--PAGE_BREAK--В. Франк стверджує, що необхідно не заперечувати наявність агресивних імпульсів, але слід бачити принципову різницю між: (1) агресивними імпульсами, (2) агресивною імпульсивною поведінку та (3) вільною (зрілою) поведінкою особистості. Відсутність такого розмежування, ігнорування відносної свободи особистості, її поведінки від власних імпульсивних потягів приводить до фатальної агресії. У цьому випадку агресивні імпульси виправдовують агресивну поведінку, перетворюючись на своєрідне алібі [22].
А.А. Реан вважає, що не за всякими агресивними діями суб’єкта дійсно стоїть агресивність особистості. З іншого боку, агресивність людини не завжди проявляється у власне агресивних діях. Прояв (або не прояв) агресивності як особистісної властивості у певних актах поведінки завжди є результатом складної взаємодії трансситуативних та ситуаційних чинників. У разі агресивних дій неагресивної особистості, в основі генезу, першопричини цих дій полягає чинник ситуації. У разі ж агресивних дій агресивної особистості, взаємодія трансситуативних та ситуаційних чинників належить особистісним якостям [30].
Р. Барон стверджує, що підлітковий період – це час максимального прояву агресивності. Максимального тому, що агресивність проявляє себе спонтанно, мимовільно, тому що відсутні розвинені механізми контролю та самоконтролю (сформована самосвідомість). Саме тому підлітковий період – це період переважного прояву агресивності, ніж агресивної поведінки [4].
1.2 Концептуальні проблеми в дослідженні агресії
Р. Берон та Д. Річардсон у своїй фундаментальній праці «Агресія» виділяють чотири основних детермінанти агресії: соціальні, зовнішні, індивідуальні й біологічні [4].
Вагомість фінальних детермінант зумовлена тим, що сама агресія «не виникає у соціальному вакуумі». «На нашу агресивну поведінку, – пишуть
Р. Берон та Д. Річардсон, – впливають присутність і дії інших людей із соціального оточення» [6].
Однак агресію породжують не тільки слова та вчинки інших людей. Вона може стати наслідком дії особливостей середовища або життєвої ситуації, які підвищують вірогідність агресії. Ними можуть стати параметри фізичного середовища: спека, гамір, тіснота, забруднене повітря, а також вплив засобів масової інформації, насамперед, кіно і телебачення.
У виникненні агресії важливу роль відіграють особистісні, соціальні й ситуаційні детермінанти. У дитячому та підлітковому віці роль індивідуальних детермінант агресії надзвичайно велика.
Поведінка нерідко розглядається як найбільш запевняюча модель, що підтверджує тезу про генетичну природу агресивності. При цьому припускають, що агресивна, особливо недостатньо вмотивована поведінка виступає прямим проявом генетичного негаразду індивіда, хай навіть і не вираженого в хромосомній аномалії.
Разом з тим питання про генезис агресивності, про роль, яку в її походженні відіграють біологічні та соціальні чинники, включно складне.
Існуючі на сьогодні теорії агресії по-різному пояснюють причини й механізми агресивної поведінки людини. З. Фрейд, К. Лоренц пов’язують агресію з інстинктивними нахилами, у Дж. Долларда, Л. Берковітца поведінка трактується як безпосередня реакція на фрустрацію, у А. Бандури агресія розглядається як результат соціального навчання. Існує також велика кількість модифікацій та різновидів цих підходів [1].
Засновник психоаналізу З. Фрейд вперше сформулював своє розуміння агресії у праці «По той бік принципу задоволення». У ній він розглядав агресію як поєднання Еросу (лібідо, творчого начала) і Танатосу (мортидо, деструктивного джерела), з перевагою останнього, тобто як злиття сексуального інстинкту та інтинкту смерті за умови його домінування.
З. Фрейд вважав, що агресія в людині – це прояв і доказ біологічного інстинкту смерті [15]. Він стверджував, що Танатос протистоїть Еросу, і його метою є повернення до неорганічного стану. Автор вважав, що є механізм нейтралізації внутрішньої агресії, який є головною функцією Его. Але Его не проявляється від народження дитини, а формується в процесі її розвитку. Разом з його формуванням починає розвиватися й механізм нейтралізації агресії [26].
На думку К. Лоренца, Homo Sapiens як один із багатьох видів тваринного світу має інстинкт агресії. Для прикладу Лоренц вказує на підлітка, який під час першого знайомства з ровесником, одразу починає з ним битися, вчиняючи так же, як в аналогічному випадку роблять мавпи, щури та ящірки [16].
Е. Фромм розрізняє два види агресії. Перший вид є загальним як для людини, так і для тварин – це філогенетично закладений імпульс до атаки чи втечі в залежності від ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, «доброякісна» агресія служить для виживання індивіду чи роду і вона має біологічні форми прояву й згасає, як тільки зникає небезпека. Інший вид представлений «злоякісною» агресією – деструктивністю чи жорстокістю, властивими тільки людині і практично відсутніми в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не служить біологічному пристосуванню і не має таким чином ніякої конкретної мети. Е. Фромм розуміє відношення доброякісно-захисної агресії до злоякісно-деструктивної як інстинкту до характеру. Пропонується необхідність розмежування між природними потягами, які мають коріння у фізіологічних потребах, і специфічними людськими пристрастями, що мають своє джерело в характері людини. Інстинкт – це відповідь на фізіологічні потреби індивіда, а пристрасті – це відповідь на екзистенціальні потреби, і тому останні є суто людськими [35].
Однією з теорій, яка претендує на пояснення феномену агресії, є фрустраційна теорія Джона Долларда, котрий стверджує, що агресивна поведінка виникає як реакція на фрустрацію, а, отже, фрустрація завжди супроводжується агресивністю [36].
Л. Берковітц називає фрустрацію одним із більшості різних аверсивних стимулів, котрі здатні лише спровокувати агресивні реакції, але не призводять до агресивної поведінки прямо, а, скоріше, створюють готовність до агресивних дій [31]. Така поведінка виникає тільки тоді, коли присутні відповідні посилки до агресії – середовищні стимули, пов’язані з актуальними або попередніми чинниками, що провокують злість, або з агресією в цілому. Психолог стверджує, що фрустрація не завжди веде до агресії. Емпіричні дослідження доводять наступне: незважаючи на те, що фрустрація іноді сприяє агресії, це відбувається не так часто. Мабуть, вона викликає агресію насамперед у людей, котрі засвоїли звичку реагувати на фрустрацію чи інші аверсивні стимули агресивною поведінкою. З іншого боку, люди, для яких звичні інші реакції, можуть і не поводитися агресивно, коли вони фрустровані [31].
К. Міллер, один з перших, хто сформулював теорію фрустрації – агресії, негайно вніс зміни: фрустрація породжує різні моделі поведінки, і агресія є тільки однією з них [24].
Австрійський учений В. Холлічер відзначає, що «все те, що є специфічним для поведінки людини, не є природженим, а природжене не має рис, специфічних тільки людини» [18].
Про те, що ті чи інші прояви агресивності тісно пов’язані не з біологією, а з типами людської культури, наочно свідчать антропологічні дослідження. Вони показують, що переживання та емоції, породжені як зовнішніми, так і внутрішніми причинами, виражаються в людини зазвичай у формі, прийнятній до цієї культури, якій вона належить. Іншими словами, виникнення і розвиток агресивності залежить у першу чергу від суспільних умов, котрим належить як суспільний устрій, так і найближче суспільне середовище, мала група.
А. Маслоу у своїй монографії «Мотивація та особистість» дав ґрунтовний аналіз проблеми: «Чи є деструктивність (руйнівність) інстинктоїдною?» До потреби руйнувати цей психолог відніс і агресивність. Під інстинктоїдними він розуміє властивості особистості, що не зводяться до інстинктів, але мають деяку природну основу [7].
Найбільшої уваги заслуговує розгляд А. Маслоу даних зоопсихології, дитячої психології й антропології, що привели його до загального висновку про необґрунтованість теорії визначання деструктивності (а, отже, і агресивності) природним інстинктам. Зробивши поступлення біологізаторському трактуванню агресивності, А. Маслоу стверджував, що не інстинкт, але інстинктоїдноподібна до інстинкту [6].
Важливо підкреслити, що не тільки психологи, філософи, юристи, але й біологи, генетики на сьогодні глибоко розкрили безпідставність ствердження про агресивну природу людини, про генетичну зумовленість агресії. Ще Ч. Дарвін, визнаючи, що певні реакції та вчинки людей базуються на природжених механізмах, разом з тим визначав, що багато чого в їх поведінці зумовлено.
Згідно з А.А. Реаном, соціалізація агресії – процес і результат засвоєння навичок агресивної поведінки та розвитку агресивної готовності особистості під час набуття індивідом соціального досвіду [30]. Соціоонтогенетична детермінація агресивності підтверджується численними результатами досліджень процесу соціалізації, соціального навчання і онтогенетичного розвитку особистості. Нерідко агресивність у відкритій замаскованій формі культивується в суспільстві як знаряддя в боротьбі за процвітання і успіх. Проявам агресивності сприяють недоліки виховання, яке здійснюється різними інститутами соціалізації, в тому числі не лише сім’єю, школою, але й засобами масової інформації та ін.
А. Бандура на основі опитування й життєвих спостережень встановив, що якщо батьки (матері) поблажливо ставляться до агресивних дій своїх дітей і навіть схильні їм потурати, то діти стають більш агресивними [17].
У дослідженнях З. Велдера, Р. Тойча показано, що діти, до яких застосовують дуже суворі покарання, відзначаються великою агресивністю по відношенню до товаришів (ровесників). При чому фізичні покарання за агресивну поведінку підсилюють жорстокість, агресивність дітей [39].
Узагальнюючи численні дані з цієї проблеми (умови становлення агресивної поведінки) можна виділити три основних чинники становлення агресивних форм поведінки:
1. Сім’я як фактор агресивної поведінки.
Саме в родині дитина проходить свій перший етап соціалізації, і саме там вона може засвоїти перший урок агресивної поведінки.
2. Взаємостосунки з ровесниками.
Агресивна поведінка пов’язана також із положенням дитини в колі своїх ровесників. Знехтування дитини іншими й низький соціальний статус у групі ровесників також провокують її до застосування агресивних форм поведінки.
3. Засоби масової інформації, насамперед, кіно і телебачення.
Під час регулярних переглядів телепередач дитина бачить, як герої з’ясовують стосунки з допомогою агресивної поведінки. Ототожнюючи себе з ними, дитина згадує агресивні дії, обрані телеперсонажами для вирішення своїх проблем. Ці сцени насильства стимулюють появу агресивних фантазій, допомагаючи від репетирувати дитині можливі агресивні дії. Якщо сімейні стосунки або спілкування з ровесниками зміцнюють цю агресію, вона стає звичкою. Звичка до агресивної поведінки стає бар’єром на шляху до успішної соціалізації дитини. Система виховання, яка склалася нині в суспільстві, прийняті вимоги до дітей, ставлення дорослих до підростаючого покоління не враховують особливостей їх особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба в самостійності, самореалізації, звільнення від спілкування.
1.3Прояв агресивності в особистісних характеристиках і поведінці дітей підліткового віку
Розгляд підліткового віку вимагає чіткого розмежування його меж. Існує кілька визначень рубежів даного віку. Наприклад, Г. Грімм обмежує підлітковий період віком 12–15 років у дівчат і 13–16 років у хлопців, а за Дж. Бірреном цей період охоплює 12–17 років. У класифікації Д.Б. Бромлей даний вік визначається 11–15 роками. На цю ж тривалість, з 11 до 15 років, вказують автори лонгітюдного дослідження Інституту розвитку людини Каліфорнійського університету. Ж. Паже відносить до підліткового вік від 12 до 15 років [9].
Підлітковий вік необхідно розглядати не як окремо взятий етап, а в динаміці розвитку, оскільки без знання закономірностей розвитку дитини в онтогенезі, протиріч, що складають рушійну силу цього розвитку, неможливо виявити психічні особливості підлітка, і тим самим виробити психологічні рекомендації з його виховання.
На думку вітчизняних психологів, у підлітковому віці починають панувати статеві інстинкти й пов’язані з ними потяги та прагнення, котрі й визначають всю поведінку підлітка, лежать в основі його вчинків, почуттів, інтересів, думок та бажань. Подібні біологізаторські теорії з наукової точки зору зовсім безпідставні. Статеві дозрівання, як і всі інші боки фізичного розвитку, не здійснює визначального впливу на психічний розвиток підлітка, хоча й є чинником, котрий не можна ігнорувати [25].
Підлітковий вік називається інакше перехідним віком, бо він характеризується переходом від дитячого стану до дорослого, від незрілості до зрілості. Підліток – це вже не дитина, але ще і не доросла людина. Цей розвиток завершується близько 16 років перетворенням підлітка на юнака чи дівчину. Для підлітка характерна підвищена збудженість, певна неврівноваженість з переважанням збудження над гальмуванням. Ця особливість залишає певний відбиток на характері протікання емоцій у підлітка [18].
Підвищена збудженість пояснює схильність останнього до афектації – пристрасному, різкому й бурхливому вираженню радості, печалю, гніву, обурення, жорстокості, агресії. Нерідко саме в такій формі підліток реагує на надуману або дійсну несправедливість учителя, батьків, несправедливу оцінку, догану, несправедливу підозру, а також на грубе і нетамтовне ставлення до нього, скривдження його особистого достоїнства.
Критично осмислюючи себе й оточуючих, підліток протестує проти святенництва дорослих, їх надуманої праведності при частій облудності вчинків. Він вимагає не просто уваги, але розуміння, довіри дорослих; прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому суспільстві, навпаки, затвердилася позиція, котра перешкоджає розвитку соціальної активності підлітка – він є дитиною і повинен слухатися. Як наслідок між дорослими та підлітками росте психологічний бар’єр, прагнучи подолати який, більшість останніх вдається до агресивних форм поведінки.
Найбільш повну картину сутності агресивної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у ній відіграють почуття та емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т. п. Агресивна поведінка дітей підліткового віку, пов’язана з цими емоціями, виражається у бійках, побиттях, образах, тілесних пошкодженнях, зрідка у зґвалтуванні, у пошкодженні або знищенні майна.
Таким чином, агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволення своєю позицією у суспільстві, що проявляється і у відповідній поведінці. Разом з тим, на розвиток агресивності підлітка можуть впливати, безперечно, природні особливості його темпераменту, наприклад, збудженість і сила емоцій, що сприяють формуванню таких рис характеру, як запальність, дратівливість, невміння стримувати себе. Природно, що у стані фрустрації підліток з подібною психічною організацією шукає виходу внутрішньому напруженню, в тому числі й у бійці, лайці і т. д. Крім того, агресія може бути викликана необхідністю захистити себе.
За словами А. Бандури, агресивні підлітки, при всіх відмінностях їх особистісних характеристик та особливостях поведінки, відзначаються певними загальними рисами. До таких рис відносяться бідність ціннісних орієнтацій, їх примітивність, відсутність пристрастей, духовних запитів, вузькість і нестійкість інтересів, у тому числі й пізнавальних. У таких дітей, як правило, низький рівень інтелектуального розвитку, підвищена навіюваність, наслідування, нерозвиненість моральних уявлень. Їм властива емоційна грубість, розлюченість як проти однолітків, так і проти оточуючих дорослих. У таких підлітків спостерігається крайня самооцінка [10].
Жорстоке всередині групове суперництво, боротьба за владу, боротьба (почасти без правил) за сфери впливу між різними групами підлітків і так звана «невмотивована агресія», спрямована часто не зовсім безвинних, сторонніх осіб – ось далеко не повний перелік форм групової поведінки.
Як вважає М.І. Лісіна, підліткова агресія – частіше за все наслідок загальної озлобленості й заниженої самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач та несправедливостей (покинув батько, і т.п.). Витончену жорстокість нерідко проявляють також жертви гіперопікування, зманіжені матусині синочки, що не мали в дитинстві можливостей вільно експериментувати й відповідати за свої вчинки. Жорстокість для них – своєрідний сплав помсти, самоствердження й одночасно самоперевірки: мене всі вважають слабким, а я ось що можу! [8]
продолжение
--PAGE_BREAK--Підліткові та юнацькі акти вандалізму й жорстокості, як правило, здійснюються спільно, у групі. Роль кожного окремо при цьому ніби стирається, особиста моральна відповідальність ліквідується («А я що? Я – як усі!»). Антисоціальні дії, що виконуються спільно, закріплюють почуття групової солідарності, яке доходить в момент дії до стану ейфорії, котру потім, коли збудження проходить, самі підлітки нічим не можуть пояснити.
Характерно, що потреба в стихійно-груповому спілкуванні відзначається тільки в 14,5% підлітків, у той час як реальна наявність цієї форми зафіксована у 56% 11-15-річних. На думку Д.І. Фельдштейна, дана обставина пов’язана з тим, що якщо потреба підлітка в інтимно-особистому спілкуванні в основному задовольняється, то його потреба в соціально-орієнтованій формі у 38,5% випадків залишається незадоволеною, зумовлюючи перевагу стихійно-групового спілкування [23].
У сучасній психології показано, що людина не народжується егоїстом чи альтруїстом, скромною чи хвальковитою, атеїстом чи релігійною. Вона стає такою. Лише у процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально шкідливі риси. У цьому запевняє і практика вітчизняної школи. Так, вже досвід А.С. Макаренка з формування моральної сфери особистості складних підлітків встановив, що ні склад, ні специфічні якості фактів асоціальної поведінки не визначаються «природженими механізмами», що «ніяких природних складних характерів немає» [25].
2. Експериментальне дослідження проблем прояву агресивної поведінки у підлітковому віці
2.1 Цілі, задачі й методи дослідження агресивної поведінки у підлітковому віці
Виходячи з аналізу психологічної літератури, ми спрямували наше дослідження на вивчення впливу особистісних характеристик на прояв агресивної поведінки у підлітковому віці. Нами було висунуто припущення про те, що на рівень прояву агресивної поведінки впливають особистісні характеристики.
Під час дослідження ми ставили наступні задачі:
1. Визначити рівні й форми агресивної поведінки старших підлітків.
2. Виявити вплив статевих відмінностей на прояв агресії.
3. Вивчити представленість форм агресії на різних рівнях її прояву.
4. Визначити співвідношення показників рівня агресії з рівнем домагань.
Дослідження проводилося на базі ЗОШ №15 міста Слов’янська у 10 – «Б» класі. У дослідженні брали участь 30 учнів, з них 15 хлопців та 15 дівчат. Середній вік – 16 років.
Для дослідження агресивної поведінки підлітків з урахуванням поставлених нами задач використовувались наступні методики психодіагностичного методу:
1. Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.
2. Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності /В.В. Бойко/.
3. Методика визначення схильності до відхиленої поведінки
/О.Н. Орел/.
4. Методика визначення рівня домагань /Шварцладер/.
5. Психогеометричний тест /С’юзен Деллінгер/.
Методика Басса-Даркі дозволяє визначити типові для досліджуваних форми агресивної поведінки. Застосовуючи дану методику, можна наочно впевнитись у тому, що у різних категорій підлітків агресія має різні якісні та кількісні характеристики.
Методика виявляє наступні форми агресивних і ворожих реакцій:
1. Фізична агресія.
2. Непряма агресія.
3. Роздратованість.
4. Негативізм.
5. Образа.
6. Підозрілість.
7. Вербальна агресія.
8. Почуття провини.
Досліджуваному пропонується 75 питань, на які він повинен відповісти двома варіантами: «так» і «ні». Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей.
Методика визначення інтегральних форм комунікативної агресивності /В.В. Бойко/ відрізняється від інших своєю доступністю, широтою та інтегральністю діагностичного діапазону. Крім тонких форм прояву агресивності та потреби у ній, вона дозволяє визначити й ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи переключення агресивності.
Методика визначає наступні інтегральні форми комунікативної агресивності:
1. Мимовільність агресії.
2. Нездатність гальмувати агресію.
3. Невміння переключати агресію на діяльність або неістоти.
4. Анонімна агресія.
5. Провокування агресії в оточуючих.
6. Схильність до відображеної агресії.
7. Аутоагресія.
8. Ритуалізація агресії.
9. Задоволення від агресії.
10. Розплата за агресію.
Досліджуваному пропонується 55 суджень, у відповідності з якими він повинен проставити свої відповіді у формі «так» чи «ні». Обробка даних дозволяє вивезти «індекс агресії» з урахуванням 10 параметрів, кожний з яких оцінюється окремо в інтервалі від нуля до п’яти балів. За кожну відповідь, що відповідає ключу, нараховується один бал; чим вища оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності. Крім того, результати методики дозволяють зробити висновки про зміст мотиваційної сфери дитини, так як вибір способів поведінки з числа звичних для суб’єкта форм реагування пов’язаний з реально діючими смислотвірними мотивами.
Методика визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/ є стандартизованим тест-опитувальником, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки старшокласників нами була використана шкала «Схильність до агресії та насильства». Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два варіанти відповідей – «так» і «ні». Він повинен вибрати лише одну відповідь, яка найбільше відповідає твердженню, що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем.
Методика визначення рівня домагань /Шварцладер/ дозволяє виявити, наскільки відповідають одна одній цілі та реальні можливості їх досягнення.
Психогеометричний тест /С’юзен Деллінгер/ призначений для визначення основних домінуючих особливостей особистості та поведінки. Досліджуваному пропонується розмістити геометричні фігури (коло, квадрат, зигзаг, трикутник, прямокутник) у порядку їх переважання. Інтерпретація результатів здійснюється за фігурою, що розміщена на першому місці й відповідає певній психологічній характеристиці. Під час вибору методик ми враховували їх позитивну оцінку застосування та надійність; доступність методик для контингенту підлітків, що вивчається; придатність; можливість математичної обробки здобутих результатів. У дослідженні також широко застосовувався метод спостереження, кількісний (кореляційний аналіз) та якісний методи обробки даних.
2.2 Результати дослідження агресивної поведінки старших підлітків
Одним із завдань нашого дослідження було визначення рівня та форм агресії. З цією метою нами була використана методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/, адаптована А.К. Осницьким. Використання даної методики дало можливість отримати широку інформацію для дослідження агресивної поведінки підлітків. Під час тестування виявилося, що у нашій виборці (30 осіб) з високим та середнім рівнем вираженості агресії спостерігалося до 43,3% учнів. Низький рівень показали 13,4% досліджуваних (див. табл. 1).
Таблиця 1. Показники рівнів агресії загальної вибірки (30 осіб)
Рівні агресії, % низький
середній
високий
13,4
43,3
43,3
Отримані нами дані показують значні відмінності у прояві агресивності хлопцями та дівчатами підліткового віку. Високий рівень вираженості агресії спостерігається у 53,3% хлопців та 33,3% дівчат, а середній рівень агресії виявлений у 40% хлопців та 46,7% дівчат. Низький рівень проявився лише у 6,7% хлопців та 20% дівчат (див. табл. 2).
Таблиця 2. Рівні прояву агресії у підлітків
Стать
Рівні агресії, %
Низький
Середній
високий
Хлопці
6,7
40
53,3
Дівчата
20
46,7
33,3
Дані таблиці 2 знайшли своє відображення у діаграмі 1.
\s
хлопці дівчата
Діаграма 1. Рівні прояву агресії у дівчат та хлопців старшого підліткового віку
Показники діаграми 1 наочно демонструють, що високий рівень агресії переважає у виборці хлопців, а низький – у вибірці дівчат.
При зіставленні рівнів та форм агресії нами було встановлено, що серед підлітків з високим рівнем агресії (26,6%) перевага серед шести форм агресії надавалась фізичній та вербальній; із середнім рівнем (13,4%) – непрямій; з низьким (10%) – загальній як заздрості й ненависті до оточуючих (див. табл. 3).
Таблиця 3. Зіставлення форм та рівнів агресії
№
з/п
Форми агресії Рівні агресії, % Низький
Середній
високий
1
Фізична агресія
0
0
26,6
2
Вербальна агресія
0
6,7
10
3
Почуття провини
0
6,7
0
4
Образа
10
10
0
5
Негативізм
3,3
6,7
3,3
6
Непряма агресія
0
13,4
3,3
Показники таблиці 3 відображені у діаграмі 2.
\s
Діаграма 2. Зіставлення форм та рівнів агресії
Діаграма 2 показує, що середній рівень агресії найбільш широко представлений різними формами агресії. Це достатньо таки не низькі показники форм агресії. А високий рівень яскраво представлений фізичною формою агресії (26,6%) та вербальною (10%). Результати методики визначення інтегральних форм комунікативної агресивності /В.В. Бойко/ в цілому показали, що усі досліджувані проявляють тільки середній та високий рівні комунікативної агресивності. У нашій виборці (30 осіб) з високим рівнем вираженості агресивності спостерігалось 43,3% учнів, а з середнім рівнем – 56,7%, з низьким рівнем – 0% (див. табл. 4).
Таблиця 4. Показники рівнів комунікативної агресивності загальної вибірки (30 осіб)
Рівні комунікативної агресивності, %
середній
Високий
56,7
43,3
Нами було помічено, що результати дослідження нерівномірно розподілилися між представниками чоловічої та жіночої статі. Високі показники агресії характерні для 66,7% хлопців і лише 20% дівчат. Середнім рівнем володіють 33,3% хлопців та 80% дівчат (див. табл. 5).
Таблиця 5. Рівні прояву комунікативної агресивності підлітків
Стать Рівні комунікативної агресивності, %
середній
Високий
хлопці
33,3
66,7
дівчата
80
20
Дані таблиці 5 знайшли своє відображення у діаграмі 3.
\s
хлопці дівчата
Діаграма 3. Рівні прояву агресивності у дівчат та хлопців старшого підліткового віку
Діаграма 3 свідчить про наявність діаметрально протилежних показників. Якщо у хлопців домінує високий рівень (66,7%), то у дівчат – середній рівень (80%), що підтверджує отримані раніше дані: дівчата менш агресивні, ніж хлопці.
При зіставленні рівнів та форм комунікативної агресивності було визначено, що найбільшу агресивність мають 10% осіб, для яких характерні мимовільність агресії та аутоагресія; 6,7% надають перевагу нездатності гальмувати агресію та задоволення від агресії. Для 16,6% підлітків, які мають середній рівень агресивності, характерна аутоагресія; для 10% – розплата за агресію, ритуалізація агресії.
Слід зазначити, що показники 3,3%; 0%; 6,7% вказують на відсутність значної переваги (див. табл. 6).
Таблиця 6. Представленість форм агресивності у досліджуваних з різними рівнями агресії
№
з/п
Форми агресивності
Рівні комунікативної агресивності, %
середній 56,7
високий 43,3
1
Нездатність гальмувати агресію
3,3
6,7
2
Мимовільність агресії
6,7
10
3
Аутоагресія
16,6
10
4
Схильність до відображеної агресії
3,3
0
5
Розплата за агресію
10
3,3
6
Незадоволення агресією
0
6,7
7
Ритуалізація агресії
10
0
8
Анонімна агресія
3,3
3,3
9
Невміння переключати агресію
0
3,3
10
Провокування агресії у оточуючих
3,3
0
Результати дослідження схильності до відхиленої поведінки підтверджують дані, що були отримані у попередніх дослідженнях (див. табл. 7).
Таблиця 7. Показники рівнів агресії загальної вибірки (30 осіб)
Рівні агресії, %
низький
середній
високий
0
56,7
43,3
Результати методики визначення рівня домагань /Шварцладера/ показали, що 26,7% досліджуваних мають нереально низький рівень домагань, 13,3% – низький, 20% – високий і 40% – нереально високий (див. табл. 8).
Таблиця 8. Показники рівня домагань загальної вибірки (30 осіб)
Рівні домагань, % нереально низький
низький
Високий
нереально високий
26,7
13,3
20
40
Показники таблиці 9 свідчать про те, що 3,3% підлітків з низьким рівнем агресії надають перевагу нереально низькому, високому та нереально високому рівням домагань; 0,7% підлітків – низькому рівню домагань. 13,4% із середнім рівнем агресії мають нереально низький рівень; 6,7% – високий, 20% – нереально високий. 10% підлітків із високим рівнем агресії надають перевагу нереально низькому, 3,3% – низькому, 13,3% – високому, 16,7% – нереально високому.
Таблиця 9. Співвідношення між показниками рівня агресії та рівня домагань
Рівні агресії, %
Рівні домагань, %
нереально низький
низький
Високий
нереально високий
низький
3,3
6,7
3,3
3,3
середній
13,4
0
6,7
20
високий
10
3,3
13,3
16,7
З метою визначення впливу агресивних чинників на особистісні властивості та якості, ми визначили основні домінуючі особливості особистості. Отримані дані свідчать про те, що серед учнів з високим рівнем агресії 38,5% тих, що бачать себе у формі квадрату та кола; 7,7% – зигзагу, 15,4% – трикутника. Результати психогеометричного тесту /С’юзен Деллінгер/ занесені у таблицю 10 та відображені у діаграмі 4.
Таблиця 10. Вплив агресивних чинників на особистісні якості
продолжение
--PAGE_BREAK--