Зміст
Вступ
1. Поняття і природа відчуттів
2. Значення сенсорних систем для організму людини
Висновки
Список використаних джерел
/>Вступ
Відчуттявважаються найпростішими з усіх психічних явищ. Вони є продуктом переробкицентральною нервовою системою значущих подразників, що виникають у внутрішньомуабо зовнішньому середовищі, який усвідомлюється, суб'єктивно уявляється вголові людини або не усвідомлюється, але впливає на її поведінку.
Здатність довідчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж до відчуттів,які усвідомлюються, то вони є лише у живих істот, що мають головний мозок і коруголовного мозку. Це, зокрема, доводиться тим, що під час гальмування діяльностівищих відділів центральної нервової системи, тимчасового відключення роботикори головного мозку природним шляхом або за допомогою біохімічних препаратівлюдина втрачає стан свідомості і разом із ним здатність мати відчуття, тобтовідчувати, свідомо сприймати світ. Таке відбувається, наприклад, під наркозом,під час сну та хворобливих розладах свідомості.
Сенсорний розвиток- це удосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень.
Відчуття — цепсихічне відображення властивостей реальності, яке виникає і функціонує впроцесі життя. Це найпростіша пізнавальна діяльність, через яку і тварина, ілюдина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свогоорганізму. Це відчуття світла, кольору, запаху, смаку, дотику, шуму, вібрації,рівності або шорсткості, вологи, тепла чи холоду, болі, положення тіла впросторі тощо. Це елементарний чуттєвий — сенсорний образ.
Отже, відчуття — основапізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудовиадекватного образу світу.
/>/>/>/>/>1. Поняття і природа відчуттів
У сучаснійпсихологічній науці під відчуттям розуміють відображення окремих властивостейпредметів та явищ об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньомувпливові на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку. Засвоїми фізіологічними механізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднуєпрямими і зворотними зв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора [1,с. 20].
Відчуттявважаються найпростішими з усіх психічних явищ. Вони є продуктом переробкицентральною нервовою системою значущих подразників, що виникають у внутрішньомуабо зовнішньому середовищі, який усвідомлюється, суб'єктивно уявляється вголові людини або не усвідомлюється, але впливає на її поведінку.
Здатність довідчуттів є у всіх живих істот, які мають нервову систему. Що ж до відчуттів,які усвідомлюються, то вони є лише у живих істот, що мають головний мозок ікору головного мозку. Це, зокрема, доводиться тим, що під час гальмуваннядіяльності вищих відділів центральної нервової системи, тимчасового відключенняроботи кори головного мозку природним шляхом або за допомогою біохімічнихпрепаратів людина втрачає стан свідомості і разом із ним здатність мативідчуття, тобто відчувати, свідомо сприймати світ. Таке відбувається,наприклад, під наркозом, під час сну та хворобливих розладах свідомості.
В еволюції живихістот відчуття виникли на основі первинної подразливості, яка являє собоювластивість живої матерії вибірково реагувати на біологічно значущі впливисередовища зміною свого внутрішнього стану та зовнішньої поведінки. За своїмпоходженням відчуття із самого початку були пов'язані з діяльністю організму,із необхідністю задовольнити його біологічні потреби.
Життєва рольвідчуттів полягає в тому, щоб своєчасно й швидко доводити до центральноїнервової системи як головного органу управління діяльністю відомості про станзовнішнього та внутрішнього середовища та наявність у ньому біологічно значущихфакторів [5, с.74].
Відчуття у своїйякості та розмаїтості відбивають різноманітність значущих для людини властивостейнавколишнього середовища. Органи чуття, або аналізатори людини, від народженняпристосовані до сприймання та переробки різноманітних видів енергії у формістимулів-подразників (фізичних, хімічних, механічних та інших впливів).
Види відчуттіввідображають своєрідність тих стимулів, які їх спричиняють. Ці стимули,пов'язані з різними видами енергії, викликають відповідні відчуття різноїякості: зорові, слухові, шкірні (відчуття дотику, тиску, болю, тепла, холоду таін), смакові, нюхові.
Інформацію простан м'язової системи нам надають пропріоцептивні відчуття, які відмічаютьступінь скорочення або розслаблення м'язів; про положення тіла відносноспрямованості сил гравітації свідчить відчуття рівноваги. Ті та інші, якправило, не усвідомлюються.
Сигнали, щонадходять із внутрішніх органів, менш помітні і в більшості випадків, завинятком хворобливих, не усвідомлюються, але також сприймаються тапереробляються центральною нервовою системою. Відповідні відчуття називаютьінтероцептивними.
Інформація з внутрішніхорганів безперервним потоком надходить у мозок, повідомляючи йому про станивнутрішнього середовища, такі як наявність у ньому біологічно корисних абошкідливих речовин, температуру тіла, хімічний склад рідин, що є в ньому, тискта ін.
У людини є, крімтого, кілька специфічних видів відчуттів, що несуть у собі інформацію про час,прискорення, вібрацію, деякі інші порівняно рідкісні явища, які мають певнежиттєве значення.
За сучаснимиданими, мозок людини є найскладнішою обчислювальною й одночасно аналоговоюмашиною, здатною до самоосвіти і яка працює зі згідно зумовленими генотипом танабутими за життя програмами, що безперервно вдосконалюються під впливомінформації, яка надходить. Переробляючи цю інформацію, мозок людини ухвалюєрішення, дає команди та контролює їх виконання [3, с.32].
Далеко не всііснуючі види енергії, навіть якщо вони життєво значущі, людина сприймає яквідчуття. До деяких із них, наприклад радіаційної, вона взагалі психологічнонечутлива. Сюди ж можна віднести інфрачервоні та ультрафіолетові промені,радіохвилі, які знаходяться за межами діапазону, що викликає відчуття, незначніколивання тиску повітря, які не сприймаються вухом.
Проблема відчуттівздавна є ареною боротьби матеріалізму й ідеалізму в психології. Ідеалістичномупідходу «від відчуттів до зовнішнього світу» протистоїтьматеріалістичний: «від зовнішнього світу до відчуттів». Відповіднопо-різному тлумачать природу відчуттів. Наслідком першого підходу сталарецепторна теорія, представники якої намагаються пояснити виникнення відчуттів,виходячи з аналізу процесів, що відбуваються в органах чуттів людини.
Відомий фізіологминулого століття Й. Мюллер (1801-1858), підсумовуючи результати досліджень,писав: «Одна й та сама зовнішня причина викликає різні відчуття в різних органахчуттів залежно від їх природи… Відчуття, властиві кожному чутливому нерву,можуть бути викликані багатьма і внутрішніми, і зовнішніми впливами… Відчуттяпередає у свідомість не якості або стани зовнішніх сил, а якості і станичутливого нерва, які визначаються зовнішньою причиною, і ці якості різні длярізних чутливих нервів».
Коли різнірецептори — периферичні елементи органу чуття, подразнювати одним і тим самимстимулом (припустімо, електричним струмом, як це робив Й. Мюллер), тосформульований ним принцип специфічної енергії органів чуттів має підставу,адже кожний орган чуттів відповідає на подразнення притаманною лише йомуенергією. Можливий висновок: відчуття — не канал зв'язку суб'єкта з об'єктом, авластивість нервової системи породжувати стани свідомості [2, с.52].
Рецепторнаконцепція має поширення і в наші дні. Наприклад, побутує уявлення, що справдінаукове пояснення природи відчуттів передбачає вивчення роботи органу чуття (відмоменту дії подразника на рецептор і до переробки нервових імпульсів в центрахмозку), а з іншого — фізичних властивостей самого подразника. Зіставлення цихдвох уявлень і приведе, начебто, до бажаного результату: дасть можливістьзрозуміти, як виникають відчуття.
Можна розібратись,як виникає і передається нервовий імпульс, викликаний дією, наприклад, світлата яких фізичних змін він зазнає в кіркових представництвах органу чуття. Алеце ще не пояснюватиме, чому людина відчуває світло. Буде незрозумілим, яквиникає сенсорний образ, тобто як здійснюється перехід від фізіологічного допсихічного. Відтак, рецепторна концепція відчуттів засвідчує актуальністьпсихофізіологічної проблеми і продовжує лінію фізіологічного редукціонізму.
Навіть найпростішепсихічне явище, а саме таким є відчуття, — предмет психології. Тому воно неможе розглядатися лише в межах відношення «мозок — психіка». Потрібнозвернутися до аналізу моментів, що опосередковують це відношення.
Саме такий підхіддо проблеми відчуттів демонструє рефлекторна теорія, підвалини якої заклав І.М.Сєченов. З її позицій відчуття, як і інші психічні явища, є ланкою у взаємодіїживої істоти з навколишнім світом. Це означає, що їх виникнення пов'язане звпливами зовнішніх подразників на органи чуття, з процесами, які відбуваються унервовій системі, та м'язовою активністю організму [4, с.51].
Остання маєвиняткове значення у виникненні відчуттів. Це видно на прикладі рухів руки,ока, язика — органів, що контактують з предметом, властивості якоговідображаються. За І.М. Сєченовим, вони беруть безпосередню участь у побудовічуттєвого образу. Цей образ регулює рухи, виконує функцію сигналу, що визначаєїх характеристики.
Рефлекторна теоріявідчуттів отримала дальший розвиток у ряді психологічних досліджень. Так, О.М. Леонтьєвна прикладі дотикових відчуттів встановив, що властивості предмета відображенняУподібнюються в динаміці рухів руки. Відчуття, відповідно до відомогопсихофізіологічного парадоксу, локалізуються там, де реально розташованийпредмет, а не в рецепторі, як слід було б очікувати, виходячи з рецепторної теорії.
Для ілюстрації О.М.Леонтьєв наводить приклад: військовий хірург обстежує кульове поранення задопомогою зонда — медичного інструмента у вигляді металевого стержня. Вінвводить його в рану і визначає місцезнаходження кулі, досить чітко відчуваючи й.При цьому куля повинна відчуватись у точці її контакту з нервовимизакінченнями, тобто на шкірі руки.
Проте сенсорнийобраз кулі начебто накладається на предмет, що перебуває в тілі пораненого. Можливелише таке пояснення: цей образ виникає там, де будується, тобто за прямоїучасті рухової активності, діяльності.
Механізмуподібнення характерний і для інших органів чуттів, у тому числі й для тих, щонібито не пов'язані з рухами. Так, виявлено, що необхідною умовоюзвуковисотного слуху є рухові реакції голосового апарату. При їх вимкненнідосліджувані втрачали здатність розрізняти звуки за висотою [5, с.37].
Коли ж спочаткунеточно, а потім все точніше вони «проспівували» потрібну висоту,показники рухів їхніх голосових зв'язок дедалі більше наближалися до фізичнихпараметрів звуку. При цьому помітно поліпшувалося розрізнення звуків зависотою, тобто орган слуху «користується» «невласними» рухами,які відтворюють звуковий подразник під час слухання. Про це ж свідчать ісамоспостереження: відвідавши концерт, глядач нерідко відчуває «втому»в горлі.
Саме такерозуміння природи відчуттів підтверджує сліпоглухоніма О.І. Скороходова: «Япрагну уявити собі життя людей, рух в місті. Але шум і звуки уявляються мені якбезперервні вібрації, які я відчуваю, коли перебуваю на вулиці або їду втрамваї, тролейбусі і т. ін… Якщо ж я захочу все-таки уявити людські голоси,то звуки відчуваю на кінчиках моїх пальців, тому що деяких моїх знайомих, атакож власний голос я „слухаю“ руками».
Отже, за допомогоюруху людина відтворює властивості навколишніх предметів як відповідніхарактеристики сенсорного образу. Рух начебто усуває фізичні ознаки об'єкта йпереводить їх у форму образу суб'єкта. Під час цього у русі перебуває не лишеорган чуття, а й часто об'єкт, що істотно для виникнення відчуттів.
Підтверджуютьрефлекторну теорію і дані про фізіологічні механізми відчуттів. Основумеханізмів становить робота аналізаторів або органів чуттів, які приймають іпереробляють певні подразники з внутрішнього і зовнішнього середовища організму.Будь-який аналізатор є складником нервової системи людини і має периферичнийвідділ (рецептор), аферентні (доцентрові) і еферентні (відцентрові) нерви таскладно організовані мозкові центри (представництва у підкіркових і кірковихвідділах головного мозку) [1, с.23].
При подразненнірецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається увідповідні центри, які включають групи (ядра) нервових клітин, пов'язаних зокремими, розсіяними в корі і спеціалізованими, невронами.
Після переробки вмозкових центрах збудження передається еферентному нерву і виявляється врухових реакціях рецептора (крізь мікроскоп можна бачити, що рухається навітьподразнювана голкою ділянка шкіри). Це вже безпосередній контакт рецептора зоб'єктом, що викликає аферентні збудження, які надходять у мозкові центри. Тутвони трансформуються і, повертаючись, коригують м'язові рухи.
Отже, фізіологічнімеханізми відчуттів мають вигляд рефлекторного кільця — циркуляції нервовогозбудження, яке розмикається в місці контакту аналізатора з предметом відчуттів.Завдяки цьому рухи ніби обстежують об'єкт, уподібнюючись його властивостям.
Мозкові центрианалізаторів мають досить чітку просторову локалізацію. Так, представництвозорових відчуттів зосереджено переважно в потиличних ділянках кори головногомозку, слухових — у середній частині верхньої скроневої звивини, дотикових — узадній центральній звивині і т. ін.
Тут здійснюєтьсяаналіз імпульсів, що надходять, причому ядра виконують функцію вторинного — тонкогоаналізу і синтезу, а розсіяні неврони — первинного, грубого. Наприклад, в ядрімузичні звуки розрізняються за висотою, а в окремих невронах вони відділяютьсявід шумів. Нейрофізіологічні дослідження показують, що аферентні імпульсивибірково збуджують невронні поля. Є поля, які збуджуються тільки у відповідьна дію суворо визначеного подразника: лінію, кут, край тощо [3, с.34].
Цікаво, що уновонароджених кошенят неврони в мозкових центрах зорових відчуттівфункціонують, як і в дорослих кішок. І це незважаючи на те, що їхні очівідкриваються лише на восьмий день. Проте якщо кошенят у період від чотирьох дошести тижнів після народження тримати в темряві, їхній зір буде на тривалий часпорушено. Навіть якщо в цей час хоча б на кілька днів закрити тільки одне око,то і його чутливість помітно знизиться.
Це свідчить, щофункціональна система організму, яка відповідає за зір, на момент народженняживої істоти вже сформована і готова реагувати на певні подразники. Проте вонамає свій сенситивний період — час, потрібний для переходу до активного стану. Вцей період на органи чуттів (тут — на органи зору) повинні впливати відповідніподразники (світлові): вони змушуватимуть невронну структуру реагувати, тобтоприходити у стан збудження. Коли ж цього не відбувається, рівень її активностізнижується.
Свої сенситивніперіоди має і розвиток відчуттів дитини, що залежить від стимуляції зовнішньогосередовища.
Отже, фізіологічнімеханізми відчуттів — це генетично і онтогенетично зумовлені периферичні іцентральні процеси виникнення, передачі і трансформації енергії, зумовленоїдією подразників на відповідні аналізатори живої істоти. Однак вони неспричиняють відчуття, а лише “обслуговують" їх виникнення. Відчуття — продуктдіяльності організму, яка, ґрунтуючись на цих механізмах, відтворює властивостіпредметів реальності у вигляді сенсорного образу.
Уже в ранньомувіці дитина відчуває і розрізняє фонеми — одиниці звукової будови слів мови,основні тони кольорового спектру, різноманітні властивості навколишніхпредметів: обриси, колір, смак, запахи, звуки тощо. Це предмети не лишеприроди, а й культури. Виробляючи ці предмети й наділяючи їх новимивластивостями та відповідними значеннями, людина вдосконалює свої відчуття ідедалі повніше відображає довколишнє [4, с.54].
Тому розвиток відчуттівдитини відбувається у межах освоєння (під час спільної з дорослим діяльності) предметівкультури. Отже, відчуття є продуктом історичного й онтогенетичного розвиткулюдини.
Подальшийонтогенез відчуттів відбувається в процесі ускладнення стосунків індивіда зісвітом, зокрема в зв'язку з оволодінням ним професійною діяльністю. Добревідомі випадки високого розвитку слухових відчуттів у музикантів, смакових — удегустаторів, дотикових — у робітників-шліфувальників, зорових — утекстильників, металургів. Це означає, що саме у діяльності закладенаможливість удосконалення відчуттів, збагачення змісту сенсорного образу.
Отже, людина увигляді відчуттів отримує невелику, найбільш значущу частину тієї інформації таенергії, яка впливає на її організм.
/>/>/>/> 2. Значеннясенсорних систем для організму людини
Система, яказабезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явищанавколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою (відлат. sensus — відчуття, сприйняття). Вчення про аналізатори розроблене І.П.Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язанихвідділів:
1) рецептора — периферичногосприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовийпроцес збудження;
провідниказбудження — доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головниймозок;
нервового центру — ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження івиникають відчуття.
Таким чином, коженаналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів(рис.1.1).
/>
Рис.1.1 Схемааналізаторів: А — слуховий аналізатор; 5 — зоровий аналізатор; В — аналізаторируху, больового відчуття, холоду, тепла, дотику; Г — аналізатор нюху; 1 — рецепторнийапарат; 2 — провідниковий відділ; З — ділянка кори півкуль головного мозку.
До периферичноговідділу входить рецепторний апарат, до провідникового — аферентні нейрони іпровідні шляхи, до центрального — ділянки кори півкуль великого мозку.
Периферичнийвідділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в waxрецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержуєінформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами.
Екстерорецептори (відлат. Exter — зовнішній, receptor — той, що сприймає) — чутливіутворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належатьсприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску),органів нюху, Інтерорецептори (від лат. interior — внутрішній, receptor- той, що сприймає) — чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішньогосередовища організму [2, с.55].
Інтерорецепторирозташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок,кровоносних судин та ін) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму істан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторіввнутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску,діяльності серця.
Пропріорецептори (відлат. proprius — власний, особливий, receptor — той, що сприймає)- чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться вм'язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.
Таким чином, улюдини є такі органи чуття: зору, слуху, відчуття положення тіла в просторі,смаку, нюху, шкірної чутливості, м'язово-суглобове чуття.
За характеромвзаємодії з подразником рецептори поділяються на контактні і дистантні;за видом енергії, що трансформується в рецепторах — механорецептори,хеморецептори, фоторецептори та інші.
Контактнірецептори можуть одержати інформацію про властивостіпредмета, явища, дістати подразнення тільки при контакті, безпосередньомустиканні з агентом середовища. Це — хеморецептори язика, дотикові рецепторишкіри.
Завдяки дистантнимрецепторам можна дістати інформацію на відстані: агент середовища поширюєхвильову енергію — світлову, звукову. Саме її і вловлюють дистантні органичуття, наприклад, око, вухо.
Механорецепторитрансформують механічну енергію в енергію нервовогозбудження (наприклад, рецептори дотику), хеморецептори — хімічну (рецепторинюху, смаку), фоторецептори — світлову (рецептори органа зору), терморецептори- теплову (холодові і теплові рецептори шкіри).
Рецепторивідрізняються дуже високою збудливістю щодо адекватних подразнень. Специфічнідля певного рецептора подразники, до яких він спеціально пристосований упроцесі філогенезу і онтогенезу, називаються адекватними. При дії адекватнихподразників виникають відчуття характерні для певного органа чуття (окосприймає тільки світлові хвилі, але не сприймає запахи, звук).
Крім адекватних,існують неадекватні подразники, які зумовлюють тільки примітивні відчуття,властиві певному аналізатору. Наприклад, від удару у вухо виникає дзвін у вухах.
Збудливістьрецепторів залежить як від стану всього аналізатора, так і від загального стануорганізму. Найменша різниця в силі двох подразників одного виду, яка можесприйматись органами чуття, називається порогом розрізнення. Протебільшість імпульсів від рецепторів внутрішніх органів, досягаючи кори великогомозку, не спричиняє психічних явищ. Такі імпульси називаються субсенсорними:вони нижче порога відчуттів і тому не зумовлюють відчуттів [3, с.35].
Рецептори здатнізвикати до сили подразника. Цю властивість називають адаптацією (від лат. adaptatio- пристосування), при якій зменшується або збільшується чутливістьрецепторів. Найбільша швидкість адаптації для рецепторів, які сприймають дотикдо шкіри, найменша — для рецепторів м'язів. Найповільніше адаптуються рецепторикровоносних судин і легенів, що забезпечує постійну саморегуляцію артеріальноготиску і дихання. Зумовлена адаптація, насамперед, змінами в кіркових відділаханалізаторів, а також процесами, які здійснюються у самих рецепторах.
Провідниковийвідділ сенсорних систем складається з доцентрових (аферентних)нервових волокон у складі чутливих нервів та деяких підкіркових утворень (ядергіпоталамуса, таламуса та ретикулярної формації). У цьому відділі імпульс відрецепторів не тільки проводиться, але й кодується та перетворюється.
У центральномувідділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей тавідображаються у свідомості, у вигляді відчуття. На основі відчуття виникаютьскладніші суб'єктивні образи: сприймання, уявлення.
У дітей органичуття ще недосконалі і перебувають в процесі розвитку. Найпершими розвиваютьсяоргани смаку і нюху, а потім органи дотику. Для удосконалення різних органівчуття у дітей велике значення має правильно поставлене тренування їх в процесірозвитку.
/>Висновки
Отже, підвідчуттям розуміють відображення окремих властивостей предметів та явищоб'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливові на органи чуттяі збудженні нервових центрів кори головного мозку. За своїми фізіологічнимимеханізмами відчуття є цілісним рефлексом, що об'єднує прямими і зворотнимизв'язками периферійні і центральні відділи аналізатора.
Аналізатор має тривідділи: периферійний (рецепторний), передавальний (провідниковий) іцентральний (мозковий).
Периферійний (рецепторний)відділ аналізаторів складають органи чуття — око, вухо, ніс, шкіра, а такожспеціальні рецепторні апарати, розміщені в органах травлення, дихання,серцево-судинній системі тощо. Цей відділ аналізатора спеціалізований, реагуєна дію конкретного специфічного виду подразника і переробляє його у певнезбудження. Для всіх аналізаторів спільними є больові відчуття, завдяки якиморганізм одержує інформацію про руйнівні для нього властивості подразника.
Аналізатор є такожсистемою із зворотним зв'язком, який полягає у зміні функціонального стану рецепторівпід впливом сигналів з відповідних відділів мозку. Після дії подразника нарецептор виникає рефлекторна перебудова всього аналізатора і наступнесприйняття подразника змінюється внаслідок зміни діяльності аналізатора.
Якість відчуттів — відмітна ознака сенсорного образу, яка дозволяє відрізняти його від такого жобразу іншої модальності. Так, залежно від природи подразника і відповідноїспеціалізації аналізатора зорові відчуття будуть принципово іншими, ніжслухові, нюхові та ін. Якість відчуттів може змінюватись і в межах одного виду.
Просторовалокалізація відчуттів — відтворення у відчуттях місцезнаходження діючогоподразника. Це вже неодноразово згадуваний психофізіологічний парадокс: властивість,дана у відчуттях, належить до предмета, а не до рецептора. Відбувається цезавдяки рухам, які відтворюють просторово-часові характеристики подразників.
Залежно від місцяподразника розрізняють відчуття: екстероцептивні (подразник міститься позалюдиною); інтерцептивні (подразнення йде від внутрішніх органів); пропріоцептивні(подразнення йде від м'язів тіла).
Однією знеобхідних умов нормальної психічної діяльності людини є відомий мінімумподразників, що надходять у мозок від органів чуття. Це потім підтвердилосяклінічно: якщо людина не одержує необхідної кількості подразників у зв'язку зпатологією органів чуття, то вона засипає або поринає в забуття і нічого зтого, що відбувається з нею в цей проміжок часу, не пам'ятає.
Вплив обмеженнякількості подразників (сенсорна ізоляція) на психічний стан людини вивчавсяекспериментально на тваринах і на людях.
Слід зазначити, щовони виникають не в кожної людини. За умови значного збільшення термінуізоляції ці функціональні зміни переходять у патологічні — виникаютьнервово-психічні захворювання (неврози і психози).
/>Списоквикористаних джерел
1. Бондар В.І. Психологія. — К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2006. — 199с.
2. Дуткевич Т.В., Скорич Л.П. Загальна психологія (Практикум). — Кам`янець-Подільський:ФОП Сисин О.В., 2007. — 160c.
3. Заброцький М.М., Савиченко О.М., Тичина І.М. Психологія особистості. — Житомир:Видавництво ЖДУ ім. І. Франка, 2006. — 205с.
4. Копець Л.В. Психологія особистості. — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянськаакадемія», 2007. — 460с.
5. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія. — К.: МАУП, 2007.- 256c.