Індустріальнапсихологія
Індустріальна організаційна психологія (абопсихологія праці) зобов'язана своїм розвитком і ростом популярності першійсвітовій війні. Деякі психологи добровільно викликалися допомогти АрміїСполучених Штатів і запропонували спеціальні оцінні шкали для відборуармійських офіцерів (засновані на його ж розробках по оцінці професійнихякостей працівників комерційних підприємств). До кінця війни психолог Скотоцінив кваліфікацію трьох мільйонів солдат; його робота стала ще однимприкладом, що одержали широку популярність, практичної цінності психології.Після війни послуги індустріальних психологів були нарозхват: торговці,промисловці, урядові організації — усі хотіли вдосконалити свою систему підбораперсоналу й впровадити принципи психологічного тестування при найманні нароботу.
Під час другоїсвітової війни багато психологів були безпосередньо задіяні в діяльності армії.Як і в роки першої світовий, вони головним чином займалися тестуванням,відсіванням і розподілом призовників, і треба відзначити, що до початку 40-хроків тестологія досягла значних успіхів. Керування складними видами військовоїтехніки — такими, як високошвидкісні літаки — вимагало відповідних здатностей інавичок. Для відбору людей психологи розробляли нові, більше зроблені тести йметодики підготовки кадрів.
У відповідь навимогу воєнного часу в рамках індустріальної психології виникли напрямки, щоодержали назви інженерної, або технічної, психології, психології керування йергономіки. Працюючи з фахівцями в області систем озброєння, інженерніпсихологи внесли значний вклад у вивчення межі людських можливостей. У своючергу, ці знання були використані при створенні технічного встаткування, щооптимально враховує здатності людини-оператора. Сьогодні інженерні психологипрацюють не тільки в галузі військових технологій, але й у сфері споживчоїпромисловості їхньої розробки допомагають у створенні клавіатур длякомп'ютерів, офісних меблів, побутової техніки, приладових дощок в автомобіляхі т.п.
Дослідження Хоторнай організаційні фактори
В 20-х рокахосновна увага індустріальної психології було зосереджено на процедурахпрофвідбору — такого підбора кандидатів на роботу, при якому людина виявляється«на своєму місці». Одне з найвідоміших досліджень у цій області був проведенийв 1927 році на базі приналежної Західної електричної компанії заводу в м.Хоторн, штат Іллінойс. Ці вишукування вийшли далеко за рамки підбора йрозподілу персоналу й торкнулися складні проблеми людських взаємин, мотивації йсвідомості службовців.
Дослідженняпочиналося як простий аналіз впливу умов праці — наприклад, висвітлення йтемператури в приміщеннях — на його результати. Висновки здивували нс тількикерівників заводу, але й самих психологів: виявилося, що для працівниківсоціальні й психологічні умови праці значать набагато більше, ніж фізичніпоказники середовища.
Дослідникамдовелося зайнятися вивченням таких факторів, як стилі керівництва, неформальнігрупи, взаємини між службовцями й менеджерами, і багатьох інших, здатнихвплинути на мотивацію, продуктивність і задоволення від роботи.
З початку 50-хроків у діловому світі починають визнавати вплив мотивації, стилю керівництва йінших психологічних факторів на якість виконання роботи. Ці аспекти робітничогосередовища, а також соціально психологічний клімат у цілому в значній мірі впливають на ефективністьпраці. Сучасні психологи ретельно вивчають різні типи організацій, прийняті вних стилі спілкування, що існують усередині них формальні й неформальнісоціальні структури. Визнання особливої важливості організаційних факторіввтілилося в перейменуванні Відділення індустріальної психології АРА вСуспільство індустріальної й організаційної психології.
Індустріальна організаційна (І О) психологія продовжує стрімкорозвиватися. Варто відзначити, що в І/О психологію із самого початку буввідкритий доступ жінкам. Першої, хто захистив дисертацію в цій області, булаЛіліан Мур Гилбрет, що, у співробітництві із чоловіком, для підвищенняефективності праці запропонувала проаналізувати, наскільки доцільні переміщенняй рухи працівників. Із всіх жінок, що мають докторський ступінь по психології,більшість займаються саме проблемами психології праці, чим ця галузь може поправу пишатися.
В 30-і роки назаводі в м. Хоторн (Іллінойс), що належить Західної електричної компанії,проводилися дослідження в такій складній області, як людські взаємини, стилікерівництва, мотивація службовців, трудова свідомість.
Хьюго Мюнстерберг(1863-1916)
ХьюгоМюнстерберг, типовий професор-німець, якийсь час займав унікальне місце вамериканській психології й був широко відомий публіці. Його перу належать сотністатей, опублікованих у популярних журналах, і майже дві дюжини книг. Він бувчастим гостем Білого Дому у Вашингтоні в часи президентства Теодора Рузвельта йВільяма Говарда Тафта. Одержати його консультацію прагнули багато представниківділової й урядової еліти США, знайомством з ним пишалися кайзер НімеччиниВільгельм, сталеливарний магнат Ендрю Карнегі, філософ Бертран Расселл, зіркикіно й інтелектуали.
Якийсь часМюнстерберг був почесним професором Гарвардського університету, обиравсяголовою Американської психологічної асоціації й Американський философськоїасоціації. Він був засновником прикладної психології в Сполучених Штатах іЄвропі. А крім того, він був одним з тих двох єдиних психологів, якіобвинувачувалися в шпигунстві.
Мюнстерберг — «плідний пропагандист прикладної психології», що працював у багатьох областях.Його біограф пише, що Мюнстерберг був процвітаючим публіцистом, «наділенимнепоясненим нюхом на сенсації. Його життя — це безустанна робота ізсамовдосконалення, розвитку своєї науки й звеличуванню своєї (німецької)батьківщини».
До кінця життяМюнстерберг став об'єктом презирства й глузувань, героєм газетних карикатур іперешкодою для університету, якому віддав багато років. Він умер в 1916 році, ідля людини, якого називали гігантом американської психології, над його могилоюбуло сказано зовсім небагато хвалебних слів.
Сторінки життя
В 1882 році, увіці 19 років, Мюнстерберг виїхав з рідного Данцига в Лейпциг, де збиравсявивчати медицину. Але, побувавши на декількох лекціях Вільгельма Вундта, вінзмінив свої плани на майбутнє.
Сучаснапсихологія залучила його перспективами, що відкриваються, яких не дали бмедичні дослідження й практика. В 1885 році Мюнстерберг захистив дисертацію підкерівництвом Вундта, а двома роками пізніше йому привласнили ступінь докторамедицини в Гейдельбергском університеті, що дало йому додаткові переваги длямайбутніх академічних досліджень. Мюнстерберг почав викладати у Фрейбурге, алеоскільки адміністрація місцевого університету не могла виділити кошти настворення лабораторії, він обладнав лабораторію на власні гроші в себе будинку.
Мюнстербергопублікував кілька статей за результатами своїх психофізичних експериментів,які Вундт покритикував, оскільки ці дослідження стосувалися пізнавальноїсторони свідомості, а не його структури. Однак у Мюнстерберга з'явилисяпослідовники, і незабаром у його лабораторію стали з'їжджатися студенти з усієюЄвропи. Усе складався чудово: прекрасний початок кар'єри в одному з найбільшихуніверситетів Німеччини й репутація шановного вченого.
В 1892 роціВільям Джемс зробив Мюнстербергу привабливу пропозицію, запросивши його зайнятивисокооплачуваний пост директора психологічної лабораторії Гарвардськогоуніверситету. Щоб затягти німецького колегу в Гарвард, Джемс удався довідвертих лестощів, написавши йому, що лабораторією кращого в Сполучених Штатахуніверситету повинен керувати неодмінно геній. Мюнстерберг зволів би залишитисяв Німеччині, але честолюбство змусило його прийняти пропозицію Джемса.
Переїзд ізНімеччини в Сполучені Штати — і перехід від чисто експериментальної психологіїдо прикладного — дався Мюнстербергу нелегко. Спочатку він не схвалювавпоширення прикладної психології й лаяв університетських чиновників, щооплачують працю вчених так низько, що їм доводилося перемикатися на практичніпитання. Він критикував американських психологів, які на потребу публіці писалипопулярні книги, за плату читали лекції комерсантам і пропонували свої послугияк експертів. Незабаром, однак, Мюнстерберг і сам з успіхом все це практикував.
Проживши вСполучених Штатах десять років і, можливо, усвідомивши, що в Німеччиніпідходящу посаду йому нс знайти, Мюнстерберг написав свою першу книгу наанглійському, котра одержала назву «Американський характер» (American Traits,1902 р.) — психологічний, соціальний і культурний аналіз американськогосуспільства. Мюнстерберг, плідний і обдарований письменник, надиктував своємусекретареві книгу в 400 сторінок менш чим за місяць. Джемс якось помітив, щомозок Мюнстерберга, напевно, ніколи не утомлюється.
Захоплені відгукина книгу спонукали Мюнстерберга писати «на публіку», і незабаром у популярнихжурналах його статей стало з'являтися більше, ніж у наукові. Звернувшись дозлободенних проблем, він призупинив свою роботу з вивчення змісту свідомості. Уйого статтях можна було прочитати про окремі судові справи, про сучасне карнезаконодавство, рекламу споживчих товарів, радах фахівця, а також про психічнездоров'я й психотерапію, про утворення, проблеми бізнесу й навіть пропсихологію кінематографа. Мюнстерберг не забув і про сучасні засоби масовоїінформації: підготувавши відповідні теми з питань навчання й бізнесу, вінзробив фільм про тести на інтелект, що згодом часто демонструвався вкінотеатрах.
Мюнстерберга неможна було назвати полохливою людиною. Під час нашумілого судового процесу вінпровів приблизно 100 тестів на інтелект із професійним убивцею, обвинуваченомув убивстві 18 чоловік, що у свою чергу обвинуватив одного профспілкового лідерав тім, що той замовляв ці вбивства. На підставі результатів тесту — ще дорішення суду присяжних — Мюнстерберг оголосив, що обвинувачення вбивцеюпрофспілкового лідера істинно. Коли суд виправдав профспілкового лідера, церішення підірвало довіру до Мюнстербергу; в одній газеті він навіть бувназваний «професором Монстрворком» — тобто тим, чиї діяння вселяють жах.
В 1908 роціМюнстерберг брав активну участь у дискусіях із приводу введення заборони напродаж алкогольних напоїв. Він виступив проти сухого закону, обґрунтовуючи своюпозицію з погляду психолога й доводячи, що помірна торгівля алкогольними напояминавіть вигідна. Німецькі броварники, що працюють у США, включаючи АдольфусаБуша й Густава Пабста, були в захваті від того, що їх підтримав самМюнстерберг, і внесли велику грошову суму для підтримки зусиль Мюнстерберга пополіпшенню образа Німеччини в Сполучених Штатах.
До нещастя, Бушвиділив Мюнстербергу 50 тисяч доларів для заснування Німецького музею буквальночерез кілька тижнів після того, як Мюнстерберг опублікував статтю із критикоюсухого закону. В атмосфері того часу цей збіг обставин привернуло увагу засобівмасової інформації.
Не можна також несказати пари слів про погляди Мюнстерберга на роль жінки в суспільному житті.Хоча він і надав підтримку деяким жінкам-ученим у Гарварді, включаючи МериУитон Калкинс, все-таки він уважав, що наукова праця пред'являє жінкам занадтовисокі вимоги. На його думку, місце жінки — будинок, її не слід готовити длякар'єри. Жінки не повинні викладати в суспільних школах, оскільки вони нездатні суперничати в цій справі із чоловіками й не можуть служити авторитетомдля хлопчиків. Він був проти того, щоб жінки брали участь у суді присяжнихчерез їхню нездатність приймати раціональні рішення. У газетах усього миру ізцього приводу з'явилися статті із заголовками на всю смугу.
ПрезидентовіГарвардського університету й більшості колег Мюнстерберга була не по душі весьцей галас довкола нього, його зацікавленість практичним застосуваннямпсихології вони також не привітали. Напружені відносини досягли межі, коли вроки першої світової війни Мюнстерберг захищав свою німецьку батьківщину. Війнаспалахнула в Європі в 1914 році, і хоча аж до 1917 року Сполучені Штати невступали в конфлікт, в американському суспільстві панували антинімецькінастрої. Германія була агресором у війні, що вже віднесла мільйони життів, іМюнстерберг, відкрито захищаючи Німеччину, займав позицію, більш ніжнепопулярну.
Газетиповідомляли, що Мюнстерберг, так і не прийняв громадянства Сполучених Штатів, удійсності був секретним агентом, шпигуном і високопоставленим німецькимофіцером. Бостонські газети призивали до звільнення його з Гарварда. Йогосусіди підозрювали, що голуби, яких його дочка кормила на задньому дворі,використовувалися для переправляння повідомлень іншим шпигунам. Один з колишніхвихованців Гарварда пообіцяв університету 10 мільйонів доларів, якщоМюнстерберга звільнять.
Мюнстербергодержував листи з погрозами смерті, колеги образливо висловлювалися на йогоадресу. Остракізм і отрутні нападки в остаточному підсумку зламали його дух.Холодним вітряним днем 16 грудня 1916 року в газетах з'явилися припущення промирні переговори в Європі. «До весни встановиться мир», — сказав Мюнстербергдружині. Він відправився на ранкову лекцію пішки, через глибокі замети.Добравшись до університету, він відчув себе дуже утомленим. Однак він увійшов ваудиторію й почав лекцію. Він говорив «приблизно півгодини, потім, здавалося,запнувся на якесь мгновенье, простягнув праву руку до стола, начебто хотівобпертися» (New York City Evening Mail, December 16. 1916). Він упав на підлогуна півслові й відразу вмер від великого удару.
Судова психологія
Першою прикладноюобластю, до якої звернувся Мюнстерберг, була судова психологія. Він писавжурнальні статті на такі теми, як попередження злочину, використання гіпнозупри допиті підозрюваних, використання тестів на інтелект для визначеннявинності, невірогідність показань свідків. Особливо його цікавила останняпроблема — імовірність помилкового сприйняття злочину. Він провів дослідження,у ході яких свідків опитували негайно після імітації злочину. Незважаючи насвіжість спогадів, відзначалася помітна розбіжність відповідей випробуванихщодо деталей побаченого. Наскільки ж будуть точні ці свідчення в залі суду, запитуєМюнстерберг, якщо злочин і розгляд справи розділяють кілька місяців?
В 1908 роцівийшла його робота за назвою «Зі місця свідка» (On the Witness Stand),присвячена проблемам показань свідків. У книзі розглядалися й інші психологічніфактори, здатні впливати на рішення суду: помилкові визнання, роль припущень вопитуванні свідків, використання фізіологічних вимірів (пульсу, кров'яноготиску, електричного опору шкіри) для виявлення змін в емоційному станіпідозрюваного або відповідача. Зовсім недавно, в 1976 році, ця робота булаперевидана — майже 70 років через першої публікації.
Наприкінці 70-х зновувиник інтерес до досліджень Мюнстерберга, було утворене відділенняАмериканської психологічної асоціації — Американське суспільство юристів іпсихологів, метою якого є розвиток судової психології.
Клінічнапсихологія
Мюнстерберг почавпрацювати над своєю книгою «Психотерапія» (Psychotherapy) (вона вийшла в 1909році) у трохи незвичайній обстановці. Він лікував пацієнтів у лабораторії, а нев клініці, і ніколи не призначав плату за лікування. Він покладався на своюрепутацію лікаря й ніколи не приховував від своїх пацієнтів, які методилікування до них будуть застосовуватися.
Психічні хвороби,уважав Мюнстерберг, виникають через нездатність людини пристосувати своєповодження до навколишнього оточення, а не в результаті схованих конфліктів упідсвідомості, як затверджував Зиґмунд Фрейд. «Ніякої підсвідомості не існує»,- така була позиція Мюнстерберга. Коли в 1909 році Фрейд за запрошенням Холувідвідав університет Кларка, Мюнстерберг спеціально покинув країну. Вінповернувся тільки після того, як Фрейд виїхав у Європу, уникши тим самимконфронтації.
Терапевтичнийметод Мюнстерберга полягав у тім, щоб усувати у пацієнта думки, які йогобентежать позбавити його від небажаних або шкідливих звичок, змусити пацієнтазабути про негативні емоції. Він успішно справлявся з рядом проблем, включаючиалкоголізм, наркотичну залежність, галюцинації, нав'язливі думки, фобії йсексуальні розлади. Перший час він прибігав до гіпнозу як методу лікування, алепісля того, як одна жінка пригрозила застрелити його з пістолета, Мюнстербергвідмовився від гіпнозу. Ця історія потрапила в газети, і мер Гарварда зажадаввід Мюнстерберга, щоб той припинив гіпнотизувати жінок.
КнигаМюнстерберга «Психотерапія» привернула широку увагу громадськості до проблемклінічної психології, але не була прийнята Уитмером, що незадовго до цьоговідкрив свою клініку в Пенсильванському університеті. Уитмер ніколи не досяг,та й не прагнув досягти, тієї популярності, яка супроводжувала Мюнстерберга. Водній зі статей, написаної їм для журналу «Психологічна клініка», Уитмерскаржився, що Мюнстерберг «принизив» професію, рекламуючи методипсихотерапевтичного лікування. Він говорив, що Мюнстерберг робить враженняякогось гіпнотизера, тому що «уже занадто жваво діє цей професор психології(Гарварда) — начебто вилікував у своїй психологічній лабораторії не одну сотнювсіляких нервових захворювань».
Індустріальнапсихологія
Мюнстерберг такожсприяв просуванню індустріальної психології. Початком цієї діяльності можнавважати публікацію в 1909 році статті за назвою «Психологія й ринок». У статтівказувалися ті сфери виробництва, у яких психологія могла б виявитися корисною:технічна-професійно-технічна підготовка, реклама, керування персоналом і т.д.;рекомендувалося проводити тести на інтелект, оцінювати рівень мотиваціїнайманих робітників, а також вплив на результати праці монотонного характеруроботи.
Мюнстербергпровів ряд серйозних досліджень у тих компаніях, у яких він працював якконсультант. Результати були опубліковані в книзі «Психологія й ефективністьвиробництва». Книга користувалася такою популярністю, що ввійшла в списокбестселерів. Мюнстерберг доводив, що найкращий спосіб підвищити ефективність іпродуктивність праці — підбирати працівникам посади, які відповідають їхньомухарактеру й розумовим здатностям. Використовуючи методи психологічного відбору,такі, як тести на інтелект і моделювання процесу виробництва, роботодавцізможуть визначити знання, уміння й здатності майбутніх працівників.
Мюнстербергпроводив дослідження з людьми різних професій, таких, як капітан корабля, водійтрамвая, телефонний оператор і продавець, демонструючи, як технікапсихологічного відбору може сприяти підвищенню продуктивності праці. Наприклад,він дійшов висновку, що розмови в робочий час знижують ефективність праці.Однак Мюнстерберг запропонував не забороняти працівникам спілкуватися один зодним, що неминуче викликало б ворожість із їх боку, а розташувати робочі місцятак, щоб утруднити процес спілкування. Приміром, говорив Мюнстерберг, можназбільшити відстань між верстатами на заводі або розділити перегородками робочімісця в офісі.
Мюнстерберг неформулював теорій, не створював нових шкіл мислення, і — з того моменту, як вінпочав займатися прикладною психологією — не проводив фундаментальнихдосліджень. Він затверджував, що його дослідження функціональні, тобто служатьконкретним цілям і призначені допомагати людям. Мюнстерберг критикувавпсихологів, які тримаються за інтроспективний метод (незважаючи на те, щоколись сам вивчав його у Вундта) і не бажали використовувати сучасні методики йвідкриття на користь людству.
Неоднозначну, алеяскраву наукову долю Мюнстерберга можна охарактеризувати одною фразою:психологія повинна бути функціональної й корисної. Незважаючи на особливостійого німецького характеру, він був щирим, у дусі свого часу, американськимпсихологом.
Прикладнапсихологія в Сполучених Штатах
Діяльністьпсихологів у роки першої світової війни забезпечила психології, по образномувислові Кеттела, «місце на карті й на перших смугах газет». Хол писав, що війна«додала величезний імпульс прикладної психології. Для психології, у цілому,вона була благом… Нам не треба намагатися займатися тільки чистою наукою». Утой час як окремі психологічні видання, такі, як «Журнал експериментальноїпсихології», на час війни призупинили свою діяльність, «Журнал прикладноїпсихології» процвітав. До моменту закінчення війни, в 1918 році, прикладнапсихологія стала по-справжньому шановною професією. «Прикладна психологія, — говорив Торндайк, — це наукова праця. Створити психологію для бізнесу,промисловості або армії важче, ніж створити психологію для інших психологів, ітому це вимагає більшого таланта».
Від успіхуприкладної психології виграла й фундаментальна наука. Насамперед, вонаодержувала достатнє фінансування, а університетським психологам тепер цілкомвистачало робочих місць. Відкривалися нові факультети психології, будувалисянові лабораторії, виросло платню професорів і викладачів. Утроє збільшилисяряди АРА: з 336 членів в 1917 році до більше 1100 в 1930-м.
В 20-х рокахпсихологія стала чимсь начебто «національної манії». Люди вірили, що психологиможуть «втрясти» всі проблеми — від дисгармонії в шлюбі до незадоволеностіроботою; і допоможуть продати всі що завгодно від автомобілів до рідини дляполоскання рота. Зросла затребуваність психології для рішення проблем реальногожиття обумовило значний відтік психологів з академічних досліджень у прикладнісфери. Серед психологів, згаданих у довіднику Кеттела «Учені Америки» (1921р.), більше 75 відсотків були зайняті в прикладних галузях; для порівняння — в1910 році це число становило 50 відсотків. На конференціях Нью-Йоркськоговідділення АРА на початку 20-х років істотно — у порівнянні з довоєннимперіодом — зросло число доповідей, присвячених прикладним дослідженням.
Однак до початку30-х років — десятиліттю всесвітньої економічної депресії — прикладнапсихологія зазнала критики за нездатність відповідати вимогам часу. Провідніпредставники ділового миру ремствували, що індустріальна психологія не в змозідопомогти позбутися від лих, що нахлинули. Так, наприклад, невдалі досвіди зпогано розробленими методиками підбора персоналу привели до того, що на багатопідприємств наймали некваліфікованих працівників.
Можливо,очікування психологів і їхніх клієнтів були занадто високі, але, як би те небуло, громадськість явно охолонула до прикладної психології. Одним із критиків,чий голос звучав голосніше інших, була Грейс Адамі, що була студенткаТитченера. У своїй статті «Занепад психології в Америці» (The Decline of Psychologyin America), опублікованої в одному з популярних журналів, Адамі затверджувала,що психологія «відмовилася від своїх наукових корінь заради того, щоб окреміпсихологи могли знайти популярність і процвітання». «Нью-Йорк Таймс» і іншівпливові газети лаяли психологів за те, що ті перебільшують свої можливості, іза нездатність поліпшити ситуацію, що створилася в період депресії. Увагагромадськості до психології ослабнуло, і її добре ім'я було відновлено тільки в1941 році, коли Сполучені Штати вступили в другу світову війну. І знову війнаяк контекстна сила вплинула на розвиток психології.
У роки другоїсвітової війни психології довелося вирішувати безліч проблем, і це не тількиповернуло, але навіть і підвищило її авторитет. Майже 25 відсотків американськихпсихологів безпосередньо брали участь у діяльності армії, а багато хто іншідопомагали побічно — своїми дослідженнями й публікаціями. Як не дивно, війнапідняла й ослабілу психологію в Німеччині, де нацисти позбавили роботи всіхпсихологів-євреїв. Німецької армії була потрібна допомога психології у відборікваліфікованих офіцерів, пілотів, підводників і інших фахівців. У післявоєнніроки американська психологія випробувала стрімке зростання — найбільш істотнізміни торкнулися прикладних напрямків. Прикладна психологія випередила багатороків академічну галузь, що панувала, орієнтовану на дослідження. Якщо переддругою світовою війною в експериментальному напрямку працювало 70 відсотківвсіх докторів наук в області психології, то в 1984-м це число рівнялося всього8 відсоткам (Goodstein. 1988). До війни 75 відсотків всіх психологів, що малидокторський ступінь, працювали в академічних установах, а до 1989 року — тільки30 відсотків. Зміна акцентів торкнулася й діяльності Американськоїпсихологічної асоціації: основні керівні пости в ній зайняли прикладніпсихологи (частіше це були представники клінічної психології). В 1988 роцігрупа членів АРА, що працюють в області академічних досліджень, ініціюваластворення власної організації — Американського психологічного суспільства(APS).
Література
1.Ждан А.Н. Історія психології: відантичності до сучасності. — К., 1997
2.Ланге Н.Н. Психологічнідослідження. — К., 2007
3.Лазурський А.Ф. Загальнаекспериментальна психологія. — К., 2005
4. Ярошевский М.Г. Психология в ХХ столетии. — М.,1974
5. Лихі Т. Історія сучасноїпсихології. — К., 2003