ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
План
Вступ
1. Особливості розвитку немовляти і догляду за ним
2. Вікові особливості розвитку і поведінки дитини в ранньому віці
3. Розвиток і поведінка дитини в дошкільному віці
4. Становлення особистості в молодшому шкільному віці
5. Індивідуальні особливості розвитку і поведінки підлітка
6. Поведінкові реакції в підлітковому віці та їх урахуванняв ході педагогічної реабілітації
Вступ
У кожної дитини єсвій особистий шлях розвитку, але поряд з індивідуальними відмінностямив дітей одного й того ж самого віку спостерігається дещо загальне, завдяки чоговони здаються схожими одна на одну. Це їхні вікові особливості. На підставі цихособливостей виокремлюються певні періоди розвитку, що не є ізольованими, авзаємо перехідними; до того ж, у кожному попередньому періоді виникають іпідготовлю ються елементи наступного. Проте такий перехід не завждивідбувається гладко: нерідко нові прояви поведінки є запереченням попередніх. Тодіоточуючим починає здаватися, що дитина нібито не така, якою була раніше, — настількиконтрастні зміни відбулись у новому періоді. Перехід від одного віковогоперіоду до іншого часто супроводжується і характеризується відомими кризовимистанами в розвитку.
Криза вікова — період у житті дитини, коли впродовж відносно короткого часувиявляються різкі і суттєві психологічні зрушення і зміни особистості, арозвиток набуває бурхливого, стрімкого відтінку.
Особливо детальноце пояснює Л. Виготський як перехід від одного вікового періоду до іншого, приякому переважає нестійкість психіки і поведінки: дитина немов би втрачаєзвичний для неї спосіб ставлення до навколишнього світу і до самої себе іпочинає виробляти для себе новий стереотип взаємодії з оточенням. До моментуостаточного встановлення такого стереотипу створюються і виникають чисельніприводи для відхилень у поведінці й розвитку. Природно, що в ці періоди увагадорослих повинна бути більш сконцентрованою і спрямованою на запобігання такимвідхиленням та готовність надати дитині вчасну підтримку, допомогу.
Психічнадіяльність дитини складна і підпорядковується певним законам і закономірностямрозвитку, залежить від дії багатьох факторів. До того ж, неправильне вихованняможе призвести до відхилень у розвитку і поведінці навіть у здорової дитини.
Закон — необхідне, суттєве, стійке повторюване відношення між процесами,предметами чи явищами.
Закономірність — упорядкованість явищ, відносна стабільність, стійкістьвпливаючих факторів.
Психіка дитиниявляє собою складний механізм взаємодії біологічних процесів дозрівання мозкута соціально-психологічних і педагогічних впливів оточуючого середовища. Умовноу психічній діяльності науковці виділяють такі сфери, як психомоторну (цілеспрямованірухи і дії), мовлення і пізнавальну діяльність, емоційно-вольову сферу,інстинкти.
Процес фізичногорозвитку дітей також відбувається нерівномірно, хвилеподібно: в одному віціможе спостерігатися прискорення росту, в іншому — навпаки, помітно збільшуєтьсявага тіла при одночасному сповільненні росту. Відповідно до зазначеногопоказника, виділяють такі періоди тілесного розвитку дітей:
1) період першогоокруглення (від 1 до 4 років), для якого характерне щорічне збільшення ваги привідносно невеликому рості тіла в довжину;
2) період першоговитягнення (від 5 до 7 років), який відзначається помітним ростом тіла удовжину при відносно повільному збільшенні ваги;
3) період другогоокруглення (від 8 до 10 років);
4) період другоговитягнення (від 11 до 16 років);
5) період третьогоокруглення, або період дозрівання (від 16 до 20 років).
Анатомо-фізіологічніособливості дітей — це вікові особливості будови іфункцій організму в цілому і його окремих систем та органів.
У процесітілесного розвитку значних змін зазнають також пропорції тіла дитини. Унемовляти, наприклад, дуже велика голова порівняно з довжиною всього тіла ікороткі руки та ноги, відносно довгий тулуб. З віком ці пропорції поступовонаближаються до пропорцій тіла дорослої людини.
Кісткова тканина вдітей гнучка, податлива, тому вона легко деформується (повне окостенінняскелета закінчується лише у 24-25 років). Ці особливості кісткової системиважливо враховувати батькам і педагогам при організації робочого місця школяра,залученні дитини до виконання домашніх обов'язків і в навчально-виховних закладахна уроках фізичного виховання. Важливо пам'ятати, що рання спортивнаспеціалізація може зашкодити нормальному фізичному розвиткові школяра.
При народженнідитина має вже сформовану м'язову систему, проте м'язи її дуже тонкі і ще нездатні до швидких і тривалих скорочень. У перші роки життя м'язи дитини ростутьтільки в довжину і залишаються досить тонкими і слабкими. Коли в дитинивдосконалюється рухова діяльність, її м'язи починають рости в ширину,збільшується їхній білковий склад, поступово наростає м'язова маса, що незакінчується з окостенінням скелета. Цей процес триває до 30-річного віку інавіть далі.
Орган — частина організму, що являє собою еволюційно складений комплекс тканин,які об'єднані загальною функцією, структурною організацією та розвитком.
У зв'язку звеликою потребою в кисні у дітей спостерігається гіпервентиляція легенів: об'ємповітря, що проходить через них, майже досягає норми дорослого. До11-12-річного віку серце дитини щодо маси її тіла теж має відносно більшірозміри, ніж у дорослих. Через ці особливості організм дитини потребує більшечистого повітря, ніж організм дорослого, отже, треба дбати, щоб приміщення, девона перебуває, регулярно провітрювалося.
Дуже важливезначення для розвитку дітей має раціональне харчування. Оскільки дитячомуорганізму властива підвищена життєдіяльність, йому потрібна відносно більшакількість їжі на кілограм ваги, ніж дорослому. У ній повинне збалансовуватисяспіввідношення білків, жирів, вуглеводів, а також кальцію, фосфору, іншихмікроелементів і різноманітних вітамінів. Особливе значення має білковиймінімум, тобто та найменша кількість білка, що необхідна для нормальногорозвитку дитини. Цей мінімум майже у чотири рази вищий, ніж у дорослих.
Характер таінтенсивність тілесного розвитку дітей великою мірою визначаються діяльністюзалоз внутрішньої секреції. З їх роботою пов'язані зростання організму в ціломуі окремих його частин, обмін речовин, робота м'язів і центральної нервовоїсистеми, розвиток первинних і вторинних статевих ознак.
Загальний хідфізичного розвитку дитини, підпорядковуючись біологічним законам, разом із тимзазнає значних змін під впливом різноманітних соціальних факторів: матеріальногостану сім'ї, соціальио-побутових можливостей, нормального харчування,сприятливих гігієнічних умов життя.
Оскільки межа між:нормою і девіацією може бути ледве помітною, вважаємо за потрібне звернутиувагу на особливості розвитку і поведінки дитини на різних вікових етапах, зтим, щоб кожний, хто причетний до справи виховання, мав можливість співставитиїх із результатами власних педагогічних спостережень.
1. Особливості розвитку немовляти ідогляду за ним
Перший рік життядитини з його високою інтенсивністю дуже легко піддається різноманітнимшкідливим впливам. Цей віковий період являє собою сильне і нестримне прагненнядо розвитку і, водночас, це період найбільш великої незахищеності. Усе життя ірозвиток дитини цілковито залежать від догляду дорослих.
У доношеногоновонародженого середні показники маси тіла становлять 3480 г +- 480 г длядівчаток і 3610 г +- 416 г для хлопчиків; довжина тіла відповідно 51 см +- 1,9см і 51,5 +- 1,7 см. У нього розвинена підшкірна основа, шкіра рожева,бархатиста, вкрита пупіковим волоссям. Гарно розвинений навколососковийкружечок молочної залози, вушні раковини пругкі, пупкове кільце знаходиться насередині відстані між лоном і мечевидним відростком грудини. Крик гучний, добревиражений м'язовий тонус.
У новонародженоїдитини вища нервова діяльність знаходиться на початковій фазі розвитку, аленаявні три безумовні рефлекси (харчовий, оборонний, орієнтувальний) дозволяютьадаптуватися в оточуючому середовищі. Починають вироблятись умовні рефлекси: дитинаповертає голову до грудей матері під час годування. Рухи ще некоординовані, хаотичні,але наявний гарний хапальний рефлекс: дитина міцно стискає простягнутий до неї великийпалець дорослого. Спостерігається реагування на температурний і больовийподразники.
Здоровийновонароджений спить близько 20 год. на добу, що є свідченням незрілості,слабкості, підвищеного виснаження центральної нервової системи. З відкритимиочима він ще не фіксує погляд на оточуючому і не слідкує за предметами, алереагує на світло, повертаючи голову чи очі до його джерела. Відсутня такожкоординація рухів очних яблук. Лежачи на животі, новонароджений намагаєтьсяпідняти голову, інколи утримує її впродовж кількох секунд.
Організаціязовнішнього середовища новонародженого в домашніх умовах і батьківський доглядповинні будуватися з урахуванням особливостей нервово-психічного розвиткудитини і включати:
регулярнеперевдягання дитини і догляд за шкірою, оскільки сечовиділення відбувається17-20 разів на добу і 3-4 рази — стул;
ранковий туалет;
проведення масажувсіх груп м'язів;
щоденне купанняперед останнім годуванням;
дотримання правилгодування, прогулянок на свіжому повітрі.
З перших днівжиття новонароджений чує звуки людської мови, що виступає могутнім засобомрозумового розвитку дитини. Під час перевдягання і годування мати повинна тихоі ласкаво розмовляти з дитиною, але не заколисувати і не хитати в ліжку. Новонародженийще не вміє розмовляти, тому виявляє свій фізіологічний стан за допомогою крику.Причин, що призводять до крику, буває багато: голод, спрага, вологі пелюшки,рубці і складки на одязі, переохолодження чи перегрівання, затримка стула іздуття живота. Інколи діти плачуть перед сечовиділенням. Якщо після усуненнядефектів догляду, що пов'язані з некомпетентністю батьків, крик неприпиняється, це може свідчити про погіршення соматичного стану дитини.
За перші піврокужиття загальна маса дитини і маса її мозку збільшуються вдвічі; впродовж рокувага немовляти збільшується втричі, а зріст — у півтора рази порівняно звихідними показниками.
За перший рікжиття дитина повинна навчитися ходити й говорити. Основу правильного фізичногоі нервово-психічного розвитку дитини в немовлячому віці становлять оптимальнийрежим, повноцінне годування, проведення різноманітних фізичних вправ, масажу,загартовуючих процедур і постійний виховний контакт із дорослими.
До другого місяцяжиття всі органи чуттів немовляти розвинені настільки, що воно може відчувати ідиференціювати різноманітні подразники зовнішнього середовища, реагує на дотики натискування. Поступово зникає гіпертонус м'язів. За умови нормальногорозвитку немовля починає ідентифікувати окремі обличчя і предмети. Над ліжкомна відстані 50 см (на рівні грудної клітини дитини) уже можна вішати яскравуіграшку. Слабкі гортанні звуки немовляти нагадують голосні „а-а-а", „е-е-е".Воно посміхається при спілкуванні з батьками, повертає голову у напрямку голосудорослого, намагається утримувати голову у вертикальному положенні (особливо,якщо лежить на животі). З 1,5-місячного віку немовля вже не просто лежить ізрозплющеними очима, а концентрує свій погляд. Удосконалюється координація очейі рухів, а хапальний рефлекс перетворюється на активне утримування предметів.
Період активноїдіяльності збільшується на 1 год., а добова тривалість сну становить 17-18 год.Режим харчування поповнюється за рахунок догодовування і фруктових соків. Узв'язку з інтенсивним ростом немовляти на початку другого місяця з метоюпрофілактики рахіту починають давати вітамін Д (ергокальциферол).
Занепокоєннябатьків у цей віковий період можуть викликати такі дефекти розвитку, якдисплазія стегенного суглобу, кривошия, молочниця.
Третій місяцьжиття завершує досить відповідальний період розвитку дитини. Психофізичнийрозвиток удосконалюється за рахунок зміцнення опорно-рухового апарату ідозрівання центральної нервової системи. Збільшуються рухові можливості м'язівшиї, тулуба, рук і ніг, з'являються елементи координованих рухів.
Тримісячна дитиназовсім не схожа на новонародженого. Вона вже чітко визначає джерело звуків,повертає голову і дивиться на розмовляючу людину, посміхається, відтворює гучнізвуки. Удосконалюються хапальні рухи. Лежачі на спині, дитина піднімає голову,а в позі на животі намагається спиратися на лікті, здатна самостійноперевертатись. Якщо немовля підтримувати під пахви, воно здатне міцно спиратисязігнутими у стегенних суглобах ніжками об тверду поверхню. На больові подразники немовля реагує вже не тільки місцевоюреакцією, як це було характерне для новонародженого, але й загальним збудженням.
Серед ознакрухових порушень, що можуть насторожити батьків, слід мати на увазі підвищенийтонус м'язів при ураженні ЦНС. У цьому випадку важко зігнути ніжки дитини устегенних суглобах, широко розвести їх у боки.
У чотири місяцідитина виявляє перше почуття «колективізму» — плаче, якщо залишаєтьсясама. Може нетривалий час сидіти без сторонньої допомоги, гарно тримати голову.Немовля хапає іграшки, крутить їх у руках, стукає. Під час годування двомаруками підтримує пляшечку. Гарний настрій виявляє посмішкою і гучними звуками,згинанням і розгинанням ніг
До п'ятого місяцяжиття немовля починає диференціювати червоний, синій і зелений кольори. Дитинанамагається сісти без допомоги дорослих, якщо її підтримувати, може стояти. Рухистають більш координованими і спрямованими: дитина робить менше помилок, рідшепромахується, довго утримує в руці брязкальце.
Із шести місяцівдитина самостійно сидить, відрізняє своїх від чужих (не йде до чужих на руки,ображається, плаче), повзає, піднімається на ліктях. Якщо дорослий робитьвабливі рухи, немовля намагається сісти. Дитина вже їсть із ложки, розкриває їйназустріч ротик, майже губами бере їжу. З'являється реакція на лоскотання пахв,шиї, ніг, що спочатку має захисний характер, а згодом супроводжується радіснимсміхом і перебиранням ногами. Тривалість сну зменшується до 16 год. на добу,активні періоди збільшуються до 2 год.
Для вчасногорозвитку в дитини мовлення слід постійно спілкуватися з нею під час ігор,годування, купання, перевдягання. Слід пам'ятати, що з самого початку слованалежить вимовляти правильно, адже здатність до наслідування може призвести донаслідування мови дорослих у викривленій формі.
На думку І. Сєченова,багаторазове відтворення дитиною звуків мови дорослих призводить до того, що увищих відділах ЦНС виникають асоціативні зв'язки між відчуттями від сприйняттясторонніх голосів і відчуттями від власних звуків. Ці м'язово-слухові асоціаціїпоєднуються з зоровими відчуттями. Згодом, помічаючи матір або батька, дитина починає вимовляти спочатку окремі склади (ма, па),а згодом і цілі слова (мама, папа). Аналогічним способом дитина заучує назвинеживих істот, тільки в цьому випадку зоровий образ предмета асоціюється зізвуками материнського мовлення при його позначенні.
Слід відзначити,що у віці шість-вісім місяців немовля повторює слова, ще не достатньо розуміючиїхнє значення. У дев'яти-дванадцятимісячному віці воно не лише розуміє слова,але й виконує на прохання дорослих нескладні дії. До семи-восьми місяцівнемовля стає на ноги, пересувається у ліжку або манежі, повзає, а до одногороку починає ходити.
У сім місяців бурхливорозвивається пізнавальна діяльність: дитина впізнає безліч оточуючих предметів.Чим більше з нею говорять, тим більше слів вона знає. Дитина вже народжується зпізнавальним інтересом, що посилюється, коли вона починає ходити і самостійноосвоювати різні предмети. Скільки б їй не говорили, що ніж гострий, а праскагаряча, не повірить, поки не перевірить на власному досвіді.
У другому півріччіжиття в дитини формуються звички, потяги, смаки. Цей процес відбувається підпостійним впливом дорослих. Про настрій дитини можна легко судити за виразом їїобличчя, мімікою, загальною руховою активністю. Швидка зміна настрою є типовоюдля немовляти. Поганий настрій, байдужість, малорухомість зазвичай єсупутниками хвороби, однак деякі захворювання супроводжуються різкимзанепокоєнням, збудженням. У цьому віці дитина не має відчуття страху, не вмієзосереджуватися.
У вербальномуспілкуванні дорослих із восьмимісячним немовлям важлива роль належить інтонації.У дев'ять-десять місяців дитина може ходити, спираючись на предмети, плигативпродовж тривалого часу. Міміка і жестикуляція досить багаті, виникають спробинаслідувати рухи дорослих. У грі виявляються чіткі ознаки розвитку інтелекту: дитинапрагне самостійно розв'язувати складні ігрові ситуації.
До одинадцяти місяцівбільшість дітей уже можуть ходити за підтримкою дорослих, здійснюють свої першісамостійні кроки. На прохання дорослого немовля виконує знайомі дії,супроводжуючи їх словами „дай", „на" та ін.
У дванадцятьмісяців діти починають самостійно ходити, здатні утримувати в руках чашку, питиз неї. Словниковий запас ще незначний (8-12 слів).
Узагалі весьпроцес розвитку мовлення в дитини психологи умовно поділяють на три періоди:
у перший період (першепівріччя життя) в дитини з'являється здатність розуміти мовлення дорослих, хочасама вона говорити ще не може;
другий період (другепівріччя життя) характеризується прагненням дитини наслідувати мовленнядорослих, унаслідок чого формується власне мовлення дитини;
упродовж третьогоперіоду (третє півріччя життя) в дитини утворюється мовлення, за допомогоюякого вона звертається до дорослих і дітей.
Кора головногомозку дев'яти-дванадцятимісячної дитини вже більш стійка до впливів зовнішньогосередовища, тому сумарна тривалість сну становить 14,5-15 год. на добу.
Формування пам'ятів немовлячому віці І. Сєченов пояснює фізіологічними властивостями мозкузберігати прихований слід від збудження упродовж більш або менш тривалого часу.Чим яскравіший і сильніший подразник зовнішнього середовища, тим частіше ітриваліше повторюється його дія на органи чуття дитини. Розвиток мовлення іпам'яті створює необхідну основу для неперервного накопичення знань іформування в дитячому віці мислительних здібностей людини, гармонійногорозвитку особистості.
Перший рік життядитини може стати джерелом відхилень, що на той час не завжди буваютьпомітними, але виявляться в подальшій поведінці. Однією з причин вразливостінемовляти та його нервової системи є незміцнілий соматичний стан у цьому віці. Цепризводить до того, що дитина легко піддається негативним впливам оточуючогосередовища, а неспроможність захищатися робить дитину ще слабшою і вразливішою(чим слабший фізичний розвиток, тим легше дитина сприймає захворювання іпошкодження).
Джереломвразливості психічного розвитку в немовлячому віці виступає порушення емоційноїрівноваги. Найбільш серйозною причиною цього вважається відсутність абонедостатність емоційних впливів зі сторони дорослих, які піклуються про дитину.Емоційна недостатність („емоційний голод") найбільш помітно позначаєтьсяна порушеннях поведінки дитини в другому півріччі першого року життя. Якщодитині в цей період доводиться розлучатися з матір'ю, вона особливо сильновідчуває її відсутність, стає неспокійною або пригніченою. У молодшомушкільному і підлітковому віці це може компенсуватися за рахунок іронізування,жартівливості, підвищеного почуття гумору.
2. Вікові особливості розвитку іповедінки дитини в ранньому віці
Ранній дитячий вік(від 1 до 3 років) характеризується значним прагненням до сприйняття зовнішніхподразників та емоційним реагуванням на них. Ставлення дитини до світу, інтересдо всього, що її оточує, що вона бачить і чує, визначається перш за все їїпочуттями. Дитина прагне швидко опановувати все, що приносить їй радість. Інавпаки: все неприємне втомлює, набридає, відштовхує. Задоволення, що йогодитина відчуває, бавлячись з іграшками, може надовго затримувати увагу. У цьомувіці дитина відчуває справжню глибоку необхідність у палкій любові рідних, щодозволяє швидко і легко прив'язатися до них і до всього, що з ними пов'язане. Навпаки,засвоєння навіть найбільш звичних для людини дій (ходіння, розмова) зазвичайуповільнюється, якщо поруч немає улюблених дорослих.
Дуже часто принаявності відхилень у поведінці дітей більш старшого віку причини знаходять унедостатньому емоційному впливові в ранньому віці. До цього призводять такіфактори, як часте або тривале розлучення з матір'ю та відсутність дорослого,який був би її повноцінною заміною; перенесення уваги батьків на меншу дитину; одностороння,нерозривна прив'язаність до матері, яка забуває про виховання в дитиниемоційної стійкості.
Другою особливістюцього віку є характерний для дитини негативізм — протидія волі дорослого. Змоменту, коли дитина починає ходити самостійно, в її житті й поведінці настаютьдокорінні зміни. Вона вже не потребує сторонньої допомоги і може сама піти,взяти будь-що, попросити те, що їйхочеться отримати. Цілком природно, що вона випробовує свої сили і прагневиявити себе як самостійна істота, яка все робить сама. Але тут дитинастикається з установленим дорослими порядком, який для неї невідомий і до якоговона не має жодного відношення, а отже, дуже легко його порушує. Унаслідокцього виникають конфлікти, що інколи непомітно, а іноді надто різко можутьпорушити правильний хід розвитку дитини.
Після рокупродовжує розвиватися моторика, мовлення. До півторарічного віку в дитиниформується пасивна лексика, а після цього періоду — активна. На третьому році,як правило, дитина оволодіває граматичною будовою мови, вміє правильно вживативідмінки і дієслівні форми. Основний вид діяльності — свідоме маніпулювання зпредметами. У спілкуванні з дорослими буває активною або пасивною в залежностівід індивідуальних особливостей. У грі тягнеться до однолітків, але бавитьсясамостійно: ось чому в дитячому садку треба мати багато однакових іграшок.
Наприкінці другогороку в дитини прорізуються всі молочні зуби і відповідно змінюються процеситравлення. Відбувається енергійний ріст тіла, розвиток внутрішніх органів ірухового апарату.
Більшістьпсихологів і педагогів визначають цей період як початок кризи у розвитку, щоможе тривати до п'ятого року життя. Це період, коли дитина переходить досамостійності та незалежності. Будь-яке прагнення дорослих підпорядкувати абонавіть „зламати" впертість дитини, як і ігнорування такого прояву, можестати причиною того, що дитина стає або некерованою, або її воля буде зламана іпригнічена. У три-чотири роки дитина з задоволенням запам'ятовує вірші, пісні: це«пік» механічної пам'яті людини. Регулятори вольової поведінки дуженезрілі, тому дитина не може всидіти на місці або пригальмувати своє бажання,що регулюється завдяки правильному вихованню. У цей період дитина отримуєзнання, досвід спілкування, диференціює своє емоційне ставлення до оточуючих,засвоює елементарні морально-етичні норми поведінки. Для періоду ранньогодитинства є характерною потреба в постійній соціалізації. На другому, особливона третьому році життя дитина вже прагне до взаємодії з іншими дітьми. Однакбез участі дорослих таку взаємодіюналагодити дуже важко, тому навіть перші спроби встановити стосунки з іншимидітьми зазвичай мають негативний характер. Більш легко і природно дитинасоціалізує свою поведінку в перші три роки життя у сім'ї.
3. Розвиток і поведінка дитини вдошкільному віці
Дошкільний вікохоплює період від трьох до шести років, який характеризується як період ігор. Посуті, дитина грає й до цього і не припиняє гратися, перейшовши до молодшогошкільного віку, однак саме у дошкільника гра виступає основою розвитку дитини. Утакому віці все, що супроводжується грою, легко сприймається дитиною ізасвоюється, також перетворюючись на гру. Все, що виступає предметом гри, стаєзначущим для дитини і надовго здатне утримувати увагу.
Гра длядитини-дошкільника є невичерпним джерелом радості і задоволення. Цим ізумовлюється притягальна сила гри. Неприродно, якщо дитина не грається: такийстан повинен викликати занепокоєння, тривогу як невластиве дошкільнику явище. Привмінні спостерігати за поведінкою дитини, яка грає, можна побачити дуже багатоособливостей та індивідуальних рис. У грі також можна встановити і деякінедоліки поведінки. У той же час, гра виступає потужним засобом для виправленняі відновлення деяких відхилень поведінки дітей, а також розвитку необхіднихздібностей.
У дошкільному віціпочинається інтенсивний розумовий розвиток. Дитина хоче все знати і про всезапитує. За характером питань і способом сприйняття відповідей можна визначитирівень розвитку мислення і всієї розумової діяльності.
Інтерес дитини дооточуючого середовища виражається дуже цікавим феноменом „повних кишень": дитиназбирає все, що їй подобається. У цьому виявляється прагнення дитини ближчепізнати все, що її оточує, щоб мати його „під рукою".
Дошкільний вік — цеперіод зародження уяви. Найбільш сильно вона виявляється в іграх, особливо,коли дитина вживається у роль. Уява в цьому віці не відзначається багатством ісилою, проте вона досить жива, деякою мірою обмежена, повністю виключаєкритичність і не завжди пов'язана з дійсністю. Тому дитина легко поєднує усвоїй примітивній уяві несумісні властивості та якості, вкладаючи їх в одинпредмет. Саме ця риса дитячої уяви містить у собі велику небезпеку розвиткунавички до брехні — спочатку зовсім несвідомої та безкорисливої, але завідсутності достатнього контролю зі сторони дорослих така навичка можеперетворитися на викривлення істини з корисливою метою.
Виникнення уяви вдитини та її примітивний стан у цей період може призвести до відчуття страху. Батькиі дорослі, які піклуються про дитину, повинні запобігати цьому явищу, щобнормальні реакції страху, коли він обґрунтований, не перетворилися наненормальні, патологічні прояви, оскільки останні здатні порушити рівновагу вповедінці дитини.
Майже всі органитіла, за винятком статевої системи, до семи років набувають властивої їмструктури, і в подальшому їх розвиток виражається лише у збільшенні тавдосконаленні. У нервовій тканині закінчується утворення дендритів нервовихклітин, завдяки чому поліпшуються взаємозв'язки між різними відділами головногомозку. Знижується властива ранньому вікові легка збудливість нервових центрів іпосилюються гальмівні процеси. Краще починає діяти рухова ділянка кориголовного мозку — рухи дитини дошкільного віку більш координовані, складні тарізноманітні порівняно з рухами дитини раннього віку. Дошкільник здатнийоволодіти такими засобами пересування, як ходіння на лижах, катання на ковзанах.Він може виконувати дії, що вимагають точної координації рухів: тримати олівецьі ручку при письмі та малюванні, зав'язувати вузлик, застібати ґудзик! Рухливістьдошкільника не супроводжується ознаками втоми, проте батькам, вихователям требастежити, аби він не перевтомлювався. Справа в тому, що у дітей шести-семи роківмає місце деяка неузгодженість між розвитком серця і кровоносних судин: судинирозвиваються швидше за серце, тому воно несе більше навантаження, ніж упопередніх і наступних вікових періодах.
Продовжуєтьсявдосконалення рухових умінь: дитина полюбляє майструвати, конструювати, ліпити,танцювати, розвиваючись у творчій діяльності. Про спрямованість пізнавальногоінтересу свідчить діапазон різноманітних запитань. Інколи батьки стикаються зтим, що дитина не реагує на їхнє звертання, захопившись грою. Вони змушенізвертатися до лікаря зі скаргами на погіршення слуху в дитини, але насправдітут має місце недостатній розвиток уваги: дисциплінована, вихована дитина попривсе небажання відірватися від гри виконає вимогу дорослих (поїсти, збиратися напрогулянку, лягти спати). Цього важко домогтися від дитини розбещеної, яказвикла вважати головним у цьому житті виключно свої власні справи. У такійситуації батьки не повинні підпорядковуватися ритму життя дитини, поступатисьїй, а також вдаватися до непедагогічних дій — кричати, лаяти, бити.
Формуваннявольової поведінки на цьому віковому етапі визначається:
оптимальнимрежимом годування, відпочинку, сну, ігор;
вільним розвиткомтворчих здібностей дитини, її емоційності;
формуваннямнеобхідних навичок (рахування, читання, співу, малювання, ліплення, гімнастики);
розвиткомпізнавальних психічних процесів;
удосконаленнямадаптаційних можливостей дитини.
У дошкільному віціповедінка дитини значною мірою визначається її почуттями і переживаннями, щовиявляється в безпосередності її реакцій на оточення. Але поступово, знакопиченням життєвого досвіду дитина починає усвідомлювати свою поведінку,стримувати прояви почуттів на фоні розвитку волі і самодисципліни. Засвоєннянорм і правил поведінки відбувається у ході соціалізації в сімейному оточенні,громадських місцях, дитячому колективі. Поступово закладається фундаментсамостійності: малюк уже сам одягається і роздягається, впорядковує іграшки ізаправляє ліжко.
Розумовомурозвитку дитини-дошкільника сприяє малювання, навчання читання, рахунку,розвиток мовлення, розширення загальної обізнаності. У неї виникає здатністьрозрізняти геометричні фігури, а в малюнках виявляється спостережливість,відчуття об'єму і перспективи, розуміння симетрії, співвіднесення частин і цілого.На формування світогляду впродовж дошкільного періоду впливають вдало підібраніказки, оповідання, телевізійні передачі, ігри та іграшки. Наявні у цьому віцідефекти мовлення (шепелявість, гугнявість, гаркавість) мають бути усуненібатьками або логопедом.
Ознакоюнормального психічного розвитку дошкільника є здатність орієнтуватись у часі іпросторі. Поступово в дитини формуються поняття „швидко", „негайно", „поступово",„повільно", виникає відчуття часу і необхідність його економії. Розширюєтьсяобсяг пам'яті, яка стає більш міцною і точною, формуються механізми читання йписьма. У п'яти-шестирічної дитини починає проявлятися певний тип вищоїнервової діяльності.
Неправильневиховання у дошкільному віці призводить до виникнення в дитини егоїзму, недисциплінованості,впертості, гіперактивності. Звідси важливою умовою підготовки дитини дошкільного навчання має стати виховання в неї колективізму, почуттявзаємодопомоги, стриманості, наполегливості в досягненні поставленої мети,працьовитості.
4. Становлення особистості вмолодшому шкільному віці
Молодший шкільнийвік охоплює період від 6 до 10 років. Провідною діяльністю виступаєсистематичне навчання у школі. Щоправда, гра не зникає відразу зі вступомдитини до школи і навіть пізніше, проте вона перестає бути провідним факторомрозвитку.
Даний вікхарактеризується біологічною перебудовою організму дитини, зміною її режиму,життєвих цінностей і відносин. Це пов'язане з другою кризою, що супроводжуєтьсязбільшенням рухової, пізнавальної та емоційної активності дитини. Якщо діти незнаходять цікавих занять удома або в школі, вони шукають їх на стороні. Надмірнарухливість має бути задоволена у ході ігор, занять у спортивних секціях, дефізичне виховання поєднується з формуванням волі, витримки, вмінням протистоятитруднощам.
У цей період зрістщороку збільшується в середньому на 5 см, вага — на 2-2,5 кг. Дихання молодшогошколяра має прискорений і поверховий характер. Маса серця по відношенню до масивсього тіла наближається до норми дорослого: 4 г на 1 кг. Пульс такожзалишається прискореним — до 84-90 ударів на хвилину. Тому постачання усіхтканин організму кров'ю майже вдвічібільше, ніж у дорослої людини, пульс якої дорівнює 70-72 ударам на хвилину.
М'язи у дітейцього віку ще слабкі, особливо м'язи спини, і вони не здатні тривалий часпідтримувати тіло у правильному положенні. Це може призвести до формуваннянеправильної постави. Кістки скелета, особливо хребта, також відзначаютьсяслабкістю і податливістю щодо зовнішніх впливів, через що у молодших школярівчасом спостерігається викривлення хребта, а це, у свою чергу, призводить дозатримки розвитку грудної клітки, стійких порушень роботи серця та легенів. Молодшішколярі ще не пристосовані до статичного положення на заняттях у школі, тому їмнеобхідні систематичні повсякденні фізичні вправи, динамічні паузи серед уроку.
До восьми-дев'ятироків закінчується анатомічне формування структури головного мозку. Проте уфункціональному відношенні його розвиток продовжується під впливом шкільнихзанять, що вимагають концентрації уваги, зосередженості, спрямованостірозумової роботи, заучування та утримування в пам'яті навчального матеріалу.
Із самого початкушкільного навчання в дитини з'являються нові обов'язки, змінюється щоденнийрежим, збільшується навантаження, що вимагає значних витрат енергії та сумління.Активна адаптація дитячого організму до нового способу життя пов'язана змобілізацією психічних, емоційних і фізичних резервів.
Ознакамивідставання в загальному розвитку молодшого школяра Н. Верцинська вважає такі:
невміння знаходитиголовне, запам'ятовувати його і застосовувати в різних ситуаціях;
нестійкіпізнавальні інтереси і небажання вчитися з напруженням, що призводить довідставання;
невпевненість у собіпри розв'язанні пізнавальних завдань, виконанні домашніх уроків, трудовихдоручень учителів або батьків;
повторення одних ітих самих помилок у навчанні й поведінці;
низькапрацездатність і швидка втомлюваність;
відсутністьєдності слова і справи;
небажання долатитруднощі;
байдужість устосунках з оточуючими;
низькавимогливість до себе на фоні високої вимогливості до інших;
установка на себеу звичайних і конфліктних ситуаціях.
Школа вимагає віддитини певної дисципліни, посидючості, терпіння. Разом із тим, значнорозширюється кругозір, що поповнюється не лише новими поняттями, але йформуванням почуття дружби, відповідальності, обов'язку перед колективом. Реальністьі конкретність дійсності позначається на збагаченні життєвого досвіду дитини.
У молодшогошколяра швидко розвивається не лише пам'ять, але й такі операції логічногомислення, як здатність до аналізу, порівняння та узагальнення. Особливістюрозвитку психіки в цьому віці є формування абстрактного мислення, логічнихміркувань, уміння слухати, спостерігати. У школі діти звикають до організованоїта систематичної праці, самостійності, старанності та охайності.
Успішність унавчанні значною мірою визначається вмінням дитини зосереджуватись і уважнослухати. Розсіяність уваги, що спостерігається в шестирічних першокласників,пояснюється слабкою емоційною активністю або, навпаки, надмірною збудливістю науроках, перевтомою, недостатнім відпочинком, тривалим перебуванням у закритомуприміщенні. Недостатня стійкість уваги і пам'яті поєднується зі швидкою зміноюнастрою та почуттів.
Першокласникиоволодівають технікою письма, поступово виробляючи індивідуальну манерунаписання буквених і числових знаків. Цей процес побудований на постійнихвправах, що вдосконалюють точність рухів руки дитини, узгодженість дій дрібнихм'язів рук із рухами очних яблук, позою голови і тулуба. Удосконалення м'язовоїсистеми виявляється у прагненні займатися суспільно корисною працею.
У молодшихшколярів формуються нові соціальні зв'язки та якості характеру (бажаннядопомогти слабшому, протест проти несправедливості, співчуття товаришу, якийпотрапив у біду). Разом із цим, недостатність життєвого досвіду не дозволяєоцінювати з об'єктивних позицій драматичні ситуації.
Молодший школярвиявляє бажання здобувати авторитет серед товаришів і вчителів, тому він іззадоволенням включається у заходи, що мають характер змагання, зіставляючи отриманірезультати з успіхами однолітків. Цевимагає від учителя чуйного ставлення до дитячої ініціативи, прагнення виконатизавдання якомога краще. Методи заохочення можуть бути різноманітними, але їхвикористання має бути розумним і виваженим. Важливо вчасно прийти на допомогудитині, якщо вона стикається з нездоланними перепонами.
Діти молодшогошкільного віку болісно сприймають свої невдачі, тому дорослі не повинні посилюватиці переживання різкою інтонацією або грубим ставленням до дитини. У цьому віцідіти зазвичай дуже комунікабельні і чутливі, проте негативний приклад батьківможе стати причиною формування байдужості до норм поведінки, неуважногоставлення до старших, нечесності та грубощів.
На розвитковіпсихоемоційної сфери молодшого школяра значною мірою позначається тип вищоїнервової діяльності, чим пояснюються індивідуальні особливості характеру дітей,що, у свою чергу, вимагає від педагогів індивідуалізації виховної діяльності.
Система підготовкидитини до школи не повинна обмежуватися лише навчанням рахунку, читання,письма, тому батькам слід звертати належну увагу на такі аспекти сімейноговиховання:
виховання інтересудо явищ та їх причин, стимулювання природної допитливості через своєчасні івичерпні відповіді на запитання, розширення кругозору дитини;
виробленнязосередженості при виконанні певного завдання;
вихованняпосидючості, відповідальності за виконання завдання, отримання насолоди відпраці, стимулювання прагнення виконати завдання найкраще;
прищепленнясамостійності у виконанні завдання;
виробленняпозитивного ставлення до навчальної праці.
Для кращоїадаптації дитини до школи батькам слід дотримуватися таких рекомендаційреабілітаційної педагогіки:
налагодити режимнавчання, відпочинку і таких розваг, від яких дитина отримує позитивні емоції;
на початковомуетапі адекватно реагувати на негативні результати, пояснюючи дитині, що і яктреба виконати, щоб поліпшити оцінку вчителя, більше знати і вміти;
організувативиконання домашнього завдання з перервами для відпочинку через кожні півгодинив першому семестрі і через кожні 45 хвилин у другому (через ці часові проміжкив дитини настає фізіологічна втома, і вона перестає сприймати навчальнийматеріал);
вироблятисамостійність не тільки у приготуванні уроків, але й у їхній перевірці (спочаткув присутності батьків);
надавати допомогуу вигляді повторних пояснень, але задану у школі задачу дитина повиннарозв'язати сама;
не рекомендуєтьсябатькам улаштовувати біля дитини чергування під час виконання домашньогозавдання;
ставитися догромадських доручень дитини слід серйозно, надаючи їй необхідну допомогу;
виявляти уважністьдо дитини в період адаптації до початкової школи, цікавитись її стосунками зоднолітками, вчителем.
Оскільки самесім'я визначає манеру поведінки дитини, спрямовує її інтереси, батьки повиннізнати, чим зайнята дитина у позанавчальний час, із ким товаришує. У деякихсім'ях дитина чує від батьків скарги на відразу до власної роботи. Дорослі недумають про те, в який „родючий" ґрунт падає зерно, а потім дивуються, щоїхня дитина виросла ледарем. Обов 'язок батьків навчити дітей працювати,пізнавати, радіти результатам праці. Слід піклуватися про те, щоб життя дитинизаповнювали різноманітні заняття і захоплення. Це сприяє правильному розвиткупочуттів, попереджає хворобливі прояви і важковиховуваність.
Крім адаптаціїдитини до умов шкільного навчання, виникають і такі труднощі, як вибіртоваришів, отримання певного статусу в класі, подолання сором'язливості. Післяперших коливань, що пов'язані з адаптаційним періодом (якщо він вдало проходить),наступає період спокійного розвитку, рівноваги.
5. Індивідуальні особливості розвиткуі поведінки підлітка
Після досягненнядесяти-одинадцятирічного віку рівновага в поведінці знову порушується, щовиявляється в емоційній нестійкості, в постійному бажанні суперечити. Особливо сильнопідвищується прагнення досамостійності, адже дитина хоче продемонструвати свою дорослість. Як наслідок,виникає зневажливе ставлення до батьків, учителів, прагнення позбутися їхньоговпливу.
Розвиток дитинипідліткового віку характеризується цілою низкою фізичних, психічних, моральнихі соціальних особливостей, що пов'язані з переходом від дитинства до дорослості.У силу цього підлітковий вік називають перехідним, пубертатним, критичним,важким. Узагалі, у віці від 10-11 до 14-15 років у розвитку дитини настаєсильний підйом усієї життєдіяльності, спостерігається глибока перебудоваорганізму і його функцій. Це період стрімкого росту дитини. Початокфункціонування статевих залоз різко змінює хід усього розвитку, внаслідок чогозмінюється психіка і поведінка дитини. Власне кажучи, отроцтво являє собоюперехід із дитячого в юнацький вік. Саме в цей період відбувається зіткненнязовсім протилежних рис: дитина відчуває себе дорослою людиною, але можливостімає ще дитячі.
Підлітковий вікхарактеризується гострим перебігом формування особистості і характеру. Вінспівпадає з третьою фізіологічною кризою і має два підперіоди: підготовчий івласне пубертатний. Глибока якісна перебудова всього організму відбувається підвпливом залоз внутрішньої секреції, що прискорюють статеве дозрівання підлітків.Спостерігається інтенсивний ріст, витягуються кінцівки, у хлопчиків голос стаєнизьким, починається його мутація, відбувається перебудова серцево-судинної таінших систем внутрішніх органів.
У цей періодрозвиток скелета здійснюється нерівномірно. Пропорції тіла порівняно зпопереднім періодом змінюються: у той час, як кістки хребта і кінцівок ростутьшвидко, ріст грудної клітки відстає, вона залишається вузькою, і за своїмзагальним виглядом підліток виглядає худорлявим, видовженим. Така диспропорціяу розвиткові опорно-рухового апарату пояснюється тим, що м'язи не встигають заростом скелета і лише витягуються внаслідок своєї еластичності. Це призводитьдо погіршення координації рухів, які у підлітків стають незграбними (часто вонине знають, „куди подіти руки"). Разом із тим, збільшується м'язова сила,хоча витривалість для неї ще не характерна.
Прискоренезростання кісток скелета може викликати порушення їх структури і викривлення врезультаті важкої фізичної роботи. У зв'язкуз цим треба дуже уважно ставитися до трудової діяльності і фізичних вправпідлітків. Вони не повинні бути надмірними, такими, що вимагають різких силовихрухів чи будь-якого напруження, бо це може позначитися на діяльностісерцево-судинної системи.
Розвитоканатомічної структури центральної нервової системи у цьому віці завершується,але продовжується її інтенсивне функціональне вдосконалення, особливо кориголовного мозку.
Особливостіпсихіки і поведінки підлітків визначаються статевою приналежністю і типом вищоїнервової діяльності. Так, дівчата-підлітки порівняно з хлопцями більш ретельні,охоче виконують доручення дорослих і рідше виявляють сваволю, емоційно ічутливо ставляться до впливів, що принижують їхню гідність. У них дужчерозвинене прагнення заслужити повагу оточуючих через старанність інаполегливість, легше формується почуття відповідальності за доручену справу,більш виражена потреба турбуватися про інших. Дівчата більш самокритичноставляться до своїх недоліків, намагаються приховувати їх, виявляють підвищенуувагу до своєї зовнішності і хворобливо реагують на незграбність. Самоствердженняхлопців, навпаки, інколи виявляється в хизуванні своїми недоліками, навмисномупорушенні норм поведінки. Якщо між батьками і дітьми підліткового вікувстановлюються відносини, що будуються на принципах взаємної довіри і поваги,це дає можливість позитивно впливати на їхні думки, почуття і поведінку.
У зв'язку зістатевим дозріванням створюється додаткове внутрішнє навантаження на нервову таендокринну системи організму, тому збільшення навчального навантаження доситьшвидко призводить до підвищеної втомлюваності і неврівноваженої поведінки. Ознакамиперевтоми є негативізм, упертість, порушення дисципліни, протиставлення себедорослим, свавілля.
У той же час, дляпідлітка характерна більш розвинена та активна пізнавальна діяльність,побудована на власних умовиводах. Здатність до умовиводів дає можливістьперейти від формування навчальних навичок у школі до вивчення окремих розділівнауки. У цей період у школярів проявляються індивідуальні особливості ісхильності, розкриваються таланти. Батьки повинні зрозуміти, чого прагнепідліток, які шкільні предмети більш цікаві і легше засвоюються, допомогтирозвинути ці здібності і зробити професійний вибір. При цьому не варто забуватипро необхідність різнобічної обізнаності й освіченості, тому зусилля підліткаслід скеровувати і на засвоєння інших предметів. Зростаючу енергію підлітківварто спрямовувати на задоволення серйозних інтелектуальних інтересів, заняттямистецтвом, участь у громадському житті.
Якщо школяр неможе з будь-яких причин (пропуски, хвороба, нерозуміння) оволодіти предметомабо окремою темою, батьки повинні разом з учителем проаналізувати причинизниження його успішності і надати допомогу. У ряді випадків батьки неправильнимставленням до відміток відбивають у підлітка бажання вчитися, тому необхіднобути об'єктивними і не утруднювати, а полегшувати підлітку навчання і взаєминиз учителями.
У віцітринадцяти-п'ятнадцяти років підвищується соціальна активність підлітка: відчуттявласної дорослості визначає його прагнення приносити користь суспільству,створювати матеріальні цінності. Суспільно корисна праця сприяє розвиткупочуття колективізму, самостійності, відповідальності й дисциплінованості. Утой же час три негативних особистісних якості — егоїстичність, лінощі табрехливість — здатні створювати в підлітковому віці психологічну передумовуважковиховуваності. Усвідомлена аморальність поведінки і пов'язані з неюправопорушення, як правило, є недоліком соціального розвитку особистості,недостатньої уваги до формування соціально значущих якостей дитини. Ценеодмінно призводить і до порушень у сфері людських стосунків, що впідлітковому віці пояснюється провідною роллю спілкування та особливоюзначущістю впливу мікросередовища.
Емоційно-вольовасфера підлітків нестійка: вони бувають поривчастими, веселими, активними,прагнучи до цікавої діяльності, і так само можуть бути в'ялими, пасивними,схильними до усамітнення і самоаналізу. Багатьом із них властиві підвищенасамокритичність в оцінці своєї зовнішності, одягу, і разом із тим — надмірнасамовпевненість, схильність до критиканства і переоцінки звичних для оточуючихцінностей, особливо цінностей старшого покоління. Найчастіше об'єктом їхньоїкритики виступають учителі, але вони не жаліють і своїх батьків, хоча дуже їхлюблять. Трапляються також випадки, коли відчуження дітей від сім'ї доходить дотакого ступеня, що вони втікають із дому зовсім необмірковано. Емоційнанестійкість підлітків виражається у швидкому переході почуттів з однієїкрайності в іншу: легко впадають в афект, бурхливо і різко висловлюють якпочуття радості, так і гніву. Хлопці і дівчата захоплюються героїчними вчинкамиабо тим, що може надати їм особливого зовнішнього вигляду. У такий спосіб вонипрагнуть отримати повагу до себе від оточуючих. .
6. Поведінкові реакції в підлітковомувіці та їх урахування в ході педагогічної реабілітації
У цьому віці дітилегко захоплюються своїми друзями, швидко створюють і входять до компанії, алеразом із тим виникає небезпека потрапити до небажаного мікросередовища.
Для підлітків єхарактерною концентрація інтересів, що можуть бути досить міцними. Під впливомемоційних захоплень, а не внаслідок індивідуальних рішень, вони часто виявляютьінтерес до предметів, що надто далекі від обов'язків дітей. З одного боку, цезбагачує їх, а з іншого — стає перепоною для навчання у школі.
Поряд із проявомтипологічних рис та інших особливостей характеру підліткам властиві певнізагальні якості, так звані «поведінкові моделі» або поведінковіреакції на вплив зовнішнього середовища, перш за все близького оточення,домівки і школи.
Поведінковіреакції — узагальнені особистісні якості підлітків, що яскраво виявляються якреакції на вплив факторів оточуючого середовища.
До специфічнихповедінкових реакцій (за А. Личко) відносяться:
1)реакціяемансипації, або боротьба за власну незалежність. Виявляється у прагненнізвільнитися від контролю дорослих, вігноруванні або відкритомуспростуванні прийнятих цінностей і порядків без будь-яких конкретних пропозиційщодо їх поліпшення. Така потреба пов'язана з боротьбою за самоствердження,особливо, коли має місце гіперопіка зі сторони дорослих, дріб'язковий контроль,постійне прискіпування. Реакція емансипації може виявлятись у бажанні завжди ів усьому вчиняти по-своєму, самостійно. Дехто з підлітків може відкрито висміювати звичні для старших поняття: дівчатакритикують немодний і несучасний одяг матері, а хлопці зверхньо, розв'язаноповодяться у товаристві. Як правило, така реакція проявляється на початкупідліткового віку і згодом поступово зникає. її можна згладити за рахунокчуйного, поважливого ставлення зі сторони дорослих. У делінквентних підлітківтака реакція може виявлятись у втечах із дому, прагненні відокремити своє життявід втручання дорослих, нанесенні татуювання, пірсингу;
реакція групуванняз однолітками виявляється в їхньому об'єднанні ібажанні отримати належний соціальний статус у певній групі підлітків. Психологивважають, що у такий спосіб виявляється інстинктивний потяг до згуртування. Підліткамвластиве прагнення до утворення так званих «малих референтних груп» абокомпаній — одностатевих чи різностатевих. За своєю мікросоціальною структуроютакі групи неоднорідні: вони можуть мати лідера, бути об'єднані за спільністюінтересів і занять. В основі такого розподілу лежать індивідуальні фізичні тапсихологічні особливості підлітків. Схильність до об'єднання частішеспостерігається в осіб із педагогічною занедбаністю та асоціальними формамиповедінки. Вважається, що діями такої групи легше керувати, якщо вона монолітна;
реакціязахоплення, або хобі-реакція, є досить характерною впідлітковому віці і виявляється в тому, що підліток, захопившись будь-чим, можезневажати своїми обов'язками, закинути навчання, інші корисні справи абовдаватися до асоціальних вчинків. Розрізняють інформативно-комунікативнізахоплення (жага отримання нових відомостей, потреба у контактах, що виступаютьджерелом необхідної інформації), тілесно-мануальні (спрямовані на зміцненнясили, витримки), інтелектуально-естетичні (пов'язані з поглибленим інтересом дозанять музикою, малюванням, радіотехнікою, літературою), лідерські (мають замету отримання домінуючої ролі в певному колективі чи групі), накопичувальні (виявляютьсяу різних видах колекціонування), егоцентричні (передбачають активну участь ухудожній самодіяльності, спортивних змаганнях з метою демонстрації своєїнадзвичайності) та азартні (виявляються у потязі до азартних ігор, різного родугрошових ставок і парі). Надмірно виражені захоплення нерідко призводять допорушень поведінки та асоціальних вчинків: підлітки нехтують навчанням,зближуються з асоціальними особами, займаються крадіжками, спекуляціями длязадоволення своїх потягів.
Найбільшхарактерними для раннього підліткового віку є реакції опозиції, імітації такомпенсації. Ці реакції періодично виникають у шкільному мікроколективі узв'язку з несприятливою ситуацією і мають чітко виражену спрямованість протитих осіб, які, на думку підлітка, винні у її виникненні.
реакціяопозиції є відповідним реагуванням підлітка нанадзвичайні вимоги до нього, непосильне навчальне чи інше навантаження. їїпричиною можуть бути конфлікти між дорослими, несправедливі покарання,відставання у навчанні. Залежно від характерологічних та емоційних особливостейпідлітка, протест може виявлятись у пасивній чи активній формі. Активна формапротесту передбачає грубість, агресивність, жорстокі вчинки, наклепи, крадіжки.Пасивна форма, зазвичай, виявляється у відмові від їжі, прогулах і втечах іздому, демонстративних спробах самогубства, що інколи може відбуватися на фонісвоєрідних вегето-судинних реакцій (блювання, нетримання сечі). Усі вказаніформи протесту спрямовані на те, щоб привернути до себе увагу оточуючих,позбавитись у такий спосіб певних труднощів.
реакціяімітації пов'язана з наслідуванням поведінкиоточуючих, які мають престижну роботу чи авторитет в очах підлітка. Такареакція може стати причиною серйозного порушення поведінки, якщо об'єктом длянаслідування обраний негативний „герой" із невисокими моральними якостямита асоціальною поведінкою, що можуть стати джерелом асоціальної поведінки ішкідливих звичок підлітка.
реакціякомпенсації нерідко виникає як своєрідний„психологічний захист" особистості, заміна невдач в одній галузі на успіхив іншій. Так, фізично слабкий підліток, який нездатний захистити себе, прагнездобути повагу однолітків відмінними успіхами у навчанні. І навпаки, хлопчик,який має низький рівень навчальних досягнень, здобуває авторитет середоднолітків як відчайдушний забіяка та пустун.
Усі перерахованівище особливості розвитку дітей часто стають причиною для порушень поведінкипри відсутності правильного ставлення з боку оточуючих і недостатньоговиховання. Щоб застерегти їх від таких відхилень, бажано виказувати довіру, алене сліпу: таку, яку б дитина оцінила та адекватно сприйняла. Слід пам'ятати, щой дорослі пройшли тим самим шляхом, і перед ними стояли аналогічні проблеми. Вониповинні допомогти дітям уникнути небажаних, зайвих труднощів, пропонуючи більшвдале розв'язання проблеми.
Порушення уповедінці дитини можуть наставати в різні вікові періоди. Жодний вік від них незастрахований, але найбільш вразливими вважаються раннє дитинство і пубертатнийперіод. Тому для правильного розвитку дитини важливе значення має впевненість,яку вона повинна знайти у сім'ї (така тенденція простежується відносно дітей додосягнення ними 10-річного віку: у віці 10-14 років вирішальне значеннянадається школі, а понад 15 років — дружбі з товаришами).
Проводячиреабілітаційну роботу, основну причину порушень у поведінці дітей слід шукатине лише у зовнішньому оточенні, але й у стосунках, які необхідно створювати івиховувати в дітях до цього оточення. Завжди будуть існувати негативні впливи воточуючому середовищі, завжди знайдуться „погані товариші". Дуже складно,подекуди навіть неможливо „очистити" від таких впливів соціальнесередовище з усіма його багатогранними формами. Проте завжди є можливістьшляхом тривалого і систематичного виховання виробити в дитини критерії длявласної оцінки того, що добре, а що погано. У дитини необхідно виховуватистійкість до негативних впливів: немає ані можливості, ані необхідності у тому,щоб батьки або педагоги „вели дитину за руку", постійно захищаючи її віднегараздів. Акцент слід робити на розвитку в неї смаку і відчуття позитивного,сили протистояти поганому, потворному. Велику роль у цьому процесі маєвідігравати сім'я, її взаємодія зі школою, позашкільними закладами, дитячимигромадськими організаціями.
З метоюпопередження в майбутньому розвитку негативних якостей характеру дитини чинебажаних форм поведінки Г. Кумаріна пропонує дотримуватися таких загальнихрекомендацій реабілітаційної педагогіки:
акцентувати увагуне на поведінці, а на особистості дитини. При цьому реакції дорослих нанепристойний вчинок дитини мають трансформувати їй таку думку: „Ти гарна, але можешбути ще кращою, проте твоя поведінка зараз просто жахлива". Ефективністьвиховного впливу буде набагато вищою, якщо дорослі оволодіють технікою„я-висловлювання", в якій можна виділити чотири компоненти: а) об'єктивнухарактеристику поведінки дитини на даний момент: „Коли ти розмовляєш і крутишсяна уроці під час пояснення… "; б) почуття дорослого в цей час: „… Явідчуваю сильне роздратування і прикрість… "; в) ефект неприйнятностіповедінки: „… Тому що я відволікаюсь і упускаю щось важливе, цікаве…"; г) прохання: „Будь ласка, перестань себе так поводити";
пояснюючи дитині,чому її поведінка є неприйнятною і засмучує дорослих, слід уникати образливихслів на зразок „дурний", „недоумкуватий", „ідіот". Такісуб'єктивні оцінки лише провокують у дитини додаткові образи і роздратування,поглиблюючи дистанцію між нею й дорослими;
аналізуючиповедінку дитини, краще обмежуватись обговоренням того, що відбулося зараз. Звертаннядо негативного досвіду минулого або безперспективного майбутнього буде наводитина думку про неминучість і невиправність того, що відбулося сьогодні;
знижувати, а непідсилювати напруження ситуації, уникаючи таких досить типових помилок, якпідвищення голосу, оцінювання характеру дитини, використання фізичної сили,втягування у конфлікт непричетних до нього людей, порівняння з іншою дитиною,використання узагальнення на взірець „ти завжди так";
демонструватидитині бажані моделі поведінки;
підтримуватипостійний контакт із батьками, вчителями, психологом, іншими фахівцями, поки небуде стабілізована поведінка дитини.