Зміст
Вступ
Розділ 1.Символ як засіб презентації змісту несвідомого
1.1 Символічні представлення психікита їх значення
1.2 Архетипна символіка та їїпредставленість в малюнках
1.3 Психомалюнок та його застосуванняв психологічні практиці
Розділ 2.Метод комплексу психомалюнків як метод активного соціально-психологічногонавчання (Аспн)
2.1 Метод аналізу комплексупсихомалюнків та особливості його використання
2.2 Психодіагностична тапсихокорекційна спроможність малюнка
Висновки
списоквикористаних джерел
ВСТУП
Актуальністьдослідження.Проблема пошуку оптимального використання методів при роботі з клієнтами ігрупами займає не останнє місце серед великої кількості питань які стоять передсучасними психологами.
Сьогодні впсихотерапевтичній практиці використовується велика кількість технік і методів.Сучасний психолог має змогу обирати серед різноманіття методів і технік саме ті,які потрібні при роботі з клієнтом і відповідає певній ситуації процесутерапії. В деяких випадках і справді застосування того чи іншого методудопомагає вирішити проблему, що виникла, та це відбувається далеко не завжди. Вбільшості випадків проблеми залишаються не вирішеними, чи то черезнекомпетентність терапевта, чи то через недосконалість методів. Тож однією зосновних проблем які постають перед сучасною психологією є проблема розробкинових методів, які б відповідали потребам сучасної психології. Вирішенню цієїпроблеми може зарадити не тільки поява нових методів, а й гармонійнекомпонування вже існуючих.
Необхідною умовоювиконання цих завдань є підготовка кваліфікаційних кадрів здатних працювати звеликою кількістю методів і технік, а також спроможних на творчий підхід урозробці і компонуванні нових методів і технік.
Тому актуальністьцієї роботи, як дослідження з метою визначення особливостей використаннякількох методів, має чимале значення, оскільки відкриває нові можливості длявикористання методу, який спроможний значно допомогти при роботіпсихотерапевтів всіх рівнів, покращуючи показники результативності як прироботі в групі, так і при роботі з окремими клієнтами.
Об'єктомдослідженняє психокорекційний процес.
Предметдослідження– особливості використання психомалюнку в процесі психокорекції.
Мета роботи – з’ясувати особливостівикористання психомалюнку в процесі психокорекції
Для досягненнямети дослідження ставляться такі завдання:
1. Провеститеоретико-методологічний аналіз наукової літератури з проблеми використання психомалюнку;
2. Дослідитипредставленість архетипної символіки у психомалюнках;
3. Проаналізуватиосновні характеристики використання психомалюнку в психокорекційному процесі.
Розділ 1. Символ як засіб перезентації змісту несвідомого
1.1 Символічніпредставлення психіки та їх значення
У психології тафілософії відсутнє однозначне трактування категорії «символ». Протеспільним для різних дослідників є виділення в структурі символу двох елементів,між якими відсутній безпосередній зв'язок: того, що символізує (предметнийобраз) і того, що символізується (глибинний зміст), — а також висновок про те,що символ відрізняється багатозначністю .
У символіпоєднуються та одночасно виражаються свідомий і несвідомий психологічний зміст.На це вказують дослідження таких символічних форм вираження змісту психіки:сновидіння, міф, ЛСД-стан, невроз, кататимне переживання. У зазначенихдослідженнях порушується проблема полівалентності психологічного змістусимволіки. Так, в теорії сновидінь З.Фрейда констатується наявність усновидінні експліцитного та імпліцитного змісту, алогічність першого та логічнавпорядкованість другого, багатогранність змісту, вираженого в тому чи іншомуобразі сновидіння, і одночасно – репрезентація певного аспекту змісту в багатьохобразах. К. Юнг наголошує на багатозначності психологічного змісту символікиколективного несвідомого, а також на тому, що ця символіка слугує вираженнюіндивідуально-неповторного змісту психіки суб'єкта [15].
Так, всновидіннях чи в малюнках різних людей одні й ті ж архетипні образи виражаютьрізний психологічний зміст.
Автор символ — драми Х. Льойнер показав, що символічні елементи «сновидінь наяву»,подібно елементам нічних сновидінь, є багатозначними, а також вказав нанеобхідність багаторівневої рефлексії психологічного змісту «сновидіньнаяву» [6]. Своєрідним символом суперечливих психічних процесів єневротичний симптом, його психологічний зміст поєднує в собі несвідомі,передсвідомі та свідомі елементи. Згідно з С. Грофом, психологічний зміст символічнихобразів, які виникають в особливому стані психіки при вживанні хімічноїречовини ЛСД, включає в себе елементи відразу декількох рівнів несвідомого(психодинамічного, перинатального, трансперсонального), при цьому наголошуєтьсяконденсованість вираження зазначеного змісту в символах [3].
Слово “символ”походить з латинської мови (“symbolum”), хоча його корені тягнуться ще здревньогрецької мови. Саме ж грецьке слово походить від “symballein”, щоозначає “з’єднання”. Спочатку воно означало умовний знак, який символізувавзв’язок між родичами чи друзями. В словнику це поняття визначається як “образ,що має певний зміст”. Символ – це також скорочене означення, знак дляматематичних операцій [20].
Поняття “символ”включає в себе багато значень: це і “алегорія”, і “знак” таке інше. Такимчином, поняття символу набагато ширше, ніж вважалося раніше. Символи є частиноюзагальнолюдської культури та зберігають значний заряд своєї первісноїзначимості. У деяких людей вони викликають значну емоційну реакцію, яказазвичай визначається як забобонність. Хоча символьні представлення психіки ісприймаються людством як забобонність, вони все ж таки мають досить великийвплив як на життя окремого суб’єкта, так і на все людство. Витісненнясимвольних проявів спричиняє лише утворення специфічної енергії, яка зазвичаймає деструктивний характер. Сучасна людина не розуміє, наскільки раціоналізмсучасного життя негативно впливає на духовний розвиток особистості, оскількивтрачається той сакральний зв’язок з минулим, який повинен забезпечити духовнийрозвиток як окремої особистості, так і людства в цілому. Антропологи не разописували, що відбувається з племенами аборигенів при зіткненні їхніх духовнихцінностей з цивілізацією. У них втрачається інтерес до життя, порушуютьсяпринципи їхньої життєдіяльності, настає моральне виснаження [22].
В давні часи,коли інстинктивним представленням психіки був відкритий доступ до свідомості,розум людини міг легко знайти їм місце в раціональному внутрішньому світі.Сучасна людина не в змозі цього досягти. Оскільки її свідомість нівелювалабудь-яку можливість засвоєння імпульсів інстинктивного та несвідомого. Але всеж таки, символічна епоха охоплює біля десятка тисяч років до нашої ери та плюспівтора тисячоліття нашої ери. Таким чином вона ввійшла не просто впідсвідомість людини, а й в менталітет усього людства, в його генофонд. Отже,ми і до цього часу залишаємося “символічними людьми” [18].
На сьогодні,проблема вивчення символьних представлень психіки є актуальною, оскільки зплином часу витіснення архаїчних утворень стає все помітнішим. Дослідженнясимвольних проявів дасть змогу визначити не лише зміни в особистісномунесвідомому, а й в колективному. Оскільки історичний розвиток прояву символьнихутворень психіки ми можемо дослідити лише аналізуючи теоретичні джерела, топрояв символьних утворень у сучасної людини ми можемо дослідити практично.Досить важливо розуміти, що психічні утворення сучасної людини завуальовані.Тому необхідно детально аналізувати отриманий матеріал та вивчати його,користуючись найновішими досягненнями в галузі психології, психіатрії,медицини.
Досить важкодізнатися у митця, що саме спонукало його створити той чи інший шедевр. Тобтомотиви, процеси творення залишаються незрозумілими. Саме це і створює навколополотен визначних митців ажіотаж з боку критиків та глядачів. Для того, щобвияснити, що саме спонукало автора зобразити той чи інший образ, детальновивчається його біографія, щоденники, аналізуються роботи. Важливим є також тойфакт, що ми не можемо точно відповісти, чим саме нам сподобалася та чи іншаробота. Оскільки враження від споглядання картини має досить значне емоційнезабарвлення і тому досить важко передати його словами.
Психологузрозуміло, що причини так званого художнього ефекту приховані в несвідомому.Тому лише у разі проникнення в цю ділянку та детального аналізу стає зрозумілимпричина створення того чи іншого полотна [13].
Будь-яке свідометлумачення, яке дає художник чи письменник своєму творінню слід розглядати якраціоналізацію, тобто як певний самообман, як пояснення, вигадане постфактум.Таким чином, вся історія тлумачення та критики, як історія того явного змісту,котрий глядач вносив до того чи іншого твору мистецтва, є не що інше, якісторія раціоналізації, котра змінювалася від епохи до епохи, керуючисьсвідомими зауваженнями критиків. Але лише з розвитком психології, зокремапсихоаналізу, з моменту відкриття Фрейдом несвідомого, ми маємо змогу точно ідетально проаналізувати на основі біографічних фактів те, що спонукало митцівтворити саме такі мистецькі шедеври. Лише аналізуючи несвідоме, ми маємо змогурепрезентувати імпліцитні символьні представлення психіки, які детермінуютьдіяльність суб’єкта [13].
Досить вірноговорили Ранк і Закс, що основні естетичні питання залишаються невирішеними дотих пір, поки ми при нашому аналізі обмежуємося лише тими процесами, яківідбуваються у нашій свідомості. Оскільки переживання, які виникають у глядачапри перегляді певного твору є афективними. А афект виносить назовні саме тіімпліцитні, іноді архаїчні переживання, які є недоступними при звичайнихжиттєвих ситуаціях. Отже, зрозуміти афективну природу почуттів, які виникаютьпри перегляді творів мистецтва можливо лише при детальному аналізі несвідомихзмістів психіки [10].
Як відомо при афективномупереживанні відбувається вивільнення великої кількості психічної енергії, якаіноді має деструктивний характер для особистості при її капсуляції. Афективневивільнення енергії характерне не лише для глядачів, а й для самих митців.Оскільки, зображуючи на полотні свої переживання, які сприймаються перш за всеяк витвір мистецтва, художник звільнюється від емоцій, які стали результатомвитіснених переживань. Вірно стверджують психоаналітики, що Шекспір іДостоєвський не стали злочинцями, тому що зображували вбивць у своїх творах ітаким чином позбавляли свої деструктивні схильності емоційного забарвлення. Прицьому мистецтво є чимось на зразок терапевтичного лікування.
Отже,психологічний аналіз творів мистецтва дає змогу виявити не лише імпліцитнийзміст особистості митця, а й деструктивні переживання особистості.
1.2 Архетипнасимволіка та її представленість в малюнках
К.Г. Юнгзазначав, що існує індивідуальне і колективне несвідоме. Дослідниквикористовував термін “несвідоме” з метою позначення тих психічних процесів, щоє недоступними для Я, а також для окреслення психічної системи, яка має своїзакони, характер, функції. Цей пласт несвідомого він назвав “індивідуальнимнесвідомим”, яке закінчується дитячими згадками, що витіснялися, його образи єнаповненими і пережитими. Водночас він зауважував те, що є психічна активність,яка виходить за межі індивідуального досвіду та співвідноситься з інстинктивноюосновою людства, і назвав її колективне несвідоме, яке є загальним,універсальним для всіх, “охоплює період, що передує дитинству, тобто те, щозалишилося від життя предків” [16 с.112]. Основою колективного несвідомого єархетипи.
“Архетип” походить від грецького словаarchetypon, що означає “первинний”. Архетип визначає способи отримування досвіду,в той час як інстинкти визначають способи дії. Дякуючи архетипам сформувалисянаші основні поняття. На цих поняттях, як стверджував К. Юнг [17], мизасновуємо релігію, мистецтво і науку. Архетипи як такі самі по собі не єчимось конкретним, що легко визначаються. Важливо підкреслити їх двохполюсність (амбівалентність). Цю біполярність можна знайти, наприклад, віснуючому у всіх культурах архетипі матері. Ми маємо тут як позитивний аспект –наділення життям, так і негативний – образ жорстокої породілі, яка ковтаєвласних дітей (позбавлення їх життя) [18].
Архетипна символіка виражає змістколективного несвідомого, що має спільні риси для всіх людей, але набуваєіндивідуального значення в конкретних виявах активності суб’єкта. Архетипитісно пов’язані з несвідомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних формфункціонування психіки.
Через поняття архетипу К. Юнг показав, щодеякі символи мають універсальний характер. Важливо підкреслити, що символможна інтерпретувати по-різному в залежності від контексту, в якому вінз’являється і в залежності від конкретної людини [18].
У свій час К. Юнг показав, що існуєіндивідуальне і колективне несвідоме, позначаючи терміном “несвідоме” психічніпроцеси людини, що недоступні для “Я”, окреслюючи його психічну систему, що маєвласні закони, функції. Це, за К. Юнгом, індивідуальне несвідоме, якеоб’єктивується в дитячих казках, що витіснилися. В той же час, підкреслювалось,що існує психічна активність, яка виходить за межі індивідуального досвіду іпов’язується з інстинктивною основою людства, що відноситься до колективногонесвідомого, яке є загальним і універсальним для всіх. Основою колективногонесвідомого є архетипи – початкові, загальнолюдські образи та мотиви, цеінстинкти, що виражені та представлені у свідомості через образи [19].
З функційного погляду те, що „може зробити”й „чим володіє” архетип, пізнати важко. Психолог може бачити лише результат івисловлювати певні припущення. Таким чином, можна стверджувати, що колективненесвідоме зберігає свою автономію й абсолютну пізнавальну недоторканність, щознову виявляє суперечність: з одного боку, колективне несвідоме маєнадіндивідуальний характер, а з іншого – не існує без індивіда.
Отже, архетип без індивіда функційно (а нетеоретично) існувати не може, а провідні інстинкти, такі, як продовження роду(„лібідо”) та смерті („танатос”) є в архетипній символіці провідними.Колективне несвідоме, з одного боку, автономне, з іншого – максимальнопов’язане з психікою конкретної особи, оскільки за допомогою архетипу допомагаєвираженню змісту несвідомої сфери суб’єкта. Можна стверджувати, що у процесіпсихокорекції залишається непізнаною процесуальна сутність функцій архетипу,якому зобов’язана презентативність сфери несвідомого, що може бути пізнана заумов цілісного аналізу символічного матеріалу за участю фахівця.
Природа архетипічного, підкреслює Р.Гордон, представляється двома протилежними поглядами: одні науковці вбачають уних елементарну архаїчну силу, яку людині треба перерости і стримувати в собі,а інші − суперечливий і надособистісний керівний початок всередині нас,якому ми підкорені. Перша точка зору може заперечувати або навіть стримуватиріст людської чутливості і потреби у поезії, мистецтві і осмисленні оточуючогосвіту, життя взагалі і їх власного життя. Друга точка зору навантаженаідеалізацією „архетипічного”, що може заважати становленню людини [18].
Під архетипами розуміють форми поведінки,режими функціонування душевних сил, схожі на інстинкти, смисл і значення якихвиражаються в реальних образах і діях. Їх метою є привнесення у свідомістьпідсвідомого матеріалу з подальшою його трансформацією. Цей процес розвитку ітрансформації К. Юнг назвав індивідуацією, як процес оновлення і розширенняЕго-свідомості [19]. При цьому ним було наголошено, що свідомість вжевиділилась з матриці несвідомого, колективного несвідомого, символізованогоматір’ю. В результаті такого виділення Его-свідомість набуває необхідноїдистанційності від несвідомого і досить жорстких меж. Але в цьому процесіЕго-свідомість все більше втрачає контакт зі своєю несвідомою основою. Наступаєстан дисоціації, незбалансованості між свідомим і несвідомим. Внаслідок цьогоз’являються симптоми, невротичні розлади. Відокремлена від свого питомогосередовища Его-свідомість ризикує тим, що стане ригідною і стерильною, втратитьзміст. Тому Его повинне повернутися до несвідомого джерела, колективногоматриксу для того, щоб оновити себе, отримавши доступ до нових архетипічнихенергій і образів. Це представлено в казках описами історій про мандри героя,про знаходження нових помічників, про смерть і воскресіння, про перемогу івозз’єднання. В результаті розширюється область свідомого, що вже саме по собідає цілющий ефект [19].
Е. Нойман [7] вважає: для того, щобз’ясувати, як дане архетипічне явище розуміється в аналітичній психології,необхідно визначити його емоційно-динамічні складові, його символізм, йогоматеріальний носій (з яким його можуть порівнювати) і його структуру. Робота зказками значною мірою ґрунтується на розумінні символів, які походять відархаїчних форм функціонування психіки.
Архетипи не мають форми і змісту, покиособистий досвід суб’єкта не зробить їх видимими, представленими у свідомості.К. Юнг підкреслював, що коли архетипічні змісти (тобто архетипічні образи іафекти) вилучаються з несвідомої матриці, вони переживаються, перш за все,через проекцію. Отже, вони сприймаються немов би належні зовнішнім образам,чомусь чи комусь у зовнішньому світі. Інакше вони могли б бути ідентифікованіЕго і таким чином поглинуті, інкорпоровані ілюзорним способом. К. Юнг зробиввеликий внесок щодо розуміння природи і цінності символу і символічної аботрансцендентної функції. Він припустив, що її сутнісною характеристикою єпозиція “якщо б” і що вона майже завжди опосередкує відкриття чогось нового, атакож тісно пов’язаною з (людськими) сильними і глибокими потребами відкритипорядок і смисл – у космосі, який населяє, у світі всього, що живе навкололюдини, у власному внутрішньому досвіді – тілесному і психічному.
К. Юнг описує архетипи як психосоматичніцілісності, чий фізичний вираз – це інстинктивні дії, реакція чи поведінка,тоді як їхній психічний образ існує у формі образів: “архетип на відміну відобразу не сприймається, осягнутий свідомістю” [17, с. 12].
Архетипніуявлення виникають також під час роботи психолога чи психотерапевта з клієнтомта можуть виникати і спонтанно (сновидіння, малюнки, фантазії). “Ці образивиникли з життя, страждань, радощів предків і знову прагнуть повернутися дожиття і як переживання, і як дії. і внутрішнього життя відображаютьнадособистісні сили [17].
Архетипи – цетакі образи, які поєднуються з життям людини, і їх можна зрозуміти лише тоді,коли вони наповнюються індивідуальним досвідом, тому спогади дитинства івідтворення архетипних образів розширює свідомість лише в тому випадку, коливдається виявити зміст первісної психіки, що шляхом символізації прагнепоєднати і примирити протилежності, які в ній містяться. У несвідомомувиникають символи, які компенсують втрачений зі свідомістю зв’язок. Для того щобзрозуміти зміст несвідомого, потрібно асимілювати й інтегрувати символи. Людина відчуває потребу в тому, щобвідновити зв’язок із глибинними прошарками психіки з метою зменшеннявнутрішньої напруженості суб’єкта, адже саме в первісному суспільстві людинаіснувала в гармонії з природою, з її енергією, а для цього потрібно навчитисясприймати первісні образи, оскільки архетипи мають великий енергетичнийпотенціал на психічному рівні, включити їх у свідомість, не відторгуючи і “непорушуючи наші свідомі наукові уявлення про час, простір і причинність”. Дляіндивіда, який жив у давні часи, всі події були наповнені психологічнимзмістом, оскільки світ був невіддільним від нього самого. Чим більше вінпрагнув до пізнання та встановленням зв’язку з “глибинами” психічного, то тимбільше наближається до установки, що ситуації зовнішнього і внутрішнього життявідображають надособистісні сили.
1.3Психомалюнок та його використання в психологічні практиці
Образотворчемистецтво – це перш за все діалог: або між творцем і його самістю, або міжтворцем та іншою людиною [6].
Безсумнівно,психомалюнок істотно відрізняється від малюнка загалом, зокрема художнього.Останній не виконується з прямою метою вираження психологічного змісту згідно зуказаною темою. Психологічний зміст художнього малюнка не є центральним у йогоінтерпретації — він є лише супровідним феноменом художнього смислу, зарадиякого він і виконувався. Художні полотна створюються з натхнення, невимушено, апсихомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), які «нестворюються» (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згідно зінструкцією. Вона ж намагається зблизити психомалюнок із малюнком загалом уплані спонтанності та невимушеності в процесі малювання.
У малюнкупредставлена індивідуальна інтерпретація деякої події чи переживання, особливо,якщо мова йде про вільне малювання. Малюнок дає можливість людині відтворюватив образах дійсність і проектувати зміст психіки в символах. Сильна сторонамалюнка полягає в можливостях поєднати зовнішній і внутрішній світи в образах іпевних символах, а це дає змогу спостерігачеві проникати у внутрішні самохарактеристикипсихіки суб'єкта. “У психологічному малюнку співіснують на рівних двіреальності: реальність особистісних проекцій суб'єкта сприйняття і реальністьсоціального пізнання об'єкта сприйняття” [5]. Сама процедура графічноговідображення досвіду в певному сенсі може бути розцінена як ігрова, оскількилюдина має можливість «відійти» від дійсності, перебуваючи в дещо іншому світівласних фантазій і мрій. Причому, як правило, така діяльність володіє ярковираженим катартичним, терапевтичним ефектом, схожим по змісту з багатьмакатартичними методами. Нарешті, в малюнку автор завжди керується власнимипріоритетами не тільки у виборі кольорового вирішення зображення, але і увиборі форми, розташування і сюжету (якщо мова йде про вільне малювання), щозближує малюнок з імпресивними і аддитивними методами дослідження. “Графічнапродукція, завдяки її символічності, виражає об’ємний, багатогранний зміст,який відразу важко навіть розпізнати. Малюнок дає почуття психологічної безпекий можливість “захисту” в ситуації одержання “ризикованої” для себе інформації”[11].
У зв’язку з цимпроективний малюнок набув значного поширення на Заході, ставши ледве ненайпопулярнішим у психодіагностиці, відтісняючи на другий план традиційніпсихометричні тести. Психомалюнок відносно недавно поповнив діагностичнийарсенал вітчизняних психологів. Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей,які і обумовили їх широке застосування в різних галузях психологічної практикидля дослідження цілого ряду психологічних феноменів.
Очевидні недолікибудь-якої проективної малюнкової методики — це труднощі «зчитування»інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-якийцілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи. Привиділенні ознак завжди залишається «сухий осад», доступний тільки прибезпосередньому сприйнятті. Навчитися користуватися методикою можна, спираючисьяк на класифікацію й оцінку ознак, так і на безпосереднє сприйняття (по суті,експерт повинний задіяти усі свої функції — раціональні й ірраціональні).Однаково важливо і показати малюнки, і розповісти про них [7].
Творчазображувальна діяльність дітей багатьма сучасними дослідниками трактується вконтексті вивчення особистості дитини, її емоціональних особливостей.
Серед специфічниххарактеристик малюнка, що визначили їх популярність серед психологів практиків,відзначені наступні:
1. Малюнковітехніки здійснюють дію, що розгальмовує дитину, оскільки діти люблять малювати,і ця діяльність приносить їм задоволення. Прохання психолога малювати зменшуєнапругу, що виникає при психологічному обстеженні, створює сприятливі умови длявстановлення доброго емоціонального контакту, позитивну установку на подальшуроботу.
2. Малюнковітехніки зручні у використанні, так як: а) потребують мінімуму необхіднихзасобів; б) дитина самостійно фіксує за допомогою олівця рух думки, надаючиможливість психологу приділяти увагу емоціональному стану досліджуваного,відзначати особливості процесу малювання.
3) Малюнковітехніки є високоінформативними засобами пізнання особистості, що не потребуютьвміння вербалізувати свої відчуття. При цьому конкретизується, що малюнок можедати інформацію про значимі для дитини ситуації і людей, те, як вона сприймаєсебе та інших членів сім'ї (якщо мова йде про малюнок сім'ї).
4) Проективниймалюнок дає досліднику цілісне враження про особистість досліджуваного, невдаючись до використання складних обчислень і шкал, отримуючи відразу готовийпродукт, "інтегрований результат". Від малюнка легко перейти доаналізу значимого для дитини змісту, висунути робочі гіпотези відносно сутностіпорушень ( в образі «Я», в системі сімейних відносин і т. ін.).
5) Малювання, в особливостізначимих для дитини ситуацій має психотерапевтичну дію. В малюнку дитинанемовби звільняється від надмірної напруги, програє можливі вирішення ситуації.
Розділ 2. Метод комплексу психомалюнків як метод активногосоціально-психологічного навчання (Аспн)
2.1 Методаналізу комплексу психомалюнків та особливості його використання
В контексті розвиткупрактичної психології та психологічної практики вкрай важливими є методичні знахідки,що забезпечують цілісне пізнання психіки в їх свідомих та несвідомих проявах. Нарозв'язання таких проблем і зорієнтований метод аналізу комплексу тематичних психомалюнків.Діалог з автором, в процесі їх аналізу дозволяє прилучити свідоме сприймання,рефлексію та інтерпретацію суб’єктом власної малюнкової продукції. “Внаслідоктого, що це «внутрішнє» невидимо і не може бути представлено, хочавоно і впливає цілком чітко на свідомість, я рекомендую тим моїм пацієнтам, щоособливо страждають від впливу «внутрішнього», спробувати намалюватийого, наскільки їм дозволяють здібності. Ціль цього виразного методу полягає втому, що несвідомий зміст стає доступним і більш зручним для розумінняпацієнтом. Терапевтичний ефект, що здійснює цей метод, запобігає небезпечномуроздвоєнню несвідомих і свідомих психічних процесів.
На відміну відоб'єктних, чи свідомих уявлень, усі графічні зображення процесів і впливівпсихічної основи є символічними. Вони вказують, дуже грубо і приблизно, на тезначуще, котре ніколи і нікому ще не було відоме. Відповідно, нічого не можна зповною вірогідністю визначити на окремо взятому конкретному прикладі. Виникаєлише відчуття чогось дивного і незручнозрозумілого. Неможливо з упевненістюсказати, що ж це означає чи представляє. Можливість розуміння може забезпечитилише порівняльне вивчення великої кількості таких малюнків. В наслідоквідсутності художньої уяви, малюнки хворих, як правило, більш прості і виразніі, таким чином, більш зрозумілі, ніж твори сучасних художників"- зазначавЮнг, вказуючи на можливість отримання неусвідомлюваної інформації шляхом роботиз малюнками [21].
Цілісна методика комплексутематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуваннямнауковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчання.Використання малюнку можна вважати невід'ємною особливістю методу АСПН, на протязіусіх років його розвитку, починаючи з 1979 року. Початково в канву процесу активногосоціально-психологічного навчання були включені теми, направлені на забезпеченняконтроля за самопочуттям та емоційними навантаженнями учасників групи, а такожті, що прослідковували процеси групової динаміки. Згодом були введені в роботу теминайбільш індивідуалізованого характеру, що відображають внутрішні особисті уявлення,погляди, переживання суб'єкта: «Дорога мого життя», «Я реальне,Я ідеальне», «Людина, яку я люблю» та ін. В процесі роботи виникланеобхідність звертання до тієї чи іншої теми. До того ж досвід показав, що збільшеннятем сприяє більш повному відображенню психіки автора.
У зв’язку з цим кількістьтем безперервно росла. Але специфіка останніх залишалась такою ж — всі вони торкалисьзначимих для особистості аспектів життя: взаємовідносин з батьками, значимими людьми,пам’ятних подій, питань самовідображення та ін. Сама логіка роботи з малюнковимматеріалом нерідко спонукала звертатись до попередніх, вже проаналізованих ранішемалюнків. Таким чином «старі» та «нові» малюнки одного авторабули розрізнені серед багатьох інших. Цьому сприяв не тільки чисто зовнішній індивідуальнийавторський стиль, але і використана ним символіка, варіанти кольорів. Вподальшому виявилось, що символи схильні повторюватись від малюнка до малюнка врамках виконання одним автором, причому вони мають для нього фіксоване значення,що відрізняє зміст авторського матеріалу. Знаходження логічних взаємозв’язків міжокремими фрагментами малюнків різноманітної тематики стала важливим етапом нашляху до цілісного аналізу комплексу тематичних психомалюнків.
Теми малюнківпідібрано так, щоб при їх виконанні актуалізувалися емоційні аспекти досвіду,ставлення до пережитих ситуацій, суб'єктивне бачення себе та власних стосунківз іншими людьми.
Комплекстематичних малюнків подібний до художнього мозаїчного полотна, яке маєвідобразити своєрідну індивідуально-психологічну історію життя суб'єкта.Чисельність малюнків одного й того ж автора допомагає пізнати такі внутрішнімеханізми психіки й тенденції його поведінки, які зумовлюються логікоюнесвідомого, що не розкривається зі змістом кожного зокрема малюнка. Зміст цейвиражається через взаємозв'язки між окремими малюнками й через спільніхарактеристики їх усіх загалом. Кожна тема об’єктивує фрагмент внутрішнього життяособистості матеріалізується в конкретному зображенні. Це дає можливість відслідковувативсі значимі етапи життя, відрефлексовувати їх і передавати в малюнку індивідуальнимизасобами форми і кольору. Легко побачити, що теми індивідуального характеру тутдоповнюються деякими, на перший погляд абстрактними, темами: «Чоловік,жінка і я», «Неіснуюча тварина», «Конфліктна ситуація»,«Сприйняття нещастя» та ін. Досвід показав, що наявність особистісноїпроблеми досить особливо проявляється в так званих абстрактних темах, що не передбачаютьструктурування відповіді будь-яким визначеним чином.
Різні малюнкиздатні викликати різні питання і, відповідно, надавати саму різну інформацію. Ізвичайно, в одній бесіді неможливо дізнатися про все, про що ви хочетедізнатися стосовно людини. Аналогічно тому як у бесіді ми запитуємо людину длятого, щоб прояснити для себе дещо чи розгадати якусь загадку, при обговореннімалюнків ми повинні бути винятково пильними [2].
Комплекстематичних психомалюнків виконується у відповідності з інструкцією, згідно якоїпропонується «ввійти в тему, прислуховуючись до своїх внутрішніх спонукань,уникаючи критики і контролю, не звертаючи уваги на техніку виконання».Необхідно прагнути до адекватної передачі психологічного змісту у відповідностіз темою рисунку, не вдаючись до використання образних аналогій або зразку:"…Давайте волю руці…, але враховуйте при цьому тему малюнка і колір якзасіб передачі змісту". При виконанні звертається увага на те, що данаробота не вимагає "інтелектуалізації" зображеного, а скоріше передбачаєорієнтацію на почуттєві емоційні спонукання. В даному випадку важливим є зміст того,що зображується, складність і глибина відображеної проблеми, а також можливістьпередачі своїх почуттів за допомогою форми і кольору.
Виконаний комплексмалюнків є цілісним, завершеним в психологічному значенні продуктом, щоскладається з багатьох фрагментів, на перший погляд розрізнених, але в своїй сукупностітакий, що представляє історію життя в своєрідній символічній формі.«Останнім засобом виразу несвідомого є символ; за його допомогою особливолегко замаскувати несвідоме і пристосувати його (створення компромісу) дозмісту психіки, і тому він застосовується більш охоче, ніж будь-який іншийзасіб. Під символом ми розуміємо особливий вид непрямого зображення, відмінний,в силу відомих особливостей, від близьких йому форм зображення думок в образах– від порівняння, метафори, алегорії, натяку і т. ін. Символ представляє собоюу певному сенсі ідеальне поєднання усіх цих форм виразу; він є наочною заміноючогось прихованого, з чим у нього є загальні зовнішні ознаки чи внутрішнійасоціативний зв’язок. Його сутність полягає у двозначності і, якщо можна таксказати, багатодумковості, і сам він виник в силу свого роду поєднання окремиххарактерних елементів” [20].
Символіка створюєколорит малюнків, конкретизує, індивідуалізує зображення, допомагає наблизитисьдо особистісних джерел проблем суб’єкта. Але щоб зрозуміти логіку несвідомого, щовизначає когнітивний рівень „психологічного захисту“, необхідно пройтитривалий і часом дуже важкий шлях разом з автором, використовуючи діагностико-психокорекційнийдіалог. „Символи“ не служать ключем до ребусу, як багатьом здається. Наявністьсимволу не служить само по собі приводом до висновків про зміст підсвідомого. Важливовраховувати контекст, роль, яку відіграє символ в його (клієнта) сні, грі, малюнку.
Значення окремогосимволу в малюнках найкраще розвивати в діалозі з автором, а цілісна інтерпретаціямалюнків і отриманого в такому діалозі вербального матеріалу дозволяє розкрити логікунесвідомого. В діалозі прояснюється суб’єктивна значимість певного кольору, символу,їх роль в малюнку і зміст самого зображення. Однак, потрібно мати на увазі, що авторпередає не відсторонене переживання, а афективні фіксації і суб’єктивне відображенняподій особистого життя. Мова є одночасно і інструментом неправди і знаряддям досягненняістини. Тому вербальний матеріал так само необхідний для роботи як і саммалюнок, так як він забезпечує можливість більш глибоко інтерпретуватинамальоване, виходячи з розуміння його автором, і в той же час інтерпретація знаходитьсяпоза його (автора) суб’єктивними поглядами.
Зустрічається ситуація,при якій автор переформульовує тему у відповідності до своїх уявлень, абовводить додаткові теми, яких немає в комплексі. Такий варіант передбачений інструкцією.Тема задає певний змістовий простір для мисленнєвої діяльності, де важливі для особистостіподії можуть об’єктивовуватися в силу їх емоціональної напруги і енергетичноїємкості. Якщо заданий темою внутрішній життєвий простір є для особистості проблемнимабо значимим в контексті його індивідуального розвитку — тема буде відображена,а при необхідності видозмінена у відповідності з проблематикою [22].
Часто автор відображуєзначимий для нього фрагмент (тему) в декількох малюнках, що можуть бути взаємопов’язаніабо існують автономно, відображаючи з різних сторін важливу для нього проблему.Таку ситуацію К. Юнґ поясняв тим, що людина таким чином виражає діючі в її свідомостіфантазії, «а те, що в ній діє — є вона сама. В незліченних образах вона намагаєтьсявичерпно відобразити діюче в ній, щоб в підсумку виявити дещо одвічно невідоме ічуже — самі глибокі основи нашої душі» [19].
Було помічено, щосимволіка малюнків може повторюватись у різних авторів. Як правило домінують символи,взяті із предметів оточуючої природи, побуту: сонце, рослини, вода, різного родупосудини і ємкості, геометричні фігури і т.п. Однак ці предмети, що часто повторюються,завжди виявляються вплетеними в іншу індивідуальну авторську канву. Мова символівтака ж різноманітна як і оточуюча нас дійсність — будь-який предмет навколишньогосвіту маючи індивідуальну значимість для особистості, може стати символом вираженняїї внутрішнього психологічного змісту. „Тому людина із самого початку єтворцем символів; вона конструює свій характерний духовно-психічний світ ізсимволів, якими вона говорить і мислить про оточуючий її світ, але також і зформ і образів, що викликають у неї її надприродні відчуття” [22]. Фрейд такожвказує на можливість заміни важливих елементів символами які допускає цензура івідносить це до механізмів зсуву: “Не тільки відхилення від ходу думок,але і усі види непрямого зображення варто віднести до передвигань, особливозаміну важливого чи непридатного елемента індиферентним чи тим, що здаєтьсяцензурі необразливим, що є як би віддаленим натяком на перший елемент, замінусимволікою, порівнянням, деталлю» [13].
Безперечно це єсвідоцтвом активного характеру несвідомого і його прагнення (на яке давно вказувалипсихоаналітики) бути об’єктивованим. Що і відбувається при описаній ситуації. Несвідоме,що має велику емоційну насиченість і енергетичну ємкість, прагне до вираження вграфічній продукції, оскільки остання представляє для цього головну умову — символічністьз її багатозначністю, що дозволяє уникнути цензорського контролю свідомості,так як символ — це завжди іншомовність, наділена невичерпною багатозначністю образу.Як зазначає Юнг: « Насправді хворі ставлять на місце дійсності свої фантазіїподібні таким реально невірним духовним продуктам давно минулого часу, щоколись представляли собою загальні погляди на дійсність. Як показує баченняЗосима, стародавні марновірства були символами, що дають можливість перенестисяв найбільш далеко лежачі області» [16].
Можна сказати, щонесвідоме дуже економне у використанні символів для вираження численних і доситьзавершених «семантичних картинок». Всі ці картинки (гештальти) можутьмати місце і значення у матеріалі, що вивчається, але контекст, направлення, індивідуальнезабарвлення вони набувають при безпосередній участі автора в їх об’єктивуванні.
Незмінним є те, щомалюнок вміщує більшу кількість інформації ніж та, що свідомо вкладав автор прийого виконанні. Часто він вміщує в собі декілька змістів. Малюнок настільки універсальний,що в змозі представляти як суб’єктивний погляд автора, його інтерпретацію, яка завжди«причесана», так і "іншу логіку", спочатку (до аналізу)недоступну свідомості автора хоч і представлену окремими «острівцями»в малюнках [21]. Саме ці мозаїчні просвітлення свідомості, які розширюються завдякиінтерпретації малюнка, дозволяють початково об’єктивувати та мотивувати автора новоюдля нього інформацією, що знаходилась до цього часу за межами свідомості. Хоча малюноквиконується за участю свідомості, він вміщує в собі компоненти, що визначають логікунесвідомого завдяки встановленню зв'язків між ними. Логіка свідомості, як правило,зрозуміла для індивіда, вона реально створена ним, логіка ж несвідомого недоступнадля прямого спостереження. Вона має свою структуру і особисті закони функціювання,пізнати які можна лише за умови цілісного аналізу матеріалу, а не окремих актівповедінки, в яких свідомі і несвідомі аспекти психіки мають симультанне вираження.Тому робота з окремими проективними малюнками або окремими поведінковими актамиздатна висвітлити тільки деяку специфічну грань, але не структурну основу і логічнуорганізацію внутрішньопсихічних феноменів.
Аналіз матеріалу повертикалі в сполученні з аналізом цілісного групового матеріалу в його вербальномуі невербальному вираженні забезпечує дискретність свідомих і несвідомих аспектівпсихіки індивіда.
Аналіз комплексу тематичнихмалюнків передбачає здійснення як поперечного, так і поздовжнього аналізу одночасно.Несвідоме, виявляючи себе шляхом аналізу малюнків, переплітається в чітку логічнусистему, що формується на протязі всієї історії життя і відображає причинно-наслідковізв’язки психіки. Психодинамічний аналіз комплексу малюнків забезпечує психоаналітичнебачення логіки несвідомого, що відрізняється від логіки свідомого та входить в протиріччяз нею. Логіку несвідомого в однаковій мірі підтверджує (об’єктивує) як вербальний,так і невербальний матеріал, представлений автором. Діалог з автором малюнківмає яскраво виражену психодіагностичну направленість і наближає до пояснення логікинесвідомого та суперечностей єднання з логікою свідомого. Психодіагностична і психокорекційнапроцедури набувають в дії характер симультанності, оскільки адекватна психодіагностика,що здійснюється разом з автором, має, таким чином, психокорекційний ефект [20].Працюючи з вербально-невербальним матеріалом, психолог, завдяки наданнюдопомоги у вичленуванні системних характеристик несвідомого, набуває силу впливуна психіку суб’єкта, завдяки чому по-новому розставляються акценти, змінюється направленістьпсихіки. Найвищим результатом при цьому є знаходження взаємозв’язку між свідомимиі несвідомими компонентами психіки суб’єкта і в цьому джерела зростання відчуттяпсихологічної його сили і можливостей вирішення особистісних проблем.
Помітним є той факт,що комплекс тематичних малюнків та психоаналітична робота з ним може конкуруватипо діагностичній спроможності, на свою користь, з усім цілісним процесом АСПН.Це явно проглядається по емоційній привабливості процедури психоаналізумалюнків (у зв'язку з підвищеним почуттям захищеності «абстрактністю»символів) та можливістю в короткий час (3-4 години психоаналізу) цілісно пізнатиспрямованість власної психіки, виявити деструктивну спрямованість психічних процесів,корені якої сягають в раннє дитинство. Без сумніву, що малюнок, який завжди є наслідкомрефлексії, носить ретроспективний характер, хоч суб'єкт і відображає при цьому тему«майбутнє», «надії», тощо. Але ж по своїй природі художня матеріалізація- це призупинка процесу рефлексії, а процесуальний характер уже набуваєхарактер створення малюнку. Переборенню цього несприятливого для адекватності діагностико-корекційногопроцесу слугує діалог з автором малюнків. В процесі діалогу реалізуються основнівимоги до процесуальності психодіагностики (приміром, коли відповідь на попереднєзапитання слугує підставою для постановки наступного запитання і багато інших вимог).Важливо також враховувати й те, що вербальний текст автора, який ми отримуємо впроцесі діалогу з ним, набуває для нас рівнозначності (рівноправності) в процесіпсихоаналізу, спрямованого на виявлення системних характеристик психіки (логікинесвідомого). Врахування цього моменту є вкрай важливим для розуміння методуаналізу комплексу тематичних малюнків.
2.2 Психодіагностичната психокорекційна спроможність малюнка
Одним знайважливіших питань, що знаходиться в центрі уваги психологів-практиків, єпитання діагностичної спроможності методичних засобів, що використовуються. Віднадійності і валідності застосовуваних методик залежить правильністьпсихологічного діагнозу, а, відповідно, і виправданість подальших дій спеціалістаі адекватність психологічної допомоги, що надається.
Якщо мова йде пролокальні психологічні виміри, такі як вивчення рівня інтелекту, об’єму уваги,пам’яті і т.ін., то процедура обробки даних і постановки діагнозу, як правило,не викликає ускладнень, оскільки весь процес психологічного дослідженняпроходить по відомій схемі, не викликаючи ускладнень у спеціаліста.Однозначність результатів, можливість їх перевірити повторним експериментальнимдослідженням спрощує задачу визначення адекватності методики, щовикористовується. Одначе такий стан речей властивий лише тим психологічнимдослідженням, де в якості інструментарію використовуються тести, тобто прийоми,в яких кінцевий результат дослідження вже певним чином визначений.
У випадку, колиробота має своєю метою дослідження глибинних передумов, що обумовлюють труднощіу спілкуванні і взаємодії з оточуючими, від адекватності діагностики залежитьсам кінцевій результат роботи.
Вчені давнопомітили, що графічна продукція дозволяє пізнати внутрішні характеристикиособистості людини. Для цього було розроблено спеціальні графічніпсиходіагностичні тести, що дуже поширились на Заході на початку 50-х років.Це, зокрема, тест «Будинок-дерево-людина», «Малюнок сім'ї»,«Автопортрет» і багато інших, котрі стали по-своєму класичними [5].
Континуумвказаних методик і сфер їх використання досить багатий, проте розробка йдослідження їхніх діагностичних можливостей представлені в психологічнійлітературі дуже мало.
Розроблений методкомплексу тематичних психомалюнків, на відміну від інших тренінгових підходівставить за мету пізнання глибинно особистісних передумов труднощів спілкуваннясуб'єкта. Інші тренінгові методи «орієнтовані на пізнаннясоціально-перцептивних характеристик, тобто того, що лежить на поверхні»,без особливого проникнення в несвідоме. Можливо, саме тому в таких тренінгахпсихомалюнок майже не використовується, або ж йому не надається такоївагомості, як у групах АСПН. У перші роки практики в групах АСПН кожного дняпропонувалося виконувати малюнок «Я і група» або «Я вгрупі» [22]. Такі малюнки цінні длядіагностики емоційного фону в колективі та індивідуальних переживань суб'єкта,для розуміння групової динаміки та її змістових характеристик. Автори цьогометоду переконані, що така малювальна продукція учасників АСПН особливодопомагає керівникові-початківцю у формуванні своєї професійної майстерності,відкриваючи можливість опанування глибинних групових процесів, що проходятьпевні стадії. Психомалюнок кожного разу об'єктивує приховані у вербальній продукціїособливості прояву динаміки індивідуальних і групових змін.
Особливийпсихокорекційний ефект забезпечує методика цілісного аналізу комплексутематичних малюнків, через які вдається проникати в глибинні аспекти психіки,пов'язані з об'єктивуванням внутрішніх суперечностей суб'єкта. Це знаходитьвираження в логіці несвідомого — когнітивній передумові «психологічнихзахистів». Завдяки цілісному аналізові комплексу тематичних малюнків можнавиявити логіку несвідомого. А вона, як показує досвід, підкорена інфантильнимінтересам «Я», в кожному конкретному випадку є неповторною. Якщозвернутися до тестової інтерпретації, то вона обмежується «мозаїчним»тлумаченням змісту малюнка й зовсім неспроможна констатувати логічнуорганізацію несвідомого.
В роботі з малюнковимматеріалом психодіагностичні висновки будуються як на матеріалі аналізу кожногоконкретного малюнку, так і на цілісному аналізі серії малюнків. Тому є сенсговорити про порційність надходження інформації, яка має психокорекційнийефект. Аналіз кожного малюнка здійснюється в тісній взаємодії з автором,причому авторський текст набуває такого ж значення, як і сам малюнок, оскількиавтор розставляє акценти відносно сприйняття кольору, цінності символа і йогозначення. Авторський текст — невід’ємна складова в роботі з графічноюпродукцією, так як саме вербалізовані автором уявлення, коментарі відноснозображуваного дозволяють рухатися в розумінні сенсу малюнка, в розкритті йогозавуальованого змісту, на початку непомітного для автора [21].
В даному випадкубагатозначність малюнка може бути на початку обмежена авторським текстом, хочадля нього кожний малюнок має, як правило, визначений і чітко окреслений зміст,причому завжди соціально схвалений, погоджений з просоціальними моральниминормами і цінностями. Клієнт, як панциром, закритий цим змістом. Психолог впроцесі роботи, спираючись на аналіз символів, зміст яких об’ємно і широко,намагається проникнути «за» чи «скрізь» авторську інтерпретацію малюнка зурахуванням останньої. Психолог розсуває звичні для автора рамки розуміннязображення, втягуючи його в бачення інших семантичних картинок, наповненихнепомітним на початку сенсом. Проте при вірній психодіагностиці непомітніавтором сюжети поступово стають виразними [22]. Тут має сенс говорити про ролі процесуальної психодіагностики.Процесуальність досягається за рахунок множинності малюнків, в яких проблемапредставляє себе по-різному. Так проявляє себе відома характеристиканесвідомого — його прагнення «на верх» до свідомості, хоча це прагнення психіканіколи не показує відкрито. В малюнку, як і у ві сні існує необхідністьпояснення, збагнення змісту, представленого в образній символічній формі. Тут,в розумінні, психолог іде за автором, базуючись на його уявленнях і коментарях.Рухаючись від малюнка до малюнка, психолог зустрічається з повторюванимисимволами і значеннями, сенс яких в кожному новому малюнку може бути іншим, алеможе відповідати вже відомому — повторюватися. Існуючі закономірностіпсихічного складу, намагаючись бути вираженими, проступають у множиннихсимволічних проявах. Справа в тому, що в процесі роботи з кожним малюнкомоб’єктивується той зміст зображення, який для автора був невідомим. Як правило,ця інформація «не лягає», не приймається свідомістю, хоча гострота останньоїможе бути різною і не завжди прийнятною. Тому кожний малюнок неначе «пом'якшує»захисні нашарування, роблячи зміст проблеми виразним, очевидним для автора.Така порційність надходження інформації — від малюнка до малюнка — сприяє їїприйняттю, осмисленню і розумінню.
Аналізтрадиційних підходів до розуміння діагностичних можливостей малюнка показує, щонедостатньо враховується факт ірраціональної природи несвідомого і можливостійого виразу за допомогою ірраціональних проявів в образній, символічнійпродукції. Настільки великий науковий пласт лишається без уваги спеціалістів,оскільки інтерпретаційні схеми, що традиційно використовуєються цілкомзнаходяться під впливом тестового підходу, що передбачає поелементну трактовкузображення.
При тестовомупідході до дослідження психіки психодіагностика і психокорекція розведені учасі і представляють собою окремі етапи, що порушує адекватне розумінняглибинних основ психіки. Отримувані таким чином психодіагностичні данізнаходяться поза життєво важливими особистісними сенсами суб’єкта, так якрезультати психодіагностики підлягають оцінці в параметрах «норми» і«патології», а сама психодіагностична процедура має статичний, а не динамічнийхарактер, що є важливим для дослідження глибинної психології [23].
висновки
Здійснившинауково-психологічний аналіз теоретичних джерел з проблеми дослідженняпсиходіагностичної та психокорекційної спроможності психомалюнку а також,використання його в психологічній практиці можна зробити такі висновки:
Дослідженнямсимволічних представлень психіки займались такі вчені як К.Г. Юнг, Х. Льойнер, З.Фрейд, С. Гроф, Т.С. Яценко та інші.
У психології тафілософії відсутнє однозначне трактування категорії «символ». Протеспільним для різних дослідників є виділення в структурі символу двох елементів,між якими відсутній безпосередній зв'язок: того, що символізує (предметнийобраз) і того, що символізується (глибинний зміст), — а також висновок про те,що символ відрізняється багатозначністю .
У символіпоєднуються та одночасно виражаються свідомий і несвідомий психологічний зміст.На це вказують дослідження таких символічних форм вираження змісту психіки:сновидіння, міф, ЛСД-стан, невроз, кататимне переживання.
Архетипна символіка виражає змістколективного несвідомого, що має спільні риси для всіх людей, але набуваєіндивідуального значення в конкретних виявах активності суб’єкта. Архетипитісно пов’язані з несвідомим. Можна говорити, що вони походять з архаїчних формфункціонування психіки.
Психомалюноквідносно недавно поповнив діагностичний арсенал вітчизняних психологів.Малюнкові техніки володіють рядом відмінностей, які і обумовили їх широкезастосування в різних галузях психологічної практики для дослідження цілогоряду психологічних феноменів.
Очевидні недолікибудь-якої проективної малюнкової методики — це труднощі «зчитування»інформації з малюнка, її осмислення і вербального вираження; як будь-якийцілісний образ, малюнок важко піддається розкладанню на окремі елементи.
Цілісна методика комплексутематичних малюнків формувалась протягом тривалого часу і зобов’язана своїм існуваннямнауковому підходу, розробленому в рамках активного соціально-психологічного навчаннядоктором психологічних наук, професором, академіком АПН України Т.С. Яценко.
Розроблений методкомплексу тематичних психомалюнків, на відміну від інших тренінгових підходівставить за мету пізнання глибинно особистісних передумов труднощів спілкуваннясуб'єкта. Інші тренінгові методи «орієнтовані на пізнаннясоціально-перцептивних характеристик, тобто того, що лежить на поверхні»,без особливого проникнення в несвідоме.
Психодинамічний аналізкомплексу малюнків забезпечує психоаналітичне бачення логіки несвідомого, що відрізняєтьсявід логіки свідомого та входить в протиріччя з нею. Логіку несвідомого воднаковій мірі підтверджує (об’єктивує) як вербальний, так і невербальний матеріал,представлений автором. Діалог з автором малюнків має яскраво виражену психодіагностичнунаправленість і наближає до пояснення логіки несвідомого та суперечностей єднанняз логікою свідомого. Психодіагностична і психокорекційна процедури набувають в діїхарактер симультанності, оскільки адекватна психодіагностика, що здійснюється разомз автором, має, таким чином, психокорекційний ефект.
Отже психомалюнокє адекватним методом психодіагностичного та психокорекційного впливів.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Гловер Э.Фрейд или Юнг — Санкт-Петербург: Речь, 1999.- с. 221.
2. Гудман Р.Обсуждение и создание детских рисунков // Практикум по арт- терапии. Подредакцией Копытина А.И.- Санкт- Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2000.- с. 121-135.
3. Грофф С.Путешествие в поисках себя. М, изд-во «АСТ-ЛТД», 1998,-480 с.
4. Зинкевич-ЕвстигнееваТ.Д., Грабенко Т.М. Практикум по креативной терапии — Санкт- Петербург: Речь,2003.- с.400.
5. КочубееваЛ.А., Стоялова М.Л. Применение проективной рисуночной методики«Несуществующее животное» для определения ТИМА // Соционика,ментология и психология личности -2002. — № 6.- с.5-18.
6. Лёйнер Х.Основы глубинно-психологической символики // Журнал практического психолога, №3, 1996 г, с. 102-110.
7. Нойман Э.Искусство и время // Юнг К.Г., Нойман Э. Психоанализ и искусство REFL -book,ВАКЛЕР,1998.- с.153-195.
8. ОгинскаяМ.М., Розин М.В. Мифы психотерапии и их функции // Вопросы психологии — 1991. — № 4. — с.10-19.
9. Перлз Ф.Внутри и вне помойного ведра — Москва: Издательство Института Психотерапии,2001.- с.224.
10. Ранк О., Закс Г.Бессознательное и формы его проявления // Хрестоматия: Зарубежный психоанализ.Под редакцией Лейбина В.М. — Санкт-Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2001.-с.58-82.
11. Степанова В.А. Выражениечувств и эмоциональных состояний у детей дошкольного возраста в рисункечеловека и в рисунке семьи // Журнал прикладной психологии. –2003.-№ 4-5.-с.80-89.
12. Фоломеева Т.В., БартеневаТ.В. Опыт применения проективной методики «психологический рисунок» висследовании восприятия социальных объектов.// Вестник Московскогоуниверситета. Психология.- 2000.- № 2. — с.27-40.
13. Фрейд З. Толкованиесновидений — Киев: Здоровья,1991.-с.384.
14. Штекель В. Исходы психоаналитическоголечения // Хрестоматия: Зарубежный психоанализ. Под редакцией Лейбина В.М. — Санкт-Петербург: Москва-Харьков-Минск, 2001.- с.82-108.
15. Юнг К.Г. Либидо, егометаморфозы и символы — Санкт-Петербург: Восточно-Европейский ИнститутПсихоанализа, 1994.- с.416.
16. Юнг К.Г. Об архетипе иособенно о понятии Анима //Юнг К.Г. Бог и бессознательное- Москва: Олимп,1998.- с.99-121.
17. Юнг К.Г. Пикассо // Юнг К.Г.,Нойман Э. Психоанализ и искусство- REFL — book, ВАКЛЕР,1998.- с.85-91.
18. Юнг К.Г. Психоанализ испасение души // Юнг К.Г. Бог и бессознательное — Москва: Олимп,1998 с.75-83.
19. Юнг К.Г. Феноменология духав сказке //Юнг К.Г. Бог и бессознательное -Москва: Олимп,1998.- с.227-282.
20. Яценко Т.С. и др.Психоаналитическая интерпретация комплекса тематических психорисунков — Москва,2000.- с.345.
21. Яценко Т.С. Психологічніоснови групової психокорекції — Київ: Либідь, 1996.- с.263.
22. Яценко Т.С., Кмит Я.М., МошенскаяЛ.В. Психоаналитическая интерпретация комплекса тематических психорисунков(глубиннопсихологический аспект).– М.: СИП РИА, 2000.– 194 с.
23. Яценко Т.С., Чобітько М.Г.,Доцевич Т.І. Малюнок у психокорекційній роботі психолога-практика (на матеріаліпсихоаналізу комплексу тематичних малюнків). – Черкаси: Брама, 2003. – 216с.