1.Теоретичний аналіз особливості емоційного компоненту Я-концепції співзалежностібатьків
1.1Поняття Я-концепції в дослідженнях вітчизняних науковців
Звертаючисьдо теоретичного аналізу проблеми суті і феномена «Я-концепції» як науковоїкатегорії, слід зазначити, що багато аспектів є об'єктами міждисциплінарнихнапрямів: медико-біологічних, психолого-педагогічних, мистецтвознавчих ісуспільних наук. Складність і багатоаспектність проблеми Я-концепціїмножинність підходів до розуміння її суті, природи, структури, а також дометодів її вивчення.
Унауці існують різні підходи до вивчення Я-концепції: функціональний,когнітивний, гуманістичний, вітчизняній психології та інші. Таке різноманіттяпідходів, з одного боку, дозволяє з'ясувати різні її компоненти, а з іншою,утрудняє визначення конкретного змісту даного поняття.
Якнаукове поняття, «Я-концепція» увійшло до ужитку порівняно недавно, але це неозначає, що реальність цього психічного утворення особи раніше не вивчалася.Історичний аспект аналізу проблеми дозволив встановити, що дослідження Я-концепціїберуть свій початок у філософських працях (Р. Гегель, Р. Декарт, І.А.Ільін, І. Кант, А. Камю, А.Ф. Лосев, B.C. Солов'їв, І.Г. Фіхте, Д. Юмі ін.).
Істотнопідкреслити, що в науковій літературі, як вітчизняній, так і зарубіжній, немаєєдиного трактування поняття «Я-концепція». До цих пір не вироблено цілісного,пояснювального і описового терміну, адекватно того, що розкриває науковий вмістсамого феномена Я-концепція в різних галузях наукового знання. При цьому,феномен Я-концепції зазвичай виражається в таких генетично споріднених неютермінах як «самосвідомість», «самопізнання», «самооцінка», «образ Я»,«ідентичність». Хоча всі вони взаємозв'язані, їх співвідношення і значущість врізних наукових підходах неоднакові.
Усучасних вітчизняних дослідженнях проблеми Я-концепції наголошується, що «різнітеоретичні конструкції і методологічні підходи до вивчення Я-концепції неспіввідносяться один з одним, оскільки учені, відправляючись в своїхдослідженнях від різних цілей і завдань, приходять до суперечливих поглядів надану категорію, її структурні і змістовні складові». Зіставлення поглядіврізних наукових шкіл дозволило нам синтезувати зарубіжні і вітчизнянідослідження і виявити сутнісний зв'язок між ними. На підставі цього можнасказати, що в психології вивчалося:
1)зміст «образу Я» – категорії, в яких індивід усвідомлює свої особливості,наявність або відсутність у себе тих або інших рис (Б.Г. Ананьєв, Р.Берні, B.C. Мерлін, А.Г. Спіркін і ін.);
2)структурні компоненти «Я-концепції», куди входять: «Я-реальне», «Я-ідеальне» ітому подібне;
3)походження «Я-концепції», яке розглядається як результат спілкування дитини здорослим;
4)регулятивна функція «Я-концепції», яка була виявлена.
Прицьому можна відзначити, що як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники рахуютьстан вирішення проблеми в цілому незадовільним (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьев,А.Г. Спіркін, Р. Уайлі і ін.). Наприклад, А.Н. Леонтьев, що характеризувавпроблему як проблему «високого життєвого значення, що вінчає психологію особи»,розцінював в цілому як «невирішену, таку, що вислизає віднауково-психологічного аналізу». Це думка, на наш погляд, актуально і всучасних дослідженнях.
Щостосується вітчизняної науки, те вивчення проблеми Я – концепції склалося нарубежі XIX і XX століть і пов'язано з аналізом свідомості і самосвідомості. Вжетоді росіяни учені А.І. Галич, Д.А. Дріль, С.С. Корсаків, І.А. Сикорськийрозглядали проблему усвідомлення особою себе в нерозривній єдності суб'єкта іоб'єкту, вважаючи, що усвідомлення людиною свого найближчого середовища іусвідомленням ним самого себе здійснюється в один і той же час, тобто людинавідразу виступає і як «Я», і як «не – Я».
Очевидно,що обговорення вітчизняних концепцій, пов'язаних з самосвідомістю особи,неможливе без звернення до робіт класиків психологічної думки, таких як Б.Г. Ананьєв,С.Л. Рубінштейн, В.Н. Мясшцев, Б.Ф. Лом, Л.І. Божовіч, Л.С. Виготський,І.С. Кон. Істотно підкреслити, що основним методологічним принципом, щовизначає дослідження самосвідомості особи у вітчизняній психології, є концепціяБ.Г. Ананьєва про комплексний, цілісний підхід до особи, якої мидотримуємося. Цілісний підхід до вивчення особи простежуєтьсяфілософсько-теоретичних роботах С.Л. Рубінштейна, Л.І. Анциферової. Прицьому в методологічних дослідженнях Б.Ф. Ломова про системний підхід доособи центральним напрямом є уявлення про розвиток особи як про багаторівневий,багатошаровий, багатоаспектний процес.
Працями В.М. Бехтерева,А.Ф. Лазурського, В.Н. Мясищева закладені концептуальні основи теоріїдіяльності мозку і теорії відносин, теорії розвитку особи. Для нас цінністьідей В.Н. Мясищева в тому, що достатня опрацьованість теорії відносиндозволяє досліджувати «Я-концепцію» особи студента в контексті реальнихжиттєвих відносин суб'єкта, «соціальних ситуацій його розвитку», за якимикоштують мотиви і потреби.
Зокрема,Мясищев В.Н. виділяє у відносинах «емоційну», «оцінну» і «конативну»(поведінкову) сторони. У його трактуванні, емоційний компонент сприяєформуванню емоційного відношення особи до об'єктів середовища, людям і самомусобі. Оцінний компонент сприяє сприйняттю і оцінці (усвідомленню, розумінню,поясненню) об'єктів середовища, людей і самого себе. Поведінковий (конативний)компонент сприяє здійсненню вибору стратегій і тактик поведінки особи по відношеннюдо значущих (цінним) для неї об'єктів середовища, людям і самому собі.
Представленівище компоненти послужили основою для розгляду структури Я-концепції багатьомдослідникам. Так, образ «Я» по І.С. Кону, – це соціальна установка,відношення особи до себе, що включає три взаємозв'язані компоненти:пізнавальний, емоційний, поведінковий. На думку В.Б. Ольшанського,«Я-концепція є організованою когнітивною структурою, що витягує з власнихпереживань свого власного Я». Більшість вітчизняних дослідників (В.М. Бехтерєв,Ю.Н. Кулюткин, В.В. Столін, Г.С. Сухобська і ін.) віддають перевагутерміну «самосвідомість», підкреслюючи надзвичайну складність структури «Я».
Уроботі В.П. Коломієць «Становлення індивідуальності» (1993) розглядаєтьсяпроцес формування «Я». У ній він відзначає, що процес усвідомлення людиноюсвого власного «Я» є взаємозв'язок, з одного боку соціокультурних умовіснування індивіда, з іншої – активний процес пізнавального (когнітивного),емоційного, вольового осмислення, як навколишній дійсності, так і своговласного «Я». Для цього дослідника характерні наступні теоретичні міркування,що представляють цінність для наший роботи: «Осмислення себе відрізняється відосмислення дійсності тим, що якщо дійсність реально існує, то власне «Я» при всійоб'єктивності його існування знаходиться завжди у стадії становлення і не маєзавершеного результату. Тому збагнення власного «Я» і є процес йогоформування».
Пронесвідому сторону формування «Я» особи говорить Л.С. Виготський.
1.2Психологічна структура Я-концепції
Я-концепціяскладається з взаємозв'язаних підструктур або щодо стійких «Я-образів»(«актуальне Я», «реальне Я», «ідеальне Я» і тому подібне). Я-образи є актуальноусвідомлюваними частинами Я-концепції, її різних підструктур (стійких Я – образів).Вони входять до складу «потоку психіки» (зокрема, «потоку свідомості») інерідко, залежно від швидкості зміни зовнішніх ситуацій, швидко змінюють одинодного. Ситуативні або оперативні Я-образи складають наступний шар структуриособи. Психічні якості і властивості особи складають завершуючий шар структури.Автором описані підструктури самосвідомості.
ТілеснийЯ-образ особи є базисом, на якому розгортається подальший розвиток Я-концепції.У структуру сьогодення (актуального) Я включають те, якою людина здається собінасправді в даний момент. Це система приписуваних собі якостей, відносностійкий Я-образ. Це актуальне Я грає величезну роль в життєдіяльності людини:мотивує активність; детермінує вибір найближчих цілей і рівень домагань,визначає особливості його спілкування з людьми і так далі.
ДинамічнеЯ є тим типом особи, яким індивід поставив перед собою мету стати. Динамічне Яміняється залежно від досягнення успіхів або невдач особи. Центральне місце вструктурі динамічного Я займають: домагання особи; її ідентифікація;представлення бажаних статусів і ролей.
ФантастичнеЯ – це уявлення про те, якою б хотіла стати людина, якби все було можливо. Здосягненням зрілості структура фантастичного Я поступово згущується.
ІдеальнеЯ включає уявлення людини про той тип особи, яким він повинен був би стати,виходячи із засвоєних моральних норм, ідентифікацій і зразків. Ідеальне Я стаєметою людини, до якої він прагне.
Майбутнєабо можливе Я – уявлення індивіда про те, яким він може стати. До свогомайбутнього Я людина до певної міри йде мимоволі, крім свого бажання іідеального Я.
Щоідеалізується Я – це той образ, яким людині приємно бачити себе зараз, якимйому приємно виглядати зараз. Ці образи є ситуативними образами Я – концепції.Важлива роль у формуванні що ідеалізується Я належить механізмам самоатрибуціїі интроекции.
Щопредставляється Я – це такі образи і маски»… які індивід виставляє напоказ, щобприховати за ними якісь негативні або хворобливі риси, слабкості свогореального Я».
Цеситуативні Я-образи, захисно-адаптивні підструктури самосвідомості.
ФальшивеЯ – це спотворене актуальне Я. Механізмами цього образу Я є самообман,дискредитація і витіснення.
Удослідженнях А.Б. Орлова самосвідомість визначається особливостями самоприйняття.В процесі персоніфікації приймаються не тільки персональні, але і тіньовісторони особи. Особа усвідомлює дві різні психологічні інстанції: особа немаєсуть, суть немає особа. Орлів ототожнює персоніфіковану особу з «лицем», з «повноціннофункціонуючою особою».
1.3Складові психологічної самоорганізації людини у сфері самосвідомості
Кращевсього представити Я-концепцію у вигляді ієрархічної структури. На її вершинірозташовується глобальна Я-концепція, що включає всілякі грані індивідуальноїсамосвідомості. Це – «потік свідомості», про яку писав Джемс, або відчуттявласної спадкоємності і неповторності. Проте але слід забувати про умовністьтакого розрізнення, яке, по суті, є лише зручною семантичною моделлю. Уреальному психічному житті елементи ці настільки зляться, що утворюють єдине,практично нерозривне ціле. Я як объект існує лише в процесах і є змістом цихпроцесів постільки, оскільки людина може усвідомлювати самого себе. Розділятирезультат і процес мислення рефлексії ми можемо тільки в понятійному плані; упсихологічному плані вони існують злито. Так само образ Я і самооцінкапіддаються лише умовному концептуальному розрізненню, оскільки в психологічномуплані вони нерозривно взаємозв'язані. Образ і оцінка свого Я привертаютьіндивіда до певної поведінки; тому глобальну Я-концепцію ми можемо розглядатияк сукупність установок індивіда, направлених на самого себе. Проте ціустановки можуть мати різні ракурси і модальності.
Більшістьавторів при вивченні Я-концепції враховують ці модальні відмінності. Нерідкопідкреслюється, що думки, дії, жести інших людей, що відносяться до індивіда,виступають для нього як основне джерело даних про саме собі. Як ми побачимонадалі, розглядаючи генезис Я-концепції у індивіда, реальне Я і соціальне Яповинні бути, узгоджені за змістом. З іншого боку, між змістом реального Я ізмістом ідеального Я можуть спостерігатися істотні розбіжності, які піддаютьсяоб'єктивному вимірюванню.
1.3.1Самооцінка
Самооцінка,елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самогосебе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків; важливийрегулятор поведінки. Самооцінка визначає взаємини людини з тими, що оточують,її критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач. Тим самимсамооцінка впливає на ефективність діяльності людини і розвиток його особи.Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань, цілей, які людина перед собоюставить. Адекватна самооцінка дозволяє людині правильно співвідносити свої силиіз завданнями різної трудності і з вимогами тих, що оточують. Неадекватна(завищена або занижена) самооцінка деформує внутрішній світ особи, спотворює їїмотиваційна і емоційно-вольова сфери і тим самим перешкоджає гармонійномурозвитку.
Самооцінкаскладається, по-перше, під впливом тих оцінок, які дають людині інші люди.Людина схильна оцінювати себе так, як, на його думку, він оцінюєтьсяоточуючими. Зневага до такого роду «зовнішньої» оцінки рідко буває щирою,людина так чи інакше її враховує. По-друге, самооцінка формується в результатізіставлення образу реального «Я» (якою людина бачить сама себе) з образомідеального «Я» (якою людина бажає себе бачити). Високий ступінь збігу між цимиутвореннями відповідає гармонійному душевному складу особи. Самооцінка залежитьтакож від того, якою мірою людина відчуває себе таким, що належить до значущоїдля нього соціальної групи.
Уформуванні самооцінка на ранніх ступенях розвитку дитини велику роль граютьоцінки тих, що оточують, оскільки на аналіз власної діяльності вона ще нездатний. Покладе, оцінки з боку дорослих є важливою умовою збереження дитиноюемоційного благополуччя. Надалі, у міру накопичення досвіду все більше значенняв поведінці починає набувати оцінка результатів власної діяльності. Стійкасамооцінка, що постійно формується, певною мірою звільняється від оцінок тих,що оточують, стає самостійним регулятором поведінки дитини. Іноді виникаєрозбіжність між самооцінкою і оцінками з боку тих, що оточують. Якщо ці оцінкивищі за самооцінку, то розбіжність між ними може стати чинником, стимулюючим розвитокособи, коли людина прагне досягти рівня оцінки тих, що оточують.
1.3.2Самоповага
Упсихології самоповага або самооцінка є суб'єктивною оцінкою людиною себе яквнутрішньо позитивного або негативного до якогось ступеня.
Разомз самоповагою існують дві пов'язані з ним протилежності негативного сенсу: недооцінкасебе, свого роду, звільнення себе від необхідності самореалізації, якапідміняється ухильністю і виверткістю з метою отримання визнання іпідтвердження цього визнання, здобутого без реальних зусиль плідної діяльності.
Самоповагаі визнання себе іншими – це два різних, багато в чому протилежних відчуттясебе. Чим спокійніше і впевненіше за чоловік поважає себе самого, тим менше вінпотребує визнання іншими людьми. І навпаки: чим сильніше за чоловік жадаєвизнання, чим відчайдушніше хвалиться своїми досягненнями, своїм майном абозв'язками, тим більше убогою стає його самоповага.
1.3.3Уявлення про себе
Майжевсі люди хочуть думати про себе добре, тому що позитивна думка про себеприносить віру в те, що ми успішні – тобто можемо досягати своїх цілей.По-друге, відношення до самих собі показує, наскільки добре йдуть справи внаший соціальному життю.
Небагатоз нас можуть з повним правом заявити, що вони ніколи не піддаються бажаннюрозглядати себе з позитивного боку, думати про себе з схваленням. Більшістьлюдей повідомляють про те, що вони володіють високою самоповагою, оптимістичнобачать свої перспективи на майбутнє і що у них більше сприятливих характеристикі здібностей, чим у середньої людини. Простіше кажучи, майже всі люди хочутьдумати про себе добре.
Михочемо бачити себе в позитивному світлі принаймні по двох причинах. По-перше,позитивна думка про себе приносить віру в те, що ми успішні – тобто можемодосягати своїх цілей, – і ця віра допомагає нам акумулювати енергію, необхідну длятого, щоб цих цілей досягти. З цієї точки зору позитивний погляд на себе веденас до успіху. Таким чином, якщо ви знайдете спосіб підвищити свою думку просебе, то це поліпшить в якійсь мірі вашу здатність справлятися з важливимизавданнями. По-друге, відношення до самих собі показує, наскільки добре йдутьсправи в наший соціальному життю. Не дуже висока думка про себе часто говоритьнам про те, що ми повинні переглянути і виправити свої відносини з іншими людьми.В результаті, коли ми знаходимо спосіб поліпшити свою самоповагу, це повиннотакож знижувати нашу тривогу з приводу соціальних взаємин.
Це неозначає, що люди хочуть сліпо вводити самих себе в оману. Звичайно, вважати, щовсе йде чудово, коли насправді все огидно, було б абсолютно неадаптивнимспособом поведінки. Проте декілька слабкіша форма такого самообману можедопомогти нам працювати, добиваючись своїх цілей і в той же час полегшитизвичайні в повсякденному житті дрібні засмучення. У цій публікації мирозглянемо деякі когнітивні стратегії, які люди використовують для того, щобполіпшити або захистити свій образ Я (self-image), а потім розглянемохарактеристики особи і ситуації, що примушують людей застосовувати такістратегії.
1.3.4Я-реальне та Я-ідеальне
РеальнеЯ– установки, пов'язані з тим, як людина сприймає свої актуальні здібності,ролі, свій актуальний статус, тобто з його уявленнями про те, який він є втеперішньому часі.
ІдеальнеЯ– установки, пов'язані з уявленням людини про те, яким він хотів би стати. ІдеальнеЯ формується як деяка сукупність якостей і характеристик, ролей, які людинахотіла б бачити у себе і які він хотів би виконувати. Причому ідеальні елементисвого Я особа формує по тих же основних аспектах, що і в структурі Я-реального.Ідеальний образ складається з цілого ряду уявлень, що відображають сокровеннісподівання і устремління людини. Ці уявлення бувають відірвані від реальності. Суперечностіміж реальним і ідеальним Я складає одна з найважливіших умов саморозвиткуособи.
Я-концепція– сукупність установок по відношенню до самого собі, як і всяка системаустановок може мінятися, особливо в контексті життєвих подій, випробуванихуспіхів, невдач, фрустрацій і так далі До специфічних ситуативних чинників, щовпливають на компоненти Я-концепції: Я-реальне і Я-ідеальне, відносятьфокусування впливу на власному Я. Це, так звана об'єктна самосвідомість,згідно авторам однойменної теорії, зокрема, від обставин збільшує розбіжністьміж Я-реальним і Я-ідеальним, тобто міняє самооцінку. Об'єктивна самосвідомістьекспериментально запускається цілою поряд досить простих засобів, таких якдзеркало, фото, відеокамера, аудиторія тощо
2.Особливості співзалежності
2.1Характеристика співзалежності
Вглибині душі не вважають себе достатньо хорошими людьми, вони переживаютьпочуття провини, коли витрачають на себе гроші або дозволяють собі розваги.
Вониговорять собі, що нічого не можуть робити як слід із-за боязні зробити помилку.У їх свідомості і лексиконі домінують численні «я винна», «ти винен», «як яповинна поводитися з моїм чоловіком?» Співзалежні соромляться пияцтва чоловіка,але також соромляться і самих себе.
Низькасамооцінка рухає ними, коли вони прагнуть допомагати іншим. Не вірячи, щоможуть бути улюбленими і потрібними, вони намагаються заробити любов і увагуінших і стати в сім'ї незамінними.
Компульсивнебажання контролювати життя інших. Співзалежні дружини, матери, сестрихворих із залежністю – це контролюючі близькі. Вони вірять, що в змозіконтролювати все. Чим хаотичніше ситуація будинку, тим більше зусиль вонидокладають по її контролю. Думаючи, що можуть стримувати пияцтво близького,контролювати сприйняття інших через вироблюване враження, їм здається, що ті,що оточують бачать їх сім'ю такий, який вони її зображають. Співзалежніупевнені, що краще за всіх в сім'ї знають, як повинні розвиватися події і якповинні поводитися інші члени. Співзалежні намагаються не дозволяти іншим бутисамими собою і протікати подіям природним чином. Для контролю над іншимивикористовують різні засоби – погрози, домовленості, примушення, ради,підкреслюючи тим самим безпорадність тих, що оточують («чоловік без менепропаде»).
Спробаузяти під контроль практично неконтрольовані події часто приводить до депресій.Неможливість досягти мети в питаннях контролю розглядають як власну поразку івтрату сенсу життя. Поразки, що повторюються, посилюють депресію.
Іншимрезультатом контрольованої поведінки є фрустрація, гнів. Боячись втратитиконтроль над ситуацією, самі потрапляють під контроль подій або своїх близьких,хворих хімічною залежністю. Наприклад, дружина хворого алкоголізмомзвільняється з роботи, щоб контролювати поведінку чоловіка. Алкоголізм чоловікапродовжується, і фактично саме алкоголізм контролює її життя, розпоряджаєтьсяїї часом, самопочуттям і ін.
Бажанняпіклуватися про інших, рятувати інших. Хто працює в областінаркології, напевно, чув від дружин хворих хімічною залежністю: «Хочу врятуватичоловіка». Співзалежні люблять піклуватися про інших, часто вибираючи професіїлікаря, медсестри, виховательки, психолога, вчителя. Турбота про іншихперехльостує розумні і нормальні рамки. Відповідна поведінка витікає зпереконаності в тому, що саме вони відповідальні за відчуття, думки, дії інших,за їх вибір, бажання і потреби, за їх благополуччя або недолік благополуччя інавіть за саму долю.
2.2Батьківська сім’я співзалежних
Співзалежніпоходять з сімей, в яких мали місце або хімічна залежність, або жорстокезвернення (фізична, сексуальна або емоційна агресія), а природний виразвідчуттів заборонявся («не реви», «щось ти розвеселився дуже, як би плакати недовелося», «хлопчикам плакати не можна»). Такі сім'ї носять назву дисфункціональних.
Сім'я– це головна система, до якої належить кожен з нас. Система – це група людей,що взаємодіють як одне ціле. Оскільки всі частини цієї системи знаходяться втісному контакті, то і поліпшення (погіршення) того, що складається одного зчленів сім'ї неминуче відбивається на самопочутті інших. Щоб вся сім'я моглакраще функціонувати, необов'язково чекати, коли хворою хімічною залежністюзвернеться за лікуванням.
Найвищамета сімейної психотерапії – допомога в перетворенні дисфункціональної сім'ї уфункціональну.Ознаки дисфункціональної сім'ї:
1. Заперечення проблем і підтримка ілюзій.
2. Вакуум інтимності
3. Замороженність правив і ролей
4. Конфліктність у взаєминах
5. Недиференційована «я» кожного члена («Якщо мама сердиться, тосердяться всі»)
6. Межі особи або змішані, або наглухо розділені невидимою стіною
7. Всі приховують секрет сім'ї і підтримують фасад псевдоблагополуччя
8. Схильність до полярності відчуттів і думок
9. Закритість системи
10. Абсолютизація волі, контролю.
Вихованняв дисфункціональної сім'ї підкоряється певним правилам. Ось деякі з них:дорослі – господарі дитини; лише дорослі визначають, що правильно, щонеправильно; батьки тримають емоційну дистанцію; воля дитини, що розцінюєтьсяяк упертість, повинна бути зломлена і якнайскоріше.Ознаки функціональної сім'ї:
1. Проблеми признаються і вирішуються
2. Заохочуються свободи (свобода сприйняття, думки і обговорення,свобода мати свої відчуття, бажання, свобода творчості)
3. Кожен член сім'ї має свою унікальну цінність, відмінності міжчленами сім'ї високо цінуються
4. Члени сім'ї уміють задовольняти свої потреби
5. Батьки роблять те, що говорять
6. Ролеві функції вибираються, а не нав'язуються
7. У сім'ї є місце розвагам
8. Помилки прощаються, на них вчаться
9. Гнучкість всіх сімейних правил, законів, можливість їхобговорення.
10. Будь-яка з ознак функціональної сім'ї може стати метою одного іззанять по груповій психотерапії. Порівняльні характеристики функціональних ідисфункціональних сімей в стислому вигляді можна представити таким чином.Порівняння функціональних і дисфункціональнихсімей
Функціональні сім'ї
Дисфункціональні сім'ї Гнучкість ролей Негнучкість ролей, функції ригідні Правила гуманні і сприяють гармонії, заохочується чесність Правила негуманні, їм неможливо слідувати Межі признаються і поважаються Межі або відсутні, або ригідні Комунікації прямі; відчуття відкриті, свобода говорити Комунікації непрямі і приховані; відчуття не цінуються Заохочується зростання і незалежність; індивіди здатні бачити конфлікти Заохочується або бунтарство, або залежність і покірність; індивіди нездібні вирішувати конфлікти Результат: прийнятний і конструктивний Результат: неприйнятний і деструктивний
Вихованняв дисфункциональної сім'ї формує ті психологічні особливості, які складають ґрунт.Розглядати тільки як у відповідь реакцію на стрес в сім'ї у вигляді хімічноїзалежності у одного з членів було б невірно. Стрес виступає як трігер, пусковиймеханізм, щоб ґрунт, що був, прийшов в рух. Тут доречно нагадати проассортативності браків хворих алкоголізмом. Ассортативність браків – цевідхилення від панміксії при виборі шлюбного партнера. Іншими словами,ассортативність – це не випадковий вибір чоловіка, а вибір по наявності певнихознак. Як правило, подібний вибір робиться не усвідомлено.
3.Емоційний компонент співзалежних батьків
3.1Підготовка та методика проведення дослідження
Метоюнашого дослідження з'явилося вивчення емоційного компоненту взаємин матерів інаркозалежних підлітків.
Обстеженодві групи підлітків у віці від 13 до 18 років і їх матери. Експериментальнугрупу склали підлітки, що проходять курс соціальної реабілітації і адаптації в наркологічномудиспансері та їх матери. Тривалість курсу реабілітації індивідуальноваріювалася. Діагноз – героїнова наркоманія. Кількість обстежуваних сімей – 21.
Контрольнугрупу склали підлітки, що не вживають наркотики, і їх матери. Кількістьобстежуваних сімей в даній групі – 15. Випробовувані підлітки як в контрольній,так і в експериментальній групах живуть в батьківських сім'ях.
Длянаркозалежних підлітків і їх матерів були запропоновані анкети, аналіз якихвиявив статистичні значущі позитивні взаємозв'язки у відповідях матерів міжвіком матери і наявністю конфліктів з підлітками (r=0,64), а також співпрацею зним (r=0,48). Статистично значущі, але негативні кореляції в анкетах матеріввідрізнялися між віком матери і довірою до неї підлітка (r=0,52). У анкетахпідлітків виявлені статистично значущі позитивні взаємозв'язки довіри підлітківіз спільністю інтересів з матір'ю (r=0,53) і авторитетом матери (r=0,48).
Матерічастіше указують на довірчість відносин, спільність інтересів і вважають, що єавторитетом для своєї дитини, в той час, як підлітки більш схильні вважативідносини з матір'ю співпрацею і частіше підкреслюють конфліктність відносин.
Всуперечіснуючій думці, що чим більше різниця у віці між матір'ю і підлітком, тим меншеу них загальних інтересів, що і служить багато в чому причиною проблем, щовиникають у відносинах, аналіз отриманих даних не виявив цієї закономірності.Проте, встановлено, що, чим старше мати, тим менше довіри між нею і підлітком ібільше конфліктів у відносинах між ними.
Якпоказав кореляційний аналіз, матері частіше схильні бачити взаємини зі своєюдитиною в сприятливіших тонах, ніж підлітки. Це, мабуть, пов'язано зманіпулятивним характером відносин наркозалежних підлітків до своїх батьків.
Длявивчення порушень сімейного виховання і виявлення їх психологічних причин булавикористана методика «Аналіз сімейних взаємин» (АСВ) Е.Г. Ейдеміллера і В.В. Юстіцкис.
3.2Результати дослідження
Всіродини, що приймали участь у дослідження розподілилися на 2 групи.
Першугрупу, найбільш численну, склали сім'ї:
· з порушенням виховання за типом гіперпротекція і недостатністьзаборон;
· з характеристиками відношення матери до сімейної ролі якзалежність матери, домінування матери, незадоволеність роллю господині будинку,самопожертвування в ролі матери;
· з особливостями контакту і емоційної дистанції між матір'ю іпідлітком, для яких характерне виключення внесімейних впливів, придушенняагресивності, що свідчить про зайву концентрацію матери на дитині.
Утаких сім'ях батьківсько-дитячі взаємини будуються за принципом або потураючої,або домінуючої гіперпротекції. Підліток в такій сім'ї знаходиться в центріуваги, сім'я прагне до максимального задоволення його потреб.
Другугрупу склали сім'ї з наступними особливостями:
· з порушеннями виховання за типом гипопротекция, з недостатнімзадоволенням потреб дитини і дією таких психологічних причин як нерозвиненістьбатьківських відчуттів, проекція небажаних якостей на дитину;
· з особливостями контакту і емоційної дистанції між матір'ю іпідлітком як ухилення від контакту з дитиною.
Уданих сім'ях батьківсько-дитячі взаємини будуються або за типом гипопротекція,або за типом емоційного відкидання. У першому випадку дитина надана самомусобі, батьки не цікавляться ним і не контролюють його. У основі другого типулежить усвідомлюване, а частіше неусвідомлюване ототожнення дитини зякими-небудь негативними моментами в житті батьків. Дитина відчуває себеперешкодою в житті батьків, що встановлюють велику дистанцію у відносинах зним.
Отриманірезультати дозволяють судити про те, що батьківсько-дитячі відносини в сім'яхнаркозалежних підлітків носять дисгармонійний характер. Наголошується порушенняемоційного контакту між матерями і підлітками, підтверджується існування ефекту.Все це свідчить про необхідність сімейної психотерапії при наркоманії.
Невиникає сумнівів, що, по-перше, порушені, дисгармонійні внутрісімейні відносиниє одним з базових чинників становлення аддиктивного поведінки у підлітків, а,по-друге, ці відносини можуть значно деформуватися у зв'язку з наркотизацієюпідлітка.
Тому,можна лише з певною обережністю припустити, які з виявлених нами порушеньбатьківсько-дитячих взаємин є причиною, а які наслідком звернення підлітка донаркотиків. Так, фобія втрати дитини, може бути умовно віднесена до «придбаних»,тоді як виховна невпевненість матери і проекція на дитину небажаних якостейможуть бути як причиною так і наслідком становлення поведінки підлітка.
Звертаєна себе увагу той факт, що, не дивлячись на те, що дослідження проводилося набазі комерційного Цента, і це дозволяло припустити, що там лікуються підлітки,яких зовсім не можна назвати покинутими і забутими, проте, характерною межеюсімейних взаємин даної групи є гиперопека. Отже, матеріальний достаток сім'ї іготовність батьків витрачати гроші на лікування дитини не свідчить прооптимальність емоційного контакту між матір'ю і підлітком і наявністьдостатнього рівня опіки над дитиною.
Висновки
Найбільшпсихологічні причини порушень виховання в сім'ях наркозалежних підлітків, щочасто зустрічаються, – це невпевненість матери в питаннях виховання, фобіявтрати дитини і проекція на дитину небажаних якостей.
Занаслідками обстеження підлітків-наркоманів взаємовідношення в їх сім'яххарактеризуються як автономне, паралельне існування матери і підлітка, а такожнепослідовність виховних дій, вживаних до підлітка.
Виділенодва типи сімей: сім'ї з типом виховання – домінуюча або потураючагіперпротекція; сім'ї з вихованням або за типом гипопротекція, або за типомемоційного відкидання.
Списоклітератури
1. Ананьев Б.Г.О проблемах современного человекознания. – СПб: 2001.-263 с.
2. Боришевський М.И. «Психологічні механізми розвиткуособистості» // Педагогіка і психологія, 1999
3. Бороздина Л.В.Что такое самооценка? // Психологический журнал. -1992. – Т. 13, №4. — С. 99–101.
4. Боязитова И.В.Взаимосвязь самооценки и волевой регуляции в онтогенезе // Психологическийжурнал. – 1998. – Т. 19, №4. – С. 27–40.
5. Вишневський Омелян. Теоретичні основи сучасної психології. Посібникдля студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.
6. Головнева,Ирина Владимировна Психология семейных отношений: Учебное пособие. – Харьков:Изд-во НУА, 2003. – 96 с.