Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантної поведінки у підлітків, з акцентуаціями характеру

Міністерство освіти і науки України
Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна”
Херсонська філія
Кафедра психології
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему: „Взаємозв’язок пияцтва, як форми девіантноїповедінки у підлітків, з акцентуаціями характеру”
студенткиспеціальності „Психологія”
освітньо-кваліфікаційногорівня „Спеціаліст”
денна форманавчання
КабалюкМарини Валеріївни
Науковийкерівник:
Ад’юнкт-професорпсихології Голєв С.В.
Роботадопущена до захисту в ДЕК
протокол №____ від „___”_______2008 р.
Завідувачкафедри „Психологія”
кандидатфілософських наук, професор Бондаренко Л.В.
Роботазахищена____________2008 р. з оцінкою „________________”
Херсон 2008

Зміст
Вступ
Розділ 1. Девіації яксоціально-психологічна проблема
1.1 З історії наукових дослідженьпроблеми відхилення в поведінці
1.2 Пияцтво в підлітковому віці
Розділ 2. Характеристика типівакцентуацій характеру і сп’яніння у підлітків
2.1 Типологія акцентуацій характеру
2.2 Особливості сп’яніння при різнихтипах акцентуацій характеру у підлітків
2.3 Психологічна профілактика схильностідо алкоголю і психокорекція роботи с підлітками
Розділ 3. Співвідношення типівакцентуації характеру і рівня пияцтва у підлітків
3.1 Цілі, завдання, об’єкт та предметпсиходіагностичного дослідження
3.2 Діагностика рівня пияцтва таакцентуацій характеру у підлітків
3.3 Взаємозв’язок рівня пияцтва таакцентуацій характеру у деяких типів акцентуйованих підлітків
Висновки
Список використаних джерел
Додаток

Вступ
Актуальністьтеми. Багатоаспектна увага дослідників до вивчення проблеми психологічноїпрофілактики наркоманії, токсикоманії та алкоголізму створила умови длявизначення фундаментальних психологічних засад фахової діяльності вчителів,вихователів, соціальних педагогів і робітників, психологів, органів внутрішніхсправ, викладачів та інших педагогічних і науково-педагогічних працівників уцьому напрямі досліджень.
Зокрема,Н.Ю.Максимовою [48,49] ґрунтовно розроблені основні форми, зміст, принципи інапрями превентивної освіти неповнолітніх і їх батьків, Т.І.Губіною іН.М.Тищенко [49] проведено вивчення системи чинників формування здоровогоспособу життя підлітків та юнаків, Д.І.Балагутою [5] — вивчений психологічнийаспект асоціальної поведінки у старшому шкільному віці, П.П.Горностаєм [6] — психологічна проблема готовності особистості до самореалізації. Поряд з багатоаспектнимипідходами до розв'язання проблем психологічної профілактики та, особливо, умов,що детермінують неможливість появи наркоманії, токсикоманії та алкоголізму,питання динаміки психологічного благополуччя учнів в освітньому процесіґрунтовно висвітлені О.Ю.Осадько [48], а профілактична робота зі студентськоюмолоддю щодо здорового способу життя — І.Г.Цемрюк [76].
Дотичними іводночас значущими для цілісного охоплення проблеми психологічногообґрунтування заходів профілактичної роботи з метою профілактики наркоманії,токсикоманії й алкоголізму є роботи І.М.Бушай, Н.О.Видолоб [16], О.В.Дубчак,А.І.Коцюби, О.Р.Охременко, Л.О.Подкоритової, В.Д.Потапожн, A.M.Прищепи,К.В.Савченко, Н.В.Хансцької, Ї.Д.Щербан, О.Р.Щіпановської, Н.О.Яцюка [48-49].Це, з одного боку, проблематика формування образу світу та українськоїментальності, визначення індивідуально-психологічних особливостей делінквентів,взаємозв'язків функціональних систем відображення з самооцінкою і рівнемдомагань особистості, моральної рефлексії, а з іншого — психологічні компонентипідвищення кваліфікації педагогів, психотерапевтичні засоби впливу і взаємодії,проблеми піднесення рівня суб'єктності навчання, активногосоціально-психологічного навчання.
В загальномуобсязі сучасних психологічних досліджень згадана проблематика сягає 16% усіхопублікованих результатів дослідницької роботи в Україні, їх впровадження уформі монографій, навчально-методичних посібників, матеріалів досліджень,рекомендацій, збірників нормативно-правових документів психологічної службиосвіти України, книжечок для підлітків і про підлітків як спроб психологічноїпідтримки у скрутних життєвих ситуаціях здійснюється як самими дослідниками,так і психологами-практиками, соціальними, педагогічними інауково-педагогічними працівниками (В.М.Нікітін, В.Г.Папок, Н.Ю.Максимова,А.Й.Капська, О.Г.Карпенко, Н.Л.Лук'янова, Н.Б.Підлісна, О.П.Коструб, О.В.Віпда,І.Г.Сомова, М.М.Галябарник, І.І.Цушко, С О.Повік, А.М.Шевченко, О.В.Самойлова,К.Г.Булгакова, Н.О.Єгонська, І.М.Кирилюк, С.Л.Мазан, Р.В.Гребсниченко,О.Д.Шинкаренко, Л.О.Литвинепко, О.О.Вовчик-Блакитна [48-49, 74].
Слідвідмітити, що не досить вивчене питання співвідношення пияцтва у підлітків зособливостями їх акцентуацій характеру.
Актуальністьпроблеми зумовила вибір теми дослідження.
Мета роботи– обґрунтувати взаємозв’язок рівня пияцтва серед неповнолітніх, зокремапідлітків старшого віку, з їх акцентуаціями характеру, а також узагальнитидосвід психологів в профілактиці зловживання алкоголем у дітей.
Завданнядипломної роботи.
1.Показатипоступовий процес формування асоціальної поведінки підлітка, що згодомпереходить в колективну асоціальну поведінку і, як правило, супроводжуєтьсязловживанням спиртними напоями.
2.Розкритипричини девіантної (аддиктивної) поведінки.
3. Виявитиособливості акцентуації девіантного підлітка.
4. Розкритизв'язок акцентуації з алкоголізацією та мотивами вживання алкоголю.
5. Розробитирекомендації щодо профілактики та корекційної роботи з підлітками, щозловживають алкоголем.
Об’єктдослідження – пияцтво і акцентуації характеру у підлітків віком з 13-14 до15-16 років.
Предметдослідження – співвідношення пияцтва з акцентуаціями характеру у підлітків.
Гіпотеза: Підліткигіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характеру маютьвисоку схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) і психастенічного(педантичного) типу – низьку.
Підтвердженнягіпотези дозволить розробляти специфічні форми впливу на підлітка, опираючисьна знання того, який тип акцентуації характеру у нього переважає. Психологзможе визначити осіб схильних до швидкого формування високого рівняалкоголізації, знаючи тільки мотив чи акцентуації характеру.
Практичназначимість. Отримані дані можуть бути використані при вивченістудентами-психологами курсів „Психологія девіантної поведінки” та „Юридичнапсихологія.
Надійність івірогідність одержаних результатів забезпечувалися: теоретичним аналізомпроблеми, відповідністю методів цілям та завданням дослідження; використаннямстандартизованих методик, валідність і надійність яких доведена; поєднаннямкількісного та якісного аналізу результатів дослідження;математико-статистичною обробкою експериментальних даних.
Структура таобсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків,рекомендацій, списку використаної літератури та додатків. Основний змістдипломної роботи викладено на 68 сторінках комп'ютерного набору тексту. Списоквикористаних наукових та літературних джерел включає 80 найменувань. Роботамістить таблиці, графіки, гістограми та діаграми.

Розділ 1. Девіаціїяк соціально-психологічна проблема
1.1 Зісторії наукових досліджень проблеми відхилень в поведінці
Коли мовайде про важковиховуваність та відхилення в поведінці, причини яких не завждибувають зрозумілими, на наш погляд, доцільно викласти суть питання вісторичному плані, показати, як в процесі розвитку педагогіки, психології,фізіології, психоневрології, кримінології й інших галузей наукових знань, щовивчають розвиток особистості, складався погляд на відхилення від нормповедінки.
Будь-якагалузь наукових знань, та чи інша проблема науки має свою історію, ознайомленняз якою дозволяє розглянути й зрозуміти її в комплексі. Тому історичний аналізважливий для правильного рішення теоретичних і практичних завдань не тільки психології,але й інших галузей наукових знань, що займаються пізнанням особистості.
Передовадумка Росії давно виявила наукову зацікавленість до підростаючого покоління заномаліями психологічного розвитку та відхиленнями в поведінці. З 50-60-х роківXIX ст. починається період прогресивного суспільного руху, який мав прояв укритиці й протесті проти схоластики і муштри у вихованні дітей, у вимогахдиференційованого підходу в навчанні та побудови психолого-педагогічнихпринципів, де враховувались би фізіологічні особливості.
Прогресивніпредставники того часу (М.О.Добролюбов, В.Г.Бєлінський, М.Г.Чернишевський,Д.І.Писарєв, М.І.Пирогов, К.Д.Ушинський, Л.М Толстой, І.М.Сєченов,О.С.Симонович, Є.І.Конраді, П.П.Малиновський, О.М.Острогорський, М.В.Ісаков таін.) активно висловлювали ідеї з проблем виховання дітей, ратували задоступність навчання, охорону здоров'я дітей, в тому числі психічного.
Поряд зпедагогами, біологи, фізіологи і медики також висвітлюють питання теорії іпрактики навчання дітей і підлітків. З 1857 року починає видаватися журнал«Виховання», «Російський педагогічний вісник», з 1860 року — «Учитель», з 1861року — «Ясна поляна», з 1864 року — «Педагогічний збірник», який видававсяГоловним управлінням військово-навчальних закладів, з 1866 року — «Дитячийсадок» та ін. У 1863 році виходить відома робота І.М.Сеченова «Рефлексиголовного мозку», що поклала початок експериментальній розробці фізіологічнихоснов психічної діяльності людини.
К.Д.Ушинськийдав яскравий опис типологічних особливостей школярів, їх темпераменту іхарактеру, аналізував поведінку «нервових і ледачих», дітей з «відхиленнями віднормального шляху розвитку», що має безпосереднє відношення до розглянутої намипроблеми. Будучи під впливом фізіологічних ідей І.М.Сєченова, К.Д.Ушинськийписав про так звані «засвоєні рефлекси» і намагався фізіологічно обґрунтувати«переробку» аномальних рис характеру. У цьому відношенні він випередив деякіположення умовно-рефлекторної теорії І.П.Павлова.
ЗусиллямиІ.П.Павлова та його найближчими однодумцями і послідовниками доведено, що уформуванні типу нервової діяльності велика роль належить зовнішньомусередовищу, умовам виховання. Проблема важковиховуваного правопорушникаскладається не стільки в тому, що він народився від социально-занедбаних батьків,скільки в тому, що він змушений жити з ними.
Педагогічнадіяльність К.Д.Ушинського, М.І.Пирогова дуже вплинула на клініко-фізіологічнуспрямованість психіатрів і фізіологів, що працювали в той період в галузішкільної гігієни та дитячої психоневрології і внесли своїми науковими пошукамизначний внесок у розвиток як загальної, так і спеціальної педагогіки. До нихварто віднести І.А.Сикорського, М, О… Ковалевського, Я.М.Дроздова, Н.МЛопова,І.В.Маляревського, СНЛанило, Б.М.Бехтерева, П.ФЛесгафта, О.С.Грибоедова,П.П.Кащенка, А.Б.Владимирського та ін. Вплив діяльності К.Д.Ушинського іМ.І.Пирогова поширився і на наступні періоди. Відомий психіатр і педагогГ.Я.Трошин свою фундаментальну працю «Порівняльна психологія нормальних іненормальних дітей» у 2-х томах (1915) супроводжує підзаголовком«Антропологічні основи виховання».
Діяльністьпредставників вітчизняної педагогіки, психології і психопатології, якіпідкреслювали значення не тільки соціальних, але і біологічних факторів увихованні підлітків і дітей, сприяла розгляду поведінки з відхиленнями увзаємозв'язку соціального і біологічного факторів.
В другійполовині XIX ст. психологи і психіатри інтенсивно вивчають дитячу психіку. УПетербурзі В.М.Бехтерев організує спеціальну лабораторію з вивчення психікидитини. Пізніше з'являються дослідження в цій галузі А.Ф.Лазурського,Г.І.Россолімо, Н.І.Поварина, М.М.Щелованова, О.С.Грибоєдова та ін., а такождослідження причин неуспішності, другорічництва, важковиховуваності. Першийвітчизняний психоневрологічний журнал відкрився в 1883 році статтею «Матеріалидля психопатології юнацького віку». У 1904 році в петербурзькому Суспільствіпсихіатрів директор В'ятської виправної колонії П.Бекламішев робить доповідьпро необхідність обстеження правопорушників. Створюється спеціальна комісія длярозробки й апробації методів дослідження. Як бачимо, учені виявляють значнуцікавість до дисгармонії розвитку підлітків і дітей, відхиленням у характері іповедінці. Саме 60-80-і роки XIX ст. є початком становлення вчення про причинивідхилень в поведінці, емоційно-вольовій сфері, дисгармонії в становленніособистості.
В той час узахідноєвропейських країнах, а також в Росії до вивчення відхилень в поведінціпідходили по закоренілій схемі «природжений бурлака» і «природжений злочинець».Цей підхід до проблеми приводив до того, що організовувалися «колоніїмалолітніх злочинців», де діяв метод «взаємного навчання» і відкіля вонивиходили цілком «зрілими» злочинцями. Досить сказати, що в 1911 році в Росіїофіційно нараховувалося близько 2,5 млн. безпритульних дітей і малолітніхзлочинців [61-62].
Важливопідкреслити, що вже в той період, при недостатньому ще запасі фізіологічних ізагальних психологічних знань, передові педагоги і психологи розуміли, щообмежуватися лише описовою стороною не можна, оскільки сутність «хворобливоїуродженої нервовості», «стійкої моральної дефективності» залишаєтьсянепізнаною, і без всебічного вивчення і розкриття цієї сутності обґрунтованоздійснювати педагогічні впливи неможливо. Вони виявляли цікавість допсихопатологічної сторони важковиховуваності, до питань спадкоємного обтяження,перенесених захворювань, несприятливих біологічних і соціальних факторів уформуванні і розвитку особистості.
Згадані вищепедагоги-дослідники і психіатри підкреслюють, що вихованцям шкіл з особливимрежимом притаманні брутальність, ігнорування педагогів, перекрученістьхарактеру, облудність, нестійкість емоцій, театральність і позерство,винахідливість і спритність у досягненні аномальних цілей.
На нашпогляд, із усього викладеного випливає, що, власне кажучи, мова йде не пропсихіатричні, клінічні патології особистості досліджуваних дітей і підлітків. Внаявності — психологічні відхилення в поведінці й педагогічна занедбаність.Причину таких відхилень автори обумовлювали переважно біологічними,спадкоємними факторами, однак робилися спроби пояснити їх і з соціальнихпозицій.
У 1918-1930роках вчені (П.І.Люблинський, В.І.Куфаєв, А.Б.Залкінд, В.П.Кащенко, Д.С.Футер,Є.К.Краснушкін, М.С.Богуславський, Е.Лівшиць та ін.) підкреслювали насампереднесприятливі соціальні фактори як головні причини відхилень в поведінці йважковиховуваності. Більш того, багато психопатологічних розладів, що приводилидо цих відхилень, вони найчастіше пояснювали соціальними причинами.
Багатоуспадкованих від народження чи придбаних відхилень, стверджували вони, не є разі назавжди даними, незмінними. У залежності від зовнішнього і внутрішньогосередовища ці відхилення можуть виявлятися в більшому чи меншому ступені.Особливо позначається вплив соціального середовища на виховання дітей іпідлітків із психологічними відхиленнями в поведінці й розвитку.
Особливослід зазначити внесок у роботу з неповнолітніми правопорушниками А.С.Макаренка, який на практиці довів можливість зміни поглядів, установок, прагнень,і, як результат, перевиховання молодої людини. Визнаючи значення біологічнихпередумов розвитку, він вважав, що вирішальна роль належить соціальномуспілкуванню. Ним розроблена ціла система педагогічного впливу на особистістьтакож в умовах сім'ї та колективу, що набула широкого застосування впсихолого-педагогічній практиці.
Девіації таправопорушення — це результат взаємодії багатьох елементів (соціальних,психологічних і біологічних), що утворюють складний комплекс проявівособистості, її мотивів і потреб. Але в цій взаємодії треба розрізняти головній другорядні, вирішальні і допоміжні причини й умови, що формуютьантигромадські мотиви. Головними й вирішальними у виникненні відхилень,правопорушень, злочинів є соціальні причини. Прояви середовища, різні процеси,що відбуваються в суспільстві, впливають на психологію особистості, її нервовудіяльність, динаміку процесів збудження і гальмування, змінюють рухливість іурівноваженість нервових процесів, що і виявляється у відповідній поведінцілюдини.
Таким чином,соціологічний підхід до вивчення причин відхилень доповнюється психологічним.Більш пізні наукові дослідження показали, що відхилення в поведінці, в томучислі здійснення правопорушень і злочинів, є проявом порушення процесусоціалізації особистості. Це порушення відображує, з одного боку,несформованість або деформацію соціальних властивостей під впливомнесприятливих умов життя (середовища й виховання), з другого — випаданняособистості із сфери соціально корисних зв'язків і відносин, а нерідко й сферисуспільно корисної діяльності.
Всівищерозглянуті наукові напрямки створили передумови для розробки певногомеханізму захисту особистості від виникнення відхилень. Тому закономірними булиперші згадування про необхідність профілактики цих відхилень, які вжезустрічаються в психолого-педагогічній літературі 30-х років XX ст. Питання,пов'язані з її сутністю, організацією й ефективністю, досліджуються вченимирізних наук дотепер.
Поняттядевіації. Дітей, поведінка яких відхиляється від прийнятих у суспільствіправил, норм поведінки, називають важковиховуваними. Під важковиховуваністюрозуміють опір педагогічним впливам. Це може бути обумовлено різними причинами,пов'язаними із засвоєнням певних соціальних знань, умінь, навичок, програм,вимог і норм у процесі цілеспрямованого навчання і виховання.
Важковиховуваність,не дотримання норм і правил, встановлених у суспільстві, в науці розглядаєтьсячерез явище, яке називають девіацією.
Девіація(відхилення) є однією із сторін явища мінливості, яке притаманне як людині, такнавколишньому світу. Мінливість в соціальній сфері завжди пов'язана здіяльністю і виражається в поведінці людини, що представляється як її взаємодіяз навколишнім середовищем, опосередкована зовнішньою і внутрішньою активністюлюдини. Як було сказано раніше, поведінка може бути нормальною (згідно знормами і правилами суспільства) і з відхиленнями.
Нормальнаповедінка припускає взаємодію людини з мікросоціумом, що адекватно відповідаєпотребам і можливостям її розвитку і соціалізації. Якщо оточення здатне вчасной адекватно реагувати на ті чи інші особливості людини, то її поведінка завжди(чи майже завжди) буде нормальною.
Звідсивідхилення в поведінці може бути охарактеризоване як взаємодія людини змікросоціумом, що порушує її розвиток і соціалізацію внаслідок відсутностіадекватного урахування особливостей її індивідуальності і виявляється вповедінковій протидії встановленим моральним і правовим суспільним нормам.
Відхилення вповедінці є одним із проявів соціальної дезадаптації.
Девіаціївключають девіантну, делінквентну і кримінальну поведінку.
Девіантнаповедінка — це один із видів відхилень в поведінці, пов'язаний з порушеннямвідповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних длямікросоціальних відносин (сімейних, шкільних) і малих соціальних груп. Типовимипроявами девіантної поведінки є: ситуаційно обумовлені дитячі і підлітковіповедінкові реакції, такі як демонстрація, агресія, виклик, систематичнівідхилення в навчанні чи трудовій діяльності, втеча з дому і бродяжництво,алкоголізм, вживання наркотиків, антигромадські дії антисоціального характеру,спроби суїциду.
Делінквентнаповедінка, на відміну від девіантної, характеризується як повторюваніасоціальні провини, що складаються у визначений стійкий стереотип дій, якіпорушують правові норми, але не тягнуть кримінальної відповідальності через їхобмежену суспільну небезпеку чи недосягнення підлітком віку, з якогопочинається кримінальна відповідальність.
Кримінальнаповедінка визначається як протиправний вчинок, що по досягненню вікукримінальної відповідальності служить підставою для порушення кримінальноїсправи і кваліфікується за певними статтями кримінального кодексу. Кримінальнійповедінці, як правило, передують різні форми девіантної і делінквентноі поведінки.
Негативніформи девіацій є соціальною патологією: пияцтво й алкоголізм, токсикоманія інаркоманія, проституція, суїцид, правопорушення і злочинність. Вонидезорганізують систему, підривають її основи і завдають значної шкоди, у першучергу, особистості самого підлітка.
В залежностівід типу норми, що порушується, девіантна поведінка класифікується занаступними характеристиками:
видамизлочину (карні, адміністративні) і аморальних вчинків (пияцтво, проституція);
рівнем чимасштабністю відхилення (індивідуальне чи масове відхилення);
внутрішньоюструктурою відхилення, коли відхилення пов’язують із приналежністю до тієї чиіншої соціальної групи, статевими та віковими особливостями;
орієнтованостневідхилення на зовнішнє середовище (сімейні сварки, насильницькі злочини й ін.)чи на самого себе (суїцид, алкоголізм та ін.)
Причинидевіантної поведінки молоді. Відхилення в поведінці має складну природу,обумовлену різними факторами, що знаходяться в складній системі взаємодії івзаємовпливу. Тут має місце взаємодія багатьох факторів: спадковість,середовище, виховання, власна практична діяльність людини.
Можнавиділити основні фактори, що обумовлюють девіантну поведінку.
1.Біологічні фактори виражаються в існуванні несприятливих фізіологічних чианатомічних особливостей організму людини, які ускладнюють її соціальнуадаптацію. Мова йде не про спеціальні гени, що фатально обумовлюють девіантнуповедінку, а лише про ті фактори, що поряд з соціально-педагогічною корекцієювимагають також і медичної. До них відносяться:
-генетичні,що передаються в спадщину. Це можуть бути порушення розумового розвитку,дефекти слуху і зору, тілесні пороки, ушкодження нервової системи. Дані поразкидіти здобувають, як правило, ще під час вагітності матері в силу їїнеповноцінного і неправильного харчування, вживання алкогольних напоїв,паління; захворювань (фізичні і психічні травми під час вагітності, хронічні ісоматичні інфекційні захворювання, черепно-мозкові і психічні травми, венеричнізахворювання); впливу спадкоємних захворювань, а особливо спадковості,обтяженої алкоголізмом;
психофізіологічні,пов'язані з впливом на організм людини психофізіологічних навантажень,конфліктних ситуацій, хімічного складу навколишнього середовища, різних видіввипромінювань, що призводять до різного роду соматичних, алергійних, токсичних захворювань;
фізіологічні,що включають в себе дефекти мови, зовнішню непривабливість, недолікиконституційно-соматичного складу людини, що у більшості випадків викликаєнегативне ставлення з боку навколишніх, як наслідок — перекручування системиміжособистісних відносин дитини в середовищі однолітків, колективі.
2.Психологічні фактори, до яких відносять: наявність у людини психопатології абоакцентуації (надмірне посилення) певних рис характеру. Ці відхилення виражаютьсяв нервово-психічних захворюваннях, психопатії, неврастенії, пограничних станах,що підвищують збудливість нервової системи й обумовлюють неадекватні реакціїлюдини.
Діти закцентуаціями певних рис характеру, що є крайнім варіантом психічної норми,надзвичайно уразливі для різних психологічних впливів і вимагають, як правило,соціально-медичної реабілітації та заходів виховного характеру.
У коженперіод розвитку людини формуються певні психічні якості, риси характеру таякості особистості. У підлітка спостерігається два процеси розвитку психіки:або відчуження від того соціального середовища, де він живе, або прилучення.Якщо в родині дитина відчуває недолік батьківської ласки, любові, уваги, тозахисним механізмом у цьому випадку буде відчуження. Проявом такого відчуженняможуть бути: невротичні реакції, порушення спілкування з навколишніми, емоційнанаполегливість і холодність, підвищена уразливість, обумовлені психічнимизахворюваннями вираженого чи пограничного характеру, відставанням чи затримкоюпсихічного розвитку, різними психічними патрологіями.
Характерологічніпідліткові реакції, такі як відмовлення, протест, групування, є, як правило,наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин.
У випадку несформованості системи моральних цінностей підлітка сфера його інтересів починаєприймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну чи споживчуспрямованість. Для таких підлітків характерний інфантилізм, примітивність усудженнях, перевага розважальних інтересів.
Езоповапозиція підлітка з демонстрацією зневажливого ставлення до існуючих норм і правіншої людини приводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично більшслабким одноліткам системи їх «поневолення», браваді кримінальною поведінкою. Утаких підлітків низька відповідальність за свої вчинки. Свої дії вонивиправдовують зовнішніми обставинами.
3.Соціально-педагогічні фактори виражаються в дефектах шкільного, сімейного чисуспільного виховання, в основі яких лежать статево-вікові й індивідуальніособливості розвитку дітей, що призводять до відхилень в ранній соціалізаціїдитини в період дитинства з нагромадженням негативного досвіду.
Жорстокомуставленню діти піддаються в сім'ї, на вулиці, у школі, дитячих будинках,лікарнях та інших дитячих закладах. Діти, що піддалися таким діям, позбавленіпочуття безпеки, необхідного для їх нормального розвитку. Це приводить доусвідомлення дитиною того, що вона погана, непотрібна, нелюбима. Любий виджорстокого звертання з дітьми веде до різних наслідків, але їх поєднує одне — збитокдля здоров'я дитини чи небезпека для життя і соціальної адаптації.
Тип реакціїдітей і підлітків на жорстоке ставлення залежить від віку дитини, рисособистості, соціального досвіду. Поряд із психічними реакціями (страх,порушення сну, апетиту та ін.), спостерігаються різні форми порушенняповедінки: підвищення агресивності, битливість, жорстокість (або непевність усобі), боязкість, порушення спілкування з однолітками, зниження самооцінки. Длядітей і підлітків, що зазнали сексуального насильства (чи зазіхання),характерним є порушення сексуальної поведінки: порушення статево рольовоїідентифікації, страх перед будь-якими видами прояву сексуальності та ін.Більшість дітей, що пережили в дитинстві жорстоке ставлення (насильство) з бокудорослих, схильні відтворювати його, але виступаючи вже в ролі ґвалтівника,мучителя.
4.Соціально-економічніфактори включають соціальну нерівність; розшарування суспільства на багатих ібідних; зубожіння значної маси населення; обмеження соціально прийнятнихспособів одержання гідного заробітку; безробіття; інфляцію і, як наслідок, соціальнунапруженість.
5.Морально-етичніфактори виявляються, з одного боку, у низькому моральному рівні сучасногосуспільства, руйнуванні цінностей, у першу чергу духовних, падіння моралі; з іншогобоку — у нейтральному ставленні суспільства до девіантної поведінки.
Таким чином,девіантну поведінку можна розглядати як реакцію дитини на певні умови(соціальні чи мікро соціальні), в яких вона опинилась, і в той же час як мовуспілкування із соціумом, коли інші соціально прийнятні способи спілкуваннявичерпали себе чи недоступні.
1.2 Пияцтвов підлітковому віці
Алкоголізм єсьогодні однією із серйозних соціально-психологічних проблем. Ця проблема маєглибокі культурні, політичні і соціально-економічні корені, і для вживанняефективних заходів для її подолання необхідно знати історію цієї проблеми.
Вживанняспиртних напоїв почалося понад вісім тисяч років тому. Відкриття арабськимхіміком і лікарем Альбуказісом Коза етилового спирту спричинило поширення івживання цієї речовини.
Винахідгорілки відносять до VI ст., її винахїдцями вважають монахів-бенедиктинців, якіпоширили цей напій у всій системі існування монастирів.
На Русівживання спиртних напоїв почалося з моменту державотворення і було розповсюдженосеред усіх шарів населення: князів, бояр, духівництва, простого люду, алеготування і продаж спиртних напоїв знаходились в руках князів і вищих станів.
Ні починанняІоанна Калити по попередженню народного пияцтва, ні затоплення шинкарів уВолхові Василем III, ні жорсткі постанови Стоглавого Собору при Іоанні Грозномуі заборони на торгівлю спиртним Бориса Годунова, ні знищення шинків КатериноюII, ні виникнення суспільств тверезості та антиалкогольний рух не привели ні дозникнення спиртних напоїв, ні до зникнення самої проблеми алкоголізаціїнаселення.
Цьому є рядпричин. По-перше, пияцтво як соціальне явище відволікає від існуючих усуспільстві проблем. По-друге, торгівля спиртним приносила і приносить значнийприбуток державі. Виробництво алкоголю було і залишається однієї з провіднихгалузей промисловості й експорту будь-якої країни.
Виробництвоі споживання алкоголю в нашій країні постійно росте. Так, за підрахункамистатистиків, у 1980 р. у порівнянні з 1950 р. воно виросло в 11,4 рази. І це безобліку «домашніх вин», самогону та інших рідин, що містять алкоголь.
Існує кількавизначень алкоголізму. З медичної точки зору алкоголізм — це хронічнезахворювання, що характеризується нескоримим потягом до спиртних напоїв. Ізсоціальних позицій алкоголізм — форма девіантної поведінки, якахарактеризується патологічним потягом до спиртного і, як наслідок, наступноюсоціальною деградацією особистості.
Початковастадія розвитку алкоголізму, яка відрізняється особливим хворобливим станомлюдини, що розвивається в результаті непомірного і систематичного вживанняспиртних напоїв, називається пияцтвом.
Особливістьпияцтва й алкоголізму як форми девіантної поведінки полягає в тому, що ці явищавизначають взаємозалежні з ними інші соціальні відхилення: злочинність,правопорушення, соціальний паразитизм, аморальні вчинки, самогубства.
Особливостіалкоголізму в підлітковому віці. Якщо перші ознаки алкоголізму виявляються увіці до 18 років, то говорять про підлітковий (дитячий) алкоголізм. У цьомувіці алкоголізм має ряд характерних рис:
1. Швидкезвикання до спиртних напоїв. Якщо у дорослої людини перехід від пияцтва доалкоголізму займає 5-10 років, то в підлітковому та юнацькому віці формуванняхронічного алкоголізму відбувається в 3-4 рази швидше. Це пояснюється анатомо-фізіологічнимиособливостями організму в цьому віці. Мозкова тканина в підлітків знаходиться впроцесі формування і на відміну від дорослого більше містить води і бідніша набілок. У воді алкоголь добре розчиняється і засвоюється організмом, тільки 7%його виводиться легенями і нирками. Інші 93% діють як отрута, впливаючи нароботу всіх органів і систем, викликаючи швидке звикання організму до цієїотрути.
Злоякіснийхід хвороби. Це пояснюється тим, що в цей період відбувається становленняорганізму і стійкість центральної нервової системи до дії алкоголю знижена,унаслідок чого відбуваються глибокі і необоротні процеси її руйнування.
Прийняттявеликих доз алкоголю. Це пов'язано з тим, що прийняття алкоголю не схвалюєтьсясуспільством, тому підлітки, як правило, п'ють тайкома, звичайно не закушуючи,приймаючи велику дозу одночасно.
Швидкийрозвиток запійного пияцтва. Для підлітків стає нормою пити по будь-якомуприводі, при цьому в стані легкого сп'яніння вони починають почувати себеневпевнено. Більш того, тверезість стає для них дивним станом. Тому характернопрагнення до повного сп'яніння — тільки в цьому випадку випивка розцінюється якудала, повноцінна.
Низькаефективність лікування. У широкого кола підлітків вживання алкоголю включаєтьсяв структуру потреб, про що свідчить: високий рівень поширеності вживанняспиртних напоїв серед неповнолітніх; висока активність (у тому числі іпротиправна) у пошуках алкогольних напоїв чи засобів для їх придбання; широкийнабір приводів для вживання алкоголю; систематичне вживання алкогольних напоїв.
Пияцтвосеред неповнолітніх тісно зв'язано з їх поведінкою. В основі цього зв'язкулежить головна для підлітків небезпека алкоголізму — різке послабленнясамоконтролю. Взаємозв'язок пияцтва і злочинності неповнолітніх з'являється вдекількох напрямах:
більшістьзлочинів неповнолітніми скоюються в нетверезому стані;
пияцтвосприяє формуванню у неповнолітніх мотиву і наміру на здійснення багатьохзлочинів (у кримінології навіть мається термін «п'яна» мотивація);
пияцтво сприяєстворенню кримінальної ситуації;
пияцтвовиступає як засіб прилучення неповнолітніх до групи однолітків зантигромадською поведінкою;
пияцтво єспособом залучення неповнолітніх у злочинну діяльність, організаторами якоївиступають дорослі.
Причини інаслідки алкоголізму. До проблеми алкоголізму зверталися різні вчені: медики,педагоги, психологи, що виділяли причини цього явища, а також його наслідки.
Пронегативний вплив пияцтва батьків на потомство знали ще в давнині. Грецькаміфологія розповідає, що богиня Гера родила від сп'янілого Зевса кульгавогобога Гефеста.
Певнийінтерес представляють добутки філософів і лікарів стародавності. Так,наприклад, основоположник античної медицини Гіппократ винуватцями ідіотизму йінших нервово-психічних захворювань вважав батьків, що вживають алкоголь у деньзачаття. У Швейцарії на початку століття були обстежені більш 8 тисячдітей-ідіотів, що містяться в спеціальних будинках-притулках. Виявилося, що усівони зачаті батьками в період весіль, карнавалів і інших свят, щосупроводжуються споживанням алкоголю.
Накопиченінаукою дані показують, наскільки важкими є наслідки вживання спиртного вагітноюжінкою, оскільки при ньому відбувається безпосередній контакт плоду, щорозвивається, з алкоголем. Оскільки плід беззахисний перед алкоголем, алкогольпроникає в головний мозок, в результаті чого спостерігається йогонедорозвинення. Такі діти якщо не гинуть у ранньому віці, то на все життязалишаються розумово відсталими.
Другийперіод — дошкільний і молодший шкільний вік. В цей період найбільш суттєвимипричинами є дві — педагогічна неграмотність батьків, що призводить доалкогольного отруєння дитячого організму, і сімейні традиції, що призводять доформування інтересу до спиртного.
Психолого-педагогічнанеграмотність батьків виявляється в існуючих забобонах і оманах про цілющу діюалкоголю: алкоголь підсилює апетит, виліковує білокрів’я, поліпшує сон,полегшує прорізування зубів. Серед батьків існує уява, що вживання невеликихдоз спиртного в ранньому дитинстві запобігає можливість пристрасті до алкоголюв зрілому віці. Розплачуються батьки за свою неграмотність алкогольнимотруєнням дітей, що інколи призводить до смертельного результату.
Алкоголізаціїдітей і підлітків сприяє алкогольне оточення, яке складають питущі найближчіродичі, а також стійкі алкогольні традиції, зв'язані звичайно з урочистими,радісними або сумними подіями. В укоріненні алкогольної традиції фатальну рольграє виховання дітей в сім'ї в умовах систематичного вживання спиртних напоїв зчастуванням дітей. Коли споживання алкоголю в сім'ї не вважається злом,прилучення до спиртного не викликає занепокоєння.
Біологічнимидослідженнями доведено, що сам алкоголізм генетично не передається, передаєтьсятільки схильність до нього, що випливає з особливостей характеру, отриманоговід батьків. В розвитку пияцтва у дітей вирішальну роль грають дурні прикладибатьків, обстановка пияцтва в сім'ї.
Третійперіод — підлітковий і юнацький вік. Основними причинами є наступні:неблагополуччя сім'ї; позитивна реклама в засобах масової інформації;незайнятість вільного часу; відсутність знань про наслідки алкоголізму; відхідвід проблем; психологічні особливості особистості; самоствердження. У цейперіод відбувається формування потягу до алкоголю, що переростає в звичку, призводячив більшості випадків до алкогольної залежності.
Алкоголь якпоказник неблагополуччя сім’ї. Морально-емоційна сторона сімейних відносин — найважливіша умова морального розвитку дітей. Характер цих відносин виступаєголовною обставиною благополуччя чи неблагополуччя сім'ї, від якої залежитьуспіх чи неуспіх сімейного виховання.
Виділяютькілька типів сім'ї, у яких дитина починає вживати спиртні напої частіше, ніж вінших:
1.Конфліктні сім'ї, коли відносини між членами будуються по типу суперництва, ізоляції,невротичного доповнення. У таких сім'ях спотворюється сприйняття близьких.Члени сім'ї приписують один одному переважно негативні якості і наміри. Щобдомогтися яких-небудь поступок, діти починають зловживати спиртним. Реакціяпротесту може бути спрямована і на зло, і на добро. Протест буває активним абопасивним. При пасивному протесті, унаслідок несправедливого ставлення до дитиниз боку батьків, вона замикається в собі. У випадку активного протесту дітиможуть тікати з дому, красти речі, битися.
2.Десоціалізовані сім'ї, які ведуть аморальний, а в більшості випадківантисоціальний спосіб життя, з низьким матеріальним рівнем, санітарноюзанедбаністю, неорганізованим побутом. Така сім'я активно формує в дітейагресивне ставлення до зовнішнього світу, тому що увесь час знаходиться впостійному конфлікті з соціумом. У дитини формується потреба приховуватиалкоголізм сім'ї, внутрішньо переживаючи свою неповноцінність. Діти валкогольних сім'ях можуть стати жертвами сексуальної образи або насильства, відчуваючисором, ненависть, пригніченість.
У дітей іпідлітків з неблагополучних сімей, як правило, не розвинута (або відсутня)культура спілкування. Відсутність щиросердечної близькості з батьками іконтактів з однолітками з благополучних сімей, некомунікабельність приводять допошуку вуличної компанії, часто неоднорідної за віком, де підлітки маютьреальні можливості для самоствердження і насамперед через прилучення доалкогольних традицій компанії.
Алкоголь якзасіб самоствердження. Одна з причин пияцтва підлітків — бажання бути дорослим.Споживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці вважається символоммужності, сили, самостійності. Внутрішня духовна обмеженість, невміння проявитисебе в шкільному колективі обумовлюють часте вживання алкоголю заради самоствердженняу вуличній групі товаришів. Сама по собі потреба в самоствердженні впідлітковому віці звичайна і зрозуміла. Вся справа в засобах самоствердження.Відсутність у питущого підлітка навичок корисної діяльності й інтересу до неїпризводить його до вживання спиртного як до форми самоствердження, що тягне засобою пагубні наслідки.
Алкоголь якреклама. Привабливість для підлітків спиртних напоїв збільшуєтьсяпопуляризацією вживання алкоголю в кіно, телевізійних передачах, рекламнихроликах і проспектах. Соціологи США вважають, що приклади питущих телегероїв, ав основному вони грають позитивні ролі, — найбільш діюча форма залученняпідлітків у пияцтво. Також «користь» алкогольних напоїв підтримується деякимизакордонними і вітчизняними творами літератури і кіно, де поетизується стансп'яніння. Таким чином молоді нав’язується думка, що в житті дорослої людинип'яні застілля — справа повсякденна і нормальна.
Вживанняалкоголю як форма проводження часу. У зв'язку з різким зменшенням числапозашкільних дитячих і юнацьких установ, падінням престижу діяльностігромадських організацій, високою платою за всілякі додаткові освітні послуги(навчання музиці, танцям і т.д.) більшість підлітків має надлишок вільногочасу. Об’єднані в компанії, не зайняті корисною діяльністю підлітки, якправило, починають вживати спиртні напої. Коло активного соціального життяобмежується проблемами й інтересами алкогольної компанії, в якій іноді можназустріти осіб, раніше засуджених, що стоять на обліку в інспекції по справах неповнолітніх.Новий член такого мікроколективу майже приречений на проходження обов'язковоїпрограми, що починається з хуліганських дій у стані сп'яніння, а закінчуєтьсясерйозними правопорушеннями.
Вживанняспиртного стає патологічно необхідним атрибутом проводження вільного часу,розширюється число приводів і мотивів пияцтва. Вживання алкоголю стає чи ледвене основним сенсом життя.
Алкоголь яккомпенсація психічних відхилень від норми. Психологічною передумовою розвиткуалкоголізму у дітей часто стають відхилення від норм розвитку в психічному абофізичному плані, що ускладнює соціальну адаптацію особистості. Незалежно відпричин появи дефекту (уроджена аномалія, захворювання психіки і т.д.) у дитинипорушуються гармонічні відносини із соціумом, формується неадекватністьсамооцінки. Алкоголь в таких випадках є компенсуючим чинником, який начебтодозволяє згладити наявну дезадаптацію особистості дитини, забезпечити їїбезболісне входження в групу однолітків, перебороти скутість і боязкість,підвищити мовну активність, виявити приховані можливості [7,8,20,27,31,62,75].
Успеціальній літературі виділено 4 типи особистості дитини, найбільш схильних доалкоголізації:
Діти ззавищеною самооцінкою, що перейняли у батьків переконання в своїйнепогрішності, які знаходяться поза критикою.
Діти ззавищеним почуттям жорстокості й агресивності.
Діти, непристосовані до життя в силу підвищеної опіки з боку батьків.
Діти,схильні до депресії і параної.
Алкоголь якілюзорна реальність. Деякі підлітки вживають спиртне, щоб зняти із себенапругу, звільнитися від неприємних переживань. Напружений, тривожний станреально може виникнути в зв'язку з відчуженим ставленням у сім'ї чи в шкільномуколективі. Складається такий стереотип поведінки, коли всі життєві проблемивирішуються і породжуються вживанням спиртного.
У загальномувигляді наслідки вживання алкоголю можна розділити на чотири групи:
соціально-економічні(передчасне залишення навчання, різке зниження продуктивності праці, збільшеннятравматизму, витрати на різні протиалкогольні заходи і т.д.);
соціально-психологічні(розрив сімейних, шкільних, трудових чи інших соціально-позитивних зв'язків,духовна і моральна травма особистості, погіршення морально-психологічногоклімату в мікросередовищі і т.д.);
кримінальні(скоєння злочинів, залучення до злочинної діяльності інших осіб, створенняситуацій, що сприяють криміналізації і віктимізації і т.д.);
фізичні(наноситься шкода не тільки здоров'ю конкретних людей, що зловживаютьалкоголем, але і здоров'ю майбутніх поколінь).
Рівні залученнядітей та молоді до вживання спиртних напоїв. Спираючись на дослідження вченихНауково-дослідного інституту фізіології дітей і підлітків НАН України, щопровели обстеження 1700 підлітків, можна виділити рівні залученнястаршокласників у процес алкоголізації. Можна виділити сім таких рівнів [45,48,49].
Нульовийрівень характеризує неповнолітніх, які ніколи не вживали алкоголю завдякиособистій установці на повну тверезість. Мотиви відмови від вживання спиртнихнапоїв: переконаність у негативному впливі спиртного на організм, самопочуття іповодження.
Початковийрівень характеризується одиничними чи дуже рідкими випадками вживання спиртнихнапоїв. Вживання алкоголю супроводжується комплексом неприємних відчуттів,переносність спиртних напоїв низька. Мотиви вживання алкоголю наступні:прилучитися до світу дорослих, поводитись, як усі. Ця стадія триває, якправило, 1-2 місяця.
Рівеньепізодичного вживання алкоголю характеризується знайомством з різними напоями,що містять алкоголь. Невеликі дози спиртних напоїв викликають ейфорію. Мотививживання алкоголю: підвищити настрій, набути впевненості в собі, підвищитикомунікабельність. Цей період триває 3-4 місяця.
Рівеньвисокого ризику відрізняється тим, що підвищується число приводів для випивок,вони стають частішими, більш двох разів на місяць. Мотиви: підвищити свій тонусчи розслабитися, весело провести час у компанії. Тривалість цього періоду 4-12місяців.
На цьомурівні виявляється активне прагнення до вживання алкоголю, усвідомлюється йогозбудлива дія. Під дією алкоголю у підлітків не тільки з'являється підвищенийнастрій, але і зростає активність, агресивність. Встановлюються контакти зпідлітками, що випивають, як правило, старшими за віком. Підлітки навчаютьсяприховувати стан сп'яніння від дорослих. Прийняття спиртного провокуєтьсякомпанією, доступністю спиртного в сім'ї, наявністю вільних грошей, надлишкомнезайнятого часу. На даному етапі виявляється схильність, але ще не залежністьвід алкоголю.
Рівеньвираженої психічної залежності від алкоголю. Алкогольне сп'янінняперетворюється в найбільш бажаний психічний стан і використовується підліткамияк регулятор поведінки і настрою. Мотиви: тимчасово піти від реальності,підвищити впевненість у собі. Психічна залежність формується протягом 1,5років.
На цьомурівні формується психічна залежність від алкоголю, змінюється добовий ритмприйому спиртного. Потяг до алкоголю тепер не тільки у вечірні години, але іпротягом усього дня, при цьому добова частка прийому зростає. При стримуваннівід прийому спиртного підлітки стають дратівливими, збудливими, у них частозмінюється настрій убік погіршання, нерідко виявляється конфліктність іагресивність. Вони перетворюються в активних ініціаторів випивок, втягуючи в цемолодших дітей.
Поряд зпедагогічними і виховними впливами тут необхідні медичні заходи — звернення донарколога і лікування у нього.
Рівеньфізичної залежності від алкоголю. Формується підвищена переносність спиртного,з'являється синдром похмілля, не контролюється кількість вживання алкоголю.Мотиви: усунути погане самопочуття після попередньої випивки, відключитися відреальності, підвищити життєвий тонус. Фізична залежність формується протягом3-5 років вживання спиртних напоїв.
На даномурівні відбувається одночасне посилення психічної залежності поряд з фізичною ізміна її змісту. На цьому етапі чітко виражений похмільний синдром. У періодпохмілля відзначається тривожний (іноді агресивний) настрій, уразливість,плаксивість, порушення фізіологічних функцій організму: підвищена пітливість,дрібне тремтіння в руках, прискорене серцебиття. На даному рівні дуже швидкоформуються патологічні риси особистості, такі як дратівливість, запальність,злостивість, агресивність, брутальність. Сповільнюється інтелектуальнийрозвиток. На даному етапі необхідно термінове стаціонарне лікування.
Рівеньалкогольного розпаду особистості характеризується розвитком завійного пияцтва,зниженням переносності спиртних напоїв, психічною залежністю від алкоголю, щопідкріплюється важкою фізичною залежністю. Мотиви: прагнення усунутихворобливий стан.
У цьомувипадку також необхідно термінове стаціонарне лікування.
Діяльністьпо профілактиці алкоголізму підлітків та молоді. Соціально-психологічна тапедагогічна діяльність — це діяльність, яка спрямована на взаємодію з конкретноюлюдиною з метою вирішення її індивідуальних проблем через вивчення їїособистості та оточуючого соціуму; пошук адекватних засобів спілкування;виявлення засобів, які допоможуть людині самостійно вирішити свою проблему.
Метоюсоціально-педагогічної та психологічна діяльності з молоддю, яка схильна доалкоголізму, є усунення негативних факторів, що сприяють алкоголізації дітей.
Індивідуально-психічнийфактор включає: деформацію особистісних якостей, мотиваційної сфери,несформованість навичок спілкування, педагогічну занедбаність, затримкупсихічного розвитку.
Індивідуально-соматичнийфактор передбачає наявність спадкоємних соматичних захворювань, що призводитьдо відставання у фізичному розвитку.
Соціальнийпозашкільний фактор включає порушення прав дитини з боку дорослих, втягненнядитини в протиправні дії, низький соціальний статус родини, неадекватністосунки в родині.
Соціальнийшкільний фактор включає такі компоненти: негативно впливаючийсоціально-психологічний клімат учбової групи (класу), низький соціальний статусгрупи.
Це основніфактори, що впливають на особистість та призводять до формування алкогольноїзалежності.
Можнавиділити основні напрямки в діяльності по профілактиці алкоголізму [65,66]:
Діяльністьпо підвищенню рівня соціальної адаптації людини, схильної до вживання спиртнихнапоїв через її особистісний розвиток.
Діяльністьпо профілактиці алкоголізму, яка включає антиалкогольне навчання та вихованнядітей с метою формування у них негативного ставлення до його вживання.
Діяльністьщодо просвіти батьків з метою оздоровлення сім'ї, її побуту та культуривідносин між членами родини.
Соціальна тапсихологічна реабілітація дитини, яка має алкогольну психічну або фізичнузалежність.
Посередницькадіяльність між молодою людиною та соціумом щодо подолання явиш дезадаптації.
Отже,проблема алкоголізму підлітків та молоді — проблема комплексна, томупрофілактика алкоголізму може дати позитивні результати тільки за умови, що їїреалізація буде здійснюватись зусиллями всіх соціальних інститутів: сім'єю,навчальними, закладами, суспільними та молодіжними організаціями, органами внутрішніхсправ.

Розділ 2. Характеристикатипів акцентуацій характеру і сп'яніння у підлітків
2.1Типологія акцентуацій характеру
Особливостіхарактеру, виходячи за межі, так званої «норми», але не досягаючиступеня психопатії, давно привертали увагу психіатрів. В.М. Бехтерєв(1886)писав про „перехідні стани між психопатією й нормальним станом", II.Б.Ганушкін (1933) — про «Латентні психопатії», Г.К. Ушаков (1975) — про«крайні варіанти нормального характеру». Leonhard (1968) — про«акцентуйованих осіб», А.Е. Личко (1977) — про «акцентуаціїхарактеру» [41-45].
В книзі«Акцентуйовані особистості» Leonhard (1976) неодноразово підкреслює,що особи, визначені ним як акцентуйовані, не являються патологічними і провестичітку межу між рисами формуючими акцентуйовану особу, й рисами«визначаючими варіації індивідуальності середньої, нормальноїлюдини», не завжди легко [41].
А.Е. Личко(1977) вважає, що в випадках, описаних Leonhard, правильно говорити не про«акцентуації особистості», а про «акцентуації характеру»,так як поняття «особа» крім характеру включає в себе інтелект,здібності, світогляд і т. ін. [43-45].
Підакцентуаціями характеру А.Е. Личко (1985) розуміє «крайні варіанти норми,при яких окремі риси характеру надмірно посилені, внаслідок чого виявляєтьсявиборча уразливість в відношенні визначеного роду психологічних впливів прихорошій і навіть підвищеній стійкості до інших” [44].
Диференціаціяакцентуації характеру в підлітковому віці часто дуже утруднена, так як на фоніакцентуацій можуть виникати такі порушення поведінки, які справляють враженняпсихопатичних. На думку А.Е. Личко (1983) акцентуації характеру відрізняютьсявід психопатії тим, що: 1)проявляються не завжди й не всюди, а лише в тихвипадках, коли важкі життєві ситуації пред'являють підвищені вимоги до „місцянайменшого спротиву» в характері даної особи; 2)не перешкоджаютьзадовільній соціальній адаптації особи чи порушення адаптації носятьтимчасовий, скороминучій характер; 3)в визначених життєвих ситуаціях можуть навітьсприяти соціальній адаптації особистості (шизоїдні підлітки краще переносятьсамітність: гіпертивні — обставини, вимагаючи підвищеної активності й швидкостіреакції, істероїдні — добре відчувають себе на сцені і т. ін.[45].
СпостереженняЛичко А.Е. (1983) побудили його виділити два ступеня акцентуації характеру, зяких одна явна акцентуація, а друга — скрита акцентуація. Явна акцентуаціявідзначається наявністю виражених рис окремого типу характеру. При скритійакцентуації в звичайних умовах риси визначеного тину характеру виражені слабочи не видні зовсім, але можуть себе проявити несподівано під виливом деякихнегативних ситуацій, психічних травм.
А.Е. Личко(1977) стосовно підліткового віку виділяє 11 типів акцентуацій характеру:гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний,психастенічний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий, конформний.Крім того, автор виділяє ще підтипи й змішані типи, які на думку автора складаютьмайже половину явних акцентуацій характеру.
Складністьтакої класифікації оправдана, оскільки дуже важко втиснути и які-небудь рамкивсе різноманіття проявлень характеру.
Отже нижчерозглянуті одинадцять типів акцентуаций характеру, що формують людину якособистість в тих випадках, коли вона — являє собою відхилення від стандарту.
1.Гіпертимний тип акцентуації.
Гіпертимніособи завжди відносяться до життя оптимістично, без особливих утрудненьпереборюють смуток. Завдяки сильній жазі діяльності вони досягають творчихуспіхів. Жага діяльності стимулює в них ініціативу, постійно наштовхує на пошукнового. Відхилення від головної думки породжує багато несподіваних асоціаційідей, що також сприяє активному творчому мисленню, В суспільстві гіпертимні особиявляються яскравими співбесідниками, постійно знаходяться в центрі уваги, всіхрозважають. Вони можуть розмовляти й розповідати без зупинки, тільки б їхслухали. З ними цікаво, вони багато шуткують і ніколи не затримуються на однійгемі. Безхмарна веселість, надмірна жвавість несуть у собі небезпеку, тому щотакі люди шуткуючи проходять повз подій, до яких слідувало б віднеслисьсерйозно. У них постійно спостерігаються порушення етичних норм, тому що воничасто втрачають відчуття боргу, й здатність розкаяння.
Приспілкуванні з дорослими їм не вистачає відчуття дистанції, що призводить доконфліктів. Особливі проблеми для цих підлітків виникають при виконаннізавдання, вимагаючого ретельності та значних зусиль. Вони погано переносятьодноманітність, монотонність праці, ізоляцію від однолітків. Гіпертими частоберуться за багато справ, але не одну не доводять до кінця. Багатство ідей вподібних випадках перетворюється в пусте прожектерство. По відношенню долідерства в неформальних групах гіпертими, як правило, добиваються успіху. їхвміння завжди бути першими, готовність в любий момент у випадку нужди зчинитиспротив, вступити в бійку, ризикнути, все це ціниться однолітками. В школігіпертими схильні до демонстративних глузувань на заняттях. Вони завжди на висотів організації розваг і в любих надзвичайних ситуаціях, де потребуєтьсяшвидкість, сміливість та кмітливість. В обставинах трудового підйому,«авралу», «штурму» створюється сприятлива можливість длярозкриття позитивних сторін їх характеру.
Нестримнийінтерес до навколишнього, робить гіпертимних підлітків нерозбірливими в виборізнайомств. Контакт з випадковими знайомими не представляє для них проблем.Пориваючись туди де кипить «життя» вони іноді можуть опинитись внегативному соціальному середовищі, попасти в асоціальну групу.
Гіпертимніпідлітки схильні до групових форм девіантної поведінки. Часто вони стаютьініціаторами групових правопорушень, на які їх штовхають не тільки жага розваг,але й бажання заполучити кошти для усіх. Елемент ризику також привабливий дляних. Ще більше значення має „престиж” серед асоціальних однолітків. Зарадипрестижу вони не спиняться ні перед чим, навіть перед скоєнням злочину.Алкоголізація для гіпертимних підлітків представляє серйозну небезпеку. Якщопредставиться випадок — вони можуть зацікавитись й іншими наркотичнимиречовинами.
ЦИКЛОЇДНИЙТИП
Відмітноюрисою є чітке чергування періодів підйому і депресії. Фаза депресії звичайнотриває 1-2 тижня, Частіше вона виявляється апатією і дратівливістю. З ранкувідчувається занепад сил, усе валиться з рук. Сутужніше стає учитися; людськесуспільство обтяжує, гучні компанії дратують. Пригоди і ризик утрачають усякупривабливість. Жвавий юнак стає домосідом. Падає апетит, їжа не доставляєзадоволення, з'являється сонливість. Дрібні невдачі і неприємностіпереживаються украй важко. На зауваження і докори може відповідатироздратуванням, навіть брутальністю і гнівом, але в глибині душі від них впадаєв ще більшу зневіру. Серйозні невдачі і дорікання можуть викликати емоційні спробисамогубства.
У фазіпідйому виявляється неабияка енергія, оптимізм. Жвавість розуму дозволяєнадолужувати пробіли в знаннях. Від апатії не залишається і сліду, з'являєтьсяпрагнення брати участь відразу у всіх справах. Поведінка стає настількиактивною, що часто веде до порушень дисципліни. Серед однолітків займаєлідируюче положення, обожнює гучні компанії, ризиковані заходи. Легко заводитьнових знайомих, може пуститися в авантюру.
Захопленнявідрізняються нестійкістю — у депресії юнак їх закидає, при підйомі сил — повертається до них або знаходить нові. Підданий груповому впливу, легко змінюєсвої позиції й оцінки.
ЛАБІЛЬНИЙТИП
Головна рисаособистості — крайня мінливість настрою. Настроєві властиві не тільки часті ірізкі зміни, але і значна їхня глибина. Від настрою залежать самопочуття, сон,працездатність і товариськість. Ця людина здатна на глибокі почуття, на великуі щиру прихильність. Це насамперед складається у відношенні рідних і близьких,але лише тих, від кого він сам почуває, любов турботу й участь. Не меншвластива і віддана дружба. Молода людина виявляє, гарну інтуїцію в тім, як донеї відносяться навколишні — відразу почуває, хто до нього розташований, хтобайдужний, а від кого виходить ворожість. Відповідне відношення виникає негайноі не ховається.
Юнак доситьчуйний до знаків уваги, подяки, до похвал і заохочень — це доставляє йому щирурадість, але не спонукає до зарозумілості. Важко переживає сварки з близькимилюдьми, змушену розлуку з друзями. Серед ровесників не претендує на лідерство,його цілком задовольняє положення загального улюбленця і мазуна. Охочезнайомиться з новими людьми, намагається з усіма підтримувати теплі, дружнівідносини. Усі події приймає близько до серця, тому в плині дня можливі різкізміни настрою — від радості і захвата до сліз і зневіри. Улюблені захоплення — спілкування з товаришами, художня самодіяльність і догляд за домашнімитваринами (особливо привабливий собака). Захоплення не відрізняється стійкістюі залежать від компанії, у якій знаходиться дана людина.
Сексуальна активністьзвичайно обмежується фліртом, залицянням, надмірні сексуальні ексцесиуникаються.
АСТЕНО-НЕВРОТИЧНИЙТИП
Головнимирисами є підвищена стомлюваність, дратівливість, схильність к іпохондрії. Якнаслідок цього, настрій міняється досить часто і рідко буває гарним.Стомлюваність особливо виявляється при розумових заняттях. Помірні фізичнінавантаження переносяться краще, утома виявляється не швидко. Однак обстановкаспортивних змагань, де потрібна не тільки фізична сила, але і міцні нерви,виявляється нестерпною.
Роздратуваннянастає по незначному приводу, легко змінюється каяттям і навіть сльозами.Підліток даного типу настільки легкораним, що від дорослих потрібен чималийдосвід і такт для необхідного виховного впливу. Схильність до іпохондрії частоутрудняє спілкування такої людини з навколишніми. Він уважно прислуховується досвоїх тілесних відчуттів, охоче лікується, улюбленою темою для розмов можутьстати його дійсні і мнимі недуги. Звичайно підозрює наявність у себе декільказахворювань, навіть якщо медичне обстеження не дає для цього ніяких основ.Частим джерелом переживань є серце.
Тягнеться дотоваришів, нудьгує без компанії, але серед ровесників швидко утомлюється ішукає відпочинку, самітності. Коло знайомств нешироке і, як правило, постійне.Будь-які неприємності, сварки з близькими людьми переживає важко, у деякихвипадках, стресова ситуація є причиною захворювання. Тривалий стрес може статипричиною щирого суїциду.
Статеведозрівання уповільнене, сексуальна активність обмежується короткими і швидковичерпними спалахами. У відносинах із протилежною статтю прагне установитиспокійні, тривалі відносини, активних партнерів уникає.
СЕНСИТИВНИЙТИІІ
З дитинствавиявляються такі риси характеру, як лякливість і боязкість. Ведучими рисамиособистості є надзвичайна вразливість і різко виражене почуття власноїнедостатності.
Цураєтьсязанадто жвавих і гучних однолітків, не любить великого скупчення людей. Занадторухливі і бешкетні ігри не залучають. Почуває себе дуже напружено в новій обстановці,серед сторонніх, із працею підтримує розмову при знайомстві. Однак серед друзіввін досить товариський, розкутий і спокійний,
Школа, літнітабори лякають такого підлітка збіговиськом однолітків, шумом, метушнею наперемінах, адаптація проходить довго, але, звикнув до одного класу, підлітокукрай неохоче переходить в інший колектив. Учиться звичайно старанно, безпонукань з боку батьків. Лякається всякого роду іспитів, заліків, контрольних.Нерідко соромиться відповідати перед класом, боячись викликати сміх. У своїх прихильностяхконсервативний, немає бажання заперечувати смаки старшого покоління.
Раноформуються почуття боргу, відповідальності, високі моральні й етичні вимоги досебе і до навколишніх. Однолітки тому нерідко жахають своєю брутальністю іцинізмом. Бачить у себе безліч недоліків, особливо в області вольових іморально-етичних якостей. Почуття власної недостатності часто породжує комплекснеповноцінності.
Сексуальнаактивність середня і дуже залежить від настрою. Дорожить своєю репутацією,будь-які глузування і несправедливі обвинувачення переживаються настількиважко, що можуть стати причиною щирого суїциду. Важким виявляється період зміниспособу життя — надходження на роботу, вступ у вуз, служба в армії і т.д. Длязахисту від глузувань може натягати на себе личину розв'язності, демонструватипоказну енергію і волю. Але за цією маскою — завжди легкораниме серце.
ПСИХАСТЕНІЧНИЙТИП
Головнимирисами є нерішучість і схильність до розмірковунь, тривожна помисливість, любовдо самоаналізу, легкість виникнення страхів, побоювань, ритуалів. Страхи іпобоювання цілком адресуються майбутньому своїх близьких, до яких юнакпатологічно прив'язаний. Особливо сильні побоювання у відношенні матері, навітьякщо на це немає ніяких причин. Щоб захистити себе від страхів, молода людинапридумує свої ритуали, прикмети, виробляє в собі формалізм і педантизм.Педантизм потрібний для того, щоб застрахувати себе від помилок, що можутьвикликати неприємності.
Нерішучістьу діях і поміркованість йдуть рука об руку. Ця людина сильна на словах, але неу вчинках. Усякий самостійний вибір може стати предметом довгих і боліснихколивань. Однак уже прийняте рішення повинне бути негайно виконано. Чекати невміє, виявляючи у своїх діях, дивне нетерпіння, через що часто попадає внеспритні ситуації. Там, де потрібна обачність і обережність, діє зперебільшеною рішучістю і жвавістю. І все це для того, щоб сховати відоточуючих свою помисливість і лякливість. Серед ровесників не претендує налідерство, займає підлегле положення.
Фізичнийрозвиток нижче середнього, спорт і ручна праця даються слабко. Ноги розвитінабагато краще, тому кращі заняття бігцем, стрибками, футболом. Статевийрозвиток випереджає фізичний. Захоплення звичайно інтелектуально-естетичне.
ШИЗОИДНЫЙТИП
Найбільшістотні риси характеру — замкнутість, відгородженість від навколишнього,недолік інтуїції, нездатність або небажання встановлювати контакти, зниженняпотреби в спілкуванні. До недоліку інтуїції варто віднести тісно з ним зв'язанунездатність до співпереживання. У дискусіях не вміє переконувати своїми словамиінших.
Внутрішнійсвіт майже завжди закритий від сторонніх поглядів. Скоріше розкривається передлюдьми малознайомими, але чимось для нього привабливими. Але він може назавждизалишитися схованою, незрозумілою «річчю в собі» для близьких ізнайомих. Внутрішній світ заповнений фантазіями і захопленнями. Фантазує просебе і тільки для себе. Фантазії служать розраді своєї гордості або носятьеротичний характер. До загальноприйнятих норм і законів відноситься критично.
Середоднолітків не піддається загальній атмосфері, груповому впливові, тому майжезавжди займає в групі особливе положення. Але у своїх фантазіях бачить себе вождемі улюбленцем компанії. Захоплення відрізняються силою, стійкістю і незвичайністю.Часто ховає свої захоплення, боячись нерозуміння і глузувань. Звичайно це –інтелектуально-естетичні і мануальні хобби
( читання,колекціонування, вивчення мов, йога, єдиноборства). Відсутній інтерес до колективнихспортивних ігор. Має схильність до тонких ручних навичок.
Сексуальний потягховається, зовні підкреслено байдужний до питань статевого життя, але «заборонні»думки прориваються у виді багатих еротичних фантазій.
Конфліктні істресові ситуації роблять його ще більш замкнутим. Свої внутрішні проблемивирішує завжди поодинці. Суїцидальна поведінка невластива.
ЭПИЛЕПТОИДНЫЙТИП
Головнимирисами є схильність до дисфорії і тісно зв'язана з нею афективна вибуховість,напруженість інстинктивної сфери, іноді сягаючої аномалії потягів, а також в'язкість,тугорухомість, ваговитість, інертність. Дисфорії тривають годиннами і днями,відрізняє злобливо — тужливе фарбування настрою, що накипає роздратуванням,пошук об'єкта, на якому можна зірвати зло.
Афективнірозряди тільки на перший погляд здаються раптовими. Їх можна порівняти звибухом парового казана, що колись довго і поступово закипає. Привід для гнівуможе бути малий і незначний, але він завжди зв'язаний з хоча б незначнимобмеженням інтересів індивіда. У конфлікті виявляє невтримний гнів, байдужністьдо слабості, безпорадності або перевазі в силі супротивника. Вибухи гнівувідрізняються не тільки силою, але і тривалістю.
Може ранознайти садистські нахили, мучачи тварин, знущаючись над безпомічними, нишкомкривдячи молодших. У компанії однолітків претендує не просто на лідерство, а нароль владаря, що диктує всім правила і порядки, завжди вигідні для ньогосамого. Симпатіями, як правило, ні користується, і його влада завжди тримаєтьсяна страху перед ним. Уміє догодити начальству, домогтися переваг, заволодітиположенням, що дає влада над однолітками. У компанії установлює твердий диктаті не зупиняється перед фізичною розправою з неугодними особами. Його бояться,але поступово проти нього зрить змова й однолітки його скидають.
У побутізавищено акуратний, ретельнобереже одяг, усе «своє». Будь-які спробиспокуситься на його власність викликають крайнє озлоблення. Пише дуже чисто,часто «бісерним» почерком.
Сексуальнийпотяг пробуджується з великою силою, однак турбота про своє здоров'я на часстримує випадкові зв'язки, Любов майже завжди пофарбована похмурими тонамиревнощів, причому сама людина схильна до зради. Але зради партнера, дійсної абомнимої, він ніколи не прощає.
Щирі спробисамогубства вкрай рідкі. Часто робиться демонстративний суїцид з метоюпомститися кривдникові, доставити йому неприємність, виразити так свій протестпроти несправедливості, а також під час сцен ревнощів. Помста завждивідрізняється підступництвом і можливістю насолодитися доставлянняминеприємностей.
Схильний доазартних ігор. Азарт сп'яняє можливістю легкого збагачення, змушує втрачатиконтроль над собою, Приваблює колекціонування, насамперед своєю матеріальноюцінністю. У спорті залучає те, що дозволяє розвити фізичну силу. Рухливіколективні ігри даються погано. Мається здатність до музики і співу. Можезахопитися ручною працею, якщо це обіцяє визначені матеріальні блага ( ювелірнаробота і т.п.).
Характернийзовнішній вигляд: приосадкувата сильна фігура, масивний торс при коротких,міцних кінцівках, кругла, ледве втиснена в плечі голова, велика нижня щелепа,повільність рухів.
ІСТЕРОЇДИЙТИП
Головна риса- безмежний егоцентризм, ненаситна жага постійної уваги до своєї особи,замилування, шанування, співчуття. Всі інші якості харчуються цією рисою.Облудність і фантазування цілком спрямовані на прикрашання своєї персони.Удавана емоційність у дійсності обертається відсутністю глибоких почуттів привеликій експресії емоцій, театральності, схильності до ризику і позерства.
Бажаннязалучати до себе погляди, слухати захвати і похвали стає насущною потребою.Підліток охоче читає вірші, танцює, пече. Успіхи в навчанні багато в чомувизначаються тим, хвалять підлітка за гарні чи оцінки ні.
Середоднолітків завжди претендує на лідерство або особливе положення. Має гарнуінтуїцію, почуває настрій групи, Інстинктивно почуває назріваючу суспільнудумку й інтереси навколишніх, тому може бути їхнім першим виразником, виступатив ролі призвідника і зачинателя. У пориві, натхнений загальною увагою, можеповести за собою інших, навіть виявити сміливість. Але це завжди «ватажокна годину» — перед несподіваними труднощами пасує, без захоплених поглядіввідразу утрачає весь запал, друзів легко зраджує.
Захоплюєлише те, що дає можливість виокремиться перед іншими (модні танці, філософія, рідкіколекції). Сексуальний розвиток слабкий.
Товаришізавжди швидко розкушують і бачать внутрішню порожнечу такої людини, тому вінчасто змінює компанії. Якщо такої можливості нема, то він. легко йде наздійснення спроб самогубства. Перші спроби суїциду найбільш ймовірні у віці15—16 років. Способи суїциду при цьому обираються лише безпечні (дрібні порізивен на передпліччя, ліки з аптечки) або розраховані на те, що серйозніша спробабуде вчасно попереджена навколишніми. Спробі звичайно передує рясні «прощальні»записки, «таємні» визнання, «останні слова» на магнітофон.
Щироюпричиною спроб суїциду звичайно служать уражене самолюбство, утрата коштовноїуваги, страх упасти в очах навколишніх, особливо однолітків, позбавитися ореола«обранця». Сама суїцидальна демонстрація з переживаннями навколишніх,«Швидкою допомогою», цікавістю свідків дає чимале задоволенняістероїдному егоцентризмові.
НЕСТІЙКИЙТИП
Сама яскравариса — нестійкість, що відноситься насамперед до вольової сфери і доповодження. Безвільність виразна виявляється, коли справа стосується навчання,праці, виконання обов'язків і боргу, досягнення цілей, що ставлять перед нимрідні і суспільство. Однак у пошуку розваг також не виявляє великоїнаполегливості, а скоріше плаває за течією, примикаючи до більш активнихровесників.
Елементарніправила поведінки засвоюються з працею. З перших класів немає бажання учитися.Тільки при безперестанному і строгому контролі знехотя підкоряється, але завждишукає випадку ухилитися від занять. Рано виявляється підвищена тяга до розваг,задоволенням, неробству. Працює при крайній необхідності, байдужий до свогомайбутнього, планів звичайно не будує. Труднощі викликають бажання утектиподалі, сховатися від усіх. При підбурюванні однолітків може втекти з будинку.
Усе дурненемов липне до нього. Зразками для наслідування служать лише ті моделі, щообіцяють негайну насолоду. Щирої любові до батьків ніколи не відчуває. До лих ітурбот родини ставиться з байдужістю і байдужністю. Рідні для нього лишеджерело засобів для насолод. Захоплення — спілкування, музика, азартні ігри. Доспорту випробує відразу. Тільки машина і мотоцикл можуть залучати великоюшвидкістю. Усі види хобби, що вимагають праці, для нього непостійні.
Сексуальнийпотяг слабкий. Закоханість не властива, тому що це вимагає додаткових зусиль іобмежень. По тим же самим причинам не властиві спроби самогубства. Він простоне розуміє, як можна зробити собі боляче.
КОНФОРМНИЙ ТИП
Основні рисиособистості – постійна готовність підкоритися голосу більшості, шаблонність,банальність, схильність до ходячої моралі, доброзвичайності, консерватизмові.
Він людинасвого середовища. Його головне життєве правило – жити «як усі»,думати «як усі», намагатися, щоб усе в нього було «як увсіх» — від одягу до світогляду. Під «усіма» мається на увазі — звичне безпосереднє оточення. Прагнучи завжди бути у відповідності зі своїмоточенням, він зовсім не може йому протистояти. У гарному оточенні це непоганалюдина і старанний працівник. Але, потрапивши в дурне середовище, він поступовозасвоює всі його звичаї і звички, як би це ні суперечило всьому попередньомуйого житті і як би згубно не було. Конформність сполучається з разючоюнекритичністю. Усе, що говориться в звичному для нього оточенні — це і єістина. Захоплення цілком визначаються його групою і модою часу.
Консерваторпо натурі, він у душі не любить нового, не любить змін, тому що не може донього швидко пристосуватися. Важко освоюється в новій ситуації. Позитивневідношення до нового залишається в нього тільки на словах. На ділі він — віддаєперевагу стабільному оточенню, раз і назавжди встановлений порядок. Нелюбов донового в нього проривається назовні безпричинною злістю до чужинців. Цестосується як просто новачків у його групі, так і представника іншогосередовища, іншої манери поводження, навіть іншої національності.
Йогопрофесійний рівень і успіх у роботі залежить ще від однієї якості. Віннеініціативний. Він може досягати гарних результатів на роботі різноїкваліфікації, на будь-якій сходинці соціальних сходів, аби робота, займанапосада не вимагали постійної особистої ініціативи. Дуже дорожить своїм місцем угрупі, сталістю оточення, не схильний змінювати зі своєї ініціативи одну групуна іншу. Переїзд на нове місце проживання, зміна школи для нього спочаткувеликий струс. Найважча психічна травма для нього – вигнання зі звичного коласпілкування [41,42-45].
2.2Особливості сп’яніння при різних типах акцентуацій характеру у підлітків
Гіпертимні,циклоїдні і нестійкі підлітки досить легко починають випивати в компаніях. Відаютьперевагу неглибокій ступені сп'яніння з підйомом настрою, товариськістю,розвагами. Ейфорійне сп'яніння їм найбільше властиво [Личко А. Е., 1983].Циклоїди в субдепресивній фазі частіше уникають спиртного. Алкоголь у цейперіод лише поглиблює депресію і не викликає релаксації [8,45].
Емоційно-лабільніпідлітки не схильні до випивок. Випивають вони найчастіше під впливом групиоднолітків. Для них характерно просте ейфорійне сп'яніння, але воно можеускладнюватися бурхливими вегетативними реакціями (блювотою, нудотою і т.п.),тому що толерантність нерідко невисока. Якщо ж прийомові алкоголю передуютьспад настрою, неприємності, тяжкі переживання, то реакція може бути двоякою, іяка з них наступить у той або інший момент, важко пророчити. В одних випадкахзневіра змінюється пожвавленням, ейфорією, забуттям неприємностей,благодушністю, товариськістю. В інших випадках настає атипове депресивнесп'яніння, зі сльозами і голосіннями. Утім, від незначного приводу або безвидимої причини один вид сп'яніння може перемінитися іншим.
Приепілептоїдному типі акцентуації характеру частіше інших виникає атиповедисфоричне сп'яніння зі злостивістю, агресією, руйнівними діями, нанесеннямпобоїв іншим і самоушкодженнями, а також із грубою сексуальністю. Подібнесп'яніння зустрічається навіть при латентній акцентуації по епілептоїдному типу[Личко А. Е., 1983] на тлі цілком задовільної соціальної адаптації ібездоганної репутації серед старших (так називані гіперсоціальні епілептоїди).У епілептоїдних підлітків при перших же сп'яніннях може пробудитися потреба«пити до відключення». Надають перевагу горілці й іншім міцнім напоям.
У шизоїдівсп'яніння звичайне не викликає вираженої ейфорії, але атипове сп'яніння теж нехарактерне. Від невеликих доз алкоголю вони стають більш товариськими,контактними, здатні розкривати деякі зі своїх переживань. Алкоголь може в нихставати засобом «комунікативного допінгу» [Личко А. Е., 1983] — вони випиваютьдля того, щоб було легше вступити в контакт з однолітками.
Сенситивніпідлітки частіше уникають спиртні напої. Сп'яніння в них нерідко буваютьатиповими депресивними.
Істероїди всп'янінні починають яскраво виявляти свою претензійність і демонстративність.Атипові істеричні сп'яніння найбільш характерні. У компаніях можуть намагатисядовести усім свою витривалість до алкоголю, можливість «усіх перепити» імимоволі досягають важких сп'янінь.
Приконституціональних психопатіях картина сп'янінь також значною мірою залежитьвід типу, що може виявлятися ще більш чітко, чим при відповідних типахакцентуації характеру.
Приорганічних психопатіях толерантність до алкоголю звичайно знижена. Особливовона невелика в нестійкого типу психопатій [Личко А. Е., 1983]. Від невеликоїкількості випитого виникають погане самопочуття, повторні блювоти, головніболі, слізливість або гнівливість. Але, незважаючи на це, випивки схильніповторювати. При епилептоїдному типі органічних психопатій початковатолерантність вище, і частіше виникає атипове дисфоричне сп'яніння. Подібніособливості сп'янінь описані при дебільності в підлітків [Буторина Н. Е.,1982].
Від малихдоз алкоголю (до 20 м абсолютного спирту) сп'яніння в підлітків може виникатиабо у випадку низької толерантності, зв'язаної, наприклад, з резидуальноюорганічною поразкою головного мозку, захворюваннями печінки,конституціональними особливостями, або під впливом таких причин (спекота,загоряння на сонці, спеціальна добавка у спиртне транквілізаторів).
Длявизначення відношення підлітків до алкоголізації користуються методамиінтерв'ю, анкетування або непрямої оцінки. Прикладом останньої може служитишкала психологічної схильності до алкоголізації пато-характерологічногодіагностичного опитувальника (ПДО) для підлітків [Іванов Н. Я., Личко А. Е.,1981] [44]. Відкрите інтерв'ю у частини підлітків не розташовує до відвертості.При анонімному анкетуванні можливо також перекручування щирого відношення —перебільшення своєї алкоголізації з бешкетництва або бравади, тому що з досвідупсихологічних досліджень відомо, що анонімність може підштовхувати до них деякихпідлітків.
Типакцентуації характеру і тип психопатії впливають, на мотивацію вживанняалкоголю, як первісну, так і наступну регулярну [Личко А. Е., 1985].
Принестійкому типі мотивом служить пошук легких розваг, задоволення, бездумногопроводження часу, тому віддаються переваги неглибоким ейфоризуючим ступенямсп'яніння і вино звичайне залучає більше, ніж горілка й інші міцні напої.Мотивуванням переваги служить довід, що «горілка — несмачна» або набагато рідшебільш точний — «горілка занадто швидко валить». Пошук веселого проводження часуу своїй компанії легко стає причиною частих випивок.
Пригіпертимній акцентуації спонукальними мотивами нерідко стають неробство,відсутність занять, здатних викликати інтерес, неможливість дати вихід киплячоїенергії (випивки «від чогось робити»). До цього можуть додатися бравада передоднолітками і постійним бажанням лідирувати в їхніх компаніях.
Приепілептоїдній акцентуації сп'яніння звичайно не дають легкої і приємної ейфоріїабо воно буває скороминущим. При гарній соціальній адаптації так називанігіперсоціальні епілептоїди можуть не тільки утримуватися від випивок, але івиступати в ролі войовничих «непитущих, користуватися прихильнимзаохоченням вихователів, але на ділі, викликаючи в однолітків ворожість, аж ніякне сприяють антиалкогольним установкам. Мотивом перших випивок може статибажання «розрядитися» — вилити на інших і навіть на самого себе злість, щонагромадилася. Суб'єктивне відчуття «полегшення» провокує надалі прагненнянапиватися до «відключення» (до «отруба» на сленгу делінквентних підлітків). Упідсумку швидко виникає психічна залежність, що стає причиною пияцтваепілептоїдних підлітків.
Приістероїдній акцентуації її головні риси — претензійність і демонстративність,спрага уваги до себе з боку однолітків, виділитися в «своїй» групі —виявляються ведучим мотивом початку алкоголізації. Виступає схильністьперебільшувати ступінь сп'яніння і кількість випитого, з'являтися нетверезим угромадських місцях, перед рідними і знайомими. У компанії однолітків під часвипивок претендують на здатність «усіх перепити». Але в міру повторення випивокусе більш важливим стає мотив релаксації—«забути» про неприємності, потішитисебе мріями про виконання незбутніх бажань.
Приакцентуації по емоційно-лабільному типу найважливішим мотивом перших випивокзвичайно служить пошук емоційних контактів у компанії однолітків, спрагадоброзичливого теплого відношення, «розуміння» своїх переживань приятелями.Особливо сильним цей стимул стає у випадку емоційного відкидання в родині. Вміру повторення випивок більш чітко виступає бажання підняти настрій,отрешиться від неприємностей, повеселитися. У силу цього досить високим стаєризик психічної залежності [Строгонов Ю. А., 1983].
Циклоїдизвичайно схильні до випивок тільки в періоди підйому настрою, коли вониповодяться як гіпертими. У субдепресивних фазах алкоголь звичайно не підвищуєнастрою, частіше навіть сп'яніння протікають по депресивному типу, і томуприйом алкоголю для купировання депресій не типовий.
Для шизоїдівнайбільш важливий мотив випивок — використання алкоголю як своєрідного«комунікативного допінгу» [Личко А. Е., 1983] — способу полегшення контактів зоднолітками, особливо неформальних, емоційних, для усунення почуття незручностіі боязкості. Тому невеликі дози алкоголю можуть уживатися поодинці, передситуацією, коли потрібно виявити товариськість.
Конформнийтип акцентуації припускає легке засвоєння алкогольних стереотипів найближчогооточення. Серед приятелів треба бути, «як усі», не відставати від інших і не виділятися.
Сенситивнимі психастенічним підліткам випивки в підлітковому віці взагалі не властиві.Навіть у питущій родині або оточені ровесниками, що випивають, вони невиявляють тяжіння до алкоголю.
Назакінчення можна привести найбільш часті оцінки свого відношення до спиртнихнапоїв у підлітків при різних типах акцентуації характеру, судячи з данихобстеження за допомогою ПДО [Іванов Н. Я., Личко А. Е., 1981].
Мотивуваннявипивок у гіпертима відверто близька до щирого мотиву, у той час як нестійкіщирий мотив не розкривають. Мотивування циклоїдів виявляється в відхиленнізалежності бажання випити від настрою (алкоголь, дійсно, не купирує у нихсубдепресію), але також відхиляється і відраза до алкоголю взагалі. У періодпідйому його дійсно немає. З цим же періодом, видимо, зв'язане твердження, що,випивши, особливо яскраво сприймають навколишній світ. Емоційно-лабільніпідлітки також підкреслюють відсутність відрази до алкоголю, але ще більш небачать у себе конформності у відношенні випивок. Сенситивні підлітки не ховаютьсвоєї відрази до алкоголю, затверджують, що випивки суперечать їх принципам івідкидають них у «веселих» компаніях — їхнє мотивування, імовірно, близьке дощирої мотивації, хоча і не цілком її розкриває. Психастеніки більш схильніпосилатися на „тверезі” принципи або на погане самопочуття від випивок. Шизоїдитакож охоче вказують на ті ж принципи, але мотивів випивок не розкривають.Конформні підлітки відзначають своє бажання — не порушувати компанію.
Таким чином,ми дійшли висновку, що при різних типах акцентуацій характеру підлітки порізному відносяться до спиртних напоїв і мають різну мотивацію вживанняалкоголю. В один і той же час одні типи акцентуантов виявляють схильність довживання алкоголю і сп’янінню, а інші такої схильності не мають.
2.3Психологічна профілактика схильності до алкоголю і психокорекційна робота зпідлітками
Прогресуючатенденція безупинного зростання різних проявів девіантної поведінки молоді, їхоб'єктивність і неминучість ставлять перед суспільством такі основні завдання,як пошук форм, методів і технологій роботи з такою молоддю, концентраціязусиль, спрямованих як на реабілітацію, так і на попередження відхилень відсоціальних норм. Тобто усунення умов, які прямо чи опосередковано негативновпливають на вчинки та дії, з одного боку, і відповідна робота з молоддю — зіншого. Тому в науці і практиці одержали широке поширення дві основнітехнології роботи з учнівською молоддю з девіантною поведінкою — профілактичнаі реабілітаційна.
Профілактика- це сукупність державних, суспільних, соціально-медичних іорганізаційно-виховних заходів, спрямованих на попередження, усунення чинейтралізацію основних причин і умов, що викликають різного роду відхилення вповедінці людини [49].
Підпрофілактикою розуміють насамперед науково обґрунтовані і вчасно здійснені дії,спрямовані на:
запобіганняможливих фізичних, психологічних або соціокультурних обставин, які сприяютьпрояву девіантної поведінки;
збереження іпідтримку нормального рівня життя і здоров'я людини;
сприяння вдосягненні соціально значущих цілей;
розкриттявнутрішнього потенціалу;
організаціюдозвілля і т.д.
Сам термін«профілактика», як правило, асоціюється з запланованим попередженнямякої-небудь несприятливої події, тобто з усуненням причин, здатних викликати небажанінаслідки.
Оскількивідхилення можуть бути викликані різними причинами та обставинами, можнавиділити кілька типів профілактичних заходів:
нейтралізуючі;
компенсуючі;
попереджуючівиникнення обставин, які сприяють виникненню відхилення;
що усувають обставини,які сприяють відхиленню в поведінці;
-контролюючіпроведену профілактичну роботу та її результати. Метою профілактичної роботи змолоддю є усунення факторів, що сприяють здійсненню будь-яких протиправних дій.
Індивідуально-психічнийфактор включає в себе викривлення особистісних рис, деформацію мотиваційноїсфери, недостатню сформованість навичок спілкування, педагогічну занедбаність,можливе відставання в психічному розвитку.
Визначенамета може бути досягнута шляхом рішення таких завдань:
Формування упідлітків та молоді позитивних ціннісних орієнтацій в процесінавчально-виховної роботи.
Залученнямолоді до соціально-корисної діяльності, розвиток різнобічних інтересів ізахоплень.
Вихованняактивної особистості, підтримка ініціативи молоді.
4.Формуванняякостей громадянина, який дотримується правових норм та володіє основамиправової культури.
5.Формуванняадекватної і позитивної самооцінки. Найбільш розповсюдженою є уява про завищенусамооцінку девіантів та делінквентів (С.Н.Хоружий, Е.О.Яновська), яка є схожоюз позицією дорослих правопорушників (О.Р.Ратінов, М.Я.Константинова,Л.М.Собчик). На думку зазначених авторів, завищена самооцінка, як результатсоціальної дезадаптації, створює широку зону конфліктних ситуацій і при певнихумовах сприяє проявам девіантної поведінки (О.Р.Ратінов). Разом з тим існуєінша точка зору, також основана на емпіричних даних. На думку Г.К.Валіцкаса таЮ.Б. Гіппенрейтер, рівень самооцінки у девіантів нижчий, ніж у правослухняноїмолоді. Але, на наш погляд, головне полягає не в тому, завищена їхня самооцінкачи ні. Головне те, що самооцінка девіантної молоді суперечить зовнішній оцінці(батьків, педагогів, групи), яка є значно нижчою, Наслідком є те, що при цихобставинах не задовольняється потреба в повазі (А.Маслоу), це призводить додискомфорту і навіть стресу (Г.Сельє). Молода людина не може знайти вихід зситуації, що склалась. Одним із шляхів вирішення проблеми є перехід індивіда втаку групу, де оцінка його особистості була б більш адекватною або навітьзавищеною. Той факт, що молоду людину цінять, прислухаються до неї, повиненпостійно підтверджуватись (вербально і невербально). Це сприятиме задовольняннюпотреби в повазі, що в свою чергу сприятиме задовольнянню від приналежності догрупи. Тут особливо важливим є те, що молодь повинна включатись в неформальнугрупу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей. Саме це і може бутизабезпечено через профілактичну роботу [49].
6. Зміцненняфізичного і психічного здоров'я шляхом здійснення комплексу медичних, психолого-педагогічнихта інших заходів.
Профілактичнадіяльність повинна здійснюватися з урахуванням таких принципів:
індивідуально-особистіснийпідхід;
опора напозитивні сторони особистості;
об'єктивність;
конфіденційність.
Як показуєпрактика, ефективність профілактичних заходів може бути забезпечена тільки заумови обов'язкового включення таких складових:
спрямованістьна викорінювання джерел дискомфорту як у самій людині, так і в соціальномусередовищі та одночасно створення умов для придбання необхідного досвіду длярішення проблем;
формування вмолоді навичок, що сприяють досягненню соціально корисних цілей;
рішеннявиникаючих проблем, а також попередження їх виникнення.
Аналізлітератури показав, що в профілактичній роботі існують такі підходи:
інформаційний;
соціально-профілактичний:
медико-біологічний;
педагогічний;
психологічний.
Виходячи зцього, виділяють два основних види профілактичної роботи: індивідуальну ігрупову (колективну).
Профілактичнаробота з молоддю повинна носити індивідуальний характер і може здійснюватисяшляхом:
проведенняіндивідуальних бесід і консультацій з метою з’ясування й усунення негативнихпричин;
спеціальногонавчання особистості, яке включає формування правових основ, нормсоціально-позитивної поведінки, знань про ризик здійснення протиправних вчинківІ дій, про їхні наслідки і т.п.
Профілактичнаробота може носити також і груповий (колективний) характер. Вона можездійснюватися через:
-проведеннябесід;
просвітницькудіяльність;
організаціюдиспутів та дискусій;
проведеннярольових ігор, в ході яких програються основні ситуації, пов'язані звідхиленнями в поведінці;
ділову гру;
організаціюекскурсій.
Також можутьбути використані допоміжні методи роботи: самостійна робота з книгою,спостереження і постановка дослідів, вікторини, олімпіади та ін.
Профілактикаадитивної поведінки неповнолітніх в Україні відбувається на громадськихзасадах. Проте дослідження доводять, що профілактика адитивної поведінки нанепрофесійному рівні не дає бажаних результатів, а часом призводить і до негативногоефекту [48-49,65]. Замість того, щоб закликати: «Навалимося всім миром на целихо!», доцільніше організувати конкретну й кваліфіковану роботу за такиминапрямками.
1.Превентивнаосвіта. Мета цього напрямку в тому, щоб кожна людина, ще не спробувавши жодноїпсихотропної речовини, мала об'єктивні відомості про те, ідо це таке, якіпричини і наслідки вживання цих речовин.
2.Психокорекційнаробота з підлітками «групи ризику». Потрібно проводити спеціальну роботу,спрямовану на корекцію їх особистості.
3.Психологічнадопомога дітям із сімей, обтяжених алкогольним узалежненням. Дорослі дітиалкоголіків мають серйозні проблеми.
Психологічнапідтримка дружин, матерів або інших близьких людей, що проживають разом залкоголіком (наркоманом). Тут потрібна психологічна допомога.
5.Психокорекційна робота з дорослими дітьми алкоголіків.
Сучаснийрівень розв'язання психологічних аспектів проблеми профілактики алкоголізму танаркоманії неповнолітніх заснований на таких принципах:
Інформаціюпро шкідливість вживання психотропних речовин не слід подавати дітямізольовано, у вигляді лекцій.
Комплексне ісистематичне викладання всіх знань у галузі превентивної освіти має статичастиною обов'язкового навчання у школі, розпочинаючи з молодших класів.
Превентивнаосвіта повинна передусім виховувати в учнів почуття відповідальності за своєздоров'я та за свою поведінку, яка впливає на їхнє здоров'я.
Превентивнаосвіта не повинна фіксуватися на якійсь одній ізольованій інформації, а маєохоплювати всі фактори, що впливають на здоров'я.
5.У ходіпревентивної освіти пропаганда тверезості повинна концентруватися не нафіксації шкідливих, наслідків вживання алкоголю, а на реальних перевагах, якідає тверезе життя.
Викладаннякурсу превентивної освіти слід проводити не в традиційній формі, а створюватиумови для самостійної, творчої діяльності учнів з розпізнання і здобуття знань,побудови логічних висновків [48-49].
Приступаючидо психокорекційної роботи, психолог завжди має пам'ятати, що головне устосунках з підлітком — взаємна повага і довіра. Те, що каже підліток, повиннозалишатися таємницею.
У роботі зпідлітками групи ризику слід ефективно використовувати методи груповоїпсихологічної корекції. Це дає змогу учню розглянути свою поведінку ніби зпогляду іншої людини, тобто об'єктивно, а також відпрацювати навички реагуванняу складних ситуаціях.
Прикомплектуванні підліткових груп бажана невелика кількість учасників: 5 — 7осіб, можна хлопців і дівчат об'єднати разом (але враховуючи побажання дітей,часом вони прагнуть працювати в групі однієї статі). Не рекомендується включатив групу більше двох учасників з такими особливостями:
з вираженимитруднощами в міжособистісному спілкуванні;
зінтелектуальним зниженням;
з руховоюрозгальмованістю.
Бажанопоєднання в групі учасників з різними типами акцентуацій. Значно полегшуєтьсяпраця психолога при включенні в групу одного-двох підлітків з істероїдноюакцентуацією.
Одним зголовних завдань психокорекції є підвищення у підлітка рівня самоповаги.Формування позитивного образу «Я» включає рефлексію та ранжування власнихпозитивних якостей за формулою «Я — людина, яка ...» Для цього, наприклад,можна застосувати гру «Репортер», де один з учасників бере інтерв'ю в іншихчленів групи, пропонуючи кожному сказати кілька слів про себе для святковоїтелепередачі на честь успішного завершення якоїсь важливої справи, в якій бралиучасть підлітки. З цією ж метою застосовується вправа «Бомбардуванняпозитивними якостями». Підліток сідає на стілець, що стоїть у центрі кола, ізаплющує очі. Кожний учасник групи по черзі підходить до нього і пошепкипромовляє кілька слів про його гарні риси, про ті властивості його особистості,за які він його цінує і любить. Таке бомбардування позитивними якостями отримуєкожний учасник групи.
Дляоволодіння навичками аналізу своєї поведінки і засобів прийняття рішень нагрупових зайняттях практикуються обговорення творів художньої літератури, кіно-, відеофільмів, герої яких зіштовхуються з тими ж проблемами, що й підлітки.На початку обговорення учасники групи знаходять можливі альтернативні варіантирозв’язання проблемної ситуації без урахування можливих наслідків. Коливаріанти обговорені, підліткам пропонується вибрати один-два і записати длякожного з них позитивні і негативні наслідки. При цьому вони мають враховуватитакі фактори, як ціннісні орієнтації і почуття героя оповідання (кінофільму,п'єси тощо), тиск на нього оточуючих, особисті особливості, ступінь ризику тощо— загалом співвідносити міркування про наслідки з позицією людини, що має такупроблему.
Рекомендуєтьсявправа для тренування навичок відповідального прийняття рішень та відчуття себесуб'єктом діяльності — «Відсутні ключі». Керівник групи пропонує підліткам дляобговорення кілька проблемних ситуацій. Завдання групи — сформувати списокнеобхідної інформації, тобто «ключів», без яких неможливо розв'язати цюпроблему. Підлітки обговорюють, яким чином треба діяти, щоб отримати більшеінформації. Вони відбирають з усіх відомостей ті, що потрібні для прийняттядоброго рішення. Саме ця адекватна інформація і є ключем до вирішення означеноїситуації.
Наприклад,перед учасниками групи поставлено проблему: «Як досягти успіху в житті?». Разомз керівником вони пропонують багато рішень, серед яких далеко не всі правильні(їх може цілеспрямовано спровокувати керівник). Наприклад, утворюється такийсписок: «Я можу наполегливо працювати», „Я можу навчитися аналізувати своїдії», «Я можу бути хитрим і видурити гроші у багатія», «Я можу нічого не робитиі очікувати удачі», «Я можу бути уважним на уроках і виконувати домашнізавдання вдумливо і акуратно», «Я можу одного разу ризикнути і «обійти» закон,щоб дибитися свого», «Я можу спокійно сприйняти свої невдачі, критику іншихлюдей і навчитися виправляти помилки», «Я можу звинувачувати інших людей, якщомені не щастить», «Я можу поліпшити свій поганий настрій за допомогою паління,ліків або алкоголю»...
За ходомобговорення цього списку підліток сам робить вибір лінії поведінки, тобтопроявляє себе як суб'єкт діяльності. Обговорюючи з іншими учасниками тапсихологом наслідки того чи того вибору, підліток засвоює соціально прийнятнінорми поведінки, вчиться шукати найефективніші засоби досягнення мети.
Оскільки убагатьох підлітків необхідність протистояти тискові групи викликає стресовийстан, нагальною потребою с тренування цієї навички. Гра «Умій сказати «Ні» даєзмогу набути навички відстоювання своєї думки, навіть якщо інші думають інакше.Наприклад, розігрується ситуація, де троє підлітків запрошують четвертого взятиучасть у вечірці, на яку зберуться люди, не знайомі йому. Відбуваєтьсяприблизно такий діалог:
Ходімосьогодні увечері до Павла, не пошкодуєш.
А що тамбуде?
Це секрет.Дізнаєшся, що таке кайф.
Та я незнаю, якось незручно до чужих людей...
Але ти ж знами, ми тебе образити не дамо. Не бійся!
Якщо підлітокпіддається на умовляння (хоча й відчуває небезпеку) або починає шукати привіддля відмови, не подаючи виду, що він зрозумів небезпеку, така поведінкаоцінюється як неправильна.
Розігруючицю ситуацію кілька разів (змінюючи склад учасників та головного «героя»), учні(у разі необхідності за допомогою психолога) роблять висновок, що найкращедіяти за такою схемою:
— називатиречі своїми іменами;
— твердовідмовлятися, аргументувати своє рішення;
— запропоновувати свій варіант.
Серйознимфактором ризику виникнення адитивної поведінки, як зазначалось у попередніхстаттях цього циклу, є психопатії і акцентуації характеру. Сутьпсихокорекційної роботи з підлітками «групи ризику», яким властивіпатохарактерологічні відхилення, полягає в тому, щоб дати можливість кожному зних пережити в ході гри патогенну для його характеру ситуацію і знайти шляхипідвищення здатності її розв'язання. Розігрування такої ситуації дає можливістьнібито «знеболити» психотравмуючі моменти, пережити і відреагувати психологічніконфлікти, досягти розуміння своїх внутрішніх проблем і засобів їх розв'язання.
Завданняпсихокорекційної роботи:
1. Навчанняпідлітка «розпізнання» небезпечних для нього ситуацій, тобто таких, щоадресовані до його найуразливішого «місця найменшого опору». Досвідпсихотерапевтичної роботи показує, що невміння підлітка уникати несприятливихситуацій відіграє не меншу роль у причинах дезадаптації, аніж невміння їхрозв’язувати. Тому зусилля психолога мають бути спрямовані па підвищенняздатності підлітка до розпізнавання І запобігання виникненню таких ситуацій.Наприклад, підліток збуджуваного типу акцентуації, коли він відчуває наближеннясварки з приятелем, повинен відразу ж припинити спілкування й піти, а непродовжувати з’ясовування стосунків, яке найвірогідніше закінчиться для ньогонеконтрольованим спалахом негативних емоцій.
2.Формуванняу підлітка здатності «об’єкти візувати» небезпечні для нього ситуації, тобтозуміти підійти до них нібито збоку, поглянути на те, що відбувається так, нібице відбувається з кимось іншим. У ході виконання цього завдання у школяраформуються навички аналізу ситуації, уміння віднайти в пій головне ідругорядне. Наприклад, підлітку з епілептоїдною акцентуацією характеру кориснобуде розуміти фактори, що викликають агресивну поведінку, закономірностірозвитку агресивного стану, різновиди форм прояву агресії, методи подоланняспалаху гніву, що накопичується.
Оскільки упроцесі психодрами підлітки поводяться так, як уміють і як вони звикли, на очаху групи відбувається активізація негативного досвіду розв'язання складнихситуацій, що дає можливість членам групи вчитися на помилках і невдачахминулого.
Розширеннядіапазону можливих варіантів поведінки підлітків у складних для них ситуаціях.Коли підліток з патохарактерологічним розвитком зіштовхується з найуразливішимидля нього обставинами, він відчуває, що не здатен відповідати вимогам, якіставлять до нього. Це викликає стандартність, однотипність поведінки. Завданняпсихотерапевта в цьому випадку —навчити підлітка більш тонкої та багатоїнюансами поведінки.
Наведемоприклад ситуації «Пиятика перед танцями», що розігрується у психокорекцій нійгрупі. Подаємо текст психодрами в такому вигляді, як вона змальовуєтьсяпсихологом під час занять.
«Ти готуєшсядо дискотеки. Прасуєш сорочку, збираєшся ще перекусити. Бажання випитиспиртного — абсолютно ніякого. В цей час до тебе заходить приятель. У нього вкишені пляшка. Йому дуже хочеться випити, при цьому обов’язково з тобою. Вінумовлятиме тебе, вдаючись до всіх доводів».
Завданняголовного героя полягає в тому, щоб у наведеній ситуації психологічнопереконливо, з погляду його товаришів (які є в цей момент спостерігачамипсиходрами, а потім експертами), протистояти натиску, взяти ініціативу у своїруки.
Роль«приятеля» грає психолог, Він пропонує «випити для настрою». Коли підлітоквідмовляється, він дивується і починає умовляти. Застосовуються традиційніаргументи з репертуару підлітків: «Не бійся!», «Не будь дівчатком!», «Ти що,маленький?», «Якщо ти мені друг, то не відмовиш мені!» тощо.
Після того,як у ролі головного героя побувають кілька підлітків, результати гриузагальнюються. На дошці виписують усі аргументи «приятеля», а потім учасникиобговорюють, які з них виявилися найпереконливішими.
У ходіпроведеної гри досягається декілька цілей. Пошук шляхів того, як уникнутипиятики, постає як завдання для всієї групи. Беручи участь у цьому занятті зпсиходрами, підлітки разом шукають засобів уникнути участі в пиятиці, прагнутьоволодіти складною для багатьох з них ситуацією. Проводячи психодраматичну гру,підклітки навчаються дивитися на цю життєву колізію ніби «збоку». Аргументи накористь випивки стають більш знайомими для них, а тому в реальній ситуації вжене захоплять зненацька. Це заняття не тільки настроює підлітків проти випивки,а й підказує шляхи протидії, психологічно озброює, робить їх менш беззахиснимиперед тими, хто чинить психологічний тиск, умовляючи приєднатися до пиятики.Під час занять підліток навчається того, як виконати свою волю і відмовитисявід спиртного.
Слід наголосити,що програму психокорекційних занять пише психолог спеціально для кожної групи,ураховуючи індивідуальні характеристики учасників, особливості їхміжособистісної взаємодії та проблеми. Після проходження курсу психокорекціїпередбачається підтримуюча терапія, тобто щомісячні зустрічі групи в тому жскладі для розв'язання проблем, які накопичилися, та продовження роботи надсобою. У разі необхідності та за бажанням діти можуть проходити повторні курсипсихокорекційних занять, але вже за іншою програмою та з іншою групою.
Назакінчення необхідно підкреслити, що профілактична робота — це комплекснадіяльність, яка повинна бути спрямована як на внутрішні (психічні тапсихологічні), так і на зовнішні (родина, оточення, дозвілля) сторониособистості. Тільки в цьому випадку можуть бути досягненні мета, завдання тарезультат — запобігання виникненню девіацій молоді.

Розділ 3. Співвідношеннятипів акцентуації характеру і рівня пияцтва у підлітків
3.1 Цілізавдання, об’єкт та предмет психодіагностичного дослідження
Дляпослідовного викладення проведеного психологічного дослідження перелічимо йогоосновні складові.
Цілі
1.Обґрунтувати взаємозв’язок рівня пияцтва серед неповнолітніх, зокрема підлітківстаршого віку, з їх акцентуаціями характеру.
2.Встановити типи акцентуйованих підлітків, які попадають в групи схильних інесхильних де зловживання алкогольними напоями
Завдання
1. Підборметодик.
2.Проведення тестування.
3.Проведення й обробка даних психодіагностичного дослідження.
4. Вибіркритеріїв перевірки гіпотези.
5. Перевіркакритеріїв правильності висунутої робочої гіпотези.
6.Обґрунтування отриманих результатів.
7.Рекомендації по використанню даних отриманих в дипломній роботі.
Об’єктом дослідженнястановить пияцтво і акцентуації характеру у підлітків. Стать досліджуваних –чоловіки. Вік – від 13-14 до 15-16 років. Освіта – неповна середня. Всі вони єшколярами середніх і старших класів міста Херсона.
Предметдослідження – співвідношення пияцтва з акцентуаціями характеру у підлітків.
Гіпотеза: Підліткигіпертимного та істероїдного (демонстративного) типу акцентуації характерумають високу схильність до пияцтва, а сенситивного (тривожного) іпсихастенічного (педантичного) типу – низьку.
Методологічнимиі методичними засадами проведеного дослідження було наступне. Останніми рокаминайбільш серйозною тенденцією в зловживанні алкоголем є швидке зростаннявживання молоддю слабоалкогольних напоїв, яке досить швидко приводе до частогопияцтва в цьому прошарку населення України. Більшість учених вважають, що виникненняпотягу до алкоголю пов’язано перш за все із соціальними чинниками, з умовамижиття людини (Н.Ю. Максимова, І.П. Лисенко та ін..) [48].
Ми вважаємо,що чинниками, які каналізують як алкоголізм, та і наркоманію, є передусім:
соціальнакриза, деформації соціокультурної сфери;
вплив гіршихзразків молодіжної російськомовної та англомовної субкультури;
доступністьпсихотропних і токсичних речовин;
середовище,яке нейтрально або прихильно становиться до споживання алкоголю („так чинятьвсі”) [49].
Підлітковийта юнацький вік розглядають як один із найбільш небезпечних щодо формуваннядевиантного й делинквентного розвитку особистості. Підлітки продовжуютьстановити частину населення країни з найвищим ступенем кримінального ризику.Розвиток адитивних потреб, як правило, починається саме в підлітковому таранньому юнацькому віці й згодом набуває у багатьох людей стійких форм.
ДослідженняА.Е. Личко, Іванова Н.Я., В.С. Битенського, Б.Г. Херсонського, В.А. Глушкова [8,44]доводять високий рівень зв’язку акцентуацій і психопатій у підлітків зісхильність до зловживання алкогольних напоїв і швидке звикнення до них. Саме ціствердження ми вирішили перевірити в своєму психологічному експерименті напідлітках шкільного віку.

3.2Діагностика рівня пияцтва та акцентуацій характеру у підлітків
Процедурадослідження
Психодиагностичнепроводилося в березні 2007 року в середній школі міста Херсона. В дослідженніприйняли участь діти шкільного віку з 7 до 11 класів. Тестування проходило вп’яти класах в позашкільний час в присутності класних керівників.
В деньпроводилося по одному груповому тестуванню. Середня кількість дітей в групі до25 чоловік, що давало добрі умови для тестування, яке проводилося. Всього втестуванні прийняло участь 120 чоловік.
На однійзустрічі проводилося груповим методом обидва тести – на виявлення акцентуаціїхарактеру і схильності до пияцтва.
Післятестування, а потім і після отриманих результатів по тестуванню тим ізшколярів, хто проявляв бажання психологом проводилося індивідуальне, а принеобхідності и групове психологічне консультування, на якому розкривався змісті давалась характеристика типам акцентуацій характеру, а також наслідкам тамотивації зловживання алкогольними напоями.
В ціляхдіагностування рівня пияцтва була використана методика „Опитувальник длявиявлення ранніх ознак алкоголізму (К.К. Яхин, В.Д. Менделевич) [50]. Данийтест використовується в цілях виявлення ознак алкоголізму та побутових формп’янства (додаток А). Опитувальник налічує 35 питань на які слід дати відповідь„так” чи „ні”. Обробка вибраних відповідей аналізується на основі діагностичноїтаблиці, з якої отримують бали (коефіцієнти) по всім питанням Опитувальника.Рівень алкоголізму високий, якщо опитуваний набрав від -12,8 до -201,7 балів.Діагностується рівень побутового п’янства, якщо набрано від +12,8 до -12,8балів. Рівень здоров’я та відсутність схильності до зловживання спиртниминапоями діагностується, якщо опитуваним набрано від +12,8 до +126,8 балів.
Длявиявлення типу акцентуації характеру серед цих же старшокласників проводилосятестування по тесту „Виявлення акцентуацій у підлітків за допомогоютеста-опитувальника Шмишека” [69]. Тест розрахований на підлітків – додаток Б.
В основітеста-опитувальника покладена концепція акцентуйованих особистостей К. Леонгарда,згідно якої акцентуації – це „загострення” деяких рис, які притаманні кожнійлюдині, індивідуальних якостей. К.Леонгард розрізняє акцентуйовані якостіхарактеру і темпераменту. Тест включає 10 шкал, які реалізовані в виглядіпереліку з 88 питань, які допускають відповіді „так” чи „ні”.
Приподальшому аналізі в нашому досліджені ми, спираючись на викладену в розділах 1і 2 даної дипломної роботи теорію акцентуйованих осіб за А.Е. Личковикористовували зіставлення класифікацій А.Е. Личко (1985) и К.Леонгарда (1976)[8]. Аналіз отриманих по акцентуаціям даних проводився на основі теоріїК.Леонгарда.
Післятестування 120 підлітків ми провели аналіз отриманих даних і виділили 52чоловіка, які мали, на наш погляд, достатню кількість акцентуантів в групі дляподальшого статистичного аналізу. Таким чином, були виділені чотири групи:перша – демонстративний (істероїдний за А.Е.Личко) тип – 12 чол., друга група –гіпертимний тип – 15 чол., третя група – тривожний (сенситивний за А.Е.Личко)тип – 14 чол. и остання четверта група – педантичний (Психастенічний заА.Е.Личко) тип – 11 чол.
Підставоюдля виділення цих типів були також теоретичні і практичні ствердження, що першідві акцентуації демонстративна і гіпертимна мають схильність до пияцтва, а двідругі групи – тривожна і педантична такої схильності не мають. Саме це ми івирішили підтвердити, або спростувати в нашому психологічному дослідженні ісаме це ми поставили в якості робочої гіпотези.
В ціломуотримані дані в групах по акцентуацім характеру і схильності до алкоголізмупредставлені в таблиці 3.1.