--PAGE_BREAK--Розділ 1. Теоретико-методологічне дослідження ролі емоцій у психічному розвитку дитини 1.1 Природа, сутність та функції емоцій
Емоції відіграють у житті людини надзвичайну роль. Останні дослідження американських вчених свідчать про те, що навіть розумові здібності людини не так важливі, як рівень її емоційногорозвитку.
Люди, які здатні контролювати свої почуття, добре розуміються в тому, що почувають інші, мають перевагу в умінні діяти за так званими неписаними законами, які ведуть до успіху в особистому і суспільному житті. Адже люди з добре розвиненою емоційною сфероюможуть краще налагодити стосунки з оточуючими, швидше знайти вихід із складного становища, здатні більш цілеспрямовано керувати своїми емоціями. Це називається мати високий коефіцієнт емоційногорозвитку EQ (термін введений Д. Гоулменом). В це поняття входять такі чинники, як уміння розуміти й керувати своїми емоціями, цілеспрямованістю, здатність до співчуття та вміння допомогти людям у налагодженні стосунків[18, 24].
Емоції – це особливий клас психічних процесів і станів, пов’язаних з інстинктами, потребами і мотивами, які відображають у формі безпосереднього переживання (задоволення, радості, страху та ін.) значимість предметів, явищ, ситуацій, що впливають на індивіда в процесі його життєдіяльності. Почуття – стійкі емоційніставлення людини до явищ навколишньої дійсності, які відображають значення цих явищ у зв’язку з її потребами і мотивами; вищий продукт розвитку емоційних процесів в суспільних умовах.
У людини головна функція емоцій полягає в тому, що завдяки емоціям ми краще розуміємо один одного, можемо, не користуючись мовою, судити про стани один одного й краще налаштовуватися на спільну діяльність і спілкування. Чудовим, наприклад, є той факт, що люди, які належать до різних культур, здатні безпомилково сприймати й оцінювати вираження людського обличчя, визначати по ньому такі емоційні стани, як радість, гнів, сум, страх, відраза, подив [18, 31].
У ряді досліджень учених (С.Л. Рубінштейн [38], П.М. Якобсон [50] та ін.) зустрічаються два підходи до розуміння емоцій, а саме, «емоції» та «почуття» як синоніми одного значення. Водночас у інших роботах емоції, почуття та переживання розглядаються як різні за значенням[41, 60]. Розуміння емоцій також ускладнюється з причини неоднозначного підходу авторів до розкриття їх змісту. Труднощі при визначенні емоцій виникають ще й з тієї причини, що вони (емоції) можуть розглядатись як властивості психіки, як процеси, як стан психіки [41, 60].
Виходячи зі змісту розглянутих ознак, обраних для визначення сутності емоцій, як атрибутивні, умовно їх можна розглядати як складне явище психіки, пов’язане з різними властивостями та процесами, що характеризують суб’єктивне відношення, виражене у специфічний оцінці. Емоції дуже тісно переплітаються з іншими особливостями психіки, а також характеризуються відсутністю чітких уявлень, що спричинило диференціювання їх видів.
Існує більше 20 функцій емоцій у психічній діяльності людини. У цьому аспекті особливе значення функції емоцій набувають у процесі розвитку дитини. Умовно можна виділити дві групи функцій: ті, що наперед визначені біологічним розвитком психіки дитини та здебільшого пов’язані із захисними психофізіологічними особливостями організму, та функції, пов’язані із соціально-психологічними якостями характеру, яких набувають у навчально-виховному процесі та у процесі діяльності дитини.
1.2 Емоційна сфера дитини-дошкільника, її розвиток та особливості
Дитина живе у Світі в трьох основних вимірах — фізичному, емоційномуі розумовому. Саме в них вона виявляє себе в житті: у фізичному — вчинками, діями; у почуттєвому — щиросердечними проявами, бажаннями; у розумовому — думками, судженнями. Таким чином, процеси виховання і навчання стосуються усіх виділених аспектів розвитку особистості одночасно. Як справедливо вказували Л. С. Виготський, А. В. Запорожець, тільки погоджене функціонування емоційноїі розумової систем, їхня єдність може забезпечити успішне виконання будь-яких форм діяльності. Про це саме писав К. Є. Ізард: «Емоції енергетують і організують сприйняття, мислення і дію»[18, 37].
Дошкільний вік характеризується бурхливим розвитком емоційної сфери, яка справляє величезний вплив на особистісний розвиток дитини, на оволодіння нею різноманітними видами діяльності. Впродовж дошкільного дитинства емоції розвиваються, ускладнюються і набувають інтелектуалізованого характеру[11, 29]. Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, при чому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційної сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.
На важливості дослідження емоційної сфери, зокрема емоційних ставлень дітей дошкільного віку наголошував О.Запорожець. Він стверджував, що виховання почуттів з перших років життя є найважливішим завданням, оскільки те, як будуть засвоюватися знання та уміння, вирішальним чином залежить від емоційного ставлення суб’єкта до оточуючих людей і довкілля.
Формування значної частини емоційного досвіду дитини, зокрема динаміки експресивних дій, адекватності емоційного реагування, розвитку емпатії, саморегуляції, а також виразності особистісних особливостей загальної емоційності, тривожності, сензитивності, фрустрованості відбуваються переважно під впливом саме цих факторів у дошкільному періоді. У зв’язку з цим, деякі дослідники висловлюють припущення про те, що особливості розвитку емоційної сфери дитини детермінуються конкретними умовами її виховання. І чим повнішим є соціальний статус цих умов, тим більш сприятливим є розвиток емоційного статусу дитини.
Немає правильних і неправильних почуттів і емоцій, усі вони відіграють важливу роль в житті дитини. І що не менш важливо – емоції дитини дають самим дітям і дорослим інформацію про їхній стан. Позитивні емоції, такі як радість, задоволення, довіра, дають дітям відчуття безпеки та надійності. Завдяки цим емоціям діти відчувають, що в їхньому світі все гаразд, вам допомагають набувати нового досвіду і повторювати набуте. Від інших емоцій їм погано, бо вони попереджують про небезпеку і незадоволеність. Вони попереджують про те, що щось не так. Гнів означає, що дитині трапилася перешкода. Сум призводить до зниження енергії і дає час для того, щоб адаптуватися до втрати чи розчарування. Страх спонукає дітей до захисту. Тепло і ласка свідчать дітям про те, що їх люблять і цінують[23, 62-63].
За період дитинства особливості емоцій (їх сила, протяжність, стійкість) змінюються в зв’язку з змінами загального характеру провідної діяльності дитини і її мотивів, а також в зв’язку з ускладненням стосунків дитини з навколишнім світом. Разом з переживанням задоволення чи незадоволення. пов’язаних з задоволенням безпосередніх бажань, у дитини виникають більш складні відчуття, викликані тим, наскільки добре вона виконала свої обов’язки, яке значення мають їхні дії для других людей і в якій мірі дотримуються нею і навколишніми нормами і правилами поведінки [21, 105].
З метою розвитку емоційної сфери необхідно передбачити гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати в дитини необхідні навички в керуванні своїми почуттями і емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують. З емоційним благополуччям дитини пов’язана її оцінка самої себе, своїх здібностей, моральних і інших якостей.
Однією з умов виникнення у дітей старшого дошкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок і взаємозалежність і взаємозалежність емоційних і пізнавальних процесів – двох найбільш важливих сфер його психологічного розвитку.
Виховання відчуттів у дитини повинно служити передусім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й одним з показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, веде до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції [30, 42].
Формування і корекцію недоліків емоційної сфери старшого дошкільниканеобхідно розглядати як пріоритетний напрямок у роботі дитячого психолога. У процесі розвитку відбуваються зміни в емоційній сфері:
· дитина освоює соціальні форми вираження почуттів;
· змінюється роль емоцій у діяльності дитини, формується емоційнепередбачення;
· почуття стають більш усвідомленими, узагальненими, довільними, внеситуативними.
На які ж емоції варто спиратися в роботі з дітьми? Існує кілька класифікацій емоцій. Однією з них є класифікація К. Є. Ізарда, що виділяє десять базових емоцій, кожна з яких веде до різних внутрішніх переживань і різного зовнішнього вираження цих переживань:
1. Інтерес — позитивна емоція, вона переживається дитиною частіше, ніж інші емоції. Інтерес грає важливу мотиваційну роль у формуванні і розвитку навичок, умінь, інтелекту і творчих прагнень; забезпечує працездатність.
2. Радість — переживання активного внутрішнього задоволення, впевненості в собі, власної значимості, успіху своєї діяльності. Якщо ця емоція переважає в емоційномужитті, то дитина перебуває в стані комфорту.
3. Подив — переживання, пов'язане зі сприйняттям чогось раптового, несподіваного.
4. Сум — переживання суму, зневіри, ізоляції. Ця емоція гальмує розумову і фізичну активність дитини.
5. Гнів — переживання обурення, збурювання, незадоволення чимось. Ця емоція є одним з компонентів агресивної мотивації. Контроль над нею відіграє важливу роль у процесі соціального розвитку дитини.
6. Відраза — украй неприємне переживання, викликане чимось бридким, огидним, противним, потворним.
7. Презирство — переживання глибокої зневаги до когось (чогось) морально низького. Презирство приводить до роздування почуття власної значимості і до знецінювання об'єкта презирства.
Ситуації, що активізують гнів, одночасно активують емоції відрази і презирства. Комбінація цих трьох емоцій розглядається як тріада ворожості.
8. Страх — переживання сильного переляку, остраху когось (чогось). Переживання страху відчувається і сприймається як погроза особистої безпеки; супроводжується почуттям непевності, незахищеності, неможливості контролювати ситуацію.
9. Сором — переживання незадоволеності собою. Сором мотивує бажання дитини сховатися, утекти.
10. Провина — переживання, пов'язані з порушенням моральної й етичної норми [18, 58-62].
Інші емоції, відповідно до теорії К. Е. Ізарда, є похідними. Особливості зовнішнього прояву емоцій визначаються по виразних рухах тіла особи, й інтонації, тембру голосу. Виразними діями не тільки визначається, але і формується почуттєва сфера. Підтвердженням цього служать слова С. Л. Рубінштейна: «Виразний рух не тільки виражає вже сформоване переживання, але і сам, включаючи, формує його; так само як, формуючи свою думку, ми тим самим формуємо наше почуття, виражаючи його»[38, 42-43].
Для маленької дитини характерно знаходитися в «полоні емоцій», тому що вона не може керувати ними. Її почуття швидко виникають і так само швидко зникають. Головний напрямок розвитку емоційної сферив старшого дошкільника — це поява здатності керувати почуттями. Інший напрямок у розвитку почуттів пов'язаний зі зміною їхньої динаміки і змісту, коли почуття стають стійкими, набувають помітної глибини, формуються моральні, естетичні і пізнавальні почуття.
Про розвиток емоційної сфери дитини старшого дошкільного вікусвідчать наступні показники:
· адекватна реакція на явища і ситуації навколишньої дійсності;
· диференціація й інтерпретаціяемоційнихстанів інших людей;
· широта діапазону усвідомлюваних емоцій, уміння вербалізувати емоційнийстан;
· адекватний прояв емоцій при спілкуванні.
продолжение
--PAGE_BREAK--1.3 Особливості емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку
Готовність до школи визначається соціальною та емоційноюзрілістю дитини. Вона виражається в умінні контактувати з іншими людьми (дітьми та дорослими), дотримуватись прийнятих у суспільстві правил поведінки, уміти грати в ігри за правилами, самому їх дотримуватись і стежити за їх дотриманням іншими учасниками.
Емоційна готовність виявляється у задоволенні, радості, довірі, з якими дитина йде до школи. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем і новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані із самою навчальною діяльністю, її процесом і першими результатами, вболівання за успішне виконання завдань [12, 48].
Індивідуально-емоційна готовність дитини старшого дошкільного віку до навчання у школі містить у собі: мотивацію до навчання, уміння спілкуватися з однолітками й дорослими, сформованість адекватної самооцінки й уміння володіти собою (довільність поведінки).
Мотивація до навчання. Знання тоді засвоюються міцно, коли вони добуті самостійно. Те, що дитині повідомляють, може пройти повз її свідомість; але те, про що вона здогадалася сама, її власне відкриття, залишається в пам'яті назавжди. Тому заняття для підготовки дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі повинні проводитися в ігровій, захоплюючій формі з використанням практичних завдань і творчих вправ. Таким чином, у дитини формується пізнавальний інтерес, бажання вчитися[24, 67-68].
Спілкування. Також необхідно використовувати колективні ігри, що дозволяють дітям навчитися взаємодіяти, співробітничати з однолітками й у той же час виявити свою індивідуальність. Спеціальні психологічні ігри спрямовані на розвиток емоційного світу старших дошкільників, учать їх розуміти свої почуття й емоційні стани інших людей.
Самооцінка. Неодмінний супутник освоєння нового — помилки. Уникнути їх не можнливо, коли навчаєшся. Тому важливо сформувати в дитини правильне відношення до власних невдач, навчити її не боятися помилок, вселити в неї впевненість у тому, що будь-яка нова справа їй по силам. Доброзичлива атмосфера на заняттях, спеціальні прийоми мають сприяти формуванню в дошкільнят правильного ставлення до помилок, розвивати упевненість у собі, допомагати перебороти страх виконати завдання невірно.
Довільність поведінки — уміння підкоряти власній волі безпосередні бажання й дії. Дитині важко звикнути до шкільного життя, якщо вона не вміє володіти собою. Адже їй потрібно буде вчасно прийти на урок, сидіти в класі відведений час, піднімати руку, щоб відповістити на запитання вчителя, виконувати завдання в той час, коли, можливо, хочеться пограти або помріяти. Якщо старший дошкільник не вміє контролювати свої бажання, то у школі це може призвести до емоційної дезадаптації. Тому важливо, щоб у дошкільному закаді проводилися ігри-тренінги для розвитку самоконтролю. Наприклад, ігри із правилами сприяють розвитку в дітей уміння контролювати свою поведінку[24, 74-76].
Готуючи малюків до школислід навчати дітей справлятися з власними емоціями. Невдача в будь-якій справі надовго призводить до відчуття власної неповноцінності. При цьому здатність до сприймання оточуючого різко знижується. Занурені у власні переживання, діти не можуть зорієнтуватись в тому, що відбувається, у них стає слабшою увага, зникає здатність міркувати і логічно мислити.
До 6 років потрібно навчити дитину контролювати свої почуття і переживання, познайомити її з прийомами саморегуляції (наприклад: «умовляти саму себе»: «Все добре, все зараз пройде, я заспокоюся і все складеться»).
Отже, емоційна готовність до навчання є дуже важливою для успішної адаптації дитини до шкільного життя. Емоційна готовність це вміння правильно й адекватно реагувати в різних життєвих ситуаціях. Вона в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.
Розділ 2. Організація, методи та результати емпіричного дослідження емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку
2.1
Методика та організація дослідження особливостей емоційної готовності до шкільного навчання старших дошкільників
Експериментальна частина дослідження була організована на базі ДНЗ №23 м. Рівне. Дослідженням було охоплено 15 дітей старшого дошкільного віку.
Мета дослідження: вивчити рівень та особливості емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого шкільного віку.
Завдання дослідження:
- провести серію спостережень та тестувань дітей старшої групи ДНЗ;
- проаналізувати отримані емпіричні дані;
- зробити узагальнення й висновки.
Методи дослідження. Для одержання повноцінних і достовірних результатів використалися методи: спостереження, тестування дітей, анкетування батьків, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.
Етапи дослідження:
Процедура емпіричного дослідження проходила в три етапи.
1. На підготовчому етапі була визначена основна вибірка дослідження. Формуючи нашу вибірку, ми виходили з необхідності залучити до дослідження дітей старшого дошкільного віку. Вибірка була сформована на базі ДНЗ №1 с. Селище Сарненського району Рівненської області. В проведенні нашого дослідження брали участь 15 дітей старшої групи та їх батьки. На підготовчому етапі був здійснений відбір традиційних методик, які представлені зокрема такими: діагностика рівня тривожності (Див Додаток 1), діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій відбувалася з допомогою медодики-гри «Абетка настрою» (Н.Л.Белопольської) (Див. Додаток 2), визначення емоційного ставлення старщого дошкільника до себе та своїх ровесників — Тест «Дві хатки» (Додаток 3).
2. На діагностичному етапі були вивчені якісні характеристики емоційності та рівень емоційної готовності до навчання у школі дітей старшого дошкільного віку.На протязі цього етапу з кожною дитиною проводилася індивідуальна консультація за результатами психологічного дослідження.
3. На третьому етапі – заключному – відбувалося підведення підсумків, розробка психологічних рекомендацій для корегування низького рівня емоційної готовності до навчання у школі, оформлення матеріалів дослідження.
Визначення рівня тривожності дитини страшого дошкільного віку
Словник практичного психолога подає таке визначення тривожності — це стан цілеспрямованого підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги в ситуації можливої небезпеки, який забезпечує відповідну реакцію на страх.
Очікування небезпеки, що насувається, співвідноситься з почуттям невідомого: людина не усвідомлює, звідки вона може загрожувати. На відміну від емоції страху, тривожністьне має конкретного джерела.
Такі слабко виражені прояви тривоги, як почуття переживання, невпевненість у правильності своєї поведінки є невід'ємною частиною емоційного життя будь-якої людини.
Тривожність негативно впливає не лише на емоційне самопочуття людини, а й у подальшому її житті порушує функціональні можливості психіки — занижена самооцінка, низький рівень навчальності в силу ригідності мислення, відсутності креативу уяви, продуктивності пам'яті — відбувається деструкція і гальмування розвитку особистості. Так звані «хронічні тривоги» здебільшого перетворюються на патопсихологічні розлади. Значна кількість тривожних дітей мають проблеми зі здоров'ям.
Висока тривожність здобуває стійкість при постійному невдоволенні навчальною роботою дитини з боку вихователя і батьків, якщо робити дитині багато зауважень, докорів.
Через наростання тривожностіі зв'язаної з нею низької самооцінки, знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Непевність приводить до ряду інших особливостей —бажанню бездумно слідувати вказівкам дорослого, діяти тільки зазразкамиі шаблонами, остраху проявити ініціативу формальному засвоєнню знань і способів дій.
Висока тривожність дитини свідчить про низький рівень емоційної готовності до навчання у школі. Тому дослідження рівня тривожності у дітей старшого шкільного віку в контексті емоційної готовності до шкільного життя є необхідним.
продолжение
--PAGE_BREAK--Вирішення цієї проблеми, а саме — виявлення чітких детермінант появи тривожності, об'єктивна оцінка наслідків наявності в емоційному житті дитини надмірної тривоги і страху, створення найбільш оптимальної бази тих соціальних інститутів, які супроводжують людину на шляху її соціалізації, розробка дієвих корекційних програм усунення особливо дитячої тривожності — значно допоможе у таких соціальних аспектах як навчально-виховний процес у закладах освіти, родинне виховання, соціалізація особистості, індивідуальний розвиток і саморозвиток.
Діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій — Методика «Абетка насторїв»
Розвиваюча, емоційно-комунікативна гра «Абетка настроїв», розроблена Н.Л.Белопольською, використовувалась нами у якості методики для вивчення адекватності емоційних проявів та реакцій досліджуваних дітей старшого дошкільного віку. Заняття з дітьми можна проводити індивідуально або в невеликих групах. За допомогою цієї методики визначається індивідуальна емоційна чуттєвість досліджуваного. Якщо емоційна чуттєвість вище вікової норми, то це може свідчити про емоційну неготовність дитини старшого дошкільного віку до начання у школі. Тому рекомендуються корекційні заняття з психологом дитячого дошкільного закладу.
Визначення емоційного ставлення старшого дошкільника до себе та своїх ровесників — Тест «Дві хатки»
Тест «Дві хатки» — один з варіантів соціометрії для виявлення дітей з проблемами спілкування з ровесниками (в контексті нашого дослідження це емоційні порушення у спілкуванні).
Уже в старшій групі дитячого саду існують досить міцні виборчі відносини. Діти починають займати різне положення серед однолітків: одні більше популярні серед більшості дітей, а інших — менш. Зазвичай переваги одних дітей перед іншими позв'язують із поняттям «лідерство». Однак більш правильно для даного віку говорити не про лідерство, а про привабливість або популярність таких дітей, що на відміну від лідерства не завжди пов'язана з рішенням групового завдання. Ступінь популярності дитини в групі ровесників має велике значення. Від того, як складаються відносини дошкільника в групі однолітків, залежить наступний шлях його особистісного, соціального та емоційного розвитку.
Для проведення тесту потрібний лист паперу, на якому малюють два будиночки. Один з них побільше — червоного кольору, інший поменше — чорного кольору. Як правило, цей малюнок не заготовлюють заздалегідь, а роблять на очах у дитини чорним і червоним олівцями.
Дитини говорять: «Подивися на ці будиночки. Уяви собі, що червоний будиночок належить тобі, у ньому багато гарних іграшок, і ти можеш запросити до себе всіх, кого захочеш. А в чорному будиночку іграшок зовсім немає. Подумай і скажи, кого із діток своєї групи ти запросив би до себе, а кого оселив би в чорному будиночку».
Особливу увага варто звернути на тих дітей, які основну масу однолітків відправляють у чорний будиночок, залишаючись на самоті або оточують себе дорослими. Як правило, це або дуже закриті, емоційно нестабільні, тривожні, нетовариські діти або конфліктні, які встигли посваритися майже з усіма. З великою ймовірністю можна сказати, що таких дітей очікують труднощі в спілкуванні з однокласниками в школі.
З іншого боку, якщо дитина не відчуває складнощів у спілкуванні с однолітками, та її товариство є бажаним для багатьох інших дітей, то це свідчить про те, що емоційна готовність дитини до навчання у школі на достатньому рівні. Адже прийшовши у перший клас діти повинні будуть налагоджувати контакти з новим оточенням — своїми однокласниками. Відповідно, можна прогнозувати, що діти, які не мали проблем в емоційному спілкуванні у дошкільному закладі, не будуть їх мати і у школі.
2.2 Психологічний аналіз сформованості емоційної готовності до шкільного навчання у дітей старшого дошкільного віку
Для узагальненого визначення наявного рівня тривожності був використаний тест тривожності. (Див. Додаток І). Тестування проводилося серед 15 дітей. Зважаючи на те, що вік досліджуваних дітей становить 5-6 років, то нами була обрана, як найоптимальніша методика-спостереження. Методика призначена для виявлення рівня дитячої тривожності на основі зіставлення результатів спостереження, отриманих від самого дослідника, батьків дитини й вихователів. Фіксація спостережень відбувається в кілька етапів. На першому етапі дослідник протягом 2-3 днів спостерігає за дитиною в різних видах діяльності (грі, на заняттях, новій обстановці й т.д.) і заносить результати в спеціальний лист спостережень (Див. додаток І). За результатами дослідження високий рівень тривожності склав — 5 дітей; середній рівень – 6 дітей; низький рівень – 4 дітей.Отримані результати графічно можна зобразити наступним чином:
Діаграма 2.1.
Розподіл рівня тривожності серед групи дітей старшого дошкільного віку
При високому рівні тривожності подразник за силою майже завжди переважає індивідуально психофізіологічну здатність організму дитини успішно його подолати чи швидко адаптуватися до нього, щоб знизити тривожність. При середньому рівні — подразник часто переважає здатність до адаптації. При низькому (в рамках активізуючої ситуативної тривожності) – лише інколи призводить до неадекватної реакції. Коли вплив подразника закінчується, то реакція у вигляді страху, агресії, апатії тощо при високому рівні тривожності зберігається ще тривалий час (дні, тижні, місяці, роки); при середньому рівні – певний час (години, дні); при низькому – зникає повністю при усуненні дії подразника. У схожих обставинах, навіть коли подразник не діє, реакція тривожності при високому рівні особистісної тривожності виникає завжди; при середньому – часто; при низькому – інколи.
Виявлені фактори виникнення особистісної тривожності та показники її прояву вказують на необхідність організації спеціальної роботи з дітьми старшого дошкільного віку по її подоланню, оскільки високий рівень тривожності негативно впливає на формування емоційної готовності до навчання у школі, на розвиток емоційної сфери загалом і затримує розвиток пізнавальної сфери та дегармонізує особистість на подальших етапах її становлення. Виявлення рівнів особистісної тривожності свідчить про необхідність проведення роботи з подолання тривожності, яка базувалась би на усуненні факторів її виникнення, розвитку і закріплення у дітей старшого дошкільного віку.
Наступним етапом дослідження стала діагностика адекватності емоційних проявів та реакцій досліджуваних дітей старшого дошкільного віку. Для цього нами була використана розвиваюча, емоційно-комунікативна гра «Абетка настроїв», розроблена Н.Л.Белопольською[4](Див. додаток ІІ).
Дітям пропонувалися дидактичні картки з малюнками людей або тварин, що відображають різні настрої — радість, горе, переляк, самовдоволення, агресію, невдоволення. Діти описували, як вони розуміють кожен з запропонованих малюнків, згадували коли вони відчувають ту чи іншу емоцію. Також дітям пропонувалося намалювати лінію інтенсивності своїх емоцій. Якщо емоція хороша, то її потрібно було намалювати червоним олівцем, якщо погана — чорним.
Психолог пропонує дітям:«Подивіться, будь ласка, уважно на ці малюнки. Побудуйте висловлення від імені персонажа, зображеного на кожному з них. Доведіть, що ваше уявлення про його зміст має об'єктивну основу, що крім вас можуть бачити й інші». Психолог докладно записує висловлення досліджуваного. Підраховується кількість якісних характеристик в описі переживання кожного персонажа. Підраховується середня кількість таких характеристик по групі й у порівнянні з ними робиться висновок про індивідуальну емоційну чутливість досліджуваного.
«Для оцінки переживання персонажів скористайтеся кольоровими олівцями». Кожен колір відповідає певному переживанню: червоний — захват; синій — занепокоєння; жовтогарячий — радість; фіолетовий — тривога; жовтий — задоволення; чорний — похмурість; зелений спокій.
Інтенсивність переживання виразіть в довжині лінії. Ваше власне переживання в даний момент відзначте кольоровим олівцем на лінії 5» (Див Додаток ІІІ).
Важливо, щоб кожна дитина зрозуміла, що від неї вимагається. Лише в цьому випадку отримані результати будуть достовірними.
В результаті даного обстеження ми виявили, що 3 досліджуваних дітей старшого дошкільного віку мають низьку індивідуальну емоційну чутливість, 8 детей — достатню або середню індивідуальну емоційну чутливість, і лише 4 досліджуваний виявили схильність до підвищеної індивідуальної емоційної чутливості. Отримані результати можна зобразити так:
Діаграма 2.2.
Заключним етапом нашого дослідження було виявлення дітей з проблемами у емоційному спілкуванні з однолітками.Для цього використовувалая методика «Дві хатки» — один з варіантів соціометрії для виявлення дітей з проблемами спілкування з ровесниками (в контексті нашого дослідження це емоційні порушення у спілкуванні).
У результаті проведення даного тестування було виявлено, що серед досліджуваних дітей переважають ті, з ким однолітки залюбки спілкуються — 8 дітей, статус «Зірка» у групі отримали 3 дітей, ізольованими серед однолітків виявилось 4 дітей старшого дошкільного віку, відкинутими однолітками від спілкування не виявилось жодної дитини.
Таким чином, відобразити отримані результати можна так:
Діаграма 2.3.
Таблиця 2.1
Розподіл соціометричного статусу серед досліджуваних дітей старшого дошкільного віку
продолжение
--PAGE_BREAK--
Таблиця 2.2.
Зведена таблиця результатів трьох етапів дослідження
При співставлені результатів трьох етапів досліджень ми дійшли таких висновків. Діти, які виявили підвищену тривожність, виявили також підвищену емоційну чуттєвість, що ймовірно призвело до проблем у емоційному спілкуванні. Всі ці три показники виявилися взаємопов’язаними, що дало нам підставу стверджувати, що 4 дітей з досліджуваної групи старших дошкільників знаходяться на низькому рівні емоційної готовності до навчання у школі, 7 дошкільників визначили середню або достатню емоційну готовність до навчання у школі. І лише 4 дітей з нашої вибірки виявили високий показник емоційної готовності до навчання у школі. Таким чином, діти з низькою емоційною готовністю до навчання у школі потребують психологічної корекції у дошкільному навчальному закладі.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ 3. Розробка системи коригування та розвитку емоційної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі 3.1 Основні засади колекційної роботи для покращення емоційної сфери дитини та підвищення її емоційної готовності до навчання у школі
Розвиток і коригування відхилень емоційної сфери дітей дошкільного віку, неможливий без достатньої фахової психологічної підготовки. Тому, необхідно розробляти систему цілеспрямованої психологічної підготовки студентів-психологів до діагностики та корекції негативних емоційних проявів у дітей.
Такого типу система має становити комплекс взаємопов’язаних теоретичних та тренінгових занять, які були б побудовані на основі концепції емоційної регуляції навчально-професійної діяльності. Означена система може реалізуватися на рівні спецкурсу. Теоретична частина цієї системи передбачає: розширення основних уявлень у студентів про емоції та їх функції у структурі особистості, що розвивається; уточнення психологічної характеристики особливостей розвитку емоційної сфери сучасних дітей дошкільного віку, яких виховують у різних умовах, та поглиблене розкриття змісту найбільш складних негативних проявів у розвитку емоційної сфери дітей.
Практично-тренінгова частина повинна бути зорієнтована на: відпрацювання навичок, пов’язаних з діагностикою особливостей емоційного розвитку дітей дошкільного віку; засвоєння різних прийомів та методів, спрямованих на профілактику та корекцію негативних емоційних проявів у дітей дошкільного віку; формування основ саморегуляції. В аспекті означеного положення також важливо підвищити психологічну підготовку студентів-психологів до проведення консультативної роботи з вихователями та батьками.
Що ж стосується корегування емоційної сфери досліджуваної категорії, то в основу корекційної роботи може бути покладено припущення про емоційне перенесення, а саме: уміння усвідомлювати емоції інших переносяться на уміння усвідомлювати власні переживання, в той же час уміння розуміти свої й чужі емоції, набуті в уявних ситуаціях, справляють вплив на реальні взаємини, в яких і відбувається пошук відповідних дій сприяння ровеснику. Таке перенесення лежить в основі формування позитивного ставлення до себе та однолітків, що і є рушієм особистісного розвитку дитини дошкільного віку. Метою колекційної роботи є формування у старших дошкільників позитивного емоційного ставлення до себе і ровесників через розвиток їх умінь усвідомлювати власні переживання та переживання ровесників. Психологічна робота, направлена на корекцію та підвищення емоційної готовності до навчання у школі має бути спрямована на розвиток у старших дошкільників умінь:
1) розуміти емоції ровесників за мімічними та пантомімічними ознаками;
2) усвідомлювати свої переживання, рефлексувати власні вчинки;
3) адекватно реагувати на зовнішні впливи – вчинки і переживання оточуючих, зауваження дорослих, успіх та невдачі ровесників;
4) адекватно реагувати на власний неуспіх.
3.2 Корекція емоційної готовності до навчання у школі за допомогою групових занять та ігор
Ігри і вправи для дітей з відхиленнями в спілкуванні
Зазвичай діти старшого дошкільного та молодшого шкільного віку життєрадісні, оптимістичні, комунікабельні. Вони зовсім можуть обходитись без товариства батьків, знайшовши спільні заняття й ігри. Якщо дитина з задоволенням вступає в ігри з ровесниками, приймає загальні правила, не конфліктує, з цікавістю відгукується на пропозиції познайомитись, то можна сказати, що вона комунікабельна і не відчуває труднощів у стосунках з оточуючими. Але як боляче буває батькам бачити, спостерігаючи за грою дітей, коли їхня дитина стоїть в стороні, знічена, не наважується підійти до дітей, лякається дорослих, недовірлива і сором’язлива. Нічим не краще вислуховувати скарги дітей і дорослих, що ваше дитя весь час б’ється, ображає, сперечається, заважає гратися.
Труднощі у взаємостосунках виникають нерідко, це нормально, але батькам варто звернути увагу на стійкі прояви замкнутості, конфліктності, образливості і емоційної нестійкості у дитини при спілкуванні. Дитина повинна відчути, що вона не одинока, а має друзів.
«
Колобок
»
(для дітей з 4 років)
Гра корисна в компанії малознайомих дітей. Діти сідають навколо, ведучий, тримаючи в руках клубок, обмотує нитку навколо пальця, задає любе питання, яке цікавить його. Іншому учаснику і так навколо. Всі бачать нитки, що зв’язують всіх учасників в єдине ціле, визначають, на що схожа фігура, багато узнають один про одного, з’єднуються.
Зауваження: якщо ведучий повинен допомагати якійсь дитині, то він бере при цьому клубок, підказує і знову кидає дитині. В результаті можна побачити дітей, які відчувають перешкоди у спілкуванні – у ведучого будуть з ними подвійні чи потрійні контакти.
«
Вітер д
у
є на...
»
(для дітей 5-10 років)
Із словами «Вітер дує на»ведучий розпочинає гру. Щоб гравці більше дізналися один про одного, питання можуть бути наступні: «Вітер дує на того, у кого світле волосся»– всі світловолосі збираються в одну групку.
Ведучого необхідно змінювати, даючи можливість запитати кожному з гравців.
Ігри і вправи на зняття страхів і підвищення впевненості в собі.
Багато батьків схвильовані проявами страхів у дітей. Одним дітям страшно стає в темнійкімнаті, інші ніякне навчаться з’їхати з гірки на санчатах, треті з жахом тікають від приближення собаки, замирають при вигляді павучка. Хтось боїться Баби-Яги, вовка, міліціонера. Об’єкти дитячих страхів безмежно різні, їхні особливості знаходяться в прямійзалежності від життєвого досвіду дитини, ступені розвитку їїуяви, емоційної стабільності, тривожності і невпевненості в собі.
«
Каруселі
»
(для дітей 4-6років)
У вправі беруть участь дитина і один з батьків чи двоє дітей. Один сідає в позу «плода»піднімає коліна і нахиляє до них голову, стопи щільно притиснуті до підлоги, руки обіймають коліна, очі закриті.Другий стає позаду, кладе руки на плечі сидячому і обережнопочинає помалу качати його, як гойдалку. Ритм повільний, рухи плавні. Виконувати вправу 2-3 хвилини.
Попередження: сидячий не повинен «чіплятися»ногами за підлогу і відкривати очі. Можна надіти на очі пов’язку. Потім гравці міняються місяцями.
«
Намалюй свій страх
, аби перемогти
його
»(для дітей з 4 років)
До вправи бажано поговорити з дитиною. «Чого ти боїшся?»Коли тобі буває страшно? Чи було таке, коли ти сильно злякався? Потім дитині пропонують намалювати те, чого вона боїться. Потрібен великий лист паперу. Олівці та фарби. Після малювання ще раз поговоріть, чого ж дитинаконкретно боїться. Потім візьміть ножиці і попросіть дитину розрізати «Страх»на маленькі частинки, а маленькі – на ще менші, допоможіть дитині в цьому. Коли «страх»буде подрібнений на маленькі шматочки, покажіть дитині, що тепер його зібрати неможливо. Замотайте ці малі кусочки в великий папір, підійдіть до смітника і викиньте туди, потім підіть з дитиною і викиньте все сміття – воно вам не потрібне, його вивезуть і спалять, а разом з сміттям спалять і «страх», і більше його ніколи не буде.
Зауваження: повторіть вправу через 1-2 тижні. Подивіться, що змінилося на малюнку страху (колір, сюжет, композиція), і робіть це до того часу, поки не бачите здивоване обличчя дитини у відповідь на прохання намалювати свій страх.
Ігри і вправи на зниження агресивності і послаблення негативних емоцій
Зла, агресивна дитина, розбишака і забіяка – великий батьківський смуток, загроза благополуччю дитячого колективу, «гроза», вулиць, але і нещасне створіння, якого ніхто не розуміє, не хоче приголубити і пожаліти. Дитяча агресивність – ознака внутрішнього емоційного неблагополуччя, комок негативних переживань, один з неадекватних способів психологічного захисту.
Такі діти використовують будь-якуможливість, щоб штовхатись, битись, ламати, щипати інших. Їх поведінка часто носитьпровокативнийхарактер. Щоб викликати відповідну агресивну поведінку, вони завжди готові злити маму, вихователя, ровесників. Вони не заспокояться до того часу, поки дорослі не вибухнуть, а діти не почнуть битися. Для таких дітей цеєдиний механізм «виходу»психоемоційної напруги, яка накопилася у внутрішній тривожності.
«
Вибиваємо пил
»(для дітей з 4 років)
Кожному гравцю дістається запорошена подушка. Він повинен, сильноб’ючи руками, добре її почистити.
«
Сваримося овочам
и»(для дітей з 5 років)
Запропонуйте дітям посваритися, але не поганими словами, а… овочами: «Ти – огірок», «А ти редиска», «Ти – морковка», «А ти – гарбуз»і т.д.
Запам’ятайте: перед тим, як насваритидитину поганим словом, пригадайте цю вправу.
«Сніжинки»
Ціль: розвиток здатності визначати емоції за схематичними зображеннями.
Дітям роздають сніжинки, вирізані з паперу, і пропонують схематично зобразити будь-яку емоцію на своїй сніжинці; потім розповісти, що сніжинка відчуває.
«Дзеркало»
Ціль: розвиток виразності рухів, уваги, спостережливості.
Діти зображують емоційний стан, протилежний станові дорослого.
Пантоміма
Ціль: розвиток уяви, виразності руху.
Хто водить, той вимовляє фразу, а діти зображують емоційний стан, про який говорить ведучий. Фрази можуть бути такими:
— Ура! Я йду в цирк!
— Ой, який щасливий день!
Комплекс представлених ігор сприяє формуванню емоційнозрілості дітей.
продолжение
--PAGE_BREAK--Висновки
Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, які відображають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємне й неприємне, відношення людини до світу, людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, страсті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені в усі психічні процеси й стани людини. Будь-які прояви її активності супроводжуються емоційними переживаннями.
У сучасній психології склалися неоднозначні підходи до визначення сутності емоцій. Умовно їх можна розглядати як складне явище психіки, пов’язане з різними властивостями та процесами, що характеризують суб’єктивне відношення, виражене у специфічній формі оцінки.
В сучасних дослідженнях фіксується більше 20 функцій емоцій в розвитку особистості. На перших вікових етапах становлення особистості суттєвим виступає диференційований підхід до визначення функцій емоцій на основі знаку та модальності (страх, гнів, радість), інтенсивність та частота прояву яких характеризують змістову вираженість емоцій. На розвиток емоційної сфери дітей впливають як біологічні, так і соціально-психологічні фактори, а саме: особливості сімейного виховання; неформальність взаємостосунків з іншими дітьми та умови навчально-виховного процесу в дитячому закладі.
Емоційна готовність — це вміння правильно й адекватно реагувати в різних життєвих ситуаціях. Емоційна готовність до школи в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.
Особливостями програм підготовки дітей до школи, які реалізуються на даний час в дошкільних освітніх установах, є те, що вони недостатньо повно охоплюють зміни особистісної сфери, у тому числі емоційної. Емоційна сфера, як для дорослих, так і для дитини є наріжним каменем успішності в школі, соціалізації й інтеграції її в суспільство.
Готовність до школи визначається соціальною та емоційною зрілістю дитини. Вона виражається в умінні контактувати з іншими людьми (дітьми та дорослими), дотримуватись прийнятих у суспільстві правил поведінки, уміти грати в ігри за правилами, самому їх дотримуватись і стежити за їх дотриманням іншими учасниками.
Емоційна готовність виявляється у задоволенні, радості, довірі, з якими дитина йде до школи. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем і новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані із самою навчальною діяльністю, її процесом і першими результатами, вболівання за успішне виконання завдань.
Індивідуально-емоційна готовність дитини старшого дошкільного віку до навчання у школі містить у собі: мотивацію до навчання, уміння спілкуватися з однолітками й дорослими, сформованість адекватної самооцінки й уміння володіти собою (довільність поведінки).
Отже, емоційна готовність до навчання є дуже важливою для успішної адаптації дитини до шкільного життя. Емоційна готовність це вміння правильно й адекватно реагувати в різних життєвих ситуаціях. Вона в основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.
При дослідженні групи дітей старшого дошкільного, з метою виявлення рівня емоційної готовності до навчання у школі ми використовували такі метод: спостереження, тестування дітей, опитування батьків, кількісний й якісний аналіз отриманих даних.
При співставлені результатів трьох етапів досліджень ми дійшли таких висновків. Діти, які виявили підвищену тривожність, виявили також підвищену емоційну чуттєвість, що ймовірно призвело до проблем у емоційному спілкуванні. Всі ці три показники виявилися взаємопов’язаними, що дало нам підставу стверджувати, що 4 дитини з досліджуваної групи старших дошкільників знаходяться на низькому рівні емоційної готовності до навчання у школі, 7 дошкільників визначили середню або достатню емоційну готовність до навчання у школі. І лише 4 дитини з нашої вибірки виявили високий показник емоційної готовності до навчання у школі. Таким чином, діти з низькою емоційною готовністю до навчання у школі потребують психологічної корекції у дошкільному навчальному закладі.
З метою розвитку емоційної сфери необхідно передбачити гармонійне виховання різних почуттів і емоцій, а також формувати в дитини необхідні навички в керуванні своїми почуттями і емоціями (гнів, занепокоєння, страх, провина, сором, співчуття, жалість, емпатія, гордість, шляхетність, любов та інші); навчити дитину розуміти свої емоційні стани і причини, що їх породжують. З емоційним благополуччям дитини пов’язана її оцінка самої себе, своїх здібностей, моральних і інших якостей.
Однією з умов виникнення у дітей старшого дошкільного віку складних емоцій є взаємозв’язок і взаємозалежність і взаємозалежність емоційних і пізнавальних процесів – двох найбільш важливих сфер його психологічного розвитку.
Виховання відчуттів у дитини повинно служити передусім формуванню гармонійно розвинутої особистості, й одним з показників цієї гармонійності є певне співвідношення інтелектуального й емоційного розвитку. Недооцінка цієї потреби, як правило, веде до перебільшеного, одностороннього розвитку якоїсь однієї якості, частіше інтелекту, що, по-перше, не дає можливості глибоко зрозуміти особливості самого мислення й керування його розвитком, по-друге, не дозволяє до кінця вияснити роль таких сильних регуляторів поведінки дитини, як мотиви й емоції.
Формування і корекцію недоліків емоційної сфери старшого дошкільниканеобхідно розглядати як пріоритетний напрямок у роботі дитячого психолога. У процесі розвитку відбуваються зміни в емоційній сфері:
· дитина освоює соціальні форми вираження почуттів;
· змінюється роль емоцій у діяльності дитини, формується емоційнепередбачення;
· почуття стають більш усвідомленими, узагальненими, довільними, внеситуативними.
Список використаної літератури:
1. Аверин В.А., Дандарова Ж.К. Психология человека от рождения до смерти. Младенчество. Детство. Юность. Взрослость. Старость. – СПб.: прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. – 411 с.
2. Адаптація дитини до школи / С.Максименко. – К.: Мікрос-СВС, 2003 – 111 с.
3. Бадулина О.И. К проблеме преемственности дошкольного и начального образования//Начальная школа. 2002. — 1. — С.101-104.
4. Белопольская Н. Л.Азбука настроений: развивающая эмоционально-коммуникативная игра для детей 4-10 лет. — Москва: Институт психологии РАН, 1993.
5. Бреслав Г.М. Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. —М, 1990.
Буре Р.С. Готовим детей к школе. — М.: Просвещение, 1987. — 96 с.
6. Вальдамірова, О. П. Емоційна сфера дошкільника та її корекція// Освіта Донбасу.– 2003.– № 4.– С. 61–66.
7. Вікова психологія. – К.: Педагогіка, 1976. – 269 с.
8. Возрастная и педагогическая психология/ Сост. И.В. Дубровина и др. — М.: Академия, 1999. — 320 с.
9. Воспитание детей в старшей группе детского сада/Сост. Г.М. Лямина. — М.: Просвещение, 1981. — 256 с.
10. Воспитание нравственных чувств у младших школьников/Под ред. А.М. Виноградовой. — М.: Просвещение, 1989. — 96 с.
11. Выготский Л. С. Педагогическая психология. — М., 1991.
12. Готовність дитини до навчання / С.Максименко. – К.: Мікрос-СВС, 2003 – 112 с.
13. Дошкольная педагогика/Под ред. В.И. Логиновой. — М.: Просвещение, 1988. — 270 с.
14. Дуткевич Т.В. Загальна психологія: (Конспект лекцій): Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам'янець-Подільський держ. педагогічний ун-т. Кафедра психології. — Кам'янець-Подільський, 2002. — 96с.
15. Запорожец А.В. Психология. — М.: Учпедгиз, 1961. — 228 с.
16. Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — СПб.: Гиппократ, 1995.
17. Захаров А.И.Как предупредить отклонения в поведении ребенка. — М.: Просвещение, 1986.
18. Изард К. Э. Психология эмоций. — СПб., 2000.
19. Ильин Е. П. Эмоции и чувства. — СПб., 2001.
20. Ковальчук Я.И. Индивидуальный подход в воспитании ребенка. — М.: Просвещение, 1981. — 127 с.
21. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика. — М.: Академия, 2000. — 270 с.
22. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук. ред. О. Л. Кононко. — К., 2003.
23. Кононко О. Л. Соціально-емоційний розвиток особистості. — К., 1998.
24. Кравцов Г.Г., Кравцова Е.Е. Шестилетний ребенок: Психологическая готовность к школе. — М.: Просвещение, 1987. — 160 с.
25. Лешли Дж. Работать с маленькими детьми, поощрять их развитие и решать проблемы. – М.: Просвещение, 1991. – 162 с.
26. Малімон Л.Я. До проблеми діагностики емоційності як властивості особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. — №7. – С. 59-65.
27. Малімон Л.Я. Теоретико-методологічні аспекти вивчення емоційності особистості // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Наук.-метод. ж-л Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України. – К., 2002. – Вип. 4. – С. 125-132.
28. Малімон Л.Я. Експериментальне дослідження емоційності як стійкої інтегральної характеристики індивідуальності // Проблеми загальної та педагогічної психології. Зб. наук. праць Ін-ту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. – К., 2002 – Т.ІV, частина 4. – С. 157-163.
29. Маркова А.К. Формировании мотивации учения в школьном возрасте. — М.: Просвещение, 1983. — 96 с.
30. Мельничук І.В. Генеза емоційних особливостей у сучасних дітей. //Наука і освіта. – Одеса, 2002. –№5. – С. 42-44.
31. Мельничук І.В. Особливості емоційного розвитку дітей різного віку та статі. //Науковий вісник Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського \ Зб.наук.пр. – 2002. – № 11-12. – С. 149-154.
32. Мухина В.С. Возрастная психология. — М.: Академия, 1999.— 456 с.
33. Оклендер В.Окна в мир ребенка. — М.: Независимая фирма «Класс», 1997.
34. Ольшанникова А. Е.Эмоции и воспитание. — М., 1983. — 80 с.
35. Ольшанникова А. Е., Рабинович Л. А.Опыт исследования некоторых индивидуальных характеристик эмоциональности // Вопр. психол. — 1974. — № 3. — С. 65—73.
36. Подготовка детей к школе в детском саду/Под ред. Ф.А. Сохина. — М.: Педагогика, 1978. — 160 с.
37. Прихожан А.М.Тревожность у детей и подростков: Психологическая природа и возрастная динамика. — М., 2000.
38. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — М., 1989.
39. Романов А. А. Направленная игротерапия. — М., 2001.
40. Сопрун И.П. Взаимоотношение отдельных показателей особенностей эмоциональной сферы детей шести лет, воспитывающихся в разных социально-психологических условиях. //Наука і освіта. — 2000. — №5. — С.52-55.
41. Сопрун И.П. К вопросу об особенностях эмоционального развития детей дошкольного возраста //Наука і освіта. — 1998. — №3. – С.60-62.
42. Сопрун И.П. Особенности развития эмоциональной сферы детей, в зависимости от социально-политических условий культуры их воспитания. // Политика и политическая культура в условиях становления и развития украинского общества. – Одесса, 1999. – С. 38.
43. Ставицька С.О. Взаємозв’язок успішності та шкільної тривожності у дітей молодшого шкільного віку. Наукові записки аспірантів. (Академія наук вищої школи, Волинський Академічний дім). Випуск 4. — Луцьк, 1997. – с.78-85.
44. Ставицька С.О. Вивчення особистісної тривоги у дітей молодшого шкільного віку проективними методами. // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Методи підготовки фахівців до професійного спілкування». Книга І. — Черкаси – 1997.– с.109-119.
45. Урунтаева Г. А., Афонькина Ю. А. Практикум по детской психологии. — М., 1995.
46. Чебыкин А. Я. Об эмоциях, детерминирующих познавательную активность // Психологический журнал. – 1989. – № 4. – С. 135-141.
47. Чебыкин А. Я. Эмоциональная регуляция учебно-познавательной деятельности. – Одесса, 1992.
48. Шаграева О.А.Эмоциональное развитие дошкольников. Учебное пособие. — М.: Академія, 2003
49. Эмоциональное развитие дошкольника/Под ред. А.Д. Кошелевой. — М.: Просвещение, 1985. — 176 с.
50. Якобсон П.М.Проблема психологии эмоций. // Психологическая наука в СССР. — М., 1960 — Т.2.
продолжение
--PAGE_BREAK--