несхожі на іншого погляди,оцінки, чекання. Прилучаючи до нових, більш діловим, функціональним відносинам злюдьми, що складаються в школі, дитина поступово виходить із кризи семи років. Вінуже не губиться в суперечливості своїх внутрішніх переживань, не страждає від неможливостізнайти адекватні зовнішні форми їхнього вираження, щоб зробити внутрішній світ доступнимдля своїх близьких. Якщо розвиток особистості протікає в цілому благополучно, молодшийшколяр "іде" від цих проблем у багатий і привабливий світ відкриття всобі несподіваних задатків і здібностей, необхідних для навчальної діяльності.
Відношення до себев цьому віці усе більше визначається взаєминами в колективі класу. Групові норми,колективна думка до кінця початкової школи стають важливіше думки вчителя чи батьків.Якщо цього не відбувається, якщо дитині важко встановлювати контакти з однолітками,з'являється ґрунт для порушень поводження. Засвоюючи прийняті у своїй мікрогрупіправила поведінки, манеру вдягатися, виявляти осуд чи захват, десятилітня людинавже стає усе більш незалежним від оцінок тих, кого не відносить до свого обраногокола. Так він одночасно прилучається до визначеної групи і віддаляється від всіхінших; залежність і самостійність формуються не послідовно, а в єдиному складномупроцесі. Протиріччя між оцінками дорослих і однолітків переживаються як неминучі.Молодший школяр ще не завжди вірний віковим груповим нормам, він змінює свої орієнтаціїв залежності від оточення. З батьками більш невимушений і наївний, чим із учителем;у двірській компанії більш активний, балакучий, рухливий, чим у класі.
Порушення поводженнямолодшого школяра значною мірою визначаються зовнішніми обставинами, випадковимиподіями, однохвилинними враженнями. Особистісно значимою реальністю виявляютьсяне тільки родина, своя вулиця, сусіди, школа, але і місто, країна, історичне минуле,подорожі і пригоди, винаходи і відкриття. Поволі готується криза перехідного віку,того віку, що недарма вважається періодом максимальної важковиховуваності.
У 11-13 років нерідкоспостерігаються падіння успішності, зниження працездатності, згасання колишніх інтересів,розвінчування авторитетів. З'являються негативізм стосовно кожної вимоги старших,спроби за будь-яку ціну продемонструвати свою «дорослість», виявити незалежність,вирватися з-під опіки. У дівчаток усі ці зміни звичайно починаються трохи раніше,ніж у хлопчиків, і відбуваються не настільки інтенсивно — перехідний період у дівчатокяк би розтягнутий у часі і згладжений. Однак зустрічаються й у них бурхливо протікаючіпідліткові порушення поводження. Розбіжність між зовнішнім і внутрішнім стає глобальним:власне «я» яким його сприймає й усвідомлює тринадцятилітня людина, і увесьінший світ розділені прірвою, що як йому здається, ніколи і ніяк не перебороти.Зміст власного психічного життя для підлітка — об'єкт осмислення й узагальнення,внутрішній світ — реальність, що затьмарює дійсну дійсність.
Конфлікти з дорослиминерідко виявляються відносно поверхневими і необразливими в порівнянні з боліснимиі складними внутрішніми драмами. Недарма Л.Н. Толстой назвав цей вік «пустелеюотроцтва». Ми швидко забуваємо свої підліткові проблеми, те, що надзвичайнохвилювало, — починаючи від зовнішності і кінчаючи відношенням до життя і смерті.Вони нам іноді здаються перебільшеними. Однак даними спеціальних досліджень установлено,що саме в цей період частіше виникають невротичні реакції, патологічні риси поводження,загострюються акцентуації як форми дисгармонійного розвитку особистості, що маєперекручену структуру відносин з навколишнім світом, іншими людьми і самою собою.(Акцентуація — крайній, прикордонний варіант нормального, непатологічного розвитку.рухливий перехід між нормою і патологією.) Як підліток вийде з лабіринту протиріч,що обрушилися на його? Чи знайде впевненість у собі? Чи знайде близьких за духомоднолітків? Чи надовго закріпиться в ньому невір'я у свої сили, відчуття власноїнікчемності? Може случитися, що бажання самоствердитися штовхне його в асоціальнучи групу навіть на лаву підсудних. Форми виходу з кризи залежать від того соціальногосередовища, у якій знаходиться кожен конкретний підліток, від індивідуальної історіїйого життя, минулого досвіду рішення життєвих проблем, відносин із близькими дорослими.За даними спеціальних досліджень, до 92% спроб здійснення самогубств підліткамипобічно чи прямо зв'язано із сімейними взаєминами. Маються на увазі не тільки«алкогольні» чи «криміногенні» родини, але і такі родини, уяких практикують жорстоке звертання із систематичними тілесними покараннями, принижуютьдостоїнство підлітка невсипущою опікою, стеженням, спробами нав'язати свою думкапро товаришів, вчителів і т.п. [12, 28]
Відповідальністьза таких учнів багато в чому падає на школу, на вчителя. Чи зуміє він завоюватидовіру стрімко дорослішаючої дитини? Чи зрозуміє, що з ним відбувається? Чи знайдетактовну форму втручання, допомоги? Адже пережиті протиріччя вже глибоко усередині,підліток їх маскує, ховає не тільки від дорослих, але і від себе, тому вони виявляютьсяв поводженні зовсім не такими, які в дійсності. У цей період необхідно розрізнятивипадкові порушення поводження, викликані надмірною запальністю, дратівливістю,підвищеною стомлюваністю, гіпертрофованою спрагою незалежності, і ті вчинки, щодійсно не можна залишити без уваги.
У психологічній науцінемає більш розповсюдженої думки про перехідний вік, чим думка про його суперечливість.Справді, могутній підйом життєдіяльності від 11 до 15 років супроводжується загальнимослабленням, астенічністю, стомлюваністю. По спеціальним даним, чотирнадцятилітніпідлітки часом почувають себе настільки нещасливими, що плачуть без видимої причини,хочуть кинути всіх і усе. Тривога і депресія — явища цілком звичайні серед учнівцього віку. Бурхливий розвиток уяви, фантазії, відрив від дійсності сполучаютьсяз першими життєво важливими рішеннями, появою позначок життєвого плану, професійних,суспільних перспектив. Відхід у себе, замкнутість, відчуженість від навколишньогов той же час не виключають життєвої значимості для цього віку інтимно-особистісногоспілкування з однолітками, зародження перших глибоких почуттів до іншої людині.Причому спілкування для підлітків настільки значимо, що в науці дискутується питанняпро те, чи залишається навчання як і раніше ведучою діяльністю в цей період чи головнимстає інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Існує й інша точка зору, відповіднодо якої основним стає суспільно корисна діяльність. Цю думку вчителю також потрібновраховувати, тому що отроцтво — вік загальнолюдських ідеалів, період усвідомленнясвоєї соціальної приналежності, етап серйозної суспільної роботи, час формуванняцивільної позиції.
Внутрішня напруженістьжиття підлітка вимагає і від нього, і від учителів мужності і терпіння. Невирішенавчасно конфліктна ситуація, неуважність до переживань підлітка обов'язково проявлятьсяй у порушеннях поводження, і в негативних звичках, негативних рисах характеру. Учительне повинний забувати про те, що цей вік є не тільки яскравим періодом самозбагнення,але і початком самовдосконалення, прагнення до якого необхідно вчасно розбудитиі стимулювати, направляти.
При благополучномувиході з кризи для підлітка як би заново відкривається зовнішній світ, відбуваєтьсяпереорієнтація з прийнятих у дитячих групах норм і цінностей на дорослі, соціальноприйнятні і схвалювані. Рівняння на дорослих виражається й у новій життєвій позиціїстосовно людей і світу, і у формуванні етичного світогляду. «Якщо дошкільникграє в дорослого, то підліток ставить себе в ситуацію дорослого в системі суспільнихвідносин. „
Розвиток інтересудо себе, до власного внутрішнього життя, усвідомлення суперечливості своїх устремлінь,бажань, потреб — усе це стає змістом конфліктних переживань підлітка. Наприклад,він розуміє, як важливо підвищити успішність по основних предметах для майбутньогонадходження у вуз, але не вірить, що зможе цього домогтися, не знаходить у себепотрібних якостей, що, однак, не веде до переорієнтації на іншу професію. Такийвнутрішній конфлікт може зовні виражатися в зовсім іншій, перетвореній формі, наприклад,у виді невдоволення своєю зовнішністю, низьким чи надмірно високим ростом, чи худорбоюповнотою. Педагог, спостерігаючи зовнішнє вираження конфліктних переживань, далеконе завжди догадується про наявність щирої драми. Підкреслимо, що навіть довірчівідносини з класним керівником не є гарантією повної відвертості в п'ятнадцять років.Внутрішній світ, що ускладнюється, вимагає автономії від будь-яких зовнішніх впливів,має потребу в інтимності переживань [12, 29].
Вихід із кризовогостану виражається й у поглибленні взаємин з однолітками, появі своєї компанії. Такареферентна група відіграє значну роль у розвитку системи цінностей підлітка, саморегуляціїйого поводження. Відомий швейцарський психолог Ж. Піаже зробив такий висновок: колидитина кооперується із собі подібними, — він уже дорослий. У цей час основна увагавчителя повинна бути спрямована на вивчення особливостей сприйняття підлітками своїходнолітків, на позитивні і негативні авторитети для того, щоб, вивчивши специфікупроцесу спілкування важких учнів, правильно керувати цим спілкуванням. Іноді потрібноспеціально створювати ситуації, у яких виникає можливість різновікового спілкування(самоврядування, гурткова робота, спортивні змагання і т.п.). У деяких випадкахпідліток має потребу в придбанні визначених комунікативних навичок, що досягаєтьсяв безпосередніх і ігрових ситуаціях, у процесі спеціального програвання типовихконфліктів при драматизації окремих епізодів зі шкільного життя, під час обговореннякниг і фільмів. Буває, що від педагога потрібно рішуче втручання в спілкування підлітказ ровесниками, тому що загальна спрямованість його компанії викликає серйозні побоювання.Однак і в такому випадку форми педагогічного впливу повинні бути недирективними,неавторитарними, повинні припускати повага до що учиться, серйозне, не зневажливевідношення до його оман.
При переході відотроцтва до юності росте усвідомлення своєї несхожості на інші, унікальності власногосвітосприймання, новизни виникаючих проблем. Юнак то переоцінює свої можливості,то випробує до самого себе презирство і відразу, то перебуває в тривозі за майбутнє,то впадає в байдужість і песимізм. Якщо підлітки, будуючи життєві плани, звичайномало співвідносять їх з дійсністю, скоріше мріють, чим реально прогнозують, то юнакивже серйозно думають про те, як, якими шляхами можна буде досягти бажаного, якідля цього є ресурси, об'єктивні можливості. Старшокласник розчаровується в собіі знову вірить у свої сили, заново оцінює друзів і батьків.
Якщо служити — толюдству, якщо прославитися — те на увесь світ, якщо близька людина — те у всім ідо самої смерті. Такі романтичні масштаби, глобальна система координат приводятьдо якісно нового переживання внутріособистісних конфліктів і, отже, до нових відхиленьу поводженні. “Безмірність у світі мрій» створює умови для сприйняттябудь-яких перешкод на шляху здійснення задумів як принципово нездоланних, будь-якихнеоднодумців — як ворогів. Корективи, що неминуче вносить життя в плани і прогнозимолодої людини, внутрішньо переосмислюються як необхідність чи ледве не переродженнясамої особистості, розробки нової життєвої стратегії.
Підліток ледь устигавсправлятися зі шквалом реально існуючих, протиріч, що відкриваються заново їм, бувцілком поглинений сьогоденням. Майбутнє малювалося йому в райдужному світлі, в ореоліжаданої дорослості. Минуле стрімко відкидалося як обридла несамостійність, дитячість,залежність від старших. Юнак упритул наближається до свого майбутнього, живе скорішев ньому, чим у сьогоденні, квапиться заповнити білі плями вимислами, що існуютьу його внутрішньому світі на рівних правах з буденною повсякденністю. На цьому шляхуй осягають його неминучі розчарування, що можуть привести до появи алкогольних орієнтації,спробам бродяжництва, статевих девіацій, до захоплення азартними іграми і т.п. Юнакуздається, що уберегти себе від розчарувань можна тільки асоціальним шляхом — відходомвід активної діяльності. У цих вікових особливостях нерідко криється причина майбутньоїінфантильності молодої людини, його несамостійності, невміння брати на себе відповідальність,приймати важливі рішення [12, 30].
На щастя, розвитокособистості на цьому етапі онтогенезу припускає формування професійних орієнтації,інтересу до праці, суспільно корисної діяльності, перевага оптимістичних установокі прогнозів. Правильні виховні впливи сприяють усе більшому підпорядкуванню поводженняцілям майбутнього. На перше місце висуваються ідейні переконання, стійкі моральніпринципи, відповідальність перед собою, потреба в самовихованні.
Внутрішня суперечливістьпроцесу становлення особистості школяра з першого по десятий клас не виключає активного,діючого, перетворюючого відношення до світу і до себе, яким варто цілеспрямованокерувати на кожнім віковому етапі.
Пам'ятаючи про специфічнідля кожного вікового періоду конфліктні переживаннях учнів, педагог зможе більшцілеспрямовано орієнтуватися в тих формах недисциплінованості, з якими він повсякденнозіштовхується, зуміє вичленувати для себе такі порушення поводження, що мають потребув ретельній корекції, і такі відхилення, що порозуміваються переважно віковими йіндивідуальними особливостями школяра і не вселяють побоювань.
Іноді батькам приходитьсязвертатися за консультацією до лікаря-психіатра з приводу порушень у поводженнісина чи дочки: утеч з будинку, суїцидальних думок, намірів (суїцид — самогубство),відмовлення від їжі і т.п. Після ретельного обстеження лікар пише: «патологічніреакції пубертатного періоду» (пубертат — вік статевого дозрівання). Такі реакціїможуть бути провісниками й інших, більш серйозних порушень, але частіше проходятьпрактично безболісно. Роль вчителя в таких обставинах не може зводитися тільки довимоги медичного обстеження. Досвідчений педагог звичайно піклується про підвищенняпсихолого-педагогічної грамотності батьків, вчасно готує їх до можливого на кожнімвіковому етапі новим складностям і проблемам, виробляє разом з ними єдину стратегіювиховних впливів.
Крім вікових відхиленьу розвитку учнів існують також визначені індивідуально-типологічні особливості становленняіндивідуальності, що є передумовами формування особистісних дисгармоній.
Щоб зорієнтуватисяв тих індивідуальних особливостях учнів, що можуть виявитися передумовами стійкихпорушень поводження, доцільно в кожнім конкретному випадку вивчити систему відносиншколяра до основних сфер життя: до світу, людям і собі. У цих трьох напрямках звичайновиявляється намічена дисгармонія розвитку особистості, цієї ж області соціальнихвідносин необхідно перебудовувати в процесі корекційної роботи. Зі шкільних прогуліві прилучення до асоціальної групи однолітків звичайно починається таке поводження,що вселяє тривогу педагогам і батькам. Слідом за прогулами відзначаються дрібнехуліганство, віднімання кишенькових грошей у малят, викрадення велосипедів і мотоцикліві ін. Такі порушення поводження звичайно характерні для учнів хитливого типу особистості.Цим учням здається, що навколишній світ — джерело розваг, звеселянь, приємних сюрпризів.Погоня за задоволеннями, прагнення розслабитися, забутися, переключитися — от типовімотиви їхніх дій. Вони завжди виявляються в полону обставин, не мають власної лініїповодження. У спілкуванні з однолітками погоджуються на другі ролі, можуть виявитисяслухняним знаряддям в асоціальній групі. Рано починають курити. Відношення до себезалежить від випадкових оцінок людей, що виявились поруч. Внутрішня мнима безконфліктність,зв'язана з нестійкістю інтересів і прихильностей, готовністю відмовитися від власнихзадумів при виникненні найнікчемніших перешкод на шляху до мети, перешкоджає продуктивномурозвитку особистості [12, 31].
Приставання до іноземців,випрохування в них подачок, зухвала поведінка в громадських місцях, демонстративнівтечі — ці форми поводження характерні для іншої групи школярів, що відносятьсядо так називаного демонстративного типу особистості. Основні індивідуальні особливостітаких учнів зводяться до прагнення будь-що-будь звернути на себе увага. Навколишнійсвіт сприймається як декорація, у якій розігрується драма унікального, до кінцянеоціненого «я». Повсякденне, «сіре» життя з його повсякденнимпотоком обов'язків і турбот не задовольняють. При першому знайомстві «демонстранти»можуть зачарувати безпосередністю й емоційністю, але при тривалих контактах виявляєтьсяїхня облудність, поверховість, заздре відношення до чужих успіхів. Відношення досебе займає велике місце у внутрішнім житті «демонстрантів»; вони прагнутьдо оригінальності, несхожості на навколишніх, анітрошки не співвідносячи вигаданіпредставлення з реальними оцінками оточуючих людей.
Утечі з будинку ібродяжництво — це прерогатива гіпертимного типу особистості. (Гіпертім — людиназ немотививовано підвищеним настроєм.) Підлітки-гіпертими сприймають навколишнійсвіт як засіб іспиту їхніх незвичайних здібностей, як полігон для прояву геройства.Спрага пригод, пристрасть до ризикованих підприємств, некритичність до невдач можутьпривести до конфлікту з законом. У відносинах з однолітками гіпертими звичайно претендуютьна лідерські функції і, як правило, домагаються визнання, оскільки товариші цінуютьїхній оптимізм, рішучість, постійне прагнення до ризику. Як гіпертим відноситьсядо себе? Він зосереджений на уявленнях про те, яким може стати, якщо тільки захоче.Висока думка про себе, непомірні домагання як би блокують розвиток критичності;думки інших людей знецінюються. Тому внутрішніх переживань через свої недоліки,негативних індивідуальних особливостей не виникає. Така внутрішня безконфліктністьперешкоджає подоланню дисгармонії в розвитку особистості.
Небезпечні порушенняповодження, що зустрічаються в дітей з дисгармонійним розвитком особистості, — приступиневтримної люті з цинічною лайкою, жорстокими бійками, байдужністю до слабості ібезпорадності супротивника. Підлітки так званого збудливого (епілептоїдного) типуособистості схильні до сексуальних ексцесів, статевих перверзій, алкоголізації«до відключення». Навколишній світ такий підліток сприймає похмуро, якджерело неприємних змін, непотрібних конфліктів. Відношення до людей залежить відтого, оцінює він конкретної людини як сильну чи слабку особистість. Перед сильнимипідлещується, з ровесниками тримається зухвало, охоче створює компанію зі слабких,у якій підтримує свій авторитет на почутті страху. Нерідко захоплюється азартнимиіграми, у погоні за виграшем утрачає контроль над собою. Відношення до себе суперечливо.З одного боку, бачить себе сильним, справедливим, безстрашним, з іншого боку — постійночимось незадоволений, розсерджений. Внутрішнє неприйняття всяких несподіванок, прагненнядо стабільності, стереотипності сполучаються з затяжними і бурхливими зовнішнімиконфліктами [12, 32].
Щоб правильно поставитипедагогічний діагноз, виявити характерні для кожного типу дисгармонійного особистісногорозвитку особливості, педагогу необхідно всебічно проаналізувати поводження учняв різних сферах його взаємодії з навколишніми, вивчити індивідуальну історію йогостановлення. Для цього потрібно або звертатися по допомогу в психологічну консультацію,або організувати педагогічний консиліум для аналізу залежності порушень поводженняданого підлітка від його індивідуально-психологічних особливостей.
Крім традиційнихвиховних прийомів, учителі-новатори застосовують методи активного психологічноговпливу: групові дискусії, ситуаційно-рольові ігри, міжособистісний тренінг, пантомімічніігри, терапевтичні монологи й ін. Школа володіє величезної відбудовний силоміць,яку треба цілеспрямовано використовувати при профілактиці і корекції порушень уповодженні учнів.
Вікові й індивідуальніособливості дисгармонійного розвитку особистості звичайно тісно взаємозалежні. Такназивані «вікові симптоми», що відбивають перекручені і перебільшені проявинормального вікового розвитку, неминуче накладають відбиток на сам процес становленняособистості, викликаючи своєрідні чи затримки дисгармонії. З іншого боку, властивікожній дитині індивідуально-типологічні особливості, специфічні характерологічнівластивості впливають на переживання ними типових вікових криз.
Для розуміння шляхіві форм керування процесом гармонічного розвитку особистості необхідно цілеспрямовановивчати індивідуальні варіанти проходження дитиною послідовних вікових етапів, подоланняїм криз, особливості переходу від одного вікового етапу до іншого. Своєрідна чутливістьучня, що знаходиться на тій чи іншій віковій стадії, його підвищена сприйнятливістьдо визначених впливів, несприятливих впливів жадають від дорослих своєчасної діагностикипричин виникаючих порушень поводження, уміння підібрати ефективні профілактичніі корекційні педагогічні прийоми, змінить стиль спілкування, форми взаємодії.
/>/>/>Висновок
Отже, пошук найефективнішихзаходів-ранньої профілактики правопорушень неповнолітніх став головною метою триєдиногосоціального інституту (школи, сім'ї, громадськості). Особливу увагу слід приділятироботі з учнями молодшого шкільного віку, яка, на думку багатьох психологів (Я.Коломийського та ін.), відіграє винятково важливу роль в адаптації до соціальнихумов взагалі і до шкільного життя безпосередньо.
Досить складно забезпечитиодну з головних умов Організації ранньої профілактики — своєчасне розпізнання початковихвідхилень у моральному розвитку особистості, які можуть за певних обставин призвестидо серйозних порушень моральних і правових норм. Визначити неблагополуччя в моральнійсфері — завдання не з легких, оскільки процес виникнення моральної деформації формуванняносить прихований характер. Тому склалася, ситуація, за якої вчителі, вихователіглибоко усвідомлюють, що працювати по-старому далі не можна, а до роботи в новихумовах чимало педагогів не готові.
Традиційна системаорганізації навчально-виховного процесу в школі з властивим їй усталеним розподіломпосадових обов'язків між педагогами сформувала у свідомості освітян стереотипнеуявлення про те, що вчитель навчає школярів, а вихователь (класний керівник) виховуєїх. Таке уявлення суперечить ідеї органічної єдності процесів навчання та виховання,їх взаємозв'язку. Цю ідею можна сформулювати так: «Не існує навчання без виховання,так само, як не існує виховання без навчання».
Справді, кінцевамета виховання школяра полягає в тому, щоб сформувати в нього стійку звичку дотримуватисьу своїй діяльності та поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнанихпринципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли і виховні цілі та завдання,що їх ставить перед собою педагог, відповідають потребам та інтересам вихованців,тобто коли він сам прагне досягти певного виховного ідеалу і хоче бути вихованоюлюдиною.
Життя підтвердило,що велику складність у розв'язанні завдання раннього запобігання відхиленням у моральномурозвитку в поведінці школярів становить незадовільна підготовка педагогів до роботив екстремальних умовах. І особливо це стосується молодих учителів.
Демократизація ігуманізація нашого суспільства, його моральне і культурне оновлення, політичне таекономічне вдосконалення потребують підвищення майстерності всіх ланок навчально-виховногопроцесу. У період перебудови збільшилась також увага школи, сім'ї, громадськостідо негативних явищ у шкільному середовищі, визначились конкретні шляхи подоланняпрорахунків у моральному вихованні та навчанні підростаючого покоління. Саме перебудовасистеми народної освіти, розвиток демократичних принципів управління, гуманізаціязагальноосвітньої школи дадуть змогу вирішити ці завдання.
/>/>/>/>/>Література
1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учеб пособ. — М.:Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. — 624 с.
2. Бондарчук Е.М., Бондарчук Л.И. Основы психологии и педагогики:Курс лекций. — К.: МАУП, 1999. — 168 с.
3. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред В.В.Давыдова. — М.: Педагогика, 1991. — 479 с.
4. Запобігання відхиленням у поведінці школярів / Заред. Б.С. Кобзаря, Е.І. Петухова. — К.: Вища школа, 1992. — 143 с.
5. Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. — М.:Просвещение, 1972. — 255 с.
6. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: Основні положення:Навч. посіб. — К.: Екс-об., 1999. — 304 с.
7. Немов Р.С. Психология: В 3-х кн. Кн.2.: Психология образования.- 2-е изд. — М.: Просвещение, ВЛАДОС, 1995. — 486 с.
8. Немов Р.С. Психология: В 3-х кн. Кн.3.: Экспериментальнаяпедагогическая психология и психодиагностика. — 2-е изд. — М.: Просвещение, ВЛАДОС,1995. — 512 с.
9. Особенности обучения и психологического развития школьников13 — 17 лет / Г.М. Борисова, И.В. Дубравина и др. — М.: Педагогика, 1988. — 190с.
10. Психологические особенности самосознания подростка /Под ред.М.И. Боришевского. — К.: Вища школа, 1980. — 165 с.
11. Психология современного подростка / Д.И. Фельдштейн,Т.Н. Бостянжиева, М.И. Вериникина и др. — М.: Педагогика, 1987. — 236 с.
12. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся(Психолого-педагогический аспект): Пособ. для учителей / Под ред. В.А. Татенко,Т.М. Титаренко. — К.: Радянська школа, 1989. — 128 с.
13. Учителям и родителям о психологии подростков / Г.Г.Аракелов, Н.М. Жариков, Э.Ф. Зеер и др. — М.: Высшая школа, 1990. — 303 с.