--PAGE_BREAK--ВОЛЬОВИЙ ПРОЦЕСРЕГУЛЯЦІІ ПСИХІЧНОЇ АКТИВНОСТІ
Вольова дія може реалізуватися в більш простих і більш складних формах.
У простому вольовому акті спонукання до дії, направленої на більш-менш ясно усвідомлену мету, майже безпосередньо переходить у дію, не випереджає більш-менш складним і тривалим свідомим процесом; сама мета не виходить за межі безпосередньої ситуації, її здійснення досягається за допомогою звичних дій,які виробляються майже автоматично, як тільки даний імпульс.Для складного вольового акту з його найбільш вираженою специфічною формою істотно перш за все те, що між імпульсом і дією вклинюється складний свідомий процес.Дії передує врахування його наслідків і усвідомлення його мотивів, прийняття рішення, виникнення намірівйого здійснити, складання плану для його здійснення.Таким чином, вольовий акт перетворюється на складний процес, що включає цілий ланцюг різних моментів і послідовність різних стадій або фаз, тим часом як у простому вольовому акті всі ці моменти і фази зовсім не обов'язково повинні бути представлені в скільки-небудь розгорнутому вигляді.
У складному вольовому дії можна виділити 4 основні стадії, або фази:
1. виникнення спонукання та попередня постановка мети;
2. стадія обговорення та боротьба мотивів;
3. рішення;
4. виконання.
Основним змістом першої фази в розвитку вольової дії є виникнення спонукання та усвідомлення мети.Вони взаємопов'язані і взаємозумовлені [1].
Всяка справді вольова дія є виборчим актом, що включає свідомий вибір і рішення.Але це ніяк не означає, що боротьба мотивів є його центральною частиною, його душею.З самого істоти вольової дії, як дії, спрямованої на досягнення мети, на реалізацію задуму, випливає, що основними його частинами є вихідна і завершальна фази — явне усвідомлення мети і наполегливість, твердість у її досягненні.
Основа вольової дії — цілеспрямована, свідома дієвість.Визнання панівного значення вихідної і завершальної фази вольового дії — усвідомлення мети та її здійснення — не виключає, однак, ні існування інших фаз, ні того, що в конкретних, різноманітних і мінливих умовах реальної дійсності в тому чи іншому окремому випадку на передній план виступають іінші фази вольового акту.Всі вони підлягають аналізу.Вольовий акт починається з виникнення спонукання, що виражається в прагненні.У міру того, як усвідомлюється мета, на яку воно направляється, прагнення переходить в бажання; виникнення бажання припускає відомий досвід, за допомогою якого людина дізнається, який предмет здатний задовольнити його потребу.У того, хто цього не знає, не може бути бажання.
Бажання — це опредмеченепрагнення.Зародження бажання означає виникнення або постановку мети.Бажання — це цілеспрямоване прагнення.Але наявність бажання, спрямованого на той або інший предмет як мета, ще не є закінченим вольовим актом.Якщо бажання передбачає знання мети, то воно ще не включає думки про засоби і хоча б уявного оволодіння ними.Воно тому не стільки практично, скільки споглядально і афективно.Бажати можна і того, в досяжності чого не впевнений, хоча тверде знання абсолютної недосяжності предмета бажання, безсумнівно, паралізує, якщо не вбиває, бажання.
Бажання часто відкриває широкий простір уяві.Підкоряючись бажанням, уява оздоблює бажаний предмет і цим у свою чергу живить бажання, яке було джерелом його діяльності.Але ця діяльність уяви, в якій взаємодіють почуття і подання, може замістити дійсну реалізацію бажання.Бажання обволікається мріями, замість того щоб втілюватися в дію.Вононаближається до побажання.
Бажання переходить у справді вольовий акт, який у психології прийнято позначати незграбним словом «хотіння», коли до знання мети приєднується установка на її реалізацію, впевненість у її досяжності і спрямованість на оволодіння відповідними засобами.Хотіння — це спрямованість не на предмет бажання сам по собі, а на оволодіння ним, на досягнення мети.Хотіння є там, де бажанане тільки сама по собі мета, а й дія, що до неї приводить.
Як би не відрізнялися потяг, бажання і хотіння один від одного, кожне з них висловлює прагнення — то внутрішній суперечливий стан вади, потреби, страждання, занепокоєння і разом з тим напруги, яка утворює вихідне спонукання до дії.У ряді випадків спонукання до дії, спрямованого на певну, більш-менш ясно усвідомлену мету, безпосередньо тягне за собою дію.Варто лише уявити собі за мету, щоб відчувати і знати: так, я цього хочу!Варто тільки це відчути, щоб вже перейти до дії. Але іноді за спонукою до дії і постановкою мети не відразу випливає дія; трапляється, що перш, ніж настала дія, з'являється сумнів або в даної мети, або в коштах, які ведуть до її досягнення, іноді майже одночасно з'являється кілька конкуруючих цілей, виникає думка про можливі небажані наслідки тієї поведінки, що веде до досягнення бажаної мети, і в результаті утворюється затримка.Положення ускладнюється.Між спонукою і дією вклинюються роздуми і боротьба мотивів.
Основним змістом другої фази в розвитку вольової дії є обговорення і боротьба мотивів.Іноді кажуть, що на відміну від імпульсивної, афективного дії, що обумовленаситуацією більше, ніж постійними, істотними властивостями або установками особистості, вольовадіяяк виборчий акт, тобто результат зробленого вибору особистістю, обумовленаособистістю в цілому.Це до певної міри правильно.Але не менш правильно й те, що у вольовому акті часто укладені боротьба, протиріччя, роздвоєння.У людини є багато різних потреб та інтересів, і деякі з них виявляються несумісними.Людина втягується в конфлікт.Розгорається внутрішня боротьба мотивів.Але й тоді, коли протиріччя не виступає безпосередньо в болісному почутті роздвоєння, свідома мисляча істота, у якої виникає бажання здійснити деяку дію, звичайно схильна піддати його попереднім аналізам.
Перш за все природно виникає потреба в тому, щоб врахувати наслідки, які може спричинити здійснення бажання.Тут у вольовий процес включається процес інтелектуальний.Він перетворює вольовий акт в дію, опосередкованудумкою.Облік наслідків передбачуваного дії часто-густо виявляє, що бажання, породжене однією потребою або певним інтересом, в конкретній ситуації виявляється здійсненним лише за рахунок іншого бажання; бажанасаме по собі діяможе за певних умов призвести до небажаних наслідків.Затримка дії для обговорення так само істотна для вольового акту, як і імпульси до нього.Затримці повинні піддатися у вольовому акті інші, конкуруючі, імпульси.Тимчасової затримці повинен піддатися імпульс, для того щоб дія була вольовим актом, а не імпульсивної розрядкою.Вольовийакт — це не абстрактна активність, а активність, яка містить в собі і самообмеження.
Сила волі полягає не тільки в умінні здійснювати свої бажання, але і в умінні придушувати деякі з них, підпорядковуючи одні з них іншим і будь-яке з них — задачам і цілям, яким особисті бажання повинні бути підлеглі. Воля на вищих своїх щаблях — це не проста сукупність бажань, а відома їх організація.Вона припускає, далі, здатність регулювати свою поведінку на підставі загальних принципів, переконань, ідей.Воля вимагає тому самоконтролю, уміння керувати собою і панувати над своїми бажаннями, а не тільки служити їм.Перш ніж діяти, необхідно зробити вибір, треба прийняти рішення.Вибір вимагає оцінки. Якщо виникнення спонукання у вигляді бажання заздалегідь висуває певну мету, то остаточне встановлення мети — іноді зовсім не збігається з початковою — відбувається в результаті рішення. Приймаючи рішення, людина відчуває, що подальший хід подій залежить від нього. Усвідомлення наслідків свого вчинку і залежності того, що станеться, від власного рішення, породжує специфічне для вольового акту почуття відповідальності. Ухвалення рішення може протікати по-різному.
1.Іноді воно зовсім не виділяється в свідомості як особлива фаза: вольовий акт відбувається без особливого рішення.Так буває в тих випадках, коли виниклеу людини спонукання не зустрічає ніякого внутрішнього протидії, а здійснення мети, що відповідала б бажанням, — ніяких зовнішніх перешкод.За таких умов достатньо уявити собі мету і усвідомити її бажаність.Весь вольовий процес — від початкового спонукання і виникнення цілі до її здійснення — так стягнутий до одноїєдності, що рішення не виступає в ньому як особливий акт; прийняття рішення укладено в згорнутому вигляді у визнанні мети.У тих вольових актах, в яких за виникненням спонукання до дії слідуєбільш-менш складна боротьба мотивів або обговорення і діявідстрочуються, рішення виділяється як особливий момент.
2.Іноді рішення як би саме настає, будучи повним рішеннямтого конфлікту, який викликав боротьбу мотивів.Виникла якась внутрішня робота, щось зрушилося, багато чого перемістилося — і все представляється вже в новому світлі: я прийшов до рішення не тому, що вважаю за потрібне прийняти саме це рішення, а тому, що ніяке інше вже неможливе.У світлі нових думок, які я, розмірковуючи над рішенням, усвідомив під впливом нових почуттів, які на мене за цей час нахлинули, те, що ще недавно здавалося таким важливим, раптом уявляється нікчемним, і те, що не так давно здавалося бажаним ідорогим, раптом втратило свою привабливість.Все вирішилося, і потрібно вже не стільки приймати рішення, скільки констатувати його.
3.Нарешті, буває так, що до самого кінця і при самому прийнятті рішення кожен з мотивів ще зберігає свою силу, ні одна можливість сама по собі не відпала, і рішення на користь одного мотиву приймається не тому, що дієва сила інших вичерпана чи що інші спонукання втратили свою привабливість, а тому, що усвідомлена необхідність чи доцільність принести все це в жертву.У такому випадку, коли конфлікт, укладений у боротьбі мотивів, не отримав дозволу, який би вичерпав його, особливо усвідомлюється і виділяється рішення, як особливий акт, який підпорядковує одній прийнятій меті все інше. Саме рішення, а потім і наступне за ним виконання, в такому випадку зазвичай супроводжуються яскраво вираженим почуттям зусилля.У цьому відчутті, пов'язанимз внутрішньою боротьбою, деякі схильні бачити особливий момент вольового акту.Однак не будь-яке рішення і вибір цілі повинні супроводжуватися почуттям зусилля.Наявність зусилля свідчить не стільки про силу вольового акту, скільки про ту протидію, що ця сила зустрічає.Оскільки для живих людей, яким не чужі внутрішні суперечності, такі конфліктні ситуації не тільки можливі, але іноді й неминучі, дуже важливо, щоб людина була здатна на зусилля. Це тим більш важливо, що таке зусилля буває здебільшого необхідно у випадках вольових рішень, які повинні забезпечити торжество більш абстрактних принципових мотивів над нашими потягами. Проте все ж таки неправильно бачити в зусиллі, пов'язаному з рішенням, основнуознаку вольового акту.Коли людина євся у своєму рішенні і всі її устремління в повній, нерозчленованій єдності злиті, вона не відчуває зусиль, приймаючи рішення, і тим не менше в цьому вольовому акті може бути особлива незламна сила.Вона не може не позначитися на виконанні рішення.Тут, однак, у боротьбі з реальними труднощами здатність до вольового зусилля набуває суттєве значення як найважливіший компонент або прояв волі.
Сама «техніка» рішення, ті процеси або операції, за допомогою яких до нього приходять, в різних умовах бувають різними.У тих випадках, коли головна трудність полягає в тому, щоб знати, як вчинити, для вирішення досить осмислити становище і підвести даний конкретний випадок під якусь загальну категорію.Як тільки знову представився випадок включений в якусь звичну рубрику, вже відомо, як з ним бути.Так вирішуються перш за все більш-менш повсякденні питання, особливо досить досвідченими і не дуже імпульсивними людьми.У людейдуже імпульсивних значну роль у прийнятті рішення можуть грати обставини [12].Деякі імпульсивні, пристрасні та впевнені у собі натури іноді ніби навмисно віддають себе у владу обставин, в повній впевненості, що належний момент принесе належне рішення.Нерішучі люди, особливо коли положення складне, усвідомлюючи це, іноді навмисно відтягують рішення, чекаючи, що зміна ситуації саме принесе бажаний результат або зробить прийняття рішення більш легким, змусивши прийняти його. Іноді в скрутних випадках люди полегшують собі рішення тим, що беруть його як би умовно, підгадуючи виконання до певних, не залежних від їх вирішення, обставин, за наявності яких вона набуває чинності.Так, будучи не в змозі відразу відірватися від захоплюючої книги і взятися за нудну роботу, людина приймає рішення зробити це, як тільки годинник проб'є такий-то час.Остаточне рішення або, принаймні, виконання його перекладається на обставини, прийняття рішення — як би умовне — цим полегшується.Таким чином, тактика прийняття рішення може бути різноманітною і досить складною.
Прийняти рішення — ще не означає виконати його.За рішенням повинне піти виконання.Без цього останнього ланки вольовий акт не завершено.Сходження до вищих щаблях вольової діяльності характеризується насамперед тим, що виконання перетворюється на більш-менш складний, тривалий процес.Ускладнення цього останнього завершального етапу вольового акта є характерним для вищих ступенів вольової дії, яке ставить собі все більш складні, віддалені і високі, все важче досяжні цілі.У рішенні те, чого ще немає і що має бути, протиставляється тому, що є.
Виконання рішення вимагає зміни дійсності.Бажання людини не виконуються самі собою.Ідеї та ідеали не мають магічну силу самореалізації.Вони стають реальністю лише тоді, коли за ними стоїть діюча сила відданих їм людей, що вміють долати труднощі.Їх здійснення стикається з реальними перешкодами, які вимагають реального подолання.Коли боротьба мотивів закінчена і рішення прийняте, тоді лише починається справжня боротьба — боротьба за виконання рішення, за здійснення бажання, за зміну дійсності, за підпорядкування її людської волі, за реалізацію в ній ідей та ідеалів людини;і в цій боротьбі, спрямованоїна зміну дійсності, полягає основне.При традиційній трактовці волі предметом психологічного аналізу є те, що відбувається в суб'єкта до початку вольової дії як такої.Увага дослідника зосереджувалася на внутрішніх переживаннях — боротьбі мотивів, рішення і т.д., що передують дії, тому що ніби там, де починається дія, закінчується сфера психології. У тих випадках, коли проблема дії не випадала зовсім з поля зору психологів, дія лише зовнішнім чином пов'язувалося з психікою або свідомістю, як це має місце в теорії ідеомоторних актів у У.Джемса.Відповідно до цієї теорії кожна ідея має тенденцію автоматично перейти в дію.При цьому знову-таки сама дія розглядається як автоматична рухова реакція або розрядка, викликана ідейним «подразником».
Перш ніж приступити до здійснення віддаленої цілі, що вимагає складного ряду дій, необхідно намітити шлях, до неї ведучий, і засоби, придатні для її досягнення, — скласти собі план дій. При цьому шлях до кінцевої мети розчленовується на ряд етапів.У результаті крім кінцевої мети з'являється ряд підпорядкованих цілей, і те, що є засобом, само на певному етапі стаєметою.Психологічно не виключена можливість і того, щоб така підпорядкована мета-засіб на час стала для суб'єкта самоціллю.У складній діяльності, що складається з ланцюга дій, між метою і засобом розгортається складна діалектика: засіб стає метою, а мета — засобом.План буває більш-менш схематичний.Одні люди, приступаючи до виконання прийнятого рішення, прагнуть все передбачити і як можна більш детально спланувати кожен крок, інші обмежуються лише самою загальною схемою, намічаються тільки основні етапи та вузлові точки.Зазвичай більш детально розробляється план найближчих дій, більш схематично або більш невизначено намічаються подальші.Залежно від ролі, яку відіграє при виконанні план, воля буває більш-менш гнучкою.У деяких людей раз прийнятий план так тяжіє над волею, що позбавляє її будь-якої гнучкості.План для них перетворюється на застиглу, мляву схему, яка залишається незмінною при будь-якійзміні обставин.Воля, яка ні в чому не відступаєвід заздалегідь складеного плану, сліпа по відношенню до конкретних, умов, що змінюються, — це є тупа, а не сильна воля.Людина з сильною, але гнучкої волею, ніяк не відмовляючись від своїх кінцевих цілей, не зупиниться, однак, перед тим, щоб ввести в попередній план дій всі зміни, які в силу обставин виявляться необхідними для досягнення мети.Коли кінцева мета зовсім не визначає характер і спосіб дії, замість єдиної системи дій, спрямованих на мету, легко може вийти просте розташуванняодин з одним не пов'язаних дій, послідовність яких знаходиться у повній залежності від обставин.У такому випадку кінцевий результат дій може зовсім не співпасти з первинною метою.Безплановість ставить під питання досягнення мети, на яку направлено вольову дію.Вольова дія у своїх вищих формах повинна бути плановою дією.
Вольова дія — це в підсумку свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якої людина планово здійснює свою ціль, підпорядковуючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом.Вольова дія — це специфічно людська дія, якою людина свідомо змінює світ. Воля і пізнання, практична і теоретична діяльність людини, спираючись на єдність суб'єктивного й об'єктивного, ідеального і матеріального, кожна по-своєму дозволяють внутрішнє протиріччя між ними.Долаючи односторонню суб'єктивність ідеї, пізнання прагне зробити її адекватною для об'єктивної дійсності.Долаючи односторонню об'єктивність цієї останньої, практично заперечуючи її уявну абсолютну розумність, воля прагне зробити об'єктивну дійсність адекватну для ідеї. Оскільки вольовий акт є свідомою дією, спрямованою на здійснення мети, діючий суб'єкт оцінює результат, до якого призвела дія, зіставляючи його з метою, на яку воно було направлено.Він констатує його успіх чи невдачу і більш-менш напружено та емоційно переживає його як свій успіх або неуспіх.Вольові процеси є складними процесами.Оскільки вольовий акт виходить з мотивів, з потреб, він носить більш-менш яскраво виражений емоційний характер. У вольових процесах емоційні та інтелектуальні моменти представлені у специфічному синтезі; афект в них виступає підконтролем інтелекту.
продолжение
--PAGE_BREAK--