Видита властивості сприйняття
Сприйняття (сприймання) – це психічний процес відображення предметів і явищдійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії на органичуття з розумінням цілісності відображуваного.
Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими іповерхневими; помилковими або ілюзорними (спотворення відображення дійсності);швидкими й повільними.
Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора сприйняттяможе бути:
– зорове (розглядання скульптури, картини і под.);
– слухове (слухання оповідання, концерту і т. ін.);
– тактильне (обмацування, доторкування).
Процессприйняття здійснює зазвичай низка взаємодіючих аналізаторів. Як приклад, можнаназвати дотикове сприйняття, в якому беруть участь тактильний і кінестетичнийаналізатори. Навіть процес зорового сприйняття, коли зоровий аналізатор єпровідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей.Те саме можна сказати про слухове сприйняття, в якому, крім слуховогоаналізатора, що є основним, великого значення набуває кінестетичний аналізатор.Різні види сприйняття рідко можна спостерігати в чистому вигляді, здебільшоговони комбінуються один з одним. Наприклад, сприйняття кінофільму має зоровий іслуховий характер, бо глядач сприймає кадри, що проходять перед його очима наекрані, і розмову, і музику, з яких складається звукова частина картини.Включається в цей процес і руховий аналізатор, який бере участь у сприйманнімови і музики. Перевага того чи іншого аналізатора в сприйманні визначаєтьсяхарактером самого об´єкта.
Буває сприйняття:
– простору; часу; руху;
– предмета; мови; музики;
– людини людиною.
Сприйняття простору – це відображення у психіці людини розташування, величини, форми, об´ємності,віддаленості один від одного предметів та явищ на землі й у небі.
Сприйняттяпростору має велике значення. Воно є обов´язковою умовою її орієнтуванняв цьому середовищі.
Упроцесі сприйняття простору розрізняють сприйняття величини, форми, об´ємностій віддаленості предметів.
Взаємодіялюдини з довкіллям включає й саме тіло людини з характерною для нього системоюкоординат. Людина, яка відчуває світ, сама є матеріальним тілом, що займаєпевне місце в просторі та має певні просторові ознаки: величину, форму і виміритіла, спрямування рухів у просторі.
Доведено,що в основі різноманітних форм просторового сприйняття лежить функціонуваннякомплексу аналізаторів, які взаємодіють між собою. Особливу роль у просторовомуорієнтуванні виконує руховий аналізатор, за допомогою якого встановлюється цявзаємодія.
Сприйняттяформи і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного ікінестатичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор.Акомодація очей з важливим руховим механізмом зорового аналізатора допомагаєсприймати відстань. Якщо порушується акомодація, знижується точність зоровогосприйняття відстані.
Черезвзаємодію зорового і кінестезичного аналізаторів забезпечується адекватнесприйняття розміру, форми, рельєфу предметів та їх віддаленості від нас.
Сприйняттявеличини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людинаобізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм.
За віддаленостіпредметів велике значення в сприйманні простору має взаємне розташуваннясвітлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина зауважує ціособливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначатирозташування предметів у просторі.
Усприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слуховівідчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько є їдальня, зазвуком кроків – розпізнати, далеко чи близько від вас іде людина.
Сприйняття часу – цевідображення об´єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищдійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються внавколишньому світі.
Фізіологічноюосновою процесу сприйняття часу є умовні рефлекси на час, які постійновиробляються у людини. Воно здійснюється шляхом взаємодії аналізаторів, якимими відображаємо інші аспекти явищ об´єктивної дійсності.
Великезначення у сприйманні часу належить кінестетичному аналізаторові. Він виконуєважливу роль у сприйнятті ритму. Під ритмом розуміють низку подразників, якіпослідовно змінюють один одного і мають періодичний характер.
Сприйняттятривалості часу залежить від змісту діяльності людини. На оцінку часу впливаєустановка особистості. Людині, котра очікує неприємних подій, час здається швидкоплинним.При очікуванні приємного зазвичай здається, що ця подія довго не настає.
Призгадуванні минулого спостерігається інша оцінка часу. Час, наповнений уминулому переживаннями, діяльністю, згадується як більш тривалий, ніж він бувнасправді, а значні періоди життя, позначені малоцікавими й одноманітнимиподіями, згадуються як швидкоплинні.
Ступіньсуб´єктивізму в оцінці часу залежить також від віку людини.
Сприйняття руху – цевідображення зміни положення об´єктів у просторі. Воно дає змогу орієнтуватисяу відносних змінах у взаємному розташуванні та взаємовідношенні предметівнавколишньої дійсності.
Відомостіпро переміщення предметів людина отримує, безпосередньо сприймаючи рух.Встановити, в який бік летить літак, з якою швидкістю він рухається, кудиспрямований удар ворога можна на підставі досвіду просторової орієнтації.
Сприйняттяруху також здійснюється на базі висновків. Наприклад, про незначні зміни ушвидкості автомобіля судять, спостерігаючи за змінами в показниках спідометра.Існують пози бігу, стрибків, ходьби, повзання, за допомогою яких, з огляду наособистісний досвід, доходять висновків про здійснюваний рух.
Ілюзіяруху може виникнути за відсутності реального руху предмета, при фіксованомупогляді. Якщо через незначні проміжки часу показувати низку зображень, яківідтворюють етапи рухів предмета, то складається враження руху. Це явищедістало назву стробоскопічного ефекту. На його основі здійснюєтьсясприйняття руху під час перегляду кінофільму.
Сприйняттяруху здійснюється зоровим, слуховим і кінестетичним аналізаторами. Сприйманнюруху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основііндивідуального досвіду і знань особистості.
Сприйняття людини людиною здійснюється на основі зовнішності, поведінки, манер, мови, жестів,емоцій, діяльності. Сприймаючи дії, рухи, вчинки, діяльність людини. ю людиуточнюють свої враження один про одного, доходять до психологічної сутностііншого, корегують своє ставлення до іншої людини. Усе це відбувається у процесіспілкування і детерміноване віком, професією статтю, установками, вихованням і т.д.
За активністю сприйняттяподіляють на навмисне (довільне) і ненавмисне (мимовільне).
Ненавмисне сприйняттяспричинено особливостями навколишніх предметів: їх яскравістю, розташуванням,незвичністю; інтересом до них людини. Йдучи вулицею, ми чуємо шум машин,розмови людей, бачимо яскраві вітрини, сприймаємо різноманітні запахи тощо. Уненавмисному сприйманні не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньомуй вольове зусилля.
Навмисне сприйняттямає іншу характеристику. Здійснюючи його, людина ставить перед собою мету,докладає певних вольових зусиль, щоб краще реалізувати свій намір, довільнообирає об´єкти сприйняття. Таким сприйняттям, наприклад, є слуханнядоповіді або перегляд тематичної виставки книг.
Упроцесі пізнання навколишньої дійсності сприйняття може перейти вспостереження.
Спостереження – це умиснепланомірне сприйняття, здійснюване з певною, чітко усвідомленого метою. Основніумови успішного спостереження – ясність завдання і підготовленість до нього, атакож активність мислення. Спостереження як форма діяльності тісно пов'язане зорієнтуванням, тобто з отриманням достатньо правильної уяви про що-небудь,умінням розбиратися в ситуації.
Спостережливість – цездатність помічати в предметах і явищах малопомітні, але водночас суттєві чиважливі для певної мети деталі, ознаки або властивості. Високий розвитокспостережливості потребує зацікавленості, постійного прагнення пізнати нове,глибше вникати в те, що оточує людину, з чим вона стикається у праці, в житті.
Сприйняттякожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвідулюдини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. Удеяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв´язки.
Найважливішимивластивостями сприйняття є:
· предметність;
· цілісність;
· структурність;
· константність;
· апперцепція;
· осмисленість;
· вибірковість;
· ілюзія.
Предметність сприйняттявиявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не якмеханічна сума якостей і властивостей, а як об´єкт, який має свій зміст,природу, призначення.
Предметністьвідіграє важливу роль і в подальшому формуванні самих перцептивних процесів,тобто процесів сприйняття. Коли виникає розбіжність між зовнішнім світом і йоговідображенням, суб´єкт має шукати нові способи сприйняття, якізабезпечать правильніше відображення.
Цілісність сприйняттяполягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомостів єдності багатьох якостей і властивостей.
Сприймаючипевний об´єкт, ми виокремлюємо його окремі ознаки, аспекти, властивості йводночас об´єднуємо їх у єдине ціле, завдяки чому в нас виникає йогоцілісний образ.
Структурність сприйняттявиявляється в тому, що, відображаючи предмети та явища в цілісності, людинавиокремлює в них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо.
Сприймаючипредмет, ми осмислюємо його як єдине ціле, що має свою структуру. Наприклад,сприймаючи окремо літаки, злітну смугу, ангари, радіотехнічні засоби та інше,ми визначаємо об´єкт як аеродром.
Константність – цевідносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, щосприймаються.
Константністьформується в процесі предметної діяльності та є необхідною умовою життя людини.Константність сприйняття забезпечується досвідом, що набувається в процесііндивідуального розвитку особистості й має велике практичне значення.
Апперцепція – цезалежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів,ставлення до життя, установок, багатства знань.
Апперцепція– одна з найважливіших особливостей сприйняття. Не саме око сприймає, неізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі видисприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляютьсяіндивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення допредмета сприйняття.
Отже,сприйняття залежить від попереднього досвіду людини. Чим більше людина обізнаназ певним об´єктом, тим повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприйняттяцього об´єкта.
Осмисленість сприйняттяполягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюються з минулимдосвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникаєвідповідне ставлення до них.
Завдякиосмисленню сутності та призначення предметів стає можливимцілеспрямоване їх використання, практична діяльність із ними. Сприймаючипредмет, ми можемо точно назвати його або сказати, що він нам нагадує.
Узагальненість сприйняття –це відображення одиничного випадку як особливого вияву загального. Певне узагальненняє в кожному акті сприйняття. Ступінь узагальнення залежить від рівня та обсягунаявних у людини знань.
Вакті сприйняття відображення будь-якого предмета набуває певного узагальнення,предмет певним чином співвідноситься з іншими предметами. Узагальненість євищим виявом усвідомленого людського сприйняття. В акті сприйняття втілюєтьсяєдність чуттєвих і логічних елементів, взаємозв´язок сенсорної тамисленнєвої діяльності особистості.
Вибірковість сприйняттяполягає в тому, що при відображенні предметів та явищ відбувається виокремленняодних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини,її нахилів, інтересів, установок і потреб.
Кожнийфахівець намагається сприйняти в предметах та явищах головним чином те, що йогоцікавить, що він вивчає, а тому він не зауважує тих деталей у предметах таявищах, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід досприйняття. Тому й кажуть про професійне сприйняття у людей різнихспеціальностей.
Ілюзіями називаютьнеадекватні сприйняття, які неправильно, викривлено, помилково відображають об´єкти,що діють на аналізатори. Ілюзії може бути зумовлено різними причинами. Однією зних є активізація старих тимчасових зв´язків у нових, істотно відміннихвід попередніх, ситуаціях.
Існуєчимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета й тла сприйняття. Натемнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.
Ілюзіїпороджуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії.Вони мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийомизорового сприйняття, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприйняття,образне передбачення побаченого, дефекти зору.
Алехоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприйняття можна відрізнити відправильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.
Література
1. Бандурка О.М.,Тюріна В.О, Федоренко, О.І. Основи психології і педагогіки: Підручник. –Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2003.
2. Варій М.Й. Загальна психологія: Навч. посібник / Для студ. психол. і педагог,спеціальностей. – Львів: Край, 2005.
3. Загальна психологія:Підручн. для студ. вищ. навч. закладів / За заг. ред. акад.
С.Д. Максименка. –К.: Форум, 2000.
4. Загальна психологія:Навч. посіб. / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук таін. – К.: А.Г.Н., 2002.
5. Максименко С.Д.Розвиток психіки в онтогенезі: У 2-т. – К.: Форум, 2002.
6. М´ясоїд П.А. Загальнапсихологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.
7. Основи психології іпедагогіки: Навч.посіб./ А.В. Семенова, Р.С. Гурін, Т.Ю. Осипова, А.М. Ващенко;За ред. А.В. Семенової. – 2-ге вид., випр. і доп.-К.: Знання, 2007.