Вступ
Актуальність теми роботи. У сучасній Україні бездоглядні дітистали значною соціальною проблемою. Протягом останніх десяти років, коли країназіткнулась із стрімкою економічною кризою та зміною цінностей, кількістьбездоглядних та занедбаних дітей та молоді значно збільшилось. Одна із головнихпричин дитячої бездоглядності є міграції українських громадян узахідноєвропейські країни у пошуках працевлаштування. У таких випадках, колиодин або обоє батьків виїхали закордон, діти залишаються під опікою іншихродичів, сусідів або опікунів, а в короткий час опиняються на вулиці. Батьки,які мали б мати вплив на дітей, відсутні, а їхні діти не є досить свідомі, щобналежно вчитися та працювати. Діти не відчувають контролю, пропускають навчанняу школі, стають постійними клієнтами комп’ютерних клубів, нічних клубів, починаютьпалити та вживати наркотичні засоби, алкоголь, підпадають під вплив вуличнихбанд, торговців наркотиками. Тому проблематика теми роботи створює актуальністьтеми дослідження.
Мета дослідження: аналіз становища дітейтрудових мігрантів в Україні з подальшою розробкою методичного забезпеченняроботи шкільних соціальних педагогів та практичних психологів для роботи ізцією категорією дітей.
Головні завдання дослідження:
– вивчення загальної ситуації щодо становища дітей трудовихмігрантів в Україні;
– дослідження змін, які відбуваються у поведінці, звичках,характері дітей після від'їзду батьків за кордон на заробітки;
– визначення готовності й можливостей соціальних педагогів тапрактичних психологів для роботи з цією категорією дітей.
1. Поняття «психологічного сирітства» дітей трудовихмігрантів
Поняття «психологічне сирітство» з'явилося порівняно недавно.Але застосування цього терміну до українських дітей ніколи не було настількишироким, як нині. Найчастіше під це визначення потрапляють діти з неблагополучнихі неповних сімей. Але тепер до психологічних сиріт почали зараховувати і дітейтрудових мігрантів. Незалежно від того, в якому віці дитину покидають батьки,це, безумовно, позначається на її сприйнятті світу і психологічному здоров'ї. Атаких дітей у нашій країні тисячі.
Батьки, яким держава пропонує досить безрозсудний інелогічний вибір між дітьми та матеріальним благополуччям, дуже часто обираютьдруге. Адже жити на зарплату робітника або вчителя складно, якщо не сказатибільше.
Багато дітей, які брали участь у опитуванні, сприймаливід'їзд батьків як зраду. Серед відповідей дітей вимушених мігрантів, якізалишилися на батьківщині, на запитання: «Як ви поставилися до від'їздубатьків?», однією з найчастіших було небажання розмовляти з мамою і татом, якіїх покинули.
Адже дитині дуже складно збагнути, що насправді в більшостівипадків батьки переслідують мету – забезпечити їй гідне майбутнє. 86% трудовихмігрантів покидають країну з метою заробити гроші, щоб дати можливість дитиніотримати вищу освіту. І менш ніж 9% батьків їдуть за кордон тому, що просто нехочуть жити в Україні. Напрошується висновок: українці все ж таки хочуть жити вкраїні, яка, втім, не може забезпечити матеріальне благополуччя для них таїхніх дітей.
Що таке «добре» і що таке «погано»?.. Це запитання рано чипізно виникає у кожної дитини. І її подальша доля залежить від того, яка будеотримана на нього відповідь. Досить часто від'їзд батьків припадає саме наперехідний вік дитини. Зараз більшість таких дітей залишаються під опікоюродичів. Найчастіше це бабусі та дідусі. У цьому віці у дітей виникає дужебагато актуальних запитань, з якими вони не завжди підуть до старшогопокоління. Тому єдиним джерелом інформації для них стає вулиця.
Але усім зрозуміло, що друзі не завжди можуть повести дитинуправильним шляхом. Саме чинник недостатньої уваги батьків часто стає головноюпричиною проблем дітей. Адже якщо дитина розуміє, що її доля небайдужадорослим, якщо вона відчуває, що вона комусь потрібна, для неї значнозменшується ризик потрапити у неблагополучну компанію, і, як наслідок, статижертвою непорядних людей, що її оточують.
Ще одна обставина, яка змушує замислитися про долю дітейтрудових мігрантів – політика держави у цьому відношенні. Точніше, якщорозібратися, то ніякої політики у цій області й немає. Тобто, фактично, ніхтоне несе юридичну відповідальність за дитину у випадку, якщо обоє батьківвиїхали з країни. Єдині, хто займається питанням виховання дітей трудовихмігрантів – це родичі, у яких вони змушені жити. Крім того, питаннямсоціального захисту цієї категорії займаються громадські організації.
Дивно, але держава на програми соціального захисту дітейтрудових мігрантів грошей не виділяє. Певно, для створення сприятливих умоврозвитку дітей, які залишилися без батьківської уваги, важливо залучати доспівпраці класних керівників та психологів. Але звалювати все на школу теж неварто. Для вирішення проблеми необхідна тісна взаємодія міських властей зсоціальними службами. Необхідно піднімати це питання на державному рівні, а нетільки давати «цінні вказівки». Виходячи з того, що кількість дітей трудовихмігрантів вже давно перевалила за десятки тисяч (звичайно, офіційну статистикуніхто не веде) потрібно створити для них державну програму соціального захистуі допомоги.
2. Девіантність поведінкидітей трудових мігрантів
Дослідження девіантної поведінки у світовій психологічнійлітературі представлені достатньо широко, а в сучасній вітчизняній психології іпедагогіці є визначальним, тому що саме девіантна поведінка перешкоджаєсоціалізації особистості, її становленню й формуванню, розвитку їїгромадянської самосвідомості.
Як уже було зазначено вище, батьки виїхавші за кордон черезпогіршення соціальної ситуації в останні роки призводить до збільшеннякількості дітей, що живуть у винятково складних соціальних умовах. Із загальноїкількості населення в Україні 14 млн. дітей і молоді віком до 18 років. Середних: діти-сироти і діти, які залишилися без піклування батьків або з неповнихсімей – понад 400 тисяч.
Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде поколінняпризводить до того, що у дітей і підлітків домінуючими почуттями стали тривога,агресія, соціальна пасивність, страх. Непокоїть і той факт, що у науковий обігуведено навіть поняття «діти групи ризику», що, звичайно, не прикрашаєсоціальне становище у державі.
Досить часто про негативні прояви поведінки дітей мігрантів говорятьяк про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичнійпсихології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.
Підлітковий вік дітей мігрантів як кризова стадія розвиткуособистості, на думку видатних психологів, передбачає, що певний підлітокважкий як для себе, так і для інших.
Розлади процесу становлення особистості дітей мігрантів можутьсупроводжуватися різними проявами антисоціальної спрямованості, такими, як:заподіяння шкоди приналежній іншим власності, експансивність, жорстокість уставленні до тварин. З віком ознаки агресивності змінюються, хоча стійкість їхзберігається.
У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, щоскладають специфічний підлітковий комплекс: 1) реакція емансипації (крайнійступінь – бродяжництво); 2) реакція групування з однолітками (формуваннявласної субкультури); 3) реакція захоплення (хобі).
Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також іяк відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистіснітенденції до самоактуалізації. Тому профілактика та подолання девіацій можливішляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісногозростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічномублагополуччю підлітка або молодої людини.
Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціальногодосвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цьогодосвіду у внутрішні, власні регулятори активності. До цих регуляторів належатьмотиви, звички, настанови, стереотипи тощо. Метою соціалізації є забезпеченнявключення особистості у соціальне середовище, створення умов для максимальноїреалізації її психологічного потенціалу, спонукання до саморозвитку. У процесісоціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєвікризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні,спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обов’язковим, алереально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічнихновоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість,цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.
У соціально-психологічному плані визначальним чинником, якийпідштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формуванняособистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності. На думку Е. Еріксона,потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою,закладається у людини на рівні базових потреб – самозбереження, репродукціїтощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певноїсоціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичністьвідсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу,референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання.
Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового вікупризводять до несприятливого (аномального) формування особистості. Цепроявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень,відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах.Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуаційі навіть створення умов, сприятливих для її прояву.
Формами соціально-психологічної допомоги в роботі здевіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формівправ, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів,корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програмисприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сферііндивідуальних якостей, однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуютьсялише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованостісвоєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, суїцидальні спроби,дрібні крадіжки тощо.
Психолого-педагогічні засоби профілактики й корекціїдевіантної поведінки дають особливий ефект, якщо застосовуються у формісполученого сугестивного та когнітивного впливу. Такий уплив можезастосовуватися як у вигляді прямого навіювання, так і вправ, а такожтрадиційних засобів виховання, адекватних віку підлітків з корекційнимивправами, що відповідають індивідуально-типовим особливостям цієї віковоїгрупи. Девіантність проявляється у різних формах соціальної агресії,тривожності, дезадаптації, ворожості.
Розвиток особистості – це багатоскладовий іполідетермінований процес. Однією зі складових цього процесу є розвитоксамосвідомості – уявлення про себе, про своє «Я» у його різноманітних проявах.
Допомога дитині з психологів, педагогів, соціальнихпрацівників у розкритті особистісних можливостей, усвідомленні всіх проявівособистісного «Я», зняття настанов, що обмежують розвиток, дозволить дитинізнайти своє місце в житті, зробити спілкування гуманнішим, навчити її жити вмирі й злагоді з собою та іншими, сформувати в дитини інтерес і прагненнявивчати всі грані власної особистості. Робити це треба не тільки закликами доцього (розповідь, бесіда, лекція), але й засобами практичної психології.
Теоретична значущість дослідження полягає в обґрунтуваннікритеріїв розробки розвиваючих вправ і корекційних методик для активізаціїінтелектуальної діяльності у підлітковому віці з використанням індивідуальної,групової корекційної роботи й сугестопедичних засобів.
Практична цінність полягає в комплексному підході додослідження, розвитку й корекції особистісних рис підлітка, що сприяютьформуванню девіантної поведінки у підлітковому віці.
Передбачається, що принцип індивідуального підходу в роботі здітьми й підлітками, що характеризуються різними формами девіантної поведінки,може бути реалізований, якщо враховувати особливості психодинамічнихвластивостей індивіда, що багато в чому генетично визначають формування йоготемпераменту й характеру. Достатньо ефективними, на наш погляд, можуть бути йзасоби сугестивного впливу, що використовують елементи класичної педагогіки.Підлітковий вік характеризується високим сприйняттям навіювання. Цей фактробить підлітковий вік більш сприятливим для проведення сугестивного впливу абоокремих сугестивних елементів.
У цілому, негативний сценарій вирішення віковихпсихосоціальних криз призводить у підлітковому віці до зниженої самоповаги,характерної для підлітків з девіантною поведінкою. При цьому защемлена потребав самоповазі призводить підлітка до пошуку виходу за механізмомгіперкомпенсації, виявляючись у вигляді девіантних форм поведінки.
Девіантна поведінка у дітей мігрантів не є стійкимутворенням. На нашу думку, при визначенні девіантності слід застосовуватитермін «девіантний» стосовно конкретного вчинку, а не особистості підлітка вцілому.
Такимчином, замість того щоб створювати незручність дітям, заганяючи їх унездійсненні стандарти поведінки, дорослі повинні показати можливість творчовирішувати проблеми спільними зусиллями. Існує чотири чудових способипереключення негативних почуттів, що часом захльостують дітей, на соціальноприйнятні дії.
– дативиговоритись і перетворити невдоволення, що жевріє в душі, на слова.
– чіткопозначити словами свої негативні почуття. Після цього вони зазвичай зникають.
– змоделювативихід із ситуації.
Допомогтипідлітку уникнути небезпечної поведінки можна двома шляхами: задовольняти тіінтереси, що прийнятні і допомагати йому пояснювати та називати свої негативніпочуття. Підлітки повинні чітко розуміти, що є три моменти, що обмежують їхнідії. Вони зобов'язані стримати себе, якщо:
– цьоговимагає безпека й існує реальна загроза здоров'ю;
– цезагрожує їм або чужій власності;
– цьоговимагають закон і порядок прийнятності.
Висновки
У роботі досліджено основи психолого-педагогічних міркуваньаспектів виховання та навчального процесу дітей трудових мігрантів.
Визначено, що проблеми, які мають діти трудових мігрантів,здебільшого носять психологічний характер. Зокрема, це сум за батьками,неможливість звернутися до них за порадою, пригнічений стан, нестачабатьківської ласки. Проблема дозвілля також виділялася як суттєва.
Рівень довіри учнів та соціального оточення дітей до школи ісоціальних служб є низьким. Діти звертаються за допомогою до своїх класнихкерівників тільки з питаннями, які стосуються навчання.
Працівники освіти на сьогодні не готові працювати з дітьмитрудових мігрантів та надавати їм адекватну допомогу. Серед перепон ефективнійроботі із цією категорією дітей респонденти виділяли брак методичногозабезпечення, відсутність досвіду роботи із дітьми трудових мігрантів,відсутність знань щодо особливостей таких дітей та форм роботи із ними,нормативно-правової бази з цих питань, брак фінансового забезпечення такоїроботи.
Список використаної літератури
1. Алхазова А.А. Особенностиинтеллектуального развития подростков, включенных в разные педагогическиесистемы: автореф. дис…. канд. психол. наук / Алхазова А.А.; [МГУ им. М.В. Ломоносова].– М., 2004. – 24 c.
2. Андерсон Дж.Р. Когнитивнаяпсихология: [пер. с англ.] / Дж.Р. Андерсон. – 5-е изд. – СПб. и др.:Питер, 2002. – 492 с.
3. Будрина Е.Г. Динамикаинтеллектуального развития в подростковом возрасте в условиях разных моделейобучения: автореф. дис…. канд. психол. наук / Будрина Е.Г.; [Ин-т психологииРАН]. – М., 2005. – 30 c.
4. Зернова Т.И. Влияниеразличных форм ранней профессионализации на личностное и интеллектуальное развитиеподростков: автореф. дис…. канд. психол. наук / Зернова Т.И.; [Куб. гос.ун-т физ. культуры, спорта и туризма]. – Краснодар, 2004. – 23 с.
5.Гейвин Х. Когнитивная психология: [пер. с англ.] / Х. Гейвин. – СПб. и др.:Питер: Питер принт, 2003. – 268 с. – (Концентрированная психология). – Библиогр.:с. 239 – 257.
6. Гончаров В.С. Основыпроектирования когнитивного развития школьников: монография / В.С. Гончаров;Курган. гос. ун-т. – Курган, 2005. – 211 с. – Библиогр.: с. 182–19(284 назв.). Шифр РНБ: 2005–3/34857.
7. Зайончовська Ж.Міграційна ситуація в сучасній Україні // Людина і праця. – 2005. – №6. – С. 31–37.
9. Кунигель Т.В. Тренинг«Активизация внутренних ресурсов подростка» / Т.В. Кунигель. – СПб.: Речь,2006. – 100 с.
10. Айвс Р.Д. Обучениемолодежи жизненным навыкам и приобретение опыта их исследования: [перевод] – Екатеринбург:Банк культ. информ., 2001. – 85 с.